Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
76. Провідна діяльність викладача вищої школи.
Основні функції професійної діяльності викладача такі:
77. Поясніть сутність компетентнісного підходу до змісту освіти.
Компетентнісний підхід - це орієнтир національної системи освіти. Для того щоб він повною мірою став реальними, необхідна екстраполяція його ідей на педагогічний процес. Оскільки особливістю компетентнісного підходу є нова мета навчання, очевидним стає те, що відповідно до неї мають бути адаптовані всі компоненти навчального процесу. Тільки за умови охоплення всього педагогічного процесу можна досягти формування компетентності учнів як інтегрованого результату навчання.
Понятійний апарат, що характеризує зміст компетентнісного підходу в освіті, ще не устоявся. Тим не менш, можна виділити деякі суттєві риси цього підходу.
Компетентнісний підхід - це сукупність загальних принципів визначення цілей освіти, відбору змісту освіти, організації освітнього процесу та оцінки освітніх результатів.
До числа таких принципів належать такі положення:
- Сенс освіти полягає в розвитку у учнів здатності самостійно вирішувати проблеми в різних сферах і видах діяльності на основі використання соціального досвіду, елементом якого є і власний досвід учнів.
- Зміст освіти являє собою дидактично адаптований
соціальний досвід вирішення пізнавальних, світоглядних, моральних, політичних та інших проблем.
- Сенс організації освітнього процесу полягає у створенні умов для формування у учнів досвіду самостійного вирішення пізнавальних, комунікативних, організаційних, моральних та інших проблем, що становлять зміст освіти.
- Оцінка освітніх результатів грунтується на аналізі рівнів освіченості, досягнутих учнями на певному етапі навчання.
З позицій компетентнісного підходу основним безпосереднім результатом освітньої діяльності стає формування ключових компетентностей.
Термін «компетенція» (у перекладі з латинської - відповідність) має два значення: коло повноважень якої установи або особи; коло питань, в яких дана особа має пізнання, досвідом. Компетентність в рамках обговорюваної теми позначає рівень освіченості. В одній з педагогічних дискусій з питань компетентнісного підходу було запропоновано наступне визначення: компетентність - це здатність діяти в ситуації невизначеності.
Компетентнісний підхід до визначення цілей шкільної освіти дає можливість узгодити очікування вчителів і учнів. Визначення цілей шкільної освіти з позицій компетентнісного підходу означає опис можливостей, які можуть придбати школярі внаслідок освітньої діяльності.
Цілі шкільної освіти, з цієї точки зору, полягають у наступному:
• Навчити вчитися, тобто навчити вирішувати проблеми у сфері навчальної діяльності, у тому числі: визначати цілі пізнавальної діяльності, вибирати необхідні джерела інформації, знаходити оптимальні способи домагатися поставленої мети, оцінювати отримані результати, організовувати свою діяльність, співпрацювати з іншими учнями.
• Навчити пояснювати явища дійсності, їх сутність, причини, взаємозв'язки, використовуючи відповідний науковий апарат, тобто вирішувати пізнавальні проблеми.
• Навчити орієнтуватися в ключових проблемах сучасного життя: екологічних, політичних, міжкультурної взаємодії та інших, тобто вирішувати аналітичні проблеми.
• Навчити орієнтуватися у світі духовних цінностей, що відображають різні культури і світогляду.
• Навчити вирішувати проблеми, пов'язані з реалізацією певних соціальних ролей.
• Навчити вирішувати проблеми, спільні для різних видів професійної та іншої діяльності (комунікативні, пошуку та аналізу інформації, прийняття рішень, організації спільної діяльності і т.п.).
• Навчити вирішувати проблеми професійного вибору, включаючи підготовку до подальшого навчання в навчальних закладах системи професійної освіти.
Компетентнісний підхід в загальній освіті об'єктивно відповідає і соціальним очікуванням у сфері освіти, і інтересам учасників освітнього процесу. Разом з тим цей підхід вступає в протиріччя з багатьма склалися в системі освіти стереотипами, існуючими критеріями оцінки навчальної діяльності дітей, педагогічної діяльності педагогів, роботи шкільної адміністрації. На даному етапі розвитку загальноосвітньої школи здійснити компетентнісний підхід швидше за все можна в дослідно-експериментальній роботі освітніх установ.
78. Проаналізуйте поняття: знання, уміння, навички,компетентність. Що є загальним і частковим? Складіть ієрархічну схему цих понять.
Знання́ — форма існування і систематизації результатів пізнавальної діяльності людини.
Уміння - це елементи діяльності, що дозволяють що-небудь робити з високою якістю, наприклад, точно і правильно виконувати яку-небудь дію, операцію, серію дій або операцій. Уміння зазвичай включають автоматично виконувані частини, звані навичками, але в цілому є свідомо контрольовані частини діяльності, принаймні, в основних проміжних пунктах і кінцевій меті.
Навички - це дії, сформовані шляхом повторення, освоєння, що характеризуються високою мірою, і відсутністю поелементної свідомої регуляції і контролю. Якщо під дією розуміти частину діяльності, поставлену свідому мету, що має чітко, то навичкою також можна назвати автоматизований компонент дії.
Компетéнтність — проінформованість, обізнаність, авторитетність. Термін «компетенція» (у перекладі з латинської - відповідність) має два значення: коло повноважень якої установи або особи; коло питань, в яких дана особа має пізнання, досвідом. Компетентність в рамках обговорюваної теми позначає рівень освіченості. В одній з педагогічних дискусій з питань компетентнісного підходу було запропоновано наступне визначення: компетентність - це здатність діяти в ситуації невизначеності.
79. Поняття про мову та мовлення.
Мова - суто людський засіб спілкування в духовному і практичному житті людини і являє собою систему знаків для передавання, приймання і використовування інформації.
Мова виникла в процесі становлення самої людини як суспільної істоти, в процесі спільної трудової діяльності людей.
Передумовами виникнення мови були здатності видавати звуки та здійснювати рухи, які виступали способом спілкування, засобом задоволення потреби обмінюватися думками, пізнавати властивості предметів і явищ.
Мова - суспільне явище, найважливіший засіб влаштування людських стосунків. За її допомогою люди здатні порозумітися, здійснюють обмін думками, набувають знань, передають їх нащадкам, мають змогу організувати спільну діяльність в усіх галузях людської практики.
Комплекси звуків мови, що позначали певні об'єкти, набували певного значення, ставали спільним для людей засобом обміну думками.
Мова є системою знаків соціального походження, яка утворилася і сформувалася впродовж історичного розвитку діяльності людини.
Мова і мовлення — поняття не тотожні.
Мовлення - це акт вживання людиною мови для спілкування.
Залежно від віку, характеру діяльності, середовища існування людини її мовлення набуває певних особливостей, незважаючи на те, що люди говорять однією мовою.
Так, у однієї людини мовлення образне, яскраве, виразне, переконливе, а в другої - навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. Це вже свідчить про відмінності у володінні мовою.
Кожній людині притаманні свій індивідуальний стиль мовлення, відмінності в артикуляції звуків, інтонації, логічній виразності. Отже, кожна людина говорить по-своєму, хоча й користується спільною для всіх мовою.
Мовлення не існує і не може існувати поза будь-якою мовою. З іншого боку, сама мова залишається живою тільки за умови, коли активно використовується людьми. Мова розвивається і вдосконалюється під час мовного спілкування. Мовлення і є формою актуального існування кожної мови.
Мовлення тлумачиться і як мовна діяльність, оскільки за його допомогою можна, наприклад, забезпечити спілкування, розв'язувати мнемонічні або розумові завдання. У таких випадках мовлення може набувати форми мовного акту, що є складовим елементом іншої цілеспрямованої діяльності, наприклад трудової або навчальної.
Мова - це засіб чи знаряддя спілкування між людьми.
80. Види мовлення.
Мовлення людей залежно від різних умов набуває своєрідних особливостей. Відповідно до цього виокремлюють різні види мовлення (Рис. 2.5.6). Окрім вказаних видів, мовлення буває діловим і побутовим, літературним і сленговим, рідним та іноземним тощо.
Рис. 2.5.6. Види мовлення
Перш за все розрізняють мовлення внутрішнє та зовнішнє.
Внутрішнє мовлення - це внутрішній беззвучний процес, що недоступний для сприйняття іншими людьми і не може бути засобом спілкування
Зовнішнє мовлення - мовлення, основною ознакою якого є доступність для сприйняття (на слух, зір) іншими людьми, є необхідним для спілкування
Залежно від того, що людина використовує в спілкуванні, звуки мови чи "мову тіла", мовлення буває невербальним та звуковим. Незважаючи на те, що невербальне мовлення (мовлення жестів) часто є досить інформативним, все ж воно залишається ніби акомпанементом до основного тексту звукового мовлення.
Зважаючи на те, що саме використовує людина, звуки мови чи письмові знаки розрізняють усне та письмове мовлення.
Діалогічне мовлення - це розмова, бесіда двох або декількох осіб, які говорять по черзі
У повсякденній діяльності діалогічне мовлення, як правило, не планується. Воно висуває менше вимог щодо побудови зв'язного розгорнутого висловлювання, ніж монологічне чи письмове.
Монологічне мовлення - це таке мовлення, при якому говорить одна особа, а інші слухають і сприймають її
Прикладом монологічного мовлення є доповідь, лекція, повідомлення, виступ та ін. Монологічне мовлення є організованим видом мовлення.
Всі види мовлення взаємопов'язані між собою та мисленням людини і потребують розвитку у дітей.
Первинне оволодіння рідною мовою здійснюється в процесі спілкування дитини з дорослим. Тільки таким шляхом досягається істинне розуміння сутності мовлення. Дитина нормально оволодіває мовленням - навчається говорити - користуючись мовленням в процесі спілкування. Кожна особистість повинна прагнути до розвитку всіх видів мовлення, оскільки їх характеристики свідчать про глибину і якість розуму людини.