Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
81.Суть маркетингу в туризмі.
Туризм за головними характеристиками суттєво не вирізняється від інших форм господарської діяльності. Тому засади сучасного маркетингу можуть бути застосовані також і в туризмі.
Водночас, туризм має свою специфіку, яка вирізняє його не лише від торгівлі товарами, а й від інших форм торгівлі послугами. Йдеться про торгівлю як послугами, так і товарами, про особливий характер споживання туристичних послуг і товарів у місці їхнього виробництва, а також – у певній ситуації.
У туризмі результат діяльності зводиться до туристичного продукту. Основний туристичний продукт – це комплексне обслуговування, тобто стандартний набір послуг, який продають туристам в одному „пакеті”
У маркетингу виробництва діє маркетингова формула – 4 „Пі”, а у маркетингу сфери обслуговування – маркетингова формула – 7 „Пі”.
1. Product (послуга як товар).2. Place (місце).3. Promotion (стимулювання збуту).
4. Price (ціна).5. People (кадри).6. Physical environment (матеріальне середовище).
7. Process (надавання послуги).
Розгляньмо докладніше:
1. Product (послуга як товар).
1) Розроблення сервісної концепції,визначення необхідного рівня сервісу,розроблення комплексу послуг,визначення асортименту послуг і забезпечення їх торговою маркою.
2. Place (місце).
Місце розташування:
- через неможливість фізичної (речової) форми розподілу послуг на ринку, клієнти змушені самі приходити до місця отримання послуги;- зазвичай туристичні фірми мають вигідне місцерозташування.
Канали розподілу: - інтернет
3. Promotion (стимулювання збуту):рекламна діяльність, матеріальні чинники.
4. Price (ціна):розроблення прейскуранта для складників усього комплексу послуг,
виявлення нових сервісних можливостей.
5. Person (кадри): завдання стосовно кадрового складу Кадрова політика
6. Physical environment (матеріальне середовище):Функція надавання послуг у комплексі, Функція забезпечення сприяння,Функція залучення в соціум,Функція диференціації.
7. Process (процес надавання послуги):Стандартизація ,Ступінь участі клієнта.
Маркетинг у туризмі для застосування й ефективного розвитку потребує:
• глибокого насичення ринку послугами, тобто існування ринку покупця;
• високої конкурентної боротьби туристичних фірм за переваги споживачів;
• вільних ринкових відносини
• вільної діяльності адміністрації туристичного підприємства щодо визначення цілей фірми, стратегії, управлінських структур, розподілу коштів за статтями бюджету і т.д.
Зважаючи на це, для маркетингу в туризмі характерні:
• орієнтація на ефективне розв’язання проблем конкретних споживачів. Ринок складають споживачі з певними потребами, для задоволення яких вони й хочуть та можуть придбати туристський продукт.
• орієнтація на певний комерційний результат, що для фірми означає поступове оволодіння визначеною часткою ринку відповідно до довготермінових цілей фірми.
• комплексний підхід до досягнення визначених цілей, оскільки успіх забезпечує сукупність взаємопов’язаних та взаємозумовлених засобів маркетингу.
89.Функції менеджменту
Під функціями менеджменту слід розуміти відносно відокремлені напрями управлінської діяльності, тобто трудові процеси у сфері управління. Вони відображають суть та зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління.
Функції менеджменту виникли в результаті поділу та спеціалізації праці.
А.Файоль виділяв планування, організацію, розпорядництво, координування та контроль як функції менеджменту. Мескон, Альберт і Хедоурі запропонували розглядати 4 функції: планування, організацію, мотивацію та контроль. Останній підхід є найбільш привабливим, оскільки дослідження показують, що саме ці функції беруть участь у здійсненні будь-якого управлінського процесу. функції менеджменту класифікуються за рядом ознак.
На першому етапі функції доцільно класифікувати за ознакою їхнього місця в менеджменті. У відповідності з нею вони можуть бути: основні, тобто ті, які беруть участь у будь-яких управлінських процесах, і часткові (спеціальні), за допомогою яких здійснюються лише певні управлінські процеси. До основних функцій відноситься планування, організація, мотивація та контроль, до часткових - управління основним виробництвом, його технічною підготовкою, капітальним будівництвом тощо.
За ознакою об'єкту - це функції управління підприємством, відділом, дільницею тощо.
За ознакою елементів виробничо-господарської діяльності - це функції управління працею, предметами та знаряддями праці, інформацією.
Реалізація будь-яких спеціальних функцій здійснюється шляхом застосування основних функцій. Дослідження взаємозв'язку функцій дає можливість удосконалювати управління, формувати ефективну систему менеджменту, усувати його зайві ланки, бюрократичні перепони.
84.Туристична індустрія. Поняття про туристичну індустрію.
Бурхливий розвиток масового туризму у світі зумовив відповідний розвиток індустрії туризму і суміжних галузей економіки, науки і культури, системи освіти.
Зважаючи на ці передумови, туристична індустрія – сукупність різних суб’єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів.
Індустрія туризму бере свій початок ще у часи середньовіччя – у сфері організації паломництва з країн Європи до святих місць.
На сучасному етапі розвитку у сфері туризму діють різноманітні типи підприємств, що здійснюють туристичну діяльність: організатори туризму (туроператори і туристичні агентства), перевізники, готелі й інші підприємства системи розміщення, підприємства громадського харчування, заклади системи розваг, інші туристичні й суміжні з ними послуги, до яких варто віднести: підприємства банківської сфери, послуг страхування, інформації та інші.
В умовах національного і культурного відродження України на шляху розбудови незалежної держави туризм набуває виняткового значення як важливий фактор міжгалузевих зв'язків і ринкових відносин у національній економіці нашої країни.
З економічної точки зору привабливість туризму як галузі, що надає послуги, полягає у більш швидкій окупності вкладених коштів та отриманні доходу у вільно конвертованій валюті. У багатьох країнах туризм входить у першу трійку провідних галузей держави, розвивається швидкими темпами і відіграє важливе соціальне та економічне значення, оскільки він: збільшує місцеві доходи; створює нові робочі місця; розвиває всі галузі, пов'язані з виробництвом туристичних послуг; розвиває соціальну та виробничу інфраструктури у туристичних центрах; активізує діяльність народних промислів і розвиток культури та сприяє їм; забезпечує зростання рівня життя місцевого населення; збільшує валютні надходження.
Безперчним є вплив туризму на культуру і соціум. Туризм може бути як джерелом міжнародної дружби, миру і взаєморозуміння, так і мати згубний вплив на долю корінних народів, стати причиною деградації навколишнього середовища, порушення приватності, народності, гідності та справжності. До можливих позитивних впливів туризму варто віднести розвиток позитивного тсаавлення один до одного, вивчення культури і звичаїв один одного, зниження негативного сприйняття і стереотипів, сприяння повазі, толерантності і терпимості один до одного. Крім того, якщо місцева культура є основою для залучення туристів в регіон, це допомагає зберегти місцеві традиції, ремесла, які, можливо ,були на межі знищення. До переваг також варто віднести гордість місцевих жителів. Підвищення їх самооцінки, національної свідомості та збільшення почуття етнічної ідентичності. Та зіншого боку, негативний вплив може виражатись у створенні негативного ставлення один до одного напруженості, ворожості, зіткненні цінностей,почутті неповноцінності або переваги та етноцентризму. Зв'язок тур індустрії з освітніми установами теж доволі тісний, що виражається у їхній співпраці, розвитку молодіжного туризму, його популяризації у навчальних закладах.
93.Функція менеджменту “планування”.
Під плануванням розуміють відносно відокремлений вид управлінської діяльності, який визначає перспективу й майбутній стан організації.
В залежності від направлення та характеру завдань, що вирішуються, розрізняють три види планування: стратегічне, тактичне та оперативне.
Стратегічне планування полягає здебільшого у визначенні головних цілей діяльності фірми та орієнтоване на визначення запланованих кінцевих результатів, при цьому враховуються способи та засоби досягнення поставлених цілей, а також забезпечення необхідними ресурсами. Стратегічне планування охоплює період в 5-10 років, впливає на функціонування всієї системи управління, має віддалені наслідки.
Тактичне планування здійснюється на основі стратегічного і є інструментом здійснення стратегічних планів. Це вид планування стосується в першу чергу умов господарських операцій: виробничих потужностей, фінансування, інвестицій, середніх строків збуту, персоналу.
Оперативне планування здійснюється на нижньому рівні організації – це планування конкретних дій на короткотривалий період. Для цього виду планування детально розробляються засоби та способи вирішення завдань, використання ресурсів, а також впровадження нових технологій.
Розглянемо деякі з планів.
Стратегічне планування містить встановлення цілей організації, аналіз середовища та стану організації, оцінку стратегічних альтернатив та вибір стратегії. Планування реалізації стратегії є логічним продовженням стратегічного планування та спрямоване на розробку способів її реалізації.
Найбільш прикладне значення має схема процесу стратегічного планування, запропонована Месконом, Альбертом і Хедоурі, яка містить наступні етапи: Встановлення місії організації, Визначення цілей організації, Оцінка й аналіз зовнішнього середовища, Управлінське дослідження сильних і слабких сторін організації, Аналіз стратегічних альтернатив, Вибір стратегії, Реалізація стратегії, Оцінка стратегії.
Кінцевим результатом стратегічного планування мають бути конкретні рішення й показники (рівень прибутків та витрат, обсяг реалізації тощо).
Стратегічне планування визначає те, чого й коли хоче досягнути організація. Але для виконання її цілей важливо знати, як реалізувати стратегію. Тобто існує необхідність планування реалізації стратегії, яке здійснюється з:
- використанням адміністративних важелів (тактики, процедур, правил, політики);
- допомогою економічних важелів (шляхом формування бюджету, застосування системи показників).
Важливим напрямом використання планування організації є розробка бізнес-плану, який потрібен для: самого підприємця як орієнтир у його діяльності; майбутніх компаньйонів та співробітників, яких доцільно залучати до справи; банкірів та інвесторів, послугами яких треба користуватися; найманих менеджерів при здійсненні ними керівних функцій.
Бізнес-план містить наступні розділи:
Вступ, Характеристика продукції (послуг) та аналіз ситуації у сфері майбутньої діяльності .Оцінка ринку збуту та конкуренції .Стратегія маркетингу. План виробництва. Організаційний план .Юридичний план. Оцінка ризику та страхування. Фінансовий план.
Після завершення розробки план повинен бути перетворений у логічну послідовність цілеспрямованих дій. Ефективність плану визначається двома параметрами: ступінню прийняття його виконавцями та його якістю, професіоналізмом. Тільки при високих значеннях цих параметрів на нього можна покладати певні надії.
92.Функція менеджменту “організація”.
Функція організації полягає в забезпеченні діяльності підприємства (організації) шляхом координації дій працівників трудового колективу, враховуючи наявну формальну та неформальну її складові, формуючи корпоративний дух підприємства. У центр уваги при цьому менеджмент ставить людину, працівника.
Здійснюючи організаційну діяльність, менеджер діє в умовах складної структури підприємства, головними компонентами якої є: а) формальна організація; б) неформальна організація; в) працівник; г) трудовий колектив; д) корпорація.
Формальна організація. У специфічному розумінні - це каркас для розміщення окремих працівників, керівників всіх рівнів. Усяка формальна організація має свою структуру управління, під якою слід розуміти впорядковану сукупність органів (підрозділів), які дозволяють управляти організацією та взаємовідносинами в ній.
В ієрархічній побудові ті рівні управління, які відображають виробничо-господарську структуру організації, утворюють лінійну структуру управління. Необхідність переробки інформації, встановлення зв'язків обумовили появу функціональних служб, тобто штабів у системі управління, які створили функціональну структуру управління. Саме сукупність лінійних та функціональних органів складає формальну організаційну структуру управління підприєм¬ством.
Крім двох основних організаційних структур управління - лінійної та функціональної - існує ще ряд їхніх видів, які є комбінацією двох перших.
Лінійна структура управління складається із взаємно упорядкованих органів у вигляді ієрархічної драбинки, піраміди підпорядкування: директор - начальник цеху - майстер дільниці - бригадир і т.д. У цьому ланцюгу немає керівника, який би не підпорядковувався сам і якому б не підпорядковувалися інші.
Перевагами лінійного управління є одержання підлеглими несуперечних між собою завдань і розпоряджень; повна відпо¬відальність кожного керівника за результатами роботи; простота, чіткість і зрозумілість взаємовідносин ланок і працівників управління; відсутність потреби у великому штаті управлінців.
Недоліком даної структури управління є те, що вона вимагає високої компетентності лінійних керівників із усіх питань; наяв¬ність організаційної нерівності керівників через різні їхні статуси
Лінійна структура управління може використовуватися тільки в умовах відносно простої системи організації праці з постійними умовами та завданнями менеджменту.
Функціональна структура управління базується на ієрархії органів, які забезпечують виконання кожної функції управління на всіх рівнях.
91.Функція менеджменту “мотивація”.
Після того, як здійснено планування та організацію управлінської діяльності, потрібно забезпечити успішне виконання роботи. З цією метою використовують мотивацію — вид управлінської діяльності, який спонукає працівників до неї. Мотивація передбачає:
а) стимулювання за допомогою зовнішніх чинників (матеріальне й моральне стимулювання);
б) мотивування внутрішніх (психологічних) спонукань до праці.
Вплив мотивації на поведінку людини залежить від багатьох чинників. Мотивація може бути сильною і слабкою, може змінюватися під впливом діяльності людини, що й зумовлює зміну її поведінки у процесі роботи. Старанність, наполегливість у досягненні цілей формуються сильними мотиваційними чинниками, а наслідком слабкої мотивації є лише таке виконання роботи, яке не спричинить покарання. Отже, мотивація визначає пріоритети ділової активності, посилює бажану поведінку людини.
Розуміння внутрішніх механізмів мотивації праці дає змогу менеджерам виробити ефективну політику в сфері трудових відносин, створити «режим найбільшого сприяння» для тих, хто справді хоче продуктивно працювати.
Сутність мотивації розкривають за допомогою категорій «мотив», «потреба», «стимул», «винагорода».
Мотив — спонукальна причина дій і вчинків людей. Від того, якими мотивами людина керується у своїй трудовій діяльності, залежить її ставлення до роботи і кінцевий результат. Мотив формується «всередині» людини і зумовлений багатьма чинниками.
Потреба — фізіологічне або психологічне відчуття нестачі чогось.
Потреби виникають разом із народженням індивіда, розширюються в міру його розвитку,
що, відповідно, позначається на поведінці. Коли індивід усвідомлює потребу, він зорієнтований на досягнення того результату, який забезпечить задоволення потреби.
Бажаного результату можна досягти під впливом стимулів.
Стимули — спонукання до дії, викликані зовнішніми факторами.
Вони можуть мати позитивну або негативну спрямованість. Позитивно спрямовані стимули називають винагородою.
Винагорода — все те, що людина вважає цінним для себе, чого вона прагне досягти і чим би хотіла володіти.
Винагороди поділяють на: матеріальні (заробітна плата, преміювання, система пільг тощо); моральні (визнання заслуг працівника, підвищення по службі, надання повноважень при виконанні роботи, формування почуття особистої причетності до успіхів фірми та ін.).
Незважаючи на те що між мотивацією і кінцевим результатом діяльності людини немає однозначного зв'язку (це зумовлено впливом випадкових або суб'єктивних факторів — здібності, емоційний стан, вплив третіх осіб тощо), ефективність менеджменту значною мірою залежить від того, наскільки адекватні стимулюючі заходи. Тому менеджер повинен своєчасно вносити відповідні зміни у мотиваційний процес, зважаючи на зміну структури потреб працівників. Головне завдання керівника — не в задоволенні всіх потреб співробітника, а у створенні таких умов, за яких він міг би задовольнити їх сам. Система мотивування має бути побудована так, щоб співробітник був упевнений у перспективі подальшого задоволення потреб.
82.Сучасні теорії мотивації в менеджменті.
Протягом усієї історії науки керування розвивалися мотиваційні теорії. Наведімо деякі з них.
Психоаналітична теорія. Творцем цієї теорії є австрійський психіатр Зиґмунд Фрейд. Він розглядав особистість як єдність трьох частин: а) „іт” (воно) — резервуар інстинктів та імпульсів психіки; б) „его” (я) — особиста визначеність, усвідомлення себе; в) „суперего” — моральні аспекти свідомості й поведінки людини.
За Фрейдом, мотиваційні сили людини містяться саме в її „іт”, якого вона не осмислює, бо є підсвідоме. І коли б удалося зрозуміти поведінкові (інстинктивні) устремління людей, то їх можна було б спрямувати на користь суспільному виробництву.
Теорія драйвів. Ця теорія ґрунтується на тому, що всіляка система (зокрема особистість) має тенденцію самостійно підтримувати свій внутрішній стан. Творцем цієї теорії є американський психолог Карл Галл. За цією моделлю, поведінка людини, підтримана будь–яким стимулом, досить міцно закріплюється в її психіці. У результаті такого підкріплення людина починає діяти за певними шаблонами. Якщо відбуваються якісь зміни у стимулах, то у психіці особистості починають діяти драйви (захоплення, потяги), які намагаються нейтралізувати ці зміни та повертають її до попереднього стану.
Гедоністична теорія. Згідно з цією теорією людина прагне до того, щоб максимізувати задоволення й мінімізувати дискомфорт, біль. Одним з ініціаторів цієї теорії є американський психолог П.Юнг, який доводить, що задоволення виступає тим головним чинником, який визначає активність і організацію поведінки людей.
Знання тверджень цих концептуальних теорій дає змогу менеджерові усвідомити загальний підхід до функції „мотивація”. Однак ці теорії, не будучи безпосередньо прив’язаними до процесу виробництва, не можна визнати стратегічними.
У тактичному плані питання мотивації конкретних працівників, як найпоширеніші в системі ринкової економіки, є теорії ієрархії потреб А.Маслоу, теорія потреб Мак–Клеланда, теорія потреб Туган–Барановського, теорія „мотиваційної гігієни” Ф.Герцберга, теорія очікувань Врума й теорія справедливості С.Адамса.
Теорія ієрархії потреб Маслоу. Згідно з цією мотиваційною теорією спонукання працівників до продуктивної та якісної праці пов’язане з потребами людини. За гіпотезою А.Маслоу, потреби можуть бути зведені до чіткої ієрархії: а) фізіологічні потреби (їжа, вода, повітря); б) потреби в безпеці й захищеності; в) соціальні потреби (сім’я, колеги по роботі); г) потреби в повазі з боку інших ; ґ) потреби в самовираженні .
Теорія потреб Мак–Клеланда. За цією теорією потрібно враховувати три головні потреби: прагнення до успіху, соціальні прагнення й прагнення до влади.
Теорія потреб Туган–Барановського. Видатний український вчений Туган–Барановський виділив 5 груп потреб:
а) фізіологічні; б) статеві; в) симптоматичні інстинкти та потреби;
г) альтруїстичні; д) потреби практичного характеру.
Теорія „мотиваційної гігієни” Ф.Герцберга. На його думку праця, яка приносить задоволення, сприяє психічному здоров’ю людини.
Теорія очікувань Врума. Ця теорія ґрунтується на припущенні, що людина спрямовує свої зусилля на досягнення якої–небудь мети у тій мірі, в якій оцінює ймовірність винагороди за них.
Теорія справедливості. Згідно з цією теорією працівники суб’єктивно порівнюють свої винагороди із затраченими зусиллями та з винагородами інших працівників, які виконують аналогічну роботу. Доки працівники не будуть вважати винагороди справедливими, їхня віддача в роботі буде низькою.
95. Цілі та завдання ВТО. Напрями діяльності ВТО
Розвиток міжнародного туризму стає усе актуальнішим. За оцінками ВТО, кількість іноземних туристів у найближчому майбутньому. подвоїться, і з однієї держави в іншу подорожуватиме понад мільярд осіб. У таких умовах неминуче виникнуть проблеми і труднощі, пов’язані з перетинанням кордонів і виконанням прикордонних та інших туристських формальностей. У цьому зв’язку особливо гостро постає питання про регулювання туризму в рамках не тільки окремо взятої країни і сусідніх з нею держав, а й світового співтовариства взагалі. Значну частину цієї роботи і проводить ВТО як основна міжурядова організація в галузі туризму. ВТО представляє інтереси майже 150 країн – дійсних членів; 5 територій – асоційованих членів, а також понад 400 членів, що приєдналися (членів Ділової Ради ВТО).
Датою „народження” ВТО вважають 2 січня 1975 р. (цього дня набули чинності її статутні норми і правила. ВТО утворилася в результаті реорганізації створеного 1925 р. Міжнародного Союзу Офіційних Туристських Організацій (МСОТО).
Цілі та завдання. Згідно з п.1 ст.3 Статуту основна мета ВТО – „сприяти розвиткові туризму для внесення вкладу в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, мир, процвітання, загальну повагу і дотримання прав людини й основних свобод для всіх людей незалежно від раси, статі, мови і релігії”.
Напрями діяльності ВТО:
• співробітництво з метою розвитку туризму. Рекомендації і допомога урядам з широкого кола питань, що стосуються туризму, визначення потреби в інвестиціях і передачі технологій, а також маркетинг і просування туризму;
• розвиток людських ресурсів. Базова структура для організації системи освіти і професійної підготовки в галузі туризму,
• довкілля. ВТО сприяє забезпеченню сталого розвитку туризму і вживанню практичних заходів для розв’язання екологічних проблем;
• якість розвитку туризму. ВТО працює над усуненням бар’єрів на шляху розвитку туризму і стимулює лібералізацію торгівлі туристськими послугами, а також вживає заходів з охорони здоров’я туристів та їхньої безпеки;
• статистика, економічний аналіз і дослідження ринку. ВТО є основним центром збору, аналізу і поширення даних з туризму з понад 180 країн і територій. ВТО постійно спостерігає й аналізує тенденції розвитку туризму у світі;
• комунікації і документація. Відділ ВТО із зв’язків з пресою і комунікаціям діє як видавничий підрозділ. У центрі документації ВТО зосереджена значна кількість джерел інформації і різноманітних даних у галузі туризму.
Важливими напрямами діяльності ВТО є спрощення туристських обмінів і формальностей; визначення й узгодження законодавчого порядку регулювання туризму, також у виникненні надзвичайних обставин (епідемій, стихійних лих тощо).
ВТО – єдина міжурядова організація, відкрита для оперативного туристського сектору (приватних турфірм).
Отже, ВТО, не будучи спеціалізованою установою ООН, має, однак, чинні угоди з цією найавторитетнішою міжнародною організацією і низкою її спеціалізованих установ.
88. Функції маркетингу.
Ґрунтуючись на принциповій методології маркетингу як ринковій концепції управління та збуту, виокремлюють чотири комплексні функції та низку підфункцій.
Структурно їх розподіляють так:
Аналітична функція
1. Вивчення ринку.
2. Вивчення споживачів.
3. Вивчення товару (товарної структури).
4. Аналіз внутрішнього середовища підприємства.
Виробнича функція
1. Організація виробництва нових товарів (послуг).
2. Організація постачання (закупівель).
3. Управління якістю та конкурентоспроможністю готової продукції.
Функція збуту
1. Організація системи просування товару (послуги).
2. Організація сервісу.
3. Організація системи формування попиту і стимулювання збуту.
4. Проведення цілеспрямованої товарної політики.
5. Проведення цілеспрямованої цінової політики.
Функція управління та контролю
1. Організація стратегічного й оперативного планування на підприємстві.
2. Інформаційне забезпечення управління маркетингом.
3. Організація системи комунікацій на підприємстві.
4. Організація контролю маркетингу (зворотні зв'язки, ситуаційний аналіз).
80. Сутність і структура маркетингового дослідження.
Маркетингове дослідження спрямоване на забезпечення найефективнішого пристосування виробництва і сфери обслуговування та їх структур до запитів і вимог ринку.
Найважливішим завданням маркетингового дослідження є визначення умов, за яких можна досягти оптимального співвідношення між попитом та пропозицією товарів на ринку. Аналіз попиту та пропозиції дає можливість визначити, як реалізуються на певному ринку відносини між виробниками і споживачами товарів, які умови визначають тенденції формування, розвитку попиту та пропозиції в досліджуваний період та їх перспективи. Вивчення умов ринку доповнюють дослідження і оцінювання діяльності фірм, які працюють на ринку, їхніх позицій, здійснюваних ними методів торгівлі, застосовуваної ними комерційної практики, стилю ринкових відносин. Тому іншим важливим завданням маркетингового дослідження є визначення конкурентних позицій певних видів продукції фірми і її самої на досліджуваному ринку та орієнтація виробництва на випуск таких виробів, яким би був забезпечений збут на конкретних ринках при одержанні фірмою запланованого прибутку.
Виконання цих завдань можливе завдяки обліку результатів маркетингового дослідження при прийнятті керівництвом фірми рішень у галузі розробки нової продукції, визначенні структури та оптимальних витрат виробництва, щоб досягнути високої якості своєї продукції. Тобто діяльність фірми грунтується на ринковій концепції, яка розглядає всі стадії підготовки і безпосереднього виробництва продукції, а також її збут. Маркетингове дослідження вивчає певний (обумовлений) ринок або його сектор (сегмент), враховуючи запити певних категорій споживачів, що вимагає ретельного вивчення і споживчого, і виробничого попиту. Цим зумовлена потреба застосування комплексного підходу до маркетингового дослідження, а саме:
o вивчення, аналіз і оцінювання всіх елементів і чинників, що впливають на тенденції розвитку, структуру, характер відносин на певному, обраному для вивчення ринку, у їх взаємозв'язку;
o вивчення умов ринку у взаємозв'язку зі станом і тенденціями розвитку загальногосподарської кон'юнктури певної країни і кон'юнктури певних товарних ринків;
o вивчення зовнішніх (оточення) і внутрішніх чинників, що впливають на господарську діяльність власної фірми.
Маркетингове дослідження повинно дати розгорнуту та обгрунтовану платформу для розроблення програми маркетингу продукту, що забезпечує, з одного боку, врахування вимог ринку до продукції, яку виробляє фірма, а з іншого - є основою для визначення цілей і стратегії її функціонування та розвитку, розроблення асортиментної й збутової політики. Отже, у ланцюжку комплексного маркетингового дослідження визначальну роль відіграє збут, який є завершальною стадією всього відтворювального циклу, свідчить про правильність зробленого аналізу і дає найточнішу картину ефективності проведеного дослідження з подальшим урахуванням фірмою попиту і вимог споживачів при виробництві продукції. Результати маркетингового дослідження є також основою формування поточного і майбутнього попиту на продукцію фірми.
Є безліч визначень поняття маркетингового дослідження, а саме:
o маркетингове дослідження - це систематичний збір, відображення та аналіз даних про проблеми, пов'язані з маркетингом товарів і послуг;
o маркетингове дослідження - це виявлення усіх можливостей фірми зайняти конкурентні позиції на певному ринку або в його сегменті через пристосування фірмою своєї продукції до попиту і вимог покупців;
o маркетингове дослідження - це визначення цілей, пошук, добір і систематизація засобів та методів, за допомогою яких фірма прагне досягти певного результату.
Сьогодення змінило сформований колись стереотипний підхід до маркетингових досліджень і трактує їх не як пропозиції клієнту того, що він хоче, а що йому потрібно, а також як прогнозування тенденції розвитку і сфери діяльності фірми.
Проведення маркетингових досліджень - не лише одноразова акція, яка дає можливість реалізувати певну мету фірми, а й постійно здійснюваний процес і вид маркетингової діяльності, спрямованої на постійне пристосування виробництва до вимог певних споживачів. Тому результати досліджень використовують для корегування планів та поточної виробничо-збутової діяльності фірми. Ринок, який зазнає постійних змін, дає поштовх до проведення таких досліджень.
Маркетингове дослідження - комплексне поняття, яка містить всі види дослідницької діяльності, пов'язані з розробкою і запровадженням у життя маркетингових заходів.
Структуру маркетингового дослідження визначають його цілі та завдання. Вона складається з двох взаємозалежних частин: дослідження певного ринку, аналіз умов реалізації продукції та дослідження власних можливостей для виходу фірми на ринок та зміцнення позицій на ньому. Тобто маркетингове дослідження певного ринку є частиною комплексного дослідження, структура якого - це низка операцій, представлених на рис. 8.1.
Глибина і спрямованість маркетингових досліджень залежать передусім від характеру діяльності фірми, продукції, яку вона випускає (споживчого чи виробничого призначення), ступеня її диверсифікованості, величини капіталу і рівня доходів. Цілі та стратегія підприємства також визначають масштаб досліджень.
96. Штаб-квартира ВТО. Офіційні мови ВТО. Фінансування ВТО
Штаб-квартира. Всесвітня туристська організація є юридичною особою і може користуватися на території країн-членів певними привілеями та імунітетом, що визначені в окремих угодах, укладених організацією. Відповідно до Статуту ВТО, місце перебування організації визначається і може бути в будь-який час змінене рішенням Генеральної асамблеї. Зокрема, на підставі Конвенції між ВТО й Іспанією про правовий статус організації в Іспанії, текст якої був підписаний 10 листопада 1975 року і ратифікований Іспанією 8 жовтня 1976 року (Конвенція набула чинності 2 червня 1977 року і схвалена Генеральною асамблеєю ВТО 31 травня 1977 року), штаб-квартира ВТО 1 січня 1976 року була перенесена з Женеви до Мадриду в будівлю, яку передав для ВТО іспанський уряд (адреса: Calle Capitбn Haya, 42-28020 Madrid, Spine; тел.: (34 91) 567 81 00;).
Офіційні мови ВТО - англійська, іспанська, російська і французька. Виправлення до Статуту ВТО про визнання арабської офіційною мовою організації, схвалені на третій сесії генеральної асамблеї 1979 року, досі не набули чинності, оскільки їх не підтримала більшість дійсних членів організації.
Фінансування. Бюджетні витрати ВТО на здійснення адміністративних функцій і реалізацію спільної програми роботи покриваються за рахунок членських внесків і будь-яких інших надходжень відповідно до фінансових правил організації.
Бюджет ВТО, проект якого складає генеральний секретар, розрахований на два роки.
94. Цивільно-правова та інші види відповідальності суб’єктів туристичної діяльності.
За неналежне виконання своїх зобов'язань туроператор, турагент, інші суб'єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства.
Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб'єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини.
Спори майнового характеру між суб'єктами туристичної діяльності та споживачами туристичних послуг вирішуються у встановленому порядку з дотриманням вимог цього Закону.
За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та в порядку, встановленому законом, застосовують заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення суб'єктом господарювання
правопорушення та ліквідацію його наслідків.
87. Участь України в міжнародних туристичних організаціях
Правову основу міжнародного співробітництва в галузі туризму становлять міжнародні договори України, укладені відповідно до Закону України "Про міжнародні договори України" ( 3767-12 ).
Держава сприяє розширенню та зміцненню міжнародного співробітництва в галузі туризму на принципах і нормах, розроблених Всесвітньою туристською організацією (ВТО).
Органом державної влади, що забезпечує представництво і реалізацію інтересів України в галузі туризму у відносинах з іншими країнами та з міжнародними туристичними організаціями, є центральний орган виконавчої влади в галузі туризму, який у встановленому порядку бере участь в укладенні міжнародних договорів з питань туризму.
Україна бере участь у діяльності міжнародних туристичних організацій відповідно до міжнародно-правових зобов'язань України та статутних документів таких організацій.
85. Туристичні ресурси України.
Туристичними ресурсами України є пропоновані або такі, що можуть пропонуватися, туристичні пропозиції на основі та з використанням об'єктів державної, комунальної чи приватної власності.
Напрями освоєння і розвитку туристичних ресурсів України визначаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування відповідно до програм розвитку туризму.
Класифікація та оцінка туристичних ресурсів України, режим їх охорони, порядок використання з обліком гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля, порядок збереження цілісності туристичних ресурсів України, заходи для їх відновлення визначаються відповідно до закону.
Унікальні туристичні ресурси можуть знаходитися на особливому режимі охорони, що обмежує доступ до них. Обмеження доступу до туристичних ресурсів визначається їх реальною пропускною спроможністю, рівнем припустимого антропогенного навантаження, сезонними та іншими умовами.
Під час містобудівного планування, проектування, розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів містобудування на територіях рекреаційних зон відповідні органи виконавчої влади, власники об'єктів містобудування повинні передбачати максимальну інтеграцію споруджуваних об'єктів до місцевого соціально-економічного, природного та історико-культурного середовища.
86. Учасники відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності.
Учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в
інтересах яких здійснюється туристична діяльність.
Суб'єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність (далі - суб'єкти туристичної діяльності), є:
- туристичні оператори (далі - туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;
- туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на
турагентську діяльність;
- інші суб'єкти підприємницької діяльності, що надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг;
- гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідники та інші фахівці туристичного супроводу - фізичні особи, які проводять діяльність, пов'язану з туристичним супроводом і які в установленому порядку отримали дозвіл на право здійснення туристичного супроводу, крім осіб, які працюють на відповідних посадах підприємств, установ, організацій, яким належать чи які
обслуговують об'єкти відвідування;
- фізичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності та надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування тощо.
Перелік посад фахівців туристичного супроводу, кваліфікаційні вимоги до них та порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу визначаються центральним органом виконавчої влади в галузі туризму.
90. Функція менеджменту контроль.
Контроль – це процес, за допомогою якого керівництво організації визначає, чи правильні їх рішення і чи не потребують вони корегування, тобто змін у ту чи іншу сторону.
Процес контролю – це послідовність дій, яка складається із встановлення стандартів, виміру фактично досягнених результатів і проведення корегування у випадках суттєвого відхилення досягнених результатів від попередньо встановлених стандартів.
Функція контролю проводиться за допомогою попереднього, поточного і заключного видів. Попередній відбувається до фактичного початку робіт у процесі їх планування, поточний – під час проведення робіт і заключний – після пр оведених робіт. Останні два – за допомогою зворотного зв’язку.Контроль є таким типом діяльності щодо управління, який дає змогу вчасно виявити проблеми, розробити і здійснити заходи, спрямовані на коригування ходу та змісту робіт в організації до того часу, коли проблеми набудуть ознак кризи. Остаточна мета контролю полягає в тому, щоб обслуговувати різні плани і цілі менеджменту. Основне завдання контролю — забезпечити досягнення цілей
і місії організації. Потреба контролю є об’єктивною і визначаєть-
ся дією таких чинників:
• зміною законів, політики, структури організації тощо;
• небезпекою виникнення кризових ситуацій;
• потребою підтримувати успіх організації;
• боротьбою за ринки збуту товарів;
• інші.
83.Туризм: види та форми.
З огляду на мету та умови можна виокремити форми і види туризму.
Залежно від виду, туризм поділяють на: внутрішній або національний – подорожі у межах своєї країни; іноземний або міжнародний – подорожі поза межами країни.
Внутрішній туризм обслуговує переважно громадян своєї країни, іноземний – туристів з-за кордону. Для кожної країни здійснення туристських подорожей її громадян за кордон буде пасивним туризмом, а приїзд іноземців – активним.
За характером організації туризм поділяють на: плановий (організований); самодіяльний (неорганізований).
Плановий туризм – це внутрішній туризм за маршрутами, розробленими і організованими відповідними туристичними організаціями, з наданням туристам певного комплексу послуг (екскурсійне обслуговування, транспортне перевезення, забезпечення місцями проживання, харчування тощо). Подорожі груп або окремих туристів, що здійснюються не за планом, передбаченим туристичними організаціями і підприємствами, є самодіяльним (неорганізованим) туризмом. Туристи самі вибирають і розробляють маршрути своїх подорожей
За кількістю учасників виокремлюють: індивідуальний туризм; груповий туризм.
Подорож окремої сім’ї або однієї людини за власним планом – це індивідуальний туризм, подорож групи людей – груповий. Хоча деякі теоретики виділяють подорож окремої сім’ї як сімейний туризм.
За термінами і тривалістю подорожей туризм поділяють на: короткочасний (туризм „вихідного дня”); тривалий.
Короткочасний туризм передбачає перебування людей у туристичній подорожі не більше трьох діб.
За територіальною ознакою внутрішній туризм поділяють на: місцевий; дальній.
Місцевий туризм передбачає організацію туристичних подорожей у межах рідного краю, а дальній – за його межами.
За інтенсивністю туризм поділяють на: постійний; сезонний: односезонний; двосезонний.
Під постійним туризмом розуміють рівномірне відвідування туристських районів і населених пунктів упродовж року, а під сезонним – у певний час року. Сезонний туризм поділяють на односезонний і двосезонний. Односезонний туризм поширений у тих районах, які відвідують у певний час року, переважно влітку або взимку, а двосезонний туризм характеризується туристичними потоками і влітку, і взимку.
Залежно від мети подорожі туризм поділяють на: пізнавальний (екскурсійний) – відвідування та ознайомлення з пам’ятними місцями та пам’ятками культури, історії, природи; оздоровлювально-пізнавальний – поєднання цілей оздоровлення і пізнання; курортно-лікувальний – пересування людей, зумовлене потребою поліпшити стан здоров’я; спортивний – участь у спортивних заходах; вихідного дня – перебування кілька днів за межами міст, також у спеціалізованих зонах відпочинку; діловий – відвідування об’єктів за професійним інтересом; релігійний; зелений; аматорський – мисливство, рибальство тощо.
Туризм також поділяють на активний і пасивний. Активні види туризму передбачають види відпочинку і подорожей, розваг, спорту (скалелазіння, спортивні ігри, плавання на плотах по бурхливих ріках, підводний туризм тощо), що потребують значного фізичного навантаження і доступні не всім категоріям туристів.
Пасивні види туризму орієнтовані на спокійнішу і менш напружену, щодо фізичних навантажень, програму туру або туристської подорожі. Вони розраховані на осіб, схильних до розміреного відпочинку, пізнавальних турів, що потребують менш напруженого циклу переміщень і фізичних навантажень. Це відпочинок на морських, гірських, водолікувальних курортах, оздоровлювальні тури. Це стосується і турів для сімей з дітьми, туристів похилого віку і пенсіонерів.