Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Назва реферату: Держава і право ФРН
Розділ: Правознавство
Держава і право ФРН
ПЛАН
Вступ ст. 1 - 3
1. Конституційно – правова природа федералізму:
1.1 Місцеве самоврядування в ФРН через призму міжнародно - правового досвіду .ст. 4-8
1.2 Політико – правові та історичні передумови виникнення федералізму в ФРН ст.8
1.3 Правове закріплення федералізму в ФРН ст.9-14
1.4 Механізм узгодження інтересів суб’єктів місцевого
самоврядування і Федерації .ст.15-21
2. Розвиток континентальної системи місцевого самоврядування в ФРН:
2.1 Особливості реалізації континентальної системи місцевого самоврядування в землях ФРН ст.22-27
2.2 Представницькі органи місцевого самоврядування ст.28-29
2.3 Виконавчі органи самоврядування .ст.30-31
2.4 Нагляд за місцевим самоврядуванням .ст.32-33
5. Висновок ст.34-35
7. Список використаної літератури ст.36
1.Конституційно – правова природа федералізму ФРН
1.1 Місцеве самоврядування в Німеччині через призму міжнародно - правового досвіду
Федералізм – означає основний політичний принцип об’єднання різних, в загальному рівноправних, як правило, раціональних політичних громад, які, тим чи іншим чином повинні бути об’єднані для досягнення спільних цілей [1]
Федерація – Держава, яка є об’єднанням відносно самостійних регіонів, державних утворень[2].
Федерація є комплексною і завжди свідомо створюваним державним утворенням. Вона може створюватися шляхом об'єднання незалежних держав, як це відбулося в США в 1787 році, в Канаді в 1867 році, в Австралії в 1901 році.
Вона може нав'язуватися зі сторони колишніми колонізаторами при наданні незалежності, що було характерне для Латинської Америки і ряду Британських колоній. Такий "нав'язаний" федералізм рідко буває стабільним і здібним до подальшого саморозвитку. У цьому плані типовий приклад Східно-африканської федерації, що не довго проіснувала, включала Кенію, Танганьіку (тепер - Танзанія) і Уганду.
Нарешті, третій шлях (шлях Росії, Бельгії, Німеччини, Австрії) - шлях перетворення унітарної держави у федеральну.
Для того, щоб повною мірою зрозуміти особливості федералізму в ФРН, необхідно провести порівняння з іншими федеративними республіками. Найбільш виразними прикладами можуть служити Сполучені Штати Америки та Індія. Федерації утворюються або в результаті договору між незалежними державами, що усвідомили необхідність державного об'єднання для сумісної реалізації своїх загальних інтересів і перетворювалися в суб'єкти федерацій та шляхом приєднання інших територій (США), або в результаті особливостей історичного розвитку держави із зростанням ступеня автономії територіальних одиниць вищого рівня(земель) і придбання ними рис держави(ФРН),або в результаті багато національного складу населення (Індія). Залежно від цього розрізняються договірні і конституційні федерації. Ці форми можуть переходити одна в іншу та утворювати різні види федерацій. Наприклад, США виникли як результат договору між 13 штатами, що повалили в сумісній боротьбі британський колоніальний уряд. Надалі вони приєднували тим або іншим чином нові території і формували їх як штати (так виникли, наприклад, Луїзіана, Техас), а також перетворювали в штати окремі колонії (наприклад, Гавайські острови)[3]. На даний момент США складається з 50 штатів і федеральний округ Колумбія з розташованою в ньому столицею – м. Вашингтон. Територія федерації включає також острови Уперто -Ріко ,Гуам, острови Мікронезії(Палау, Споучені Штати Мікронезії). Останні є ”асоційованими державами”(Залежні теріторії) із США. Пуерто-Ріко вважається державою, що вільно приєдналася” до США. Крім того в прямому правлінні знаходяться острови Самоа[4].
По іншому утворилась Республіка Індія. 3Вона виникла в результаті деколонізації залежних від Британії територій. Особливості національного складу населення зумовили виникнення федерації. Так, на території країни про живає велика кількість народів: гіндустанці, бенгальці, біхарці, телуру, таміли, маратхі, ассамці та інші[5]. За таких обставин, для врахування всіх етнічних особливостей виникає потреба в широкому місцевому самоврядуванні .
Спочатку Конституція Індії 1950 р. закріпила федеральний пристрій держави у формі союзу три різних по своєму положенню у Федерації груп штатів, які не враховували національний склад народів, що населяли їх. Принципові зміни в структурі федерального пристрою Індії були викликані Законом про реорганізацію штатів 1956 р., який в цілому став найважливішим актом конституційного значення, що почав корінну перебудову Федерації за національною ознакою. Замість 28 старих багатомовних штатів було створено 14 нових, з яких 10 було сформовано за моно лінгвістичним (однієї мови) принципом, а в 4 інших був застосований принцип білінгвізма (використання двох мов). Шість територіальних підрозділів отримали статус союзних територій. Було ліквідовано ділення штатів на юридично нерівноправні групи. Територіальний поділ прийшов в більшу відповідність з національними, соціально-економічними і культурними потребами населення країни. Крім штатів, в індійську Федерацію входить ще така специфічна форма значно обмеженої автономії, як союзна територія. Сім союзних територій, що існують в даний час, мають набір органів управління, аналогічний штатам, хоча їх автономія є більш обмеженою .
Стосовно Німеччини, то вона як зазначалося раніше складається з земель. Особливість федералізму ФРН полягає втому, що на її території проживає одна на національність (подавляючи більшість населення складають німці), але внаслідок триваючої феодальної роздрібненості Німеччини, сформувалися певні особливості етнічного, культурного характеру, що зумовило потребу в широкому місцевому самоврядуванні. Так, деякі землі були колишніми монархіями (наприклад, Саксонія, Баварія), які тим або іншим способом були захоплені Пруссією, яка і об'єднала всю Німеччину; землями стали колишні міста (Бремен, Гамбург, Берлін), а ряд нинішніх земель були сформовані після Другої світової війни в результаті ліквідації найбільшої землі довоєнної Німеччини - Пруссії з колишніх прусських провінцій (наприклад, Брандербург, Нижня Саксонія). Як вже зазначалось раніше ФРН у тому вигляді якою вона є зараз остаточно сформувалась в результаті об’єднання НДР і ФРН(у 1990 року).
Територіальний устрій може бути як симетричним, так і асиметричним. При симетричному територіальному устрої держави його политико-територіальні одиниці мають рівний статус. Німеччина складається з 16 земель з однаковим конституційно-правовим статусом, тобто має симетричний федеральний територіальний устрій. Асиметрично влаштовані держави безпосередньо складаються з територіальних утворень, що мають різний правовий статус. До складу США, як зазначалося, разом з 50 штатами входять федеральний округ Колумбія, держави (Пуерто-ріко і ін.), що вільно приєдналися, деякі інші острівні території, що не мають статусу штату, з чого можна зробити висновок про асиметричний територіальний пристрій цієї країни. Але, якщо розглядати тільки штати, то вони рівноправні між собою, це закріплено в Конституції .Стосовно Індії, то вона також є асиметричною федерацією. Всі індійські штати, крім Джамму і Кашмира, мають свої конституції. Характерним є різниця в статусі штату та союзної території
Вищим посадовцем штату є губернатор Він призначається президентом Республіки строком на 5 років з можливістю повторних призначень в подальшому. Як представник Союзу губернатор здійснює контроль за управлінням і законодавством штату він затверджує законопроекти (ст. 200) і т.д. Губернатор володіє правом як абсолютного, так і відкладального вето відносно законопроектів, прийнятих легіслатурою штату Найвищим законодавчим органом штату є легіслатура, яка може складатися з двох палат: Губернатор зобов'язаний призначити лідера партії, отримавши підтримку більшості в законодавчих зборах штату, головним міністром, а за поданням останнього - решту членів уряду штату. Число міністрів в штатах Конституцією не визначено. На практиці воно коливається від 6 до 14 чоловік.
Згідно міцно сталому звичаю, губернатор повинен діяти відповідно до "рад" міністрів уряду штату. Тому, як і на федеральному рівні, саме уряд є головним органом, що фактично здійснює державну владу в штаті.
А систему органів союзної території очолює посадовець, що який призначається президентом і що діє від його імені керівник. Рішенням центрального Парламенту для союзних територій можуть створюватися свої легіслатури, ради, міністрів і вищі суди. Не дивлячись на те, що ради міністрів і легіслатури союзних територій можуть давати поради керівникам, останні залишаються повністю підлеглими президентові (фактично - прем'єр-міністрові Союзу), який має право видавати обов'язкові для виконання правила з питань управління союзними територіями. Вищу законодавчу владу в союзних територіях здійснює федеральний Парламент, а вищий суд союзної території є лише підлеглим Верховному суду середньою ланкою єдиної судової системи країни.
Таким чином німецький федералізм має як загальні для всіх федерацій ознаки(складові частини держави мають набагато більші повноваження ніж в унітарних державах), так і свої особливості( симетричний територіальний устрій; єдина загальнодержавна система судів).
1.2 Політико – правові та історичні передумови виникнення федералізму в ФРН .
Німецький федералізм бере свій початок з епохи феодальної роздробленості .Поступово одна з німецьких держав , Пруссія, поступово приєднала до себе інші землі, королівства, герцогства і т. п. При цьому, нерідко, зберігаючи за ними певну державно-політичну відособленість. Федеральний устрій за Імперською конституцією 1871 р., що оформила об'єднання Німеччині, і Веймарска конституція 1919 р. спиралися на ці історичні одиниці (землі). Пруссія ж по території і чисельності населення далеко перевершувала решту суб'єктів федерації подібно до того, як це мало місце з Росією в Радянському Союзі.
В двадцятому сторіччі (в післявоєнний період) союзні держави-переможниці скасували Пруссію як державне утворення . Інші землі частково були сполучені з колишніми прусськими провінціями (наприклад, Саксонія-ангальт), частково об’єдналися (наприклад тодішній Вюртемберг-Баден), а частково залишилися у межах колишніх прусських провінцій (Бранденбург) і колишніх земель (Баварія). Це було зроблено до утворення ФРН. Можна констатувати, що в порівнянні з Веймарскою республікою структура ново створеної Федерації була оптимізована, хоча певна нерівномірність між землями існує і тепер. Так, по площі найбільша земля Баварія (70,5 тис. кв. км.) перевершує найменшу - Бремен (0,4 тис. кв. км.) в 1.176 разів, а за чисельністю населення найбільша земля Північна Рейн - Вестфалія (17,68 млн. жителів) більше найменшої землі - того ж Бремена (0,68 млн. жителів) в 26 разів.
1.3Правове закріплення федералізму в ФРН
Основною гарантією німецького федералізму є Основний закон ФРН. Так, у ст. 29 передбачається, що " Територія Федерації може бути змінена таким чином щоб землі могли ефективно виконувати покладені на них завдання відповідно до їх величини і можливостей. При цьому повинні прийматися до уваги територіальні зв'язки, історичні і культурні особливості, господарська доцільність, а також вимоги, що стосуються організації території і планування розвитку земель.
2. Заходи щодо нового поділу федеративної території здійснюються за допомогою федерального закону, що затверджується на
референдумі. Думка зацікавлених земель повинна враховуватися.
3. Референдум проводиться в землях, з територій або частин
яких повинні бути утворені нова земля або земля з новими
межами (зацікавлені землі). Голосування проводиться по
питанню: чи повинні зацікавлені землі залишатися в колишніх
межах, або повинні бути утворена нова земля, або земля з
новими межами. Результат референдуму про утворення нової
землі вважається позитивним, якщо на майбутній території, а також на всіх територіях або частинах територій зацікавленої землі, приналежність яких винна відповідно змінитися, більшість проголосує за ці
зміни. Результат вважається негативним, якщо на території
однієї із зацікавлених земель більшість проголосує проти
змін; проте негативний результат не приймається в
увага, якщо на частини території, приналежність якої до
зацікавленій землі повинна змінитися, більшість в дві
третині проголосує за зміну, крім випадку, коли на всій
території зацікавленої землі більшість в дві третини
відхилить передбачувані зміни.
4. Якщо на обмеженій території з взаємопов’язаними
населеними пунктами і економікою, частини якої знаходяться в
декількох землях, а населення складає не менш одного
мільйона чоловік, десята частина виборців, що мають право
вибирати в Бундестаг, зажадає шляхом народної ініціативи
рішення питання про приналежність цієї території до єдиної землі
то федеральний закон повинен визначити протягом двох років, буде
чи приналежність до певної землі змінена відповідно до
абзацу 2 або в зацікавлених землях буде проведений народне
опитування.
5. Мета народного опитування полягає в тому, щоб встановити
чи дійсно схвалення запропоноване в законі щодо приналежності
території до певної землі. Відповідно до закону
народне опитування може стосуватися різних пропозицій, проте не
більш ніж двох. Якщо більшість схвалить пропоновані зміни
приладдя, що стосується, до певної землі, то федеральний
закон повинен протягом двох років визначити, чи буде змінена
така приналежність відповідно до абзацу 2. Якщо
пропозиція, з приводу якої проводився народне опитування, буде
схвалено відповідно до пропозицій 3 і 4 абзаци 3, то в
перебіг двох років після проведення такого опиту повинен бути
виданий федеральний закон про утворення передбачуваної землі
який не потребує додаткового затвердження на референдумі.
6. Більшістю на референдумі і при народному опиті
признаються більшість поданих голосів, яка складає не
менше чверті голосів виборців, що користуються правом виборів
у Бундестаг. Подробиці проведення референдуму, народного
опиту і народної ініціативи регулюються федеральним законом;
він може передбачити можливість повторення народної
ініціативи не раніше чим через п'ять років.
7. Інші зміни територіального статусу земель можуть
здійснюватися на основі державних договорів між
зацікавленими землями або по федеральному закону із згоди
Бундесрата, якщо на території, чия земельна приналежність
повинен змінитися, проживає не більше 10000 жителів. Подробиці
регулюються федеральним законом, який вимагає згоди
Бундесрата і більшості членів Бундестагу. Він винен
передбачити обов'язок з'ясування думок зацікавлених
общин і округів.”
Дана стаття, передбачає можливість подальшої оптимізації структури Федерації та громіздку. але ефективну процедуру зміни приналежності земель або їх частин. Втім, ст. 118 встановлює можливість спрощеної процедури для земель Баден, Вюртемберг-Баден і Вюртемберг-гогенцоллерн: за домовленістю сторін або , у випадку не досягнення згоди , прийняття федерального закону , який передбачав би опитування населення. У 1994 р. в перехідні і завершальні положення Основного закону була включена ст. 118-а, згідно якій переформовування на території земель Берлін і Бранденбург також може мати місце в спрощеному порядку - шляхом угоди обох земель при участі їх виборців.
Федеральна Республіка Німеччина є державою, побудованою по
федеральному принципу. 16 земель федерації володіють власними ознаками державності зі всіма суверенними правами і компетенціями. Це
означає: все, що належить влаштувати і відрегулювати в загальних інтересах відноситься до компетенції федерації. За решту всіх питань несуть відповідальність землі. Федеративний устрій є наслідком того, що
громадянам не протистоїть єдина, неподільна, центральна державна влада.
Метою федерального порядку є перешкодити зайвій
концентрації влади та участі населення в політичних рішеннях. Останнє завдячує існуванню великої кількості політичних органів на обмеженій території.
Федеральний державний устрій містить і особливі шанси для
опозиції у федерації. Якщо опозиція ставить декілька або навіть більшість
земельних урядів, а так це було майже завжди, починаючи з 1949 року
то у неї (опозиції) була можливість перетворення своїх ідей і
відповідального виконання державних функцій як в рамках визначених
земель, так і в рамках всієї держави Федеральна Республіка Німеччина
роблячи вплив через Бундесрат (палату земель) на законодавство і
управління.
Бундесрат - це федеральний орган, за допомогою якого німецькі землі беруть участь в здійсненні законодавчої і виконавчої влади, а також в справах ЄС (ст. 50). Бундесрат - не виборний орган (т.е. не друга палата парламенту). У Бундесрат входять члени Урядів земель. Кожна земля має не менше 3х голосів:
якщо населення землі перевищує 2 млн., то земля має 4 голоси;
якщо перевищує 6 млн. - 5 голосів;
більше 7 млн. - 6 голосів.
На 1-е січня 1999 року в Бундесрате 69 місць. Кожна земля «присилає» стільки членів в Бундесрат, скільки вона має голосів. Члени Бундесрата призначаються і відгукуються урядами земель. Членство в Бундесрате не може бути суміщене з депутатським мандатом Бундестагу.
Бундесрат не має певного терміну повноважень, він також не може бути розпущений. Його склад міняється залежно від виборів в ландтаги земель. Партійний склад не має значення, фракції не утворюються, проте групи членів Бундесрата від земель з однією і тією ж партією блокуються між собою. Голоси землі можуть подаватися тільки узгоджено, єдиним списком.
Бундесрат обирає голову строком на 1 рік, він скликає засідання, визначає порядок денний, керує дебатами, вирішує питання про проведення голосування. Голова володіє адміністративною владою в будівлі Бундесрата. Він заміщає Федерального президента, якщо той тимчасово не може виконувати свої функції.
Існують постійні комітети, в які входять по 1-му представникові від землі або чиновники земель.
Компетенція Бундесрата - законодавство, управління, справи ЄС.
Участь Бундесрата в законодавчій діяльності не завжди обов'язково. Бундесрат зобов'язаний брати участь в ухваленні всіх конституційних і федеральних законів. Відносно звичайних законів він володіє правом протесту.
При певних обставинах Бундесрат може стати єдиним законодавчим органом і тим самим замінити Бундестаг, коли на вимогу уряду Федеральний президент вводить стан законодавчої необхідності (ст.81). Цей стан встановлюється на визначених термін, звичайно не більше 6 місяців.
Бундесрат має ряд повноважень у федеральному управлінні. Згоди Бундесрата потребують багато ухвал Федерального уряду, воно зобов'язане тримати Бундесрат в курсі поточних справ. Разом з урядом Бундесрат бере участь у федеральному нагляді за землями.
З питань, які відносяться до ведення ЄС, Бундесрат може створити Європейську палату, рішення якої прирівнюватимуться до рішень Бундесрата.
Виходячи з вище викладеного, можна дійти висновку, що Бундесрат є інститутом державної влади який забезпечує безпосередній вплив земель на загальнодержавні процеси і забезпечує захист прав та інтересів місцевого самоврядування. Поряд з цим Бундесрат забезпечує представництво земель у Євросоюзі.
1.4 Механізм узгодження інтересів суб’єктів місцевого самоврядування і Федерації
Характерний для федеральної держави в цілому розподіл компетенції між державою в цілому та державами – членами може бути встановлено так, що держава в цілому та держави члени наділяються відповідно компетенціями на основі чого мають власну законодавчу, виконавчу та судову владу в цій галузі[6].
Розподіл компетенції між Федерацією і землями встановлюється перш за все Основним законом ФРН, причому компетенція розмежована стосовно виконавчої діяльності, законодавства і фінансів. У німецькій літературі Німеччина характеризується як «кооперативна федерація», оскільки має місце інституційне (перш за все конституційно) оформлення співпраці Федерації і земель, а також земель між собою . Стосовно виконавчої діяльності , відповідно до ст. 30 Основного закону „ Здійснення державних повноважень і виконання державних завдань покладаються на землі, оскільки Основний закон не містить або не допускає іншого регулювання.” Це своєрідна форма презумпції компетенції земель яка свідчить про принципову децентралізованність німецькою федерації.
Згідно ст. 31, федеральне право має перевагу над правом земель. Тлумачиться це положення, проте, обмежено: воно діє тільки в випадку, коли федеральна правотворчість здійснюється в рамках федеральній компетенції.
Землям належить право законодавства (ст. 70), оскільки Основним законом законодавчі повноваження не передаються виключно Федерації, а розмежовується між Федерацією і землями. Конституція ФРН визначає три сфери законодавства: виключної компетенції Федерації, виключної компетенції земель і конкуруюче законодавство. У сфері виняткового законодавства Федерації землі можуть видавати закони , якщо вони на це прямо уповноважені федеральним законом (ст. 71). До цієї сфери ст. 73 віднесла 11 позицій:
1) зовнішні стосунки, а також оборона і захист цивільного населення ;
2) громадянство Федерації;
3) свобода пересування, паспорти, еміграція та імміграція, видача злочинців ;
4) валюта, оберт грошей, одиниці міри та ваги, встановлення точного часу;
5) митна і торгова єдність території, угоди про торгівлю і судноплавство,
свобода товарного оберту .
6) залізниці Федерації і повітряний транспорт ;
7) пошта, телеграф, телефон, радіо;
8) правове положення осіб , які перебувають на службі в органах
Федерації;
9) правова охорона промислової власності
авторське і патентне право і видавниче право;
10) співпраця Федерації і земель:
а) в області кримінальної поліції;
б) в захисті демократичного ладу
існування і безпеки Федерації або будь-якої землі
(конституційний захист)
с) у захисті зовнішніх інтересів Федерації, заснуванні федеральної поліції; боротьбі з міжнародною злочинністю .
11) статистика для цілей Федерації.
У сфері конкуруючого законодавства, згідно ст. 72, землі можуть приймати закони тоді, коли дане питання не регулюється федеральними законами. Федерація ж повинна приймати закони тоді коли цього вимагають загальнодержавні для встановлення рівноцінних умов життя на федеральній території або збереження правової або економічної єдності. Федеральним законом можна визначити, що федеральне законодавче регулювання, необхідність в якому відпала, може бути заміщено правом земель.
Стаття 74 визначає сферу конкуруючого законодавства, перераховуючи 28 позицій (цивільне, кримінальне, кримінально-виконавче право судовий устрій і судовий процес, адвокатура, нотаріат, юридичне консультування, акти цивільного стану, право союзів і зборів перебування і поселення іноземців, виробництво і використання ядерної енергії в мирних цілях і ін.). При цьому встановлено, що закони про відповідальності держави, яка включена у вказаний перелік потребують згоди Бундесрата. Всі інші, цього не вимагають. У ст. 74-а додатково встановлено, що оплата і забезпечення осіб, що перебувають на публічній службі в публічно-правовому відношенні служби і вірності, включаючи федеральних і земельних суддів, входять в сферу того, що конкурує законодавства, якщо не знаходяться у сфері законодавства виключно федерального, і що закони з цих питань приймаються із згоди Бундесрата.
У ст. 75 встановлено право Федерації видавати рамкові розпорядження для законодавства земель за наявності тих же умов, що і в сфері конкуруючого законодавства. Сфера рамкової компетенції містить шість позицій (загальні принципи вищої освіти, загальні правовідносини друку розподіл земельних ділянок, водне господарство, захист природи і ін.). Рамкові розпорядження можуть вдаватися до подробиць регульованих відносин або містити норми прямої дії лише у виняткових випадках. У випадку видання Федерацією рамкових розпоряджень землі повинні привести свої закони у відповідність з ними протягом встановленого законом відповідного терміну
У тих випадках, коли через зміну відповідних статей Основного закону відповідні питання відійшли з федеральної компетенції, продовжує діяти федеральне право, але може замінюватися правом земель (ст. 125-а). Сумніви з цього питання вирішуються Федеральним конституційним судом (ст. 126). Згідно ст. 83, виконання федеральних законів покладене на землі оскільки Основний закон не визначає або не допускає іншого, тобто знову же презумується компетенція земель. У зв'язку з цим, відповідно до ст. 84, вони регулюють організацію властей і адміністративне виробництво, якщо інше не встановлено федеральними законами, що приймаються з відома Бундесрата. Федеральний уряд може з відома Бундесрата видавати загальні адміністративні розпорядження.
Федеральний уряд здійснює нагляд за тим, щоб землі виконували федеральні закони . З цією метою він (уряд) може направляти уповноважених осіб у верховні органи влади земель і з їх згоди, а якщо згода не дається, то з відома Бундесрата - також в їх нижчестоящі органи. Якщо недоліки у виконанні федеральних законів в землях, виявлені Федеральним урядом, не усуваються, то Бундесрат за ініціативою Федерального уряду або землі приймають ухвалу про те, чи мало місце порушення землею має рацію. Ця ухвала може оскаржитися до Федерального конституційного суду.
Прийнятий з відома Бундесрата федеральний закон може покласти на Федеральний уряд повноваження давати в особливих випадках окремі вказівки по виконання федеральних законів. Окрім випадків, які Федеральний уряд визнає невідкладними, вказівки повинні прямувати верховним органам влади земель.
Якщо землі виконують федеральні закони за дорученням Федерації, то згідно ст. 85, створення органів для цього залишається справою земель оскільки інше не наказане федеральним законом, прийнятим із згоди Бундесрата.
Федеральний уряд може з відома Бундесрата видавати загальні адміністративні Розпорядження і регулювати одноманітну підготовку чиновників і службовців. Керівники властей середнього рівня винні призначатися з його згоди. Власті земель підкоряються вказівкам компетентних верховних федеральних властей. Вказівки, окрім невідкладних на думку Федерального уряду, випадків, повинні прямувати
верховним органам влади земель, які забезпечують виконання вказівок Федеральний нагляд розповсюджується на законність і доцільність виконань. З цією метою Федеральний уряд може запрошувати звіті документи і направляти уповноважених у всі органи.
Частина федеральних законів виконується Федерацією через її власну адміністрацію або через безпосередньо федеральні корпорації або установи публічного права, і для цього Федеральний уряд, якщо федеральним законом не встановлено інше, видає загальні адміністративні розпорядження, регулюючи і установу органів (ст. 86).
Федерація шляхом ухвалення з відома Бундесрата відповідного закону може доручати землям виконання федеральних законів, яке спочатку повинна здійснювати сама. Це, зокрема, відноситься до сфери ядерної енергії (ст. 87-в), транспортним артеріям (ст. 87~г, 87-і, 89, 90), причому управління автострадами може доручатися навіть органам місцевого самоврядування.
Відносини з іноземними державами віднесені ст. 32 до ведення
Федерації, проте якщо міжнародний договір, що укладається, зачіпає особливі відносини якої-небудь землі, ця земля повинна бути своєчасно вислухана. Втім, в межах своєї законодавчої компетенції і зі згоди Федерального уряду землі самі можуть укладати договори іноземними державами. Всі власті Федерації і земель надають взаємну правову і службову допомога (ст. 35). Для підтримки або відновлення суспільної безпеки або порядку земля в особливих випадках може закликати в допомогу своїй поліції сили і установи Федеральної прикордонної охорони. У випадку же природної катастрофи або при особливо важкій аварії земля може призвати на допомогу поліцейські сили інших земель, сили і установи інших адміністрацій, а також Федеральну прикордонну охорону і Озброєні сили. Якщо природна катастрофа або аварія загрожує території більш ніж одній землі, то Федеральний уряд у разі потреби може дати урядам земель вказівка надати поліцейські сили в розпорядження іншої землі, а також використовувати для підтримки поліцейських сил підрозділи Федеральної прикордонної охорони і Озброєних сил. Проте в будь-який час на вимогу Бундесрата і в усякому разі негайно по усуненні небезпеки Федеральний уряд повинен відмінити ці заходи.
Схоже регулювання передбачене в ст. 91 на випадок небезпеки загрозливою існуванню або вільному демократичному ладу Федерації або землі.
Стаття 36 наказує вищим федеральним властям у відповідному числі використовувати чиновників зі всіх земель. Для інших федеральних органів чиновників слідує, як правило, привертати з тієї землі, в якій вони
діють. Закони про оборону повинні враховувати ділення Федерації на землі і їх особливі внутрішні відносини.
Якщо земля не виконує своїх федеральних обов'язків, покладених
Основним законом або іншим федеральним законом, Федеральний уряд
з відома Бундесрата може прийняти необхідні заходи, щоб шляхом
федерального примушення спонукати землю до виконання її обов'язків. Для цього Федеральний уряд або його уповноважений наділяється правом
давати вказівки всім землям і їх властям.
Згідно ст. 91-а, Федерація сприяє землям у виконанні їх завдань, якщо ці завдання важливі для всього суспільства і потребують участі Федерації
для поліпшення умов життя. Це відноситься до розвитку і будівництву вищих шкіл, включаючи їх клініки, до поліпшення регіональної структури господарства, аграрної структури і захисту побережжя. Дані завдання конкретизуються таким, що приймається з відома Бундесрата федеральним законом який повинен містити загальні принципи для виконання сумісних завдань Федерації і земель. Закон передбачає процедуру і установи для сумісного рамкового планування, здійснюваного із згоди відповідних земель. Федерація при цьому бере на себе половину або не менше половини всіх витрат. На основі угод Федерація і землі по ст. 91-6, можуть співпрацювати в плануванні освіти і в сприянні науковим "дослідженням, значення яких виходить за регіональні рамки.
У 1993 р. прийнятий Закон про співпрацю Федерації і земель в справах Європейського союзу.
В світі існує три основних системи місцевого самоврядування: англосаксонська, континентальна (романо-германська) та іберійська. Європі, зокрема в Німеччині, поширена континентальна система місцевого самоврядування. Ця система місцевого самоврядування характеризується поєднанням державних органів управління ( центральних) та органів місцевого самоврядування (місцеві представницькі органи).Проте в ФРН в силу федерального устрою має певні особливості. Так, в землях вся влада належить місцевим органам , які реалізують загальнодержавну політику на місцях.
Федеративна Республіка Нiмеччина, характеризується як країна з розвиненою демократичною структурою влади i широким мiсцевим самоврядуванням. На сьогодні правовий статус органiв мiсцевого самоврядування, порядок їх утворення та функцiонування визначається в першу чергу конституцiями та законодавством окремих земель. Як наслiдок структура цих органiв i їх компетенцiя досить суттєво вiдрiзняється в рiзних землях Нiмеччини[7]
Організація влади в землях Основним законом не регулюється. Визначена вона в конституціях земель, між якими в цьому питанні спостерігається досить значна схожість, хоча є, зрозуміло, і більш менш істотні відмінності. Законодавчу владу в землях здійснюють
представницькі органи, що іменуються в більшості земель ландтагами
(земельними з'їздами). У землях-містах вони носять інші назви -
цивільні збори в Бремені і Гамбурзі, палата депутатів в Берліні.
Скрізь, окрім Баварії, вони мають однопалатну структуру і обираються на
чотири роки або на п'ять років. Баварський сенат (верхня палата) формується на основі представництва соціальних, господарських, культурних і громадських корпорацій; сенатори обираються на шість років, і кожні два роки сенат оновлюється на 1/3. У разі стану оборони минулі терміни повноважень народних представництв земель продовжуються до шести місяців після закінчення вказаного стану (ч. 1 ст. 115-3 Основні закони). На відміну від Бундестагу більшість народних представництв земель можуть достроково саморозпускатися або розпускатися за рішенням виборців прийнятому на референдумі. Функції і повноваження, внутрішня організація і процедура народних представництв земель .в основних своїх рисах схожі з тими, які властиві Бундестагу. У містах-землях ці органи виконують також функції і здійснюють повноваження місцевого міського самоврядування.
Уряд землі іменується нерідко кабінетом або державним урядом, в Берліні, Гамбурзі - сенатом. Він складається з міністра-президента (у Берліні, Бремені, Гамбурзі - правлячого або першого бургомістра), який обирається представницьким органом і виконує також повноваження розділу землі, багато в чому аналогічні повноваженням федерального президента, і з міністрів, що призначаються по пропозиції міністра-президента також відповідним народним представництвом. Статус уряду і його розділу, їх відносини з представницьким органом в основних рисах аналогічні статусу Федерального уряду і Федерального канцлера і їх відносинам з Бундестагом. Зустрічаються, правда, і специфічні особливості. Наприклад, сенат Гамбурга обирає з свого складу першого і другого бургомістрів строком на один рік.
. Основною одиницею политико-територіальної організації земель
служать общини (про яку буде йтися нижче) .
Громадські союзи в рамках встановленої законом
сфери своїх завдань також мають право самоврядування (нагадаємо, що громадські союзи створюються самими громадами для кращого здійснення своїй компетенції, здійснюють тільки ті повноваження, якими їх наділили общини, що беруть участь в союзі, і витрачають тільки передані общинами кошти). Гарантія самоврядування охоплює також основи власної фінансовій відповідальності. Частину 3 вказаних статті покладає на Федерацію обов'язок забезпечити відповідність конституційного ладу земель вказаним принципам. З цих положень можна зробити висновок, що політико-територіальний пристрій земель ґрунтується на автономії общин що включає їх фінансову автономію, і що общини в межах своєї компетенції можуть створювати громадські союзи. У іншому ця проблематика регулюється конституціями і законами земель.
Так, згідно ст. 137 Конституції землі Гессен 1946 р., общини є
винятковими володарями всіх повноважень місцевої публічної
адміністрації, здійснюваній на основі їх власної відповідальності. Вони
можуть вирішувати будь-яку задачу публічної влади, крім випадків, коли це в суспільних інтересах особливим розпорядженням закону віднесено до ведення іншого органу. Аналогічний статус і громадських союзів. Право общин і їх союзів на самостійне управління своїми справами гарантується державою, яка обмежує свій нагляд лише забезпеченням
відповідності такого управління законам.
На громади та громадські союзи, а також на їх правління можуть бути покладені і державні завдання, що вирішуються відповідно до вказівок вищестоящих державних органів. Держава зобов'язана гарантувати отримання общинами і їх союзами грошових коштів, необхідних для виконання їх завдань, і надати їм джерела доходів, якими вони можуть розпоряджатися під власну відповідальність. Общини є
сільські населені пункти або їх групи і міста. Землі Берлін і Гамбург
є одночасно общинами. Відають вони розвитком інфраструктури
суспільним транспортом, туризмом, житловим будівництвом, шкільними і
дошкільними закладами, змістом дорогий, лікарень, театрів, бібліотек
музеїв, соціальних і спортивних установ. Вони можуть встановлювати і
стягувати визначені законом податки і збори.
На початок 1993 р. в Германії було більше 16 тис. общин. У сільській
місцевості общини об'єднані повітами, які мають своє самоврядування.
Іноді громадські союзи на практиці територіально співпадають з повітами, і самоврядування громадського союзу є в цьому випадку
самоврядування повіту. В той же час крупні міста або міста-повіти які, будучи общинами, мають повіти. Вони можуть ділитися на міські округи . Берлін, наприклад, ділиться на 23 самоврядних округа. Іноді на округи діляться крупні сільські общини, населення яких перевищує 100 тис. жителів. Всього у ФРН 543 повітів, зокрема 117 міст поза повітами. Общини і повіти приймають свої статути
У ряді земель між повітом і центром знаходиться проміжна
адміністративно-територіальна одиниця - урядовий округ, в рамках
якого вирішуються місцеві державні завдання і здійснюється
державний нагляд за місцевим самоврядуванням. Таких одиниць 29.
Як вже зазначалось, основною одиницею политико-територіальної організації земель служать громади. Оскiльки конституцiя визначає право громад вирiшувати всi питання мiсцевого життя пiд свою iдповiдальнiсть, то громади не обмеженi якимись наперед визначеними специфiчними завданнями, i можуть вирiшувати всi питання мiсцевого життя. Правда норма Конституції передбачає i факт, що здiйснюють вони в свою дiяльнiсть в межах закону, значить в рiзних землях закон може по-різному визначати коло питань, що вирiшуються громадами, чи передбачити певнi заборони чи право контролю дiяльностi. Незважаючи на рiзнi пiдходи до законодавства про мiсцеве самоврядування, що iснують в рiзних нiмецьких землях, фактично в усiх землях самоврядування є досить розвинутим i в громадах вирiшується понад 80% питань, коли громадянин має стосунки з владою. Головними функцiями самоврядування на рівні громад можна визначити:
1) Забезпечення дiяльностi iнфраструктури. Житло, вулицi,
виробничi майданчики, вода, вивезення смiття, електрика, газ.
2) Побутове обслуговування. Громадський транспорт, культура, банi,
спорт, дозвiлля.
3) Соцiальнi питання. Соцiальний захист, iнтеграцiя
меншин, забезпечення участi в громадському життi, пiдтримання
соцiальної злагоди(миру).
4) Формування життєвого середовища i
перспективне планування. Планування розвитку мiста, якiсть життєвого
середовища, екологiя, розвиток культури i засобiв комунiкацiї.
5) Громадський порядок. Пожежна служба, полiцiя, служба зв`язку, охорона
навколишнього середовища.
Стосовно влади на місцях, то виділяють декілька типів організації:
1. Магiстратний тип.(Гессен,великi мiста Шлезвiг-Гольштейна та Бременхафен) Громадяни обирають на прямих виборах мiськi збори (представницький орган). Мiськi збори вибирають для керiвництва адмiнiстрацiєю колегіальний орган (магiстрат), який складається з бургомiстра та завiдувачiв вiддiлами (штатних та сумiсникiв). Магiстрат приймає рішення бiльшiстю голосiв. - Бургомiстр - голова магiстрата, i за рівністю голосiв, його голос є вирiшальним.
2. Тип з посиленим бургомiстром(Рейнланд-Пфальц, Саарланд, общини Шлезвiг-Гольштейна до 10000 мешканцiв). Громадяни обирають мунiципальну чи мiську раду, як вищий орган мiсцевого самоврядування. - Рада обирає бургомiстра, а в окремих випадках i завiдувачiв вiддiлами. - Бургомiстр є головою мунiципальної ради(як правило з правом голосу) та керiвником адмiнiстрацiї (виконавчого органу). - В окремих випадках бургомістр та завiдувачi вiддiлами складають президiю, яка готує проекти рішень ради з питань статуту, розвитку та персоналiй.
3. Північно німецький тип самоуправлiння. (Нижня Саксонiя, Пiвнiчний Рейн-Вестфалiя). Громадяни обирають мунiципальну раду, яка iз свого складу вибирає голову як бургомiстра. Вiн є представником общини. – Муніципальна рада обирає мунiципального директора як керiвника виконавчого органу та завiдувачiв вiддiлами. Керiвник адмiнiстрацiї є законним представником общини. Мунiципальна рада може вiдкликати директора, а в окремих випадках взяти на себе повноваження муніципального директора.
4. Пiвденно нiмецький тип самоуправлiння
(Баден-Вюрттенберг, Баварiя). - Громадяни обирають мунiципальну раду
та одночасно прямими виборами обирають бургомiстра. - Бургомiстр є
головою мунiципальної ради та керiвником адмiнiстрацiї. -
Мунiципальна рада обирає завiдувачiв вiддiлами, якi пiдпорядковуються
розпорядженням бургомiстра.
5. Комунальний устрiй нових земель. Громадяни прямими виборами обирають мунiципальну раду. – Муніципальна рада обирає голову, або правлiння, або президiю. В президiю входить i бургомiстр. - Бургомiстра на 5 рокiв обирає мунiципальна рада. 100 000 мешканцiв може бути створено магiстрат як колегiальний орган. - В невеликих общинах за рiшенням
ради почесний бургомiстр може бути одночасно головою мунiципальної
ради, але представницький та виконавчий органи чiтко розрiзняються.
2.2 Представницькі органи місцевого самоврядування.
Представницькі органи мають різні назви, мунiципальна рада, мiська рада чи мунiципальнi збори, є місцевим законодавцем, до головних повноважень якого вiдноситься: 1)Прийняття комунальних статутiв та постанов, якими регулюються основнi правові питання органiзацiї мiсцевого життя.
2) Поставлення завдань перед виконавчими органами самоврядування, по вирiшенню конкретних важливих
питань.
3) Право обрання керiвникiв виконавчого органу.
4) Контроль дiяльностi роботи виконавчого органу.
5) Створення умов громадської пiдтримки дiй i рiшень органу самоврядування.
Крім того, орган самоврядування приймає досить рiзнi статути,
але головним статутом є конституцiйний статут громад, який доповнює
визначене законом про мiсцеве самоврядування комунальне право
специфiчними мiсцевими правилами. Хоча цей статут формально не є
законом, але його виконання на мiсцевому, общинному рiвнi є таким же
обов`язковим як i виконання земельних законiв. До статуту включаються
рiзнi норми, якi не визначаються законом про самоврядування i
вiднесенi до компетенцiї статуту. Це може торкатись: - форми
оповiщення громадян про роботу органiв самоврядування; - рiзнi форми
участi людей в дiяльностi самоврядування; - розподiл общини на бiльш
дрiбнi одиницi з власними представництвами; - затвердження договорiв
мiж рiзними общинами та общиною i членами представницького органу; -
зарплати i компенсацiї для членiв мунiципальних зборiв i комiсiй; -
створення комiсiй; - структура виконавчого органу i кiлькiсть
керiвникiв вiддiлiв; - правила прийняття i звiльнення з роботи
мунiципальних службовцiв та правила оплати їх працi; - право осiб чи
їх груп знайомитись з адмiнiстративними актами самоврядування. Крiм
статутiв загального конституцiйного чи органiзацiйного характеру:
головний статут общини, статут для приватних пiдприємств, статут для
ощадних кас, тощо, представницький орган може схвалювати статути: 1)
Господарський статут общини - особливий статут правового характеру
який встановлює фiнансовi ресурси общини. Важливою частиною цього
статуту є кошторис бюджету який являє собою правову основу видаткiв
на управлiння, але не надходжень. Доходи бюджету не пiддаються
точному плануванню. 2) Статут про пiдключення до загальних мереж(
каналiзацiї). 3) Статут про вiдрахування за користування окремими
послугами (музична школа, басейн, тощо). 4) Статути про мiську
забудову. Основним документом, який регулює дiяльнiсть
представницького органу є регламент. Регламент, як правило має
мiстити вiдповiдi на такi питання: - перiодичнiсть проведення
засiдань мiсцевого представницького органу; - правила пiдготовки i
проведення зборiв, а також порядок обговорення пропозицiй; - правила
створення фракцiй; - форму i термiни подання фракцiями i окремими
депутатами пропозицiй; - регулювання роботи комiсiй; - форма i
порядок голосування; - визначення вiдкритих i закритих засiдань; -
правила проведення роботи з громадськiстю i т. п. Особливо слiд
вiдзначити умову вiдкритостi засiдань i оголошення заздалегiдь про
час i мiсце проведення такого засiдання. Коли у вiдповiдностi до
головного статуту такого оголошення зроблено не було, то всi рiшення
прийнятi на такому засiдання вважаються не дiйсними.
2.3 Виконавчі органи самоврядування.
Виконавчий орган місцевого самоврядування - важливий елемент мiсцевого самоврядування, адже без такого органу самоврядування неможливе. На чолi виконавчого органу, в залежностi вiд типу самоврядування, стоїть бургомiстр або директор. Саме крiвник виконавчого органу вiдповiдальний перед представницьким органом та общиною за виконання покладених на нього завдань: - виконання рiшень представницького органу; - пiдготовку проектiв рiшень для представницького органу; - виконання
державних(делегованих) повноважень; - виконання завдань поточного
управлiння i забезпечення нормального фукцiонування всiєї мiсцевої
адмiнiстративної системи. Структура виконавчих органiв у рiзних
общинах i землях може бути дещо рiзною i визначається, як правило
мiсцевими статутами, проте, виходячи iз спiльностi завдань всiх
виконавчих органiв можна визначити такi основнi управлiння
виконавчого органу: 1. Загальний вiддiл в якому об`єднанi вiддiли
кадрiв, прес-служба, статистика, ревiзiйний вiддiл. 2.Фiнансове
управлiння - мiське казначейство, мiська каса, податкова служба,
вiддiл нерухомостi, служба витрат на охорону. 3. Правове управлiння -
правовий вiддiл, полiцiя, служба громадського порядку, служба
оповiщення, служба страхування, РАЦС, цивiльна оборона. 4. Управлiння
освiти i культури - вiддiл освiти, вiддiл культури. 5. Управлiння
соцiального забезпечення та охорони здоров`я - служба соцiального
забезпечення, вiддiл молодi, вiддiл спорту, вiддiл охорони здоров`я,
вiддiл лiкарень, вiддiл компенсацiй. 6. Будiвельне
управління будівельний вiддiл, вiддiл мiського планування, вiддiл
кадастру, вiддiл будiвельного нагляду, квартирний вiддiл, вiддiл
надземного будiвництва, вiддiл пiдземного будiвництва, вiддiл
зеленого господарства. 7. Управлiння громадських установ - комунальна
служба, бойня, вiддiл ринкiв, ломбард, банi. 8. Управлiння економiки
i транспорту - вiддiл економіки i транспорту, вiддiл пiдриємництва,
служба лiсу. Звичайно в залежностi вiд кiлькостi мешканцiв у общинi
та її фiнансової спроможностi кiлькiсть вiддiлiв i кiлькiсть в них
працюючих є рiзною, проте iснують приблизнi штатнi розписи, що
регулюють цю проблему, а в м. Кьольнi є консультацiйна служба, яка
допомагає общинам визначитись у кiлькостi та структурi персоналу.
Структура служб, персонал та тарифнi ставки є одним з додаткiв до
щорiчного бюджету общини.
2.4 Нагляд за місцевим самоврядуванням
Важливу роль у здійсненні влади на місцях відіграє контроль i нагляд за місцевим самоврядуванням. Його можна поділити на внутрiшiй контроль i зовнiшнiй нагляд. Виконання рiшень виконавчим органом мiсцевого
самоврядування, пiдлягає контролю з боку ревiзiйного вiддiлу. В
деяких общинах i землях ревiзiйний вiддiл пiдпорядковується
безпосередньо представницькому органу i саме вiд нього одержує
завдання контролю. Безпосереднiй контроль i нагляд над виконавчим
органом належить в цiлому представницькому органу, оскiльки саме перед
ним щорiчно звiтує виконавчий орган i саме мунiципальна рада чи збори
затверджують бюджет i звiт про його виконання. Представницький орган
має право у разi неналежного виконання iншим органом делегованих
радою чи зборами функцiй, повернути цi повноваження собi. Державний
нагляд над мiсцевим самоврядуванням здiйснюється мiнiстром внутрiшнiх
справ федеральної землi як мiнiстром контролю над мiсцевим
самоврядуванням, а також державними органами правового та
спецiального контролю. Загальний нагляд здiйснюється в галузi власних
добровiльних завдань(повноважень) самоврядування i обмежується лише
перевiркою на правомiрнiсть здiйснення функцiй. В галузi обов`язкових
завдань(здiйснення державних функцiй) iснує як правовий так i
професiйний нагляд. В цiй галузi держава проводить необмежений нагляд
на правомiрнiсть i доцiльнiсть дiй мiсцевого самоврядування. Органами
нагляду для общин окружного пiдпорядкування є окружний директор чи
окружний радник, а для мiст земельного пiдпорядкування i для округiв
- урядовий президент. Вищою наглядовою iнстанцiєю є мiнiстр
внутрiшнiх справ. При загальному контролi може застосовуватись
превентивний контроль( одержання санкцiї на контроль, право органу
нагляду на одержання в будь-який час i будь-якої iнформацiї вiд
пiдкотрольного органу) та наступний контроль(право опротестувати i
скасувати рiшення, право видати розпорядження i за вiдмови вiд його
виконання право замінити працiвника). Крайнiми заходами контролю є
призначення комiсара як керiвника над мiсцевим органом або розпуск
органу самоврядування, якi можуть застосовуватись в разi, коли
представницький орган вiдмовляється приймати необхiднi рiшення, що
випливають з результатiв нагляду. Заходи нагального нагляду община
може оскаржити в адмiнiстративний суд.
Висновок
Місцеве самоврядування в ФРН є яскравим прикладом реалізації континентальної системи місцевого самоврядування у країні з федеративним устроєм. Саме засади федералізму в поєднанні з деякими історичними особливостями ( поразка у другій світовій війні) зумовили широку компетенцію органів місцевого самоврядування і значну незалежність місцевого самоврядування в цілому.
Особливе місце у забезпеченні самостійності земель відіграють фінансові стосунки з центром та бюджетний процес ФРН. Вони пiдпорядкованi двомпровiдним принципам, якi викладенi в Конституцiї: принципу однаковостi життєвого рiвня в межах федерацiї, та самоврядування на земельному та мiсцевому рiвнях взагалi, i у фiнансовiй галузi зокрема. Протирiччя, що iснує мiж ними, призвело доутворення складної системи фiнансових вiдносин, а також дали федеральному урядовi пiдстави для розширення власних повноважень, що викликало ще бiльшу централiзацiю державних фiнансiв. I хоча ця система залишалась дотепер достатньо мобiльною для того, щоб пристосовуватись до змiн ситуацiї, невiдомо, чи зможе вона вирiшити новi проблеми, що постали пiсля об'єднання Нiмеччини, i чи здатнi властивi їй заходи щодо фiнансового вирiвнювання успiшно подолати величезну рiзницю у рiвнi добробуту, що iснує зараз мiж захiдними та новими схiдними землями.
[1] Хессе Конрад. Основи конституционного права ФРГ: Пер. с нем. Е. А. Сидоров. – М.: Юрид література 1981– ст 115
[2]Шемчушенко Ю. С. Юридична енциклопедія. Т. 6. – К., 2004.– с.258
[3] Інтернет сайт www.bankreferatov.ru : Конституционные основы федерализма в США и ФРГ (сравнительный анализ).
[4]В. О. Ріяка Конституційне право зарубіжних країн– К.: Юринком Інтер, 2004.–с. 282
[5] Шемчушенко Ю. С. Юридична енциклопедія. Т. 2. – К., 2004.–с682
[6] Хессе Конрад. Основи конституционного права ФРГ: Пер. с нем. Е. А. Сидоров. – М.: Юрид література 1981– ст 124
[7] Інтернет сайт www.google.com.ua : Аналiтичний матеріал.місцеве самоврядування у ФРН. Огляд./ Вольфанг Гизевиус. Политика местного самоуправления в ФРГ. Фонд Фридриха Эберта. 1995 год.