Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Педагогіка
ЛЕКЦІЯ 6
Процес навчання, його закономірності та принципи
План
Література
Обов’язкова
Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – Рівне, 1996. – С. 144-156.
Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2003. – С. 64-112.
Лихачев Б.Т. Педагогика: Курс лекций. - М.: Юрайт, 2003. – С. 12-37, 436-442, 466-481.
Педагогика / Под ред. П.И. Пидкасистого. – М.: Педагогическое общество России, 2002. – С. 117-212.
Подласый И.П. Педагогика: В 2-х кн. - М.: Владос, 2003. – Кн. 1. – С. 291-332.
Харламов И.Ф. Педагогика: Краткий курс. – Минск: Вышэйшая школа, 2003. - С. 76-79.
Рекомендована
Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. - К., 1997.
Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”). – К., 1994.
Будь-який процес є рух вперед і являє собою сукупність дій, спрямованих на досягнення певного результату.
Навчання – процес дуже складний, що характеризується наявністю специфічних закономірностей, пізнання та врахування яких дозволяють зробити його цілеспрямованим і керованим, досягати високих результатів.
Процес навчання в своєму розвитку пройшов довгий шлях. Тривалий час він носив здебільшого догматичний характер (навчальна діяльність обмежувалась механічним завчанням напам’ять того, що повідомляв вчитель в якості незаперечних істин (догм) словесних формулювань, положень, понять, теорій, які учні повинні були сприймати на віру). Таке навчання давало учням обмежені знання і не сприяло їх розвитку.
Догматичне навчання змінило пояснювально-ілюстративне в ході якого вчитель дає пояснювання, наводить докази, застосовує наочність. Учні спочатку осмислюють матеріал, потім відтворюють його, запам’ятовують і вчаться застосовувати набуті знання.
Сучасні умови потребують вдосконалення процесу навчання у бік збільшення частки самостійної роботи учнів, активізації їх пізнавальної активності.
Але за всіх умов в процесі навчання завжди поєднувались два види діяльності – діяльність вчителя, або викладання та діяльність учнів, або учіння. В тісній взаємодії цих видів діяльності виявляється двобічний характер навчання.
Визнаючи велике значення викладання, необхідно зауважити, що оскільки розвиток учня відбувається в процесі його власної діяльності, постільки основою навчання слід вважати не викладання, а учіння.
В сучасному розумінні процес навчання має такі характерні ознаки:
Рушійна сила процесу навчання – боротьба протиріч. Головні з них: - між тим, що учень вже знає і тим, що йому хочеться (належить) узнати; - між тим, як він мислить і тим, як йому належить навчитися мислити; - між тим, як він діє і тим, як йому потрібно діяти; - між вимогами суспільства до освіти і реальними можливостями процесу навчання у даних умовах; - між пізнавальними і практичними завданнями, що висуваються у ході навчання і досягнутим рівнем розумового розвитку учнів, знаннями, уміннями, навичками, що вони мають; - між знаннями та їх практичним застосуванням; - між знаннями по окремим навчальним предметам і формуванням цілісного світогляду; - між колективним, фронтальним характером викладання (діяльність вчителя) та індивідуальним характером засвоєння (діяльність учнів); - між загальною швидкістю руху процесу навчання і темпом просування кожного учня.
Мистецтво вчителя полягає у тому, щоб бачити ці протиріччя, організувати послідовне їх вирішення, забезпечуючи неухильний розвиток процесу навчання.
Гносеологічною основою сучасної дидактики є теорія пізнання. Відправним пунктом цієї теорії є визнання об’єктивності та реальності оточуючого світу, існування його в постійному русі, зміні та розвитку, пізнаваємості світу та законів його існування.
Основою пізнання є суспільно історична практика, тобто сукупність людської практики, способів впливу людини на природу і взаємини між людьми. Результатом пізнання є об’єктивна істина.
Світ ми сприймаємо через відчуття – відображення у мозку людини окремих властивостей предметів і явищ навколишньої дійсності в результаті впливу їх на органи чуттів.
Сполучення відчуттів, що відображають сукупність різних властивостей предмету чи явища, що діє на наші органи чуттів зветься сприйняттям.
На основі відчуттів та сприйняття у свідомості створюється уявлення - чуттєвий суб’єктивний образ предметів та явищ дійсності , що відображаються.
Рух вглиб, від явищ до сутності, пов’язаний з переходом від конкретного сприйняття до абстрактного мислення. Такий перехід здійснюється шляхом творення наукових понять.
Наукове мислення і наукові абстракції не віддаляють нас від об’єктивної істини, а наближають до неї.
Початок пізнання на теоретичній основі буває необхідним , тому що створення конкретно-чуттєвих образів не є можливим (наприклад, будова атому, структура складних хімічних з’єднань тощо).
Процес навчання має чітку структуру. Її провідним елементом є мета. Це – ідеальне уявлення про той результат, до якого прагне вчитель у навчальній взаємодії з дітьми. Окрім загальної мети – передачі дітям сукупності знань, умінь та навичок, розвитку розумових сил учнів – педагог постійно ставить перед собою окремі задачі по засвоєнню дітьми конкретної суми знань, умінь та навичок. Є в навчальному процесі і надзавдання – формування особистості.
Структурним елементом навчального процесу, навколо якого розгортається педагогічна дія є зміст соціального досвіду, що засвоюється дітьми.
Центральною фігурою, системоутворюючим елементом процесу навчання є вчитель – носій змісту освіти і виховання, організатор всієї пізнавальної діяльності дітей.
Головним учасником, активним, що саморозвивається суб’єктом навчального процесу є дитина, учень.
Важливим елементом навчального процесу є і учнівський колектив.
Суттєвим елементом є методи навчання - способи навчаючої взаємодії вчителя і учнів. Їх ефективність залежить від індивідуальних особливостей вчителя (його життєвого досвіду, освіти, характеру його взаємин з учнями).
Процес навчання неможливий без такого елементу як організаційні форми – зовнішні оболонки процесу навчання. Провідною формою навчальної роботи в школі є урок, але існує і багато позаурочних форм навчальної роботи.
Органічним елементом структури процесу навчання є самостійна позаурочна (домашня, бібліотечна, гурткова) робота учнів по засвоєнню обов’язкової і необов’язкової інформації.
Важливе місце в структурі займає практичне застосування знань, умінь та навичок в житті. Цей елемент синтезує в собі всі інші, дає можливість перевірити якість навчання життєвою практикою.
Кінцевим елементом структури процесу навчання є педагогічна діагностика – сукупність спеціальних методів, засобів, прийомів, спрямованих на вияв якості знань, умінь та навичок учнів, на отримання зворотної інформації про ефективність процесу навчання.
Природничонауковим фундаментом психології навчання є учіння про вищу нервову діяльність. Зовнішньо ВНД виявляється в поведінці, пристосуванні організму до оточуючої дійсності.
Видатний фізіолог І.П. Павлов показав, що ВНД забезпечується наявністю і різноманітним сполученням двох фізіологічних процесів – збудження і гальмування.
Одна з особливостей головного мозку – системність його роботи і створення динамічних стереотипів – закріплених у стійку систему тимчасових нервових зв’язків, що виникають при тривалих впливах в постійній послідовності одних і тих же подразників. Стереотип, що складається характеризується легкістю та чіткістю виконання певної діяльності.
І.П. Павлов розробив також учіння про дві сигнальні системи:
І – на основі створення умовних рефлексів під впливом предметних подразників (у тварин і людей).
ІІ – в якості подразників виступають “другі сигнали” або слова. Вони викликають всі ті дії, що здатні викликати сигнали І сигнальної системи.
Велике значення у процесі навчання мають створення тимчасових нервових зв’язків і урахування закономірностей. Що визначають їх утворення.
Так, при викладенні матеріалу уроку слід уникати застосування одноманітних як досить слабких, так і досить сильних подразників, тому що дія їх викликає угасання орієнтувального рефлексу.
На взаємодії ІІ сигнальної системи з першою основані різні форми сполучення слів і засобів наочності, що полегшують створення тимчасових відповідних нервових зв’язків.
Знання закономірностей ВНД сприяє правильній організації засвоєння знань.
В процесі засвоєння важливу роль відіграє аналітико-синтетична діяльність, а також такі мислені операції як узагальнення, абстрагування і конкретизація.
Аналіз – розклад предмету або явища, що вивчається, на складові елементи, виділення у ньому окремих сторін і вивчення цих елементів як одного цілого. Аналіз нерозривно зв’язаний з синтезом – практичним або мисленим поєднанням частин чи властивостей об’єкту, що вивчається в одне ціле.
Здатність до аналізу розвивається поступово від наочно-дієвого до наочно-образного та словесно-логічного мислення, синтез стає більш повним та багатобічним.
Мислене виділення та об’єднання загальних суттєвих сторін предметів або явищ називається узагальненням. Вони створюються або на основі аналізу конкретних фактів (індуктивний шлях), або передують вивченню конкретного матеріалу, що вивчається (дедуктивний шлях).
Узагальнення тісно пов’язане з абстрагуванням – мисленою операцією, що полягає у виключенні з об’єкту пізнання одних його властивостей і виділення інших, які дозволяють проникнути в сутність предметів чи явищ, що вивчаються.
Форми організації навчання – зовнішній вираз узгодженої діяльності вчителя і учнів, що здійснюється в установленому порядку і певному режимі.
Індивідуальна ФОН – це виконання навчального завдання кожним учнем самостійно на рівні своїх навчальних можливостей без взаємодії з іншими учнями.
Позитивні сторони: - краще врахування особливостей кожного учня (характер сприйняття, мислення, уваги, пам’яті, рівень підготовки, особливості темпу роботи, інтереси, ставлення до навчання); - дозволяє максимально диферіюнцювати навчальні завдання за їх змістом, а також контроль і оцінку результатів.
Слабкі сторони: - потребує великих витрат сил і часу вчителя; - забезпечуючи успіхи одного учня призводить до зниження якості навчання інших учнів; - учень не має можливості співпрацювати з іншими учнями.
Групова ФОН – при якій для певної групи школярів ставиться спільне завдання навчально-пізнавальної діяльності.
Позитивні сторони: - більші можливості для врахування диференційованих запитів учнів, для кооперування діяльності школярів, для організації їх взаємоконтролю; - значне підвищення інтересу учнів до навчання.
Слабкі сторони: - загроза перекладання тягаря навчання на плечі самих учнів; - при тривалій груповій праці вчителю дуже важко постійно підтримувати в класі напружений робочий стан; - насиченість програм навчальним матеріалом не дозволяє довго використовувати цю форму, тому що темп вивчення за неї порівняно невисокий; - окремі учні, залишаючись пасивними, можуть використовувати результати, що отримали інші учні.
Фронтальна форма організації навчання – одночасне виконання загальних завдань всіма учнями класу.
Позитивна сторона: - вчитель забезпечує одночасне активне керівництво навчальною роботою всіх учнів;
Слабка сторона: - недостатнє врахування індивідуальних особливостей, темпу діяльності кожного школяра, рівня попередньої підготовки. Майже немає ділового спілкування між учнями.
Урок – основна форма організації навчання:
а) сутність уроку, його ознаки;
Урок – це логічно завершена, обмежена в часі цілісна частина процесу навчання, в ході якої вирішуються певні навчально-виховні задачі.
Характерні ознаки уроку:
б) класифікація уроків;
Урок – складний педагогічний об’єкт. Тому уроки можуть бути поділені на типи за різними ознаками.
І. За основними етапами навчального процесу.
ІІ. За основним засобом їх проведення:
ІІІ. За основною освітньою метою занять:
в) структура уроків;
Структура уроку – сукупність різних варіантів взаємодії між елементів уроку, що виникає в процесі навчання і забезпечує його цілеспрямовану дієвість.
Основні елементи уроку:
Вимоги до сучасного уроку. Дидактичні умови оптимального застосування лекції, семінарів, практичних занять, заліків.
І. Вимоги до структури: правильне визначення дидактичної та виховної цілі уроку і його значення у системі уроків по темі; доцільне визначення типу уроку, його структури; логічна пов’язаність даного уроку з попередніми і наступними уроками; оптимальність сполучення методів навчання; систематичність і різноманітність контролю; оптимальне місце домашнього завдання;
ІІ. Вимоги до підготовки та організації уроку: забезпечення охорони здоров`я дітей (техніка безпеки, гігієна праці); починати підготовку до конкретного уроку з планування системи уроків, визначити його обсяг та складність стосовного до даного класу, намітити всі основні види праці на уроці; підготувати демонстраційний та дидактичний матеріал, технічні засоби навчання; передбачити можливість для учнів самостійного отримання знань;
ІІІ. Вимоги до змісту уроку та процесу навчання: урок повинен бути таким, що виховує; процес пошуку істини має бути суворо обґрунтованим; виховувати акуратність, терплячість, впертість у досягненні мети, уміння вести себе в колективі тощо.
IV. Вимоги до техніки проведення уроки: емоційність; оптимальні темп та ритм уроку; дотримання педагогічного такту, доброзичливе взаєморозуміння вчителя з учнями; оптимальні зміна і поєднання різних видів діяльності; додержання єдиного орфографічного режиму; управління навчальним процесом.
Позаурочні форми організації навчання.
У школах застосовуються й інші ФОН. Деякі дослідники підрозділяють їх на дві групи:
І. Регулярна група:
ІІ. Епізодична група:
Б. Расел у книзі “Про виховання” головною метою шкільного навчання назвав виробку здібності до самостійного оволодіння знаннями, тобто до самоосвіти.
Самоосвіта – це самостійне керування розвитком власної особистості.
Це такий вид навчання цілі, зміст, умови і засоби якого залежать від самої людини. Він потребує праці, наполегливості в його реалізації. Оптимального рівня самоосвіта досягає тоді, коли вона перетворюється на постійну життєву потребу людини, основу її освіти на протязі всього життя, основу її поведінки та образу життя.
Сучасна дидактика вважає самоосвіту вищім етапом навчання. Підготовка молоді до самоосвіти проходить такі етапи:
На першому етапі (адаптаційному) виключне значення має уміння читати. Швидке читання спирається на точне ідентефікування та пізнавання слів, зростання запасу слів та понять, що сприяє розумінню тексту, а також формуванню мотивації до читання.
Картина другого етапу (інтеграції) у різних людей протікає по-різному: відомі творці у дитячому віці, але зустрічаються і випускники шкіл, що ще не подолали адаптаційного етапу.
Уміння самостійно вчитися – це тільки один бік процесу самоосвіти. Ще дуже важливо – мати бажання працювати над собою. Його причини в кожному випадку різні. На початковій стадії – це частіше за все утилітарні мотиви. Але потім настає черга безкорисливої жаги знань.