Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція №3
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ ЛИТВИ І ПОЛЬЩІ
1. Доба,що тривала від 40-х рр. XIV ст. до 40 рр. XVII ст. - це триста років, оповитих серпанком забуття, сповнених таємниць, навколо якої не вщухають дискусії . А XIV ст. через брак історичних джерел реконструювати досить важко .
В XIV ст. в період політико-економічного і культурного занепаду українських земель почали підноситися їх сусіди - Литва, Польща та Московія, які прагнуть їх захопити. Через роздробленість та ослабленість монголо-татарським пануванням українських земель, вони стають легкою здобиччю агресивних сусідів .
Входження до складу Литовської держави. Велике князівство Литовське (ВКЛ) виникло в XIII ст. між Віслою та Західною Двіною. Об'єднав литовські племена князь Міндовг. При князях Гедеміні і Ольгерді литовці розповсюдили свою владу на Білорусію та українські землі - Волинь, Полісся, Поділля, Чернігівщину, Подніпров'я, а в 1362 р. захопили Київ. В період цього наступу Литва зіткнулася з Золотою Ордою (1362 - битва на Синіх Водах, 1399 - битва на р. Ворскла) та німецькими рицарями (1410 р. - Грюнвальдська битва) . Внаслідок перемог Литовська держава розширила свої володіння до Чорного моря, в її складі опинилася більшість українських земель
Два століття перебування у складі Литовсько-Руської держави мали позитивне значення для людності України. Бо хоч національно-політичне життя й не могло розгорнутися у всій повності , ВКЛ все була більше прийнятною ніж Золотоординське іго. Фактична влада на українських землях належала українській знаті , вона мала значний вплив на політику Литви. Литовський статут, збірник законів держави, базувався на законах Київської Русі. Руська мова (українська і білоруська ) стала офіційною мовою уряду , на ній велося все діловодство і судочинство, ("старого ми не змінюємо , а нового не проваджуємо"). Грушевський стверджував , що ВКЛ зберегло традиції Київської Русі більшою мірою , ніж Московія.
Експансія Польщі на Україну. З XIV ст. на українські землі почали просуватися польські завойовники. В 1349 р. вони захопили Галичину і Волинь під керівництвом короля Казимира. В своєму просуванні на українські землі поляки зіткнулися з литовцями, але боротьба останніх була невдалою і Галичина разом з Холмщиною та частиною Волині залишилася під владою Польщі . Поляки почали широку колонізацію українських земель, а українці зазнавали всіляких утисків: соціального, національного, релігійного. Особливо ці процеси посилюються після підписання уній.
Перша Кревська Унія була укладнена між Литвою та Польшою в 1385 р. (м.Крево), як шлюбний союз між польською королевою Ядвігою та литовським князем Ягайлом. Ягайло ставав польським королем, обіцяючи навернути литовців до католицизму (значна частина їх була православною), Литва зберігала свою автономію. Наслідки її для українців були не зовсім втішними. Православні бояри втрачали свої привілеї, а католики отримували ще більші права.
Люблінська унія 1569 р. (м. Люблін). В 1569 р. проголошувала об'єднання Польщі і Литви в єдину державу - Річ Посполиту. Згідно її умов білоруські землі залишалися під владою автономного князівства, а українські відійшли до Польщі. На українських землях були створені воєводства. Посилився національний гніт. Створювалися величезні магнатські латифундії. Магнати і шляхта визискували селян (в 1588р.остаточне закріпачення). Полонізується українська знать, втрачаючи мову, віру, традиції. Але позитивним було те, що майже всі українські землі опинились в межах однієї держави.
В кінці ХIVст. від політики колонізації українських земель Польща переходить до денаціоналізації і полонізації населення. В установах панувала тільки польрька мова. Українські звичаї, прихильники православної віри переслідувалися, проводилось насильницьке насадження католицизму.
Цьому особливо сприяла Брестська унія 1596 р. (м. Брест). Причинами її підписання було прагнення Ватикану підкорити собі православну церкву і створення умов для повного переходу православних до католицтва, а також бажання деяких православних священників урівнятися в правах з католиками, які мали привілеї, та обмежити вплив Москви і братств.
Зміст Унії - українська церква визнавала основні догмати католицької церкви і переходила під владу Ватикану, визнавши зверхність папи Римського. Богослужіння залишалося на слов’янській мові і зберігалася православна обрядовість. Не дивлячись на високу ідаю об'єднання всього християнства, унія мала негативні наслідки для українців. Вона означала перехід до католицтва; фактичну заборону православної церкви, у якої почали відбирати церкви та собори, передаючи їх уніатам; переслідування православних; розкол української церкви і жорстока боротьба між двома сторонами; розділ українців на 2 конфесії, поклав початок відмінностям, які пізніше розвинулися між західними та східними українцями. Проти унії рішаюче виступили народні маси та частина української знаті, братства. Ця боротьба стала частиною національно-визвольного руху українського народу проти Польщі.
2. Діяльність українських братств у справі відродження національної культури.
На захист православ'я виступила частина української знаті. Найбільш рішуче - славетний князь Константин Острозький; він заснував школи в Турові, Володимирі, а в 1580 р. заснував колегіум, навколо якого згуртувалися найкращі культурні сили України. Але таких було небагато і тому провідна роль в національному русі перейшла до нижчих верств.
Міщанство , яке мусило боротися проти соціального, національного й релігійного гніту, організувалося у братства. Перші згадки про їх діяльність з'являються в середині XV ст., а провідну роль здобули в кінці ХVІ-поч.ХVIIст. Саме братства стали ініціаторами церковних реформ, усували негідних священиків, критикували владик, залучали до роботи у своїх школах і парафіян, талановитих вчителів, реформували монастирі, засновували школи, друкарні, бібліотеки, вивчали і поширювали духовну літературу. Цим сприяли пробудженню в усьому суспільстві зацікавленості до громадської діяльності, зміцнювали моральність і національний дух, православну віру, ширили культуру і освіту. Саме братствам слід найбільше завдячити культурно-національному відродженню України наприкінці XVI ст.
Найбільшу роботу проводило Львівське братство. Воно збудувало величну церкву, заснувало першу українську гімназію, друкарню, школи. Підтримувало книгодрукаря Івана Федорова, викупило його друкарню. Друкували як церковні книги так і підручники. Братства діяли також у Києві, Луцьку та інших містах. Мережа освітніх установ підняла до національно-культурного життя широкої маси населення. Саме цей рух став тим середовищем , в якому зародилася ідея національно-державного відродження.
3. Виникнення українського козацтва та його роль в житті українського народу.
Українське козацтво - унікальне явище в світовій історії. Козацтво виникло і в інших регіонах (Дон, Урал), але лише на Дніпрі вдалося сформувати козацьку республіку, котра на протязі довгого періоду являлась оплотом української державності.
„Козак" - слово тюрського походження , означає степовий розбійник , вільна людина.
Причини виникнення:
Економічні: наявність величезних незаселених родючих земель в середній течії Дніпра та Півдня. Ці землі приваблювали сміливих людей, які збиралися в ватаги і йшли на промисли: ловили рибу, добували сіль, селітру, займалися мисливством, бджільництвом. Постійна небезпека збоку татар вимагала відваги та військового мистецтва ;
Соціальні: посилення феодального та релігійного гніту з боку польської шляхти; оформлення кріпатства;
Політичні: намагання литовського, а потім польського уряду використати козаків для захисту
від татар , прагнення взяти їх під свій контроль;
Національно-релегійні: політика полонізації українців, наступ католицизму на православну
церкву;
Особисті: пошук пригод та лицарської слави.
Виникнення Запорізької Січі. Поодинокі козацькі ватаги, що блукали в нижній течії Дніпра, за 9 порогами, які перетинали могутню річку, об'єднав Д.Вишневецький (Байда). На о.Мала Хортиця в 1553-1554 р.р. була побудована фортеця, що одержала назву Січ - від „сікти", бо була укріплена загостреними палями. Січ слугувала козакам як табір, де вони жили і відбивали набіги ворогів. Посередині фортеці був майдан, де стояла церква і де проходили ради; навкруги стояли курені, в яких жили козаки-земляки, військова концелярія, пушкарня, житла старшин. Таких Січей було 8 (дивись карту розташування Січей), бо з різних причин козаки змінювали місце їх розташування.
Запорізька Січ - козацька республіка (ЗС) складається як своєрідний державний утвір з демократичними законами, який мав спільну територію, мову, релігію, армію - Військо Запорізьке, суд, символіку тощо. Демократичний характер ЗС підкреслювався звичайною військово-адміністративною організацією, що увібрала в себе давні вікові традиції Русі.
Січове товариство нараховувало кілька десятків тисяч озброєних козаків, ділилося на
військово-адміністративні одиниці-курені, очолювані виборними курінними атаманами. Всі
козаки вважалися рівними і мали однакові права. Вищим органом влади на Січі була Січова
Рада.
На Радах обиралася старшина-кошовий отаман, писар, осаули, обозний, суддя. Рада розглядала найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики.
Рішення приймалося більшістю голосів і йому мала скоритися меншість. Козаком міг стати кожний , хто був християнином , незалежно від національності і соціального положення. ЗС була притягальним осередком для поневолених селян і міщан , де вони могли знайти волю. Вона стала колискою українського козацтва. Система народного самоврядування дала змогу М.Костомарову, а потім і К.Марксу назвати ЗС «християнського козацькою республікою».
Реєстрове козацтво. Вже на початку XVI ст. робилися спроби керівництва Речі Посполитої поставити козаків під свій контроль, прийнявши їх на державну службу. В 1572 р. польський король Сизігмунд прийняв на службу 300 козаків , яких було списано в реєстр - з того повстала назва реєстрових козаків. В різні періоди їх кількість змінювалася, досягаючи декілька тисяч чоловік. За свою службу реєстрові козаки користувалися привілегіями: мали своє самоврядування, звільнялися від всяких податків, могли вільно розпоряджатися своїм майном та отримувати платню.
Головною метою створення реєстрового козацтва було використання їх для охорони кордонів від нападів турків та татар, але найголовніша - це розколоти козацтво, полегшити цим контроль над ним.
Боротьба проти агресії Туреччини та Кримського ханства. З появою козацтва українські землі отримують своїх захисників від нападів турків та татар. ЗС стає форпостом українських земель.
З другої половини XVII ст. козаки переходять від оборони до нападів на татарські та турецькі міста на своїх швидкоходах чайках. Особливо інтенсивними ці походи стають між 1600-1620 рр. 1606 р. - спустошили Варну, 1608 р. - взяли Перекоп, 1609 р. - пограбували Кілію, Ізмаїл, Акерман, 1615 р. - спалили Константинопольську гавань, 1616 р. - захопили Кафу, звільнили тисячі невільників. Україна пробивала турецько-татарську блокаду. Морські операції козацького флоту впливали на європейську політику, сприяли утвердженню україни як самостійного чинника світової політики.
Перші козацько-селянські повстання. ЗС виникає як центр антифеодальної і національно-визвольної боротьби. Уже кінець XVI ст. ознаменувався серією козацького-селянських повстань. Вони були викликані слідуючими причинами: посиленням кріпацтва, зростанням податків та повинностей, наступом католицизму, полонізацією населення, наступом на козацькі вольності.
Повстання під керівництвом Криштофа Косинського (1591р.) охопило Київщину, Брацлавщину, Волинь. На чолі повстанців став гетьман реєстрових козаків К.Косинський Рушійні сили: козаки, селяни, міщани. Повстанці захопили Білу Церкву, Київ, Переяслів і почали наступ на Волинь та Поділля, захоплюючи міста та замки, спалюючи документи на володіння землею. Але під містечком Пятка польські війська розгромили армію повстанців. К.Косинського було зрадницьки вбито, але повстання ще продовжувалося деякий час.
Повстання під керівництвом Северина Наливайка (1594-1596р.р.) В 1594 р. повсталих очолив С.Наливайко (неодноразово бував на Січі, ходив в походи проти турків та татар, хотів створити незалежну козацьку республіку між Дніпром і Бугом). Під його керівництвом повсталі пройшли з боями Поділля, Волинь, Полісся, Білорусію, спалюючи маєтки, беручи контрибуцію з міст, звільняючи селян. 1596р. в битві біля урочища Солониця повстанці зазнали поразки.
Перші козацькі війни, з одного боку, виявили неорганізованість і внутрішню роз'єднаність козацтва, але показали, що козаки - впливова сила не тільки в військових походах, а й у внутрішньому житті України. Покозачення народу свідчило про зародження в надрах Речі Посполитої нової української держави.
Роль гетьмана П.Сагайдачного в боротьбі за відродження української державності (1616-1622 рр.). Петро-Конашевич-Сагайдачний був найвидатнішим козацьким ватажком до Хмельницького і одним з найталановитих дипломатів, полководців і державних діячів усіх часів. Особливої слави набув морськими походами, зокрема на Кафу в 1616р.
Під його керівництвом козацтво перетворилося на окремий стан, його збройні сили були реформовані в регулярну армію з суровою дисципліною.
Щодо польського уряду виявив себе чудовим дипломатом, досяг збільшення реєстру аж до 20 тис. Але найбільшою його заслугою було те , що він зумів поєднати інтереси двох найактивніших частин українського суспільства - козацтва і міщансько-духовної інтелігенції. Виявом цього стало вписання гетьмана з усім Військом Запорізьким до Київського братства і постійна опіка його над цим культурним і духовним центром України.
Завдяки гетьману в 1620 р. відбулося висвячення нових православних Ієрархів, що сприяло відродженню української церкви.
Проявив себе талановитим полководцем в ході Хотинської війни з Терцією, де його було смертельно поранено. Все своє майно заповів українським братствам Києва і Львова.
Козацько-селянські повстання 30-х років XVII ст. Після смерті Сагайдачного козаки відмовилися від політики компромісів з Польщею. Посилення тиску з боку польського уряду (заборона нереєстрового козацтва, будівництво для контролю над козаками фортеці Кодак на Дніпрі) викликало нову хвилю козацько-селянських повстань. 1630 р. - під проводом гетьмана Тараса Федоровича, 1635 р. - під проводом Івана Сулими, 1637-1638 рр. - Павла Павлюка і Якова Острянина. Ці повстання, хоч і зазнали поразки, сприяли зростанню національної свідомості українців та накопиченню ними досвіду для майбутньої визвольної боротьби.
Таким чином, козацтво стало провідною силою в боротьбі за національне визволення України.