Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Цей закон:
регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, зазначає відповідні права та обов’язки державних органів та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідемічної служби й здійснення державного санітарно-епідемічного нагляду.
передбачає створення оптимальних умов для життєдіяльності, що має забезпечувати низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров’я населення чинників навколишнього середовища, а також інфекційних захворювань.
гарантує право громадян на своєчасну і достовірну інформацію про стан їхнього здоров’я, а також про наявні і можливі чинники ризику та ступінь їх впливу на здоров’я.
зобов’язує підприємства розробляти та здійснювати санітарні та протиепідемічні заходи, здійснювати контроль за виконанням вимог санітарних норм щодо безпеки використання шкідливих для здоров’я речовин і матеріалів, скиданням відходів, викидів у навколишнє середовище та готовою продукцією.
фіксує вимоги до проектування, будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій і т. ін. (ст. 15, 18,19,22).
визначає об’єкти санітарно-гігієнічної експертизи, проекти національних, регіональних, місцевих і галузевих програм соціально-економічного розвитку (ст. 10, II).
2 . Вихідною методологічною базою охорони праці як наукової дисципліни є концепція діяльності. Діяльність — специфічна, притаманна людині, форма активного ставлення до навколишнього світу. Будь-яка діяльність складається з мети, засобів, результату та власне процесу діяльності. Діяльність є реальною рушійною силою суспільного прогресу та запорукою існування суспільства.
В історичному аспекті розвитку трудової діяльності людини можна виділити три основні стадії праці: ручна, механізована та автоматизована.
Протягом тривалого часу, майже до початку нашого століття, функції людини стосовно техніки залишались в основному енергетичними, тобто для керування технікою людина користувалась своєю мускульною силою. Ця праця характерна складними руховими процесами, які вимагали значних затрат фізичної сили, високої координації рухів, спритності. Узгодження людини з технікою зводилось лише до врахування анатомічних та фізіологічних особливостей.
З появою на початку XX століття нових видів техніки (автомобіль, літак) виникла потреба врахування психологічних можливостей людини, таких як швидкість реакції, особливості пам'яті та уваги, емоції" ий стан та ін. З широким впровадженням автоматичних систем керування, комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів виникли зміни у фаховій структурі праці, пов'язані з появою операторської діяльності.
Особливості операторської діяльності значно змінили працю людини. Збільшилась напруженість праці тому, що перед оператором постає завдання керувати все більшою кількістю об'єктів та параметрів. Людина має справу не з прямим спостереженням, а з інформаційним відображенням. Зростають вимоги до точності, швидкості та надійності дій людини, до швидкості психологічних процесів. Трудова діяльність супроводжується значними витратами нервово-емоційної та розумової енергії.
Комп'ютеризація та роботизація, з одного боку, розширили можливості людини, а з іншого, значним чином змінили вимоги до її діяльності. Вже не потрібна примітивна праця з використанням монотонних фізичних операцій, з шаблонною розумовою діяльністю. Збільшилась потреба у творчій висококваліфікованій праці. Ускладнилась проблема узгодження умов праці, конструкції устаткування з психологічними та фізіологічними можливостями людини.
Таким чином ручна, механізована та автоматизована праця відрізняються величиною фізичного навантаження та нервово-емоційного напруження, які впливають на фізичні та психічні можливості людини.
Важливе значення з точки зору фізіології праці має вивчення протікання психічних та фізіологічних процесів під чає трудової діяльності людини, яку можна умовно поділити на фізичну та розумову.
Фізична діяльність визначається в основному роботою м'язів, до яких в процесі роботи посилено припливає кров, забезпечуючи надходження кисню та вилучення продуктів окислення. Цьому сприяє активна робота серця та органів дихання. При цьому відбувається витрата енергії. За величиною енерговитрат роботи поділяють на три категорії — легкі, середньої важкості та важкі, перші дві з яких у свою чергу поділяються на відповідні групи (табл. 2.1).
Таблиця 2 1 Категорії робіт за ступенем важкості (ГОСТ 12.1.005-88)
|
Категорія робгг |
Енерговитрати |
|
|
Ват |
Ккал/год |
|
|
Лети Ia I6 Середньої важкості IIа IIб Важю |
До 139 140—174 175—232 233—290 Понад 290 |
До 120 121-150 151-200 201-250 Понад 250 |
До категорії Іа належать роботи, які виконуються сидячи та супроводжуються незначним фізичним напруженням (професії сфери управління, швейного і годинникового виробництва).
До категорії 16 належать роботи, які виконуються сидячи або пов'язані з ходінням та супроводжуються деяким фізичним напруженням (ряд професій на підприємствах зв'язку, контролери, майстри).
До категорій Па належать роботи, які пов'язані з постійним ходінням, переміщенням дрібних (до 1кг) виробів або предметів у положенні стоячи або сидячи і які потребують незначного фізичного напруження (ряд професій у прядильно-ткацькому виробництві, механоскладальних цехах).
До категорії Пб належать роботи, які пов'язані з ходінням і переміщенням вантажів масою до 10 кг (ряд професій машинобудування, металургії).
До категорії III належать роботи, які пов язані з постійними переміщеннями, пересуванням і перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів і які вимагають значних фізичних зусиль (ряд професій з виконанням ручних операцій металургійних, машинобудівних, гірничовидобувних підприємств).
Чим вища категорія виконуваної роботи, тим більше навантаження на опорно-рухову, дихальну та серцево-судинну системи. Так частота серцевих скорочень, яка в стані спокою становить 65—70 скорочень на хвилину, при виконанні важких робіт може зростати до 150—170 Легенева вентиляція так само, як і частота серцевих скорочень підвищується паралельно зростанню інтенсивності виконуваної роботи Вентиляція легень, що складає 6—8 літрів повітря на хвилину у стані спокою, під час важкої фізичної роботи може доходити до 100 і більше літрів на хвилину. Під час інтенсивної роботи відбуваються зміни і деяких інших функцій організму.
Розумова діяльність людини визначається в основному участю в трудовому процесі центральної нервової системи та органів чуття. При розумовій роботі уповільнюється частота серцевих скорочень, підвищується кров'яний тиск, послаблюються обмінні процеси, зменшується кровопостачання кінцівок та черевної порожнини, водночас збільшується кровопостачання мозку (у 8—10 разів порівняно зі станом спокою). Розумова діяльність дуже тісно пов'язана з роботою органів чуття, в першу чергу органів зору та слуху. Порівняно з фізичною діяльністю при окремих видах розумової діяльності (робота конструкторів, операторів ЕОМ, учнів та вчителів) напруженість органів чуття зростає в 5—10 разів. Це зумовлює більш жорсткі вимоги щодо рівнів шуму, вібрації, освітленості саме при розумовій діяльності.
Незважаючи на суттєві відмінності, поділ трудової діяльності на фізичну та розумову досить умовний. З розвитком науки та техніки, автоматизації та механізації трудових процесів, межа між ними все більше згладжується.
При інтенсивній та довготривалій роботі може настати втома, для якої характерним є зниження працездатності Під втомою розуміють сукупність тимчасових змін у фізіологічному та психічному стані людини, які з'являються внаслідок напруженої та тривалої діяльності і призводять до погіршення її кількісних та якісних показників. Втома є захисною реакцією, яка спрямована проти виснаження функціонального потенціалу організму людини. Після відпочинку втома зникає, а працездатність поновлюється Втома може виникнути як при інтенсивній фізичній, так і при розумовій діяльності, хоча при останній вона менш помітна. Стан втоми, як правило, супроводжується відчуттям стомленості — суб'єктивним вираженням процесів, які відбуваються в організмі при втомі. Важливо щоб втома, накопичуючись, не перейшла в перевтому, оскільки при ній можливі паталогічні зміни в організмі людини та розвиток захворювань центральної нервової системи.
Безпека виконуваних робіт суттєво залежить від дохідливості, швидкості та точності зорової інформації. На цьому основане широке використання на підприємствах знаків безпеки та сигнальних кольорів, які відіграють роль закодованого носія відповідної інформації. Кольори сигнальні та знаки безпеки регламентовані ГОСТ 12.4.026-76. Відповідно до цього нормативного документу у нас, як і в багатьох інших країнах, прийняті наступні основні сигнальні кольори: червоний — „небезпека", жовтий — „увага'', зелений — „безпека", синій — „інформація".
Червоний — колір призначений для позначення протипожежних засобів та абсолютної (невідкладної) зупинки. Крім того, ним фарбують місце, обладнання та прилади, де може виникнути вогненебезпечна чи аварійна ситуація.
Жовтим кольором фарбують небезпечні зони устаткування, низько розташовані над проходами конструкції, виступи на підлогах, а також засоби внутрішньоцехового транспорту. Для більшої помітності застосовують чередування жовтих та чорних смуг.
Зелений колір свідчить про безпеку, зокрема про безпеку руху, а синій служить для інформації. Білимпроїздів, проходів, місць складування. кольором позначають межі
ГОСТ 12.4.026-76 регламентує також відповідне пофарбування інженерних конструкцій (трубопроводів та електрошин).
Знаки безпеки призначені для попередження працюючих прб можливу небезпеку, про необхідність застосування відповідних засобів захисту, а також дозволяють чи забороняють певні дії працівників. Встановлені знаки безпеки наступних груп: забороняючі, попереджуючі, приписуючі та вказівні (рисунок дивись на четвертій сторінці обкладинки).
http://pidruchniki.ws/1101081838271/bzhd/kolori_bezpeki_znaki_bezpeki_pratsi
4. Умови праці – це сукупність чинників виробничого середовища трудового процесу, що впливають на здоров'я та працездатність людини в процесі предметної діяльності.
Умови праці формуються під дією відповідних чинників. До них належать :
Оцінка умов праці має включати сукупну дію всіх елементів виробничого середовища на організм людини. Із цією метою необхідно провести аналіз умов праці в рамках кожного структурного підрозділу підприємства, та розробити систему профілактичних заходів щодо створення здорових і безпечних умов праці.
В межах одного підприємства за класом шкідливості можуть бути різні умови праці.
В історичному аспекті розвитку предметної діяльності можна виділити ручну, механізовану та автоматизовані види праці.
На стадії комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, на роботах, пов’язаних з комп’ютеризацією, роботизацією та операторською діяльністю, з одного боку, розширилися можливості людини, а з іншого, значно зросли вимоги до її психічної діяльності. Значно зменшилася кількість фізичних операцій пов’язаних з ручною працею, але збільшилася потреба у висококваліфікованій праці.
Нині різні види предметної діяльності відрізняються між собою як величиною фізичних навантажень так і нервово-емоційним напруженням, що безпосередньо чинить вплив на фізичні та психічні функції організму людини.
Виробнича діяльність, що відбувається за умов без впливу шкідливих чинників вважається комфортною. За таких умов елементи виробничого середовища перебувають у повній гармонії з фізіологією людини.
Якщо вплив виробничих чинників відбувається в межах гігієнічних нормативів або трохи перевищують норми умови праці вважаються допустимими, якщо вплив вищий за норму умови праці несприятливі.
З фізіологічної точки зору праця є функцією організму людини, що здійснює трудову діяльність завдяки втраті енергії мозку, нервів та м’язів .
Трудова діяльність людини умовно поділяється на фізичну та розумову.
Фізична праця пов’язана з роботою м’язів, що призводить до енерговитрат організму. За величиною цих витрат фізична праця поділяється на три категорії: легка, середньої важкості, важка. Крім цього фізична праця може мати статичний або динамічний характер.
Унаслідок довготривалого статичного напруження м’язів праця стає причиною вираженої втоми.
Динамічна робота пов’язана з переміщенням тіла людини чи окремих її органів у просторі. Динамічні зусилля мають циклічний характер, унаслідок чого скорочення м’язів через деякий відрізок часу чергується з їх відпочинком. Такий ритмічний характер роботи м’язів сприяє меншій втомлюваності, ніж при статичній роботі.
Розумова діяльність визначається участю у трудовому процесі центральної нервової системи та органів чуття, мозок виконує не тільки координаційні функції, а є основним працюючим органом. Для розумової праці характерна мала рухливість, вимушена одноманітна поза, що послаблює обмінні процеси і зумовлює застійні явища в м’язах ніг та окремих органах й погане постачання мозку киснем.
Мозок становить лише 1,2-1,5%маси тіла, але споживає понад 20% енергетичних ресурсів.
Формальне завершення робочого дня не призводить до припинення професійно спрямованої розумової діяльності, що викликає стан втоми і перевтоми.
Втома – це сукупність тимчасових змін в фізіологічному та психічному стані людини внаслідок реакції ЦНС на фізичну або розумову працю.
Залежно від характеру предметної діяльності втома буває фізичною, розумовою та емоційною.
Втома – це нормальний природний стан організму, який усувається після одноразового відпочинку, а перевтома – це паталогічний стан який звичайним відпочинком зняти не вдається. Для зняття перевтоми необхідно медичне втручання.
5. Охорона праці - це система правових, організаційних, санітарно-лікувальних, профілактичних, соціально-економічних, технічних, гігієнічних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров я й працездатності людини в процесі трудової діяльності.
Аналіз виробничого травматизму та профзахворюваності дозволяє виявити причини і визначити закономірності їх виникнення. На основі такої інформації розробляються заходи щодо запобігання виробничому травматизму і профзахворюваності. Єдиної класифікації методів аналізу травматизму не існує. Ачин В. О. запропонував поділити методи аналізу травматизму на дві групи: імовірнісно-статистичні та детерміністичні (рис. 1.8).
Імовірнісно-статистичні методи дозволяють виявити залежність між чинниками системи праці та травматизмом на основі вивчення нещасних випадків, що вже сталися.
Статистичний метод базується на вивченні травматизму за документами і звітами, актами форми Н-1, журналами реєстрації тощо. Він дозволяє визначити динаміку травматизму та його тяжкість на окремих дільницях виробництва, в цехах, підприємстві в цілому; провести порівняльний аналіз з іншими підприємствами галузі; виявити закономірності його зростання чи зниження. Для оцінки рівня травматизму використовують відносні статистичні коефіцієнти (показники):
де К - коефіцієнт частоти травматизму; я - кількість випадків травматизму на підприємстві (цеху, дільниці) за звітний період; р - середньоспискова чисельність працюючих за цей же період; Ат - коефіцієнт тяжкості травматизму; Д - кількість днів непрацездатності у потерпілих (у робочих днях).
Коефіцієнт частоти травматизму показує скільки випадків травматизму за відповідний період (півріччя, рік) припадає на 1000 середньоспискових працівників підприємства (цеху, дільниці), що працювали за цей період, а коефіцієнт тяжкості травматизму - скільки днів непрацездатності припадає в середньому на один випадок травматизму за відповідний період.
Інтегровану оцінку рівня виробничого травматизму проводять за коефіцієнтом загального травматизму
При груповому методі дані про травматизм групують за однорідними ознаками: за професіями, характером роботи, стажем та віком працівників, характером одержаних травм, джерелами травмування, днями тижня та годинами зміни, коли сталося травмування тощо. Обробка та аналіз одержаних результатів дозволяє визначити прогресії, види робіт, устаткування, механізми.
Технологічні процеси тощо, на які припадає найбільша кількість випадків травматизму, виявити основні його причини та розробити заходи щодо його запобігання.
Топографічний метод полягає в тому, що на плані цеху (підприємства) позначають місця, де сталися нещасні випадки. Це дозволяє наочно бачити місця з підвищеною небезпекою, які вимагають ретельного обстеження та проведення профілактичних заходів. Повторення нещасних випадків у певних місцях свідчить про незадовільний стан охорони праці на даних об'єктах. На ці місця звертають особливу увагу, вивчають причини травматизму. Шляхом додаткового обстеження згаданих місць виявляють причини, що зумовили нещасні випадки, розробляють і впроваджують запобіжні заходи.
Детерміністичні методи
Дозволяють виявити об'єктивний, закономірний зв'язок умов праці та причинну обумовленість випадків травматизму.
Монографічний метод полягає в детальному обстеженні всього комплексу умов праці, технологічного процесу, обладнання робочого місця, прийомів праці, санітарно-гігієнічних умов, засобів колективного та індивідуального захисту. Іншими словами, цей метод полягає в аналізі небезпечних та шкідливих виробничих чинників, притаманних лише тій чи іншій (моно) дільниці виробництва, обладнанню, технологічному процесу. За цим методом ретельно розглядають усі обставини нещасного випадку, якщо необхідно, то виконують відповідні дослідження та випробування. Отже, при монографічному методі застосовується комплексний підхід, при якому кожен випадок травматизму розглядається як система, елементами якої є взаємопов'язані умови, обставини та причини явища, що аналізується.
Успішна профілактика виробничого травматизму та професійної захворюваності можлива лише за умови ретельного вивчення причин їх виникнення. Для полегшення цього завдання прийнято поділяти причини виробничого травматизму і професійної захворюваності на такі основні групи: організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні, економічні, психофізіологічні.
Організаційні причини:
відсутність або неякісне проведення навчання з питань охорони праці; відсутність контролю; порушення вимог інструкцій, правил, норм, стандартів; невиконання заходів щодо охорони праці; порушення технологічних регламентів, правил експлуатації устаткування, транспортних засобів, інструменту; порушення норм і правил планово-попереджувального ремонту устаткування; недостатній технічний нагляд за небезпечними роботами; використання устаткування, механізмів та інструменту не за призначенням.
Технічні причини:
несправність виробничого устаткування, механізмів, інструменту; недосконалість технологічних процесів; конструктивні недоліки устаткування, недосконалість або відсутність захисного огородження, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування.
Санітарно-гігієнічні причини:
підвищений (вище ГДК) вміст у повітрі робочих зон шкідливих речовин; недостатнє чи нераціональне освітлення; підвищені рівні шуму, вібрації; незадовільні мікрокліматичні умови; наявність різноманітних випромінювань вище допустимих значень; порушення правил особистої гігієни.
Економічні причини:
нерегулярна виплата зарплати; низький заробіток; неритмічність роботи; прагнення до виконання понаднормової роботи; праця за сумісництвом чи на двох різних підприємствах.
Психофізіологічні причини:
помилкові дії внаслідок втоми працівника через надмірну важкість і напруженість роботи; монотонність праці; хворобливий стан працівника; необережність; невідповідність психофізіологічних чи антропометричних даних працівника використовуваній техніці чи виконуваній роботі; незадоволення роботою; несприятливий психологічний мікроклімат у колективі.
Основні заходи щодо попередження та усунення причин виробничого травматизму і професійної захворюваності поділяються на технічні та організаційні.
До технічних заходів належать заходи з виробничої санітарії та техніки безпеки.
6. Умови праці — це сукупність чинників виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини під час виконання нею трудових обов'язків[1].
Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці розподіляються на чотири класи:
7. Основним нормативно-правовим актом, що встановлює порядок та види навчання, а також форми перевірки знань з охорони праці, е НПАОП 0.00-4.12-05 "Типове положення про порядок проведення навчання та перевірки знань з питань охорони праці".
На підприємствах на основі Типового положення розробляються і затверджуються відповідні положення про навчання з питань охорони праці. Працівники при прийнятті на роботу і періодично у процесі роботи, а також учні, курсанти, слухачі та студенти під час трудового і професійного навчання проходять на підприємстві за рахунок роботодавця навчання й перевірку знань з охорони праці відповідно до професії, з надання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, правил поведінки у разі аварій, а також відповідні інструктажі з охорони праці.
Навчання і перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб проводиться під час прийняття їх на роботу і періодично один раз на три роки.
Позачергове навчання і перевірка знань посадових осіб, а також фахівців з питань охорони праці проводяться при переведенні працівника на іншу роботу або призначенні його на іншу посаду, що потребує додаткових знань з питань охорони праці.
Посадові особи, у тому числі фахівці з питань охорони праці підприємств, де стався нещасний випадок (професійне отруєння), груповий або зі смертельним наслідком, повинні протягом місяця пройти позачергове навчання і перевірку знань з питань охорони праці, якщо комісією з розслідування встановлено факт порушення ними вимог нормативно-правових актів з охорони праці.
Позачергове навчання з метою ознайомлення з новими нормативно-правовими актами з охорони праці може проводитися у формі семінарів.
За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.
Вступний інструктаж проводиться:
• з усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади; з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;
• з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження трудового або професійного навчання;
• з екскурсантами під час екскурсій на підприємство.
Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці або іншим фахівцем відповідно до наказу (розпорядження) по підприємству, який в установленому Типовим положенням порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці.
Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:
• новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство або до фізичної особи, яка використовує найману працю;
• який переводиться з одного структурного підрозділу підприємства до іншого;
• який виконуватиме нову для нього роботу;
• відрядженим працівником іншого підприємства, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.
Проводиться з учнями, курсантами, слухачами та студентами навчальних закладів:
а) до початку трудового або професійного навчання;
б) перед виконанням кожного навчального завдання, пов'язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо.
Первинний інструктаж на робочому місці проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за діючими ва підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт.
Повторний інструктаж проводиться на робочому місці індивідуально з окремим працівником або групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу.
Повторний інструктаж проводиться в терміни, визначені нормативно-правовими актами з охорони праці, які діють у галузі, або роботодавцем (фізичною особою, яка використовує найману працю) з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше:
а) на роботах з підвищеною небезпекою — 1 раз на З місяці;
б) для решти робіт — 1 раз на 6 місяців.
Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:
а) при введенні в дію нових або переглянутих нормативно-правових актів з охорони праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;
б) зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;
в) порушеннях працівниками вимог нормативно-правових актів з охорони праці, що призвели до травм, аварій, пожеж тощо;
г) перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів — для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт — понад 60 днів.
Цільовий інструктаж проводиться з працівниками:
а) при ліквідації аварії або стихійного лиха;
б) при проведенні робіт, на які відповідно до законодавства, оформлюються наряд-допуск, наказ або розпорядження.
8. Мікроклімат виробничих приміщень - це клімат, який визначається діючим на організм людини поєднанням температури, вологості і швидкості руху повітря, а також температури навколишніх поверхонь.
Мікроклімат (від грецького micros - малий ) - це фізична характеристика метеорологічних чинників в обмеженому просторі (приміщення, кабіна, галявина), що забезпечує тепловий обмін між тілом людини і зовнішнім середовищем.
Як нормуються умови праці за показниками мікроклімату?
Гігієнічне нормування умов праці розроблено для нагріваючого та охолоджуючого мікроклімату.
Нагріваючий мікроклімат - це таке сполучення його параметрів, за яких має місце порушення теплообміну людини з навколишнім середовищем, що проявляється у накопиченні тепла в організмі або збільшенні втрат його шляхом випаровування поту (понад 30 С) у загальній структурі теплового балансу.
Охолоджуючий мікроклімат - це таке сполучення його параметрів, за яких має місце зміна тепловіддачі організму до навколишнього середовища, що призводить до створення загального чи локального дефіциту тепла у глибоких та поверхневих шарах тканин організму ("ядра" або " оболонки").
Тепловий стан людини оцінюється відповідно до методичних рекомендацій МОЗ №5168-90 "Оцінка теплового стану людини з метою обґрунтування гігієнічних вимог до мікроклімату робочих місць та заходів профілактики переохолодження та перегрівання".
Нормативні величини за показниками мікроклімату визначені за інтегральним показником WBGT — індекс — міжнародний стандарт ISO 7243 (табл.2.1).
WBGT— індекс—емпіричний інтегральний показник, що враховує сполучений вплив температур повітря, швидкості його руху, вологості та теплового випромінювання з навколишнього середовища (індекс теплового навантаження середовища).
Теплове випромінювання, що перевищує 1200 Вт/м2, оцінює умови праці як шкідливі та небезпечні незалежно від величини WBGT - індексу (табл. 2.2). Клас шкідливості та небезпечності умов праці оцінюється за найбільш вираженим показником WBGT— індексу. При дії на працюючих одночасно двох чинників одного ступеня умови праці переводять до наступного ступеня шкідливості (табл. 2.1 та 2.2). Класи умов праці за показниками мікроклімату для виробничих приміщень у холодну пору року наведені у табл. 2.3
Таблиця. 2.1. Класи умов праці за показниками WBGT - індексу для виробничих приміщень та відкритих територій у теплу пору року (С )
Для забезпечення середньозмінного термічного напруження працюючих на допустимому рівні сумарна тривалість їх діяльності протягом робочої зміни має складати 7,5,3 та 1 годину, відповідно до 1-4 ступеня шкідливості умов праці.
Загальна оцінка умов праці за ступенем шкідливості та небезпечності встановлюється за найвищим класом та ступенем шкідливості. За умов скороченого часу контакту праця може оцінюватися як менш шкідлива, але не нижче класу 3.1.
Таблиця. 2.2. Класи умов праці за показниками мікроклімату для виробничих приміщень та відкритих територій в теплу пору року
Таблиця. 2.3. Класи умов праці за показниками мікроклімату для виробничих приміщень у холодну пору року
Мікроклімат у робочій зоні визначає з одного боку характер виробничих процесів, з іншого - природні джерела теплоти і вологості, що дають ефект нагрівання або охолодження організму.
Залежно від того, який компонент мікроклімату переважає, виробничі умови переважно бувають:
з конвекційним мікрокліматом,
з радіаційним мікрокліматом;
такі, які поєднують високу або низьку температуру з високою або низькою вологістю.
Як впливає температура повітря на теплообмінні процеси?
Організм людини має здатність регулювати життєві процеси та фізіологічні функції навіть при значних коливаннях температури повітря. Теплообмінні процеси регулюються центрами терморегуляції і кори головного мозку.
Тепло чи холод людина сприймає нервовими закінченнями - терморецепторами, що розташовані у шкірі які подають сигнали у центри терморегуляції, що призводить до збільшення або зменшення теплоутворення й тепловитрат організмом.
Що таке процеси терморегуляції?
Терморегуляція — це сукупність процесів, які забезпечують термообмін між організмом і навколишнім середовищем та допомагають зберігати температуру тіла майже на постійному рівні незалежно від температури атмосферного повітря.
Завдяки терморегуляції в організмі підтримується стійкість температури тоді, коли кількість тепла, що утворилось в ньому та надійшло ззовні, відповідає кількості тепла, що віддається людиною у навколишнє середовище (36,6 С ).
Стійкість температури тіла підтримується шляхом зрівноваження процесів хімічної та фізичної терморегуляції.
Хімічні терморегуляції визначають здатність організму змінювати інтенсивність обмінних процесів при обміні речовин і надходженні теплоти ззовні.
Фізичні терморегуляції допомагають зберігати постійну температуру тіла за рахунок конвекції, радіації та випаровування поту. За високих температур повітря організм віддає теплоту за рахунок потовиділення,а за низьких тепловіддача здійснюється шляхом конвекції і радіації.
Що таке тепловий баланс організму?
Здатність організму зберігати рівновагу при перепадах температур навколишнього середовища має відповідну межу, яка визначає стан теплового балансу. Тепловий баланс - це кількісне співвідношення виробленої людиною теплоти завдяки хімічної терморегуляції і загубленої теплоти внаслідок фізичної терморегуляції.
Залежно від умов виробничого і навколишнього середовища тепловий баланс організму може бути:
позитивним (призводить до перегрівання організму);
від’ємний (призводить до переохолодження організму);
нульовий, якщо надходження і втрата тепла збалансовані і воно не накопичується.
Як впливає вологість повітря на організм?
Вологість повітря характеризує ступінь його насичення водяною парою. Одну і ту ж температуру повітря людина може відчувати по різному залежно від ступеня його вологості.
Чим більший дефіцит вологості, тим сухішим є повітря, тим більшу кількість водяної пари воно може поглинути і тим інтенсивнішою буде віддача теплоти шляхом випаровування поту.
Сухе повітря за всіх температур переноситься людиною краще за вологе. Несприятливим сухе повітря буває тільки у разі крайнього ступеня сухості (менше 20 %).
Відповідно до ДСН 3.3.6.042-99 фізіологічно оптимальна відносна вологість має становити 40-60 %. Допустиме значення відносної вологості має бути не більше як 75 %.
Як проявляється реакція організму на дію тепла?
Інтегральним показником теплового стану організму людини у будь-яких метеоумовах є температура тіла.
При температурах повітря, що перевищують нормативні значення в умовах нагріваючого мікроклімату, може виникати стан перегріву організму. Такий стан характеризується підвищенням температури тіла, сильним потовиділенням, розладнанням координації руху. Тривале перебування людини у таких умовах може призвести до стійких змін фізіологічних функцій організму - порушення функції серцево-судинної системи, пригнічення нервової системи, послаблення імунобіологічних реакцій, порушення водно-сольового балансу та зниження загальної резистентності організму.
Під дією високих температур можливе небезпечне перегрівання організму, що призводить до таких захворювань, як гіпертермія, судомна хвороба або явища хронічного перегріву.
Легкі форми перегріву проявляються у загальній слабкості, головному болю, запамороченнях, потемнінні в очах, шумом у вухах, сухості у роті, іноді нудоті і блювоті. Тяжкі форми перегріву носять назву "тепловий удар" і проявляються при вираженому впливові, коли роботи виконуються в умовах нагріваючого мікроклімату.
Симптоматика така ж, як і при легкому перегріванні, але у більш вираженій формі. Температура тіла має до 40-42 С, дихання частішає, стає поверхневим, розширюються, а потім звужуються зіниці та настає втрата свідомості, а згодом і смерть людини.
Друга форма перегріву - "судомна хвороба", настає тоді, коли виникають хворобливі судоми у м’язах кінцівок і тулуба. Температура тіла при цьому, як правило, не підвищується, спостерігається підвищена м’язова та нервова збудженість. В основі розвитку такого стану лежить велика втрата вологи і солей внаслідок сильного потіння і неправильного питного режиму. На відкритому навколишньому середовищі таке перегрівання має назву "сонячний удар".
9. Комісія з питань охорони праці підприємства може створюватися на підприємствах, в організаціях, господарствах з кількістю працюючих 50 осіб і більше, незалежно від форм власності та видів господарської діяльності. Комісія є постійно діючим консультативно-дорадчим органом трудового колективу та роботодавця і створюється з метою залучення представників роботодавця та трудового колективу (безпосередніх виконавців робіт, представників профспілок) до співробітництва в галузі управління охороною праці на підприємстві, узгодженого вирішення питань, що виникають у цій сфері.
Рішення про доцільність створення комісії, її кількісний та персональний склад, строк повноважень приймається трудовим колективом на загальних зборах (конференції) за поданням роботодавця, органу трудового колективу та профспілкового комітету. Загальні збори (конференція) затверджують Положення про комісію з питань охорони праці підприємства, яке розробляється за участю сторін на основі Типового положення. Комісія формується на засадах рівного представництва осіб від роботодавця та трудового колективу. До складу Комісії від роботодавця включаються спеціалісти з безпеки і гігієни праці, виробничої, юридичної та інших служб підприємства, від трудового колективу - працівники усіх професій, уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, представники профспілки (профспілок).
Комісія у своїй діяльності керується законодавством про працю, нормативно-правовими актами з охорони праці, а також Положенням про комісію з питань охорони праці підприємства.
Основним завданням комісії є:
- захист законних прав та інтересів працівників у сфері охорони праці;
- підготовка на основі аналізу стану безпеки та умов праці на виробництві рекомендацій роботодавцю та працівникам щодо профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, практичної реалізації принципів державної політики в галузі охорони праці на підприємстві;
- узгодження шляхом двосторонніх консультацій позицій сторін у вирішенні практичних питань у сфері охорони праці з метою забезпечення поєднання інтересів держави, роботодавця та трудового колективу, кожного працівника, запобігання конфліктам;
- вироблення пропозицій щодо включення до колективного договору конкретних питань з охорони праці та використання цільових коштів, виділених на заходи з охорони праці на підприємстві.
Комісія має право: - звертатися до роботодавця, органу самоврядування трудового колективу, профспілкового комітету з пропозиціями щодо регулювання відносин у сфері охорони праці;
- створювати робочі групи з числа членів комісії для вироблення узгоджених рішень з конкретних питань охорони праці із залученням до їх складу фахівців, експертів, інспекторів державного нагляду за охороною праці;
- одержувати від окремих працівників, служб підприємства, профспілкового комітету необхідну інформацію;
- здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства з питань охорони праці;
- знайомитись з будь-якими матеріалами з питань охорони праці, аналізувати стан умов і безпеки праці на підприємстві, виконання відповідних програм і колективних договорів;
- вільного доступу на всі дільниці виробництва і обговорення з працюючими питань охорони праці.
Комісія може делегувати своїх представників для участі:
- у розв'язанні разом з представниками державного нагляду за охороною праці конфліктів, пов'язаних з відмовою працівника виконувати доручену роботу з мотивів небезпечної для його здоров'я чи життя виробничої ситуації на підприємстві, де відсутня профспілкова організація;
- в обговоренні питань охорони праці роботодавцем, профспілковим комітетом чи органом самоврядування трудового колективу (за погодженням з цими органами).
Члени комісії виконують свої обов'язки, як правило, на громадських засадах. При залученні до окремих перевірок, проведенні навчання вони можуть звільнятися від основної роботи на передбачений колективним договором термін зі збереженням за ними середнього заробітку.
Комісія здійснює свою діяльність на основі планів, що розробляються на квартал, півріччя чи рік і затверджуються нею. Рішення комісії оформляються протоколами і мають рекомендаційний характер, впроваджуються вжиття наказами роботодавця. При незгоді роботодавця з рекомендаціями комісії він дає аргументовану відповідь. Комісія не менше одного разу на рік звітує про свою роботу на загальних зборах (конференції) трудового колективу.
10. Шкідлива речовина - це речовина, яка при контакті з організмом людини у випадку порушення вимог безпеки може викликати виробничі травми, професійні захворювання або відхилення у стані здоров'я, які виявляють сучасними методами як у процесі роботи, так і у віддалені терміни життя теперішнього і наступних поколінь.
Хімічнонебезпечні й шкідливі виробничі чинники класифікуються за характером дії на організм людини:
- токсичні (свинець, ртуть та ін.);
- подразнювальні (хлор, бензин, гас, кислоти, луги тощо);
- сенсибілізуючі (бензин, гас І т. ін.);
- канцерогенні (продукти неповного згоряння авіаційних палив та ін.);
- мутагенні (свинець, ртуть і т.ін.);
- такі, що впливають на репродуктивну функцію (спирти, креолін тощо);
- за шляхом проникнення в організм людини:
- через органи дихання (хлор, ефір, азот, гелій, окис вуглецю і т. ін.);
- через шлунково-кишковий тракт (свинець, хромовий ангідрид, ціаністі сполуки і т. ін.);
- через шкірні покриви і слизові оболонки (гас, бензин тощо).
За ступенем дії на організм людини шкідливі речовини поділяють на такі класи небезпеки: перший — надзвичайно небезпечні; другий — високонебезпечні; третій — помірнонебезпечні; четвертий - малонебезпечні.
Вентиляція – це регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення забрудненого повітря і подачу н місце видаленого свіжого повітря.
Основна вимога до вентиляційних систем – це вилучення з приміщення забрудненого, вологого або нагрітого повітря та подача на йог місце чистого повітря, що відповідає санітарно-гігієнічним вимогам.
За способом переміщення повітря вентиляція буває природна, штучна (механічна) та суміщена (природна та штучна одночасно).
Залежно від призначення – для подачі чи видалення повітря або для того й іншого одночасно – вентиляція може бути припливною, витяжною або припливно-витяжною.
За місцем дії вентиляція буває загальнообмінною і місцевою.
На виробництвах часто влаштовують комбіновані системи вентиляції (загальнообмінні з місцевою і т. ін), а в окремих випадках і аварійну вентиляцію, як правило, вона проектується витяжною.
Системи вентиляції мають бути пожежо – й вибухобезпечними, простими в облаштуванні не переохолоджувати приміщення, не створювати надмірного шуму, бути надійними в експлуатації та економними. Крім паспорта на кожну вентиляційну установку складають журнал експлуатації.
Природна вентиляція
Природна вентиляція відбувається внаслідок різниці температури повітря в приміщенні і ззовні, а також у результаті дії вітру. Різниця температур обумовлює надходження холодного повітря у приміщення й видалення з нього теплого повітря. Під дією вітру з навітряного боку будівлі виникає, підвищений тиск, а з підвітряного – розріджений. Розрідження зумовлює витяжку теплого й забрудненого повітря з приміщення, а на його заміну надлишок тиску зумовлює надходження свіжого повітря.
Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою.
Провітрювання здійснюється завдяки перепадам температури і сили вітру через вікна та кватирки і за рахунок інфільтрації – просочування повітря через вікна, нещільності вікон, дверей і будівельних матеріалів. Площа вікон, кватирок і фрамуг, що забезпечують природну вентиляцію має становити від 2-х до 4% площі підлоги.
Організована природна вентиляція – це аерація. Для аерації у стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря , а у верхній частині – спеціальні ліхтарі для видалення відпрацьованого повітря.
Щоб посилити природну вентиляцію у виробничих приміщеннях встановлюють витяжні труби з дефлекторами на 1,5-2м вище гребня даху в зоні ефективної дії вітру. Вітер, що обтікає дефлектор створює знижений порівняно з атмосферним тиск, внаслідок чого по витяжній трубі вгору рухається повітря з приміщення й видаляється у навколишнє середовище.
Для боротьби з надлишками тепла аерація має перевагу втому, що величезні об’єми повітря(мільйони м/г) подаються і видаляються без вентиляторів і повітропроводів. Аерація дешевша й простіша в експлуатації порівняно з механічними системами вентиляції.
Недоліком природної вентиляції є те , що вона мало ефективна за високих температур зовнішнього повітря, особливо у безвітряну погоду.
Механічна вентиляція
У системах механічної вентиляції рух повітря здійснюється за допомогою вентиляторів. Механічна вентиляція може бути робочою або аварійною, яку проектують на тих виробництвах де можливе надходження у повітря значної кількості шкідливих або вибухонебезпечних речовин.
Аварійна вентиляція вмикається автоматично при досягненні граничної концентрації небезпечних речовин і має забезпечувати 8-12 кратний повітрообмін за годину.
Механічна робоча вентиляція може бути загальнообмінною, місцевою або комбінованою.
Щоб забезпечити нормальний повітрообмін необхідну кількість повітря визначають відповідно до наявних шкідливих чинників характерних для конкретного виробництва.
Необхідний повітрообмін (м/год) є основною величиною для визначення параметрів вентиляційної системи та вибору необхідного вентиляційного обладнання.
За принципом роботи вентилятори бувають осьові, відцентрові й діаметральні. Вентилятори виготовляються різних розмірів і кожному з них відповідає номер, який показує величину діаметра робочого колеса в дециметрах .
Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення відповідного мікроклімату у всьому об’ємі приміщення. Цей вид вентиляції має дві системи – припливну й витяжну, які одночасно подають у приміщення чисте повітря у нижню частину, а з верхньої зони видаляють забруднене.
Приймальні пристрої для забору зовнішнього повітря розміщують над покрівлею будівель, якщо відсутні викиди повітря, забрудненого шкідливими речовинами або якщо ці викиди відведені за межі аеродинамічної тіні, яку створює вітер, що набігає на будівлю.
Для приміщень в яких має бути надійний повітрообмін влаштовують припливно-витяжну загальнообмінну вентиляцію. Цей вид вентиляції облаштовують у приміщенні, де виділяється значна кількість шкідливих речовин і де витяжка має бути на 10% більшою ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялися у сусідні приміщення.
У цій системі вентиляції використовують не лише зовнішнє повітря, а й повітря приміщень після його очищення. Повторне використання повітря приміщень називається рециркуляцією. Вона використовується в холодний період року з метою економії тепла, що витрачається на підігрівання припливного повітря. Для рециркуляції використовуються лише повітря тих приміщень, де відсутні виділення шкідливих речовин.
Припливна механічна вентиляція проектується в приміщеннях зі значними тепловиділеннями і невисокою концентрацією шкідливих речовин. Ця система вентиляції забезпечує подачу чистого зовнішнього повітря у приміщення, а видалення забрудненого повітря здійснюється через вентиляційні отвори, фрамуги, дефлектори.
Витяжна загальнообмінна вентиляція проектується там де відсутні викиди шкідливих речовин та невелика кратність повітрообміну, а також у допоміжних, побутових та складських приміщеннях.
Повітря до складу якого входять вибухонебезпечні або неприємнопахнущі речовини видаляють в атмосферу вище рівня аеродинамічної тіні, яку створює будівля. Цього досягають за допомогою високих труб («факельні» викиди).
Загальнообмінну припливно-механічну вентиляцію приміщень без природного провітрювання проектують так, щоб забезпечувати в них не менше двох припливних і двох витяжних вентиляційних установок, з продуктивністю кожної не менше 50% потрібного повітрообміну. Об’єм подаваємого повітря засобами механічної вентиляції має становити не менше 60 м3/год на одного працюючого, але не менше однократного повітрообміну за годину. Дозволяється проектувати по одній припливній і одній витяжній установці тільки тоді, коли вони забезпечені резервним вентилятором, який автоматично включається при зупинці робочого.
Порядок розрахунку вентиляційної мережі є такий:
вибирають конфігурацію мережі;
визначають поперечні розміри повітроводів;
розраховують опір мережі;
за каталогом підбирають вентилятор і електродвигун
Основним завданням розрахунку вентиляційних систем є визначення кількості повітря (м3/год), необхідного для його надходження або вилучення з приміщення.
Повітрообмін визначають розрахунковим шляхом за конкретними даними про кількість шкідливих виділень (теплоти, вологи, пари, газу, пилу).
Розрахунки повітрообміну для проектування вентиляційних систем мають на меті забезпечення належного санітарно-гігієнічного стану у робочій зоні виробничого приміщення.
11. Згідно з Законом України "Про охорону праці" служба охорони праці створюється роботодавцем для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям у процесі праці.
Служба охорони праці створюється на підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше осіб.
На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва (суміщення) особи, які мають відповідну підготовку.
На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.
Основні завдання служби охорони праці:
• забезпечення фахової підтримки рішень роботодавця з питань охорони праці;
• забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;
• забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;
• професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
• вибору оптимальних режимів праці й відпочинку працівників;
• інформування та надання роз'яснень працівникам підприємства з питань охорони праці.
Функції служби охорони праці:
а) опрацювання ефективної цілісної системи управління охороною праці;
б) оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці;
в) участь у складанні комплексних заходів щодо поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
г) проведення для працівників вступного інструктажу з охорони праці;
д) розгляд фактів наявності небезпечних виробничих ситуацій у разі відмови з цих причин працівників від виконання дорученої роботи;
е) організація забезпечення підрозділів правилами, стандартами, нормами, інструкціями з охорони праці; розробка планів роботи підприємства щодо створення безпечних і здорових умов праці тощо;
є) участь у розслідуванні нещасних випадків, профзахворювань, аварій;
ж) контроль за дотриманням чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих стандартів, нормативних актів та інструкцій з охорони праці, виконання робіт з охорони праці у підрозділах; забезпечення працюючих засобами захисту тощо;
Права працівників служби охорони праці:
• представляти підприємство в державних і громадських установах при розгляді питань охорони праці;
• безперешкодно відвідувати виробничі об'єкти, зупиняти роботу виробництв у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;
• одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і пояснення з питань охорони праці;
• перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, видавати керівнику об'єкта, що перевіряється, обов'язковий для виконання припис;
• вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу з охорони праці;
• надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги з охорони праці;
• порушувати клопотання про заохочення працівників, які беруть активну участь у підвищенні безпеки та покращенні умов праці.
Комісія з питань охорони праці підприємства може створюватися відповідно до Закону України "Про охорону пращ" на підприємствах, в організаціях, господарствах з кількістю працюючих 50 і більше осіб незалежно від форм власності та видів господарської діяльності.
Комісія е постійно діючим консультативно-дорадчим органом трудового колективу та власника або уповноваженого ним органу, створюється з метою залучення представників власника та трудового колективу) (безпосередніх виконавців робіт, представників профспілок) до співробітництва в галузі управління охороною праці на підприємстві, узгодженого вирішення питань, що виникають у цій сфері.
Рішення про доцільність створення Комісії, її кількісний та персональний склад, строк повноважень приймається трудовим колективом на загальних зборах (конференції) за поданням власника, органу самоврядування трудового колективу та профспілкового комітету (комітетів).
Комісія формується на засадах рівного представництва осіб від власника та від трудового колективу.
До складу Комісії від власника включаються спеціалісти з безпеки і гігієни праці, виробничої, юридичної та інших служб підприємства.
До складу Комісії від трудового колективу рекомендуються працівники основних професій, уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, представники профспілки (профспілок).
Основними завданнями Комісії є:
• захист законних прав та інтересів працівників у сфері охорони праці;
• підготовка на основі аналізу стану безпеки та умов праці на виробництві рекомендацій власнику та працівникам щодо профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, практичної реалізації принципів державної політики у сфері охорони праці на підприємстві;
• узгодження шляхом двосторонніх консультацій позицій сторін у вирішенні практичних питань у сфері охорони праці з метою забезпечення поєднання інтересів держави, власника та трудового колективу, кожного працівника, запобігання конфліктам;
• вироблення пропозицій щодо включення до колективного договору окремих питань з охорони праці та використання коштів фонду охорони праці підприємства.
Комісія має право:
1) звертатися до власника або уповноваженого ним органу, органу самоврядування трудового колективу, профспілкового комітету (комітетів) з пропозиціями щодо регулювання відносин у сфері охорони праці;
2) створювати робочі групи серед членів Комісії для вироблення узгоджених рішень з конкретних питань охорони праці із залученням до їх складу на договірній основі за погодженням сторін відповідних фахівців, експертів, інспекторів державного нагляду за охороною праці;
3) одержувати від окремих працівників, служб підприємства, профспілкового комітету (комітетів) інформацію, необхідну для виконання своїх функцій і завдань;
4) здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства з питань охорони праці безпосередньо на робочих місцях;
5) знайомитися з будь-яким матеріалом з питань охорони праці, аналізувати стан умов і безпеки праці на підприємстві, виконання відповідних програм і колективних договорів;
6) вільного доступу на всі дільниці виробництва та обговорення з працюючими питань охорони праці.
12. Освітлення - це використання світлової енергії сонця і штучних джерел світла для забезпечення зорового сприйняття оточуючого світу, це один з найважливіших чинників, який значною мірою впливає на продуктивність праці, рівень травматизму і професійних захворювань.
З точки зору гігієни праці, освітленість має суттєве значення, за яким формуються умови праці і розраховуються освітлювальні установки. Для цього необхідно, щоб:
рівень освітлення відповідав характерові здорової роботи і встановленим нормативам;
забезпечувалась достатня рівномірність та постійність рівня освітленості, що зменшувало б необхідну адаптацію органів зору;
не створювалось сліпучої дії як від джерел світла, так і від предметів, що знаходяться в полі зору;
не створювались на робочих поверхнях різкі і глибокі тіні, а рівень був достатнім для розрізнення предметів праці, що освітлюються; освітлення було надійним і простим в експлуатації, економічним, естетичним, а за спектром наближене до природного.
До функцій зору, що відіграють найбільш важливу роль у трудовому процесі, належить:
контрастна чутливість;
гострота зору;
швидкість розрізнення деталей;
стійкість ясного бачення.
Здатність ока розпізнавати мінімальні рівні яскравості об’єкта і фону називається контрастною чутливістю. Максимальна контрастна чутливість забезпечується яскравістю фону в межах 100-2200 нт (ніт), а за їх межами чутливість зменшується. Уяву про ніт можна отримати з таких даних: яскравість неба при середній хмарності — 1600 нт; хмар освітлених сонцем - 3200 нт; снігової вершини - 27000 нт; місяця - 2500 нт.
Наявність у полі зору дуже великих яскравостей може призвести до ураження світлочутливих елементів сітківки.
Гострота зору — максимальна здатність розпізнавати окремі об’єкти. Нормальна гострота зору здатна розрізняти дві точки, видимі під кутом в 1°. З ростом освітленості до відповідного рівня зростає гострота зору.
Для успішного виконання робіт у короткий період часу з малими предметами, важливим є швидкість їх розрізнення - швидкість зорового сприйняття. Ця функція ока також знаходиться у прямій залежності від рівня освітлення.
Чітке зображення предметів зоровим аналізатором можна зберігати протягом якогось періоду часу. Цю функцію ока - здатність утримувати чітке зображення предметів, які розглядаються, називають стійкістю ясного бачення. За однакових умов освітлення стійкість ясного бачення при менш напруженій праці буде вищою, ніж при більш напруженій.
Відповідну роль, особливо на тих видах робіт, де потрібне кольорове розпізнання предметів, має така зорова функція як кольорове відчуття. Найбільш сприятливі умови кольорового сприйняття створюються при природному (сонячному) освітленні, а також при освітленні люмінесцентними лампами.
Колір чинить вплив також на інші здорові функції. Доказано, що гострота зору, швидкість зорового сприйняття, стійкість ясного бачення мають максимум в жовтій зоні спектру і поступово знижується по напрямку до країв, при чому найбільш низькі показники характерні для синього кольору.
13. Нещасні випадки, що сталися з працівниками підприємства, розслідують відповідно до Порядку розслідування та обліку нещасних випадків на виробництві (постанова КМУ № 1112 від 25.08.2004р.)
Створена комісія для розслідування нещасного випадку зобов’язана протягом трьох діб розслідувати обставини і причини нещасного випадку, скласти акт за формою Н-1 у шести примірниках, розробити заходи запобігання нещасних випадків і направити його керівнику підприємства для затвердження.
При розслідуванні нещасного випадку ретельно оглядають місце подій, виявляють справність обладнання, машин, які були застосовані у роботі, інструментів, опитують потерпілого, свідків; вимагають письмові пояснення від службових осіб, знайомляться з необхідними документами про проведення навчання та інструктажів з охорони праці, при необхідності організовують технічну експертизу, лабораторні дослідження, випробування та інші роботи, накреслюють необхідні ескізи та схеми події, фотографують місце події та пошкоджені об’єкти або технологічне обладнання.
На кожний нещасний випадок на виробництві, що викликав втрату працездатності у працівника не менше, як на один день або необхідність переводу його на іншу роботу на один день і більше, відповідно до висновку лікаря, складається акт за формою Н-1.
Усі нещасні випадки, оформлені актом за формою Н-1, реєструються на підприємстві в журналі за спеціальною формою.
Роботодавець протягом трьох діб після закінчення розслідування затверджує примірники акту за формою Н-1 і негайно вживає заходів щодо усунення причин, що викликали нещасний випадок.
Відповідно до Порядку не підлягають обліку нещасні випадки, що сталися при вчиненні потерпілим кримінального злочину, а також випадки природної смерті та самогубств.
Які нещасні випадки належать до виробничих?
До виробничих належать нещасні випадки, що призвели до травм, гострих професійних захворювань, отруєнь, теплових ударів, опіків, обморожень, утоплень, ураження блискавкою, а також інші ушкодження здоров’я при аваріях і стихійних лихах і виникли:
при виконанні трудових обов’язків (відрядження), а також при будь-яких діях на користь підприємства;
на транспорті підприємства при слідуванні на роботу або з роботи;
на території підприємства протягом робочого часу, включаючи встановлені перерви і час необхідний для підготовки робочого місця до роботи, перед початком або після її закінчення;
на транспортних засобах по завданню роботодавця;
в робочий час за межами підприємства, якщо діяльність працівника пов’язана з переміщенням між об’єктами обслуговування;
в робочий час на особистому транспорті при наявності дозволу роботодавця на право його застосування для службових поїздок або за дорученням адміністрації;
в робочий час при нанесенні травм іншою особою або навмисним вбивством працівника при виконанні ним трудових обов’язків; & під час аварій на виробничих об’єктах;
при наданні шефської допомоги, незалежно від місця її проведення. Названі нещасні випадки, що виникли в зазначених умовах, підлягають розслідуванню і обліку на виробництві.
Керівник, який одержав повідомлення, зобов’язаний:
терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому;
повідомити проте, що сталося, роботодавця і відповідну профспілкову організацію;
до прибуття комісії з розслідування зберігати обстановку в такому стані, у якому вона була на момент події, якщо це не загрожує життю і здоров’ю інших працівників.
Які обов’язки у комісії з розслідування?
До складу комісії з розслідування входять:
керівник служби охорони праці (голова комісії);
керівник структурного підрозділу;
представник профспілкової організації або представник ФССНВ за згодою.
Протягом трьох діб комісія з розслідування зобов’язана:
обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків, одержати пояснення потерплого, а також визначити чи відповідають умови праці вимогам нормативних актів про охорону праці;
з’ясувати обставини й причини нещасного випадку, визначити чи пов’язаний він з виробництвом;
встановити винних осіб, які допустили порушення правових актів з охорони праці, та розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам;
скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-1 або акт за формою НПВ у шести примірниках і передати його на затвердження роботодавцю.
Акт за формою Н-1 має бути зареєстрований у спеціальному журналі за встановленою формою. Акт форми Н-1 або НПВ разом з матеріалами розслідування підлягає зберіганню протягом 45 років, на підприємстві, працівником якого був потерпілий.
Кому надсилаються акти про нещасні випадки?
Затверджені роботодавцем акти протягом трьох діб надсилаються:
потерпілому або його довіреній особі;
керівникові робіт, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам;
органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування;
відповідному територіальному органу Держгірпромнагляду;
профспілковій організації, членом якої є потерпілий;
керівникові служби охорони праці підприємства.
Копія акта за формою Н-1 надається органу, до складу управління якого належить підприємство, а за його відсутності - місцевій держадміністрації або органу місцевого самоврядування.
Акти про нещасні випадки разом з матеріалами розслідування підлягають зберіганню на підприємстві протягом 45 років. У разі ліквідації підприємства акти розслідування нещасних випадків передаються на зберігання до архіву.
14. Захист від шуму, ультразвука, інфразвука і вібраційШум, вібрації, ультра- та інфразвук відносяться до шкідливих виробничих факторів, які при тривалому впливі на працівників можуть призвести до важких професійних захворювань. Часто ці фактори супроводжують один одного. В основі їхнього походження лежать механічні коливання, що поширюються в пружних середовищах. Існує визначена подібність у впливі шуму, ультра- та інфразвука і вібрації на організм людини, але спостерігаються й деякі значні відмінності. Певною мірою подібними є їх фізичні закономірності, що визначають методологію захисту людини від впливу цих шкідливих виробничих факторів.
Шум - безладне поєднання небажаних для людини звуків, що заважають трудовій діяльності чи відпочинку.Шум буває: механічного походження, який виникає внаслідок вібрації при роботі механізмів та устаткування, а також поодиноких чи періодичних ударів у з'єднаннях деталей та конструкцій; аеродинамічного походження, який виникає при подачі газу чи повітря по трубопроводах, вентиляційних системах, або їх стравлюванні в атмосферу; гідродинамічного походження, який виникає внаслідок процесів, що відбуваються у рідинах (гідравлічні удари, кавітація, турбулентність потоку); електромагнітного походження, який виникає внаслідок коливання елементів електромеханічних пристроїв під впливом змінних магнітних полів.
Шум у виробничих умовах негативно впливає на працівника: послаблює увагу, посилює розвиток втоми, сповільнює реакцію на небезпеку. Внаслідок цього знижується працездатність та підвищується імовірність нещасних випадків. Тому питання боротьби з шумом на сьогоднішній день є актуальним майже для всіх галузей виробництва.
Звук - хвильовий механічний рух частин пружного середовища з частотами коливань від 16 до 20 000 Гц. Діапазон частот понад 20 кГц відповідає ультразвуку, а нижче 16 Гц - інфразвуку.
Вібрації - механічні коливання елементів конструкцій, устаткування, машин, споруджень, що поширюються в пружних середовищах і впливають на людину при поверхневому контакті.
Звуковий тиск р - надлишковий тиск (зміна тиску порівняно з рівноважним станом), що виникає в повітряному середовищі при проходженні через нього звукових хвиль.
15. Керівник, який одержав повідомлення, зобов’язаний:
терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому;
повідомити проте, що сталося, роботодавця і відповідну профспілкову організацію;
до прибуття комісії з розслідування зберігати обстановку в такому стані, у якому вона була на момент події, якщо це не загрожує життю і здоров’ю інших працівників.
16. Санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення виробничих підприємств
У боротьбі з професійним захворюванням, важливе значення має санітарний благоустрій території підприємства й розміщених на ній будівель та споруд.
Забезпечення безпечних умов праці має здійснюватися на стадії проектування відповідно до СН і БНіП.
Територія повинна мати достатні розміри для розміщення виробничих і допоміжних будівель, мати відносно рівну поверхню, що забезпечує відвід поверхневих і стічних вод. До житлової зони підприємства розташовують з підвітряного боку до вітрів панівного напрямку.
Оцінюючи територію підприємства, враховують рівень стояння ґрунтових вод(1,3м від дна підземних споруд), чистоту грантів і т. ін.
Виробничі будівлі і споруди розміщують за ходом виробничого процесу, групуючи їх за санітарними та протипожежними вимогами.
Вибухонебезпечні об’єкти та базові склади небезпечних речовин розташовують на самостійних ділянках за межами території підприємства на нормативній відстані.
Визначення величини розривів між будівлями і складами залежить від вимог санітарної і пожежної безпеки.
При санітарній оцінці території враховують габарити транспортних шляхів та інженерних комунікацій.
Важливою санітарною вимогою є дотримання санітарно-захисних зон між житловим масивом та виробничими об’єктами, величина яких визначається потужністю виробництва і характером шкідливих виробничих чинників.
Залежно від складу та кількості шкідливих чинників й умов технологічного процесу промислові підприємства поділяються на п’ять класів. Ширина санітарної зони І класу становить – 1000м; ІІ зони – 500м; ІІІ зони – 300м; ІV зони – 100м; V зона – 50 м.
Клас підприємства визначає захисні заходи, які необхідно врахувати при його проектуванні, будівництві та експлуатації.
Санітарно-захисною зоною вважається територія між виробничими приміщеннями, складами або установками з якими пов’язані шкідливі чинники і житловими будівлями.
У межах території санітарно-захисної зони контролюють стан атмосферного повітря, ґрунтів, вод та стан рослинності.
Для підприємств, які не мають шкідливих виробництв санітарно-захисна зона не регламентується.
Виробничі будівлі мають бути надійними в експлуатації, задовольняти протипожежні вимоги, враховувати норми корисної площі для працюючих, а також забезпечувати безпеку робіт і зручність обслуговування технологічного обладнання. Об’єм приміщення на одного працюючого становить 15м, а площа – не менше 4,5м.
Надійну експлуатацію будівель можна забезпечити систематичним доглядом за їх станом.
Допоміжні приміщення розміщують у прибудовах до виробничих будівель – це будівлі адміністративно-конторської групи, технічного відділу та цехові контори і ін.
Санітарно-гігієнічні приміщення побутового характеру поділяються н загальні і спеціальні. Загальні – гардеробні, вбиральні, вмивальні кімнати; спеціальні – душові, приміщення для обігрівання, ремонту і чистки спецодягу, для приймання їжі і ін, що залежить від типу виробничих процесів та умов праці.
При великій кількості працюючих, побутові приміщення розміщують в окремих будівлях.
Планування та обладнання побутових приміщень здійснюють відповідно до гігієнічних нормативів, залежно від санітарної характеристики виробничих процесів.
Для розміщення санітарно-побутових приміщень добирають ділянку з максимальним наближенням до основних шляхів руху працюючих. Санітарний розрив при цьому до місць, які виділяють шкідливі гази, пил і т. ін, має становити не менше 50м.
Для виробничих та господарсько-питних потреб облаштовують джерела водопостачання.
Витрати води на виробничі потреби залежать від технологічних особливостей виробничого процесу. Норми витрати води на господарсько-питні потреби у гарячих цехах – 45л на одну людину в зміну, а в інших цехах – 25л. Норми втрати води в допоміжних будівлях: у душових – 500л на одну душову сітку за годину, в умивальниках – 180-200л на один кран за годину. Якість води має відповідати вимогам ГОСТу..
Вибір джерела водозабезпечення промислових підприємств залежить від конкретних умов діяльності і переважно здійснюється від міської мережі, а в окремих випадках від самостійно облаштованих водних д
17. У справі охорони праці на підприємствах, установах, беруть участь роботодавці, а також заступники, головні спеціалісти, керівники структурних підрозділів, служби охорони праці, профспілки та інші органи. Основним завданням охорони праці є створення здорових та безпечних умов праці. Цього досягають шляхом:
О навчання всіх працюючих, перевіркою їх знань та проведення пропаганди з питань охорони праці;
обладнання кабінетів з охорони праці;
розробки і виконання комплексних (перспективних, річних та оперативних планових заходів з охорони праці);
аналізу показників і причин виробничих травм і захворювань;
оперативного контролю стану охорони праці в господарстві і усунення шкідливих та небезпечних чинників виявлених на робочих місцях;
проведення паспортизації санітарно-технічного стану виробничих приміщень, технологічного обладнання та окремих робочих місць;
впровадження заходів морального і матеріального заохочення за зразковий стан охорони праці на робочому місці;
забезпечення усіх працюючих необхідними захисними засобами згідно з існуючими нормами;
проведення спеціальних заходів з охорони праці жінок, і неповнолітніх і т. ін.
Хто відповідає за охорону праці студентів і учнів, що проходять виробничу практику?
За охорону праці студентів вузів, учнів технікумів, профтехучилищ, загальноосвітніх шкіл і учбово-виробничих комбінатів підчас проходження ними виробничої практики відповідають роботодавці, керівники структурних підрозділів, майстри, бригадири, які ведуть практику, керівники організацій, підприємств, та закладів, де проводиться практика, а також керівники навчальних закладів.
Кабінет Міністрів;
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці (Держгірпромнагляд);
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
Кабінет Міністрів здійснює реалізацію державної політики щодо забезпечення життя і здоров’я працюючих шляхом комплексного розв’язання завдань з охорони праці на основі загальнонаціональної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничої санітарії.
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади проводять єдину науково-технічну політику, розробляють та реалізовують програми поліпшення стану охорони праці, визначають пріоритетні напрямки наукових досліджень у сфері охорони праці, здійснюють інформативне та нормативно-правове забезпечення безпеки праці, а також відомчий контроль за дотриманням законодавчих вимог з охорони праці.
Місцеві державні адміністрації формують фонди соціального страхування, забезпечують виконання цільових регіональних програм поліпшення стану охорони праці; здійснюють контроль за дотриманням суб’єктами підприємницької діяльності нормативно-правових актів з охорони праці.
Об’єктом управління охороною праці є діяльність функціональних служб і структурних підрозділів підприємств, установ, організацій по забезпеченню безпечних і здорових умов праці на робочих місцях, виробничих дільницях, цехах і об’єктах в цілому.
Управління охороною праці на підприємстві здійснюють керівники, а в цехах та виробничих дільницях керівники служб та структурних підрозділів. Організаційно-методичну роботу та підготовку управлінських рішень і контроль за їх реалізацією здійснює служба охорони праці.
Управління охороною праці має охоплювати такі завдання: о навчання працівників безпечним методам праці;
організацію безпеки технологічних процесів, а працюючих засобами захисту;
забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку і нормалізації санітарно-гігієнічних умов праці.
Безпека технологічних процесів досягається шляхом проведення їх у відповідності з вимогами нормативних актів.
Нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці досягається шляхом ліквідації причин появи шкідливих та небезпечних виробничих чинників в умовах виробничої діяльності, а також шляхом впровадження ефективних засобів колективного захисту.
Забезпечення оптимальних режимів праці і відпочинку здійснюється шляхом урахування фахової специфіки працюючих, змінності роботи та інших факторів.
Які функції передбачає управління охороною праці?
Управління охороною праці забезпечує виконання таких основних функцій:
прогнозування та планування заходів з охорони праці. Ця функція має вирішальне значення в системі управління, бо визначає завдання службам підприємства на перспективу, поточний період;
організацію і координацію робіт у сфері охорони праці, направлену на оперативне вирішення проблем охорони праці за результатами перевірок.
контроль за станом охорони праці та її фінансування. Він спрямований на перевірку предметної діяльності, умов праці виробничого середовища та виявлення можливих відхилень від нормативних вимог.
облік, аналіз, оцінку показників стану охорони праці. Ці функції використовують для розробки й прийняття відповідних рішень керівниками всіх рангів. Для аналізу використовують матеріали технічного розслідування аварій, нещасних випадків, профзахворювань та результати інших видів контролю і нагляду, дані паспортизації про стан санітарно-гігієнічних умов праці.
стимулювання діяльності у сфері охорони праці. Воно може передбачити будь-які види економічного заохочування за активну працю щодо охорони та безпеки виконання робіт.
Що таке управління охороною праці?
Управління охороною праці на підприємстві - це сукупність дій службових осіб, які здійснюються на підставі службового аналізу й інформації про стан охорони праці в структурних підрозділах.
Для реалізації управлінських рішень залучені всі службові особи підприємства, керівники структурних підрозділів, а також служба охорони праці. Управління охороною праці повинно мати такі основні елементи:
орган управління, виконавчий орган, об’єкт яким управляють;
вхідну інформацію, прямий зв’язок, вихідну інформацію, зворотний зв’язок.
18. Електробезпека — це система організаційних і технічних заходів та засобів, що забезпечують захист людей від шкідливого й небезпечного впливу електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля і статичної електрики.
Проходячи через організм людини, електричний струм справляє на нього термічну, електролітичну, механічну та біологічну дію.
Термічна дія струму спричинює опіки окремих ділянок тіла, нагрівання кровоносних судин, серця, мозку та інших органів, через які проходить струм, що призводить до виникнення в них функціональних розладів.
Електролітична дія струму характеризується розкладом крові та інших органічних рідин, що викликає суттєві порушення їх фізико-хімічного складу.
Механічна дія струму супроводжується ушкодженнями (розриви, розшарування тощо) різноманітних тканин організму внаслідок електродинамічного ефекту.
Біологічна дія струму на живу тканину проявляється як небезпечне збудження клітин та тканин організму, що супроводжується мимовільним судомним скороченням м'язів. Таке збудження може призвести до суттєвих порушень і навіть повного припинення діяльності органів дихання та кровообігу.
Види електричних травм. Причини летальних наслідків від дії електричного струму
Електротравми — це травма, спричинена дією електричного струму чи електричної дуги. Залежно від наслідків електротравми умовно поділяють на два види: місцеві електротравми, коли виникає місцеве ушкодження організму, та загальні електротравми (електричні удари), коли уражається весь організм внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і систем.
Характерними місцевими електричними травмами є електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні ушкодження та електроофтальмія.
Електричні знаки (електричні позначки) є плямами сірого чи блідо-жовтого кольору у вигляді мозоля на поверхні шкіри в місці її контакту зі струмо-провідними частинами.Електричний удар — це збудження живих тканин організму електричним струмом, що супроводжується судомним скороченням м'язів. Залежно від наслідків ураження електричні удари можна умовно поділити на чотири ступені:
• І — судомні скорочення м'язів без втрати свідомості;
• ІІ — судомні скорочення м'язів із втратою свідомості, але зі збереженням дихання та роботи серця;
• III — втрата свідомості та порушення серцевої діяльності чи дихання (або одного і другого разом);
• IV — клінічна смерть.
Клінічна смерть — це перехідний період від життя до смерті, що настає з моменту зупинки серцевої діяльності та легенів і триває 6—8 хвилин, доки не загинули клітини головного мозку. Після цього настає біологічна смерть, внаслідок якої припиняються біологічні процеси у клітинах і тканинах організму і відбувається розпадання білкових структур.
19. Службові особи, які порушили законодавство про працю, правила охорони праці, допустили невиконання зобов’язань за колективними договорами і угодами з спеціальних питань та охорони праці або перешкоджали законній наглядовій діяльності, згідно з існуючим законодавством, можуть притягатися до адміністративної, дисциплінарної, матеріальної або кримінальної відповідальності.
Відповідальність несуть працівники, на яких покладено обов’язки виконувати вимоги з охорони праці, безпеки праці та виробничої санітари, передбачені КЗпП (ст. 139, 159), законом "Про охорону праці" (пі. УПІ, ст. 43,44), правилами внутрішнього трудового розпорядку, що діють на підприємстві та іншими нормативними актами про працю.
Дисциплінарна відповідальність - це догана або звільнення з роботи, якщо вичерпані усі засоби впливу. Підставою до дисциплінарної відповідальності є невиконання своїх службових обов’язків, порушення законодавчих та нормативних актів з охорони праці або дії спрямовані на створення перешкод для виконання посадовими особами органів державного нагляду їх повноважень.
Право накладати на винних осіб дисциплінарні стягнення має орган, який користується правом приймати працівників на роботу, або орган вищий за рангом.
Питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності винних службових осіб за порушення з охорони праці можуть порушувати органи державного контролю, спеціалісти служби охорони праці, а також органи прокуратури, зокрема у формі подання.
Для застосування дисциплінарного стягнення роботодавець має отримати від порушника письмове пояснення. При відмові дати пояснення складається акт за підписом особи, що була свідком цієї відмови.
Дисциплінарна відповідальність застосовується не пізніше, ніж через один місяць з дня виявлення правопорушень і не пізніше шести місяців з дня його виявлення. За кожне правопорушення може встановлюватися лише одне дисциплінарне стягнення, яке оголошується в наказі й повідомляється під розписку працівника.
Роботодавець може замість дисциплінарного стягнення передати справу на розгляд трудової комісії.
Адміністративна відповідальність - це накладання штрафу на службовому особу не пізніше 2-х місяців з дня допущення правопорушення. Рішення про це має бути виконаним не пізніше трьох місяців з дня його прийняття.
Згідно з Кодексом про адміністративні правопорушення (КАП) і Закону "Про охорону праці" адміністративна відповідальність встановлюється за порушення:
> Правил охорони праці в будівництві; >Санітарно-гігієнічних умов праці;
> Правил пожежної безпеки;
> Правил охорони атмосфери, ґрунтів, надр, лісів, водних ресурсів, рибних багатств;
> Правил безпечної експлуатації та використання транспортних засобів, правил дорожнього руху;
Крім штрафів за учинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватися такі стягнення:
> Оплатне вилучення засобів, що були об’єктом правопорушень;
> Позбавлення спеціального права (права водія);
> Виправні роботи або адміністративний арешт;
Якщо особа вчинила два або більше адміністративних правопорушень, стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.
Справи про адміністративні правопорушення розглядають адміністративні комісії при міських, районних і селищних радах, органи державного нагляду з охорони праці, пожежного і санітарного нагляду.
За скоєння правопорушення складається протокол, крім тих правопорушень штраф за які береться на місці скоєння злочину, або розмір штрафу не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або особа не хоче оскаржувати адміністративне стягнення. Постанова органу, який розглядав справу про адмінпорушення, може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її винесення.
Штраф має бути сплачений не пізніше 15 днів з дня вручення постанови про стягнення штрафу. В разі не своєчасної сплати штрафу постанова надсилається для отримання суми штрафу у примусовому порядку.
Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про адміністративне стягнення здійснюють органи, які винесли цю постанову.
Матеріальна відповідальність - це відшкодування збитків. Вона може накладатися на організацію, підприємство, установу за шкоду, заподіяну здоров’я працівника, трудове каліцтво або втрату здоров’я під час виконання службових обов’язків, а також на робітників та службовців - за шкоду заподіяну підприємству під час виконання ними службових обов’язків.
Матеріальна відповідальність може бути обмеженою і повною.
Обмежену відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, організації чи установі, несуть робітники і службовці у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше третини своєї місячної ставки. Стягнення відповідних грошових сум з винних працівників здійснюється роботодавцем із заробітної плати відповідно до наказу і письмової згоди робітників, але не пізніше двох тижнів з дня виявлення шкоди. При відсутності письмової згоди стягнення може бути здійсненим лише через судові органи.
Повну матеріальну відповідальність може несе працівник, який завдав збитків підприємству в результаті порушення ним охорони праці, у таких випадках:
При наявності у діях винного ознаки кримінального злочину;
Якщо на працівника покладена спеціальними законами повна матеріальна відповідальність;
Якщо існує у роботодавця договір про те, що працівник бере на себе повну матеріальну відповідальність;
Якщо збиток нанесений працівником поза виконанням трупових обов’язків.
Повна матеріальна відповідальність збитків може стягуватися з службової особи, якщо її провина встановлена судово-слідчими органами, якщо особа винна у заподіянні шкоди, передана на поруки або її справа передана на розгляд трупової комісії.
Для притягання винних осіб до повної матеріальної відповідальності роботодавець має пред’явити через суд регресивний позов.
Кримінальна відповідальність — це покарання службових осіб, які допустили злісні порушення норм і правил охорони праці, невиконання умов колективного договору, наказів, розпоряджень органів нагляду за станом охорони праці, внаслідок чого трапилися нещасні випадки, виникли профзахворювання, аварії або інші важкі наслідки.
Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло шістнадцять років. До кримінальної відповідальності можуть притягатися безпосередньо керівники робіт, при виконанні яких допущені порушення вимог охорони праці. До цієї відповідальності можуть притягатися також керівники установ, організацій, підприємств у таких випадках якщо вони:
керували роботами, при виконанні яких трапився нещасний випадок;
допустили до керівництва роботами некомпетентних осіб і це призвело до важких наслідків;
в структурних підрозділах не створили необхідних умов для організації безпечних і здорових умов праці;
не вжили певних заходів щодо усунення відомих їм порушень охорони праці з боку службових осіб і така бездіяльність призвела до нещасних випадків з людьми або інших важких наслідків.
Відповідно до кримінального кодексу до винних осіб можуть застосовуватися такі основні покарання:
Позбавлення волі—це вид основного покарання, що полягає у примусовій ізоляції людини на відповідний строк у спеціально призначених для цього установах. Позбавлення волі встановлюється на строк від трьох місяців до десяти років, а за особливо тяжкі злочини - не більше п’ятнадцяти років (КК ст.63).
Виправні роботи без позбавлення волі;
Позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю може призначатися на термін від 2 до 5 років.
Штраф—як міра кримінального покарання полягає у грошовому стягненні. Розмір штрафу встановлюється у залежності від тяжкості наслідків в межах від 10 до 1000 мінімальних неоподатковуваних розмірів заробітної плати. Штраф — як міра кримінального покарання за своєю правовою природою і наслідками відрізняється від штрафу як міри адміністративного покарання. Штраф призначений судом, тягне судимість.
Громадська догана полягає у публічному висловленні судом догани від імені держави з доведенням про це до відома громадськості.
Кримінальне право ґрунтується на принципі, що незнання законів не звільняє людину від кримінальної відповідальності.
Кримінальний кодекс передбачає відповідальність за порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці. Ці порушення можуть бути різноманітними (несправність пристроїв, не проведений інструктаж, відсутність 313 та ін.).
Порушення вимог з охорони праці при виконанні будівельних робіт, якщо воно створило небезпеку для життя або здоров’я людини, карається виправними роботами до 1 року або штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Те саме діяння, якщо воно спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки, карається позбавленням волі на строк до п’яти років або виправними роботами на строк до двох років.
Порушення трудової або технологічної дисципліни на вибухонебезпечних підприємствах карається позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на той же термін, або штрафом (50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), а якщо вони спричинили людські жертви або інші тяжкі наслідки, винні позбавляються волі на строк до 10 років.
Порушення правил пожежної безпеки карається виправними роботами на строк до 1 року або штрафом (40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). За ті ж діяння, якщо вони спричинили пожежі, винні караються позбавленням волі на строк до 2 років або штрафом до 120 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Якщо мали місце людські жертви або інші тяжкі наслідки, порушник позбавляється волі на строк до 8 років (КК ст. 270).
21. О Нормативно-правові акти з охорони праці - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи обов’язкові для виконання. До найважливіших нормативно-правових актів з охорони праці відносять нормативно-правові акти про охорону праці (НПАОП). Нормативно-правові акти є загальними для користування, бо дія їх поширюється на всі підприємства, установи та організації України незалежно від власності і форм господарювання.
Окрім НПАОП є галузеві (відомчі) нормативно-правові акти та акти щодо охорони праці підприємств.
Галузеві нормативні акти поширюються тільки на певну галузь господарчої діяльності. Вони передбачають специфічні гарантії безпечних умов праці, тільки для даної галузі.
Нормативно-правові акти поділяються на сім видів уніфікованої форми для однакового застосування. Кожен вид нормативно-правового акта має свій цифровий код. Це такі види.
правила - 1;
переліки — 2;
норми — 3;
положення — 4;
інструкції - 5;
порядки - 6;
інші — 7.
Залежно від державних органів, що затвердили нормативно-правові акти (НПАОП), поділяються на групи. Ці групи мають такі цифрові позначки:
0.00 — Держгірпромнагляд;
0.01 - МНС (департамент пожежної безпеки);
0.02 - МВС (безпека руху);
0.03 - МОЗ;
0.04 - Держатомнагляд;
0.05 - Міністерство праці;
0.06 - Держстандарт;
0.07 - Мінбудархітектури;
Для машинного опрацювання нормативно-правові акти з охорони праці кодуються відповідно до схеми наведеної на рисунку 1.1.
Рис. 1.1. Схема кодування нормативно-правових актів з охорони праці
Вид економічної діяльності (група, клас) установлюється відповідно до КВЕД - класифікатора видів економічної діяльності (табл. 1.2).
Таблиця 1.2. Приклади кодів видів економічної діяльності
|
Вид економічної діяльності |
Код КВЕД (група, клас) |
|
Сільське господарство |
01.0 |
|
Харчова промисловість |
15.0 |
|
Видавнича справа |
22.0 |
|
Оброблення металу |
28.0 |
|
Виробництво машин та устаткування |
29.0 |
|
Виробництво транспортного устаткування |
35.0 |
|
Будівництво |
45.0 |
|
Дослідження та розробки |
73.0 |
|
Державне управління |
75.0 |
|
Освіта |
80.0 |
Стандарти колишнього СРСР (ТОСТ ССБТ) застосовується на території України до їх заміни іншими нормативними актами, якщо вони не суперечать чинному законодавству України.
Вимоги щодо охорони праці регламентуються в Україні також:
національними стандартами України;
державними будівельними нормами;
державними санітарними нормами;
правилами влаштування електроустановок;
нормами технічного проектування;
іншими нормативними документами.
На основі НПАОП роботодавці мають розробляти й затверджувати власні положення, інструкції або інші нормативні акти, що діють у межах підприємства, організації, установи.
Відповідно з рекомендаціями Держгірпромнагляду і Порядку опрацювання і затвердження нормативних актів, до основних нормативних актів, що діють в межах підприємства належать:
> Положення про систему управління охороною праці на підприємстві;
> Положення про службу охорони праці підприємства;
> Положення про комісію з питань охорони праці підприємства;
> Положення про навчання, інструктажі і перевірку знань працівників з питань охорони праці;
> Положення про інструктажі, спеціальне навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки;
> Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актом з охорони праці;
> Положення про роботу уповноваженого з питань охорони праці в трудовому колективі;
> Положення про організацію попереднього і періодичного медичного огляду працівників.
> Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт;
> Перелік робіт з підвищеною небезпекою;
Перелік посадових осіб підприємства, які зобов’язані проходити попередню і щорічну перевірку знань з охорони праці;
> Наказ про порядок забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.
Згідно з Положенням передбачається періодичність перевірки не рідше, ніж один раз на п’ять років, а інструкцій для працюючих за професіями або видами робіт, пов’язаних з підвищеною небезпекою, - не рідше, ніж один раз на три роки.
Електротравми — це травма, спричинена дією електричного струму чи електричної дуги. Залежно від наслідків електротравми умовно поділяють на два види: місцеві електротравми, коли виникає місцеве ушкодження організму, та загальні електротравми (електричні удари), коли уражається весь організм внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і систем.
Характерними місцевими електричними травмами є електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні ушкодження та електроофтальмія.
Електричні знаки (електричні позначки) є плямами сірого чи блідо-жовтого кольору у вигляді мозоля на поверхні шкіри в місці її контакту зі струмо-провідними частинами.
Металізація шкіри — це проникнення у верхні шари шкіри найдрібніших часточок металу, що розплавляється внаслідок дії електричної дуги. Такого ушкодження, зазвичай, зазнають відкриті частини тіла — руки і лице. Ушкоджена ділянка шкіри стає твердою та шорсткою, однак за відносно короткий час вона знову набуває попереднього вигляду та еластичності.
Електроофтальмія — це ураження очей внаслідок дії ультрафіолетових випромінювань електричної дуги.
Найбільш небезпечним видом електротравм є електричний удар, який у більшості випадків (близько 80 %, включаючи й змішані травми) призводить до смерті потерпілого.
Електричний удар — це збудження живих тканин організму електричним струмом, що супроводжується судомним скороченням м'язів. Залежно від наслідків ураження електричні удари можна умовно поділити на чотири ступені:
• І — судомні скорочення м'язів без втрати свідомості;
• ІІ — судомні скорочення м'язів із втратою свідомості, але зі збереженням дихання та роботи серця;
• III — втрата свідомості та порушення серцевої діяльності чи дихання (або одного і другого разом);
• IV — клінічна смерть.
Клінічна смерть — це перехідний період від життя до смерті, що настає з моменту зупинки серцевої діяльності та легенів і триває 6—8 хвилин, доки не загинули клітини головного мозку. Після цього настає біологічна смерть, внаслідок якої припиняються біологічні процеси у клітинах і тканинах організму і відбувається розпадання білкових структур.
23. Неповнолітніми вважаються особи обох статей, які не досягли вісімнадцяти років. У трудових правовідносинах вони прирівнюються до повнолітніх, але що стосується охорони праці, робочого часу, відпусток та інших робочих умов, неповнолітні користуються відповідними пільгами, встановленими чинним законодавством.
Правовою основою охорони праці неповнолітніх є відповідні статті КЗпП, Закон "Про охорону праці", список виробництв, професій, спеціальностей і робіт, на яких забороняється використовувати працю осіб, що не досягли 18 років, перелік медичних протипоказань до роботи в різних галузях, затверджені МОЗ та ін.
Законодавча і нормативно-правова база основ охорони праці підлітків пов’язана з тією особливістю, що у підлітковому віці до 18 років фізичний розвиток ще не завершений, внаслідок чого організм має підвищену чутливість до несприятливих виробничих чинників.
Які є пільгові умови щодо охорони праці неповнолітніх?
Підлітків до 18 років приймають на роботу лише після попереднього медичного огляду з подальшим щорічним проходженням медичного огляду до досягнення ними 21 року. Неповнолітні приймаються на роботу, як правило, після досягнення ними 16 років. Однак у виняткових випадках за згодою батьків можуть прийматися на роботу особи, яким виповнилося 15 років (КЗпП ст. 188).
Забороняється використовувати працю неповнолітніх на важких роботах та на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, на підземних роботах або залучати їх до нічних та надурочних робіт, а також у вихідні дні. Згідно із списком неповнолітні не допускаються до робіт більше, ніж на 200 виробництвах за майже 3000 спеціальностями та професіями (наказ МОЗ від 31.03.1994 №46). Обмежується використання праці підлітків на роботах по перенесенню вантажів, маса яких перевищує встановлені граничні норми. Неповнолітні віком до 16 років взагалі не допускаються до робіт по перенесенню й пересуванню вантажів.
Чинним законодавством передбачається для підлітків скорочена тривалість щоденної роботи. При цьому заробітна плата виплачується у такому розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи. Щорічні відпустки підліткам надаються тривалістю в один календарний місяць (ЗО днів) у літній період або, за їх бажанням, у будь-яку іншу пору року.
Законодавчо встановлено гарантії від незаконного звільнення підлітків з роботи. Звільнення допускається лише у виключних випадках за згодою комісії у справах неповнолітніх.
Згідно з чинним законодавством на підприємствах мають бути створені здорові і безпечні умови праці, забезпечення яких покладається на роботодавця, який несе за це персональну відповідальність (КЗпП. XI ст. 153-і 73). Виробничі будівлі, технологічні процеси мають відповідати вимогам, які забезпечують здорові й безпечні умови праці відповідно до санітарно-гігієнічних нормативів.
Законодавчо введено проведення аудиту охорони праці: якщо внутрішній аудит проведений роботодавцем не відповідає встановленим вимогам, він мусить провести зовнішній аудит. Такі законодавчі вимоги дають можливість поліпшувати виробничу ситуацію з питань охорони праці.
Роботодавець має забезпечувати належну організацію робочих місць, створювати такі виробничі умови, які б не спричиняли шкоди здоров’ю працюючих та відповідали санітарним нормативам.
Для проведення номенклатурних санітарно-гігієнічних заходів з охорони праці роботодавець має виділяти кошти та необхідні матеріальні ресурси. Порядок використання цих коштів визначається колективним договором і контролюється трудовим колективом.
Обов’язком роботодавця є: забезпечення трудової та технологічної дисципліни; правильна організація режиму праці та відпочинку; систематичне навчання працюючих, вдосконалення їхніх знань та навичок у сфері охорони праці; проведення інструктажів, підвищення кваліфікації з безпеки праці, виробничої санітарії, протипожежної безпеки та інших правил.
24. Електробезпека — це система організаційних і технічних заходів та засобів, що забезпечують захист людей від шкідливого й небезпечного впливу електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля і статичної електрики.
Проходячи через організм людини, електричний струм справляє на нього термічну, електролітичну, механічну та біологічну дію.
Термічна дія струму спричинює опіки окремих ділянок тіла, нагрівання кровоносних судин, серця, мозку та інших органів, через які проходить струм, що призводить до виникнення в них функціональних розладів.
Електролітична дія струму характеризується розкладом крові та інших органічних рідин, що викликає суттєві порушення їх фізико-хімічного складу.
Механічна дія струму супроводжується ушкодженнями (розриви, розшарування тощо) різноманітних тканин організму внаслідок електродинамічного ефекту.
Біологічна дія струму на живу тканину проявляється як небезпечне збудження клітин та тканин організму, що супроводжується мимовільним судомним скороченням м'язів. Таке збудження може призвести до суттєвих порушень і навіть повного припинення діяльності органів дихання та кровообігу.
Електротравми — це травма, спричинена дією електричного струму чи електричної дуги. Залежно від наслідків електротравми умовно поділяють на два види: місцеві електротравми, коли виникає місцеве ушкодження організму, та загальні електротравми (електричні удари), коли уражається весь організм внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і систем.
Характерними місцевими електричними травмами є електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні ушкодження та електроофтальмія.
Електричні знаки (електричні позначки) є плямами сірого чи блідо-жовтого кольору у вигляді мозоля на поверхні шкіри в місці її контакту зі струмо-провідними частинами.
Металізація шкіри — це проникнення у верхні шари шкіри найдрібніших часточок металу, що розплавляється внаслідок дії електричної дуги. Такого ушкодження, зазвичай, зазнають відкриті частини тіла — руки і лице. Ушкоджена ділянка шкіри стає твердою та шорсткою, однак за відносно короткий час вона знову набуває попереднього вигляду та еластичності.
Електроофтальмія — це ураження очей внаслідок дії ультрафіолетових випромінювань електричної дуги.
Найбільш небезпечним видом електротравм є електричний удар, який у більшості випадків (близько 80 %, включаючи й змішані травми) призводить до смерті потерпілого.
Електричний удар — це збудження живих тканин організму електричним струмом, що супроводжується судомним скороченням м'язів. Залежно від наслідків ураження електричні удари можна умовно поділити на чотири ступені:
• І — судомні скорочення м'язів без втрати свідомості;
• ІІ — судомні скорочення м'язів із втратою свідомості, але зі збереженням дихання та роботи серця;
• III — втрата свідомості та порушення серцевої діяльності чи дихання (або одного і другого разом);
• IV — клінічна смерть.
Клінічна смерть — це перехідний період від життя до смерті, що настає з моменту зупинки серцевої діяльності та легенів і триває 6—8 хвилин, доки не загинули клітини головного мозку. Після цього настає біологічна смерть, внаслідок якої припиняються біологічні процеси у клітинах і тканинах організму і відбувається розпадання білкових структур.
25. Враховуючи фізіологічні особливості жіночого організму, їх підвищену чутливість до чинників виробничого середовища, а також додаткові навантаження, які виникають, як під час вагітності, так і в період виховання дітей, охорона працюючих жінок вимагає певних спеціальних заходів.
Охорону здоров’я працюючих жінок гарантує державне законодавство, яке передбачає створення сприятливих умов для поєднання їх репродуктивних функцій з активною трудовою та суспільною діяльністю.
З метою поліпшення умов праці жінок та охорони їх здоров’я затверджено список виробництв, на яких забороняється використання праці жінок. За цим списком жінкам забороняється працювати більше ніж на 900 спеціальностях та професіях.
Забороняється використовувати працю жінок на важких роботах і роботах зі шкідливими для здоров’я умовами праці, а також на підземних роботах, у гірничовидобувній промисловості та на будівництві підземних споруд. Жінки не допускаються до професій зварювальника ручної зварки, а також на спорудах висотою понад 10 м., землекопа, машиніста екскаватора, автогрейдера, бульдозера, автогідромонітора, на електростанціях, верхолазних роботах і т. ін.
Жінки можуть працювати трактористами, машиністами, водіями легкових та вантажних автомобілів вантажопідйомністю лише до 2,5т, а також електромонтерами, ремонтниками та робітниками інших професій для яких дозволено чинним законодавством використовувати жіночу працю. Жінкам механізаторам мають надаватися у роботу машини з удосконаленими сидіннями, кабінами, системами запуску двигуна, керування та обслуговування.
Державними органами розроблено та впроваджено перелік робіт, машин і механізмів, на яких рекомендовано переважно застосовувати жіночу працю.
Якими пільгами користуються працюючі жінки?
З метою поліпшення умов праці та охорони здоров’я жінок чинним законодавством встановлено обмеження розмірів вантажів при їх підніманні та перенесенні (табл. 1.1). Залучення жінок до робіт по перенесенню і підніманню вантажів регламентується нормами гранично допустимих навантажень, затвердженими МОЗ від 10.12.1993 р. № 241. Жінки до вантажно-розвантажувальних робіт допускаються лише при переміщенні навалочних вантажів, вантажів малої маси та поштучних вантажів.
Законодавство регламентує працюючим жінкам сприятливий режим праці й відпочинку, обмеження їх праці у нічний час, використання їх на роботах з неповним робочим днем або неповним робочим тижнем.
Таблиця 1.1. Норми гранично допустимих навантажень для жінок при переміщенні вантажів вручну
|
Характер робіт |
Гранично допустима маса вантажу, кг |
|
Переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів за годину) |
10 |
|
Переміщення вантажів постійно впродовж робочої зміни |
7 |
|
Сумарна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни не повинна перевищувати: - з робочої поверхні - з підлоги |
350 175 |
Чинне законодавство передбачає відповідні пільги жінкам у період вагітності. Під час вагітності жінки не повинні залучатись до робіт, які вимагають значного напруження, пов’язаних з небезпекою вибуху, аварії, пожежі та з іншим ризиком для життя.
Закон забороняє залучати вагітних жінок або тих, які мають дітей віком до трьох років до робіт у нічний час, до понадурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також направляти їх відрядження без їх згоди. Вагітні жінки відповідно до медичних висновків можуть переводитися на легшу роботу і таку, що виключає вплив негативних виробничих чинників із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.
По вагітності і родах жінкам надаються відпустки тривалістю сімдесят календарних днів до пологів і п’ятдесят шість після пологів. За бажанням жінкам надаються частково оплачувані відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і виплатою за цей період допомоги по державному соціальному страхуванню. Крім цього можуть надаватися додаткові відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку. Час вказаних відпусток зараховується жінкам як у загальний, так і в безперервний стаж роботи.
Законодавство забороняє звільняти з роботи вагітних жінок або тих, що мають дітей віком до трьох років.
Охорона праці жінок, крім вищенаведеного має здійснюватися шляхом розробки санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних та інших заходів, спрямованих на забезпечення безпеки організму, збереження здоров’я та його репродуктивних функцій.
Усі гарантії, передбачені чинним законодавством, поширюються на батьків, які виховують дітей без матері, а також на опікунів
26. Сила струму, що проходить через тіло людини, є основним чинником, який зумовлює наслідки ураження. Різні за величиною струми справляють і різний вплив на організм людини.
Розрізняють три основні порогові значення сили струму:
• пороговий відчутний струм — найменше значення електричного струму, що викликає при проходженні через організм людини відчутні подразнення;
• пороговий невідпускаючий струм — найменше значення електричного струму, яке викликає судомні скорочення м'язів руки, в якій затиснутий провідник, що унеможливлює самостійне звільнення людини від дії струму;
• пороговий фібриляційний (смертельно небезпечний) струм — найменше значення електричного струму, що викликає при проходженні через тіло людини фібриляцію серця.
У таблиці 7.1 наведено порогові значення сили струму при його проходженні через тіло людини шляхом "рука — рука" або "рука — ноги".
Струм (змінний та постійний) більше 5 А викликає миттєву зупинку серця, минаючи стан фібриляції.
Таблиця 7.1. Порогові значення змінного та постійного струму
|
Вид струму |
Пороговий відчутний струм, мА |
Пороговий не відпускаючий струм, мА |
Пороговий фібриляційний струм, мА |
|
Змінний струм частотою 50 Гц |
0,5—1,5 |
6—10 |
80—100 |
|
Постійний струм |
5,0—7,0 |
50—80 |
300 |
Чим вище значення напруги, тим більша небезпека ураження електричним струмом. Умовно безпечною для життя людини прийнято вважати напругу, що не перевищує 42 В (в Україні така напруга залежно від умов роботи та середовища становить 36 та 12 В), при якій не повинен статися пробій шкіри людини, що призводить до різкого зменшення загального опору її" тіла.
Електричний опір тіла людини залежить, в основному, від стану шкіри та центральної нервової системи. Для розрахунків опір тіла людини умовно приймають рівним Я — 1 кОм. При зволоженні, забрудненні та пошкодженні шкіри (потовиділення, порізи, подряпини тощо), збільшенні прикладеної напруги, площі контакту, частоти струму та часу його дії опір тіла людини зменшується до певного мінімального значення (0,5—0,7 кОм).
Вид та частота струму, що проходить через тіло людини, також впливають на наслідки ураження. Постійний струм приблизно в 4—5 разів безпечніший за змінний. Однак частота змінного струму також зумовлює наслідки ураження. Так, найбільш небезпечним вважається змінний струм частотою 20—100 Гц. При частоті, меншій ніж 20 або більшій за 100 Гц, небезпека ураження струмом помітно зменшується. Струм частотою понад 500 кГц не може смертельно уразити людину, однак дуже часто викликає опіки.
Шлях проходження струму через тіло людини ? важливим чинником. Небезпека ураження особливо велика тоді, коли на шляху струму знаходяться життєво важливі органи — серце, легені, головний мозок. Є багато можливих шляхів проходження струму через тіло людини (петель струму), їх характеристики наведені в табл. 7.2. Як видно з таблиці, найбільшу небезпеку становить шлях "голова — руки" (при ньому частка потерпілих, що втрачали свідомість, становить 92 %), за ним іде — "голова — ноги", потім — "права рука — ноги", а найменшу небезпеку становить шлях "нога — нога".
Таблиця 7.2. Характеристика найбільш поширених шляхів проходження струму через тіло людини
|
Шлях струму |
Частота виникнення даного шляху струму, % |
Частка потерпілих, які втрачали свідомість протягом дії струму, % |
Значення струму, що проходить через серце, % від загального струму, що проходить через тіло |
|
Рука — рука |
40 |
83 |
3,3 |
|
Права рука — ноги |
20 |
87 |
6,7 |
|
Ліва рука — ноги |
17 |
80 |
3,7 |
|
Нога — нога |
6 |
15 |
0,4 |
|
Голова — ноги |
5 |
88 |
6,8 |
|
Голова — руки |
4 |
92 |
7,0 |
|
Інші |
со |
65 |
— |
Напруга доторкання — це напруга між двома точками електричного кола, до яких одночасно доторкається людина.
Гранично допустимі значення напруги доторкання та сили струму для нормального (безаварійного) та аварійного режимів електроустановок при проходженні струму через тіло людини шляхом "рука — рука" чи "рука — ноги" регламентуються за допомогою ГОСТ 12.1.038-82 (табл. 7.3).
При виконанні роботи в умовах високої температури (більше 25 °С) і відносної вологості повітря (більше 75 %) значення табл. 7.3 необхідно зменшити у три рази.
27. Таке відшкодування шкоди здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків відповідно від втрати професійної працездатності.
У разі тимчасової втрати працездатності середній заробіток обчислюється із заробітку за два останні повні календарні місяці. Допомога відшкодовується за лікарняним листком у розмірі 100 відсотків середнього заробітку. При цьому перші п’ять днів тимчасової непрацездатності оплачує роботодавець із коштів підприємства.
У разі стійкої втрати професійної працездатності — не менше від суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності, але не вище за чотирикратний розмір граничної суми заробітної плати (доходу).
У разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання - не менше п’ятирічного заробітку працівника на його сім’ю і, крім того не менше однорічного заробітку на кожного утриманця померлого, а також на його дитину, яка народилась після його смерті.
Страхові виплати потерпілому підчас його професійної реабілітації здійснюють щомісячно в розмірі середньомісячного заробітку протягом строку, визначеного програмою реабілітації.
Потерпілому, який став інвалідам, не рідше одного разу на три роки, а інвалідам І групи - щороку безплатно за медичним висновком надається путівка для санаторно-курортного лікування.
Моральна (немайнова шкода), заподіяна виробничими умовами, яка не спричинила втрати професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків у формі одноразової страхової виплати в розмірі, що не перевищує двохсот розмірів мінімальної заробітної плати.
Відповідно до колективного договору розмір одноразової допомоги може бути більшим. Крім того роботодавець відшкодовує потерпілому витрати на медичну та соціальну допомогу.
Законодавством передбачено зменшення, але не більше 50 відсотків розміру одноразової допомоги тоді коли виробнича травма сталася внаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці.
Які штрафні санкції сплачують юридичні і фізичні особи за порушення вимог з охорони праці?
Згідно з Законом України "Про охорону праці" (ст.43) за порушення законодавства з охорони праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду юридичні та фізичні особи притягуються до сплати штрафу в такому порядку: ^ максимальний розмір штрафу не може перевищувати п’яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю;
несплата штрафу може тягнути за собою нарахування пені на суму штрафу в розмірі двох відсотків за кожен день прострочення.
До штрафних санкцій юридичні та фізичні особи, які використовують найману працю, притягуються органами державного нагляду за охороною праці, у разі порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань безпеки, охорони праці і виробничого середовища.
Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів здійснюється відповідно до Кодексу про адміністративні правопорушення. Особи, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи.
Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено у місячний строк у судовому порядку.
Кошти від застосування штрафних санкцій зараховуються до Державного бюджету України.
За яких обставин настає страховий випадок державного соціального страхування від нещасних випадків та профзахворювань на виробництві?
Страховий випадок державного соціального страхування настає тоді, коли нещасний випадок стався при:
виконанні трудових обов’язків на робочому місці, на території підприємства або у іншому місці протягом робочого часу, починаючи з моменту приходу робітника на підприємство до його виходу, який мас фіксуватися відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, або за дорученням роботодавця у неробочий час, у вихідні та святкові дні.
проїзді на роботу чи з роботи на транспортному засобі підприємства.
використанні власного транспортного засобу в інтересах підприємства за дорученням роботодавця;
провадженні дій в інтересах підприємства, які не входять до виробничих обов’язків потерпілого.
Страховий випадок настає тоді, коли настали нещасні випадки через:
ліквідацію аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об’єктах і транспортних засобах.
надання підприємством шефської допомоги.
перебування на транспортному засобі,на території вахтового селища,при змінному відпочинку, якщо причина нещасного випадку пов’язана з виконанням трудових обов’язків або з дією небезпечних чи шкідливих виробничих чинників середовища.
прямування до об’єкта обслуговування за затвердженими маршрутами або будь-якого об’єкта за дорученням роботодавця.
прямування до місця відрядження або у зворотному напрямку.
настання природної смерті під час перебування на підземних роботах або після виходу на поверхню внаслідок гострої серцево-судинної недостатності.
скоєння самогубства,пов’язане з перевищення строку перебування в рейс і, обумовленого колективним договором, або настання природної смерті внаслідок впливу психофізіологічних, небезпечних шкідливих виробничих чинників на суднах морського та рибопромислового флотів. & зникнення працівника, пов’язане з можливістю нещасного випадку з ним під час виконання трудових обов’язків (після оголошення його померлим у судовому порядку). & заподіяння тілесних ушкоджень іншою особою або вбивства під час виконання працівником трудових обов’язків незалежно від порушення кримінальної справи.
Ізоляція струмовідних частин забезпечується шляхом покриття їх шаром діелектрика для захисту людини від випадкового доторкання до частин електроустановок, через які проходить струм.
Розрізняють робочу, додаткову, подвійну та посилену ізоляцію.
Забезпечення недосяжності неізольованих струмовідних частин передбачає застосування захисних огорож, блокувальних пристроїв та розташування неізольованих струмовідних частин на недосяжній висоті чи у недосяжному місці.
Захисні огорожі можуть бути суцільними і сітчастими. Суцільні огорожі (корпуси, кожухи, кришки тощо) застосовуються в електроустановках з напругою до 1000 В, а сітчасті — до і вище 1000 В. Захисні дверцята чи двері мають закриватись на замок або обладнуватись блокувальними пристроями.
Попереджувальна сигналізація є пасивним засобом захисту, який не усуває небезпеки ураження, а лише інформує про її наявність. Така сигналізація може бути світловою (лампочки, світлодіоди тощо) та звуковою (зумери, дзвінки, сирени).
Мала напруга застосовується для зменшення небезпеки ураження електричним струмом, однак при цьому зростає значення робочого струму, а відтак і площа поперечного перерізу, що у свою чергу збільшує витрати кольорових металів (міді, алюмінію). Крім того, при малих напругах зростають втрати електроенергії.
Вирівнювання потенціалів є способом зниження напруг доторкання та кроку між точками електричного кола, до яких можливе одночасне доторкання людини або на яких вона може одночасно стояти. Вирівнювання потенціалів досягається шляхом штучного підвищення потенціалу опорної поверхні ніг до рівня потенціалу струмовідної частини, а також при контурному заземленні.
Електричний поділ мережі передбачає поділ електромережі на окремі, електрично не з'єднані між собою, ділянки за допомогою роздільних трансформаторів (РТ) з коефіцієнтом трансформації 1:1.
Захисне заземлення застосовують у мережах з напругою до 1000 В з ізольованою нейтраллю та в мережах, напругою вище 1000 В з будь-яким режимом нейтралі джерела живлення.
Захисне заземлення — це навмисне електричне з'єднання із землею або з її еквівалентом металевих струмопровідних нормально неструмовідних частин, які можуть опинитися під напругою.
Якщо корпус устаткування електрично з'єднаний із землею, то він опиниться під напругою замикання, яка визначається за формулою
де R л — опір людини, звідки видно, що чим меншими є значення R л та α, тим менший струм пройде через тіло людини, яка стоїть на землі і доторкається до корпуса устаткування.
Таким чином, захист від ураження струмом забезпечується шляхом приєднання корпуса до заземлювача, який має малий опір заземлення R та малий коефіцієнт напруги доторкання α. Оскільки опір заземлення малий, то основна частина струму замикання на землю пройде саме через нього, а через людину, пройде малий (безпечний) струм. У цьому і полягає суть захисного заземлення. Причому струм, що пройде через людину зменшиться у стільки разів, у скільки опір людини більший за опір заземлення.
Заземлювальним пристроєм називають сукупність конструктивно об'єднаних заземлювальних провідників та заземлювача.
Заземлювач — провідник або сукупність електрично з'єднаних провідників, які перебувають у контакті із землею або її еквівалентом.
Опір захисного заземлення в електроустановках напругою до 1000 В і потужністю понад 100 кВА не повинен перевищувати 4 Ом.
Відповідно до Правил улаштування електроустановок (ПУЕ) захисне заземлення потрібно робити: при напрузі змінного струму 380 В і вище та 440 В і вище для постійного струму — у всіх електроустановках; при номінальних напругах змінного струму вище 42 В та постійного струму вище 110 В — лише в електроустановках, що знаходяться у приміщеннях з підвищеною небезпекою, особливо небезпечних, а також у зовнішніх електроустановках; при будь-якій напрузі змінного та постійного струму — у вибухонебезпечних установках.
Занулення застосовується у чотирипровідних мережах, напругою до 1000 В з глухозаземленою нейтраллю.
Занулення — це навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих нормально неструмовідних частин, які можуть опинитись під напругою.
Нульовий захисний провідник — це провідник, який з'єднує частини, що підлягають зануленню, з глухозаземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму або її еквівалентом.
При зануленні у випадку замикання фазного провідника на корпус електроустановки виникає однофазне коротке замикання, тобто замикання між фазним та нульовим провідниками. Струм короткого замикання / , який виникає при цьому, повинен забезпечити спрацьовування елементів максимального струмового захисту.
Отже, при зануленні надзвичайно важливе значення має правильний вибір запобіжників та автоматичних вимикачів відповідно до величини струму короткого замикання петлі фаза-нуль.
Захисне вимикання — це швидкодіючий захист, який забезпечує автоматичне вимкнення електроустановки (не більше ніж за 0,2 с) при виникненні в ній небезпеки ураження струмом.
Електрозахисними засобами називаються вироби, що переносяться та перевозяться і слугують для
захисту людей, які працюють з електроустановками, від ураження електричним струмом, від дії електричної дуги та електромагнітного поля.
Залежно від призначення електрозахисні засоби поділяються на ізолювальні, огороджувальні та запобіжні.
Ізолювальні електрозахисні засоби призначені для ізоляції людини від частин електроустановок, що знаходяться під напругою, та від землі, якщо людина одночасно доторкається до землі чи заземлених частин електроустановок і струмовідних частин чи металевих конструктивних елементів (корпусів), які опинилися під напругою.
Розрізняють основні й додаткові ізолювальні електрозахисні засоби. До основних належать такі електрозахисні засоби, ізоляція яких протягом тривалого часу витримує робочу напругу електроустановки, і тому ними дозволяється доторкатись до струмопровідних частин, що знаходяться під напругою: при роботах в електроустановках з напругою до 1000 В — діелектричні рукавички, ізолювальні штанги, інструменти з ізольованими ручками, електровимірювальні кліщі, ізолювальні кліщі, покажчики напруги; а при роботі в електроустановках напругою понад 1000 В — ізолювальні штанги, струмовимірювальні та ізолювальні кліщі, покажчики напруги для фазування.
Додаткові ізолювальні захисні засоби мають недостатні ізолювальні властивості, тому призначені лише для підсилення захисної дії основних засобів, разом з якими вони і застосовуються. До них належать: при роботах в електроустановках з напругою до 1000 В — діелектричні калоші, килимки, ізолювальні підставки; при роботах в електроустановках з напругою понад 1000 В — діелектричні рукавички, боти, килимки, ізолювальні підставки.
Огороджувальні електрозахисні засоби (щити, ширми, екрани, плакати електробезпеки) призначені для захисту працівників, котрі проводять роботи в електроустановках, від випадкового доторкання чи наближення на небезпечну відстань до струмовідних частин, що знаходяться під напругою, а також для тимчасового огородження входів у комірки, камери та проходів у приміщення, в які вхід працівникам заборонений.
До роботи на електроустановках допускаються особи, не молодші 18 років, які пройшли інструктаж та навчання з безпечних методів праці, перевірку знань правил безпеки та інструкцій відповідно до займаної посади та кваліфікаційної групи з електробезпеки, і які не мають протипоказань, визначених Міністерством охорони здоров'я України.
З метою профілактики професійних захворювань, нещасних випадків та забезпечення безпеки праці працівники, що обслуговують діючі електроустановки, в обов'язковому порядку проходять попередній (при прийнятті На роботу) та періодичні (термін зумовлений професією та характеристикою роботи) медичні огляди.
Для забезпечення безпеки робіт у діючих електроустановках належить виконувати такі організаційні заходи: призначення осіб, які відповідають за організацію та проведення робіт; оформлення наряду чи розпорядження на проведення робіт; організація нагляду за проведенням робіт; оформлення закінчення робіт, перерв у роботі, переведення на інші робочі місця.
До технічних заходів, які необхідно виконувати у діючих електроустановках для забезпечення безпеки робіт, належать:
1) при проведенні робіт зі зняттям напруги в діючих електроустановках чи поблизу них: вимкнення установки (частини установки) від джерела живлення електроенергії; механічне блокування приводів апаратів, які здійснюють вимкнення, зняття запобіжників, від'єднання кінців лінії, яка здійснює електропостачання, та інші заходи, що унеможливлюють випадкову подачу напруги до місця проведення робіт; встановлення знаків безпеки та захисних огорож біля струмовідних частин, що залишаються під напругою і до яких у процесі роботи можливе доторкання або наближення на недопустиму відстань; встановлення заземлення (ввімкнення заземлювальних ножів чи встановлення переносних заземлень); огородження робочого місця та вивішування плакатів безпеки (наприклад "Не вмикати! Робота на лінії" на приводах роз'єднувачів);
2) при проведенні робіт на струмовідних частинах, які знаходяться під напругою, та поблизу них: виконання робіт за нарядом не менш ніж двома працівниками із застосуванням електрозахисних засобів, під постійним наглядом, із забезпеченням безпечного розташування працівників, використовуваних механізмів та пристосувань.
29. Основоположним законодавчим документом у галузі охорони праці є Закон України "Про охорону праці" (1992 р.). Дія цього закону поширюється на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності. Цей закон ^ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності на належні безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
враховує основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП) щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регулювання відносин охорони праці в передових країнах та досвід охорони праці попередніх років.
визначає принципи державної політики в галузі охорони праці (ст.4).
передбачає чітку систему державного управління охороною праці від міністра до бригадира, від уряду до підприємства. Функції органів державного управління охороною праці Кабміну, Держгірпромнагляду, Міністерства праці та соціальної політики України.
вказує, що для координації всієї роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в центральних органах державної виконавчої влади, створюються служби охорони праці.
гарантує право на охорону праці під час укладання трудового договору (ст.5); право працівника під час роботи (ст.6); права на пільги і компенсації за тяжкі і шкідливі умови праці (ст.7); відшкодування власником шкоди в разі ушкодження здоров’я працівника або в разі його смерті (ст.9); обов’язки роботодавця та працівників щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці (ст. 13,14).
визначає, що на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненнями або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видають за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту (ст. 8).
вказує, що роботодавець зобов’язаний забезпечувати фінансування та проведення попередніх та поточних медичних оглядів працівників (ст. 17).
особливу увагу приділяє питанням охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів (ст. 10,11,12).
вказує, що виробничі будівлі, споруди, устаткування, що вводяться в дію після будівництва або реконструкції транспортні засоби, та технологічні процеси мають відповідати нормативним актам про охорону праці (ст.24).
передбачає, що відповідальність за порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці несуть працівники, на яких покладені обов’язки виконувати ці вимоги (ст. 18,43,44).
30. Основоположним законодавчим документом у галузі охорони праці є Закон України "Про охорону праці" (1992 р.). Дія цього закону поширюється на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності. Цей закон ^ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності на належні безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
враховує основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП) щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регулювання відносин охорони праці в передових країнах та досвід охорони праці попередніх років.
визначає принципи державної політики в галузі охорони праці (ст.4).
передбачає чітку систему державного управління охороною праці від міністра до бригадира, від уряду до підприємства. Функції органів державного управління охороною праці Кабміну, Держгірпромнагляду, Міністерства праці та соціальної політики України.
вказує, що для координації всієї роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в центральних органах державної виконавчої влади, створюються служби охорони праці.
гарантує право на охорону праці під час укладання трудового договору (ст.5); право працівника під час роботи (ст.6); права на пільги і компенсації за тяжкі і шкідливі умови праці (ст.7); відшкодування власником шкоди в разі ушкодження здоров’я працівника або в разі його смерті (ст.9); обов’язки роботодавця та працівників щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці (ст. 13,14).
визначає, що на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненнями або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видають за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту (ст. 8).
вказує, що роботодавець зобов’язаний забезпечувати фінансування та проведення попередніх та поточних медичних оглядів працівників (ст. 17).
особливу увагу приділяє питанням охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів (ст. 10,11,12).
вказує, що виробничі будівлі, споруди, устаткування, що вводяться в дію після будівництва або реконструкції транспортні засоби, та технологічні процеси мають відповідати нормативним актам про охорону праці (ст.24).
передбачає, що відповідальність за порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці несуть працівники, на яких покладені обов’язки виконувати ці вимоги (ст. 18,43,44).
Якою є загальнодержавна система забезпечення пожежної безпеки?
Основним нормативним документом, що регламентує вимоги щодо пожежної безпеки є Закон України "Про пожежну безпеку" (1993 р.). Цей закон регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Згідно з Законом забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною державної політики щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства та навколишнього природного середовища. Відповідальність за пожежну безпеку підприємств, установ, організацій покладено на керівника або уповноважену ним особу.
Роботодавці або уповноважені ними особи, а також орендатори (стаття 5 закону) зобов’язані:
розробляти комплекс заходів щодо забезпечення пожежної безпеки;
забезпечувати додержання протипожежних вимог норм, правил, приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;
організовувати і здійснювати навчання працівників щодо пожежної безпеки;
утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту і зв’язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар і використовувати їх тільки за призначенням;
проводити службове розслідування випадків пожеж.
Відповідно до закону кожен працівник зобов’язаний виконувати вимоги законодавства, а також вживати заходи щодо усунення порушень правил пожежної безпеки і ліквідації пожеж та загорянь.
Відповідно до статті 6 Закону громадяни України повинні виконувати вимоги правил пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать на правах особистої власності первинними засобами пожежогасіння і протипожежним інвентарем, повідомляти пожежну охорону про виникнення пожежі та вживати заходи по її ліквідації й рятуванню людей і майна.
Як відображена охорона праці в законі "Про охорону здоров’я"?
Забезпечення пріоритетності охорони здоров’я при виконанні предметної діяльності покладені на державні, громадські та інші органи, підприємства, установи, організації та громадян.
Законодавством про охорону здоров’я передбачено допомогу хворим та потерпілим від нещасних випадків, а також працівникам закладів охорони здоров’я у їх діяльності (ст. 5). Право на охорону здоров’я передбачено шляхом створення безпечних і здорових умов праці, навчання, побуту та відпочинку, а також відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди.
Закон передбачає обмеження прав громадян за станом їх здоров’я (ст. 9). Підставою для визнання громадян України тимчасово або постійно не придатними до професійної або іншої діяльності за станом здоров’я пов’язується з підвищеним ризиком небезпеки для працюючих.
Чинним законодавством передбачено державний контроль і нагляд за додержанням вимог про охорону здоров’я, для чого створено спеціальні уповноважені органи виконавчої влади.
Закон встановлює відповідні вимоги до забезпечення здорового навколишнього середовища, санітарно-епідемічного благополуччя території та населених пунктів (ст. 22). Встановлені єдині санітарно-гігієнічні вимоги до планування і забудови населених пунктів; будівництва і експлуатації промислових і інших об’єктів, очистки і знешкодження промислових та комунально-побутових викидів, відповідне утримання та використання виробничих і побутових приміщень та територій, на яких вони розміщені; організації водопостачання населення, до виробництва, застосування, зберігання, транспортування та захоронення радіоактивних, отруйних і сильнодіючих речовин.
Єдині санітарно-гігієнічні вимоги встановленні до організації виробничих та інших процесів, пов’язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання та інших об’єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров’я. Законодавство передбачає погодження державних стандартів, технічних умов з органами охорони здоров’я.
Статтею 28 цього закону передбачається забезпечення підприємствами та установами виконання правил безпеки праці, виробничої санітарії та інших вимог охорони праці з метою недопущення шкідливого впливу на здоров’я людей та навколишнє середовище.
Закон встановлює вимоги до профілактичних медичних оглядів неповнолітніх, працівників підприємства з шкідливими та небезпечними умовами праці, відповідальність власників за своєчасне проходження працівниками обов’язкових медичних оглядів та за шкідливі наслідки для здоров’я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які не пройшли обов’язкові медичні огляди (стаття 31).
Статті 65 і 66 передбачають медичний контроль за трудовим і виробничим навчанням та умовами праці підлітків. Функції контролю передбачено не тільки органам і закладам охорони здоров’я, а також органам освіти, органам професійно-технічної освіти та іншим громадським організаціям.
31. Що таке охорона праці?
Охорона праці - це система правових, організаційних, санітарно-лікувальних, профілактичних, соціально-економічних, технічних, гігієнічних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров я й працездатності людини в процесі трудової діяльності.
Що таке виробнича безпека?
Це властивість виробничого процесу відповідати вимогам безпеки праці під час проведення його в умовах, установлених нормативною документацією.
Під безпекою виробничого обладнання розуміють властивість виробничого обладнання відповідати вимогам безпеки праці під час монтажу (демонтажу) і експлуатації в умовах, установлених нормативною документацією.
Що таке виробнича санітарія?
Це система організаційних і технічних заходів та засобів, що запобігають впливові шкідливих виробничих чинників на організм людини або значно зменшують їх дію.
Під організаційними заходами розуміють правильну організацію праці на робочих місцях, дотримання відповідного режиму праці, проведення навчання та інструктажів щодо безпечного використання предметів і засобів праці, які можуть негативно впливати на стан здоров’я людини та забруднювати навколишнє середовище. Сюди відноситься організація постійного нагляду і контролю за дотриманням санітарного законодавства при використанні предметів праці з токсичними властивостями, виконанням вимог правил при будівництві, а також в процесі експлуатації виробничих споруд.
Під технічними засобами розуміють належне використання існуючих спеціальних колективних та індивідуальних засобів захисту від шкідливих виробничих чинників, а також розробку більш досконалих методів на основі новітніх наукових досягнень.
Що таке безпека праці?
Безпека праці - це система організаційних і технічних заходів і засобів, що запобігають впливу небезпечних виробничих чинників на органом працюючих.
Безпека праці забезпечується інженерними розрахунками, конструюванням запобіжних засобів, пристроїв та апаратів, шляхом спостереження та експериментування, у полі її зору мас бути все те, що необхідне для створення безпечних та нешкідливих умов праці.
Завданням безпеки праці має бути вивчення виробничого середовища та його чинників, що прямо або опосередковано призводять до появи небезпечних умов чи небезпечних дій, які можуть закінчуватися нещасними випадками, гострими професійними захворюваннями або отруєннями і розробка запобіжних організаційних чи технічних заходів.
До організаційних заходів безпеки праці відносяться - огородження територій, будівельних майданчиків, небезпечних зон; обладнання проходів і проїздів, раціональна система освітлення, водопостачання, енергозабезпечення; розміщення зон складування, прокладка постійних або тимчасових інженерних комунікацій, навчання та перевірка знань, проведення інструктажів і т. ін.
До технічних заходів безпеки праці належить здійснення необхідних інженерних розрахунків, що забезпечують безпеку робіт. Сюди належать розрахунки риштувань, монтажно-технічного устаткування, схеми і креслення кріплення будівельних конструкцій, траншей і котлованів; схеми стропування, добір канатів, строп, траверс, якорів та інших пристосувань для забезпечення безпеки вантажно-розвантажувальних роботах; забезпечення безпечного монтажу електричних мереж та безпечної роботи ємностей, що працюють під тиском і т. ін.
Чим забезпечується безпека праці?
Безпека праці забезпечується шляхом:
створення і конструювання безпечних технічних засобів і технологічних процесів на стадії проектування, стадії виготовлення і стадії експлуатації;
впровадження у технологічні процеси автоматичних блокуючих захисних пристроїв і засобів, що забезпечують безпечне виконання предметної діяльності;
вдосконалення існуючих методів, заходів і засобів захисту від шкідливих і небезпечних виробничих чинників;
виявлення можливих потенційних небезпек, аналізу причин їх появи в умовах виробничої діяльності, а також вивчення працюючими правил і нормативних актів та їх дотримання.
Безпосередньою причиною пожеж є поява того чи іншого компоненту, який бере участь к процесі горіння у тих випадках, коли це не допустимо з точки зору вимог пожежної безпеки.
Аналіз обставин пожеж дає підстави стверджувати, що основною причиною їх виникнення є людський чинник.
До найбільш розповсюджених і характерних причин пожеж можна віднести:
Отже профілактика пожеж має зводитись переважно до різноманітних форм впровадження у виробничу практику таких умов, засобів і заходів, які унеможливлюють появу неконтрольованого процесу горіння або вибуху.
Аналізом і обліком пожеж в державі займається Державний департамент пожежної безпеки МНС.
Процес неконтрольованого горіння супроводжується появою у навколишньому середовищі значної кількості токсичних речовин, небезпечних та шкідливих для організму людини, що знаходяться в зоні його впливу.
Тяжкість впливу негативних та шкідливих чинників, пов’язаних з пожежами, зумовлена зростанням енергонасиченості виробництв, збільшенням щільності інженерних комунікацій, підвищенням рівня температур та тиску в технологічному устаткуванні, що збільшує масштабність пожеж та тяжкість їх наслідків.
Причиною зростання жертв на пожежах стає те, що технічні можливості державної пожежно-рятувальної служби значно відстають від сучасних вимог щодо засобів пожежогасіння та рятування людей.
Небезпекою для організму людини в умовах пожежі є:
Аналіз можливих небезпечних і шкідливих чинників в умовах пожежі допоможе розробити структуру заходів щодо забезпечення ефективного функціонування системи пожежної безпеки для кожного конкретного виробничого об’єкту.
33. Особливо тісно дисципліна "Основи охорони праці" пов'язана з безпекою життєдіяльності, науковою організацією праці, ергономікою, інженерною психологією та технічною естетикою. Усі перелічені дисципліни належать до комплексу наук, що вивчають людину в процесі праці. У них єдина мета - сприяти збереженню здоров'я та працездатності людини, підвищенню її продуктивності праці, усуненню або зменшенню впливу на неї шкідливих і небезпечних виробничих чинників. У той же час усі вони підходять до досягнення поставленої мети з різних боків і на різних рівнях.
Безпека життєдіяльності - це дисципліна, яка вивчає загальні закономірності виникнення небезпек, їх властивості та особливості впливу на людину, наслідки такого впливу, а також способи та засоби захисту життя та здоров'я людини й середовища її проживання від реальних та потенційних небезпек.
Наукова організація праці займається вивченням, розробкою та впровадженням у практику раціональної побудови трудового процесу, за якої забезпечується висока продуктивність праці, створюються умови для збереження здоров'я працівників, збільшується період їх трудової діяльності.
Ергономіка досліджує, розробляв та дає рекомендації щодо конструювання, виготовлення та експлуатації технічних засобів, які забезпечують людині в процесі праці необхідні зручності, зберігають її сили, працездатність та здоров'я.
Інженерна психологія вивчає взаємодію людини з новою технікою і з'ясовує функціональні можливості людини в трудових процесах з метою створення таких умов праці, за яких зберігаються високі психофізіологічні можливості людини.
Технічна естетика встановлює залежність умов та результатів праці від архітектурного, конструктивного та художнього вирішення знарядь праці, робочих місць, дільниць, цехів, санітарно-побутових та інших допоміжних приміщень, - усього, що оточує людину на виробництві.
Система попередження пожеж об’єднується з загальним поняттям - пожежна профілактика.
Пожежна профілактика—це комплекс організаційних та технічних заходів спрямованих на убезпечення людей, запобігання можливого виникнення пожеж, обмеження їх розвитку, зменшення їх негативних наслідків та створення відповідних умов для пожежогасіння.
Пожежна профілактика передбачає оцінку пожежної і вибухопожежної небезпеки виробництва шляхом застосування технічних, будівельних, організаційних та інших способів і засобів захисту об’єктів господарювання. До технічних засобів захисту належить - автоматичне блокування, сигналізація, пожежні сповіщувачі та ін. До будівельних — системи димовидалення, використання легкорозбірних та легкоскидних конструкцій, шляхи евакуації, протипожежні стіни, розриви та ін. До організаційних-створення пожежнорятувальних частин, газорятувальних служб, добровільних протипожежних формувань, пожежно-технічних комісій, навчання посадових осіб та населення Правилам пожежної безпеки та ін.
Система попередження пожеж має забезпечувати необхідний рівень безпеки працюючих та матеріальних цінностей, що знаходяться на об’єктах господарювання. її призначення полягає у тому, щоб:
унеможливлювати виникнення пожеж;
гарантувати максимальну безпеку людей у разі виникнення пожеж;
забезпечувати одночасно пожежну безпеку, як для працюючих, так і для матеріальних цінностей;
не допускати негативного впливу чинників пожежі на організм працюючих.
До системи профілактики пожеж ставиться вимога, що стосується контролю і нагляду за процесами, здатними спричинити загоряння. Загоряння — це початковий етап процесу горіння, а відтак система його профілактики має включати контроль та нагляд за :
джерелами теплової енергії;
горючим середовищем;
взаємодією джерел теплової енергії і горючого середовища. Запобігати пожежам та не допускати їх появу можливо шляхом дотримання:
регламентації допустимих концентрацій горючих речовин у виробничому середовищі;
використання інгібуючих (хімічно активних) і флегматизуючих (інертних) добавок;
у справному стані ефективної робочої і аварійної вентиляції та надійної герметизації технологічного обладнання;
добору швидкісних систем сигналізації у випадку виникнення позаштатних ситуацій та ін.
Рекомендації щодо систем профілактики пожеж мають відповідати вимогам нормативно-технічної документації стосовно конкретного виробничого процесу та нормам технологічного регламенту.
Найбільш радикальні вимоги у системі профілактики пожеж мають включати: обмеження щодо утворення горючого середовища та його мінімізації, заміну горючих речовин та матеріалів, задіяних у технологічному процесі, важкогорючими або негорючими та ін.
Що є метою протипожежних профілактичних заходів? Основною метою протипожежних профілактичних заходів є комплекс технічних і організаційних заходів, які спрямовані на запобігання пожежам і вибухам, організацію їх гасіння без травмування людей з можливо меншими матеріальними збитками. Профілактичні протипожежні заходи мають включати наступні групи:
усунення причин пожеж. Сюди належить вибір, улаштування і обслуговування опалювальних і вентиляційних систем, силової і освітлювальної електромережі і електрообладнання, зміна технологічного процесу та процесу зберігання і транспортування вогненебезпечних вантажів для усунення або зниження їх пожежної небезпеки, а також інші заходи адміністративного порядку;
локалізацію вогнища пожежі, а відтак заходи проти її розповсюдження. Це переважно проектно-будівельні заходи, пов’язані з плануванням і розташуванням будівель і споруд на території підприємства та окремих цехів і дільниць в його межах; використання вогнестійких будівельних матеріалів; улаштування протипожежних перешкод і протипожежних зон та ін.
забезпечення евакуації людей і матеріальних цінностей з будівель і споруд, що горять. Ці заходи мають забезпечувати раціональне розміщення і достатню, відповідно нормам, пропускну спроможність виходів і сходових кліток, раціональне розташування окремих виробництв на поверхах і близько до виходів, розташування обладнання з дотриманням проходів для евакуації і проїздів для пожежних автомобілів і інших рухомих засобів пожежогасіння.
швидке розгортання тактичних дій по гасінню пожеж. Ці заходи включають правильне проектування і улаштування автомобільних і інших під’їзних шляхів до виробничих і службових будівель, під’їздів і проходів до пожежних водоймищ, улаштування зовнішніх пожежних драбин, наявність і зручне розташування засобів пожежогасіння за допомогою води та інших спеціальних засобів.
Для боротьби з розповсюдженням полум’я в середині будівель використовують пожежні перешкоди у вигляді неспалимих металевих дверей або важкоспалимих дерев’яних полотнищ оббитих покрівельною сталлю в замок по азбестовому полотну товщиною 5-7 мм; у вікнах використовують неспалимі ставні, армоване скло в металевій рамі, в окремих випадках - водяні завіси для зрошення віконних та інших прорізів.
Підлоги мають володіти достатньою міцністю і опірністю вогню; вентиляційні установки і інші пристрої мають забезпечуватись заслінками або кришками, які автоматично перекривають повітропровід при підвищенні температури вище допустимої межі. В умовах великих виробничих корпусів такі заходи не можуть бути достатніми, тому виникає необхідність у влаштуванні капітальних протипожежних стін (брандмауерів) по усьому перерізі будівлі, протипожежних зон, відсіків і т. ін.
Протипожежна стіна являє собою глуху стіну з цегли, бетону або залізобетону з межею вогнестійкості не менше 1,5 год., що перерізає по вертикалі усі конструктивні елементи будівлі. Вона має спиратися безпосередньо на фундамент і підноситись над неспалимою покрівлею на ЗО см, а спалимою і важкоспалимою - на 60 см.
Протипожежні стіни зводяться для ізоляції від основної будівлі небезпечних у пожежному відношенні цехів, складів, побутових приміщень іт. ін., а також для розподілу на відсіки великих виробничих і складських приміщень.
Товщина протипожежної стіни має бути не менше 25 см при кладці з цегли і 50 см - при кладці з природного каменю.
Якщо за умовами технології у внутрішніх протипожежних стінах виконують проріз для сполучення між окремими дільницями, тоді двері в цих прорізах мають бути з неспалимих або важкоспалимих матеріалів з межею вогнестійкості не менше 1,0 год.
Коли неможливо розділити приміщення протипожежними стінами, то замість них встановлюють протипожежні зони, які поділяють будівлю по ширині і висоті. Межі вогнестійкості стін і опор протипожежних зон має бути не менше 1,5 год., перекриття - не менше 1,5 год. Ширина перешкоди такої зони - не менше 12 м.
Для захисту від перекидання вогню при пожежі з одного корпуса на сусідній, між ними мають зберігатися вільні від інших споруд протипожежні розриви шириною від 10 до 20 м; для пожежонебезпечних складських приміщень ці розриви мають бути, залежно від ступеня вогнестійкості будівель і вмісту складу, в межах від 24 до 50 м.
До системи пожежного захисту належить:
використання негорючих та важкогорючих речовин і матеріалів;
обмеження у використанні та відповідне зберігання горючих та вибухонебезпечних речовин та матеріалів;
ізоляція горючого і вибухонебезпечного середовища;
засоби запобігання розповсюдженню вогню за межами осередку пожежі;
використання будівельних конструкцій з регламентованими межами вогнестійкості і відповідних засобів пожежогасіння;
засоби колективного та індивідуального захисту, які забезпечують безпеку працюючих протягом усього часу дії небезпечних чинників пожежі.
Система пожежного захисту включає облаштування шляхів евакуації людей, систему протидимного захисту, засоби пожежної сигналізації та засоби повідомлення про пожежу, а також організацію пожежної охорони об’єктів.
Система пожежного захисту має передбачати механічні засоби, які мають зберігати свої функціональні якості протягом розрахункового часу, необхідного для гасіння пожежі (драбини, зовнішні пожежні драбини, аварійні виходи, захищені ліфти та ін.).
На кожний конкретний об’єкт та виробничий процес має бути розрахована нормативно-проектна документація, яка чітко регламентує необхідні засоби вибухопожежного захисту.
В умовах пожежі на будівельні конструкції, окрім статичних і динамічних навантажень, діють високі температури, внаслідок чого вони перегріваються, деформуються та руйнуються. Від правильного добору ступеня вогнестійкості основних будівельних конструкцій, залежить міцність і надійність будівель, яку звичайному експлуатаційному режимі, так і за умов пожежі.
Вогнестійкість—це здатність будівельних конструкцій зберігати свої робочі функції під дією високих температур за умов можливої пожежі.
До основних будівельних конструкцій належать зовнішні та внутрішні несучі стіни (перегородки), колони, балки, плити, настили і інші, що виконують загороджувальну, теплоізоляційну та несучу функції.
Для несучих конструкцій (зовнішні стіни, перекриття, балки, ферми, колони) вогнестійкість визначається тільки за втратою їх несучої здатності, що веде до їх обвалювання, прогину, а відтак і руйнування.
Загороджувальна здатність будівельних конструкцій характеризується наявністю утворення в самих конструкціях або стиках між ними, наскрізних отворів або тріщин, через які у сусідні приміщення проникають продукти горіння або полум’я.
Теплоізолююча функція полягає у здатності конструкцій до прогрівання. Вогнестійкість за теплоізолюючою здатністю визначається підвищенням температури у будь-якій точці не обігрітого боку поверхні більше як на 180 °С порівняно з температурою конструкції до нагріву.
Характеристикою вогнестійкості будівельних конструкцій є межа вогнестійкості.
Межа вогнестійкості — це час, після якого будівельна конструкція втрачає свої несучі, загороджувальні або теплоізоляційні функції.
Втрата будівельною конструкцією несучості означає її обвалювання (руйнування), загороджувальної здатності — появу тріщин, а теплоізолюючої — прогрівання конструкції при пожежі до температури, за якої можливе самоспалахування речовин і матеріалів, що перебувають у сусідніх приміщеннях.
Межа вогнестійкості будівельних конструкцій встановлюється експериментальним або розрахунковим шляхом. Експериментальним шляхом будівельні конструкції у натуральну величину випробовуються на вертикальних або горизонтальних печах, що працюють на рідкому або газоподібному паливі. Вибір печі залежить від горизонтального чи вертикального положення конструкцій у будівлі.
35 Технічний прогрес постійно, мов тінь, супроводжують техногенні аварії та нещасні випадки. За статистичними даними МОП, кількість нещасних випадків на виробництві у світі неухильно зростає і становить на теперішній час приблизно 250 млн щорічно (685 тис. виробничих травм на день). Рівень травматизму і профзахворюваності значно вищий у країнах, що розвиваються, ніж у промислово розвинутих державах. Так, у країнах Європейського Союзу щорічно жертвами нещасних випадків і профзахворювань стають близько 10 млн осіб; з них майже 8 тис. гинуть. В Україні щоденно на виробництві травмуються в середньому 140-180 осіб, з них 20 стають інвалідами, а 3-4 гинуть.
Статистичні дані свідчать, що:
- кожних три хвилини внаслідок виробничої травми чи професійного захворювання у світі помирає одна людина;
- в Україні внаслідок травм кожних шість годин гине одна людина;
- кожної секунди у світі на виробництві травмується чотири людини;
- в Україні кожних вісім хвилин травмується одна людина;
- кожного місяця у світі на виробництві травмується така кількість людей, яка дорівнює населенню Парижа.
Міжнародне бюро праці з'ясувало, що в середньому в світі на 100 тис. працюючих щорічно припадає приблизно шість нещасних випадків зі смертельними наслідками. В Україні цей показник майже вдвічі вищий. Рівень виробничого травматизму в деяких країнах Європи наведено в табл. 2.
Таблиця 2. Загальна кількість (коефіцієнт) смертельних випадків на виробництві на 1000 працюючих (Ксм1000) у деяких країнах Європи
|
№ з/п |
Країна |
Ксм 1000 |
№ з/п |
Країна |
|
|
1 |
Велика Британія |
0,010 |
6 |
Польща |
0,067 |
|
2 |
Франція |
0,016 |
7 |
Австрія |
0,061 |
|
3 |
Норвегія |
0,020 |
8 |
Білорусь |
0,089 |
|
4 |
Данія |
0,028 |
9 |
Україна |
0,117 |
|
5 |
Угорщина |
0,056 |
10 |
Росія |
0,134 |
Однак необхідно зазначити, що показники стану охорони праці суттєво відрізняються за окремими галузями виробництва (рис. 1). Високотравмонебезпечною в нашій країні є вугільна промисловість. Так, на кожний мільйон тонн видобутого вугілля гине в середньому троє шахтарів. У США цей показник у 100 разів нижчий, а в Росії - майже у шість разів. У 2007 р. (18 листопада, 1 та 2 грудня) на орендному підприємстві "Шахта ім. О. Ф. Засядька" сталися три аварії, під час яких загинули 101 гірник та 5 працівників гірничорятувальної служби.
Рис. 1. Розподіл випадків смертельного травматизму за окремими галузями економіки України
На думку вітчизняних та іноземних фахівців, які за програмою МОП проводили дослідження в Україні, велика кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками пояснюється п'ятьма основними причинами: незадовільною підготовкою працівників і роботодавців з питань охорони праці; відсутністю належного контролю за станом безпеки на робочих місцях та виконанням встановлених норм; недостатнім забезпеченням працюючих засобами індивідуального захисту; повільним впровадженням засобів та приладів колективної безпеки на підприємствах; спрацьованістю (у деяких галузях до 80 % ) засобів виробництва.
Із наведеної на рис. 2 динаміки травматизму в Україні видно, що простежується позитивна тенденція до зниження виробничого травматизму, в тому числі (що дуже важливо) зі смертельними наслідками. Частково це пов'язано з падінням обсягів виробництва, а відтак - зменшенням несприятливих виробничих чинників, що впливають на працюючих осіб, та скороченням чисельності останніх, а також збільшенням частки приватних підприємств, де часто-густо випадки травматизму на підприємстві приховуються.
Однак зниження абсолютного показника виробничого травматизму не означає, що проблем стало менше і немає підстав для серйозної стурбованості ситуацією з охорони праці. Це підтверджує й той факт, що при зменшенні коефіцієнта частоти травматизму К - кількості випадків травматизму на 1000 працюючих (рис. 2, в), коефіцієнт тяжкості травматизму Кг - кількість втрачених людино-днів на один випадок травматизму (рис. 2, г), повільно зростає.
Витрати, пов'язані з нещасними випадками, становлять значну суму. Так кожен випадок виробничого травматизму в індустріальній державі (наприклад, європейській) обходиться приблизно в 500-1000 швейцарських франків на день. У яку суму точно обходиться нещасний випадок в Україні - поки що невідомо (немає статистичного обліку всіх витрат та методики їх визначення). Однак відомо, що за кілька останніх років в Україні витрати на відшкодування втрат потерпілим на виробництві та ліквідацію наслідків нещасних випадків приблизно у 20 разів перевищували витрати на заходи з охорони праці.
За кордоном підприємці підрахували і давно дійшли висновку, що економічно вигідніше вкладати кошти в охорону праці, аніж прирікати себе на постійну ліквідацію наслідків нещасних випадків і аварій на виробництві.
Збереження життя і здоров'я людини не тільки на виробництві, але й за його межами набуває особливого значення з огляду на соціально-економічні та демографічні аспекти сучасного розвитку нашої держави. Так, проаналізувавши статистичні дані стосовно нещасних випадків невиробничого характеру, що сталися в Україні протягом останніх п'яти років, можна зробити наступні висновки: в Україні щорічно одержують травми у невиробничій сфері близько 2 млн осіб; з них майже 70 тис. гине, що приблизно в 40 разів перевищує кількість загиблих на виробництві. За основними уражаючими чинниками нещасні випадки невиробничого характеру розподіляються наступним чином (середня кількість загиблих за рік): самогубства і самоушкодження - 11-12 тис; транспорт - 10-11 тис; отруєння алкоголем - 9-10 тис; інші випадки отруєнь - 3-4 тис; насильницькі дії - 5-6 тис; утоплення - 4-5 тис; природні чинники - 3-4 тис; пожежі - 3-4 тис; випадкові падіння - 2-3 тис. Найбільше смертельних випадків на 1000 мешканців зареєстровано в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Херсонській, Кіровоградській, Чернігівській, Луганській областях.
Слід зазначити, що в Україні є високим не лише рівень виробничого та невиробничого травматизму, а й професійної захворюваності. Так за статистичними даними за кілька останніх років у нашій державі щорічно реєструється близько 2,5 тис. осіб, у яких виявлено професійні захворювання. За галузями промисловості профзахворювання розподіляються наступним чином: вугільна промисловість 60-62%; металургія 12-14%; машинобудування 8-9 %; сільське господарство 3-4 %; інші 10-15 %. Саме ці галузі й зумовлюють регіональний розподіл профзахворюваності в Україні (за областями): Донецька 42-44 %; Дніпропетровська 17-18 %; Луганська 9-10 %; Львівська 8-9 %; Волинська 3-4 %. Серед професійних захворювань переважають захворювання пилової етіології (38-40%) та вібраційно-шумова патологія (29-31 %).
36. Евакуація - це вимушене переміщення людей із зони можливого небезпечного впливу чинників пожежі.
Безпечна евакуація має забезпечуватися комплексом об’ємно-планувальних, конструктивних, інженерно-технічних рішень, які слід приймати з урахуванням категорії будівель за вибухопожежною і пожежною небезпекою, ступеня вогнестійкості, поверховості будівлі та кількості людей, що підлягають евакуації.
В умовах пожежі виникають небезпечні для організму чинники, які зумовлюють здійснення евакуації до моменту досягнення ними критичних величин, :
Найменший час досягнення небезпечними чинниками критичних величин являє собою допустимий час евакуації. Виведення людей з небезпечної зони у таких випадках називається вимушеною евакуацією. Для безпечної евакуації людей на стадії проектування передбачають відповідну:
довжину і ширину евакуаційних виходів;
пропускну здатність проходів;
кількість виходів, сходових кліток і зовнішніх пожежних драбин;
відсутність захаращення на шляхах евакуації.
Безпечна евакуація людей забезпечується завдяки функціонуванню щонайменше двох евакуаційних виходів, а потоки людей, що рухаються ними, мають бути прямими і не перетинатися.
Сумарна ширина сходових маршів, дверей і проходів має забезпечувати найбільш швидку евакуацію людей в умовах пожежі і складати не менше 1 м ширини маршу (дверей проходу) на кожні 100 чол.
Для успішної евакуації людей, велике значення має віддаленість робочих місць від евакуаційних виходів на сходову клітку або безпосередньо з приміщенням першого поверху назовні. Залежно від категорії вибухопожежної небезпеки даного приміщення (будівлі), ступеню вогнестійкості будівлі і її поверховості ця відстань має бути: у одноповерхових будівлях не більше ніж 30-100 м, а у багатоповерхових будівлях—не більше 25-75 м.
На процес евакуації значною мірою впливає страх і панічна реакція, що виникають через усвідомлення реальної загрози для життя людини.
Нервове збудження мобілізує фізичні ресурси людини, однак звужує її свідомість, унаслідок чого її дії можуть бути неконтрольованими та неадекватними відповідно до обставин, що склалися, в умовах примусової евакуації.
Процес вимушеної евакуації людей кваліфікується як:
поодинокий або масовий рух людей;
рух невпорядкований або керований;
рух вільний або ущільнений.
Коли в процесі евакуації відбувається вільний рух, то кожна людина може змінити його швидкість та напрямок і не чинити перешкоди іншим людям. У разі ущільненого руху індивідуальна свобода дій обмежується людьми, що рухаються евакуаційним шляхом.
При вимушеній евакуації з гарантією повної безпеки людина має покинути приміщення протягом короткого терміну, що називається часом евакуації.
Залежно від обставин, час евакуації буває: тривалим, короткочасним, нормальний (робочий режим) і вимушеним (пожежа або інша нештатна ситуація). Евакуація людей здійснюється у три етапи:
рух людей від найбільш віддаленої точки приміщення до евакуаційного виходу;
рух людей від евакуаційного виходу з приміщення до виходу назовні;
рух людей від виходу з будівлі й розсіювання їх на вулиці чи виробничій території об’єкту.
Найбільш небезпечним є перший етап евакуації, бо людина на цьому етапі перебуває у безпосередній близькості від джерела пожежної небезпеки. Цей етап має завершуватись у дуже короткий проміжок часу.
Третій етап евакуації менш небезпечний і тривалість його залежить від транспортних потоків підприємства.
Нормується процес евакуації за двома принципами:
допустимий регламентований час евакуації;
регламентовані розміри евакуаційних шляхів та евакуаційних виходів. Перший принцип переважно стосується громадських будівель місткістю понад 600 осіб, а другий - об’єктів будівництва. За першим принципом розміри евакуаційних шляхів визначаються розрахунками, а за другим - вони задаються нормативами на проектування.
37 Питання щодо запровадження безпечних умов праці завжди супроводжували розвиток цивілізації людства. Умови праці досліджували Арістотель (387-322 рр. до н. е.) і Гіппократ (459-377 рр. до н. е.). Ще за 379 років до н. е. Гіппократ звернув увагу на шкідливий вплив на організм рудокопів пилу, який утворюється при видобуванні руди. Лікарі доби Відродження (Агрікола, Парацельс) докладно описали важкі умови праці, якими вирізнялися гірничорудні та металургійні підприємства того часу.
У 1700 р. вийшла книга Бернардіно Рамацціні "Роздуми про хвороби ремісників", у якій було детально розглянуто питання гігієни праці й патологічних змін, що виникають в осіб різних професій. М. В. Ломоносов (1711- 1765 рр.) написав основоположні праці про безпеку в гірництві. Питання гігієни праці були висвітлені Ф. Ф. Ерисманом (1842-1915 рр.) у книзі "Професійна гігієна фізичної та розумової праці" (1877 р.). Значний внесок у розвиток гігієни праці зробив І. М. Сеченов (1829-1905 рр.), який у своєму "Нарисі робочих рухів людини" (1907 р.) науково обґрунтував низку питань щодо ролі центральної нервової системи та органів чуття людини в процесі праці.
Багато зробили для наукового вивчення і вдосконалення гігієни та безпеки праці в умовах інтенсивного розвитку промисловості вітчизняні вчені В. Л. Кірпічов (1845-1913 рр.), Д. П. Нікольський (1855-1918 рр.), О. О. Прес (1857- 1930 рр.), В.О. Левицький (1867-1936 рр.), М. О. Вигдорчик( 1875-1955 рр.), О. М. Марзеєв (1883-1956 рр.) та ін.
Значний внесок у розвиток окремих питань охорони праці зробили: академік М. Є. Жуковський (1847-1921 рр.), який розробив аеродинамічну теорію, що дозволило проводити інженерні розрахунки вентиляційних систем; академік М. Д. Зелінський (1861-1953 рр.), який винайшов ефективну конструкцію протигаза, яка майже без принципових змін використовується дотепер; академік О. О. Скочинський (1874-1960 рр.), який досліджував причини пожеж та вибухів у вугільних шахтах; академік М. М. Семенов(1896-1981 рр.), який створив ланцюгову теорію горіння та теорію теплового вибуху газових сумішей.
Фундаментальні та прикладні питання охорони та гігієни праці висвітлені в роботах сучасних вітчизняних учених: академіків Б. О. Патона, І. М. Трахтенберга, Ю. І. Кундієва, В. А. Кордюмова; професорів К. Н. Ткачука, Г. Г. Гогіташвілі, 1.1. Даценко та ін.
Науково-технічний прогрес вносить принципові нововведення в усі сфери сучасного матеріального виробництва; при цьому докорінним чином змінюються знаряддя та предмети праці, методи обробки інформації, що в свою чергу впливає на умови праці. В Україні питаннями подальшого вдосконалення охорони праці в сучасних умовах, здійсненням фундаментальних та прикладних наукових досліджень з вищеназваних питань займаються: Національний науково-дослідний інститут (НДІ) промислової безпеки та охорони праці
(м. Київ), Український НДІ пожежної безпеки (м. Київ), Інститут медицини праці АМН України (м. Київ), Державний НДІ техніки безпеки хімічних виробництв (м. Северодонецьк), НДІ медико-екологічних проблем Донбасу та вугільної промисловості (м. Донецьк), Український НДІ промислової медицини (м. Кривий Ріг), Харківський НДІ гігієни праці та профзахворювань, Інститут екогігієни та токсикології ім. Л. І. Медведя (м. Київ), Український НДІ медицини транспорту (м. Одеса), галузеві НДІ, проектно-конструкторські установи, навчальні заклади та ін.
"Охорона праці" як самостійна навчальна дисципліна сформувалась протягом останніх семидесяти років XX ст. До 1966 р. вона входила до складу окремих спеціальних та інженерних дисциплін, і лише в деяких технічних вузах існувала як самостійна дисципліна.
Починаючи з 1966 р., "Охорона праці" як окрема спеціальна дисципліна була введена в програми навчання студентів усіх інженерних спеціальностей, а вищим технічним навчальним закладам було запропоновано створити кафедри охорони праці. З 1999 р. у всіх вищих закладах освіти України при підготовці фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів вивчаються нормативні дисципліни "Основи охорони праці" та "Охорона праці в галузі" (наказ Міносвіти України від 02.12.1998 р. № 420).
Безумовно, важливим заходом щодо успішного вирішення питань охорони праці є підготовка відповідних фахівців. У колишньому Радянському Союзі підготовка фахівців з охорони праці не проводилась. Останнім часом деякі вищі технічні заклади освіти Донецька, Дніпропетровська, Одеси започаткували підготовку фахівців з охорони праці. Фахівців з пожежної безпеки готують вищі навчальні заклади Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в містах Харкові, Черкасах та Львові.
Необхідно зазначити, що гігієна праці, яку зараз прийнято розглядати як складову частину охорони праці, вивчалась у навчальних закладах України ще наприкінці XIX ст. Кафедра гігієни була створена в 1871 р. у Київському університеті, а в 1899 р. - на медичному факультеті Львівського університету. Нині кафедри загальної гігієни є майже в усіх вищих медичних закладах освіти України.
38 При виникненні пожежі вже на початковій стадії виділяється тепло, токсичні гази, виникає можливість обвалення конструкцій . Тому слід враховувати необхідність евакуації людей у визначені терміни (рис . 3 . 69) . Показником ефективності евакуації є час, протягом котрого люди можуть при необхідності залишити окремі приміщення і будинок загалом . Безпека евакуації досягається тоді, коли тривалість евакуації людей в окремих приміщеннях і будинку загалом не перевищує критичної тривалості пожежі, яка становить небезпеку для людей
Своєчасна евакуація людей із будівель і приміщень при виникненні пожежі с першочерговим завданням і його успішне здійснення має бути забезпечене під час проектування і реконструкції будівель та споруд . Однією з основних вимог пожежної безпеки є побудова в будівлях необхідної кількості виходів, виїздів для евакуації людей і матеріальних цінностей . Тому при проектуванні будинків слід враховувати можливу необхідність евакуації людей Безпека евакуації досягається тоді, коли тривалість евакуації людей з окремих приміщень і будинку в цілому менша критичної тривалості пожежі, яка становить небезпеку для людини
Евакуаційними виходами називають проходи, двері, ворота, перехідні балкони, внутрішні переходи Не вважаються евакуаційними виходи, які пов'язані з механічним приводом (ліфти, ескалатори), сходи, які не розташовані у сходових клітках
Виходи вважаються евакуаційними, якщо вони виводять з приміщення:
o першого поверху на двір безпосередньо або через коридор, вестибюль, сходи;
o будь-якого поверху, крім першого, в коридор, що веде на сходову клітку (у тому числі через хол): сходові клітки повинні мати вихід назовні безпосередньо або через вестибюль, відділений від прилеглих коридорів перегородками з дверима;
o у сусіднє приміщення на цьому самому поверсі, яке має виходи, вказані вище
У будівлях, які мають два і більше поверхів, в разі одночасного перебування на поверсі понад 25 осіб повинні бути розроблені і вивішені на видних місцях схеми та плани евакуації людей на випадок пожежі
Схема евакуації під час пожежі - це документ, у якому вказані квакуаційні шляхи й виходи, показані місця розміщення вогнегасників, пожежних кранів та інших первинних засобів пожежогасіння У плані евакуації встановлені правила поведінки людей, а також порядок і послідовність дій персоналу, який обслуговує об'єкт на випадок пожежі . При розробці схеми та плану евакуації працівників із приміщення особливу увагу приділяють шляхам евакуації. У випадку аварії евакуаційні шляхи повинні забезпечувати безпечну евакуацію всіх людей, які знаходяться в приміщенні, через евакуаційні виходи
Розміщення меблів і обладнання у класах, кабінетах, майстернях, спальнях, їдальнях та інших приміщеннях не повинно перешкоджати евакуації людей і підходу до засобів пожежогасіння У коридорах, вестибулях, холах, на сходових клітках і дверях евакуаційних виходів слід мати наказові та вказівні знаки безпеки . Евакуаційні проходи, виходи, коридори, тамбури і сходи забороняється заставляти будь-якими предметами і обладнанням .
Виходи є евакуаційними (рис . 3 . 70), якщо вони ведуть з приміщень першого поверху назовні безпосередньо або через коридор, вестибуль, сходову клітку будь-якого поверху, крім першого, до коридору, який веде до сходової клітки; сусіднього приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене евакуаційними виходами Евакуаційних виходів із будівлі кожного поверху повинно бути не менше двох Ширина шляхів евакуації повинна бути не менше 1 м, дверей - 0,8 м . Встановлення гвинтових сходів, підйомних дверей, воріт, а також дверей, що обертаються, турнікетів на шляхах евакуації не дозволяється . Двері на шляху евакуації повинні відчинятися у напрямку виходу із будинку Зовнішні евакуаційні двері не повинні мати засобів, які можуть бути відчинені ззовні без ключа
В робочий час двері евакуаційних виходів допускається замикати лише зсередини за допомогою запорів (засувів, гачків тощо), які легко (без ключів) відмикаються . Будівлі закладів, установ і організацій повинні бути обладнані засобами оповіщення людей про пожежу Для оповіщення можуть бути використані: внутрішня телефонна та радіотрансляційна мережі; спеціально змонтовані мережі мовлення; дзвінки та інші звукові сигнали
У будівлях закладів, установ і організацій не допускається: забивати двері евакуаційних виходів; використовувати електроплитки, кип'ятильники, електрочайники, газові плити тощо для приготування їжі за винятком спеціально обладнаних приміщень; захаращувати шляхи евакуації; залишати без нагляду ввімкнені в мережу комп'ютери, лічильні і друкарські машинки, радіоприймачі, телевізори та інші електроприлади Усі будівлі і приміщення закладів, установ і організацій необхідно забезпечити первинними засобами пожежогасіння
Після закінчення роботи або занять відповідальні особи повинні оглянути приміщення, усунути виявлені недоліки і зачинити приміщення, вимкнути електромережу .
Під час масових заходів необхідно ретельно виконувати правила пожежної безпеки . Місткість актових залів, лекторіїв повинна відповідати розрахунковій кількості людей, виходячи з площі на одного глядача не менше 0,7 м2 (у столових, кафе, буфетах не менше 1,4 м2 на одне посадкове місце) . Місця масового перебування людей рекомендується розміщати в нижніх поверхах будинків Помешкання повинні забезпечуватись необхідною кількістю евакуаційних виходів; у помешканні, розрахованому на 50 і більше людей, цих виходів повинно бути не менше двох . Виходи слід містити в справному стані й обладнувати світловими покажчиками
У приміщеннях, де проводяться масові заходи, забороняється курити, встановлювати в проходах стільці, закривати на замки двері евакуаційних виходів, закривати вікна помешкань ставнями, штахетами, впускати в помешкання людей у кількості, що перевищує розрахункове Під час проведення новорічних свят ялинку необхідно встановлювати на стійкій підставці В закладах та установах заборонено застосовувати свічки, запалювати феєрверки, прикрашати ялинку целулоїдними іграшками, а також марлею і ватою, не просоченими вогнезахисними розчинами . Ілюмінація ялинок виконується з дотриманням правил використання електроустановок . Якщо виявлено несправність ілюмінації (нагрівання дротів, миготіння лампочок, іскріння) необхідно її негайно виключити . Напруга на лампочках повинно бути не вище 12 В, а їхня потужність не більш 25 Вт .
Під час проведення евакуації та гасіння пожежі (рис . 3 . 71) необхідно з урахуванням обстановки, що склалася, визначити найбезпечніші евакуаційні шляхи і виходи до безпечної зони у найкоротший термін; ліквідувати умови, які сприяють виникненню паніки . Не можна залишати дітей без нагляду з моменту виявлення пожежі та до її ліквідації . Евакуацію людей слід починати з приміщення, у якому виникла пожежа, і суміжних з ним приміщень, яким загрожує небезпека поширення вогню і продуктів горіння Дітей і хворих слід евакуювати в першу чергу; ретельно перевірити всі приміщення, щоб унеможливити перебування у небезпечній зоні дітей, які сховалися під ліжками, партами, у шафах або інших місцях; виставляти пости безпеки на входах у будівлі, щоб унеможливити повернення дітей і працівників до будівлі, де виникла пожежа У разі гасіння слід намагатися у першу чергу забезпечити сприятливі умови для безпечної евакуації людей; не відчиняти вікон і дверей, а також не розбивати скло, в противному випадку вогонь і дим пошириться до суміжних приміщень
Залишаючи приміщення або будівлі, що постраждали від пожежі, потрібно зачинити за собою всі двері і вікна
Усі двері евакуаційних та інших виходів повинні завжди утримуватися у справному стані, відчинятися у напрямку виходу людей із аудиторії (будівлі) Не дозволяється влаштовувати перегородки і сховища на сходових клітках і на шляхах евакуації, а також загромаджувати сходові майданчики різними предметами і обладнанням У приміщеннях забороняється користуватися електронагрівачами Кошики та ящики для паперу необхідно регулярно спорожнятися, а сміття виноситися за межі будівлі в спеціально відведені місця Після закінчення роботи потрібно провести обов'язковий огляд усіх приміщень з відключенням електрообладнання, крім приладів безперервної дії
До засобів колективного захисту людей від небезпечних і шкідливих факторів пожежі відносять: пожежну сигналізацію, протипожежне водопостачання, блискавковідвід, заземлення, спринклерні установки, дренчерні системи
Спринклер - це пристрій, що автоматично відкриває вихід води при підвищенні температури в приміщенні, яке викликане виникненням пожежі Вода, яка витікає з отвору спринклера, що відкривається, вдаряється в спеціальну розетку і розприскується у вигляді дрібних крапель (рис . 3 . 72) .
Дренчерна система - призначена для утворення водяних завіс у приміщенні з метою попередження розповсюдження вогню
При проектуванні і будівництві промислових підприємств передбачаються заходи, які запобігають поширенню вогню по будинку шляхом:
o поділу будинків протипожежними перекриттями на пожежні відсіки;
o поділу будинків протипожежними перегородками на секції;
o влаштування протипожежних перешкод для обмеження поширення вогню по конструкціях, по горючих матеріалах;
o влаштування протипожежних дверей і воріт;
o влаштування протипожежних розривів між будинками Протипожежна перешкода - конструкції у вигляді стін,
перегородки, перекриття або об'ємні елементи будинку, які призначені для запобігання поширенню пожежі у прилеглих до них приміщеннях протягом нормованого часу
До протипожежних перешкод ставиться ряд вимог . Протипожежні стіни мають спиратися на фундаменти, фундаментні балки, встановлюватися на всю висоту будинка, перетинати всі поверхи і конструкції . Вони мають бути вище даху не менше як на 60 см, якщо хоч один з елементів горища виконаний з горючих матеріалів і на 30 см, якщо елементи горища виготовлені з важкоспалимих матеріалів (крім даху) .
Не допускається встановлювати будь-які пристрої, які перешкоджають нормальному закриванню протипожежних та протидимних дверей, а також знімати пристрої для їх самозакривання . Отвори у протипожежних стінах, перегородках та перекриттях повинні бути обладнані захисними пристроями (протипожежні двері, вогнезахисні двері, вогнезахисні клапани, водяні завіси тощо) проти поширення вогню та продуктів горіння
При складанні генеральних планів підприємств, з точки зору пожежної безпеки, важливо забезпечувати відповідні віддалі від меж підприємств до інших підприємств і будинків Протипожежні відстані між будинками мають виключати загоряння сусіднього будинку протягом часу, який необхідний для приведення у дію засобів пожежогасіння . Ці відстані залежать від ступеня вогнестійкості будинків і споруд, а також пожежної небезпеки виробництв, які в них розташовані
Для захисту конструкцій із металу, дерева, полімерів застосовують відповідні речовини (штукатурка, спеціальні фарби, лаки, обмазки тощо) Зниження горючості полімерних матеріалів досягається введенням в них наповнювачів, антипіренів, нанесенням вогнезахисних покриттів . Як наповнювачі застосовуються крейда, каолін, графіт, вермикуліт, перліт, керамзит Антипірени захищають деревину і полімери . При нагріванні вони виділяють негорючі речовини, перешкоджають розкладу деревини і виділенню горючих газів Змішуючись з полімерами, вони утворюють однорідну суміш Після просочування антипіренами дерев'яних конструкцій, тканин та інших горючих матеріалів повинен бути складений акт про проведення роботи Після закінчення термінів дії просочування та у разі втрати або погіршення вогнезахисних властивостей обробку (просочування) треба повторити Перевірку стану вогнезахисної обробки слід проводити не менше одного разу на рік зі складанням акта перевірки
Різні види вогнегасників, відра, лопати, азбестові полотна, войлочні мати, кошми, ломи, пили, багри, вила та інші первинні засоби пожежогасіння можна вважати засобами індивідуального захисту людей від небезпечних і шкідливих факторів пожежі
39 Курс "Основи охорони праці" - наукова дисципліна, яка включає сукупність правових, медико-біологічних, інженерно-технічних, соціально-економічних, лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі праці.
Курс вивчає виробничі обставини, технологічні процеси, умови праці з метою виявлення небезпечних і шкідливих виробничих чинників. Знання цих виробничих чинників дає можливість фахівцям розробляти методи усунення або зменшення рівня небезпечного і шкідливого їх впливу на працюючого.
Завдання курсу "Основи охорони праці" полягає у тому, щоб студенти, майбутні організатори виробництва, вивчили основи охорони праці й були підготовленими до вирішення практичних питань збереження життя і здоров'я працівників.
Охорона праці - це комплексна наукова дисципліна, у якій органічно пов'язані питання законодавства про працю, виробничої санітарії, техніки безпеки та пожежної безпеки.
Вирішення завдань курсу "Основи охорони праці" базується на досягненнях ергономіки, наукової організації праці, технічної естетики, гігієни та фізіології праці, психофізіології, а також наукових дисциплін, визначаючих розвиток технічного прогресу. Крім того, успіх охорони праці визначається темпами впровадження передової техніки, підвищенням рівня механізації і автоматизації виробничих процесів, удосконаленням технології та організації виробництва.
Матеріал курсу дозволить студенту вирішувати наступні завдання: оцінювати у процесі виробництва дію і рівень небезпечних та шкідливих виробничих факторів; розробляти і обирати заходи щодо забезпечення безпечної і нешкідливої роботи;проектувати безпечне й нешкідливе обладнання та устаткування; розробляти і складати інструкції робітникам на конкретному робочому місці; розраховувати захисні заземлення електроспоживачів; розраховувати освітлення виробничих приміщень; організовувати роботу з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на виробництві.
В цій дисципліні мають перевагу інженерні методи забезпечення безпеки праці. Крім того, важливе місце займають правові та організаційні засоби поліпшення умов праці.
Безпека праці на підприємстві може бути на належному рівні тільки тоді, коли всебічно виконуються вимоги трудового законодавства, державних стандартів України, норм і правил, розроблених для збереження здоров'я працюючих. Важливе місце при цьому належить виконанню організаційних вимог з охорони праці, а також трудовій та виробничій дисципліні працюючих.
Вивчення питань охорони праці у вищих навчальних закладах України передбачається в процесі всього навчання студентів за курсами загальнонаукових, загально-технічних, інженерних та спеціальних дисциплін.
Структура поданого матеріалу дозволяє майбутньому фахівцю знати: дію на людину небезпечних і шкідливих виробничих факторів; гранично допустимі санітарні норми і способи їхнього вимірювання; технічні й організаційні заходи для ліквідації чи зменшення рівня небезпечних і шкідливих виробничих факторів; засоби індивідуального й колективного захисту.
На основі вивченого матеріалу студент повинен уміти: оцінити в процесі виробництва дію і рівень небезпечних та шкідливих виробничих факторів; розробляти і обирати заходи щодо забезпечення безпечної і нешкідливої роботи; проектувати безпечні й нешкідливі устаткування; розробляти й складати інструкції для безпечної роботи на конкретному робочому місці; розраховувати захисні заземлення електроустановок, заземлення для захисту від статичної електрики, освітлення виробничих приміщень, захист від блискавок і вентиляцію; організовувати роботу щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на виробництві; впроваджувати і реалізовувати у виробничій діяльності вимоги нормативно-технічної документації.
Підручник написаний відповідно до навчальної програми нормативної дисципліни "Основи охорони праці", складеної на основі державного стандарту вищої освіти України для екологічних вищих навчальних закладів, розглянутої та рекомендованої Комісією з охорони праці та безпеки життєдіяльності Науково-методичної ради Міністерства освіти і науки України та Інститутом міського господарства з принципово новими доповненнями згідно з новим механізмом навчання.
40 40) Державний пожежний нагляд
Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки в населених пунктах і на об'єктах незалежно від форм власності здійснюється відповідно до чинного законодавства державною пожежною охороною.
Органи державного пожежного нагляду не залежать від будь-яких господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування.
Контроль за виконанням правил пожежної безпеки під час проектування, технічного переоснащення, будівництва, реконструкції та експлуатації об'єктів іноземних фірм та спільних підприємств регулюється чинним законодавством або умовами, передбаченими договорами сторін, якщо вони не суперечать чинному законодавству.
На об'єктах приватної власності органи державного пожежного нагляду контролюють лише умови безпеки людей на випадок пожежі, а також вирішення питань пожежної безпеки, що стосуються прав та інтересів інших юридичних осіб і громадян
Відповідно до покладених на них завдань, органи Держпожнагляду:
- розробляють за участю зацікавлених міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади і затверджують загальнодержавні правила пожежної безпеки, обов'язкові для всіх підприємств, установ, організацій та громадян;
- встановлюють порядок опрацювання і затвердження положень, інструкцій та інших нормативних актів, розробляють типові документи з питань пожежної безпеки;
- погоджують проекти державних і галузевих стандартів, норм, правил, технічних умов та інших нормативно-технічних документів, що стосуються пожежної безпеки, а також інші проектні рішення;
- здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства з питань пожежної безпеки керівниками органів державної виконавчої влади, місцевих Рад та їх виконкомів, керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ і організацій, а також громадянами
- беруть участь у прийнятті в експлуатацію будівель, споруд та інших об'єктів, а також у відведенні територій під будівництво, проведенні випробувань нових зразків пожежонебезпечних приладів, обладнання та іншої продукції;
- проводять експертизу (перевірку) проектної та іншої документації та відповідність нормативним актам з пожежної безпеки і у встановленому порядку дають дозвіл на введення в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого та іншого призначення, впровадження нових технологій, передачу у виробництво зразків нових пожежонебезпечних приладів, обладнання та іншої продукції, на оренду будь-яких приміщень і початок роботи новостворених підприємств;
- проводять, згідно з чинним законодавством, перевірки і дізнання за повідомленнями і заявками про злочини, пов'язані з пожежами, і порушення правил пожежної безпеки;
- здійснюють вибірково в загальноосвітніх, професійних, навчально-виховних, вищих навчальних закладах, закладах підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, на підприємствах, в установах і організаціях контроль за підготовкою працівників, учнів і студентів з питань пожежної безпеки;
- перевіряють наявність документів, які дають право на виконання пожежонебезпечних робіт.
Навчання з питань пожежної безпеки
Оскільки головними причинами пожежі є відсутність у людей знань та недотримання ними вимог пожежної безпеки, проблемі вивчення правил пожежної безпеки слід надавати важливого значення. Воно повинно здійснюватись безперервно, з самого раннього віку і на всіх етапах навчання та трудової діяльності.
Вже у дитячих дошкільних закладах проводиться виховна робота, спрямована на запобігання пожежам від дитячих пустощів з вогнем і виховання у дітей бережливого ставлення до національного багатства.
Вивчення правил пожежної безпеки організовується у загальноосвітніх і професійних навчально-виховних закладах, вищих навчальних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, на виробництві та в побуті.
Місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самоврядування, житлові установи та організації зобов'язані за місцем проживання організовувати навчання населення правилам пожежної безпеки в побуті та громадських місцях.
Навчання працюючих здійснюється згідно з Типовим положенням про спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України.
Усі працівники під час прийняття на роботу і щорічно за місцем роботи повинні проходити інструктаж з пожежної безпеки.
Особи, яких приймають на роботу, пов'язану з підвищеною пожежною небезпекою, повинні попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов'язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки.
Перелік посад і порядок організації навчання (у тому числі керівників різних рівнів) визначаються Кабінетом Міністрів України. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань пожежної безпеки, забороняється. Програми навчання з питань пожежної безпеки мають погоджуватися з органами державного пожежного нагляду.
Однією з основних форм пожежно-профілактичної роботи з працівниками є протипожежна пропаганда. Вона повинна бути спрямована на виконання вимог пожежної безпеки і попередження пожеж, викриваючи, в першу чергу, такі причини їх виникнення, як необережне поводження з вогнем, порушення правил експлуатації електроустановок, невиконання протипожежних заходів під час проведення пожежонебезпечних робіт