Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Основні умови надання кредитів та їх види
План
Вступ
1. Основні умови надання кредитів та їх види
2. Етапи процесу кредитування
Список використаної літератури
1. Основні умови надання кредитів та їх види
Кредитні операції здійснюються з суб'єктами господарської діяльності різних галузей економіки, форм власності та організаційно-правових форм.
Основною умовою надання кредиту є реальна можливість клієнта своєчасно повернути кредит і сплатити проценти за його користування.
Кредитування здійснюється на принципах: строковості, поворотності, платності, забезпеченості, цільового використання.
Кредити надаються в національній валюті та іноземних валютах (долари США, ЄВРО).
Кредити не надаються для погашення прострочених заборгованостей, на формування і поповнення статутних фондів, викуп акцій банку.
Клієнт для отримання кредиту або іншого кредитного продукту складає і подає заяву на отримання кредиту (додаток 1) за встановленою банком формою разом із додатками.
Додатками до заяви на отримання кредиту є такі документи:
1. Фінансово-економічна документація, яка характеризує фінансовий стан та господарську діяльність позичальника за останні 2-3 роки (поквартально):
- Баланс;
- Звіт про прибутки і збитки;
- Звіт про фінансово-майновий стан;
- Декларація про прибуток.
2. Інформація про рух коштів за останній рік (помісячно).
3. Техніко-економічне обґрунтування пропонованого до кредитування заходу (додаток 2).
4. Контракт/ти (договір, угода) для виконання якого необхідний кредит.
5. Пропозиції щодо забезпечення зобов'язань перед банком, які виникнуть у майбутньому:
- Документи про право власності на майно, що пропонується в заставу;
- Документи про право розпорядження майном та межі повноважень посадових осіб у прийнятті рішень щодо надання забезпечення;
- Документи про вартість забезпечення (довідка БТІ, оцінка експерта, документи на придбання).
6. Нотаріально завірена Копія юридичної справи:
- Статут;
- Установча угода;
- Довідка про державну реєстрацію, перереєстрацію;
- Довідка про реєстрацію в органах статистики;
- Довідка ДПІ про взяття на облік;
- Картка зразків підписів;
- Копія паспортів осіб, які мають право першого і другого підпису (з сторінок, де зазначено дату та місце народження, ким виданий паспорт, місце прописки).
7. Дозвіл уповноваженого органу управління позичальника на залучення кредиту банку та надання забезпечення. Цей документ має містити:
- назву банку, кредит якого залучається і сума кредиту;
- найменування та суму забезпечення, що надається;
- прізвище, ім'я та по-батькові і посаду особи, уповноваженої на підписання кредитного договору та договорів по забезпеченню.
8. За наявності зобов'язань перед іншими банками за кредитами (гарантіями):
- інформацію про стан цих зобов'язань;
- довідку банку, який надав кредит (гарантію) про суми заборгованості за основним боргом, відсотками (пенею, іншими штрафними санкціями) і про своєчасність виконання Клієнтом своїх зобов'язань перед цим банком; про об'єкт кредитування (гарантії), форму забезпечення; про термін повернення всієї, наявної на дату звернення, заборгованості перед цим банком;
- Кредитний договір (Договір про надання гарантії).
9. Документи, що характеризують юридичний статус, фінансово-економічний стан та господарську діяльність гаранта (поручителя), якщо ним надається забезпечення зобов'язань позичальника перед банком.
Банк може вимагати від клієнта представлення інших документів. Заява на отримання кредиту, а також додатки до заяви на отримання кредиту мають бути підписані особою (керівником позикоодержувача), яка має повноваження на право укладання такого роду договорів.
На забезпечення виконання зобов'язань перед банком можуть прийматись такі види забезпечення:
- застава рухомого і нерухомого майна,
- застава майнових прав,
- застава грошових коштів, розміщених у банках (депозитні вклади, кошти на поточних рахунках),
- застава цінних паперів,
- поручительства (гарантії), як фізичних, так і юридичних осіб, банків, фінансових установ, уряду.
Овердрафт - вид короткострокового кредитування, який надається банком клієнту на покриття тимчасової нестачі обігових коштів для проведення поточних розрахунків. Кредит надається суб'єкту господарської діяльності, який має відкритий рахунок у банку, не менше певного строку, і постійно проводить операції по рахунку; фінансовий стан якого знаходиться на високому рівні;відповідає певним критеріям, визначеним банком; постійно і в строк сплачує будь-які свої зобов'язання; здатний в повному обсязі у визначений угодою термін розрахуватись за своїми борговими зобов'язаннями.
Надання кредиту „овердрафт" здійснюється шляхом оплати платіжних документів понад залишок на поточному рахунку клієнта в межах заздалегідь обумовленої суми. Погашення кредиту здійснюється за рахунок всіх коштів, які надходять на поточний рахунок клієнта-позичаль- ника, максимальний термін надання кредиту, як правило, 12 місяців.
Перевагами для клієнта є можливість оперативно отримати кошти для фінансування поточних потреб понад залишок коштів на поточному рахунку, Клієнт сплачує відсотки за кредит тільки коли виплати грошових коштів перевищують надходження.
За надання короткострокового кредиту „овердрафт" банк стягує таку плату:
- комісія за розгляд заявки;
- комісія за оформлення овердрафту (одноразово);
- комісія за адміністрування (обслуговування) боргу;
- комісія за внесення змін і доповнень у кредитний договір на прохання клієнта;
- комісія за продовження терміну дії кредитного договору.
Встановлення розміру відсотків за користування кредитом здійснюється з урахуванням мінімальних відсоткових ставок і залежить від:
- суми кредиту,
- об'єкта і терміну кредитування,
- фінансового стану клієнта,
- вартості кредитних ресурсів.
Кредит на поповнення обігових коштів надається для фінансування поточної господарської діяльності клієнта (купівля сировини, матеріалів для виробництва продукції, закупку товарів для наступного їх продажу тощо).
Кредит надається суб'єкту господарської діяльності, який постійно і в строк сплачує будь-які свої зобов'язання; здатний у повному обсязі у визначений угодою термін розрахуватись за своїми борговими зобов'язаннями; залежно від потреб клієнта видача кредиту може здійснюватись одноразово всією сумою або частинами згідно з графіком; кредит на поповнення обігових коштів надається як у національній, так і в іноземній валюті; термін кредитування до 1 року; сплата відсотків за користування кредитом здійснюється щомісячно за фактичну кількість днів користування кредитом; погашення кредиту здійснюється згідно з затвердженим графіком, рівними частинами (щомісяця, щоквартально тощо), з відстрочкою погашення протягом певного періоду, одним внеском в кінці терміну, достроково за бажанням клієнта. Перевагою для клієнта є можливість отримати кошти для фінансування поточних потреб. За надання кредиту на поповнення обігових коштів банк стягує таку плату: комісія за розгляд заявки, одноразова комісія за видачу кредиту, комісія за адміністрування (обслуговування) боргу, комісія за внесення змін і доповнень у кредитний договір на прохання клієнта, комісія за продовження терміну дії кредитного договору, комісія за недовикористання затвердженої суми кредиту.
Встановлення розміру відсотків за користування кредитом здійснюється з урахуванням мінімальних відсоткових ставок і залежить від суми кредиту, об'єкта і терміну кредитування, фінансового стану клієнта, вартості кредитних ресурсів.
Кредитна лінія — вид кредитування, який здійснюється шляхом надання протягом певного періоду часу окремих кредитів у розмірах, заздалегідь обумовлених угодою, без проведення додаткових спеціальних переговорів.
Кредитна лінія надається суб'єкту господарської діяльності, який має рахунок в банку і відповідає певним критеріям, визначеним банком; постійно і в строк сплачує будь-які свої зобов'язання; здатний у повному обсязі у визначений угодою термін розрахуватись за своїми борговими
зобов'язаннями.
Кредитна лінія використовується на поповнення обігового капіталу (купівля сировини, матеріалів для виробництва продукції, закупівлю товарів для наступного їх продажу тощо); термін дії кредитної лінії, як правило, 1 рік.
Виділяють такі види кредитних ліній:
¦ непоновлювальна - в межах встановленого банком ліміту по лінії клієнт отримує кредити на певну, передбачену договором, суму по кредитній лінії;
¦поновлювальна - в межах встановленого банком ліміту по лінії клієнт отримує кредити, а погашення частини або всіх раніше отриманих кредитів дає можливість отримання нових кредитів у межах діючого ліміту по кредитній лінії і на визначених договором умовах.
Ліміт по лінії - визначена кредитним договором максимально можлива сума всіх отриманих по лінії та непогашених зобов'язань позичальника. В межах встановленого ліміту по кредитній лінії банком для клієнта, крім надання кредитів, можуть здійснюватись такі кредитні операції:
- видача банківських гарантій;
- відкриття акредитивів без грошового покриття;
- авалювання векселів;
- овердрафт.
Сплата відсотків за користування коштами кредитної лінії здійснюється щомісячно за фактичну кількість днів користування цими коштами.
Перевагами для клієнта є можливість неодноразово проводити різноманітні кредитні операції, оформлення забезпечення здійснюється лише один раз - при відкритті кредитної лінії, можливість отримати широкий спектр кредитних операцій. За надання кредитної лінії банк стягує таку плату: комісія за розгляд заявки, одноразова комісія за оформлення кредитної лінії, комісія за адміністрування (обслуговування) кредитної лінії, комісія за внесення змін і доповнень у кредитний договір на прохання клієнта, комісія за недовикористання затвердженого ліміту по лінії, комісія за продовження терміну дії кредитної лінії.
Встановлення розміру відсотків здійснюється банком з урахуванням мінімальних відсоткових ставок і залежить від суми кредиту, об'єкта і терміну кредитування, фінансового стану позичальника, вартості кредитних ресурсів.
Інвестиційний кредит надається на ведення будівництва та реконструкції, модернізацію та купівлю обладнання, придбання нерухомості, впровадження нових технологій виробництва та інші капіталовкладення.
Інвестиційний кредит надається суб'єкту господарської діяльності, який постійно і в строк сплачує будь-які свої зобов'язання; представив інвестиційний проект; бере участь в мінімальній сумі 30% вартості інвестиційного проекту, здатний у повному обсязі у визначений угодою термін розрахуватись за своїми борговими зобов'язаннями.
Залежно від потреб клієнта видача кредиту може здійснюватись одноразово всією сумою або частинами згідно із графіком.
Надання інвестиційного кредиту здійснюється у безготівковій формі в національній або іноземній валюті. Термін кредитування залежить від терміну окупності інвестиційного проекту. Протягом періоду кредитування банк здійснює постійний контроль за перебігом реалізацій інвестиційного проекту. Умови та терміни погашення інвестиційних кредитів встановлюються на підставі розрахунків представлених клієнтом у бізнес- плані, перевірених і узгоджених банком.
Перевагою для клієнта є можливість отримати кошти для фінансування інвестиційного проекту, можливість зміни умов кредитування в процесі здійснення інвестиційного проекту.
За надання кредиту банк стягує таку плату:
- комісія за розгляд заявки;
- одноразова комісія за видачу кредиту;
- комісія за адміністрування (обслуговування) боргу;
- комісія за внесення змін і доповнень у кредитний договір на прохання клієнта;
- комісія за продовження терміну дії кредитного договору;
- комісія за недовикористання затвердженої суми кредиту.
Встановлення розміру відсотків здійснюється банком з урахуванням мінімальних відсоткових ставок і залежить від суми кредиту; об'єкта і терміну кредитування; фінансового стану клієнта; вартості кредитних ресурсів.
2.Етапи процесу кредитування
Процес банківського кредитування — це сукупність дій банку, пов'язаних із наданням і поверненням кредиту.
Цей процес складається з певних етапів, кожний з яких, забезпечує розв'язання локального завдання і разом)—головна мета позичкових операцій — їх надійність і прибутковість для банку.
Основна робота з організації кредитного процесу в банку же проходити такими етапами:
1 етап. Формування портфеля кредитних заявок.
2 етaп. Проведення переговорів із потенційним клієнтом.
3 етaп. Прийняття рішення про доцільність надання кредиту.
4 етап. Оформлення кредитної справи.
5 етап. Робота з клієнтом після отримання ним позики.
6 етап. Повернення кредиту з процентами і закриття кредитні справи.
До першого етапу входять збір інформації про попит на кредит, її аналіз та попередній відбір заявок. При цьому має дотримуватися основний принцип: вся інформація про потенційних позичальників, що надходить до банку, повинна письмово фіксуватися кредитними працівниками та містити такі відомості:
— короткий зміст кредитованого проекту;
— обсяг запитуваного кредиту;
— вид та строк позики; —пропоноване забезпечення.
Також до заявки додається пакет документів, що містить: —засновницькі документи позичальника; —картку зі зразками підписів уповноважених осіб та печатки; —фінансовий звіт (баланс та звіт про прибутки та збитки); —техніко-економічне обґрунтування або бізнес-план; —контракти та угоди на проект, що кредитується; —супутня документація на пропоноване забезпечення. При надходженні до банку великої кількості заявок така інформація створює передумови для попереднього відбору найбільш привабливих пропозицій, а також дає можливість наповнювати інформаційний портфель кредитних заявок для подальшої роботи з ними. Працівник кредитного відділу відіграє роль продавця і експерта у процесі надання позики.
На підставі заповнених та наявних даних слід отримати інформацію про потенційного клієнта. Насамперед, перевірці підлягають засновники фірми, її керівники та головний бухгалтер. Особливу увагу необхідно звернути на ті підприємства та фірми, до яких вони мали відношення. Бажано також перевірити інформацію щодо кредитів, отриманих фірмою раніше. Всі відомості, наявні у картці реєстрації позичальника, аналізуються та звіряються з базою даних. Дані, що не збігаються, уточнюються в ході бесіди з позичальником. За необхідності можна довідатись про його фінансовий стан у банку, що їх обслуговує.
На другому етапі головна мета банку - кінцеве визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта з метою укладення кредитної угоди на найбільш вигідних для банку умовах. Під час переговорів із позичальником кредитний працівник має проаналізувати, наскільки обґрунтована сума позики, з'ясувати рівень врахування можливих несприятливих зовнішніх факторів для того, аби забезпечити безумовне вчасне повернення позики.
У ході розмови працівникові банку не слід прагнути з'ясувати всі аспекти роботи фірми-позичальника. Він повинен зосередити увагу на ключових, базових питаннях, що становлять найбільший інтерес для банку. Запитання поділяються на п'ять груп:
— відомості про фірму;
— відомості щодо планованого кредиту;
— відомості, пов'язані з погашанням кредиту;
— відомості щодо забезпечення кредиту;
— відомості про зв'язки клієнта з іншими банками.
Враховуючи велику значимість цього етапу, в багатьох установах
банків створюють спеціальні підрозділи, які називаються відділом чи сектором економічного аналізу.
У таких установах банків існує спеціальний працівник у галузі аналізу.
Під час експертизи кредитної заявки використовують різні джерела інформації:
— матеріали, одержані безпосередньо від позичальника у складі кредитної заявки: звітність, клопотання на отримання кредиту, економічне обґрунтування проекту, що буде прокредитований, або бізнес-план;—
відомості про клієнта, що знаходяться в архіві банку (це стосується клієнтів, котрі вже обслуговувалися в даному банку) — це статистичні матеріали, згруповані за певними статистичними ознаками, і бухгалтерська звітність (про заборгованість по кредитах, про погашення кредитів, про прострочені борги, про раніші відносини з банком);
— інформація про клієнта, одержана за межами даного банку (інформація податкової служби, фінансового відділу окремого регіону тощо).
Вивчаючи кредитну заявку, банк може також здійснювати на місці цільові перевірки, які стосуються майбутнього кредиту. Під час відвідувань клієнта з'ясовуються ті питання, які не обговорювалися на попередній бесіді з клієнтом, оцінюється рівень компетентності працівників, що очолюють служби клієнта, які причетні до реалізації заходу, що кредитується, вивчається стан майна позичальника.
Після розмови з позичальником кредитний працівник у письмовому вигляді підсумовує отримані відомості і приймає рішення: продовжувати роботу з клієнтом чи відмовити йому. Якщо пропозиція клієнта розходиться в якихось важливих аспектах із принципами та положеннями політики, яку провадить банк у галузі кредитних операцій, заявка відхиляється. Якщо ж кредитний працівник за підсумками бесіди вирішує продовжувати роботу з клієнтом, то за методикою, прийнятою банком, провадиться оцінка кредитоспроможності позичальника та визначається ступінь ризику даного кредиту.
Коли все зазначене зроблено, працівник банку складає певний висновок, в якому відображаються всі критерії оцінки кредитоспроможності за певними напрямами і робиться загальний висновок щодо кредитоспроможності потенційного позичальника та рівня ризику стосовно запитуваного кредиту.
На третьому етапі банк здійснює підготовку до укладання кредитної угоди. Третій етап можливий лише за умови позитивного закінчення другого етапу, тобто оцінки кредитоспроможності та ризику.
Третій етап має назву «структурування позички». У процесі структу- рування банк визначає основні параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі та погашення, ціну позики та інше.
Правильне визначення виду кредиту має важливе значення для обґрунтування реальних джерел погашення позички. Якщо кредит надається на формування обігового капіталу клієнта і належить до короткострокових, то джерелом його погашення будуть поточні грошові надходження, які надійдуть після реалізації проекту, що прокредитований.
Кредит, наданий на відтворення основного капіталу позичальника, є, як правило, довгостроковим і повинен бути повернений за рахунок прибутку від експлуатації прокредитованого проекту.
Важливе значення у структуруванні позички має правильно визначена сума кредиту. Заниження її може призвести до порушення строків повернення, оскільки об'єкт, що кредитується, не буде завершений у строк, а завищення спричинить нецільове використання надлишково отриманих у банку коштів, а це викличе проблеми при розрахунках із банком.
Найчастіше розрахунок максимальної суми кредиту здійснюється таким чином:
Береться середньомісячна сума надходжень на всі рахунки позичальника за 4 останні місяці і коригується з урахуванням таких чинників:
1) Чи є позичальник клієнтом банку?
Якщо ні, базова сума множиться на 0,7.
2) Кредитна історія:—
-якщо були випадки дострокового погашення, то базова сума множиться на 1,1;
- якщо дострокове погашення відбувалося 3 і більше разів, сума множиться на 1,2;
- якщо не було випадків дострокового погашення, то сума не змінюється;
- якщо клієнт мав чи має прострочену заборгованість, то суму множать на 0,8;
- якщо заборгованість по відсотках, то множать на 0,9.
3) Розмір валюти балансу:
- якщо від 1 до 50 млн $, тоді поправочний коефіцієнт 0,9;
- якщо від 50 млн $ до 200 млн $ - поправочний коефіцієнт 1;
- якщо від 200 млн $ до 500 млн $ - поправочний коефіцієнт 1,1;
- якщо більше 500 млн $ - поправочний коефіцієнт 1,2
4) Коефіцієнт автономії:
- якщо він менше ніж 10% - поправочний коефіцієнт 0,8;
- якщо від 10 до 30% - поправочний коефіцієнт 0,9;
- якщо від 30 до 50% - поправочний коефіцієнт 1,0;
- якщо більше 20% - поправочний коефіцієнт 1,1.
5) Значення коефіцієнту поточної ліквідності:
- якщо менше ніж 0,9, то поправочний коефіцієнт 0,9;
- якщо у межах від 1 до 2, то поправочний коефіцієнт 1,0;
- якщо більше за 2, то поправочний коефіцієнт 1,1.
6) Показник рентабельності активів:
- якщо менше 10%, то поправочний коефіцієнт 0,9;
- якщо від 10 до 30% - поправочний коефіцієнт 1,0;
- якщо більше 30%, то поправочний коефіцієнт 1,1.
7) Місцезнаходження клієнта.
- якщо є філія банку в цьому місті - поправочний коефіцієнт 1,0;
- якщо немає - то поправочний коефіцієнт 0,9.
До негативних наслідків призводять і помилки у визначенні строків кредиту. Якщо будуть встановлені занадто напружені строки кредитування, позичальник може опинитися з браком коштів, що спричинить спад виробництва через невиконання запланованих заходів.
Якщо строки кредиту виявляться занадто ліберальними, тобто завеликими, то це стримуватиме віддачу від позички на більш тривалий час, і клієнт користуватиметься неконтрольованим із боку банку капіталом.
При структуруванні кредиту великого значення набуває достатність та якість забезпечення кредиту.
Пріоритет при цьому, як правило, надається забезпеченню кредиту майном, проте, окрім застави, може використовуватися гарантія, запорука, іпотека, переуступка договорів тощо.
При визначенні основних параметрів кредиту заслуговують на увагу і такі, як порядок надання та погашення кредиту, встановлення плати за кредит.
Визначення плати за кредит залежить від політики, яку банк здійснює у галузі кредитування в даному періоді, і, якщо згідно з цією політикою не передбачено конкретні обмеження в рівнях процентної ставки за кредит, цей елемент позички може бути об'єктом обговорення і компромісу.
Далі угода розглядається юристами банку, котрі звертають особливу увагу на відповідність наявних контрактів і угод чинному законодавству та на можливість успішного вирішення питання повернення коштів у разі невиконання позичальником кредитного договору.
За наявності позитивного висновку юристів пакет документів перевіряється службою безпеки банку. Ключовими моментами даної перевірки є:
¦ перевірка контрактів та угод, що стосуються даного кредитованого проекту, визначення надійності та платоспроможності партнерів позичальника;
¦ отримання та уточнення конфіденційної інформації про всіх юридичних та фізичних осіб причетних до даного кредитного проекту;
¦ перевірка фінансової стабільності гаранта (поручителя) та встановлення його зв'язків із позичальником;
¦ аналіз отриманої інформації та визначення можливості неповернення позичальником кредиту.
Ґрунтуючись на аналізі наявної та отриманої інформації, служба безпеки банку дає свої висновки про ступінь ризику даного кредиту.
Повний пакет документів подається керівництву банку для прийняття остаточного рішення та укладання кредитного договору або відмови клієнтові.
На четвертому етапі банк по закінченні роботи із структурування позички приступає до переговорів з клієнтом про укладання договору.
Посадова особа, яка веде переговори з клієнтом щодо кредиту, має довести до нього обов'язкові умови майбутньої кредитної угоди, без виконання яких позичка не може бути надана, і ті умови, стосовно яких може бути досягнутий компроміс.
Обов'язковою умовою, наприклад, може бути наявність майнового забезпечення або гарантії третьої особи, якщо їх відсутність може призвести до неповернення кредиту.
Умовою, щодо якої може бути досягнутий компроміс, як правило, виступає процентна ставка, розмір комісії та інше.
Після вирішення всіх питань і узгодження всіх параметрів майбутньої кредитної угоди робляться відповідні висновки щодо кредиту. Цей висновок за підписом начальника кредитного відділу подається на розгляд кредитного комітету банку. Після позитивного рішення цього органу відбувається підписання кредитної угоди з боку керівництва банківської установи і клієнта. Після цього на підставі внутрішнього розпорядження банку відкривається позичковий рахунок, з якого і провадиться видача кредиту. При цьому вказуються всі реквізити, характеристика рахунка (вид рахунка, сума кредиту, порядок видачі і погашення тощо).
Видача кредиту може здійснюватися одноразово або частинами у строки, визначені у кредитній угоді.
Зараховуватися кредит може на поточний рахунок клієнта або перераховуватися на рахунки господарюючих партнерів позичальника, може використовуватися також в іншому порядку, передбаченому в кредитній угоді, наприклад, шляхом одержання готівки. У більшості варіантів позичка при її наданні зараховується на поточний рахунок позичальника.
При споживчому кредиті видача його здійснюється переважно готівкою, а при наданні кредиту на капітальні затрати (на будівництво житла тощо) - видача здійснюється в безготівковому порядку.
Видача позички оформляється розпорядженням кредитного відділу операційного відділу установи банку.
Повернення кредиту здійснюється за ініціативою клієнта, тобто позичальника, на підставі його платіжних доручень, або на підставі оголошень внесення готівки.
Якщо в день повернення позички клієнт цього не робить, банк своїм розпорядженням стягує борг, переводячи строкову заборгованість у пролонговану або прострочену.
Якщо в процесі кредитування відбулися певні зміни в умовах здійснення проекту, що кредитується, з незалежних від позичальника причин, і це призвело до додаткової потреби в кредиті, банк може задовольнити її на умовах укладання додаткової кредитної угоди.
У кредитній угоді передбачаються також, як правило, окремі форс- мажорні обставини, які дають гарантії банку і клієнту на випадок втрат внаслідок незалежних від них обставин.
З метою контролю за своєчасним поверненням позички і забезпечення нарахування процентів по ній облік кредитних операцій здійснюється на окремих позичкових рахунках, а саме: —звичайний позичковий рахунок;
— спеціальний позичковий рахунок;
— контокорентний позичковий рахунок;
—поточний рахунок з овердрафтом.
Режим дії цих рахунків дещо відрізняється. Так, звичайний позичковий рахунок і спеціальний відрізняються між собою особливостями функціонування, а саме:
— спеціальний позичковий рахунок відкривається, коли клієнт постійно користується кредитом;
— при видачі кредиту зі спеціального позичкового рахунка відкривається кредитна лінія;
— видача кредиту здійснюється в межах кредитної лінії за потребою;
— кожна видача кредиту не оформлюються документами;
— погашення кредиту здійснюється шляхом зарахування виручки в кредит (КТ) цього рахунка.
Простий позичковий рахунок застосовується для кредитування разових проектів. Режим його дії такий:
— видача і погашення кредиту здійснюється у разовому порядку;
— кожна видача кредиту оформлюється документами;
—виручка зараховується на поточний рахунок позичальника;
— кредит погашається шляхом перерахування коштів із поточного рахунка на позичковий.
Як по простому позичковому рахунку так і по спеціальному може бути тільки дебетове сальдо.
Режим дії спеціального позичкового рахунка і контокорентного схожі. Різниця лише в тому, що на спеціальному позичковому рахунку може бути тільки дебетове сальдо, а не контокорентному як дебетове, так і кредитове.
Режим дії контокорентного рахунка і поточного рахунка з овердрафтом один і той самий. Різниця між ними полягає лише в тому, що з контокорентного рахунка видається кредит юридичним особам на виробничі потреби, а з поточного рахунка видається кредит фізичним особам на споживчі цілі.
На п'ятому етапі банк проводить роботу з клієнтом вже після отримання ним позики. Ця робота передбачає проведення контролю за виконанням кредитного договору та пошук нових форм співпраці з клієнтом. У процесі контролю працівники кредитного відділу використовують різноманітні джерела інформації (інформацію самого банку, інших фінансових інститутів, позичальника). Банк вживає заходів щодо реалізації повернення позики, контролює регулярне надходження процентів за користування нею, здійснює перевірки (планові та позапланові) на місцях зі складанням акта перевірки. В ході цих перевірок контролюється відповідність фактичного витрачання позики на її цільове призначення, передбачене кредитною угодою, перевіряються накладні, угоди купівлі- продажу товарно-матеріальних цінностей тощо, здійснюється аналіз грошових потоків клієнта.
У разі погіршення фінансового стану клієнта та виникнення ризику неповернення позики кредитний працівник ставить до відома керівництво для того, щоб можна було вжити відповідних заходів.
Шостий етап - повернення кредиту з процентами та закриття кредитної справи - завершальний етап кредитних взаємин банку з позичальником. Випадки непогашення позик мають щорічно аналізуватися (частіше слід розглядати випадки непогашення проблемних кредитів), при цьому вся інформація повинна бути скорегована. Останнє включає аналітичну оцінку позичальника та кредитних послуг, калькуляцію, дотримання кредитних угод тощо.
Неухильне і послідовне дотримання даних етапів дасть змогу більш ретельно контролювати кредитний процес та, як наслідок, забезпечити якість кредитного портфеля банку, а, отже, ефективність діяльності банківської установи загалом.
Література
1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7.12.2000 р. № 2121-111 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2001. - Вип.1. - С. 3.
2. Інструкція про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків. Затверджено постановою Правління НБУ від 14.04.1998 р. №141 (зі змінами і доповненнями) // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. — 1998. — Вип. 7. — С.11.
3. Положення про кредитування. Затверджено постановою Правління НБУ від 28.09.1995 р. № 246 (зі змінами і доповненнями) // Положення про кредитування. — К.: Банк "Україна", 1998.
4. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. Затверджено постановою Правління НБУ від 06.07.2000 р. №279 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. — 2000. - №9. - С. 54.
5. Банківські операції: Підручник / За ред. А.М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2000. — 384с.
6. Банковское дело/Под ред. В.И. Колосникова. — М.: Финансы и статистика, 1999. — 464с.
7. Банковское дело/Под ред. О.И. Лаврушина. — М.: Банки и биржи: Научно-консультационный центр, 1998. — 576с.
8. Батракова Л.Г. Экономический анализ деятельности коммерческого банка: Учеб. для вузов. — М.: Логос, 1998. — 344с.
9. Болгарін І. Обов'язкові резервні вимоги до банків // Вісник НБУ. — 2000. - №10. — С.10.
10. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", КОО, - 2000. — 243с.
11. Верхоглядова Н. Оценка и подходы к управлению банковскими рисками // Экономика. Финасы. Право. — 1999. - №10. — С. 8.
12. Вітлінський В. Концепція стратегії кредитного ризику // Банківська справа. — 2000. - №1. — С. 13.
13. Волошин І. Розрахунок резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями за допомогою коефіцієнтного аналізу і повної моделі банку // Вісник НБУ. — 1999. - №9. — С. 61.
14. Вступ до банківської справи / За ред. М.І. Савлука. — К.: Лібра, 1998. — 344с.
15. Гласюк В. Практичні аспекти визначення обсягу кредиту, що надається під заставу // Вісник НБУ. — 2000. - №8. — С. 15.
16. Голуб В. Концептуальні підходи до управління проблемними кредитами в комерційних банках // Вісник НБУ. — 2000. - №2. — С. 56.
17. Гроші та кредит: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / За ред. М.І. Мируна. — К.: КНЕУ, 1999. — 76с.
Вступ
Перехід до ринкової економіки обумовлений підвищеною увагою до банківської системи. Як і будь-яке підприємство, банк є самостійним господарюючим суб'єктом, володіє правами юридичної особи, виробляє і реалізує продукт, надає послуги, діє на принципах госпрозрахунку. Банк вирішує питання, пов'язані з задоволенням суспільних потреб в своєму продукті і послугах, реалізацією на основі отриманого прибутку соціальних і економічних інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Банк може здійснювати операції, передбачені Законом "Про банки і банківську діяльність", Стаття 3 , Статутом банку. Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту до 200 видів різноманітних банківських продуктів і послуг. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при надто несприятливій господарської кон'юнктурі. Але далеко не всі банківські операції повсякденно присутні і використовуються в практиці конкретного банківського закладу (наприклад, виконання міжнародних розрахунків чи трастові операції ). Але є певний базовий набір, без якого банк не може існувати і нормально функціонувати. До таких операцій, що конструюють діяльність банка відносять :
" прийом депозитів;
" здійснення грошових платежів і розрахунків;
" видача кредитів.
Систематичне виконання зазначених функцій і створює той фундамент, на якому базується робота банка. І хоч виконання кожного виду операцій сконцентровано в спеціальних відділах банка, вони переплітаються між собою. Так, банки володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків. Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, який через систему обов'язкових резервів управляє динамікою кредиту.
Друга функціональна сфера діяльності банків - посередництво в кредиті. Комерційні банки виконують роль посередників між господарськими одиницями, що накопичують грошові кошти і тими, що їх потребують. Вони надають власникам вільних капіталів надійну форму вкладання грошей в виді різноманітних депозитів, що забезпечує збереження грошових коштів і задовольняє потребу клієнта в ліквідності. Банківський кредит - в багатьох випадках незамінна форма фінансових послуг, що дозволяє враховувати потреби конкретного позичальника і пристосовувати до них умови одержання позики (на відміну від ринку цінних паперів,де терміни і інші умови позик стандартизовані).
Крім виконання базових функцій, банки пропонують клієнтам безліч інших фінансових послуг. Наприклад, банки здійснюють різного роду довірчі операції для корпорацій і приватних осіб, зв'язаних з передачею майна в управління банку на довірчій основі, придбанням для клієнтів цінних паперів, управлінні нерухомістю, виконання гарантійних функцій по облігаційним випускам.
Банк має свою специфіку, передусім в тому, що він діє в сфері обміну, а не виробництва. По своїй природі банки пов'язані з грошовими і кредитними відносинами. Саме на їх базі і утворилося таке об'єднання як банк, що в цілому можна визначити як систему особливих підприємств, продуктом яких є кредитна справа. Головним в суттєвості банку, його основою, можна вважати організацію грошово-кредитного процесу.
Сучасні кредитно-банківські системи мають складну, структуру. Якщо за основу класифікації прийняти характер послуг, що надаються клієнтам, то можна виділити три найважливіших елементи сучасної кредитної системи :
" центральний банк
" комерційні банки
" спеціалізовані фінансові заклади ( страхові, іпотечні, ощадні, інвестиційні банки )
Комерційні банки відносяться до особливої категорії ділових підприємств, що одержали назву фінансових посередників. Вони заохочують капітали, заощадження населення і інші грошові кошти, що вивільнюються в процесі господарської діяльності, і надають їх в тимчасове користування іншим економічним суб'єктам, що потребують додаткового капіталу. Банки створюють нові вимоги і зобов'язання, що стають товаром на грошовому ринку. Так, приймаючи вклади клієнтів, комерційний банк створює нове зобов'язання - депозит, а видаючи позику - нова вимога до позичальника. Цей процес утворення нових зобов'язань складає суть фінансового посередництва. Ця трансформація дозволяє подолати складності прямого контакту заощаджувачів і позичальників, що виникають із-за неспівпадання сум, що пропонуються і необхідних сум, їх термінів, прибутковості, і т.д. Масштаби фінансового посередництва в сучасній економіці по істині великі. Дані про це надає статистика грошових потоків. В цій системі обліку господарство поділено на ряд секторів : домашні господарства, ділові підприємства, державні заклади, фінансові інститути, закордонний сектор.
В країнах з розвиненою економікою сектор домашніх господарств, як правило є постачальником капіталу для інших секторів. Сектор ділових фірм в умовах нормальної економічної кон'юнктури має дефіцит грошових коштів. Державний сектор звичайно дефіцитний, тому держава виступає позичальником на ринку позичкових капіталів. Закордонний сектор може мати як дефіцит, так і збиток коштів в залежності від стану платіжного балансу країни по поточним операціям і сальдо міждержавного руху капіталу.
Комерційні банки є багатофункціональними закладами, що оперують в різноманітних секторах ринку позичкового капіталу. Вони надають клієнтам повний спектр послуг, включаючи кредити, прийом депозитів розрахунків і т. д. Цим вони відрізняються від спеціалізованих закладів, що обмежені певними функціями. Комерційні банки традиційно грають роль базової ланки кредитної системи.
Термін "Комерційний банк" виник на ранніх етапах розвитку банківської справи, коли банки обслуговували здебільшого торгівлю (commerce), товарообмінні операції і платежі. Основною клієнтурою були торговці. Банки кредитували транспортування, схов і інші операції, зв'язані із товарообміном. З розвитком промислового виробництва виникни операції по короткостроковому кредитуванню виробничого циклу : позики на поповнення оборотного капіталу, утворення запасів сировини і готових виробів, виплату зарплати і т. д. Терміни кредитів поступово збільшувалися, частину банківських ресурсів почали використовувати для укладень в основний капітал, цінні папери. Інакше кажучи, термін "комерційний банк" втратив свій зміст. Він визначає "діловий" характер банка, його орієнтованість на обслуговування всіх видів господарських суб'єктів незалежно від роду їх діяльності.
По характеру власності банки можуть бути державні, акціонерні, кооперативні, приватні, муніципальні, змішані. При цьому дуже важливо, щоб законодавство забезпечувало не тільки різноманітність типів банків, але і їх рівноправність. В будь-якому випадку необхідно, щоб банк був автономним підприємством. Автономія банку повинна бути підкріплена юридично і економічно. Це означає, що в суспільстві не тільки приймаються закони про банки, про їхню діяльність, як перший і елементарний крок правової держави, але і велике значення має утримання самих законів, наскільки вони підкріпляють цю автономність, незалежність від політичного натиску, що йде врозріз з економічною метою кредитних об'єднань. При цьому ще важніше, як додержуються правові норми, чи насправді реалізуються юридичні закони, наскільки реально вони функціонують. Сама головна небезпека для банку може виходити від держави, яка розтрачує кошти в величезних масштабах, що призводить як до власної неспроможності, так і до фінансової неспроможності самого банку, що субсидує видатки держави за рахунок чужих джерел. Держава, що розтратно використає кредитні ресурси для реалізації своєї мети, підриває устої банку як економічного підприємства, перекреслює його дійсну суть.
Банк як економічне підприємство є господарюючим суб'єктом. Його засновники, акціонери вкладають свої ресурси, акумулюють свої кошти заради економічної вигоди. Банки, виникнувши з народногосподарських потреб, надають свої кредити, здійснюють розрахункові і інші операції, купівлю-продаж цінних паперів заради суспільно-необхідних потреб. І тому бізнес банку, його комерція не замикається в цілому його індивідуальними метою, діяльність банку як економічного підприємства має суспільний характер. Однак саме тому, що банк створюється як економічне підприємство, що розвиває комерцію в суспільстві, він не може виконувати ані благодійних задач, ані функцій держави по фінансуванню і безоплатній підтримці народного господарства.
Отже, головне - принцип прибуткового господарювання. Хоча в нинішній час багато банків не в змозі виконати цей принцип, і їхня діяльність не тільки не приносить їм доходів, а завдає збитків. Тому важливо простежити яким чином формується кінцевий фінансовий результат діяльності банку - прибуток або збиток, які фактори виявляють істотний вплив на фінансовий результат.