Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Основні етапи розвитку та предмет економічної теорії.
Ек-на теорія – це сусп-на наука, яка вивчає закони розвитку ек-них систем, д-сть ек-них суб’єктів, спрямовану на ефективне госп-ня в умовах обмежених р-сів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.
Питання предмету ек-ної теорії є дискусійним в ек-ній науці. Різні школи по-різному визначають предмет економічної теорії. Перші уявлення про неї полягали в тому, що вона вивчає створення і використання матеріальних благ, тобто є наука про багатство. Джерела такого бачення чітко простежуються у Анна Р.Ж.Тюрго, Адама Сміта і Альфреда Маршалла.
Предмет політичної економії – виробничі відносини, що складаються в суспільстві з приводу виробництва, обміну і споживання матеріальних і духовних благ.
Проте економічна теорія - широкопланова наука. Багатогранність, багатоаспектність її примушує окремих авторів до перечислення визначень предмету. Так, професор П.Самуельсон приводить такі можливі визначення предмету економічної теорії:
1. Наука про види діяльності, пов'язані з обміном і грошовими угодами між людьми.
2. Наука про використання людьми рідкісних та обмежених продуктивних ресурсів(земля, праця, товари виробничого призначення, наприклад, машини і технічні знання) для виробництва різних товарів (таких, як пшениця, яловичина, пальто, концерти, шляхи, яхти) і розподілу їх між членами суспільства з метою споживання.
3. Наука про щоденну ділову життєдіяльність людей, досягнення ними засобів до існування і використання цих засобів.
4. Наука про те, як людство розв'язує свої завдання у галузі споживання і виробництва.
5. Наука про багатство.
Економічна наука як с-ма знань про сутність ек-них процесів і явищ почала складатися лише в ХVІ- ХVІІ ст., коли ринкове госп-во почало набувати заг-ого хар-ру. Етапи розвитку ек-ної науки:
1 етап – меркантилізм. Прибічники цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а багатство ототожнювали з накопиченням металевих грошей (золотих і срібних). Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження к-лу та розвитку зовнішньої торгівлі. Представники: А. Монкретьєн, Т. Манн, Д. Юм.
2 етап фізіократи. Фізіократи вперше перенесли дослідження із сфери обігу безпосередньо в сферу вир-ва. Але джерелом багатства вважали тільки працю на с/г вир-ві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля – безплідні сфери. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, Д. Норе.
3 етап – класична політекономія виникла з розвитком капіталізму. Її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо зосереджують увагу на аналізі ек-них явищ і закономірностей розвитку всіх сфер суп-ого вир-ва, прагнуть розкрити ек-ну природу багатства, к-лу, доходів, кредиту, обігу. Саме вони започатковують трудову теорію вартості.
4 етап – маржиналізм – теорія, яка пояснює ек-ні процеси і явища, на основі універсальної концепції викр-ня граничних, крайніх величин, які хар-ють не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв’язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як гранична корисність, грнична продуктивність, граничні витрати та ін. Представники: К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс.
2. Економічні категорії і закони. Механізм, дії та використання економічних законів.
Економічна категорія – теоретичне поняття, яке відображає реально існуючі економічні відносини.
Економічні категорії мають історичний характер, тобто відповідають певним історичним умовам, відображають різні ступені економіки, мають відображать сусп-виробничі відносини, мають об’єктивний характер, бо відбивають об’єктивну дійсність.
В економіці діє низка економічних законів.
Економічний закон виявляє суттєві, стійкі і необхідні причинно-наслідкові зв’язки і взаємозалежності даного економічного процесу. Ці закони виражають сутність ек-них відносин.
Економічна наука класифікує економічні закони суспільства за такими великими групами:
- узагальнені – функціонують у всіх економічних системах
- загальні – властиві кільком екон. системам, де існують для них відповідні екон умови.
- специфічні – ті, що функціонують у межах однієї системи
- стадійні – діють лише на одній із стадій розвитку ек с-ми.
У сукупності всі ці закони формують систему законів економіки та закономірності її розвитку.
Економічні закони діють обмежено у часі і можуть не відповідати інтересам суспільства.
Механізм вивчення ек. законів:
Таким чином, економічні закони є складовою предмета політичної економії. Вивчаючи об’єкт свого дослідження, тобто суспільне вир-во, політична економія стикається з проблемою обмеженості вир-чих р-сів (родючих земель, корисних копалин, паливно-енергетичних ресурсів, робочої сили тощо) та раціонального їх використання для найповнішого задоволення потреб людей. Пізнаючи закони, які управляють вир-вом, розподілом і споживанням благ на будь-якому етапі суспільного розвитку, політична економія обгрунтовує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних р-сів, як найкраще виробляти різні блага, розподіляти і обмінювати їх.
3. Функції економічної теорії та методи пізнання економічних процесів.
Ек-на теорія – це сусп. наука, яка вивчає закони розвитку ек-них систем, д-сть ек-них суб’єктів, спрямовану на ефективне госп-ня в умовах обмежених р-сів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.
Вона як наука належить до 2 систем: є головною і невід’ємною складовою систем ек наук, їх методологічною і теоретичною основою та складовою суспільствознавства. Тому вона виконую такі функції:
Метод ек теорії – система теоретичних підходів, способів, прийомів, за допомогою яких пізнають ек відносини, закони та механізм їх дії.
Є 2 форми пізнання ек законів: емпірична (викор законів несвідомо) та наукова (коли люди, пізнавши і розкривши сутність ек законів, викор їх свідомо)
Основні методи: діалектика, наукова абстракція, аналіз і синтез, індукція і дедукція, історичний і логічний, економічне моделювання.
Отже, ек-на теорія покликана вивчати реальні факти, з’ясовувати причинно-наслідкові зв’язки в ек-ній с-мі, а також давати рекомендації щодо їх вдосконалення з метою ефективнішого викор-ня наявних р-сів і досягти на цій основі вищого рівня задоволення суп-них потреб.
4. Економічні потреби та інтереси - рушійна сила соціально-економічного розвитку.
Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви д-сті людей і утворюють складну с-му, яку можна структурувати за різними критеріями. Розрізняють потреби:
*фізіологічні, задоволення яких забезпечує відтворення фізичних здібностей людини (продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення);
*духовні, задоволення яких забезпечує відтворення та розвиток інтелекту людини (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення);
*соціальні, задоволення яких пов'язане з функціонуванням соціальної сфери суспільства (охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок ).
Благо – будь-яка корисність (предмет, явище, процес), яке задовольняє людську потребу.
Економічні потреби – це потреби в ек-них благах.
Економічні потреби класифікують за такими критеріями: за х-ром виникнення (первинні – їжа, одяг, безпека, житло; вторинні – модний одяг, комфортне житло); за способами задоволення: (матеріальні – потреби в матер. благах; нематеріальні – духовні потреби); за нагальністю задоволення: (першочергові – предмети першої необхідності; другорядні – предмети розкоші); за можливостями задоволення (насичені – мають чітку межу і можливість повного задоволення; ненасичені – не можуть бути задоволені повністю); за участю у відтворювальному процесі (вир-чі – потреби у засобах вир-ва; невир-чі – потреби у споживчих благах); за суб’єктами впливу (особисті – виникають і розвиваються у процесі життєд-сті індивіда; колективні – потреби групи людей; суспільні – потреби функц-ня та розвитку с-ва в цілому); за кількісною визначеністю та мірою р-ії (абсолютні – перспективні потреби, які є орієнтиром ек-ного розвитку; дійсні – формуються залежно від досягнутого рівня вир-ва і є сусп-ю нормою для певного періоду; платоспроможні – визнач-ся платоспроможним попитом; фактичні – задовольняються наявними товарами та послугами).
Особисті потреби людини є безмежними. А виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб – обмеженими. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку – закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва.
Суть закону зростання потреб: в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини, відбувається поступове зростання її потреб. Даний закон відображає внутрішньо необхідні, суттєві і сталі зв’язки між вир-вом і споживанням, потребами та існуючими можливостями їх задоволення.
Інтерес — форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до її задоволення.
Економічні інтереси — усвідомлене прагнення суб'єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.
За своєю сутністю економічні інтереси є об'єктивними. Вони відображають місце і роль суб'єктів господарювання у системі суспільного поділу праці та економічних відносин. Водночас економічні інтереси є суб'єктивними і завжди мають своїх носіїв.
Економічні інтереси суспільства можуть бути класифіковані за різними критеріями, а саме: за суб'єктами (особисті, колективні, групові, суспільні); за нагальністю, важливістю: (першочергові, другорядні); за часовою ознакою (поточні; перспективні); за об'єктами (майнові, фінансові, інтелектуальні); за ступенем усвідомлення (дійсні; уявні) та ін.
За ек-ною ознакою виділяють такі ек-ні інтереси: муніципальні, регіональні, національні, обєднання держав, загальнолюдські (глобальні).
5. Економічна система: сутність, структурні елементи, типи.
Ек система – сфера сусп., що включає всю взаємопов’язану сукупність різних видів ек діяльності, яка має спільну мету. Її ознаки: цілісність, упорядкованість, стабільність, рухливість, суперечливість.
Економічна діяльність людей в ек с-мі координується 2 способами: добровільне співробітництво (ринок) та централізоване в-во (ієрархія).
Структура ек с-ми: продуктивні сили, економічні відносини, господарський механізм.
Продуктивні сили – с-ма факторів в-ва, які створ мат та дух блага (земля, робоча сила, засоби в-ва).
Економічні відносини – сукупність відносин між людьми у процесі в-ва та привласнені мат і дух блага у всіх сферах сусп. відтворення.
Структура ек відносин: техніко-економічні відносини (з приводу створ та викор предметів праці в процесі в-ва), організаційно-економічні відносини та соціально-економічні (виробничі) відносини (відносини між людьми в процесі в-ва, обміну, споживання).
6. Власність: її суть, форми і місце в економічній системі.
Економічний зміст власності полягає в тому, що:
Власність - вир-чі відносини між людьми, а не відношення людини до речі
Власність - результат соціальної спрямованості, а не окремої людини
Власність – відносини щодо присвоєння матеріальних благ: засобів вир-ва, предметів споживання і послуг
Першість у відносинах власності належить відносинам щодо присвоєння засобів вир-ва
За певних умов вир-ва відчужуватись від виробника можуть засоби вир-ва, тобто власність на них являє собою соціальну форму поєднання засобів вир-ва і робочої сили
Власність завжди виступає у конкретно історичній формі
Відносини власності виступають насамперед як право власності
Власність також має і правовий аспект, виступаючи як юридична категорія. Юридичний аспект реалізується через право власності, а саме через відносини належності, відносини володіння, відносини користування, відносини розпоряджання.
Належність – документоване право власності.
Володіння – належність об’єкта власності певному суб’єктові.
Розпорядження – здійснення самим власним або делеговане ним іншому суб’єктові право прийняття управлінських рішень з приводу реалізації права власності.
Користування – означає процес вир-чого застосування і споживання корисних властивостей об’єкта власності.
Таким чином, власність характеризує діалектичний взаємозв΄язок економічних і юридичних відносин, у якому економічні відносини власності є первинними, а юридичні- вторинними, оскільки зумовлюються економічними відносинами.
7. Виробництво як основа життя і розвитку людського суспільства. Структура суспільного виробництва.
Суспільне вир-во є вихідною і вирішальною сферою життєдіяльності людини. Це основа життя і джерело прогресивного руху людського с-ва, розвитку всієї людської цивілізації.
Суспільне виробництво — це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.
Основні риси виробництва:
- завжди є суспільним виробництвом;
- має безперерв ний характер розвитку, постійно повто рюється, тобто відтворюється;
- у процесі виробництва виникають економічні відносини між людьми;
- є важливою складовою час тиною тієї чи іншої соціаль но-економічної с-ми.
Найважливішими елементами процесу вир-ва є праця, предмети праці, засоби праці.
Праця виступає як процес функціонування робочої сили.
Робоча сила – це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує в процесі праці.
Предмети праці – всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту.
Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.
Виробництво завжди виступає як процес суспільної праці. Воно, починаючи з первіснообщинного суспільства здійснюється як сумісний суспільно-кооперативний процес з участю великої кількості людей.
В будь-якому суспільстві індивідуальні виробники ззовні виступають незалежними та ізольованими один від одного. Реально ж суб'єкти господарювання об'єднані взаємними зв'язками як виробники і споживачі щодо отримання знарядь праці, сировини, матеріалів та реалізації готової продукції. Вся ця система господарських зв'язків, що базується на суспільному поділі праці, відображає єдиний економічний організм під назвою суспільне виробництво. Окремий виробник, вирваний із цієї системи взаємозв'язку, не може бути «справжнім» виробником, що відповідає його економічній природі.
8. Фактори виробництва їх взаємозв'язок. Виробнича функція.
Фактори виробництва – це всі необхідні елементи, які використовуються для вир-ва матеріальних і духовних благ.
Сучасна вітчизняна і світова ек-на наука до складу факторів вир-ва відносить: працю. капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, нформацію, екологію.
1) Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб, матеріальних і духовних благ, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.
Праця вимірюється часом, витраченим людиною на виробництві. Вважається, що в процесі праці відбувається споживання робочої сили, а також розвиток і вдосконалення самої людини завдяки нагромадженню знань, досвіду, підвищенню кваліфікації. Чим більш кваліфікована праця людини, тим вищий її капітал, а відповідно і дохід з цього капіталу.
2) Капітал – це ек-ний ресурс. Що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних, грошових засобів, використовуваних для вир-ва товарів та послуг. Сюди відносять верстати, дороги, комп'ютери, молотки, вантажівки, сталеливарні заводи, автомобілі, машини для миття посуду. (Іншими словами, це матеріальні та фінансові ресурси в системі факторів виробництва). Їх технічний стан постійно вдосконалюється і впливає на загальну результативність виробничого процесу і його ефективну доцільність.
3) Земля як фактор вир-ва включає в себе саму землю, а також лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у вир-чому процесі.
Земля як специфічний фактор вир-ва має певні ознаки:
- земля є кількісно обмеженим фактором вир-ва;
- земля є не відтворюваним фактором вир-ва;
- земля є фізично непереміщуваним фактором вир-ва;
- земля як фактор вир-ва при належному її використанні на основі досягнення НТП та агротехніки має здатність не зношуватись фізично та не старіти морально;
- земля широко використовується і в нес/г вир-ві як територія для будівництва вир-чих будівель, розміщення транспортних комунікацій тощо.
4) наука – це специфічна форма людської д-сті, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, с-во і мислення. Втілюючись у вир-чій д-сті людей у вигляді створення нових засобів праці, впровадження прогресивних технологій, викор-ня передових методів орг-ії вир-ва таа праці тощо, наука перетворилась на головну продуктивну силу суспільства.
5) інформація – це система збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різнихз сферах життєд-сті, зокрема в ек-ній сфері. Виступаючи опосередкованою ланкою між наукою та вир-вом, інформація справляє суттєвий вплив на розвиток ек-них процесів.
6) екологічний фактор – система спеціалізованих видів трудової д-сті та витрат, спрямованих на раціональне викор-ня природних р-сів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення.
7) Підприємницькі здібності - особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.
Виробництво можливе тільки за умови введення у виробничий процес всіх факторів виробництва.
Співвідношення між будь-яким набором факторів вир-ва і максимально можливим обсягом продукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів, характеризує виробничу функцію.
Виробнича функція — це технологічне співвідношення, що відображає залежність між сукупними витратами факторів вир-ва, з одного боку, і максимальним обсягом випуску продукції — з іншого.
Виробнича функція з двома факторами виробництва (працею і капіталом) записується такою формулою:
Q = f (L, K),
де Q — обсяг випуску продукції; L — затрати праці; К — затрати капіталу; f — функція.
Якщо врахувати весь набір факторів виробництва (працю, капітал, матеріали та інші фактори), то виробнича функція матиме такий вигляд:
Q = f (L, K, C, …, Xn),
Де C – витрати матеріалів; Xn – витрати інших факторів
Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливостей, за яких різне поєднання факторів виробництва або їхня взаємозаміна забезпечують такий самий максимальний обсяг випуску продукції.
9. Ефективність виробництва: суть, критерії та показники.
Сучасна економічна теорія оцінює результати функціонування економіки двома способами: економічним зростанням і ефективністю суспільного виробництва. Ці поняття близькі та взаємопов’язані, проте не тотожні.
Економічне зростання — це розвиток національної ек-ки протягом певного періоду, що вимірюється абсолютним приростом обсягів валового внутрішнього продукту (ННІІ), національного продукту (ВНП) та національного доходу (НД).
Ефективність виробництва — категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання.
Ефективність виробництва сьогодні є однією з головних характеристик господарської діяльності людини. Вона має багатоаспектний та багаторівневий характер.
Ефективність - не випадкове явище, а закономірний, стійкий, об’єктивний процес функціонування економіки, що набув рис ек-ного закону. Він може бути сформульований як закон підвищення ефективності суспільного виробництва. Найбільший простір дії цей закон отримує в умовах інтенсивного типу ек-ного зростання, який є характерним для економіки розвинутих країн.
Розрізняю економічну та соціальну ефективність виробництва.
Економічна ефективність – це досягнення вир-вом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці або зниження сукупних витрат на одиницю продукції.
Соціальна ефективність – це ступінь відповідності результатів вир-ва соц-ним потребам с-ва, інтересам окремої людини.
Рівень інтенсивності суспільного виробництва визначається за допомогою с-ми показників.
У найзагальнішій формі економічна ефективність с-ного виробництва визначається як за формулою:
Ефективність вир-ва = Результати (сукупний продукт)/ Витрати виробництва
Для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо застосовується с-ма таких показників: продуктивність праці; трудомісткість; фондовіддача; фондомісткість; матеріало вддача; матеріаломісткість; капіталомісткість; екологоефективність.
10. Натуральна і товарна форми організації виробництва.
Натуральне в-во – в-во благ безпосередньо для задоволення власних особистих і виробничих потреб виробника.
Основні властивості натур в-ва: замкненість (суб’єкти діють в режимі самозабезпеченості), консерватизм, стійкість.
Моделі натурального в-ва: первісна община, азіатська община, германська община, слов’янська за друга та ін.
Історичне значення натур госп: ґрунтується на ручній праці, відсутність обміну, замкнутість ек діяльності, панівна форма сусп. в-ва в усіх формах докапіталістичних формацій.
Товарне виробництво – в-во благ безпосередньо для обміну на продукти, які виробляють інші виробники.
Основні властивості товарного в-ва: викор грошей як посередник обміну, опосередкована форма зв’язків, наявність конкуренції, різноманітність форм власності.
Стадії товарного в-ва: нижча (бартерне госп) та вища (грошова форма госп).
Типи товарної форми організ в-ва: просте та капіталістичне.
Просто тов в-во – базується на особистій праці власника засобів в-ва.
Ознаки простого тов. в-ва: невеликі масштаби в-ва, відсутня купівля-продаж робочої сили, мета – задоволення власником потреб виробника, притаманна конкуренція.
Капіталістичне тов. в-во – в-во товарів, що здійснюється на основі найманої роб сили.
Ознаки капіталістичного тов. в-ва: великі масштаби в-ва, автоматизація і механізація в-ва, мета – прибуток.
11. Економічні і неекономічні блага. Товар та його властивості. Закон вартості.
Благо – будь-яка корисність (предмет, явище, процес), яке задовольняє людську потребу.
Блага поділяють на ек-ні та неек-ні. Неек-ні блага надаються людині природою, тобто без прикладання її праці, у необмеженій к-сті (повітря, сонячне світло). Ек-ні блага –це блага ек-ної д-сті людини, які існують в обмеженій к-сті. Функцією благ є задоволення потреб людей.
Економічні потреби – це потреби в ек-них благах.
Товар - це продукт праці, який має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Отже, йому властиві споживна вартість (здатність товару задовольняти потреби людини) і вартість (сусп. праця, яка втілена в товар і проявляє себе через їх обмін): мінова вартість (зовнішня форма прояву, кількісне співвідношення між різними споживчими вартостями). Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга – трудова доцільна діяльність, результати якої відображаються у корисному ефекті, особливій споживчій вартості. Послуга як товар не може накопичуватись і транспортуватись, сутність послуги полягає в корисному ефекті певної труд діяльності.
Товар створює конкретна (якісно неоднорідна, непорівняна) та абстрактна (специфічна форма праці, яка виражає відносини відокремлених товаровиробників) праця.
Закон вартості – закон в-ва і обміну товарів, який вимагає еквівалентності при обміні.
Основні риси закону вартості:
Функції закону вартості: регулює обсяг в-ва, диференціація товару в-ва, рушійна сила розвитку ПС.
12. Концепції виникнення грошей та їх функцій. Закон грошового обігу.
Гроші – це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, виступає посередником в обміні товарів і виражає ек-ні відносини між людьми з приводу вир-ва та обміну товарів.
Теорії грошей: металева, номіналістична, кількісна, монетаристська, теорія грошей К. Маркса.
Виникнення грошей зумовило появу ціни – вартості товару, вираженої у грошовій формі.
Суть грошей розкривається в їх функціях:основні (міра вартості (масштаб цін) та засіб обігу) та похідні (засіб нагромадження (скарби) та засіб платежу).
Функція грошей як міра вартості – еквівалент вартості всіх товарів.
Масштаб цін – фіксована законом к-сть золота, прийнята як грошова одиниця.
Функція грошей як засіб обігу – посередник в обміні, реальні гроші. Виконується у формі монет (злиток грош металу певної ваги, форми, проби та номіналу) та паперових грошей (знаки, символи, представники повноцінних грошей в обміні).
Функція засобу нагромадження – резерв багатства, засіб нагромадження.
Скарби – резервуари, в які, якщо необхідно, надходять надлишкові гроші і з яких гроші переходять у сферу обігу при виникненні потреби збільш в обороті маси грошей.
Функція засобу платежу – погашення боргових зобов’язань. На її основі виникають кредитні гроші: вексель, банкнота, чек.
Існують дві основні концепції, що пояснюють причини виникнення грошей: раціоналістична й еволюційна.
Раціоналістична концепція пояснює виникнення грошей як результат домовленості між людьми про введення спеціального інструмента (грошей) для зд-ння обміну товарів. Ця конц-я панувала до кінця 18 ст.
Еволюційна конц-я вперше була сформульована засновниками класичної політекономії А. Смітом, Д.Рікардо, а потім була розвинута К.Марксом. Дана конц-я стверджує, що гроші виникли стихійно, незалежно від волі людей, у результаті тривалого еволюційного розвитку суп-ого поділу праці, товарного вир-ва і обміну.
Гроші виникли в процесі об’єктивного багатовікового розвитку форми мінової вартості пройшовши при цьому ряд етапів: І етап – проста або випадкова форма вартості; ІІ етап – повна або розгорнута форма вартості; ІІІ етап – загальна форма вартості; ІV етап – грошова форма вартості.
Гроші сприяли трансформації бартерного товарообміну у товарно-грошовий обіг.
Грошовий обіг - це процес руху грошей в готівковій та без готівковій формах, що обслуговує реалізацію суспільного про дукту. Обіг грошей, що здійснюється на основі притаманних йому законів. Одним з найважливіших є закон, який визначає к-сть грошей, необхідних для обігу.
Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна грошова маса. Він з’ясовує внутрішні зв’язки між к-стю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.
Сутність закону грошового обігу. Виконуючи функцію засобу обігу, гроші безперервно переміщуються від одного суб'єкта економіки до іншого. Такий рух грошей прямо чи опосередковано обслуговує купівлю-продаж товарів і послуг, тобто реалізацію створеного суспільного продукту. Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, називається грошовим обігом.
Між процесами реалізації суспільного продукту та грошовим обігом існує внутрішній зв'язок, який дістав назву законів грошового обігу. Ці закони визначають кількість грошей, необхідну для реалізації суспільного продукту за різних умов. Так, за умов нерозвинутості кредитних відносин сутність закону грошового обігу полягає в тому, що кількість грошей, які є в обігу, визначається сумою цін усіх товарів і послуг, що підлягають реалізації, поділеною на швидкість обігу грошової одиниці. Цей зв'язок можна виразити формулою:
Мгр = Т*Ц / Ш
де Мгр -- кількість грошей, які перебувають в обігу; Т -- кількість товарів; Ц -- ціни товарів; Ш -- швидкість обігу грошової одиниці.
К. Маркс, проаналізувавши вплив розвитку кредиту, дещо модифікував цю формулу, увівши в неї нові показники: К -- сума цін товарів, проданих у кредит цього року; П -- сума цьогорічних платежів за попередніми борговими зобов'язаннями; ВВ -- сума взаємопогашених платежів. У результаті формула набула вигляду:
Мгр =Т * Ц - К+П – ВВ
13. Грошова система: її структурні елементи, види та природа сучасних грошей.
Грошова с-ма – форма організації, історично закріплена законом країни. Види грошових с-м: Золотий стандарт (1880-1944), Золото-валютний стандарт (1944-1974) та Мультивалютна с-ма.
Складові грошової с-ми: грошова одиниця, типи грошей, визначення масштабу цін, визначення емісії грошей, становл певної організації безготівкового обороту, створ держ апарату, купівельна спроможність, засоби фіскальної політики, заходи прямого впливу.
Типи грошових с-м: металева (функціонують монети з дорогоцінних металів) та паперово-кредитна (функціонують паперові й кредитні гроші).
Кредитні гроші: вексель, чек, банкнота, кредитна картка, електронні гроші.
Методи регулювання грошової с-ми:
Провідну роль у с-мі оздоровчих заходів грошового обігу відіграють грошові реформи – реформування грош с-ми держ, зумовл деформаціями грош обігу країни й необхідністю стабілізації грош с-ми та курсу нац. грош одиниці.
14. Грошовий обіг та його закон. Грошова маса та її агрегати.
Грошовий обіг - це процес руху грошей в готівковій та без готівковій формах, що обслуговує реалізацію суспільного про дукту. Обіг грошей, що здійснюється на основі притаманних йому законів. Одним з найважливіших є закон, який визначає к-сть грошей, необхідних для обігу.
Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна грошова маса. Він з’ясовує внутрішні зв’язки між к-стю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.
Сутність закону грошового обігу. Виконуючи функцію засобу обігу, гроші безперервно переміщуються від одного суб'єкта економіки до іншого. Такий рух грошей прямо чи опосередковано обслуговує купівлю-продаж товарів і послуг, тобто реалізацію створеного суспільного продукту. Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, називається грошовим обігом.
Між процесами реалізації суспільного продукту та грошовим обігом існує внутрішній зв'язок, який дістав назву законів грошового обігу. Ці закони визначають кількість грошей, необхідну для реалізації суспільного продукту за різних умов. Так, за умов нерозвинутості кредитних відносин сутність закону грошового обігу полягає в тому, що кількість грошей, які є в обігу, визначається сумою цін усіх товарів і послуг, що підлягають реалізації, поділеною на швидкість обігу грошової одиниці. Цей зв'язок можна виразити формулою:
Мгр = Т*Ц / Ш
де Мгр -- кількість грошей, які перебувають в обігу; Т -- кількість товарів; Ц -- ціни товарів; Ш -- швидкість обігу грошової одиниці.
К. Маркс, проаналізувавши вплив розвитку кредиту, дещо модифікував цю формулу, увівши в неї нові показники: К -- сума цін товарів, проданих у кредит цього року; П -- сума цьогорічних платежів за попередніми борговими зобов'язаннями; ВВ -- сума взаємопогашених платежів. У результаті формула набула вигляду:
Мгр =Т * Ц - К+П – ВВ
Грошова маса – сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб’єктів грошового обігу в певний момент.
Грошовий агрегат – встановлене законодавством відповідно до принципу ліквідності специфічне групування грошових форм.
Ліквідність – швидкість перетворення грошей у необхідні блага.
Структура грошової маси: готівкові гроші (розмінні білонні монети, казначейські білети, банкноти) та безготівкові гроші (чекові внески, депозитні сертифікати, державні цінні папери)
Структура грошової маси залежно від рівня ліквідності:
15. Інфляція: її сутність, причини, види і соціально-економічні наслідки, та шляхи подолання.
Інфляція - це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному вир-ві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється в стійкому зростанні цін на товари і послуги.
Причини інфляції: порушення пропорцій суспільного в-ва між нагромадж і спожив, між попитом і пропозицією; монополізація в-ва призводить до розриву між попитом і пропозицією; дефіцит державного б-ту; мілітаризація ек-ки призводить до недовиробництва товарів нар сподив; значне зростання внутрішнього і зовн. держ. боргу; недосконалість податкової с-ми; кризові явища у ф-во-кредитній с-мі.
Типи інфляції.
-за х-ром прояву-відкрита, прихована. Відкрита і-я розвивається вільно і ніким не стримується. Прихована і-я-це така і-я, коли д-ва вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги, з одного боку, і доходів населення – з іншого.
- за темпами зростання-повзуча, галопуюча, гіперінфляція. Повзуча і-я – і-я, що розвивається поступово, коли ціни зростають незначною мірою (не перевищує 10% на рік). Галопуюча і-я – і-я, коли ціни зростають швидко-на10-100% щорічно. Гіпері-я – і-я, коли ціни зростають астрономічно-на1-2% щодня або сягають 1000% і більше на рік.
-за співвідношенням темпів зростання цін на товари-збалансована, незбалансована. Збалансована і-я-і-я, коли ціни товарів різних товарних груп відносно один одного не змінюються. Ціни підвищуються досить повільно й одночасно на більшість товарів та послуг. Незбалансована і-я-і-я, коли співвідношення цін у різних товарних групах змінюється на різні %ки і по-різному на кожний вид товару.
-за ступенем прогнозування-очікувана, неочікувана. Очікувана і-я-зазвичай помірна і-я, яку можна спрогнозувати на б-який період. Неочікувана і-я хар-ся раптовим стрибком цін.
- залежно від переважаючого впливу ф-рів -і-я попиту, і-я пропозиції. І-ія попиту-це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. І-я пропозиції (витрат)-це зростання цін внаслідок підвищення витрат вир-ва чи скорочення сукупної пропозиції.
Наслідки і-ії: і-ія руйнує нормальні госп. зв’язки, посилює хаос і диспропорції в ек-ці, дезорганізує інв-ий процес; призводить до зростання корупції, спекуляції; порушує функціонування грошово-кредитної с-ми; підриває конкурентоспроможність і експорт вітчизняних товарів, водночас стимулюючи імпорт товарів з-за кордону; під час і-ії поступово згортаються товарно-грошові відносини і поширюються бартерні операції; і-ія знижує життєвий рівень усіх верств населення, посилює безробіття, соціальну диференціацію населення.
Рівень (темп) і-ії обчислюють за ф-лою:
∑Рі¹Qі¹ .
Іц = _________ ,
∑РіºQі¹
де Іц-індекс зростання цін за рік; Ріº і Рі¹ - ціни однакових товарів, виражені відповідно в цінах базового і поточного років; Qі¹-обсяг вир-ва певного продукту в поточ. році.
Темп інфляції =
де Пt – рівень цін у поточному періоді;
Пt-1 – рівень цін у попередньому періоді.
Антиінфляційна політика держ передбачає: зростання в-ва і насичення ринку товарами, обмеження емісії грошей, регулювання валютного курсу, стимулювання нагромаджень та інвестицій, роздержавлення, приватизація, розвиток підприємств, проведення грош реформи конфіскаційного попиту, скорочення дефіциту держ бюджету.
16. Структура ринкової системи.
Ринкова с-ма – с-ма ринку, що характеризується пануванням приватної власності, сусп поділом праці, широким розвитком товарно-грошових відносин.
Структура ринкової системи
1. Економічні закони: закон вартості, закони попиту і пропозиції,закон конкуренції, закон грошового обігу (визнач к-сть необхідн грошей), закон диференціації доходів.
2. Ринкові госп форми: товар, ціна, гроші, прибуток.
3. Учасник госп життя: домогосподарства, фірми, ринкова інфраструктура, держава.
Домогосподарства – умовна ек одиниця, що складається з 1 або декількох членів родини, що постачає ек ресурсами і викор отримані за них доходи на придбання товарів і послуг споживчого призначення і на заощадження.
Фірма – торг, госп або прив підприємство, що корист правом ЮО, під маркою якої продаються товари, надаються послуги або випускаються вироби.
Ринкова інфраструктура – комплекс інститутів, служб, підпр, організацій, які забезпечують норм режим безперебійного функціонування ринку.
Держава – політ організ сусп, що має владу і силу, а також можливість розподіляти сусп ресурси.
4. Комплексний ринок: ринок тов. і послуг, ринок роб сили, ринок засобів в-ва, капіталу, інтелектуальної діяльності, інформації, цінних паперів, позичкового капіталу, землі.
5. Ринкові регулятори: відсоток за кредит, ставка податку, бюджетні субсидії, валютний курс.
17. Механізм функціонування ринку та закони, які його обумовлюють.
Ринковий механізм – його складовими є попит, пропозиція, ринкова ціна, конкуренція.
Ек стан виробників і споживачів залежить від ринкової кон’юнктури – сукупності ек умов, за яких здійснюється реалізація товарів і послуг.
Фундаментальними категоріями ринкової економіки є попит (платоспроможна потреба, яку споживая готовий придбати за певного рівня цін) і пропозиція (обсяг товарів і послуг, які виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний час).
Закон попиту – причинно-наслідковий зв'язок між ціною товару і величиною попиту. Форми прояву закону попиту: ефект доходу (зниж ціни на споживчі товари рівнозначне зрост попиту), ефект заміщення (споживач зацікавлений в тому, щоб замінити споживання дорожчих товарів дешевшими).
Закон пропозиції полягає в тому, що чим вища ціна, тим більше товару товаровиробники готові запропонувати на ринок за певний час). Фактори впливу на пропозицію: ціни на споріднені товари, ціни на ресурси, зміни в технології, податки, політика держави.
Результатом діяльності ринку є встановлення рівноваги між покупцями та продавцями. Ринкова рівновага досягається за умов збігу величини попиту та величини пропозиції.
Еластичність попиту і пропозиції – здатність 1 ек змінної реагувати на зміни, що відбулися в іншій.
Еластичність попиту на товари
, Q – попит, P – ціна
Еластичність пропозиції товару
, Qa – кількість пропозиції товару А
18. Ринок: сутність, функції та умови функціонування.
Ринок – система економічних відносин, пов’язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно – грошових та фінансово – кредитних механізмів.
Ринок як економічна категорія – ек відносини виробників і споживачів стосовно обміну сусп. продукту.
Спосіб господарювання – сукупність ек відносин між людьми у сфері обігу.
Умови формування і розвитку ринку: зрілість інститутів, ПС сусп., форми власності, ек традиції, розрив актів купівлі-продажу в просторі і часі.
Структуру національного ринку становлять вільний ринок, монополізований ринок, регульований ринок (місцевий, регіональний, світовий).
Вільний ринок – передбачає необмежену к-сть продавців і покупців, вільну конкуренцію між ними, свободу у виборі товарів.
Монополізований ринок – ринок, де, навпаки, існує 1 продавець, що унеможливлює конкуренцію.
Регульований ринок – ринок, що передбачає активний вплив на ринкові процеси шляхом використання ек та адм. інструментів.
Ринок виконує такі функції:
Негативні функції ринку: посилює наростання інфляційних процесів, антисоціальна функція, анти екологічна функція, посилення процесу концентрації в-ва, функція диспропорціональності, зниж платіжоспроможності покупців.
19. Основні типи ринкових структур досконалої і не досконалої конкуренції.
Конкуренція як ек категорія – означає суперництво і боротьбу між товаровиробниками за найвигідніші умови в-ва, збуту товарів і послуг, за привласнення найбільш прибутків.
Умови виникнення конкуренції: наявність великої к-сті виробників, свобода виробників, відповідність між попитом і пропозицією.
Функції конкуренції: регулююча, мотивацій, розподілу, контролю.
Позитивне в конкуренції підвищення якості, великий вибір товару. Негативне витіснення алих підприємств.
Отже, завдання конкуренції полягає у суперництві ринкових суб’єктів за реалізацію власних інтересів шляхом набуття ек-них конкурентних переваг порівняно з своїми суперниками.
Види ек конкуренції: за галузево-територіальною ознакою (внутрішньогалузева, міжгалузева, міжнародна); за к-стю суб’єктів ринк та ступенем їх конкурентної сили (досконала, недосконала); за методами конкурентної боротьби (цінова, нецінова, чесна, нечесна).
Досконала (вільна) конкуренція – це така ринкова ситуація, за якої чисельні, незалежно діючі виробники продають ідентичну п-ію і жоден із них не в змозі контролювати ринкову ціну. Досконало конкурентний ринок хар-ся такими рисами: наявність великої к-сті продавців і покупців, які не можуть впливати на ринкову ціну; кожен виробник випускає однорідний продукт, що не відрізняється від продукту інших продавців; бар’єри для входу на ринок мінімальні або відсутні; немає штучних обмежень попиту та пропозиції; кожен продавець і покупець володіє певною інф-ією про попит, пропозицію і ціну товарів на ринку.
Недосконала конкуренція виникає там, де не виконуються зазначені вище умови вільної конкуренції. Головна ознака недосконалої конкуренції – здатність окремих учасників ринків певною мірою впливати на ціни і отримувати тим самим додатковий прибуток. Розрізняють дві ринкові стр-ри недосконалої конкуренції: ринок монополістичної конкуренції (багатоманітність дрібних фірм, багатоманітність товарів, що задовольняють певну потребу, виробник має можливість впливати на ціну), ринок олігополістичної конкуренції (кількість фірм незначна, є великі фірми, різнорідна або однорідна продукція, ціна у виробника залежить від цін товарів конкурентів).
Коефіцієнт конкурентоспроможності
, S – ринкова вартість, TC – витрати фірми
Якщо К>1 – успішна дія суб’єкта
20. Сутність, причини виникнення та види монополізму.
Посилення конкуренції боротьби і розвиток ПС сприяє появі монополій.
Монополія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу і т.п.), що належить одній особі, групі осіб чи державі.
Основні види монополій:
1. Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона існує коли попит на певний товар чи послуги найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. Тут конкуренція неможлива.
2. Закрита монополія – монополія, захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень, патентів, інституту авторського права.
3. Відкрита монополія – фірма на певний час стає єдиним постачальником якого-небудь товару, не володіючи спеціальним захистом від конкуренції. В ситуації відкритої монополії часто опиняються фірми, які першими вийшли на ринок з новою продукцією.
4. Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів двома шляхами: надання окремим фірмам виключного права на заняття певного роду діяльності.
5. Найпоширенішою є економічна монополія. Вона виникає на основі закономірного господарського розвитку, коли підприємці зуміли завоювати монополістичне становище на ринку, завдяки: успішному розвитку підприємства; базується на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів.
Причини виникнення:
Причини виникнення монополій пов'язані передусім із змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою цих змін була промислова революція кін. XVIII – поч. ХІХ ст., технічні винаходи, поява нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед, у легкій промисловості.
Через процес концентрації виробництва, коли підприємства, замість ведення між собою виснажливої конкурентної боротьби, укладають між собою угоду, тобто об'єднують і капітал.
1. Централізація виробництва – це збільшення масштабів виробництва продукції в результаті об'єднання кількох підприємств в одне і загальним управлінням. (щоб вижити в такій боротьбі, отримати більше прибутків).
2. Централізація капіталу – це збільшення розмірів капіталу, внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Наприклад: утворення акціонерних компаній.
3. Внаслідок дій держави (спеціальних або навмисних її кроків).
4. Поява акціонерної капіталістичної власності, коли індивідуальна приватна власність перетворюється на гальмо продуктивних сил.
5. Кризові явища в економіці.
Організаційні форми монополістичних структур:
21. Сутність капіталу та генезис його трактування. Функціональні форми капіталу.
Матеріально-речовий зміст капіталу – накопичений запас виробничо-госп ресурсів у вигляді ділянок, споруд та ін засобів в-ва.
Капітал як соц.-ек форма – с-ма відносин ек власності, де об’єкти власності дають змогу привласнювати частину чужої праці.
Капітал розглядають у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні капітал є складним, багаторівневим та багатоаспектним феноменом, який визначає самоорганізацію господарського життя, спрямовану на самозростання вартості. У вузькому розумінні капітал - самозростаюча авансована вартість; певні вкладення або активи, які уможливлюють отримання доходу.
Структура капіталу за різними критеріями:
Функції капіталу полягають у створенні умов для здійснення процесу виробництва (купівлі факторів виробництва, поєднанні робочої сили і факторів виробництва); створенні та збільшенні вартості; реалізації виробленого товару, що передбачає повернення підприємцю авансованого капіталу у формі прибутку.
Авансований капітал – натуральна і вартісна форма виробничих ресурсів, які необхідні для організації в-ва і підтримка його у безпосередньому стані.
Постійний капітал – частина авансованого капіталу, який функціонує у формі засобів в-ва і не змінює своєї вартості у процесі в-ва.
Змінний капітал – частина авансованого капіталу, яка витрачається на придбання роб сили і яка змінює свою вартість.
Промисловий капітал – капітал сфери матер в-ва.
Основний капітал - це така частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у виробництві і тривалий час зберігає свою споживну вартість, свою вартість переносить частинами у вартість продукції, що виробляється впродовж всього періоду використання, і повертається до свого власника теж по частинах, у міру реалізації готової продукції, матеріально не втілюється в готовій продукції, відновлюється після фізичного і морального погашення через декілька кругооборотів.
Основний капітал характеризується своєю структурою : будівлями, спорудами, машинами, механізмами, обладнанням, продуктивною і робочою худобою, багаторічними насадженнями.
Оборотний капітал — частина продуктивного капіталу, вар тість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять предмети праці (сировина, матеріали, енергія, паливо), а також капітал, витрачений на робочу силу. Оборот капіталу, витраченого на робочу силу, має свої особ ливості. На відміну від інших частин оборотного капіталу вартість капіталу на стадії виробництва не переноситься на продукт. Праця бере участь у створенні нової вартості, яка є скла довою доданої вартості, створеної також іншими факторами виробництва — підприємцем і капіталом, і яка для кожного з власників певного фактора виробництва слугує винагородою.
Оборотний капітал та капітал обігу разом становлять оборотні засоби підприємства. У процесі кругообігу одна частина оборотних засобів міститься у виробничих запасах, друга частина перебуває у вигляді незавершеного виробництва, третя втілена в готовій продукції, четверта зберігається у вигляді грошових коштів на рахунку банку і в касі підприємств.
22. Кругообіг промислового капіталу, його стадії і функціональні форми. Оборот капіталу.
Кругооборот промислового капіталу — безперервний рух капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм і поверненням у свою початкову форму у збільшеному, як правило, обсязі. Безперервний рух капіталу за логікою його кругообороту є оборотом капіталу.
Г — Т — Г, де Г — авансовий капітал (гроші); Т — товарний капітал (товар); Г" — авансовий капітал з приростом (гроші, Г + ΔГ).
Функціонуючи за схемою Г—Т—Г", капітал безперервно повертається до своєї початкової форми, здійснюючи своєрідний рух по колу. Реальний кругооборот промислового капіталу проходить три логічно-послідовні стадії
I — закупівля необхідних факторів виробництва засобів виробництва та робочої сили
II — виробництво визначеної товарної маси;
III— продаж виробленої товарної продукції.
Грошовий, продуктивний і товарний капітал — це не самостійні види, а функціонально особливі форми одного й того самого промислового капіталу. Функцією грошового капіталу є підготовка матеріально-речових умов для створення додаткової вартості, функцією продуктивного і товарного капіталу — виробництво і реалізація додаткової вартості.
Оборот капіталу — це безперервно повторюваний кругооборот капіталу в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми.
Час обороту капіталу — це період, що триває від моменту авансування капіталу у грошовій формі до моменту його повернення своєму власнику у тій самій формі.
Засоби праці (будови, споруди, верстати, машини, обладнання) функціонують від кількох років до кількох десятків років. Вони становлять матеріально-технічну основу підприємств і послідовно беруть участь у багатьох виробничо-технологічних циклах.
Основний капітал - частина промислового капіталу, яка функціонує у натуральній формі засобів виробництва протягом кількох виробничо-технологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію.
Предмети праці — сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати — беруть участь у виробничо-технічному циклі та повністю споживаються протягом одного такого циклу. Їхня вартість швидко обертається, повністю переноситься живою конкретною працею на створювану в тому самому виробничо-технологічному циклі товарну продукцію.
Оборотний капітал — частина промислового капіталу, що функціонує у вигляді предметів праці, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів (у т. ч. заробітної плати), обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничо-технологічного циклу. Оборотний капітал повністю повертається до підприємця після завершення кожного кругообороту.
Оборот всього капіталу характеризується часом і швидкі стю. Час обороту капіталу містить час виробництва і час обігу. Час виробництва складається з робочого періоду, часу перерви у процесі праці; часу перебування у виробничих запасах. Час обігу — складається з часу продажу продукції та часу придбання фак торів виробництва.
Найважливішою частиною часу виробництва виступає ро бочий період, тобто період, упродовж якого предмет праці пе ребуває під безпосереднім впливом робочої сили, озброєної певними знаряддями праці. Саме в цей період створюється вартість і додаткова вартість. Швидкість обороту у кожного з елементів капіталу різна. Оборотний капітал здійснює повний обороту кожному круго обігу. Для визначення часу обороту основного капіталу в ціло му, необхідно вивести середнє з оборотів його різних частин.
23. Економічні основи підприємництва.
Підприємництво — тип госп поведінки підприємців щодо організації розробки в-ва і реалізації благ з метою в-ва і реалізації благ з метою отримання прибутку.
Принципи підприємництва:орієнтація на запити, смаки й уподобання споживача, максимальне викор переваг, дотримання принципів ділової етики, постійний творчий пошук, прагнення бути на вістрі подій.
Моделі підприємництва:
Функції підприємництва:
Форми підприємництва: одноосібні підпр, партнерство (договір між учасниками), корпорації, державні підпр.
Принципи підприємницької діяльності:
— орієнтація на запити, смаки та уподобання споживачів;
— прагнення бути на вістрі подій, що відбуваються в
інноваційній сфері економіки, застосувати найновіше першим;
— максимальне використання конкурентних переваг;
— дотримання принципів ділової етики;
— постійний творчий пошук, прагматизм, наслідування
демократичних традицій.
Ознаки підприємництва як економічної діяльності:
самостійність; новаторство; ініціатива; творчість; ризиковість; економічна та соціальна відповідальність; масштабність мислення; діловитість.
Об'єкт підприємництва — сукупність певних видів економічної діяльності, в межах якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагається максимізації доходу.
Суб'єкти підприємництва:
24. Витрати виробництва: суть, види і фактори, що визначають їх динаміку.
Витрати виробництва - витрати на придбання основних факторів, виробництва, тобто робочої сили, засобів виробництва (в тому числі землі) для виготовлення продукції протягом певного періоду. Витрати виробництва, як правило, менші, ніж авансований капітал, оскільки він містить всю вартість основного капіталу, а витрати виробництва — лише вартість їх зношування (амортизацію).
Розрізняють також постійні та змінні витрати. Фіксовані витрати — це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу продукції. До них належать витрати на заробітну плату, на сплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), на освітлення, опалення, на сплату відсотків за кредит та ін. Ці витрати відносять до постійних тому, що вони незмінні для діючого підприємства. Змінні витрати — це витрати, величина яких у короткостроковому періоді змінюється залежно від зміни обсягу продукції. До них належать витрати на сировину, матеріали, паливо, електроенергію. Постійні і змінні витрати у сукупності становлять валові витрати. Загальні витрати – сума фіксованих і змінних витрат.
Зовнішні (прямі або явні) витрати – це грошові витрати на оплату ресурсів, які фірма купляє в інших підприємців. До складу таких витрат входять заробітна плата найманим працівникам, витрати на придбання сировини, матеріалів, палива, енергії, транспортні витрати, орендна плата за користування приміщенням, амортизаційні відрахування та інші, що пов’язані з виробництвом благ.
Явні, в свою чергу, поділяються на зовнішні і внутрішні. Зовнішні витрати пов'язані з придбанням підприємством ресурсів (сировину, матеріалу, робочої сили тощо) на стороні, на ринку. Внутрішні витрати пов'язані з використанням факторів виробництва, які перебувають у власності самого підприємства (органічні добрива власного виробництва у сільськогосподарському підприємстві).
Внутрішні (непрямі або неявні) – це витрати власних ресурсів фірми або вкладень її власників. На відміну від зовнішніх витрат, внутрішні витрати не приймають форми конкретних платежів за контрактами. Це – грошові платежі, які могли б отримувати за свої ресурси власники даного підприємства при іншому способі їх застосування. Якщо фірма є власником певних чинників виробництва (наприклад, приміщення або частки обладнання), які використовує в процесі виробництва, то вона не може сама в себе їх купувати. Крім того, фірма втрачає можливість здати їх в оренду й отримувати за це відповідний дохід. Таким чином, витрачаючи власні ресурси в своїй справі підприємець втрачає грошову вигоду, відмовляючись від інших альтернативних можливостей, їх використання.
Граничні витрати виробництва — це додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці обсягу продукції. Граничні витрати показують, скільки коштує для фірми збільшен ня обсягу випуску продукції на одну одиницю, їх можна обчислити, виходячи як із змінних, так і з загальних витрат.
25. Економічний зміст і суть ціни.
Ціна – грошове вираження вартості.
Ринкова ціна - ціна, яка встановлюється безпосередньо на ринку під впливом співвідношення попиту і пропозиції. Іноді таку ціну називають вільною; вона не встановлюється спеціальними органами, не нав’язується згори.
Структура ринкової ціни за різними критеріями:
1) залежно від розмірів купівлі-продажу товарів: біржові, внутрішньофірмові трансфертні, роздрібні, оптові
2) ціни за способом формування: конкурентні, монопольні, регульовані
3) ціни залежно від території їхньої дії: поясні,національні, світові
4) ціни різного призначення: пільгові, ціни пропозиції (вихідні, базисні), прейскурантні
Ринкова ціна виконує такі функції:
В економічній літературі традиційно виділяють наступні функції цін:
1. обліково-вимірювальна;
2. регулююча (збалансування попиту та пропозиції);
3. стимулююча
4. перерозподільна.
Обліково-вимірювальна функція – відбиває можливість використання ціни для виміру результатів і вартісного обліку різних економічних процесів
Регулююча функція чи функція збалансування попиту та пропозиції – через ціни здійснюється зв'язок виробництва і споживання, пропозиції та попиту. Ціна свідчить про рівноважний стан чи про наявність диспропорцій на ринку товару.
Стимулююча функція ціни виявляється через її вплив на продавця і покупця товарів.
Перерозподільна функція цін означає, що за допомогою ціни здійснюється перерозподіл знову створеної вартості між галузями, секторами національної економіки, регіонами країни, соціальними групами, іншими словами відбувається регулювання доходів галузей, організацій, населення.
28, 29. Прибуток на капітал, що його визначають. Норма прибутку.
Важливим показником, який характеризує кінцеві результати діял підприємств, є прибуток(це різниця між вартістю реаліз прод і витратами на її виробництво).
Джерела прибутку: за рахунок монопольному становища фірми; пов’яз з виробничою і підпр діял; виплив з інноваційної діял фірми; майно фірми.
Ф-ії прибутку: оцінна(ек ефективність); розподільна(джерело формув різних бюджетів); стимулююча (фінансування розшир вир-ва, НТП і соц доходів, матер стимул вир-ків)
Види прибутку: розрахунковий(різниця між сукуп доходами і витратами фірми);нормальний(прибуток який міг би отрим підприємець,використавши капіт інакше); ек(виручка за мінусом зовн і внутр витрат).
Вигідність ін вест капіт вимір нормою прибутку (рентабельність):
, R – прибуток, K – авансований капітал
Фактори впливу на норму прибутку :норми вартості, орган будова капіт, швидкість оборот капіт, структура витрат.
Правило Макс прибутку: фірма макс свій прибуток за такого поєдн ресурсів,коли ціни кожного фактора дорівн його граматичному продукту в грошовому вираженні.
30. Торговельний капітал(т.к.): сутність, функції та роль у ринковій економіці.
З появою капіталістичних відносин з’являється торгівельний капітал(частина промислового капіталу яка функт к сфері обігу для отримання прибутку)
Ф-ції т.к.: здійсн торгівельні операції забезпеч рух сукуп сусп капітулу; підвищ велич капіт зайнятого в сфері вир-ва; створ частину додаткової вартості у формі торгівельного прибутку
Форми т.к.: грошово-торгівельний(поділ грошей здійсн ними торг операцій); товарно-торговельний(капіт, який авансується на обслуговування).
Тенденції взаємозв’язку промислового і торгового капіт:
I виробнича концепція фірма
II товарна концепція фірма
III комерційно-збутова концепція
IVмаркетингова концепція
V соціально-етичний маркетинг
31. Торговельний прибуток(т.п.): сутність, джерела та механізм утворення.
Прибуток, що отриманий від реалізації товарів за рахунок різниці між купувальною і підкупною цінами. В умовах простого товарного виробництва з потяг т.п. здійснювався переважно на основі нееквівалентного обміну унаслідок відносної нерозвиненості товарного звернення, роз'єднаності ринків, множинності цін на однорідну продукцію і т.п. В капіталістичному товарному виробництві Т. п. виступає як частина сукупної додаткової вартості, що створюється працею найманих робітників у сфері матеріального виробництва і привласнюваною капіталістами, що функціонують в торгівлі. На поверхні явища вона представляється результатом реалізації товарів за цінами вище за вартість. Насправді сфера звернення може бути самостійним джерелом прибули лише в тій мірі, в якій в ній продовжуються процеси виробництва. Сам же акт звернення пов'язаний не з самовозрастанієм, а із зміною форм вартості. Т. п. є продуктом перерозподілу додаткової вартості між промисловістю і торгівлею капіталістами. Вона утворюється на основі дії закону середнього прибутку. На стадії реалізації виробленої продукції торгівельний капітал включається в процес міжгалузевої конкуренції. Переливи капіталу у пошуках найбільш вигідних сфер додатка зрештою приводять до формування 2 центрів вагання ринкових цін. Промислові капіталісти продають товари торговцям по цінам виробництва нижче за вартість (за цінами виробництва промислового капіталу), а торгівельні — реалізують їх споживачам за кінцевими або дійсними цінами виробництва, сума яких дорівнює сумі вартостей. Таким чином, Т. п. є різницею між двома рівнями цін виробництва і «¼сводится до такої частини всієї додаткової вартості, яка припадає на частку торгівельного капіталу як відповідної частини сукупного капіталу, зайнятого в суспільному процесі відтворення». Спеціалізація торгівельних капіталістів на обслуговуванні процесу зміни форм вартості сприяє відносному скороченню витрат, а тим самим підвищує масу і норму прибутку класу капіталістів в цілому. Норма Т. п. під впливом міжгалузевій змінюється відповідно до руху середньої норми прибули. При капіталізмі зберігаються умови для збільшення Т. п. шляхом нееквівалентного обміну. Торгівельні капіталісти штучно роздувають ціни вище за вартість на товари народного вжитку і занижують ціни на товари, що набувають у дрібних товаровиробників. При імперіалізмі торгівельні використовують монопольні ціни для витягання надприбутків. Цим же цілям служить інфляція і політика перерозподілу доходів на користь експлуататорських класів. В соціалістичному суспільстві соціально-економічна природа і характер утворення т. п. якісним чином міняються. Соціалістичні торгівельні підприємства функціонують в рамках єдиного народногосподарського плану. Т. п. є частиною додаткового, і її освіта відбувається за допомогою планомірного і збалансованого відхилення цін від вартості, здійснюваного соціалістичного державою. Т. п. використовується для подальшого розвитку торгівлі і формування фондів матеріального заохочення
32. Витрати обігу: особливості, види та джерела відшкодування.
Витрати обігу можуть бути виміряні абсолютними і відносними величинами. Відповідно до того, як виробництво виступає, з одного боку, виробництвом споживних вартостей, а з другого - виробництвом вартості і додаткової вартості, так і обіг є, з одного боку, рухом споживних вартостей, а з другого - зміною форми вартості
Абсолютна величина характеризує сумарні (загальні) витрати обігу підприємства, пов'язані зі здійсненням певного обсягу товарообороту.
Загальні витрати обігу підприємства поділяються на дві частини: загальні постійні витрати і загальні змінні витрати.
До відносних показників, що характеризують витрати обігу, належать:
• витрати обігу в розрахунку на одиницю товарообороту;
• витрати обігу в розрахунку на одиницю проданих товарів у натуральному вираженні (кг, тоннах, метрах, одиницях).
Перший показник у практиці економіки підприємств у нашій країні дістав назву “рівень витрат обігу”. Рівень витрат обігу в торговельному підприємстві розраховується таким чином:
а) у роздрібному торговельному підприємстві — як відношення витрат обігу до обсягу роздрібного товарообороту, помножене на 100;
б) в оптовому підприємстві — як відношення витрат обігу до обсягу оптового обороту з участю в розрахунках, помножене на 100;
в) у підприємстві громадського харчування — як відношення
витрат обігу до обсягу валового обороту, помножене на 100.
.Витрати обігу діляться на дві групи: чисті витрати обігу і додаткові.
До чистих витрат обігу належать:
- витрати, пов'язані безпосередньо із зміною форм вартості
-витрати, пов'язані з веденням обігу в грошовій формі
- витрати по забезпеченню грошового обігу
До додаткових витрат обігу належать:
- витрати зберігання
- витрати транспорту
33. Підприємницький дохід і позичковий відсоток як форми економічної реалізації позичкового капіталу.
Дохід є спонукальним мотивом і джерелом діяльності підприємства. Розрізняють такі види доходу:
Загальний дохід підприємства (виручка від реалізації) - це сума доходу, отриманого фірмою від продажу певної кількості продукції. Таким чином, загальний дохід визначається як ціна помножена на кількість проданої продукції.
Валовий дохід підприємства становить грошову виручку від реалізації товарів, робіт, послуг, зменшену на суму постійних витрат підприємства.
Чистий дохід підприємства - це прибуток підприємства, який визначається як різниця між валовими доходом та змінними витратами.
Поняття "дохід" ширше ніж поняття "прибуток". Прибуток підприємства є складовою частиною доходу підприємства. Прибуток - це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Розрізняють такі види прибутку:
Балансовий, який визначається як різниця загальним доходом і загальними витратами.
Чистий прибуток, який визначається шляхом вирахування з балансового прибутку суми податку на прибуток
Існування двох підходів до виміру витрат підприємства (бухгалтерського і економічного) зумовлює застосування двох підходів до аналізу прибутку.
Бухгалтерський прибуток - це різниця між загальним доходом і бухгалтерськими (зовнішніми) витратами. У даному розрахунку ми оцінюємо лише поточні результати діяльності фірми. Але якщо необхідно проаналізувати стан фірми з огляду її перспективи, а, отже, найкращої з альтернатив використання її ресурсів, тоді слід обчислювати економічний прибуток підприємства.
Економічний прибуток (чистий прибуток) - це різниця між загальним доходом і економічними витратами, які містять бухгалтерські (зовнішні) та внутрішні витрати, зокрема, й нормальний прибуток. Наявність економічного прибутку є показником ступеня вигідності відлучення ресурсів від альтернативного використання їх в іншому виробництві.
Позичковий процент або процент за кредит - це плата, яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності.
Функції позичкового капіталу: грошове обслуговування промислового капіталу; участь у вир-ві і розподілі прибутку; акумуляція тимчасово вільних грошових засобів; використ капіталу-товару з метою отримання прибутку у формі %.
Економічна природа позичкового процента обумовлена існуванням товарного виробництва та пов’язаних з ним кредитних відносин. За призначенням позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання позичкового капіталу, а з іншого боку, він повинен забезпечувати доходи банку, компенсувати його витрати. В умовах ринкової економіки суть його розглядається більшістю економістів як ціна капіталу, взятого у кредит: оскільки позичальник-підприємець виступає покупцем капіталу-товару, то й процент, виплачуваний ним кредиторові, представляє ціну цього капіталу. Безперечно, тут не слід розуміти ціну капіталу як вираз вартості. Позичковий процент є не що інше, як частина середнього прибутку, котру підприємець платить власнику капіталу за користування споживною вартістю позиченого капіталу. У даному випадку сплата процента характеризує передачу певної частини вартості без одержання еквівалента. Вартість процента повністю переходить від позичальника до кредитора.
Джерелом сплати позичкового процента є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позичкового капіталу. Прибуток розподіляється між суб’єктами кредитних відносин: кредитор отримує прибуток у вигляді процента за кредит; позичальник отримує підприємницький доход у вигляді прибутку на позичковий капітал, який використовується в підприємницькій діяльності.
Величина позичкового процента характеризується його нормою у вигляді процентної ставки. Норма процента визначається як відношення річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помножене на сто. Норма процента залежить від норми прибутку та інфляційних процесів.
34. Кредит як форма руху позикового капіталу. Основні форми кредиту.
Кредит виникає безпосередньо з потреб виробництва, внаслідок розвитку процесів обміну товарами. Конкретною економічною основою, на якій з'являються і розвиваються кредитні відносини, виступає кругооборот капіталу Кругооборот капіталу безперервний, але при цьому не виключаються коливання, приливи і відпливи грошових коштів, коливання потреб у ресурсах і джерелах їх покриття. На базі нерівномірності кругообороту й обороту капіталу виникають відносини, які усувають невідповідність між часом виробництва І часом обігу, вирішують відносне протиріччя між тимчасовим накопиченням коштів та необхідністю їх використання в народному господарстві.
Кредит - це с-ма відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільних грошових засобів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка.
Джерелом кредитних р-сів є грошовий капітал, що вивільняється в процесі кругообороту промислового та торговельного к-лу. Таке вивільнення зумовлене:
-х-ром обороту основного к-лу, який переносить свою вартість на заново створювані продукти й повертається до підприємця частинами, а викор-ся за цільовим призначенням тільки після закінчення амортизаційного періоду;
-х-ром обороту оборотного к-лу. Напр., з/п видається раз або двічі на місяць, а затрати на оплату праці повертаються підприємцю з кожною партією реалізованого товару чи послуги. Також між р-ією товарів і закупівлею нових матеріалів чи сировини теж проходить певний проміжок часу, в який відбувається нагромадження тимчасово вільних грошових засобів;
-акумуляцією частини прибутку на розвиток та модифікацію вир-ва, вирішення певних соц. завдань.
Другим джерелом кредитних р-сів є рух б-тних засобів, цільових фондів та резервів.
Третім джерелом тимчасово вільних грошових засобів є грошові доходи і заощадження приватних осіб.
Для того щоб тимчасово вільні грошові засоби не переставали виконувати ф-ію к-лу, вони повинні рухатись, бо лише рух забезпечує їх зростання. Наявність тимчасово вільних грошових засобів та суспільної потреби в їх викор-ні зумовлюють об’єктивну необхідність існування кредиту.
Виділяють такі форми кредиту:
- банківський – надання банками грошових коштів в тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором;
- комерційний – товарна форма кредиту за реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу;
- лізинговий – майнова форма кредитних відносин, що виникають в разі оренди майна;
- іпотечний – надання кредиту на придбання нерухомого майна під заставу нерухомого майна;
- бланковий – надання кредиту із застосуванням підвищеної ставки надійним позичальникам без застави або ін. видів забезпечення;
- консорціум ний - кредит, що надається позичальнику банківським консорціумом;
- споживчий – кредит, що надається населенню у вигляді відстрочення платежу за товари довгострокового користування;
- державний – специфічна форма кредитних відносин, у яких позичальником є держава, а кредиторами юрид. або фіз.. особи;
- міжнародний – позики, що одержують д-ва, банки, підприємці від іноземних кредиторів або надають іноземним позичальникам.
Кредит може надаватися в двох формах: грошовій або натуральній.
Види кредитів:
- за строками користування (короткострокові, середньострокові, довгострокові);
- за забезпеченням (забезпечені заставою, гарантовані, з ін. забезпеченням, незабезпечені);
- за ступенем ризику (стандартні кредити, кредити з підвищеним ризиком);
- за методами надання (у разовому порядку, відповідно до кредитної лінії, гарантійні);
- за строками погашення (водночас, у розстрочку, достроково, з регресією платежів, після закінчення обумовленого періду).
Найголовніше завдання фінансових посередників - спрямовувати рух капіталу до найефективніших споживачів. Базовою основою їх функціонування є реалізація кредитно-інвестиційних угод (тобто безпосереднє фінансування) та заміна прямого фінансування непрямим через випуск власних вторинних зобов'язань.
Кредитна система -- це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.
В Україні кредитна система перебуває у стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки і складається з НБУ, комерційних банків та системи фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди). Найбільш активними і потужними у системі кредитно-фінансових інститутів України є комерційні банки.
35. Заробітна плата: суть, форми, системи.
Заробітна плата – форми розподілу за резул. праці та об’єктом конкуренції на ринку.Перетворена форма вартості товару – робоча сила.
С-ма оплати праці – комплекс чинників, що визнач величину зарплату різних категорій найм працівників.
Форми заробітної плати:
С-ма оплати праці:
Міра праця – сусп оцінка витрат.
Ф-ї заробітної плати: відтворююча, мотивуюча, регулююча, соціальна, оптимізаційна
За допомогою тарифної с-ми заробітної плати зд-ють диференціацію робіт залежно від їх складності, а робітників залежно від їхньої кваліфікації та рівня відповідальності за розрядами тарифних сіток. Вони є основою диференціації з/п.
Розрізняють номінальну і реальну з/п.
Номінальна з/п являє собою суму грошей, яку отримує робітник за виконану роботу. На її величину впливають різні ф-ри: рівень кваліфікації, різні умови й ефективність праці та кількість і якість праці. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання. Водночас без показника номінальної з/п не можливо обчислити реальної з/п.
Реальна з/п - це сума матеріальних і духовних благ та послуг, які можна придбати за номінальну зарплату. Реальна з/п залежить від ряду факторів :
рівня номінальної з/п; цін на товари і послуги, які споживає населення; величини податків, які сплачуються різними верствами населення в б-т.
Рух реальної з/п визначається за такою ф-лою:
Ірзп = Інзп / Іц,
де Ірзп — індекс реальної заробітної плати; Інзп — індекс номінальної заробітної плати; Іц — індекс цін на товари і послуги.
Номінальна і реальна заробітна плата не обов’язково змінюються в одному і тому самому напрямі. Наприклад, номінальна з/п може підвищитись, а реальна з/п в той же час – знизитись, якщо ціни на товари і послуги зростали швидше, ніж номінальна з/п.
36. Доходи: суть, причини, форми. Крива Лоренца і коефіцієнт Джині.
Дохід – грош надходження за одиницю часу від фіз і юр осіб.
Основні види доходів: заробітна плата, доходи від власності(%, дивіденди, орендна плата, рента), спеціалізовані доходи(пенсії, стипендії, трансферні платежі).
Критерії класифікації доходів: рівень формування(мікро- і макро-), суб’єкти привласнення(насел, фірми, держава, сусп), джерело надходження(трудова діял, власність, доходи які не пов’язані з оцінкою резул діял).
Для визначення нерівності розподілу доходів використовується крива Лоренца – визначає ступінь нерівності доходів.
Аргументи на користь рівності: рівень доходів необеж для max задоволення потреб; держава встановлює механізм замороження зарплати.
Аргументи на користь нерівності: необх через нерівність зберегти стимули для вир-ва продукції і отрим доходів; продукція і отримання зростаючих доходів .
Показником диференціації доходів, який обчисл на основі кривої Лоренца, є коефіцієнт Джині.
Гарантований прожитковий мінімум - це офіційно затверджений рівень мінімальної заробітної плати, пенсії, допомоги. Він не може бути нижчим за фізіологічний прожитковий мінімум і не може перевищувати вартісну величину мінімального споживчого бюджету.
Мінімальний споживчий бюджет як верхня межа бідності виражає в грошовій і натуральній формах той обсяг споживання життєвих благ, що мінімально достатній для фізіологічного і розумового розвитку людини. Він визначається суспільством як необхідний для збереження більш-менш допустимого рівня життя.
37. Зайнятість і безробіття: суть, причини, форми. Закон Оукена.
Зайнятість - це економічна категорія, яку розглядають з двох боків:
Зайнятість як ек-на категорія - це сукупність ек-них, правових, соц-них, нац-них відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення країни робочими місцями та його участю у суспільно корисній д-сті, що приносить дохід.
Безробіття - це соціально-ек-не явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.
Причини безробіття: структурні зміни в ек; обмеженість попиту на товари і послуги; диспропорційність розвитку ек; нерівномірність розвитку ПС; постійний прогрес техніки.
Розрізняють такі види безробіття: фрикційне; структурне; циклічне, технологічне, конверсійне, регіональне.
Фрикційне безробіття виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу через звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, вперше шукає роботу.
Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології та орг-ії вир-ва, які змінюють структуру попиту на робочу силу.
Циклічне безробіття виникає за циклічних спадів, коли відбувається скорочення обсягів виробництва. Внаслідок цього падає сукупний попит на робочу силу і зайнятість скорочується, а безробіття зростає.
Фрикційне та структурне безробіття становлять природне безробіття.
Рівень безробіття визначають за формулою:
, Б – кількість безробітних, Не.а.н. – к-сть економічно активного населення
Закон Оукена – емпірично встановлена зворотна залежність між рівнем безробіття й обсягом виробленого ВВП, кіл-не значення якого коливається 2-3%.
38. Сутність і функції фінансів. Моделі фінансових відносин.
Фінанси – с-ма формування, розподілу і використ грошових фондів у процесі сусп вир-вав.
Фінансові відносини – відносини які відображ рух вартості від одного суб’єкта до ін, хар-р обмінні, розподільні, перерозподільні процеси і вияв у відповідно сформованих грош потоках.
Суб’єкти фін відносин: підприємства, держ органи, громад організації, члени сусп
Об’єкти фін відносин: нац багатство, вироблений ВВП
Фінансова діял – діял суб’єкта щодо формув доходів і здійсн витрат.
Фінанси виконують три ф-ії:
Контролююча функцяї проявляється в контролі за розподілом ВВП по відповідним грошовим фондам і їх цільовим використанням.
Види ф-сів: державні (загальнодержавні, регіональні, муніципальні, ф-си д-вних п-в, ф-си д-вних установ та орг-ій, що зд-ють некомерційну д-сть); громадських об´єднань (різних спілок, політичних партій, громадських рухів, спеціальних цільових та благодійних фондів); приватні (ф-си приватних п-в і корпорацій, ф-си комерц. установ і орг-ій, ф-си домогосподарств).
Фінансові ресурси – сукуп усіх видів фін активів якими володіють суб’єкти фін відносин.
З огляду на суб’єктивність фін відносини є: централізовані фін(держ бюджет), децентралізовані фін(фін підпр).
Види моделей фін відносин: ринкова ек(РЕ), адміністративна ек(АЕ)
39. Фінансова система: суть,структура. функції бюджету.
Фінансова система – сукуп форм,методів і цілей формування,розподілу і викор грош засобів,держ суб’єктів госп об’єктів.
Основні ознаки структуризації фінансів:
Головною ладкою фінансової с-ми є державний бюджет.
Держаний бюджет – основний фін план держави на поточний рік, що має силу закону затвердж ВР.
Функції бюджету:
40. Податкова система: суть, функції, структура. Крива Лаффера.
Податкова система — сукупність чинних у країні податків, форм, принципів та методів їхньої побудови, а також інститутів та орг-цій, що забезпечують їх вилучення, зд-ють контроль за дотриманням податкового зак-ва.
Податки - це обов'язкові платежі в бюджет, які збирає держава з юридичних і фізичних осіб.
Ф-ії податків: фіскальна – централізація частини ВВП у б-ті на загальносусп-ні потреби; розподільча – перерозподіл вартості ВВП між д-вою, юридичними та фіз. особами; регулююча – вплив податків на різні аспекти д-сті їх платників.
Кл-ія податків:
- Залежно від рівня держ стр-р (загальнодержавні – встановлюються держ органами влади вищого рівня; місцеві – встановлюються місцевими органами влади та упр-ня).
- За об’єктом оподаткування (податки на доходи фіз.-их і юрид-их осіб – на з/п, прибуток, ренту тощо; податки на майно - сплачуються постійно впродовж усього часу перебування майна у власності; податки на споживання – сплачуються при викор-ні доходів).
- за методом стягнення (розкладні - спочатку встановлюється обсяг податкових надходжень, необхідних для потреб д-ви, а потім цю суму розкладають на окремі частини за т-іями і між окремими платниками; окладні - встановлюються спочатку податкові ставки, а потім розмір податку для кожного платника.)
- За формою оподаткування (прямі – вилучаються безпосередньо у власників майна, отримувачів доходу; непрямі – вилучаються у сфері р-ії або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача і не залежать від рівня доходу).
Лаффер. Основна ідея полягає в тому, що із зростанням податкової ставки від 0 до 100%, податкові надходження поступово зростають до свого максимального рівня Y, а потім знову зменшуються до нуля. На погляд Лаффера, податкові надходження до бюджету знижуються після точки Y, адже більш високі податкові ставки стримують економічну активність, гальмують науково-технічний прогрес, а доходи в бюджет скорочуються. Професор Лаффер спробував теоретично довести, що при ставці податку більше 50% різко знижується ділова активність фірм і населення в цілому. Необхідно знайти такий рівень податкової ставки, за якої бюджет буде найбільшим. Світовий досвід свідчить, що найбільший ефект дає податкова ставка на рівні 30-35%.
41. Аграрні відносини: зміст і особливості. Земельна рента та ціна землі.
Земельна власність – відносини між людьми щодо належності, володіння, розпорядження землею.
Об’єктом відносин земельної власності є:
Суб’єкти аграрних відносин у відповідні епохи:
Аграрні відносини – складова частина ек відносин,які виник у с/г з приводу викор і волод землі як основного засобу виробництва.
Специфіка с/г вир-ва:
Форми власності на землю:
Земельна рента – надлишок створ в с/г понад середню норму прибутку, яку отрим землевласник
Види монополії на землю:
Види ренти:
Форми вилучення ренти:
Ціна землі – капіталізована земельна рента.
Цз=Вр/Бв*100% Цз-ціна землі; Вр-величина ренти; Бв-банк. %
Фактори впливу на землю: мала рента,банк.%,вартість і поліпшення землі,співвідношу попиту і пропозиції,напрям ек політики.
43. Економічне зростання: суть, типи і факти.
Ек-не зростання це: а) поступальний приріст реального обсягу ВВП, ВНП або НД за рахунок збільшення обсягів використовуваних р-сів і (або) кращого їх викор-ня без порушення рівноваги у короткострокових періодах; б) реальний приріст ВВП (ВНП чи НД) на одну особу.
Типи ек-ного зростання: екстенсивний, який здійснюється шляхом зб-ння обсягів залучених до процесу вир-ва р-сів; інтенсивний, який зд-ся шляхом ефективнішого, продуктивнішого викор-ня р-сів на основі НТП та кращих форм орг-ії вир-ва; змішаний, який поєднує інтенсивні й екстенсивні типи.
Умовно всі чинники ек-ного зростання поділяють на три групи:
- чинники попиту, які забезпечують зростання сукупних витрат, що сприяє збільшенню обсягів вир-ва і доходу;
- чинники пропозиції, що є визначальними в більшості моделей і мають складну стр-ру, яка включає: природні р-си у їх якісному та кількісному вираженні, обсяг і якість к-лу; чисельність і якість трудових р-сів; технологічний рівень; інституційні чинники; інф-не забезпечення; орг-ні чинники тощо.
- чинники розподілу, які стосуються як розподілу р-сів, що суттєво впливає на чинники пропозиції, так і розподілу національного продукту та доходу, що впливає на сукупний попит.
Економічне зростання означає:
• збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в абсолютних вимірниках за певний проміжок часу;
• збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на душу населення;
• збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на одного зайнятого.
У відповідності з цим, вирізняють дві групи факторів економічного зростання:
екстенсивні фактори –
• збільшення чисельності зайнятих;
• збільшення фізичного обсягу капіталу;
інтенсивні фактори –
• технологічний прогрес;
• рівень освіти та професійної підготовки кадрів;
• економія за рахунок зростання масштабу виробництва;
• покращання розподілу ресурсів;
• законодавчі, інституційні та інші фактори.
44. Типи циклів: короткі, середні, довгі.
Циклічність економічного розвитку – це регулярні коливання рівнів ділової активності, при яких зростання активності (виробництва) замінюється спадом, який, у свою чергу, потім замінюється зростанням.
Періоди підвищення економічної активності супроводжуються в основному екстенсивним розвитком, а періоди пониження – початком переважно інтенсивного розвитку. Внаслідок цього цикл є постійною динамічною характеристикою ринкової економіки, без нього не відбувається економічного розвитку.
Економічний цикл – це форма руху і розвитку ринкової економіки, природний спосіб економічного саморегулювання, коли ринок стихійно відновлює пропорційність економіки і втрачену рівновагу.
За тривалістю ек-ні цикли поділяють на короткі, середні та довгі.
Короткі цикли. Пов’язані з коливаннями запасів золота і визначав їх повторюваність з періодичністю 3 роки і 4 місяці;процеси, що відбув. у сфері грошових відносин(види грошових циклів: загальні та специфічні)
Середні цикли. Причина середніх циклів у сфері кредиту, їх періодичність (8-10 років),відображ. циклічність розвитку обміну і спожив, матер. основа фіз.. оновлення знарядь праці.
Довгі хвилі (великих циклів).Пов’язане зі зміною базових технологій, джерел енергії та об’єктів інфрастр-ри. Існує дві з половиною довгих хвилі тривалістю 54-55 років з висхідною та низхідною фазами.
Низхідна фаза великого циклу – це період зміни базових технологій, що триває 20-25 років. Упродовж цієї фази відбуваються малі та середні цикли, що створює підґрунтя для найвагоміших внесків у технічне переоснащення.
Висхідна фаза великого циклу – це період піднесення ек-ного та науково-технічного розвитку с-ва, що триває 25-30 років, протягом яких можливі також циклічні коливання пов’язані з оновленням основного к-лу, зародженням і розвитком нових галузей ек-ки.
Розрізняють чотири фази економічного циклу:
1)Криза - це порушення рівноваги в економіці, результатом чого є зниження або зупинка виробництва. Під час найбільш глибоких криз відбувається руйнування продуктивних сил суспільства. Розрізняють кризу надвиробництва та кризу недовиробництва. Для розвинутої ринкової економіки найбільш характерною є криза надвиробництва. Його характерні риси :
1.Товарів виготовлено більше, ніж потребує платоспроможний попит на них; ускладнюється і унеможливлюється збут.
2. Внаслідок переважання пропозиції над попитом різко спадають ціни.
3. Різко скорочується виробництво.
4. Підприємці, які неспроможні оплатити свої боргові зобов'язання, розорюються.
5. Скорочення виробництва призводить до зростання безробіття, падіння життєвого рівня трудящих та відповідно - до подальшого скорочення попиту.
6. Банківські рахунки та цінні папери перестають вважатися надійним розміщенням капіталу. Зростає попит на готівку. Масове вилучення банківських вкладів веде до краху банків. Масова пропозиція акцій та інших цінних паперів веде до різкого падіння цін на них.
2)Депресія. Скорочуються товарні запаси (частково реалізуються за низькими цінами, частково псуються). Реалізація товарів відновлюється, падіння цін припиняється. У період депресії обсяг виробництва дещо збільшується порівняно з кризою. Однак маса капіталів, що не знаходить застосування ані у виробництві, ані у торгівлі відтак зосереджується в банках. Пропозиція грошей перевищує попит на них, норма позичкового % спадає до мінімуму.
3)Фази пожвавлення і піднесення ознаменовуються зростанням виробництва. На фазі пожвавлення відновлюється докризовий рівень промислового виробництва. В ході піднесення докризові показники економічної активності перекриваються, виробництво сягає нового максимуму в межах даного циклу. Цикл завершується, готуючи умови нового надвиробництва і наступної кризи.
45. Суспільне відтворення: сутність та види. Типи та фактори економічного зростання.
Суспільне відтворення — постійне й безперервне відновлення результатів сусп. вир-ва.
Відтворення на мікрорівні та макрорівні(взаємодія кругооборотів засобів підприємств через обмін на еквівалентних умовах).
Розрізняють такі види суп-го відтворення:.
1)Просте відтворення — це відновлення вир-ва і споживання на кількісно та якісно незмінному рівні.
2)Звужене відтворення — це відтворення вир-ва і споживання в менших обсягах. Його спричиняють екон. кризи, політичні потрясіння, значні технологічні аварії, катастрофи, війни тощо. Звужене сусп. відтворення є явищем тимчасовим.
3)Розширене відтворення — це кількісне та якісне зростання обсягів вир-ва і споживання.
Ек.зростання - кіл-не збіл. і якісне удосконалення сусп. продукту і факторів його вир-ва.
Форми ек. зростання : екстенсивний, інтенсивний, регресивний.
Чинники екстенсивного зростання: зростання виробництва за рахунок залучення все нових трудових, матеріальних та фін-вих р-сів без поліпшення та вдосконалення технічної основи вир-ва та орг-ії праці.
Чинники інтенсивного зростання:зростання вир-ва шляхом підвищення його ефективності. Тобто краще технічне оснащення процесу вир-ва, більш досконала орг-ія праці дозволяють одержувати кращі результати з меншими затратами всіх видів р-сів.
Основною проблемою відтворення є дотримання пропорцій: між вир-вом і споживанням; між підрозділами нац-ого вир-ва; між витратами на вир-во та доходам від р-ії продукту вир-ва; між відшкодуванням спожитого к-лу і нагромадженням; між споживанням і нагромадженням; між заощадженнями та інвестиціями та ін.
46. Етапи становлення, структура і основні напрями розвитку світового ринку на сучасному етапі.
Світове господарство - система національних господарств, що пов'язані і взаємодіють за законами міжнародного поділу праці. Взаємодія національних господарств відбувається на основі різноманітних виробничих, економічних та політичних відносин, які реалізуються через зовнішню торгівлю, надання послуг, рух капіталу, обмін інформацією з наукових знань, обмін здобутками культури і через міграцію робочої сили.
Етапи розвитку світового господарства:
I— кінець XIX — початок 20-х років XX ст..
II— друга третина 20-х років — кінець 80-х років XX ст..
III— кінець 80-х — початок 90-х років X X і продовжується нині.
Світове господарство характеризується: зростанням інтернаціоналізації ек-ки на основі поглиблення міжнародного поділу праці; створенням багатогранної системи міжнародних ек-них відносин; формуванням міжнаціональних механізмів регулювання ек-них взаємовідносин між країнами
Економічні засади функц-ння світового господарства: міжнародний поділ праці; інтернаціоналізація ек-ки; міжнародна конкуренція.
Міжнародний поділ праці (МПП) — спеціалізація країн на вир-ві певних видів товарів відповідно до їх природно-кліматичних, історичних та ек-них умов.
Інтернаціоналізація ек-ки – формування, розвиток та поглиблення ек-них взаємозв’язків між країнами завдяки відкритості нац-них ек-к.
Суб’єктами світового господарства є: нац-ні д-ви (нац-ні госп-ва); міжнародні і транснац-ні корпорації, транснац-ні банки; регіональні об’єднання і союзи д-в; міжнародні орг-ії та інститути.
Міжнародна торгівля – це важлива і найбільш поширена сфера міжнародних економічних відносин, яка відображає стан і перспективи просування різних товарних форм як між національними економіками, так і внутрі- та між транснаціональними корпораціями, що розглядають світ яе єдиний світогосподарський простір.
Зовнішня торгівля - це торгівля однієї країни з іншими, яка складається з вивозу(експорту) і ввозу(імпорту).
Світова торгівля - це сукупність зовнішньої торгівлі країн світу. Міжнародна торгівля товарами - це форма МЕВ, що відображає товарно-грошові відносини куплі-продажу між суб"єктами МЕВ стосовно товарів матеріального виробництва і базується на МПП.
Міжнародна торгівля є своєрідним проявом світового товарного ринку.
Світовий ринок — розвинена сфера товарного обміну, що ґрунтується на МПП.
Особливості сучасного етапу розвитку світової торгівлі: перевищення темпів зростання світової торгівлі над темпами зростання ВВП; зміна стр-ри товарообігу світової торгівлі за рахунок зростання питомої ваги пр-ції переробної промисловості; зростання темпів торгівлі машинами та обладнанням на базі поглиблення міжнародного вир-чого кооперування; розвиток ринку наукомісткої пр-ції, патентів, ліцензій; множинність цін; зростання питомої ваги та значення світового ринку послуг.
Розрізняють дві протилежні доктрини у галузі міжнародного обміну: свободи торгівлі (фритредерства); протекціонізму (захисту інтересів нац-ого виробника).
Фритредерство – п-ка вільної торгівлі стосовно лібералізації ЗЕД, забезпечення вільного доступу на нац-ий ринок товарів, капіталів, робочої сили тощо. Протекціонізм – п-ка д-ви, спрямована на захист нац-ої ек-ки від іноземної конкуренції.
Аргументи на користь фритредерства: забезпечення міжнародної спеціалізаці, вигідної як окремим країнам, так і країнам — учасницям зовнішньоторговельних відносин; активізація розвитку конкуренції на нац-ому і міжнародному рівнях; розширення ринку; зменшення ризику дефіциту; формування високих стандартів життя; демократизація госп. життя.
Аргументи на користь протекціонізму: забезпечення певних гарантій щодо належної ек-ної держ-ої безпеки; опікування нових галузей, які тільки перебувають у стадії становлення; забезпечення вищого рівня зайнятості та доходів у межах нац-ої ек-ки.
Протекціонізм доцільно використовувати під тиском необхідності. Це п-ка короткострокового періоду. Фритредерство — довгострокова п-ка.
40. Необхідність і межі держ.регул-я рин.ек-и.Ек.ф-ції держ-и
Сучасна ринкова економіка не може існувати без державної господарської діяльності.
Необхідність державного регулювання ринкової економіки теоретично обґрунтував англійський економіст Дж.М.Кейнс в книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей"(1946). Дана теорія набула застосування на практиці в економіці США (в 50-ті роки).
Державне регулювання ринкової економіки - це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці за допомогою прямого інвестування, правових та економічних важелів з метою орієнтації господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики. Держава може виконувати свої функції впливу на економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення) або непрямо (через систему правових та економічних регуляторів, надаючи їм можливість орієнтувати діяльність господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів соціально-економічної політики).
Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об`єктивно притаманних державі економічних функцій:
Головні функції держави:
1. Розробка політики соціально-економічного розвитку країни, за допомогою якої визначаються головні цілі, пріоритети та засоби розвитку економіки. Це означає, що держава розробляє стратегію соціально-економічного розвитку: визначає ресурси та передбачає певні заходи, які необхідні для її реалізації; прогнозує економічні, соціальні та міжнародні наслідки від її впровадження в життя. Державна економічна політика реалізується через економічні прогнози, плани та програми, які в умовах ринкових відносин носять орієнтувальний та рекомендаційний характер.
2. Формування правових засад функціонування економіки. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між окремими суб'єктами ринку, тобто встановлює «правила гри» на ринку. Спираючись на економічне законодавство, вона виконує роль арбітра в сфері господарських відносин, виявляє випадки незаконної діяльності та застосовує відповідні заходи до порушників.
3. Захист конкуренції як головного “двигуна” ринкового механізму. З цією метою держава здійснює антимонопольну політику.
4. Перерозподіл доходів та ресурсів. Необхідність в перерозподілі доходів обумовлюється природою ринку, якщо первинні доходи окремих домогосподарств жорстко пов'язані з результатами їхньої індивідуальної трудової діяльності. Це неминуче породжує надмірні коливання в особистих доходах, а також відсутність доходів у непрацездатних членів суспільства.
Для зменшення нерівності в доходах держава здійснює їх перерозподіл у формі трансфертних платежів, отримання яких не вимагає у відповідь будь-яких товарів та послуг. Крім цього, держава може регулювати індивідуальні доходи шляхом втручання в процеси формування первинних доходів (встановлення мінімальної заробітної плати, застосування прогресивної форми оподаткування первинних доходів). Вона може впливати на реальні доходи через регулювання цін на товари та послуги першої необхідності тощо.
Необхідність в перерозподілі ресурсів обумовлюється двома аспектами. Перший стосується необхідності виділення ресурсів на виробництво суспільних благ. Цю проблему вирішує уряд. Він, з одного боку, через податки скорочує доходи і попит приватного сектора економіки на ресурси; з іншого – використовуючи податкові надходження, він перерозподіляє ресурси у виробництво суспільних благ через державні закупки.Другий аспект випливає із необхідності врахування зовнішніх ефектів ринку. Наприклад, ціна як регулятор розподілу ресурсів не враховує витрати суспільства, які пов'язані із забрудненням навколишнього середовища. Отже, вона є заниженою і викликає надмірний попит на екологічномісткі товари. Це, в свою чергу, спрямовує на їхнє виробництво надмірну кількість ресурсів.
Верхні та нижні межі регулювання. Розрізняють мінімально необхідні та максимально допустимі межі регулювання. Нижні межі спричинені неспроможністю ринкового механізму саморегулювання економіки розв'язати багато важливих для наступного розвитку економічної системи проблем, про які йшлося вище. Без державного втручання економічна система, а отже підсистема ринкового саморегулювання, існувати не може.
Складнішою є проблема щодо верхніх меж державного регулювання економіки. З одного боку, виникає можливість майже повного витіснення ринкових важелів регулювання і встановлення централізованої системи управління економікою з одного центру, що призводить до виникнення адміністративно-командної або державної економіки, як це сталося в СРСР. З іншого боку, верхня межа зумовлена потребами та інтересами підприємців у співпраці з державою. Зокрема тим, що прибутки на тривалий період можуть бути стабільнішими і вищими за такої співпраці (або наявності державного регулювання) і нижчими у разі недостатнього втручання держави в економіку. Частково верхня межа регулювання визначається загальнонаціональними інтересами.
26.Прибуток,його маса і норма.
Прибуток(в економічному аспекті) — перетворена похідна форма додаткової вартості (в якісному аспекті), яка є різницею між продажною ціною товару і затратою капіталу на його виробництво (в кількісному аспекті).
Прибуток(у політекономічному аспекті) — найважливіша форма механізму втілення економічної реалізації різних типів капіталістичної власності, в якій (формі) виражаються економічні відносини між капіталістами і найманими працівниками з приводу виробництва, обміну і привласнення створеної додаткової вартості і частини необхідного продукту.
Сутність прибутку виявляється через його функції. функціями прибутку є показники оцінки діяльності підприємства; він регулює розподіл ресурсів між суб"єктами підприємництва, галузями і сферами виробництва; прибуток виконує і стимулюючу функцію.
Якість роботи підприємства за відносним показником, який відображає ступінь прибутковості стосовно того чи іншого чинника виробництва. Таким показником є рівень рентабельності.
Рівень рентабельності виробництва визначають як відношення прибутку від реалізації продукції до витрат на її виробництво.
Прибутковість підприємства розглядають як прибутковість усього підприємства щодо всього авансованого капіталу (тобто витрат на с + V) і як прибутковість виготовлення окремої партії товарів. її вимірюють співвідношенням прибутку до собівартості цієї партії товарів.
Загальну прибутковість підприємства визначають нормою прибутку:
р'— норма прибутку; Р — маса прибутку; с + v — авансований капітал.
У розвинутих країнах норма і маса (величина) прибутку великих компаній за сприятливої кон'юнктури становить приблизно 12 %.
Фактори,які впливають на норму прибутку:
-норми додаткової вартості
-органічна будова капіталу
-економіяя на постійному капіталі
-зниження собівартості продукції
- зростання продуктивності праці
- величина створеного додаткового продукту
-швидкість обороту виробничих фондів
-швидкість
29.Торговельний прибуток
Вступ торгового капіталу в процесу реалізації товарів служить підставою для участі його в поділі загальної маси прибавочної вартості й одержанні торгового прибутку. Якщо порівняти норму торгового, отриманого торговцем прибутку з величиною авансованого їм капіталу, то ми одержимо норму торгового прибутку, що дорівнює відношенню прибутку до капіталу. Складається враження, що прибуток виникає в процесі купівлі-продажу товару як результат різниці в цінах. Торговельний підприємець купує товари у виробника дешевше, продає дорожче й звідси має свій прибуток. Насправді ж ці процеси опосередковують лише реалізацію й привласнення, але не виникнення торговельного прибутку. У сфері обігу відбувається лише зміна форми вартості (товарної на грошову або навпаки), а не її утворення. Вартість і додаткова вартість утворюються лише у виробництві. Отже й прибуток, як форма прояву додаткової вартості, джерелом свого виникнення не може мати сферу обігу (торгівлю). Таким джерелом може бути лише додаткова вартість, створена в процесі виробництва.
Торговельний ПРИБУТОК — являє собою виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення торговельної діяльності, і представляє собою різницю між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності
Підприємницька діяльність передбачає одержання прибутку, який виступає у формі торгового прибутку. Торговий прибуток — це дохід, який одержують підприємства оптової і роздрібної торгівлі. Його можна розглядати двояко:
1) як різницю між загальним виторгом від продажу товарів і бухгалтерськими витратами обігу. У цьому разі торгове підприємство одержує бухгалтерський прибуток;
2) як різницю між загальним виторгом і економічними витратами обігу. При цьому торговельне підприємство може одержати економічний (чистий) прибуток і такі складові доходу підприємства, як нормальний підприємницький прибуток, умовний процент на власний капітал, умовну ренту від власної земельної ділянки та умовну заробітну плату торгового підприємця.
З розвитком торгового капіталу торгівля стає відокремленою на основі суспільного поділу праці галуззю економіки, що здійснює посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання послуг.
ЗМІСТ
1.Етапи розвитку та предмет ек.теорії
2.Економічні категорії.Механізм дії та використання ек.законів
3.Функції ек.теорії та методи пізнання ек.процесів
4.Економічні потреби та інтереси.
5.Економічна система
6.Власність
7.Виробництво як основа життя
8.Фактори виробництва
9.Ефективність вироб-ва
10.Натуральна і товарна форми організації тор-лі
11.Економічні і неекономіч. Блага.Товар.Закон вартості
12.Корнцепції виникнення грошей
13.Грошова система
14.Грошовий обіг та його закон.Грошова маса,агрегати
15.Інфляція
16.Структура ринкової с-ма
17.Механізм функціонування ринку та закони,які його обумовлюють
18.Ринок
19.Основні типи ринк. структур доскоч. І недоскон.конкуренції
20.Монополізм
21.Капітал,генезис його трактування.Форми капіталу
22.Кругообіг промислового капіталу.Оборот капіталу
23.Економічні основи підприємництва
24.Витрати вир-ва
25.ЦІНА
26.Прибуток
27.Прибуток на капітал.Норма прибутку
28.Торговельний капітал
29.Торговельний прибуток
30.Витрати обігу.
31.Підприємницький дохід і позичковий відсоток
32.Кредит
33.Заробітна плата
34.Доходи
35.Зайнятість і безробіття.Закон Оукена
36. Сутність і функції фінансів
37.Фінансова система
38.Податкова сис-ма
39.Аграрні відносини
40.Необхідність і межі держ.регулювання.Ек. функції держ-и
41.Економічне зростання
42.Типи циклів
43.Суспільне відтворення
44.Етапи становлення,структура і основні напрями розвитку світового ринку на сучасному етапі