Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема: Традиції і новаторські зрушення в літературі другої половини ХІХст. Декадентські настрої. Естетичні та художні пошуки, течії, напрями в європейській літературі. Поетична група «Парнас» – помітне явище у французькій і всесвітній поезії. Волт Вітмен – американський поет-новатор, митець-філософ.
Словник.
Декаданс – загальна назва кризових явищ у мистецтві і культурі кінця 19 – початку 20 століть.
Екзистенціалізм – філософська течія, що пояснює причини трагічної невлаштованості людського життя абсурдністю світу.
Естетизм – визнання сенсом життя – абсолютної краси.
Трансценденталізм – філософське вчення, головними ідеями якого є: соціальна рівність перед Богом людей, духовне самовдосконалення, близькість до природи, що очищає людину, інтуїтивне осягнення макрокосму через мікрокосом.
Технічний прогрес сприяв в другій половині XIX ст. бурхливому розвитку капіталізму, що продовжувало поглиблювати суперечності між багатством і бідністю та сприяло перетворенню праці на бізнес, головна мета якого – отримання прибутку. У штучно створюваному світі бізнесу найважливішим ставали грошові відносини і такі людські якості як діловитість та індивідуалізм.
Технічний та науковий прогресс поглиблював духовну кризу, наслідком якої стала девальвація моралі, зміна стереотипів свідомості і поведінки людини.
Як зазначав німецький філософ Макс Вебер, активність і підприємливість, індивідуалізм, раціоналізм і практицизм стали характерними рисами західної буржуазної культури.
В працях філософів Нового часу все сильніше актуалізується проблема необхідності формування нових духовних орієнтирів.
Німецький філософ песимізма Артур Шопенгауер твердив, що цивілізація вичерпала себе і вступила в епоху «кінця віку». Для німецького мислителя щастя в цьому світі неможливе, а ідеалом виступає аскетизм святого, що обрав героїчний життєвий шлях, служіння правді.
Апокаліптичним відчуттям проникнута думка датського філософа К'єркегора. Філософська течія – екзистенціалізм, до якої належив К'єркегор, прагнула збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя. Світ, на думку філософа, абсурдний, а існування людини – це «шлях для смерті». Тому буття людини в суспільстві – трагічне, сповнене страху, тривоги та відчаю.
Теорія віденського лікаря-психіатра Зигмунда Фрейда виходила із того, що у людини приховане тваринне начало, а в душі закорінене зло. Тож добро мусить перебороти зло в самій людині, в її душі.
Агресивний критик традиційної християнської моралі, натхненник екзистенціалізму, Фрідріх Ніцше, створив теорію винятковості окремих особистостей. Філософ досліджував людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі.
Ідеалістична філософія трансформувала в європейському мистецтві романтичні та реалістичні тенденції і поклала в другій половині XIX ст. початок кризового явища, що отримав назву – декаданс.
Декаданс позначився настроями безнадійності, розчарування, неприйняття життя. Вперше цей термін був застосований французькими митцями, які закликали до подолання кризової ситуації, до створення нових естетичних та етичних цінностей.
Основні ознаки декадансу:
Ідеалістична філософія стала імпульсом до розквіту різноманітних поетичних течій та направлень.
Перевороту в літературі передувало найзначніше явище у французькій поезії – парнасизм.
У Франції в 70-ті роки XIX ст. поети Леконт де Ліль, Теофіль Ґотьє, Жозе-Марія де Ередіа почали випускати альманах «Сучасний Парнас». Сама назва угрупування говорить про бажання поетів відокремитися від життєвої метушні і від проблем буденності (Парнас – гора в Греції, де за легендами жили німфи на чолі із покровителем мистецтв Аполлоном). Парнасці ставили за мету створення «чистого мистецтва» («мистецтва заради мистецтва»).
Естетичні принципи поетів-парнасців.
Теорія «чистого мистецтва» стверджувала абсолютну незалежність мистецтва від політики та соціальних проблем і закликала до оспівування не буденного життя, а тільки справжньої краси. Гаслом парнасців були слова: «Прекрасне все, що нічому не служить, все корисне – огидне». Коли парнасцям закидали, що їх поезія в своїй вишуканості – холодна, вони відповідали: «Мармур теж холодний» – мармур давньогрецької пластики, в якій знаходили вище втілення краси.
Парнасці подарували світу відточеність поетичних форм, вишуканість поетичних засобів, збагатили мову, відшліфували ритми і рими.
Провідні мотиви поезії парнасців.
(представниками «чистої поезії» в Росії були А.Фет, Ф.Тютчев, А.Григорьєв, А.Майков).
Словник.
Імпресіонізм – художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань.
Модернізм («сучасний», «недавній») – направлення в мистецтві другої половини XІX – початку XX ст., що характеризується розривом з попереднім історичним досвідом художньої творчості.
Неоромантизм (молодий) – течія раннього модернізму. Неоромантики змальовували не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, – попри безнадійну ситуацію, – зі злом та сірістю.
Друга половина 19 ст. створила строкату панораму європейської і американської поезії, де виникли нові течії: символізм, неоромантизм й імпресіонізм, що рухалися паралельно й перехрещувалися, доповнювалися й протистояли одна одній, які нині об’єднують під спільною назвою раннього модернізму. Стильова тенденція модернізму генетично пов'язана з класичним романтизмом.
Основні ознаки модернизму:
Неоромантизм, проявившись в Англії, не склався у самостійну літературну течію, а переплітався та взаємодіяв як з реалістичними, так і з декадентськими направленнями.
Неабиякий вплив на неоромантиків мали ідеї Ніцше про цінність для суспільства великих особистостей.
Подібно до романтиків, неоромантики оспівували мужність, подвиг та героїку пригод в незвичайних, часто – в екзотичних обставинах. Типовий неоромантичний герой – «надлюдина», що нерідко протистоїть суспільству.
Для неоромантичних творів характерний гострий сюжет, головним елементом якого є боротьба або надприродні події. Серед яскравих представників неоромантизму такі письменники як: Е.Л.Войніч, Р.Стівенсон, Р.Кіплінг, А.Конан-Дойл – Англія; Дж. Лондон – США; Жюль Верн – ранній М.Горький, О.Грін – Росія та інші.
Імпресіонізм – мистецька течія у живописі, літературі та музиці, котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася на початку 20 ст. у Франції.
Імпресіоністи діяли на противагу реалізму. Вони намагалися у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті миттєві враження та поділитися власними почуттями зі спостерігачем твору та вплинути на нього.
Термін уперше використовувався в негативному значенні при критичній оцінці твору Клода Моне «Враження, схід сонця». (Художники: Ренуар, К.Моне, Е.Мане, Альфред Сіслей; скульптор: О.Роден; поети: П.Верлен, О.Вайльд та інші).
Автор однієї збірки віршів «Листя трави», Волт Вітмен, поклав початок американському модернізму в поезії.
Вітмен народився 31 травня 1819 р. в сім'ї фермера на острові Лонг-Айленд, неподалік Брукліна. З дитинства почав працювати: складачем і друкарем у газеті, а з 18 років – учителем, отримуючи за свою працю можливість харчуватися в домівках своїх учнів. Одним з найпотужніших і найпозитивніших методів впливу на юні голови він вважав мистецтво, намагаючись своїми віршами залучити до нього хліборобів, робітників, білих і чорношкірих.
З кінця 30-х pp. Вітмен захопився журналістикою. Співпрацював з журналом «Демократік рев'ю», а у 40-х pp. редагував газету «Бруклін Ігл». Вже в ранніх статтях Вітмена виявилися його демократичні симпатії. Він протестує проти поклоніння перед доларом, вбачає у пристрасті до наживи причину спустошення людської особистості.
У 1848 р. Вітмен здійснив подорож на Південь країни. Його вразили краса і велич природи Латинської Америки, захопила різноманітність і працьовитість людей, з якими він зустрічався.
У поезії та публіцистиці Вірмена цього періоду відлунюють події боротьби проти рабства негрів, Громадянської війни між Північчю та Півднем.
У творчості Вітмена поєдналися романтичні ідеї та вплив соціалістів-утопістів, захоплення безмежними просторами, можливостями Америки і американців та критика і протест проти насильства та расизму. Його міркування ґрунтувалися на ідеалах фермерської демократії (ідея створення альянса негритянських фермерів).
Як і вся модерністи, Вітмен відстоював особливу місію поета, що здатний передбачити шлях розвитку нової культури. Як і вся модерністи, Вітмен вважав реалістичні засоби виразності недостатньо переконливими, щоб передати душевний стан людини Ново часу. Як і всі модерністи, Вітмен проголошував самодостатність окремої особистості та був захоплений створенням «нової дійсності».
Романтизм поета проявляється в захопленні матеріальним світом, плодами технічної цивілізації, яка, на його думку, має принести щедрий добробут.
У 1855, знаменному для Вітмена році, виходить друком єдина збірка «Листя трави» – книга, яка згодом зробила поета всесвітньо відомим.
Збірка за життя автора мала 6 видань, і кожного разу книга доповнювалася і перероблялася.
В першому варіанті книжки (1855 р.) було всього 95 сторінок, а текст складався з передмови і 12 поем.
Центральне місце в збірці займає «Пісня про себе». В першому виданні поема мала назву «Поема про Волта Вітмена, американця». Остаточна назва поеми датується 1881 р.
«Пісня про себе» не має сюжету, центральне місце займає образ ліричного героя, могутнього, переконаного у чудовому майбутньому Америки, що має бути демократичною вільною державою.
Суб’єкт розповіді «Я» – близьке особистості автора, але не тотожнє їй. «У мене є один центральний образ – узагальнена людська особистість, типізована через самого себе», – писав Вітмен. «Але моя книга … дає можливість кожному читачу стати головною діючою особою, котра переживає кожну сторінку, кожне почуття кожний рядок».
Поетичне «Я» Вітмена постійно переселюється в інших людей, і, навіть – в явища природи. Це «Я» – типізований образ, що увібрав у себе характерні риси американців.
«Пісня про себе» – поема багатоголоса. Її звучання можна порівняти зі звучанням хора, оркестра та соло.
Захоплений ідеями філософів-трансценденталістів, Вітмен прагне до об’єднання всіх взаємовідносин в світі. Поет вважає, що «неможливо зірвати рослину, не порушуючи при цьому цілісність всього».
Новаторські пошуки Волта Вітмена відкрили нові можливості поезії.
Його вільний вірш, верлібр, дав поштовх для розвитку нових прийомів віршування (верлібр – вірш без рими і розмірів з довільним чергуванням рядків різної довжини).
«Я відкинув римований і білий вірш,. Білий вірш особливо мені бридкий, але ритм я визнаю, не зовнішній, регулярний і розмірений: короткий склад, довгий склад…Як хода кульгавого; така поезія мені чужа. Морські хвилі не викочуються на берег через рівні проміжки часу, як і пориви вітру між соснами, а проте і у рокотіх хвиль, і в шелесті вітру між дерев є чудовий ритм. А який би він був монотонний, як стомлювався б від нього слух, якби він був правильний! Саме цей різновид мелодії і ритм я намагався вловити…»
Себе я прославляю, себе я оспівую,
І те, що приймаю я, приймете й ви,
Бо кожен атом, котрий належить мені,
Так само належить вам.
Основу композиції складають синтаксичний паралелізм, алітерація, асонанс, ритмічні однородні перчислення.