Продуктивні сили суспільства

Работа добавлена на сайт samzan.net:

PAGE  1

Зміст, засоби і цілі економічної діяльності суспільства

1.  Спосіб виробництва, його роль. Продуктивні сили суспільства. Виробничі відносини :  суть , елементи .
2.  Загальне поняття. суспільного виробництва Основні фактори суспільного виробництва, їх взаємодія і спосіб з’єднання. Економічні тлумачення понять: земля, праця, капітал.
3.  Економічні процеси: виробництво, розподіл, обмін, споживання. Сфери суспільного виробництва основне виробництво, виробнича інфраструктура, соціальна інфраструктура.
4.  Сутність і критерії економічного прогресу, його рушійні сили і фактори. НТР та її роль в економічному процесі. Розвиток сутнісних сил людини – вирішальний фактор соціально – економічного прогресу.
5.  Результати економічної діяльності суспільства. Сукупний суспільний продукт і його властивості. Валовий суспільний продукт. Кінцевий суспільний продукт. Валовий національний  продукт.  Чистий продукт. Національне багатство.
6.  Соціальна та економічна ефективність суспільного виробництва: суть, показники та шляхи їх підвищення.
7.  Економіка - наукова дисципліна, яка вивчає закони та закономірності господарської діяльності й еволюцію економічних систем.
8.  2.. Головна проблема економічної діяльності – використання обмежених ресурсів для створення матеріальних благ і послуг з метою задоволення безмежних потреб людини.
9.  Матеріальне виробництво – основа життя людського суспільства.
10.  Виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства.
11.  Якщо проаналізувати зміст  поняття “економіка” то він тісно пов'язаний з процесом взаємодії людини з природою. Ця взаємодія відбувається не відокремлено, а спільно з іншими людьми, внаслідок чого виробництво набуває суспільного  характеру.
12.  Тому подальше вивчення економіки передбачає з'ясування сутності та структури суспільного виробництва, його двох основних складових (продуктивних сил і виробничих відносин).
13.  Ця взаємодія людини з природою означає три основних чинника суспільного виробництва.
14.  робоча сила
15.  предмети праці
16.  засоби праці.
17.  РОБОЧА СИЛА — це сукупність фізичних та розумових здібностей людини, її здатність до праці . Робоча сила має весь час діяти – це головна умова виробництва. Цей процес дістав назви її споживання. Споживання робочої сили – є сама праця. Це “ЖИВА ПРАЦЯ “. ПРАЦЯ – це свідома, доцільна діяльність людей, в процесі якої вони видозмінюють природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між людиною і природою, змінюючи водночас власну сутність
18.  ПРЕДМЕТИ ПРАЦІ  - речовини природи, на які людина діє у процесі праці, піддаючи їх обробці. (риба, дерево, руда)
19.  ЗАСОБИ ПРАЦІ – річ, або сукупність речей, якими людина діє на предмет праці. (машини, устаткування, робочі будівлі, канали, дороги, земля).
20.  ЗАСОБИ ПРАЦІ включають інструменти, машини, обладнання, виробничі будівлі, транспортні засоби, резервуари тощо. Це УРЕЧЕВЛЕНА ПРАЦЯ.
21.  ПРЕДМЕТИ і ЗАСОБИ ПРАЦІ  - це засоби виробництва, вони є матеріально-речовим чинником виробництва. 
22.  ПРОДУКТИВНІ СИЛИ - це єдність людей, що володіють виробничим досвідом, і засобів виробництва (предметів праці і засобів праці), які ці люди приводять у рух  ПРОДУКТИВНІ СИЛИ – єдність особистісних і матеріально-речових факторів виробництва, які забезпечують перетворення речовини природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності праці.
23.  РОЗВИТОК ПРОДУКТИВНИХ СИЛ свідчить про те, як суспільство оволоділо природою і збільшило своє багатство, на якому щаблі суспільного прогресу воно перебуває. Для чого використовуються КІЛЬКІСНІ і ЯКІСНІ параметри.
24.  КІЛЬКІСНІ параметри ПРОДУКТИВНИХ СИЛ (досягнуті масштаби виробництва, обсяг засобів виробництва, кількісний склад робочої сили)
25.  ЯКІСНІ параметри ПРОДУКТИВНИХ СИЛ (прогресивність техніки і технології, якість створюваних благ, кваліфікація кадрів, продуктивність праці. 
26.  Вступаючи у відносини з природою у процесі господарської діяльності, люди водночас взаємодіють між собою. При цьому виникають ВИРОБНИЧІ ВІДНОСИНИ, сутність яких комплексно розкриває категорія економічна власність .
27.  Визначальними в системі виробничих відносин є відносини власності. Як основа виробничих відносин власність характеризує суспільний спосіб поєднання працівників з засобами виробництва і відповідності відносин між людьми з приводу привласнення матеріально-речових елементів і результатів виробництва. Вона визначає, в чиїх інтересах ведеться виробництво, його цільову спрямованість, умови розпорядження чинниками виробництва і їх використання. Економічна власність – виробничі відносини між людьми у процесі виробництва та привласнення різноманітних об'єктів (засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання та ін.) в усіх сферах суспільного відтворення.
28.  Власність має дві характеристики кількісну і якісну.
29.  Кількісний аспект власності – різноманітні об'єкти: заводи, засоби праці, земля, гроші, цінні папери, патенти, ліцензії тощо.
30.  Найважливішим об'єктом власності є засоби виробництва. Залежно від того, в чиїх руках вони зосереджуються (рабовласника, капіталіста), формується відповідний суспільний спосіб виробництва.
31.  Якісний аспект власності – відносини між людьми, підприємствами, державою, державою та іншими суб'єктами власності з приводу привласнення засобів виробництва, створеного продукту, цінних паперів тощо в усіх сферах суспільного відтворення – тобто у безпосередньому виробництві, обміні розподілі і споживанні.
32.  Теоретичним вираженням відносин власності є сукупність таких економічних категорій як вартість, ціна, гроші, капітал, заробітна плата, прибуток, податок.
33.  СИСТЕМА ВИРОБНИЧИХ (економічних) ВІДНОСИН КОЖНОГО СУСПІЛЬСТВА — це сукупність економічних зв'язків між людьми, що визначається специфікою відносин власності, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ.
34.  Економічні відносини є базисом суспільства, на якому ґрунтуються надбудовні відносини — соціальні, правові, політичні, національні, культурні, моральні, психологічні тощо.
35.  Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів або фаз: А) власне виробництво; Б) розподіл)  В) обмін; Г) споживання.
36.  Виробництво – це спосіб поєднання виробничих ресурсів, їх використання, взаємодія різних галузей, підприємств, видів діяльності на основі суспільного поділу праці.
37.  Обмін – відносини між людьми, в ході яких товари переміщуються від виробників до споживачів.
38.  Розподіл -  процес формування доходів усіх суб'єктів економіки в залежності від їх внеску в процес створення продукту.
39.  Споживання – використання доходів, реалізація корисності створених товарів і послуг.
40.  Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Воно буває двох видів виробниче і

особисте споживання .

1.  Виробниче (використання засобів виробництва і робочої вили працівника для виготовлення суспільно необхідного продукту)   
2.  Особисте споживання (відбувається відтворення робочої сили). Воно виступає  логічною, кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому весь процес суспільного виробництва має споживчий характер.
3.  СФЕРИ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА:
4.  основне виробництво,
5.  виробнича інфраструктура,
6.  соціальна інфраструктура .
7.  Основне  виробництво -  це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання і засоби виробництва.  Воно включає сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, агропромисловий, хіміко-лісовий комплекси, а також виробництво товарів народного споживання, капітальне будівництво.
8.  ВИРОБНИЧА ІНФРАСТРУКТУРА – це комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому: транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади; спеціальні галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультативних тощо).
9.  Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у розвитку людини, примноженні ї розумових і фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього та культурного рівня. Вона включає такі галузі: охорона здоров'я, фізична культура, освіта, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт і зв'язок, побутове обслуговування, культура і мистецтво. 
10.  Наука: прикладна наука, яка є безпосередньою продуктивною силою відноситься до виробничої сфери.
11.  Що стосується торгівлі, транспорту і зв'язку, то вони належать як до матеріального виробництва (там, де є процес виробництва), так і до нематеріального виробництва (там, де вони пов'язані з обслуговуванням людей.)
12.   Охорона навколишнього середовища належить до матеріального виробництва, бо здійснюється шляхом вдосконалення виробництва. Разом з тим, вона стосується і соціальної сфери, тому що пов'язана із створенням сприятливих умов для життя людини.
13.  Економічна діяльність передбачає наявність певних економічних ресурсів або факторів виробництва: особистого і речового.
14.  ОСОБИСТИЙ фактор суспільного виробництва – трудові колективи, люди, зайняті суспільно корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва, всі ті категорії трудящих, результатом праці яких є певний корисний результат (матеріальний продукт або послуга).
15.  РЕЧОВИЙ фактор виробництва – ПРЕДМЕТИ І ЗАСОБИ ПРАЦІ. Це речові елементи виробництва, за допомогою яких люди створюють матеріальні й духовні блага. ПРЕДМЕТИ ПРАЦІ: предмети, дані природою, сировина (створені людьми предмети праці), вторинні ресурси, штучно створені матеріали (тканини, полімерні, керамічні матеріали);  ЗАСОБИ ПРАЦІ(знаряддя праці (машини, верстати, автомати);”безмашинна» техніка /хімічний та електричний процеси/; “судинна” система виробництва /трубопроводи, цистерни/; виробничі будови, споруди, шляхи/.
16.  Засоби виробництва і люди, які використовують їх, є продуктивні сили. 
17.  У продуктивних силах завжди існують взаємодія, певні пропорції, в яких поєднуються фактори виробництва.
18.  З технічного боку, характер поєднання факторів виробництва виражається через технічну будову виробництва ( скільки засобів виробництва приводить у рух один працівник. Цей показник виражається кількістю машин, потужністю двигунів, обсягом сировини і матеріалів, що припадають на одного працівника. З розвитком технічного прогресу відносно менша кількість працівників використовує дедалі більшу масу засобів виробництва. Наслідком даного процесу стає вивільнення трудових ресурсів. Це свідчить про необхідність глибокого аналізу тенденцій технічної будови, з тим щоб виробити необхідні  заходи щодо запобігання безробіття, своєчасного здійснення перепідготовки   і  перекваліфікації  працівників,  їхнього соціального захисту.

46. З економічного боку, характер поєднання факторів виробництва визначається їхньою суспільною формою. Коли власником засобів виробництва і робочої сили є одна й та ж особа, то існує пряме поєднання особистих і речових елементів продуктивних сил. Це характерно для індивідуальної трудової діяльності, дрібного товарного виробництва. В історії мало місце і пряме, відкрите насильне поєднання робочої сили із засобами виробництва: в рабовласницькому та феодальному суспільствах. У капіталістичному суспільстві поєднання факторів виробництва відбувається шляхом купівлі-продажу робочої сили. Робітник як власник робочої сили продає її, а капіталіст купує. При цьому основу заробітної плати робітника становить вартість робочої сили, тобто вартість матеріальних і духовних благ, необхідних для самого працівника й утримання його сім'ї. Це було характерним переважмо для домонополістичного капіталізму.

За сучасних умов у розвинутих країнах поєднання факторів виробництва здійснюється шляхом добровільного найму  працівника. При цьому заробітна плата дедалі більшою мірою пов'язується не лише з вартістю робочої сили, а й з кількістю та якістю праці. Тривалий час у вітчизняній економічній літературі панувала догма, що за соціалізму відбувається пряме поєднання робочої сили і засобів виробництва. Доводилося це, виходячи з панування суспільної власності на засоби виробництва. На практиці ж одержавлення власності зумовило різні форми поєднання робочої сили, причому переважали насильницькі методи. Це проявилося в низькому рівні оплати, що спричинили втрату зацікавленості безпосередніх робітників у її  результатах.

1.  У працях західних науковців ( Ж.Б.Сей, П.А.Самуельсон, К.Р.Макконел, С.Л.Брю та ін.) класифікуються такі три фактори виробництва: земля, капітал і праця.
2.  В підручнику “Економікс” (К.Р.Макконел, С.Л.Брю) виділені наступні фактори:

А) матеріальні ресурси – земля, або сировинні матеріали і капітал;

Б) людські ресурси – праця і здатність до підприємництва.

1.  У поняття “земля” входять всі природні ресурси, що застосовуються у виробничому процесі: орні землі, родовища мінералів і нафти, водні ресурси.
2.  Поняття “капітал”, або інвестиційні ресурси, охоплює всі виготовлені засоби виробництва (інструменти, машини, устаткування, транспортні засоби тощо), які використовуються у виробництві товарів та послуг і доведенні їх до споживача.
3.  Процес виробництва і нагромадження засобів виробництва називається  інвестуванням.
4.  В наведене вище визначення капіталу гроші не входять. Хоча в економічній літературі і бізнесі широко вживається вислів “грошовий капітал”, коли йдеться про гроші, які можуть бути використані для купівлі машин, устаткування та інших засобів виробництва. Проте гроші самі по собі не можна вважати економічним ресурсом. Реальний капітал – інструменти, машини та виробниче устаткування – це економічний ресурс. Гроші, або фінансовий капітал, не є таким ресурсом.
5.  Таким чином, аналіз поєднання факторів виробництва з соціально-економічного боку має велике значення для характеристики економічного ладу суспільства.
6.  Ефективним слід вважати той суспільний лад, який забезпечує найвищий рівень народного добробуту.
7.  Економічна ефективність охоплює проблему “затрати” – “прибуток”, інакше кажучи, вона характеризує зв'язок між кількістю економічних ресурсів (факторів виробництва) і кількістю отриманих в результаті виробництва продуктів і послуг. Вона відображає результативність суспільного виробництва і визначається за формулою: Е=Р-З, де Е ефективність, Р – результати, З – затрати економічних ресурсів. Чим більша кількість продукції отримується від використаних ресурсів, тим вищою вважається ефективність суспільного виробництва. За всіх умов Е має бути більше від З.  При цьому виготовлений суспільний продукт, який є результатом виробництва, повинен відповідати суспільним вимогам, реальному платоспроможному попиту – бути економічно ефективним, результативним.
8.  Система показників, які визначають результативність використання окремих видів ресурсів: продуктивність праці,  трудомісткість продукції,  матеріаловіддача,  фондомісткість продукції ,
9.  Продуктивність праці - це відношення величини продукту (П) до витрат живої праці (Т): П1 = П/Т. Продуктивність праці – це показник використання робочої сили. 
10.  Трудомісткість продукції, визначає витрати праці на одиницю продукції.
11.  Ефективність використання матеріально-речових факторів виражається такими показниками як матеріаловіддача і фондовіддача.
12.  Матеріаловіддача – це відношення продукту до матеріальних витрат (предметів праці); визначається за формулою Мв = П/М. Зворотним показником, який показує, скільки матеріальних ресурсів витрачено на виробництво одиниці продукції, є матеріаломісткість продукції (М\П).
13.  Фондовіддача – це відношення продукту до основних виробничих фондів (засобів праці): Фв = П/Ф.
14.  Фондомістскість продукції (ФП) показує, скільки основних виробничих фондів використано для виготовлення одиниці продукції.
15.  Економічну ефективність зіставляють із соціальною ефективністю, щоб визначити, як зростання ефективності виробництва впливає на задоволення матеріальних і духовних потреб людей, на зміну якості життя.
16.  Результатом суспільного виробництва –є  сукупний суспільний продукт.
17.  ВАЛОВИ Й АБО СУКУПНИЙ СУСПІЛЬНИЙ ПРОДУКТ це  уся сума матеріальних і духовних благ та послуг, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік).
18.  КІНЦЕВИЙ ПРОДУКТ – це частина валового продукту, або готова продукція, яка використовується для споживання народом, відновлення зношених упродовж року засобів праці та нагромадження.
19.  ВАЛОВИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОДУКТ відображає РЕЗУЛЬТАТИ економічної діяльності в усіх галузях матеріального і нематеріального виробництва найбільш повно виражаються через. Його розраховують виходячи не з виробничого принципу, а із суми кінцевих доходів або витрат. Його складовими частинами є предмети споживання та послуги, державні закупівлі, капітальні вкладення, сальдо платіжного балансу.
20.  ЧИСТИЙ ПРОДУКТ- це частина валового національного продукту, якщо з останнього вирахувати ті засоби праці, які йдуть на відшкодування їх зношеної частини, то одержимо чистий продукт. Це реальний доход, який суспільство може використати для особистого споживання, а також для розширення виробництва.
21.  ЧИСТИЙ ПРОДУКТ поділяється на дві частини: необхідний продукт і додатковий продукт.
22.  НЕОБХІДНИЙ ПРОДУКТ – це частина чистого продукту, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили працівників виробничої сфери, тобто підтримання їх працездатності та підготовки нових працівників, за рахунок нього здійснюються витрати на харчування, одяг, житло, освіту тощо.   
23.  ДОДАТКОВИЙ ПРОДУКТ - є функцією від необхідного продукту, призначений для задоволення особистих потреб працівників невиробничої сфери, розширення і будівництва нових об'єктів виробничої і соціальної сфер це.  
24.  НАЦІОНАЛЬНИЙ ДОХОД- грошова форма чистого продукту .
25.  НАЦІОНАЛЬНЕ БАГАТСТВО - це вся сума матеріальних і духовних благ, які є в розпорядженні суспільства. Основну його частину становить матеріальне багатство, тобто нагромаджені засоби виробництва і предмети споживання. Крім того, сюди включаються нематеріальні, духовні цінності, зокрема, виробничий досвід, освітній потенціал, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, культурні цінності.
26.  Реальні досягнення у процесі економічного зростання служать матеріальною першоосновою суспільного прогресу.
27.  Основними складовими елементами суспільного прогресу є економічний і соціальний розвиток країни. Слід врахувати й інші сторони прогресу – політико-правові, національно-культурні, духовні тощо. Загалом такий рух означає поступальність, еволюцію суспільства до більш досконалих форм
28.  Економічний прогрес - це послідовне удосконалення всієї економічної системи: продуктивних сил, економічної власності, техніко-економічних відносин та господарського механізму. Це рух виробництва від нижчих форм до вищих, наслідком чого є отримання необхідних результатів (показників) щодо кількості і якості створених благ. розвиток суспільного виробництва,
29.  Стан економічного прогресу оцінюється, в першу чергу, за допомогою рівня розвитку продуктивних сил (їх величина і якість свідчать про потенціал розширеного відтворення). Це демонструє прогресивність (або навпаки, регресивність) даної суспільної системи. Рівень розвитку продуктивних сил відображає стадію, умови для переходу до вищого типу суспільного виробництва.
30.  Соціальний прогрес полягає в поліпшенні життя суспільства і кожного його члена. Він проявляється у розвитку людини, розширенні її фізичних і розумових можливостей і потреб, збагаченні духовному, поліпшенні здатності до праці, створенні сприятливих умов для трудової  та іншої діяльності, відтворенні сім'ї і суспільства в цілому. Основою соціального прогресу є прогрес економічний. Проте ця закономірність проявляється не прямолінійно, долаючи перешкоди.

Так, науково-технічна революція, з одного боку – гігантськи удосконалює продуктивні сили, різко підвищує темпи економічного зростання, а з іншого – інтенсифікує працю, що приводить до передчасного зношення робочої сили і скорочення працездатності віку трудящих, загострює екологічну небезпеку, зумовлює збільшення числа аварій на виробництві та інші нещасні випадки з людьми.

Для високо розвинутих країн характерним є надання провідного значення розв'язанню соціальних питань життя суспільства.

1.  Соціально-економічний прогрес у кінцевому підсумку веде до гармонійного розвитку людини як особистості. Це узагальнюючий критерій суспільного прогресу. Разом з тим, людина – головна функціональна сила соціально-економічного прогресу.
2.  Основними рушійними силами, внутрішніми силами економічного зростання є продуктивні  сили і виробничі відносини.
3.  У загальному, найглибшим джерелом прогресивного руху суспільства служать суперечності. Саме вони виступають як природно-історичні причини соціально-економічного розвитку суспільства. Суперечності є принципом всякого розвитку. Кожна суперечність проходить тотожність, відмінність, протилежність, конфлікт і своє розв'язання, яке означає перехід у нову суперечність, у вищу її форму.
4.  Джерело економічного розвитку – внутрішні суперечності способу виробництва. 
5.  В економічному зростанні можна виділити такі найбільш істотні суперечності:

•  між продуктивними силами і виробничими відносинами;
•  між виробництвом і споживанням (закон зростання потреб /інтересів/);
•  між усіма фазами суспільного відтворення;
•  між економічним і соціальним зростанням.

1.  Економічні інтереси – це об'єктивні спонукальні мотиви трудової діяльності людей, зумовлені розвитком їх потреб, місцем у системі поділу праці, еволюцією відносин економічної власності.
2.  Духовні фактори економічного зростання: рівень суспільної свідомості, культура праці і спілкування, моральні устої і цінності, національні традиції, ідеологія. Вони розвиваються під впливом базових відносин, разом з тим і самі діють на економічну структуру суспільства.
3.  НАДБУДОВА (державна політика) суттєво впливає на розвиток суспільного виробництва і темпи економічного прогресу  Загальноекономічними причинами підвищення ролі надбудови в сучасних умовах є рівень усуспільнення виробництва, ускладнення господарських завдань, якісно нова роль науково-технічних факторів та інформації, зміна становища працівника на виробництві тощо.

Право - елемент надбудови. Воно забезпечує юридично-господарську упорядкованість і виконує функцію стабілізуючого механізму економічного життя суспільства.

Значну самостійну роль серед рушійних сил соціально-економічного розвитку відіграють виробничі відносини, які характеризуються, в першу чергу, відносинами власності.

СУТНІСТЬ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ

1.  Поняття власності . Об'єкти і суб'єкти власності. Власність у системі економічних відносин.
   1.  Різноманітність форм власності. Індивідуальна і приватна власність. Колективна власність та її вид. Корпоративна і державна власність. Власність спільних підприємств. Інтелектуальна власність. Економічні форми реалізація власності.
      1.  Еволюція відносин власності. Одержавлення.
         1.  Співвідношення державної та інших форм власності.  Роздержавлення: форми , методи і принципи.
         2.  Проблеми формування різноманітних форм власності в Україні.

1.  Фундаментом усієї системи економічних відносин є відносини власності. Розрізняють економічне та юридичне трактування власності.
2.  З юридичної точки зору власність характеризує відносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних, духовних).
3.  З економічної точки зору власність відображає, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, а з іншого — спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва.
4.  Власність - це основна форма реалізації засобів виробництва і результатів праці. Відносини власності служать основою відносин у системі ринку

Об'єкти і суб'єкти власності.

1.  Об'єктами власності є природа, її елементи, матеріальні блага, перш за все засоби виробництва, національне багатство в цілому, продуктивна сила праці індивіда (робоча сила), наукові відкриття і науково-технічна діяльність, інформація.
2.  Суб'єктами власності є відносини власності.

Різноманітність форм власності.

1.                                 ФОРМИ ВЛАСНОСТІ

ПРИВАТНА

•  Індивідуальна
•  Особиста
•  Приватно- трудова
•  Приватно- капіталістична

КОЛЕКТИВНА

•  Кооперативна
•  Громадських організацій
•  Корпоративна (акціонерна)

ДЕ РЖАВ НА

•  Усього народу (загальнодержавна)
•   Комунальна

1.  Індивідуальна власність людини характеризує продуктивну силу її праці.
2.  Специфічність продуктивної сили праці як об'єкта індивідуальної власності полягає у тому, що вона є невід'ємною ланкою суспільної природи людини, структурної цілісності її особи.
3.  Індивідуальна власність людини на її продуктивну силу не може бути відокремленою від продуктивної праці. Вона формується і реалізує себе лише у цьому процесі. Отже, тотожність праці та власності характеризується як вияв одного з фундаментальних законів економічної теорії. Цей закон визначає, по-перше, одне з найбільш принципових положень економічної теорії — положення про трудовий характер власності та як наслідок цього об'єктивну обумовленість поєднання в одній особі працівника і власника; по-друге — виключне право кожного працівника на присвоєння, користування і розпорядження результатами своєї праці. Дія економічного закону, який характеризує тотожність праці та власності, визначає загально цивілізаційну логіку розвитку виробничого процесу, його підпорядкування безпосереднім інтересам виробника і власника. Однак у цьому разі йдеться лише про загальний стрижень еволюційного процесу, який на кожному історичному етапі розвитку має своє специфічне втілення. Останнє реалізується через процес формоутворення власності. Тому говорити про конкретний механізм функціонування відносин власності на тому чи іншому відрізку історії можна лише, проаналізувавши всю сукупність функціональних форм власності, що діють у відповідній структурі економічних відносин.

ПРИНЦИПИ ФОРМОУТВОРЕННЯ ВЛАСНОСТІ

1.  Кожна функціональна форма власності мас відбивати насамперед рівень зрілості суспільного поділу праці, бути адекватною структурі та ступеню складності суспільної продуктивної сили, що використовується у виробництві. В умовах товарного виробництва і ринкових відносин лише конкуренція здатна виявити ефективність певної форми власності порівняно з іншими та перспективи її економічного відтворення.
2.  Кожна форма власності за своєю природою історична. Будь-яка консервація розвитку функціональних форм власності неодмінно призводить до застійних процесів, стримує розвиток продуктивних сил, гальмує суспільний прогрес.

А) Саме так відбувався процес становлення приватно-капіталістичної форми власності. Її елементарні структури з'явилися вже в XIV ст. у вигляді простого мануфактурного виробництва у північних містах Італії та Нідерландах. Пізніше, починаючи з XVI і до XVII ст., відбувався процес первинного нагромадження капіталу, знову-таки пов'язаний з утвердженням приватно-капіталістичного підприємництва. Однак і в цей досить тривалий відрізок часу технологічна структура, заснована на ручній праці та примітивних знаряддях виробництва, не давала змоги капіталу повністю подолати системні зв'язки феодальних відносин. Йдеться про відчуження людини від землі як основного засобу виробництва і перетворення її робочої сили на вільний об'єкт купівлі-продажу.

Б) І лише у першій третині XIX ст., діставши внаслідок завершення промислової революції адекватну собі за ступенем зрілості, засновану на механізації виробничих процесів матеріально-технічну базу, приватно-капіталістична власність утвердилась як панівна структура економічного базису суспільства.

В) Інакше розвивались економічні процеси у країнах, що стали на шлях державного соціалізму, де утворилася авторитарно-бюрократична система. У структурі їхніх господарств суспільна власність була встановлена силовим методом без відповідного зв'язку з прогресом продуктивних сил, на основі й у процесі якого тільки й можуть бути створені передумови для більш високого ступеня суспільно-історичного процесу. Це, у кінцевому підсумку, і визначило загальну нестабільність економічної системи суспільства, її саморозпад. «Капіталістична власність, — писав з приводу цього на початку 30-х років XX ст. вчений і політичний діяч Німеччини К. Каутський, — неодмінно буде відроджуватися у тих випадках, коли ще не створено об'єктивних умов для господарської організації, більш прогресивних, ніж капіталізм, якщо навіть тимчасово і вдалося розгромити капіталістичну власність насильницьким шляхом» (Каутський Т “Материалистическое понимание истории”. - М., 1931. - Т. 2. - С. 434). Підтвердивши це положення, події, що розгорнулися у колишньому СРСР та інших східноєвропейських країнах, піднесли досить переконливий урок того, наскільки небезпечно у політиці й суспільній практиці ігнорувати вимоги об'єктивних економічних законів.

1.  ДОМІНУЮЧИЙ ОБ'ЄКТ ВЛАСНОСТІ

А) Історія засвідчує, що кожному типу цивілізації притаманний специфічний для умов її розвитку домінуючий об'єкт власності, який у своєму конкретному втіленні найповніше відбиває спосіб взаємодії людини з природою, досягнутий рівень суспільно-продуктивної сили її праці та відповідно до цього формаційні особливості присвоєння засобів і результатів виробництва.

Б) Для доцивілізаційних етапів розвитку людства таким об'єктом було природне середовище — земля та існуючий на ній тваринний і рослинний світ, які у своїй цілісності органічно зливалися з суб'єктом їх присвоєння — первісною людиною. За цих умов члени первісних суспільних утворень — сім'ї, роду, общини — не осмислено сприймали зовнішнє середовище, яке їх оточувало, як природну передумову власного існування і неорганічне продовження свого тіла.

В) Об'єктом власності аграрної цивілізації стала земля, яка завдяки розвитку суспільної продуктивності праці поступово перетворилася з колективної основи існування людини на відособлений засіб її виробничої діяльності.

Г) В умовах азійської цивілізації, для якої була характерна екстенсивна форма виробничої технології, збереглась суспільна (племінна чи общинна) власність на землю.

Д) В античній цивілізації панівною була приватна власність на землю, яка стала основою інтенсивної суспільно-виробничої технології.

Е) В умовах розвитку германської цивілізації відповідно до трудової діяльності древніх германців, яка ґрунтувалась на екстенсивно-інтенсивній технології, тут дістала розвиток змішана форма власності, за якої власником землі виступали одночасно община (сім'я) і глава сім'ї.

Ж) Згодом економічна практика довела, що земля як економічний ресурс найбільш ефективно використовується тоді, коли вона знаходиться у приватній власності товаровиробника. Однак і в цьому разі держава зберігає за собою функцію контролю за її раціональним з точки зору інтересів усього суспільства використанням.

З) Конституцією України (ст. 14) гарантується право приватної власності на землю: «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону».

І) У період розвитку індустріальної цивілізації, зокрема машинного виробництва, вперше в історії домінуючим об'єктом власності стали створені людиною предмети виробничого призначення, передусім знаряддя праці. Необхідність високої концентрації індустріальних засобів виробництва зумовила прискорення розриву між працею і власністю, відрив робочої сили від об'єктивних умов її продуктивного використання. Як наслідок, засоби виробництва, відчужені від робочої сили, набули форми капіталу, що перетворився на основу виробничих відносин індустріального суспільства. Згідно з цим приватна власність на засоби виробництва стала панівною формою економічної системи капіталізму.

К) Принципово нові процеси у відносинах власності зароджуються у зв'язку з розвитком сучасної технологічної революції та становленням постіндустріальної структури виробництва. Домінуючим об'єктом власності стає інформація, яка втілює у собі переважно витрати інтелектуальної робочої сили. Остання, на відміну від робочої сили, що використовується у традиційних галузях економіки, поступово втрачає здатність відчуження від свого власника. Вона перестає бути товаром у традиційному розумінні.

Л) Логіка сучасного економічного розвитку засвідчує ефективність змішаної багатоукладної економіки ринкового типу, яка функціонує на органічному поєднанні різних форм власності та використанні диференційованих механізмів регулювання і управління ними.

1.  НОВІТНІ ТЕНДЕНЦІЇ В РОЗВИТКУ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ

А) Еволюційний процес розвитку висунув на домінуючі позиції корпоративну (акціонерну) форму власності. Тепер в економіці розвинених країн світу корпорації (акціонерні підприємства) є найбільш динамічною провідною структурою економіки. У США їхня частка у загальному обсязі реалізованої продукції становить майже 90 відсотків. У західних країнах на корпоративну форму власності припадає 80—90 відсотків загального обсягу виробництва.

.Б) Особливість корпоративної форми власності полягає у тому, що вона, з одного боку, зберігає через володіння окремими особами акціями все те позитивне, що несе в собі приватна власність (підприємницький інтерес, ініціативу, свободу вибору, невтримну погоню за нагромадженням особистого, а отже, і суспільного багатства, право безстрокового успадкування). Більше того, корпорація примножує приватну власність. Особами, що володіють капіталом і отримують з цього прибуток, стає все більше громадян.

В) Водночас корпорація долає обмеженість, притаманну класичній формі приватної власності. Формуючи загальну структуру корпорації та зберігаючи себе в ній лише як юридичну інституцію володіння, приватно-капіталістична власність разом з тим заперечує себе економічно: вона реалізується через більш зрілі — колективні — форми організації виробництва. Йдеться про реалізацію через структуру корпорації відомої формули про «позитивне заперечення приватної власності».

Г_ Корпорація є майже бездоганним механізмом для мобілізації найбільших сум капіталу. Це — найдемократичніша форма власності.

Д) Корпорація не є застиглою формою власності. Вона еволюціонує. Слід звернути увагу на якісно нове явище у розвитку корпоративної власності, що набуває дедалі більшої ваги у останні десятиріччя: передавання певної частини акціонерного капіталу найманим працівникам того підприємства, де вони працюють.  Підраховано, що продуктивність праці та рентабельність в корпораціях   є вищою, ніж на аналогічних підприємствах інших форм власності. За оцінками фінансової комісії Сенату США до 2000 р. 25 відсотків усіх робітників і службовців може стати власниками підприємств, де вони працюють. Постійне удосконалення акціонерних форм розвитку виробництва сприяло істотному зростанню числа власників акцій. На початку 50-х років у США налічувалося близько 6 млн акціонерів. Сьогодні кількість їх наблизилася до 50 млн.  

Е) Працівник за своїм соціальним статусом стає працюючим власником. Завдяки цьому створюються умови для безпосередньої реалізації індивідуальної власності людини на продуктивну силу її праці, тобто для виходу цієї основної ланки економічних відносин на рівень загально цивілізаційних принципів розвитку.

Ж) Під час роздержавлення та приватизації в Україні переважного розвитку набула корпоративна форма власності.  .

З) Не зважаючи на виключно високу частку корпорацій у виробництві валового національного продукту, в країнах Заходу не тільки не зменшується, а, навпаки, зростає кількість підприємств, що безпосередньо перебувають в індивідуальній приватній власності. Це так звані малі підприємства, які в останні десятиріччя отримали значний розвиток. В окремих країнах Заходу на них припадає до 40 і більше відсотків виробленої продукції. З погляду перспектив економічного розвитку, розуміння того, що приватно-трудова власність, на якій ґрунтується діяльність цих підприємств, не тільки не згортається, а й кількісно зростає, факт досить вагомий.

І) Складні та суперечливі процеси відбуваються у зв'язку з перетворенням інформатики на провідну ланку виробничого процесу, а самої інформації — на домінуючий об'єкт власності, основну форму багатства суспільства. Формуючи основу інтелектуальної власності, остання, на відміну від власності на матеріально-уречевлені засоби виробництва, не може себе реалізувати на суто приватній основі. Наслідком цього є те, що прогресуюче звуження на основі розвитку постіндустріальної технології сфери праці як діяльності зі створення предметно-уречевлених матеріальних благ означає одночасне згортання сфери панування приватної власності.

К) відбувається процес монополізації інформації, перетворення її на безпосередній об'єкт приватної власності, інституцію економічної влади. Відповідно до цього формується новий соціальний прошарок людей — власників інформації.

Л) Інформація має й іншу сторону, реалізація якої стимулює розвиток зворотного процесу — знецінення відносин приватної власності. Йдеться про специфіку споживчого використання інформації як товару. Інформація у процесі свого продуктивного споживання не зникає. На відміну від звичайного товару інформація при її продажу  не відчужується від свого власника. Останній позбавляється лише  повної монополії на її використання. Проте він може продати її повторно. Те саме може зробити і покупець. У кінцевому підсумку дістають подвійний результат. Інформація втрачає здатність  відчуження від свого безпосереднього виробника — людини. Водночас на грунті її всебічного розвитку формується спільна духовна власність, яка є фундаментом нагромадження інтелектуального потенціалу суспільства.

Л) Один з найважливіших критеріїв формаційного розвитку — критерій власності — зазнає настільки глибоких перетворень, що у кінцевому підсумку втрачає можливість виконувати свою головну формаційно-утворюючу функцію. Функція власності, що є основою формування соціально-класових відносин, владних та управлінських структур суспільства, поступово самозаперечується.

М) Саме на цих методологічних засадах побудована теорія граничної корисності, на якій засновані неокласичні школи економічної теорії. : що будь-які виробничі структури можуть бути предметом економічних відносин, якщо вони є рідкісними. Йдеться про те, що їхня економічна значимість обернено пропорційна до їхньої наявності. Це стосується оцінки економічної корисності не тільки певного товару, а й, як про це писав один із засновників теорії граничної корисності відомий австрійський економіст Карл Менгер

1.  Роздержавлення – процес обмеженні втручання держави в економіку, переведення державних підприємств на комерційні засади господарювання, створення умов для зростання кількості господарюючих суб’єктів.    За своєю сутністю роздержавлення є процесом перетворення трудового колективу на суб'єкт привласнення-присвоєння засобів і результатів виробництві) державного підприємства, суб'єкт повного господарського ведення.
2.  Основними способи роздержавлення є комерціалізація та корпоратизація (акціонування) Роздержавлення зберігає суспільну власність на майно роздержавлених підприємств, проте усуває державну монополію  економічної реалізації.
3.  Корпоратизація – підготовчий процес до приватизації великих підприємств шляхом акціонування їх та виведення зі сфери прямого державного управління. 
4.  Комерціоналізація -  роздержавлення підприємств комунальної власності, які раніше входили у вертикальну систему трестів, управлінь, надання їм юридичної особи та переведення на режим самофінансування.
5.  Зміст роздержавлення охоплює; заміну директивного (адміністративно-командного) управління об'єктами суспільної власності економічними методами; перехід від централізовано встановлюваних до взаємовигідних договірних господарських зв'язків, перехід до різноманіття форм господарювання (орендної, акціонерної та ін.). Водночас воно передбачає демократизацію і демонополізацію економіки. Роздержавлення, перетворюючи державні підприємства на самостійних товаровиробників, формує достатні умови для створення конструктивної конкуренції між суб'єктами господарювання в межах суспільної власності., створює господарюючим суб’єктам підґрунтя для приватизації власності.                            
6.  Приватизація – процес передачі або продажу  об'єктів державної власності (землі, підприємств, житлового фонду тощо) трудовим колективам, групам осіб та окремим особам, що приводить до зміни форми власності
7.  Приватизація означає ліквідацію суспільної власності в формі державної власності, Ії перетворення різні види та форми приватної власності.
8.  Способи приватизації в Україні:
9.  Викуп об’єктів малої приватизації. Власником стає товариство покупців, створене працівниками цих об’єктів.
10.  Викуп державного майна підприємства за альтернативним планом приватизації. Власником стає товариство покупців, створене його працівниками згідно з розробленим власним планом.
11.  Викуп державного майна зданого в оренду. Власником стає орендар. 
12.  Продаж за комерційним курсом. Власником стає покупець, котрий запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об’єкта або рівня умов – найвищу ціну.
13.  Продаж на аукціоні. Власником об’єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну.
14.  Продаж з відстрочкою платежу. Власником об’єкта стає покупець, що на конкурсних засадах здобув право оплати придбаного об’єкта з відстрочкою платежу на три роки за попереднього внесення 30 % його вартості.
15.  Продаж за конкурсом. Власником стає покупець, який запропонував найвищу ціну.
16.  Продаж акцій відкритих акціонерних товариств. Власниками стають покупці, які на конкурсних засадах запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій.
17.  Особливості технології приватизаційного процесу в Україні:

А. Населенню надано право участі у приватизації через механізм застосування безоплатно отриманих “приватизаційних грошей” – іменних сертифікатів, представлених депозитними рахунками в Ощадбанку України.

Б. Працівникам великих підприємств надані пільги при купівлі акцій своїх підприємств. Особливими пільгами користувалося керівництво підприємств з метою ініціювання приватизаційного процесу

В. Працівникам малих підприємств створені можливості викупу їх за залишковою не проіндексованою вартістю здебільшого через механізм оренди з наступним викупом.

1.  Механізм роздержавлення і приватизації має юридичний (формальний) аспект, який конституює зміни суб'єктів власності, та економічний важіль,  як реальний процес трансформації державної з колгоспно-кооперативної власності у різні види та форми приватної власності.
2.  Основний результат реформування відносин власності: усунення державної монополії на засоби виробництва.
3.  Об'єктами державної власності, які підлягають приватизації, є: земельний фонд; житловий фонд; май-но підприємств/цехів, ділянок, інших підрозділів, які відокремлюються в самостійні підприємства і в цілісними майновими комплексами; незавершене будівництво; частка (паї, акції) в майні господарських товариств і об'єднань, що належить державі.      
4.  Суб'єктами приватизації є державні органи приватизації, покупці, продавці, представники і посередники
5.  Мета приватизації

У країнах ринкової економіки	В Україні
А скорочення заборгованості державного сектору; Б. стимулювання підприємництва: В. розвиток ринку; Г. Розширення меж індивідуальної свободи; Д. Розвиток народного капіталу Ж. Послаблення профспілок	А. Формування прошарку приватних власників; Б. підвищення ефективності функціонування підприємств; В. сприяння демонополізації економіки Г. Збільшення надходжень до державного бюджету; Д. Залучення іноземних інвестицій

1.  Головне завдання наступного етапу реформ створення сприятливого інвестиційного і інноваційного клімату, якісні зміни в механізмі державного регулювання.

1. темах дистанційного зондування 05
2. Club Byern M'nchen eingetrgener Verein[2] ist ein Sportverein us M'nchen
3. 12.2013 Результаты по ТМОРЯ лекции 4 курс Группа РК ~ 10 ~ 1.html
4. Generl concepts of democrcy
5. 012.45 Розрахунок ширини розкриття тріщин залізобетонних конструкцій З Урахуванням ефекту п.html
6. Финансовые стратегии при реструктуризации государственного долга
7. Экономи~ческие отноше~ния объективно складывающиеся отношения между людьми при производстве распредел
8. Трудовой кодекс Российской Федерации
9. курс 18 группа Преподаватель- Самохвалова Н
10. Агропромышленный комплекс Карагандинской области
11. ЧСУ Термостепс Уведомление от 04
12. Наш край Калининградская область
13. Управление инвестиционной привлекательностью региона
14. Готический стиль1
15. Гоголь Ревизор
16. Понятие психики и её функции Стадии развития психического отражения Развития форм поведения у ж
17. Организация системы управления рисками на предприятии
18. 2012 от 2012 Министр.
19. Лабораторная работа 3 Форматы текстовых документов Rich Text Formt межплатформенный формат хранения размеч
20. тема мероприятий по подготовке к защите и по защите населения материальных и культурных ценностей от опасно

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе