Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

Подписываем
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
з дисципліни “Господарське законодавство”
студента 4-го курсу 1-ї групи
заочного факультету
спеціальності 6.050107 “Економіка підприємства”
shura19@yandex.ru
(номер залікової книжки )
Викладач:
ЗМІСТ
Вступ ............................................................................................................................................. стор. 3
Теоретична частина
Практична частина
Список літератури .................................................................................................................. стор. 16
ВСТУП
Поняття господарства може співпадати з поняттям виробництво і економіка, якщо за межі господарського виробництва винести майнові і немайнові відносини, повязані з веденням домашнього господарства (відносини між членами сімї). Господарське право зосереджує увагу на відносинах, що виникають між юридичними особами, їх органами управління, державними субєктами підприємницької діяльності.
Предметом цих відносин в процесі господарської діяльності є чисельні організаційні та майнові відносини, що виникають і реалізуються між юридичними особами незалежно від їх форм власності; між ними та органами державного управління або відносини між органами управління.
Господарське право, як і будь-яку іншу юридичну дисципліну, можна визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право - система норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.
У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з господарською діяльністю. Зокрема, держава здійснює функції загального управління економікою, З ц виробництва, науки і техніки; економічні зв'язки в галузі будівництва; транспортні відносини; експедиторські операції; надання різноманітних послуг; банківські (кредитні, розрахункові та ін.) операції.
Законодавство про нормативні документи (технічні норми) та умови їх застосування. Воно в основному представлене декретами Кабінету Міністрів: "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" від 8 квітня 1993 р., "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10 травня 1993 р/, а також Законом України "Про державне регулювання видобутку і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" від 18 листопада 1997 р. та Законом України "Про метрологію та метрологічну діяльність" від 11 лютого 1998 р..
Законодавство про арбітражні суди та арбітражний процес визначає організацію та діяльність арбітражного суду - незалежного органу у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також організацію та діяльність міжнародного комерційного арбітражу (третейського суду) щодо розв'язання спорів, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків.
Господарське законодавство це сукупність правових актів, що містять данні норми. Джерела: 1 блок (Конституція, Конституційний договір, акти референдумів), 2 блок (міжнародні акти і закони України, Укази президента щодо економічних реформ, Декрети Кабінету Міністрів, Постанови Верховної Ради України), 3 блок (Укази президента України), 4 блок (Закони Автономної республіки Крим), 5 блок (Постанови Верховної Ради республіки Крим), 6 блок (Постанови Кабінету Ради Міністрів України і Постанови Ради Міністрів СРСР), 7 блок (Рішення місцевих органів самоврядування), 8 блок (Відомчі та інші акти), 9 блок (Локальні акти).
Норми господарського права як загальні правила поведінки суб'єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі - формі нормативних актів. Саме у формі нормативних актів норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто функціонують як загальні обов'язкові правила господарювання. Відповідно господарське законодавство загалом можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права. Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти. Такі форми права, як звичай, судовий прецедент, у цій сфері застосовуються рідко.
Згідно з першим визначенням предметом господарського законодавства є господарські відносини у спеціальному розумінні, тобто відносини між організаціями щодо виробництва і реалізації (поставки, купівлі-продажу, міни) продукції, відносини у капітальному будівництві, відносини у закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників (агропідприємств та фермерських господарств), відносини організацій усіх видів транспорту з клієнтами та між собою, відносини у державному страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності, планові та господарсько-процесуальні відносини. Це точка зору представників теорії господарського права. Згідно з нею господарське законодавство являє собою самостійну галузь - систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо організації і здійснення господарської діяльності в галузі суспільного виробництва та обігу. [Л - 6]
Друге визначення предмета господарського законодавства формулюється не за предметом регулювання ("господарські правовідносини"), а за "критерієм адресата" - за відношенням нормативних актів до народного господарства, адресуванням їх цьому об'єктові (а не господарюючим суб'єктам майнових відносин).
Згідно з цим визначенням господарське законодавство є сукупністю нормативних актів, які регулюють усі, а не тільки господарські, правовідносини у народному господарстві. Таке визначення терміна "господарське законодавство" узагальнює адресоване економіці цивільне (насправді господарське), трудове, фінансове, земельне, екологічне та інші окремі системи законодавства. Тобто це безмежно широка "суперсистема" законодавства ("безмежний нормативний масив"). Прихильники цієї теорії називають господарське законодавство не галуззю, а "нормативним масивом" - терміном, змістовно-понятійні межі якого з'ясувати важко. Він охоплює всі нормативні акти, які так чи інакше стосуються народного господарства. Враховуючи, що і суто господарсько-правових актів у нас дуже багато, наукова цінність цієї теорії досить сумнівна.
Ознаки та особливості господарського законодавства, однією з яких є комплексний зміст основних нормативних актів, більш повно характеризують цю галузь законодавства. Переважна більшість нормативних актів господарського законодавства включає норми двох і більше галузей права.
Другою ознакою і особливістю господарського законодавства є те, що воно включає в себе одногалузеві акти господарського (цивільного) законодавства. Такими слід вважати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання. Вони одногалузеві, бо регулюють відносини щодо укладання та виконання відповідних господарських договорів.
Завершуючи розгляд цього питання, слід зазначити, що поняття "господарське законодавство" охоплює як господарські закони у власному значенні, так і інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності. Це законодавство включає в себе і так зване відомче господарське законодавство. До відомчих нормативних актів належать у такому разі ті, що мають нормативну силу стосовно прав та обов'язків суб'єктів господарських відносин. Це нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління економікою.
До господарського законодавства належать також нормативні акти, які в теорії права називають локальними, або статутними. Це статути і установчі договори підприємств, господарських товариств, господарських об'єднань, положення про структурні підрозділи підприємств, у тому числі відокремлені (філії, представництва, відділення). Сукупність цих нормативних актів з юридичної точки зору є своєрідним елементом господарського законодавства. [Л - 7]
По-перше, зазначені акти приймаються (затверджуються), як правило, тими суб'єктами, статутні процедури функціонування яких вони регулюють, тобто підприємствами (щодо державних підприємств діє порядок затвердження їхніх статутів уповноваженими на це органами), товариствами, концернами, корпораціями, асоціаціями тощо. Звідси джерелом юридичної сили статутів, установчих договорів тощо є нормотворчі повноваження саме цих осіб як основаних на законі соціальних інститутів. Межі таких повноважень визначені законом, тобто статутне право ґрунтується на законі. По-друге, за колом осіб такі акти є суб'єктними", тобто поширюються лише на тих суб'єктів, що їх прийняли. Звідси визначення локальні.
Вимоги до правових актів господарювання. Акти господарських субєктів це дія органів, що здійснює управлінські функції в процесі господарської діяльності, спрямовані на прийняття в межах своєї компетенції рішень щодо встановлення зміни або припинення господарських відносин.
Вимоги до актів:
1. Загальні - згідно чинного законодавства України учасники господарських відносин повинні приймати акти в межах своєї компетенції, у відповідності до закону, в певному порядку, по встановленій формі.
2. Спеціальні - встановлюються до певних груп господарських актів, які регулюють конкретні господарські відносини.
3. Організаційно-технічні - це вимоги до самої технології прийняття рішень в сфері господарської діяльності, до змісту і якості рішення. Це вимоги до процедури підготовки і прийняття рішень чіткість, ясність, конкретність. [Л - 1]
Якщо акт прийнятий субєктом ігнорує вимоги передбачені чинним законодавством, то він може бути визнаний неістотним (акти що не породжують для учасників господарських відносин юридичних наслідків) чи спірним (акти, що в певному відношенні не відповідають вказаним вимогам).
Визначення нормативного акта господарського законодавства ґрунтується на загальнотеоретичному понятті "нормативний акт".
Нормативний акт господарського законодавства являє собою офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми господарського права.
Норма господарського права - це елемент системи комплексної галузі господарського права. Нормативний акт діє як елемент зовнішньої форми господарського права, елемент комплексної галузі господарського законодавства.[Л - 2]
З цього визначення випливають дві основні ознаки нормативного акта господарського законодавства. Перша стосується змісту, за яким нормативний акт є офіційним джерелом правової інформації про чинні норми права у сфері господарської діяльності. Друга ознака стосується форми. Нормативний акт - це юридично-технічна форма встановлення, опублікування і застосування норм господарського права.
Щоб забезпечити доступ до законодавчих та інших нормативних актів усім громадянам, держава забезпечує видання цих актів масовими накладами у найкоротші строки після набрання ними чинності. Ця норма Закону, на жаль, виконується не належним чином, особливо щодо підзаконних актів господарського законодавства.
Поняття нормативного акта господарського законодавства багатозначне. Воно визначає різноманітні щодо юридичної сили, форми і сфер дій нормативні акти. Тому їх класифікують на види шляхом визначення актів господарського законодавства за двома основними критеріями: юридичною силою актів та змістом норм господарського права, які вони встановлюють.
Тема 5. Питання 1. Характеристики правового статусу біржі.
Згідно з Законом "Про товарну біржу" товарна біржа є організацією, що обєднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій товарів, вивчення, упорядкування і полегшення товарообороту і пов'язаних з ним торговельних операцій [стаття 1 ЗУ “Про товарну біржу].
Правову основу діяльності фондової біржі становить Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 p., інші акти законодавства України, статут та правила фондової біржі.
Фондова біржа створюється у формі акціонерного товариства (закритого або відкритого) не менш як 20 засновниками - торговцями цінними паперами (банками, акціонерними товариствами, статутний фонд яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, та іншими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом їхньої діяльності). Засновники повинні мати дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності з цінними паперами. Частка статутного фонду, що належить одному акціонеру - торговцю цінними паперами, не може перевищувати 5 відсотків.
Реєструються фондові біржі відповідно до Положення про реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем і регулювання їх діяльності, затвердженого наказом Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 15 січня 1997 р.
Перелік документів, що подаються на реєстрацію до Державної комісії, вміщено в п. 28 зазначеного Положення. Рішення про видачу Свідоцтва про реєстрацію фондової біржі (або про відмові у видачі - за наявності підстав) приймається не пізніше 30 календарних днів з дня одержання передбачених Положенням документів.
Фондова біржа набуває прав юридичної особи з моменту її реєстрації. Підставою здійснення діяльності фондовою біржею є Свідоцтво про реєстрацію фондової біржі, яке видається терміном на 2 роки і діє на всій території України. Продовження терміну дії Свідоцтва здійснюється у порядку, встановленому для його одержання.
Статут та правила фондової біржі затверджуються її вищим органом - зборами акціонерів.
У статуті фондової біржі визначаються:
У статуті можуть передбачатися інші положення, що стосуються створення і діяльності фондової біржі.
Правила фондової біржі є локальним нормативним актом, що регламентує її діяльність, пов'язану з торгівлею цінними паперами. У зв'язку з цим правила повинні передбачати:
Законодавство передбачає особливі умови припинення діяльності фондової біржі, її діяльність припиняється у тому разі, коли число членів біржі стає меншим за 10. Якщо у фондовій біржі залишилося 10 членів, її діяльність припиняється у разі неприйняття нових членів протягом шести місяців.
Оскільки фондова біржа є акціонерним товариством, її діяльність припиняється відповідно до законодавства України про господарські товариства.
Отже, біржа є господарською організацією, яка виконує певні, а саме ринкові регулятивні (організаційні та економічні), функції в економіці завдяки виявленню курсу товарних цін, попиту і пропозиції. Основна її мета - сприяти зведенню в одному місці (на біржі) попиту і пропозиції на певні товари, обслуговування їх обігу. Це характеризує біржу як економічну категорію.
Залежно від предмета діяльності є фондові і товарні біржі.
Фондова біржа - це біржа, що оперує цінними паперами, тобто грошовими документами, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
О6'єктами операцій фондової біржі є акції; облігації республіки, місцевих позик і підприємств; казначейські зобов'язання республіки; ощадні сертифікати, векселі.
Поняття правове становище і діяльність фондової біржі регулюються розділом II "Фондова біржа" Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".
Фондова біржа це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.
3 точки зору правового становища фондова біржа являє собою підприємство у формі акціонерного товариства, яке зосереджує в собі попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу.
Товарні біржі класифікуються на види залежно від ряду підстав.
Так, залежно від характеру асортименту товару товарні біржі поділяються на: вузькоспеціалізовані (предметом торгівлі є один вид товарів); спеціалізовані (предметом біржової торгівлі є однотипні групи товарів); універсальні (предметом торгівлі є широкий асортимент товарів).
Залежно від характеру біржових угод виділяють: біржі реального товару, на яких предметом купівлі-продажу є реальний товар (як вироблений, так і намічений для виготовлення); ф'ючерсні, на яких здійснюється торгівля не реальними товарами, а контрактами на них; опціонні, предметом торгів на яких є тільки права на купівлю або продаж реальних товарів або контрактів на них у наступному періоді; комплексні, на яких укладаються угоди щодо реального товару, ф'ючерсні та опціонні угоди.
Залежно від ступеня відкритості (можливості участі в торгах) товарні біржі поділяються на відкриті (публічні), на яких, крім членів біржі, в біржових операціях можуть брати участь і відвідувачі торгів (постійні і разові), та закриті, на яких право участі в біржових торгах і укладання біржових угод мають лише члени даної товарної біржі.
Функції, права та обов'язки біржі.
Функції біржі випливають насамперед, з поняття цієї спеціальної господарської організації, а саме:
Відповідно до викладених функцій товарні біржі діють за певними принципами, користуються правами та несуть встановлені законом обов'язки.
Принципами діяльності бірж є: рівноправність учасників біржових торгів; застосування вільних (ринкових) цін; публічне проведення біржових торгів. [стаття 2 ЗУ “Про товарну біржу”]
Товарна біржа має право [стаття 3 ЗУ “Про товарну біржу”]:
Товарна біржа, зокрема, забезпечує створення необхідних умов для біржової торгівлі, регулювання біржових операцій, регулювання цін на підставі співвідношення попиту та пропозиції на товари, що обертаються на біржі. Біржа зобов'язана надавати організаційні та інші послуги членам і відвідувачам біржі, здійснювати збір, обробку і поширення інформації, пов'язаної з конюнктурою ринку. [стаття 4 ЗУ ”Про товарну біржу”]
У юридичній літературі під кредитними правовідносинами розуміють всі кредитні відносини, що виникають при наданні (передачі, використанні і поверненні) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, на умовах повернення.
Стаття 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Положенням про кредитування, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. № 246і, кредит визначається як позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Кредитна операція - це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.
Форму кредитного договору затверджено постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. як додаток до Положення про кредитування.
На практиці порядок розгляду й ухвалення рішення про видачу кредитів, контролю за виконанням умов кредитного договору і договорів на забезпечення, зміну початкових умов і порядок погашення кредиту є процесом, що складається з наступних етапів:
Перший етап: попередній відбір та аналіз клієнтів на отримання кредиту.
Другий етап: вивчення кредитоспроможності клієнта.
Третій етап: розробка умов кредитування, підготовка та укладення кредитного договору.
Четвертий етап: банківський контроль за виконанням умов кредитного договору.
Пятий етап: погашення кредиту.
У сучасних умовах суб'єктам, що хазяюють, дозволяється звертатися за одержанням кредитів в інші заснування банків, тобто не за місцем перебування їх основного розрахункового рахунка.
У цьому випадку підприємство повинне представити в інше заснування банку обране їм для одержання позички в письмовому виді кредитну заявку наступного змісту (з цього починається перший етап):
Одночасно з кредитною заявкою підприємство-позичальник повинне представити у банк свій статут і баланс, нотаріально завірений, а також інші статистичні дані, що засвідчують разом з балансом суди про його платоспроможність і прибутковість, копію установчого договору, свідчення про реєстрацію, картку з зразком підпису перших облич і печатку підприємства.
Тільки при наявності повного пакета документів, необхідного для розгляду питання про надання кредиту, скласти уявлення про склад і стан майна організації (будинків; споруджень; устаткування), у тому числі про наявність, склад, схоронність і умовах збереження переданого в заставу майна; вивчити стан і організацію бухгалтерського і складського обліку; провести перевірку даних, наданих позичальником у бізнес-плані;
При звертанні клієнта в банк із кредитною заявкою, в обов'язковому порядку співробітники банку роблять попередню перевірку позичальника з виїздом на місце, про що складається акт перевірки. Він підписується уповноваженими особами з боку позичальника й особами, що здійснюють перевірку з боку банку. У ході перевірки позичальника необхідно:
При наявності в банку вільних ресурсів і позитивних результатів аналізу представленої документації на одержання кредиту клієнту пропонується оформити кредитний договір. З цього моменту починається другий етап.
Аналіз платоспроможності проводиться як по позичальнику, так і по його поручителю. На підставі цього керівник (чи кредитний комітет) приймає рішення про надання кредиту.
У залежності від кредитоспроможності позичальника (кредитоспроможність позичальника характеризується акуратністю при розрахунку по раніше отриманих кредитах, його поточним фінансовим становищем і перспективою зміни, здатністю, при необхідності мобілізувати кошти з різних джерел);
На цьому етапі кредитний інспектор:
а) одержує інформацію, отриману з інших джерел затверджену переліком безпосередньо від представника організації-позичальника, засвідчуючи особу керівника і головного бухгалтера по паспортних даних і по установчих документах;
б) направляє:
- заявку у відділ керування ризиковими операціями для складання висновку про благонадійність клієнта;
- передає установчі документи клієнта, документи по кредитній угоді, забезпеченню і т.п. юрисконсульту для складання угоди;
в) проводить економічний аналіз, користуючись наявною інформацією, а саме:
Диференціація кредитування обумовлена необхідністю повернення виданих кредитів і селекцією найбільш надійних позичальників. Як правило, банки не надають кредити ненадійним позичальникам, тому що це зв'язано з підвищеним ризиком. Найбільш високий ступінь ризику характерний для прострочених кредитів, що можуть викликати збитки. Тому банки не надають нові кредити при наявності хронічної простроченої заборгованості в клієнтів.
Фактори, що можуть бути використані при оцінці фінансового становища, розділяються на дві основні категорії і представлені в розрахунок вищезгаданих фінансових показників і аналіз кредитоспроможності клієнта виробляється на основі внутрібанківських методичних рекомендацій з порядку визначення кредитоспроможності позичальників. На підставі зробленого аналізу робиться висновок про реальне фінансове становище позичальника з погляду його здатності повернути кредит у планований термін.
Виробляється оцінка проекту, що кредитується:
1) мета кредиту (підтвердження кредиту, що проситься, відповідними документами (контракти, договори постачання, і т.п.);
2) сума кредиту (обґрунтованість наданої кредитної заявки у відношенні суми кредиту, що проситься, оцінка ступеня участі власних засобів клієнта у фінансуванні даної угоди, зіставлення суми кредиту з оборотами по рахунках потенційного позичальника);
3) визначення реального джерела погашення кредиту (наявність договорів на реалізацію продукції, що випускається, (товарів, робіт, послуг) на весь період кредитування, інших надходжень засобів на рахунки позичальника в період кредитування);
4) аналіз наданого позичальником бізнес-плану (відповідність термінів погашення кредиту і відсотків по ньому, запропонованих клієнтом, його реальним можливостям, вірогідність зазначених даних, їхнє зіставлення з даними за попередні періоди);
5) оцінка пропонованого забезпечення. [Л - 1]
З моменту ухвалення позитивного рішення Кредитного комітету банку про надання кредиту починається четвертий етап етап підготовки і укладання кредитного і всіх зв'язаних з ним договорів.
Кредитний договір повинен містити основні умови видачі кредиту: ціль, терміни, розмір, процентну ставку, порядок погашення кредиту і відсотків по ньому, види забезпечення, обсяг інформації, наданої позичальником у ході виконання кредитного договору, права, обов'язки і відповідальність сторін.
До умов кредитного договору можна віднести: об'єкти кредитування; розмір кредиту; умови видачі та погашення позички; процентні ставки за користування кредитом та порядок сплати процентів; умови здійснення банківського контролю за використанням коштів; способи забезпечення виконання зобов'язань за договором клієнтом; майнова відповідальність за порушення умов договору тощо.
Після вивчення кредитним працівником наданих документів і позитивного рішення про видачу кредиту, що приймається керівником банку, між банком і позичальником полягає кредитний договір у 3-х екземплярах, у якому вказуються: ціль і сума кредиту, умови його видачі і погашення, зобов'язання позичальника по забезпеченню зворотності кредиту, розмір процентної ставки за кредит, підставу й умови його зміни, порядок сплати основного боргу і відсотків по кредиту, санкції за невиконання чи часткове виконання зобов'язань сторін за договором, можливість перевірки цільового використання кредиту, перелік звітних документів і терміни їхнього представлення, а також інші конкретні умови.
Договір по забезпеченню кредиту повинен містити вказівку на форму і вид забезпечення, його склад, вартість, місце перебування, обов'язки і відповідальність сторін, а також умови, визнані істотними відповідно до чинного законодавства (розглянуті в другому розділі даної роботи).
Після закінчення оформлення кредитного і всіх зв'язаних з ним договорів, кредитний інспектор запрошує в банк осіб, уповноважених підписати ці документи з боку позичальника. Після підписання позичальником, кредитний договір і всі, зв'язані з ним договори, підписуються від імені банку.
Видача кредиту здійснюється на підставі розпорядження кредитного відділу чи одноразово траншами (кредитна лінія) з відображенням заборгованості на окремому позичковому рахунку.
З моменту видачі кредиту починається етап контролю чи моніторингу.
Поняття кредитного моніторингу містить у собі систему спостереження за погашенням кредитів, розробку і вживання заходів, що забезпечують рішення цієї задачі.
Кредитний моніторинг заснований на декількох головних принципах. [Л - 10]
1. Необхідність періодичної перевірки (кожні 30, 60 чи 90 днів) усіх видів кредитів.
2. Ретельна розробка етапів кредитного контролю для того, щоб забезпечити перевірку всіх найважливіших умов по кожному кредиту, у тому числі:
3. Найбільш часта перевірка проблемних кредитів, збільшення частоти перевірок за мірою росту проблем, зв'язаних з конкретним кредитом.
4. Більш часті перевірки кредитів в умовах економічного чи спаду появи значних проблем у тих галузях, у яких банк уклав значну частину своїх ресурсів (наприклад, помітна зміна податкового чи експортно-імпортного законодавства; поява нових чи конкурентів зміна технологій, що вимагає використання нових методів виробництва і реалізації продукції).
Важливим елементом кредитного моніторингу є внутрішній аудит кредитних операцій. Така перевірка здійснюється (як негласно, так і відкрито) відділом, підвідомчим внутрішньому аудитору банку. Аудитор знаходиться в безпосередньому адміністративному підпорядкуванні керівника банку або особи, що його заміщає.
Аудиторська перевірка має на меті визначити:
Звіт повинен містити рекомендації щодо фінансових, кадрово-організаційних і інших заходів для рішення проблеми погашення кредитів. Він дається керівнику і Раді Директорів банку.
Перевірка кредитів необхідна для здійснення розумної програми банківського кредитування, а так само для виявлення помилок і недоліків. Вона допомагає керівництву банку не тільки швидше виявляти проблемні кредити, але і постійно контролювати відповідність Кредитної політики банку діям уповноважених співробітників Кредитного управління (відділу). Кредитний контроль допомагає також керівнику і Раді директорів банку в оцінці сукупного ризику і здійсненні відповідних превентивних заходів щодо зміцнення фінансової стійкості банку.
Будь-які зміни і доповнення до кредитного договору і зв'язаним з ним договорам, оформляються додатковими угодами, що є невід'ємною частиною відповідного кредитних і інших договорів. Порядок укладання додаткових угод аналогічний порядку надання кредиту.
Заключний етап погашення кредиту. Погашення кредиту виробляється після настання строку платежу, визначеного кредитним договором, як правило, на підставі розпорядження кредитного відділу. Допускається так само і погашення кредиту позичальником своїм платіжним дорученням. Сплата сум нарахованих відсотків за користування кредитом здійснюється, як правило, щомісяця.
Погашення заборгованості за кредитом і сплатою відсотків можуть здійснюватися:
Позичальник має можливість зробити (за згодою банку) дострокове погашення кредиту як цілком, так і частковими платежами. При цьому в кредитний відділ повинне бути надана лист-заявка на дострокове гасіння кредиту.[Л - 8]
Заборгованість за кредитом
При настанні термінів платежів, установлених договором, і непогашенні позичальником заборгованості за кредитом чи відсотками, кредитний інспектор готує і передає в обліково-операційний відділ розпорядження на відкриття відповідних рахунків прострочених позичок чи відсотків і розпорядження про зарахування на рахунок прострочення відповідної простроченої заборгованості.
Термін платежу повинен установлюватися з таким розрахунком, щоб він надійшов у банк у терміни, передбачені в кредитному договорі. Перший термін платежу по довгострокових кредитах установлюється не пізніше, ніж через три місяці після одержання кредиту чи його першої частини, якщо кредит видається частинами.
Розмір місячного платежу основного боргу визначається шляхом розподілу суми кредиту на час користування їм за договором, обчисленим в місяцях. Погашення відсотків по кредиті і відсотків по них виробляється, через заснування банку готівкою, переведеннями через підприємства зв'язку, перелічуються з рахунків по вкладах, а також шляхом утримання з заробітної плати. У документах про сплату чи переведенні платежів вказується окремо. При погашенні заборгованості за кредитом шляхом утримання з заробітної плати позичальник дає бухгалтерії за місцем роботи доручення. При недостатності суми для погашення відсотків по кредиту і платежу основного боргу в першу чергу банку погашається неустойка, відсотки за користування кредитом, що залишився сума направляється на погашення основного боргу. Не внесені в терміни платежі перелічуються на рахунок прострочених позичок. [Л - 10]
Прострочені платежі стягуються з індивідуальних позичальників у безперечному порядку по виконавчих написах нотаріальних контор. У зв'язку з цим банк зобов'язаний у місячний термін оформити у встановленому порядку виконавчий напис на стягнення простроченої заборгованості по позичці і відсотків чи позичальника з його поручителя. При несплаті позичальником чергових платежів, включаючи відсотки, банк у праві звернутися в суд про розірвання кредитного договору і дострокового стягнення всієї заборгованості за кредитом, що значиться за позичальником. У випадку смерті позичальника заборгованість за кредитом може бути переоформлена на платоспроможного члена його родини за згодою останнього.
Виробничий кооператив “будівельник”, ставши співзасновником товариства з обмеженою відповідальністю “Вікторія”, зобовязався внести до статутного фонду товариства 200 тис. грн. До реєстрації товариства кооператив вніс мінімально необхідну частину вкладу, однак решта вкладу у встановлений строк кооперативом не була внесена.
Яку частину вкладу вніс кооператив до статутного фонду ТОВ?
У який строк кооператив повинен був внести свій вклад повністю?
Які санкції, ким і в якому порядку можуть бути застосовані до кооперативу за прострочку внесення вкладу?
Висвітліть також порядок формування статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю.
Відповідь.
1. Згідно із ч.1 статтею 52 Закону “Про господарські товариства” у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам. До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобовязаний внести не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами виданими банківською установою. Кооператив вніс 30 відсотків від 200 тис. грн.
2. Учасник (кооператив) зобовязаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства (ч.2 ст.52 Закону “Про господарські товариства). Учаснику ТОВ, який повністю вніс вклад. видається свідоцтво товариства.
3. За не внесення вкладу у визначений строк кооператив “Будівельник” якщо інше не передбачено установчими документами, повинен сплатити за час прострочки 10 відсотків річних з недонесеної суми (ч.2 ст.52 того ж Закону). Також у п. 6 ст. 11 цього Закону говориться, що учасники товариства зобовязані виконувати свої зобовязання перед товариством, в тому числі і повязані з майновою участю, а також вносити вклади у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами. Ст.64 Закону “Про господарські товариства”: учасника ТОВ, який систематично не виконує або не належним чином виконує обовязки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі одностайного прийнятого рішення зборів учасників товариства. При цьому цей учасник у голосуванні участі не бере.
4. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю. (Частина перша статті 52 Закону “Про господарські товариства” із змінами, внесеними згідно із Законами N 3709-12 від 16.12.93, N 622-ХІV ( 622-14 ) від 05.05.99 ).
До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою.
Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов'язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних з недовнесеної суми. Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс вклад, видається свідоцтво товариства.
Отже, у своїй контрольній роботі я детально розкрив суть таких питань з галузі господарського законодавства, як система господарського права та господарського законодавства, надав повну характеристику правового статусу біржі а також проаналізував ситуацію з наданням кредитів банками, а саме, на яких підставах, кому, яким чином видається кредит, умови кредитування, погашення та інше. Окрім цього, на при кінці роботи я розвязав почергово запропоновану ситуацію, яка дуже часто зустрічається в реальному житті.
ЛІТЕРАТУРА,
що була використана у роботі