Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
10. НОРМУВАННЯ ПРАЦІ
10.1. Сутність і значення нормування праці
Для забезпечення високої ефективності виробництва, що являється основою конкурентноздатності підприємства в ринкових умовах, важливо оптимізувати витрачення всіх видів задіяних ресурсів: живої та уречевленої праці. І першим кроком на цьому шляху є нормування праці – науково обґрунтоване визначення кількості необхідних для ефективного підприємництва ресурсів.
Нормування праці – це основа її організації на підприємстві. В загальному визначенні – це вид діяльності з управління підприємством, пов’язаний з визначенням необхідних затрат праці і її результатів, контролем за мірою праці, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.
Зміст роботи з нормування праці на підприємстві включає: аналіз виробничого процесу; поділ його на частини; вибір оптимального варіанта технології й організації праці; проектування режимів роботи обладнання, прийомів і методів роботи, систем обслуговування робочих місць, режимів праці і відпочинку; розрахунок норм у відповідності з особливостями технологічного і трудового процесів; їх впровадження і подальше коректування в зв’язку зі змінами організаційно-технічних умов трудової діяльності.
Сутність нормування праці полягає саме в тому, щоб визначити витрати живої праці на виконання певного виду роботи в конкретних техніко-організаційних умовах і встановити на цій основі міру праці. Оскільки через нормування виражається міра праці, то його треба розглядати як один із головних елементів організації заробітної плати. Водночас нормування праці, з одного боку, виступає як засіб встановлення і забезпечення контролю над мірою праці, а через неї – над мірою споживання, а з іншого – спрямоване на підвищення продуктивності праці, ефективності виконання роботи.
Сутність нормування полягає в розрахунку кількості часу, який необхідно затратити на виробництво одиниці продукції або скільки продукції потрібно виготовити за одиницю часу. Норми праці як би підводять підсумки технічним та організаційним рішенням на виробництві, вони фіксують досягнутий рівень техніко-технологічного та організаційного вдосконалення виробництва і на цих умовах встановлюють міру праці.
Норми праці являються також необхідним елементом планування праці на виробництві: за допомогою норм праці можна розрахувати трудомісткість виробничої програми, визначити необхідну чисельність персоналу та його структуру на виробництві, розраховують економічну ефективність науково-технічних та організаційних нововведень тощо.
Мета нормування праці в нових умовах господарювання полягає в тому, щоб на основі зростання технічної озброєності та удосконалення організації виробництва та праці, поліпшення її умов скоротити затрати на випуск продукції, підвищити продуктивність праці, що, в свою чергу, сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.
Нормування праці доцільно використовувати для рішення таких економічних задач: забезпечення росту продуктивності праці; збільшення випуску продукції; зниження собівартості продукції; підвищення ефективності праці; планування праці та визначення потреби в робітниках; вивчення і поширення передового досвіду; підвищення ефективності матеріального та морального стимулювання праці.
Нормування праці на підприємствах виконує ряд функцій:
основи планово-економічних розрахунків поточного, перспективного і прогнозного характеру;
вихідної бази обліку витрат і результатів виробництва;
основи раціональної організації праці, виробництва й оперативного управління підприємством;
засобу встановлення рівноінтенсивних норм, забезпечення суспільно необхідної інтенсивності праці;
дійового засобу забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою
З розвитком суспільства наукова обґрунтованість норм праці з економічної, психофізіологічної та соціальної точок зору стає особливо актуальною, тому що посилюється значення праці як засобу самовираження та умови розвитку людини. Сутність економічного обґрунтування полягає в забезпеченні раціонального співвідношення між живою та уречевленою працею. Розробка та використання норм праці пов’язана з законом економії робочого часу. Проявом цього закону являється підвищення продуктивності праці, раціональне використання трудових ресурсів, поліпшення умов праці. Сутність фізіологічного обґрунтовування норм праці полягає у впровадженні нормальної інтенсивності праці, диференціації її затрат в залежності від статі та віку працівників. Психологічне обґрунтовування норм праці – це встановлення раціональної відповідності між змістовністю трудового процесу та рівнем кваліфікації працівника. З розвитком ринкових відносин, впровадженням різних форм власності зростає соціальна спрямованість нормування праці. Рішення головної соціальної задачі пов’язане з розвитком інтелектуальних та професійних здібностей людини, більш ефективним використанням його трудового та творчого потенціалу, зі збереженням здоров’я. На виконання цих задач націлена гуманізація праці, яка дозволяє пристосувати виробництво до людини, забезпечити високу змістовність праці, активну участь в рішенні виробничих задач.
На більшості підприємств України нині нормування праці вкрай занедбано. За відомих об’єктивних і суб’єктивних причин на них знижено рівень економічної роботи, скорочено служби нормування й організації праці, послаблено роботу щодо зниження трудомісткості продукції. Вкрай занедбана й нормативна база в галузі нормування праці. Понад 600 чинних нормативів було розроблено близько 10 років тому і тому вони не відповідають організаційно-технічному рівню виробництва, змісту трудових процесів, технології виробництва. На багатьох підприємствах погіршився якісний та кількісний склад фахівців, які безпосередньо займаються встановленням і переглядом трудових норм. Тому необхідні заходи по удосконаленню нормування праці за рахунок поліпшення нормативного, організаційного, наукового, фінансового, інформаційного його забезпечення.
На підприємствах різних галузей зустрічаються три основних форми управління нормуванням: централізована, децентралізована і змішана.
Централізованою називають таку форму, при якій управління нормуванням, відповідальність за якість норм і кадри нормувальників сконцентровані в єдиному центрі – відділу, бюро, групі. Найчастіше централізована форма нормування праці застосовується на таких підприємствах, де є централізована підготовка виробництва. Це виправдовує себе на малих та середніх за кількістю робітників підприємствах з вузькою номенклатурою продукції. Головними недоліками цієї форми управління нормуванням є певна відірваність від виробничих цехів, не завжди своєчасне реагування на їхні потреби щодо уточнення або перегляду норм і виправлення помилок нормувальників або технологів, обмеження можливості мати точну інформацію при фактичних витратах робочого часу, ефективність його використання, наявність і обсяги понаднормових робіт.
Децентралізована форма управління нормуванням праці передбачає наявність кількох автономних центрів. Вона виправдовує себе лише на великих, добре структурованих підприємствах, коли окремі виробничі підрозділи мають замкнутий цикл и виробляють готову продукцію. За цих умов нормувальні підрозділи мають тісні контакти з безпосередніми виробниками, оперативно реагують на їх запити і потреби, але при цьому страждає якість норм через відсутність єдиного організаційного і методичного центру. Негативні наслідки може також мати залежність нормувальників від адміністрації цехів і дільниць.
Змішана є така форма управління нормуванням праці, коли разом з єдиним організаційно-методичним центром у великих цехах створюються бюро організації та нормування праці. За умов кваліфікованого управління змішана форма поєднує переваги централізованої й децентралізованої, позбавлена багатьох недоліків.
10.2. Об’єкти нормування праці
Під час нормування праці виробничий процес поділяється на операції та їх елементи.
Виробнича операція - частина виробничого процесу, що виконується стосовно певного предмета праці одним робітником або групою робітників на одному робочому місці. Елементами праці є: установка – одноразове закріплення оброблюваної заготовки або деталі, технологічний або допоміжний переходи – частина операції, що характеризується незмінністю установки та операції, режиму роботи устаткування та інструментів; позиція характеризується фіксованим положенням предмета праці, де він підлягає впливу устаткуванням.
Під час виконання виробничої операції працівник застосовує певні трудові прийоми, дії, рухи. Трудовий рух – це одноразове переміщення робочого органу людини – руки, ноги, корпуса тощо. Трудова дія – сукупність трудових рухів, що виконуються без перерви одним або кількома робочими органами людини, наприклад взяття деталі. Трудовий прийом – сукупність трудових дій, що виконуються за незмінних предметів і засобів праці і становлять технологічно завершену частину операції, наприклад установка заготовки в пристосування.
Залежно від особливостей виробництва об’єктами нормування можуть бути:
обсяг роботи за певний період часу – годину, зміну, місяць. Він встановлюється у вигляді нормованого завдання, як правило, у натуральних показниках;
зона обслуговування для багатоверстатників у текстильній промисловості, на обробних процесах з багатоверстатним обслуговуванням у машинобудуванні. Вона визначається кількістю засобів виробництва, ефективну роботу яких може забезпечити один працівник або бригада;
чисельність персоналу при обслуговуванні потужних технологічних, енергетичних, транспортних систем тощо.
Універсальною мірою праці і найширше вживаним об’єктом її нормування є робочий час. Він нормується на різних рівнях і різними видами норм. На державно-правовому рівні робочий час нормується, з одного боку, для забезпечення певної кількості праці, необхідної суспільству, для його нормальної життєдіяльності, а з іншого – для дотримання прав людини на збереження здоров’я, відпочинок і всебічний розвиток (це передбачає наявність вільного часу). В Україні така норма робочого часу встановлюється відносно робочого тижня і становить 40 годин при нормальних умовах праці. У законодавчому порядку норма робочого часу скорочується при роботі в шкідливих умовах, а також для певних категорій працівників (неповнолітні, інваліди, матері малолітніх дітей, вагітні жінки).
Витрати фізичної і нервової енергії працівників найменш досліджені з-поміж усіх інших об’єктів нормування. Вони можуть характеризуватися темпом роботи, мірою зайнятості працівників протягом робочого часу, показниками втомленості тощо. З існуючих нормативних матеріалів для характеристики цих показників найбільш підходять норми тяжкості праці, які характеризують сумарний вплив усіх факторів трудового процесу на організм людини. Складовими тяжкості праці є її інтенсивність, стан виробничого середовища та ін. Норми важкості праці регламентують допустимі навантаження на організм працівника і використовуються для обґрунтування часу на відпочинок, встановлення компенсації за несприятливі умови праці тощо.
Таким чином, об’єкти нормування праці дуже різноманітні й складні. Вони вимагають застосування складних і трудомістких методів аналізу для встановлення науково обґрунтованих норм.
10.3. Система нормативів і норм праці
Велика різноманітність трудових процесів та умов їх виконання потребує забезпечити більш-менш рівну інтенсивність праці на різних за змістом та складністю роботах. Це можливо лише за умови визначення норм праці на єдиній нормативній базі, яка складається з універсальних нормативних матеріалів, що розробляються науково-досвідними установами для використання на різних підприємствах при проектуванні норм затрат праці на конкретні роботи.
Нормативні матеріали – це комплекс довідкової інформації, необхідної для визначення норм затрат праці для конкретних трудових процесів аналітично-розрахунковим методом. Різноманітність трудових процесів зумовлює необхідність існування великої кількості нормативних матеріалів, які можна класифікувати за різними ознаками. За призначенням і сферою використання розрізняють загально промислові, галузеві та місцеві нормативи; за мірою укрупнення – диференційовані, укрупнені та ін.
Для розуміння змісту нормативних матеріалів найсуттєвіше значення має їх класифікація за видами: нормативи режимів роботи устаткування; нормативи часу; нормативи обслуговування; нормативи чисельності та нормативи підлеглості.
Нормативи режимів роботи устаткування – це регламентовані кількісні характеристики режимів роботи виробничого устаткування, що забезпечують найдоцільніше його використання. Такі нормативи призначені для визначення раціональних режимів роботи обладнання і часу машинної роботи.
Нормативи часу – це науково обґрунтовані показники затрат часу на виконання окремих елементів трудового процесу. Це найпоширеніший вид нормативів, оскільки робочий час є універсальною мірою праці і найширше вживаним об’єктом її нормування. Ці нормативи призначені для визначення норм затрат праці на машинно-ручних і ручних роботах. Вони поділяються на нормативи основного часу; допоміжного часу; часу підготовчо-завершальної роботи; часу обслуговування робочого місця; часу на відпочинок та особисті потреби.
Нормативи обслуговування – це регламентовані величини, які характеризують співвідношення між кількістю персоналу, що виконує функції обслуговування певних об’єктів, та кількістю цих об’єктів. Вони використовуються для встановлення норм обслуговування.
Нормативи чисельності – це регламентовані величини, що визначають кількість працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідну для якісного виконання одиниці або певного обсягу робіт. Ці нормативи використовуються для встановлення чисельності працівників на роботах, де її визначення через інші нормативи утруднене.
Нормативи підлеглості – це регламентовані величини, що визначають співвідношення між кількістю керівників та кількістю підпорядкованих їм працівників. Їх використовують для визначення кількості керівників первинних ланок.
Конкретні норми праці для певного трудового процесу визначаються безпосередньо на підприємстві на основі одного або кількох трудових нормативів. Трудовий норматив є первинним і універсальним, а норма праці – вторинною і локальною. Нормі відповідають чітко визначені значення факторів, які визначають її величину в конкретних умовах виробничого процесу, а нормативи встановлюються для багатьох значень факторів. Норматив – це функція, що встановлює відповідність між багатьма нормами та факторами, що на них впливають. Норми – це конкретне значення даної функції при фіксованих значеннях факторів.
Всю сукупність норм праці можна класифікувати за рядом ознак. Найпоширенішими з них являються:
1) за призначенням:
норма часу визначається кількістю часу, необхідного для виготовлення одиниці продукції;
норма виробітку визначає кількість продукції, виробленої за одиницю часу;
норма обслуговування визначає кількість обладнання або інших об’єктів, які повинні обслуговуватися одним робітником чи бригадою протягом одиниці робочого часу;
норма чисельності - кількість робітників, необхідних для виконання заданого обсягу роботи за визначений період;
нормовані завдання - розрахунковий обсяг роботи, який повинен виконати працівник або колектив за певний робочий період. Цей вид норм вживається на сталих процесах, коли немає потреби перевиконувати план, а заробітна плата нараховуються за погодинною формою;
2) за видом затрат робочого часу
норма підготовчо-завершального часу – в одиничному і малосерійному виробництві встановлюється на одну деталь; серійному - на партію деталей; у масовому виробництві одна і та сама робота повторюється щодня, а підготовка робочого місця здебільшого перекладається на допоміжних робітників, тому ці затрати є дуже малими і приєднуються до часу обслуговування робочого місця. Особливістю цієї норми є те, що вона не залежить від величини партії деталей;
норма часу обслуговування робочого місця – при нормуванні операцій механічної обробки в умовах масового і серійного виробництва визначається окремо для організаційного і технічного обслуговування; в індивідуальному і малосерійному виробництві на такі частини не поділяється. Величина цієї норми залежить від ступеня раціональності поділу й кооперування праці між основними та допоміжними робітниками;
норма оперативного часу – включає основний час і неперекривну частину допоміжного часу. Залежно від типу виробництва, особливості технології та можливостей механізації розрахунків для встановлення оперативного часу використовуються нормативи різного ступеня укрупнення;
норма часу на відпочинок – включає сумарну кількість часу регламентованих перерв, встановлених на зміну. Залежить від фізичних та нервовопсихічних навантажень на організм людини під час роботи, наявність і рівень шкідливих факторів виробництва, стану мікроклимату у виробничому приміщенні тощо;
норма штучного часу – це сумарний час (за винятком підготовчо-завершального), необхідний для виготовлення одиниці продукції за певних організаційно-технічних умов. Це складова частина норми часу.
норма штучно-калькуляційного часу – це повна норма часу, необхідного для виготовлення одиниці продукції (виконання операції) за певних організаційно-технічних умов. Ця норма є основою планування виробництва, організації праці, нормування заробітної плати, тобто саме з цієї норми починається вся планово-економічна та організаційна діяльність на підприємстві.
Класифікація норм за видом робочого часу дозволяє виявити величину і причини нераціональних витрат робочого часу. Для цього проводиться вивчення витрат часу на робочих місцях.
10.4. Методи нормування трудових процесів
Методи нормування праці – це сукупність засобів встановлення норм праці, яка включає також аналіз трудового процесу, проектування раціональної технології і організації праці, розрахунок норм. Методи визначають, яку методичну і розрахункову основу обрано для встановлення норми затрат праці тим чи іншим способом. Спосіб встановлення нормі показує, на підставі якої інформації та яким шляхом її визначено. Вибір методу нормування праці залежить від характеру робіт, що нормуються і умов їх виконання. Практиці відомі такі методи і способи встановлення норм.
Сумарні методи – норми, які встановлюються відразу на цілу операцію або комплекс операцій без розподілу на складові частини, тобто сумарно. Норми, встановлені сумарним або досвідно-статистичним методом, не відповідають завданням підвищення ефективності виробництва внаслідок слабкого їх обґрунтування. Вони не відбивають справжніх трудозатрат і не стимулюють працівників до підвищення продуктивності праці. Залежно від об’єкта нормування, досвіду нормувальника, рівня використовуваної техніки, технології та організації праці розрізняють такі способи встановлення норм сумарним методом:
1) досвідний метод – норми визначаються на основі суб’єктивної оцінки нормувальника (майстра, технолога). Чим кращий досвід і вищу кваліфікацію має нормувальник, тим точніше він може враховувати особливості технологічного процесу, можливості обладнення, інструментів, тим ближче до дійсних затрат праці буде встановлена норма. Недоліком цього методу є його суб’єктивність, адже досвід нормувальника найчастіше пов’язаний з технологією і організацією вчорашнього дня;
2) порівняльний метод полягає в підборі деталі чи операції-аналога та зіставлення тих характеристик, які саме визначають норму часу. Складність пошуку порівняльних видів робіт, суб’єктивізм у доборі деталей-представників, традиційна недооцінка впливу організаційно-технічних умов виробництва не сприяють використанню цього способу;
3) статистичний метод припускає використання даних про затрати праці на конкретну операцію (деталь, виріб), що були в виробництві у минулому. Питома вага цих норм в умовах швидкого оновлення асортименту продукції зменшується, хоча вони можуть бути використані також при встановлення затрат праці на унікальні одиничні види продукції.
Аналітичні методи. За їх допомогою проводиться наукове обґрунтування норм праці на підставі аналізу конкретного трудового процесу. Для цього операція, яка нормується, розділяється на складові елементи, потім визначаються технічні, організаційні, економічні та інші фактори, що впливають на тривалість, виконання кожного елементу; далі проектується раціональний склад операції і послідовність виконання її елементів із врахуванням оптимального поєднання факторів, що впливають на їхню тривалість. Після цього розраховуються затрати часу на кожен елемент і їх сума, що визначає норму часу на операцію в цілому. Одночасно повинні розроблятися організаційно-технічні заходи, що забезпечують впровадження запроектованого трудового процесу і встановленої норми.
За методикою одержання вихідних даних аналітичні методи поділяються на аналітично-розрахункові і аналітично-дослідні.
Якщо затрати часу на кожен елемент операції і на операцію в цілому визначається на основі нормативних матеріалів (науково обґрунтованих міжгалузевих, галузевих чи місцевих нормативів), такий метод називається аналітично-розрахунковим.
Якщо затрати часу на кожен елемент операції і на операцію в цілому встановлюються на основі безпосередніх вимірювань цих затрат на досліджуваних робочих місцях шляхом проведення фотографії робочого часу або хронометражу, такий метод називається аналітично-дослідним.
Нерідко зустрічаються випадки одночасного використання обох різновидів аналітичного методу, коли одні елементи норми часу встановлюються за нормативами, а інші – на основі конкретних вимірювань.
На практиці найпоширеніший аналітично-розрахунковий метод, оскільки його застосування менш трудомістке, дає можливість розрахувати норми ще до початку трудового процесу і сприяє рівнонапруженості норм.
Досягнення рівнонапруженості норм – важлива і складна проблема. Для її вирішення необхідно забезпечити високу якість і єдність нормативних матеріалів, методів і методик нормування праці; кваліфікацію технологів та спеціалістів з нормування праці; матеріальну і моральну зацікавленість працівників у високій якості норм праці.
Контрольні запитання
158