Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Розділ 1
Некомерційні організації і установи функціонують принципово на інших засадах, ніж комерційні підприємства. Головним чином вони належать до невиробничої сфери. Особливістю діяльності вказаних організацій є те, що вони не виробляють матеріальний продукт, не створюють вартість. Заклади невиробничої сфери існують за рахунок продукту, створеного у матеріальному виробництві. І тому рівень матеріально-технічної бази, оплати праці працівників цих установ в значній мірі залежить від розвитку матеріального виробництва. Частина чистого продукту, створеного працею робітників у виробничій сфері з допомогою фінансів через бюджет і державні цільові фонди направляється на фінансування організацій невиробничих галузей.
Установи, що утримуються за рахунок коштів бюджетів називаються бюджетними. Це — школи, дитячі дошкільні заклади, лікарні, поліклініки, професійно-технічні училища, вищі навчальні заклади, державні органи влади і управління тощо. В більшості випадків перелічені заклади надають населенню послуги безкоштовно. Матеріальною основою функціонування установ невиробничої сфери є основні невиробничі фонди, по яких амортизація не проводиться. В даній сфері використовується висококваліфікована робоча сила — спеціалісти з вищою освітою, кандидатськими і докторськими ступенями — яка потребує відповідної оцінки і оплати. І тому найбільша питома вага у видатках бюджетних установ — це оплата праці.
Установи, що працюють у невиробничій сфері можна поділити на 3 групи в залежності від організації їх діяльності:
1) установи, що знаходяться на бюджетному фінансуванні (лікарні, школи, технікуми та ін.);
2) установи, що працюють на засадах госпрозрахунку, отримують доходи і повністю відшкодовують свої видатки, пов'язані із основною діяльністю та її розвитком (побутові, видовищні, житлово-комунальні організації). Переважно вони мають низький рівень доходності; високий рівень характерний лише для кредитних, страхових та інших фінансових установ;
3) структурні підрозділи бюджетних установ, що працюють на засадах негоспрозрахункової окупності затрат. Надають послуги і виконують роботи за плату за рахунок якої відшкодовують свої затрати, сплачують передбачені законодавством податки, але самостійного юридичного статусу не мають. Це — платні кабінети спеціалістів в медичних закладах, науково-дослідні та інформаційні центри вузів тощо.
Серед всіх некомерційних структур найбільшу частину складають бюджетні організації, діяльність яких за останні роки зазнала багатьох змін. Для багатьох з них головним джерелом фінансування залишається бюджет. В той же час їм надана можливість додаткового отримання доходів від надання платних послуг. В останні роки відбулося розширення прав керівників бюджетних організацій у використанні матеріальних і трудових ресурсів, стимулюванні працюючих.
Сучасні умови економічної кризи, дефіцит бюджетних коштів не могли не позначитись на матеріальному, фінансовому стані цих закладів. І тому мережа їх скорочується, зменшується штатна чисельність у діючих бюджетних організаціях. Одночасно посилюється контроль з боку фінансових органів за економним і цільовим використанням коштів в бюджетних установах, запроваджується режим жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат з метою зменшення бюджетного дефіциту та запобігання фінансовій кризі.
Фінансовий план бюджетної організації складається у вигляді кошторису. Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.
Кошторис має дві складові: загальний фонд в ньому показується обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій; спеціальний фонд в ньому показується обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.
Формування кошторису здійснюється на підставі лімітної довідки про асигнування з бюджету, яку вищестояща організація надсилає всім підпорядкованим установам протягом двох тижнів з дня затвердження бюджету, з якого проводиться фінансування установи.
При визначенні витрат бюджетних установ враховується об'єктивна потреба в коштах кожної установи, виходячи з основних її виробничих показників, обсягу роботи, штатної чисельності та намічених заходів щодо скорочення витрат. Ставиться вимога першочергового забезпечення фінансовими ресурсами витрат на заробітну плату з нарахуваннями на соціальне страхування, а також на господарське утримання установи. Витрати, які не мають першочергового характеру (придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо) можуть передбачатися при умові забезпечення фінансування невідкладних витрат.Законом України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" встановлено, що у 2000 р. видатки бюджетних установ і організацій на виплату премій та інших видів заохочень чи винагород, включаючи матеріальну допомогу (крім надбавок і доплат за особливі умови служби, професійний ризик, кваліфікацію, роботу в умовах режимних обмежень) можуть здійснюватися лише за наявності економії фонду заробітної плати та грошового забезпечення.
Кошторис доходів і видатків складається на календарний рік і затверджується керівником вищестоящої організації на пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого провадиться фінансування установи. Крім кошторису на затвердження вищестоящій організації подається штатний розпис установи.
У доходній частині кошторису доходів і видатків вказуються надходження коштів із загального фонду бюджету, а також надходження коштів із спеціального фонду бюджету. Найбільш розповсюдженими видами поступлень бюджетних установ за платні послуги і роботи є:
— кошти, що надходять за навчання, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів;
— плата за надання додаткових освітніх послуг;
— плата батьків за утримання дітей в дитячих дошкільних закладах;
— плата за надані медичні послуги;
— доходи від реалізації продукції навчально-виробничих та лікувально виробничих майстерень, цехів;
— доходи від здачі в оренду майна;
— плата за проживання в гуртожитках та ін.
Загальна сума доходів установи визначається з урахуванням залишків коштів на початок року по всіх надходженнях.
У видатковій частині кошторису доходів і видатків показується загальна сума витрат установи з розподілом їх за категоріями видатків економічної класифікації. При цьому виділяються окремо поточні і капітальні видатки.
Найбільшими за розмірами є наступні поточні видатки: оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату, придбання предметів постачання і матеріалів, утримання бюджетних установ, видатки на відрядження, оплата комунальних послуг та енергоносіїв.
До капітальних видатків відносять: придбання основного капіталу (обладнання, предмети довгострокового користування, капітальне будівництво), створення запасів та резервів, придбання землі і нематеріальних активів, капітальні трансферти.
В кошторисі окремо виділяються платежі бюджетної установи до бюджету. В зв'язку із тим, що бюджетні установи — це неприбуткові організації, то, згідно діючого законодавства, звільняються від оподаткування доходи вказаних установ, отриманих у вигляді:
— коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;
— пасивних доходів;
— коштів або майна, які надходять до бюджетних організацій як компенсація вартості отриманих державних послуг.
Перелік платних послуг, які можуть надавати бюджетні заклади освіти, охорони здоров'я, архівні установи, бібліотеки встановлює Кабінет Міністрів. Доходи таких установ, звільнені від оподаткування, спрямовуються до бюджетів, з яких здійснюється їх утримання, а в разі недостатнього бюджетного фінансування таких закладів зараховуються на спеціальний рахунок і використовуються виключно на фінансування видатків по непрофінансованих бюджетом частинах кошторису на утримання закладів.
Доходи бюджетних неприбуткових організацій, отримані з інших джерел, ніж вказано вище, оподатковуються у загальновстановленому порядку, передбаченому для платників податку на прибуток. При цьому повинен вестися окремий облік фінансових результатів неосновної діяльності.
Серед бюджетних організацій особливе місце посідають заклади охорони здоров'я, діяльність яких має велике соціальне і економічне значення, безпосередньо впливає на життєвий рівень, здоров'я і працездатність населення. В останні роки значно погіршився матеріально-технічний і фінансовий стан лікарень, поліклінік, диспансерів, фельдшерсько-акушерських пунктів тощо. Звичайними стали затримки у виплаті заробітної плати медичним працівникам.
В умовах дефіцитності державних фінансових ресурсів найбільш реальним виходом із такої складної ситуації є запровадження страхової медицини, яка дасть можливість залучити нові джерела доходів, покращити матеріально-технічну базу лікувальних закладів.
Як свідчить практика ринкових країн, страхова медицина охоплює фінансування:
— видатків на медичне обслуговування населення;
— підготовку медичних кадрів;
— видатків на наукові дослідження в галузі медицини;
— будівництва нових медичних закладів.
Страхова медицина передбачає запровадження медичного страхування як окремого виду страхування, об'єктом якого є видатки, пов'язані із здоров'ям, наданням медичної допомоги населенню.
При страховій медицині джерелами фінансування видатків на охорону здоров'я є:
1) бюджетні кошти, що спрямовуються на підготовку медичних кадрів, фінансування наукових досліджень, будівництво нових медичних установ, оплату медичних послуг для непрацюючих громадян;
2) кошти суб'єктів господарювання — обов'язкові внески, що входять в склад затрат виробництва. За рахунок цих поступлень оплачується гарантована медична допомога для працюючих громадян;
3) кошти населення для оплати медичних послуг на рівні вищому, ніж той, що гарантується обов'язковими внесками суб'єктів господарювання на медичне страхування.
Для запровадження страхової медицини і медичного страхування необхідно провести значну підготовчу роботу для узагальнення даних по статистиці захворювань і розробки науково-обгрунтованих розмірів обов'язкових відрахувань на медичне страхування. Доцільним є вивчення зарубіжного досвіду.
Відрахування на медичне страхування повинні бути визначеними в таких розмірах, щоб:
— забезпечити фінансування затрат медичних закладів;
— врахувати створення резервного фонду, який буде використовуватися у випадках збільшення захворювань;
— відшкодувати затрати страхових організацій — посередників у медичному страхуванні;
— передбачити формування прибутку страховими організаціями, які працюють в умовах комерційного розрахунку.
1.1 Організація фінансової діяльності некомерційних організацій
Фінансування видатків державних установ здійснюється через систему бюджетного фінансування. Установи, що функціонують за рахунок коштів бюджетів різних рівнів називають бюджетними.
Некомерційні установи невиробничої сфери залежно від характеру фінансової діяльності поділяють на 4 групи:
установи бюджетного фінансування (послуги безплатні);
підрозділи бюджетних установ, що працюють на господарському розрахунку і не є відокремленими юридичними особами (оплата послуг здійснюється на договірних засадах та у вигляді тарифів);
установи, що працюють на господарському розрахунку з низьким рівнем доходності (оплата послуг дозволяє підприємству покривати видатки, винагороджувати своїх працівників тощо);
установи, що працюють на господарському розрахунку з високим рівнем доходності (оплата послуг дозволяє підприємству розвиватися).
Фінансовий план бюджетної організації є основою його фінансування і складається у вигляді кошторису доходів і видатків. У видатковій частині кошторису виділяють окремо видатки за рахунок бюджетного фінансування та видатки за рахунок надходжень від діяльності. Перевищення суми видатків над сумою бюджетного фінансування можливе лише за рахунок прибутку від госпрозрахункової діяльності, що залишається на підприємстві після сплати податків та обов'язкових платежів. Прибуток від неосновної діяльності направляють в першу чергу на оплату праці, оплату комунальних послуг та інших невідкладних потреб.
Перелік платних послуг, що їх може надавати бюджетна установа, встановлює Кабінет Міністрів України. Ці послуги, як правило, не обкладаються податком. Доходи від іншої діяльності оподатковуються на загальних підставах. Облік неосновної діяльності з цією метою ведеться відокремлено.
Як свідчить досвід ринкових країн, держава зацікавлена у зменшенні питомої ваги підприємств, що фінансуються з бюджету. Є певна межа, коли можливість бюджетного фінансування стає самодостатньою і наступне зменшення такого фінансування приводить до напруги в суспільстві.
Фінансова діяльність недержавних некомерційних установ
До недержавних організацій, що складають групу некомерційних організацій, належать політичні партії і громадські організації[3]. Ці громадські формування об'єднують громадян на основі єдності інтересів, уподобань для спільної реалізації своїх прав і свобод.
Політичною партією є об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі.
Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.
Доходи некомерційних організацій формуються із членських внесків, надходжень від діяльності їх комерційних структур, платних заходів, добровільних та спонсорських пожертвувань фізичних та юридичних осіб.
Громадські некомерційні організації можуть не сплачувати податку з прибутку та мати пільги з інших податків.
За порушення законодавства за рішенням суду до об'єднання громадян можуть бути застосовані такі стягнення:
Фінансові відносини у некомерційних організаціях
Фінансові відносини у громадських об'єднаннях відбуваються:
між членами об'єднання на предмет сплати членських внесків;
між структурними підрозділами на предмет передачі майна, розрахунків за комерційну діяльність;
з державним бюджетом на предмет сплати податків, реєстраційного збору, сплати штрафів.
Серед об'єднань громадян особливе місце займають творчі та професійні спілки, доброчинні фонди.
Професійна спілка — добровільне об'єднання трудящих за професійною ознакою. Фінансується за рахунок добровільних внесків її членів.
Професійні спілки об'єднують великі колективи трудящих і відіграють важливу роль в житті суспільства. Вони мають в своєму розпорядженні господарські підрозділи та значні кошти. Ці кошти можуть зберігатися в комерційних банках і виконувати роль інвестиційних фондів. Дуже часто під егідою професійних спілок фінансуються заходи культурно-масової роботи та відпочинку не тільки членів організації.
Творча спілка — добровільне об'єднання осіб творчих професій за професійною ознакою. Фінансується за рахунок добровільних внесків її членів.
Діяльність творчих спілок в основному спрямована на захист певної категорії творчих митців — художників, артистів, письменників і т. д. За рахунок коштів цих організацій утримуються заклади лікувально оздоровчого та відпочинкового характеру, що обслуговують членів спілок та їхні сім'ї.
Доброчинний фонд — форма реалізації і розвитку благодійної діяльності. В залежності від статусу доброчинні фонди діляться на місцеві та державні.
Доходи доброчинних фондів формуються за рахунок:
внесків членів фондів;
благодійних внесків та пожертвувань фізичних та юридичних осіб;
коштів, що передаються на фінансування конкретних програм, що відповідають завданням фонду;
кредитів та інших позик.
В Україні відомі своєю діяльністю такі фонди:
ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ НЕКОМЕРЦІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІї
Некомерційні установи та організації головним чином належать до невиробничої сфери і їх фінансова діяльність відмінна від діяльності комерційних підприємств.
Основною особливістю цих організацій є те, що вони на виготовляють матеріальний продукт, не створюють вартість і існують за рахунок продукту створеного у матеріальному виробництві. Розрізняють некомерційні державні та недержавні установи.
Фінансування видатків державних установ здійснюється через систему бюджетного фінансування. Установи, що функціонують за рахунок коштів бюджетів різних рівнів називають бюджетними .
Найбільша питома вага видатків бюджетних установ припадає на заробітну плату.
Некомерційні установи невиробничої сфери залежно від характеру фінансової діяльності поділяють на 3 групи:
установи бюджетного фінансування (послуги безплатні);
підрозділи бюджетних установ, що працюють на господарському розрахунку і не є відокремленими юридичними особами (оплата послуг здійснюється на договірних засадах та у вигляді тарифів);
установи, що працюють на господарському розрахунку з низьким рівнем доходності (оплата послуг дозволяє підприємству покривати видатки, винагороджувати своїх працівників т.п. );
установи, що працюють на господарському розрахунку з високим рівнем доходності (оплата послуг дозволяє підприємству розвиватися);
Фінансовий план бюджетної організації є основою його фінансування і складається у вигляді кошторису доходів і видатків. У видатковій частині кошторису виділяють окремо видатки за рахунок бюджетного фінансування та видатки за рахунок надходжень від діяльності. Перевищення суми видатків над сумою бюджетного фінансування можливе лише за рахунок прибутку від госпрозрахункової діяльності, що залишається на підприємстві після сплати податків та обов’язкових платежів. Прибуток від неосновної діяльності направляють в першу чергу на оплату праці, оплату комунальних послуг та інших невідкладних потреб.
Перелік платних послуг, що їх може надавати бюджетна установа, встановлює Кабінет Міністрів України. Ці послуги, як правило, не обкладаються податком. Доходи від іншої діяльності оподатковуються на загальних підставах. Облік неосновної діяльності з цією метою ведеться відокремлено.
Як свідчить досвід ринкових країн, держава зацікавлена у зменшенні питомої ваги підприємств, що фінансуються з бюджету. Є певна межа, коли можливість бюджетного фінансування стає самодостатньою і наступне зменшення такого фінансування приводить до напруги в суспільстві.
Один зі шляхів удосконалення бюджетного фінансування лікувальних закладів є страхова медицина. При страховій медицині джерелами фінансування видатків на охорону здоров’я можуть бути як бюджетні кошти з одного боку, так і кошти суб’єктів господарювання (що входять до витрат виробництва) та кошти населення (для оплати послуг вищого рівня від того, що гарантується).
Некомерційні організації
До недержавних організацій, що складають групу некомерційних організацій, належать політичні партії і громадські організації. Ці громадські формування об’єднують громадян на основі єдності інтересів, уподобань для спільної реалізації своїх прав і свобод.
Політичною партією є об'єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають за мету участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі[1].
Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.
Об'єднання громадян діє на основі статуту, який повинен містити:
1) назву об'єднання громадян (відмінну від існуючих), його статус та юридичну адресу;
2) мету та завдання об'єднання громадян;
3) умови і порядок прийому в члени об'єднання громадян, вибуття з нього;
4) права і обов'язки членів (учасників) об'єднання;
5) порядок утворення і діяльності статутних органів об'єднання, місцевих осередків та їх повноваження;
6) джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна об'єднання, порядок звітності, контролю, здійснення господарської та іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних завдань;
7) порядок внесення змін і доповнень до статуту об'єднання;
8) порядок припинення діяльності об'єднання і вирішення майнових питань, пов'язаних з його ліквідацією.
У статуті можуть бути передбачені інші положення, що стосуються особливостей створення і діяльності об'єднання громадян.
Статут об'єднання громадян не повинен суперечити законодавству України.
У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статус юридичної особи.
Політичні партії та міжнародні громадські організації підлягають обов'язковій реєстрації Міністерством юстиції України. Легалізація громадської організації здійснюється відповідно Міністерством юстиції України, місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.
У разі, коли діяльність місцевої громадської організації поширюється на територію двох і більше адміністративно-територіальних одиниць, її легалізація здійснюється відповідним вищестоящим органом.
Місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчим комітетом сільської, селищної, міської Ради народних депутатів реєструються в обов'язковому порядку місцеві осередки зареєстрованих всеукраїнських та міжнародних об'єднань громадян, якщо така реєстрація передбачена статутними документами цих об'єднань.
Про легалізацію (офіційне визнання) об'єднання громадян легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації.
Об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності.
Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.
Політичні партії також мають право на майно, придбане від продажу суспільно-політичної літератури, інших агітаційно-пропагандистських матеріалів, виробів з власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших політичних заходів.
Громадські організації також мають право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств.
Кошти та інше майно об'єднань громадян, в тому числі тих, що ліквідуються, не можуть перерозподілятись між їх членами і використовуються для виконання статутних завдань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовуються в доход держави.
Доходи некомерційних організацій формуються із членських внесків, надходжень від діяльності їх комерційних структур, платних заходів, добровільних та спонсорських пожертвувань фізичних та юридичних осіб.
Громадські некомерційні організації можуть не сплачувати податку з прибутку та мати пільги з інших податків.
Політичні партії, створювані ними установи і організації не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, та займатись господарською та іншою комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших суспільно-політичних заходів.
Об'єднання громадян, створені ними установи та організації зобов'язані вести оперативний та бухгалтерський облік, статистичну звітність, зареєструватись в органах державної податкової інспекції та вносити до бюджету платежі у порядку і розмірах, передбачених законодавством.
Об'єднання громадян у встановленому порядку подають фінансовим органам декларації про свої доходи та витрати. Щорічно на підставі фінансових декларацій у газеті "Голос України" публікуються списки осіб, пожертвування яких на користь політичних партій перевищують розмір, що визначається Верховною Радою України.
Спеціальна комісія Верховної Ради України, до складу якої входять депутати - представники усіх представлених у парламенті політичних партій, розглядає їх фінансову діяльність за рік і доповідає свої висновки на пленарному засіданні Верховної Ради України. У разі порушень фінансової дисципліни політична партія несе відповідальність згідно з законодавством. Незаконні надходження вилучаються за рішенням суду у порядку, встановленому законом, і зараховуються до Державного бюджету України.
За порушення законодавства за рішенням суду до об'єднання громадян можуть бути застосовані такі стягнення:
попередження;
штраф;
тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності;
тимчасова заборона (зупинення) діяльності;
примусовий розпуск (ліквідація).
Фінансові відносини у некомерційних організаціях
Фінансові відносини у громадських об’єднаннях відбуваються:
між членами об’єднання на предмет сплати членських внесків;
між структурними підрозділами на предмет передачі майна, розрахунків за комерційну діяльність;
з державним бюджетом на предмет сплати податків, реєстраційного збору, сплати штрафів.
Серед об’єднань громадян особливе місце займають творчі та професійні спілки, доброчинні фонди.
Професійна спілка – добровільне об’єднання трудящих за професійною ознакою. Фінансується за рахунок добровільних внесків її членів. Професійні спілки об’єднують великі колективи трудящих і відіграють важливу роль в житті суспільства. Вони мають в своєму розпорядженні господарські підрозділи та значні кошти. Ці кошти можуть зберігатися в комерційних банках і виконувати роль інвестиційних фондів. Дуже часто під егідою професійних спілок фінансуються заходи культурно-масової роботи та відпочинку не тільки членів організації.
Творча спілка – добровільне об’єднання осіб творчих професій за професійною ознакою. Фінансується за рахунок добровільних внесків її членів. Діяльність творчих спілок в основному спрямована на захист певної категорії творчих митців – художників, артистів, письменників і т.д. За рахунок коштів цих організацій утримуються заклади лікувально оздоровчого та відпочинкового характеру, що обслуговують членів спілок та їхні сім’ї.
Доброчинний фонд – форма реалізації і розвитку благодійної діяльності. В залежності від статусу доброчинні фонди діляться на місцеві та державні. Доходи доброчинних фондів формуються за рахунок:
- внесків членів фондів;
- благодійних внесків та пожертвувань фізичних та юридичних осіб;
- коштів, що передаються на фінансування конкретних програм, що відповідають завданням фонду;
- кредитів та інших позик.
Відомі в Україні своєю діяльністю такі фонди:
- Всеукраїнський фонд оздоровлення і відпочинку дітей та підлітків
- Національний фонд соціального захисту матерів і дітей "Україна - дітям"
- Український національний фонд "Взаєморозуміння і примирення"
- Український фонд підтримки підприємництва (УФПП)*
- Фонд України соціального захисту інвалідів
- Фонд соціального страхування України
- Фонд соціального захисту України
- Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України
- Український фонд миру
- Дитячий фонд України
- Український фонд культури
- Фонд соціального захисту та постприватизаційної підтримки колективних та приватних власників
Терміни для запам’ятовування
- Бюджетна установа
- Громадська організація
- Професійна спілка
- Творча спілка
- Доброчинний фонд
Питання для самоконтролю
1. Особливості фінансування державних установ.
2. Які підприємства входять до складу бюджетних установ та закладів?
3. Групи некомерційних державних установ в залежності від їхньої фінансової діяльності.
4. Недержавні (громадські) некомерційні організації.
5. Особливості фінансової діяльності недержавних некомерційних організацій.
Список літератури за темою
Перелік власних надходжень бюджетних установ та організацій визначається Кабінетом Міністрів України та класифікується таким чином:
1. Плата за послуги, що надаються бюджетними установами, в тому числі:
— згідно з функціональними повноваженнями;
— від господарської та/або виробничої діяльності;
— за оренду майна бюджетних установ;
— кошти від реалізації майна;
2. Інші джерела надходжень бюджетних установ, у тому числі:
— гранти та дарунки, отримані бюджетними установами;
— кошти, що отримуються бюджетними установами на виконання окремих доручень.
Прикладом власних надходжень бюджетних установ є:
— орендна і квартирна плата, інші надходження від експлуатації будівель і приміщень, основних засобів, що безпосередньо належать установам;
— надходження від надання транспортних послуг з перевезення населення, вантажів, ремонту транспортних засобів;
— надходження від надання послуг з організації та проведення свят, вечорів, зустрічей, змагань;
— надходження від надання кіно-, фото-, аудіо-, відео-послуг, а також від продажу квитків на виставки, репродукцій, буклетів тощо.
Освіта — суспільне явище, яке впливає на всі сфери економічного життя суспільства та є вагомим елементом на шляху досягнення високих темпів економічного зростання і добробуту суспільства. Ця сфера займається формуванням знань і вмінь підростаючого покоління, його вихованням підготовки кадрів.
Головними джерелами фінансування витрат на освіту є:
— кошти державного та місцевого бюджетів;
— кошти юридичних і фізичних осіб, громадських організацій, фондів;
— спонсорські та доброчинні внески і пожертвування;
— кошти галузей народного господарства, плата за додаткові освітні послуги та інші послуги, що надаються закладами освіти.
Фінансування освіти за рахунок вказаних джерел здійснюється наступними методами:
— кошторисне фінансування закладів освіти;
— бюджетне фінансування закладів освіти на основі показника вартості навчання одного учня (студента);
— індивідуальна оплата навчання за рахунок власних доходів, грошових коштів юридичних осіб;
— спеціальні кредити для здобуття освіти;
— отримання спонсорських і доброчинних внесків та пожертвувань;
— отримання додаткових доходів від різноманітних послуг неосвітнього характеру.
Система освіти і принципи державної політики у галузі освіти визначені у Законі України "Про освіту** від 23 травня 1991 р.
Видатки на освіту здійснюються за такими групами закладів і заходів:
— дошкільна освіта;
— загальна середня освіта (загальноосвітні школи, спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, вечірні змінні школи);
— заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабілітації (загальноосвітні школи-інтернати, дитячі будинки);
— позашкільна освіта;
— професійно-технічна освіта;
— вища освіта;
— післядипломна освіта;
— інші заклади та заходи у галузі освіти (методична робота, придбання підручників).
Принципи державної політики у галузі освіти:
— доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;
— рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей;
— гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;
— органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями;
— незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.
Вища та післядипломна освіта фінансуються відповідно до суспільних і індивідуальних потреб. Суспільні потреби забезпечуються за допомогою державного замовлення з виділенням відповідних бюджетних асигнувань, які розподіляються на конкурсних засадах.
Розмір витрат на утримання шкіл визначається кошторисом доходів і видатків. Вихідною базою для визначення розміру асигнувань за основними статтями кошторису школи є кількість учнів і класів, яку відображають у кошторисі на дві дати: 1 січня та 1 вересня планового року. На основі цього розраховують кількість педагогічних ставок у школі за трьома показниками: кількість класів, кількість навчальних занять, норми навчального навантаження учителів на тиждень. Після цього розраховують витрати за економічними категоріями.
Фінансування середньої освіти в Україні здійснюється за рахунок коштів, які виділяються відповідно до нормативів нарахування на одного учня, але наявний дисбаланс між обсягом завдань, які визначаються державою перед освітою, та обсягами фінансового забезпечення цих завдань. З одного боку, г. тенденція до зростання обсягів навчального матеріалу і тривалості освітньої діяльності, а з іншого — наявне скорочення надходжень фінансових ресурсів на фінансування освіти. На сьогодні коштів, які виділяються державою для надання освітніх послуг на кожну територію, не вистачає на покриття базових статей витрат: заробітну плату, нарахування на заробітну плату, плату за енергоносії. Дефіцит бюджетних коштів, які виділяються щороку на середню загальну освіту в містах України, за останні три роки становить у різних регіонах 10— 20%.
Розрахунковий показник обсягу видатків на освіту визначається залежно від загального обсягу ресурсів місцевих бюджетів на освіту, фінансового нормативу бюджетної забезпеченості одного учня та приведеного контингенту учнів різних типів загальноосвітніх навчальних закладів станом на 5 вересня року, що передував поточному бюджетному періоду.
Школи-інтернати — це навчально-виховні заклади, які надають допомогу у навчанні і вихованні дітей сім'ям, які не мають для цього належних умов.
Згідно з бюджетною класифікацією виокремлюють такі типи шкіл-інтернатів:
— загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні санаторні школи-інтернати;
— загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків;
— дитячі будинки;
— спеціалізовані загальноосвітні школи-інтернати, школи та інші заклади освіти для дітей з вадами фізичного чи розумового розвитку;
— загальноосвітні школи соціальної реабілітації.
Фінансово-господарська діяльність загальноосвітньої школи-інтернату здійснюється на основі єдиного кошторису доходів і видатків, які за більшістю статей цього ж кошторису плануються так само, як і в загальноосвітній школі. Особливості полягають у штаті (передбачається вихователь, лікарі, працівники кухні) та у більших витратах на закупівлю меблів.
Дошкільна освіта є обов'язковою первинною складовою системи безперервної освіти в Україні.
До системи дошкільної освіти належать:
— дошкільні навчальні заклади;
— наукові і методичні установи;
— органи управління освітою;
— освіта та виховання в сім'ї.
Джерелами фінансування дошкільного закладу є кошти:
— засновника (власника);
— відповідних бюджетів;
— батьків або осіб, які їх замінюють;
— добровільні пожертвування та цільові внески фізичних і юридичних осіб;
— інші кошти, не заборонені законодавством України.
Рівень витрат на підготовку кадрів залежить від стану економічного розвитку країни і потреби галузей економіки у спеціалістах. Розміри бюджетних призначень на підготовку фахівців з вищою освітою, а також підготовку наукових і науково-педагогічних працівників через аспірантуру і докторантуру визначаються у законі про державний бюджет
В Україні діють такі види вищих закладів освіти III—IV рівнів акредитації:
— університет — багатопрофільний вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців із вищою освітою за широким спектром природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-природничими програмами всіх рівнів, має розвинену інфраструктуру наукових і науково-виробничих підприємств та установ;
— академія — вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців із вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів в окремо визначеній галузі знань або виробництва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності;
— інститут — вищий навчальний заклад або підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури та мистецтва.
До вищих навчальних закладів І НІ рівнів акредитації належать:
— коледж — вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного (кількох споріднених) напрямів підготовки чи спеціальностей;
— технікум — вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами молодшого спеціаліста.
Джерела фінансування витрат на підготовку кадрів є кошти державних і місцевих бюджетів, галузевих міністерств, відомств, організацій. Платні послуги у вищих навчальних закладах впроваджені на підставі Закону України "Про освіту". Вищі навчальні заклади самостійно використовують бюджетні та позабюджетні кошти відповідно до кошторису доходів і витрат.
Для планування видатків вищі навчальні заклади розраховують кількість студентів та аспірантів, а відповідно до цього і розраховують професорсько-викладацький склад.
Розмір плати за той чи інший вид послуги визначається на підставі її ціни. Базою для визначення ціни послуги є розрахунок валових витрат, пов'язаних з наданням послуги на підставі укладеного договору.
Власні надходження бюджетних установ і організацій зараховуються безпосередньо на спеціальні реєстраційні рахунки, відкриті за балансовим рахунком 3522 "Реєстраційні рахунки розпорядників за коштами спеціального фонду державного бюджету" у відділеннях або управліннях Державного казначейства (за місцем обслуговування бюджетної організації).
Інформація про власні надходження бюджетних установ та організацій, які зараховуються на спеціальні реєстраційні рахунки, відкриті за балансовим рахунком 3522, одночасно відображається на рахунках, відкритих за балансовим рахунком 6114 "Власні кошти розпорядників коштів державного бюджету". Управління (відділення) Державного казначейства засобами програмного забезпечення щоденно складають виписки із спеціальних реєстраційних рахунків для надання власникам коштів.
На підставі даних бухгалтерського обліку відділення (управління) Державного казначейства щоденно складають звіт щодо видів власних надходжень бюджетних установ із зазначенням головного розпорядника (коду відомчої класифікації видатків). Такий звіт в електронному вигляді передається в обласні управління Державного казначейства для узагальнення та включення у звіт про виконання державного бюджету за доходами в цілому в області.
1. Про об'єднання громадян. Закон України від 16.06.92.
2. Кириленко О.П. Фінанси: Навчальний посібник. – Тернопіль: Т.О.В. “ЦМДС”, 1998. с. 87 – 97 (Фінанси некомерційних установ і організацій, фінанси громадських організацій і доброчинних фондів)
3. Сергійко О.В. Товариства взаємного кредитування як форма фінансування малого підприємництва //Фінанси України. 1999. - №7 – С.66 - 73