Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ
ЗАПОРІЗЬКОГО державнОГО МЕДИЧНОГО університетУ
Циклова комісія професійної та практичної підготовки відділення «Фармація»
лекція
з навчальної дисципліни: ФАРМАКОГНОЗІЯ
ТЕМА № 4(2год.)
САПОНІНИ
Для студентів відділення «Фармація»
Зпоріжжя – 2012
Лекцію підготувала: Н.М. Іванкіна - викладач вищої кваліфікаційної категорії
Для підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст» напряму підготовки 5.12020101 «Фармація». – Запоріжжя: Медичний коледж ЗДМУ, 2012–24с.
Схвалено на засіданні циклової комісії професійної та практичної підготовки відділення «Фармація»
Протокол №2 від 25 вересня 2012 року.
ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
1. Загальна характеристика сапонінів.
2. Повна характеристика ЛР:
- синюха блакитна;
- астрагал шерстистоквітковий;
- заманиха висока;
- солодка гола;
- женьшень;
- аралія маньчжурська;
- діоскорея ніппонська;
- ортосифон тичинковий;
- якірці сланкі.
Література:
1. І.А.Бобкова, Л.В.Варлахова «Фармакогнозія» - К: Медицина, 2010,С.203- 24
2. І.А.Бобкова «Фармакогнозія» Посібник з практичних занять – К: «Медицина», 2010,С.158- 68
Література для поглибленого вивчення:
1.В.М.Ковальов, О.І.Павлій «Фармакогнозія з основами біохімії рослин» - Х:
«Прапор», 2000,С.390- 11
Мета лекції:
Дидактична: Засвоїти загальну характеристику сапонінів та повну характеристику ЛР, які містять сапоніни.
Виховна: Виховувати професійні якості майбутнього спеціаліста, любов до обраної професії та екологічне ставлення до навколишнього середовища.
ВСТУП
Тема даної лекції необхідна для подальшого вивчення фармакогнозії в повному курсі навчальної програми для оволодіння професійними знаннями.
1. Загальна характеристика сапонінів.
Назва "сапоніни" походить від латинської назви рослини Sаропаrіа — мильнянка, з якої вперше у 1810 р. виділено речовини, що з водою утворюють значну кількість піни.
Сапоніни — це група природних глікозидів, яка має гемолітичну та поверхневу активність, а також токсично впливає на холоднокровних тварин. Як і всі глікозиди, сапоніни складаються з вуглеводної (глікон) та невуглеводної (аглікон) частин. Невуглеводну частину називають сапогеніном.
Поширення. Сапоніни дуже поширені в рослинному і тваринному світі. Вони знайдені в рослинах різних кліматичних зон. Сапоніни виявлено у 900 видів рослин, що належать до 90 родин, до того ж вони є типовими для понад 150 родів. Тритерпенові сапоніни зустрічаються в родинах: Fаbасеае, Аstеrасеае, Аrаlіасеае, Рrітиlасеае, Роlуgопасеае, Аріасеае, Lатіасеае тощо. З вищих спорових рослин тритерпенові сапоніни містять деякі види папоротей. Стероїдні сапоніни знайдені в обмеженій кількості родин: Lатіасеае, Dіоsсоrеасеае, Sсrорhиlаrіасеае, Fаbасеае, Rапипсиlасеае. Рослини, що синтезують стероїдні сапоніни, ростуть переважно в районах з сухим і жарким кліматом. Серед тварин сапоніни зустрічаються у бджіл, очкових змій, п'явок.
Місце локалізації. Сапоніни містяться в клітинах рослин у розчиненому стані. Найбільша кількість сапонінів накопичується в плодах та підземних органах-коренях, кореневищах, бульбах. Значно менше їх у корі та надземній частині рослини. Вони розчинені у клітинному соку; їх вміст у різних видах рослин коливається від слідів до 10%. На накопичення сапонінів впливають такі чинники: географічний (сапоніни переважно накопичуються у південних рослинах), ґрунтовий (внесення добрив збільшує вміст сапонінів), вік рослини. У рослинах сапоніни перебувають у вільному стані або в поєднанні з іншими речовинами. У випадку значного вмісту тритерпенових сапонінів у клітинах їх можна побачити під мікроскопом у вигляді прозорих безформних глибок.
Значення для рослин.
1. Тритерпенові сапоніни знайдено в усіх органах рослини. Сапоніни беруть участь у біохімічних процесах, які відбуваються в рослині.
2. Вони є проміжною ланкою між низькомолекулярними та полімерними речовинами, що містять вуглець.
3. Сапоніни можуть використовуватись рослиною як резервні речовини, оскільки містять чималу кількість цукрів.
4. Рослини, що містять сапоніни, не поїдають комахи, тобто сапоніни в цьому випадку виконують захисну функцію рослин.
5. Тритерпенові сапоніни впливають на проникність рослинних клітин — це пов'язано з їх поверхневою активністю.
6. Вміст відповідної концентрації сапонінів прискорює проростання насіння, ріст і розвиток рослин, а концентровані розчини сапонінів, навпаки, уповільнюють ріст і розвиток рослини, тобто їх дія нагадує дію ростових гормонів.
При вивченні ЛР і ЛРС, що містить сапоніни, було виявлено деякі особливості в накопиченні біологічно активних речовин. Наприклад, рослини, що містять значну кількість ефірної олії, зазвичай бідні на сапоніни, а стероїдні сапоніни дуже часто супроводжують у рослинах серцеві глікозиди.
Класифікація. За характером сапогеніну сапоніни поділяють на дві групи: тритерпенові і стероїдні. В особливу групу виділені сапоніни родини Аrаlіасеае — похідні тетрациклічних тритерпенів даммаранового ряду.
1. Тритерпенові сапоніни є пентациклічними терпеноїдами, у яких ізопренова структурна одиниця С5Н8 повторюється 6 разів і утворює сполуку зі спільною формулою С30Н48. їх можна поділити на чотири типи.
Більшість пентациклічних тритерпенових сапонінів належить до типу β-амірину, в основі якого лежить вуглеводневий скелет олеанану.
α-амірин належить до групи урсану. Похідні α-амірину — урсолова кислота.
Із функціональних груп, крім гідроксильної, можуть бути карбоксильні, альдегідні, лактонні, ефірні тощо.
2. Стероїдні сапоніни є похідними стерану або циклопентано- пергідрофенантрену з бічним пентациклічним кільцем у позиції С17, що мають 27 атомів вуглецю.
Стероїдні сапоніни бувають двох типів: спіростан (монодесмозиди) та фуростан (бідесмозиди):
Сапонінові глікозиди можуть містити від одного до десяти різних цукрів. Цукри приєднується як лінійно, так і розгалужено. До складу вуглеводної частини сапонінів належать такі моносахариди: D-глюкоза, D-лактоза, D-ксилоза, L-рамноза, L-арабіноза, L-фруктоза, D-глюкуронова кислота тощо. Найчастіше вуглеводний ланцюг перебуває в положенні С3. Стероїдні сапоніни в природі зустрічаються значно рідше, ніж тритерпенові.
Основні фізичні і хімічні властивості (та реакції ідентичності):
1. Сапоніни — безколірні або жовтуваті кристалічні чи аморфні речовини, які мають високу температуру плавлення, що супроводжується розкладанням.
2. Більшість сапонінів оптично активні.
3. Розчинність у воді, метанолі, етанолі різної концентрації посилюється зі збільшенням кількості вуглеводних залишків: сапоніни, що містять 2—4 цукрових залишки, погано розчинні у воді, але добре — у метанолі; а ті, що містять 4 і більше — добре розчинні у воді. Глікозиди сапонінів не розчиняються в органічних розчинниках: хлороформі, ефірі, бензолі тощо. Сапогеніни, навпаки, розчиняються в органічних розчинниках і не розчиняються у воді.
4. Водні витяжки з сировини, а також розчини сапонінів у воді утворюють опалесценцію. При збовтуванні цієї рідини виникає стійка піна, що довго не зникає. Розчини сапонінів схожі на мило: вони знижують поверхневий натяг рідини і мають мийні властивості, оскільки емульгують жири.
5.У разі потрапляння сапонінів у кров, вони спричинюють гемоліз еритроцитів з вивільненням гемоглобіну. Це пояснюється тим, що сапоніни здатні розчиняти ліпоїдну частину оболонки еритроцитів і перетворювати її з напівпроникної на проникну. Унаслідок цього гемоглобін з еритроцитів проникає в плазму крові. Кров стає яскраво-червоною, прозорою. Тому сапоніни не можна вводити у вену та під шкіру. Сапогеніни гемолітичної активності не виявляють. Здатність сапонінів спричинювати гемоліз крові використовують для якісного та кількісного визначення сапонінів у рослинах. 6. Сапоніни легко гідролізуються ферментами та кислотами.
7. З холестерином стероїдні сапоніни утворюють стійкий осад, що використовують для кількісного визначення холестерину. Навіть у розведенні 1:5 000 000 здатні спричинювати загибель холоднокровних тварин (жаб, риб, черв'яків тощо).
Для ідентифікації сапонінів у рослинній сировині використовують фізичний, хімічний та біологічний методи.
Фізичний метод ґрунтується на здатності сапонінів утворювати піну: беруть дві пробірки, в одну наливають 5мл НСІ, у другу — 5 мл NaОН. У кожну пробірку додають по 2—3 краплі витяжки або розчину сапоніну і сильно струшують. За наявності стероїдних сапонінів у пробірці з основою виникає сильніша та стійкіша піна, ніж у пробірці з кислотою. При наявності тритерпенових сапонінів в обох пробірках утворюється піна, однакова за об'ємом і стійкістю.
Хімічний метод ґрунтується на здатності сапонінів сприяти забарвленню продуктів з різними реагентами:
1. Реакція осадження: в пробірки з настоями додають гідроксид барію, марганцю, ацетату свинцю — сапоніни випадають в осад.
2. Проба Лафона: до 2 мл водного настою додають Імл концентрованої сульфатної кислоти, 1 мл етанолу, 1 краплю 10%-го розчину заліза сульфату. Під час нагрівання утворюється синьо-зелене забарвлення.
Фізико-хімічний метод включає адсорбційну хроматографію, ультрафіолетову та інфрачервону спектроскопію.
Біологічний метод. Визначають гемолітичний індекс — найменшу концентрацію витяжки з сировини, яка зумовлює повний гемоліз еритроцитів протягом 24 год.
Для кількісного визначення сапонінів використовують такі методи:
1. біологічний (гемолітичний та рибний індекси);
2. ваговий (осадження сапонінів з наступним зважуванням осаду);
3. фізичний (пінне число);
4. хімічний (реакції осадження).
Загальних фізико-хімічних методів визначення в сировині сапонінів не існує. Ті методи, що використовують для визначення одних сапонінів, можуть не підходити для визначення інших.
Особливості заготівлі, сушіння та зберігання ЛРС.
Сировину, яка містить сапоніни, заготовлюють у фазу найбільшого накопичення БАР. Сушать швидко в сушарнях за температури 55—60°С, розкладаючи тонким шаром і періодично перевертаючи. При роботі з сировиною слід пам'ятати, що сапоніни та пил сировини, що містить сапоніни, мають подразнювальну дію на слизові оболонки очей, носа, ротової порожнини. Вдихання сапонінів спричинює подразнення слизової оболонки верхніх дихальних шляхів (чхання, кашель, сльозотеча). Зберігають сировину в упакованому вигляді як глікозидну сировину.
Фармакологічна дія та застосування.
Рослини та рослинну сировину використовують у медицині, харчовій та легкій промисловості. Сапоніни посилюють секрецію бронхіальних залоз, збуджують кашльовий центр. Цю здатність використовують для лікування сухого та тривалого кашлю. Деякі сапоніни діють сечогінно (ортосифон), регулюють водно-сольовий і мінеральний обмін (солодка), тонізують центральну нервову систему (женьшень). Стероїдні сапоніни є джерелом синтезу стероїдних гормонів. Сапоніни з високим гемолітичним індексом застосовують для лікування атеросклерозу. Сапоніни сприяють розчинності та всмоктуванню інших корисних речовин, тому навіть незначна концентрація діючих речовин за наявності сапонінів сприяє терапевтичному ефекту.
Сапоніни також використовують для стабілізації таких дисперсних систем, як емульсії, суспензії тощо. У харчовій промисловості солодку використовують для виробництва пива та шипучих напоїв, мочення яблук і виробництва халви. У легкій промисловості сапоніни використовують для фіксації фарб. Сапоніни входять до складу протипожежних сумішей як пінотворні речовини (у вогнегасниках використовують солодку). У рослинництві сапоніни застосовують як стимулятори проростання насіння і для посилення росту клітин.
ВИСНОВОК
до першого питання:
Загальна характеристика сапонінів дає можливість правильно провести:
ідентифікацію, відповідність ЛРС, що містить сапоніни; заготівлю, сушіння та зберігання ЛРС згідно вимог ДФ ХІ
2.Повна характеристика ЛР:
- синюха блакитна
Кореневища з коренями синюхи — Rhіzотаtа сит rаdісіbus Роlетопü
Синюха блакитна — Роlетопіит соеrиlеит
Родина синюхові — Роlетопіасеае
Російська назва: синюха голубая.
Опис рослини. Багаторічна трав'яниста рослина з товстим кореневищем і густими, тонкими мичкоподібними коренями. Стебла нечіткоребристі, порожнисті, прямостоячі, прості або галузисті у верхній частині. Стебло одне, рідше декілька, заввишки до 1 м. Листки чергові, нижні — черешкові, верхні — сидячі, непарноперисті, складаються з 17—21 довгасто-яйцеподібних листочків. Квітки зібрані у волоті, мають приємний запах. Чашечка дзвоникоподібна, залозисто-опушена. Віночок яскраво-синій, блакитний, темно-ліловий, рідше білий, п'ятипелюстковий, дзвоникоподібної форми. Плід — тригнізда багатонасінна коробочка яйцеподібної або кулястої форми. Насіння темно-коричневе. На першому році життя рослина утворює розетку прикореневих листків. Цвіте в червні—липні, насіння дозріває в серпні—вересні.
Поширення та місце зростання. Росте у степовій та лісостеповій зонах Європи, на Кавказі, у Західному та Східному Сибіру. Вологолюбна, дуже чутлива до посухи та високої температури рослина, особливо на початку росту, проте стійка до низьких температур. Росте на вологих луках, узліссях, берегах річок. Через складність заготівлі дикорослої сировини введена в культуру.
Правила заготівлі. Сировину викопують лопатою або плугом восени в кінці вегетації, у період зів'янення надземної частини рослин, після достигання плодів.
Основні охоронні заходи. Під час заготівлі сировини з дикорослих рослин потрібно чергувати місця заготівлі, використовувати зарості через 5—7 років (для забезпечення відновлення зарості).
Первинне оброблення. Сушіння. Термін зберігання. Після збирання сировину очищують від ґрунту, швидко миють у проточній воді, обрізують надземну частину, товсті кореневища розрізають уздовж. Сушать на горищі або на свіжому повітрі. Можна сушити в сушарнях за температури 50—60°С, розклавши тонким шаром. При гарній погоді дозволяється сушити на сонці, періодично перегортаючи сировину. Вихід сухої сировини становить 19—20%. Зберігають у сухому, добре провітрюваному приміщенні. Термін зберігання — 2 роки.
Опис сировини. Цільні або розрізані вздовж кореневища з коренями. Коррневища горизонтальні, прямі або трохи зігнуті, іноді гіллясті, з численними придатковими коренями: довжина кореневищ — 0,5—5 см, товщина — 0,3—2 см. Поверхня кореневищ зморшкувата, злам рівний або зернистий. У центрі їх часто є порожнина, яка утворилась унаслідок руйнування серцевини.Корені тонкі, завдовжки 7—35 см, завтовшки 1—2 мм, дрібні, шорсткі, циліндричні, вузлуваті, крихкі.Колір кореневищ на поверхні сірувато-бурий, на зламі — жовтувато-білий або білий. Корені зверху жовті, на зламі — білі. Запах слабкий, специфічний. Смак гіркуватий.
Хімічний склад сировини. Містить тритерпенові сапоніни групи β-амірину (до 20—30%), які мають високу гемолітичну властивість. Ці сапоніни мають назву полемонозиди. Крім сапонінів, містяться також ліпіди, органічні кислоти, смолисті речовини, крохмаль, ефірна олія.
Фармакологічна дія та застосування. Відхаркувальна дія зумовлена наявністю тритерпенових сапонінів, які також мають седативні властивості. За ефективністю заспокійливої дії препарати синюхи перевершують препарати валеріани. Крім того, синюха справляє антисклеротичну та гіпотензивну дію.
Застосовують як відхаркувальний засіб при катарах верхніх дихальних шляхів, бронхітах, бронхопневмоніях, абсцесах легень і як седативний засіб. Разом з травою сухоцвіту багнового синюху використовують як ранозагоювальний засіб при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки.
У науковій медицині синюха вперше була запропонована М.М.Варлаковим (1932) як замінник імпортної сенеги.
Лікарські форми. Відвар, сухий екстракт.
- астрагал шерстистоквітковий
Трава астрагалу шерстистоквіткового — Неrbа Аstrаgаlі dаsуапthі
Астрагал шерстистоквітковий — Аstrаgаlиs dаsуапthus
Родина бобові — Fаbасеае
Народні назви: солодке зілля, котячий горох, солодка трава.
Російські назви: астрагал шерстистоцветковый, астрагал густоцветковый.
Опис рослини. Багаторічна трав'яниста рослина зі стрижневою кореневою системою. Стебла численні, лежачі, прямостоячі або висхідні, заввишки до 40 см, густо вкриті листочками. Листки непарноперистоскладні, чергові, черешкові з 12—14 парами листочків. Листочки майже сидячі, довгасто-овальні або ланцетодовгасті. Прилистки ланцетоподібні, загострені. Квітки неправильні, метеликового типу. Мають світло-жовтий віночок і густоопушену дзвоникоподібну чашечку. Квітки зібрані в головчасті, щільні китиці, які виходять із пазух листків. Плід — яйцеподібно-тригранний або овальний біб. Усі частини рослини, за винятком внутрішнього боку віночка, опушені білуватими або жовтуватими волосками. Рослина цвіте в червні—липні. Плоди дозрівають у липні—серпні.
Поширення та місце зростання. Рослина в дикому вигляді зустрічається в степовій зоні на території України. Росте по схилах річкових долин, балок, на сухуватих ґрунтах, серед розріджених заростей степових чагарників і на схилах курганів. Зазвичай росте розсіяно.
Правила заготівлі. Збирають сировину у фазу масового цвітіння (червень—липень), до утворення плодів. Траву зрізують серпом або ножем на висоті 5—6 см від поверхні ґрунту.
Основні охоронні заходи. Не можна зривати траву, оскільки при цьому пошкоджуються бруньки відновлювання і рослина гине. Частину пагонів потрібно залишати для дозрівання насіння. Щорічну заготівлю на тих самих масивах проводити не молена.
Первинне оброблення. Сушіння. Термін зберігання. Зрізану траву нещільно складають у кошики або мішки і якнайшвидше доправляють до місця сушіння. Перед сушінням із сировини вилучають сторонні домішки. Сушать на горищах або під навісами з доброю вентиляцією, розклавши тонким шаром завтовшки в 5—7 см, періодично перегортаючи. Можна сушити в сушарнях за температури до 50—55°С. Сушіння вважають завершеним, якщо стебла і черешки листків ламаються, а не згинаються. Вихід сухої сировини — близько 20%. Зберігають сировину упакованою в сухих, добре провітрюваних приміщеннях.
Опис сировини. Сировиною є нездерев'янілі стебла з листками та квітками. Усі частини рослини густо опушені м'якими довгими білуватими волосками, особливо чашечка. Стебла ребристі, всередині пусті до 20 см завдовжки з 12—14 парами листочків і трикутно-ланцетоподібними, шилоподібно-загостреними білуватими прилистками. Листочки складного листка довгасто-овальні або ланцетоподібні, короткочерешкові, до 15 мм завдовжки і до 6 мм завширшки. Квітки зібрані по 10—20 в щільні головчасті китиці на довгому квітконосі. Чашечка дзвоникоподібна з п'ятьма шилоподібними зубчиками. Віночок метеликового типу. Колір стебел бурувато-сірий, листків — сірувато-зелений, квітів — жовтий. Запах специфічний, слабкий. Смак солодкуватий.
Відмінні ознаки подібних видів астрагалу.
Астрагал пухнастоквітковий. Стебла розвинуті слабко, 10 – 25 см заввишки, листки відходять нібито від основи кореня.Листки з 15 – 25 листочками. Квітконоси 2 см.рідше до 4 см завдовшки.Суцвіття мало квіткові (до 10 квіток), скупчені біля основи листків. Віночки: вітрило весельця віночка ззовні волосисті, а човник голий. Плоди видовжено-яйцеподібні, 12 – 15 см завдовжки.
Хімічний склад сировини. Сировина містить тетрациклічні сапоніни типу циклоартану (дазіантозиди), флавоноїди (кверцетин, кемперол, ізорамнетин, астрагалозид тощо), органічні кислоти, ефірну олію, кумарини, вітаміни С, Е, дубильні речовини.
Фармакологічна дія та застосування. Справляє гіпотензивну, кардіотонічну та заспокійливу дію. Розширює коронарні судини, поліпшує кровообіг у нирках, що зумовлює їх діуретичну дію. Використовують при початкових формах гіпертонічної хвороби, хронічній недостатності кровообігу І та II стадії, при серцево-судинній недостатності, що супроводжується незначними набряками, симптомами легкої збудливості, а також при гострих і хронічних нефритах.
Лікарські форми. Настій.
- заманиха висока
Кореневища з коренями заманихи — Rhіzотаtа сит rаdісіbus Есhіпорапасіs
Заманиха висока, або оплопанакс високий — Есhіпорапах elаtиm, або Орlорапах еlаtиs
Родина аралієві — Аrаlіасеае
Російські назви: заманиха высокая, ехинопанакс высокий.
Опис рослини. Невисокий колючий чагарник з висхідними малогіллястими або негіллястими стовбурцями (мал. 63). Кореневище довге, горизонтальне, щільне, здерев'яніле, злегка зігнуте. Молоді пагони стовбура густо вкриті голчастими крихкими колючками; більш старі, що лежать на землі, колючок не мають. Листки довгочерешкові, нечисленні, чергові, розміщені у верхній частині стовбура на прирості поточного року. Листкова пластинка 5—7-пальчастолопатева, округла, з серцевинною основою; черешки листків густо вкриті короткими колючками. Квітки дрібні, зеленуватого кольору, зібрані в дрібні зонтики, які у свою чергу утворюють невелику, слабкорозгалужену, залозисто-опушену китицю. Плід — соковита, червоно-оранжева кістянка. Цвіте в липні, плоди дозрівають у вересні.
Поширення та місце зростання. Зустрічається в південних районах Приморського краю. Росте виключно в ялинково-піхтових лісах, переважно в затінених місцях з високою вологістю повітря.
Правила заготівлі. Як лікарську сировину заготовлюють усю підземну частину добре розвинутих рослин. Сировину викопують восени після достигання плодів.
Основні охоронні заходи. Для відновлення заростей потрібно залишати близько четвертої частини добре розвинених рослин. Також слід чергувати місця заготівлі.
Первинне оброблення. Сушіння. Термін зберігання. Викопані кореневища та корені звільняють від ґрунту, видаляють надземну частину, почорнілі та гнилі частини кореневища і рубають на шматки до 35 см завдовжки. Сушать на горищах та в приміщеннях з доброю вентиляцією, розкладаючи тонким шаром. Під час сушіння сировину періодично перевертають. Можна сушити в су шарнях за температури 50—60°С. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Термін придатності — 3 роки. Сировину використовують для виготовлення спиртової настойки.
Опис сировини. Сировиною є шматки кореневивд з коренями. Шматки кореневищ дерев'янисті, до 35 см завдовжки і до 2 см завтовшки, циліндричні, часто зігнуті, рідше розгалужені. Зверху на кореневищі помітні кільцеві потовщення, від яких відходять додаткові корені. Зовні кора вздовж-зморшкувата, бурувато-сіра, злам — бурий з оранжевими плямами секреторних канальців. Деревина жовтувато-біла, серцевина широка, пухка, білуватого кольору. Корені нечисленні, здерев'янілі, до 1 см завтовшки, циліндричні, сильнозігнуті. Поверхня коренів глибоко вздовж-зморшкувата, бурувато-коричнева. Запах специфічний, при розтиранні сильний; смак гіркуватий, трохи пекучий.
Хімічний склад сировини. Сировина містить тритерпенові сапоніни ехіноксозиди (до 7%), будова яких не встановлена. Вважають, що вони мають структуру, близьку до панаксозидів.Також виявлено фенольні сполуки, кумарини, ефірну олію, смолисті речовини, алкалоїди.
Фармакологічна дія та застосування. Терапевтичний ефект зумовлений комплексом біологічно активних речовин рослини, який полягає в збудженні центральної нервової системи, підвищені тиску, збільшенні діурезу. Застосовують як тонізуючий засіб при нервових і психічних захворюваннях, гіпотонії, легкій формі діабету. За дією близька до препаратів женьшеню.
Лікарські засоби та лікарські форми. Спиртова настойка.
- солодка гола
Корені солодки — Rаdісеs Glусуrrhіzае
Солодка гола — Glусуrrhіzа glаbrа
Родина бобові — Fаbасеае
Народні назви: солодець, солодковий корінь.
Російські назви: солодка голая, лакричник, скифский корень.
Опис рослини. Багаторічна трав'яниста рослина заввишки 50—200 см, з міцною кореневою системою, що складається з товстого короткого кореневища і головного вертикального кореня, який досягає 4—5 м завдовжки. Від нього в горизонтальному та вертикальному напрямках відходять численні підземні пагони — паростки, або столони, які у свою чергу утворюють корені другого і наступних порядків з переплетеною багатоярусною системою. На цих столонах на деякій відстані від материнської рослини (50—100 см і більше) з кінцевих бруньок розвиваються дочірні рослини, від яких у свою чергу відходять підземні пагони з бруньками і розвиваються нові рослини. Надземні пагони відходять як від материнського кореня, так і від кореневищ, тому одна рослина може займати площу в декілька десятків квадратних метрів. Надземні пагони виростають щорічно. Стебла малогіллясті, прямі, голі, численні. Листки непарноперистоскладні, чергові з 5—10 парами яйцеподібних, блискучих, щільних, клейких від залозистих волосків листочків. Квітки неправильні, метеликового типу. Віночок блідо-фіолетовий. Чашечка трубчаста, майже двогуба. Квітки зібрані в густі пазушні китиці. Плід — біб, бурого кольору, шкірястий, прямий, нерозкривний. Насіння ниркоподібне, зеленувато-сіре. Цвіте в червні—серпні, насіння дозріває в серпні—вересні.
Поширення та місце зростання. У дикому вигляді росте в степових, пустельних і напівпустельних районах Середньої Азії, Казахстану, Південного Сходу, Кавказу, в Україні зустрічається на берегах Азовського моря та в Криму. Росте в заплавах річок, на берегах зрошувальних каналів, водойм, на солонцюватих степових луках.
Правила заготівлі. Сировину заготовлюють з березня по листопад. Перед заготівлею надземну частину викошують. На великих заростях підземну частину виорюють тракторним плугом; при рідкому травостої викопують лопатою. Корені обтрушують, відокремлюють надземну частину.
Основні охоронні заходи. Під час збирання сировини беруть 50— 75% усіх коренів і кореневищ, решту залишають у ґрунті для вегетативного розмноження та відновлення заростей. Також потрібно чергувати місця заготівлі. Повторне збирання сировини на ділянці проводять через 6—8 років.
Первинне оброблення. Сушіння. Термін зберігання. Перед сушінням із сировини видаляють корені, які мають темні плями, гнилі, вкриті пліснявою, уражені шкідниками, і нещільно складають у довгі та вузькі бурти для сушіння. Після висихання верхніх шарів коренів сировину перегортають таким чином, щоб верхні шари перемістилися вниз, а нижні — наверх. Можна сушити під навісами або в сушарнях за температури не вище ніж 50°С. Такі висушені корені називають натуральним або неочищеним солодковим коренем. Для медичного застосування свіжі або трохи підв'ялені корені очищують від корока, складають у невеликі купки і досушують на сонці, при цьому отримують очищений солодковий корінь. Корінь вважається сухим, якщо при згинанні він ламається, а не гнеться. Сировину пакують у купи масою до 200 кг. Зберігають в сухому місці, що добре провітрюється. Термін зберігання — 10 років.
Опис сировини. Шматки коренів і підземних пагонів циліндричної форми різної довжини, завтовшки 0,5—5 см і більше. Поверхня неочищених коренів і пагонів злегка вздовж зморшкувата, вкрита бурим корком; очищена сировина зверху від світло-жовтого до бурувато-жовтого кольору з незначними залишками корка; злам світло-жовтий, волокнистий. Запах відсутній. Смак солодкий, нудотний, дещо подразнювальний.
Діагностичні мікроскопічні ознаки сировини. На поздовжньому зрізі кореня солодки помітні деревинні судини: пористі судини широкі з облямованими порами або бочкоподібні (діагностична ознака солодки) та група волокон з кристалоносною облямівкою.
Порошок кореня. Препарат у розчині хлоралгідрату світло-жовтого кольору. Діагностичними ознаками є волокна з кристалоносною облямівкою, пористі судини, шматочки бочкоподібних судин, крохмаль. 80% розчин Н2S04 забарвлює порошок в оранжево-жовтий колір (гліциризин).
Хімічний склад сировини. Тритерпенові сапоніни (23%) — гліциризин і гліциризинова кислота та її аглікон — гліциретинова кислота. Гліциризин являє собою кальцієву і калієву сіль гліциризинової кислоти і надає кореням солодкого смаку. Кореневища солодки містять більше гліциризину, ніж корені. Також містять крохмаль, слизи, пектин, флавоноїди (ліквіритин, неоліквіритин, уралозид, лікуразид тощо), ефірну олію, камеді, вітамін С, смоли.
Фармакологічна дія та застосування. Застосовують як відхаркувальний і пом'якшувальний засіб при катаральних захворюваннях дихальних шляхів, як послаблювальний — при хронічних закрепах. Солодка додається до багатьох лікарських препаратів як речовина, що коригує смак. Емульгівні властивості солодки використовуються при виготовленні мікстур. Тритерпенові сапоніни солодки впливають на водно-сольовий обмін в організмі, їх дія подібна до дії гормонів кори надниркової залози. Цю здатність препаратів солодки використовують для лікування бронхіальної астми та надниркової недостатності. Солодка має протизапальні властивості, які полягають у своєрідному припиненні запальних реакцій, спричинених гістаміном, серотоніном.
Лікарські форми та засоби. Корінь, настій, сироп, густий та сухий екстракти, грудний еліксир, порошок солодкового кореня складний. Сировина входить до складу грудного, послаблювального збору та збору «Елікасол». Препарат «Гліцерам» підвищує функцію кори надниркової залози, а також використовується для лікування алергійних захворювань (дерматити, бронхіальна астма); «Ліквіритон» і «Флакарбін» застосовують для лікування гіперацидних гастритів, виразки шлунку та дванадцятипалої кишки. Рідкий екстракт кореня солодки входить до складу комплексного препарату «Гербогастрин», який застосовують при порушенні процесів травлення.
- женьшень
Корені женьшеню — Rаdісеs Gіпsепg
Женьшень – Рапах gіпсепg
Родина аралієві — Аrаlіасеае
Російські назви: женьшень, корень-человек, стосил, божественная трава.
Опис рослини. Багаторічна трав'яниста рослина заввишки до 70 см. Корінь м'ясистий, ароматний, циліндрично-видовжений, на кінці з кількома відростками, що надають йому форму, яка нагадує постать людини, та численними додатковими корінцями. Стебло одиноке, тонке, кругле, усередині пусте, зелене або буро-червоне, з кількома м'ясистими лусками біля основи і закінчується кільцем з 2—6 листків. Листки довгочерешкові, три-, п'ятипальчастоскладні. З центра кільця виходить одна квітконосна стрілка заввишки до 10 см. Вона проста, тонка і закінчується верхівковим зонтиком. Квітки дрібні, блідо-рожеві, рідше — білі. Плід — одно-, двонасіннєва кістянка квасолеподібної форми, сплюснута з боків, червоного кольору. Насіння шорстке, майже кругле. Цвіте у червні—липні, плоди достигають у серпні—вересні.
Поширення та місце зростання. Раніше женьшень зростав у достатній кількості у Приморському та Хабаровському (на півдні) краях, у Китаї, Кореї. Природні запаси женьшеню дедалі зменшуються, він зберігся лише в місцях з особливо сприятливими умовами. Росте в глухих і затінених місцях, у хвойних і мішаних лісах, в ущелинах, глибоких гірських долинах на пухкому перегнійному ґрунті. У природних умовах женьшень росте і розвивається дуже повільно. Від моменту достигання до проростання насіння минає близько двох років. Особливо повільний ріст рослини спостерігається в перші два роки. Рослина може жити до 50 років. В Україні женьшень культивується.
Правила заготівлі. Корені дикорослих рослин збирають професійні заготівельники за ліцензіями заготівельних організацій. Запаси рослини досить обмежені і є тенденція до подальшого їх скорочення. Природне відновлення запасів женьшеню надто повільне. Річний приріст кореня дикорослого женьшеню в середньому становить один грам.
Корені культивованого женьшеню заготовлюють з 4—6-річних рослин. їх викопують у вересні—жовтні вилами після відмирання надземної частини рослини.
Первинне оброблення. Сушіння. Термін зберігання. Оскільки корені женьшеню швидко гниють, їх одразу ж після викопування миють і сушать, сортують за розміром: великі, середні й дрібні. Потім сировину обробляють парою за температури 80°С, крім того, великі корені витримують протягом 1 год 50 хв, середні — 1 год 20 хв, дрібні — 1 год. Сушать після оброблення парою в сушарнях за температури 50—60°С, розкладаючи тонким шаром (в один корінь) до повітряно-сухого стану. Зберігають корені в сухому, добре провітрюваному приміщенні. Термін придатності — 2 роки 6 міс.
Опис сировини. Корені завдовжки до 25 см, завтовшки 0,7—2,5 см із 2—5 великими розгалуженнями, рідше без них. Корені стрижневі, рідше спірально-зморшкуваті, крихкі, злам рівний. Тіло кореня потовщене, майже циліндричне, зверху з яскраво вираженими кільцевими стовщеннями. У верхній частині кореня є звужене поперечно-зморшкувате кореневище — шийка. Кореневище коротке з кількома рубцями від опалих стебел, зверху утворює головку, яка являє собою розширений залишок стебла та верхівкову бруньку (іноді їх 2—3). Від шийки іноді відходять одна або кілька придаткових коренів. Шийка і головка можуть бути відсутніми.Колір коренів зверху і в розрізі жовтувато-білий, свіжий злам білий. Запах специфічний. Смак солодкий, пекучий, потім гіркуватий.
Хімічний склад сировини. Корені містять складну суміш сапонінів (понад 20). Основними є специфічні тетрациклічні сапоніни дамаранового типу — панаксозиди. Також містяться олеанова кислота, ефірні та жирні олії, цукри, крохмаль, пектинові речовини, мікроелементи (залізо, марганець тощо), ферменти, стерини, вітаміни групи В, С та ін.
Фармакологічна дія та застосування. Женьшень був відомий і використовувався в китайській медицині понад 5000 років тому. Справляє загальнотонізуючу дію, нормалізує артеріальний тиск, рівень цукру в крові, підвищує захисні сили організму, рівень працездатності, опірність до різних шкідливих дій та стресових ситуацій. Препарати женьшеню застосовують як тонізуючий засіб при гіпотонії, втомі, перевтомленні, неврастенії, зниженні працездатності, особливо після тривалих захворювань, при діабеті тощо.
Лікарські форми та засоби. Настойка; сухий та рідкий екстракти входять до складу препарату «Йохімбекс-гармонія» і комплексних імпортних ліків тонізуючої дії.
- аралія маньчжурська
Корені аралії маньчжурські — Rаdісеs Аrаlіае тапdshuriсае
Аралія маньчжурська — Аrаlіа тапdshиriса
Родина аралієві — Аrаlіасеае
Російські назви: аралия высокая, аралия маньчжурская.
Опис рослипи. Невелике, струнке дерево заввишки до 6 м, що нагадує пальму. Корені циліндричні, довгі. Стовбур тонкий, прямий, нерозгалужений, густо вкритий численними великими міцними колючками. На верхівці стовбура є густе Кільце великих, двічіперистоскладних, довгочерешкових листків завдовжки до 1 м. Квітки дрібні, білі або зеленуваті, зібрані в зонтики, які утворюють на верхівці стовбура великі гіллясті волотеподібні суцвіття. Плід — кулястий, ягодоподібний, синьо-чорний, з п'ятьма кісточками. Цвіте в липні—серпні. Плоди достигають у другій половині вересня.
Поширення та місце зростання. Росте на Далекому Сході — в Приморському і Хабаровському краях, а також у Кореї і Північному Китаї. Зустрічається в листяних лісах як підлісок, утворюючи важкопрохідні зарості.
Правила заготівлі. Збирають пізно восени після дозрівання насіння або рано навесні. Викопують лопатою або спеціальним пристосуванням у вигляді довгого металевого важеля; починають копати від стовбура у напрямку периферії. Викопують корені діаметром 1—3 см (дрібніші корші не збирають).
Основні охоронні заходи. При заготівлі не треба викопувати всю кореневу систему. Один корень, що відходить від стовбура, потрібно залишати в ґрунті (з численними придатковими коренями, які сприяють відновленню заростей). Крім того, рекомендується посадити на місці викопаної рослини кореневий живець. Також потрібно чергувати місця заготівлі.
Первинне оброблення. Сушіння. Термін зберігання. Викопані корені очищують від ґрунту, видаляють корені діаметром понад 3 см. Сушать у добре провітрюваних приміщеннях або в сушарнях за температури 60°С. У суху погоду можна сушити на свіжому повітрі. Зберігають у сухому, прохолодному, захищеному від світла приміщенні. Сировина надходить на фармацевтичні підприємства. Термін зберігання сировини — 3 роки.
Опис сировини. Цільні або вздовжрозчеплені шматки коренів завдовжки до 8 см і діаметром до 3 см, із нечисленними дрібними бічними коренями. Корені легкі, повздовжзморшкуваті, з корком, який сильно облущується. Кора тоненька, легко відділяється від деревини. Злам скалкуватий. Колір коренів зверху коричнево-сірий, на зламі білувато- або жовтувато-сірий. Запах ароматний. Смак трохи в'яжучий, гіркуватий.
Хімічний склад сировини. Містить тритерпенові сапоніни групи β-амірину, похідні олеанової кислоти. Основні з них аралозиди А, В, С. Також містить крохмаль, алкалоїд аралін, білки, вуглеводні, ефірну олію, смоли, холін.
Фармакологічна дія та застосування. Застосовують як тонізуючий засіб при астенічних, астенодепресивних станах, неврастенії, гіпотонії, а також для профілактики розумового та фізичного перевтомлення, як адаптогенний засіб. Препарати аралії за своєю дією близькі до женьшеню.
Препарати протипоказані при підвищеній нервовій збудливості, безсонні, гіпертонічній хворобі, епілепсії. Не рекомендується приймати препарати ввечері.
Лікарські форми та засоби. Настойка аралії на 70%-му етанолі, препарат «Сапарал» у таблетках по 0,05 г; корінь аралії входить до складу гіпоглікемічного збору «Арфазетин».
- ортосифон тичинковий
Листя ортосифону тичинкового — Fоlіа Оrtоsірhопіs stатіпеі
Ортосифон тичинковий (нирковий чай) — Оrtоsірhоп stатiпеиs
Родина ясноткові — Lатiасеае
Російські назви: ортосифон тычиночный, почечный чай, кошачьи усы.
Опис рослини. Тропічна рослина, акліматизована і введена в культуру. На батьківщині, в екваторіальній зоні Південно-Східної Азії — багаторічний, вічнозелений напівкущик до 1,5 м заввишки. У культурі — однорічна трав'яниста рослина до 80 см заввишки. Стебел декілька. Вони чотиригранні, голі,. гіллясті, знизу — темно-фіолетові, зверху — зелені з фіолетовими вузлами. Листки супротивні, короткочерешкові, майже ромбоподібної форми, з клиноподібною основою та загостреною верхівкою; край — нерівномірно-великозубчастий. Квітки зібрані на верхівках стебел та гілок по три в пазухах листків і утворюють переривчасте китицеподібне суцвіття. Квітки двогубі, біля основи трубчасті, блідо-фіолетові. Тичинок чотири, вони лілові з темно-фіолетовими пиляками і виходять далеко з зіву віночка. Маточка має ниткоподібний стовпчик, довша за тичинки. Через те, що тичинки та маточка набагато довші за віночок, рослину ще називають «котячі вуса». Плід — чотиригорішок (у культурі дозріває рідко).
Поширення та місце зростання. Тропічна зона Південно-Східної Азії та Австралії, Індонезія. Культивується у тропічних і субтропічних країнах, на Кавказі. Росте на помірно вологих, родючих, удобрених ґрунтах.
Правша заготівлі. Листки та флеші (верхівки пагонів) збирають протягом усього періоду вегетації. Зібрані флеші поміщають у затінок для прив'ялювання та ферментації протягом 24—36 год. Сушать швидко в сушарнях за температури 30—35°С. Можна сушити на сонці. Закінчення сушіння визначають за ламкістю стебла. Упаковують нещільно. Зберігають у сухому місці, оскільки сировина легко відволожується і стає непридатною для використання. Термін зберігання — 4 роки.
Опис сировини. Шматки листків, стебел та верхівки пагонів (флеші). Листки поламані, рідше цільні, частково скручені, короткочерешкові. Листкова пластинка ромбоподібно-еліптична або довгаето-яйцеподібна, на верхівці загострена, основа клиноподібна, у верхній частині краї великопилчасті, біля основи цілокраї, зверху гола, знизу вздовж жилок має рідкі волоски. По всій пластинці листка зустрічаються залозки (під лупою). Стебла чотиригранні, завтовшки до 2,5 мм, завдовжки до 120 мм. Верхівки пагонів із супротивними листками.Колір листків зелений, сірувато-зелений або фіолетово-бурий; стебел — зеленувато-коричневий або фіолетово-коричневий, на зламі — жовтувато-білий. Запах слабкий. Смак слабко-гіркуватий, трохи в'яжучий.
Хімічний склад сировини. Сировина містить тритерпенові сапоніни (похідні а-амірину), урсулову кислоту, флавоноїди, ефірну олію, органічні кислоти, дубильні речовини, жирну олію, гіркий глікозид ортосифонін, сліди алкалоїдів, мінеральні речовини (значна кількість калієвих солей).
Фармакологічна дія та застосування. Настій має сечогінні властивості; цей ефект супроводжується виведенням із організму разом із сечею хлоридів, сечовини і сечової кислоти. Галенові препарати діють спазмолітично на органи з гладенькими м'язами і підвищують секреторну активність слизової оболонки шлунка. Ортосифон використовують при гострих та хронічних захворюваннях нирок, що супроводжуються набряками та утворенням сечових каменів; при циститах і уретритах, подагрі, цукровому діабеті, жовчнокам'яній хворобі і холециститах, при різних захворюваннях серцево-судинної системи, які супроводжуються набряками.
Лікарські форми. Настій; сировина, розфасована в коробки, брикети.
- діоскорея ніппонська
Кореневища з коренями діоскореї — Rhіzотаtа сит rаdісіbиs Dіоsсоrеае
Діоскорея ніпонська — Dіоsсоrеа пірропіса
Родина діоскорейні — Dіоsсоrеасеае
Російська назва: диоскорея ниппонская.
Опис рослини. Багаторічна дводомна трав'яниста ліана з витким стеблом завдовжки до 4 м. Кореневище горизонтальне, товсте зі слідами стебел, що відмерли. Корені тоненькі, жорсткі. Листки чергові, черешкові, широкояйцеподібні з серцевинною основою, 3—7-лопатеві. Листкові пластинки короткоопушені. Квітки одностатеві з простою оцвітиною, дрібні, блідо-зеленого кольору. Тичинкові квітки зібрані по 3—7 в напівзонтики й утворюють прості поодинокі пазушні китиці. Маточкові квітки зібрані в суцвіття проста китиця. Плід — тригнізда коробочка. Цвіте в липні—серпні, насіння дозріває у серпні—жовтні.
Поширення та місце зростання. Росте в Приморському та Хабаровському краях (південні райони), на південному сході Амурської області. Зустрічається в широколистяних лісах, рідше на галявинах кедрово-широколистяних лісів; особливо добре росте на згарищах і вирубках.
Правила заготівлі Збирають у літньо-осінній період, переважно під час дозрівання насіння. Кореневища з коренями викопують лопатою або киркою.
Основні охоронні заходи. Заготівлю сировини потрібно проводити вибірково, залишаючи до 30% рослин на кожній зарості для відновлення. Не збирають сировину з дрібних рослин, довжина яких не досягла 1 м. На місці викопаних рослин рекомендується висіяти насіння діоскореї або прикопати невеликий шматочок її кореневища. При виконанні правил заготівлі зарості відновлюються через 20 років, після чого з них можна знову заготовляти сировину діоскореї.
Первинне оброблення. Сушіння. Термін зберігання. Викопані кореневища звільняють від ґрунту, видаляють надземну та гнилі частини. Кореневища рубають на шматки завдовжки до 10 см. Заготовлену сировину слід оберігати від потрапляння під дощ. Перед сушінням кореневища з коренями пров'ялюють під навісами. Сушать на свіжому повітрі або горищах з доброю вентиляцією. Краще сушити в сушарнях за температури 60—80°С, розклавши тонким шаром у 10 см і періодично перегортаючи. Можливе сушіння на сонці. У висушеній сировині допускається не більше ніж 0,5% відлущеного корку й уламків дрібних коренів діоскореї. Сировину зберігають у сухому, добре провітрюваному приміщенні, на стелажах. Термін придатності — 3 роки. Сушіння вважають закінченим, якщо кореневища при згинанні ламаються з тріском.
Опис сировини. Шматки кореневищ завдовжки до 30 см і діаметром до 2 см, циліндричні, трохи зігнуті або перекручені, утворюють товсті відгалуження, слабко уздовж-зморшкуваті, зверху вкриті тонким шаром корка, який у сировині зазвичай злущується. На поверхні кореневища є вирости у вигляді пеньочків, на яких помітно залишки відмерлих стебел. Від кореневищ відходять тонкі корені завдовжки до 40 см і діаметром близько 1 мм. Злам кореневищ рівний, білий або кремовий. Поверхня кореневищ світло-коричнева або жовтувата, після відлущування корка жовтувата. Запах слабкий, специфічний. Смак гіркий, трохи пекучий.
Хімічний склад сировини. Сировина містить до 8% стероїдних сапонінів, основним компонентом яких є діосцин.
Фармакологічна дія та застосування. Знижує рівень холестерину в крові, зменшує відкладання ліпідів в артеріальних судинах та печінці, покращує функцію серця, збільшує діурез. У медичній практиці застосовують для профілактики та лікування атеросклерозу судин головного мозку, серця, а також при атеросклерозі в поєднанні з гіпертонічною хворобою. Також сапоніни діоскореї є субстанцією для синтезу стероїдних гормонів кортизону, прогестерону тощо.
Лікарські засоби. Препарат «Поліспонін» у таблетках по 0,1 г, який належить до списку Б.
- якірці сланкі
Трава якірців сланких — Неrbа Тrіbиlі terrestris
Якірці сланкі — Тrіbиlиs tеrrеstris
Родина паролистові — Zуgорhуllасеае
Народна назва: бабині зуби.
Російська назва: якорцы стелющиеся.
Опис рослини. Однорічна трав'яниста рослина, що стелиться по землі, з тонким коренем. Стебла густо опушені жорсткими волосками. Вони лежачі, розгалужені, до 100 см завдовжки. Листки парноперистоскладні, супротивні, з гострими дрібними ланцетоподібними прилистками біля основи. Окремі листочки складного листка зазвичай мають 6—8 пар. Вони майже сидячі , продовгуваті, з тупою верхівкою. Квітки поодинокі, дрібні, жовті, на коротких квітконіжках, розміщені в пазухах листків. Плоди п'ятикутні, розпадаються на п'ять вкритих гострими колючками горішків, схожих на зірочки. Цвіте в квітні— травні. Плоди дозрівають у червні—серпні.
Поширення та місце зростання. Росте на півдні України. Зустрічається в Криму, в степу і зрідка в лісостепу на сухих ґрунтах та пісках уздовж доріг, біля житла, на пустирях, а особливо сильно засмічують посіви на ґрунтах, що зрошуються.
Правша заготівлі. Траву заготовлюють у фазу цвітіння і плодоношення, тобто протягом усього літа, з квітня до вересня. Траву зрубують киркою або мотикою біля поверхні ґрунту або висмикують рослину з коренем.
Основні охоронні заходи. Сировину можна заготовлювати на тій самій ділянці протягом кількох років, оскільки період плодоношення дає змогу насінню дозріти та осипатись ще до початку заготівлі сировини.
Первинне оброблення. Сушіння. Термін зберігання. Зібрану сировину пров'ялюють протягом 2—3 год на сонці. Сушать на горищах або під навісом, розклавши її пухким шаром завтовшки до 20 см. Вихід сухої сировини становить 30%. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Термін зберігання сировини — 5 років.
Опис сировини. Стебла тонкі, густоопушені. Листки супротивні, парноперистоскладні, завдовжки 3—8 см з дрібними гострими ланцетоподібними прилистками. Листочки завдовжки 4—15 мм, продовгуваті, верхівка тупа, зверху короткогустоопушені або голі, знизу з довгими притиснутими волосками. Квітки дрібні, жовті, на коротких квітконосах. Плоди дрібні, сухі, п'ятикутні, розпадаються на тверді зірочкоподібні плодики, які мають 2—4 тверді гострі колючки. Колір сировини світло-зелений. Запах слабкий, специфічний. Смак солодкувато-гіркий.
Хімічний склад сировини. Сировина містить до 2% стероїдних сапонінів. Основними є діосцин, грацилін та ін. Також є флавоноїди (рутин, астрагалін тощо), дубильні речовини, смоли, вітамін С.
Фармакологічна дія та застосування. Препарати якірців справляють антисклеротичну, незначну гіпотензивну дію, посилюють перистальтику кишечника та інтенсивність жовчовиділення. Посилюють діурез, стимулюють секрецію шлункового соку. Також стероїдні сапоніни якірців є субстанцією для отримання гормональних препаратів — «Кортизону», «Прогестерону» тощо.
Лікарські форми та засоби. Препарат «Трибуспонін» застосовують у комплексній терапії атеросклерозу (загального, церебрального, коронарних судин), зберігають за списком Б. Медична промисловість випускає рідкий екстракт якірцю.
ВИСНОВОК
до другого питання:
Повна характеристика лікарських рослин, що містять сапоніни, дає можливість, в повному обсязі згідно з вимогами ДФ ХІ, довести ідентичність ЛР, провести якісні реакції на основну групу діючих речовин, якісно провести заготівлю, сушіння ЛРС, яка містить сапоніни.
ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК:
Загальна характеристика сапонінів та повна характеристика ЛР, що містять сапоніни, дає можливість майбутньому спеціалісту правильно та якісно застосовувати ці знання при проведенні ідентифікації цих рослин, при встановленні відповідності ЛРС, згілно вимог ДФ ХІ; провести заготівлю ЛРС, правильно висушити та зберігати ЛРС; грамотно інформувати хворих про фармакологічну дію препаратів, які виготовляють з ЛРС, що містить сапоніни.