Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE \* MERGEFORMAT 1
Семінар 1.1.
1 Соціальна справедливість і соціальна рівність .
Соціальна справедливість є загальновизнаною цінністю демократичної держави. Соціальна справедливість – одна з фундаментальних цінностей суспільно-політичного життя, що виходить із принципу врівноваженості в соціальних відносинах прав і обов’язків людей, інтересів суспільства і особи, це певна відповідність між практичною роллю різних індивідів (верств) у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між працею і винагородою, заслугами та їх визнанням. Поняття соціальної справедливості використовується Соціальна і гуманітарна політика в двох аспектах:зрівняльному та розподільчому. Завдання зрівняльної справедливості полягає у наданні всім громадянам однакових можливостей, що є виправданим в ситуації соціального старту, а також у тому випадку, коли «слабкість» одних індивідів у порівнянні з іншими, є об’єктивною. Однак, задовольняючи основні потреби особистостей на однаковому рівні, вона знижує мотивацію індивідів до продуктивної діяльності, обумовлену незадоволеними потребами, а також послаблює спонукальні мотиви до праці, творчості й успіху. Механізмом реалізації соціальної політики є розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту. Джерелами перерозподілу є кошти найманих працівників і працедавців. Через регулювання процесів розподілу, де провідна роль належить державі, реалізується принцип розподільчої справедливості. Розподільча справедливість означає, що індивіди винагороджуються за успіх, що стимулює докладати ще більше зусиль. Разом з тим ставляться в обмежене положення ті члени суспільства, які не здатні з будь-яких, в тому числі й об’єктивних, причин до продуктивної діяльності. Принцип соціальної справедливості в цілому повинен містити в собі обидва елементи: як зрівняльний, так і розподільчий. Розбудова соціальної держави передбачає визнання рівності соціальних прав усіх громадян, незалежно від їх індивідуальних або соціальних особливостей. Таким чином всім громадянам гарантується певний соціальний мінімум, який виражається в мінімальній оплаті праці, мінімальній пенсії, адресній соціальній допомозі тощо. В той же час активні і працездатні індивіди повинні мати можливість отримувати на законних підставах більший обсяг матеріальних благ і послуг за свою працю.
Соціальна рівність - поняття, що означає однакове соціальне становище людей, що належать до різних соціальних класів і груп. Ідея СР як принципу організації суспільства в різні історичні епохи розумілася по -різному. Філософія античного світу , починаючи з Платона , намагалася вирішити проблему вибору між рівністю і становими привілеями через формулу « Кожному своє» : рівність у рамках кожного стану і нерівність станів між собою. У християнській філософії середньовічної Європи рівність було релігійної нормою, що визначає ставлення людей до Бога ( »перед Богом усі рівні » ) і не має ніякого відношення до станового нерівності в суспільстві. Всі ці філософсько - ці -етичні погляди на проблему заслуг і винагороди відображали соціально - політичну специфіку станово -кас -тових товариств : 1) спадковість привілеїв чи безправ'я , 2) релігійно -юридичний характер суспільної диференціації . Але вже в соціальних утопіях Відродження й у філософії Просвітництва ідея СР набуває світського характеру , ставиться питання про природний рівність людей. У період становлення буржуазного суспільства ця теза взяли на озброєння прогресивні ідеологи , і феодально - становому світопорядку були протиставлені ідеї «свободи , рівності і братерства ». Відбулася справжня революція в поглядах людей на зміст принципу «кожному по ділах його » : оцінка заслуг і , відповідно, розподіл благ визначалися вже не приналежністю індивіда до тієї чи іншої групи , а його особистими властивостями і заслугами . Ці ідеї відбилися в «Декларації прав людини і громадянина» у Франції і в петровської « Табелі про ранги » в Росії. Грань між групами ( станами і класами ) тепер стала тільки фактичної , а не юридичною. Головний наголос робився на рівність всіх громадян перед законом у плані рівності громадянських свобод і формально рівних можливостей досягти успіху ( » ідеал рівності шансів », висунутий буржуазними революціями в Європі). Ідея СР поступово набуває форму принципу «кожному за його капіталу». Капітал , володіння їм стає одночасно і головною умовою нерівності , при якому люди мають нерівний доступ до таких соціальних благ , як гроші, влада і престиж. У 19 в . багато соціальні філософи , починаючи з Сен- Симона , Токвіля з його знаменитою книгою «Демократія в Америці» , стали вказувати на явну тенденцію до значного зростання рівності на більш високих рівнях індустріального розвитку . Так , Токвіль писав , що процес рівняння йде в Європі вже 700 років і досягнення політичної рівності є першою фазою всесвітньої демократичної революції , за якою піде і економічна революція , коли постане питання про власність. Він першим звернув увагу на такі дилеми демократії , як рівність і свобода , рівність і справедливість : «Ми не можемо перешкодити рівності , що не від нас залежить , до чого воно приведе - до свободи або рабству , до варварства або освіти, до злиднях або процвітання» . Цю ж тенденцію відзначав і Сорокін , вказуючи , що процес рівняння йде у світовому масштабі два останніх століття , хоча він далеко ще не закінчений , і 20 в . висунув політичні , економічні та соціальні теорії , що проходять під знаком «трудових » , де ідея соціальної рівності втілюється у формулі «кожному за ступенем його особистого соціально корисної праці ». Сучасні соціальні концепції , що зачіпають проблему СР і нерівності , досить умовно можна розділити на два напрями : 1) концепції , які відстоюють тезу , що нерівність - природний спосіб виживання суспільства - теорії функціоналізму ( Дюркгейм , К. Девіс , В. Мур та ін), теорія статусних груп М. Вебера та ін , 2) концепції , в яких стверджується , що можливо встановити СР і знищити або звести до мінімуму економічну нерівність шляхом соціальних революцій або на основі реорганізації економічної і соціальних систем . До них відносяться теорія класів Маркса , різні соціал -демократичні теорії ( демократичний , етичний , кооперативний соціалізм і т.д.) , теорії « соціальної держави» .
------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
2 Зміст і мета соціальної політики
В сучасних умовах термін «політика», що перекладається з грецької мови як державні і суспільні справи, визначається як особлива сфера суспільства, в межах якої здійснюється діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами й соціальними групами з метою здійснення власних запитів і потреб.
Соціальна політика – це система заходів інститутів суспільно-політичного життя, спрямованих на забезпечення оптимального розвитку соціальної сфери, підвищення добробуту та задоволення потреб суспільства як загалом, так і окремого громадянина. Під
суспільно-політичними інститутами мається на увазі сукупність суб’єктів, які беруть участь у здійсненні соціальної політики. Є загальноприйнятим, що соціальна політика передбачає реалізацію комплексу заходів, які мають актуальну і довгострокову спрямованість
на вирішення соціальних завдань у відповідності зі стандартами міжнародного співтовариства, здатними забезпечити прогрес на міжнародному, національному і регіональному рівнях у різних сферах суспільного життя.
Державну соціальну політику можна визначити як певну орієнтацію держави та систему заходів з оптимізації соціального розвитку суспільства, відносин між соціальними та іншими групами, створення умов для задоволення життєвих потреб їхніх представників. До того ж, соціальна політика є одним з найважливіших напрямів державного регулювання економіки і частиною внутрішньої політики держави, спрямованої на забезпечення добробуту і всебічного розвитку громадян і суспільства загалом. У цьому аспекті значення соціальної політики визначається її впливом на процеси відтворювання робочої сили, підвищення продуктивності праці, на рівень науково-технічного розвитку продуктивних сил.
Метою соціальної політики в соціальній, демократичній державі є загальний добробут, у тому числі забезпечення мінімально необхідного рівня соціального захисту різних категорій населення.
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
3. Завдання соціальної політики.
До завдань соціальної політики належать наступні:
– гарантування конституційних прав громадян на працю, соціальний захист, освіту, охорону здоров’я, культуру, житло;
– досягнення гідного рівня матеріального добробуту і умов життя людей;
– забезпечення повної продуктивної зайнятості населення, підвищення якості і конкурентоспроможності робочої сили;
– орієнтація державної політики на сім’ю, забезпечення прав і соціальних гарантій сім’ям;
– забезпечення підтримки соціально найуразливіших верств
населення;
– вплив на демографічну ситуацію в напрямі підвищення народжуваності та зниження смертності населення, збільшення тривалості життя;
– розвиток соціальної інфраструктури;
– забезпечення стабільності суспільної системи.
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Семінар 1.4.
1 Соціальні нормативи як відправна точка соціальної політики.
Приступаючи до розгляду цієї теми, слід насамперед згадати таке ключове поняття, як «соціальні нормативи», а потім вже ознайомитися з їх специфікою. Адже управління соціально-політичними процесами, яке здійснюється через соціальне планування, неможливе без певних орієнтирів, критеріїв, кількісних та якісних значень — показників, які можна порівнювати в статиці і динаміці.
Соціальні нормативи — це регламентовані значення соціальних показників, що виражають систему типових вимог соціальних суб’єктів до соціальних об’єктів з метою забезпечення відтворення і розвитку суспільства як цілого, та вирішення його соціальних проблем.
Соціальні нормативи пов’язані з процесами соціального управління і використовуються у розробці основ соціальної політики.
Найбільш важливі групи соціальних нормативів:
I група — нормативи, що мають «природничо-наукове» обґрунтування і є найбільш об’єктивними (норми харчування, одягу, медикаментів, витрат на комунальні послуги). Ці норми покладено в основу мінімального споживчого бюджету людини, закон про який прийнятий з липня 1991 р. Цей бюджет включає витрати на:
1 — продукти харчування;
2 — одяг, білизну, взуття;
3 — предмети санітарії, гігієни, ліки та медикаменти;
4 — меблі, посуд, культтовари та інші предмети культурно-побутового господарювання;
5 — житло та комунальні послуги;
6 — культурно-освітні заходи;
7 — побутові послуги (транспорт, зв’язок);
8 — перебування дітей у дошкільних закладах;
9 — ведення особистого підсобного господарства (в межах, що забезпечують задоволення особистих потреб).
Склад мінімального споживчого бюджету (кошика) повинен затверджуватися урядом і час від часу переглядатись з урахуванням економічного стану та стандартів споживання.
У цей розділ можна включити гранично допустимі норми забруднення навколишнього середовища (мінімальні, максимальні).
II група — це нормативні показники по визначенню рівня допомоги у разі нестандартних ситуацій (на поховання, травматизм, при втраті годувальника, нормативи допомог багатодітним сім’ям тощо). Ця група нормативів залежіть від рівня розвитку економіки.
III група — це нормативи, що важко нормувати, але можна планувати:
1 — нормативи рівня здоров’я;
2 — нормативи рівня життя;
3 — нормативи тривалості життя;
4 –нормативи рівня травматизму (виробничого й побутового).
------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
2. Державні соціальні стандарти —основа нормативно-правового забезпечення соціальної політики
Основним дієвим важелем управління соціально-політичними процесами є їх нормативно-правове регулювання. Система нормативно-правового регулювання соціальної політики представлена різними видами нормативно-правових актів. Істотне місце серед них займають державні соціальні стандарти. На відміну від розвинутих країн світу в Україні система стандартизації соціальної політики знаходиться в процесі становлення. Метою цього процесу є створення нового, більш ефективного механізму нормативно-правового регулювання соціальної політики в Україні.
Процес стандартизації соціальної політики базується на визначенні «соціального стандарту» і «соціальної гарантії» згідно із Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (листопад 2000 р.).
Цей Закон визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією та законами України основних соціальних гарантій. На його основі розробляється й затверджується Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів, використання якого сприяє встановленню вимог, що забезпечують державний захист інтересів громадян і держави за допомогою застосування відповідних нормативних документів.
Даний Закон установлює лише загальні правові основи державних соціальних стандартів і державних соціальних гарантій, які застосовуються до всіх об’єктів соціальної політики.
Основою формування системи соціальних стандартів і державних соціальних гарантій є Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», який містить концептуальні поняття і терміни у такому значенні (рис. 3.1):
Рис. 3.1. Концептуальні поняття і терміни соціальних
стандартів і нормативів в Україні
державні соціальні стандарти — встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій;
державні соціальні гарантії — встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, установлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму;
прожитковий мінімум — величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості;
соціальні норми і нормативи — показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами;
нормативи витрат (фінансування) — показники поточних і капітальних витрат із бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів.
Соціальні стандарти відбивають характер і рівень задоволення сукупності соціальних потреб населення.
Соціальні потреби і відповідні соціальні нормативи в Україні класифікують за рядом ознак (рис. 3.2).
Зокрема:
за рівнем задоволення соціальних потреб;
За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються:
на нормативи споживання — розміри споживання в натуральному виразі за певний період часу (рік, місяць, день) продуктів харчування непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;
нормативи забезпечення — визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров’я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування та житлово-комунальних послуг;
нормативи доходу — розмір особистого доходу громадянина або сім’ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обраховується на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання та забезпечення.
За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються:
на нормативи раціонального споживання — рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб;
нормативи мінімального споживання — соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, виходячи із соціальних або фізіологічних потреб;
статистичні нормативи — нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп.
Соціальні стандарти і нормативи можуть прийматися і діяти на різних рівнях:
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
3. Базовий державний соціальний стандарт
Останнім часом в Україні в процесі реформування соціальної сфери і розвитку системи соціальної стандартизації затвердилося поняття базовий державний соціальний стандарт (БДСС), під яким розуміють встановлені органами державної влади на визначений період часу єдині мінімальні соціальні нормативи і норми, що відбивають найважливіші потреби людини в матеріальних благах, загальнодоступних і безкоштовних послугах, які гарантують відповідний рівень споживання і призначені для визначення обов’язкового мінімуму бюджетних витрат на зазначені цілі.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» «базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти».
Уведення БДСС припускає, що держава бере на себе фінансування лише мінімальних соціальних гарантій, необхідних для задоволення основних потреб людини. Задоволення ж інших соціальних потреб передбачається забезпечувати за рахунок недержавних джерел фінансування. БДСС установлюється на певний строк, тому що при збільшенні фінансових можливостей держави може бути збільшений і його рівень. Істотною функцією системи БДСС є те, що вона являє собою основу для розрахунку видаткової частини бюджетів усіх рівнів, а її застосування робить прозорим розрахунок бюджетних потреб.
Принципи, цілі й завданнясоціальної стандартизації :
Як зазначено в ст. 3 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за такими принципами:
Основними цілями процесу соціальної стандартизації є
1) забезпечення в повному обсязі рівнодоступних і якісних соціальних послуг для різних категорій населення відповідно до досягнень науки, практичного вітчизняного і закордонного досвіду;
2) забезпечення взаємозв’язку систем стандартизації, сертифікації, ліцензування і контролю якості у сфері соціального обслуговування населення;
3) використання соціальних стандартів при формуванні бюджетів різних рівнів і аналізу щодо їх виконання.
Стосовно завдань соціальної стандартизації, то серед них можна виділити наступні:
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
ановлюються з метою визначення розмірів державних соціальних гарантій у сфері оплати праці, виплат за обов’язковим державним соціальним страхуванням, права на отримання інших видів соціальних виплат і державної соціальної допомоги та їх розмірів, а також визначення пріоритетності напрямів державної соціальної політики.
Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування встановлюються для визначення розмірів державних гарантій соціальної підтримки інвалідів, осіб похилого віку, дітей, які залишилися без піклування батьків, та інших осіб, які потребують соціальної підтримки.
З цією метою визначаються:
Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло.
До їх числа належать:
Державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв’язку включають:
До державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров’я включаються:
До державних соціальних нормативів у сфері забезпечення навчальними закладами включаються:
До державних соціальних нормативів у сфері обслуговування закладами культури включаються:
До державних соціальних нормативів у сфері обслуговування закладами фізичної культури та спорту включаються
До державних соціальних нормативів у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування включаються
Держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів.
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------