2 57 68 79 54
Работа добавлена на сайт samzan.net:
КОЛЕСЯ шпоры Бреусенко
|
2 |
13 |
24 |
35 |
52.2 |
57 |
68 |
79 |
54.2 |
65.2 |
Извините, виновата, пидарас, у меня несчастная личная жизнь. Виноват Коношевич, он меня мучает и треплет мне нерві и у него дома нет нормального интернета.
2. Психологічні ідеї та поняття в працях Данила Заточника і Кирила Філософа
Оригинальным памятником древнерусской мысли является Моление Даниила Заточника (12–13 вв.). В Молении высоко оценивается ум человека, ведущий его к мудрости, которая для автора неотделима от нравственности. Пронизывающий все произведение пафос апологии мудрости имеет не только моральный, но и эстетический характер: мудрое начало создает нравственную гармонию в душе человека, делает прекрасным его духовный облик. В сочинениях русских мыслителей рано осознается и достаточно определенно формулируется идеал единства Истины, Добра и Красоты. Яркий пример – Моление Даниила Заточника. Придавал особое значение мудрости и образованию как одному из основных источников Истины.
Кто такой Кирилл-Философ до сих пор не всем понятно. Под этим именем часто подразумевают Кирилла, который с Мефодием, но здесь речь не о нем. Здесь, видимо, речь об авторе работы "Слово об исходе души, или О мытарствах", которая пользовалось особенной распространенностью в древней Руси и оказало несомненное влияние на духовную народную поэзию. Предмет его — вопрос о конечной судьбе людей и вселенной. Оно известно в трех редакциях: краткой, средней и обширной.
Ещё есть «Слово о Хмеле Кирилла, Философа словенского», где он выступает против пьянства.
13. Психологічні ідеї у творах „Києво-Печерського патерика”
Києво-Печерський патерик — збірка оповідань про ченців Києво-Печерського монастиря. Більшість оповідань первісного тексту торкається подій XI віку. Характер оповідань дуже різноманітний: від короткої звістки про окремий факт до оповідань характеру новел або романів.
Людина залишається наодинці із своїми помислами, які часто бувають нечистими, а душа прагне чистоти і святості, бо має природній нахил до богоуподібнення. Таким чином постає вражаюча картина боротьби внутрішніх прагнень, в якій беруть участь і біси, і це не метафоричні образи, а реальні падші ангели, які за попущенням Божим діють на душу, затягуючи її в пекельну безодню відчаю. В Печерському патерику є досить повістей про стан, що його переживає людина в затворі. І коли якийсь із подвижників нерозумно зважується на такий крок, не розрахувавши своїх сил, і лише ускладнює своє становище, то в цьому випадку на допомогу приходить братія,
Полікарп (автор одного з текстів) проповідує аскетичні ідеали, однак виступає проти затворництва, усамітнення в замкнутій келії для повного зосередження на молитві. Він сповідує середньовічний католицький канон у даному разі, що бісові набагато легше подолати і ввести в оману самотнього замкнутого ченця, ніж активного аскета що спілкується з іншими монахами.
Також один з текстів торкається теми мовчання як духовної практики та психологічного значення мовчання.
24. Психологія у Києво-Могилянській академії (діяльність і праціІ. Гізеля, И. Кононович – Горбацького, Ф. Прокоповича та ін.)
У Київській Лаврській школі з 1631 філософію викладали лат. мовою та залишили свої твори-курси викладів такі вчені: І. Ґізель («Opus totius philosophiae», «Axiomae philosophicae», він же автор трактату українською мовою «Миръ съ Богом человЂку»); Й. Кононович-Горбацький («Orator Mohileanus», в якому поміщені його диспути про діалектичні настанови; він же автор курсу арістотелівської логіки). У курсах філософії, психології, логіки всебічно розглядались проблеми відчуття, пам'яті, уявлень, мови тощо.
З Академією пов'язана наук. та письм. діяльність енциклопедиста Т. Прокоповича, що викладав поетику, реторику, логіку, фізику, математику й теологію. В його творах помітні впливи гуманізму і просвітництва. Прокопович називав людину часткою видимого й невидимого світу, тобто несильно розходився поглядами з тогочасною панівною теологічною думкою.
Гізелю належить найдавніший вітчизняний навчальний курс з психології „Трактат про душу”. Йде за Арістотелем. Душа оживлює тіло, тобто душа є началом всього живого. Потернції потягу (в т.ч. пізнавальна) виражаються в напрузі, зусиллях, завзятті, намірах. Також досліджує відчуття (умоглядно, звісно). Відповідно до 5 зовн. Чуттів відшукує і 5 внутр (загальне, фантазія, оцінююча здатність, пам'ять, здатність міркування).
Й.Кононовича-Горбацького: “в інтелекті немає нічого, чого б не було раніше у відчуттях”. Однак, яким би важливим не було б чуттєве пізнання людини, воно само по собі ще не дає можливості проникнути у сутність речей і явищ.
52. Етнопсихологічні ідеї М.Максимовича й М.Костомарова.
68. Психологія в Київському університеті (М.Максимович, М. Костомаров, О. Новицький)
Дослідження М.О. Максимовича, М.І. Костомарова, П.О.Куліша [4] мали на меті довести самобутність та самодостатність історії і культури українського народу, який, хоча і знаходився тривалий час під іноземною владою, являв самостійну етнокультуру “одиницю”.
Максимович (наш перший ректор) був справжнім ученим-енциклопедистом, і то дуже широкого діапазону — від ботаніки до історії.
На прикладі збірок українських пісень та інших своїх досліджень Максимович показав, що народне мистецтво є найвищим типом мистецтва, воно є взірцем для письменства та інших видів творчості. Український народ є володарем такої культури, яку можна поставити врівень з кращими взірцями народної культури Європи.
А далі в автора «Письма о философии» з’являється апологія серця й душі. «В серці міститься переконання; від теплоти почуття воно залежить; і тільки в союзі з цією теплотою світло розуму дає іскри і полум’я живого знання. Душа своїм почуттям проникає в найнепрозоріші глибини буття, в таємниці життя, недоступні для самого лиш розуму...»
У Київському університеті професор Максимович читав російську словесність. Ще в Москві він займався дослідженням «Слова о полку Ігоревім». 1839 року з-під його пера вийшла «История древней русской словесности»
Вирішенню питань оригінальності історичного шляху і етнічної психології українців присвячені знакові для розвитку української ідеї, концептуальні праці М.І. Костомарова “Мысли о федеративном начале Древней Руси”, “Две русские народности”
Головною метою “Двух русских народностей” являється доведення не тільки різниці історичного розвитку українців і росіян, але більш глибокої відмінності між ними - відмінності етнопсихологічної. Серед рис психології, які відрізняються у двох народів, М.І. Костомаров вказав, зокрема на: відношення до інших релігій та національностей, до приватної свободи та суспільних об`єднань, роль у народному “баченні світу” матеріалізму та ідеалізму, місце релігії у народній свідомості, відношення до жінок, до марновірств й забобонів, характерний землеустрій (громадський або приватний), роль церкви в історії цих народів, та ін. Відповідно до даних критеріїв, М.І. Костомаров створив власну модель психології росіян та українців. На його думку, росіяни: нетолерантні до інших релігій і націй, схильні до централізму у суспільному житті, матеріалісти, байдужі або навіть ворожі до природи, зневажають жінок, схильні до забобонів, віддають перевагу громадському землеустрою, нерелігіозні. Українці: толерантні, цінують приватну свободу у суспільному житті, ідеалісти, розуміють красоту природи, з повагою ставляться до жінок, розподіляють множину марновірств, віддають перевагу приватному землеустрою, поважають релігію та церкву-як суспільну інституцію. Проте, незважаючи на різниці між “двумя русскими народностями”, а може і завдяки останнім, учений вважає “неизбежными и неразрывными” [8, C. 79] зв`язки між ними.
М.І. Костомаров продовжив етнопсихологічні студії в статті “Иудеям”
Орест Новицький, перший проф. філософії Київського університету (1
834 — 50), ввів також виклади П. і написав підручник «Руководство к опытной психологии» (1840). Його треба вважати ініціатором відокремлення П., як окремої науки, від філософії, тим більше, що його підручник де в чому навіть випереджав погляди визначних тодішніх психологів. Стоячи виразно на позиціях психо-фізичного дуалізму, Новицький вказував на нервовофізіологічну основу пам'яті, поєднуючи досвід і дослід з самоопостеріганням та наголошуючи активний характер сприймання з спеціальною ролею уваги. Проте, у зв'язку з реакційним обмеженням викладів філос. наук в університетах Рос. Імперії 1850 розвиток наук. П. припинився.
54.2. Полеміка П. Юркевича з М. Чернишевським та його послідовниками.
«Антропологический принцип в философии» - основное философское сочинение Чернышевского, напечатанное (без подписи) в журнале "Современник" (1860. № 4, 5). Первым оппонентом Чернышевского выступил философ П.Д.Юркевич.
Юркевич называл главным недостатком, теории материализма, разработанной Чернышевским в "Антропологическом принципе", полную недоказанность им перехода количественных физиологических состояний человеческого организма в качественно иные - психические явления.
Главным его аргументом против идеи единства организма служило учение о "двух опытах". "Сколько бы мы ни толковали об единстве человеческого организма, писал Юркевич, – мы всегда будем познавать человеческое существо двояко: внешними чувствами – тело, его органы и внутренним чувством – душевные явления".
Юркевич отстаивал "опытную психологию", согласно которой психические явления принадлежат к миру, лишенному всех определений, свойственных физическим телам, и познаваемы в своей сущности только субъектом, который непосредственно их переживает.
Слово "опыт" давало повод говорить, что психология, использующая этот внутренний опыт, является эмпирической областью знания и тем самым обретает достоинство других строго опытных наук. Антропологический принцип Чернышевского отвергал этот эмпиризм, создавая философскую почву для утверждения взамен субъективного метода – объективного. Этот же принцип, постулируя единство человеческой природы во всех ее проявлениях (стало быть, и психических), отвергал прежнюю, восходящую к Декарту концепцию рефлекса, согласно которой организм расщеплялся на два яруса – автоматических телесных движений (рефлексов) и действий, управляемых сознанием и вслед.
Противники Чернышевского полагали, что имеется только одна альтернатива этой "двухъярусной" модели поведения, а именно – воззрение на это поведение как чисто рефлекторное. Человек, тем самым, обретал образ нервно-мышечного аппарата. Поэтому Юркевич требовал остаться на том пути, который был указан Декартом.
По Чернышевскому же, следует идти другим путем: признавая родство телесных и психических явлений, использовать достижения физиологии для раскрытия своеобразия последних.
Обращаясь к спору между Чернышевским и Юркевичем, захватившему в начале 60-х годов русскую печать, мы оказываемся у истоков всего последующего развития русской психологической мысли. В обширной статье "Из науки о человеческом духе", превышающей по объему работу Чернышевского, Юркевич подробно разобрал основные философские доводы Чернышевского. Чернышевский ничего не ответил по существу контраргументации Юркевича, ограничившись лишь дословным безоценочным воспроизведением в своей статье "Полемические красоты" (1861) части катковского комментария.
2. Общее собрание акционеров
3. ОСНОВЫ ТЕОРИИ ПОТРЕБИТЕЛЬСКОГО ПОВЕДЕНИЯ
4. антинаука Степень критичности по отношению к науке довольно значительно варьируется в различных видах.html
5. Основные проблемы и перспективы развития предпринимательства в Украин
6. Менеджмент профиль Экономика и управление на предприятии Мухин В
7. 20 Бухгалтерский учет Ярцева ауд
8. Философские понятия материального и идеального
9. по теме расчет себестоимости оказания юридических услуг
10. Северо-Кавказский регион- Этническийтсостав. Историко-этнографический обзор.html
11. Роль истории в жизни общества
12. по теме- НОВОЕ ИНФОРМАЦИОННОЕ ОБЩЕСТВО
13. Облікова політика
14. Узаконенная лженаука
15. Курсовая работа- Особенности правового регулирования таможенного склада
16. Новий Органон та
17. ФИНАЛЬНЫЙ ТЕСТ ПО ПСИХОЛОГИИ ДЕЛОВОГО ОБЩЕНИЯ
18. модуль GrphBC uses GrphBC позволяющий строить графические изображения
19. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
20. О профсоюзах их правах и гарантиях деятельности 1996 года