Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
125.Роль і значення кадрів у системі управління л/г.
126.Категорії управлінських кадрів. Трудовий колектив або всіх працівників підприємства називають персоналом, який поділяється на виробничий та управлінський.
Виробничий персонал (робітники) включає основних і допоміжних робітників. Перші виконують основну роботу, а другі - допоміжну.
Управлінський персонал або управлінські кадри (службовці) поділяють на категорії керівників і спеціалістів та технічних працівників.
Керівники - це ті працівники, які здійснюють управління діяльністю підприємства (організації, установи), наділені правом прийняття управлінських рішень і контролю за їх здійсненням та мають у підпорядкуванні підлеглих.
У залежності від масштабів і специфіки управління керівників поділяють на лінійних, які відповідають за весь спектр функцій управління підпорядкованим об'єктом, і функціональних керівників, які виконують окремі функції управління. За ієрархічним статусом керівників відносять до вищого рівня (директор і його заступники), середнього рівня (керівники цехових підрозділів) і нижчого рівня (майстри дільниць, бригадири).
Спеціалісти - це ті працівники, діяльність яких пов'язана з інформаційно- аналітичним забезпеченням управління, але вони не наділені правом прийняття управлінських рішень.
Технічні спеціалісти (секретарі, оператори, кур'єри, комірники та ін.) виконують допоміжні роботи в управлінському процесі.
127.Роль керівника в системі управління. Роль керівника в системі управління є непересічною й безальтернативною в тому сенсі, що без керівника система не буде налагодженою, дієвою й ефективною, принаймні тривалий час. Але, з іншого боку, якщо підприємство чи окремий підрозділ, за відносно короткої відсутності (на період відпустки чи нетривалої хвороби, або відрядження) їхнього керівника починає давати збої в роботі, знижує свою дієвість та результативність, це може бути ознакою неефективної ролі керівника в організації та налагодженні самодостатньої системи управління. Задача керівника якраз і полягає в тому, щоб не підміняти підлеглих, а вміло розподіляти між ними роботу й організовувати її ефективне виконання. Не розподілена й не закріплена за виконавцями робота або не буде виконаною, або її доведеться виконувати керівникові. Розподілений обсяг обов'язків за підлеглими, який не забезпечений адекватним обсягом повноважень для їх виконання, теж частково повертається до керівника, оскільки підлеглі змушені будуть постійно узгоджувати з ним свої дії. А за його відсутності чи зайнятості іншими справами робота таких виконавців, які обмежені у свої правах, може призупинятись.
Роль керівника зводиться до:1)організації системи управління;2)забезпечення її безперебійного та ефективного функціонування;3)розвитку системи управління у відповідності до вимог часу й умов, що змінюються.
128.Вимоги до системи якостей керівника. Вимоги до системи якостей керівника мають широкий спектр. Англійські автори М. Вудкок і Д. Френсіс у своїй книзі вважають, що для ефективного управління керівник має володіти такими якостями:
129. Сутність компетентності та її значення в професійній діяльності людини. Компетентність людини узагальнено можна інтерпретувати як адекватність її життєвих виявів буттю на локальному рівні ситуацій, у яких вона перебуває, і у всепланетарному масштабі як осередку життя людства та збереження й виживання людського роду. Те, що видається людиною за адекватність її життєвих виявів ситуації, у якій вона перебуває, або це їй так здається, не завжди позитивно корелює з вимогами всепланетарного масштабу в межах життя людського роду. Такі життєві вияви слід тлумачити як неадекватні, тобто некомпетентні, оскільки вони несуть у собі загрозу не лише соціальному буттю, яке твориться людиною, а й буттю в цілому, що виштовхує людину із себе за її неадекватність. Екологічні бумеранги, які смертельно вражають людство, є цьому наочним прикладом.
130.Вимоги до фахівців л/г. Вимоги до спеціалістів лісового господарства зумовлюються, у першу чергу, особливостями й специфікою лісогосподарського виробництва. Фахівці лісового господарства без шкоди для лісу не можуть замінити працівники без відповідної освіти, оскільки вони мають уміти управляти не лише трудовим процесом, а й біо-екологічним процесом у кожному зокрема насадженні, що вирощується в закріпленому за ними лісовому фонді. Відповідна фахова освіта забезпечується мережею навчальних закладів. Адаптація до виробничих умов і набуття практичного досвіду спеціалістами здобувається в підприємствах галузі лісового господарства, яка традиційно підтримує високу корпоративну культуру лісівників України, що є запорукою успішного виконання покладеної на неї місії. Безпосередньо здійснюють управління трудовими й біоекологічними процесами в державному лісовому фонді лісничі, помічники лісничих, старші майстри, яким допомагають майстри лісу. Формальні й конкретні вимоги до них як до спеціалістів викладені у кваліфікаційних характеристиках і посадових інструкціях.
131.Методи оцінки особистих і ділових якостей працівників.
132.Назвати заклади освіти, у яких здійснюється підготовка фахівців для галузі л/г ОКР «Магістр». Фахівців ОКР «Магістр» готують на лісогосподарських факультетах Національного університету біоресурсів і природокористування України (м. Київ), Національного лісотехнічного університету (м. Львів), Харківського національного аграрного університету, Житомирського національного агроекологічного університету.
133. Назвати заклади освіти, у яких здійснюється підготовка фахівців для галузі л/г ОКР «Бакалавр». Фахівців ОКР «Бакалавр» готують у Березнівському, Велико-Анадольському, Кременецькому, Лубенському, Малинському, Сторожинецькому, Чугуєво-Бабчанському лісотехнічних та лісових коледжах.
135.Професійна підготовка, підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів для галузі л/г. Підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів здійснюється в Українському центрі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів лісового господарства «Укрцентркадриліс» (м. Боярка).
136.Організація праці персоналу.
137.Атестація працівників. Основні положення, порядок і правові наслідки атестації.
138.Мета й наслідки оцінки якостей працівника.
139.Назвати основні методи оцінки якостей працівника.
140.Сутність закритої кадрової політики.
141.Сутність відкритої кадрової політики.
142.Сутність інформації та її роль в управлінні виробництвом. Під інформацією розуміють сукупність даних про певні явища, події, факти. Феномен інформації пов'язують, перш за все, з певними організаційними утвореннями, що мають цілісність і структуру, де інформація, поряд із речовиною та енергією, відіграє роль системо утворюючого фактору. Звідси інформація постає як функціональна й невід'ємна властивість процесів управління, тобто їхній атрибут. А це означає, що із втратою чи відсутністю інформації, яка має забезпечувати системну цілісність, система припиняє своє функціонування. Тут важливо усвідомлювати й розуміти, що для утворення, функціонування й розвитку системи недостатньо лише наявності необхідної речовини, енергії, інформації. Необхідно, щоб відбувалась доцільна циркуляція або обмін речовиною, енергією, інформацією між структурними елементами. Саме такий обмін і є запорукою життєдіяльності системи та її успішного розвитку. Управління починається з утворення чи створення певної системи, яка володіє властивостями й характеристиками у відповідності зі своїм призначенням. Це призначення може формуватись чи програмуватись як об'єктивним або природним шляхом, так і із втручанням людини, тобто суб'єктивно.
143.Поняття й сутність та різновиди діалогу. Діалог – двосторонній обмін інформацією між двома людьми в вигляді питань та відповідей. Основними ознаками діалогу є: намір, цілеспрямованість правила ведення діалогу. Діалог робить із людського індивіда істоту, яка мислить. Кожне людське життя проходить через розвиток (онтогенез) особистості, у якому мовлення й мислення відіграють вирішальну роль. Діалог онтогенетично передує внутрішньому мовленню, накладає відбиток на його структуру й функціонування, а тим самим і на свідомість людини в цілому. Мовлення актуалізує мислення людини. «Без мовлення неможливе оволодіння знаннями і формування свідомості. Завдяки йому людство передає набутий досвід наступним поколінням. У людини мовлення тісно пов'язане з усіма психічними процесами.
144.Роль діалогу в актуалізації мислення людини.
145.Спілкування. Його сутність та основні аспекти. Спілкування - складний багатоплановий процес установлення й розвитку контактів між людьми, що породжується потребами в спільній діяльності; полягає в обміні інформацією пізнавального або емоційно-оцінного характеру, виробленні стратегії взаємодії, сприйнятті та розумінні один одного як партнерів. Спілкування розглядається як одна з основних психологічних категорій. У найбільш загальних класифікаціях виділяють три аспекти спілкування, зокрема: комунікативний, інтерактивний та перцептивний. Комунікативний аспект полягає в специфіці інформаційного процесу між тими, хто спілкується, з урахуванням відносин між партнерами, їхніх установок, цілей та намірів. Інтерактивний аспект спілкування являє собою побудову загальної стратегії взаємодії. Розрізняють такі види взаємодії, як співдружність (кооперація або співробітництво), конкуренція й конфлікт. Перцептивний аспект полягає в сприйнятті одним партнером по спілкуванню другого, що досягається «прочитанням» за фізичними характеристиками партнера його психологічних властивостей та особливостей поведінки.
146.Комунікації в системах управління. Під комунікаціями в загальному вигляді розуміють те, що зв'язує. Тому це слово має декілька значень, зокрема: шляхи сполучення й транспорту; лінії зв'язку; мережі підземного господарства населених пунктів, особливо, міст; спілкування. Комунікація у філософії та психології трактується як тип взаємодії між людьми, що передбачає обмін інформацією, який за своєю сутністю відрізняється від діалогу й, власне, спілкування та є більшим за обсягом явищем і поняттям. Але в управлінні на таких нюансах акцент, як правило, не робиться й діалог та спілкування розглядаються як різновиди комунікацій.
147.Комунікації між підприємством і зовнішнім середовищем. Комунікації між підприємством і зовнішнім середовищем. Розрізняють внутрішні комунікації, тобто ті, які відбуваються в межах самого підприємства чи організації, та комунікації між організацією й зовнішнім середовищем, яке в найширшому розумінні ототожнюється з усім оточуючим світом. Усе, що не входить у структуру організації, є зовнішнім у відношенні до неї середовищем. Але є очевидним, що організація не взаємодіє зі всім світом, і зовнішнє середовище у своїх складових елементах і факторах має різний вплив на організацію.
148.Фактори прямого та опосередкованого впливу на п-во (організацію). До середовища прямого впливу відносять наступні фактори: 1)постачальники; 2)споживачі; 3)закони й державні органи; 4)конкуренти; 5)профспілки. До середовища побічного впливу відносять такі фактори: 1)стан економіки; 2)політичні фактори; 3)науково-технічний прогрес; 4)соціально-культурні умови; 5)міжнародні події. Організація буде тим більше залежати від факторів зовнішнього середовища: 1)чим більше в неї буде постачальників; 2)чим більше буде законів, інших нормативних актів, які регламентують діяльність організації, чим частіше ці правові акти будуть змінюватись, чим детальнішою буде регламентування й контроль із боку державних органів; 3)чим більше буде конкурентів; 4)чим менше буде споживачів; 5)чим активнішими будуть профспілки; 6)чим не стабільнішим буде стан економіки; 7)чим мінливішою буде технологія виробництва продукції, яку випускає організація; 8)чим не стабільніша політична ситуація; 9)чим більш негативні міжнародні події.
149.Основні вимоги до комунікацій між організацією та її зовнішнім середовищем. Вимоги до комунікацій між організацією та її зовнішнім середовищем: 1)організація повинна своєчасно й у достатньому обсязі володіти інформацією про ті факти, події, явища, які відбуваються в зовнішньому середовищі й впливають або можуть вплинути на її діяльність; 2)своєчасність і достатність надходження такої інформації повинні забезпечуватись системою управління організації в результаті відбору й переробки інформації, яка поступає із зовнішнього середовища; 3)оскільки значні обсяги важливої для організації інформації не адресуються й не надсилаються, тобто не надходять самі по собі в організацію, тому в цьому сенсі вона мусить займати активну позицію, яка б дозволяла забезпечити своєчасне отримання й здобуття необхідної інформації; 4)активну позицію організація має займати й у забезпеченні зворотного потоку інформації, яка йде від неї в зовнішнє середовище. Дуже важливо, що б ця інформація в міру можливостей позитивно впливала на фактори зовнішнього середовища з точки зору інтересів організації.
150.Внутрішні комунікації. Внутрішні комунікації поділяються на вертикальні та горизонтальні, які, у свою чергу, за характером перебігу або здійснення можуть бути формальними й неформальними. Вертикальні комунікації забезпечують переміщення інформації між працівниками, ланками, підрозділами, які знаходяться на різних рівнях у структурі організації й можуть перебувати у відносинах субординації (керування й підлеглості). Вертикальні потоки інформації можуть бути висхідними (від нижчих рівнів до вищих) у вигляді зворотного зв'язку та низхідними (від вищих рівнів до нижчих), як прямий зв'язок. Управління забезпечується завдяки вертикальним комунікаціям. Горизонтальні комунікації відбуваються між працівниками, ланками, підрозділами, які знаходяться на одному ієрархічному рівні системи, що виключає між ними субординацію, а передбачає суб'єкт-суб'єктні, тобто партнерські відносини. Вони забезпечують координацію та узгодженість завдань і дій на паритетних засадах. Неформальні комунікації здійснюються як по вертикалі (уверх-вниз), так і по горизонталях структури організації. На відміну від формальних комунікацій, які у своїх потоках несуть офіційну інформацію, неформальні комунікації можуть транслювати будь-яку інформацію й не мають нормативного характеру. Навіть офіційна інформація, яка передасться каналами неформальних комунікацій, не передбачає обов'язковості її сприйняття та врахування в діяльності. Ці комунікації ще називають каналами розповсюдження чуток. До неформальних комунікацій склалось суперечливе відношення. 3 одного боку, уважається, що чутки (або плітки) несуть неправдиву інформацію.
151.Сутність міжособистісних комунікацій та їхня роль в управлінні. Міжособистісні комунікації як формального, так і неформального характеру мають надзвичайно важливе значення в забезпеченні управління, структуруванні та функціонуванні трудового колективу. Зарубіжними дослідниками доведено, що керівники від 50 до 90 % свого робочого часу витрачають на розмови. Звідси вважається, що ефективність керівника багато в чому зумовлюється тим, наскільки він може бути ефективним у спілкуваннях із підлеглими, колегами, партнерами й керівниками вищих рівнів. Не дивлячись на віртуальність, яка із запровадженням і розвитком інформаційних технологій усе більше використовується в міжособистісні комунікаціях, потреба в безпосередніх спілкуваннях ніколи не щезне. Отже, і значення таких спілкувань не втратить своєї актуальності. Тому й важливо набувати й розвивати в собі навички здатності здійснювати змістовні та ефективні міжособистісні комунікації.
152.Комунікаційний процес та його основні елементи. Комунікаційний процес - це обмін інформацією між двома або більше людьми. Обмін інформацією відбувається лише тоді, коли одна сторона пропонує інформацію, а інша її сприймає. В управлінні, як було розглянуто вище, це постійний кругообіг інформації у вигляді прямого й зворотного зв'язку. Більшість американських, англійських, японських керівників уважають, що комунікації є головною перепоною на шляху досягнення ефективності організації. Тобто, без ефективних комунікацій неможливе ефективне управління. До комунікаційного процесу входять такі елементи:1)Відправник - особа, яка генерує ідеї, збирає, обробляє, готує та передає інформацію; 2)Повідомлення - власне, інформація, закодована в певні символи; 3)Канал - засіб передавання інформації; 4)одержувач (адресат) - особа, для якої призначена інформація та яка інтерпретує її.
153.Вимоги до інформаційного забезпечення управління. Вимоги до інформаційного забезпечення управління узагальнено й концептуально можна звести до того, що інформація повинна бути: 1)достовірною; 2)своєчасною; 3)достатньою; 4)не надлишковою. Недостовірна та недостатня інформація позбавляє можливості адекватно проаналізувати ситуацію, підготувати й прийняти доцільне управлінське рішення та здійснити необхідний управлінський вплив. Цим зумовлюється недолугий управлінський процес, на виправлення хиб якого потрібно буде витрачати додатковий час і ресурси. Запрограмовані таким штабом помилки не завжди вдається виправити. Несвоєчасна інформація втрачає свій сенс і значення для аналізу ситуації та здійснення управлінського впливу. Надлишкова інформація топить і розчинює в собі необхідну й сутнісну інформацію, перевантажує комунікаційний процес баластною інформацією.
154.Найбільш типові бар`єри в здійсненні ефективних комунікацій.
155.Організація діловодства в підприємствах галузі л/г.
156.Роль інформаційних технологій у забезпеченні управління.
1.Уявлення про типологію особистостей. Типологія особистостей або поділ особистостей на окремі типи логічно корелює з темпераментами як вродженими здібностями й схильностями індивідів та їхніми характерами, які природно вкорінені в темперамент й визначально зумовлюються ним, але формуються в онтогенезі під впливом соціокультурного середовища, в якому індивід від народження зростає й розвивається.
2.Сутність самоменеджменту та його роль в розвитку й удосконалені особистості людини. Самоменеджмент - це послідовне й цілеспрямоване використання ефективних методів, прийомів і технологій самореалізації й саморозвитку власного особистісного потенціалу. Основна ціль самоменеджменту полягає в максимальному використанні власних можливостей, самовизначенні та свідомому керуванні ходом свого життя для успішної самореалізації в ньому своєї особистості2. Концептуальний смисл самоменеджменту закладений у самому цьому словосполученні. Для того щоб управляти іншими спочатку треба навчитись управляти собою.
3.Сутність концепту Сковороди «сродний труд» та його значення в житті людини. За твердженням філософа, головне джерело всіх бід людських - «несродність» її внутрішнього світу (мікрокосму) зі світом зовнішнім (макрокосмом). По-справжньому, на його думку, людина стає радісною й щасливою тоді, коли знаходить для себе «сродну» своїй душі працю.
4.Найважливіші аспекти, за якими розрізняють темпераметри людини. Як відомо, схильності людини до виконання тієї чи іншої праці залежать від її темпераменту, тобто від сукупності індивідуальних особливостей людини, яка характеризує динаміку її психічної діяльності. Під темпераментом, зазвичай, розуміють ті індивідуальні властивості, які в найбільшій мірі залежать від природних здібностей людини. Виокремлюють два найважливіших аспекти темпераменту: активність і емоційність. Активність в більшій мірі залежить від фізіології й тілесної будови організму, а емоційність - від психіки, яка вкорінена в нервову систему.
5.Сутність понять «людина», «індивід», «індивідуальність» та «особистість». Людина - це родова назва в біологічній класифікації всього живого, яка позначає істоту, що у земному житті досягла найвищого розвитку, володіє розумом, якісно відрізняється від інших істот, які знаходяться на вищих сходинках розвитку, зокрема тварин, і є суб'єктом суспільно-історичної діяльності. Як суб'єкт і продукт трудової та суспільної діяльності є складною біо-психо-соціальною системою, в якій біологічне й психічне, генетично зумовлене й при життєво сформоване, природне й соціальне утворюють нерозривну єдність. Індивід - знеособлена назва окремого представника людського роду як одиничної цілісності, що має в собі та репрезентує основні ознаки й властивості, притаманні для цього роду. Індивідуальність - цим поняттям визначається все те унікальне й неповторне, що притаманне конкретній людині, відрізняє від інших індивідів та робить її несхожою на інших. Особистість - це індивід, який набув соціально значущих рис і виступає суб'єктом соціальних відносин та свідомої діяльності. Особистість як набута прижиттєва властивість людини формується в суспільстві, серед людей у процесі соціалізації індивіда.
6.Сутність соціалізації та її роль в розвитку особистості. Соціалізація - це процес формування індивіда в особистість, засвоєння ним знань, досвіду, норм і цінностей, включення до системи соціальних зв'язків і відносин, необхідних для його становлення і життєдіяльності в даному суспільстві. Процес соціалізації поділяється на два основних етапи: 1) Адаптація - пристосування до норм і цінностей певного суспільства чи окремого соціального середовища, в якому індивіду доводиться перебувати; 2) Інтеріоризація - процес включення засвоєних на етапі адаптації норм і цінностей у внутрішній світ індивіда, в його свідомість і підсвідомість, після чоло ці норми і цінності стають його власними нормативами й життєвими орієнтирами та переконаннями, якими він керується у своїй поведінці, стилі й способі життя.
7.Десоціалізація й ресоціалізація: сутність та основні причини, які їх зумовлюють. Десоціалізація означає втрату особистістю раніше набутих властивостей і здатностей. Ресоціалізація полягає в набутті особистістю нових властивостей і здатностей взамін тих, якими вона оволоділа раніше і які втратили свою актуальність. Як правило, потреба в більшій чи меншій ресоціалізації, частіше всього виникає тоді, коли людині, доводиться змінювати свою професійну діяльність переходити в кардинально інакше7 соціальне середовище, міняти країну свого постійного проживання тощо.
8. Сутність соціальної де еволюції. До чого б докотилася у своїй соціальній еволюції людина, якби вона, щоразу, від свого народження й до смерті, керувалася одними лише бажаннями й не докладала волі й зусиль у розвитку себе як особистості. Логіка підказує - до витоків своєї еволюції, тобто в стан первісної людини. Це називається соціальною дееволюцією. Коли ж воля втрачається, тоді той, хто її втратив, приречений на соціальну дееволюцію, деградацію, втрату людської подоби й людського життя.
9.Особистість як інтегральна властивість людини у вузькому й широкому сенсі розуміння її сутності. Особистість - це та інтегральна властивість людини, набуваючи яку в процесі соціалізації людський індивід стає власне людиною. Особистість - це те, завдяки чому людина як істота відрізняється від тварин, братів своїх менших. Чим більше розвинена особистість, тим більше в людині людського й усього іншого, що відрізняє її від тварин. 10.Три рівні зрілості дорослої особистості як сходинки її розвитку: розкрити сутність цього твердження. У психології розрізняють три рівні зрілості дорослої особистості, зокрема: нижчий, середній і вищий. На нижчому рівні зрілості людина в більшій мірі підпорядкована своєму характеру, аніж власній особистості. При переході від нижчого до вищого рівня людина максимально, настільки це можливо, звільняється від залежності свого характеру, особливо його негативних рис, і в більшій мірі підпорядковує свою поведінку, стиль і спосіб життя власній особистості. Нижчий рівень зрілості імлистості класифікується за ознакою того, як живе і діє індивід, а вищий - за видом його провідної життєдіяльності, тобто за тим, ради чого він живе. Найвищим рівнем розвитку людини вважається, коли вона досягає самоактуалізації власної особистості. Це той рівень розвитку особистості, коли людина стає не лише самодостатньою в своїй життєдіяльності, а й знаходить справу свого життя, яка сприяє максимальній самореалізації її особистісного потенціалу й дає їй наснагу займатись цим залюбки без запобігань до вольових зусиль для внутрішнього примусу, долання ліні, негативних рис власного характеру тощо.
11.Самоактуалізована особистість як вищий рівень її розвитку та життєвий орієнтир у самоменеджменті людини: розкрити сутність цього твердження. Самоактуалізована особистість - це той життєвий орієнтир, до якого варто прагнути в розвитку власної особистості. Але без докладання вольових зусиль, спрямованих на розвиток власної особистості, навіть всебічно обдарований від природи індивід не зможе цього досягти. У цьому контексті доцільно зробити коротку інтерпретацію сутності волі та її значення в соціальній еволюції людини й розвитку особистості індивіда.
12.Роль волі людини в розвитку її особистості. Адже без волі людина перетворюється в соціальне ніщо. Наприклад, коли людина бажає їсти чи задовольнити якусь іншу фізіологічну потребу й у неї є можливості не відкладати своє бажання, і вона задовольняє його, тоді їй не потрібна воля. У такі моменти невідкладеного задоволення фізіологічного бажання людина керується інстинктами. Що забажав, те й зробив, не задумуючись. Як то робить дика тварина. В одомашненої тварини, на відміну від дикої, можуть бути сформовані відповідні рефлекси, які змушують н відтягувати свої бажання. Воля потрібна тоді, коли необхідно вгамувати свої бажання, коли потрібно виявити зусилля, долати якісь перепони чи бар'єри, вирішувати проблеми, досягати поставлені цілі тощо. Ми всі добре знаємо, що в стадії невідкладного задоволення фізіологічних потреб людина перебуває у віці немовляти, тобто на початку соціалізації своєї особистості. Далі, все досягнуте в розвитку особистості є результатом впливу оточуючого соціального середовища та актів волевиявлення конкретної людини, якій ця особистість належить.
2