Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
2
Самостійне заняття №16: «Державне регулювання національної економіки»
1. Основні моделі державного регулювання економіки та їх еволюція.
Типи урядового регулювання економіки:
— повна монопольна влада в управлінні економікою (СРСР та країн соціалістичного світу);
— поєднання ринкових та урядових регуляторів (Японія, Швеція, ФРН, Австрія, Китай);
— крайній лібералізм, який визнає ефективною тільки необмежену свободу підприємницької діяльності (США).
Моделі урядового регулювання економіки.
Визначають дві моделі урядового регулювання економіки:
— адаптивну модель, чутливу до змін і відмов ринку, що дає можливість уряду сумісно з приватним бізнесом гнучко пристосуватись до умов економічного (національного та міжнародного) довкілля. Прикладом цієї моделі урядового впливу на економіку є США;
— проактивну модель, спрямовану на попередження фіаско ринку шляхом "виваженої міри" державного втручання в діяльність бізнесових структур. Ця модель властива японській системі урядового регулювання економіки.
2.Межі і перспективи регулюючої діяльності держави.
Вплив уряду на економічне зростання в довгостроковому періоді без перерв на короткострокові періоди здійснюється завдяки впливу фіскальних і монетарних засобів. Стимулювання економічного зростання здійснюється шляхом зростання обсягу державних закупівель та збільшення трансфертних виплат домогосподарствам і бізнесу. Це бюджетно-податкові засоби впливу. Окрім того, економічне зростання можна стимулювати монетарними чинниками шляхом: зменшення облікової ставки процента, за якою комерційні банки отримують кредити в національному банку; зменшення норми обов'язкових банківських резервів, що визначаються як процент від депозитів комерційних банків і на безпроцентній основі зберігаються в центральному банку та шляхом викупу державних цінних паперів у населення центральним банком. Усі ці заходи спрямовані за збільшення пропозиції грошей в економіку. Це робить їх дешевшими, що сприяє розширенню кредиту, пожвавленню ділової активності та економічному зростанню.
Обмежувальна політика економічного зростання використовується в періоди стрімкого зростання, коли виникає небезпека "перегріву" економіки (буму), за яким йде спад. Щоб уникнути спадів (тобто розривів у довгостроковому зростанні), це зростання необхідно омежувати. Заходи фіскальної політики, що обмежують економічне зростання, полягають у зменшенні державних закупівель, зростанні податків, зменшенні трансфертних виплат. Це обмежує сукупний попит, а тому й обсяг національного виробництва.
Обмежувальні заходи монетарної політики спрямовані на зростання облікової процентної ставки, зростання норми обов'язкових банківських резервів та продаж населенню державних цінних паперів. Наслідком таких дій є зменшення
пропозиції грошей, їх подорожчання, звуження кредиту, що стримує економічне зростання. Антиінфляційна політика буває двох видів: спрямована на подолання інфляції радикальними заходами та спрямована на обмеження темпів зростання цін з метою адаптації (пристосування) до цієї ситуації. Переважна більшість країн світу впроваджує адаптивну інфляційну політику. США, Велика Британія та деякі інші країни надають перевагу радикальним методам боротьби з інфляцією. Довгострокова антиінфляційна політика має за мету ліквідацію інфляційних очікувань населення. Засобами реалізації цієї мети є: подолання бюджетних дефіцитів; контроль за зростанням грошової маси; формування належних обсягів золотовалютних резервів і т. ін. Короткострокова антиінфляційна політика спрямована, насамперед, на обмеження темпів інфляції. Для вирішення цієї проблеми уряд спрямовує свої зусилля на зменшення диспропорції між сукупним попитом і сукупною пропозицією.
Засобами досягнення цього завдання є:
— стимулювання виробництва шляхом зростання державних закупівель, інвестицій;
— пошук соціально нейтральних джерел збільшення бюджетних надходжень;
— активізація імпортної політики;
— зростання процентних виплат за депозитами для стимулювання заощаджень і обмеження обсягу споживчого попиту.