Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ТЕМА 5. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА
1. Поняття та структура політичної культури юриста.
2. Рівні політичної культури юриста.
3. Принцип політичного нейтралітету у професійній діяльності юриста.
1. Поняття та структура політичної культури юриста
Політична культура юриста — це обумовлені політичними
знаннями, уміннями, навичками і втілені на практиці правила (норми) його поведінки як суб'єкта політичної влади.
Нормативна основа політичної культури юриста:
Структура політичної культури юриста.
політичні цінності, виробити стійкі політичні орієнтації й установки;
Юрист, залишаючись у рамках своєї професії, зобов'язаний обслуговувати конституційні основи суспільного ладу і чинного законодавства. Він вправі критикувати існуючі недоліки і порушення з позиції закону, використовуючи правові можливості і засоби. Оголошення ж держави і суспільства кримінальними, міркування про системну кризу, антинародний характер влади, зрозуміло, повинні допускатися в демократичному суспільстві. Але висловлюватися вони повинні в рамках діяльності політика, а не з позицій професійної діяльності юриста. Юрист повинен керуватися державними інтересами і цілями, передбаченими Конституцією України.
Не можна уявити собі юриста без твердих громадських установок. Юрист зобов'язаний бути патріотом своєї Вітчизни, служити суспільству, керуючись законом, бути переконаним у доцільності і необхідності основних принципів демократичної, соціальної і правової держави.
Кожен юрист — носій індивідуальної політичної культури. З формальної точки зору юриста (суддю, прокурора, слідчого та ін.) можна змусити бути поза політичними інститутами і процесами. Але було б недемократичним примушувати його відмовитись від політичних поглядів і політичних схильностей узагалі, не брати участь у політичному процесі, не втілювати світоглядні орієнтації в типових для нього вчинках.
Юристи-практики є творцями національної політики, а не сторонніми спостерігачами. Їхня участь в обговоренні законопроектів не вільна від політичних пристрастей. Так, обговорення юристами Конституції України — політичний захід, оскільки сама Конституція в значній мірі складається з норм, що безпосередньо регулюють політичні відносини володарювання. Голосування за ту чи іншу партію на виборах до Верховної Ради — показник певних політичних симпатій. Політичні дії юристів зобов'язані бути легальними, тобто відповідними закону.
Юрист повинен вміло користуватись усіма світовими політичними цінностями, принципами і нормами, що отримали законодавче закріплення в країні: гласністю, демократією, політичним плюралізмом, політичними правами і свободами тощо. Вони є його політичним інструментарієм.
Важливим політичним інструментарієм юриста є демократія — одна з фундаментальних цінностей людства. В основі демократії лежить політична рівноправність громадян на участь в управлінні справами суспільства і держави, насамперед рівність виборчих прав, що дає можливість вибору між різними політичними альтернативами — варіантами розвитку суспільства і держави.
Юрист має можливість використовувати усі форми й інститути демократії — брати участь в управлінні державними справами через
представницьку і безпосередню форми народовладдя (у референдумах, виборах, всенародному обговоренні законопроектів та ін.), формуванні системи органів держави і місцевого самоврядування (не зловживаючи при цьому владою), захисті й охороні конституційно закріплених політичних прав і свобод громадянина відповідно до міжнародних стандартів.
Конституційно закріплений принцип гласності виражається в гарантованому праві на свободу думки і слова, на вільне висловлювання своїх поглядів і переконань, у праві вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або іншим способом — за власним вибором, у праві направляти індиві дуальні і колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а та кож до посадових і службових осіб (ст.ст. 34, 40 та ін. Конституції України). Уміння юриста користуватися цим демократичним прин ципом означає не тільки реалізацію конституційних прав як грома дянина, але й обов'язків як посадової особи, покликаної сприяти встановленню повного інформаційного обміну між державою і громадянським суспільством.
Якісний стан структурних елементів політичної культури у кожного юриста, як і у будь-якого громадянина, різний, що дозволяє говорити про індивідуальний варіант політичної куль тури особи. Такий якісний стан політичної культури юриста можна пода ти таким чином:
|
Ступінь освоєння політичних знань |
Характер політичної орієнтації |
Міра входження у реалізацію політичної влади |
Індивідуальний варіант політичної культури юриста залежить від сукупності факторів соціального, історичного й особистісного по рядку, що обумовлені професійними можливостями, зафіксованими в законах, посадових інструкціях, положеннях етичних кодексів і т. п.
2. Рівні політичної культури юриста
Було б неправильно відносити культуру юриста-практика виня тково до політичних поглядів, що розкривають його ставлення до держави, партій, громадсько-політичних рухів, методів управління та ін. У своєму відношенні до політичних явищ і процесів юрист насамперед керується правом і законом, а також вихідними світо глядними позиціями. Тому політична культура юриста являє со бою багаторівневий феномен:
Розглянемо кожен з цих рівнів більш докладно.
Світоглядні орієнтації визначаються вибором політичних пози цій, виходячи з переваги цінностей — індивідуальних чи колекти вних, релігійних чи атеїстичних, національних чи інтернаціональних, конфронтаційних чи консенсусних, прагматичних чи ідеалістичних та ін. Цей рівень соціально-культурної орієнтації — загальнородове джерело активності людини. Він залежить від загальної культури юриста, цінностей і орієнтирів загальнокультурного розвитку суспі льства. Як правило, світоглядні орієнтації мають найбільшу інерт ність серед інших рівнів політичної культури юриста.
Відношення юриста до влади (на відміну від іншого громадя нина) як до публічного центру керівництва — прийняття (пануван ня — примусу) має свою специфіку, що обумовлена його професій но-правовими знаннями і службовим становищем.
Працівник юридичної сфери формує свою оцінку влади, її здібно стей і меж у виданні законів, їх застосуванні на основі більш глибо ких знань, чим працівник неюридичної сфери. На цій професійно-правовій основі він виробляє своє відношення як громадянин (а не як посадова особа) до своїх політичних прав і обов'язків. Тут юрист виступає як суб'єкт політики, для якого політичні і правові норми: 1) є засобом оцінок соціальних явищ і процесів; 2) закріплюють не обхідну поведінку в конкретній політичній ситуації.
Політичні норми передбачають і відповідальність суб'єктів по літики за їх порушення. Особливість політичної відповідальності полягає в тому, що вона настає за провинні діяння, а не за політич ний недогляд, необережність, нерішучість та ін. Видами політич ної відповідальності можуть бути осуд, відставка, позбавлення довіри, відкликання (наприклад депутата-юриста, обраного до па рламенту).
Рівень громадських уявлень юриста є ядром його політичної культури. Для юриста, який бере участь в політичному житті, принципове значення має сформований в його свідомості концепту альний підхід до співвідношення «держава — особа»: або пріори тет особи перед державою — гуманістичний (природно-правовий), або пріоритет держави перед особою — державницький (юридико-позитивістський).
Концептуальний підхід до співвідношення «держава — особа» є більш значимим, ніж його партійні чи політично-групові симпатії. Він визначає його відношення до влади, закону, права, держави, партійних програм, до всіх політичних явищ. Юристу слід керу ватися принципом паритету, балансу інтересів держави і особи у своїй практичній діяльності. Будучи офіційною особою держави, юрист-практик, з одного боку, є виразником її інтересів, а з ін шого — захисником прав і свобод людини.
Його професійно-правові обов'язки часто накладають істотний відбиток на політичні погляди. І нерідко сформований концептуаль ний підхід до влади вступає в його свідомості в конфлікт з його про фесійно-службовими обов'язками. Тут варто зробити вибір: або службова, або політична кар'єра, якщо політична активність юриста висока (наприклад керівництво партією, балотування кандидатом у депутати за партійним списком).
Відношення юриста до різних політичних явищ: державної політики, міждержавних зв'язків, аж до ставлення до себе як су б'єкта політичної влади — визначається першими двома й особливо другим рівнем. Він передбачає реальне включення юриста у всі державні і суспільні справи, подолання розриву між загальними й особистими інтересами, підвищення активності у всіх сферах громадського життя. При цьому юрист не повинен боятися зміни політичного курсу держави. Керуючись Основним законом, він зо бов'язаний толерантно ставитися до інакомислення, плюралізму думок при будь-якому політичному курсі держави.
На кожному з рівнів політичної культури формуються ціннісні орієнтири юриста, що впливають на форми і різновиди його полі тичної поведінки. Рівні політичної культури юриста можуть містити прогресивні і регресивні елементи, включати елементи протилеж ної спрямованості. Важливо, щоб політична культура юриста була орієнтована на самоцінність особи, недоторканність і гарантії її громадянських прав, а форми його політичної діяльності, що є за собами вираження поглядів, були тільки законними.
3. Принцип політичного нейтралітету у професійній діяльності юриста
Юристи-практики, як і всі громадяни, незалежно від сфери діяль ності і займаної посади, можуть і повинні мати політичні погляди, бути прихильниками політичної платформи будь-якої політичної партії або руху, брати участь у виборах, обиратися самі. Юристи не повинні у зв'язку зі здійсненням ними своєї професійної діяльності позбавлятися волі вираження думок, і, зокрема, наданого їм права: а) брати участь в обговоренні проблем, пов'язаних з організацією і реорганізацією системи юстиції; б) вступати або вільно створюва ти місцеві, національні і міжнародні професійні організації; в) про понувати і роз'ясняти розроблені проекти правових реформ в інте ресах суспільства і інформувати громадськість про дані питання.
Будь-яке обмеження прав і можливостей особи юриста в самостій ній переробці суспільного багатства, ціннісного освоєння суспіль ного досвіду зменшує роль політичної культури як у його поведінці, так і в політичному житті суспільства. Тому в ст. 35 Конституції України записано: «Кожний має право на свободу світогляду». Ця стаття відповідає ст. 19 «Загальної декларації прав людини» 1948 р.: «Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх вираження».
Отже, юристу як громадянину України дано право вільно поєднуватися в політичні партії і громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод, задоволення політичних та інших інтересів (за винятком обмежень, установлених зако ном в інтересах національної безпеки і суспільного порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей). Однак юристу як особі, що знаходиться на державній службі, встанов лені обмеження в користуванні цим правом. Визначеним категорі ям юристів законодавчо забороняється належати до політичних партій, брати участь у політичних акціях. Це невходження в сус пільні об'єднання, що переслідують політичні цілі, і є принципом політичного нейтралітету як необхідної умови нормального фун кціонування демократичної держави.
Специфіка діяльності юристів як державних службовців, юрис тів — працівників правоохоронних і судових органів полягає в тому, що вони не можуть бути членами будь-якої партії. У противному разі вони втратили б здатність виконувати покладені на них функції і перетворилися б в арену міжпартійних дискусій або боротьби різ них партійних інтересів. Єдино вірним виходом є деполітизація цих органів. Юристи повинні бути політично нейтральними і не по рушувати норм стосовно їх фахів, закріплених у Конституції і законах про заборону політичної діяльності. Така позапартійність, обмеження політичних прав і свобод працівників судових і правоохоронних органів є формальною, державно-обов'язковою, узаконеною, легальною. Вона відповідає міжнародним актам: Міжна родному пакту про громадянські і політичні права, що був прийнятий на Генеральній Асамблеї ООН у 1966 р., Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини й ін. У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, зокрема, говориться про можли вості обмежень стосовно створення суспільних асоціацій «для осіб, що входять до складу збройних сил і поліції» (ст. 22). Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини, закріплюючи право на об'єднання (ст. 11), містить обмеження в користуванні цим правом «для осіб, що входять до складу збройних сил і поліції, державного управління».
Що стосується інших професій, то для них у міжнародних доку ментах не встановлюються обмеження в створенні суспільних об' єднань і членства в них. У порівнянні з міжнародними документами законодавство України розширило коло юристів-практиків, яким заборонена участь у політичних об'єднаннях. Ця заборона відносить ся не тільки до працівників міліції, але й до всіх правоохоронних і су дових органів. Про категорії юристів, що не можуть бути члена ми політичних партій, чітко сказано в Законі України «Про політичні партії в Україні». До них віднесені: 1) судді; 2) працівники прокуратури; 3) працівники органів внутрішніх справ; 4) співробітники Служби безпеки України; 5) юристи — військовослу жбовці; 6) працівники органів доходів і зборів; 7) персонал Державної кримінально-виконавчої служби України.
Розглянемо конкретно, як виражений принцип політичного нейтралітету (неучасті в політичних партіях) у Конституції Ук раїни і деяких спеціальних законах, присвячених діяльності пра цівників системи правоохоронних і судових органів.
Відповідно до ст. 127 Конституції України професійним суддям за боронено належати до політичних партій і профспілок, брати участь у політичній діяльності, одержувати представницький мандат. У ст. 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підкреслюється: «Суддя не може належати до політичної партії чи професійної спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках». Політична нейтральність судді вимагає від нього не виявляти політичні симпатії чи антипатії: не здійснювати матеріальної допомоги визначеним політичним партіям, не брати участь у політичних демонстраціях, не агітувати за кандида тів у депутати і т. п. Щоб бути незалежними, судді не повинні дозво лити втягнути себе в партійні дебати, які обов'язково відбуваються в політичній системі будь-якого суспільства.
Вимога позапартійності судової діяльності властива всім цивілізованим державам. Ця вимога записана в Кодексі судової етики США: суддя не повинен втруча тися в політичну діяльність.
Стаття 6 Закону України «Про Службу безпеки України» назива ється «Позапартійність Служби безпеки України». У ній вказується, що використання Служби безпеки України в партійних, групових або особистих інтересах не допускається. Діяльність партій, рухів і інших суспільних об'єднань, що переслідують політичні цілі, у Службі безпеки України забороняється. На період служби або роботи за трудовим договором членство працівників Служби безпе ки України в таких об'єднаннях припиняється. Як виняток, дозво ляється членство працівників, що уклали трудовий договір зі Слу жбою безпеки України, у професійних союзах.
Стаття 3 Закону України «Про міліцію» проголошує, що у підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій. При виконанні службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу політичних партій та інших об'єднань громадян. А згідно ст. 18 цього Закону працівники міліції не можуть бути членами по літичних партій.
Працівникам органів прокуратури України не дозволяється бути членами громадських об'єднань, політичних партій і рухів, брати участь у їхній діяльності. Ст. 6 Закону України «Про прокура туру» підкреслює: «Співробітники прокуратури не мають права на лежати до яких-небудь політичних партій або рухів». Однак голо вне полягає не у встановленні обмежень, а в тім, щоб ніякі політичні переваги не виявлялися в практичній діяльності працівників юриди чної сфери.
Що стосується інших категорій юристів (нотаріус; адвокат; юрисконсульт; працівник органів реєстрації актів цивільного стану; юрист, що працює в органах законодавчої і виконавчої влади), то вони, як і будь-який громадянин, мають право створювати політичні партії і бути їх членами.
Політична діяльність усіх категорій юристів-практиків, крім зазначених у Законі України «Про політичні партії України», яким вона заборонена, відбувається у таких формах:
1) політичної участі — пряме або опосередковане утягнення у розробку і реалізацію політико-управлінських рішень в країні, вплив на політичну спрямованість дій у міжнародному співтоваристві. Утягнення у політику на національному рівні припускає висування політико-посадових осіб і вплив на їхню діяльність. Залучення до процесів політико-владних співвідносин відбувається у таких формах участі: виборах; референдумах; контролі за діяльністю політичних лідерів і інститутів; політичних мітингах, зборах, маніфестаціях; одержанні і передачі політичної інформації; політичних партіях і ру хах, громадських об'єднаннях та ін.;
2) політичного функціонування — управління діяльністю по літичних інститутів (державних органів, політичних партій і рухів), управління загальними справами і процесами задоволення потреб суспільства і соціальних груп: визначення механізму прийняття рі шень, діяльність щодо прийняття рішень, добору і розстановки ка дрів, контролю за виконанням рішень і роботи кадрів та ін.