Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Якщо в основі темпераменту лежать природні динамічні особливості нервової системи людини, то характер значною мірою зумовлений суспільним життям людини, засвоєним соціальним досвідом. Характер - це сукупність сталих індивідуальних особливостей особистості, які виявляються в її діяльності і поведінці, у ставленні до інших людей, до навколишнього середовища, до праці, до самого себе.
Характеризуючи будь-яку людину, можна сказати, що вона є принциповою чи безпринципною, щирою чи лицемірною, скромною чи зарозумілою, бережливою чи марнотратною, сміливою чи боягузливою, альтруїстичною або егоїстичною тощо. Це означає, що характер інтегрує у собі різноманітні психологічні якості особистості. Проте вирішальне значення в характері належить морально-вольовим якостям, зокрема, здатності долати перешкоди, душевний та фізичний біль, наполегливості, самостійності, рішучості, дисциплінованості, оскільки вони зумовлюють типові для особистості особливості діяльності і соціальної поведінки.
На формуванні характеру відбивається суспільне буття особистості, засвоєння нею соціального досвіду: типові обставини життєвого шляху людей у конкретно-історичних умовах породжують типові риси характеру, а спрямованість виховання сприяє розвитку індивідуальності. (Пригадайте перенесення в іншу історичну епоху героїв відомого кінофільму «Іван Васильович змінює професію».)
Характер кожної людини являє собою поєднання сталих та динамічних якостей. Сталі якості, що утворюють основу характеру, формуються та закріплюються поступово в процесі пізнання і практичної діяльності і стають типовими для даної людини. Однак у реальному житті типові риси характеру спостерігаються через їх конкретні прояви, які можуть змінюватися залежно від ситуації, впливу інших людей, кола спілкування, стану здоров'я, віку тощо.
При дослідженні характеру важливе теоретичне і практичне значення має розкриття передумов його утворення і компонентів, з яких він складається.
В психології існує декілька підходів до пояснювання співвідношення природного і набутого в характері людини. Згідно з першим підходом, характер зводиться до суми темпераменту і конституційних відмінностей, тобто обумовлюється лише спадковістю. Другий підхід вбачає залежність характеру лише від умов життя та соціалізації особистості, не знаходячи у ньому місця для біологічних передумов. Більш об'єктивним є визнаний у вітчизняній психології третій підхід, згідно якого характер слід розглядати як сплав типу вищої нервової діяльності людини і певних тимчасових нервових зв'язків у корі головного мозку, що утворюються під впливом життєвого досвіду.
Характер знаходить вираз у поведінці, діяльності, а також у манері спілкування людини. Наприклад, в діяльності керівників та викладачів обов'язково мають виявлятися комунікабельність, принциповість, толерантність. У той же час для успішного здійснення діяльності їм необхідні деякі специфічні якості, зокрема, керівник має виявляти заповзятливість, рішучість, адаптивність, а викладач - захопленість, спостережливість, креативність.
Якості характеру виявляються також у міміці, пантоміміці. Однак визначення характеру за зовнішністю - дуже складне завдання, оскільки деякі люди намагаються замаскувати внутрішній зміст характеру зовнішньою грою. Проте, як би майстерно не грала людина ту чи іншу роль, вона іноді «знімає» маску, до якої звикли оточуючі, і показує своє справжнє обличчя. Дуже часто таке трапляється у конфліктних ситуаціях.
Характер (від грец. Character - риса, ознака, особливість) - сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, створених і проявляються в діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові способи сприйняття реальності, типові способи поведінки, а також своєрідні відносини людини до найрізноманітніших аспектів дійсності. Під рисою характеру розуміють ту чи іншу особливість особистості людини, яка систематично виявляється в різних видах його деят-ти і по якій можна судити про його можливі вчинки в певних умовах.
Структура характеру
Характер людини не представляє собою чисто випадкової сукупності різних властивостей. Окремі властивості характеру залежать один від одного, пов'язані одне з одним, утворюють цілісну організацію. Така цілісна організація називається структурою характеру. Тому, знаючи одне або декілька властивостей характеру людини, ми можемо передбачити інші невідомі нам риси його характеру. У структурі сформованого характеру ми повинні виділити дві сторони: зміст і форму. До змісту відносяться риси, які виражають спрямованість особистості (стійкі потреби, установки, інтереси, схильності, ідеали, цілі), систему відносин до навколишньої дійсності і що представляють собою індивідуально-своєрідні способи здійснення цих відносин. У різних формах характеру виражаються способи прояву відносин, які закріпилися емоційно-вольові особливості поведінки, темпераменту. Люди відрізняються один від одного по звичкам, манері поведінки. Інтелектуальні, вольові та емоційні риси характеру відносяться до форми.
А. Г. Ковальов, В. Н. Мясищев включають у структуру характеру такі пари властивостей:
-Врівноваженість - неврівноваженість;
-Сензитивность - агресивність;
-Широту - вузькість;
-Глибину - поверховість;
-Багатство, змістовність - бідність;
-Силу - слабкість.
Акцентуація - значне посилення і крайня вираженість окремих рис характеру або їх поєднань. Проявляється у виборчому відношенні особистості до психологічних впливів певного роду, низької стійкості до них, при достатній або навіть підвищеній стійкості до інших видів впливів. Різні комбінації надмірно посилених рис дають різні типи акцентуацій. Акцентуації характеру представляють крайні варіанти норми, які межують з психопатіями, тобто акцентуйовані характери розташовані між нормальними і патологічними характерами. Виділяються такі основні типи акцентуацій характерів:
1) циклоїдний - чергування фаз хорошого і поганого настрою;
2) гіпертімний - постійно піднесений настрій, підвищена психічна активність з жагою діяльності і тенденцією не доводити справу до кінця;
3) лабільний - різка зміна настрою в залежності від ситуації;
4) астенічний - швидка стомлюваність, дратівливість, схильність до депресій;
5) Сентизивні - підвищена вразливість, боязкість;
6) психастенический - висока тривожність, помисливість, нерішучість, схильність до самоаналізу, постійних сумнівів і рассуждательству;
7) шизоїдний - відгородженість, замкнутість, інтроверсія, емоційна холодність;
8) Епілептоїдний - схильність до злобно-тужливого настроєм з накапливающейся агресією, що виявляється у вигляді нападів люті і гніву, конфліктність;
9) застревающий (паранойяльний) - підвищена підозрілість і хвороблива уразливість, прагнення до домінування, неприємно думки інших;
10) демонстративний (істероїдний) - виражена тенденція до витіснення неприємних для суб'єкта фактів і подій, до облудності, фантазування й удавання, для залучення до себе уваги, що характеризується авантюристично, марнославством;
11) дістімний - переважання зниженого настрою, схильність до депресії, зосередженість на похмурих і сумних сторонах життя;
12) нестійкий - постійний пошук нових вражень, вміння легко встановлювати контакти, що носять, однак, поверхневий характер;
13) конформний - надмірна підпорядкованість і залежність від думки інших, недолік критичності та ініціативності, схильність до консерватизму.
На відміну від "чистих" типів, значно частіше зустрічаються змішані форми акцентуації характеру.
Формування характеру — це процес становлення стійких пси-хологічних утворень особистості під впливом об’єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в ре-зультаті їх багаторазових повторень стають звичними й визнача-ють типову модель її поведінки.
Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важли-ву роль у вихованні характеру відіграє активна діяльність особи-стості, і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування, як необхідна умова її самопізнання та саморе-алізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впли-вом певних умов життя, набувають рис характеру.
Реформування, що відбуваються в сучасному суспільстві, по-ява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням до систе-ми ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини.
Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впливають на формування її характеру, особлива роль належить вихованню. Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, пере-шкоджає закріпленню небажаних звичок і рис її поведінки.
На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості починають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлення характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьо-му як власними, так і суспільними ціннісними орієнтирами. По-вною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває за-садами психологічної культури, коли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.
Відмінності в характерах помітні вже у дітей молодшого дошкільного віку. У цьому віці, як показує досвід виховання в ди-тячих садках, досить виразно виявляються такі риси: това-риськість, колективізм, ласкавість, сміливість, соромливість, за-мкнутість, охайність, точність, терплячість або примхливість, впертість, різкість та ін. Прояви рис характеру у цьому віці близь-ко стосуються темпераменту.
Особливо важливе виховання характеру в підлітковому віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дійсності, дуже велика активність, прагнення до праці — фізичної та розумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчити підлітків діяти дружно, займатися громадською робо-тою, працювати організовано. Треба мати на увазі те, що невраху-вання у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зу-мовлює негативізм, браваду, неслухняність, нестриманість, не-вмотивовані вчинки. Разом з тим підлітки чутливі до думки ко-лективу. Вони дорожать оцінкою колективом їхньої трудової, на-вчальної та спортивної діяльності, керуються нею у своїй по-ведінці, і це відіграє значну роль у формуванні їхнього характеру.
Юнаки та дівчата старшого шкільного віку вже досягають фізичної зрілості й здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру: відповідальність, дис-циплінованість, цілеспрямовану наполегливість, принциповість, самостійність.
Дослідженнями формування характеру доведено, що особли-во дієвими чинниками є самостійність і самодіяльність у праці, навчанні. При цьому необхідно поставити юнака чи дівчину в такі умови, за яких вони могли б виявити колективізм, мужність, витримку, працьовитість. Але буде великою помил-кою, якщо виховання в колективі нівелюватиме індивідуальні якості особистості. В колективі потрібно розкривати й зміцнюваЧастина VІ. Індивідуально-психологічні особливості особистості
ти кращі риси характеру кожного члена колективу, формувати яскраву індивідуальність.
Успішне формування рис характеру потребує єдності вихов-них заходів сім’ї, школи та соціального середовища, громадсь-кості.
Психічні властивості людини - це специфічний вияв вищої нервової діяльності, підґрунтям якої є природжені особливості нервової системи, своєрідні сполучення яких (сила, врівноваженість, рухливість) виявляють типи темпераменту. Але слід пам'ятати, що природжений тип нервової системи з перших днів життя перебуває під впливом суспільних умов життя, виховання, які накладають відбиток на його функціонування.
Протягом життя в людини утворюються динамічні стереотипи, тобто системи нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, які виникають під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв'язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження.
Утворення та перетворення динамічних стереотипів вимагають значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.
Отже, характер особистості є складним синтезом тилу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. "Жива істота, - писав I. П. Павлов, - від дня народження зазнає найрізноманітніших впливів навколишнього середовища, на які вона неминуче повинна відповідати певною діяльністю, що часто закріплюється на все життя і виявляється в певних рисах характеру". Отже, характер, вважав Павлов, "є сплав рис типу і змін, зумовлених середовищем".
У вченні про характер були спроби пов'язати характер людини з будовою тіла, з особливостями дії залоз внутрішньої секреції, проте ці спроби були неспроможні розкрити сутність характеру. Зазнали краху і ті теорії, що розглядали характер як природжену психічну властивість.
Люди народжуються з різними особливостями функціонування головного мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності людей є лише передумовою формування протягом життя різних морально-психологічних якостей і, зокрема, відмінностей характеру.
Те, що в одній родині за схожих умов виростають діти з різними рисами характеру, не може бути доказом природженості рис характеру. Адже однакових умов виховання дітей не буває.
Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та виховання дітей. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, зумовлює найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй, звичними рисами характеру.
Саме те, що моральні норми життя і вимоги до дітей у процесі їх виховання (вказівки, санкції) здебільшого бувають типовими, найбільш зумовлює вияви типових рис характеру, спільних для багатьох людей.
Формування характеру - це тривале становлення постійних психологічних утворень під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов, коли дії та вчинки внаслідок їх багаторазового повторення стають звичними і визначають тилову модель поведінки людини.
Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливе значення для виховання характеру має активна діяльність людини і, передусім, праця як середовище її суспільного буття, спілкування як необхідна умова її самопізнання та самореалізації.
У процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, які, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають значення рис характеру.
Трансформації, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням у систему ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини.
Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впливають на формування її характеру, особлива роль належить вихованню.
Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується.
Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає засвоєнню небажаних звичок і рис поведінки людини.
На високому рівні розвитку людина починає здійснювати самовиховання і саморегулювання, становлення свого характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає влаштовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і суспільними цінностями.
Повною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, опановує засади психологічної культури, коли в неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.
Відмінності в характері помітні вже в дітей молодшого дошкільного віку. У цьому віці, як переконує досвід виховання в дитячих садках, досить виразно виявляються такі риси: товариськість, колективізм, ласкавість, сміливість, соромливість, замкнутість, охайність, точність, терплячість або примхливість, впертість, рвучкість та ін.
Вияви рис характеру в цьому віці стосуються і темпераменту. А. С. Макаренко звертав увагу на наявність у дітей таких негативних типів характеру, як "тихоні", "ісусики", "нагромаджувачі", "пристосуванці", "ґави", "роззяви", "кокетки", "нахлібники", "мізантропи", "мрійники", "зубрили", яких ми ніколи не помічаємо, оскільки вони нам не заважають. Але діти з такими характерами часто-густо виростають неприємними людьми.Особливого значення набуває виховання характеру в підлітковому віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дійсності, дуже велика активність, прагнення до праці - фізичної та розумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчити підлітків діяти дружно, займатися громадською роботою, працювати організовано.
Треба мати на увазі й те, що неврахування у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зумовлює негативізм, браваду, неслухняність, нестриманість, невмотивовані вчинки. Разом з тим підлітки чутливі до думки колективу. Вони цінують оцінку колективом їхньої трудової, навчальної та спортивної діяльності, керуються нею у своїй поведінці, і це має величезне значення для формування їхнього характеру.
Юнаки та дівчата старшого шкільного віку вже досягають фізичної зрілості і здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру: відповідальність, дисциплінованість, цілеспрямовану наполегливість, принциповість, самостійність.
Дослідження формування характеру показали, що особливо дійовими чинниками є самостійність і самостійна діяльність у праці, навчанні. При цьому потрібно створити юнакові або дівчині такі умови, за яких вони могли б виявити колективізм, мужність, витримку, працьовитість. Але буде великою помилкою, якщо виховання в колективі нівелюватиме індивідуальні якості особистості.
У колективі потрібно виявляти і зміцнювати кращі риси характеру кожного члена колективу, формувати яскраву індивідуальність.
Успішне формування рис характеру вимагає єдності виховних заходів родини, школи та соціального середовища, громадськості.
Формалізована структура змісту теми
Характер - індивідуальне, своєрідне сполучення постійних істотних властивостей особистості, що виявляються в її поведінці.