Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ХВОРОБИ
БЕШИХА ТА ГІДРАДЕНІТ
БЕШИХА
Бешиха (erysipelas) — це гостре прогресуюче запалення власне шкіри або слизових оболонок із залученням у про цес лімфатичних судин. Спричинюєть ся частіше стрептококом групи А, який через пошкоджену шкіру або слизову оболонку (рани, садна, тріщини) про никає у лімфатичну систему шкіри, де розмножується. Частіше бешиха буває на нижніх кінцівках та обличчі, хоча може уражати й інші ділянки тіла. На лежить до контагіозних захворювань. Виникненню інфекції сприяють підви щена вірулентність мікробів і знижен ня реактивності організму.
Бешиха може ускладнювати перебіг інших гнійних процесів — гнійної рани, флегмони, абсцесу.
Проникнення мікробів у шкіру зумов лює розширення кровоносних і лімфа тичних судин. Починається серозно-ге морагічне запалення. Ексудат, який ут ворюється, відшаровує епідерміс, з'яв ляються пухирі. У разі проникнення мікробів у підшкірну основу виникає її запалення (флегмона). Уразі стиснен ня ексудатом шкірних судин або їх тром бозу розвивається некроз шкіри.
Залежно від описаних патологоана-томічних змін клінічне розрізняють кілька форм бешихи: еритематозну, бульозну, флегмонозну, гангренозну.
Найлегший перебіг має еритематоз-на форма (erysipelas erythematosa). Ха рактеризується вона раптовим почат ком. З'являється локальне яскраве по червоніння шкіри або слизових оболо нок з нерівними чіткими краями (вид географічної карти). Місцева темпера тура підвищена. Шкіра дещо набряк ла. Температура тіла становить 38—39 °С. Пульс частий, 100—120 за 1 хв. Головний біль, запаморочення, загаль на слабкість, іноді нудота, блювання, озноб. У ділянці почервоніння хворий відчуває жар, печіння, напруження і пекучий біль.
За прогресування процесу еритема-тозна форма бешихи переходить у бу-льозну (erysipelas bullosa), для якої ха рактерна поява пухирів, наповнених се розною рідиною. Згодом пухирі розри ваються і на їх місці утворюються жов ті щільні кірки. Загальний стан хворо го погіршується.
При флегмонозній формі бешихи (erysipelas phlegmonosa) у підшкірній основі розвиваються серозно-гнійне запалення, виражений набряк тканин. Загальний стан хворого дуже тяжкий, з проявами інтоксикації (висока темпе ратура тіла, тахікардія, сухий язик, нудота, блювання, потьмарення свідо мості, марення).
При гангренозній формі (erysipelas gangrenosa) уражена ділянка шкіри мертвіє, набуває темно-бурого або навіть чорного забарвлення. Флегмо нозна і гангренозна форми бешихи рідко уражують шкіру обличчя.
Залежно від поширення і перебігу розрізняють: повзучу бешиху, за якої процес поступово охоплює все нові ділянки; мігруючу, яка уражує різні ділянки тіла; рецидивуючу, що часто повторюється. У рецидивах бешихи важливу роль відіграє алергічний чин ник, у основі якого лежить сенсибілі зація організму.
Часті рецидиви бешихи на одній ділянці зумовлюють облітерацію стінок лімфатичних судин, що призводить до порушення лімфовідтоку, ущільнення підшкірної основи і розвитку слоно вості. Причиною рецидивів є й те, що бешиха не залишає по собі імунітету.
Ускладнення бешихи залежать від розташування патологічного процесу. У разі локалізації на обличчі і волосяній частині голови може розвинутися вто ринний менінгіт. Бешихове запалення кінцівок ускладнюється флебітом і тромбофлебітом. Бешиха може спри чинити метастатичні ураження слизо вих сумок, сухожилкових піхв, суг лобів, м'язів.
Лікування хворих на бешиху прово дять у стаціонарних умовах (краще в ізо льованих палатах). Місцеве з метою зменшення болю накладають мазьові осмотично активні пов'язки на водо розчинній основі. Добрі наслідки дає опромінення уражених ділянок кварцом в еритемних або суберитемних дозах. Для запобігання поширенню інфекції призначають спокій (за локалізації на обличчі — обмеження розмов, харчу вання рідкими стравами) загальнозмщ-нювальну, висококалорійну, вітаміні зовану дієту. Застосовують антибіоти ки (препарати групи пеніциліну), суль фаніламідні препарати (сульфадиме зин, сульфадиметоксин). У разі рецидивуючої форми бешихи стимулюють неспецифічний імунітет (переливання лейкоцитарної маси, крові, введення левамізолу, тактивіну та ін.), проводять пряму ендолімфатичну терапію, що дає можливість створити високі концент рації антибіотиків не лише в лімфа тичній системі, а й у гнійному осеред ку та сусідніх тканинах.
При бульозній формі бешихи роз кривають пухирі, після чого наклада ють мазеві пов'язки (синтоміцинова емульсія, стрептоцидна суспензія, тет-рациклінова мазь).
Флегмонозна форма бешихи, як і гангренозна, вимагають оперативного лікування (розтин гнояків, дренуван ня, вирізування некротизованих тка нин). Після бешихи організм стає чут ливим (сенсибілізованим) до інфекції. Цим і пояснюється те, що бешиха час то рецидивує. Причиною повторного захворювання у сенсибілізованих хворих є наявність в організмі осередку хроніч ної стрептококової інфекції (карієс, хронічний тонзиліті ін.).
Різновидом бешихи є еризипелоїд (erysi peloides). Звичайно захворювання уражає шкіру кисті зокрема пальців. Рідше локалізується на носі, щоках, шиї. Воно є наслідком проникнення в організм палички свинячої бешихи. Хворіють на цю недугу люди, які мають справу з розрубуванням м'яса (м'ясни ки, кухарі, домогосподарки, ветерина ри). Інкубаційний період — 3—7 діб.
При еризипелоїді спостерігається серозне запалення всіх шарів шкіри з вираженим набряком, розширенням лімфатичних судин, лімфостазом.
Клінічна картина: свербіння і пе чіння в ураженій ділянці (найчастіше це один палець), незначний набряк, по червоніння. Іноді набрякають і стають болючими сусідні суглоби. Загальний стан хворих змінюється мало. Три валість гострого періоду — 10—20 діб, після чого захворювання набуває хро нічного перебігу. Є схильність до ре цидивів.
Лікування еризипелоїду і бешихи подібне. Крім того, застосовують фут лярні новокаїнові блокади, рентгено терапію, вводять специфічну антиток сичну сироватку, призначають олійно-бальзамічні пов'язки.
ГІДРАДЕНІТ
Гідраденіт (hydradenitis) — це запа лення апокринних потових залоз, пе реважно в пахвових ямках, яке спри чинюється золотистим стафілококом. Виникненню гідраденіту сприяють не гативний стан гігієни, підвищена піт ливість шкіри.
За місцевими проявами нагадує фу рункульоз. У ділянці запалення з'яв ляється обмежене випинання, болюче, щільне. Від фурункула відрізняється тим, що не має гнійного стрижня з волосинкою у центрі. Іноді поруч з'яв ляється кілька таких випинань, які з часом зливаються. Шкіра над ними червона або синьо-багряна.
Часто в процес втягуються сусідні лімфатичні вузли. Загальний стан при гідраденіті майже не порушується. Тем пература тіла субфебрильна.
Щільні вузли, які утворилися в ділянці потових залоз, згодом розм'як шуються, з нориць, що утворилися, ви діляється гній. Через наявність у пахвовій ділянці волосся, підвищене потовиді лення, хронічне подразнення шкіри під час рухів процес має тенденцію до по ширення на інші потові залози. Вони нагноюються і утворюють низку гнояків. В народі така патологія одержала назву "суче вим'я".
Перебіг гідраденіту затяжний, з періо дами загострення і затихання процесу.
Лікування гідраденіту місцеве й за гальне. Місцеве лікування починають з проведення туалету ураженої ділян ки (частіше пахвової): вистригають во лосся, протирають шкіру 2—3 % роз чином формаліну (для зменшення пітливості). Потім призначають сухе тепло, фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, солюкс, кварц). Рекомендуєть ся обколювання пеніцилін-новокаїно вим розчином.
Загальне лікування полягає у засто суванні антибактеріальної терапії (анти біотики, сульфаніламідні препарати), аутогемотерапії, специфічної імуноте рапії (стафілококовий анатоксин, антистафілококовий углобулін. У разі частих рецидивів призначають рентге нотерапію. Перераховані вище заходи поєднують із загальнозміцнювальною терапією (молочно-рослинна дієта, вітаміни), проводять гігієнічні заходи (обробка шкіри в ділянці ураження 2 % борним або камфорним спиртом).
Оперативне втручання застосовують у разі нагноєння (гнояки розгинають і дре нують). При рецидивуючому пахвовому гідраденіті іноді застосовують повне видалення волосяної частини шкіри з місцевою пластикою дефекту.