На тему- ldquo;Правовий статус особи- поняття склад види
Работа добавлена на сайт samzan.net:
PAGE 1
Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Правничий коледж
Курсова робота
На тему:
“Правовий статус особи: поняття, склад, види.”
Виконала:
Студентка
Групи ПРК-11
Мисишин А. В
Науковий керівник:
Викладач Довгань Г. В
Львів 2011
Зміст
Вступ…………………………………………………………………2
- Поняття правового статусу особи………………………………….4
- Структура та види правового статусу особи……………………….7
- Принципи та зміст правового статусу особи………………………11
- Конституційні засади розвитку правового статусу особи в Україні…………………………………………….………………….16
Висновки………………………………………………………….…..23
Список використаних джерел….……………………………………25
Вступ
Актуальною проблемою кожної держави є гарантування правового статусу людини, що відображає конституційно закріплене становище особи в її взаємовідносинах з державою та суспільством. Утвердження, забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, а також основоположною складовою процесу реформування правової системи в Україні та розбудови громадянського суспільства. Визнаючи людину головною соціальною цінністю, Конституція України обумовлює необхідність забезпечення належного стану і нормативного закріплення правового статусу особи. Важливим є те, що правовий статус закріплює досягнутий рівень свободи особи, людини в суспільстві, виступає вагомим засобом ефективного задоволення потреб й інтересів кожної людини, створення і використання умов для всебічного розвитку особи. Правовий статус служить юридичною основою і засобом підвищення соціальної активності, втягнення кожного громадянина в активну діяльність по управлінню державними і суспільними справами, в розвиток економічного виробництва. Аналіз дослідження наукових праць свідчить, що розробкою та вивченням питань, пов’язаних з проблемою правового статусу особи займалися багато вчених, зокрема, А. З Георгіц, В. І Чушенко, В. О Котюк, Л. А Луць, М. В Вітрук, М. І Матузов, О. Ф Скакун, С. С Алєксєєв.
У роботі зроблено порівняльно-аналітичний аналіз різних джерел, які розкривають поняття, види, зміст і структуру правового статусу особи як в Україні так і в інших державах світу та враховано різні тенденції розвитку правового статусу особи. У цьому контексті, як стверджує Л. А. Луць, посилюється гарантованість прав і свобод особи, підвищується поінформованість світової громадськості про стан дотримання прав людини, зростає активність неурядових організацій у захисті прав і свобод особи, а також посилюється її міжнародно-правовий захист. Тому, досліджуючи та аналізуючи правовий статус особи як важливий елемент взаємозв’язку людини з державою та суспільством, чітко окреслюється актуальність цієї проблеми.
Мета курсової роботи полягає в аналізі правового статусу особи та розкритті основних конституційних засад розвитку правового статусу особи в Україні.
Основними завданнями досліджень є:
- з’ясувати основний зміст поняття «правовий статус особи» та визначення його видів, на основі аналізу праць вітчизняних та зарубіжних вчених;
- охарактеризувати структуру правового статусу особи;
- розкрити зміст принципів правового статусу особи;
- представити порівняльний аналіз розвитку правового статусу особи в Україні та інших державах.
Структура курсової роботи обумовлена її метою та поставленими завданнями і складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
Розділ І.
Поняття правового статусу особи
У науковій літературі поняттю правового статусу особи приділяється значна увага. Однак серед вчених немає єдиної думки щодо його трактування. Нерідко до його структури включають, крім прав, свобод, обов'язків, ще й громадянство, законні інтереси, гарантії. Зазначені категорії є або передумовами правового статусу, або його умовами, супроводжують його, примикають до нього, але не складають його структуру.
Для того щоб визначити поняття “правовий статус особи”, доцільно розкрити зміст термінів “особа” і “правовий статус”.
Так, О. Ф. Скакун вважає, що особа – це людина як суб’єкт відносин і свідомої діяльності (тобто особа в широкому розумінні слова), котра розвинулася в суспільстві, пройшла етапи соціалізації в усіх аспектах (економічному, політичному, ідеологічному, правовому) та набула здатності чинити свідому, вольову діяльність. А правовий статус – це сукупність різних прав та обов’язків суб’єктів, закріплених нормами всіх галузей права.
Таким чином, автор підходить до висновку, що в юридичному сенсі людина як суб’єкт права ототожнюється з поняттям “особа”, й тому дає визначення поняттю “Правовий статус людини”(від лат. “status” – положення, стан) – юридично закріплене становище людини в суспільстві, відповідно до якого фізична особа як суб’єкт права вступає у правовідносини, координує свою діяльність і поведінку в суспільстві1.
На думку В. О Котюка, правовий статус особи – сукупність юридичних прав, свобод і обов’язків особи, які закріплені в діючому законодавстві і складають соціально допустимі і необхідні потенційні можливості особи мати суб’єктивні права і обов’язки і реалізувати їх в системі суспільних відносин2.
Л.А Луць зазначає, що Правовий статус особи – це закріплені у відповідних джерелах права і гарантовані державою суб’єктивні права та юридичні обов’язки особи3.
В.І Чушенко вважає, що Правовий статус особи – це реальне, конституційно визначене положення особи в її взаємовідносинах з державою, суспільством4.
Правовий статус особи, на думку С.С Алєксєєва – це правове положення людини, яке відображає її фактичний стан у відносинах з державою та суспільством. Автор зазначає, що дана категорія відображає індивідуальні особливості людини і реальне положення її в системі різноманітних суспільних відносинах5.
М. І. Матузов вважає, що правовий статус особи – це юридичне закріплене становище особи в суспільстві6.
М. В. Вітрук визначає правовий статус як систему юридичних прав, свобод, обов’язків і законних інтересів у їх єдності, як основу чи ядро її правовоо становища7.
Отже, проаналізувавши поняття різних науковців, ми можемо чітко побачити спільні і відмінні ознаки правового статусу особи, а також запропонувати власне визначення цього поняття.
Спільними рисами у визначенні правового статусу особи є те, що це особливе положення людини, яке закріплене у відповідних джерелах права і виражає її взаємозв’язок з державою та суспільством.
Відмінною рисою є те, що правовий статус особи може бути також обумовлений природними правами і обов’язками людини, які не закріплені в законодавстві, але входять до суб’єктивних прав і обов’язків особи.
Беручи до уваги викладені вище визначення правового статусу особи, запропоновані різними вченими, можна зробити висновок, що правовий статус особи – це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов'язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб'єкт права (тобто як такий, що має правосуб'єктність) координує своє поведінку в суспільстві.
Категорія правового статусу дозволяє побачити права, свободи, обов’язки особистості в цілому системному виді, дає можливість робити порівняння статусів, відкриває шляхи подальшого їх вдосконалення.
Терміни «особа», «людина», «громадянин» використане у конституції і законодавстві. У соціальному плані вони означають членів суспільства. У політичному плані відповідно до конституції особа виступає як громадянин, особа без громадянства, іноземний громадянин, біженець або змушений переселенець. Під правовим становищем особи розуміється юридичний статус громадянина. Правовий статус особи без громадянства, іноземного громадянина — самостійні категорії, однак, зважаючи на те що вони формуються на основі правового становища громадянина певної держави, доцільно говорити про правове становище особи в цілому. Отже, поняття «правовий статус особи» і «правове становище особи» є рівнозначними.
Розділ ІІ.
Структура та види правового статусу особи
У науковій літературі значна увага приділяється структурі та видам правового статусу особи.
На думку О. Ф Скакун, структура правового статусу особи може бути представлена у вигляді таких елементів: правосуб’єктність, права, свободи, обов’язки, гарантії здійснення прав та обов’язків, відповідальність (має вторинний характер — реалізується в результаті вчиненого правопорушення або в зв'язку з невиконанням компетенції чи перевищенням її обсягу. В останньому разі йдеться про правовий статус посадової особи). Підставою для наявності правового статусу особи є її правосуб’єктність.
Правовий статус мають будь-яка особа, відокремлені групи осіб, а також сукупність всіх осіб у суспільстві в цілому — громадянське суспільство (народ).
Правовий статус конкретної фізичної особи можна розглядати як суму загального, спеціального й індивідуального статусів, співвідношення яких варіює залежно від конкретних ситуацій.
Види правових статусів особи:
- загальний
- спеціальний
- індивідуальний
Загальний (конституційний)
— статус особи як громадянина держави закріплений у конституції і конституційних законах (Закон України «Про громадянство України»8). Він є загальним, узагальненим і однаковим для всіх незалежно від національності, релігійних переконань, соціального стану; характеризується стабільністю і визначеністю; передбачає рівність прав і обов'язків громадян, рівність їх перед законом; є засадничим для всіх інших; є основою для набуття конкретних суб'єктивних прав, покладення обов'язків і несення відповідальності.
Спеціальний
— статус особи як представника тієї чи іншої соціальної групи, відокремленої за певними юридично значущими підставами (родом діяльності, віком та ін.), який наділений відповідно до законів та інших нормативних актів спеціальними, додатковими, правами і обов'язками, обумовлений особливостями становища особи і потребами її функціональної спеціальної активності (студент, пенсіонер, військовослужбовець, посадова особа та ін.); є загальним для певного кола осіб. Спеціальний статус доповнює (статус депутата) або обмежує (статус рецидивіста) загальний правовий статус, тобто коректує його. На відміну від загального статусу, який є постійним, спеціальний статус має минущий характер. Прикладом спеціального статусу слугують Закони України «Про статус народного депутата України»9, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»10.
Індивідуальний
— статус особи як індивідуума, який становить персоніфіковані права і обов'язки в їх конкретних, природних і набутих здібностях і особливостях (стать, вік, родинний стан, стан здоров'я, релігійні переконання тощо), відрізняється рухливістю: змінюється відповідно до тих змін, що відбуваються в житті людини. Індивідуальний правовий статус поєднує статуси загальний і спеціальний. У кожного суб’єкта права має бути певне співвідношення загального і спеціального правових статусів, як результат безлічі варіантів (багаторазовості) їх вияву, що притаманні лише йому, тобто загальний і спеціальний правові статуси містять у собі якісь індивідуалізації – стосуються конкретної особи, виражають її індивідуальне правове становище, персоніфіковані права і обов’язки11.
Л. А Луць вважає, що правове становище конкретної фізичної особи може розглядатися як сума загального, спеціального та індивідуального статусів, співвідношення яких варіюється залежно від конкретних ситуацій12.
Слід зазначити, що спеціальні статуси, які конкретизують загальний правовий статус на рівні окремих соціальних груп, відрізняються різноманітнішою галузевою гамою, ніж загальний статус, який визначається конституцією.
Спеціальні статуси можуть міститися в рамках однієї галузі права (наприклад, державно-правовий статус депутата, цивільно-правовий статус підприємця, трудовий статус пенсіонера, процесуальне-правові статуси експерта-криміналіста, обвинуваченого та ін.) або мати комплексний характер (статус посадової особи, неповнолітнього, військовослужбовця та ін.).
Відмежування спеціального статусу однієї особи від усіх інших осіб здійснюється у площині її правосуб’єктності, головним чином дієздатності, оскільки правоздатність є однаковою і рівною для всіх. Так, право на заняття підприємницькою діяльністю і на створення акціонерного товариства — елемент правоздатності кожного, однак реалізувати його може лише особа, яка належить до соціальної групи підприємців. Тут виявляється специфічна дієздатність, яка може бути як внутрішньогалузевою (у такому разі вона виступає особливим видом галузевої дієздатності), так і міжгалузевою. Вона впливає на співвідношення спеціального статусу з галуззю права, тому що служить визначальною передумовою його виникнення.
Види правових статусів особи за субординацією галузей права у правовому регулюванні:
- Матеріальний;
- Процесуальний.
Види правових статусів особи за суб’єктами:
• статус громадян, іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, біженців, українських громадян, що перебувають за кордоном;
• статус службових і посадових осіб (депутата, міністра, судді, прокурора, голови обласної державної адміністрації та н..);
• статус юридичних осіб – визначається їхньою специфічною правосуб’єктністю;
• статус осіб, що працюють в екстремальних умовах (на оборонних об’єктах, секретних виробництвах) та ін.
Види правових статусів за реальністю:
- формальний (закріплений нормами права);
- реальний (гарантований, забезпечений).
Виходить свого роду «мотрійка», яка складається із трьох видів статусів у одного суб'єкта права. Вони нашаровуються один на одного і на практиці нероздільні. В основі всіх статусів знаходиться статус людини (відповідно до міжнародних прав людини). Загальний правовий статус у всіх громадян — один, спеціальних статусів (різноманітних) — багато, індивідуальних — стільки, скільки осіб проживає в державі. Таким чином, вступаючи у правовідносини, особа набуває конкретного статусу учасника конкретних правовідносин.
Розділ ІІІ.
Принципи і зміст правового статусу особи
Основи правового статусу особи, як, до речі, і правове положення людини, громадянина загалом базуються на певних засадах (принципах), визначених Конституцією України. Головними засадами правового становища людини, громадянина є ті керівні начала, покладені в основу взаємовідносин людей (громадян), як і відносин між окремими громадянами, людьми, з одного боку, і державою, суспільством – з другого.
Власне з визначення таких засад починається другий розділ Конституції України, в якому висвітлено права, свободи та обов’язки людини і громадянина (статті 21 – 26)13.
У визначенні правового статусу людини і громадянина важливе значення має не лише загальний обсяг прав та свобод особи, а й ті основні ідеї, які перетворюють сукупність прав і свобод особи в систему.
Основними принципами конституційно-правового інституту прав і свобод людини є:
1. Закріплення в національному праві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права;
Україна, як повноправний член світової співдружності, визнає і гарантує права й свободи особи, притаманні цивілізованому суспільству. У Конституції України відображено положення Всесвітньої декларації прав людини, яка була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, а також Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права людини, які вступили силу у 1996 році. До цих документів треба додати і Європейську конвенцію про захист прав та основних свобод людини і громадянина, ратифіковану 17 липня 1997 року Верховною Радою України.
Права і свободи людини і громадянина, оголошені у згаданих документах і закріплені в Конституції України, перебувають, таким чином, під міжнародно-правовим захистом.
2. Принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність її їй від народження (ст. 21 Конституції України).
Цей принцип означає, що всі люди визнаються вільними, що вони володіють правами і свободами від народження. Конституційні права і свободи не можуть бути скасовані (статті 21, 22 Конституції України);
3. Принцип рівноправності прав і свобод осіб (ст. 24 Конституції України).
Цей принцип означає, що здійснення прав та свобод людини і громадянина не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Він проголошує рівність усіх перед законом і судом (ч. 3 ст. 8 Конституції України). Права й свободи людини й громадянина визнаються за всіма однаково, незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання, ставлення до релігії тощо (ч. 3 ст. 24 Конституції України).
4. Принцип єдності прав та обов’язків людини і громадянина (ст. 23 Конституції України) полягає у тому, що не повинно бути прав без обов’язків, як не повинно бути і обов’язків без прав. Лише в процесі реалізації обов’язків здійснюються і права, які їм відповідають. У свою чергу, здійснення прав породжує ті чи інші обов’язки. Так, згідно зі ст. 51 Конституції України, кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї. Поєднання індивідуальних інтересів особи з інтересами інших осіб, держави забезпечує гармонійний розвиток суспільства і кожної людини зокрема.
Так, Ю Тодика та В. Журавський вважають, що цей принцип покликаний забезпечити нормальну життєдіяльність суспільства і кожної людини14.
Таким чином, система конституційних прав і свобод людини та громадянина в Україні формується так, щоб забезпечити законні інтереси людей і запобігти можливим порушенням їх прав та свобод внаслідок зловживання ними з боку інших15.
5. Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина полягає в тому, що, по-перше, конституційні права і свободи гарантуються державою й не можуть бути скасовані і, по-друге, при прийнятті нових законів або внесенні до них змін не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Послідовна реалізація прав, свобод і обов’язків дає кожній особі сильні засоби для пізнання закономірностей суспільного розвитку, для завоювання свободи. Права, свободи і обов’язки – це елементи правового статусу особи. Правовий статус особи виражає її соціальне становище, а також можливості для його розвитку. Закон від імені держави і громадянського суспільства виділяє найбільш суттєві соціальні можливості і закріплює їх у вигляді прав, свобод і обов’язків громадянина певної держави. Всі інші особи по відношенню до цієї держави виступають в якості іноземних громадян і осіб без громадянства, правовий статус яких має свої особливості.
Зміст прав, свобод і обов’язків громадян повинен базуватися на єдності і поєднанні суспільних і особистих інтересів і визначатися реальними суспільними відносинами.
Права і свободи особи є матеріально обумовлені, юридично закріпленні і гарантовані можливості індивіда мати і користуватись конкретними соціальними благами – соціально-економічними, духовними. Політичними і особистими.
Між правами і свободами особи немає особливих відмінностей. В будь-якому суспільстві юридичні права і свободи невід’ємні від юридичних обов’язків. В людському суспільстві «немає прав без обов’язків, як і немає обов’язків без прав», – писав К. Маркс. Якщо у одного суб’єкта є права, то в іншого виникають юридичні обов’язки. Права держави, наприклад, являються обов’язками для громадянина, а обов’язки держави є (виступають) правами громадянина. Між правами і обов’язками існує діалектичний взаємозв’язок, вони можуть мінятися місцями.
Отже, змістом правового статусу особи є:
- Суб’єктивне право – це міра можливої і бажаної поведінки особи для задоволення своїх чи інших законних потреб і інтересів.
Суб’єктивні права – це такі права, що належать конкретній особі і об’єктивуються в діючому законодавстві, яке є підставою для реалізації суб’єктивних прав особи.
Реалізація суб’єктивних прав особи залежить від волі самої особи та соціально-економічних і політичних умов існування людини.
- Суб’єктивний юридичний обов’язок – це міра необхідної поведінки чи діяльності особи, яка закріплена в законодавстві і спрямована на задоволення потреб і інтересів інших суб’єктів суспільних відносин.
Наприклад, обов’язок дотримуватись Конституції, правопорядку тощо. Юридичні обов’язки обумовлені об’єктивними закономірностями розвитку суспільства, виражають поєднання особистих і суспільних інтересів.
Поряд з юридичними правами і обов’язками існують і законні інтереси. Законними інтересами являються інтереси особи, які безпосередньо не охоплюються змістом встановлених законом прав і свобод, ле підлягають захисту зі сторони держави. Законні інтереси являються необхідним додатковим елементом правового статусу громадян.
В умовах демократичної правової держави права і обов’язки визначають найважливіші параметри поведінки індивіда в структурі суспільних зв’язків, фіксують складну систему взаємозв’язків держави та особи16 .
Незважаючи на певну різницю у підходах до визначення елементів правового статусу особи, практично всіма дослідниками визнається, що система прав і обов’язків – це серцевина, центр правової сфери, де знаходиться ключ до вирішення основних юридичних проблем. Такий підхід є правильним. Адже саме у правах і обов’язках не тільки юридично оформлюються стандарти поведінки особи, що визначаються і гарантуються державою, а й фактично розкриваються ті основні принципи взаємовідносин між державою та особою, які на даному етапі держава вважає можливими, корисними, доцільними чи обов’язковими для її нормального функціонування і для життєдіяльності та розвитку суспільства в цілому.
Розділ ІV.
Конституційні засади розвитку правового статусу особи в Україні
Українська держава формувалась протягом багатьох століть у складних історичних та соціальних умовах. Лише з розпадом СРСР з’явився шанс побудувати незалежну Україну, яка б самостійно вирішувала питання державного значення. Це відкрило шлях до кардинальних перетворень у всіх сферах суспільного життя.
Сучасний етап розвитку конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні почався з прийняттям Деклара ції про державний суверенітет України 16 липня 1990 p., в преам булі якої наголошується на необхідності всебічного забезпечення прав і свобод людини.
Після прийняття Декларації в Україні по чався процес переорієнтації правової системи, її поворот від колек тивістського підходу щодо вирішення проблеми прав людини до сучасної ліберальної концепції, визнання і гарантування прав і свобод людини і громадянина як найвищої соціальної цінності. Своє логічне завершення цей процес дістав у Конституції України 28 червня 1996 p., яка встановила новий конституційний статус людини і громадянина на основі положень сучасної ліберальної концепції прав людини згідно із загальновизнаними світовим спів товариством нормами в галузі прав людини.
Необхідно зупинитись на самому понятті «конституційно-правового статусу особи», який усе частіше зустрічається серед інститутів державної влади на сучасному етапі розвитку правової держави. І. Магновський визначає конституційний статус особи як встановлена Конституцією система основних прав, свобод й обов’язків людини як громадянина держави. Він є видом правового статусу особи поряд із спеціальним (родовим, професійним) статусом певних категорій громадян та індивідуальним статусом окремої особи17.
Одним із важливих елементів конституційно-правового статусу особи в Україні є його принципи, тобто вихідні засади, на основі яких здійснюються права, свободи та обов’язки особи і визначається місце особи в державі і суспільстві.
Основними засадами конституційно-правового інституту прав і свобод людини є:
- Закріплення в національному законодавстві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права;
- Невідчужуваність та непорушність основних природніх прав людини та належність їх від народження (ст..21 Конституції України);
- Рівноправність прав і свобод осіб (ст.24 Конституції України); – хоча вона є законодавчо встановленою, але дуже багато залежить від майнового стану людини.
- Єдності прав і обов’язків (ст. 23 Конституції України);
- Гарантованості прав і свобод людини.
Конституція України в преамбулі закріплює прагнення Українського народу розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу. Розвиток держави і суспільства в цьому напрямі зумовлює актуальність питання чіткої регламентації в праві меж можливої діяльності суб'єктів правовідносин.
Права, свободи й обов’язки людини і громадянина є основоположною частиною Конституції України. Вирішення проблем прав людини в ній характеризується принципово новими для України підходами. Поняття прав людини відображає той факт, що за кожною особою визнається певний комплекс природних, невід’ємних прав та властивостей, які зумовлюються самим фактом існування людини і мають розглядатися як гарантії її гідності.
Комплекс прав і свобод людини в цілому відповідає положенням Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, які ратифіковані Україною.
В умовах всезростаючої ролі права в житті суспільства на перший план цілком закономірно вийшли юридичні питання, пов’язані з правами особи. В контексті сказаного особливої актуальності набувають питання пов’язані з визначенням поняття конституційно-правового статусу громадянами України.
Права людини, її правовий статус, соціальне коріння, призначення - одна з вічних проблем історичного, соціально-культурного розвитку людства, яка пройшла через тисячоліття і незмінно знаходилася в центрі уваги політичної, правової, етичної, релігійної, філософської думки.
Права людини - складне багатовимірне явище. В різні епохи проблема прав людини, незмінно залишаючись політико-правовою, набувала релігійного або етичного, або філософського змісту в залежності від соціальної позиції класів, що знаходилися біля влади.
Коли ж йдеться про права, свободи, обов’язки людини і громадянина та гарантії їх повної й безперешкодної реалізації, закріплені не в усій системі чинного права, а лише в конституції держави, то мається на увазі не загально правовий, а конституційний статус. Отже, конституційний статус людини і громадянина – це сукупність закріплених у конституції держави їх прав, свобод та обов’язків і гарантій повної й безперешкодної реалізації останніх.
Треба зазначити, що розгляд в літературі структури конституційного, як й правового статусу індивіда супроводжується помітною термінологічною різноманітністю. Для позначення суб’єктивних прав використовуються поняття «громадянські права», «індивідуальні права», «основні права», «основні права і свободи». На погляд дослідників потребують роз’яснення питання, пов’язані з розрізненням прав і свобод, а також прав людини та прав громадянина, оскільки ці поняття набули поширення в національному законодавстві, у тому числі й в Конституції України. Так, у розділі II останньої «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» йдеться про права і свободи, про право на свободу або лише про свободи. Тому постає питання: які ж ознаки відрізняють права людини від її свобод? Потрібно підкреслити, що за своєю юридичною природою та системою гарантій права та свободи практично ідентичні. Вони окреслюють соціальні можливості людини у різноманітних сферах суспільних відносин, що забезпечуються державою18.
Порівнюючи конституційно-правовий статус особи в Україні з іншими державами світу, слід визначити деякі спільні й відмінні риси, які стосуються прав, свобод та обов’язків людини та громадянина.
Оскільки держава встановлює певні вимоги, яким повинна відповідати діяльність кожної людини, то межею свободи будь-якої людини є свобода інших людей. Ці ідеї знайшли своє відображення в текстах конституцій багатьох держав.
Зокрема, у ст. 2 Основного закону ФРН передбачено: «Кожний має право на вільний розвиток своєї особистості, оскільки він не порушує права інших і не буде супроти конституційного порядку чи моралі». Аналогічні або близькі за змістом положення зафіксовані у конституціях багатьох держав, в тому числі й в Конституції України (ст. 23).
Інший основоположний принцип конституційного статусу людини і громадянина – принцип рівності. Принцип юридичної рівності означає, що держава і закон однаково ставляться до кожної людини, не визнають привілеїв і не встановлюють право обмежень у зв’язку з її походженням, релігією, національністю, расою, статтю, соціальним і майновим становищем, участю в політичних організаціях.
Як правило, принцип юридичної рівності відображений у законі. Рівноправність може бути прямо задекларована: « Усі громадяни мають однакову суспільну гідність і рівні перед законом без різниці статі, раси, мови, релігії, політичних переконань, особистого і суспільного становища» (ст. 3 Конституції Італії).
Аналогічна юридична рівноправність громадян вказана у статті 24 Конституції України.
В окремих випадках законодавство містить спеціальні застереження, які підкреслюють, що на конкретну категорію осіб принцип рівноправності також розповсюджується. Так, у законодавстві Франції є чимало норм, у яких те чи інше право закріплюється за «французами і француженками». Автори Основного закону ФРН зробили таке застереження стосовно дітей, народжених поза шлюбом.
І все ж у конституційному законодавстві зарубіжних країн можна зустріти чимало випадків диференційованого правового регулювання статусу особи. Так, згідно з Конституцією Фіджі 1990 року, правовий статус громадян у значній мірі виражається їхньою етнічною приналежністю (фіджійці, вотуму, індійці). Правова диференціація іноді виражена в явних і прихованих формах (проведення виборів від національних груп, заборона шлюбів між представниками різних віросповідань, рас – в Ірані).
Що ж до встановлення законом нерівних прав громадян, то така практика не відповідає загальнолюдським цінностям, тобто міжнародним стандартам, і зветься дискримінацією – відмінностями у правах. Потрібно знати форми дискримінації, встановлені законом. У низці країн Арабського Сходу позбавлені політичних прав жінки, а в Туреччині – солдати й унтер-офіцери; в Австралії, Новій Зеландії, Канаді, Колумбії, США – існують резервації – території, відведені для поселення корінного населення країни, встановлення державної релігії (Великобританія), обов’язкової ідеології (Куба) тощо. В США і країнах західної Європи розповсюджена дискримінація іноземних робітників, іммігрантів19.
Отже, можна дійти висновку, що правове становище людини і громадянина залежить від принципових підходів держави до особи. Відмінності ж у принципах конституційно-правового регулювання цього статусу зумовлені особливостями політичного режиму, національними традиціями, загальним рівнем культурного розвитку суспільства та іншими обставинами.
Незважаючи на те, що наша Конституція визнана однією з найдемократичніших у світі, незважаючи на велику кількість нормативних актів, які забезпечують громадянам права і свободи, реально у дійсності ці права, на жаль, є лише декларативними. Насправді ж суспільні відносини є значно ширшими ніж ті, що вміщуються в нормах права, тому законодавство не в змозі врегулювати всі проблеми, що виникають в соціумі. Дискусійним видається питання про реалізацію прав і свобод.
Одним з них сьогодні виглядає «право на житло» (ст. 47 Конституції України), «право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло» (ст. 48), «право на безпечне для життя і здоров’я довкілля» (ст. 50) й інші позитивні права, які в наших умовах ніхто і ніколи не захистить в суді.
Ще одним прикладом слугує стаття 39 Конституції України, яка визначає право на страйк «для захисту своїх економічних і соціальних інтересів». Реалізація цього права обмежується законом з урахуванням «необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей». Цей припис трактується одозначно: страйки з політичними вимогами заборонені. Але в Україні панує державна власність, і це означає, що страйків з політичних мотивів уникнути неможливо. Що інше мають робити шахтарі, вчителі, лікарі, науковці тощо, коли держава фактично кидає своїх громадян напризволяще, не виплачуючи заробітної платні іноді по півроку?
На думку Є. Захарова, у проекті міститься велика кількість обмежень прав людини. Це стосується насамперед громадянських та політичних прав. Можна сміливо прогнозувати, що деякі обмеження, такі як «моральність населення», «захист репутації», «в інтересах громадського порядку» та інші, визначатимуться не законом, а живою владою20.
Отже, підсумовуючи зазначене вище, можна зробити висновок, що Конституція, незважаючи на певні в ній недоліки з погляду науковців, згідно із загальнолюдськими цінностями та міжнародно-правовими актами у галузі прав людини, закріпивши зазначені принципи конституційно-правового статусу особи, створила надійний фундамент для утвердження справедливого, заснованого на рівноправності та гуманності ліберального суспільства.
Висновки
Досліджуючи проблему правового статусу особи у роботі зроблено порівняльно-аналітичний аналіз різних джерел, які розкривають поняття, види, зміст і структуру правового статусу особи як в Україні так і в інших державах світу та враховано різні тенденції розвитку правового статусу особи.
На основі даних досліджень можна зробити висновок, що правовий статус особи відображає юридичне закріплення досягнутого суспільством обсягу свободи особи, служить юридичною основою і засобом підвищення соціальної активності, втягнення кожного громадянина в активну діяльність по управлінню державними і суспільними справами, в розвиток економічного виробництва.
На основі аналізу праць різних вчених зроблено порівняльний аналіз правового статусу в Україні та інших державах світу. Це дало можливість окреслити окремі аспекти конституційного розвитку правового статусу особи, виділити та охарактеризувати позитивні та негативні риси законодавства, яке регулює дану проблему.
Отже, під конституційно-правовим статусом особи розуміють загальні, основоположні начала, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи і обов’язки людини й громадянина, а також гарантії їх здійснення,тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами; користуватися свободою дій і поведінки в межах конституції та інших законів.
Під час дослідження цієї теми, зроблено наступні пропозиції:
- Правовий статус особи утворюється сукупністю всіх прав, свобод і обов’язків людини і громадянина та є основою її правового становища.
- Правове становище особи – це складне поняття, що включає правовий стан особи, загальну правоздатність, політико-правові принципи, права, свободи і обов’язки людини і громадянина, а також гарантії реалізації і захисту прав, свобод і обов’язків людини і громадянина.
- Правовий статус особи – це сукупність або система суб’єктивних прав, свобод і обов’язків, які належать конкретній особі і закріплені в чинній системі права. Суб’єктивне право в загальній теорії права розуміють як сукупність прав, свобод і обов’язків особи, які можуть бути реалізовані у правовідносинах. Об’єктивне право – це система законодавства та інших форм права, у яких закріплюються суб’єктивні права і обов’язки всіх суб’єктів суспільних відносин.
- Правове положення особи як сукупності встановлених державою прав, обов’язків і свобод не є чимось постійним, незмінним, вічним. Не тільки кожна суспільно-економічна формація характеризується відомою своєрідністю в юридичному закріпленні свободи особи, але, як правило, і кожна окрема держава намагається по-своєму вирішити дане питання, закріплюючи правовий статус особи. При цьому в кожній окремій державі правовий статус іноземців і осіб без громадянства є різний.
Категорія правового статусу позволяє розглянути права, свободи, обов’язки особистості як важливий елемент правової системи, дає можливість робити порівняння статусів, відкриває шляхи подальшого їх вдосконалення.
Список використаних джерел
І. Законодавство:
- Конституція України прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.
- Закон України «Про громадянство України» від 18. 01. 2001. – К. – № 2235-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 13. – Ст. 65.
- Закон України «Про статус народного депутата України» 17. 11. 1992. – К. – № 2790-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 3. – Ст. 17.
- Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20. 12. 1991. – К. – № 20011-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 15. – Ст. 190.
- Міжнародний пакт «Про громадянські і політичні права» прийнятий 16. 12. 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН // Ратифікований указом Президії ВР УРСР. – № 2148-VII. – 19. 10. 1973.
- Міжнародний пакт «Про економічні, соціальні і культурні права» прийнятий 16. 12. 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН // Ратифікований указом Президії ВР УРСР. – № 2148-VII. – 19. 10. 1973.
ІІ. Література:
- Алексеев С. С. Теория государства и права. – М. – Норма. – 2002. – С. 613.
- Вітрук М. В. Теорія права та держави. – К. – 1999. – С. 564.
- Георгіц А. З. Конституційне право зарубіжних країн. Принципи конституційно-правового регулювання статусу людини і громадянина. – 1998. – С. 458.
- Захаров Є. Права людини в проекті конституції // Право України. – 1996. – № 6. – С. 5-6.
- Князєв В. Поняття та елементи конституційного статусу людини і громадянина в Україні // Право України. – 1998. – № 12. – С. 29-31.
- Котюк В. О. Теорія права. – К. – 1998. – С. 446.
- Луць Л. А. Загальна теорія держави і права. – Л. – 2003. – 486.
- Магновський. Конституційно-правовий статус особи // Право України. – 2002. – № 7. – С. 18.
- Матузов М. І. Теория права. – М. – 1995. – 534.
- Скакун О. Ф. Теорія права і держави. – К. : Правова єдність. – 2010. – С. 518.
- Тодика Ю. М. Конституційне право України. – К. – 2002. – С. 544.
- Чушенко В. І. Конституційне право України. – К. : Ін Юре. – 2009. – С. 547.
- Шмітт А. Правовий статус особи в Україні: де-юре та де-факто // Право України. – 2007. – № 4. – С. 32.
1 Скакун О. Ф. Теорія права і держави. – К. :Правова єдність. – 2010. – С. 56.
2 Котюк В. О. Теорія права. – К. – 1998. – С. 100.
3 Луць Л. А. Загальна теорія держави і права. – Л. – 2003. – 134.
4 Чушенко В. І. Конституційне право України. – К. : Ін Юре. – 2009. – С. 149.
5 Алексеев С. С. Теория государства и права. – М. – Норма. – 2002. – С. 566.
6 Матузов М. І. Теория права. – М. – 1995. – 52.
7 Вітрук М. В. Теорія права та держави. – К. – 1999. – С.109.
8 Закон України «Про громадянство України» від 18. 01. 2001. – К. - № 2235-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №13. – Ст. 65.
9 Закон України «Про статус народного депутата України» від 17. 11. 1992. – К. – № 2790-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 3. – Ст. 17.
10 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20. 12. 1991. – К. - № – 2011-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 15. – Ст. 190.
11 Скакун О. Ф. Теорія права і держави. – К. :Правова єдність. – 2010. – С. 59-61.
12 Луць Л. А. Загальна теорія держави і права. – Л. – 2003. – 135.
13 Чушенко В. І. Конституційне право України. – К. : Ін Юре. – 2009. – С. 152.
14 Ю.М. Тодика, В.С Журавський. – Конституційне право України. – К. – 2002 – С. 544.
15 А. Шмітт. Правовий статус особи в Україні: де-юре та де-факто // Право України. – 2007. – № 4. – С. 32.
16 Є. Князєв. Поняття та елементи конституційного статусу людини і громадянина в Україні // Право України. – 1998. – № 12. – С. 29-31.
17 І. Магновський. Конституційно-правовий статус особи // Право України. – 2002. – № 7. – С. 18.
18 В. Князєв. Поняття та елементи конституційного статусу людини і громадянина в Україні // Право України. – 1998. – № 12. – С. 29-31.
19 А. З Георгіц. Конституційне право зарубіжних країн // Принципи конституційно-правового регулювання статусу людини і громадянина. – 1998. – С.104-105.
20 Є. Захаров.,Права людини в проекті Конституції // Право України № 6. – 1996. – С. 5-6.
2. Счета применяемые для учета производственной себестоимости и учета расходов по элементам
3. Судебный приказ как исполнительный докумен
4. Маленькие хитрости или немного о скрытой рекламе
5. А ПО ОРГАНИЗАЦИИ И ЭКОНОМИКЕ ФАРМАЦИИ методические указания по производственной практике для студен
6. Тема- НЭП и Военный коммунизм Цели и задачи урока- Образовательная цель- Познакомиться с Новой э
7. Особенности национальной интернет-статистик
8. Данные правила должны соблюдаться либо будут применятся санкции см
9. Розробка і узагальнення інформації про фактори які впливають на рентабельність молока на прикладі СТОВ Степове
10. Особливості фінансування бюджетних установ та організацій в Україні
11. манипуляции заготовками и изделиями обработка с помощью различных инструментов сборка Манипуляци
12. Тема 1 Цель и содержание курса ОБЖ
13. Шанс Атлантиде
14. Авітаміноз. Отруєння рослинами. Травматичні ушкодження
15. Анализ и синтез электрических фильтров
16. 101255 Орыс тілі 10
17. Банкте вексель ~стаушыны~ вексельді ~абылдау кезінде дисконты вексель сомасын беретін операция ~алай атал
18. х аспектах- средства ~ источник; уравненность показателей т
19. Реклама в СМИ
20. Экономическая интеграция стран СНГ (доклад