Будь умным!

У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління

Работа добавлена на сайт samzan.net: 2016-06-20

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Имя

Выберите тип работы:

Принимаю Политику конфиденциальности

Скидка 25% при заказе до 15.5.2024

Національна академія державного управління

при президентові України

ХАДЖИРАДЄВА Світлана Костянтинівна

УДК 35.08(–.54):004.934

ПІДГОТОВКА ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

ДО ПРОФЕСІЙНО-МОВЛЕННЄВОЇ КОМУНІКАЦІЇ:

концептуальні засади

й стратегія модернізації технологій

25.00.03 –державна служба

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

КИЇВ –6

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий консультант –	доктор політичних наук, професор ПОЙЧЕНКО Анатолій Михайлович, Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, проректор –директор.

Офіційні опоненти:	доктор наук з державного управління, професор СЕРЬОГІН Сергій Михайлович, Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, проректор –директор;

	доктор педагогічних наук, професор ЦОКУР Ольга Степанівна, Одеський національний університет ім.І.І.Мечнікова, завідувач кафедри педагогіки;

	доктор педагогічних наук, професор ПЕНТЕЛЮК Марія Іванівна, Херсонський державний університет, професор кафедри українського мовознавства.

Провідна установа –	Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, кафедра адміністративного менеджменту, м. Запоріжжя.

Захист відбудеться 12 квітня 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 11 березня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.К.Майборода

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сучасному етапі розвиткудемократичного суспільства в Україні, його спрямування до європейської спільноти кардинально змінюється політика у сфері державної служби. Пріоритетними стають питання професіоналізації державної служби й формування професійної мобільності державних службовців, що вимагає підвищення вимог їх до комунікативної діяльності як чинника встановлення зв’язків між державою та інституціями суспільства, між органами державної влади й населенням. З огляду на це імідж органів державної влади безпосередньо залежатиме від професійної спроможності державних службовців до професійно-комунікативної діяльності, що проявляється як при вирішенні стратегічних питань, так і при безпосередньому контакті зі споживачами адміністративних послуг –під час прийому громадян в органах державної влади, ведення переговорів, виступів, участі в дискусіях тощо. Загальновизнаним є те, що більшість державних службовців не володіють техніками ведення діалогу, роботи з текстом, у них низький рівень дискурсивних навичок, хоча саме ці складові професійно-комунікативної діяльності державних службовців є базовими в процесі формування навичок професійно-мовленнєвої комунікації, вони не відображені в існуючих освітньо-професійних програмах підготовки та професійних програмах підвищення кваліфікації державних службовців.

Підвищення ефективності функціонування державної служби в Україні та її адаптація до стандартів Європейського Союзу (ЄС) актуалізує необхідність удосконалення системи професійного навчання державних службовців. Однією з умов досягнення світових стандартів професіоналізації державної служби є зміна парадигми професійного навчання державних службовців від суб’єкт-об’єктної до суб’єкт-суб’єктної моделі. У традиційному суб’єкт-об’єктному процесі професійного навчання тому, хто навчається, передається певний професійний досвід попередніх поколінь. Сучасна наука все частіше звертається до того, хто навчається, як до суб’єкта навчальної діяльності, особистості, орієнтованої на самовизначення і самореалізацію.

Науковцями активно досліджуються проблеми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій (В.Д.Бакуменко, В.М.Князєв, В.І.Луговий, В.К.Майборода, П.І.Надолішний, І.Ф.Надольний, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенський, А.М.Пойченко, С.М.Серьогін, В.П.Тронь, О.П.Якубовський та ін.). Особлива увага приділяється питанням реформування системи підготовки керівних кадрів (В.І.Луговий, В.Л.Романов, О.С.Цокур, Ю.П.Шаров, О.П.Якубовський та ін.), визначенню та діагностиці професійно важливих якостей особистості (А.М.Ананьєв, О.Я.Чебикін та ін.), аналізу навчальних потреб державних службовців і моніторингу якості освіти (О.І.Локшина, О.Ф.Мельников, Л.І.Меншиков та ін.).

Підготовка державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації не була предметом спеціального наукового дослідження, лише певні аспекти зазначеної проблеми вивчалися дослідниками, зокрема граматика текстів державного управління, сучасний стан функціонування української мови в державному управлінні (І.М.Плотницька, Т.А.Бронікова, Н.М.Черненко та ін.), лінгвістичні проблеми національних меншин і мовна політика держави (В.Лесин, І.Лопушинський, Т.Сенюшкіна та ін.); теорія комунікативної діяльності державних службовців (Г.Г.Почепцов, Н.М.Драгомирецька та ін.), аспекти взаємодії і перспективи розвитку української та російської мов (О.Козієвська, М.І.Пентелюк та ін.), мовні засоби конструювання іміджу державного службовця (М.А.Нинюк, М.С.Оганісян, С.М.Серьогін та ін.), проблеми мовленнєвого етикету в державній службі (І.М.Плотницька, Т.Недашківська), професійне навчання державних службовців іншомовній комунікації (В.М.Шур, П. О. Редін та ін.).

Недостатні наукові уявлення про процес підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації і зумовили вибір теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконувалося відповідно до Комплексного наукового проекту “Державне управління та місцеве самоврядування” в рамках науково-дослідних робіт на тему: “Діагностика особистісно-важливих якостей державних службовців та соціально-психологічне супроводження їх кар’єрного становлення” (держреєстрація № 0102U006059, 2003 р.); “Створення параметричних моделей для аналізу доцільності включення методичного забезпечення до змісту програм підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, керівників державних підприємств, установ, організацій” (держреєстрація № 0102U006058, 2003 р.), а також у рамках таких міжнародних проектів: Проект інституційного підсилення: Україна (DFID) –партнер Лондонський столичний університет (1998-2003 рр.); International Research Exchanges & Board “Громадська освіта: Україна –Молдова –Бєларусь” (2002 р.); CEUME “Бізнес менеджмент освіти в Україні” (2003 р.); REAP “Програма регіонального академічного партнерства” (2004 р.); NISPAcee NASPAA “Розробка механізмів децентралізації управління на регіональному та місцевому рівнях” (2004 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження єнауково-теоретичне обґрунтування концептуальних засад і стратегії модернізації технологій підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

здійснити аналіз стану дослідження проблеми у вітчизняній та зарубіжній літературі;
виявити тенденції розвитку технологій підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації на основі аналізу світового досвіду й вітчизняних традицій;
уточнити зміст і визначити сутність базових понять професійно-комунікативної діяльності державних службовців: “професійно-мовленнєва комунікація”, “мовленнєва компетенція”, “професійно-мовна гомогенність”;
встановити соціопсихолінгвістичні фактори, що впливають на рівень професіоналізму й професійну мобільність державних службовців;
обґрунтувати концептуальну модель підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації як теоретико-методологічну базу модернізації технологій навчання професійно-мовленнєвій комунікації державних службовців;
визначити на основі структурно-функціонального аналізу мовної особистості:
структуру готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації;
рівень готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації і встановити причини труднощів, що виникають у них у процесі професійно-мовленнєвої комунікації;
принципи й умови модернізації технологій навчання професійно-мовленнєвій комунікації державних службовців;
розробити структурно-логічну схему андрагогічної моделі особистісно-мовленнєвого розвитку державних службовців і лінгводидактичну модель формування готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації.

Об’єкт дослідження –система професійного навчання державних службовців.

Предмет дослідження –стратегія модернізації технологій процесу підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації в контексті професіоналізації державної служби в Україні.

Гіпотеза дослідженнябазується на припущенні, що модернізація технологій процесу підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації сприятиме підвищенню рівня їх професіоналізму й професійної мобільності. Базисом цього процесу є концептуальна модель підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації, андрагогічна модель особистісто-мовленнєвого розвитку державних службовців і лінгводидактична модель формування готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації, які дадуть змогу удосконалити засоби, форми і методи професійного навчання державних службовців професійно-мовленнєвій комунікації та сприятимуть розвитку їх професійно важливих якостей.

Методи дослідження.Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові і спеціальні методи дослідження, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах державного управління, андрагогіки, психолінгвістики, соціолінгвістики і споріднених з ними наук. У роботі використано методи: ідентифікації, екстраполяції –для виконання методологічної процедури перенесення інформації про технології підготовки державних службовців в професійно-мовленнєву комунікацію при опрацюванні літературних джерел й дослідженні еволюції проблеми, що вивчається; субстантивації –для переходу від абстрактного розуміння професійно-мовленнєвої комунікації як феномена до конкретного розуміння технології підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації з усіма наявними для цієї системи якостями і відношеннями; експерименту –для отримання знань про предмет дослідження при управлінні його змінами в умовах, які контролюються дослідником (констатувальний та формувальний експерименти), і для визначення індексу готовності до професійно-мовленнєвої комунікації державних службовців; класифікації –для подання предмета дослідження у вигляді множинності його елементів (таксонів); системно-аналітичний –для розробки концептуальних положень і заходів щодо стратегії модернізації технологій підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації; моделювання –для побудови концептуальної моделі підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації, андрагогічної моделі особистісно-мовленнєвого розвитку державних службовців, лінгводидактичної моделі формування готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації; методи математичної статистики для обробки результатів експерименту.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації на системній основі досліджено концептуальну модель підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації. Наукова оригінальність отриманих результатів насамперед полягає в тому, що

вперше:

здійснено комплексне дослідження феномена професійно-мовленнєвої комунікації державних службовців, завдяки чому встановлені соціопсихолінгвістичні (когнітивна сфера, мовленнєва поведінка, соціальний статус, мовна ситуація у суспільстві, мова і мовлення) фактори, що впливають на рівень професіоналізму та професійну мобільність державних службовців;
визначено структуру готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації, складовим якої є: професійно-мовна гомогенність, комунікативна, семантична, діалогова, дискурсивна та регуляторно-експресивна компетентності;
розроблено структурно-логічну схему андрагогічної моделі особистісно-мовленнєвого розвитку державних службовців і лінгводидактичну модель формування готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації.

Удосконалено:

концептуальну модель підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації та технології професійного навчання державних службовців, які доповнено лінгводидактичною моделлю формування готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації;
систему діагностики навчальних потреб державних службовців завдяки створеному Банку тестових методик і тестових завдань, спрямованих на вивчення ступеня готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації;
систему інформаційно-методичного супроводження професійних програм підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ і організацій завдяки розробленим модулям з дистанційного навчання: “Комунікації, ділове спілкування та управління конфліктами в колективі”, ”Управління персоналом: особливості застосування принципів менеджменту на державній службі” і “Ділова риторика”;
уточнення сутності понять “професійно-мовленнєва комунікація державних службовців”, “мовленнєва компетенція державних службовців”, “професійно-мовна гомогенність державних службовців”.

Дістали подальшого розвитку:

зміст і форми професійного навчання державних службовців;
методика діагностики індивідуально-особистісної готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації;
структура готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації;
методика визначення індексу готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації.

Практичне значення одержаних результатів для органів державної влади полягає у можливості оцінювати готовність державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації, що є гарантією ефективності професійно-комунікативної діяльності; для системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ та організацій –у розробці програми і робочого зошиту навчальної дисципліни “Ділова риторика” та системи її інформаційно-методичного супроводження, а саме: навчальних посібників “Діалогова комунікація: теорія і практика”, “Ораторська майстерність в умовах конфліктної взаємодії”, “Риторика: практикум для слухачів”, аудіо- відеотеки, інформаційно-довідкових матеріалів, які використовуються для проведення практичних занять і тренінгів.

Результати, отримані в процесі дисертаційного дослідження, були використані: на науково-дослідних і соціально-гуманітарних заходах, які проводились Управлінням державної служби Головного управління державної служби України в Одеській області (довідка про участь № 236 від 8 грудня 2005 р.); на навчально-комунікативних і науково-дослідних заходах Ради міністрів Автономної Республіки Крим та Кримського центру підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій при Раді міністрів Автономної Республіки Крим (довідка про впровадження № 264 від 1 грудня 2005 р.); у міжнародних та науково-дослідних програмах в Одеському регіональному інституті державного управління НАДУ при Президентові України (довідка про впровадження № 01/13/788 від 14 жовтня 2005 р.), а також при розробці методики комплексної оцінки професійно важливих властивостей особистості та професійної компетентності державних службовців (довідка № 3189 від 28 листопада 2005 р.); в Херсонському і Миколаївському обласних центрах перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій (довідки про впровадження № 117 від 12 жовтня 2005 р. і № 143 від 3 жовтня 2005 р.); в Севастопольському центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій (довідки про впровадження № 190 від 21 жовтня 2005 р.).

Запропоновані науково-практичні розробки можуть бути використані в діяльності суб’єктів законодавчої та виконавчої влади при підготовці й прийнятті законодавчих актів щодо мовної політики держави, інституалізації та професіоналізації державної служби в Україні; у процесі діагностики рівня готовності державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування до професійно-комунікативної діяльності; у навчальному процесі під час підготовки фахівців у галузі державного управління як дидактичний матеріал.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, результати якої отримані особисто здобувачем і можуть бути використані для розв’язання важливої проблеми щодо професіоналізації державної служби в Україні. В дисертації не використовувалися ідеї або розробки, що належать співавторам (А.М.Ананьєву, В.О.Зінкевічус, А.П.Овчинніковій, В.М.Шевченко, О.Я.Чебикіну, Н.М.Черненко), разом з якими були підготовлені окремі наукові публікації.

Апробація результатів дисертації. Положення дисертації, попередні й узагальнені результати, висновки обговорювалися на таких комунікативних заходах:

міжнародних конференціях: “Гуманізація вищої освіти: філософські виміри” (Бердянськ, 2003); “Українська ментальність: діалог світів” (Одеса, 2003); “Мова і культура” (Київ, 2003, 2004);
міжнародних семінарах: “Теорія і практика використання андрагогічних принципів навчання в системі підготовки державних службовців Великобританії” (Лондон, 2000); “Комп’ютерна діагностика навчальних досягнень. Технологія стандартизованого тестування” (Київ, 2002); “Проблеми використання інноваційних технологій у процесі вивчення соціально-економічних дисциплін у вищій школі” (Одеса, 2002); “Організація дистанційного навчання в системі підвищення кваліфікації: навчання тренерів щодо педагогічних, методологічних та дизайн-стратегій” (Одеса, 2002); “Інноваційні технології навчання дорослих (особливості підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців)” (Одеса, 2002); “Підбір і оцінка кандидатів до кадрового резерву на керівні посади державних службовців” (Дніпропетровськ, 2002); “Дистанційне навчання” (Харків, 2003); “Застосування сучасних інноваційних технологій для організації та проведення професійного навчання державних службовців” (Сімферополь, 2003); “Андрагогічні і едукологічні ідеї в організації і управлінні системою підготовки державних службовців Білорусії” (Мінськ, 2004); “Інноваційні технології навчання дорослих” (Одеса, 2004); “Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку” (Одеса, 2005); “Стратегічне планування та менеджмент на державному рівні” (Київ, 2005);
науково-практичних конференціях і семінарах: “Організація самостійної роботи слухачів в умовах інформаційного суспільства” (Одеса, 2001); “Кадрове супроводження регіональних перетворень” (Одеса, 2002); “Шляхи удосконалення навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі” (Херсон, 2002); “Проблеми розвитку педагогіки вищої школи в ХХІ столітті: теорія і практика” (Одеса, 2002); “Актуальні питання вивчення іншомовної комунікації у вищих навчальних закладах” (Харків, 2003); “Інституційні перетворення як передумова ефективного використання ресурсного потенціалу регіону” (Одеса, 2003); “Інноваційний менеджмент в системі модернізації управління освітою” (Донецьк, 2004); “Система підготовки фахівців/менеджерів/управлінців у контексті Болонської декларації” (Одеса, 2005); “Професіоналізація державної служби через професійне навчання та розвиток управління персоналом” (Київ, 2005); “Державне управління в Україні: майбутнє і сучасність” (Київ, 2005); “Створення системи підготовки державних службовців з питань реалізації державної політики у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України: організаційно-навчальні аспекти” (Київ, 2005).

Публікації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження опубліковано в монографії, семи навчальних посібниках, 22 статтях у фахових наукових виданнях, журналах і збірниках. Серед публікацій, що додатково відображають результати дослідження, 5 статей в інших наукових виданнях, 7 тез доповідей і матеріалів наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій за темою дисертації –,35 друк. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації 422 сторінки. Список використаних літературних джерел складається з 443 найменувань. Дисертація містить 23 рисунка, 26 таблиць, 6 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито сутність і стан дослідженості наукової проблеми дисертації; обґрунтовано актуальність вибраної теми, вказано на зв’язок роботи з напрямами наукових досліджень; визначено мету і завдання, а також об’єкт, предмет і гіпотезу дослідження; охарактеризовано наукову новизну отриманих результатів, їх теоретичну і практичну значущість, наведено дані про апробацію результатів дослідження й публікації за темою.

У першому розділі –“Генезис підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації” –подано аналіз історичного досвіду підготовки державних службовців до мовленнєвої комунікації, розглянуті світові тенденції розвитку технологій навчання професійно-мовленнєвій комунікації й вітчизняні традиції підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації.

Аналіз вітчизняного й зарубіжного наукових фондів засвідчив, що інститут професії з’явився як комплексний метод пізнання, випробування і перевірки на практиці основних передумов виникнення професії, ідей і знань, накопичених попередніми поколіннями. Мета започаткування інституту професії полягала в стабілізації професійного досвіду й досягнень, а також у збереженні статусу й цілісності певної професії в рамках соціальної системи і поміж інших професій.

У процесі дослідження встановлено вплив соціально-політичної ситуації в певній країні і загальних тенденцій розвитку світового суспільства на підготовку державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації. Так, у Стародавньому Світі з виникненням перших рабовласницьких держав Стародавнього Сходу та розвитком міст-держав Давньої Греції, а пізніше і Римської Республіки державі як соціальному інституту вкрай необхідні були письменні, освічені люди, які б могли управляти державним апаратом, вести господарство, керувати будівництвом, утримувати скарбницю, збирати податки і т. ін. Саме тому держава потребувала підготовки риторів, логографів, які за наймом могли б готувати ораторські промови, більшість з яких призначалася для виступів у суді, парламенті, військових та інших зібраннях. У часи Середньовіччя грунтовна мовленнєва підготовка здійснювалася майже виключно для священнослужителів, а в епоху Відродження спостерігається повернення до античних традицій і провідним стає гуманітарний цикл –граматика, риторика, діалектика, моральна філософія тощо. Такі світові геополітичні та соціально-економічні зміни в кінці ХVII ст. – на початку ХХ ст., як Англійська буржуазна революція ХVII ст., буржуазно-демократична революція у Франції (1789 р.), розвиток капіталізму в Німеччині і, звичайно ж, Жовтнева революція в Росії (1917 р.) призвели до того, що в занепаді опиняються юридичне, академічне та богословське красномовство, а агітаційне красномовство, яке продукує створення системи підготовки ораторів-агітаторів, лекторів і т. ін., набирає сили. На сучасному етапі в Україні основним видом навчання згідно з нормативно-правовими актами визнано навчання за професійними програмами підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій.

У розділі розкриваються важливі й сьогодні напрями роботи: навчання техніки ведення суперечки, бесід, монологу, діалогу; формування умінь використовувати різні прийоми красномовства, “прикрашання тексту”, переконання та впливу на інших людей; удосконалення навичок побудови тексту, усної промови відповідно до вимог інвенції, диспозиції, елокуції тощо. Наголошується на тому, що “вчителі-ритори”, логографи повинні бути взірцем ораторської майстерності, володіти мистецтвом говоріння в різних видах (бесіда, суперечка, діалог, монолог та ін.), мати досвід практичної професійно-мовленнєвої діяльності. Досконала мовленнєва підготовка в період Середньовіччя проводиться майже тільки для служителів церкви і акцентується на техніці мовлення (постановка голосу, дикції, мовленнєвого дихання тощо), домінує культ оформлення письмових текстів латиною, відсутня цілеспрямована практика підготовки промовців до мовленнєвої комунікації. В епоху Відродження панує повсюдне захоплення художнім стилем римського оратора і мислителя Цицерона, яке дістало назву цицероніанство. Зароджується університетське красномовство, ідея формування ораторської достатності національних мов та національної самовизначеності, розвивається світське красномовство та світська публіцистика. Відбуваються поступові зміни функцій професійно-мовленнєвої підготовки, в епоху Відродження домінує художньо-естетична функція, в часи Нового світу –просвітницько-виховна. Насамперед це пов’язано з успіхами природничих наук, суспільний рейтинг яких значно зміцнив позиції прихильників конкретно-професійної, реальної освіти, що, звичайно, відобразилося в теоретичних підходах, концепціях, законах, правилах щодо мовленнєвої комунікації. Спостерігається високий рівень розвитку судового й академічного красномовства.

Аналіз літератури з проблеми, що вивчається, дав змогу виділити пріоритетні напрями досліджень, які характеризуються багатоваріантністю підходів, обґрунтуванням нових концепцій і висуненням оригінальних гіпотез, у тому числі й стосовно вирішення проблемних питань професіоналізації державної служби та формування професійної мобільності державних службовців. За відносно невеликий період часу в Україні науковцями досліджено: шляхи та принципи професіоналізації державної служби (В.В.Герменчук, Т.В.Зінченко, В.І.Мельниченко, В.О.Черепанов та ін.); інформаційно-комунікаційні аспекти державного управління (Н.Р.Нижник, О.А.Машков та ін.); структуру готовності державних службовців до професійно-комунікативної діяльності (В.М.Сороко, М.А.Нинюк, О.М.Зінченко, Л.В.Ожелевський, В. В. Філіпповський та ін.); основні завдання і функції професійно-комунікативної діяльності державних службовців (О.Ф.Мельников, О.Я.Чебикін та ін.); робочий час державних службовців V-VII категорій, які обіймають посади як керівників, так і працівників відділів обласної і районних державних адміністрацій, що витрачається на міжособистісні комунікації як безпосередньо, так і по телефону (О.Ю.Оболенський, В.Рач, Г.Щедрова та ін.); категорії комунікативної діяльності в аспекті державного управління (Н.М.Драгомирецька) тощо.

Виявлено найбільш ефективні вітчизняні та світові технології формування готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації. Основними з них можна вважати: риторику відкритої і закритої долоні Е.Корбетта; евристичні технології А.Бекера, Р.Ларсона, К.Пайка; евристику переконання Т.Болі; методику створення інформуючої промови Р.Росса; технологію використання риторики як науки мовленнєвих дій Є.В.Клюєва, технологію ведення суперечок (дискусії) О.Н.Зарецької, вісім законів риторики Г.М.Сагач; методику п’яти кроків до гарного мовлення А.П.Овчиннікової; авторську методику розвитку мовлення фахівця П.С.Таранова, методику формування готовності державних службовців до діалогової комунікації Н.М.Черненко та ін.

На вдосконалення мовленнєвої підготовки державних службовців у навчальних закладах спрямовано заходи, визначені такими державними документами, як: Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ХХІ ст., Указ Президента України “Про стратегію інтеграції України до ЄС” (№ 615, 1998 р.), постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної програми розвитку вищої освіти на 2005-2007 роки” (№ 1183, 2004 р.) і “Про затвердження Програми розвитку державної служби на 2005-2010 роки” (№ 746, 2004 р.); розпорядження Кабінету Міністрів України “Про деякі питання, пов’язані з виконанням Державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 роки” (№ 165-р, 2004 р.) та ін.

Аналіз вітчизняного і зарубіжних наукових фондів з професійно-мовленнєвої комунікативної проблематики доводить, що більшість учених, дотримуючись концепції риторики як філософсько-дидактичної науки, орієнтованої на формування у людини ефективної комунікативної діяльності, спрямовують свій науковий пошук на теорію функціональної лінгвістики (Н.Д.Арутюнова, Г.Г.Гайдомакова, Ю.О.Жлуктенко, Г.П.Їжакевич, М.М.Кожина, В.Ю.Розенцвейг, Т.О.Савчин, Є.А.Селіванова, С.Г.Тер-Мінасова, Г.М.Яворська та ін.), соціолінгвістики і психолінгвістики (Н.Д.Бабіч, В.П.Бєлянін, І.Н.Горєлов, К.К.Жоль, О.О.Залевська, І.О.Зимня, С.Д.Кацнельсон, О.О.Леонтьєв та ін); вивчають філософські аспекти мовлення та мовної особистості (Є.Р.Борінштейн, А.А.Кавалеров, П.С.Таранов та ін.); досліджують проблеми підготовки фахівців різних галузей до професійно-мовленнєвої комунікації (Л.В.Барановська, М.К.Гарбовський, Л.І.Зеліско, Л.А.Нефєдова, Г.С.Онуфрієнко, О.Е.Пчелінцева, Л.Я.Романова, Т.О.Савчин, Н.В.Шульжук та ін.), серед яких найбільша кількість робіт присвячена професійно-мовленнєвій комунікації юристів (Н.Н.Іванкіна, А.Нелюба, Г.С.Онуфрієнко та ін.) і педагогів (А.М.Богуш, А.П.Овчиннікова, М.І.Лук’янова, В.Г.Пасинок, Л.М.Паламар, М.І.Пентелюк, А.І.Савостьянов, Г.М.Сагач та ін.).

Доведено, що раніше набутий досвід підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації не дає змоги повною мірою вирішувати сучасні проблеми державного управління, що передбачає модернізацію існуючих і створення нових технологій навчання професійно-мовленнєвій комунікації державних службовців.

У висновках до розділу на основі результатів комплексних теоретичних і прикладних досліджень, порівняльного аналізу наукової літератури, законодавчих актів, дисертацій визначені найважливіші напрями вирішення проблем, що потребують дослідження.

У другому розділі –“Науково-теоретичні засади професійно-мовленнєвої комунікації державних службовців” –подано аналіз мовленнєвої компетенції та компетентності як стрижневих компонентів професійно-комунікативної діяльності державних службовців, визначено сутність поняття “професійно-мовленнєва комунікація державних службовців”, встановлено соціопсихолінгвістичні фактори, що впливають на рівень професіоналізму і професійної мобільності державних службовців.

У розділі акцентується увага на тому, що серед сукупності різних видів професійної діяльності державних службовців комунікативна діяльність посідає специфічне місце там, де суб’єктам взаємодії необхідно передати результати розумової діяльності і де йдеться про колективне планування та оцінку предметно-практичної діяльності, а також про регулювання її безпосереднього кооперативного виконання. Взяття на себе державними службовцями соціальної ролі, тісно пов’язаної з виконанням комунікативної діяльності, приводить до виникнення певної професійно-рольової поведінки в системі загальносуспільної і професійної мовленнєвої комунікації, визначення типових видів комунікативних зв’язків у сфері державного управління, суспільно диференційованого ставлення до мови і т. ін. Професійно-комунікативна діяльність державних службовців –це система дій, спрямованих на вирішення професійних завдань у межах комунікації, яка регламентована державними документами та посадовими інструкціями у сфері державного управління.

Науково доведено, що стрижневими компонентами професійно-комунікативної діяльності державних службовців є мовленнєва компетенція і компетентність. Мовленнєва компетенція державних службовців означає уміння адекватно, доречно й практично користуватися державною мовою в конкретних професійно-комунікативних ситуаціях відповідно до повноважень, якими наділений певний орган чи посадова особа, і визначених Конституцією України, законами, постановами та іншими актами державного управління. Мовленнєва компетентність державних службовців –це обізнаність стосовно таких видів професійно-комунікативної діяльності, як: говоріння, слухання, письмо і читання з урахуванням внутрішніх (особистісно-мовленнєві прояви) та зовнішніх (національно-культурні традиції, етика, етикет і т. ін.) факторів впливу на цей процес.

В основу термінологічного визначення сутності поняття “професійно-мовленнєва комунікація державних службовців” покладено дефініції, сформульовані Н.К.Грабовським. Професійним мовленням можна вважати всі мовленнєві жанри, сформовані в процесі комунікації в професійній сфері діяльності, і переважну більшість комунікативних актів, виключивши з них лише ті, які здійснюються поза сферою професійно-рольової взаємодії (наприклад, особисте листування, побутовий діалог і т. ін.). Із загальної маси мовленнєвих жанрів, пов’язаних з виконанням відправником професійної ролі, доцільно об’єднати в окремий клас художнє мовлення, а сукупність мовленнєвих жанрів, що залишилася, можна умовно визначити через відсутність більш точного терміна як спеціальну комунікацію. Отже, професійно-мовленнєва комунікація державних службовців –це процес взаємодії і взаємовідносин на основі інформаційного обміну у сфері ділового спілкування і професійної діяльності, який обумовлений мовною і мовленнєвою компетенцією та компетентністю державних службовців.

Вплив на рівень професіоналізму й професійну мобільність державних службовців соціопсихолінгвістичних факторів свідчить про необхідність їх урахування у процесі підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації.

Визначаючи когнітивну сферу як один з головних соціопсихолінгвістичних факторів, що впливають на рівень професіоналізму і професійну мобільність державних службовців, ми виходили з того, що це психофізіологічна основа мовленнєвої діяльності людини, яка здійснюється на трьох рівнях. Перший рівень характеризує мовленнєві здібності, другий –взаємозалежність мови, мислення і мовлення, третій –свідоме осмислення соціальної і особистісної ідентичності, тобто свідомість. У процесі підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації технології навчання слід спрямовувати на всі ці рівні, а саме: розвивати мовленнєві здібності; використовувати мовлення як засіб формування і формулювання думки, що підвищує інтелектуальну діяльність (на рівні аналізу, синтезу і контролю), комунікативну діяльність (на рівні говоріння, слухання, письма і читання) і т. ін.; формувати професійно-групову ідентичність, створювати власний імідж державних службовців.

Іншим, не менш важливим фактором є мовленнєва поведінка, яка свідчить про індивідуально-особистісну готовність державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації, а також про структурну організацію їх мовленнєвої діяльності. Зазначимо, що при оцінюванні рівня професіоналізму державних службовців враховується критерій індивідуально-особистісної готовності до професійної діяльності.

Використання методики діагностики індивідуально-особистісної готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації у процесі їх підготовки до професійно-мовленнєвої комунікації дає можливість виявляти: психічні порушення, пов’язанні з механізмами сприйняття, відтворення мовлення і мовленнєво-мисленнєвої діяльності; потреби, мотиви, цілі щодо індивідуальної і суспільної діяльності, спілкування і комунікації з іншими людьми і т. ін.; успішність соціалізації в суспільстві і готовність до програвання різних соціальних ролей, зокрема і професійних; рівень мовної гомогенності поведінки осіб, які належать до певних професійних груп.

Вплив соціального статусу на рівень професіоналізму і професійну мобільність державних службовців зумовлюється утворюючими вторинними соціалізованими відносинами між людьми (рольовими та статусними) у процесі їх професійної і функціональної диференціації в певному суспільстві. Практика підтверджує, що такі набуті статуси, як міністр, професор, політичний діяч та ін., посилюють мотивацію і волю цих осіб у процесі суспільної діяльності. Намагання бути більш професійно мобільним і спонукає їх до сумлінного і відповідального ставлення до практики власної комунікативної діяльності.

Особливе місце серед соціопсихолінгвістичних факторів, що впливають на рівень професіоналізму і професійну мобільність державних службовців, відводиться мовній ситуації, яка склалася в українському суспільстві. Вона характеризується як багатокомпонентна, багатомовна, демографічно неврівноважена, комунікативно незбалансована, з різним юридичним статусом мов, що створюють цю ситуацію; така, що поєднує споріднену і неспоріднену двомовність; диглосна та ін. У процесі аналізу виявлено найбільший вплив таких структурних елементів цього фактора, як: кількість мов, якими володіє особистість і рівень володіння (одна, дві, три ...; досконало, на рівні усного розуміння; читання або писання зі словником); функції, які ці мови виконують у суспільстві (державна мова, національна мова, рідна мова, мова міжособистісного спілкування /лігва франка, койне, піджині/, мова професійної комунікації, мова міжнародного спілкування, мова-посередник); різновид білінгвізму (рецептивний, репродуктивний, продуктивний, повний, неповний, природний, штучний, синтезований, чистий /автономний/, змішаний, субординативний); явища інтерференції (регіональна, професійна, десигнативна /формальна/, очевидна, нерелевантна, експресивна). У процесі підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації слід акцентувати увагу на методиці формування готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації.

Мова і мовлення також є факторами впливу на рівень професіоналізму і професійної мобільності державних службовців. Вони виступають у цьому процесі основними категоріями і використовуються як засіб формування та розвитку мовної особистості, що дає можливість впливати як на когнітивну сферу і мовленнєву поведінку державних службовців, так і на їх соціальний статус та мовну ситуацію в суспільстві, що відкриває широкі можливості для удосконалення технологій підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації.

У третьому розділі –“Структурно-компонентний аналіз готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації” на основі науково визнаної структури мовної особистості характеризуються структура і методика оцінювання готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації, а також репрезентуються результати констатувального експерименту щодо визначення рівня готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації.

У контексті дослідження аналізуються науково-теоретичні положення, пов’язані з феноменом “мовна особистість”: розуміння мовної особистості як суб’єкта, що пізнає світ і відбиває цей світ у мові крізь призму індивідуальності (Л.М.Паламар), людини, що виявляє високий рівень мовної і мовленнєвої компетенції, поважає, любить і береже рідну мову (М.І.Пентелюк); індивідуально-діяльнісне поле, яке припускає комунікативно-діяльнісну та індивідуально-диференційовану характеристики (Т.Г.Винокур); осмислення комунікативного відношення “відправник –адресат” і поняття “індивіда” як носія мови, одиниці класу, члена колективу (Е.В.Красильникова, Л.П.Крисін); цілісне системне утворення, обумовлене сукупністю таких, що безперервно взаємодіють між собою, знаків і символів, властивостей, відносин і дій індивіда (Є.Р.Борінштейн і А.А.Кавалеров); особистість, що володіє сукупністю дискурсних здібностей на рівні всіх “фаз інтелектуального акту” (орієнтування і планування мовних і немовних дій, формулювання плану дії в мовній формі, контролю і коригування мовних дій (П.В.Зернецький, І.П.Сусов) і т. ін.). За Ю.Н.Карауловим, повний опис мовної особистості є тричленним і містить у собі характеристику семантико-структурної організації, реконструкцію мовної картини світу, виявлення мотивів породження і сприйняття текстів певною мовною особистістю. Особливе місце у характеристиці мовної особистості науковці здебільшого відводять розмовному мовленню. У будь-якому усному мовленні, на думку науковців, мовець індивідуалізований вже тією мірою, якою слухач сприймає його фізичні і психологічні характеристики, вибираючи з них додаткову екстралінгвістичну інформацію.

Зазначені вище положення дають змогу умовно представити мовну особистість державних службовців як універсальну, системно організовану модель, яка здатна видозмінюватися залежно від індивідуально-особистісних якостей кожної людини, впливу соціопсихолінгвістичних факторів. З урахуванням зазначеного вище встановлено і науково обґрунтовано структуру готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації, яка схематично подана на рисунку.

З метою визначення стану підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації було розроблено програму констатуючого експерименту, яка репрезентується як технологія оцінювання рівня готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації. До складу названої програми включено три блоки: пошуково-цільовий (наукове обґрунтування методики оцінювання, формування бази тестових завдань, інструментарію дослідження); оперативно-діяльнісний (безпосереднє тестування, інтерв’ювання, співбесіди з респондентами) і оцінно-контрольний (обробка даних, інтерпретація результатів).

За результатами констатуючого експерименту визначено індекс готовності до професійно-мовленнєвої комунікації державних службовців, які брали участь в експерименті, що відповідає середньому рівню за шкалою (низький, середній, достатній, високий). Встановлені причини труднощів, що відчувають державні службовців у процесі професійно-мовленнєвої комунікації, групування яких дає змогу визначити чотири групи причин: особистісні, соціально-групові, освітні і професійно-комунікативні.

Зроблено висновок, що у визначеній науковій проблемі, зумовленій об’єктивною суспільною необхідністю і актуалізованій відсутністю відповідних ґрунтовних теоретичних розробок, потребують дослідження концептуальні засади підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої діяльності, яка стане основою модернізації технологій навчання професійно-мовленнєвій комунікації державних службовців.

У четвертому розділі –“Концептуальні засади підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації” –обґрунтовуються теоретико-методологічні засади підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації, що сприятиме більшій спрямованості, однозначності, конкретності опису і кращому поясненню досліджуваних об’єктів, передбаченню і прогнозуванню, а також упорядкуванню використаних категорій і є засобом логічного узгодження висловлювань, які входять у різні теорії і мають орієнтовний характер.

Концептуальна модель –система уявлень про об’єкт-оригінал, що склалася на основі існуючого наукового знання. Для пізнання такої складної системи, як професійне навчання державних службовців, фундаментальне значення має синтез знань. Система теоретичних уявлень про процес підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації представлена такими блоками, як: 1) парадигма створення моделей професійно-комунікативної діяльності державних службовців; 2) соціопсихолінгвістичні основи мовленнєвої підготовки державних службовців; 3) андрагогічні і соціально-психологічні закономірності професійного навчання державних службовців у системі післядипломної освіти.

Парадигма створення моделей професійно-комунікативної діяльності державних службовців ґрунтується на положеннях теорій цілої низки комунікативних моделей: монологічно-однолінійних (комунікативна модель Аристотеля, комунікативна модель Г.Лассуелла, модель SMCR Д.Берло та ін.), діалогічно-двоканальних (комунікативна модель М. де Флера, циркулярна (циклічна) модель У.Шармма, Ч.Осгуда й ін.) і фабулярних (модель двоступеневої комунікації П.Лазарсфельда, Б.Берельсона, Г.Році, модель п’яти типів повідомлень Дж.Вілламсона, модель передачі повідомлень Б.Нермана, модель комунікації Г.Г.Почепцова та ін.), що дає можливість розглядати взаємодію факторів ефективності і надійності, яка виявляється не тільки в технічних системах зв’язку, але й має універсальне значення для мовленнєвої комунікації у сфері професійної діяльності державних службовців.

Установлено, що теоретичну основу мовленнєвої підготовки державних службовців становлять лінгвістичні, психолінгвістичні і соціолінгвістичні феномени. Особливої уваги потребують такі науково-теоретичні положення:

лінгвістичні –співвідношення понять “мова” і “мовлення”, які будуються на визнанні факту багатоаспектності і мови, і мовлення, і необхідності всебічного вивчення цих феноменів, релевантних з погляду функціонування, форм існування, середовища використання як інструмента комунікації і мислення особистості, що дає змогу ширше подивитися на проблеми мовленнєвої комунікації не тільки з лінгвістичного, а й із соціального і психологічного погляду. Вважаємо принципово важливим, вивчаючи поняття “мова” і “мовлення”, не розподіляти ці два поняття на два об’єкти дослідження і не об’єднувати їх, а використовувати системний метод аналізу, що дасть змогу зберегти їх цілісність (жоден з них не може бути розглянутий автономно від іншого), показати розбіжності (як абсолютно самостійних елементів цієї системи) і виявити ті взаємозв’язки, відношення, взаємодії, що впливають на процес їх співіснування;
психолінгвістичні –теорія мовленнєвої діяльності (О.О.Леонтьєв), теорія мовних актів (Дж.Остін, П.Стросон, Дж. Серле), теорія комунікативної діяльності (В.Хартунг) і деякі положення асоціаністського (Ч.Осгуд та ін.) і трансформаністського (Дж.Міллер) напрямів психолінгвістики;
соціолінгвістичні –теорія соціального (комунікативного) поля (В.Келер, К.Коффка, К.Левін), концепція соціально-професіональної диференціації мов у суспільстві (Ю.Д.Дешерієв, Р.О.Шор та ін.), теоретичних положень щодо соціально-мовленнєвої поведінки (Т.Г.Винокур, О.П.Крисін, В.М.Шеломенцев, й ін.), які дають змогу виявити вплив на сферу професійно-мовленнєвої комунікації таких категорій, як мовні і мовленнєві колективи (спільноти) і соціально-комунікативні системи.

Підтверджена значущість соціально-психологічних і андрагогічних закономірностей навчання державних службовців у системі післядипломної освіти: визнання освіти дорослих найважливішим чинником розвитку особистості, суспільства, держави; спрямованість на реалізацію індивідуально-особистісного підходу в роботі з дорослими, що передбачає право державних службовців, які навчаються, на самостійний вибір мети, цінностей і способів освітньої діяльності; орієнтація на організацію освітнього процесу з урахуванням віку, життєвого і професійного досвіду державних службовців; співробітництво і партнерство як основні способи взаємодії в освітньому процесі; налаштованість на взаємообмін, взаємозбагачення досвідом у процесі взаємодій державних службовців в освітній діяльності; орієнтація на підтримку і розвиток у державних службовців саморегуляції діяльності та саморегуляції в ній; вибір способів навчання (інформаційний, проблемний, соціально-рольовий, пошуковий, програмований і т. ін.), що є адекватними поставленим завданням і особливостям сфери професії; спрямованість на задоволення потреби державних службовців у теоретико-практичних знаннях та навичках, що допомагають їм вирішувати завдання, які висуває не тільки сфера професійної комунікації, а й життя.

Зроблено висновок про те, що концептуальна модель підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації забезпечує наукове обґрунтування стратегії модернізації технологій навчання професійно-мовленнєвій комунікації державних службовців.

У п’ятому розділі –“Стратегія модернізації технологій навчання професійно-мовленнєвій комунікації державних службовців” –визначається мета та обґрунтовуються засоби і дії щодо модернізації технологій навчання професійно-мовленнєвій комунікації державних службовців. У цьому контексті аналізуються принципи і умови модернізації технологій навчання професійно-мовленнєвій комунікації державних службовців. Моделювання андрагогічних технологій особистісно-мовленнєвого розвитку розглядається як передумова ефективності формування готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації. Репрезентовано лінгводидактичну модель формування готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації в системі післядипломної освіти, а також показано динаміку змін щодо готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації.

Стратегія модернізації технологій навчання професійно-мовленнєвій комунікації державних службовців є комплексом організаційно-функціональних дій і дидактичних засобів, спрямованих на реалізацію мети щодо удосконалення системи професійного навчання, здатної забезпечити формування мовленнєвої компетенції і компетентності державних службовців для виконання ними завдань професійно-комунікативної діяльності у сфері державного управління.

Визначені чинники і умови модернізації технологій навчання професійно-мовленнєвій комунікації державних службовців. Так, нормативно-правовий чинник регулює на основі Конституції України, законів України, указів Президента, постанов Кабінету Міністрів, наказів Головдержслужби функціонування інституту державної служби, регламентує діяльність державних службовців, а також відображає державну політику відносно таких питань, як мова, інформація, освіта та ін., що дає змогу визначати професійні потреби щодо комунікативної діяльності державних службовців у сфері державного управління, які значно впливатимуть на зміст навчання професійно-мовленнєвій комунікації при формуванні їх мовленнєвої компетенції і компетентності. Організаційно-управлінський чинник безпосередньо впливає на реалізацію функцій організації процесу професійного навчання державних службовців і управління. Це набуває особливого значення в період реформування системи освіти в Україні відповідно до принципів Болонської декларації, що вимагає структурних змін у вітчизняній системі освіти. Найскладнішим у цьому процесі є зміна парадигми освіти, що передбачає визнання переваги відкритої системи освіти; розуміння нової ролі того, хто навчає, і того, хто навчається; стандартизацію системи оцінювання навчальних досягнень і т. ін. Соціально-психологічний чинник впливає на процес соціальної взаємодії суб’єктів і об’єктів навчання, їх готовність до творчості та інновацій, дидактичний забезпечує процес професійного навчання у рамках визначення навчальних потреб, оцінювання навчальних результатів державних службовців, інформаційно-дидактичного супроводження навчальних програм і програм самоосвіти державних службовців.

В основу модернізації технологій навчання професійно-мовленнєвій комунікації державних службовців покладені такі андрагогічні принципи: пріоритету самостійного навчання; спільної діяльності; опори на досвід тих, хто навчається; індивідуалізації навчання; системності навчання; конкретності навчання; актуалізації результатів навчання; елективності навчання; розвитку освітніх потреб; усвідомленості навчання.

Передумовою успішності модернізації технологій навчання професійно-мовленнєвій комунікації державних службовців визнано готовність викладачів до моделювання андрагогічних технологій особистісно-мовленнєвого розвитку державних службовців на таких рівнях їх професійної діяльності як репродуктивний, локально-моделюючий, системно-моделюючий знання і поведінку, системно-моделюючий діяльність і відносини, кожний з яких включає в себе попередній і реконструює його.

Моделювання андрагогічних технологій особистісно-мовленнєвого розвитку ґрунтується на соціопсихолінгвістичних закономірностях існування людини, а саме наявності трикутника “мова –мислення –мовлення”, де мова і мовлення виконують функцію формування і формулювання думок, забезпечують соціальне функціонування людини у суспільстві, зокрема і професійне, формують національну свідомість, впливають на ментальність особистості та на її інші риси. Виходячи з цього моделювання андрагогічних технологій особистісно-мовленнєвого розвитку передбачає досягнення внутрішньої та зовнішньої гармонії державними службовцями не тільки у сфері їх професійної діяльності, але і в особистому житті.

Запропонована лінгводидактична модель формування готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації в умовах післядипломної освіти ґрунтується на андрагогічних і дидактичних закономірностях навчання дорослих, сучасних положеннях теорій мовленнєвої діяльності, мовленнєвих актів, дискурсу та функціональної лінгвістики і реалізується через такі принципи, як комунікативна доцільність та ситуативність, диференціація вікових особливостей та соціального статусу, взаємозв’язок вербального й невербального спілкування в процесі професійно-мовленнєвої комунікації, системність і тематичність, розвиток освітніх потреб та принцип усвідомленого навчання.

Доведено доцільність триетапного формування готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації: перший етап –інформаційно-лексичний (метою якого є формування знань щодо загальних основ професійно-мовленнєвої комунікації та розширення лексики професійної мови); другий –діяльнісно-комунікативний (основна мета якого –оволодіння функціонально-значущими для державних службовців уміннями та навичками відповідно до професійних вимог); третій –експресивно-креативний (передбачає набуття практичних навичок щодо вирішення проблемних питань у сфері професійної діяльності та формування власного професійно-мовленнєвого іміджу державних службовців), що було підтверджено результатами порівняльного аналізу.

Рівні сформованості готовності державних службовців (експериментальної групи) до професійно-мовленнєвої комунікації після навчання свідчать, що основним показником, який більше уособлює таку готовність, є дискурсивна компетентність. Ця компетентність формується за рахунок професійно-мовної гомогенності, комунікативної та діалогової, а також семантичної та регулятивно-емоційної компетентностей. Порівняльний аналіз результатів експерименту свідчить, що найбільші зрушення в бік високого та достатнього рівнів сформованості відбуваються у таких складових, як комунікативна та семантична компетентність. Рівні сформованості діалогової та регулятивно-емоційної компетентностей не мають тенденції до такого стрімкого зростання. За завданнями комунікативна та діалогова компетентності доповнюють одна одну і мають близьку природу, тому при кореляційному аналізі їх можна об’єднати в один спільний чинник. З аналогічних міркувань до одного чинника віднесено і семантичну та регулятивно-емоційну компетентності.

Отже, визначена стратегія модернізації технологій навчання професійно-мовленнєвій комунікації державних службовців сприятиме підвищенню рівня їх готовності до професійно-комунікативної діяльності у сфері державного управління.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено розв’язання актуальної наукової проблеми, яка полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні концептуальних засад і стратегії модернізації технологій підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації як передумови підвищення рівня їх професіоналізму і професійної мобільності. Отримані в процесі дослідження результати свідчать про досягнення визначеної при постановці проблеми мети, вирішення завдань, підтверджують висунуту гіпотезу та дають змогу зробити такі висновки.

. Аналіз наукових праць за темою дослідження показав, що проблема підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації в Україні ще не була до цього часу предметом спеціального дослідження. Праці вітчизняних і зарубіжних науковців висвітлюють лише окремі аспекти цієї проблеми, мають фрагментарний характер. Це дає підстави для висновку, що процес підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації потребує науково-практичного обґрунтування.

. На основі дослідження генезису підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації визначені основні тенденції: вплив соціально-політичної ситуації в певній країні й розвитку світового суспільства на підготовку державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації, що стає основою змін у процесі вибору форм, засобів, моделей організації навчального процесу, визначення змісту та методів навчання і т. ін. Підтверджено можливість використання мови і мовлення як засобу активізації найвищого рівня інтелектуальної діяльності (аналіз, синтез, оцінно-контрольні дії) державних службовців при вирішення завдань у сфері їх професійної діяльності. Визначено найбільш ефективні технології професійного навчання державних службовців професійно-мовленнєвій комунікації, доведена доцільність їх включення в освітньо-професійні програми підготовки та в професійні програми підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, керівників державних підприємств та організацій.

3. Сформульовано визначення базових понять професійно-комунікативної діяльності державних службовців як систему дій, спрямованих на вирішення професійних завдань у межах комунікації, яка регламентована державними документами та посадовими інструкціями у сфері державного управління. Професійно-мовленнєва комунікація державних службовців –процес взаємодії і взаємовідносин державних службовців на основі інформаційного обміну в сфері ділового спілкування і професійної діяльності, який зумовлений мовленнєвою компетенцією та компетентністю; мовленнєва компетенція державних службовців –вміння адекватно, доречно й практично користуватися державною мовою в конкретних професійно-комунікативних ситуаціях відповідно до повноважень, якими наділений певний орган чи посадова особа, які визначені Конституцією України, законами, постановами та іншими актами державного управління; мовленнєва компетентність державних службовців –обізнаність у сфері таких видів професійно-комунікативної діяльності, як говоріння, слухання, письмо і читання, з урахуванням внутрішніх (особистісно-мовленнєві прояви) та зовнішніх (національно-культурні традиції, етика, етикет і т. ін.) факторів впливу на цей процес.

4. Установлені соціопсихолінгвістичні фактори, що впливають на процес професійно-мовленнєвої комунікації державних службовців, які зумовлені певною взаємозалежністю і взаємовпливом: статус державного службовця, мовна ситуація в суспільстві, когнітивна сфера і мовленнєва поведінка особистості, мова і мовлення. Мова і мовлення виступають у цьому процесі стрижневими категоріями і використовуються як засіб формування та розвитку професійно важливих якостей державних службовців, що дає можливість впливати як на когнітивну сферу і мовленнєву поведінку державних службовців, так і на мовну ситуацію в суспільстві і соціальний статус державних службовців, що відкриває широкі можливості для вдосконалення технологій професійного навчання у системі підготовки, перепідготовка та підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій.

. Розуміючи під концептуальною моделлю систему уявлень про об’єкт-оригінал, що склалася на основі існуючого наукового знання, створено концептуальну модель підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації. Складовими елементами цієї моделі є: парадигма створення моделей (одноканальні/монологічні, двоканальні/діалогічні, багатоканальні/полілогічні) професійно-комунікативної діяльності державних службовців; соціопсихолінгвістичні основи мовленнєвої підготовки державних службовців, а також андрагогічні і соціально-психологічні закономірності навчання державних службовців у системі післядипломної освіти. Науково обґрунтовано необхідність визнання даної концептуальної моделі теоретико-методологічним підґрунтям стратегії модернізації технологій професійного навчання професійно-мовленнєвій комунікації державних службовців.

. На основі структурно-функціонального аналізу мовної особистості і професійно-комунікативної діяльності державних службовців визначено структуру готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації, де основними критеріями оцінювання є: професійно-мовна гомогенність (показники: знання державної мови, вільне оперування лексикою професійної мови, володіння офіційно-діловим стилем спілкування); комунікативна компетентність (показники: обізнаність у типах, видах та формах організації комунікаційних мереж, уміння визначати комунікаційну стратегію та тактику її реалізації для досягнення власних комунікативних цілей, володіння нормами етики та етикету у процесі ділового спілкування); семантична компетентність (показники: знання та вільне оперування знаковими системами передачі інформації, володіння техніками побудови тексту, вміння використовувати мову як інструмент соціальної та політичної влади); дискурсивна компетентність (показники: володіння методами прямої та непрямої тактики мовленнєвого впливу, обізнаність з нормами культури мови та мовлення, уміння використовувати мовні та мовленнєві засоби виразності в усному мовленні); діалогова компетентність (показники: знання видів, типів діалогів та процедури їх побудови, обізнаність у техніках діалогової комунікації, уміння використовувати діалог у таких видах діалогового спілкування, як переговори, телефонна розмова, бесіда, прес-конференція); регуляторно-експресивна компетентність (показники: знання загальних засад нейропсихофізіологічних процесів, які покладені в основу самоконтролю та самооцінки поведінки в умовах професійно-мовленнєвої комунікації, уміння доцільно використовувати невербальну знакову систему в різних видах мовленнєвої діяльності (мовлення, слухання, читання, письмо), володіння техніками мовленнєвої регуляції в ситуації конфлікту).

. За результатами експериментальної перевірки рівня готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації встановлено, що вона відповідає середньому рівню за шкалою (низький, середній, достатній, високий). Визначено основні причини труднощів, які виникають у процесі професійно-мовленнєвої комунікації: проблема двомовності (особливо такі різновиди білінгвізму, як репродуктивний, неповний і змішаний та ін.) і явища регіональної інтерференції; недостатність знань щодо можливостей використання мови й мовлення як інструменту соціальної і політичної влади; відсутність професійних навичок організації комунікативної діяльності в діалоговому режимі та ін.

. Стратегія модернізації технологій навчання професійно-мовленнєвій комунікації державних службовців є комплексом організаційно-функціональних дій і дидактичних засобів, спрямованих на формування мовленнєвої компетенції і компетентності державних службовців, для виконання ними завдань професійно-комунікативної діяльності у сфері державного управління та удосконалення системи професійного навчання.

Обґрунтовано основні чинники та умови, які безпосередньо впливають на процес удосконалення технологій навчання професійно-мовленнєвій комунікації державних службовців. Так, нормативно-правовий чинник регулює функціонування інституту державної служби, регламентує діяльність державних службовців, а також відображає державну політику щодо таких питань, як мова, інформація, освіта та ін. Організаційно-управлінський чинник впливає на реалізацію функцій організації і управління процесом професійного навчання державних службовців, соціально-психологічний –на процес соціальної взаємодії суб’єктів і об’єктів навчання, їх готовність до інновацій. Дидактичний чинник забезпечує процес професійного навчання у рамках визначення навчальних потреб, оцінювання навчальних результатів державних службовців, інформаційно-дидактичного супроводження навчальних програм і програм самоосвіти державних службовців і т. ін. До основних умов належать: орієнтація на діяльність; провідна роль того, хто навчається; гарантія результату.

. Розроблено структурно-логічну схему андрагогічної моделі особистісно-мовленнєвого розвитку державних службовців. Доведено, що успішність функціонування цієї моделі залежить від готовності викладачів до моделювання педагогічних технологій на таких рівнях його професійної діяльності як репродуктивний, локально-моделюючий, системно-моделюючий знання і поведінку, системно-моделюючий діяльність і відносини.

Концепція моделювання андрагогічних технологій особистісно-мовленнєвого розвитку базується на соціопсихолінгвістичних закономірностях існування людини, а саме наявності трикутника “мова –мислення –мовлення”, де мова і мовлення виконують функцію формування і формулювання думок, забезпечують соціальне функціонування людини у суспільстві, зокрема і професійне, формують національну свідомість, впливають на ментальність особистості та на її інші риси. Сам процес моделювання андрагогічних технологій особистісно-мовленнєвого розвитку державних службовців здійснюється відповідно до принципів професійної підготовки державних службовців, андрагогічних принципів навчання дорослих, вимог щодо вибору моделі навчального процесу, структури педагогічної технології, алгоритму дій у процесі моделювання програми навчання, показників ефективності підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації; загальнодидактичних критеріїв оцінювання професійно-навчальних технологій.

Результатом моделювання андрагогічних технологій особистісно-мовленнєвого розвитку можуть бути різноманітні авторські дидактичні моделі, спрямовані на формування готовності державних службовців до професійно-комунікативної діяльності. У контексті нашого дослідження таким результатом є лінгводидактична модель формування готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації, яка поповнить інформаційно-методичний Банк навчальних технологій професійного навчання державних службовців у системі післядипломної освіти. Перспективу подальших досліджень вбачаємо у вивченні проблем дискурсивного мислення державних службовців, механізмів діалогізації процесу державного управління, використання мови і мовлення як інструменту соціальної і політичної влади та ін.

Основні наукові результати дисертаційного дослідження дають підстави запропонувати практичні рекомендації для органів влади в Україні, а саме:

застосування комплексної методики оцінки рівня готовності державних службовців до професійно-комунікативної діяльності при доборі персоналу на державну службу;
виокремлення в посадовій інструкції державного службовця розділу “Професійно-комунікативна діяльність” з чітким визначення вимог до професійно-мовної гомогенності державних службовців, а також їх мовленнєвої компетенції і компетентності;
запровадження в системі професійного навчання державних службовців андрагогічної моделі особистісно-мовленнєвого розвитку державних службовців, що дасть змогу підвищити рівень професіоналізму і професійної мобільності державних службовців.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

Хаджирадєва С.К. Теорія і практика підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації: Монографія. –О.: ОРІДУ НАДУ, 2005. –с.

Статті у наукових фахових виданнях

Хаджирадєва С.К. Професіоналізація державної служби як науково-практична проблема // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. –О.: ОРІДУ НАДУ, 2005. –Вип. 4 (24). –С. 53-58.
Хаджирадєва С.К. Аналіз структури готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. –Д.: ДРІДУ НАДУ, 2005. –Вип. 2 (20). –С. 229-237.
Хаджирадєва С.К. Научно-теоретическая парадигма изучения языковой личности в современном социуме // Менеджер. –. –Вип. 1 (31). – С. 168-175.
Хаджирадєва С.К. Мовна і мовленнєва компетенція та компетентність державних службовців у контексті вивчення їх готовності до професійно-мовленнєвої комунікації // Вісн. НАДУ. –. –№ 4. –С. 450-454.
Хаджирадєва С.К. Мовленнєва комунікація як фактор професійної успішності державних службовців // Актуальні проблеми внутрішньої політики. –К.: Вид-во НАДУ, 2004. –Вип. 4. –С. 258-262.
Хаджирадєва С.К., Черненко Н.М. Аналіз рівня діалогової компетентності державних службовців у сфері професійної комунікації // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. –О.: ОРІДУ НАДУ, 2004. –Вип. 2 (18). –С. 194-205. –Авторські с. 194-201.
Хаджирадєва С.К. Порівняльний аналіз структури педагогічної та андрагогічної моделей навчання державних службовців // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. –О.: ОРІДУ НАДУ, 2004. –Вип. 3 (19). –С. 25-35.
Хаджирадєва С.К. Світові тенденції розвитку системи підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. –О.: ОРІДУ НАДУ, 2004. –Вип. 1 (21). –С. 29-41.
Хаджирадєва С.К. Білінгвізм як соціально-політична та лінгводидактична проблема // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. –Д.: ДРІДУ НАДУ, 2003. –Вип. 4 (14). –Ч. І. –С. 63-76.
Хаджирадєва С.К. Білінгвізм як соціально-політична та лінгводидактична проблема. // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. –Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. –Вип. 1 (15). –Ч. ІІ. –С. 47-54.
Хаджирадєва С.К. Дидактична модель формування комунікативної компетентності державних службовців // Менеджер. –2004. –Вип. 1 (27). –С. 148-154.
Хаджирадєва С.К. Методика формування комунікативної компетентності державних службовців // Менеджер. –2003. –Вип. 4 (26). –С. 178-187.
Хаджирадєва С.К. Науково-теоретичний аналіз складових професійно-мовної компетентності державних службовців // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. –О.: ОРІДУ УАДУ, 2003. –Вип. 1 (13). –С. 111-119.
Хаджирадєва С.К. Дидактичне оцінювання державних службовців в умовах підвищення кваліфікації // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. –Х.: ХРІДУ УАДУ, 2002. –Ч. І. –№ 2 (13). –С. 327-231.
Хаджирадєва С. К., Чебикін О. Я., Ананьєв А. М. Комплексна оцінка професійно важливих властивостей особистості та професійної компетентності державних службовців: методика та перспективи // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. –О.: ОРІДУ УАДУ, 2003. –Вип. 2 (14). –С. 81-94. –Авторські с. 81-86.
Хаджирадєва С.К. Мова і мовлення як засіб розвитку особистості державних службовців // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. –О.: ОРІДУ УАДУ, 2003. –Вип. 3 (15). –С. 76-86.
Хаджирадєва С.К. Мовленнєва діяльність державних службовців як наукова проблема // Вісн. НАДУ. –. –№ 3. –С. 176-181.
Хаджирадєва С.К. Основи роботи з текстом у сфері комунікативної діяльності державних службовців: соціопсихолінгвістичний аспект // Вісн. НАДУ. –. –№ 4. –С. 497-502.
Хаджирадєва С.К. Розробка та впровадження курсу “Ділова риторика” // Навчальний процес у закладах перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів: досвід та проблеми: Зб. наук. та наук.-метод. пр. / Кол. авт.; За заг. ред. В.І.Лугового, І.В.Розпутенка, В.Г.Понеділко. –К.: Вид-во УАДУ, 2003. –С. 159–.
Хаджирадєва С.К. Удосконалення професійно-мовленнєвої діяльності державних службовців в умовах вищої школи // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. –Х.: ХРІДУ УАДУ, 2002. –№ 2 (13). –С. 331-335.
Хаджирадєва С.К. Лінгводидактичні вимоги щодо використання ігрових технологій навчання в умовах підготовки державних службовців до професійної комунікації // Теорія та практика державного управління: Зб. наук. пр. –Х.: ХРІДУ НАДУ, 2003. –Вип. 4. –С. 81-85.
Khadzbyradeva S., Kolisnichenko N. Public Health Management and Policy Education and Training: Ukraine // Health Care Delivery Systems: Opportunities for Public Management Education in Central and Eastern Europe / Editors: A. Rosenbaum, J. Nemec, K. Tolo. –Bratislava, 2004. –P. 230-280. –Авторські с. 230-234.

Статті в інших наукових виданнях, матеріали конференцій

Хаджирадева С.К. Актуальность идей А.А.Потебни в аспекте культуры речевого общения // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського: Зб. наук. пр. –О.: ПДПУ, 1998. –Вип. 10-11. –С. 66-69.
Хаджирадєва С.К. Нотатки до програми “Культура і техніка мовленнєвого спілкування” в умовах вищої школи // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського: Зб. наук. пр. –О.: ПДПУ, 1999. –Вип. 6-7. – С. 40-45.
Хаджирадєва С.К. Психолого-педагогічні основи навчання дорослих // Наука і освіта. –. –№ 3-4. –С. 43-46.
Хаджирадєва С.К. Можливості використання інноваційних технологій навчання при вивченні дисциплін гуманітарного циклу // Зб. наук. пр. Сумського ДПУ ім. А.С.Макаренка: У 2 ч. –Суми, 2002. –Ч. ІІ. –С. 165-169.
Хаджирадєва С.К., Торган Н.М. Використання діалогових технологій навчання при підготовці державних службовців до професійно-мовленнєвої діяльності // Проблеми гуманізації навчання і культурологічний підхід до методики викладання мови і літератури: Наук. щоріч. журн. “Мова і культура”: У 10 т. –К.: Вид. Дім Д. Бураго, 2002. –Вип. 5. –Т. V. –С. 273–278. –Авторські с. 273-276.
Хаджирадєва С.К. Професійна діяльність і спілкування педагогів як соціально-психологічна проблема // Наука і освіта. –. –№ 3. –С. 34-37.
Хаджирадєва С.К. Професіоналізація державної служби як передумова ефективної реалізації державних програм на регіональному рівні // Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку: Матеріали щоріч. наук.-практ. конф., 18 жовтня 2005 р., м. Одеса. –О.: ОРІДУ НАДУ, 2005. –С. 79-81.
Хаджирадєва С.К. Врахування особистісних якостей слухачів при організації та плануванні їх самостійної роботи у ВУЗі // Організація самостійної роботи слухачів в умовах інформаційного суспільства: Матеріали наук.-метод. конф., 14 груд. 2001 р., м. Одеса. –О.: ОРІДУ УАДУ, 2002. –С. 282-294.
Хаджирадєва С.К. Освітня політика в контексті андрагогічних ідей // Инновационный менеджмент в системе модернизации управления образованием: Материалы междунар. науч.-практ. конф., 17-18 июня 2004 г., г. Донецк. –Донецк: Изд-во ДонДУУ, 2004. –С. 51-54.
Хаджирадєва С.К. Соціологічний моніторинг рівня управлінської компетентності керівників органів державної влади в Одеському регіоні // Інституційні перетворення як передумова ефективного використання ресурсного потенціалу регіону: Матеріали щоріч. наук.-практ. конф., 24 квіт. 2003 р., м. Одеса. –О.: ОРІДУ УАДУ, 2003. –С. 133-142.
Хаджирадєва С.К. Соціальні умови реалізації державної мовної політики // Актуальні питання соціально-політичного розвитку: Матеріали наук.-практ. конф., 24 жовт. 2003 р., м. Одеса. –О.: ОРІДУ НАДУ, 2003. –С. 185-192.
Хаджирадєва С.К., Золіна О.В., Торган Н.М. Комплексний аналіз результатів констатуючого експерименту щодо визначення проблем управління персоналом у державних установах // Кадрове супроводження регіональних перетворень: Матеріали наук.-практ. конф., 18 квітня 2002 р., м. Одеса. –О.: ОРІДУ УАДУ, 2002. –С. 337-346. –Авторські с. 337-342.

Навчальні посібники

Інноваційні технології навчання в системі підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців / Під заг. ред. В.Г.Логвінова, С.К.Хаджирадєвої. –О.: ОРІДУ УАДУ, 2002. – с. –Авторські с. 6-97.
Практикум до курсу “Риторика”: Робочий зошит / Укл. С.К.Хаджирадєва, Н.М.Черненко, В.М.Шевченко. –О.: Фенікс, 2004. –с. –Авторські с. 4–, 92–.
Овчінникова А.П., Хаджирадєва С.К. Основи ораторської майстерності в умовах конфліктної взаємодії: Навч. посіб. –О.: Пальміра, 2005. –с. –Авторські с. 143–.
Хаджирадєва С.К., Черненко Н.М. Діалогова комунікація: теорія і практика: Навч. посіб. –О.: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2004. –с. –Авторські –с. 63-104, 146-170.
Хаджирадєва С.К., Торган Н.М. Ділова риторика: Робочий зошит і програма модуля. –О.: Вид-во ПДПУ, 2002. –с. –Авторські с. 5-72.
Хаджирадєва С.К., Зінкевічус В.О., Фурман С.К., Управління персоналом: особливості застосування принципів менеджменту на державній службі: Навч. посіб. дистанц. курсу. –Х.: Вид-во ХРІДУ НАДУ “Магістр”, 2004. –с. –Авторські с. 7-53.
Хаджирадєва С.К., Яромич С.А. Комунікації, ділове спілкування та управління конфліктами в колективі: Навч. посіб. дистанц. курсу. –Х.: Вид-во ХРІДУ НАДУ “Магістр”, 2004. – с. –Авторські с. 50-98.

АНОТАЦІЇ

Хаджирадєва С.К. Підготовка державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації: концептуальні засади й стратегія модернізації технологій. –Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.03 –державна служба. –Національна академія державного управління при Президентові України. –Київ, 2006.

У дисертації досліджено методологічні і практичні проблеми підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації в контексті професіоналізації державної служби в Україні. Обґрунтовано концептуальну модель підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації та визначено стратегію модернізації технологій процесу підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації. Розроблено методику оцінювання рівня готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації й встановлені соцілопсихолінгвістичні фактори, що безпосередньо впливають на рівень готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації.

Ключові слова: професіоналізація державної служби, професійна мобільність державних службовців, професійно-комунікативна діяльність державних службовців, професійно-мовленнєва комунікація державних службовців, мовленнєва компетенція і компетентність державних службовців, андрагогічна модель особистісно-мовленнєвого розвитку державних службовців, професійно-мовна гомогенність.

Хаджирадева С. К. Подготовка государственных служащих к профессионально-речевой коммуникации: концептуальные основы и стратегия модернизации технологий. –Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора наук государственного управления по специальности 25.00.03 –государственная служба. –Национальная академия государственного управления при Президенте Украины. –Киев, 2006.

В диссертации исследуются методологические и практические проблемы подготовки государственных служащих к профессионально-речевой коммуникации в контексте профессионализации государственной службы в Украине и формирования профессиональной мобильности государственных служащих.

Впервые проведено комплексное исследование подготовки государственных служащих к профессионально-речевой коммуникации. Изучен генезис формирования их готовности к профессионально-речевой коммуникации, мировые тенденции развития технологий обучения профессионально-речевой коммуникации, а также отечественные традиции подготовки государственных служащих к профессионально-речевой коммуникации, благодаря чему определены наиболее эффективные из них.

Представлен анализ речевой компетенции и компетентности как основных компонентов профессионально-коммуникативной деятельности государственных служащих, определена сущность понятия “профессионально-речевая коммуникация государственных служащих”, установлены социопсихолингвистические (статус государственного служащего, языковая ситуация в обществе, когнитивная сфера и речевое поведение личности, язык и речь) факторы, влияющие на уровень профессионализма и профессиональную мобильность государственных служащих.

Исходя из научно признанной модели языковой личности предложена структура готовности государственных служащих к профессионально-речевой коммуникации. Основными элементами данной структуры являются: профессионально-речевая гомогенность, коммуникативная, семантическая, дискурсивная, диалоговая и регуляторно-экспрессивная компетентности. Разработана методика оценивания уровня готовности государственных служащих к профессионально-речевой коммуникации, апробация которой представлена результатами констатирующего эксперимента.

Обоснована концептуальная модель подготовки государственных служащих к профессионально-речевой коммуникации, в которой рассматриваются научно-теоретические основы речевой подготовки государственных служащих, технократический подход как база создания моделей профессионально-коммуникативной деятельности государственных служащих, а также андрагогические и социально-психологические закономерности профессионального обучения государственных служащих. Разработана структурно-логическая схема андрагогической модели личностно-речевого развития государственных служащих и лингводидактическая модель формирования готовности государственных служащих к профессионально-речевой коммуникации.

Концепция моделирования андрагогических технологий личностно-речевого развития базируется на социопсихолингвистических закономерностях существования человека, а именно наличии треугольника “язык - мышления - речь”, где язык и речь выполняют функцию формирования и формулирования мыслей, обеспечивают социальное функционирование человека в обществе, в том числе и профессиональное, формируют национальное сознание, влияют на ментальность личности и на другие ее стороны.

Обобщены факторы и условия модернизации технологий обучения государственных служащих профессионально-речевой коммуникации в системе подготовки, переподготовки, повышения квалификации государственных служащих, должностных лиц органов местного самоуправления, руководителей государственных предприятий, учреждений и организаций. Усовершенствована система информационно-методического сопровождения программ подготовки, переподготовки и повышения квалификации государственных служащих, должностных лиц органов местного самоуправления, руководителей государственных предприятий, учреждений, организаций.

Ключевые слова: профессионализация государственной службы, профессиональная мобильность государственных служащих, профессионально-коммуникативная деятельность государственных служащих, профессионально-речевая коммуникация государственных служащих, речевая компетенция и компетентность государственных служащих, андрагогическая модель личностно-речевого развития государственных служащих, профессионально-языковая гомогенность.

Khadzhyradeva S.K. Civil Servants Training in Professional Speech Communication: Conceptual Grounds and Strategy for Technologies Modernization. –Manuscript.

The Thesis for a Doctoral Degree in Public Administration, Speciality 25.00.03 – Civil Service.- National Academy of Public Administration, Office of the President of Ukraine.- Kyiv, 2006.

In the Thesis the methodological and practical issues of civil servants training for professional speech communication in the context of civil service professionalization in Ukraine and the formation of professional mobility of civil servants are investigated. For the first time the complex research of civil servants training technologies in professional speaking communication is carried out; the evaluation methods of civil servants preparedness to professional speech communication are developed; socio-psycho-linguistic indicators which directly impact the level of civil servants preparedness to professional speech communication are defined; the conceptual model of civil servants training for professional speech communication is founded and the strategy of learning technologies of civil servants training for professional speech communication is identified. The structural-logical scheme of andragogy model of personal-linguistic development and linguistic-didactic model of civil servants preparedness for professional speech communication are developed. The factors and conditions of civil servants training technologies in professional speech communication are generalized in the system of training, re-training, and upgrading of civil servants, local self-government officials, heads of enterprises, institutions and organizations.

Key words: civil service professionalization, professional mobility of civil servants, professional-communicative activity of civil servants, professional speech communication of civil servants, speech competence and competentness of civil servants, andragogy model of civil servants personal-linguistic development, professional-speech homogeneity of civil servants.

Підписано до друку 07.03.2006.

Формат 60 х 84 /. Тираж 100 прим. Обл.-вид. арк. 2,06.

Ум.-друк.арк. 2,09. Гарн. Таймс.

Свідоцтво серії ДК № 1561 від 06.11.2003 р.

Віддруковано з оригінал-макета у видавництві

Національної академії державного управління

при Президентові України.

03057, Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, тел. 456-94-36.

1. Проектирование одноэтажного здания с несущим деревянным каркасом
2. m brchiocephlicus длинная пластинчатая мышца лежит на боковой поверхности шеи от плечевой кости до головы
3. Основные понятия грузоведения
4. Конкуренция и виды конкуренции4 2
5. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук Ха
6. Значение и понятие обязательств из причинения вреда Значение обязательств из причинения вреда
7. э Такто дружок В этомто все и дело
8. Современное научное знание
9. Реферат- Международное научно-техническое сотрудничество в области стандартизации
10. Игрушка как средство всестороннего воспитания детей дошкольного возраста
11. Выйдите и будьте отдельным и избранным народом
12. Оцінка обстановки в надзвичайних ситуаціях 1.html
13. мощная держава с населением более 40 млн
14. Тема- Административное правонарушение
15. таки в настоящий момент спецрежимы ~ самая распространенная форма налогообложения
16. Мужская сила и Женская слабость 1
17. Конспект лекцій З дисципліни- Інноваційний менеджмент
18. это внесенные в Единый государственный реестр юридических лиц потребительские кооперативы и коммерческие
19. Лабораторная работа 23 Изучение обобщенного закона Ома и измерение электродвижущей силы методом компен
20. Тема- Быстрые свидания

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе