Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE \* MERGEFORMAT28
Зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ І. Загальні положення щодо опіки та піклування………...............5-12
РОЗДІЛ ІІ. Встановлення та припинення опіки та піклування…………...13-23
2.1. Встановлення опіки і піклування……………………...………………13-16
2.2. Права та обов’язки опікунів і піклувальників………....……………...17-19
2.3. Припинення опіки і піклування………………...…………….........…..20-23
РОЗДІЛ ІІІ. Патронат над дітьми…………………….……………...……....24-28
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………...……..……………....32
ВСТУП
Обрана мною тема курсової роботи «Опіка та піклування» є досить актуальною. Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки. Водночас, крім загальних цілей опіки і піклування, закон визначає також спеціальні цілі щодо двох груп осіб, права й інтереси яких покликаний захищати інститут опіки і піклування, — неповнолітніх і повнолітніх фізичних осіб. Питання опіки та піклування відноситься як до сімейного так і цивільного права, тому що особисті немайнові та майнові відносини громадян з організаціями та між собою регулюються та охороняються як сімейним так і цивільним законодавством.
Метою курсової роботи є вивчення і опрацювання актуальної теми нашого суспільства – опіка та піклування. Відповідно до цієї мети, завданням поставленої роботи дізнатися загальні положення опіки та піклування, її історичні інститути, аспекти, як встановлювалася та розвивалася вона в Україні та в сучасному законодавстві тощо. З оглядом цієї роботи ми дізнаємось також про проблеми опіки та піклування в цілому та про встановлення та припинення опіки та піклування.
Завданням моєї курсової роботи є описати і дати точне поняття, змісту та значенню опіки та піклування та патронату в Україні. Описати та відзначити всі аспекти встановлення та припинення опіки(піклування) та патронату в Україні та окреслити всі права та обов’язки опікунів і піклувальників.
Об’єктом роботи – є опіка, піклування та патронат над дітьми як правове явище яке існували і будуть існувати до тих пір, поки діти потребують в захисті.
Предметом курсової роботи – є поняття опіки та піклування разом з патронат над дітьми.
Відомо, що проблеми правового регулювання опіки та піклування були і є актуальними в будь-якому суспільстві, зважаючи на те, що кожне цивілізоване суспільство дбає про своє цивілізоване майбутнє. Як стверджують історики педагогіки, культурі українців завжди були притаманні традиції гуманного, бережливого ставлення до немічних і обездолених людей, а особливо до людей, як найбільш беззахисних серед них. Створення Київської Русі і прийняття християнства, заснування церков і розвиток освіти стали могутнім чинником розвитку традицій милосердя та доброчинності. У будь-яких державах і суспільстві завжди були, є і будуть діти-сироти і діти, які з різних причин залишаються без піклування батьків.
Для написання курсової роботи я використала роботи вітчизняних вчених. Для різностороннього викладу думок вчених були використані монографії, підручники та періодичні видання.
РОЗДІЛ І. Загальні положення щодо опіки та піклування
Опіка наддітьми на українських землях завжди була однією з найважливіших функцій суспільства. Як стверджують історики педагогіки, культурі українців завжди були притаманні традиції гуманного, бережливого ставлення до немічних і обездолених людей, а особливо до людей, як найбільш беззахисних серед них. Створення Київської Русі і прийняття християнства, заснування церков і розвиток освіти стали могутнім чинником розвитку традицій милосердя та доброчинності[ІІІ,3,c.43].У будь-яких державах і суспільстві завжди були, є і будуть діти-сироти і діти, які з різних причин залишаються без піклування батьків. І в цьому випадку суспільство і держава бере на себе турботу про розвиток і виховання таких дітей.Найбільш поширеною в Україні правовою формою влаштування дітей-сиріт і дітей, які залишились без батьківського піклування, в сім’ю є опіка та піклування. Народна мудрість говорить: «Не забувай минулого, бо воно вчитель майбутнього».
В період свого існування система громадського піклування дітей, які залишились без піклування батьків, зазнавала нестачу коштів і, як наслідок цього, висока дитяча смертність була саме серед вихованців названих закладів. Катерина II, яка заклала мережі виховних будинків в Росії, вперше законодавче закріпила принцип передачі дітей-сиріт до сімей. Особливостями системи громадського піклування про дітей-сиріт було:
1)становий характер піклування; залежно від стану, до якого належала дитина, вона могла бути вміщеною до того чи іншого закладу;
2)притулки, виховні будинки та інші подібні заклади існували за рахунок змішаного фінансування. Частину коштів надавала держава. А інша частина надходила від різноманітних благодійників, а також ці заклади існували і за рахунок власної комерційної діяльності;
3)заклади у більшості були розраховані на утримання дітей з середніх верств населення або дітей, які не мали власного майна, оскільки інші існували саме за рахунок останнього під піклуванням родичів чи інших людей;
4)більшість закладів була розрахована на невелику кількість дітей.
Поступово справа опіки переходить у руки держави і громадських організацій, діяльність яких також регламентувалася державою.[ІІІ,3,c 49]
До Другої світової війни в Радянській Україні утвердилася цілісна система опіки і виховання дітей і молоді, яка охоплювала такі форми соціальної опіки, як дошкільні заклади, дитячі будинки, дитячі комуни, колонії праці. Важливу роль у здійснені опіки над дітьми і молоддю відігравали загальноосвітня школа і заклади професійно-технічної освіти, які у 1940 р. були об’єднані в Міністерство трудових резервів. Входження Галичини до складу Радянської України у 1939 р. привело до перемін у всіх сферах суспільного життя, в т.ч. до ліквідації громадських організацій, а разом з ними і припинення соціальної опіки, яку вони здійснювали. В краї запроваджувалася система опіки, яка діяла в тодішньому Радянському Союзі.У повоєнні роки разом з дітьми сиротами, яких осиротила війна, з’являється і, так звані, соціальні сироти, тобто діти-сироти при живих батьках.Причинами цього було, по перше, збільшення випадків позбавлення батьківських прав, а по-друге, цьому деякою мірою сприяв Указ Президії Верховної Ради СРСР . Він скасував право одинокої матері звертатися до суду з позовом про встановлення батьківства та про стягнення елементів на утримання позашлюбної дитини та передбачив, що при реєстрації народження позашлюбної дитини в загсі вона записується за прізвищем матері, а по батькові–за її вказівкою. В післявоєнні роки система соціальної опіки постійно вдосконалювалася, відкривалися нові типи навчально-виховних закладів. Цей період характерний тим, що суспільство прагнуло повністю взяти на себе всі питання соціальної опіки. З часом в Україні створено цілісну систему опіки та виховання. В ній використовувалися різноманітні форми опікунсько-виховної праці, пристосованої до віку і сімейної ситуації дитини, а також до не задоволених потреб сім’ї і вихованця. Центральне місце в системі опіки в Україні займає сім’я, де виховання й опіка здійснюються природним способом через задоволення основних потреб дітей і створення відповідної виховної атмосфери, опертої на відповідних моральних взірцях і вартостях,любові і акцептації. У зв’язку з цим, головним завданням опікунсько-виховноїдіяльності,спрямованої на сім’ю, є формування педагогічної культури батьків,шляхом популяризації знань з педагогіки та психології розвитку дитини. Найкращім середовищем для виховання дитини, в тому числі і для дітей,позбавлених батьківського піклування, є сім’я. Тим більше, що прийняття дитини під опіку в сім’ю родичами або близькими померлих батьків з давніх-давен є традицією в українців. [ІІІ,2,c 20]
Базовою цінністю нашого суспільства, яке прагне стати громадянським, а держава – правовою, визнається сім’я, як основний інститут суспільства, і діти, яким належить жити в Україні. У будь-яких державах і суспільстві завжди були, є і будуть діти-сироти і діти, які з різних причин залишаються без піклування батьків. І в цьому випадку суспільство і держава бере на себе турботу про розвиток і виховання таких дітей. Пере оцінити важливість інституту опіки та піклування неможливо, особливо на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, який характеризується кризовими явищами соціально-економічного характеру. У сімейному праві опіка та піклування розглядаються як передача дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, іншим особам з метою їх виховання та захисту їх майнових і особистих прав.
Дитина-сирота – це дитина, у якої померли чи загинули батьки; діти, які позбавлені батьківського піклування, діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавлення останніх батьківських прав, тощо. Встановлення опіки та піклування стосовно дитини, яка позбавлена батьківського піклування, не є обов’язковим. У випадках, передбачених законом, інші особи, насамперед близькі родичі, можуть, без встановлення над дитиною опіки і без призначення їх опікунами, звертатися з позовами до суду про захист прав та інтересів такої дитини або брати участь у її вихованні. Відповідно до законодавства – це дід,баба,сестра, брат, мачуха, вітчим, особа, яка взяла у свою сім’ю таку дитину «фактичний вихователь». Опіка і піклування відрізняються за своїм змістом. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років і має часткову цивільну дієздатність, тобто має право самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, реалізовуючи особисті немайнові права на результати інтелектуальної , творчої діяльності, що охороняються законом, і не несе відповідальності за заподіяну нею шкоду. Опікун замінює її у здійсненні всіх інших прав і обов’язків, будучі її законним представником.[ІІ,1,c534]
Піклування встановлюється над особою у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, яка має неповну цивільну дієздатність, тобто має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком,стипендією або іншими доходами,самостійно реалізовувати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом,тощо. Така особа несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно, відповідно до закону і самостійно, на загальних підставах, відповідає за заподіяну шкоду. Орган опіки та піклування контролює діяльність опікунів(піклувальників) стосовно умов утримання,виховання, навчання дитини, здійснюючи такий контроль різними способами, зокрема перевіркою умов життя дитини, її виховання і навчання, звітів опікунів(піклувальників) щодо діяльності за певний період, співбесідами із сусідами, вчителями тощо.[ІІІ,3]
Опіка та піклування встановлюється з метою забезпечення особистих не майнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб,а також повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов’язки. Аналіз норми ст. 55 ЦК України дає підстави стверджувати, що право на опіку або піклування мають особи зі статусом дитини, а також повнолітні особи, які потребують опіки або піклування внаслідок певних життєвих обставин.[I,2,c.15]
Опіка і піклування відрізняються за своїм змістом. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітньою особою) і має часткову цивільну дієздатність, тобто має право самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, і не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Виходячи з цього, опікун замінює її у здійсненні всіх інших прав і обов'язків, являючись її законним представником. Між тим, він не має права без дозволу органу опіки та піклування відмовитися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну жилого будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна (ч. 1 ст. 71 ЦК).[I,2,c. 21]
Піклування встановлюється над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітньою особою), яка має неповну цивільну дієздатність, тобто має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Така дитина особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону і самостійно на загальних підставах відповідає за завдану нею шкоду. Виходячи з цього, піклувальник дає згоду на вчинення інших правочинів неповнолітньою дитиною, за винятком випадків, передбачених законом. Так, відповідно до ст. 70 ЦК піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички, а також може давати згоду на укладення певних договорів тільки з дозволу органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 71 ЦК). Піклувальник захищає дитину від зловживань з боку інших осіб. Відповідно до статті 64 Цивільного кодексу України опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:
- позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
- поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.[I,2,c.19]
Опікун має певні права та обов'язки відповідно до ст. 67 Цивільного Кодексу України опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного. Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.
РОЗДІЛ ІІ. Встановлення та припинення опіки та піклування.
2.1 Встановлення опіки і піклування
Для виникнення опіки і піклування в сімейному праві необхідні об'єктивно-матеріальні, морально-етичні та юридичні передумови. Об'єктивно-матеріальні передумови складаються з об'єктивного розвитку матеріального світу, з необхідності виховання та захисту дітей, які залишились без батьківського піклування. Природа влаштована таким чином, що дитина до досягнення нею певного віку потребує виховання, утримання та захисту. Ці функції, як правило, здійснюють батьки дитини. Але в силу різних обставин діти можуть залишатись без батьківського піклування. Тоді й виникає об'єктивна необхідність вирішувати питання про покладання перелічених функцій на інших осіб - опікунів чи піклувальників. Вирішення цих проблем і взяла на себе держава, створивши в системі органів місцевого самоврядування органи опіки і піклування. Морально-етичні передумови виявляються в тому, що суспільство в цілому співчуває і жаліє дітей-сиріт та дітей, що залишились без батьківського піклування, та прагне всіляко допомогти їм. З давніх-давен людинолюбство, співчуття і турбота про людей, які опинились в несприятливих умовах, називали філантропією, а людина, яка присвятила себе філантропії - філантропом.Але ці бажання та наміри не завжди в силу різних обставин знаходять практичне застосування. Так звані добровільні вихователі часто втрачають відчуття доброзичливості до осіб, яких вони взялися виховувати, порушують їх права, використовують свою "доброзичливість" для досягнення певної корисливої мети. Щоб попередити настання таких наслідків, держава взяла під свій контроль відносини, пов'язані з вихованням та утриманням дітей, позбавлених батьківського піклування. Про морально-етичні передумови інституту опіки та піклування свідчить п. 2 ст. 244 СК України, в якому зазначено, що при призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки і піклування враховуються особисті якості особи, а також бажання самої дитини, якщо це можливо. Виходячи з цього, переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікуном чи піклувальником над однією і тією ж дитиною, надається:
- родичам дитини незалежно від місця їх проживання;
- особам, у сім'ї яких проживає дитина на час, коли стосовно неї виникли підстави щодо встановлення опіки чи піклування.[II,4,c.155]
Встановлення опіки та піклування – це юридичний акт, який складається за своїм фактичним складом і включає волевиявлення опікуна(піклувальника) та рішення органу опіки та піклування або рішення суду. Опіка та/або піклування над дитиною встановлюється органом опіки і піклування, якщо дитина є сиротою або позбавлена батьківського піклування. [II,1,c.536]
Орган опіки та піклування - уповноважений встановлювати опіку або піклування у випадку, якщо батьки:
1) померли;
2) невідомі;
3) визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими;
4) позбавлені судом батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку незалежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини;
5) визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах);
6) понад шість місяців не можуть займатися вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за скоєння злочину, за станом здоров'я (інваліди 1-II групи) тощо);
7) понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи;
8) підкинули (залишили) дитину, і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ;
9) відмовились від дітей в установленому законом порядку;
10) виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у довготривалому відрядженні;
11) перебувають під слідством (п. 2.2 Правил опіки та піклування ). Правила опіки та піклування регламентують і процедуру встановлення опіки та/або піклування. Важливим питанням під час встановлення опіки або піклування є питання місця встановлення опіки або піклування. У ст. 62 ЦК зазначено, що опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.Встановлення опіки або піклування над фізичною особою впливає і на визначення місця проживання підопічного, оскільки:
1) місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна (ч. З ст. 29 ЦК);
2) місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч. 4 ст. 29 ЦК);
3) місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна (ч. 5 ст. 29 ЦК).Для ефективного виконання функцій, які покладені на опікуна та піклувальника, встановлення опіки або піклування повинно відбуватися за вільною згодою особи (опікуна, піклувальника)[II,3,c.536]. Оскільки створення підопічному належних умов можливе лише у випадку, коли встановлення опіки відбулося за вільною згодою опікуна або піклувальника, тому законодавець і вимагає, щоб така вільна згода була виражена у письмовій формі, шляхом подачі заяви до відповідного органу.
Головною метою встановлення піклування над неповнолітньою особою є її виховання та забезпечення її майнових та немайнових прав та інтересів, тобто створення умов, необхідних для повноцінного всебічного фізичного та духовного розвитку неповнолітнього. Піклувальник фізичної особи, дієздатність якої обмежена внаслідок психічного розладу, зобов'язаний створювати їй побутові умови, здійснювати всі необхідні дії, які б сприяли її одужанню. Піклувальник особи, дієздатність якої було обмежено внаслідок зловживання цією особою спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, зобов'язаний здійснювати контроль за розпорядженням нею своїм заробітком та майном.
2.2 Права та обов’язки опікунів і піклувальників
Залежно від того, щодо якої категорії осіб встановлено опіку або піклування, форми та методи здійснення повноважень опікуна або піклувальника можуть відрізнятися.Так, якщо опікуна було призначено недієздатній особі, то, в першу чергу, він зобов'язаний піклуватися про забезпечення цієї особи необхідними ліками та медичним доглядом, створювати належні умови життя, представляти її інтереси. Таке утримання здійснюється за рахунок різноманітних виплат, належних підопічній особі (пенсій, цільових допомог, аліментів, коштів, отриманих як відшкодування у зв'язку із втратою годувальника, інших надходжень від належного їй майна тощо). У випадку якщо цих сум недостатньо для покриття усіх необхідних витрат, вони можуть бути відшкодовані з іншого майна, яке належить підопічній особі, з дозволу органу опіки та піклування.
Опікун повинен здійснювати нагляд, який унеможливить порушення підопічним прав та інтересів інших осіб. Оскільки у разі порушення підопічним прав та інтересів інших осіб відшкодування шкоди покладається на опікуна, якщо він не зможе довести, що таке порушення сталося не з його вини (ст. 1178 ЦК), недієздатною фізичною особою (ст. 1184 ЦК). Обов'язок опікуна відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності (ст. 1184 ЦК).
Опікуни малолітніх мають майже такий самий обсяг прав та обов'язків, як і батьки. Відмінність опікунських прав та обов'язків від батьківських полягає у тому, що вони дещо звужені за обсягом і перебувають під суворим контролем органу опіки та піклування. Так, відповідно до ст. 246 СК орган опіки та піклування контролює умови утримання, виховання, навчання дитини, над якою встановлено опіку чи піклування. Права та обов'язки опіку на дитини визначені у ст. 249 СК.[I,1,c.82] Основний обов'язок опіку на малолітньої особи - дбати про її виховання, навчання та розвиток, здійснювати дії, які відповідають найвищім інтересам дитини. Опікун має право самостійно визначати не обхідні способи виховання дитини за умови дотримання прав дитини.[II,5,c.450]
У ЦК України передбачено обов'язок опікуна вживати заходи щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного. У випадку порушення майнових прав та інтересів підопічного третіми особами внаслідок вчинення правочину з порушенням вимог чинного законодавства, опікун звертається до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину (ст. 226 ЦК). У ч. 2 ст. 67 ЦК закріплено право опікуна вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави.
Особливі обов'язки є у опікуна щодо вчинення правочинів на відчуження майна підопічної особи. Чинним законодавством встановлюється заборона опікунам укладати з підопічною особою правочини, спрямовані на відчуження певного майна тощо, у яких вони або їхні близькі родичі можуть бути зацікавлені особисто. Якщо було укладено правочин за участю підопічної особи та опікуна або члена його подружжя, близьких родичів, такий правочин є нікчемним (статті 203, 215 ЦК).
Опікуни та піклувальники, здійснюючи свої права та обов'язки стосовно підопічного, діють самостійно. Однак деякі юридичні дії, а саме:
- відмова від майнових прав підопічного;
- видача письмових зобов'язань від імені підопічного;
- укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договорів щодо поділу або обміну жилого будинку, квартири;
- укладення договорів щодо іншого цінного майна, з метою якнайповнішого дотримання інтересів підопічних та інші (ч. З ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства", Правила опіки та піклування) вони мають право здійснювати лише з дозволу органу опіки та піклування.
Опікун зобов'язаний діяти в інтересах підопічного, дбати про його фізичний та духовний стан, створювати всі необхідні для цього умови. У де яких випадках виникає необхідність в управлінні майном підопічного. Таке саме положення міститься і в Правилах опіки та піклування, а саме у п. 4.2. Якщо внаслідок управління майном підопічного буде отримано дохід, опікун має використовувати його виключно на утримання та в інтересах підопічного. При реалізації своїх повноважень щодо малолітньої особи, яка може самостійно висловити свою позицію стосовно своїх потреб та інтересів, опікун при здійсненні управління майном підопічного повинен враховувати думку, побажання підопічного.
Опікун на свій розсуд здійснює всі витрати в інтересах підопічного для задоволення його потреб у одязі, взутті, харчуванні тощо. Такі витрати здійснюються за рахунок належних підопічному надходжень (пенсія, аліменти, доходи відуправління майном підопічного).
2.3. Припинення опіки і піклування
Опіка і піклування є міжгалузевими правовими інститутами. Вони є одночасно інститутами адміністративного, цивільного і сімейного права. Враховуючи те, що прийняття рішення про звільнення опікуна (піклувальника) дитини від їх обов'язків є складовою частиною правосуб'єктності органу опіки і піклування, а також те, що опіка, як правило, припиняється не автоматично, а за рішенням органу опіки та піклування, можна стверджувати, що опіка (піклування) припиняються у випадках, встановлених цивільним та адміністративним законодавством України.
Припинення опіки, як правило, відбувається тоді, коли відпала необхідність у її продовженні. Підставами для припинення опіки є:
- досягнення малолітнім чотирнадцяти років, за винятком випадків, коли він буде в установленому порядку визнаний недієздатним внаслідок психічного захворювання;
- повернення малолітнього на виховання батькам;
- смерть підопічного;
- смерть опікуна.
За наявності однієї з цих підстав опіка припиняється автоматично. Автоматично опіка припиняється у разі смерті підопічного або по досягненні дитиною чотирнадцятирічного віку. При цьому необхідно враховувати те, що й після смерті дитини опікун повинен дбати про збереження її майна до прийняття його спадкоємцями чи вжиття відповідним органом заходів щодо охорони цього майна.
Виходячи зі змісту п. 5.4 Правил, слід вважати, що по досягненні дитиною 14-річного віку раніше призначений над нею опікун автоматично стає піклувальником і зобов'язаний виконувати обов'язки, пов'язані з цим, без спеціального рішення органу опіки і піклування.
При встановленні інших обставин, які є підставою для припинення опіки, потрібно, щоб про зняття опіки було прийняте спеціальне рішення органу опіки і піклування.
Піклування над неповнолітніми дітьми припиняється:
- по досягненні підопічним вісімнадцяти років;
- при реєстрації неповнолітнім шлюбу;
- унаслідок смерті особи, що перебувала під піклуванням;
- унаслідок смерті піклувальника.
В усіх зазначених випадках піклування знімається автоматично.
Зазначені підстави припинення піклування засновані на засадах цивільно-правової дієздатності особи. За загальним правилом дієздатність особи в повному обсязі виникає з досягнення нею повноліття (вісімнадцяти років). Винятком із цього правила є умови виникнення дієздатності, пов'язані з реєстрацією шлюбу. Відповідно до ст. 22 СК мінімальний шлюбний вік, встановлений для жінки, - 17 років, а за рішенням суду право на шлюб може бути надане особі, яка досягла чотирнадцяти років, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. [I,1,c.10]У разі реєстрації шлюбу до досягнення 18-ти років особа набуває дієздатності у повному обсязі з часу одруження. З цього часу знімається і раніше встановлене піклування над такою особою.Обставини, внаслідок яких можливе звільнення опікунів і піклувальників на їх прохання від виконання обов'язків, можуть бути різними. Це - хвороба опікуна чи піклувальника, яка зробила неможливим здійснення нагляду за підопічним, зміна умов життя опікуна чи піклувальника, погіршення не з вини опікуна (піклувальника) взаємин з підопічним та ін.
У разі, коли підопічні діти передані на виховання своїм батькам (наприклад, раніше позбавлених батьківських прав) або усиновлені в установленому законом порядку, орган опіки та піклування незалежно від волі опікуна чи піклувальника зобов'язаний вирішити питання про його звільнення від обов'язків по опіці чи піклуванню цих дітей.
При розгляді заяви опікуна (піклувальника) про звільнення від виконання своїх обов'язків орган опіки і піклування за місцем проживання підопічного повинен упевнитись, що таке прохання зумовлене поважною причиною.
Орган опіки та піклування з власної ініціативи, за клопотанням підопічних, державних або громадських організацій, а також згідно з обґрунтованими заявами будь-яких осіб може звільнити опікуна чи піклувальника від виконання покладених на нього обов'язків, якщо встановить, що опікун чи піклувальник не відповідає своєму призначенню або належним чином не виконує своїх обов'язків (п. 5.2 Правил). Прикладом того, що опікун (піклувальник) не відповідає своєму призначенню слід вважати негідне його поводження в сім'ї, зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, ведення аморального способу життя. За наявності подібних легковажних проявів у поведінці опікуна (піклувальника) він повинен бути звільнений від виконання функцій по опіці і піклуванню незалежно від його прихильності до підопічної особи.
Опікун (піклувальник) може вести і пристойний спосіб життя, але при цьому несумлінно ставитись до виконання своїх обов'язків по опіці і піклуванню. І за цих умов він повинен бути звільнений від виконання таких обов'язків.
Не виключені випадки навмисного використання опікуном чи піклувальником наданих йому прав у своїх корисливих цілях (заволодіння житловою площею підопічного, належним йому майном) або залишення підопічного напризволяще без необхідних засобів до існування. При встановленні подібних правопорушень опікун чи піклувальник повинен бути не тільки звільнений від виконання своїх обов'язків, але й притягнутий до відповідальності згідно з чинним законодавством (п. 5.3 Правил). Якщо в період розгляду справи про звільнення опікуна (піклувальника) від обов'язків стане відомо про зловживання ним своїми правами, залишення підопічних дітей напризволяще, матеріали про це повинні негайно передаватись прокуророві для вирішення питання про притягнення винного до відповідальності в порядку, передбаченому процесуальним законодавством.[II,4,c.169]
РОЗДІЛ ІV.
Патронат над дітьми
Патронат над дітьми — це оновлений інститут сімейного законодавства України, який передбачався ще Кодексом про сім’ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану УРСР 1926 p., але не отримав на той час широкого застосування. Між тим, сучасний стан життя зберігає не тільки необхідність в існуванні вже використаних практикою форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, — усиновлення, опіки та піклування, дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей тощо, а потребує розширення кола таких форм, що на сьогодні і знайшло своє закріплення в інституті патронату над дітьми. Патронат — альтернативна форма влаштування дитини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, в сім’ю іншої особи (патронатного вихователя) з метою сімейного виховання. Однак вона не знайшла розвитку чи навіть відображенняні в Законі України «Про охорону дитинства», ні в Законі «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», не передбачена й відповідними під законними нормативно-правовими актами. [II,1,c.541]
Вивчення проблем запровадження патронатної форми виховання дітей зумовлене насамперед потребою розширити сімейні форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також визначити заходи соціального захисту, що забезпечуватимуть стабільність функціонування патронату над дітьми. Вирішення поставленого завдання сприятиме посиленню привабливості цивілізованих форм виховання, зменшенню кількості дітей, що перебувають (чи могли б перебувати) у притулках або інтернатах. Варто зазначити, що історичний аспект питання патронату як системи передачі дітей-сиріт на утримання та виховання (часткове чи повне) до підприємств, військових частин, громадських організацій (колективний патронат) або сімей (індивідуальний патронат) досліджували чимало науковців, зокрема російські – Н. Несмєянов, С. Чіганова, П. Шахов, І. Назарова, українські – А. Зінченко, В. Козубовський та інші.
Соціально-правовим захистом дітей, що залишилися без батьків, суспільство переймалося ще з найдавніших часів. Батьків чинною сімейного патронату вважається Шотландія, де його застосовували з початку ХІХ століття. Зарубіжні країни й нині активно застосовують патронат (фостерне виховання), вирішуючи питання стабільного розвитку дитини, позбавленої належного сімейного піклування. Патронатна форма виховання щодо безпритульних та осиротілих дітей, які перебували в інтернатних закладах, застосовувалася в 20–40 роки минулого століття й у радянських республіках. Зокрема, діяльність з патронування над дітьми регламентувалася постановами ВЦВК і ВНК РРФСР «Про передачу вихованців дитячих будинків у селянські сім’ї» від 3 березня 1928 року та РНК УРСР «Про порядок патронування дітей у колгоспах та родинах трудящих» від 11 червня 1940 року. Необхідність такої форми виховання була зумовлена неспроможністю державних установ улаштувати всіх нужденних дітей, позбавлених батьківського піклування через колективізацію, голодомор, репресії та війни. Тому, незважаючи на проголошений пріоритет колективного державного виховання дітей, сама держава делегувала функції з їхнього влаштування окремим громадянам. Передача дітей під патронат у селянські сім’ї поєднувалася з державними заходами соціальної підтримки (призначення коштів на утримання патронованої дитини з місцевих бюджетів). Після досягнення особою, яка перебувала під патронатом, 14 років передбачалося також надання з громадської взаємо допомоги колгоспів грошової допомоги, а з місцевого бюджету – одноразової грошової допомоги. Натомість із прийняттям Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб і сім’ю інститут патронату був виключений із сімейного права. Норми щодо патронату над дітьми зберегли у своїх Сімейних кодексах лише дві держави з колишніх республік СРСР – Латвія та Узбекистан. Патронатне виховання дітей урегульовано також законодавством Республіки Казахстан, зокрема Законом «Про шлюб та сім’ю». Формуються нові підходи до влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, й у Російській Федерації: патронат над дітьми не врегульований федеральним законодавством, але активно застосовується на території її окремих суб’єктів.[III,4,c.150]
Патронатом у сімейному праві називається передача за договором дитини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронажного вихователя) до досягнення дитиною повноліття.
У сімейному законодавстві України поняття "патронат" з'явилось у зв'язку з прийняттям нового СК України. Глава 20 нового Кодексу так і називається "Патронат над дітьми". Вона містить 5 статей (ст. ст. 252-256).[I,1,c.82]
Специфіка патронату в сімейному праві як правового інституту виявляється в тому, що така передача здійснюється за договором про патронат, а не на підставі адміністративно-правового акта - рішення органу опіки чи піклування. Цей договір укладається між органом опіки і піклування та особою, яка дала згоду взяти дитину на виховання (патронатним вихователем).Патронат – альтернативна форма влаштування дитини,яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського права, піклування, в сім’ю іншої особи(патронажного вихователя) з метою сімейного виховання.
Дитина може бути передана у сім'ю патронажного вихователя лише після того, як вона на загальних підставах визнана сиротою або позбавленою батьківського піклування. Патронажному вихователю надається можливість підібрати ту дитину, яку він бажає виховувати.
За термінологією договір про патронат над дітьми має багато спільного з цивільно-правовим договором. У ньому застосовуються цивільно-правові терміни:
- договір;
-сторони;
-оплатність;
-двосторонність тощо.
Але за своєю правовою природою цей договір не є цивільно-правовим і на нього не можуть поширюватись положення зобов'язального права, тому що: по-перше, предметом цього договору є діяльність, пов'язана з вихованням та утриманням дітей, що є сферою регулювання сімейного права; по-друге, за невиконання умов договору не встановлена цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування збитків чи інших майнових санкцій; по-третє, патронатний вихователь за своїм правовим статусом прирівнюється до опікуна (піклувальника) дитини, права та обов'язки якого встановлено не умовами договору, а нормами сімейного чи адміністративного законодавства.
За договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших особи ( патронажного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату.Перш ніж укласти договір орган опіки та піклування зобов’язаний обстежити умови проживання сім'ї, переконатися у можливості забезпечення дитині умов для виховання та розвитку. Тільки після позитивного висновку укладається договір про патронат, в якому обумовлюються певні умови, на яких дитина передається на виховання, тобто сторонами цього договору виступають тільки орган опіки та піклування та патронатний вихователь. Дитина, незалежно від віку, в укладанні цього договору участі не бере, хоча згода дитини на проживання у сім'ї патронатного вихователя потрібна.
За виховання дитини патронажному вихователю встановлюється плата, розмір якої визначається за його домовленістю з органом опіки та піклування.
СК встановлює такі обов’язки патронажного вихователя:
Для того, щоб реалізувати ці обов'язки і водночас права, патронатний вихователь повинен мати встановленого зразка посвідчення, подібне до того, яке має опікун. Договір про патронат також припиняється у зв’язку із досягненням дитиною повноліття або у разі появи матері, батька і поверненням їм дитини.
Договірпро патронат може бути розірваний за згодою сторін або за рішенням суду в разі невиконання вихователем своїх обов’язків або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов’язків за договором. Договір про патронат може бути припинений з різних підстав:
- у разі досягнення дитиною повноліття;
- у разі повернення дитини її рідним батькам;
- у разі усиновлення дитини;
- у разі смерті патронатного вихователя (оскільки зобов’язання за цим договором мають особистий характер, то правонаступництво є не можливим).
ВИСНОВКИ
Отже, ми дізналися що опіка над дітьми на українських землях завжди була однією з найважливіших функцій суспільства. Як стверджують історики педагогіки, культурі українців завжди були притаманні традиції гуманного, бережливого ставлення до немічних і обездолених людей, а особливо до людей, як найбільш беззахисних серед них. У будь-яких державах і суспільстві завжди були, є і будуть діти-сироти і діти, які з різних причин залишаються без піклування батьків.
Але не будемо забувати,що базовою цінністю нашого сучасного суспільства, яке прагне стати громадянським, а держава – правовою, визнається сім’я, як основний інститут суспільства, і діти, яким належить жити в Україні. У будь-яких державах і суспільстві завжди були, є і будуть діти-сироти і діти, які з різних причин залишаються без піклування батьків. І в цьому випадку суспільство і держава бере на себе турботу про розвиток і виховання таких дітей. Переоцінити важливість інституту опіки та піклування неможливо, особливо на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, який характеризується кризовими явищами соціально-економічного характеру. У сімейному праві опіка та піклування розглядаються як передача дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, іншим особам з метою їх виховання та захисту їх майнових і особистих прав. Дитина-сирота – це дитина, у якої померли чи загинули батьки; діти, які позбавлені батьківського піклування, діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавлення останніх батьківських прав, тощо.
Опіка і піклування відрізняються за своїм змістом. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітньою особою) і має часткову цивільну дієздатність, тобто має право самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, і не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Виходячи з цього, опікун замінює її у здійсненні всіх інших прав і обов'язків, являючись її законним представником.
Також ми дізналися яким чином встановлюється та припиняється опіка та піклування. Встановлення опіки та піклування – це юридичний акт, який складається за своїм фактичним складом і включає волевиявлення опікуна(піклувальника) та рішення органу опіки та піклування або рішення суду. Опіка та/або піклування над дитиною встановлюється органом опіки і піклування, якщо дитина є сиротою або позбавлена батьківського піклування (ст. 243 СК).Головною метою встановлення піклування над неповнолітньою особою є її виховання та забезпечення її майнових та немайнових прав та інтересів, тобто створення умов, необхідних для повноцінного всебічного фізичного та духовного розвитку неповнолітнього.Припинення опіки, як правило, відбувається тоді, коли відпала необхідність у її продовженні. Підставами для припинення опіки є:
- досягнення малолітнім чотирнадцяти років, за винятком випадків, коли він буде в установленому порядку визнаний недієздатним внаслідок психічного захворювання;
- повернення малолітнього на виховання батькам;
- смерть підопічного;
- смерть опікуна.
За наявності однієї з цих підстав опіка припиняється автоматично.
Залежно від того, щодо якої категорії осіб встановлено опіку або піклування, форми та методи здійснення повноважень опікуна або піклувальника можуть відрізнятися. Так, якщо опікуна було призначено недієздатній особі, то, в першу чергу, він зобов'язаний піклуватися про забезпечення цієї особи необхідними ліками та медичним доглядом, створювати належні умови життя, представляти її інтереси.
І на останнє одна з найголовніших тем цієї курсової роботи є патронат на дітьми. Патронат над дітьми — це оновлений інститут сімейного законодавства України, який передбачався ще Кодексом про сім’ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану УРСР, але не отримав на той час широкого застосування. Між тим, сучасний стан життя зберігає не тільки не обхідність в існуванні вже використаних практикою форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, — усиновлення, опіки та піклування, дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімейтощо, а потребує розширення кола таких форм, що на сьогодні і знайшло своє закріплення в інституті патронату над дітьми. Патронат — альтернативна форма влаштування дитини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, в сім’ю іншої особи (патронатного вихователя) з метою сімейного виховання.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1.Сімейний Кодекс України
2.Цивільний Кодекс України
ІІ ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
ІІІ ДОДАТКОВІ ДЖЕРЕЛА
1. Генезис законодавства про встановлення опіки та піклування над дітьми – Т. Санжаровска
2. Карпенко О.Г., Янченко Т.В. Соціально-педагогічна підтримка дітей в Україні в історичному контексті: Монографія.–К.: НПУ, 2006.-159 с.
3. Завгородня Т.К., Лисенко Н.В., Мажед Д.К., Ступарик Б.М.. Опіка над дітьми в добу трансформації суспільного устрою: монографія/ Заг. Ред.. Б.М. Ступарика – Івано – Франківськ - Ужгород: «Мистецька лінія», 2002-152 ст.
4. Лохвицька Л.В. Становлення дошкільного виховання дітей на Україні (кінець ХІХ ст.) // Розвиток освіти в Україні (ІІ пол. ХІХ –поч. ХХ ст.). - К., 1995. -С. 68.