Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
КОЛЕСЯ шпоры Бреусенко
|
2 |
13 |
24 |
35 |
52.2 |
57 |
68 |
79 |
54.2 |
65.2 |
Извините, виновата, пидарас, у меня несчастная личная жизнь. Виноват Коношевич, он меня мучает и треплет мне нерві и у него дома нет нормального интернета.
2. Психологічні ідеї та поняття в працях Данила Заточника і Кирила Філософа
Оригинальным памятником древнерусской мысли является Моление Даниила Заточника (12–13 вв.). В Молении высоко оценивается ум человека, ведущий его к мудрости, которая для автора неотделима от нравственности. Пронизывающий все произведение пафос апологии мудрости имеет не только моральный, но и эстетический характер: мудрое начало создает нравственную гармонию в душе человека, делает прекрасным его духовный облик. В сочинениях русских мыслителей рано осознается и достаточно определенно формулируется идеал единства Истины, Добра и Красоты. Яркий пример – Моление Даниила Заточника. Придавал особое значение мудрости и образованию как одному из основных источников Истины.
Кто такой Кирилл-Философ до сих пор не всем понятно. Под этим именем часто подразумевают Кирилла, который с Мефодием, но здесь речь не о нем. Здесь, видимо, речь об авторе работы "Слово об исходе души, или О мытарствах", которая пользовалось особенной распространенностью в древней Руси и оказало несомненное влияние на духовную народную поэзию. Предмет его — вопрос о конечной судьбе людей и вселенной. Оно известно в трех редакциях: краткой, средней и обширной.
Ещё есть «Слово о Хмеле Кирилла, Философа словенского», где он выступает против пьянства.
13. Психологічні ідеї у творах „Києво-Печерського патерика”
Києво-Печерський патерик — збірка оповідань про ченців Києво-Печерського монастиря. Більшість оповідань первісного тексту торкається подій XI віку. Характер оповідань дуже різноманітний: від короткої звістки про окремий факт до оповідань характеру новел або романів.
Людина залишається наодинці із своїми помислами, які часто бувають нечистими, а душа прагне чистоти і святості, бо має природній нахил до богоуподібнення. Таким чином постає вражаюча картина боротьби внутрішніх прагнень, в якій беруть участь і біси, і це не метафоричні образи, а реальні падші ангели, які за попущенням Божим діють на душу, затягуючи її в пекельну безодню відчаю. В Печерському патерику є досить повістей про стан, що його переживає людина в затворі. І коли якийсь із подвижників нерозумно зважується на такий крок, не розрахувавши своїх сил, і лише ускладнює своє становище, то в цьому випадку на допомогу приходить братія,
Полікарп (автор одного з текстів) проповідує аскетичні ідеали, однак виступає проти затворництва, усамітнення в замкнутій келії для повного зосередження на молитві. Він сповідує середньовічний католицький канон у даному разі, що бісові набагато легше подолати і ввести в оману самотнього замкнутого ченця, ніж активного аскета що спілкується з іншими монахами.
Також один з текстів торкається теми мовчання як духовної практики та психологічного значення мовчання.
24. Психологія у Києво-Могилянській академії (діяльність і праціІ. Гізеля, И. Кононович – Горбацького, Ф. Прокоповича та ін.)
У Київській Лаврській школі з 1631 філософію викладали лат. мовою та залишили свої твори-курси викладів такі вчені: І. Ґізель («Opus totius philosophiae», «Axiomae philosophicae», він же автор трактату українською мовою «Миръ съ Богом человЂку»); Й. Кононович-Горбацький («Orator Mohileanus», в якому поміщені його диспути про діалектичні настанови; він же автор курсу арістотелівської логіки). У курсах філософії, психології, логіки всебічно розглядались проблеми відчуття, пам'яті, уявлень, мови тощо.
З Академією пов'язана наук. та письм. діяльність енциклопедиста Т. Прокоповича, що викладав поетику, реторику, логіку, фізику, математику й теологію. В його творах помітні впливи гуманізму і просвітництва. Прокопович називав людину часткою видимого й невидимого світу, тобто несильно розходився поглядами з тогочасною панівною теологічною думкою.
Гізелю належить найдавніший вітчизняний навчальний курс з психології „Трактат про душу”. Йде за Арістотелем. Душа оживлює тіло, тобто душа є началом всього живого. Потернції потягу (в т.ч. пізнавальна) виражаються в напрузі, зусиллях, завзятті, намірах. Також досліджує відчуття (умоглядно, звісно). Відповідно до 5 зовн. Чуттів відшукує і 5 внутр (загальне, фантазія, оцінююча здатність, пам'ять, здатність міркування).
Й.Кононовича-Горбацького: “в інтелекті немає нічого, чого б не було раніше у відчуттях”. Однак, яким би важливим не було б чуттєве пізнання людини, воно само по собі ще не дає можливості проникнути у сутність речей і явищ.
52. Етнопсихологічні ідеї М.Максимовича й М.Костомарова.
68. Психологія в Київському університеті (М.Максимович, М. Костомаров, О. Новицький)
Дослідження М.О. Максимовича, М.І. Костомарова, П.О.Куліша [4] мали на меті довести самобутність та самодостатність історії і культури українського народу, який, хоча і знаходився тривалий час під іноземною владою, являв самостійну етнокультуру “одиницю”.
Максимович (наш перший ректор) був справжнім ученим-енциклопедистом, і то дуже широкого діапазону — від ботаніки до історії.
На прикладі збірок українських пісень та інших своїх досліджень Максимович показав, що народне мистецтво є найвищим типом мистецтва, воно є взірцем для письменства та інших видів творчості. Український народ є володарем такої культури, яку можна поставити врівень з кращими взірцями народної культури Європи.
А далі в автора «Письма о философии» з’являється апологія серця й душі. «В серці міститься переконання; від теплоти почуття воно залежить; і тільки в союзі з цією теплотою світло розуму дає іскри і полум’я живого знання. Душа своїм почуттям проникає в найнепрозоріші глибини буття, в таємниці життя, недоступні для самого лиш розуму...»
У Київському університеті професор Максимович читав російську словесність. Ще в Москві він займався дослідженням «Слова о полку Ігоревім». 1839 року з-під його пера вийшла «История древней русской словесности»
Вирішенню питань оригінальності історичного шляху і етнічної психології українців присвячені знакові для розвитку української ідеї, концептуальні праці М.І. Костомарова “Мысли о федеративном начале Древней Руси”, “Две русские народности”
Головною метою “Двух русских народностей” являється доведення не тільки різниці історичного розвитку українців і росіян, але більш глибокої відмінності між ними - відмінності етнопсихологічної. Серед рис психології, які відрізняються у двох народів, М.І. Костомаров вказав, зокрема на: відношення до інших релігій та національностей, до приватної свободи та суспільних об`єднань, роль у народному “баченні світу” матеріалізму та ідеалізму, місце релігії у народній свідомості, відношення до жінок, до марновірств й забобонів, характерний землеустрій (громадський або приватний), роль церкви в історії цих народів, та ін. Відповідно до даних критеріїв, М.І. Костомаров створив власну модель психології росіян та українців. На його думку, росіяни: нетолерантні до інших релігій і націй, схильні до централізму у суспільному житті, матеріалісти, байдужі або навіть ворожі до природи, зневажають жінок, схильні до забобонів, віддають перевагу громадському землеустрою, нерелігіозні. Українці: толерантні, цінують приватну свободу у суспільному житті, ідеалісти, розуміють красоту природи, з повагою ставляться до жінок, розподіляють множину марновірств, віддають перевагу приватному землеустрою, поважають релігію та церкву-як суспільну інституцію. Проте, незважаючи на різниці між “двумя русскими народностями”, а може і завдяки останнім, учений вважає “неизбежными и неразрывными” [8, C. 79] зв`язки між ними.
М.І. Костомаров продовжив етнопсихологічні студії в статті “Иудеям”
Орест Новицький, перший проф. філософії Київського університету (1
834 — 50), ввів також виклади П. і написав підручник «Руководство к опытной психологии» (1840). Його треба вважати ініціатором відокремлення П., як окремої науки, від філософії, тим більше, що його підручник де в чому навіть випереджав погляди визначних тодішніх психологів. Стоячи виразно на позиціях психо-фізичного дуалізму, Новицький вказував на нервовофізіологічну основу пам'яті, поєднуючи досвід і дослід з самоопостеріганням та наголошуючи активний характер сприймання з спеціальною ролею уваги. Проте, у зв'язку з реакційним обмеженням викладів філос. наук в університетах Рос. Імперії 1850 розвиток наук. П. припинився.
54.2. Полеміка П. Юркевича з М. Чернишевським та його послідовниками.
«Антропологический принцип в философии» - основное философское сочинение Чернышевского, напечатанное (без подписи) в журнале "Современник" (1860. № 4, 5). Первым оппонентом Чернышевского выступил философ П.Д.Юркевич.
Юркевич называл главным недостатком, теории материализма, разработанной Чернышевским в "Антропологическом принципе", полную недоказанность им перехода количественных физиологических состояний человеческого организма в качественно иные - психические явления.
Главным его аргументом против идеи единства организма служило учение о "двух опытах". "Сколько бы мы ни толковали об единстве человеческого организма, писал Юркевич, – мы всегда будем познавать человеческое существо двояко: внешними чувствами – тело, его органы и внутренним чувством – душевные явления".
Юркевич отстаивал "опытную психологию", согласно которой психические явления принадлежат к миру, лишенному всех определений, свойственных физическим телам, и познаваемы в своей сущности только субъектом, который непосредственно их переживает.
Слово "опыт" давало повод говорить, что психология, использующая этот внутренний опыт, является эмпирической областью знания и тем самым обретает достоинство других строго опытных наук. Антропологический принцип Чернышевского отвергал этот эмпиризм, создавая философскую почву для утверждения взамен субъективного метода – объективного. Этот же принцип, постулируя единство человеческой природы во всех ее проявлениях (стало быть, и психических), отвергал прежнюю, восходящую к Декарту концепцию рефлекса, согласно которой организм расщеплялся на два яруса – автоматических телесных движений (рефлексов) и действий, управляемых сознанием и вслед.
Противники Чернышевского полагали, что имеется только одна альтернатива этой "двухъярусной" модели поведения, а именно – воззрение на это поведение как чисто рефлекторное. Человек, тем самым, обретал образ нервно-мышечного аппарата. Поэтому Юркевич требовал остаться на том пути, который был указан Декартом.
По Чернышевскому же, следует идти другим путем: признавая родство телесных и психических явлений, использовать достижения физиологии для раскрытия своеобразия последних.
Обращаясь к спору между Чернышевским и Юркевичем, захватившему в начале 60-х годов русскую печать, мы оказываемся у истоков всего последующего развития русской психологической мысли. В обширной статье "Из науки о человеческом духе", превышающей по объему работу Чернышевского, Юркевич подробно разобрал основные философские доводы Чернышевского. Чернышевский ничего не ответил по существу контраргументации Юркевича, ограничившись лишь дословным безоценочным воспроизведением в своей статье "Полемические красоты" (1861) части катковского комментария.