Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема: Сталінська індустріалізація України
У середині 20-х рр. завдяки НЕПу удалося в основному відбудувати народне господарство.
Однак, у 20-ті рр. за темпами промислового розвитку СРСР істотно відставав від передових країн Європи.
У грудні 1925 р. на XIV з'їзді ВКП(б) був узятий курс на проведення індустріалізації - партійно-державної політики, спрямованої на створення великого машинного виробництва.
Метою індустріалізації було технічне переозброєння економіки і перетворення СРСР з аграрної відсталої країни на високорозвинену промислову державу.
Завданнями індустріалізації були:
Особливостями радянської індустріалізації в порівнянні з ринковою були:
В СРСР ресурсне забезпечення індустріалізації досягалося за рахунок:
Індустріалізація здійснювалася відповідно до п'ятирічних планів розвитку народного господарства.
Початковий період промислового піднесення (1926-1928 рр.) проходив ще в умовах нової економічної політики.
На індустріальний розвиток у цей час позитивно впливали ринкові відносини з їхніми стимулюючими методами продуктивності праці.
П'ятирічний план був відпрацьований у двох варіантах - первісному й оптимальному.
За першим варіантом середньорічний план приросту промислової продукції планувався на рівні 18%, за другим, більш напруженим - понад 20%.
Під тиском Й. Сталіна у грудні 1927 р. XV з'їзд ВКП(б) у своїх директивах для складання першого п'ятирічного плану (1927/28-1932/33 рр.) проголосив пріоритет оптимального варіанту плану.
З 1929 р. політичне керівництво країни на чолі зі Сталіним, волюнтаристська завищило показники вже прийнятого оптимального п'ятирічного плану розвитку народного господарства (1928-1933 рр.).
Цим самим практично була відкинута багаторічна праця вчених-економістів, зусилля практиків-організаторів, працівників Держплану СРСР і УСРР, рішення партійних і радянських органів для складання першого п'ятирічного плану в центрі і на місцях.
Форсована індустріалізація дістала назву «великого стрибка», або «надіндустріалізації».
Продиктований Сталіним темп зростання промислового виробництва повинен був досягти майже 38% у середньому за три роки.
Затверджені планові показники на першу п'ятирічку були перекреслені, почалося «підхльостування» промисловості і всієї країни.
Форсована індустріалізація супроводжувалася:
Надзвичайні заходи і їхнє переростання в політику комуністичного штурму зустріли опір із боку найстарших членів політбюро ЦК ВКП(б) - М. Бухаріна, О. Рикова, М. Томського.
Завдавши поразки групі Бухаріна, сталінське угрупування в політбюро прийняло рішення почати з травня 1929 р. чистку партії (перереєстрацію її членів з метою виключення опозиціонерів).
Період кінця 20-х - початку 30-х рр. характеризувався кардинальним поворотом в економічній сфері, створенням господарського механізму, що відкидав будь-які ринкові, стимулюючі методи і застосовував централізоване, директивне управління.
В роки першої п'ятирічки утверджувався господарський механізм, цілком відірваний від ринкової економіки.
Його суть полягала в поверненні до системи главкізму, високого ступеня централізації управління народним господарством, опорою на адміністративно-командні методи управління.
Новий господарський механізм ґрунтувався на директивному плануванні, а не на економічних законах.
Зокрема, у звітній доповіді ЦК ВКП(б) XV з'їзду партії, з яким виступив Сталін, стверджувалося, що радянські плани є планами-директивами.
В цій доповіді уперше після 1921 р. було проголошене положення про верховенство плану над ринком і тезу про цілковите знищення товарно-грошових відносин у найближчому майбутньому.
Малося на увазі, що товарообіг у міру успішного будівництва соціалізму перетвориться на продуктообмін, а торговельний апарат буде замінений апаратом «соціалістичного розподілу продуктів».
Майже вся економіка України підпорядковувалася центральним органам влади.
Цей процес відбувався усупереч волі партійно - державного керівництва республіки.
Безуспішними були також спроби відстояти необхідність збереження українського торговельного представництва і представництва української кооперації за кордоном.
Створювалася командна економіка з найвищим ступенем централізації управління, що повинна була служити фундаментом для режиму особистої влади.
Велика промисловість перейшла в підпорядкування загальносоюзних наркоматів, наділених не меншими повноваженнями, ніж колишні главки.
Самостійні підприємства не мали прав, якими користувалися трести в період НЕПу.
Україна як союзна республіка цілком позбавилася залишків економічної самостійності.
Штучне прискорення темпів промислового розвитку призвело країну до економічного краху, явищ, що викликали негативні наслідки в багатьох галузях виробництва.
Середньорічний темп росту промислової продукції за роки п'ятирічки (крім першого) складав тільки 15,7%.
Так, планом передбачалося збільшити видобуток донецького вугілля з 27 до 53 млн. т.
У ході сталінського «стрибка» завдання підвищили до 80 млн., але фактичний видобуток досяг у 1933 р. тільки 45 млн. т.
Виплавка чавуну в Україні повинна була вирости з 2,4 до 6,6 млн. т фактично було виплавлено 4,3 млн. т.
Усупереч заяві Сталіна про дострокове виконання плану першої п'ятирічки за чотири роки і три місяці він не був виконаний навіть за п'ять років.
Разом із тим, результати розвитку важкої промисловості були вагомими.
В роки першої п'ятирічки УСРР одержала понад 20% загальних капіталовкладень.
Серед промислових об'єктів виділялися 35 гігантів вартістю понад 100 млн. крб. кожний.
З них в Україні розміщалося 12 об'єктів - 7 новобудов і 5 докорінно реконструйованих підприємств.
До новобудов відносилися три металургійних заводи :
Дніпрогес, Дніпроалюмінійбуд, Краммашбуд і Харківський тракторний завод (ХТЗ).
Гігантами серед реконструйованих об'єктів були Луганський паровозобудівний завод і чотири металургійних заводи (у Макіївці, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Комунарську).
Завдяки посиленому будівництву електростанцій країна ще в 1931 р. досягла рівня розвитку електроенергетики, передбаченого планом ГОЕЛРО.
Перша черга Штерівської ДРЕС в Україні, що стала до ладу навесні 1926 р., мала потужність 20 тис. кВт.
У 1931 р. потужність Штерівської ДРЕС була доведена до 157 тис. кВт, і вона стала однією із найпотужніших у країні.
У 1932 р. почали працювати Зуївська ДРЕС потужністю 150 тис. кВт і Дніпрогес із п'ятьма агрегатами по 62 тис. кВт кожний (ще чотири агрегати такої ж потужності стали діяти в роки другої п'ятирічки).
Великі електростанції були споруджені в Києві, Харкові, Дніпродзержинську та інших містах.
У квітні 1930 р. було прийняте рішення про будівництво Харківського тракторного заводу.
Завод споруджувався швидкими темпами: перші трактори зійшли з конвеєра через 18 місяців після урядової постанови.
У 1932 р. тут було випущено 16,8 тис. тракторів.
Краматорський машинобудівний завод був найбільшим будівництвом своєї галузі в масштабах СРСР.
Він повинен був задовольнити потреби країни в устаткуванні для металургійної промисловості.
Перша його черга вступила до ладу в 1934 р.
Реконструйований паровозобудівний завод у Луганську міг випускати 2100 паровозів у перерахунку на потужність серій, що випускалися до революції, тобто значно більше, ніж усі заводи царської Росії разом узяті.
Запорізький завод «Комунар» став найбільшим у світі підприємством із виробництва зернових комбайнів, а київський завод «Ленінська кузня» - одним із найбільших у країні підприємств річкового суднобудування.
Харківський завод «Серп і молот» почав випускати складні молотарки в кількості, що забезпечувала потреби сільського господарства всієї країни.
Таким чином, був узятий курс на підприємства-монополісти у виробництві тієї або іншої продукції.
У першій п'ятирічці передбачалося створення ряду комбінатів із виробництва азотних добрив за новітньою технологією.
В Україні було заплановано будівництво шести азотно-тукових заводів. Але цю програму скоротили в обсязі і розтягли в часі.
На Горлівському азотно-туковому заводі випуск добрив був налагоджений наприкінці другої п'ятирічки, на Дніпродзержинському - у третій.
У харчовий промисловості з'явилися нові галузі –
Було побудовано 67 механізованих хлібозаводів, 5 великих м'ясокомбінатів.
У 1932 р. вступив до ладу Херсонський консервний завод проектною потужністю 128 млн. умовних банок на рік, що набагато перевищувало потужності всієї консервної промисловості дореволюційної Росії.
У цукровій промисловості за планом першої п'ятирічки передбачалося будівництво 11 нових підприємств.
Але через якийсь час з'ясувалося, що сільське господарство не зможе забезпечити сировиною такий приріст потужностей.
До Другої світової війни в Україні було побудовано всього три цукрових заводи - Веселоподолянський, Лохвицький і Куп'янський.
Практично заново в Україні створювалася легка промисловість.
У Києві, Харкові і Дніпропетровську були побудовані великі взуттєві фабрики з конвеєрним виробництвом, в Одесі, Харкові і Києві - трикотажні фабрики.
Однак легка і харчова промисловість розвивалася набагато повільніше, ніж важка індустрія, унаслідок менших масштабів капітального будівництва і відставання сировинної бази.
У роки першої п'ятирічки (1928-1932 рр.) були побудовані заводи ХТЗ, «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Криворіжсталь»;
у наступні п'ятирічки - Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування та ін.
У результаті індустріалізації, здійсненої в ході першої і другої п'ятирічок:
У 1937 р. за абсолютними обсягами промислового виробництва СРСР вийшов на друге місце у світі після США.
Припинилося завезення з-за кордону кольорових металів, рейкопрокатних станів, екскаваторів, турбін, паровозів та інших видів промислової продукції.
Україна стала індустріально розвиненою республікою СРСР.
Була забезпечена техніко-економічна незалежність СРСР від країн Заходу.
Здійснення індустріалізації сталінськими методами обумовило значне зниження життєвого рівня трудящих, падіння їхнього добробуту.
Запровадження карткової системи постачання робітників та службовців не давало можливості витрачати зароблені гроші на придбання товарів народного споживання понад гарантований картками мінімуму.
Кваліфіковані, тобто високооплачувані, робітники могли «отоварювати» за картками не більш чверті своєї заробітної плати.
Отже, можливості стимулювати ріст продуктивності праці економічними засобами практично зводилися до нуля.
Замість цього велику увагу стали приділяти моральному стимулюванню праці, головним чином шляхом організації масового виробничого змагання, яке називали «соціалістичним».
Це завдання полегшувалося готовністю робітничого класу миритися зі злиднями заради того, щоб якнайшвидше покінчити з відсталістю країни.
Індустріалізація вимагала значних коштів, які планувалося одержати за рахунок сільського господарства, за рахунок «ножиців цін».
Селяни не погодилися з монопольно високими цінами державної промисловості на продукцію, якої вони потребували, і різко скоротили обсяг закупівель.
Не погодилися вони і на занижені ціни державних заготівельних організацій на хліб.
Узимку 1927-1928 рр. у країні вибухнула хлібозаготівельна криза.
Виробники хліба не погоджувалися везти його на ринок.
Сталін і його однодумці в ЦК партії домоглися відновлення випробуваного під час Громадянської війни примусового вилучення зерна із селянських господарств.
Методи адміністративного, насильницького тиску на селянство, так звані «надзвичайні заходи», здійснені для вилучення зерна із селянських господарств узимку 1928 р. фактично означали кінець нової економічної політики.
У 30-ті рр. Україна перетворилася з аграрної на потужну індустріальну країну.
Вона випередила за рівнем розвитку ряд західноєвропейських країн.
Радянська Україна посіла друге місце в Європі (після Німеччини) з виплавки чавуну, четверте місце у світі з видобутку вугілля.
За виробництвом металу і машин Україна йшла перед Францією та Італією, наздоганяла Англію.
Промислове піднесення привело до масштабної урбанізації – підвищення ролі міст у розвитку суспільства, поширення рис властивих місту.
Частка міського населення в 20-30-х рр. збільшилася в два рази і досягла напередодні Другої світової війни більше 30% загальної кількості населення.
Головним джерелом поповнення робочих кадрів у роки індустріалізації стало українське селянство, що сприяло українізації робітничого класу і міст.
До 1939 р. питома вага українців серед міського населення в порівнянні з початком 20-х рр. зросла у два рази і досягла 58%.
У 1940 р. випуск промислової продукції України зріс більше ніж у 7 разів у порівнянні з 1913 р.
У 1940 р. Україна посідала важливе місце у виробництві промислової продукції. Вона давала 65% загальносоюзної виплавки чавуну,
У сільському господарстві, незважаючи на всі перешкоди, теж намічалося зростання виробництва.
Цьому сприяли непогані кліматичні умови, збільшення техніки на полях і інтенсифікація праці колгоспників.
Україна виробляла 1/5 частину товарного хліба і м'яса, 3/4 загальносоюзного цукру, більше 50% кукурудзи.
Фактично, як і до революції, спостерігалося піднесення традиційних галузей виробництва (видобуток вугілля, руди; металургія, машинобудування) у великих містах і в Донецько-Придніпровському регіоні.
Паливно-металургійний комплекс республіки продовжував функціонувати як сировинний придаток підприємств Центральної Росії, з якої в Україну ввозилися промислові товари і вироби.
Внутрішньосоюзний дисбаланс, за яким українська промисловість продовжувала залишатися віддаленою від кінцевого споживача, спеціалізуючись на сировинних виробничих технологіях, поєднувався із хронічною стагнацією Правобережжя.
Ця значна територія республіки в 20-30-ті рр. опинилася поза межами індустріальних перетворень і залишалася аграрним нерозвиненим краєм.
Особливістю радянської планової системи розвитку промисловості був поділ промислового виробництва на
Група «А» мала привілейоване становище за капіталовкладеннями, за матеріально-технічним постачанням, рівнем заробітної плати, обсягами суспільних фондів споживання і т.д.
Група «Б» постійно відчувала дефіцит ресурсів, у першу чергу фінансових і сировинних.
Суспільство витрачало величезні ресурси на забезпечення росту важкої індустрії, але прогрес в останній майже не відбивався на становищі легкої і харчової промисловості, а отже, і на добробуті людей.
Таким чином, поряд із досягненням передових позицій у світовому індустріальному виробництві у промисловості України перед Другою світовою війною були негативні риси, що гальмували її розвиток: