Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Ю. Б. Гіппенрейтер виділяє наступні відмінності між науковою та життєвою психологією:
Але при цьому, як зазначає Ю. Б. Гіппенрейтер, не можна говорити, що наукова психологія неодмінно «краще» життєвої, так як насправді вони взаємодоповнюють один одного. +
Існує кілька джерел психологічних знань. Це - народна психологія, життєва, або побутова психологія,
релігійна психологія, парапсихологія та наукова психологія. Кожна людина відчуває того чи іншого впливу народної психології. Народні казки,міфи,прислів'я, приказки, художні твори містять описи психічних явищ, характерів і т.д. В умовах науково-технічного прогресу для адаптації до сучасного виробництва треба спиратися на наукові психологічні знання. У кожної людини накопичується досвід психічного життя, складаються уявлення про психічні можливості особистості. Формується індивідуальна життєва психологія. У життєвої психології втілюються надбання народної, релігійної, наукової психології, реалізується організуюча функція психологічних знань. Життєва психологія людини дедалі більше стає об'єктом уваги практичної психології. Релігійна психологія людини характеризується спрямованістю до божества і базується на вірі у певні постулати духовного життя. Останнім часом набуває поширення парапсихологія - сукупність нетрадиційних поглядів на незвичайні явища та «таємниці» психіки, включаючи такі, як екстрасенсорне сприйняття, телекінез, левітація, полтергейст,пірогенів,ясновидіння, проскопія, ретроскопія т.д. Ці явища не вдасться дослідити за допомогою методів психологічної науки. Психологія сформувала систему наукових уявлень, які розкривають природу психіки, слугують поліпшенню життя людей. Отже, психологія як наука за допомогою спеціальних методів розглядає і вивчає об'єктивні, реально існуючі психічні явища і факти. Узагальнюючи результати досліджень у системі наукових понять, вона виявляє особливості, закономірності побудови та розвитку психіки, функціонування її механізмів. -
3. Наукові та ненаукові способи пізнання світу
Кожна людина постійно знайомиться з чимось новим, раніше невідомим. При цьому людина намагається також проаналізувати, узагальнити свої знання, оцінити їх з різних точок зору. Уся свідома діяльність людини зв'язана з накопиченням, обробкою, поширенням і використанням знань.
Розрізняють повсякденне знання (пізнання) і наукове знання.
Повсякденне знання – це погляди людей, що стихійно складаються під впливом повсякденного досвіду на навколишню дійсність і на самих себе.
Це знання, що не одержало строгого оформлення. Воно не вимагає для свого засвоєння і передачі спеціального навчання і є загальним непрофесійним надбанням усього людства.
Наука – це особливий вид пізнання, що має своєю єдиною метою надбання нових знань про світ і збагнення істини. У науці пізнання стає самостійною формою діяльності, що відокремилася від практики, міфології, релігії, філософії. Наука реалізує ідеал раціонального розуміння світу. Наукове знання доводить вивчення об'єкта до рівня його теоретичного аналізу. Отже, науку необхідно розглядати як "теорію про визначену область об'єктів, а не як простий набір суджень про ці об'єкти".
Аналізуючи особливості наукового пізнання, насамперед, потрібно розуміти його відмінність від повсякденного пізнання:
Об'єкти науки не зводяться до об'єктів повсякденного досвіду; наука має предметну спрямованість. Предмет, предметна область – те, що саме вивчає дана наука або наукова дисципліна, на що спрямовано думку дослідника. Розвиток знань про об'єкт відкриває нові його сторони і зв'язки, які є предметом пізнання.
Наукове пізнання орієнтоване на об'єктивну істинність, на дослідження об'єктивних законів функціонування і розвитку об'єктів пізнання.
Науковому пізнанню властиві сувора доказовість, обґрунтованість отриманих результатів, вірогідність висновків.
Наука формує особливу мову, що відрізняється від повсякденної мови більшою однозначністю, строгістю і чіткістю.
Істотною ознакою наукового пізнання є його системність, логічна організованість. Результати наукового пізнання мають універсальний характер.
Крім того, часто відзначають і такі особливості наукового пізнання як:
- тенденція до відтворювання результатів;
- скептичне відношення до авторитетів;
- інтелектуальна самостійність і автономія;
- проблемна установка дослідження (на противагу установці на чудеса і таїнства, а також практичні інтереси);
- опора на досвід і розум (а не на віру, переконання, думку).
Таким чином, наукове знання переступає межі повсякденного знання. З іншого боку повсякденний розум або здоровий глузд завжди активно бере участь у процесі мислення вченого.
Важливим моментом у науковому пізнанні є його критичний характер, наукове знання відкрите критиці. Наукові теорії є продуктом людської винахідливості і, як такі, вони піддані помилкам подібно будь-яким іншим результатам діяльності людини. Теорії в цьому змісті – лише припущення про реальність, що можуть мінятися і насправді досить істотно змінюються в ході історичного розвитку науки. Те, що наука затверджувала про реальність сто років тому, дуже істотно відрізняється від того, що вона говорить сьогодні. У ХХ в. виявився також істотний факт, що характеризує особливості наукового пізнання: для будь-якої визначеної області дійсності завжди можна побудувати декілька теорій, що пояснюють усі явища, що спостерігаються.
Наукове пізнання виросло з пізнання повсякденного, але в даний час ці дві форми пізнання досить далеко стоять один від одного. У чому їх головні відмінності?
1. У науки свій особливий набір об'єктів пізнання, на відміну від пізнання буденного. Наука орієнтована в кінцевому рахунку на пізнання сутності предметів і процесів, що зовсім не властиво буденному пізнанню.
2. Наукове пізнання вимагає вироблення особливих мов науки.
3. На відміну від буденного пізнання наукове виробляє свої методи і форми, свій інструментарій дослідження.
4. Для наукового пізнання характерна планомірність, системність, логічна організованість, обґрунтованість результатів дослідження.
5. Нарешті, відмінні в науці і повсякденному пізнанні й способи обґрунтування істинності знань.
Основними методами наукового дослідження є такі:
Аналіз – метод дослідження, що складається в уявній декомпозиції явища як цілого на складові – більш прості частини, виділення окремих сторін, властивостей, зв'язків.
Аналіз займає важливе місце у вивченні об'єктів матеріального світу. Але він складає лише перший етап процесу пізнання.
Синтез – метод дослідження, що складається в уявному з'єднанні окремих сторін, властивостей, зв'язків складного явища і збагнення цілого в його єдності.
Індукція – метод переходу від знання окремих фактів до знання загальних закономірностей, істотних і необхідних зв'язків.
Дедукція – метод переходу від загальних пропозицій до часток, висновок нових істин з відомих за допомогою законів і правил логіки. За допомогою дедукції, за умови істинності посилок, одержуємо достовірне знання про світ.
Моделювання – науковий метод, заснований на використанні, як засіб пізнання моделей і висновку за аналогією.
Доп. Информация - http://www.info-works.com.ua/referats/pedagogika/3259.html
+
4. Поняття наукового факту
Говорячи про найважливішу роль фактів у розвитку науки, В.І. Вернадський писав: "Наукові факти становлять головний зміст наукового знання та наукової роботи. Вони, якщо правильно встановлені, безперечні і загальнообов'язкові. Поряд з ними можуть бути виділені системи певних наукових фактів, основною формою яких є емпіричні узагальнення.
Факт - "ця дія, подія, що відноситься до минулого або ще триває в справжньому, але ніколи до майбутнього часу; це - щось реальне, невигадане на противагу фантазії, вигадці; це - щось конкретне і одиничне в протилежність абстрактному і загальному; нарешті, поняття "факт" було перенесено від одноразових явищ або подій на процеси, відносини, сукупності тісно між собою пов'язаних явищ ... "
Факти - це той основний фонд науки, який відрізняє науку від філософії і релігії. Ні філософія, ні релігія таких фактів і узагальнень не створюють.
Факт (лат. Factum - звершилося) - знання у формі твердження, достовірність якого суворо встановлена.
Факт є зафіксоване знання і виступає як синонім до понять "подія", "результат".
Факт - це достовірно встановлене, невигадана подія. Факт - це явище, що стає знаним, незвідане явище не є науковий факт.
Факти в науці виконують не тільки роль інформаційного джерела і емпіричної основи теоретичних міркувань, але і служать критерієм їх достовірності, істинності. У свою чергу, теорія формує концептуальну основу факту: виділяє досліджуваний аспект дійсності, задає мову, на якому описуються факти, детермінує засоби і методи експериментального дослідження. Труднощі тут полягають у відділенні достовірних фактів від недостовірних, що здаються достовірними.
Науковий факт - це не тільки опис події або виміряна величина, але і багато інших відомостей: коли, яким чином, ким був зафіксований факт, з якими іншими подіями, фактами, дослідженнями він пов'язаний і так далі.
Науковий факт - це посвідчений наукою і суспільною практикою фрагмент знання, що відображає властивості матеріального і духовного світу.
Поняття "науковий факт" значно ширше і багатогранніше ніж поняття "факт", що застосовується в повсякденному житті. Коли говорять про наукові факти, то розуміють їх як елементи, що становлять основу наукового знання, що відображають об'єктивні властивості речей і процесів. На підставі наукових фактів визначаються закономірності явищ, будуються теорії і виводяться закони.
Науковий факт - подія чи явище, яке є підставою для укладення або підтвердження. Він є елементом, що становить основу наукового знання. Наглядовий факт - це твердження, що складається з двох частин. Опис факту - опис того, що можна спостерігати за деяких умов і умови проведення спостереження - опис того, за яких умов можна спостерігати описане в першій частині затвердження.
Наукові факти характеризуються такими властивостями, як новизна, точність і об'єктивність і достовірність
Доп. Информация - ua-referat.com/Наукові_факти_та_їх_роль
+
Науковий метод - сукупність основних способів отримання нових знань і методів вирішення завдань в рамках будь-якої науки. Науковий метод – це спосіб дослідження явищ, який визначає планомірний підхід до вивчення їх наукового пізнання та встановлення істини.
Метод (від грец. — «шлях через») – систематизована сукупність кроків, які потрібно здійснити для виконання певної задачі, досягнення мети. Поняття тотожне алгоритму діяльності чи технологічного процесу.
Метод включає в себе:
Висновки робляться за допомогою правил і принципів міркування на основі емпіричних даних про об'єкт. Базою отримання даних є спостереження (цілеспрямоване вивчення предмета та явища реальної дійсності, що знаходиться у природному стані чи в умовах наукового експерименту для одержання безпосередніх даних про об’єкт предмета) і експерименти (базуються на цілеспрямованому втручанні суб’єкта у процес наукового пізнання явищ та предметів). Для пояснення спостережуваних фактів висуваються гіпотези (це форма ймовірного наукового знання, основою якого є припущення про сутність речей і явищ, або причини, що їх зумовлюють) і будуються теорії (система знань, що володіє передказуючою силою відносно будь-якого явища), на підставі яких формулюються висновки та припущення. Отримані прогнози перевіряються експериментом або збором нових фактів.
Важливою стороною наукового методу, його невід'ємною частиною для будь-якої науки, є вимога об'єктивності, що виключає суб'єктивне тлумачення результатів. Не повинні прийматися на віру будь-які твердження, навіть якщо вони виходять від авторитетних учених. Для забезпечення незалежної перевірки проводиться документування спостережень, забезпечується доступність для інших вчених всіх вихідних даних, методик і результатів досліджень. Це дозволяє не тільки отримати додаткове підтвердження шляхом відтворення експериментів, але й критично оцінити ступінь адекватності (валідності) експериментів і результатів стосовно теорії, що перевіряється.
Науковий Закон - вербальне та/або математично сформульоване твердження, що має докази, яке описує співвідношення, зв'язки між різними науковими поняттями, запропоноване як пояснення фактів і узгоджується з іншими науковими законами.
http://znaimo.com.ua/%D0%9D%D0%B0%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%B4)
6. Специфіка наукових законів в психології
Теоретичні та експериментальні дослідження кожної науки спрямовані на розроблення її понятійного апарату і виявлення об'єктивних законів і закономірностей, яким підпорядковані всі процеси і явища. Закони розкривають об'єктивні, стійкі, суттєві зв'язки між явищами дійсності, їх сукупність становить зміст науки, дає змогу формулювати нові проблеми і здійснювати прогнози щодо її подальшого розвитку. Специфіка кожної науки, в тому числі й психології, відображається в характері її законів.
Виявлення і пізнання законів психології має свої особливості і труднощі, пов'язані з незвичною природою психічних явищ. Адже психічні стани суб'єкта недоступні сторонньому спостереженню. Завдання ж психології полягає в тому, щоб, користуючись об'єктивними методами, розкрити об'єктивні закони, яким підпорядковується психіка.
Психічним явищам властива динамічна мінливість. Досліджуючи багато разів той самий психічний процес, можна помітити, що завжди він залежить від певних умов і протікає по-іншому. Це не випадковість. Психічне як суб'єктивне відображення не може бути незмінним. Тому закони, які відкривають у психології, не визначають твердо і однозначно зв'язки між явищами. Це — закони — тенденції, в яких загальне виступає як тенденція.
У психології відомо багато законів. Деякі з них навіть виражені в строгій математичній формі. Вони відносяться до різних рівнів психічного, розкривають його різні виміри. На основі аналізу того, що в них відображено, Б. Ломов поділив їх на шість основних груп:
1. Закони, в яких відображаються відносно прості залежності, наприклад стійкі зв'язки між зовнішніми впливами і певними психічними явищами, а також між самими явищами. Зокрема, це основний психофізичний закон Вебера-Фехнера, згідно з яким інтенсивність відчуття прямо пропорційна логарифму сили подразника.
2. Закони, які розкривають динаміку психічних процесів у часі. Один із них — закон перцепції, відкритий М. Ланге. Він відображає закономірну послідовність фаз процесу сприймання: зоровий перцептивний образ розгортається фазами — від грубого розрізнення загальних пропорцій предмета і його положення до формування диференційованого і завершеного образу.
3. Закони, що характеризують структуру психічних явищ. Прикладом може бути сучасне уявлення про пам'ять. Спочатку її розглядали як просту однорідну функцію. Однак у процесі дослідження виявилося, що вона є складною системою, яка включає певну структуру сховищ інформації, їх реорганізацію, а також потоки інформації та процеси керування ним.
4. Закони, в яких фіксується залежність ефективності поведінки людини від рівня її регуляції. Наприклад, закон Йеркса-Додсона, що обґрунтовує залежність успішного розв'язування задач від рівня мотивації. Згідно з ним існує певний рівень мотивації, за якого продуктивність виконання завдань є найвищою. Подальше зростання мотивації не підвищує (а іноді знижує) продуктивність.
5. Закони, які стосуються психічного розвитку людини, що розглядається в масштабі її життя. Прикладом є закон про нерівномірність (гетерохронність) розвитку психічних функцій в окремі періоди і протягом усього життя людини.
6. Закони, в яких розкриваються основи різних психічних властивостей людини. Зокрема, залежність психічних якостей людини від її діяльності в системі суспільних відносин.
Ця класифікація не є остаточною і незмінною: психологія як наука перебуває в постійному розвитку, виявляючи раніше невідомі психічні факти, формулюючи нові закони, уточнюючи відомі. Закони кожної групи виявляють суттєві стійкі зв'язки лише в певній площині. Тому жоден із них не є універсальним — він є вузьким, неповним і наближеним і має свої межі застосування. Ось чому строгий науковий підхід до розвитку психології вимагає не тільки виявити об'єктивний закон, а й установити умови та межі його дії.
Методологія сучасного психологічного пошуку значною мірою визначена теперішнім станом і зв'язками психології з іншими науками. Сучасне дослідження характеризується комплексністю, тобто наявністю багатьох міждисциплінарних зв'язків. Філософія, соціологія, фізіологія та інші дисципліни привносять своєрідність у систему методів і результатів психологічних досліджень. Однак психічне не зводиться ні до соціального, ні до фізіологічного.
http://subject.com.ua/psychology/psyho_pedagog/14.html
7.Тенденція підвищення ролі людського фактору в сучасних суспільно-економічних умовах
Читати , вчити і тд
Людський фактор, укладений у знанні суб'єктом управління своєї справи, в умінні організувати власну працю і роботу колективу, у зацікавленості, до саморозвитку і творчої діяльності.В умовах науково-технічного прогресу і все більше ускладнюються форм суспільного життя об'єктивно зростає потреба в більшій активності людини, тобто цих обставин зменшується значення зовнішніх форм контролю за діяльністю людини і, навпаки, збільшується значення його внутрішнього контролю. Саме в ньому слід шукати резерви мотивації трудової діяльності людини, його загальної соціальної активності і т.д.Основою людського фактора є особистість: психологічний образ людини, як дієздатного члена суспільства, що усвідомлює свою роль в суспільстві. У зв'язку з цим створюється функціональна структура особистості:
1. Психологічний досвід,
2. Спрямованість особистості,
3. Спеціальний досвід,
4. Соціально-психолоня процеси.
Необхідно керуватися цією структурою, для того щоб:
• зацікавити кожного працівника в підвищенні своєї кваліфікації, постійному навчанню й оволодінні новими знаннями і сферами діяльності індивідуальний підхід до кожного члена колективу, дозволяє максимально використовувати його потенціал;
• орієнтація на здоровий психологічний клімат у колективі;
• вміння знайти необхідний інструмент, засіб впливу на колектив і кожного його члена.
Аналіз змісту людського фактора в сучасних умовах, необхідності його активізації, виявлення його конкретних механізмів - завдання всього комплексу суспільних наук
На шпору
Людський аспект в економіці займає центральне місце. Бо саме в індивідуально-психологічних особливостях кожної людини криється безмежний енергетичний потенціал, спроможний активізувати діяльність у різних виробничих і невиробничих сферах. Тому будь-які проблеми, що виникають на шляху переходу нашої держави до ринкових відносин, мають розглядатися крізь призму людського фактора.
виокремлюють чотири завдання, вирішення яких спонукатиме працівників до підвищення продуктивності праці.
1. Створювати умови для творчої високопродуктивної праці.
2. Створювати сприятливі умови для відтворення робочої сили на підприємстві та забезпечити повну зайнятість працівників.
3. Сприяти підвищенню ініціативи працівників, формуванню особистості, поглибленню знань, умінь і навичок, розвитку інтересів, нахилів.
4. Створювати умови, які б сприяли підвищенню рівня національної свідомості у працівників
Як економічне поняття "людський фактор" узагальнює економічні аспекти усіх властивостей і видів діяльності людини. Цей аспект відображає кінцеву результативність, ефективність відтворювальної діяльності. Роль людини при всіх глибоких змінах у техніці та технології не знижується, а навпаки, зростає, адже саме діяльність людини визначає розвиток науки й техніки, вдосконалення виробництва, суспільного життя в цілому.
Людина є головним елементом продуктивних сил і суб'єктом виробничих відносин. Щоб полегшити свою працю і підвищити її продуктивність, людина створює нові засоби виробництва, вдоско-налює організацію праці, а отже, і виробничі відносини. В свою чергу, виробничі відносини активно впливають на діяльність люди-ни, на її розвиток, породжують у неї заінтересованість у вдоскона-ленні та ефективному використанні засобів виробництва.
8. Методологія психологічного дослідження
http://www.refine.org.ua/pageid-5750-1.html + інформація з підручника «Психологія» Трофімова, ст. 56
це інформація за підручником!! Детальніше на сайті !
Методи психології
• пізнавальні (дослідницькі) методи;
• методи активного впливу на людей.
Процес психологічного дослідження складається з низки етапів: підготовки, збирання, обробки, інтерпретації фактичних даних і формулювання висновків.
На підготовчому етапі вивчають стан досліджуваної проблеми, проводять попередні спостереження, бесіди, анкетування, визначають мету й завдання дослідження. Важливим елементом цього етапу стає гіпотеза - уявлення про очікуваний результат дослідження.
Усі вихідні моменти зумовлюють планування дослідження, вибір контингенту і кількість піддослідних, місця та часу проведення дослідів, технічне оснащення, отримання попередніх експериментальних даних, форми протоколів, план кількісної (статистичної) та якісної обробки й інтерпретації даних.
На етапі збирання фактичних даних використовують емпіричні методи (експеримент, спостереження, тестування, бесіди тощо). Експериментальні дані фіксують у протоколі, що має бути досить повним і цілеспрямованим, у тому числі реєстрацію всіх необхідних параметрів експериментальної ситуації та психічних властивостей.
Етап обробки даних передбачає кількісний та якісний аналіз і синтез зафіксованих даних.
На останньому етапі дослідження інтерпретують дані та формулюють висновки, встановлюють їхню відповідність чи невідповідність вихідній гіпотезі, виявляють нові питання та проблеми, на основі яких формують програму дослідження.
Відповідно до етапів психологічного дослідження, доцільно розрізняти чотири групи методів:
• організаційні;
• емпіричні;
• методи обробки даних;
• інтерпретаційні методи.
Організаційні методи охоплюють: порівняльний метод, який реалізується зіставленням груп піддослідних, які відрізняються за віком, видом діяльності тощо; лонгітюдний метод, що виявляється у багаторазових обстеженнях тих самих осіб упродовж тривалого часу; комплексний метод, коли той самий об'єкт вивчають різними засобами представники різних наук, що дає змогу різнобічно характеризувати особистість.
До групи емпіричних методів входять: спостереження і самоспостереження; експериментальні методи; психодіагностичні методи (тести, анкети, питальники, соціометрія, референтометрія, інтерв'ю, бесіда); аналіз продуктів діяльності; біографічний метод; трудовий метод.
Методи обробки даних — це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, наприклад, визначення середніх величин і міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції) факторний аналіз, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень.
До інтерпретаційних методів належать генетичний метод аналізу психологічних даних у процесі розвитку - з виокремленням стадій, критичних моментів, суперечностей тощо, а також структурний, системний метод, який передбачає встановлення зв'язків між усіма психічними властивостями індивіда. Останній полягає в реалізації особистісного підходу, коли всі психічні властивості розглядають у цілісній системі.
Емпіричні методи отримання фактичних даних про психіку.
Метод спостереження полягає в тому, що експериментатор збирає інформацію, не втручаючись у ситуацію. Існує принципова відмінність наукового спостереження від життєвого, яке обмежується реєстрацією фактів і має випадковий, неорганізований характер. На противагу йому, наукове спостереження базується на певному плані, програмі, фіксації фактів та особливостей ситуації, на аналізі та інтерпретації. Для наукового спостереження характерні перехід від опису фактів до пояснення їхньої суті, формування психологічної характеристики особистості.
Якщо ми вивчаємо явище без зміни умов, за яких воно здійснюється, то йдеться про просте об'єктивне спостереження.
Спостереження поділяють за різними ознаками . Розрізняють пряме і непряме спостереження. Прикладом прямого спостереження може бути вивчення реакції людини на подразник або спостереження за поведінкою дітей у групі, якщо ми вивчаємо типи контактів. Прямі спостереження поділяють також на активні (наукові) й пасивні або звичайні (життєві). Багато разів повторюючись, життєві спостереження акумулюються в прислів'ях, приказках, метафорах і у зв'язку з цим становлять певний інтерес для культурологічного і психологічного вивчення. Наукове спостереження має визначену мету, завдання, умови спостереження. Проте якщо ми спробуємо змінити умови чи обставини, за яких здійснюється спостереження, то це вже буде експеримент.
Непряме спостереження застосовують у ситуаціях, коли ми хочемо за допомогою об'єктивних методів вивчити психічні процеси, непіддатливі прямому спостереженню. Наприклад, встановити ступінь втомлюваності або напруженості під час виконання людиною певної роботи. Дослідник може скористатися методами реєстрації фізіологічних процесів (електроенцефалограми, електроміограми, шкірно-гальванічна реакція тощо), які самі не розкривають особливостей процесу психічної діяльності, але можуть відображати загальні фізіологічні умови, що характеризують перебіг процесів, що їх вивчають.
У дослідницькій практиці об'єктивні спостереження розрізняють також за низкою інших ознак.
За характером контакту - безпосереднє спостереження, коли спостерігач і об'єкт спостереження перебувають у безпосередньому контакті та взаємодії, та опосередковане, коли дослідник знайомиться зі спостережуваними суб'єктами побічно, за допомогою спеціально організованих документів на зразок анкет, біографій, аудіо- або відеозаписів тощо.
За умовами здійснення спостереження - польове спостереження, яке відбувається в умовах повсякденного життя, навчання або роботи, та лабораторне, коли за суб'єктом або групою спостерігають у штучних, спеціально створених умовах.
За характером взаємодії з об'єктом розрізняють включене спостереження, коли дослідник стає членом групи, та його присутність і поведінка стають частиною спостережуваної ситуації, та невключене (з боку), тобто без взаємодії і встановлення яких-небудь контактів з особою чи групою, яку вивчають.
Розрізняють також відкрите спостереження, коли дослідник відкриває спостережуваним свою роль (недоліком цього способу є зниження природної поведінки спостережуваних суб'єктів), і приховане (інкогніто), коли про присутність спостерігача групі або індивіду не повідомляють.
За впорядкованістю в часі розрізняють спостереження суцільні, коли перебіг подій фіксують постійно, та вибіркові, коли дослідник фіксує процеси, які спостерігає, тільки в певні проміжки часу.
За впорядкованістю в проведенні розрізняють спостереження структуровані, коли події, що відбуваються, фіксують відповідно до раніше розробленої схеми спостереження, та довільні (неструктуровані), коли дослідник вільно описує події, що відбуваються, так, як він вважає за доцільне. Таке спостереження звичайно проводять на пілотажній (орієнтовній) стадії дослідження, коли потрібно сформувати загальне уявлення про об'єкт дослідження і можливі закономірності його функціонування.
За характером фіксації розрізняють констатуюче спостереження, коли спостерігач фіксує факти такими, якими вони є, спостерігаючи їх безпосередньо або одержуючи від свідків події, та оцінювальне, коли спостерігач не тільки фіксує, а й оцінює факти щодо ступеня їхньої вираженості за заданим критерієм (наприклад, оцінює ступінь вираженості емоційних станів тощо).
Помилки спостереження. Об'єктивні методи спостереження розробляли для отримання достовірного наукового знання. Проте проводить спостереження людина, і тому суб'єктивний фактор завжди наявний в її спостереженні. У психології більше, ніж в інших дисциплінах, спостерігач ризикує через свої помилки (наприклад, обмежень сприйняття) не помітити деяких важливих фактів, не взяти до уваги корисних даних, викривити факти внаслідок своїх упереджених уявлень тощо. Тому необхідно брати до уваги "підводне каміння", пов'язане з методом спостереження.
ПОМИЛКИ спостереження з'являються через такі причини:
• гала-ефект (ефект ореолу);
• вплив усереднення;
• логічні помилки (підміну аргументів);
• помилки контрасту;
• помилки, пов'язані з упередженнями та стереотипами (етнічними, професійними);
• помилки некомпетентності спостерігача.
Найчастіше помилки спостереження виникають через схильність до гала-ефеюпу (або ефекту ореолу), який базується на узагальненні одиничних вражень спостерігача, який відштовхується від того, подобається чи не подобається йому спостережуваний, його дії або поведінка. Такий підхід зумовлює некоректне узагальнення, оцінку в "чорно-білих тонах", перебільшення чи зменшення вираженості спостережуваних фактів.
Помилки усереднення трапляються, коли спостерігач з тих чи інших причин почувається невпевнено. Тоді виявляється тенденція усереднювати оцінки спостережуваних процесів, оскільки відомо, що крайнощі трапляються рідше, ніж властивості середньої інтенсивності.
Логічні помилки виявляються, коли, наприклад, роблять висновок про інтелект людини за її красномовством, або про те, що люб'язна людина одночасно добродушна; ця помилка грунтується на припущенні тісного зв'язку між поведінкою людини та її особистими якостями, що аж ніяк не завжди відповідає істині.
Помилки контрасту може спричинити схильність спостерігача підкреслювати протилежні собі риси у спостережуваних індивідів.
Трапляються також помилки, пов'язані з упередженнями, етнічними та професійними стереотипами, помилки некомпетентності спостерігача, коли опис факту підміняє думка спостерігача про нього тощо.
Щоб підвищити достовірність спостереження й уникнути помилок, необхідно суворо дотримуватись факту, фіксувати конкретні дії і не піддаватися спокусі робити висновки про складні процеси на підставі перших вражень.
У науковій психології використовують також метод самоспостереження, який є засобом вивчення, аналізу та синтезу власних учинків і дій, порівняння своїх думок із думками інших людей.
Головним методом психологічного пізнання вважають експеримент. Дослідник активно втручається в діяльність та поведінку піддослідного для створення необхідних умов, за яких виявляються ті чи інші психологічні факти, явища, властивості. В експериментальному дослідженні має бути обов'язковий контроль за умовами перебігу експерименту, за подразниками, що діють на людину, за її реакціями на них. Для встановлення загальних закономірностей розвитку та функціонування психіки до експерименту залучають велику кількість піддослідних. Практикують також експеримент з однією особою.
Залежно від рівня втручання дослідника в перебіг психічних явищ експеримент може бути констатуючим, коли вивчають наявні психічні особливості без зовнішнього втручання, та формуючим, коли психічні властивості особистості вивчають у процесі "штучного" цілеспрямованого розвитку з використанням засобів навчання і виховання людини.
За схемою констатуючого експерименту можна також вивчати природу психічних властивостей у процесі їхнього розвитку, для чого застосовують так звані поперечні та поздовжні зрізи. У разі поперечного зрізу одночасно порівнюють психічні властивості кількох груп піддослідних, які відрізняються за віком, щоб розкрити динаміку вікового розвитку досліджуваної психічної властивості. Однак за такого підходу залишаються поза увагою індивідуальні особливості розвитку психіки.
У разі поздовжнього зрізу наявні зміни у психічних властивостях певних людей упродовж тривалого часу (місяці й роки). Це допомагає вивчати розвиток особистості в її цілісності.
За наявністю оснащення психологічний експеримент може бути лабораторним і природним. У лабораторному експерименті використовують спеціальну апаратуру, наприклад, тахістоскоп - для обстеження обсягу уваги - або комп'ютер - для тестування. Дії піддослідного регламентовано інструкцією. Природному експерименту властиві звичайні умови, коли піддослідний не здогадується про власну участь у дослідах, а експериментальні умови обмежуються замаскованою участю дослідника чи його асистента у спільній з піддослідним поведінці (скажімо, у грі дітей у дитсадку).
Значного поширення набули тести, які використовують для визначення властивостей особистості, вимірювання рівня розвитку порівняно зі стандартом. Тест складається із завдань або запитань, які добирають за критеріями валідності (відповідності психічній властивості, яку виявляють за його допомогою), надійності (сталості результатів вимірювання), стандартизованості (налагодженості в процесі перевірки на великій кількості піддослідних із визначенням достатнього рівня чутливості) тощо. Інколи тест для свого створення та апробування потребує багато років. За допомогою тестів - а їх уже налічують кілька тисяч - психологи мають змогу перевіряти здібності, навички, уміння, риси характеру й інші властивості особистості з метою добору, контролю, прогнозу, навчання тощо.
Застосування анкет (питальників) допомагає збирати фактичний матеріал, що стосується характеру, змісту та спрямованості думок, оцінок, настроїв людей. Недоліком цього методу є певний суб'єктивізм, неможливість контролювати щирість респондентів (тих, хто відповідає на запитання анкети). Для підвищення рівня імовірності результатів опитування доцільно додатково застосовувати інші методи.
Соціометричний та референтометричний методи забезпечують вивчення стосунків між членами груп, виявляють їхню структуру (лідерів, аутсайдерів тощо) на основі відносно простої процедури вибору одними членами групи інших за параметрами симпатії-антипатії, референтності (стосовно певних цінностей).
Інтерв'ю та бесіда як методи здобуття інформації про особистість, її погляди, самооцінку, ціннісні установки, психічні властивості спираються на попередньо розроблену програму, гнучку стратегію формування запитань залежно від очікуваних та отриманих відповідей. Вони вимагають значної підготовки інтерв'юера, певної майстерності, зокрема здатності викликати довіру до себе, налаштувати людину на відвертість тощо.
Аналіз продуктів діяльності як метод дослідження можливий за наявності об'єктивних (матеріальних або матеріалізованих) наслідків діяльності людини, таких як архівні матеріали, чернеткові записи, щоденники, креслення, варіанти ескізів та малюнків. їх аналіз дає підстави ретроспективно відтворювати закономірності психічної діяльності особистості, її психічні властивості. Приклад застосування цього методу: психолог Б.М. Кедров вивчає науковий архів Д.І. Менделєєва з тих часів, коли хімік створював періодичну систему хімічних елементів та будує на цій основі психологічну теорію наукового відкриття.
Для біографічного методу характерні використання матеріалів, що стосуються особливостей життя людини, її розвитку як особистості, аналіз важливих подій у її дитинстві, юнацтві, навчанні та трудовій діяльності, внаслідок чого реконструюють характерні риси особистості.
Трудовий метод передбачає включення дослідника в конкретну діяльність (професійну, громадську тощо), оволодіння її технологією, входження у відповідну роль з метою вивчення ніби зсередини її закономірностей. Ефективність трудового методу залежить від здатності дослідника до перенавчання, перевтілення, певного артистизму, рефлексії, об'єктивної фіксації дослідних даних тощо.
Методи активного впливу на особистість. Сучасній науковій психології властиві не лише великі методичні можливості у пізнанні закономірностей психіки, а й здатність у разі потреби активно впливати на психічні властивості особистості. Потреба у цьому виникає, коли людина потрапляє у психотравмуючі ситуації - внаслідок міжособистісних конфліктів, стихійного лиха чи техногенної катастрофи тощо. У цих випадках застосовують методи активного психологічного впливу на людину з метою поліпшення її стану, подолання негативних наслідків для психіки. Ці методи може застосовувати тільки професійно підготовлений психолог.
деякі з цих методів:
Психологічну консультацію проводять з метою надання людині психологічної допомоги. Під час спеціально організованого спілкування може бути актуалізовано додаткові психологічні можливості виходу людини з важкої життєвої ситуації. Психологічну консультацію організовують за певним планом, який передбачає виявлення причин виникнення проблеми, шляхів і прийомів її розв'язання та здатності до цього людини.
Психологічна корекція передбачає подолання певних відхилень у поведінці та діяльності людини засобами вивчення індивідуальних особливостей особистості, їх відповідності вимогам навколишнього соціального та природного середовища, виявлення і подолання існуючих суперечностей, формування нових цілей, цінностей, мотивацій поведінки, розробки програми зміни способу життя, перетворення в процесі самопізнання і самовиховання, розвитку здатності до саморегуляції тощо.
Психологічний тренінг (вправи, ділові ігри) застосовують для розвитку здібностей, наприклад уваги, пам'яті, мислення, уяви тощо. Зокрема, соціально-психологічний тренінг спрямований на розвиток комунікативних, перцептивних, інтеракційних здібностей, що поліпшує здатність людини до спілкування, забезпечує її особистісне зростання. Цей тренінг виконують за певним сценарієм у так званих групах дискусій, Т-групах тощо.
Психологічна терапія та реабілітація - це система спеціальних психологічних методів оздоровчого впливу на людину для нормалізації її психічного стану — під час перебування у важкому стресі, при психогеніях (непатологічних станах психіки). У процесі психологічної терапії та реабілітації широко застосовують техніку гіпнозу, аутогенного тренування, арттерапію (оздоровлення мистецтвом), терапію творчим самовираженням, трудотерапію тощо.
За останній час арсенал методів психологічного впливу значно розширився, чому сприяли насамперед виборчі, парламентські й президентські кампанії в колишніх республіках СРСР, особливо в Росії та Україні, а також психологічні війни, тероризм, військові конфлікти тощо.
До методів активного психологічного впливу потрібно додати такі групи:
• методи регулювання;
• методи формування і спрямування поведінки та діяльності;
• методи психологічного забезпечення (психологічної підготовки, психічного здоров'я тощо).
Нині у працях деяких психологів поряд з поняттям методу з'явилося поняття технології психологічного впливу
На шпору
Разом з математизацією і технізацією досліджень у психології й дотепер не втратили свого значення традиційні методи збору наукової інформації, у тому числі такі, як спостереження, самоспостереження й опитування.
Спостереження і самоспостереження дозволяють уловити багато чого з того, що практично недоступне приладам та не може бути описане за допомогою точних формул.
спостереження має кілька варіантів. Зовнішнє спостереження-це спосіб збору даних про психологію і поведінку людини шляхом прямого спостереження за людиною збоку. Внутрішнє спостереження або самоспостереження, застосовується тоді, коли психолог-дослідник ставить перед собою задачу вивчити явище, що його цікавить у тім вигляді, в якому воно безпосередньо представлене у його свідомості. Вільне спостереження не має заздалегідь установлених рамок ,програми, процедури його проведення.
Опитування являє собою метод, при використанні якого людина відповідає на ряд питань. Усне опитування застосовується у тих випадках , коли бажано вести спостереження за поведінкою і реакціями людини, що відповдає на питання. Цей вид опитування дозволяє глибше, ніж письмовий , проникнути у психологію людини, однак вимагає спеціальної підготовки , навчання і , як правило , великих втрат часу на проведення дослідження часу на проведення дослідження. Відповіді випробовуваних, одержувані при усному опитуванні, істотно залежать від особистості тієї людини ,що веде опитування, і від індивідуальних особливостей того, хто відповідаєх на питання , і від поводження обох осіб у ситуації опитування. Письмове опитування дозволяє охопити більшу кількість людей. Найбільш розповсюджена його форма – анкета. Але її недоліком є те, що , застосовуючи анкету не можна заздалегідь врахувати реакції людини на зміст її питань і, виходячи з цього змінити їх .
Тести є спеціалізованими методами психодіагностичного обстеження , застосовуючи які можна одержати точну кількісну або якісну характеристику досліджуваного явища. Від інших методів дослідження тести відрізняються тим, що передбачають чітку процедуру збору й опрацювання первинних даних, а також своєрідність їх подальшої інтепретації. За допомогою тестів можна вивчати і порівнювати між собою психологію різних людей, давати диференційовані і порівняльні оцінки.
Варіанти тесту: тест-анкета і тест-завдання. Тест-анкета будується на системі заздалегідь продуманих, старанно відібраних і перевірених, з погляду їхньої валідності і надійності, питань, з відповідей на які судять про психологічні особливості випробуваних.
Тест-завдання передбачає оцінку психології і поведінки людини на базі того, що вона робить. У тестах цього типу випробуваному пропонується серія спеціальних завдань, за підсумками виконання яких судять про наявність або відсутність і ступінь розвитку в нього досліджуваної якості.
Третій тип тестів- проективні. В основі таких тестів лежить механізм проекції, відповідно до якого неусвідомлювані власні риси, особливо вади, людина схильна приписувати іншим.
Специфіка експерименту як методу психологічного дослідження полягає в тому, що в його ході цілеспрямовано і продумано створюється штучна ситуація, в якій досліджувана властивість виділяється, виявляється й оцінюється найкраще.
Природний експеримент організується і проводиться в звичайних життєвих умовах, де експериментатор практично не втручається в хід подій, що відбуваються, фіксуючи їх у тому вигляді, в якому вони розгортаються самі по собі. Лабораторний експеримент припускає створення деякої штучної ситуації, в якій досліджувану властивість можна найкраще вивчити.
9. Психологія як теоретична, експериментальна, прикладна та практична наука
КОРОТКО
Сучасна психологія предстаявляє собою розгалужену систему наукових психологічних дисциплін та галузей – теоретичну, науково-прикладну та практичну.
До теоретичної психології належать: історія психології, загальна психологія, експериментальна, генетична, психологія особистості, соціальна, порівняльна, диференціальна, психофізіологія, та ін.
До науково-прикладної психології належать:
ЗА ВИДОМ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ – психологія праці, інженерна психологія, психологія управління та менеджменту, військова психологія, психологія спорту, авіа-космічна, транспортна та ін.;
ЗА КРИТЕРІЄМ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ – вікова психологія, педагогічна, медична, психологія аномального розвитку (дефектологія, сурдопсихологія, тифлопсихологія і.ін.)
До практичної психології належать: психологічна служба сім’ї та соціального захисту населення, психологічна служба системи освіти, психологічна служба системи охорони здоров’я, практична, економічна, юридична та пенітенціарна (судово-виправна) психологія, практична та педагогічна психологія, психологія праці, профвідбору, профпідбору та профорієнтації, соціально-психологічна служба в армії, транспортна психологія, релігія і ін.
Сучасна наукова психологія є досить розмаїтою системою дисциплін і галузей. Ю.Л. Трофімов за спрямованістю діяльності психологів на пізнання, дослідження або перетворення психіки доцільно виокремлює три великі групи галузей - теоретичну, науково-прикладну та практичну психологію.
1. До теоретичної психології належать: загальна психологія, історія психології, експериментальна, генетична, соціальна, порівняльна, диференціальна психологія, психофізіологія, психологія особистості, моделювання психіки.
Загальна психологія систематизує експериментальні дані, здобуті в різних галузях психологічної науки, розробляє фундаментальні теоретичні проблеми психології, формулює основні принципи, категорії, поняття, закономірності, становить фундамент розвитку всіх галузей та розділів психологічної науки.
Історія психології розглядає формування психологічних категорій і понять упродовж усього часу існування наукової психології, історію психологічних досліджень у різні часи в різних школах та перспективи розвитку психології як науки.
Експериментальна психологія розробляє нові методи психологічного дослідження для ґрунтовнішого вивчення психічної реальності.
Генетична психологія вивчає закономірності розвитку психіки тварин і людини у філогенезі (упродовж біологічної еволюції усього живого та історичного розвитку психіки) і в онтогенезі (упродовж життя окремої особи).
Соціальна психологія досліджує психічні явища у процесі взаємодії людей у великих та малих суспільних групах, а саме: вплив засобів масової комунікації на різні верстви населення, особливості формування та поширення чуток, смаків, суспільних настроїв, моди, питання психологічної сумісності, міжособистісних взаємин, групової атмосфери, роль лідера в групі, сприйняття людини людиною, становище особистості у групі, стосунки між членами сім´ї тощо.
Порівняльна психологія - галузь психології, що досліджує філогенетичні форми психічного життя. У галузі порівняльної психології зіставляють психіку тварин і людини, встановлюють специфіку і причини подібності та відмінностей у їхній поведінці. Розділом порівняльної психології є зоопсихологія, яка вивчає психіку тварин, що належать до різних систематичних груп (видів, порід, сімейств), найважливіші форми і механізми поведінки. До класичних об´єктів порівняльної психології (павуки, мурашки, бджоли, птахи, собаки, коні, мавпи) сьогодні приєднано китоподібних (дельфінів). Вроджені механізми поведінки тварин є об´єктом спеціального вивчення в порівняно новій галузі біології та психології - етології.
Диференціальна психологія досліджує індивідуально-психологічні особливості психіки з урахуванням вікового рівня розвитку та механізмів функціонування психіки, ролі задатків і здібностей індивіда тощо.
Психофізіологія вивчає фізіологічні механізми діяльності мозку, вищої нервової системи, які пов´язані з функціонуванням психіки.
Психологія особистості вивчає психічні властивості людини як цілісного утворення, як певної системи психічних властивостей, що має відповідну структуру, внутрішні взаємозв´язки, якій притаманна індивідуальність і яка взаємопов´язана з навколишнім природним і соціальним середовищем.
Моделювання психіки як розділ теоретичної психології використовує наукові відомості про психіку для формування математичних і кібернетичних моделей психічних функцій (сприйняття, мислення, пам´яті, розпізнавання, спілкування тощо) та всієї психіки загалом з метою розроблення і вдосконалення технічних систем, перевірки наявних психологічних теорій за допомогою комп´ютерного моделювання (комп´ютерного експерименту).
2. До науково-прикладної психології потрібно зарахувати низку галузей, для яких характерні дослідження і практичне використання знань з метою оптимізації поведінки та діяльності людей. Напрями науково-прикладної психології доцільно розрізняти за певними ознаками:
а) за видом діяльності та поведінки людини:
б) за психологічними аспектами розвитку людини в науково-прикладній психології можна виокремити такі напрями:
в) за тим, нормальна чи хвора психіка, виокремлюють такі дисципліни:
г) у контексті стосунку до права виокремлюють юридичну психологію, що пов´язана з дослідженням проблем реалізації системи правової поведінки психологічними засобами, юридична психологія має такі підрозділи: судова психологія як наука про психологічні особливості поведінки суб´єктів карного процесу; кримінальна психологія, предметом якої є психологічні особливості особистості правопорушника, мотиви правопорушення тощо; виправно-трудова (пенітенціарна) психологія, що займається науковими та прикладними питаннями вивчення психіки ув´язненого, методами виправлення та перевиховання його особистості.
3. Практична психологія функціонує і розвивається як система спеціальних психологічних служб, спрямованих на надання безпосередньої допомоги людям у розв´язанні їхніх психологічних проблем. Головна мета практичної психології - створити сприятливі соціальні та психологічні умови для діяльності людини в усіх сферах життя - від сімейних стосунків до управління державою, надати дієву допомогу в розвитку та захисті їхнього психічного здоров´я. Основними функціями практичної психології є аналіз і прогнозування поведінки й діяльності людини, активний соціальний та психологічний вплив, консультативно-методична, просвітницька, профілактична, реабілітаційна, дорадча та психологічна функції тощо.
У структурі практичної психології виокремлюють такі напрями:
• психологічна служба системи охорони здоров´я займається психологічним забезпеченням лікувального процесу і реабілітації хворих, інвалідів, психотерапією та психопрофілактикою, оперативною психологічною допомогою населенню в екстремальних умовах психогенних, соціальних, природних, екологічних катастроф, індивідуальною допомогою в подоланні наслідків психотравмуючих ситуацій, запобіганням і усуненням загрози суїциду тощо;
Між галузями психологічної науки існують тісні зв´язки. Відомо, що теоретична психологія напрацьовує систему психологічних знань, які є фундаментом науково-прикладної та практичної психології. Зі свого боку, науково-прикладна й практична психології узагальнюють засоби теоретичної психології, що сприяє постійному оновленню системи понять, категорій, принципів психологічної науки.
4. Експериментальна психологія - загальне позначення всіх видів науково-психологічних досліджень, здійснюваних за допомогою різних експериментальних методів.
Експериментальна психологія являє собою не якийсь особливий вид психології, а загальний методологічний підхід, який охоплює найрізноманітніші галузі психологічної науки.
10. Проблема класифікації методів психологічного дослідження (1-Ананьєв, 2-Трофімов, 3-Роменець)
(Буде не тільки дослідження, а й загалом)
(Ананьєв) Нерівномірний розвиток науки загалом призвів і до "перекосів" в психології, а отже і її методів. Такі тенденції зумовили виникнення різних класифікацій методів досліджень.
Методологічний аналіз повинен, очевидно, включати в себе не тільки загальні для всіх областей методи, але й ті, які функціонують в в специфічних галузях. Одним із перших цим займався Рубінштейн. В основах загальної психології він, в якості загальних методів, виділяв спостереження та експеримент. В першому розрізняв "зовнішнє" (об'єктивне) та "внутрішнє" (самоспостереження).
Серед експериментально-психологічних - він розрізняв лабораторний, природний, психолого-педагогічний. В якості додаткового - фізіологічний експеримент. Окрім двох основний, Рубінштейн виділяв різноманітні прийоми вивчення продуктів діяльності людини. Зокрема наголошував на важливості бесіди.
В сучасній психології найбільш повна класифікаційна схема методів була запропонована болгарським психологом Генчо Пирьовим. Вона створена з метою визначення місця експериментальних методів в загальній системі науково-психологічного пізнання.
Але, як завжди, існують певні протиріччя - неможливість лінійного побудування класифікації.
А тому Пирьов використовує різні терміни для різних груп методів:
Друге протиріччя - подвійне положення наук, які використовуються в експериментальній психології. Неоднозначність полягає в питанні, коли ці методи є допоміжними, а коли основними). Наприклад, Пирьовим математичні методи віднесені до допоміжних, а логіко-математичні - до основних.
Основні методи в класифікації Пирьова відносяться до різних груп(*):
(Трофімов) Основний акцент в класифікації Трофімова є відношення до вимог, основними серед яких є: об'єктивність, генетичний підхід, системність, особистісний підхід, індивідуалізація, єдність теорії та практики.
Генетичний підхід - вивчення психічних явищ у динаміці розвитку.
Індивідуалізація - розкриття своєрідності кожної особистості у визначені проблем та під час їх розв'язання.
Методи розподілялись на
- пізнавальні (дослідницькі);
- методи активного впливу на особистість.
І т. д. і т. п.
(Роменець) Методи в психології потрібно роздивлятися на двох рівнях :
Розрізняють універсальні та спеціальні методи.
Універсальні - які використовуються не лише в психології, але і в інших галузях наукового знання.
Спеціальні - тільки в психологічних дослідах або в суміжних галузях (тестування - психологія, педагогіка; соціометрія - і в соціології).
Функціональна диференціація методів відбувається за признакою змісту пізнавальних та перетворюючих дій. Структурно така диференціація відповідає етапам психологічного досліду (див класифікацію Пирьова*).
11. Організаційні методи
Організаційні методи бувають порівняльні, лонгітюдні та комплексні.
Порівняльний метод (метод "поперечних зрізів") полягає у зіставленні властивостей в осіб різного віку з метою вивчення динаміки психічних явищ. Він вимагає критеріїв у формуванні вибірки досліджуваних (за рівнем освіти, належністю до певної соціальної групи тощо). В досить великих групах за допомогою конкретних методик вивчається певний аспект розвитку, наприклад, рівень розвитку інтелекту. У результаті одержують дані, характерні для цієї групи - дітей одного віку, або школярів, що вчаться за однією навчальною програмою. Таких зрізів робиться кілька і дані по кожній групі порівнюються між собою. На підставі цього робиться висновок про те, які тенденції розвитку тут спостерігаються і чим вони зумовлені. Наприклад, при дослідженні інтелекту можна виявляти вікові тенденції - порівнюючи особливості мислення дошкільників (5 років), молодших школярів (8 років) і підлітків (13 років). Якщо завдання дослідження полягає у визначенні залежності розвитку інтелекту від типу навчання, підбираються і діти одного віку, але такі, що навчаються за різними навчальними програмами. У цьому випадку робиться інший висновок: там, де одержані кращі дані, навчання ефективніше; діти, що навчаються за певною програмою, швидше розвиваються інтелектуально, і можна робити висновок про розвивальний ефект навчання. Метод поперечних зрізів вимагає однозначних критеріїв у формуванні вибірки досліджуваних. Наприклад, при вивченні особливостей потреб дорослих, що значно відрізняються за віком, часто важко сформувати вибірку за рівнем освіти, належністю до певної соціальної групи чи статі, а також відокремити ефекти хронологічного віку від ефектів історичного періоду, в якому жили люди.
У лонгітюдному методі ("методі поздовжніх зрізів") простежується розвиток однієї й тієї самої дитини протягом тривалого часу. Таке дослідження дає змогу точно виявити тенденції розвитку, незначні зміни, що відбуваються в інтервалах, які не охоплює метод "поперечних" зрізів. Разом з тим існує ймовірність звикання дослідника до групи, що виявляється у некритичному осмисленні одержаної інформації. Складнощі у проведенні лонгітюдних досліджень зумовлені міграцією індивідів, їхньою відмовою від участі в експерименті, звиканням до нього і "продукуванням" бажаних для дослідника даних, які не відповідають реальності, значними затратами коштів, оновлюваністю теорій і методик.
Комплексний метод. Нерідко вчені об'єднують методи лонгітюдного і поперечного зрізів. Наприклад, американська дослідниця Стела Вітбурн у 1968-1976 роках досліджувала розвиток Я-образу, соціальні відносини і життєві цінності студентів старших курсів коледжів. У 1984-1990 роках вона повторила це дослідження з новими групами старшокурсників, а також знову дослідила тих, хто брав участь у дослідженні раніше. Кожну із цих 4-х груп вона розглядала як вікову когорту. Найстарша вікова когорта до завершення дослідження обстежувалася 4 рази. Вікові зміни в ній можна було проаналізувати тим самим способом, що і за лонгітюдного дослідження, протягом тривалого часу. Крім того, цю когорту можна було порівняти з іншими на кожному віковому рівні.
12. Емпіричні методи
Емпіричні методи бувають наступних видів: спостереження, експеримент, самоспостереження; психодіагностичні: тести, опитувальники, аналіз продуктів діяльності; біографічні методи: аналіз життєвого шляху, документації, свідчень особистості та очевидців.
За тривалий період свого існування вікова психологія асимілювала загальнопсихологічні методи спостереження і експерименту, застосовуючи їх до дослідження розвитку людини на різних вікових етапах.
Спостереження - систематичне, цілеспрямоване, за попередньо розробленим планом сприйняття психологічних фактів та феноменів людини з метою їх наступного аналізу і пояснення.
У віковій психології це один з перших і доступних методів, особливо необхідний при дослідженні дітей на ранніх етапах розвитку, коли у досліджуваних неможливо взяти словесний звіт і проведення будь-якої експериментальної процедури ускладнено. Спостереження дає можливість зібрати факти природної поведінки людини. У випадку прихованого спостереження людина не знає, що за нею спостерігають, і поводить себе природно, саме тому спостереження дає життєво правдиві факти. Фіксуючи поведінку дошкільника в грі, спілкуванні, школяра - на заняттях, підлітка - у середовищі ровесників, дорослого - у професійній сфері тощо, психолог одержує дані про людину як цілісну особистість і, таким чином, інтелект, пам'ять, емоції, особистісні риси сприймаються неізольовано, а у зв'язках з діями, висловлюваннями, вчинками. Спостереження дозволяє системно аналізувати психіку людини, що розвивається.
Обмеженість використання методу спостереження пов'язана з такими причинами. По-перше, природність і злитість у поведінці людини соціальних, фізичних, фізіологічних і психічних процесів ускладнюють розуміння кожного з них окремо і перешкоджають виокремленню головного, істотного. По-друге, спостереження обмежує втручання дослідника і не дозволяє йому встановити здатність дитини зробити щось краще, швидше, успішніше, ніж вона зробила. У спостереженні психолог сам неповинний викликати явище, яке він хоче вивчати. По-третє, при спостереженні неможливо забезпечити повтор одного й того самого факту без змін. По-четверте, спостереження дозволяє лише фіксувати, але не формувати психічні прояви. Певні труднощі пов'язані й з фіксацією даних спостереження, оскільки наявність засобів для запису інформації впливають на природність поведінки дітей, тому аналіз і узагальнення даних ускладнені. При цьому виявляється один з головних недоліків спостереження -суб'єктивність, яка полягає в тому, що на результати спостереження впливає особистість дослідника, його індивідуально-психологічні особливості, настанови і ставлення до того, за ким ведеться спостереження, а також від його спостережливості, уважності. Щоб зробити результати спостереження достовірнішими, доцільно залучати кілька дослідників для спостереження за одним і тим самим фактом, що знижує економність методу. По-п'яте, спостереження не може бути одиничним фактом, воно повинно вестися систематично, з певною повторюваністю і більшою вибіркою досліджуваних.
Різновидом спостереження є самоспостереження у формі словесного звіту про те, що бачить, відчуває, переживає, проробляє людина - його краще використовувати тільки до досліджуваних, які вже здатні аналізувати свій внутрішній світ, розуміти свої переживання, оцінювати свої дії.
Вже більше 100 років у психології використовується експеримент, який припускає активне втручання дослідника в діяльність досліджуваного з метою створення умов, в яких виявляється досліджуваний психологічний факт. Перші експериментальні методики були розроблені саме для дітей.
Від спостереження експеримент відрізняють 4 особливості:
1) в експерименті дослідник сам викликає досліджуване ним явище, а спостерігач не може активно втручатися в ситуацію спостереження;
2) експериментатор може варіювати, змінювати умови перебігу і прояву процесу, що підлягає дослідженню;
3) в експерименті можливо поперемінне виключення окремих умов (змінних), щоб встановити закономірні зв'язки, що визначають досліджуваний процес;
4) експеримент дозволяє варіювати також і кількісне співвідношення умов, припускає математичну обробку одержаних в дослідженні даних.
За характером здійснення експерименти поділяють на лабораторний (відбувається у спеціально створених лабораторних умовах) і природний (дослідник викликає потрібне явище, або середовище, в яких перебувають досліджувані і є звичайними для них). Природний експеримент особливо поширений у педагогічній, генетичній і віковій психології. Його перевагою є те, що індивіди не усвідомлюють своєї позиції досліджуваних і тому поводяться природно. Однак, природний експеримент не дає змоги виокремити явище, що підлягає вивченню, усунути дію випадкових чинників, здійснювати контроль за його умовами.
Відповідно до мети природний експеримент може бути констатуючим і формувальним. У констатуючому експерименті виявляються певні психологічні особливості та рівні розвитку відповідної психічної якості чи властивості. Все ж більшого значення у віковій психології набуває формувальний експеримент. Формувальний експеримент передбачає цілеспрямований вплив на досліджуваного з метою створення, вироблення певних якостей, умінь. Фактично, це розвивальний метод в умовах спеціально створеного експериментального педагогічного процесу. Формувальний експеримент може бути навчальним, виховним, розвивальним.
Процедура експерименту передбачає:
1) вибір об'єкта і предмета дослідження та чітко фіксованих показників вияву психічного явища;
2) побудову і формулювання гіпотези дослідження;
3) організацію спеціальних умов діяльності, що відповідає гіпотетично окресленій системі складових об'єктивної діяльності;
4) вибір параметрів незалежної (наприклад, особливості організації пізнавальної діяльності) та залежної (наприклад, структура інтелекту) змінних з метою одержання необхідних даних;
5) реєстрацію реакцій досліджуваного на вплив (фіксування параметрів незалежної змінної);
6) вибір системи опрацювання одержаних даних та інтерпретацію результатів.
Переваги експериментального методу полягають у тому, що він дає змогу психологу:
1) не очікувати, коли досліджувана особливість проявиться в діяльності досліджуваного, а самому створювати умови її максимального прояву;
2) за необхідності повторити дослідження;
3) виявлена особливість може бути виміряна в різних дітей в тих самих умовах і у однієї дитини в неоднакових умовах, що підвищує достовірність одержаних даних;
4) експеримент зручніший у плані стандартизації одержаних матеріалів, їх кількісної обробки.
Разом з тим експеримент має недоліки:
1) будь-який експеримент завжди обмежений певним набором дій, завдань, відповідей і тому не дає підстав для широких узагальнень у плані цілісного уявлення про людину, що розвивається;
2) експеримент - це завжди тільки зріз з діяльності, особистості дитини в даний конкретний момент, тому він вимагає обов'язкового повторення.
Різновидом емпіричних методів дослідження виступають близнюковий метод, соціометрія, аналіз результатів діяльності, моделювання, опитування і тестування.
Бесіда.
Проводять її за заздалегідь підготовленою схемою, попередньо визначивши питання. Залежно від характеру дослідження бесіда може бути більш стандартизована, коли попередньо фіксують питання, що підлягають висвітленню, або менш стандартизована (вільна, пошукова), коли вона є першим етапом дослідження, забезпечує уточнення його плану і технології. Недолік бесіди - необхідність особи, яку досліджують, відповідати на незручні для неї запитання, що іноді змушує її давати неточну, необ'єктивну відповідь;
Інтерв'ю.
Процедура інтерв'ю вибудовується за принципом "запитання - відповідь"; як правило, запитання заздалегідь чітко програмують. Цей метод дає змогу вивчати одночасно велику кількість індивідів, зібрати масив даних, які стосуються найрізноманітніших питань, інтересів і вподобань тощо;
Анкетування.
Цей метод забезпечує значні можливості для отримання широкої інформації за короткий час. Анкета складається з фіксованої кількості відкритих, альтернативних чи закритих запитань. На відкриті запитання дають вільну відповідь, на альтернативні - фіксовану ("так", "ні", "знаю", "не знаю"). Закриті запитання передбачають непряму відповідь, яка потребує додаткової інтерпретації. У процесі анкетування недопустимо змінювати формулювання запитань, оскільки це унеможливлює їх аналіз.
Важливою перевагою анкетування є його анонімність, що забезпечує щирість відповідей, усуває необхідність давати вимушені відповіді;
Тестування.
Суть його полягає у виконанні досліджуваним певного завдання чи їх серій. Тести мають бути добре продуманими, надійними (давати стійкі результати протягом тривалого часу), валідними (виявляти ті якості, для вивчення яких вони призначені), відповідати вимогам стандартної системи оброблення даних, забезпечуватись чіткою інструкцією;
Аналіз продуктів діяльності.
Аналізу можуть підлягати процес, результати діяльності. Найпростішим прикладом використання цього методу є аналіз учнівських письмових робіт, малюнків, виробів, віршів тощо, який дає змогу одержати відомості про рівень розвитку їх інтелекту, мотивації, саморегуляції, виявити прихований потенціал розумової діяльності, особистісні риси, задатки, актуальний емоційний стан, прогнозувати тенденцію розвитку.
Близнюковий метод.
Особливо він придатний для порівняльного вивчення впливу зовнішніх умов на розвиток близнюків. Оскільки однояйцеві (монозиготні) близнюки мають однаковий генетичний код, відмінність у їхньому розвитку і поведінці дає підставу для висновків про особливості впливу зовнішніх чинників, наприклад навчально-виховних умов, на розвиток психічних функцій та особистості.
Отже, вікова психологія має широкий арсенал наукових методів для вивчення психічного та особистісного розвитку людини. Знання їх вимог та особливостей використання дає змогу досліднику широко і всебічно вивчати психічні явища, виявляти закономірності їх вияву, з'ясовувати механізми та умови розвитку.
13.Метод спостереження в психології (Ананьев)
Серед емпіричних методів психології, за допомогою яких видобуваються факти
дослідження, початкове значення має об'єктивне спостереження (суцільне або вибіркове),методика якого зазналаза значних змін завдяки застосуванню різних засобів фіксації та інших приладів (фотографічних, кінематографічних, звукотехнічних, телевізійних). З допомогою цих засобів забезпечується збереження натуральної картини поведінки і її динаміки в визначених умовах. Спеціальні електронні пристрої дають можливість автоматизації засобів фіксації за допомогою покадрової обробки зазнятого, отримання хронометричних показників і побудови циклограми актів поведінки.
Аналогічним чином обробка з допомогою акустичних аналізаторів магнітофонних записів голосу та мовлення людини, звукових сигналів тварин дає частотні і часові характеристики, уточнюючі факти спостереження. З впровадженням в практику психологічного дослідження технічних засобів спостереження, фіксації та обробки їх даних, метод об'єктивного спостереження знову займає першочергове становище, розділяючи його з експериментальним.
Обсерваційним методом є не тільки об'єктивне спостереження, але і самоспостереження, з приводу якого як специфічного методу психології і головного знаряддя ідеалістичного інтроспекціонізма висловлюються діаметрально протилежні судження.
Для нас самоспостереження - не методологічна, а методична обробка, яка ще очікує
систематичного вивчення і технічних вдосконалень. Безсумнівно, сама можливість самоспостереження, тобто рівень самоаналізу, є показником психічного розвитку людини. В цьому сенсі повинні бути показові відмінності в обсязі, складі і ступені складності показань дорослої людини, підлітка, маленької дитини, показань, що виражають особливості становлення самосвідомості людини. Немає сумнівів в помилковості розуміння самосвідомості як прояву лише суб'єктивного в формі самоспостереження. Подібно всім явищам психічної діяльності, самосвідомість об'єктивується в діяльності, в реальних позиціях особистості і її вчинках, в динаміці стосунків з оточуючими, в різних типах комунікацій. Тому не слід ставити знак рівності між самоспостереженням і спеціальним дослідженням самосвідомості, тим більше, що самоспостереження виступає як компонент багатьох інших методів при вивченні психічних реакцій, актів поведінки, форм діяльності вигляді словесного звіту.
Тим не менш самоспостереження як обсерваційний метод має особливий сенс при вивченні динаміки свідомості, що є одночасно суб'єктивним відображенням об'єктивної дійсності і внутрішнього світу людини, самосвідомості як суб'єктивної програми особистості і її саморегуляції. В цьому плані особливу цінність мають прийоми і дані опосередкованого самоспостереження (щоденники, автобіографічні матеріали, листування і т. д.). В різних областях психології використовують дані самоспостереження в відповідно до предмету і загальної організації дослідження.
Інтроспекціонізм - психологічний напрям, що розглядає свідомість у якості основного предмета дослідження, і інтроспекцію в якості основного методу психологічного пізнання.
Методика,матодологія (Білоус казав,що буде питати різницю цих понять, тому зверніть увагу!) http://mypsixol.ru/obshhaya-psixologiya-i-istoriya-psixologii/66-metodologiya-metody-i-metodiki-psixologicheskogo.html
http://www.psychology-online.net/articles/doc-1211.html
http://psyznaiyka.net/view-metody.html?id=metod-nablyudeniya
14.Експериментальний метод в психології (Ананьев)
Експериментальні методи в психології настільки різноманітні, що ні в одному з
посібників з експериментальної психології нема повного опису всіх експериментальних методик як складних систем спеціальних операцій і процедур,що здійснюванюються в спеціально обладнаних камерах і кабінетах за допомогою складних приладів, апаратів і інших технічних пристроїв.
Першою формою експериментального методу в психології є так званий лабораторний експеримент. Позначення це, звичайно, чисто формальне і має сенс лише в зіставленні з іншими видами експерименту - «природнім» і психолого-педагогічним. Класичні форми лабораторного експерименту - метод психічних реакцій, існуючий в багатьох варіантах (простий, сенсорної і моторної реакції, реакції вибору, реакції на рухомий об'єкт і т. д.), психофізичні методи (визначення порогів і динаміки чутливості – абсолютної і диференціальної – різних модальностей). Ці методи отримали винятковий розвиток не тільки в психології, але і в багатьох суміжних науках. В самої психології прогресс теоріїі експериментальної техніки зумовив подальше вдосконалення цих методів. Слідом за ними експериментальна психологія початку поповнюватися різними психометрическими методами дослідження мнемічних, перцептивних, апперцептивних, атенційних процесів. Кожному з них відповідають особлива апаратура і специфічна техніка проведення дослідів.
Пізніше відкрилися можливості експериментального вивчення процесів мислення і мовних функцій. Завдяки успішному розвитку цього вивчення, створені експериментальні основи семіотики і сучасна евристика, для якої експериментальна психологія мислення має не менше значення, ніж математична логіка. У багатьох функціональних та процесуальних експериментально-психологічних дослідженнях використовуються різноманітні фізіологічні (особливо умовно-рефлекторні і електрофізіологічні) і фізико-хімічні методи, а при вивченні мовно-розумових процесів – лінгвістичні і логічні методи дослідження. Проектування лабораторних приміщень, вибір ізоляційних матеріалів, пристроїв, нової техніки.
Особлива область експериментальної психології, її інженерних і економічних основ, розроблені поки ще недостатньо. Прогресс експериментально-психологічної техніки пов’язаний з усе більш широким впровадженням радіоелектроніки та автоматики і деяких типів приладів і апаратів, особливо сигналізаційно-стимуляційних, завдяки чому будуються програми з будь-якими комплексами сигналів і з будь-якими градаціями їх інтенсивності.
Поширення електрофізіологічних пристроїв призводить до все більш різноманітної і комплексної реєстраційної апаратурі. Іноді в цю аппаратуру включаються рахункові операції, підсумки яких видаються в вигляді кількісних показників стимулів і реакцій. Розвиток сигналізаційної і реєстраційної апаратури поки ще недостатньо взаємопов'язаний, і тому ще нерідко є випадки, коли складний комплекс сигналів приладу забезпечує лише хронометричні показники рухових або мовних показників.В майбутньому треба очікувати більшого взаємоузгодження і інтеграції обох типів апаратури.
П. Фресс зазначив дві дилеми,які стоять перед сучасною експериментальної психологією:
1) якісно-кількісне дослідження в лабораторії;
2) вивчення в реальному житті
Ці дилеми вирішуються не всередині лабораторного, або класичного, експерименту, а експериментальної психології в цілому. В останні десятиліття, причому значною мірою авдяки електроніці, виникла можливість виходу експериментально-психологічної техніки за межі лабораторії. Цей вид експериментально-психологічного методу можна назвати
польовим експериментальним методом, при якому використовується більш портативна апаратура і скорочені цикли експериментальних процедур. В даний час польові експерименти широко практикуються в психофізіології , авіаційній і космічній психології, особливо в психології спорту і військовій психології. Вельми цікаві перспективи для розвитку лабораторного й польового експерименту відкриває соціально-психологічне дослідження міжособистісних відносин в малих групах, групові і колективні експерименти з допомогою гомеостат різних типів, телевізійних установок зі зворотнім зв'язком, методики «підставної групи » і т. д.
Природний і психолого-педагогічний експерименти досить грунтовно розроблені
в радянської психології і докладно описані в психолого-педагогічних дослідженнях (Н. А.
Менчинской, Г. С. Костюка,А. А. Люблінській, М. Н. Шардковаідр.). У сучасних умовах бесіда являє собою додаток до експериментального методу бо, що особливо характерно для генетичної і патологічної психології, варіант природного експерименту, що відтворює певну ситуацію спілкування і взаємної інформації. В соціальній психології бесіда виступає в якості самостійного методу інтерв'ю, має свою спеціальну техніку збору: інформацію, принципи, градуювання відповідей і шкалу оцінок. На підставі інтерв'ю, так само як і анкет різних типів і опитувальників, розпізнаються стани (громадської думки, громадських настроїв, соціальних очікувань) і здійснюється прийняття рішень. Інакше кажучи, інтерв'ю, анкети і опитувальники є психодіагностичними засобами і повинні бути віднесені до цієї групи емпіричних методів.
(На випадок,якщо Білоус теж, як і Український, чіпляється до слів)
Евристика - http://vocabulary.ru/dictionary/30/word/yevristika
Семіотика - http://www.krugosvet.ru/enc/gumanitarnye_nauki/lingvistika/SEMIOTIKA.html
І ще,може,комусь буде цікаво: приклади експериментів в психології
http://msmirnova.ru/eksperimenti-v-psihologii/primer-psihologicheskogo-issledovaniya-vzaimosvyazi-fizicheskoy-boli-i-chuvstva-vinyi
http://aboutyourself.ru/eksperimenty/desyat-eksperimentov.html
https://radosvet.net/14364-interesnye-eksperimenty-v-socialnoy-psihologii.html
15. Методи обробки даних [Ананьєв, Трофімов]
Методи обробки даних (експериментальних та ін..)- це кількісні (математико-статистичний метод) та якісні (диференціація матеріалу за типами, групами, видами, варіантами, аналіз) методи. До кількісних методів «обробляючих» належать, наприклад, визначення середніх величин та міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції, факторний аналіз, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць, матриць тощо. Ці методи приміняються з метою психологічного виміру. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень. Одним з обробляючих способів якісного аналізу є психологічна казиустика, тобто опис випадків,що найповніше виражають типи і варіанти, так і випадків, що являються виключеннями чи порушеннями загальних правил.
16. Інтерпретаційні методи дослідження [Ананьєв, Трофімов]
До інтерпретаційних методів належать генетичний метод аналізу психологічних даних у процесі розвитку - з виділенням стадій, критичних моментів, суперечностей тощо, а також структурний, системний метод, який полягає у реалізації особистісного підходу, коли всі психічні властивості розглядаються у цілісній системі, він передбачає встановлення зв'язків між усіма психічними якостями індивіда, між частинами та цілим, тобто функціями та особистістю, окремими параметрами розвитку і організмом в певний момент життя особистості. До структурних методів належать: психографія, типологічна класифікація, психологічний профіль. Варіантами генетичного метода є філогенетичний, онтогенетичний, генетичний в спеціальному розумінні значенні слова (генетики поведінки та індивідуальних якостей), соціогенетичний, історичний (в історичній психології). Генетичний метод може охоплювати всі рівні розвитку від нейронного до поведінкового, тобто від молекулярного (в повному розумінні слова) до молярного. Різними варіантами цього метода є способи теоретичного дослідження генетичних зв’язків між явищами, що вивчаються.
Таким чином, в сучасній психології складається система методів, що охоплюють цикл дослідження (організаційних, емпіричних, кількісно-якісного аналізу наукових даних, інтерпретаційних)
Інтерпретаційні методи синтетичного характера в психології складуються в теперішньому часі в залежності від двух основних видів взаємозв’язків психичних явищ - «вертикальних» генетичних зв’язків між фазами і рівнями розвитку і структурних «горизонтальних» зв’язків між всіма вивченними характеристиками особистості. Генетичний метод інтерпретує весь опрацьований матеріал дослідження в характеристиках розвитку, виділяючи фази, стадії, критичні моменти процеса становления психічних функцій, утворень чи якостей особистості. Структурний метод інтерпретує весь опрацьований матеріал дослідження в характеристиках систем і типів зв’язків між ними, формуючих особистість, соціальну групу і т. д. Специфічне вираження цього метода представляє собою психографія.
По суті на цьому методологічному рівні метод стає в відомому сенсі теорією, визначає шлях утворення концепцій і нових гіпотез, що детермінують подальші дослідницькі цикли психологічного пізнання. Розробка методологічних проблем — діло найближчого майбутнього і всього колектива вчених.
17 Психіка як предмет наукового дослідження
Об'єктом кожної науки є та реальність, яку вона вивчає. Об'єкт психології становить психічна реальність як така. У чому ж специфіка психічної реальності? За видатним вітчизняним психологом Г. І. Челпановим, який стояв біля витоків наукової психології взагалі, відмінність психічних явищ від явищ фізичних і матеріальних, які складають предмет наук про природу, полягає в тому, що:
1) психічні явища не можуть бути сприйнятими через посередництво зовнішніх органів чуття (зовнішнього досвіду), а можуть безпосередньо пізнаватися тільки шляхом внутрішнього досвіду;
2) психічні явища можуть бути підвладні безпосередньому спогляданню тільки тієї особи, яка їх переживає - тоді як фізичні явища можуть сприйматися великою кількістю споглядачів;
3) психічним явищам не може бути приписана просторова протяжність (на відміну від явищ, скажімо, фізіологічних).
Головні аргументи існування психічної реальності:
1) психофізичний - психічний образ не визначається остаточно структурою фізичного об'єкта, який у ньому відображується, залежність між інтенсивністю подразника та інтенсивністю відчуття не пряма, а логарифмічна (психофізичний закон Вебера-Фехнера) чи ступенева (закон Стівенса);
2) психохімічний - вплив на психіку фармакологічних речовин викликає такі явища (наприклад, галюцинації), які не можна пояснити, виходячи з формули речовини;
3) психофізіологічний - психічний образ у своєму змісті не збігається із фізіологічним носієм - нервовим імпульсом, який іде рефлекторною дугою через нервову систему;
4) психосоматичний - психічні особливості певною мірою залежать від будови тіла, але не визначаються ними остаточно - так збільшений об'єм мозку зовсім не свідчить про вищі розумові здібності людини, тоді як недостатній може спричинити їх відсутність;
5) психосоціальний - психіка людини не є повністю залежною від оточуючого суспільного світу, інакше уніфікація людей у межах певного суспільства була б всеосяжною і повною.
Кожна наука відрізняється від інших за своїм предметом та методом як шляхом його пізнання. Предметом кожної науки має бути сутність її об'єкту. Протягом існування науки її предмет може певним чином трансформуватись, і це не завжди буде свідчити про те, що на зміну одній науці прийшла інша.
Найперше формулювання предмету психології, властиве саме філософській психології - і єдине до середини XIX століття, є таким: предметом психології виступає людська душа. Хоча наукова психологія не сприйняла від філософської предмет у такому формулюванні, проте саме воно є базовим орієнтиром, навколо якого і зараз ведуться наукові пошуки. Навіть тоді, коли душа заперечується у якості предмета психології, все одно залишається потреба в ідентифікації того, що мається на увазі під словом «душа». Зрештою, цього вимагає сама назва науки. Під душею ми розуміємо сутність психічних явищ.
У науковій психології кінця XIX століття предметом виступила свідомість, яка ототожнювалась з усією психікою. Таке визначення не перейшло у XX століття, оскільки у психоаналізі відбулось відкриття несвідомого психічного, - і саме в 1900 році вийшла книга 3. Фрейда «Тлумачення сновидінь», яка викликала в науці великий резонанс і завдала нищівного удару по ототожненню психіки зі свідомістю. Визначення предмету психології у класичному психоаналізі та споріднених напрямах глибинної психології, на противагу попередньому, акцентувало саме несвідоме.
У американському біхевіоризмі також заперечувалась свідомість у якості предмету психології - але разом із нею було заперечене і все суб'єктивне у психіці взагалі, предметом же психології вважалась об'єктивна поведінка - як сукупність нервовом'язових реакцій на зовнішні подразники.
Предметом вітчизняної психології радянських часів в найбільш загальному виразі були психічні явища. До психічних явищ зараховуються психічні процеси (сприймання, мислення та ін.), психічні стани (настрої, стани афекту або кризи), психічні властивості (темперамент, спрямованість особистості, характер, здібності). Але дослідження явищ (психічних, чи будь-яких) узятих окремо, не дає доторкнутися до глибинних сутнісних механізмів цих явищ. У явищах проявляють себе сутності. Сутнісного рівня в предметі радянської психології позначено не було. Психологія, що присвятила себе дослідженню психічних явищ, виграла в можливості більш точного знання, програла в глибині розуміння.
Сучасними визначеннями предмету психології є такі: індивідуальний світ «Я» людини (у цьому визначенні підкреслюється сутнісна єдність психічних явищ, бо «світ» - це вже не проста їх сукупність, а цілісне самостійне утворення); людина, як суб'єкт психіки (в останньому визначенні підкреслено поняття суб'єкту, котре вказує на активність людини в самотворенні, самовизначенні в психічному розвитку. Біологічне і соціальне з цієї точки зору є не причинами, утворюючими людину, а тільки умовами її самотворення).
Який предмет слід обрати як остаточний? На це питання кожний дослідник відповідає сам, виходячи з власного досвіду, але ці відповіді мають різний ступінь виправданості. Людині, яка бажає зрозуміти сутність психології як науки, необхідно досконально знати всі наявні варіанти з їх недоліками та перевагами.
Головною особливістю є те, що психологія, роблячи психіку об’єктом своїх роздумів не може зробити її об’єктом саме дослідження. Їй доводиться шукати інші об’єкти, щоб робити їх аналіз та робити висновки саме про психіку .
Далі читаємо, наприклад, Вачкова зі сторінки 46 про становлення предмету психології в історії.
18.Поняття відображення. Специфіка психічного відображення
кожне матеріальне утворення відображає інші, що впливають на нього, та само відображається у них. Відображення у неживій природі є найпростішим і відбувається на механічному, фізичному, хімічному рівнях. У неживій природі кожен об'єкт реагує на вплив іншого дуже визначено, зміни, що з ними відбуваються, відповідають властивостям об'єкта, що здійснює вплив. Так, залізо під впливом води ржавіє, під впливом сонця — нагрівається, під впливом магніту — притягується. На такому рівні відображення відбувається переважно руйнування або якісна зміна об'єкта, що зазнав впливу, або виникає проста подоба оригіналу, копія (відбиток, дзеркальне відображення).
Перехід від неорганічної до органічної природи приводить до формування ряду нових властивостей відображення, що надає йому якісно іншого характеру
відображення — необхідний спосіб само регулювання живих систем. Первісна і найзагальніша форма інформаційного саморегулювання у живій природі - подразливість, що виступає єдиною формою саморегулювання у нижчих тварин та рослин і як елементарна лежить в основі усіх більш високих рівнів прояву саморегулювання живого, аж до вищої психічної діяльності людини. Подразливість це здатність усього живого відповідати на вплив ззовні процесом внутрішнього збудження, який забезпечує адекватне реагування на подразник. Це допсихічна форма регулювання пристосувальної поведінки, що здійснюється за рахунок використання енергії самого організму. Подразливість має різні форми: таксиси, тропізми, настрої. Подразливості властиві усі основні елементи інформаційного саморегулювання. Але подразливість має ряд принципових обмежень. Тому в дальшому еволюційному розвитку живі системи виробляли на ґрунті подразливості нові, досконаліші форми саморегулювання.
Психіка - Системна властивість високоорганізованої матерії, що полягає в активному відображення суб'єктом об'єктивного світу, в побудові суб'єктом невідчужуваною від нього картини світу і саморегуляція на цій основі своєї поведінки і діяльності.
Гіпотеза про виникнення чутливості. Критерієм психічного відображення у Леонтьєва є наявність чутливості. Чутливість - здатність суб'єкта реагувати на біологічно нейтральні (абіотичні) властивості середовища, які об'єктивно пов'язані з біологічно значущими (біотичними) властивостями і як би вказують на них (окремий випадок подразливості). Подальший розвиток психіки у Леонтьєва пов'язано з еволюцією поведінки, пристосуванням організмів до навколишньому середовищу. Розвиток веде за собою діяльність (не буде діяльності, не буде і розвитку). Якісні зміни поведінки ведуть до якісних зміни психіки.
Рівні психічного відображення розрізняються:
– його глибиною й обсягом ;
– умовами, необхідними для формування й розвитку;
– особливостями прояву його регулюючої функції.
(це з пит. до українського. 30-31)
Згідно із принципом відображення, одним із основних пояснювальних принципів психології,всі психічні функції є за своєю природою є відображувальними. Психічне відображення має сигнальний характер. Це значить: воно випереджає фізичний контакт суб’єкта і об’єкта, попереджаючи суб’єкта, сигналізуючи про значущі для нього об»єкти за допомогою нейтральних відносно об’єкта (сигналів). Отже, психіка виконує сигнальну функцію у взаємодії людини із зовнішнім середовищем. Сигнальність – фундаментальна ознака психічного.Вона_характеризується:а)високою_вибірковістю;б)випержуваністю. Сигнальність виникає на другому рівні відображення у тварин – на рівні чутливості. Психічне відображення в людини є знаково-опосередкованим. Психічне відображення активне на будь-якому рівні. Воно відіграє важливу роль на всіх рівнях: а) для організму – забезпечує життєдіяльність;б) для індивіда – дії, привласнення та репродукції суспільного досвіду;в) на особистісному рівні – дії, спрямовані на творення нових, суспільно значущих продуктів і способів діяльності.
Вищою формою відображення є психічне відображення, а вищою формою психічного відображення є свідомість.
У неживій природі відображення може виявлятися у формі механічної, фізичної та хімічної взаємодії тіл або речовин (наприклад, взаємодія хвилі і каменю, сонячного зайчика і поверхні води тощо).З появою життя на Землі (живої природи)жива матерія набуває особливих властивостей: 1. Загальною властивістю усіх живих організмі є подразливість - це здатність організму реагувати на зовнішні впливи середовища певними біологічними процесами (спостерігати можна у амеби, дотик до якої може спричини виникнення рухів захоплення). Подразливість є необхідною умовою обміну речовин між організмом та середовищем. Це біологічна форма відображення. Таким чином, із виникненням життя на Землі відображення стає якісно іншим. У неживій природі об’єкт залишається пасивним щодо впливу, а в живій природі істоти виявляють активність, вони вибірково реагують на впливи внаслідок здатності до саморегуляції.Шляхом еволюції простої подразливості виникла чутливість – психічна форма реакції на середовище, яка виявляється в реагуванні на такі впливи середовища, від яких безпосередньо життя організму не залежить, але які є біологічно значущими. (Пр: комахи, орієнтуються на звук, на запах, колір, знаходять їжу або уникають загрози. Самі по собі звуки, запахи, кольори предметів не є загрозливими для комах і не можуть задовольняти їх потреби в їжі, але вони є сигналами, які попереджають про можливість задоволення біологічної потреби.)Виникнення у тварини здатності розрізняти окремі подразники, що відіграють сигнальну роль у пристосуванні її до зовнішнього середовища, є початком розвитку психіки.
19. Проблема еволюції психіки в психології
1. Проблема психічного розвитку особистості в онтогенезі
1.1. Загальна характеристика розвитку психіки людини
Розвиток - безперервний процес, що виявляється не тільки в кількісних, а і в якісних змінах людської істоти. У психічному розвитку, як зазначає Г.С.Костюк, кількісні зміни виявляються в збільшенні з віком кількості утворюваних навичок, асоціацій. Якісні зміни відбуваються протягом усіх етапів онтогенезу людської психіки. Якісних змін зазнають як окремі психічні процеси, так і психіка в цілому.
Розвиток психіки - це чергування стабільних і кризових періодів. Кризи - короткі, але бурхливі стадії, впродовж яких відбуваються значні зрушення в психічному розвитку дитини і вона різко змінюється.
У процесі психічного розвитку та його результатах існують типологічні й індивідуальні відмінності.
Л.С.Виготський встановив 4 закони дитячого розвитку:
1. Закон циклічності - періоди підйому, інтенсивного розвитку змінюються періодами уповільнення. На різних етапах зміни в дитячій психіці можуть проходити повільно, а можуть швидко. При цьому фази уповільнення не означають застою. Це нагромадження сил, яке веде до подальшого прискорення розвитку.
2. Закон нерівномірності розвитку - різні сторони особистості, а також психічні функції, розвиваються асинхронно: у той час, як розвиток одних прискорюється, розвиток інших уповільнюється.
3. Закон "метаморфози" - розвиток не зводиться до кількісних змін; це ланцюг якісних змін, перетворення змін кількісних в якісні.
4. Закон поєднання процесів еволюції та інволюції в розвитку дитини. Те, що розвивається на попередньому етапі, відмирає або перетворюється. Наприклад, дитина, навчившись говорити, перестає лепетати.
1.2.Основні умови психічного розвитку.
Психічний розвиток людського індивіда - обумовлений процес. У психології є багато теорій, які по-різному пояснюють умови психічного розвитку дитини. Більшість теорій об'єднуються в 2 напрями: біологізаторський і соціологізаторський.
У біологізаторському напрямі розвиток психіки і поведінки людини розглядають як результат еволюційного перетворення генетично закладених в організмі можливостей, що існують у вигляді задатків.
Представники соціологізаторського напрямку стверджують, що у будь-якої людини, незалежно від її природних анатомофізіологічних особливостей, можна сформувати психічну функцію певного рівня за допомогою навчання і виховання.
Його джерела - в ідеях філософа сімнадцятого століття Джона Локка, якому належить теорія "чистої дошки": дитина від народження є "чистою дошкою". Під впливом зовнішніх умов у неї виникають всі психічні якості, характерні людині.
Існує третій підхід до вирішення зазначеної проблеми - теорія конвергенції двох чинників. Основоположник цієї теорії В.Штерн вважає, що процес психічного розвитку обумовлюється взаємодією спадковості та середовища.
Свій підхід до вирішення цієї проблеми запропонував Л.С.Виготський. Він доводить, що спадковість наявна в розвитку всіх психічних функцій дитини, але має різну вагу. Елементарні функції (починаючи з відчуття, сприймання) більше обумовлені спадковістю ніж вищі. Вищі функції - продукт культурно-історичного розвитку людини. Чим складніша функція, тим довший шлях її онтогенетичного розвитку і тим менше спадковість здійснює на неї вплив.
Вітчизняний психолог Г.С.Костюк, аналізуючи проблему обумовленості психічного розвитку, стверджує, що в онтогенезі психіки людини має місце єдність біологічних і соціальних умов, в якій провідна роль належить соціальному.
1.3. Взаємозв'язок навчання, виховання і розвитку психіки.
Для практики роботи в школі вирішити проблему взаємозв'язку навчання і розвитку надзвичайно важливо. С.Л.Рубінштейн стверджував, що кожна концепція навчання, яку сформулює педагог, включає в себе (усвідомлює він це, чи ні) певну концепцію розвитку.
У психологічній науці існує декілька підходів до вирішення цієї проблеми:
1. Навчання не впливає на розвиток. Воно підпорядковане законам розвитку, а не навпаки (Ж. Піаже).
2. Ототожнення процесу навчання і розвитку біхевіорістами. "Навчання" і "розвиток" - синоніми: дитина розвинута настільки, наскільки вона научена (У.Джеймс, Е.Торн-Дайк).
3. Розгляд розвитку і як дозрівання, і як навчання. Це взаємозалежні процеси (С.Л.Рубінштейн).
4. Висунення положення про провідну роль навчання в психічному розвитку (Л.С.Виготський).
Процеси навчання і розвитку не збігаються. Між ними існує складний взаємозв'язок, який змінюється в процесі життя. Коли вища психічна функція формується в спільній діяльності з дорослим, вона знаходиться в зоні найближчого розвитку. Це сфера ще не дозрілих, а тільки дозріваючих психічних процесів. Вона визначається змістом тих завдань, які дитина не може вирішити самостійно, але вже вирішує за допомогою дорослого. Можливості навчання визначаються зоною його найближчого розвитку. Зона актуального розвитку визначається змістом тих задач, які дитина може вирішити самостійно. Навчання не повинно відриватися від розвитку дитини. Водночас навчання, опираючись на досягнутий дитиною рівень розвитку, повинно йти попереду його. Тільки те навчання буде правильним, яке знаходиться попереду розвитку. Отже, не будь-яке навчання, а лише правильно організоване, веде за собою розвиток. Педагогіка, за словами Л.С.Виготського, повинна орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку. Тільки тоді вона зуміє в процесі навчання викликати до життя ті процеси розвитку, які зараз лежать у зоні найближчого розвитку.
1.4. Роль діяльності у психічному розвитку дитини.
О.М.Леонтьєв розробив теорію діяльності. У центрі уваги діяльнісного підходу знаходиться принцип єдності діяльності та свідомості. Суть цього принципу полягає в тому, що діяльність розглядається:
1) як умова виникнення, чинник формування і об'єкт застосування свідомості;
2) як форма активності свідомості;
3) як регулятор поведінки і дій людини.
У вивченні розвитку психіки дитини необхідно виходити з аналізу розвитку її діяльності. В свою чергу розвиток діяльності залежить від наявних життєвих умов. О.М.Леонтьєв розкриває значення і механізми впливу діяльності на дитячий розвиток. Він вважає, що варто говорити про залежність розвитку психіки не від діяльності взагалі, а від провідної діяльності. Кожна стадія психічного розвитку характеризується певним, провідним на даному етапі типом діяльності. Провідний тип діяльності не виключає ролі інших видів. Ознакою переходу від однієї стадії до іншої є зміна провідного типу діяльності. О.М.Леонтьєв вважає, що дитина не тільки змінює своє місце в системі суспільних відносин, а й усвідомлює їх. Це впливає на зміну мотивації - виникає новий вид діяльності.
Провідна діяльність - це діяльність, розвиток якої обумовлює основні зміни в психічних процесах і психічних особливостях особистості дитини на певній стадії її розвитку.
Д.І.Фельдштейн продовжив розробку проблеми провідної діяльності. Він вважає, що є дві сторони існування діяльності.
1. Предметна (практична і пізнавальна) діяльність, в процесі якої дитина засвоює знання.
2. Діяльність спрямована на засвоєння мотивів і норм відносин між людьми, в процесі якої людина віддає частинку свого "Я".
Є 6 типів провідної діяльності: безпосередньо емоційне спілкування, предметно-маніпулятивна діяльність, рольова гра, учбова діяльність, інтимно-особистісне спілкування, учбово-професійна діяльність.
Б.Г.Ананьєв вважає, що є лише два види діяльності -пізнання і спілкування, які мають велике значення для розвитку людини на всіх етапах онтогенезу. Всі форми гри є тими або іншими інтеграціями елементів пізнання і спілкування.
1.5. Рушійні сили розвитку психіки.
Діалектико - матеріалістична теорія розвитку розглядає процес становлення особистості як "саморух", що визначається єдністю його зовнішніх і внутрішніх умов.
Г.С.Костюк вважає, що у психічному розвитку внутрішні суперечності, що виникають в житті особистості, спонукають до активності, спрямованої на їх подолання. Одні суперечності долаються, натомість виникають нові, що ведуть до нових дій.
2. Проблема розвитку психіки в зарубіжній психології (Ж.Піаже, Е.Еріксон, З.Фрейд та ін.)
Теорія дитячого мислення Піаже будувалася на основі логіки і біології. Він виходив з ідеї про те, що основою психічного розвитку є розвиток інтелекту. Також він розвивав ідею про те, що мислення дитини не може бути виведено тільки з вроджених психобіологічних факторів і з впливів фізичного середовища, але має бути також виведено з тих відносин, які встановлюються між дитиною і навколишнім його соціальним середовищем.
Піаже говорив, що в процесі розвитку відбувається адаптація організму до навколишнього середовища, що етапи психічного розвитку - це етапи розвитку інтелекту, через які поступово проходить дитина у формуванні усе більш адекватної схеми ситуації. Основою цієї є логічне мислення. Процес розвитку мислення - це процес екстеріорізаціі, тобто мислення з'являється як аутистичне, внутрішнє, а потім, пройшовши стадію егоцентризму, стає зовнішнім, реалістичним. Ж. Піаже відкрив ряд особливостей дитячих уявлень про світ: нероздільність до певного віку світу і власного Я (своїх дій, думок), анімізм (одухотворення світу), артифікалізм (розуміння світу як створеного руками людини) та ін, в основі яких лежить певна розумова позиція дитини, названа Піаже егоцентризмом. Егоцентризм як основна особливість дитячого мислення полягає в судженні про світ виключно зі своєю безпосередньою точки зору і в невмінні врахувати чужу. Егоцентризм розглядається Піаже як різновид неусвідомленої систематичної ілюзії пізнання, як прихована розумова позиція дитини. Піаже розглядає егоцентризм як корінь, як підстава всіх інших особливостей дитячого мислення. Він не подається безпосередньому спостереженню і виражається через інші феномени. Серед них - домінуючі риси дитячого мислення: реалізм, анімізм, артифікалізм. У наслідку егоцентризм долається завдяки процесу соціалізації.
Психічний розвиток пов'язано з інтеріоризацією, так як перші розумові операції - зовнішні, сенсомоторні, згодом переходять у внутрішній план, перетворюючись у логічні, власне розумові. Піаже також відкриває головна властивість цих операцій - їх оборотність.
Процес розвитку інтелекту являє собою зміну трьох великих періодів, протягом яких відбувається становлення трьох основних інтелектуальних структур. Спочатку формуються сенсомоторні структури - системи послідовно виконуваних матеріальних дій. Потім виникають структури конкретних операцій - системи дій, виконуваних в розумі, але з опорою на зовнішні, наочні дані. Ще пізніше відбувається становлення формально - логічних операцій.
Піаже створив концепцію стадіального розвитку інтелекту, виділивши наступні періоди:
1. Сенсомоторний інтелект (від народження до 2 років). Це стадія, на якій дитина, наділена спочатку тільки рефлексами, поступово пов'язує воєдино розрізнені сприйняття і дії. Критерій появи інтелекту - використання дитиною певних дій як засобу для досягнення мети;
2. Період "конкретних" операцій (репрезентативний) (до 12 років), куди в якості підперіоду включена стадія доопераційного інтелекту (до 6 - 7 років):
2.1. Стадія дооперационального мислення (2-7 років). На цій стадії спочатку відбувається розвиток символічних функцій у дітей 2-4 років: символічної гри, де один предмет може замінювати іншою (кубик може бути машиною, паровозиком і т.п.), дитина може діяти понарошку, відбувається розвиток мовлення як символічної функції, де слово, замінює відсутні об'єкти, події, дії.
2.2. Стадія конкретних операцій (7-11 років) - здатність до логічних умовиводів, однак за умови конкретності умов задачі. Це початковий етап інтеріоризації дій, розвиток символічного мислення, формування семіотичних функцій (мова, розумовий образ). Перехід до конкретно - операціонального мислення перебудовує всі психічні процеси, моральні судження і здатність до співпраці з іншими людьми.
3. Формально - операціональний інтелект (приблизно до 15 років). Формально - операціональні структури виявляються у здатності дитини міркувати гіпотетично і незалежно від змісту предметної області, без конкретної опори. Діти здатні до абстрактного мислення і побудови логічних суджень за правилами індукції та дедукції. У підлітка з'являється здатність розуміти і будувати теорії, долучатися до світогляду дорослих, виходячи за межі свого безпосереднього досвіду.
У книзі "Дитинство і суспільство" (1963р.) Еріксон розділив життя людини на вісім окремих стадій психосоціального розвитку. Він вважає, що ці стадії є результатом розгортається генетичного "плану особистості".
1. Дитинство (орально - сенсорна): базальна довіра / базальна недовіра. Криза першого року пов'язана з тим, задовольняються чи ні основні фізіологічні потреби дитини. Головну роль у житті дитини відіграє мати, вона годує, доглядає, дає ласку, турботу, у результаті чого у дитини формується базова довіра до світу.
2. Раннє дитинство (м'язово-анальна): автономія / сором і сумнів. Охоплює другий і третій рік життя і збігається з анальної стадією Фрейда. У цей період вважає Еріксон у дитини розвивається почуття автономності на основі оволодіння моторними навичками, психічними здібностями, навичками охайності. Якщо батьки надають підтримку дитині, не кваплять його, не лають за прорахунки, то криза протікає з позитивним підсумком своєї самостійності.
3. Вік гри (локомоторно-генітальна): ініціативність / вина. У дошкільному періоді, який Еріксон назвав «віком ігри», від 3 до 6 років, розгортається конфлікт між ініціативою і виною. Дитина на цій стадії освоює багато складніих психомоторних навичок (їзда на велосипеді, лижах, ковзанах), він придумує гри, здатний зайняти себе і навіть бути помічником. Соціальний параметр цієї стадії розвивається між почуттям ініціативи на одному полюсі і почуттям провини на іншому.
4. Шкільний вік (латентна): працьовитість / неповноцінність. Це період навчання в школі, коли у дитини особливо актуалізовані пізнавальні здібності і він освоює знання та навички даного соціуму. Дорослі, заохочуючи тягу дитини до освоєння нового, до досягнення результатів підтримують в ньому почуття працьовитості.
5. Юність (криза підліткового віку): его-ідентичність / рольове змішання. Ідентифікація Я означає набуття підлітком своєї індивідуальної тотожності. Підліток набуває уявлення про себе у зв'язку зі своїм минулим, сьогоденням і майбутньому. Я - як індивідуальність. На цій стадії батьки грають тільки непряму роль. Криза підліткового віку є результат усіх попередніх.
6. Молодість: досягнення близькості / ізоляція. Проходять молоді люди 20-25 років. Під близькістю Еріксон розуміє не тільки фізичну близькість, а здатність близькості свого Я. Таке набуття себе в іншій людині може бути при побудові сім'ї або в дружбі. Але якщо ні в шлюбі, ні в дружбі людина не досягає близькості, тоді його долею стає самотність - стан людини, якому немає з ким розділити своє життя, не про кого піклуватися.
7. Зрілість: продуктивність / інертність. Відноситься до віку 26 - 64 роки. Основна проблема цієї стадії - це вибір між продуктивністю та інертністю. Продуктивність пов'язана з турботою про майбутнє покоління, про розуміння загальнолюдського контексту не лише власного життя, але й життя своїх дітей. Так, на цій стадії з'являється новий параметр особистості з общечеловечность на одному кінці шкали і самопоглинання на іншому.
8. Старість: цілісність его / відчай. Належить до віку від 65 років до смерті людини. Еріксон вважав, що для цієї стадії характерний не стільки новий психосоціальний криза, скільки підсумовування, інтеграція і оцінка всіх минулих стадій розвитку Его. Почуття інтеграції Я виникає з здібності людини отримати задоволення від прожитого, прийняття себе з усіма успіхами і промахами в минулому як єдиного прояви своєї особистості. Подібна інтеграція народжує мудрість, яка бачить своє продовження в дітях або своїй творчості і не страшиться смерті.
20. Еволюція форм регуляції діяльності (сигнальна, інстинктивна, научіння, інтелектуальна)
Сигнальність – це фундаментальна ознака психічного.
Головною її властивістю сигнальності є випереджуваність. Це означає, що відображення випереджає фізичний контакт суб’єкта і об’єкта, сигналізуючи про значущі об’єкти за допомогою нейтральних відносно об’єкта сигналів. Тобто, щоб дізнатись про властивості того чи іншого предмета, явища, суб’єкту не обов’язково потрібен фізичний контакт із ним, тому що роль сигналів можуть виконувати звуки, запахи, кольори та інші якості предмета або їх поєдння. Завдяки сигнальності організм реагує на такі впливи середовища, від яких безпосередньо життя організму не залежить, але які сигналізують про біологічно значущі впливи середовища. Наприклад, вібрація павутини, викликана потраплянням у неї комахи, не має прямого відношення до потреб павука, проте вона є для нього сигналом наявності поблизу їжі.
Ще однією важливою властивістю сигнальності є висока вибірковість.
Сигнальність виникає на другому рівні відображення у тварин – на рівні чутливості. Виникнення у тварини здатності розрізняти окремі подразники, що вдіграють сигнальну роль у пристосуванні її до зовнішнього середовища, є початком розвитку психіки. Отже, психіка виконує сигнальну функцію в пристосуванні тварин до зовнішнього середовища.
ІНСТИНКТИВНА ПОВЕДІНКА -вроджений, складний акт поведінки, загальний для всіх представників виду заснований на безумовних рефлексах.
НАУЧІННЯ - накопичення в процесі онтогенезу индивідуального досвіду, що має форму вироблених умовних зв’язків і відбивається в зміні інстинктивної поведінки
Научіння спирається на індивідуальну пам'ять, завдяки якій фіксуються апробовані ефективні засоби поведінки. Научіння формує індивідуальну пам'ять, стає рушієм її інтенсивного розвитку.
Інформаційний та операційний зміст пам'яті, що накопичується в процесі научіння, стає основою для розвитку розумових процесів.
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ - вияв алгоритму поведінки на основі моделювання невипадкових залежностей між явищами довколишнього се-середовища.
За даними відомого німецького психолога Ф. Клікса, розвиток людського інтелекту проходить три фази:
1) Навички и научіння (Научіння спирається на індивідуальну пам'ять, завдяки якій фіксуються апробовані ефективні засоби поведінки. Научіння формує індивідуальну пам'ять, стає рушієм її інтенсивного розвитку.)
2) Перехід від тварини до людини (Мислення людини базується на використати збережених у пам'яті знань та засобів. Процеси пошуку необхідних елементів змісту пам'яті можна вважати вихідними ((юрмами мислення. Такий пошук вимагає актуалізації минулого досвіду, порівняння його елементів між собою, виявлення нових взаємозв'язків за умов невизначеності. На основі наявного досвіту будуються передбачення подальшого розвитку події!, приймаються рішення. Це головний стимул для здійснення на основі мислення екстраполяції майбутнього.)
3) Відрив процесів мислення від реальності, поява суто людського абстрактного інтелекту (Як відомо, пам'ять живиться сприйняттями, а мислення - змістом пам'яті, який фіксується в людини у формі образів і слів. Мова виконує комунікативну й когнітивну (пізнавальну) функцію, слугує для означення об'єктів зовнішнього світу, що фіксуються в пам'яті Відбитий у мові світ результатів мислення, що є підсумком усіх пізнавальних процесів - уваги, пам'яті, відчуття, сприймання, уяви і власне мислення, утворює внутрішню реальність, якої немає у вищих тварин.)
№ 21. Основні етапи становлення знань про природу психічного.
(Роменець. Підр. Із загальної психології)
Роменець виділяє три етапи: міфологічну, філософську та наукову психологію. Кожен етап відбувається на тлі культури, притаманної певному рівню розвитку суспільства. Такий культурологічний підхід у тлумаченні історії психології дозволив додати їй як логіку послідовного переміщення акцентів при поясненні суті людського вчинку- осередку різних форм активності.
Існує три підходи до визначення основних етапів становлення знань про природу психічного:
1 підхід: психологія має довгу передісторію і коротку історію (починається з другої половини 19 ст). Такий підхід розроблений Г.Еббінгаузом..
2-ий підхід, розроблений Роговіним М.С., згідно якого існує три етапи становлення знань про природу психічного:
1-ий етап – донаукової (міфологічної) психології – період, коли панували анімістичні уявлення про душу (період до Античності);
Ці найперші уявлення про душу можуть бути позначені терміном анімізм. Анімістичні уявлення про душу наближали її до повітря, тобто, пов»язували її із матерією. Такою душею, подібно до повітря, були наділені не тільки тварини і люди, але й рослини і навіть камені.
Міфологічне уявлення про душу було цілком підкорене уявленню про фатум. Невідворотність заздалегідь визначеної долі, протистояти якій було марною справою. Магія, яка нібито протистояла фатуму, насправді також вважалася запрограмованим способом практичного діяння. Від людини в житті нічого не залежало і вона навіть не намагалася протистояти цій фатальній ситуації Вирішальною характеристикою свідомості людини того періоду був також синкретизм – первісне злиття людини із світом та суспільним оточенням. Отже, на міфологічному етапі історії психології душу розуміють як силу, що цілковито визначає життя людини.
2-ий етап – філософської психології – коли психологія становила собою частину психології, об’єднана з нею спільним методом (період від античності до 19 ст.); Конфліктність як аспект ситуативного компонента вчинку виходить на перший план у філософських ученнях Давнього світу. За Роменцем на філософському етапі закінчується мотиваційний період історії психології, а знаить, закінчується і сам філософський етап.
3-ий період – власне наукової психології. (з другої половини 19 с.) - пов’язаний із застосуванням у психології об’єктивного методу (експерименту), запозиченого у природничих науках, який до дозволив психології відділитися від філософії. У цей час психологія виокремлюється за межі філософії, виборює право на самостійне існування. Складається сукупність наукових теорій, представники яких прагнуть дослідити сутність психіки, опрацьовують методи її дослідження, відкриваються наукові заклади та школи, в яких досліджується наукова проблематика. В останній чверті ХХ ст. відкривається психологічна практика: психологія заявляє про себе як наука, що активно втручається у суспільне життя. Людині вона пропонує різні форми психологічної допомоги
Це є найбільш розповсюджений підхід, хоча його недоліком є те, що наукова психологія протиставляється усій попередній.
3-ий підхід (культурологічний), згідно з яким розвиток психологічної науки доцільно розглядати в контексті розвитку людської культури взагалі. . Відповідно, етапи розвитку психології виокремлюються за історичними епохами, отож, можна говорити про психологію Міфологічного періоду, психологію Античності, психологію Середньовіччя, психологію Відродження, психологію епохи Бароко, психологію Просвітництва, Психологію Сцієнтизму (останньої епохи, яка бере початок у 19 ст., в якій і ми живемо).Назва епохи сцієнтизму походить від лат. “sciencia” - наука і відбиває ту рушійну силу, яку має наука у сучасній культурі).
22. Психологічна профілактика: характеристика. (Вачков)
Психопрофілактика – один з видів практичної діяльності психолога (на рівні з діагностикою, психокорекцією, консультуванням та психотерапією).
Відповідно до класифікації ВООЗ, виділяють первинну, вторинну і третинну Психопрофілактику. Первинна П. включає заходи, що попереджають виникнення нервово-психічних розладів, вторинна П. об'єднує заходи, спрямовані на профілактику несприятливої динаміки вже виниклих захворювань, їх хронізації, на зменшення патологічних проявів, полегшення перебігу хвороби і поліпшення результату, а також на ранню діагностику. Третинна П. сприяє попередженню несприятливих соціальних наслідків захворювання, рецидивів і дефектів, що перешкоджають трудової діяльності хворого. Робертс (Roberts С., 1968) вважає, що первинна П. складається із загальних заходів, спрямованих на підвищення рівня психічного здоров'я населення, і специфічної частини, яка включає ранню діагностику (первинний рівень), скорочення числа патологічних порушень (вторинний рівень) і реабілітацію (третинний рівень).
Завдання діяльності психолога в руслі психопрофілактики найбільш чітко визначені в рамках служби практичної психології в системі освіти. Вони полягають в наступному:
• робота з адаптації дітей, підлітків та молоді до умов освітніх установ, вироблення конкретних рекомендацій педагогам, батькам, вихователям та ін. по наданню допомоги дітям в адаптаційний період;
• створення програм індивідуальної роботи з учасниками освітнього процесу, призначені для адаптації учнів до процесу навчання і забезпечення всебічного і гармонійного розвитку особистості;
• створення умов, які сприяють попередженню дезадаптаційних станів при переході на нові щаблі в системі освіти (з початкової школи в неповну середню, з неповної середньої в середню освітню, з середньої освітньої у професійну та ін.);
• проведення різних видів робіт по створенню сприятливого психологічного клімату в установі освіти;
• здійснення заходів щодо попередження та зняття психологічної перевантаження педагогічного колективу та ін.
Перераховані завдання психопрофілактичної роботи в системі освіти можна спроектувати на діяльність практичного психолога в різноманітних соціальних системах. Тоді в загальному вигляді ці завдання слід позначити так:
• робота з адаптації персоналу організації (особливо новачків і молодих фахівців) до умов професійної діяльності в умовах даної конкретної організації;
• створення спеціальних програм (зокрема, повчальних) для роботи з різними категоріями персоналу і окремими співробітниками;
• створення умов, які сприяють попередженню дезадаптації при зміні місця роботи, посади, професії;
• проведення різних видів робіт по створенню сприятливого психологічного клімату в установі;
• здійснення заходів щодо попередження та зняття психологічної перевантаження персоналу та ін.
А тут неплохо расписано о том, что вообще такое психопрофилактика и чем она отличается от психогигиены и пр.
http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_psychotherapeutic/304/ПСИХОПРОФИЛАКТИКА
23. Зміст та методи професійної профілактики (Вачков)
(Для початку я опишу проблему професійної деструкціі. Вірогідно, що Білоус буде питати про деструкцію, якщо вам випаде питання №23)
Проблема професійної деструкції в розвитку психолога.
Будь-яка діяльність, у тому числі і професійна, накладає свій відбиток на людину. Робота може сприяти особистісному розвитку, але може мати і негативні для особистості наслідки. Ймовірно, не можна знайти професійної діяльності, яка взагалі не мала б таких негативних наслідків. Проблема в балансі - співвідношення позитивних і негативних змін особистості працівника. Ті професії, чи та конкретна робота, де баланс не на користь позитивних змін, викликають так звані професійні деструкції. Професійні деструкції проявляються у зниженні ефективності праці, у погіршенні взаємин з оточуючими, у погіршенні здоров'я і головне - у формуванні негативних особистісних якостей і навіть - у розпаді цілісної особистості працівника. А. К. Маркова виділила наступні тенденції розвитку професійних деструкції:
1. Відставання, уповільнення професійного розвитку. Для психолога це може бути пов'язано з тим, що «все набридає» в роботі і втрачається мотив освоєння нових способів роботи, прагнення вирішувати нові проблеми.
2. Несформованість професійної діяльності. У психолога це може бути пов'язано з «застряганням» в професійному та особистісному розвитку.
3. Дезінтеграція професійного розвитку, розпад професійної свідомості і як наслідок - нереалістичні цілі, помилкові смисли праці і виникаючі на цій основі професійні конфлікти. Особливо велика небезпека «помилкових смислів» і «нереалістичних цілей» в такій «екзотичній» професії, як психолог, де так і хочеться «відірватися від реальності» або «будувати іншу реальність».
4. Низька професійна мобільність, невміння пристосуватися до нових умов праці, результатом чого є повна або часткова дезадаптація. На жаль, у психологів ще розвинене деяка професійна зарозумілість по відношенню до представників інших (менш престижних і менш «екзотичних») професій, і небезпека такої деструкції цілком реальна.
5. Неузгодженість окремих ланок професійної праці, коли одна сфера як би забігає вперед, а інша відстає. У психологів, наприклад, часто зустрічаються ситуації, коли в роботі використовуються лише «забавні» методи роботи, за допомогою яких легко завоювати дешеву популярність і «любов» клієнтів або коли студенти-психологи вивчають тільки «цікаві» курси, а «нудні» курси і спецкурси просто ігнорують. У результаті не формується цілісної професійної свідомості, де різні методи і форми роботи органічно взаємодоповнювали б один одного, де поєднувалося б усе те позитивне, що накопичено в різних напрямках психології і в різних наукових школах.
Одним з варіантів неузгодженості (дисгармонії) професійного розвитку психолога може бути надмірне захоплення «психологічним знанням», прагнення стати «ерудитом» без співвіднесення цього знання з реальними психологічними проблемами, нездатність повноцінно застосовувати метод наукового пізнання.
6. Ослаблення професійних даних, які були раніше, зменшення професійних здібностей, зниження професійного мислення. Відомо, що надмірна експлуатація якоїсь властивоті веде не тільки до її тренування і розвитку, але з якогось моменту - і до згасання. По-перше, ця властивість або вміння поступово переходить на стадію автоматизму, тобто перестає усвідомлюватися, виконується як би само собою і починає розвиватися за своїми законами, що не вимагає від фахівця-психолога додаткових напружень. В результаті таке вміння може просто зупинитися в своєму розвитку. По-друге, виконання однієї і тієї ж роботи при експлуатації одних і тих же вмінь може призвести до того, що психолог стає «осоружний сам собі». В результаті чого може навіть сформуватися на несвідомому рівні деяка «ненависть» до окремих видів роботи, яка повторюється день у день, а заодно і «ненависть» до окремих своїх якостей, які використовуються в цій роботі.
7. Спотворення професійного розвитку, поява раніше відсутніх негативних якостей. Фахівці зазвичай виділяють і аналізують негативні якості, що формуються в роботі шкільних вчителів:
- Авторитарність (в основі чого лежить «психологічний захист у вигляді раціоналізації», а також завищена самооцінка вчителя і схематизація типів учнів, коли педагог нездатний бачити в учнях конкретні особистості);
- Демонстративність (і педагог, і психолог мають безліч можливостей для самоствердження, в основі чого лежать завищена самооцінка і егоцентризм);
- Дидактичність (в основі - стереотипи професійного мислення і мовленнєві шаблони);
- Домінантність (в основі - нездатність до емпатії, а іноді - і звичайний страх перед учнями);
- Педагогічна індиферентність (нібито «вимушена» професійна байдужість, що формується в умовах, коли доводиться брати участь у проблемах учнів ледь не щодня);
- Педагогічний консерватизм (в основі - стереотипи мислення, коли доводиться по багато разів повторювати один і той же, часто вже застарілий матеріал, що посилюється традиційними перевантаженнями вчителів);
- Педагогічна агресія (в основі часто лежить прагнення до «психологічного захисту» від можливої «агресії» самих дітей);
- Педагогічна експансія (в основі - тотальна перевантаженість роботою і прагнення передати свою «самовідданість» в праці дітям, змушуючи та їх перенапружуватися);
- Педагогічне соціальне лицемірство (коли доводиться говорити на уроках речі, в які педагог вже сам давно не вірить, наприклад, на уроках історії в сучасній школі часів «демократичних перетворень»);
- Педагогічний перенос (прояв реакцій і поведінки, властивих значимим для педагога учням, наприклад, перенесення в свою поведінку деяких висловлювань «важких» учнів, з якими у педагога налагодився контакт).
8. Поява деформацій особистості (емоційного виснаження і «згорання», а також збиткової(ущербной) професійної позиції). І в роботі педагога, і в роботі психолога такі деформації також цілком реальні, хоча б тому, що психогігієнічні норми навантаження ще дуже погано розроблені. У психолога це може проявлятися в тому, що через накопичених проблем (і емоційної втоми) він постійно починає «зривати своє зло» на інших людях, зокрема, на клієнтах, які довірилися йому.
9. Припинення професійного розвитку через професійні захворювання або втрату працездатності. На жаль, в психології можливі й випадки розвитку психічних захворювань, причиною чому служить зазвичай нервове виснаження через надмірну старанність і самовіддачу «заради інтересів і блага клієнтів», але на шкоду інтересам своїм власним і своїх близьких. Іноді причиною психічних захворювань психологів (і навіть деяких «вразливих» студентів) може бути занадто сильний шок від «кризи розчарування» в психології і нездатність перейти з захоплено-романтичного рівня на рівень справжньої творчості.
Природно, багато хто з перерахованих прикладів професійних деструкції педагогів характерні і для психологів. Але у психологів є одна важлива особливість у формуванні негативних якостей. По суті своїй психологія орієнтована на розвиток справжнього суб'єкта життєдіяльності, на формування цілісної самостійної і відповідальної за свою долю особистості. Але багато психологів часто обмежуються лише формуванням окремих властивостей, якостей і характеристик, з яких нібито і складається особистість (хоча суть особистості - в її цілісності, в орієнтації на пошук головного сенсу свого життя). У підсумку така фрагментарність породжує ситуації, коли психолог, по-перше, намагається виправдати для себе свій професійний примітивізм (що виражається у свідомому відході від більш складних професійних проблем і формуванням фрагментарного людини, але не цілісної особистості) і, по-друге, неминуче перетворює самого себе під фрагментарну особистість. Важлива риса такої фрагментарної особистості проявляється в тому, що вона позбавлена головної ідеї (сенсу, цінності) свого життя і навіть не намагається її знайти для себе - їй і так «добре». Коли у людини немає такої провідної цінності, її легко можна «купити з потрухами» - по частинах. При цьому людина легко виправдовує таку свою «продажність» тим, що хоча в чомусь її «купили», але в іншому вона залишилась «хорошою». Таким чином, фрагментарність особистості не дозволяє людині повною мірою реалізувати найголовніше - затвердити свою гідність, адже саме почуття власної гідності виділяється часто в якості ведучої, змістотворної життєвої цінності і розглядається навіть як «первинне благо» (див. Ролз, 1995. - С. 349-393). Інтуїтивно відчуваючи, що в чомусь найважливішому доводиться іти на компроміс, психолог, спираючись на свою «освітю» і напевно наявні інтелектуальні здібності, намагається виправдати себе (і, звичайно ж, виправдовує - він адже такий «розумний» і «освічений» !). Але це породжує найстрашнішу деструкцію - деструкцію витонченого самообману.
Звичайно, закликаючи до цілісності особистості, ми не маємо на увазі якийсь «моноліт». У своєму розвитку особистість психолога також долає «кризи» і проходить різні стадії, від стану внутрішнього протиріччя (як основи кризи) до стану, коли протиріччя знімаються і утворюється відчуття певної цілісності. Психолог - теж жива людина, і він теж знаходиться в постійному внутрішньому русі і в суперечливому розвитку. Відчуття цілісності утворюється на основі виділення (чи творчого пошуку) якогось внутрішнього «стрижня», який і може стати змістотворною основою для утвердження саме своєї гідності, саме своєї неповторності, а в підсумку і затвердження свого права «реально бути в цьому світі», а не просто бути чиєюсь «тінню», чиєюсь «копією» або «подобою».
Головна небезпека формування професійних деструкції в тому, що розвиваються вони досить повільно, а значить, і непомітно. Це не тільки ускладнює їх своєчасне розпізнавання і прийняття якихось контрзаходів, але і створює ситуацію, коли психолог, знову ж «поступово», починає звикати до цих своїх негативних тенденцій у розвитку і деструкція стає невід'ємною частиною його особистості.
Ймовірно, найважливішою умовою профілактики професійних деструкції в роботі психолога міг би стати розвиток уявлень про свої професійні і життєві перспективи. Коли у людини (і у психолога в тому числі) є оптимістична значна (не дрібна, не пересічна (обывательская)) життєва мета (мрія), то багато проблем йдуть як би на другий план. Розглядаючи умови подолання негативних наслідків стресів (точніше, дистрес), Г. Сельє дає просту і зрозумілу рекомендацію: «Прагни до найвищої з доступних тобі цілей. І не вступай у боротьбу через дрібниць ». При цьому видатний психофізіолог говорить про нерозривний зв'язок стресу і роботи, коли, з одного боку, «головне джерело дистресу - у невдоволеності життям, у неповазі до своїх професійних занять», а з іншого боку, саме стрес і творча напруга в праці дають «аромат і смак життя ». Він цілком серйозно закликає боротися з нудьгою у своїй професії, бо «недостатнє трудове навантаження загрожує стати надзвичайно небезпечною».
Е.Ф. Зеер позначає і можливі шляхи професійної реабілітації, що дозволяють в якійсь мірі знизити негативні наслідки таких деструкцій (Зеєр, 1997. С. 168-169):
24. Психологічна консультація (Теоретичні та методологічні основи психологічного консультування)
(По Вачкову)
Психологічне консультування належить до найважливіших напрямків професійної діяльності практичного психолога.
Основну задачу психологічного консультування можна визначити так: створити умови, при яких клієнт виявиться здатним подивитися на свої життєві труднощі з боку, усвідомити неконструктивні способи поведінки і побудови взаємин і знайти адекватні дії, що дозволяють йому отримати новий емоційний та особистісний досвід.
Основною метою при цьому слід вважати психологічну допомогу людині в становленні його як продуктивної особистості, що володіє високим рівнем самосвідомості, здатної здійснювати власну, самостійно обрану життєву стратегію, готової нести відповідальність за свою долю.
Психологічне консультування відділяється від психотерапії досить умовно, оскільки в процесі консультації нерідко застосовуються психотерапевтичні методи і прийоми. Втім, прийнято вважати, що консультування має все ж більш поверхневий характер, ніж власне психотерапія.
Методологія різних підходів у консультуванні визначається їх належністю до одного з основних напрямків сучасної психології: психоаналітичному, біхевіорістской або екзистенційно-гуманістичному.
Відповідно психолог-консультант, орієнтується на психоаналітичну теорію (в одній з численних модифікацій), розглядає душевну життя клієнта з трьох точок зору: динамічної (як результат взаємодії і конфлікту різних психічних сил), «економічної» (як сукупність її енергетичних характеристик) і топічної (з точки зору структурної організації психіки).
При цьому своє головне завдання консультант-психоаналітик бачить у тому, щоб допомогти пацієнту усвідомити природу і причини внутрішніх конфліктів, посилити його «Я» і зробити його більш незалежним від «Над-Я» і «Воно».
Для цього йому необхідно досягти робочого альянсу з пацієнтом, опрацювати з ним його опір і перенесення, подолати дію неконструктивних захисних механізмів, можливо, усвідомити прояви різних комплексів.
В якості основи більшості технік психоаналітично орієнтованого консультування розглядається «вільне асоціювання».Консультант-прихильник поведінкового підходу працює насамперед над поведінкою клієнта.
Його завдання - перевести психологічну проблему, відображену неясними, багатозначними словами, в об'єктивно спостережувані поведінкові акти. Продемонструвавши неадекватність стереотипного поведінки клієнта, біхевиорист-консультант разом з ним моделює бажану поведінку і формує необхідні навички. Розробляється конкретний план дій для досягнення поставленої мети, який планомірно й наполегливо реалізується під контролем психолога.
Гуманістично орієнтований консультант спирається на два найважливіших постулату:
1. Люди самі себе контролюють, їх поведінка детермінована здатністю здійснювати свій вибір: вибирати, як думати і як поступати;
2. У кожної людини є вроджена потреба в реалізації свого потенціалу - в особистісному зростанні, - хоча середу може блокувати цей ріст.
Виходячи з цих принципів, консультант бачить своє завдання в тому, щоб допомогти клієнту здійснити особистісні зміни і підтримати його під час прийняття відповідального рішення.
За Карандашевим
Основний засіб - бесіда, побудована певним чином.
Психологічне консультування - один з поширених видів професійної роботи психолога.
До консультанту люди звертаються за психологічною допомогою, порадою для подолання труднощів в самих різних ситуаціях повсякденного життя.
Мета діяльності психолога-консультанта - допомогти людям благополучно вирішити життєві кризи, підвищити їх здатність вирішувати проблеми і самим приймати рішення. До психолога-консультанта часто звертаються з питань межособистісних стосунків, зокрема, подружніх, сексуальних, а також відносин з дітьми. Йому доводиться мати справу з проблемами взаємин людей у сфері суспільного життя. Психолог допомагає людям подолати психологічні бар'єри, розвинути в собі певні якості шляхом відповідного психологитичного тренінгу.
Психологічна допомога надається на основі застосування психологічних знань і умінь.
Психологічне консультування як вид психологічних допомоги адресована психічно нормальним людям.
Психологічна консультація покликана розширити межі самопізнання людини, її здатність сприймати психічний світ людей ширше і на цій основі бачити більше число варіантів поведінки в тій чи іншій ситуації. Цим консультування відрізняється від психокоррекції і психотерапії, які направлені на вирішення глибинних психологічних проблем.
У термінологічному відношенні корисно розрізняти консультування як вид діяльності і консультацію як безпосередньо консультаційну бесіду. Консультування як форма роботи професійного психолога використовується в будь-якій сфері, де необхідні психологічні знання. Це може бути консультування в педагогічній сфері, бізнесу та управління, у сфері проблем здоров'я і т.д. Однак нерідко роботу психолога-консультанта виокремляюють в якості самостійної сфери професійної діяльності психолога. У вітчизняній психології професія психолога-консультанта ще не стала досить поширеною.
У міжнародній практиці ця професійна спеціалізація утвердилася з 50-х років XX століття.
У США в 1951 році Північно-західна конференція рекомендувала найменування "консультативна психологія", а в 1952 році була заснована нова позиція консультуючого психолога - Американська Психологічна Асоціація змінила найменування спеціальності "Консультування і керівництво" (яке використовувалося також непсіхологамі) на "Консультативна психологія" ( цит. по: Міняйло, 1998, с.4). Важливою причиною цього була необхідність відрізняти консультування від клінічної психології, орієнтованої на психотерапію і лікування психопатологій.
У той же час психологічне консультування та психотерапія нерідко до цих пір розглядаються як едина психологічна професія. У них використовуються загальні психологічні ідеї і методи. До числа найбільш авторитетних у світі концепцій психотерапії і психологічного консультування в даний час належать психоаналіз, аналітична психологія К.Г. Юнга, індивідуальна психологія А. Адлера, тілесна психологія В. Рейха, гештальттерапія Ф. Перлза, біхевіоризм Б. Скіннера, гуманістичний підхід К. Роджерса, трансперсональна психологія (С. Гроф, К. Уїлбер).
Консультант в своїй роботі може спиратися на ідеї і методи, розроблені в якій-небудь одній психологічній школі або комбінувати їх самостійно при вирішенні конкрет ¬ них завдань психологічної допомоги клієнтові.
Психологи-консультанти можуть працювати в установах, що мають психологічну службу або посаду психолога в штатному розкладі. Деякі з них займаються приватною практикою, інші працюють в приватних службах здоров'я або в консультаційних організаціях. Психологи-консультанти можуть також найматися фірмами у сфері бізнесу.
25. Психологічна діагностика
(По Вачкову)
Психодіагностика
Мета: добування психологічної інформації про людину або групі, «конкретних знань про конкретну людину, отриманих на основі узагальненої наукової теорії» (Абрамова Г. С. 1994. - С. 12);
Найбільш стандартизованою можна вважати психодіагностику, найменш стандартизованими є психологічне консультування і психотерапія, оскільки вони передбачають простір для творчості психолога і постійного пошуку неординарних рішень в кожному конкретному випадку.
Психодіагностика - це наука і практика, пов'язана з розробкою різноманітних методів розпізнавання індивідуально-психологічних особливостей людини і постановкою за допомогою цих методів психологічного діагнозу.
Слово «діагностика» має грецьке коріння: «діа» - відмінність, «гнозис" - пізнання.
Практичний психолог зазвичай не займається створенням нових психодіагностичних методик, він є користувачем розроблених дослідниками методів. Практичний психолог за допомогою психодіагностики вирішує такі основні завдання (Німе Р. С, 1995):
1. Встановлення наявності у людини того чи іншого психологічного властивості чи особливості поведінки.
2. Визначення ступеня розвиненості даного властивості, її вираження в певних кількісних і якісних показниках.
3. Опис діагностуються психологічних і поведінкових особливостей людини в тих випадках, коли це необхідно.
4. Порівняння ступеня розвиненості досліджуваних властивостей у різних людей.
Переважну кількість психодіагностичних методів можна розділити на дві групи: експертні (клінічні) та стандартизовані (тестові).
Тест в психодіагностиці - це серія однотипних стандартизованих коротких завдань (випробувань), яким піддається випробуваний - носій передбачуваного якості.
Робота психодіагноста пред'являє до нього ряд важливих вимог. Самі прості і очевидні - це уміння розташовувати до себе людей і доскональне знання використовуваних психодіагностичних методик та умов їх застосування. Крім того, кожному психологу, який працює в області психодіагностики, необхідно знати і дотримуватися найважливіших професійно-етичних принципів:
а) добровільність участі в психологічному обстеженні (крім особливих випадків у судовій і медичній практиці);
б) психопрофілактична виклад результатів (обережність і делікатність, адекватність і доступність мови, готовність використовувати еквівалентну методику);
в) попередження про ймовірність видачі такої інформації про себе, яку людина сама не усвідомлює;
г) право знати результати обстеження (при тестуванні дітей батьки також мають це право).
по Карандашеву (кратко)
Психодіагностика - якісна і кількісна оцінка психічних функцій і психічних особливостей людини.
У своїй роботі психолог орієнтується на визначення норми. Відхилення від норми = діагноз.
Психодіагностика здійснюється на основі: об'єктивних показників діяльності, суб'єктивних показниках (відомості, які повідомляються оповідачем).
Для оцінювання використовується: психічне спостереження, бесіди, псих. тести.
У ході спостереження, психолог констатує наявність або відсутність певних психічних якостей, реакцій.
Використовуються: 1) тести-опитувальники (відповісти на ряд простих, непрямих питань; залежність від щирості),2) проективні тести (проекція психічних якостей на іншу ситуацію) наприклад, чорнильні плями3) тести-завдання.
26. Психологічний діагноз*
Психологічний діагноз - це структурований опис комплексу взаємопов'язаних психічних властивостей - здібностей, мотивів, стійких особливостей особистості.
Психологічний діагноз - це не висновок про психічну хворобу або про схильність до певного психічного захворювання. У сучасній психодіагностиці психологічний діагноз не зводиться до фіксації і не пов'язаний з прогнозом можливих психічних захворювань. Він може бути поставлений будь-якій здоровій людині і означає структурований опис комплексу взаємопов'язаних психічних властивостей - здібностей, стильових рис і мотивів особистості.
Під структурованістю психологічного діагнозу розуміється приведення різноманітних параметрів психічного стану людини в певну систему: вони групуються за рівнем значущості, написані рідною походження, можливих лініях причинного взаємовпливу. Взаємовідносини різних параметрів в структурованому діагнозі фахівці відображають у формі діагностограмм. Один з найпростіших варіантів "діагностограмми" - психодіагностичний профіль.
Психологічний діагноз важливий для психологічного прогнозу поведінки (за винятком діагностики поточного психічного стану, що необхідно для вибору оптимального методу взаємодії з людиною в цьому стані).
До основних понять психодіагностики відносять діагностичні ознаки, діагностичні категорії і діагностичний висновок.
Ознаки відрізняються тим, що їх можна безпосередньо спостерігати і реєструвати. Категорії приховані від безпосереднього спостереження, це внутрішньопсихологічні чинники (психологічні причини), які обумовлюють певну поведінку людини. Тому в соціальних науках діагностичні категорії прийнято називати "латентними змінними". Для кількісних категорій часто використовується також назва "діагностичні чинники".
Діагностичний висновок - це перехід від спостережуваних ознак до рівня прихованих категорій.
Психологічний діагноз являє собою кінцевий результат психологічного обстеження щодо з'ясування і опису сутності індивідуально-психологічних особливостей особистості з метою оцінки її актуального стану, прогнозу подальшого розвитку та розробки рекомендацій, що випливають із завдань обстеження.
У практиці психодіагностичних досліджень розрізняють три рівні встановлення психологічного діагнозу:
1) симптоматичний, побудований на основі математичної обробки даних дослідження (що може виконувати комп'ютер);
2) етіологічний, що враховує не тільки наявність певних особливостей (симптомів), але й причини їх виникнення;
3) типологічний, що полягає у визначенні місця і значення отриманих даних в цілісній динамічній структурі особистості випробуваного.
Психологічний діагноз в психодіагностики якісного аналізу встановлюється на підставі матеріалів, отриманих в результаті експериментального дослідження психічного явища, аналізу спеціальних відомостей про нього з урахуванням фізичного і психічного розвитку випробуваного.
Психологічний діагноз - це завжди виявлення прихованої причини виявленої неблагополуччя. Областю психологічного діагнозу є індивідуально-психологічні відмінності як у нормі, так і при патології.
Детальніша інформація:http://pidruchniki.ws/18060203/psihologiya/psihometrichni_osnovi_psihodiagnostiki
27. Психокорекційна робота
Корекційно–відновлювальна та розвивальна робота слугує відродженню та розвиткові лабільності та пластичності особистісних якостей, конструктивній видозміні та переорієнтації несприятливих моделей поведінки на соціально прийнятні способи реагування. Психокорекція є напрямом психологічного впливу на ті або інші психологічні структури з метою забезпечення повноцінного розвитку та функціонування особистості, а також основною умовою та провідним механізмом активізації прийняття та засвоєння нових соціальних ролей.
Під психологічною корекцією розуміють - доцільно організовану систему психологічних впливів, спрямованих на зміну визначених особливостей (властивостей процесів, станів, ознак) психіки, які грають важливу роль у прояві хвороб, у їх патогенезі. Ці патологічні стани підвищують імовірність рецидивів і загострень хвороби, а також впливають на інвалідізацію і соціально-трудову адаптацію людей, які перенесли ті чи інші захворювання. Застосуванню психологічної корекції повинна передувати системна, комплексно організована психологічна діагностика, спрямована на виявлення психічних особливостей і сторін особистості клієнта, що тісніше всього пов'язано з проблемою його соціальної і трудової реабілітації. Програми цього психодіагностичного і психокорекційного комплексу і його методів повинні бути відібрані й адаптовані з урахуванням вікової специфічності контингенту хворих, а також їх патопсихологічних характеристик. Важливою умовою роботи з психокорекції є її тривалість і можливість здійснення в наступних консультативно-лікувальних бесідах, які підтримують досягнення психолога і клієнта в минулих зустрічах, що сприяє його соціально-трудової реадаптації. При цьому особливо важливо, щоб система організації допомоги з психокорекції була досить гнучкою і динамічною.
«Психологічна корекція - це спрямований психологічний вплив на визначені психологічні структури з метою забезпечення повноцінного розвитку і функціонування індивіду». Цей термін з'явився в колишньому СРСР у 70-х роках, коли психологи в нашій країні стали активно працювати в області психотерапії. Але психотерапія є лікувальною практикою, якою за законом може займатися тільки лікар, який має вищу медичну освіту. Щоб подолати ці обмеження, психологи і придумали цей чудовий термін .
Сьогодні настільки суворого обмеження на заняття психотерапією не існує: дипломований психолог може пройти спеціальну підготовку по психотерапії на базі медичної освітньої установи і цілком офіційно одержати кваліфікацію психотерапевта.
У медичній психотерапії під психологічною корекцією розуміють діяльність психотерапевта, який вирішує завдання психопрофілактики. В останні роки найбільше поширення, особливо в системі освіти, одержало трактування поняття психологічної корекції, як системи психологічного впливу для попередження чи усунення відхилень у розвитку і поведінці людини.
Поняття психокорекції почало застосовуватися не так давно. Його народження й розвиток пов'язані з поступом практичної психології. Як відомо, корекція - це внесення поправок не в процес, а в явище, якому притаманна статичність. Спостерігається незбіг процесу виховання з процесом психокорекції, покликаним нівелювати деформації особистості, оптимізувати її стосунки з оточенням. Проте й психокорекція, й виховання зорієнтовані на розвиток особистості, хоча вони й різняться в методах і засобах досягнення цілей. Виховання ближче до прямого внесення поправок у поведінку, й лише побічно позначається на структурних особливостях психіки вихованців, таких, як настановлення, переконання. Результативність виховання перебуває в залежності від пластичності психічних процесів. Психокорекційний же процес має відродити пластичність, мобільність психічної організації суб'єкта й тому зорієнтований на вивчення статичних якостей психіки та виявлення їхніх дисфункцій. Психокорекція слугує відродженню та розвиткові лабільності й пластичності особистісних якостей суб'єкта.
Там, де виховання наштовхується на необхідність переробки, «перековки» певних особливостей психіки, воно єднається з процесом психокорекції. Таке зближення ілюструє теорія «вибуху» А.С. Макаренка. Механізми цих явищ відображає теорія позитивної дезінтеграції та вторинної інтеграції в контексті активного соціально-психологічного навчання. Хоча треба пам'ятати, що поняття «виховання» стосується передовсім дітей, а психокорекція - дорослих.
Ще одна суттєва відмінність психокорекції від виховання полягає в тому, що виховний процес у цілому пов'язаний зі впливом на суб'єкта, психокорекція ж передбачає процес «разом із суб'єктом» - взаємодію та рівність позицій.
Успішна психокорекція передбачає єднання зусиль у пошуку причин труднощів спілкування та взаємин між людьми. Власні розробки питань групової психокорекції мають напрям на забезпечення пізнання першопричин тих проблем, які відчуває людина у спілкуванні з іншими, а не наведення поверхової «косметики». Без дослідження цих причин і без внесення корективів у диспозиційні утворення неможливо добитися довготривалого успіху.
Розрізняють психологічну корекцію індивідуальну і групову.
У першому випадку відбувається безпосередній вплив на конкретну людину з боку психолога, який використовує для цього різні методи роботи.
В другому - вплив здійснюється на групу людей, як правило близьких за віком і які мають майже подібні проблемами. Тут вплив на конкретного індивіда здійснюється шляхом організації спеціального процесу взаємодії учасників групи, у результаті якого і досягається мета корекції.
Незважаючи на розмаїтість формулювань, можна сказати, що психологічна корекція як вид психологічної практики - діяльність психотерапевта, яка направлена на усунення людини від різних психологічних і соматичних проблем за допомогою психологічних методів.
У загальному виді можна виділити дві загальні моделі в ділянці психологічної корекції. Перша з них дотримує медичної моделі взаємодії психотерапевта і клієнта (пацієнта). Психологічна корекція в цьому випадку спрямована на допомозі клієнту позбутися хворобливих симптомів, за допомогою спеціальних процедур. Психотерапевт виступає тут як авторитетний експерт, якій цілком контролює процес психотерапії і який несе всю повноту відповідальність за результат своїх дій. Сюди можна віднести когнітивні і поведінкові моделі психологічної корекції, наприклад раціонально-емотивну терапію А. Елліса, нейролінгвістичне програмування, патогенетичну психотерапію й ін.
Інша модель припускає збільшення відповідальності пацієнта за процес і результат психологічної корекції; ціль терапії - не стільки позбавлення хворого від симптомів, скільки особистісна зміна і розвиток пацієнта під впливом психотерапевтичного досвіду. Фахівець із психологічної корекції виступає тут як рівноправний співрозмовник, жива незалежна особистість, яка допомагає іншої особистості відшукати в собі і своєму найближчому оточенні ресурси для зміни і розвитку своєї психіки. Відповідальність за процес і результат психотерапії в більшому ступені тут переходить до пацієнта. Така модель реалізує себе в рамках клієнт-центрованої терапії К. Роджерса, гештальт підходу Ф. Перлза, екзистенціальної психотерапії й ін.
Детальніша інформація: http://ru.wikipedia.org/wiki/%CF%F1%E8%F5%EE%EB%EE%E3%E8%F7%E5%F1%EA%E0%FF_%EA%EE%F0%F0%E5%EA%F6%E8%FF
28. Психотерапія
Психотерапія - це використання методів психологічного впливу для лікування хворого, для поліпшення почуття психологічного благополуччя клієнта.
Традиційні психотерапевтичні методи поділяють на раціональну та сугестивну психотерапію.
Раціональна і роз'яснювальна психотерапія - найпоширеніші психотерапевтичні методи. Роз'яснювальна психотерапія проводиться, як правило, у формі бесіди з хворим. На відміну від інших видів психотерапії, вона побудована не на навіюванні, а на логічній аргументації. Хворому в доступній формі розповідається про причини захворювання, за допомогою переконання змінюється його неправильне ставлення до виниклого хворобливого стану і психотравмі.
У роботі медичного психолога подібний метод психологічної допомоги називається особистісно-орієнтована (реконструктивна) психотерапія. Вона спрямована на:
1) вивчення особистості хворого, його емоційних реакцій, відносин, виявлення причин виникнення і збереження невротичного стану;
2) допомога хворому в усвідомленні психологічних причин захворювання, у зміні ставлення до психотравмуючої ситуації;
3) корекцію неадекватних реакцій і форм поведінки.
У процесі психотерапевтичної бесіди пацієнтові задаються прямі або непрямі питання, з хворим обговорюється зв'язок його станів з різними ситуаціями життя, особливостями його системи відносин
Даний метод психотерапії нерідко проводиться з групою хворих. Головна форма взаємодії - групова дискусія. Обговорюються життєвих проблем учасників групи. Мета групової психотерапії полягає логічному переконанні, заспокоєнні, роз'ясненні. У процесі групової роботи використовуються також і інші методи психотерапії: розігрування рольових ситуацій, психогімнастика, рисункові методи і музикотерапія.
Сугестивна психотерапія - це вплив на переживання хворого шляхом словесного навіювання. Навіювання в бадьорому стані тим ефективніше, чим більше переконливо. Проводиться сугестивна психотерапія в напівзатемненій кімнаті. Хворий перебуває в зручній позі сидячи або лежачи, в розслабленому стані, краще з закритими очима. При цьому пацієнт повинен мати позитивний настрій і слухати тільки психотерапевта. Серед усіх методів лікування нервово-психічних захворювань першою виникла гіпнотерапія, "гіпноз" - "сон".
Навіювання в стані гіпнозу значно ефективніше, так як його дії не заважає "критика" з боку свідомості. Дія слів стає особливо ефективним. При цьому важливо, щоб пацієнт не пручався гіпнозу, був пасивний і схильний до підпорядкування, налаштований на думку про необхідність заснути. Ефект лікування залежить від сугестивності хворого. Практикою доведено, що навіювання, проведене в стані гіпнозу, найбільш дієво і зберігається на тривалий час.
В якості допоміжного засобу в лікувальному процесі часто використовуються сеанси релаксації (нервово-м'язового розслаблення), що сприяє регуляції емоційно-вегетативних функцій, зниження нервово-психічної напруженості і особистісної тривожності. Найбільш відомі методики релаксації Джекобсона Гірдано і Еверлі.
Аутогенне тренування(1932 Шульц), найбільш доступна методика психотерапії, являє собою використання людиною прийомів самонавіяння, проводиться при м'язовому розслабленні. Цей метод може використовуватися для зняття нервово-психічної напруженості, емоційної саморегуляції, психологічної настройки, для самонавіювання певних думок та станів.
Психоаналіз –( Фрейд) широко застосовуваний в світі метод психотерапії. Психоаналізом були названі теорія психічного життя, а також метод зцілення душі, розроблені ним, проникнення в приховані від свідомості думки і переживання. психоаналітик намагається зняти симптоми пацієнта, звільнивши його від непотрібних сумнівів, невиправданого почуття провини, болісних самозвинувачень, помилкових суджень і нерозумних поривів. Застосовується психоаналіз головним чином для лікування неврозів, хоча може використовуватися і для вирішення життєвих проблем нормальних людей. В останні десятиліття психоаналіз набув великого поширення.
У роботі з пацієнтами використовуються і багато інших методів психотерапії: колективна і групова психотерапія, поведінкова, ігрова, психодрама, арт-терапія, музикотерапія, сімейна психотерапія, транзактний аналіз, гештальттерапія.
28. Психотерапія
Психотерапія - це використання методів психологічного впливу для лікування хворого, для поліпшення почуття психологічного благополуччя клієнта.Раціональна, проводиться, як правило, у формі бесіди з хворим. На відміну від інших видів психотерапії, вона побудована не на навіюванні, а на логічній аргументації. Вона спрямована на:
1) вивчення особистості хворого, його емоційних реакцій, відносин
2) допомога хворому в усвідомленні психологічних причин захворювання.
3) корекцію неадекватних реакцій і форм поведінки.
Даний метод психотерапії нерідко проводиться з групою хворих. Головна форма взаємодії - групова дискусія.
Сугестивна психотерапія - це вплив на переживання хворого шляхом словесного навіювання. Навіювання в бадьорому стані тим ефективніше, чим більше переконливо. Проводиться сугестивна психотерапія в напівзатемненій кімнаті. Хворий перебуває в розслабленому стані. "гіпноз" - "сон".Навіювання в стані гіпнозу значно ефективніше, так як його дії не заважає "критика" з боку свідомості.
Аутогенне тренування(1932 Шульц), самонавіювання, використовуватися для зняття нервово-психічної напруженості, емоційної саморегуляції, психологічної настройки.
Психоаналіз –( Фрейд) широко застосовуваний в світі метод психотерапії. Звільнення від непотрібних сумнівів, невиправданого почуття провини, болісних самозвинувачень, помилкових суджень і нерозумних поривів. Застосовується для лікування неврозів, хоча може використовуватися і для вирішення життєвих проблем нормальних людей.
існує багато інших методів психотерапії: колективна і групова психотерапія, поведінкова, ігрова, психодрама, арт-терапія, музикотерапія, сімейна психотерапія, транзактний аналіз, гештальттерапія.
29. Психопрофілактика, психотерапія, психокорекція: спільне та відмінне.
Психопрофілактика - це система заходів, спрямованих на зниження нервово-психічної захворюваності, на попередження виникнення психічних захворювань, здійснення заходів щодо попередження та зняття психологічної перевантаження. Психопрофілактика включає в себе розробку та впровадження законодавчих заходів, спрямованих на охорону психічного здоров'я, поліпшення виробничих і побутових умов життя людей. Важливий засіб психопрофілактики - пропаганда психогігієнічних знань і здорового способу життя, психологічне просвітництво. З метою психопрофілактики важливо виявляти початкові симптоми психічних захворювань.
Психотерапія - це використання методів психологічного впливу для лікування хворого, для поліпшення почуття психологічного благополуччя клієнта.У формі бесіди з хворим, у доступній формі розповідається про причини захворювання, за допомогою переконання змінюється його неправильне ставлення до виниклого хворобливого стану У процесі психотерапевтичної бесіди пацієнтові задаються прямі або непрямі питання, з хворим обговорюється зв'язок його станів з різними ситуаціями життя, особливостями його системи відносин. Також поширений метод психотерапії самонавіювання. У бадьорому стані самонавіювання тим ефективніше, чим переконливіше. Також психотерапія включає гіпноз, коли у стані повного нервово-м’язового розслаблення проводиться робота з пацієнтом.
Психокорекція проводиться в тому випадку, якщо в результаті психодіагностики або консультування виявлені відхилення від норми в поведінці або психічному розвитку людини. Корекційна робота - це вплив психолога на певні психічні функції, якості або форми поведінки особистості, спрямоване на подолання цього відхилення. Корекційні заняття проводяться індивідуально або в групі протягом тривалого часу. Метою таких занять може бути, наприклад, подолання дефіциту уваги, допомогу в подоланні труднощів розумового розвитку, корекція неадекватних емоційних реакцій на події, розвиток емоційного самоконтролю, корекція особистісних якостей, форм поведінки, норм соціальної взаємодії людини. Безпосереднім приводом для організації корекційної роботи стають зазвичай труднощі у навчальній діяльності, порушення поведінки і дезадаптація школяра, проблеми в професійній або повсякденній діяльності, в емоційно-вольових переживаннях дорослої людини. Групова психокорекція спрямована на розвиток комунікативних здібностей, формування вміння аналізувати поведінку і стани інших людей, уміння адекватно сприймати себе і оточуючих.
Займатися організацією маркетингу, а також консалтінгом з питань реклами та PR на підприємстві може організаційний психолог. Ця професія зародилася в нашій країні лише близько двадцяти років тому, тобто відносно недавно. Консультантами в найрізноманітніших сферах бізнесу ставали економісти, юристи, соціологи, інженери, редагоги тощо. Одним з найкращих варіантів для роботи на такій посаді залишається психолог.
Існує три види консалтінгу: експертний, проектний і процесний. Організаційний психолог займається останнім. Такому спеціалусту необхідно знати теорію діяльності, організаційну психологію, психологію праці і управління.
Мета його роботи – організація, що зможе успішно розвиватися в умовах динамічного навколишнього середовища.
Об'єкти – організація в цілому, персонал, окремі підрозділи або працівники.
Продукти діяльності може бути найрізноманітнішими. Це залежить від її характера. Задачею психолога є досягнення високої результативності процесу.
Процес розвитку організації може містити такі складові: організація маректинга на підприємстві, посилення привабливості фірми в оах клієнтів, консалтинг з питань реклами, корпоративна культура, узгодження цілей, визначення функцій підрозділів та окремих працівників, мотивація та оцінка персоналу, стратегічне планування, організація виробництва, реструктуризація тощо.
Психологи, що працюють в сфері маркетингу, вивчають психологічні проблеми взаємодії продавця і покупця, попиту та пропозиції тощо. В сфері реклами, бізнесу та маркетингу психологом виконуються наступні завдання:
1) професійний відбір, допомога в адаптації та підвищенні кваліфікації працівників, оцінка їх якостей;
2) вивчення і формування психологічного клімату, аналіз конфліктних ситуацій і розробка рекомендацій для їх вирішення;
3) підвищення професійної психологічною культури керівників і і працівників, навчання навичкам спілкування;
4) аналіз і діагностика соціальних проблем підприємства, прогноз наслідків організаційних нововведень;
5) психологічне забезпечення реклами.
|
Педагогічна психологія виникла і почала активно розвиватися у кінці XIX сторіччя. Вона вивчає закономірності навчання і виховання людини. Тут розглядаються проблеми управління процесом засвоєння знань, прийомів та навичок інтелектуальної діяльності; з’ясовуються психологічні фактори, які впливають на успішність навчального процесу та формування мислення в учнів; вивчаються проблеми відносин учнів один з одним, а також з батьками та вчителями; досліджуються їх індивідуально-психологічні особливості та особливості роботи з дітьми, які мають відхилення психічного розвитку. Практична психологічна робота в сфері освіти розпочалася на початку ХХ століття. Першими практичними психологами були педагоги.
Сьогодні шкільні психологічні служби існують в багатьох країнах. Шкільним психологом може бути вчитель, що отримав спеціальну підготовку. Його основний обов’язок – консультація не лише учнів, а й викладачів. Також психологічна форма може бути представлена командою з трьох чоловік або цілим консультаційним центром, яким обслуговує велику групу навчальних закладів.
Що стосується завдань педагогічних психологів, то однією з основних ще з початку минулого сторіччя є діагностика розумового розвитку дітей, оцінка їх якостей та здібностей. Для цього зазвичай застосовуються різноманітні тести. Психологи відповідають за здоровий розвиток особистості і корекцію виникаючих у його процесі труднощів, а також допомагають вирішувати профорієнтаційні задачі. На основі виконаної роботи складається діагностичний висновок та рекомендації. Психолог може рекомендувати організаційні міри або застосування різноманітних методів навчання в сім’ї та школі, а також запропонувати відповідний тип освіти. В консультаціях та центрах діагностують різноманітні пов’язані з навчанням труднощі. Слід зазначити, що частіше у таких установах вирішують конкретні проблеми, з якими до них звертаються батьки або викладачі.
Основні види діяльності практичного психолога в системі освіти: безпосередньо психологічна освіта (психологическое просвещение), психологічна профілактика, психологічна консультація, психологічна діагностика.
+читаємо «Психология как профессия» Климов Е.А., Носкова О.Г. (перший розділ)
36. Методологічні та методичні основи наукових досліджень
Методологія – сукупність прийомів дослідження, що їх застосовують у будь-якій науці відповідно до об’єкта її пізнання. Методологія - вчення про правила мислення при створенні теорії науки. Кожна конкретна наука використовує свою методологію і спеціальні методи. Метод – це сукупність прийомів та організацій практичного та теоретичного засвоєння дійсності.
Методологія виконує такі функції:
Під методологічною основою дослідження слід розуміти основне, вихідне положення, на якому базується наукове дослідження. Методологічні основи даної науки завжди існують поза цією наукою, за її межами і не виводяться із самого дослідження.
Розрізняють дві основні групи наукових досліджень: фундаментальні та прикладні.
Вони поділяються на:
Метод - в найбільш загальному випадку означає засіб досягнення мети, спосіб дослідження явища, який визначає планомірний підхід до їх наукового пізнання та встановлення істини. Науковий метод - це спосіб пізнання явищ дійсності в їх взаємозв'язку та розвитку, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження і відповідає на запитання: «Як пізнавати?».
Методика дослідження — це система правил використання методів, прийомів та способів для проведення будь-якого дослідження.
Загальні методи пізнання умовно ділять на три групи:
- методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент);
- методи теоретичного дослідження (ідеалізація, формалізація, логічні й історичні методи);
- методи, що можуть бути застосовані на емпіричному і теоретичному рівнях (абстрагування, аналіз і синтез, індукція й дедукція, моделювання).
Детальніше: Навчальний посібник Цехмістрова Г.С «Основи наукових досліджень» 2004. http://kneu.edu.ua/get_file.php?id=2559
А також Навчальний посібник за ред. А.Є. Конверського «Основи методології та організації наукових досліджень» 2010 http://dmeti.dp.ua/file/kdoczn_14517.pdf
37. Зміст і види науково-дослідної роботи студентів
Науково-дослідна робота студентів (НДРС) є обов’язковою, органічною, невід’ємною частиною підготовки спеціалістів в університеті і входить до числа основних задач університету, що вирішуються на основі єдності учбового і наукового процесів.
Науково-дослідна робота студентів (НДРС) — це своєрідний творчий процес, який потребує наявності цілої низки здібностей, умінь і навичок, а саме: творчого мислення, глибокого проникнення в суть фактів і явищ з використанням законів мислення. В Україні система організації НДРС створювалася на підґрунті інтенсивного розвитку у вищих навчальних закладах наукової роботи, розширення їхньої мережі, зміцнення їхніх творчих зв’язків з підприємствами, галузевими науково-дослідними інститутами, а також дослідними інститутами Національної Академії наук України та зарубіжних країн.
Головною метою організації і розвитку системи НДРС є підвищення рівня наукової підготовки спеціалістів з вищою професійною освітою і виявлення талановитої молоді для подальшого навчання і поповнення педагогічних і наукових кадрів вищих навчальних закладів, науково-дослідних організацій і установ.
У вищих навчальних закладах України впродовж десятиріч склалися певні форми науково-дослідної роботи студентів:
Є такі види науково-дослідної роботи студентів:
Основними завданнями НДРС є:
• навчання студентів методиці й засобам самостійного вирішення наукових завдань, навичкам роботи в наукових колективах;
• ознайомлення з методами організації творчої роботи;
• сприяння успішному розв’язанню актуальних проблем науки та соціального розвитку суспільства
Детальніше http://dmeti.dp.ua/file/kdoczn_14517.pdf (161 сторінка) Навчальний посібник за ред. Конверського «Основи методології та організації наукових досліджень»
40. Документ «Етичний кодекс»
На І Установчому з’їзді Товариства психологів України 20 грудня 1990 року в м. Києві прийнято Етичний кодекс психолога. Цей нормативний акт є гарантом високопрофесійної, гуманної, високоморальної діяльності психологів України, здійснюваної залежно від спеціалізації та сфери їх інтересів Етичний кодекс сприяє більш успішному здійсненню психологами своєї професійної діяльності. Заснована Товариством психологів України Комісія з етики проводить роботу, спрямовану на правильне тлумачення психологами Етичного кодексу, здійснює контроль за його додержанням, забезпечує формування у психологів сприйняття цього Кодексу як зобов'язання перед громадськістю, як одного з важливих актів чинного законодавства.
1. Вiдповiдальність
1.1. Психологи несуть особисту вiдповiдальність за свою роботу.
1.2. Психологи зобов’язанi всiляко запобiгати і не допускати антигуманних наслiдкiв у своїй професійній діяльності.
1.3. Психологи повиннi утримуватися вiд будь-яких дiй чи заяв, що загрожують недоторканостi особи; не мають права використовувати свої знання i становище з метою приниження людської гiдностi, пригнічування особистостi або манiпулювання нею; несуть вiдповiдальнiсть за додержання приоритету iнтересiв людини.
1 4. На психологiв покладається вiдповiдальнiсть за надiйнiсть використовуваних методiв та програмного забезпечення, валiднiсть обробки даних дослiджень, у тому числi i тих, які проводяться з використанням комп’ютерних технологій.
1.5. . Психологи застосовують лише тi знання, якими вони володіють вiдповідно до своєї квалiфiкацiї, повноважень, соцiального статусу.
2. Компетентнiсть
2. 1. Психологи постiйно поповнюють свої знання про новi науковi досягнення в галузі їхньої дiяльностi, беруться за розв’язання тiльки тих завдань, якi належать до сфери їх компетенцiї. У разi непосилъностi завдання психологи передають його iншому досвiдченому фахiвцевi або допомагають людинi, яка звернулася за пiдтримкою, налагодити контакт з професiоналами, що можуть надати адекватну допомогу.
2.2. Психологи не застосовують методiв і процедур, не апробованих центральними органами Товариства психологiв України. У тих випадках, коли психологічнi методики ще апробуються (з дозволу контрольних органiв Товариства психологів), проводять експеримент з обмеженим контингентом дослiджуваних, попереджають їх про застосування неперевiрених методів або про свiй недостатнiй рiвень оволодiння ними.
2.З. Психолог публiкує пiд своїм iм’ям лише ту працю, яка повністю виконана ним самим або вносить істотний власний внесок; недопустима публiкація з метою особистої матерiальної вигоди, недостатньо пiдготовлених праць, невалiдизованих методик. Психолог не може виконувати практичної роботи, не маючи належної квалiфiкації та досвіду.
24. Психолог прагне до адекватних знань про свої індивідуальні якості та особливостi визначення меж власних професiйних можливостей. Особистiснi психологiчнi проблеми (якi негативно впливають па якiсть виконання обов’язків) можуть бути показником професiйної непридатностi i мають якомога швидше коригуватись та розв’язуватисъ.
3. Захист інтересів клієнта.
З.1. Психологи суворо додержуються принципу добровільної участi клiєнта в обстеженнях. Пiд час роботи з дiтьми, пацiєнтами з тяжкими розладами (тобто в крайнiх випадках) допускаються вiдхилення вiд принципу добровiльності, але в межах законодавчих норм. Обов’язком психолога є намагання налагодити з клієнтом спiвробітництво.
3.2. Психологи, вступачи у контакт з особами, для яких вiн є обов’язково-примусовим (наприклад, у разi проведення психологiчної експертизи), не мають права змушувати клiєнта повiдомляти вiдомостi поза його волею, не можуть вживати примусових заходiв для одержання даних, крiм випадкiв, коли така iнформацiя сприятиме безпеці навколишніх або самого клієнта.
3.3. Психологи не беруть участi в діях, спрямованих проти свободи особи, вони не мають права змушувати клiєнта розвовiдати про свою життєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати вiдмовитися вiд них.
3.4. Психологи беруть на себе професiйну вiдповiдальнiсть за квалiфiковане обстеження, консультування, лiкування, домовляються про термiни завершення своєї дiяльностi або доцiльнiсть направлення клiєнта до іншого компетентного спецiалiста. Вiдповiдальність iз психолога знiмається, якщо вiн упевнився, що iнший спецiалiст узяв вiдповiдальнiсть за клiєнта на себе.
3.5. Психологи не мають матерiальних або особистих привiлеїв, не можуть використовувати свої знання i становище, довiрливе ставлення i залежнiсть клієнта у власних корисливих iнтересах. У випадках, коли послуги є платними, про фiнансовi умови домовляються заздалегiдь; не встановлюється додаткова оплата за консультації i не береться плата з тих, кого психолог навчає або збирається екзаменувати. Якщо клiєнт може отримати психологiчну допомогу безкоштовно або меншим коштом в іншого фахiвця, то психолог iнформує про це клiєнта.
3.6. Психолог уникає встановлення неофiцiйних взаємин з клiєнтом, якщо це може стати на перешкодi проведенню дiагностичної, консультаційної та корекцiйної роботи з ним. Мiж психологом i клiєнтом не повинно бути статевої близькості.
3.7. Психолог має право вирiшувати, на якому етапi консультування або лікування можна дати об’єктивний професійний висновок, а у випадках, коли вiн не може дiяти в інтересах клiєнта, роз’яснює йому i батькам (опiкунам) реальний стан справ.
3.8. Висновок за результатами проведеного обстеження чи лiкування робить сам психолог, вiл не може перекладати це на iнших. Психолог повинен чiтко i однозначно формулювати висновок так, щоб його можна було правильно зрозуміти і використати отриманi данi на користь клєнта.
3.9. Психолог не робить висновкiв i не дає порад, не маючи достовiрних знань про клiєнта або ситуацiю, в якiй він перебуває. У звітi психолога має мiститися лише необхідна і водночас достатня, що вiдзначається цілковитою надiйнiстю результатів, iнформацiя для розв’язання поставленого завдання, повинні вказуватися межi здійснюваних досліджень, характер виявлених симптомів – постійний чи тимчасовий.
З. 10. Психолог у доступній формi повідомляє обстежуваному про дiагноз i методи та засоби допомоги. При цьому вiн зобов’язаний обачливо i обережно висловлюватися щодо виявлених патологiй у психічному стані клієнта. Психолог попереджає про те, хто i для чого може використати цi дані, якi офiційні рiшення можуть бути винесені на пiдставi висновку.
Психолог уповноважений особисто запобiгати некоректному і неетичному використанню результатів дослiджень i повинен виконувати цей обов’язок незалежно вiд посадової су6ординації.
4. Конфіденційність.
4.1. Психолог зобов’язаний додержуватися конфiденцiйностi у всьому, що стосується взаємин з клієнтом, його особистого життя, життєвих обставин. Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для клiєнта та iнших людей, i психолог зобов’язаний поiнформувати тих, хто може надати квалiфiковану допомогу. Конфіденційності можна не додержуватись, якщо клієнт просить або эгоджується, аби в його iнтересах iнформацiю було передано іншій особi.
4.2. Психолог не збирає додаткових вiдомостей про обстежуваного без його згоди, задовольняється лише тією інформацією, яка потрiбна для виконання професійного завдання. Запис, фотографування i занесення інформації до комп’ютерних банкiв даних здiйснюються лише за згодою учасникiв.
4.З. Психолог зобов’язаний оберiгати професiйну таємницю, не поширювати вiдомостей, отриманих у процесi діагностичної i корекцiйної роботи, додержуватись анонiмностi iменi клієнта. Для демонстрацiї i прослуховування будь-яких матерiалiв потрiбний письмовий дозвiл людини, за чиєю згодою вони були записанi; на вимогу клiєнта матерiали негайно знищуються.
4.4 Документацiя роботи психологів повинна вмiщувати лише професійно необхiднi матерiали. До цих матерiалiв, пов’язаних з конфiденцiйним змiстом дiяльностi психологiв, має виключатися доступ стороннiх осiб. У випадках, коли психологи звертаються за допомогою до iнших фахiвцiв, потрiбно спецiально ознайомити їх з питаннями, що стосуються умов i термiну зберiгання таких матерiалiв, а також обмежень у використаннi iнформацiї про клєнта, i попередити про мiру вiдповiдальностi за недодержання конфiденцiйності .
4.5. Якщо психолог не в змозi надалi виконувати свої функцiї, вiн з’ясовує, чи потрiбно зберiгати матерiали (також iнформацiю, занесену до комп’ютера). У разі потреби психолог повинен передати виконання покладених на нього функцiй iншому фахівцеві.
4.6. Психолог iнформує клiєнтiв про правила додержання конфіденційності. Смерть або зникнення обстежуваного не звiльняє психолога від необхiдностi зберiгати професiйну таємницю.
4.7. Психолог не передає методичних матерiалiв особам, що не уповноваженi здiйснювати психологічну дiяльнiсть; не розкриває суті призначення конкретної методики (за винятком доступних роз’яснень правоохоронним i судовим органам).
5.Етичні правила психологічних досліджень.
5.1. Планування психологічних дослiджень передбачає дотримання таких умов: визначення об’єкта дослiдження, чiтке й однозначне формулювання його мети i завдань, встановлення контингенту обстежуваних, прогнозування можливості використання одержаних результатів (наприклад, оцінювання перспективи професійної успішності, формування спільного колективу). Психолог самостiйно внбирає методи роботи, керуючись при цьому вимогами максимальної ефективності та наукової обґрунтованості.
5.2. Психолог забезпечує цiлковиту надійність результатів, вiдповiдає за рішення, якi приймають офiцiйнi особи на основі його висновків та рекомендацiй, запобiгає можливим помилка у діяльності непрофесіоналів, котрi допомагають у ро6оті, але не ознайомлені з вимогами, що стосуються обмежень у використаннi інформації про дослiджування. Психолог несе вiдповiдальнiсть за правильне і доступне роз’яснення сутi застосовуваних психологічних методів, а також за можливі антигуманні наслiдки. Щодо психолога використовується принцип, аналогічний презумпції невинності. Вина психолога в порушенні етичного кодексу повинна бути доведена Комiсiєю з етики Товариства психологiв України.
5.3. Психолог зводить до мiнiмуму ризик ненавмисного негативного впливу на тих, хто бере участь в експерименті. Коли очiкується, що дослiдження або лiкування може викликати у клiєнта психогенну реакцiю, психолог повинен отримати дозвiл на проведення роботи з ним Комісії з етики. Якщо умови експерименту потребують необiзнаності дослiджуваних з його суттю і результатами, психолог має пересвiдчитися в тому, що це не завдасть шкоди жодному з учасникiв дослiду. Такi вiдомостi можуть бути розкриті після завершення експериментальної програми.
5.4. Психолог заздалегідь iнформує клiєнтiв про право відмовитись від участi в дослiдженні. Коли ж попри це вони дають згоду взяти участь в експериментi, психолог має вереконатися в тому, що таке рiшення прийняте незалежно вiд нього або iнших осiб (наприклад, батькiв, піклувальникiв, якi наполягають пройти обстеження).
6. Квалiфiкована пропаганда психології.
6.1. Психологи інформують науковцiв, учителiв, лікарів, широку громадськiсть про свою галузь дiялъностi на основi об’єктивних, точних даних таким чином, щоб не дискредитувати професiю психолога i психологiю як науково-практичний комплекс.
6.2. Психолог не виступає з публiчними заявами для реклами або самореклами. Вміщуючи у засобах масової iнформації оголошення про надання психологiчних послуг населенню, повiдомляє лише свое iм’я, адресу, номер телефону, професiну квалiфiкацiю, науковий ступiнь, галузь психологiї, години прийому. У рекламному проспектi не може йтися про суми гонорару, не даються гарантiї, не перелiчуються здобутки й успiшнi випадки лiкування, консультування, експертизи. Оголошення мають мiстити інформацiю про мету курсiв, а не обiцянки стосовно досягнення специфiчних результатiв. Психолог повинен брати професiйну участь у навчальних програмах для населення, лише за умови, якщо вони виключають сумнiвнi методи і неефективні процедури.
6.3. Поради психолога у засобах масової iнформації мають подаватися в узагальненiй формi, без посилань на конкретнi факти i ситуацiї, щоб не допустити розголошення конфiденційної iнформації.
Уснi виступи, друкованi матеріали, аудiовiзуальна та иншi публiкацiї, в яких наводяться з iлюстративною метою клiнiчні випадки, повиннi виключати iдентифiкування особи, групи чи органiзацiї. Методики публiкуються лише у формi, яка дає змогу зберегти iх валiднiсть та надійність.
7. Професійна кооперація.
7.1 Психолог, ведучи професiйну дискусію, не повинен дискредитувати колег або представників інших професій, якi використовують тi самi або iнші наукові методи. Вiн має виявляти повагу до наукових шкiл i напрямiв. Психолог цінує професiйну компетентність, високу культуру та ерудицію, вiдпоовiдальне ставлення до справи колег та представників інших професій. Якщо ж психолог виявить ненауковість чи неетичнiсть у професійнiй дiяльностi колеги, він повинен сприяти виправленню ситуацiї. У разi неуспiху цих зусиль психолог може виступити з об’єктивною, аргументованою критикою ро6оти колеги в психологічному співтоваристві. У тих же випадках, коли критика виявляється суб’єктивною, упередженою, член Товариства має право звернутися до Комiсiї з етики, висновок якої може використати для спростування несправедливих оцінок чи критики.
7.2. Психолог не може застосовувати манiпулятивні методи для здобуття прихильності, привернення на свій бiк клiєнтури, не повинен намагатися стати монополістом у своїй галузi. Про досягнутi результати в теоретичній i практичній психології вiн зобов’язаний iнформувати психологічну громадськість, дiлитися набутим пiд час своєї професiйної дiяльностi досвідом.
7.З. Розв’язуючи конкретні завдання обстеження, консультування i лiкування людей, психолог вирiшує, чи може він використати знання, технічнi й адмiністративні можливості інших фахiвцiв на благо клiєнта та за згодою клiєнта вступити в контакт з ними, зокрема особами, якi лiкують або лiкували його ранiше. Психолог бере вiдповiдальсгь за клiєнта лише переконавшись, що той не має клієнтурних стосунків з іншими психологами.
7.4. Психолог забезпечує персонал адекватною iнформацiєю про клiєнтiв, якi користуються його послугами, передає у розпорядження колег тiльки надiйнi й валiдизовані психологічні методи, технiчний iнструментарiй i відкриття. Всі професiйнi взаємовідноси будуються на основі закону про авторськi права.
7.5. У виршеннi спiрних питань психолог акерується положеннями даного Етичного кодексу. Арбiтром може бути комісія з етики Товариства психологів України.
7.6. За порушення чинного законодавства, Статуту Товариства психологiв та Етичного кодексу на психолога можуть бути накладенi Комiсiєю з етики такi стягнення:
- попередження;
- догана;
- виключення з членiв Товариства.
У разi виявлення порушень психологами, якi не є членами Товариства, Комiсiя з етики звертається до iнших громадських органiзацiй чи державних установ з тим, щоб вони вжили необхiдиих заходiв до винного.
7.7. Рішення Комiсii з етики може бути скасоване Президією або З’їздом Товариства психологів.
(КОРОТКО)
При роботі практикуючого психолога значні вимоги ставляться до його моральної сфери особистості .Систему моральних норм його діяльності регламентує Етичний кодекс психолога.
Етичний кодекс - це збірник моральних правил поведінки, на базі яких будується діяльність і взаємини людей в тій чи іншій сфері діяльності та спілкування.
Етичний кодекс грунтується на нормах моралі, а не права. Його порушник не притягується до юридичної відповідальності, але дотримання Етичного кодексу є ознакою професіоналізму. Недотримання - викликає осуд колег, аж до дискваліфікації. Був прийятий на І Установчому з’їзді Товариства психологів України 20 грудня 1990 року в м. Києві.Цей нормативний акт є гарантом високопрофесійної, гуманної, високоморальної діяльності психологів України, здійснюваної залежно від спеціалізації та сфери їх інтересів. Даний Кодекс являє собою сукупність етичних норм, правил поведінки, що склалися у психологічному співтоваристві й регулюють його життєдіяльність. Об'єктом досліджень і впливу психологів є внутрішній світ особистості, тому їхні контакти з іншими людьми повинні бути теплими, доброзичливими, цілющими. Етичний кодекс сприяє більш успішному здійсненню психологами своєї професійної діяльності. Зокрема, шкільним і вузівським психологам допомагає у підвищенні ефективності навчання і виховання учнів та студентів; психологам у галузі охорони здоров'я — у виконанні функцій, пов'язаних з профілактикою захворювань, лікуванням, реабілітацією пацієнтів; психологам у сфері державного управління — у психологічному забезпеченні загального і галузевого управління. Заснована Товариством психологів України Комісія з етики проводить роботу, спрямовану на правильне тлумачення психологами Етичного кодексу, здійснює контроль за його додержанням, забезпечує формування у психологів сприйняття цього Кодексу як зобов'язання перед громадськістю, як одного з важливих актів чинного законодавства.
Джерелами норм етичного кодексу є:
Етичний кодекс складається з 7 розділів:
1. Відповідальність.
2. Компетентність.
3. Захист інтересів клієнта.
4. Конфіденційність.
5. Етичні правила психологічних досліджень.
6. Кваліфікована пропаганда психології.
7. Професійна кооперація.
При Товаристві психологів України створена Комісія з етики, яка стежить за додержанням Етичного кодексу та здійснює роботу, спрямовану на правильне його тлумачення.
41. Відповідальність психолога
Першим розділом етичного кодексу психолога є розділ про відповідальність, адже є чи не найважливішим .Психолог працює з людьми і має на них великий вплив .Саме тому не можна забувати про величезну відповідальність цієї справи,бо інколи завданої шкоди вже не повернути.
Згідно Етичного кодексу психолога :
Вiдповiдальність .
-Психологи несуть особисту вiдповiдальність за свою роботу.
-Психологи зобов’язанi всiляко запобiгати і не допускати антигуманних наслiдкiв у своїй професійній діяльності.
-Психологи повиннi утримуватися вiд будь-яких дiй чи заяв, що загрожують недоторканостi особи; не мають права використовувати свої знання i становище з метою приниження людської гiдностi, пригнічування особистостi або манiпулювання нею; несуть вiдповiдальнiсть за додержання приоритету iнтересiв людини.
-На психологiв покладається вiдповiдальнiсть за надiйнiсть використовуваних методiв та програмного забезпечення, валiднiсть обробки даних дослiджень, у тому числi i тих, які проводяться з використанням комп’ютерних технологій.
-Психологи застосовують лише тi знання, якими вони володіють вiдповідно до своєї квалiфiкацiї, повноважень, соцiального статусу.
43. Захист інтересів клієнта.
З.1. Психологи суворо додержуються принципу добровільної участi клiєнта в обстеженнях. Пiд час роботи з дiтьми, пацiєнтами з тяжкими розладами (тобто в крайнiх випадках) допускаються вiдхилення вiд принципу добровiльності, але в межах законодавчих норм. Обов’язком психолога є намагання налагодити з клієнтом спiвробітництво.
3.2. Психологи, вступачи у контакт з особами, для яких вiн є обов’язково-примусовим (наприклад, у разi проведення психологiчної експертизи), не мають права змушувати клiєнта повiдомляти вiдомостi поза його волею, не можуть вживати примусових заходiв для одержання даних, крiм випадкiв, коли така iнформацiя сприятиме безпеці навколишніх або самого клієнта.
3.3. Психологи не беруть участi в діях, спрямованих проти свободи особи, вони не мають права змушувати клiєнта розвовiдати про свою життєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати вiдмовитися вiд них.
3.4. Психологи беруть на себе професiйну вiдповiдальнiсть за квалiфiковане обстеження, консультування, лiкування, домовляються про термiни завершення своєї дiяльностi або доцiльнiсть направлення клiєнта до іншого компетентного спецiалiста. Вiдповiдальність iз психолога знiмається, якщо вiн упевнився, що iнший спецiалiст узяв вiдповiдальнiсть за клiєнта на себе.
3.5. Психологи не мають матерiальних або особистих привiлеїв, не можуть використовувати свої знання i становище, довiрливе ставлення i залежнiсть клієнта у власних корисливих iнтересах. У випадках, коли послуги є платними, про фiнансовi умови домовляються заздалегiдь; не встановлюється додаткова оплата за консультації i не береться плата з тих, кого психолог навчає або збирається екзаменувати. Якщо клiєнт може отримати психологiчну допомогу безкоштовно або меншим коштом в іншого фахiвця, то психолог iнформує про це клiєнта.
3.6. Психолог уникає встановлення неофiцiйних взаємин з клiєнтом, якщо це може стати на перешкодi проведенню дiагностичної, консультаційної та корекцiйної роботи з ним. Мiж психологом i клiєнтом не повинно бути статевої близькості.
3.7. Психолог має право вирiшувати, на якому етапi консультування або лікування можна дати об’єктивний професійний висновок, а у випадках, коли вiн не може дiяти в інтересах клiєнта, роз’яснює йому i батькам (опiкунам) реальний стан справ.
3.8. Висновок за результатами проведеного обстеження чи лiкування робить сам психолог, вiл не може перекладати це на iнших. Психолог повинен чiтко i однозначно формулювати висновок так, щоб його можна було правильно зрозуміти і використати отриманi данi на користь клєнта.
3.9. Психолог не робить висновкiв i не дає порад, не маючи достовiрних знань про клiєнта або ситуацiю, в якiй він перебуває. У звітi психолога має мiститися лише необхідна і водночас достатня, що вiдзначається цілковитою надiйнiстю результатів, iнформацiя для розв’язання поставленого завдання, повинні вказуватися межi здійснюваних досліджень, характер виявлених симптомів – постійний чи тимчасовий.
З. 10. Психолог у доступній формi повідомляє обстежуваному про дiагноз i методи та засоби допомоги. При цьому вiн зобов’язаний обачливо i обережно висловлюватися щодо виявлених патологiй у психічному стані клієнта. Психолог попереджає про те, хто i для чого може використати цi дані, якi офiційні рiшення можуть бути винесені на пiдставi висновку.
Психолог уповноважений особисто запобiгати некоректному і неетичному використанню результатів дослiджень i повинен виконувати цей обов’язок незалежно вiд посадової су6ординації.
44. Конфіденційність в роботі психолога (За Вачковим «Введение в профессию»)
(Вирішила трішки описати всі принципи для більш розширеної відповіді. Про конфіденційність 4 пункт)
У психології на сьогоднішній день немає єдиної, загальновизнаної системи етичних принципів, хоча спроби створення таких систем неодноразово робилися і робляться. На підставі аналізу й узагальнення різних етичних систем можна виділити ті принципи, що найбільш часто згадуються, і оскільки ці принципи в первісному звучанні іноді викликають питання, є сенс деякі з цих принципів прокоментувати.
1. Не нашкодь! Стосовно до багатьох напрямків практичної психології (наприклад, до практики професійного консультування) цей принцип відноситься скоріше до очевидного рівню. Було б дивно, якби профконсультанти звітували за свою роботу тим, скільком людям вони «не нашкодили». Оскільки професійне самовизначення конструктивно, на відміну від психіатрії та психотерапії, де успіхом вважається навіть стабілізація захворювання, то для профконсультанта можна було б позначити даний принцип трохи інакше: зроби краще!
2. Не оцінюй! Оскільки взагалі без оцінок (в тому числі і позитивних) працювати немислимо, іноді цей принцип уточнюють: «не навішувати ярлики» \ Але можна було б сказати ще простіше: не свідчи негативних оцінок вголос! А ще краще так організувати роботу, щоб на якомусь її етапі сам «прозріли» клієнт почав розповідати про свої недоліки, а психолог-консультант ще б і пояснював йому, що, мовляв, «не все так вже й погано».
3. Приймай людину такою, якою вона є. Цей принцип таки потребує особливого коментара. Л. А. Петровская55, аналізуючи підходи К. Роджерса, пише: «Коли у Роджерса мова йде про таку установку терапевта, як« безумовне позитивне прийняття », слід мати на увазі, що вона відноситься до почуттів« клієнта »і аж ніяк не передбачає схвалення всього його поведінки. Мається на увазі визнання права на яку завгодно гаму власних почуттів без ризику втратити повагу психолога, терапевта »(Петровская, 1982. - С. 36).
Правило конфіденційності
Психолог-консультант зобов'язаний забезпечити недоторканність інформації, яка повідомляється клієнтом, і не має права розголошувати її без згоди самого клієнта, за винятком випадків, коли розголошення інформації здатне запобігти серйозну загрозу життю і здоров'ю самого клієнта або іншої людини. Психолог-консультант інформує клієнта на найраніших етапах консультування про правило конфіденційності, його обмеженнях і про умови допустимого використання інформації, отриманої під час роботи. Якщо в роботі передбачається участь супервізора, то цей факт обговорюється з клієнтом. Психолог-консультант повинен бути заздалегідь готовий до захисту конфіденційної інформації на випадок втрати своєї працездатності або смерті, а також вилучення або крадіжки записів і даних. Психолог-консультант охороняє від неправильного використання клієнтом аудіо і відео запису, отримані під час сесії. Під час наукового або професійного обговорення (супервізії) психологи-консультанти повинні усунути або змінити інформацію, яка могла б призвести до ідентифікації клієнта з боку третіх осіб. Обговорення інформації, отриманої від клієнтів, допустимо згідно з науковими чи професійними завданнями і тільки з тими особами, хто ясно уявляє кордони обговорення цієї інформації. Використання матеріалів роботи з клієнтом в публікаціях або наукових виступах припустиме лише за дозволом клієнта і усунення з тексту будь-яких ознак, за якими особистість клієнта могла б бути ідентифікована іншими людьми.
5. Поважай своїх колег по роботі, їх право на професійну творчість і самостійний вибір методів роботи. Критика і дискусії повинні проводитися аргументовано, тактовно і конструктивно. Ідеальний варіант конструктивної критики - допомогти своєму колезі з поки ще недосконалої нової методики (або психолого-педагогічного прийому) зробити щось ефективне і цікаве.
6. Не з'ясовувати стосунки з колегами по роботі в присутності клієнтів і учнів. Звичайно, якщо таке з'ясування проводиться з Вами в грубій формі, то клієнт (або учень, студент) зрозуміє, що Вас ображають, але й довіра до Вас також може дещо знизитися, так як Ви допускаєте по відношенню до себе таке звернення.
7. Принцип професійної компетентності: не передавай складні психологічні методики непідготовленим фахівцям і сам не використовуй методики, якими належною мірою не володієш. Якщо ж виникає необхідність підключити до своєї роботи колег-суміжників (зацікавлених педагогів, соціальних працівників та ін), то психолог повинен підготувати їх до самостійного використання деяких своїх методів і повністю відповідати за коректність їх застосування в роботі.
8. Дотримуйся міру взаємного одкровення з клієнтом, не дозволяй йому розповідати про себе найпотаємніші свої таємниці (у кожної людини завжди повинен залишатися хоч невеликий потайничок душі, недоступний нікому), а також сам зберігай деяку дистанцію з клієнтом, інакше можна втратити його повагу і довіру.
9. Не віднімай у клієнта права самому відповідати за свої права і вчинки. Найважливішою метою психологічної допомоги є не просто рішення конкретної проблеми клієнта, але прагнення сформувати у нього здібності і почуття відповідальності за свою долю. Лише тільки в тому випадку, коли клієнт явно не готовий до такої відповідальності (або психолог усвідомлює, що він сам не готовий в цьому допомогти даному клієнту), то тільки тоді психологу доведеться взяти основну відповідальність за прийняті рішення на себе. Але і ця відповідальність реально не замінює відповідальність самої людини за своє життя.
10. Не виставляй свої знання напоказ, прямуй допомагати клієнту спочатку самостійно формулювати ті чи інші положення і висновки. Конкретно цей принцип може проявлятися хоча б у тому, що психолог повинен миттєво замовкати кожен раз, коли клієнт захоче щось сказати, навіть тоді, коли сам психолог «ще не договорив», і тоді, коли клієнт хоче сказати «якусь дурість ».
11. Чи не дезінформують клієнта. Іноді психолог заради «збереження честі мундира» або заради «підтримки свого« іміджу »говорить про те, чого сам не знає, боїться зізнатися в раніше сказаної неправди і т. п. Це може призвести до прийняття клієнтом невірних рішень і сильно ускладнити для нього життя . Схожий принцип виділяється в різних етичних система, зокрема, в «Етичному стандарті» психологів Іспанії: «Пункт 36. Якщо умови експерименту вимагають дезінформації чи обману випробуваного, психолог має переконатися в тому, що це не призведе до скільки тривалого збитку для учасників досвіду, і в будь-якому випадку експериментальний характер і необхідність обману повинні бути розкриті при закінченні експериментальної програми ». Але в психологічному консультуванні виникають ситуації, коли «відверта правда» (наприклад, «правда, сказана в очі») можуть сильно травмувати клієнта і ускладнити для нього життєву ситуацію. Даний принцип (відмова від дезінформації клієнта) вступає в певну суперечність з іншими важливими принципами, наприклад, з принципом «Не нашкодь!», Або з принципом «Не оцінюй клієнта!» («Не навішувати на клієнта ярликів!»). Даний принцип перегукується з іншим принципом: «Не обманюй клієнта». Цікаво, що далеко не всі мислителі минулого відкидали «необхідну брехню».
Наприклад, відомий філософ епохи Просвітництва X. Вольф вважав, що якщо людину змушують брехати обставини і така брехня не завдає шкоди іншій людині, то вона цілком виправдана.
12. Дотримуйся принципу добровільності участі клієнта в психологічних процедурах. Повна реалізація даного принципу в умовах школи може привести до того, що у звичайного Психолога значна частина учнів просто не буде приходити на психологічні та профорієнтаційні заняття (занадто великий для школярів спокуса «добровільно» зайнятися чимось іншим, а справ у підлітків, як відомо, дуже багато). Тому даний принцип краще трохи уточнити: поєднуй принцип добровільності (при проведенні індивідуальних профконсультацій, особистісних опитувальників, ігрових і психотерапевтичних форм роботи) з принципом обов'язковості (при проведенні спільних семінарів та лекційних форм роботи). Для самих школярів менше буде терзань з приводу того, куди «можна не ходити», а де «треба бути обов'язково». Природно, що при консультуванні дорослих клієнтів принцип добровільності повинен реалізовуватися більш повно (за винятком випадків обов'язкового проходження співбесіди з профконсультантом, де у клієнта також залишається право добровільно вибирати ту чи іншу ступінь відвертості і глибини розгляду своїх проблем з психологом).
13. Поважай себе як людину і як фахівця! Часто можна почути наступні красиві слова: «Головний засіб роботи психолога - це його власна особистість». Але особистість є найвищою цінністю і тому вона не повинна виступати в якості «засобу». В якості засобу досягнення якихось цілей і людина, і його особистість виступають лише при збоченому розумінні ринкових відносин, коли все, що завгодно (і особистість, і любов, і дружба) може бути товаром, засобом для збагачення або для отримання якихось благ. Якщо фахівець до самого себе відноситься як до «засобу», то чи може він повноцінно допомагати іншим людям? А в якості засобів таки повинні виступати спеціальні психологічні методики, в тому числі і так звані внутрішні засоби професійної діяльності психолога (його знання, досвід, вербальні та невербальні засоби спілкування та ін.) Поважаючи себе, ми починаємо краще розуміти і поважати наших клієнтів!
45.Етичні правила психологічних досліджень
Посилання:
Етичні засади психологічних досліджень:
Поняття “етика”, грецьке за походженням, етимологічно споріднене із латинським поняттям “мораль” і традиційно визначається як “специфічна система моральних принципів". Як мораль, так і етика пов’язані із розумінням добра та зла, мотивів діяльності людини, її життєвих смислів та цінностей. Різниця полягає у оцінному характері першого та нормативності другого. Вчинок з позицій моралі оцінюється суб’єктивно, як такий, що відповідає чи суперечить переконанням та цінностям окремої людини. В свою чергу, етичність вчинку – це його відповідність певним стандартам, правилам та вимогам прийнятим у певному соціальному колі. У філософському словнику за редакцією І.Т. Фролова зазначено, що основне завдання етики полягає в тому, щоб навчити моралі – запропонувати ідеальну модель людських стосунків. «Етика - це сукупність норм поведінки, мораль якоїсь громадської групи. У діяльності будь-якої професійної групи також виробляються свої норми, правила професійної поведінки, які в сукупності утворюють професійну етику. Професійна діяльність психолога - це робота з внутрішнім світом людини, з людською особистістю. А цей об'єкт роботи вимагає дотримання особливих принципів і правил етики.»(Карандашев В.Н. «Психология: Введение в профессию»).
Деонтологічний аналіз психологічного дослідження передбачає його перевірку на адекватність будови, відповідність етичним принципам та стандартам науки. Нормативи такого аналізу задаються етичними кодексами, які є основними документами професійних об’єднань психологів. Як правило, кожне психологічне товариство, асоціація, центр чи служба розробляє власний кодекс, а також створює комісію з етики, яка має здійснювати контроль за етичністю дій психологів, запобігати етичним порушенням та встановлювати стягнення за неетичну поведінку. В Україні зареєстровано близько десятка психологічних професійних об’єднань, найбільшими з яких є Товариство психологів України, Українська спілка психотерапевтів, Асоціація організаційних психологів та психологів праці, Український центр політичного менеджменту, Асоціація політичних психологів України, Українська асоціація психодрами, Українська асоціація трансактного аналізу, також функціонують психологічні служби при Міністерстві внутрішніх справ, Міністерстві фізичної культури та спорту, Міністерстві освіти та Міністерстві охорони здоров’я. Професійні об’єднання, що входять до складу міжнародних асоціацій, керуються здебільшого загальними “материнськими” кодексами етики, ті ж, що виникли на вітчизняному ґрунті, розробляють власні етичні правила. Найдетальніше питання етичного регулювання досліджень розкрито у “Етичному Кодексі психолога” Товариства психологів України. Етика дослідницької діяльності розглядається у окремому розділі “Етичні правила психологічних досліджень”, де зібрані вимоги щодо планування досліджень, забезпечення надійності результатів, попередження негативного впливу на клієнта та його інформування про право відмови:
V. ЕТИЧНІ ПРАВИЛА ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ:
5.1. Планування психологічних дослiджень передбачає дотримання таких умов: визначення об’єкта дослiдження, чiтке й однозначне формулювання його мети i завдань, встановлення контингенту обстежуваних, прогнозування можливості використання одержаних результатів (наприклад, оцінювання перспективи професійної успішності, формування спільного колективу). Психолог самостiйно внбирає методи роботи, керуючись при цьому вимогами максимальної ефективності та наукової обґрунтованості.
5.2. Психолог забезпечує цiлковиту надійність результатів, вiдповiдає за рішення, якi приймають офiцiйнi особи на основі його висновків та рекомендацiй, запобiгає можливим помилка у діяльності непрофесіоналів, котрi допомагають у ро6оті, але не ознайомлені з вимогами, що стосуються обмежень у використаннi інформації про дослiджування. Психолог несе вiдповiдальнiсть за правильне і доступне роз’яснення сутi застосовуваних психологічних методів, а також за можливі антигуманні наслiдки. Щодо психолога використовується принцип, аналогічний презумпції невинності. Вина психолога в порушенні етичного кодексу повинна бути доведена Комiсiєю з етики Товариства психологiв України.
5.3. Психолог зводить до мiнiмуму ризик ненавмисного негативного впливу на тих, хто бере участь в експерименті. Коли очiкується, що дослiдження або лiкування може викликати у клiєнта психогенну реакцiю, психолог повинен отримати дозвiл на проведення роботи з ним Комісії з етики. Якщо умови експерименту потребують необiзнаності дослiджуваних з його суттю і результатами, психолог має пересвiдчитися в тому, що це не завдасть шкоди жодному з учасникiв дослiду. Такi вiдомостi можуть бути розкриті після завершення експериментальної програми.
5.4. Психолог заздалегідь iнформує клiєнтiв про право відмовитись від участi в дослiдженні. Коли ж попри це вони дають згоду взяти участь в експериментi, психолог має вереконатися в тому, що таке рiшення прийняте незалежно вiд нього або iнших осiб (наприклад, батькiв, піклувальникiв, якi наполягають пройти обстеження).
46. КВАЛІФІКОВАНА ПРОПАГАНДА ПСИХОЛОГІЇ
6.1. Психологи інформуютьнауковців, учителів, лікарів, широкугромадськість про своюгалузьдіяльності на основіоб'єктивних, точнихданих таким чином, щоб не дискредитуватипрофесію психолога і психологію як науково-практичний комплекс. 6.2. Психолог не виступає з публічнимизаявами для рекламиабосамореклами. Вміщуючи у засобахмасовоїінформаціїоголошення про наданняпсихологічнихпослугнаселенню, повідомляєлишесвоєім'я, адресу, номер телефону, професійнукваліфікацію, науковийступінь, галузьпсихології, годиниприйому. В рекламному проспекті не можейтися про суми гонорару, не даютьсягарантії, не перелічуютьсяздобутки і успішнівипадкилікування, консультування, експертизи.Оголошеннямаютьміститиінформацію про мету курсів, а не обіцянки, стосовнодосягненняспецифічнихрезультатів. Психолог повинен братипрофесійну участь у навчальнихпрограмах для населення, однаквінмає право робитицелише за умови, якщо вони виключаютьсумнівніметоди і неефективніпроцедури. 6.3.Поради психолога у засобахмасовоїінформаціїмаютьподаватися в узагальненійформі, без посилань па конкретніфакти і ситуації, щоб не допуститирозголошенняконфіденційноїінформації. Уснівиступи, друкованіматеріали, аудіовізуальна та іншіпублікації, в якихнаводяться з ілюстративною метою клінічнівипадки, повиннівиключатиідентифікування особи, групичиорганізації. Методики публікуютьсялише у формі, яка даєзмогузберегтиїхвалідність та надійність.
47. ПРОФЕСІЙНА КООПЕРАЦІЯ
7.1.Психолог, ведучипрофесійнудискусію, не повинен дискредитуватиколегабопредставниківіншихпрофесій, яківикористовуютьтісаміабоіншінауковіметоди, вінмаєвиявлятиповагудонауковихшкілінапрямів. Психолог цінуєпрофесійнукомпетентність, високу культуру та ерудицію, відповідальнеставлення до справиколег та представниківіншихпрофесій. Якщо ж психолог виявитьненауковістьчинеетичність у професійнійдіяльностіколеги, він повинен сприятивиправленнюситуації. У разінеуспіхуцихзусиль психолог можевиступити з об'єктивною, аргументованоюкритикоюроботиколеги у психологічномуспівтоваристві. У тих же випадках, коли критика на адресу члена Товариствавиявляєтьсясуб'єктивною, упередженою, вінмає право звернутисядоКомісії з етики, висновокякоїможевикористати для спростуваннянесправедливихоцінокчи критики. 7.2. Психолог не можезастосовуватиманіпулятивніметоди для здобуттяприхильності і привернення на свійбікклієнтури, не повинен намагатися стати монополістом у своїйгалузі. Про досягнутірезультати в теоретичній і практичнійпсихологіївінзобов'язанийінформуватипсихологічнугромадськість, ділитися набутим під час своєїпрофесійноїдіяльностідосвідом. 7.3.Розв'язуючиконкретнізавданняобстеження, консультування і лікування людей, психолог вирішує,чиможевінвикористатизнання, технічні й адміністративніможливостііншихфахівців на благо клієнта та за згодоюклієнтавступити в контакт з ними, зокрема особами, якілікуютьаболікувалийогораніше. Психолог беревідповідальність за клієнта, лишепереконавшись, що той не маєклієнтурнихстосунків з іншими психологами. 7.4. Психолог забезпечує персонал адекватною інформацією про клієнтів, якікористуютьсяйогопослугами, передає у розпорядженняколегтількинадійні й валідизованіпсихологічніметоди, технічнийінструментарій і відкриття. Всіпрофесійнівзаємовідносинибудуютьсянаоснові Закону про авторські права. 7.5. У вирішенніспірнихпитань психолог керуєтьсяположеннямиданогоЕтичного кодексу. Арбітромможе бути Комісія з етикиТовариствапсихологівУкраїни. 7.6. За порушення чинного законодавства, Статуту Товариствапсихологів та Етичного кодексу на психолога можутьбутинакладеніКомісією з етикитакістягнення: — попередження; — догана; — виключення з членівТовариства. У разівиявленняпорушень психологами, які не є членами Товариства, Комісія з етикизвертається до іншихгромадськихорганізаційчидержавнихустанов з тим, щоб вони вжилинеобхіднихзаходів до винного. 7.7.РішенняКомісії з етикиможе бути скасованеПрезидієюабоЗ'їздомТовариствапсихологів.
http://upsihologa.com.ua/etychnyi_kodeks_psyhologa.html
48. Виникнення професії "психолог" (Вачков)
Психологія як наука проходила довгий шлях становлення, еволюціонуючи з "додатку" до філософії в самостійну науку. Але де чітка межа, яка дає точно зрозуміти час виникнення професії "психолог"? Опираючись на різні підходи до класифікації що ж таке професія, можна виділити необхідні вимоги:
Отже, в такому плані виникнення психологічної професії треба пов'язувати з виокремленням психології в окрему науку - організація Вільгельмом Вундтом першої експериментальної лабораторії та на її базі Лейпцигського психологічного інституту. Саме в цей час психологія відокремилась від філософії і, увібрав пеані методи фізіології, стала самостійною.
В цьому інституті навчались Бєхтєрєв, Ланге, Узнадзе тощо.
Але помимо академічного характеру, психологія також займається безпосередньою допомогою людям, орієнтована на запити різних областей практики (практична, прикладна). В цьому плані професія пройшла довгий час від античності (Аристотель, трактат "Про душу"). В сучасній літературі виділяють ще декілька етапів з допомогою яких професія є такою, яку ми знаємо зараз (хронологічно):
У Росії та Радянському союзі розвиток мав свої особливості. Так як це було пов'язано з ідеологічними та соціально-політичними причинами. А саме:
З іншого боку питання про становлення психології як професії приводить до проблеми класифікації того, а чим же займається психологія в межах свого предмету. Існує багато підходів та класифікацій, але особливо те, що з часом вони кардинально еволюціонували змінюючи напрямки акцентування уваги - став не таким чітким розрив між природничо науковим та філософським підходами до психіки, виросла доля галузей практичної психології тощо. Створення єдиної класифікації доволі важка задача (напряму пов'язано з проблемами визначення предмету психології, класифікації методів і т.д.)
50. по Вачкову
Основи організації роботи психолога і його взаємодії з суміжними спеціалістами
Складні проблеми в психології найчастіше характеризуються своєю комплексністю. При розгляді таких проблем виявляється, що вони пов'язані з безліччю інших проблемних питань (вони як би «тягнуть» за собою цілий оберемок нових проблем), часто виходять за рамки самої психології. Для вирішення цих проблем потрібна організація взаємодії з суміжними спеціалістами, і готовність до такої взаємодії нерідко є найважливішим показником професійної культури психолога.
Умовно можна виділити наступні основні варіанти вирішення складних (комплексних) психологічних завдань, що припускають певну активність і ініціативу самих психологів:
2. Особливості організації ділових взаємин
Зауважимо, що взаємини в шкільному педагогічному колективі вважаються досить складними і якщо психологу-таки вдається знайти в такому складному установі своє «місце», то в інших організаціях йому зробити це виявляється зазвичай набагато простіше. Розглянемо особливості побудови ділових взаємин психолога в школі на прикладі роботи шкільного профконсультанта.
Щоб краще зрозуміти особливості взаємодії психолога-профконсультанта з тими чи іншими фахівцями, слід скористатися відомим принципом: треба завжди ставити себе на місце тієї людини, з яким організується взаємодія (важливо зрозуміти, в чому він може вам не довіряти або побоюватися вас і, відповідно, постаратися зняти його побоювання). Нижче представлені узагальнені поради-рекомендації з організації взаємодії з різними групами фахівців, з якими реально доводиться спілкуватися профконсультанта.
1. Особливості взаємодії з адміністрацією.
Головне, чого боїться «нормальний адміністратор», це того, що Ви не знаєте своєї роботи, не знаєте, чим зайнятися в «підпорядкованої йому» школі, тобто можете внести елемент дезорганізації в загальну роботу (яку з «такою працею йому вдалося налагодити» ). І тоді адміністратору самому доведеться «шукати вам роботу», хоча у нього «і так багато своїх справ в школі». Але оскільки багато адміністраторів погано уявляють собі, чим повинен займатися психолог в школі, то такий керівник постарається «знайти» Вам такі заняття, після яких Вам доведеться трохи перекваліфікуватися в педагога або в «масовика-витівника» (наприклад, щоб постійно розважати дітей). Тому рекомендується:
1.1. Взяти ініціативу в свої руки, показати, що ви й самі знаєте, як працювати:
- Для першої зустрічі з директором підготувати план роботи;
- Постійно виступати з якимись «ідеями» понад свого плану (щоб не Ви «шарахалися» від директора в коридорі, а він від Вас ...);
1.2. Дотримуватися субординації (особливо у присутності колег-педагогів та учнів);
1.3. Йти «назустріч», виконувати окремі «прохання» і навіть «виручати» адміністрацію (наприклад, виручати завуча, який «буквально перед уроком просить, щоб ви підмінили якогось учителя»). Природно, при цьому не дозволяти «сідати собі на шию».
2. Особливості взаємодії з педагогами. Головне, чого побоюється колега-педагог, це того, що Ви зачепите його самолюбство - особливо якщо Ви ще достатньо молоді і недосвідчені, але вже зображаєте із себе «справжнього психолога», тоді як вони, педагоги, «не гірше вас розбираються в дитячій психіці », тільки навчилися всьому цьому« не в університетах, а в реальному класі »(і в чомусь адже вони праві!). Рекомендується наступне.
2.1. Важливо показати колегам-педагогам, що ви не збираєтеся ущемляти їх самолюбство:
- Частіше звертатися за порадою (особливо до класним керівникам), навіть коли, як Вам здається, не надто в таких радах потребуєте;
- Пропонувати провести їм самим нескладні (наприклад, деякі ігрові) методики;
- Не демонструвати свою особливу психологічну освіченість, не «випендрюватися» - не тиснути на вчителів своїми специфічними знаннями і незрозумілою термінологією (улюблена гра початківців психологів і деяких «естетствуючих» студентів).
2.2. Провести методичний семінар і показати на ньому деякі нескладні методики (показати, що Ви вмієте працювати, а не просто красиво «молоти язиком»).
2.3. Прагнути організувати співпрацю, тобто спробувати передати педагогу частину своїх функцій (але спочатку зацікавити і заінтригувати деякими нескладними і цікавими методиками).
3. Взаємодія профконсультанта з колегами-психологами. Їх головне побоювання, що Ви опинитеся більш подготовленниміг що діти будуть любити Вас більше їх, і взагалі, що опинитеся «краще», ніж вони (відомо, що багато психологів дуже самолюбні). Рекомендується:
3.1. Не поспішати, так як іноді для справжньої співпраці потрібен час.
3.2. Якщо психолог вже веде в школі якісь роботи - не віднімати їх у нього навіть тоді, коли він робить це гірше Вас (інакше з його боку, швидше за все, буде образа).
3.3. Краще чітко розділити свої функції і оформити це документально (в планах роботи).
3.4. Відразу не робити спільних заходів («співавтори» часто лаються через дрібниці).
3.5. Поступово (якщо стосунки стануть взаємоповажного) можна пробувати і спільні справи, обмін функціями й усе, що завгодно.
3.6. Дуже важливо не з'ясовувати стосунки у присутності педагогічного колективу (інакше колеги-педагоги - якщо вони недостатньо доброзичливі - із задоволенням будуть спостерігати за тим, які психологи чварні, як вони самі «навіть спілкуватися не вміють»).
4. Організація взаємодії з колегами з інших організацій. Можливі контакти шкільного профконсультанта: з працівниками кадрових служб підприємств, з представниками навчальних професійних закладів, з громадськими організаціями, з медико-психологічними центрами і т. п. Головне в цих контактах - враховувати багатий досвід спілкування з людьми, знання специфіки даного підприємства, а також те, що нерідко вони сильно залежать в діях і прийнятті рішення від «свого начальства». Нерідко найважливішим недоліком таких працівників є недостатньо розвинений професійний такт у взаєминах з людьми (тут психолог не повинен демонструвати свою кращу підготовленість, але в перспективі можливе проконсультувати їх і за даними проблемам). У цілому особливості даних контактів виражаються в наступному:
- Зацікавити в доцільності контактів, ставитися до колег дуже шанобливо;
- Оформити відносини документально (у вигляді договорів);
- Обов'язково так планувати спільні заходи, щоб брали участь усі, а для цього - в договорі - чітко розписати завдання і відповідальних за їх виконання.
Розглянемо далі особливості побудови ділових взаємовідносин в умовах підприємства (організації). Багато в чому ці особливості близькі до тільки що описаних стосовно до шкільного колективу, але при цьому можна виділити і деякі специфічні моменти побудови таких взаємин:
4.1. Виробничники зазвичай більш серйозно сприймають відносини, які оформлені документально, у вигляді планів, контрактів, договорів. Для нормального (цивілізованого) виробничника головна основа для співпраці - документ. Отже, психолог, що працює в умовах виробництва, неминуче повинен освоювати «мову документів» і, в якомусь сенсі, освоювати додатково і деякі основи юриспруденції. Звичайно, це не означає, що всі виробничники вибудовують свої ділові взаємовідносини як «роботи» (неформальні відносини також відіграють свою роль), але для ділової людини все-таки важлива документальна «основа» взаємин.
4.2. В умовах виробництва зазвичай кількість контактів різко збільшується: психологу як «фахівця-человековеди» (термін відомого фахівця в галузі психології праці Е. А. Климова) доводиться запам'ятовувати безліч людей, що займають в даній організації різний ієрархічне положення (від начальника до рядових співробітників). З деякими людьми доводиться працювати досить багато (відповідно, треба добре знати і розуміти цих людей), а з кимось контакти носять досить поверховий характер. Важливо так розподілити свій час і сили, щоб їх вистачало на особливо важливі контакти (при вирішенні особливо важливих питань).
4.3. В умовах виробництва більш чітко, ніж у школі, виражені відносини, побудовані на підпорядкуванні і субординації. Хоча зовні це не завжди демонструється, психолог (як фахівець-человековеди) повинен враховувати ці особливості ділових контактів (і самому не дозволяти собі фамільярності по відношенню до різного роду керівникам).
4.4. Сам психолог часто набагато більше контактує з «начальством» (при вирішенні багатьох кадрових і організаційних питань), тому рядовий персонал нерідко сприймає психолога як «одного з начальників». Іноді це може виражатися в підвищеній підозрілості і недовірливості по відношенню до психолога, тим більше що в деяких фірмах (зазвичай це більше «процвітає» в комерційних структурах) результати психологічних досліджень можуть використовуватися керівниками для утиску прав працівників. Розуміючи це, частина співробітників сприймає психолога як своєрідного «стукача» і менш відверто відповідає на питання різних анкет і опитувальників. У цій ситуації психолог змушений, з одного боку, не перетворювати свої дослідження в збір матеріалу для маніпуляції персоналом (іноді це вимагає волі і принциповості по відношенню до керівництва), а з іншого боку, поступово і терпляче відновлювати довіру до себе з боку рядових працівників.
Дуже багато чого в роботі організаційного психолога і консультанта залежить від того, наскільки йому вдалося побудувати довірчі, людські відносини із самими різними працівниками. Тому проблеми моралі і моральності виявляються актуальними не тільки в роботі шкільного психолога, але і при роботі психолога на промисловому виробництві, в організації або в установі.