Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
У Вас десь має бу ти та ва га,
що ва жить, крім всього, кош тов ну про зу.
Ось і важ ки! Га даєте, во ни Вам при го дяться?
Ярослав Дов ган
У бо таніці ме не завж ди при ваб лю ва ла пе ре довсім фло рис ти ка.
Флористика зай мається опи сом то го, які рос ли ни жи вуть у пев но му місці. Опи сує та ким чи ном різно манітність форм жит тя у різно манітності місце вос тей.
Вона не ціка виться ні внутрішньою бу до вою ор ганізму, ні тон ки ми хімічни ми про це са ми. Во на навіть не над то до шу кується при чин різно манітності. Бо такє - ка жуть у на ших го рах. Бо так є.
Тексти, зібрані в цій книжці, де що на га ду ють прин ци пи фло рис ти ки. В них важ ко знай ти яки хось кон цепцій, вис новків чи по яс нень. Во ни прос то на ма га ються бу ти на га ду ван ням про нескінчен ну різно манітність жит тя, життів, днів, го дин.
Якщо під час чи тан ня цієї книж ки та ке відчут тя з’явиться, то я бу ду вдяч ний від імені цих текстів. Як вдяч ний усім, хто вірить у безп ри чин ну пот ре бу різно манітності, кни жок, чи тан ня…
Бо так є.
Зі щи рою по ва гою та лю бов’ю і до но вих зустрічей - Та рас Про хась ко
FM «ГАЛИЧИНА»
«Щоденник» Та ра са Про хаська - вдум ливі й по-дослідницьки скру пульозні реф лексії з при во ду най не помітніших, при хо ва них для не пос вя че но го пог ля ду про явів бут тя.
Юрій Іздрик
…І най го ловніше. Ця книж ка не є літе ра ту рою. Навіть більше - во на є НЕЛІТЕ РА ТУ РОЮ. Ад же логіка літе ра ту ри пе ред ба чає са мо дос татність літе ри. У цьому ж ви пад ку літе ри не бу ло. Бу ли го лос, інто нація, тембр, ви мо ва, ар ти ку ляція. Не бук ва, а звук. Не око, а ву хо. Тож навіть но ти мож на вва жа ти краснішим письменст вом, ніж ця книж ка. В іде алі ав тор мав би сам роз ка зу ва ти все це кож но му «чи та чеві».
Врешті спо чат ку так і бу ло. Піво сені, зи му і піввес ни - тоб то цілу зи му - на Іва но-Франківсько му радіо «Ве жа» існу ва ла прог ра ма «Що ден ник». Що ден ни ком її мож на бу ло наз ва ти ли ше то му, що прог ра ма ви хо ди ла кож но го дня, крім су бо ти і неділі. І при ду му ва ти трих ви лин ну оповідь до во ди ло ся щод ня.
Найважче бу ло відки да ти - зу пи ни ти ся на чо мусь од но му, про що ду мав то го дня. Але шту ка, ви дається, влас не і є ви би ран ням ок ре мих фраґментів з без ко неч ності світу.
Коли ук ла да ла ся книж ка, я мав мож ливість цілко ви то пе реінак ши ти її, до пи сав ши щось та ке, про що не го во рив, але хотів би ска за ти. Про те, як…
Але про це бу де вже інша книж ка. Ця за ли шиться відкри тою - ви пад ко вою, не до вер ше ною, го то вою прий ня ти щось інше. Бо зроб ле на во на лиш для то го, щоб на кож ну про чи та ну історію кож но му хотілось би відповісти яко юсь своєю, нічим не гіршою…
Автор
18. 11 За виз на чен ням справжньому тра диційно му євро пей сько му містові не обхідні два еле мен ти, які влас не роб лять йо го містом. У місті мо же не бу ти навіть ка налізації, і во но бу де містом. Але не обійти ся без му ру і баш ти - двох про ти леж них ре чей, таємний поєди нок яких є оз на кою існу ван ня міста. Мур потрібний для то го, щоб вирізни ти ся на тлі полів, щоб відділи ти се бе від реш ти те ри торії, став ши у та кий спосіб конк рет ною і відповідальною точ кою на мапі. А баш та приз на че на для то го, щоб за пе ре чи ти ви му ше ну замк неність міста. З баш ти тре ба хоч іноді ди ви ти ся по над му ри і ба чи ти око лиці і да лекі краєви ди, і ще дальший обрій. Ад же не обхідно зна ти, звідки з’являється сон це і де во но зни кає, а не бу ти пе ре ко на ним, що во но в пев ний час прос то засвічується і зга сає над го ло вою.
Сонце ж має здатність схо ди ти і за хо ди ти в яки хось гар них і важ ли вих місцях - над мо рем, лісом, го ра ми і ріка ми. Див ля чись на ці місця з баш ти, містя ни теж ро зуміють, що во ни мо жуть опи ни ти ся там, що за му ри во ни зай шли доб ровільно і хоч іноді мо жуть ви хо ди ти за їх межі.
В Іва но-Франківську є му ри. А баш ти не ма. То му ко жен з нас має знай ти свою ве жу, з якої ба чив би го ри. Бо ми не прос то яма між дво ма ріка ми, а місце, тро хи ниж че від гір, які по руч. Ли ше нав чив шись мис ли ти близькістю гір, іва ноф ранківці от ри ма ють свою баш ту, а це зна чить, що Франківськ ста не містом за виз на чен ням.
Гори мо жуть ста ти ву ли ця ми, подвір’ями, скве ра ми на шо го місько го світосп рий нят тя. Ми го рам не потрібні. Во ни са мо вартісні і дос ко налі. Во ни стра шен но потрібні нам. Хо ча б як візія і орієнтир. Ад же для нас Кар па ти - на південь, до теп ла і пе ре пов нен ня жит тям. Кар па ти для нас - це щось та ке, що відібра ти не мож ли во. Це знан ня про надійний схо вок, про най простіше по лег шен ня, про най до вер шенішу мож ливість втечі у разі не обхідності. Го ри - наш влас ний за нед ба ний сад за осе лею. Сад, який ми не дог ля даємо до пев но го ча су. Але всі де ре ва в та ко му са ду здо рові й плідні. Йо го існу ван ня пом’якшує всі уда ри. Ти знаєш, що він у разі чо го че кає і прий ме…
19. 11 Хто по ба чив зи му, вес ну, літо й осінь, той не по ба чить вже нічо го ра ди кально но во го.
Пори ро ку існу ють для то го, щоб ніко ли не наб рид ну ти, то му їх так ско ро за бу ваємо. Вже че рез пев ний час сти ра ються ри си по пе реднього се зо ну, й осінь нас туп но го ро ку бу де та кою ж вра жа ючою, як і ми ну ло го.
Але се зо ни ви ма га ють ува ги. Не мож на пе рет во рю ва ти най тонші зміни по ри ро ку на мінливість по го ди - ста ло зим но, ста ло мок ро чи ще якось неп риємно.
Ми ж по во ди мо ся лег ко важ но. Навіть на ша мо ва ви яв ляє цю бай дужість. Ара би ма ють кілька де сятків слів, які оз на ча ють відтінки кольору піску. Тільки піску. А ескімо си зна ють сот ню слів, що опи су ють най різно манітніші ста ни снігу - кольори, твердість, по дат ливість. У них уза галі відсутнє сло во «сніг». Їхня мо ва має відповідни ки з од но го сло ва, скажімо, «ран ко во му блис ку чо му снігові, по яко му важ ко йти, бо звер ху твер до, а під тим гли бо ко» - це все ли ше од не сло во. І це - ува га до влас но го се ре до ви ща. А ми, вва жа ючи, що го во ри мо по етич но, ка же мо - лис тя по жовтіло, жов те лис тя. Та хіба во но та ке од на ко ве? Хіба во но прос то жов те? І хіба так са мо жов те на де реві, під час падіння і на землі? А на землі во но що - не міняє кольору за леж но від то го, чи ле жить по оди но ко, чи зібра не в ку пу, чи по ле жа ло кілька хви лин, чи па ру днів і но чей. А як що ще був мо роз або дощ?
Та осінь виз на чається не са мим ли ше відтінком лис тя. Та ких ха рак те рис тик у неї безліч. Те, що во ни за бу ва ються, зовсім не вип рав до вує то го, щоб їх не ба чи ти і не на ма га ти ся за пам’ята ти. Не має вірнішої ме то ди ки ор ганізації що ден но го жит тя, ніж муд ро го підпо ряд ку ван ня фе но логії - пли нові змін у по рах ро ку. Як що зас то су ва ти цю ме то ди ку, то мо же те бу ти спокійни ми за влас ну го ло ву - ніяких не по ро зумінь у ній не ста неться. А до всього, що ро биш, до дасться особ ли вий ко ло рит не поз бав ле ності сен су. Їжа бу де ліпшою, сон цікавішим, ви но цілющішим. Тре ба лиш відчу ти, як че рез те бе про хо дять зи ма, вес на, літо й осінь.
22. 11 Ми чо мусь не вва жаємо свою місцевість зем лею плодів. Як що пло ди - то За кар пат тя, Мол до ва, мо же, ще Косівщи на. А в нас - хіба кар топ ля, ква со ля, якісь ка бач ки і ци бу ля. На томість пе ред кар пат тя, пе редгір’я - це яб лу не вий рай. Ніде не ма та ких зи мо вих яб лук, хіба що десь на півночі Франції, але їх там усе од но взим ку важ ко знай ти, бо весь уро жай іде на кальва дос. А в нас найцінніші ре не ти і йо ни мо жуть до ле жа ти - як що з ни ми лю бов но обійти ся - аж до літа, не втра ча ючи сма ку й за па ху, хоч і постійно відда ють свої па хощі приміщен ням, у яких пе ре хо ву ються.
Взимку сніго ви ми за ва ла ми меш канці гірських садів про би ра ються до станцій, щоб поїздом при вез ти до Франківсько го ба за ру тро хи яб лук. Як би який сь та кий мішок ур вав ся на до розі, то чер во но жов тий яб луч ний більярд зігрів би наб ра ним у се бе сон цем цілий пох му рий ва гон «Чер во ної ру ти» або обпік би за хо ло ли ми бо ка ми без надійну студінь снігів.
Часом так і стається. Тоді яб лу ка тре ба виз би ра ти. Але од но го ра зу бу ло так, що ніхто навіть не торк нув ся жод ної йо ни, що бу ли роз си пані вздовж колії. Во ни так і ле жа ли, потім про пек ли всю тов щу снігу, а зго дом увійшли в зем лю, мож ли во, навіть не розк лав шись, цього ніхто не мо же ска за ти, бо ко ли сніг зійшов, не бу ло вже жод но го сліду. А не зби ра ли яб лук то му, що во ни по розліта ли ся з мішка па на Бой ка. Пан Бой ко влас не ніс мішок чер во них йон до станції. Бу ло ще тем но і ду же мо роз но. Ву шан ка бу ла міцно зав’яза на, го ло ва зігну та під тя га рем, умо ще ним на шиї. То му він не по чув, що зза ду їде поїзд, і яб лу ка роз си па ли ся вздовж колії.
Їх не зібра ли тоді не ли ше то му, що взим ку не ма квітів, які б мож на бу ло пок лас ти на то му місці, а й то му, що во ни на га ду ва ли про те, як важ ко втек ти від долі. Бо пе ред тим пан Бой ко вже кілька разів пот рап ляв під поїзд, заст ряв ши на пе реїзді з фірою. Та ко го більше не бу ва ло ні з ким і ніко ли. З ним жод но го ра зу нічогісінько не ста ва ло ся, хоч фіри розліта ли ся на тріски. Для нього поїзди, на пев но, на завж ди ста ли чи мось та ким, як блис кав ки.
Не знаю чо му, але ця історія ви дається мені стра шен но оп тимістич ною. Хоч і на га дує, що не мож на зна ти, хто доїда ти ме уро жай, який ти зібрав.
23. 11 Після то го, як по чав па да ти сніг, уже важ ко ска за ти, якою бу ла ця осінь. Аж сьогодні, приїхав ши в го ри, я усвідо мив, що бу ла во на, на пев но, ду же су хою. Бо там, де завж ди так ба га то во ди, її бу ло ма ло.
Треба бу ло опус ка ти відро на всю дов жи ну лан ца. І во но все од но ледь до ся га ло по верхні во ди. Чи че рез те з де рев’яно го ва ла обліта ли кру пин ки, стерті лан цом, чи ще че рез щось усе ре дині, але во да пах ла де ре вом. Так, ніби дов го зберіга ла ся в по су дині з нестійкої до во ло ги де ре ви ни. Приб лиз но так роб лять коньяк, кальва дос, ром. Але ме не не ціка вив прис мак де ре ва. Я зби рав ся ви пи ти як най більше во ди са ме з цієї кри ниці.
Якщо моє тіло є на дев’янос то відсотків во дою, то оче вид но, що весь стан цієї сис те ми за ле жить від то го - яка це во да. Навіть мо зок - пе ре важ но во да. Зна чить, дум ки ма ли би міня ти ся за леж но від сор ту і якості во ди.
У та ко му разі тре ба міня ти во ду. Тре ба, як у зви чай но му ре зер ву арі, витісни ти бруд ну во ду чис тою. Хо ча є пев на трудність: як що до чис тої во ди до ли ти бруд ної, то вся во да стає не чис тою, а ко ли до не чис тої до ли ва ти чис тої, то все ж во на не пе рес тає бу ти бруд ною. (Це був один із пер ших життєвих за конів, який сфор му лю вав мій ма лий син). Але, нез ва жа ючи на трудність, вар то спро бу ва ти поміня ти її хо ча б част ко во.
Треба лиш знай ти дже ре ло, яке най більше відповідає тобі, бо пи ти ту во ду, що всі, - не без печ но, - ану ж усі ста нуть подібни ми, як два відра во ди. Я своє дже ре ло знай шов. По езія по езією, але по пив ши тієї во ди, я дійсно чу юся інак ше, до то го ж дов го. Бо як що зал лю нею всі свої внутрішні тру би, то са ме во на по чи нає бу ти май же мною, а я - май же нею. І на ній мож на пра цю ва ти до сить дов го. А потім знов із ха ти в го ри, до своєї кри ниці. Тим ча сом сто питься сніг і во да при бу де. Во на пе рес та не пах ну ти де ре ви ною. А я до то го ча су за ува жу, чи ста ли ся якісь зміни відсьогодні із са мим мною.
25. 11 Ко ли ви па де сніг і три мається вже постійно, я по чу ва юся в гос по дарстві ду же впев не но. Знаю, що відпо чи нуть ру ки і плечі, бо от ри маю транс порт. Сніг уже сам по собі є яки мось транс порт ним за со бом. Він мо же будь що пе ре вез ти: лю дей, боч ки, мішки, ко ло ди. Щоп рав да, транс пор том він стає ли ше в поєднанні з на хи ле ни ми пло щи на ми. Але там, де я гос по да рюю, - всі пло щи ни де що по хи лені. Крім снігу і горбів, у ме не є ще са ни. І от во ни - моя надія на по лег шен ня для рук і пле чей.
Не знаю, як хтось інший це ро бить. Але свої са ни я ніко ли не за ли шаю на до розі. Во ни жи вуть у ме не в хаті, в най кра що му місці. Так ко лись по во ди ли ся з ху до бою, пус ка ючи взим ку до ха ти. Са ни стра шен но міня ють і виг ляд, і настрій ха ти. Особ ли во приємно про ки ну ти ся по се ред ночі й у відсвіті по чер вонілих ка хель печі (а іншо го дже ре ла зовнішнього світла прос то не має) по ба чи ти ске лет са ней у власній кімнаті. Спо чат ку не мо жеш зорієнту ва ти ся, де ти, в яко му при до рожньому при тул ку за но чу вав під час мандрівки. Потім по чи наєш ро зуміти, що це твої са ни самі собі но чу ють у твоїй хаті. І стає ду же приємно за си на ти, зна ючи, що завт ра бу де день, бу де сніг і бу дуть са ни. З ни ми ра зом тре ба бу де зро би ти кілька ду же важ ли вих справ. Відвез ти за ріку по зи че ну шатківни цю, їду чи на зад, прой ти ся поп ри колію і знай ти якусь кам’яну бри лу, щоб при тис ну ти по шат ко ва ну ка пус ту. Тре ба поїха ти до лісу і, обт ру шу ючи хма ри снігу зі сме рек, на ру ба ти плас тя - ла па тих сме ре ко вих га лу зок. Во ни бу дуть потрібні, щоб по нак ри ва ти якесь коріння, що за ли ши ло ся у ґрунті. Плас тя, хоч і не важ ке, але нес ти йо го цілий обе ре мок стра шен но нез руч но. А на са нях ду же доб ре. Прав да, обов’язко во му сиш прив’яза ти йо го шнур ком. Плас тя на тлі снігів виг ля дає ней мовірно гар но. Я хотів би цей екіпаж за пус ти ти з го ри, щоб він сам дов го їхав униз. Хай би ця рух ли ва зе ле на точ ка пе рет ну ла весь ве ле тенський ек ран сніго во го схи лу. На томість сідаю звер ху сам, по чи наю ке ру ва ти чо бо том. І під’їжджаю аж до са мої ха ти. Влетівши в ко пи цю сіна, яке я, на відміну від са ней, за ли шив зи му ва ти над ворі.
26. 11 Я дав но зро зумів, що кожній лю дині потрібно до най мен ших де та лей зна ти два-три якісь ланд шаф ти. Цих конк рет них ланд шафтів до сить, щоб мог ти ду ма ти. Бо лю ди на не мо же мис ли ти, не розс тав ля ючи певні об ра зи на відби то му на завж ди в моз ку ланд шафті. Крім то го, цих діля нок рельєфу до сить і для комбіну ван ня снів. Сни завж ди відбу ва ються на ос нові ду же рідно го, корінно го, зафіксо ва но го в первісно му ди тинстві ра зом з мо вою, краєви ду. Алхімія снів по ля гає в то му, що безліч інших фраґментів, ба че них у різні ча си в різних місцях, на но ситься на тло твоєї корінної те ри торії.
Мені ду же час то сниться мій горб у го рах, ха та, все дов ко ла неї, по руч ліси, вер хи і прірви. Щоп рав да, моє місце роз ши рюється, на си чується яки мись ди во виж ни ми де та ля ми, до бу до ва ми, ви рос та ють нові де ре ва, збільшу ються кімна ти і кількість входів, ви ходів і пе ре ходів - умож лив лю ються нові шля хи до пе реміщен ня. Зви чай но, все це за се ляється ве ли кою кількістю лю дей, які, розділив шись на якісь гру пи за інте ре са ми, роб лять щось своє. Я най частіше прос то пе ре ход жу від од них до дру гих.
Інший ар хе типічний мо тив. Я в хаті сам або з ки мось ду же близьким. Ніч, хо лод но і ти хо. Але ми знаємо, що дов ко ла - в ярах, за де ре ва ми, мо же, вже і під стіна ми - якісь озб роєні во ро ги. Ми не вми каємо світла, нас лу хаємо. Стис куємо в ру ках якусь підруч ну зброю - ножі, ко си, шнур ки, ви ла. Ча сом маємо на двох ста ро мод ну од но за ряд ну руш ни цю. У цих снах нам завж ди вдається вий ти з ото че ної ха ти че рез один з неісну ючих насп равді ви ходів і май же поп ри німі пос таті проб ра ти ся че рез сад ку дись у бік лісу. Од но го ра зу для цього навіть до ве ло ся з пнев ма тич ної руш ниці вистріли ти че рез шкло прос то в око на пад ни кові, ко ли він на ва жив ся заг ля ну ти в тем не вікно, при тис нув шись ли цем до ши би. Але от сьогодні прис нив ся справжній жах. Я вий шов уночі по ку ри ти, сто ячи під стіною. Рап том із тем ря ви виїха ло ав то і пром ча ло поміж мною і най ближ чим де ре вом. Потім ще і ще. І мені тоді все про яс ни ло ся - я по ба чив, що по ки ме не не бу ло, че рез мій сад прой шла якась міжна род на ав тот ра са. Прос то че рез сад. З відда ле ної підлісо вої ха ти моя осе ля рап том опи ни ла ся при до розі. Це бу ло гірше, ніж сотні на пад ників з руш ни ця ми. Це був жах кра ху мо го світу. Про ки нув шись, я по мо лив ся за те, щоб не до жи ти до та ких пе ремін. Щоб по мер ти пе ред тим, як наш світ має так зміни ти ся.
29. 11 Ко ли мені здається, що про тя гом кількох днів моє жит тя по чи нає на га ду ва ти клу бок скру че ної тон кої ґумки угор ки, - зап лу та ний з ба гатьох фраґментів із ба гатьма кінця ми, які не ви во дять до роз’яснен ня, - то по чи наю ду ма ти про лю дей, які про жи ли знач но складніше. А та ких більшість. Спокійне бе зе моційне порівнян ня од ноз нач но ви ка зує безх марність моєї біографії по руч з будь-якою іншою. Та то роз повідав мені ко лись ста ру гу цульську бай ку про чо ловіка, який стра шен но зму чив ся жи ти й у мо лит вах звер нув ся до Гос по да, аби Той уділив йо му якоїсь лег шої долі. Бог, зви чай но, по чув бла ган ня не щас но го і завів до ве ле тенської за ли, де бу ли поск ла ду вані хрес ти: ко жен хрест - ок ре ма до ля конк рет ної лю ди ни. Тоді доз во лив ви би ра ти чо ловікові те, що би він хотів. Той дов го приг ля дав ся та й виб рав най мен шо го і най лег шо го.
- Але ж це твій влас ний хрест, твоя до ля, чо ловіче, - ска зав Гос подь.
Так є справді.
Ми над то вра жені лю бов’ю, а рад ше жа лем до се бе, аби зро зуміти, що не потрібно нічо го іншо го від вдяч ності Твор цеві за ко жен день існу ван ня. Я по ва жаю вдяч них. Во ни радісні і добрі. Ті, хто вміє бу ти вдяч ним Твор цеві, ро зуміють, що те ж потрібне іншим йо го сот ворінням. Моя те та ка за ла, що лю дині най більше потрібна са ме вдячність. З ча сом я пе ресвідчив ся, що во на ма ла рацію. Врешті на вдяч ності три мається геть усе. То му я ро зумію лю дей, які лег ко прий ма ють да ро ва не. У цій лег кості - вдячність, а не впев неність. То му я ро зумію та кож лю дей, які да ють, не сподіва ючись навіть вдяч ності. Во ни зна ють, що ті зна ють, ко му во ни зав дя чу ють. А як ні, то дя ку ва ти Бо гу, що є такі, хто чо гось пот ре бує, а ти мо жеш да ти.
Щодо склад ності. Во на ще зає, ко ли усвідо миш, що день є да ром. Що цього дня ти об да ро ва ний, бо ти йо го прос то мав. І повірив, що твій день кра щий від інших мож ли вих та ких са мих днів. Тре ба ли ше зна ти, що ко ли нині го лод но, то то му, що бу ло си то вчо ра і бу де си то завт ра. Те са ме з хо ло дом, бо лем, відчаєм, стра хом та інши ми справжніми ре ча ми, які да ють зро зуміти, що ти ще жи вий. Най більшою мудрістю проз ву чить тоді по да ро ва на нам без уся ко го сподіван ня на вдячність прос та що ден на мо лит ва: Гос по ди! Хай бу де во ля Твоя, а не моя.
30. 11 Після дідо во го по хо ро ну я за ува жив, як різні лю ди при хо дять до ме не і поміж іншим по чи на ють обе реж но пи та ти ся про якусь тра ву до куріння. Все на га ду ва ло сю же ти фільмів про таємних нар ко манів. Зви чай но, я був пе ре ко на ний, що дідо до тра ви, яку ку рять, не має ніяко го сто сун ку, і пе ре ко ну вав у цьому всіх роз пи ту вачів. Старі сільські чо ловіки йшли геть, не віря чи в мою щирість.
Я пам’ятав, як дідо ку рив. У нього бу ла прос та, але ду же якісна люлька і гар на тор бин ка для тю тю ну. Він лю бив спи ни ти ся під час якоїсь ро бо ти, спер ти ся на са пу, ло па ту або ко су чи граблі і по фай чи ти в затінку слив ки або на за рос ло му шип ши ною гор би ку - за леж но від по го ди. Са ме під слив кою з ним став ся най важ чий на пад аст ми, вик ли ка ної дов ги ми дня ми, про ве де ни ми сво го ча су на бе тонній підлозі кар це ра, зал ля то го лізо лом.
Після на па ду дідо пе рес тав ку ри ти. Ще кілька місяців завж ди но сив у ки шені су шені слив ки, щоб їсти їх, ко ли нес терп но за хо четься ку ри ти, а ку пи дітей хо ди ли за ним і про си ли сли воч ку. Після діда за ли ши ло ся ду же ба га то май же от руй ної ма хор ки з кінця 50-х, не пов на пач ка ци га рок «Гер цеґовіна Флор» і кілька па чок ко ро теньких сиґарет з фільтром з не ви шу ка ною наз вою «Мят ниє». А про тра ву я нічо го не знав. До речі, діди при хо ди ли потім ще і ще, іноді раз на рік, іноді частіше, і про си ли як що не да ти їм тої тра ви, то хо ча б по ка за ти. Я зро зумів, що це якась таємни ця мо го діда.
Через кілька років, зви чай но ж, на стри ху, се ред са мо роб них ялин ко вих прик рас я знай шов ме та ле ве пу дел ко від львівської ще не роз чин ної ка ви. Відкрив ши, був ура же ний ви пу ще ним ди во виж ним за па хом. Так мо же пах ну ти літо в са ду, мед, розілля тий по цілю щих зе лах, най смачніші пло ди й есенції най ніжніших пе люс ток. І я зга дав цей за пах, хо ча вже ду мав, що да ле кий спо гад про нього є ще однією каз кою ди тинст ва. Дрібки цього зілля дзядзьо до да вав до своєї ма хор ки, і дим ста вав стра шен но приємним. Це пу дел ко бу ло з тією тра вою, яку шу ка ли мудрі діди. Ви яви ло ся, що во на є скар бом, вартіснішим від усього дзяд зе во го спад ку. Таємна суміш, яку він ви най шов, є ше дев ром. Во на ро бить по га ний тю тюн доб рим, а доб рий - надз ви чай ним. Дзядзьо, як би хотів і як би жив у іншім місці землі, міг би ста ти маґна том, ла уре атом і ге роєм усіх курців. На томість цей шанс він пе ре дав мені. Мо же, мені ко лись та ко го за хо четься. А сьогодні я вий маю з пу дел ка дрібоч ку зілля, домішую до гол ландсько го тю тю ну і роб лю собі свя то. І ме ди тую про дзяд зя. І ще до те пер не знаю, яких трав наміша но.
01. 12 Я люб лю час від ча су по чи та ти про жит тя свя тих. Ма ло є на світі кни жок, які б місти ли стільки ди во виж них історій. Це справжній во дос пад людських доль. Крім пов чальності, є в них і ве ли ка част ка ней мовірних сю жетів. На пев но, ана логічної збірки сю жетів у літе ра турі всіх часів і на родів знай ти важ ко.
Однак і ці жит тя, ці сю же ти мож на усис те ма ти зу ва ти, за дав шись ме тою досліди ти, як святі ста ли свя ти ми. Ви яв ляється, що, крім най го ловнішої умо ви - без сумнівної віри, потрібно бу ло ще кількох вчинків. Най го ловніший з них - гідна смерть. Са ме му че ницька, але гідна смерть - ос нов на за по ру ка то го, щоб ста ти свя тим. Святі по ми ра ли жах ли во. Всі опи си на сильства в су часній бе лет рис тиці не мо жуть зрівня ти ся з ти ми страш ни ми умо ва ми вми ран ня, які бу ли приз на чені для свя тих. Фан тас ма го ричні при дум ки ав торів цих смер тей за пе ре чу ють будь-які тверд жен ня пе симістів про те, що за ос танні ча си лю ди ста ли гірши ми. Бо тоді, на по чат ку ти ся чоліття, фан тазія і працьовитість катів не зна ли меж. Але різно ви ди смерті - це не суттєві де талі крас но го письменст ва. Го лов не те, як по во ди ли ся при ре чені на смерть. Ніхто з них не по хит нув ся, не зігнув ся і не за сумнівав ся. Во ни прий ма ли го ди ни чи хви ли ни смерті май же радісно. При чо му є речі, які не вкла да ються в наші мілкі го ло ви, - батьки ди ви ли ся на тор ту ри дітей і нав па ки. Але ніхто ні ра зу не дав сам собі подібної на го ди до відсту пу чи ма ло душ ності. По дальший шлях - пра вед не і чис те жит тя. Йо го вда ло ся дот ри ма ти ся не ба гатьом. А ті, ко му вда ло ся, діляться на дві ка те горії: ас ке ти і ті, хто щох ви ли ни до по ма гав лю дям. Інші шля хи - ве ликі звер шен ня для доб ра церк ви, тво рен ня чуд і див. І все ж мені най сим па тичніші ті святі, які при ду ма ли щось та ке, що не дає спо кою до нині.
Особливо важ ли вим для людських роз думів і роз ва жань є жит тя свя то го Си ме она Стовп ни ка. Лю ди на, яка з ти сячі життєвих мож ли вос тей виб ра ла най дивнішу - 20 років, про ве де них з мо лит вою на ви со ко му стовпі, де не мож на бу ло зро би ти жод но го зай во го ру ху. Двад цять років день у день, кож ної хви ли ни ли ше це місце. Пов не нех ту ван ня то го, що на зи вається життєви ми мож ли вос тя ми. Двад цять років ли ше два ка пус тяні лист ки на день. Ось і вся їжа. Реш ту ча су - роз мо ва з Бо гом. Жод них зовнішніх вра жень, жод них мандрівок, зустрічей і роз ваг. І що най го ловніше: жод них нарікань, не людська вит рим ка. Праг ма тик мо же наз ва ти та ке жит тя не пот ре бом, уте чею. Але насп равді Си ме он се ред тих, хто на дає жит тю хоч яко гось сен су.
Коли я по чи наю ну ди ти ся і не мо жу до че ка ти ся чо гось, що має от-от відбу ти ся, то завж ди за не по ко ю юся дум кою про Си ме она Стовп ни ка. Як бу ло йо му?
02. 12 Сьогодні зі мною став ся див ний збіг обс та вин, який мож на наз ва ти магічним. Ад же бу ває так, що ду ма ючи, мо же, навіть не усвідом ле но, про ко гось, ми вик ли каємо йо го об раз про тя гом дня ще і ще раз.
Рано я хотів чи по го ли ти ся, чи то прос то спо ло ка ти ли це. Гля нув ши в дзер ка ло, я ска зав собі: «Бо гу ми ле! Гра ба ле!» А пе ред ве чо ром зай шов у ви нар ню. І там дух Гра ба ла пе рестрів ме не зно ву (зви чай но, що він, як би мав десь з’яви ти ся, то хіба при вині). У ви нарні заїжджий чех оповів мені про смерть Гра ба ла. Історія бу ла стра шен но зво руш ли ва. І ще миліша, то му що неп рав ди ва. Але в неї вірять че хи, зем ля ки ве ли ко го Бо гу ми ла Гра ба ла. Чех оповідав та ке: ко ли Гра бал ле жав у лікарні із зне ру хом ле ни ми но га ми, то йо го при ва би ли пташ ки, які вов ту зи ли ся за вікном. Пан Бо гу мил підповз до підвікон ня і кри шив пта хам хліб з лікар ня ної пай ки. А тим ча сом чим раз більше ви хи ляв ся з вікна, підслу хо ву ючи пта шині роз мо ви. Аж до тієї миті, по ки не втра тив рівно ва ги і сам не ви летів че рез вікно, за бив шись на смерть.
Насправді дос товірно відо мо, що ста ренький Гра бал знех ту вав і ме ди ци ною, і хво ро бою, і неміччю. Мо же, хотів спро бу ва ти се бе в ролі де рев’яно го ан ге ла, яко го він опи сав, роз пи ля но го на ка вал ки на подвір’ї празької цер ковці. А мо же, йо го зак ли кав хтось із тих, хто час то з’являв ся і до нього, і до йо го діда, і та та після кількох гле чиків мо равсько го ви на - Хрис тос, Фрідріх Ве ли кий, Лао Цзи.
Грабал - на пев но, най більший по ет су час ної Чехії, який пи сав підслу хані оповідан ня. По чу те від зви чай них пра жан за лом лю ва ло ся в кри ниці ка ла бані струм ку Бо гу ми ло вої фан тазії і ста ва ло ше дев ра ми. Йо го знав цілий світ, а тим ча сом Гра бал пра цю вав або на за воді, де йо му пот ро щи ло го ло ву, або на пункті прий ому ма ку ла ту ри, ку ди всякі празькі ди ва ки зно си ли ви ко рис та ний папір. Йо го князівство - ди во виж на чеська мо ва, ви но, при ма ри й оповіді пе ре пов не них жит тям напіввар’ятів. «Бо гу ми ле! Гра ба ле!» - звер тав ся він до сво го зоб ра жен ня докірли вим го ло сом рідної ма ми. Зоб ра жен ня мов ча ло. А Бо гу мил за пи су вав історії. Він по мер то го літа, ко ли вми ра ли такі самі, як він, за су шені старці - Жак-Ів Кус то, Бу лат Окуд жа ва, ма ти Те ре за.
А сьогодні прий шов яки мись на тя ка ми до ме не, як ко лись при хо ди ли до нього інші безс мертні старці.
І що див но - май же всі лю ди, яких я по ва жаю, вже ма ли хоч який сь сто су нок із цим небіжчи ком.
04. 12 По ява та ко го яви ща, як се конд-ген ду - рин ку но ше но го одя гу, мо же вва жа ти ся однією з най ви датніших подій ос танніх років. Во но пе ре вер ну ло ба га то чо го в на шо му що ден но му житті. Пам’ятаємо, як у ра дянські ча си оде жа бу ла до сить до ро гою, більшість співгро ма дян хо ди ла в сум них од на ко вих кос тю мах, пла щах, курт ках і шап ках. На ших лю дей за ци ми де та ля ми впізна ва ли в ціло му світі так са мо без по мил ко во, як яки хось індусів або аф ри канців у національних стро ях. Се конд-генд дав дві чи три ве ли чезні мож ли вості - ма ти ба га то де ше во го одя гу, одя га ти ся всім по-різно му і най го ловніше - віднай ти щось та ке, що па сує влас не тобі.
Але в ньому за таєна і ве ли ка не без пе ка. Ад же відо мо, що одяг, як ніщо інше, аку му лює енергію своїх влас ників. Тож ко жен з нас, вдя га ючи но ше ну не зна ти ким річ, пе ре би рає на се бе решт ки чо гось доб ро го або зло го, спокійно го чи нер во во го, щас ли во го або трагічно го. Вга да ти не мож ли во ніко ли, дізна ти ся не мож ли во ніяк. Ве ли ка цир ку ляція одя го во го ду ху по чи нає на га ду ва ти то тальний кру го обіг яки хось вірусів, які вла зять у ге не тичні ко ди, ви ри ва ються з них, при хоп лю ючи із со бою щось від по пе реднього гос по да ря, і тоді з цим усім все ля ються в ко гось іншо го.
Це все прий шло мені до го ло ви, ко ли я вдя гав ся сьогодні ра но - жод ної речі, яку би я прид бав. Усе по да ро ва не, все чу же, все зі сліда ми чий огось жит тя. По да ро ва на курт ка, куп ле на в празькій крам ниці ко лоніальних то варів. Светр, який пе ред тим на ле жав відомій аванґардовій ак торці німецько го мо лодіжно го те ат ру. Со роч ка, яку но сив курдський бо рець за дер жавність влас но го на ро ду й од но час но сту дент Львівсько го універ си те ту. Аб сурдні шта ни, за ши рокі в по ясі і дур ну ва то го кольору, вру чені мені на знак виз нан ня чле на ми Мальтійсько го ор де ну. По яс, по да ро ва ний дзяд зем у день мо го се ми річчя, і на яко му я за но то ву вав кож не но ве місце, де по бу вав. Шкар пет ки, от ри мані справжнім німецьким гра фом у до да ток до квит ка на літак Люфт ган зи. Військові че ре ви ки, які бра ли участь у штурмі па ла цу пре зи ден та Грузії Звіада Гам са хурдії. А ще - по да ро ва ний кульчик, срібний перс тень, го дин ник, ніж. І при ве зе ний з Аси жу фран цис канський хрес тик. Я не ви би рав нічо го з цих ре чей са мостійно. Во ни прий шли до ме не самі з різних сторін і до нес ли час ти ни чу жих життів і доль. Але моя пе ре ва га над се конд-ген дом у то му, що я знаю, чо го мож на сподіва ти ся від кож ної з цих ре чей.
06. 12 Мій прадід був ду же су во рим до своїх дітей. Він їх не бив, але су во ро ви хо ву вав. У нас удо ма до те пер збе рег ла ся на гай ка - шістка (з шістьма шкіря ни ми пас ка ми), яка на зи ва ла ся га рап ни ком. Ме не ж ніхто не бив. Я ціле ди тинст во не знав, що це та ке. Мо же, кілька разів уда рив по руці та то, і ли ше тричі бив дід. Але ті три бит тя бу ли та ки ми див ни ми, що за пам’ята ли ся на ціле жит тя. Ба більше, ці три бит тя вар ту ва ли трьох закінче них універ си тетів.
Дідо був ду же лагідним і доб рим до ме не, але йо го на ту ра бу ла ви бу хо вою. Йо го гнів був ко рот ким, але нест рим ним, щоп рав да, не за ли шав жод них слідів у сто сун ках з людьми.
Перший раз він уда рив ме не кіссям - дер жа ком ко си так, що я аж відлетів у фо су біля колії. І це бу ло ду же вчас но. Бо на ша леній швид кості під’їжджав поїзд, а я, зовсім ма лий, пішов май же пе ред тим че рез колію, щоб зустріти діда з ко со виці.
Іншого ра зу до діда прий шли такі самі старі при ятелі і щось го во ри ли собі при столі, по пи ва ючи сме реківку. Я був з ни ми, і ко ли ме не за пи та ли щось та ке, на що я мав би ска за ти «так» або «ні», я за го во рив ся на дов ше, не за ува жу ючи, що дідам уже наб рид ло. Тоді дідо вхо пив па ли цю ков ба си і вда рив ме не вдру ге.
Третій раз був для ме не вза галі спо чат ку нез ро зумілим. Ми з дідом сиділи в хаті, па дав дощ, і не бу ло ро бо ти. До нас зай шов ро дич і, ба ла ка ючи про різне, за пи тав - де мій та то. Дідо ска зав, що не знає, а я знав, що він знає, що та то пішов з при яте ля ми в го ри, і знав навіть марш рут. І все це роз ка зав ро ди чеві. Але не до кінця, бо дістав стра шен но бо лю чий і не ви ди мий удар у якусь больову точ ку. Цього дідо нав чив ся в спеціально му вишкільно му та борі в Гол ландії. Ко ли гість пішов, дідо пе реп ро сив ме не і ска зав, щоб я ніко ли не го во рив не потрібно го.
Мене би ли ма ло. Але три уда ри зро би ли більше, ніж що ден не бит тя. Те пер я ніко ли не пе ребігаю колію пе ред поїздом, ніко ли не пе ре би ваю стар ших і вмію їх вис лу ха ти і ніко ли не відповідаю на за пи тан ня, відповіді на які насп равді не че ка ють, і ніко му не роз повідаю про марш ру ти тих, ко го люб лю.
07. 12 Сьогодні мені дорікну ли: ти, мов ляв, зро бив так-то і так-то, як ніко ли не зро бив би та кий то і та кий з лю дей, які ме не ви хо ву ва ли. От же, ку ди поділо ся це ви хо ван ня, ці нас та но ви? Я був спо чат ку шо ко ва ний - я справді не хотів, щоб бу ло так. Я хотів би бу ти та ким, як ме не вчи ли. Але че рез кілька го дин отя мив ся: «Бо же!» - по ду мав я, - таж ме не ви хо ву ва ло стільки різних надз ви чай них лю дей. Я всіх їх лю бив, усіма за хоп лю вав ся і від кож но го щось пе рей мав, щось за пам’ято ву вав. Але самі ці лю ди бу ли настільки різні, що час то не мог ли по ро зуміти ся один з од ним. У ди тинстві я цього не ба чив, бо не ро зумів. А те пер усвідом люю, що певні мої ви хо ва телі, від яких я взяв од на ко во ба га то, прос то бу ли обопільни ми ви нят ка ми. То му ро би ти вис но вок за яки мось од ним, як ка жуть криміналісти, епізо дом не ко рект но, не логічно і не мож ли во.
До то го ж тре ба вра хо ву ва ти, що, крім жи вих ро дичів, на ме не без по се редньо впли ва ли ще два не за пе речні чин ни ки - го лос крові, ди во вижні пе рек ру чен ня спад ко вості і, зви чай но ж, міфи - історії про тих, ко го я не зас тав у житті, але без ко го не уяв ляю сво го світо ба чен ня.
От хоч би та ка історія про пра баб цю. Ко ли прадід, який тут, у Га ли чині, більше не міг за ли ша ти ся че рез заг ро зу, то Шеп тицький зумів ви вез ти йо го до Аме ри ки. Че рез пев ний час ту ди приїха ла пра баб ця. Во на за жи ла в ма ленько му містеч ку і як жінка свя ще ни ка му си ла бра ти участь у то ва рисько му житті. Але пра баб ця ма ла од ну важ ли ву пот ре бу - во на ду же ба га то ку ри ла. А в Аме риці тоді куріння жінки вва жа ло ся чи мось жах ли вим. Ку ри ти в то ва ристві бу ло прос то за бо ро не но. Пра баб ця ж не мог ла вит ри ма ти і півго ди ни без сиґаре ти. Во на ду же лю би ла сво го чо ловіка, але терпіти та ко го зну щан ня не змог ла. По був ши тро хи в Аме риці, во на заб ра ла на род же ну там ди ти ну і вер ну ла ся на батьківщи ну. На завж ди. Во на далі ку ри ла, потім по мер ла від ра ку ле генів. Це бу ло пе ред ба чу ва ним, але врешті не обов’язко вим. Обов’язко вим бу ло не ми ри ти ся з при му сом і дик та том суспільних за бо рон. І що на це ска за ти? Як логічно оп рав да ти її крок, як тим па че спро ек ту ва ти це все на пот рак ту ван ня моїх вчинків? І на те, що в яко мусь епізоді я не був подібний на та ко го-то і та ко го, хто ме не ви хо ву вав.
08. 12 У спортс менів є та ка див на хво ро ба сер ця - во но по чи нає боліти, ко ли змен шу ються на ван та жен ня.
Це на га дує мені влас не співжит тя з ба гатьма чо ловіка ми, яких я стра шен но люб лю. Пе ре важ но я ба чу ся з ни ми, ми ра зом тра ти мо час один од но го - щось ро би мо, го во ри мо, блаз нюємо, ку дись їде мо, щось ви пи ваємо. Жит тя три ває, ми нає і та не. Це те, що у спортс менів є на ван та жен ням. Так бу ває завж ди… Але іноді їх не ма, во ни десь поділи ся. І тоді, без звич но го на ван та жен ня, по чи нає боліти сер це. За тис ка ються ле гені і все, що на ле жить до ди хальних шляхів. Бра кує повітря. Ти за гост ре но по чи наєш ро зуміти, що без кількох Юрків, Олегів, Влодків, Андріїв, Іванів, Ро манів, Бог данів не мо жеш вит ри ма ти влас ної до ро ги. Ба чиш, як без них пе рет во рюєшся на айс берґ, при тяг не ний у який сь ду ренський порт, щоб бу ти роз топ ле ним і ви пи тим нез на ни ми чу жи ми людьми. Як що я ча сом шко дую, що не є жінкою, то ли ше то му, що не мо жу бу ти всім для кількох чо ловіків, які варті то го, щоб при хи ли ти їм до ніг не бо. Пек ло - це інші лю ди. Так ска зав хтось, не по ду мав ши. Бо інші лю ди - це рай. Інші лю ди, точніше ті лю ди, про яких ідеться, це та стріла в грудній клітці, яка му ляє, але як що її ви тяг ну ти, то пом реш.
І як що вар то на щось вит ра ча ти до ро гоцінне жит тя, то влас не для цього - ба чи ти, чу ти, відчу ва ти, до тор ка ти ся. Хай це без сен со во, хай це не дасть жод но го ре зульта ту - не бу дуть збу до вані ха ти, не ви рос те сад, не на ро дяться діти. Хай від усього ли шаться ли ше рубці на тілі і на серці. Але, віддав ши цим лю дям час ти ну влас ної долі, по да руєш май бутнє тим дітям, які вже є. Во ни бу дуть зна ти, що та то знав, що ро бить.
Твоє ма леньке пар ти занське військо не оку пує жод ної но вої те ри торії, але во но існує для то го, щоб не до пус ти ти оку пантів на ва шу рідну зем лю. Бо во на дійсно ва ша. І ви або ми ніко ли не змо же мо влаш ту ва ти на цьому об рив ку тверді пек ла. Тут, навіть не хо тя чи, мож ли вий ли ше рай.
09. 12 Я за те, щоб більшість про вин про ща ти. Я за те, щоб не діли ти суспільство на вин них і не вин них. Але… Сьогодні я зіткнув ся з ви явом то го, що ме не на ля ка ло де сять років то му. Бу ло все так. Бу ла ук раїнська ре во люція. Ми, львівські сту ден ти, ро би ли якусь ду же ри зи ко ва ну акцію в Києві. Про ти нас вий шов підрозділ омо ну. Це страш но, але для більшості з нас бу ло звич ним. То го дня в міліції з’явив ся сумнів. Во ни не по ча ли відра зу би ти. Кількох керівників сту дентсько го за го ну, і ме не в то му числі, за па ку ва ли до ав то мобіля і при вез ли до най ви що го керівницт ва си ло вих струк тур Києва. Там бу ли такі лю ди, прізви ща яких тоді бу ли сим во ла ми на сильства, а сьогодні їх не вар то на зи ва ти, бо во ни предс тав ля ють най ви ще керівницт во країни. І от тоді в тій бесіді де сять років то му я рап то во зро зумів - нас та не та кий час, за який ми влас не бо ре мо ся, ко ли мені до ве деться до ка зу ва ти та ким от осо бам свою при хильність до Ук раїнської не за леж ної дер жа ви. Я зро зумів, що ні мої аб со лют но ук раїнські пе ре ко нан ня, ні без сумнівне патріотич не ви хо ван ня, ні те, що роб лю я те пер, щоб та Ук раїна бу ла, ні те, що ро би ли всі в ро дині, - ніщо не за хис тить ме не від си ту ації, ко ли до ве деться цим са мим ге не ра лам і їхнім лю дям до ка зу ва ти, що я - за Ук раїну і за дер жавність. Це аб сурд но, але са ме такі аб сурдні речі пе ре важ но справд жу ються. І сьогодні я це відчув уже як ре альність. Я за те, щоб про ща ти, я про ти то го, щоб ро би ти ревізію біографій, але я хо чу, здається, цілком нор мально го - щоб про щені ро зуміли, що їх прос ти ли, щоб винні зна ли, що во ни винні і не пом но жу ва ли своєї про ви ни. Я не хо чу до ка зу ва ти лю дям, які сво го ча су не зна ти що вит во ря ли, що я за цю країну і за цю дер жа ву. Не хо чу, щоб ко лишні во ро ги вирішу ва ли, що я зро бив для сво го на ро ду. І не хо чу нічо го відповіда ти хлоп чи кам із спецс луж би, які бу ли ком со мольця ми до ос таннього, а те пер обо ро ня ють без пе ку моєї країни. Навіть як що я прог рав най більшу гру у своєму житті і ста ло ся не зовсім так, як ми хотіли, я і мої ко лишні со рат ни ки не по винні ду ма ти про те, як вик ру ти ти ся від на падів фар бо ва них лисів і панів коцьких.
14. 12 Ми звик ли вва жа ти, що різно манітні літні за готівлі конфітюр, са латів, по вид ла, осінні соління і ма ри ну ван ня, всі ці помідо ри, огірки, гри би, че рез які но ча ми не сплять жінки, - лиш би зро би ти все на зи му - це особ ливість на шо го спо со бу жит тя. Що ніби то в си то му світі та ко го до машні гос по дині і в гадці не ма ють, бо аб со лют но все мож на ку пи ти в най ближчій про дук товій крам ниці або свіже, або та ке от за кон сер во ва не. І до пев ної міри це дійсно так. Більшості жінок у Європі чи Аме риці ніза що не вда ло ся б пе ре ко на ти се бе так нап ру жу ва ти ся влітку і во се ни, аби бу ти впев не ною, що сім’я пе ре бу де зи му і по ча ток вес ни, не відчу ва ючи бра ку плодів. Але в цього арґумен ту є конт рарґумент, який по ру шує йо го аб со лютність.
Виявляється - це я довідав ся від справжніх аме ри канців - що те са ме роб лять їх дідусі й ба бусі, котрі пе ре жи ли ве ли ку деп ресію 30-х років і запізна ли, що та ке го лод, кот рий не за ле жить від те бе, але до яко го мож на при го ту ва ти ся. Лю ди, які зна ють, що та ке го лод - не кілька ден на відсутність їжі в якійсь екст ре мальній си ту ації, а три ва ле не доїдан ня, постійна дум ка про їжу, - ніко ли не пе рес та нуть бу ти обач ни ми і пе ред бач ли ви ми сто сов но за па су. Бо за пас, як ка жуть наші лю ди, біди не чи нить.
Я теж роб лю со ки з яб лук на зи му. По яс нюю собі це тим, що інак ше яб лу ка зіпсу ються. Але насп равді прос то знаю, що не змо жу ку пу ва ти такі потрібні дітям со ки. І спра ва не в зимі, а в то му, що не ма мож ли вості жи ти лег ко важ но. Я навіть ще гірший. Я не мо жу відріза ти шма то чок м’яса і з’їсти йо го з хлібом на сніда нок. Бо ко ли є м’ясо, я усвідом люю, що во но ви пад ко ве і ско ро скінчиться. Як який сь удав, я волію не їсти ні хліба, ні нічо го іншо го, лиш за ковт ну ти мак си мальну порцію м’яса. Хай йо го вис та чить на дов го моєму ор ганізмові.
Пам’ятаю ще та кий штрих. Був мос ковський путч. Бу ло чер го ве пот рясіння і не по ро зуміння - що ж діється? Я був тоді в го рах. І я не відхо див від радіо, слу ха ючи пе ребіг кож ної го ди ни. А там тешні лю ди цього не ро би ли. Во ни сто яли в черзі за хлібом, щоб ма ти су харів на дов го.
15. 12 У ба гатьох із нас є якась таємна ма па - во на мо же бу ти дійсно ма пою, мо же бу ти ма люн ком від ру ки, мо же бу ти яко юсь фо тог рафією або ілюст рацією в книжці, яки мось ма люн ком в ат ласі, схе мою в ен цик ло педії. Мо же бу ти ста рою зним кою з нез най оми ми людьми або чиєюсь кар ти ною. Ча сом ця ма па мо же бу ти навіть об ра зом яко гось ав то ра, пам’ятни ком чи навіть скве ром. Ця ма па мо же існу ва ти у виг ляді ста ро го свет ра, лож ки, стер то го но жа або над щерб ле но го гор нят ка. Во на мо же бу ти роз чи не на в пев но му сорті ви на чи подрібне на і пе ре ме ле на ра зом з ка вою спеціально го ґатун ку. Я вже не ка жу про спеції і пар фу ми, кілька слів, на пи са них яки мось шриф том, гер барії і нумізма тичні або філа телістичні ко лекції. Про стри хи і пив ниці, про ліжка і ко мо ди, про ме лодії і фор теп’яно.
Вона мо же но си ти ся в лиці якоїсь лю ди ни, ча сом нез на ної, а мо же бу ти ви би тою епітафією на чиємусь гробівці. От же, ця таємна ма па мо же бу ти за шиф ро ва на в будь-чо му. Єди не, що їх усіх єднає, - це те, що во ни вка зу ють тобі до ро гу до тво го пер со нально го втра че но го раю. Це схе ма тво го раю і спосіб ту ди доб ра ти ся.
У ме не теж є та ка ма па. Я виріс на бал коні. Моя те та зро би ла з цього бал ко на щось ней мовірне. Він був ве ли кий і за рос лий ви ног ра дом. І ви хо див на три сто ро ни світу. А те та бу ла най ди во вижнішою квітни кар кою у світі. Їй ніко ли не йшло ся про розмір квітни ка, бо не йшло ся про те, щоб квітів бу ло ба га то. Во на хотіла лиш то го, щоб бу ло ба га то квітів усіх видів. У кількох пу дел ках і зад ро то ва них макітрах рос ло кілька со тень най ек зо тичніших рос лин. Во на звідусіль роз до бу ва ла хо ча б од ну насіни ну ней мовірно див ної рос ли ни. Во на більше не пот ре бу ва ла. Од на насіни на - од на рос ли на. Та кий був прин цип. Насіння їй при си ла ли в лис тах квітни карі з усього світу. Бал кон, на яко му я виріс, був подібний на тропічне уз бе реж жя. Бра ку ва ло ли ше рифів. Я ку пав ся у балії, вис тав леній на сон це, аби нагріла ся во да. Потім ця во да, як і в джунґлях, ви ко рис то ву ва ла ся для по ли ван ня рос лин.
Коли те та по мер ла, я пе ре ма лю вав собі схе му її го ро ду. По на пи су вав усі наз ви. Це моя ма па втра че но го раю. Я грію се бе дум кою, що ко лись зумію відтво ри ти весь цей рай на іншо му бал коні.
16. 12 Ще нав ча ючись на біологічно му фа культеті, я за ува жив, що са ма біологія є настільки ж фун да мен тальною підста вою освіти, світо ба чен ня і ро зуміння філо софських по бу дов, логічних конст рукцій і навіть ху дожньої твор чості, ме та фор, як ще, мо же, лінгвісти ка. Біологія мо же бу ти прос то ба зою для всього, що потрібно го лові. Але я зустрів сьогодні, че рез ба га то років од но го од но курс ни ка біоло га, який змінив про фесію, і зга дав усю сис те му своїх спос те ре жень про вплив різних біологічних на ук на психіку.
Ентомологи (ко ма хоз навці) завж ди ста ють ко лекціоне ра ми. При то му ко лекціоне ра ми за сут тю - во ни ко лекціону ють все, навіть при го ди і вра жен ня, й уміло їх сис те ма ти зу ють. Бо таніки різні. Одні пе рет во рю ються май же на філо логів, інші ста ють еру до ва ни ми прак ти ка ми - го род ни ка ми, садівни ка ми, гри ба ря ми і квітни ка ря ми, а треті ста ють прос то знав ця ми всіх за ка пелків яко гось реґіону, зна ють точ но, де що рос те.
Окрема ка те горія - це всі фахівці, що пра цю ють з мікрос ко пом. Свої див но ти ви роб ля ються у гер пе то логів, іхтіологів і фізіологів. Але цілком ок ре мо сто ять орніто ло ги - ті, хто пильнує за пта ха ми. Виріши ти бу ти орніто ло гом - вже оз на ка нестійкої психіки. Орніто логів мож на вирізни ти од ра зу і без по мил ко во. Во ни не пов торні. Їх щось відри ває від землі до не ба. Во ни, на пев но, зап ря га ють птахів у невідо мо що і їздять десь там ци ми уп ря жа ми. Орніто ло ги не ба чать землі - лиш не бо, верхів’я де рев. Це їхнє коріння. По ду май те самі: ра ху ва ти ти сячні зграї, які ру ха ються, за їх кон ту ра ми, ви ра хо ву ва ти марш ру ти між на ми і Аф ри кою, кільцю ва ти злов ле них птахів і діста ва ти те лег ра ми з ост ро ва Яви, як що ця пта ха там ум ре, відрізня ти двад цять відтінків ро же во го на пір’ячку, яке на че ревці. Ви чис ля ти гнізда, різно ве ликі і різно кольорові яй ця. Постійно ди ви ти ся в біноклі, лор не ти і про зорні тру би. Зна ти, на яку елект рич ку сісти, щоб зас та ти міґру ючу зграю на певній станції. Це все не сприяє нор мально му психічно му ста нові.
Я знаю це з влас но го досвіду співісну ван ня з пта ха ми: дроз ди об’їли яго ди з кущів, які об би рав я, во ро ни завж ди сиділи на бу дин ку пе ред моїм вікном, го робці не пус ка ли ластівок у їхні гнізда на моїм бал коні, грач вто пив ся у моїй бочці з во дою, во ро на жи ла у ме не дов ший час, мої діти знай шли за мерз ло го па пу гу, який потім вільно літав по цілій хаті, бузько, зне си ле ний пе рельотом, упав на мій пост в армії, го лу би, яких сусіди сма жи ли на су бо ту, жу ра вель, який при летів до мо го лісу че рез бом бар до ва ну Сербію, во ро ни, в яких я за би рав горіхи в армії… Як що рос ли ни - це по нят тя, тва ри ни - об ра зи, то пта хи - сим во ли і зна ки. Я не зди ву вав ся, що знай омий орніто лог став те оло гом. Бо пта хи чи мось подібні на ан гелів.
17. 12 У ди тинстві цього ніхто не ро зуміє. У ди тинстві це сприй мається як див на слабість батька. Ди ти на не мо же усвідо ми ти, як мож на на ма га ти ся роз тяг ну ти ніч, ад же діти ча сом не мо жуть до че ка ти ся завт ра. Діти вста ють ра но і хо чуть ля га ти спа ти як най пізніше. Так са мо у ранній мо ло дості. Ви дається, що ме дичні свідчен ня про не обхідність сну є бзду ра ми. Але потім… Потім нес подіва но нас тає мо мент, ко ли по чи наєш ро зуміти, що єди не, чо го тобі ніко ли не вис та ча ти ме най ближчі кілька де сят років, - це сон. Ти ще мо жеш пра цю ва ти но ча ми, ще мо жеш удень після нес пан ня зібра ти ся із си ла ми і бу ти пра цез дат ним. Ти мо жеш навіть, бу ду чи стра шен но зму че ним, рап том виріши ти не ля га ти спа ти, ко ли є та ка мож ливість, а по ди ви ти ся вартісне кіно, по чи та ти якусь книж ку, по пи ти з при яте ля ми, по ко ха ти ся. Од нак усього цього ен тузіазму вис та чить не на дов го. Бо ко ли тобі вже до сить років, але ти ще не ста рий, то кілька го дин спан ня - твій скарб, зай ва го ди на - розкіш, а півдо би сну - нав’язли ва мрія. Ад же ли ше тут ти мо жеш пе ре бу ти па узу між нас ко ка ми дов же лез но го спис ку аґре сорів. Тобі навіть не кон че потрібні сни. Хо ча сни ви яв ля ються най кра щим, що ти мо жеш от ри ма ти на цьому відтин ку жит тя, тобі до сить про вал ля. Як ото че ний паст ка ми звірок, ти повільно про би раєшся до ліжка і зни каєш у норі. У тем ряві, гли бині, щільноті й тісноті. Ти за люб ки стаєш їжа ком, кро том, зем но вод ним, ли чин кою, які не тям лять, що ро биться дов ко ла. Ти праг неш по вер ну ти ся в теп ло і стислість, які відда лені навіть від ди тинст ва. Ту ди, де впер тя в стіни рівноз нач но щас тю. Де мо жеш бу ти, існу ва ти у формі ци бульки, або ко ре ня, або насіни ни. І тоді лиш од не те бе не по коїть - що завт ра зно ву бу де день. Що те бе освітлять, оро сять і розігріють. Уранці в те бе бу де кілька хви лин най мрійливішої ра дості, ти пе ре бу ва ти меш у всіх стадіях ви бу ху - включ но з мо мен том тиші, включ но з роз тис кан ням і стис кан ням повітря. Бо кілька хви лин ти зна ти меш, що вже май же не спиш, але ще мож на. Кілька най на пов неніших жит тям хви лин пе ред тим, як відкри ються очі і ти по дя куєш Бо гові за те, що знов по ба чив світло.
19. 12 Ко жен сніг - це пе ре довсім об’єм. Але ко жен сніго пад - це рух, ди наміка. То му сніг вимірюється сан ти мет ра ми товщі і кубічни ми мет ра ми, а сніго пад - ча сом і інтен сивністю. Тоб то в кож но го сніго па ду му сить бу ти свій хро но метр - піско вий го дин ник, клеп сид ра, зміна товщі снігу на да ху, іншій не зай маній ділянці чи ме те оро логічній станції. Час, по ки па дає сніг, му сить вміща ти ся у чийсь інший час. І він це ду же вда ло ро бить.
Була зи ма без снігу. Хо ча місто, пе ре на си че не най різно манітніши ми де та ля ми, по во ди ло ся так, ніби точ но зна ло - не за ба ром бу де сніго пад. І він по чав ся за кілька го дин пе ред тим, як ста ло тем но. За п’ятнад цять хви лин усе ста ло білим. Спо чат ку в повітрі, а лиш потім - на пло щи нах. Хо ча ко ли біло в повітрі - вер ти кально, то здається, ніби ду же біло і на пло щи нах - го ри зон тально або де що по хи ло. Че рез ще тро хи ча су сніг наз би рав ся на склад ках - між гілка ми у рин вах, на бал ко нах. Ще че рез пев ний проміжок відра хо ва но го ча су сніг уже на ли пав навіть на тих лініях, де не мож ли во ле жа ти, а тре ба лип ну ти і три ма ти ся. Нас туп ний жест снігу - він уподібнив ся до па ву ти ни, тоб то об волікав якісь не ви димі ос но ви розікла де них у повітрі ге омет рич них фігур зі слаб ко ви ра же ни ми кон ту ра ми. Скажімо, де ре ва і лінії ко мунікацій. Ще тро хи, і рівень снігу по чав до ла ти стов бу ри. Пе ре довсім по чав із пнів - во ни най скор ше ста ли не помітни ми, прик ри ти ми.
І тут рап том усе при пи ни ло ся і пе реміни ло ся на про ти лежність - по лег ше но розійшли ся по рожні хмар ки, які ви ки ну ли весь свій за пас снігу, про яс ни ло ся. По ча ло гріти сон це. Весь шар снігу та нув, не за леж но від то го, на якій по верхні він на ко пи чив ся - го ри зон тальній, вер ти кальній, по хилій чи ме рехт ливій. В один мо мент сніг по чав ро би ти ся во дою. Зміни ли ся го дин ни ки - тай мер снігу пе рет во рив ся на клеп сид ру теп лої во ди. І тоді я зустрів ба бу сю. Во на йшла ду же повільно. По хліб і мо ло ко. Крок за кро ком до ла ла во на цих півкіло мет ра. Во на вий шла з ха ти ще пе ред сніго па дом, а те пер, ко ли вже все то пи ло ся, - вер та ла ся. Во на бу ла най дос ко налішим хро но мет ром, су пер ме те оділян кою. На її ста ро мод но му, ще пе ред воєнно му ка пе люш ку зафіксу ва ло ся все, що відбу ло ся за ос тан ню го ди ну - двад цять сан ти метрів снігу, котрі ви па ли щільно, але не то пи ли ся на цій ав то номній ділянці. І баб ця, і її ка пе люх, і рівень снігу на ньому бу ли ар хаїзмом, як і ко жен тай мер, який за вер шив свій відлік.
20. 12 Це бу ло трид цять років то му. Точ но пам’ятаю, бо спра цю вав той са мий про яв ник - страш но інтен сив ний сніг. Ко ли по чи нав па да ти та кий гус тий сніг, то на на шу го ру - до ро гою, вик ла де ною ще австрійським камінням і вздовж якої бу ло прок ла де но фо су, по якій влітку стіка ла во да, а взим ку зби рав ся сніг, то тією до ро гою, ко ли по чи нав па да ти сніг, на на шу го ру обов’язко во ви хо див один і той са мий чо ловік. Він мав дов гу си ву бо ро ду, завж ди був уб ра ний у фу фай ку і кир за ки. В ру ках три мав кир зо ву ж тор бу, подібну не на мішок, а на теч ку. Це був єди ний манд ро ва ний жеб рак, який з’являв ся на нашій горі. У нього був свій па роль: «Дай те ка лин ки», - ка зав жеб рак. Йо му да ва ли пуч ки ка ли ни, нарізані з-під снігу, ко ли яго ди со лодкі, нап ру жені і го тові вистріли ти со ком від кож но го не обач но го до тор ку. Зви чай но, що ка ли на бу ла яко юсь надз ви чай но гли бо кою ме та фо рою. Навіть дип ло матією. Про ся чи ли ше ка ли ни, він ви да вав ся не про ха чем, а ви ко нав цем якоїсь нез ви чай ної і нез ро зумілої місії. І дип ло матія по ля га ла в то му, що, крім ка ли ни, йо му да ва ли по обіда ти, ви пи ти чар ку сме ре ко вої настійки, тро хи яб лук, пу чок час ни ку, яки хось су ше них яб лук або сли вок чи грибів у дов го му ко рич не во му кон верті, в яких з Вар ша ви при си ла ли га зе ту «На ше сло во».
Але ве ли ка мудрість манд ро ва но го бу ла в тім, що про сив він лиш то го, що ко жен мав, але во но не бу ло не обхідним. Бо ко жен, хто зрізав ка ли ну з-під снігу, міг обійти ся без неї тоді, ко ли слід бу ло відда ти її чо ловікові зі снігу.
Згодом я по ба чив, що все дов ко ла на шої ха ти три мається на цьому прин ципі - да ти тим, хто про сить, те, що мо жеш відда ти, але про си ти, вміти про си ти лиш те, що тобі дійсно мо жуть да ти. Це влас не те, що на зи вається еко логією - знан ням про жит тя в однім спільнім домі.
Мурашки прок ла да ли свої шля хи че рез цу кор, і їх ніхто не то пив, миші гриз ли горіхи, оси ви бу до ву ва ли гнізда на стри ху в теплі, яст ру би мог ли собі ви би ра ти яки хось кур чат, їжа кам і ву жам ста ви ло ся мо ло ко в тарілочці. Пта хам за ли ша ло ся час ти ну чор ної го ро би ни. Ли ликів ніхто не зга няв з піддаш шя. Зайці прибіга ли по ко ру і решт ки ка пус ти. Для сарн і оленів завж ди зна хо ди ли ся се ред зи ми сіно і сіль. Кро тячі но ри не за ли ва ли ся ок ро пом.
Ми всі жи ли ра зом, усім усього вис та ча ло, і всі бу ли щас ли ви ми. Ми мог ли пок ла да ти ся один на од но го. І мог ли ут ри му ва ти спільни ми зу сил ля ми не од но го манд ро ва но го, який про сив ли ше ка ли ни з-під снігу, а от ри му вав знач но більше.
21. 12 Сьогодні мо роз. Я вбра ний до сить лег ко - без подвійних штанів, без свет ра і в осінній куртці. На но гах - тонкі че ре ви ки, на го лові бе рет. Без ша ли ка і без ру ка виць. Я ба га то ход жу по дворі, але мені не хо лод но. І я не мо жу зро зуміти, чо му навіть при та ко му мо розі в армії стра шен но мерз. Хоч був знач но кра ще вбра ний. Мерз ли всі, до сить бу ло пос то яти го ди ну на снігу, і вже відліта ли но ги, ру ки пе ре мер за ли від кількох хви лин без ру ка виць, хо лод но бу ло всю ди. Вид но, кількість внутрішнього теп ла якось за ле жить від сту пе ня вільності, від за леж ності чи сво бо ди.
В армії я щи ро був пе ре ко на ний, що пек ло зовсім не га ря че, а нав па ки - стра шен но сту де не. Ми жи ли в броньови ках і в спе ку. Тоді все ре дині залізно го пу дел ка бу ло май же 80°. На броні ми сма жи ли яєчню, ру ки постійно бу ли по пе чені від не обач но го до тор ку до пе регріто го ме та лу. Але все це зда ва ло ся по верх не вим - тоб то та ким, що впли ває ли ше на твою по верх ню, твою обо лон ку. Ра зи ло, ни щи ло і му чи ло ли ше шкіру. Хо лод був знач но гли биннішим і пер шоп ри чин ним. Най суттєвіше він ви по рож ню вав те бе - щоб са мо му ста ти вмістом твоєї фор ми під час ба га то ден них ав то ном них виїздів. Ав то номні - це оз на чає ли ше те бе, твій БТР, ли ше ма ле сенький ґене ра тор для радіостанції, який не мо же да ти теп ла, ли ше сніги, мо роз і ліси. Тоді по чи на ло ся пек ло. Тоді пек ло. Пек ло зсе ре ди ни, від кос тей, ти відчу вав кож ну свою кліти ну, на че пляш ку з во дою, вис тав ле ну на мо роз. По чи нав ся відчай, від яко го міг тіка ти, але не міг утек ти. Бо теп ла ніде не бу ло, а в тобі був лід.
Я вис ка ку вав з теп ло го пан цер ни ка, на внутрішніх стінах яко го по рос та ла кри га, у відкри ту ніч, бо зда ва ло ся, що все ре дині мо роз те бе за ду шить, а ще хо лодніший відкри тий простір не та кий страш ний, як замк нутість і скутість. За мер за ло на лід усе, що бу ло у флязі, за мер зав хліб, за мер зав навіть папір. Наз ва ти це хо ло дом я не на ва жу ся. Це бу ло ме жею, бо лем, чис то тою, вис вя чен ням, но во на род жен ням. Це бу ло жит тям. І са ме це бу ло пек лом. Бо во но бу ло нескінченністю, без межністю, конст рукцією і зву чан ням цілко ви тої тиші. Це бу ло бе зумст вом. Мо роз ро бив із на ших голів калік. Але ця історія бу де вже завт ра.
22. 12 От же - сьогодні про дов жен ня історії про мо роз. Про те, як він ро бить з лю ди ни бе зум ця.
Я ба га то разів ба чив, як ла ма ли лю дей - хо ло дом, бит тям, бо лем, хво ро бою, зах ланністю, стра хом, смер тю близьких, бідністю, при ни жен ням, ла ма ли ло па та ми, відра ми з лізо лом, на сильством і підсту пом, брех нею і бай дужістю. Я ба чив, як ла ма ли і як лю ди ла ма ли ся або ні.
Але лиш раз я ба чив, ко ли цілком прис той на лю ди на зла ма ла ся так, що пе рес та ла на га ду ва ти лю ди ну. Навіть че рез рік у нього не відно ви ли ся мо ва, інто нації, го лос, пог ляд, хо да і ру хи. В нього зміни ло ся щось у го лові. І зла мав йо го мо роз. Без до ган ний та інтеліґентний, сприт ний і елеґантний офіцер з Піте ра поїхав з на ми в тріскучі мо ро зи в північні ліси. Йо го по са ди ли на один із бе те ерів. Він три мав ся і по во див ся на ди во доб ре, пра вильно і гідно. На ша ко ло на мча ла без меж ни ми ліса ми. Пра ви ло бу ло та ке, що тре ба бу ло доїха ти до пев но го місця, нез ва жа ючи на втра ти. Тоб то про тих, хто по до розі за ли шав ся, ніхто не дбав.
І от БТР із без до ган ним офіце ром зіпсу вав ся десь у най глибшій пущі. Троє лю дей за ли ши ло ся по се ред снігів і стокіло мет ро вих лісів ра зом із тон на ми аб со лют но не ужит ко во го ме та лу, який, од нак, не мож на бу ло по ки ну ти. Схо вок пе рет во рив ся на паст ку. По над тиж день про сиділи во ни без їжі, без теп ла, без вісток і чу ток, без го дин ни ка і ро зуміння, що діється. Умо ви бу ли такі, що хо лод був жах ли вий, але не да вав їм мож ли вості по мер ти. Жит тя пе рей шло в інший вимір - мінімально го жевріння на межі зга сан ня. Ми ж доїха ли до місця і пра цю ва ли в та ко му ж хо лоді цілий тиж день. Але ми пра цю ва ли. Ми мерз ли, але не зби ра ли ся вми ра ти. В нас не бу ло на це ча су.
Коли че рез тиж день ми по ча ли виз би ру ва ти своїх по губ ле них і діста ли ся на решті до цього бе те ера, то на офіце ра бу ло тяж ко ди ви ти ся. Він став звірком, він не міг го во ри ти, ду ма ти, ру ха ти ся. Щось та ко го, як в оповідан нях Дже ка Лон до на. У нього за мерз ли і згас ли очі. Він пе рес тав бу ти муд рим, доб рим і ак тив ним. В нього за мерз ли мо зок і всі відчут тя. Ми во ди ли йо го, як сліпо го й німо го па раліти ка. Ко ли ж він зігрівся, то не пе рес тав бу ти за мо ро же ним.
Так бу ває з фрук та ми, які в стані за мо ро жен ня мо жуть зберіга ти ся свіжи ми ду же дов го, а ко ли роз мерз нуться, то не ста ють справжніми. Їх мож на вжи ва ти ли ше до ком по ту і то ду же ско ро, бо інак ше згни ють.
23. 12 Ос таннім ча сом у ме не стер ло ся не ли ше відчут тя різниці між ок ре ми ми ро ка ми, а й дня ми тиж ня. То му по нят тя «недільна про гу лян ка» ста ло моїм влас ним ар хаїзмом. І не ма в то му нічо го див но го, що ця недільна про гу лян ка відбу ла ся в чет вер. Урешті день був сьогодні для про ходів як най кра щий - со няч ний, сніжний, мо роз ний. Сніг особ ли во сприяє мандрівкам, бо змінює простір - ро бить йо го пор це ля новішим - поділе ним, порційним, відго род же ним у різних своїх фраґмен тах. Я опи нив ся в най кра що му рай оні на шо го міста. Це нез ви чай ний рай он магічних квар талів спра ва від не ве ли ко го пар ку, ліво руч від колії. Ди во виж ний світ іншо го міста, спокійних ву ли чок, яки ми мож на хо ди ти, кон ку ру ючи з ав та ми, вілл і садів. Най цікавіше - вілли. Ни ми цей ку ток землі пе ре на си че ний.
Їх ду же ба га то, і всі во ни різні. Кож на з цих вілл є ілюст рацією до дов гої історії. В кожній з цих історій при сутні вступ, роз ви ток, злет, кульмінація, стабільність, тоді за не пад. Спо чат ку не помітний, а далі стрімкий, який ле тить до руїни. Зда ва ло ся б, що кінець історії. Але не тут, бо вілли стійкі і дов говічні. То му старі історії зміню ються но ви ми. І все по чи нається спо чат ку - за дум, злет, кульмінація, стабільність. Вже на пе ред відо мо, що за не пад бу де теж. Без пев но го прис ма ку за не па ду такі бу дин ки втра ча ють смак. Особ ли во ціка во ди ви ти ся, як ця кож на вілла ста ва ла втілен ням чиїхось уяв лень про іде альний бу ди нок. У ко гось з’явля лась ідея влас но го па ла цу. Пе ре важ но він був відоб ра жен ням яки хось віденських, празьких, краківських або хо ча б львівських мрій. Але влас ни ки не доб ре собі уяв ля ли, як са ме їхня мрія ма ла б виг ля да ти. То му за спра ву бра ли ся будівничі. Їх дра ми теж вкар бу ва ли ся в кож но му бу дин ку. Во ни, ці бу дин ки, є насп равді втілен ням усього, що не вда ло ся в житті цим архітек то рам, будівельни кам, інже не рам і де ко ра то рам.
І все ж во ни ду же вдалі. Це на ше щас тя, що є у місті та ка ма ленька те ри торія. І це щас тя, що ту ди мож на піти на недільну про гу лян ку. Навіть як що во на при па дає на чет вер.
24. 12 У ме не дав но бу ла мрія, про яку я впер ше на ва жу ся го во ри ти сьогодні. Ще кілька років то му я по ба чив, як лю ди му чаться від деп ресії і як я мо жу їм до по мог ти. У ме не з’яви ла ся ідея спеціально го пансіона ту, де б ліку ва ла ся деп ресія. Хо чу зби ра ти тих, хто цього пот ре бує і ви во зи ти їх у го ри. В будь-яку по ру ро ку. Хай навіть у такі мо ро зи, як те пер. Це, мо же, і ліпше, бо студінь висвітлює всілякі психічні тем но ти і тіні. Все, от же, мог ло би виг ля да ти так: я даю ого ло шен ня в га зе ту, що буцімто який сь пансіонат прий має сла бих на деп ресію. Му сить бу ти ого ло ше ний який сь та риф - скажімо, щоб вис та чи ло на їжу, пит во, транс порт і мені як ліка реві за ви ду жан ня. В ого ло шенні бу ла би вка за на пев на ад ре са - ку ди з’явля ти ся. І тоді тре ба поїха ти за тією ад ре сою - це мо же бу ти До ра, Любіжня, Ква си, Во рох та, Ми ку ли чин, Зе ле на, Гу та або ще щось та ке, і ска за ти, що хо чеш виліку ва ти ся. А там уже був би я. Я зустрів би хво ро го і цілу ніч про сидів би з ним при пляшці чи ба рильці. Я по го во рив би з ним і роз ка зав кілька історій. Я радів би, і хво рий ба чив би, як радість вих лю пує по за ме не. Ми вий шли б у ніч по ди ви ти ся на зорі. Був би сильний мо роз. Все б мерз ло.
Ми не бу де мо па ли ти, ми бу де мо терпіти. Потім ля же мо на кілька го дин. Сон бу де ба га тий на сни, бо че рез хо лод ми бу ди ти ме мось че рез кожні півго ди ни. Ми бу де мо зі сла бим спа ти так, щоб гріти ся тіла ми і ви ди ха ми. Потім бу де ра нок. Ду же гар ний. Не бо бу де кольоро ве, а го ри - як копія чор но білої ґра вю ри. Нам бу де бра ку ва ти їжі. Вдос таль бу де ли ше ци булі і час ни ку. Але їх нічим бу де заїсти. Ми бу де мо стра шен но смердіти ци бу лею. І за пи ва ти ме мо це ще смер дючіши ми на по ями. Ра нок зда ва ти меться ве чо ром. Ру ка ми, з потріска ною від нез руч нос тей шкірою, ми наллємо ще чо гось один од но му. Я ви тяг ну зі ста рої ша фи якісь книж ки і зним ки. Щось бу де мо чи та ти і розг ля да ти. А тоді - пе ре бо рю ючи ба жан ня спа ти - важкі фізичні ро бо ти, не вип рав дані ніякою логікою - щось но си ти, ко па ти, згріба ти. Пізніше мож на бу де тро хи по ле жа ти, але не зас ну ти, а го во ри ти те, що ду маєш, зно ву йти, сидіти, ку па ти ся, пи ти горілку, ви но, ка ву, мо ло ко, не їсти нічо го, крім риб них кон сервів, го во ри ти, зга ду ва ти, мріяти, йти з тя га рем на спині, ри зи ку ва ти пот ра пи ти під камінь, хви лю, зру ба не де ре во, мішок, ла ви ну.
Я про шу хво рих по бу ти, прос то по бу ти зі мною ще. І їхня хво ро ба з ча сом прой де. Ми зуміємо з цього вий ти, як що по жи ве мо ра зом.
27. 12 Я вже дав но вирішив сам для се бе і мо жу це по ра ди ти кож но му - що роз ду му ва ти про Бо жий за дум і різні Божі вчин ки цілко ви то без перс пек тив но. Бо розмірко ву ва ти інстру мен тові про май ст ра прос то безг луз до. Це не той рівень, це не те, що мо же бу ти ос мис ле ним. Бра кує ме то ди ки і об ся гу мис лен ня, бра кує уяви. Але все ж не ма нічо го спо кус ливішо го, як на ма га ти ся розмірко ву ва ти про Бо жий за дум, про нас тупні по во ро ти сю жетів, які Він при ду мав.
Я знаю, що в ті рідкісні мо мен ти, ко ли людська логіка або ба жан ня збіга ються з Бо жою логікою і ба жан ня ми Бо га, - в ті рідкісні мо мен ти ста ються ди ва і чу да. Хо ча орієнту ва ти ся на них як на вказівки не ма сен су, бо зно ву ж та ки це логічно ли ше для людської логіки.
Я не ро зумію, що оз на чає все те, що відбу вається. І не про шу ро зуміння. Але яс но, що Гос подь при хильний до ме не і до ба гатьох тих, ко го я знаю. Він нас пес тить. Він обс та вив нас цілим поч том охо ронців і ан гелів. То му нам усе вдається. Нам лег ко, а най більший тя гар вик ли ка ний пе ре жи ван ням цієї надп ри род ної лег кості. Бо справді, ми ж не даємо нічо го взамін, крім віри, лю бові і надії, а от ри муємо все. Нас чо мусь го луб лять. Ми на род жуємо ся, на род жуємо і вми раємо до сить лег ко. Наші ру ки і но ги пружні, ди хан ня відкри те. Наші очі ба чать далі і більше, а ву ха чу ють не бес ну му зи ку. Наші пуч ки манд ру ють най кра щи ми у світі марш ру та ми. Наші діти люб лять нас, а ми лю би мо їх. А ще нас люб лять най ви тон ченіші жінки і найгідніші чо ловіки. Во ни го тові в кож ний мо мент відно ви ти на шу віру, лю бов і надію. На нас сип ляться теплі дощі, наші тіла пам’ята ють за пах гірських річок. Ми пле кані, не мов най дивніші квіти в за пу ще но му го роді. Ко ли нас б’ють або ку са ють, то наші ра ни ско ро го яться і не гни ють. Ми, як пта хи, щод ня зна хо ди мо їжу, і від нас бджо ли й інші ко ма хи не за би ра ють, а при но сять нек тар. Віру си жи вуть у нас і не шко дять нам. І все та ке інше.
Я не ду маю, що це Бо же вип ро бу ван ня спо ку сою. Гос подь го тує нас до чо гось. Це Йо го пер со нальна ідея. І я знаю, що ми зуміємо бу ти відповідальни ми. Не зна ти ко ли і як, але ми віддя чи мо. Навіть як що тре ба бу де взя ти участь у яко мусь по ка зо во му засіданні Страш но го су ду.
30. 12 Ча сом бу ває так, що п’ється вночі в кухні у влас но му домі. Тоді пе ре важ но гість з’являється нес подіва ний, але ду же очіку ва ний. Тоді вже сплять до машні. Щось при но ситься з най ближ чої крам ниці, а все інше імпровізується і ком по нується з решт ки ве чері і ще яки хось стра тегічних при пасів. Пе ре важ но ро биться ци бу ля з олією й оц том, мож на ще до да ти помідо ро во го со ку. П’ється, го во риться, зга дується і співається, слу хається улюб ле ну му зи ку.
І десь у цьому всьому пос тає та кий мо мент, ко ли не втри муєшся, щоб не по ка за ти гос теві щось та ке, що те бе три має. Це мо жуть бу ти ко лекції ма рок у марківни ках, мо не ти, фо тог рафії, підбірки ножів або за пальни чок, ко лекція олівців або су венірів. Мож на по ка за ти кар точ ки або хо ча б альбо ми. Якісь ескізи за пи са них ма рев, руш ни цю. Мож на за вес ти до най дальшої кімна ти і заг ра ти на фор теп’яно. Ча сом до хо диться до то го, що вклю чається світло в кімнаті, де сплять діти, і по ка зується - як гар но во ни сплять. Мож на де монст ру ва ти ак варіуми з риб ка ми або цілі как ту сові са ди. Обов’язко во цей по каз суп ро вод жується та ки ми на си че ни ми роз повідя ми, що гість ро зуміє, що він щось ут ра тив у своєму житті. Хо ча це насп равді є ли ше твоїм бзи ком. Тим штри хом зі світо вих мож ли вос тей, який прий шов ся по тобі.
У ме не теж є та кий бзик. Я по ка зую бо танічні ат ла си. І го во рю тоді не про рос ли ни, а са ме про ат ла си. Їх ав то ри бу ли б зди во вані, як би по чу ли це все.
Бо ат ла си - най кра ща літе ра ту ра у світі. Най гарніша, най прав дивіша і най до вер шеніша. У них є надз ви чай на магія - па радні порт ре ти без до ган них рос лин, яких або щод ня зустрічаєш, не зна ючи їх імені, або та ких, яких не по ба чиш ніко ли в житті і во ни ста нуть тобі вічним до ко ром у власній без по рад ності. Бо танічні ат ла си во че видь відрізня ються за сти лем. І в цьому є особ ли вий тон кий шарм. Німецькі - надз ви чай но пе дан тичні ри сун ки, які більше го во рять про якусь рос ли ну, ніж навіть жи ва рос ли на. Чеські - пе ре важ но фо тог рафічні. Польські - по пу лярні і лю бовні. Ра дянські - або ду же ака демічні, або приз на чені для піонерів. Ка та ло ги бри тансько го пар ку Кю - як реєстри всіх, хто ко ли-не будь жив на світі. І ще ба га то інших. Ти по ка зуєш ці сто си книг, роз повідаєш про те, що в них різно го. Те бе ро зуміють або ні. Але тієї ночі всім учас ни кам ку хон но го засідан ня прис няться ґраціозні ри сун ки рос лин.
31. 12 Мож ливість ви бо ру, яка вва жається най ви щим ви явом людської сво бо ди, насп равді є най більшою не во лею кож ної лю ди ни. Це при ре ченість. Ти ви му ше ний ви би ра ти, заз ви чай не мо жеш не ви би ра ти. Бо навіть не ви би ра ючи, ти вже зро бив вибір не ви би ра ти. Вибір - це обов’язко вий іспит, який вит ри му ють да ле ко не всі. І вибір - особ ли ва відповідальність пе ред близьки ми і цілим людст вом. Фак тич но са ме хо ди тво го ви бо ру є влас ти во тим най вартіснішим, що ти мо жеш зро би ти дійсно для ціло го людст ва. Ад же ко жен твій вибір, а особ ли во їх су купність і послідовність, засвідчує людст ву та ку мож ливість шля ху. Роб ля чи влас ний вибір, ти цим са мим ука зуєш мож ли ву до ро гу ще ко мусь.
Це речі оче видні й прості. Але у проб лемі ви бо ру є один ас пект, про який май же ніхто не за мис люється серй оз но. Це - пи тан ня не виб ра но го. Те, від чо го ми відмов ляємо ся, впли ває на нас ба га то більше, ніж те, що виб ра но. Бо виб ра не відра зу стає ре альністю і, зна чить, от ри мує ча со вий вимір. А те, що має час, обов’язко во має закінчен ня. Тоб то наші виб рані речі ста ють на ши ми ли ше на час їх ак ту альності, потім ми на ють або ево люціону ють у щось та ке, що ду же ма ло на га дує ту пер винність, яку ви влас не виб ра ли.
Натомість низ ка не виб ра но го, гігантський пе релік відхи ле них мож ли вос тей, лю дей, сто сунків, слів, місць і вчинків, відчуттів і пе ре жи вань, ме лодій, за пахів і смаків, до тиків і до торків на ко пи чується у твоїм ірре аллі. Все це не зре алізо ва не, а то му нескінчен не. Це цвин тар, який завж ди з то бою. Від цього баґажу влас ти во й при хо дять старість і вто ма, хо ча са ме з нього роз па ко ву ються мис тецт во, літе ра ту ра, звідти грає най кра ща му зи ка і там ме рех тять най прек расніші об лич чя у світі. Щоп рав да, у сла бих там по чи на ють кор чи ти ся і шкря ботіти манії, стра хи і бри до ти. В цьому баґажі завж ди є який сь ста рий плащ, де в ки шені ле жить за бу тий кви ток. Це пільго вий білет у ши зоф ренію, яка є най частішим до ка зом існу ван ня виб ра но го і не виб ра но го. А в сильних не виб ра не роз ви ває те, що ро бить ссавців лю ди ною, - якусь не ви раз ну нос тальгію, сму ток, який не руй нує, а підки дає. Якусь відсутність стра ху і якусь нес терп ну легкість бут тя.
04. 01 У той са мий мо мент, ко ли відчай, зневіра і най пох муріше сприй нят тя світу за тис ка ють нас у най глухішо му ко ри дорі - тісно му, мок ро му, пе ку чо му або хо лод но му, але цілком тем но му, - ко ли не вид но нас туп но го по во ро ту, а стіни збли жу ються і зву жу ються, ко ли бре деш у смер дючій воді, заг либ лю ючись з кож ним кро ком чим раз ближ че ли цем до по верхні, де пла ва ють най огидніші решт ки чу жо го, во ро жо го ба лю. І ко ли здається, що нас туп ний крок бу де про щальним, але як що ти не втра тив віри в до лю, впев не ності у пра вильності сво го нап ря му і лю бові до се ре до ви ща, яке го то ве за ли ти те бе чи мось про ти леж ним, то тоді, в ті ко роткі мо мен ти твер дий мур, у який ми впи раємо ся, пе рет во рюється на м’який, ніжний і світлий без ко неч ний отвір. Крізь цей проріз нам з’являється най кра ще, що є у на шо му житті. Тоді літа ють ан ге ли, подібні на доб рих птахів, ди тячі стра хи ви яв ля ються муд ри ми пух нас ти ми звірка ми. З тво го тіла, з очей і вух, з кож но го пальця роз пус кається най прек расніша квітка, за пах якої на хвильку пе ре би ває всі мож ливі смо ро ди. Тоді нам з’являється дійсна кра са жит тя. Як що до да ти ці пот рясіння кра сою, які, зреш тою, оп рав до ву ють цілі ро ки, то на бе реться яких кілька днів або го дин, а мо же, і хви лин. Бо кра са дається нам се кун да ми. Во на до зо ва на, як го ме опа тичні пре па ра ти. Як що не вит ри ма ти до зу ван ня, то мож на прос то по мер ти від тис ку сер ця. Во на різна, ця кра са. Во на має стільки ж ви явів, як тіні, що пе ребіга ють внутрішньою по верх нею повіки в со няч ний день, або той фраґмент най кра що го у світі сну, який пе рет во рив ся на мо мент про буд жен ня і не піддається об робці ро зу мом. Це щось нев ло ви ме, йо го не мож ли во зафіксу ва ти ні фо то апа ра том, ні віде ока ме рою, ні дик то фо ном. Ли ше течія на шкірі, сли зовій і оч но му дні: йде по пе ре ду ву ли цею ди во виж на жінка, і ти ба чиш ли ше од ну її що ку, па дає яст руб із синього осіннього не ба, вітер здму хує пе люст ки з квіту чо го де ре ва, пірнаєш у про зо ре пле со гірської ріки, нічний ме те лик ди виться на те бе ве ли ки ми чер во ни ми очи ма, їдеш осінньою до ро гою вночі в ав то мобілі, і фа ри висвітлю ють де ре ва на узбіччі, стоїш уранці на горі по се ред сон ця, а все, що ниж че, - вкри те рівною по верх нею хмар, наївна і ми ла ста ра поштівка, яка вилітає з ви пад ко во виб ра ної книж ки, два над цять білих ко ней у місяч но му сяйві мчать гор ба ми, ле тить стріла. Після цього пе реліку всту пає в си лу так зва ний карт-бланш - біла карт ка, вільна карт ка, де ко жен мо же впи са ти свої з’яви кра си.
07. 01 З усіх свят, з усіх днів ро ку Різдво най більше дає нам мож ливість відчу ти свою людськість, свою лю дяність. Ми рап том опи няємо ся в ілю зорній ролі опіку на, а не то го, ким опіку ються. Бо же чу до Різдва по ля гає в то му, що ми, лю ди, маємо на го ду прий ня ти Бо га до се бе в такій формі, як ми самі. До то го ж єди ний раз ство рюється ілюзія, що Бог опи няється за леж ним від на ших за конів, на шої на ту ри, на шо го ро зуміння і на шої лас ки. Ми по чи наємо ро зуміти, що після цього Він ста не інак шим - зро зумілішим, ближ чим, ми ло серднішим і любішим. Та ка пер ша містерія Різдва.
А дру га, на пев но, зак ла дається в ди во вижній ва го мості і до вер ше ності прос то го різдвя но го сю же ту. В цьому сю жеті, як у ге не тич но му коді, за не се но все, що сто сується лю ди ни. Мо же, то му ли ше з цього сю же ту ви рос ло та ке яви ще, як вер теп. Пос ту по во вер теп розрісся до ма ке та світу, до схе ми кос мо су, до кос мо гонічної ен цик ло педії.
Щорічне пов то рен ня різдвя но го ри ту алу не пос лаб лює, а по си лює пе ре жи ван ня. З кож ним ро ком Різдво сприй мається чим раз глиб ше і ясніше. І це - тре тя містерія. Різдво мо же бу ти ок ре мою по рою ро ку. Завж ди очіку ва ною, завж ди омріяною, завж ди нес подіва ною. Історія тво го Різдва ук ла дається в ок ре му низ ку. Ти мо жеш ог ля ну ти її як са мостійну лінію сво го жит тя, що не за ле жить від історії інших пір ро ку. В хро но логії Різдва не ма ніяких особ ли вих подій, ли ше світло, за ти шок, лагідність і мудрість. І навіть як що стається щось ли хо го на якесь Різдво, то во но стається не так, во но на би рає іншо го сен су, іншо го чут тя, іншо го освітлен ня.
На Різдво тяг не до рідних. Це ще один ви яв ве ли ко го сю же ту. Мій дідо сво го ча су не втри мав ся і прий шов до своєї ма ми на Свя тий вечір. Прий шов із ду же да ле ко го й без печ но го гірсько го схов ку. На Різдво ха та вся бу ла ото че на, і йо го взя ли. Ба га то років він провів у тюр мах і вис лан нях. Але не мав жод но го жа лю про те, що зро бив то го Різдва. І жо ден з нас туп них різдвя них днів не був гірку ва тим че рез те Різдво. Бо Різдво - це ок ре ма по ра ро ку, ок ре ма історія, ок ре ма біографія і навіть ок ре мий ха рак тер кож ної лю ди ни, кож ної ро ди ни.
13. 01 Ще і ще раз пе ре ко ну юся, що лю дині за ли ши ло ся ду же ба га то від хо лод нок ров них ор ганізмів, жит тя яких без по се редньо за ле жить від зміни тем пе ра ту ри зовнішнього се ре до ви ща. Зро зуміло, що ми теж міняємо ся за леж но від то го, чи хо лод но, чи теп ло. Але це не те, що я маю на увазі. Решт ки хо лод нок ров ності прослідко ву ються на сам пе ред на рівні ро бо ти моз ку.
Від пе ре па ду тем пе ра ту ри міняється весь ук лад мис лен ня, світосп рий нят тя, ме ханізми пам’яті і мож ли вості уяви. Ко ли га ря че, то дум ки не мо жуть бу ти подібні на ті, ко ли ду же хо лод но. Пам’ятаю дві свої най го ловніші мрії і ма ре ва у війську. Ко ли на броні пан цер ни ка мож на бу ло сма жи ти яєчню, я мріяв про хо лодні гірські по то ки, сніг на гірських хреб тах, сині ба сей ни, вен ти ля то ри у прос то рих кімна тах із завіше ни ми від сон ця вікна ми, си фо ни з охо лод же ни ми на по ями, дощі, про гу лян ки засніже ним лісом. Од нак як тільки нас та ва ла зи ма з убив чи ми мо ро за ми і на внутрішніх стінах пан цер ни ка на рос та ли ба га то сан ти мет рові кри жані крис та ли, то ма ре во ста ва ло про ти леж ним - теп ле ліжко, на па лені печі, спан ня з кішка ми, роз пе че ний пісок, га рячі ви на і зу пи, пух насті свет ри і шап ки, ба га то го динні га рячі ван ни. Та ка от прос та за лежність мрій, пам’яті й уяви від тем пе ра ту ри.
Щоправда, те пер тро хи інак ше. З віком я по чав лю би ти зи му взим ку, а літо влітку. Мені пе рес та ли по до ба ти ся пе регріті ха ти. То му я щас ли вий, що в моїй старій і за пу щеній квар тирі пра цю ють печі, а не ба та реї. В цьому всьому є особ ли вий чар. Ко ли за ніч печі вис ти га ють, вранці стає хо лод но навіть у ліжку, але тре ба вста ва ти у ще більший хо лод, на ки ну ти на плечі ста ре пальто і перш за все за па ли ти в п’єцах. Ду же приємно на па лю ва ти в кухні, в лаз ничці, гріти во ду для мит тя у цеб рах і ба ня ках. Не мож на йти з до му, по ки не вик лю че ний у пе чах во гонь. І ко ли вже йдеш, то ніде, крім кухні, ще не теп ло, бо кімна ти нагріва ються повільніше, ніж кахлі. Ду же приємно та кож не па ли ти зад ля еко номії в якійсь із кімнат, і там - хо лод спіжар ки.
Приємно спа лю ва ти в печі горіхо ву шка ра лу пу, лис ти, вітальні карт ки, гілоч ки но ворічної ялин ки. А потім ви би ра ти попіл ло пат кою і зберіга ти до вес ни для го ро ду. Приємно ку ри ти в піч, слу ха ти вночі гомін вітру і хур де лиці в ко ми но вих лабірин тах. А ще приємно не за ле жа ти від жод них графіків по дачі теп ла - тоді мож на мерз ну ти взим ку або про па лю ва ти в хаті по се ред зим них літніх дощів. Але най го ловніше - до бові пе ре па ди нагрітості по меш кан ня да ють мож ливість жи ти при род ним рит мом, а не бу ти об’єктом ве ли ко го ком форт но го інку ба то ра. То му я хо чу жи ти там, де п’єци.
15. 01 У ме не вдо ма жи ве (це крім різних лю дей) од на ви дат на рос ли на - ара укарія. Як що по ди ви ти ся че рез вікно з ву лиці, то її завж ди вид но. Ара укарія ще ниж ча від ме не, хо ча має вже по над сто років. Во ни ду же по ма лу рос туть, ці ара укарії, у своїх Ан дах. Ад же ара укарії - андські сос ни. І жи вуть во ни яки хось три ти сячі років. Во ни бу ли ду же модні на по чат ку століття в євро пей ських по меш кан нях. Стиль се цесія ко хав ся в та ких ор на мен тах. І дійсно, во на ду же гар на. Має ла паті га луз ки, розміщені по чо ти ри на од но му ярусі. На постійно в неї є не більше трьох ярусів. Реш та пос ту по во осу вається, відми рає й усу вається. А на вер шеч ку на рос та ють нові мілімет ри. Ара укарію при нес ли моїй бабці в да ру нок за якесь успішне ліку ван ня ще у 20-х ро ках. Тоді во на бу ла не більша, ніж 40 см, хоч ма ла більше років, ніж са ма баб ця, яка тоді, щоп рав да, не бу ла баб цею. Ви хо дя чи з влас но го тем пу жит тя, ара укарія бу ла не мов лям. На по чат ку рос ли на нічо го не усвідо ми ла. Пізніше во на що раз більше вдив ля ла ся у все, що відбу ва ло ся в хаті, і всі наші пе ре жи ван ня вкла да ли ся в її річні кільця. Ад же до ве де но, що рос ли ни, особ ли во такі дос ко налі, як що не мис лять, то при най мні все ро зуміють, відчу ва ють і пам’ята ють.
Часом з нею стає страш но. Це ж не так прос то - бу ти свідком давніх подій і ма ти мож ливість про жи ти ще кілька ти ся чоліть, пе ре жив ши всіх нас, усіх, хто те пер з нею. Ми, на пев но, бу де мо для неї яки мось напівре альним, напівказ ко вим спо га дом ди тинст ва. Мо же, во на вза галі лед ве-лед ве нас за ува жує - як що зва жи ти на різни цю життєвих темпів. І вже точ но, що во на не всти гає сприй ня ти ок ре мих подій з на ми - як фо то апа рат з ней мовірно дов гою вит рим кою не фіксує то го, що десь рух ну ло ся.
Так де ре ва, які жи вуть повільно, не за ува жу ють, не мо жуть за ува жи ти існу ван ня се зон них ме те ликів.
А я її час від ча су ку паю. І що ра зу, ви но ся чи сміття, ба чу, що моє відро унікальне - бо в ньому - гілоч ки ара укарії.
Недавно я ку пив ще од ну ма леньку со сон ку з Анд. Во на, ма буть, моя ро вес ни ця. Я пе ре ко на ний, що хоч ця ара укарія до жи ве до кра щих часів.
18. 01 Ро бо та зі сло ва ми, а особ ли во зі сло ва ми про мов ле ни ми ук ла дається в міри ло, де з од но го бо ку - зневіра, а з іншо го - надія, яку не зни щи ти. Зневіра, бо ти ро зумієш, як ма ло ва жить сло во і го во рен ня, ти усвідом люєш, що до нічо го доб ро го твоя ба ла ка ни на за га лом не при ве де. Бо ко жен з лю дей мо же зро би ти все, що є най гіршо го в лю дей, і тоді йо го не спи нить жод не сло во. Але є надія. Віра в те, що всі сло ва зна хо дять ад ре са та, жод не ре чен ня не мар не, кож на де таль ук ла дається в ту конст рукцію, де її най більше бра кує. То му і пра цюєш зі сло ва ми. Ти опи няєшся в ролі май ст ра, що ро бить пред ме ти роз коші, або про дав ця ду же хи мер ної і до ро гої ан тик вар ної крам ниці. Твій то вар потрібний лиш де ко му, а ті, ко му він потрібний, не завж ди зна ють про існу ван ня твоєї крам нич ки. Тож до во диться че ка ти. Але не до че ка ти ся не мож ли во. І ко ли ба чиш зах ват, сльози й усмішку то го, хто те бе знай шов, не мо жеш уже зай ма ти ся нічим іншим. Я пе ре ко на ний, що не ма жод ної лю ди ни - най гіршої і най дурнішої, яка б не до жи ла до та ко го мо мен ту, ко ли їй тра питься сло во чи ре чен ня, ад ре со ва не са ме їй. Тоді во на, хай не на дов го, пе рет во рюється на най добрішу і най мудрішу лю ди ну на землі. За ра ди та ких ме та мор фоз вар то жи ти се ред лю дей і лю би ти їх більше, ніж са мо го се бе. І вар то пло ди ти сло ва, ре чен ня і об ра зи, роз си ла ючи їх нав ман ня на всі бо ки, роз да ючи їх тим, хто невідо мо для са мо го се бе страж дає від бра ку потрібно го сло ва… Вчин ку… Жес ту… Поцілун ку… Уда ру… При гор тан ня… Пог ля ду… По да рун ка… Ме лодії… Пло да… До ро ги… Вказівни ка чи взірця.
21. 01 Ос таннім ча сом з’яви ло ся ба га то сис тем, за яки ми зви чай не людське спілку ван ня пе ре хо дить у ста тус учен ня про тех но логії ко мунікації. За ци ми те оріями пе ред ба чається вив чен ня пев них універ сальних прий омів для то го, щоб здо бу ти друзів, розп ра ви ти ся з нед ру га ми і за га лом виг ля да ти ду же сим па тич но. Особ ли ва ува га приділяється жес там. А точніше - од но мо ментній ком по зиції ру ху, міни, ви ра зу очей, які ук ла да ються в жест. На томість вар то помірку ва ти про те, хто ко му на ле жить - жест лю дині чи лю ди на жес тові. Хто ким ке рує, хто ко го мо же ви ра зи ти. Мож ли во (про подібне розмірко вує Мілан Кун де ра), існує пев ний світ жестів, які за ли ша ються незмінни ми про тя гом ти ся чоліть і обов’язко во му сять якось зре алізу ва ти ся. Для цього жес ти підби ра ють собі тіла, котрі як най кра ще мо жуть їх пе ре да ти, зберіга ти і пов то рю ва ти. Жест стає до лею виб ра но го ним тіла. Після кінця од но го тіла жест пе ре би рається в інше. Мо же, са ме ці віру си жес ти ке ру ють світом і всіма ме ханізма ми жит тя.
У все це лег ко повіри ти, як що зга да ти, що для нас най важ ливіше у сприй нятті лю бих нам лю дей. Мо жуть за бу ти ся сло ва, події, об лич чя, але кілька ха рак тер них жестів, як ар ба летні стріли, вра жа ють прос то в гор ло, і по па дан ня не гай но відтво рює все, пов’яза не з їх носієм. А іншим ра зом мож на по ба чи ти най рідніший тобі жест у ко мусь нез най омо му. І зно ву ду ша обш па рюється ніжністю, не са мо витістю і смут ком. З’являється ро зуміння од но го з най важ ливіших у світі по чуттів.
Я вірю Кун дері, хо чу довіря ти влас но му досвідові. А то му не довіряю аме ри канським підруч ни кам з тех но логії ко мунікації. Я хо чу зна ти, що жес ти, які у мені жи вуть, - най важ ливіший склад ник моєї біографії. Один із най вип рав даніших сенсів на шо го жит тя. Ти мо жеш поз бу ти ся ба га то чо го, але при та манні тобі жес ти тре ба пильну ва ти, і во ни за опіку ються то бою. Це як у Сент-Екзю пері - відповідальність за тих, ко го при ру чив. Але у цьому ви пад ку відповідальність взаємна.
24. 01 Най більше щас тя, яке мо же бу ти в лю ди ни чи іншої жи вої істо ти, - це спілку ван ня. Хай хто що ка же, але са ме до спілку ван ня зво дяться всі ті життєві ви яви, які на зи ва ються щас тям. Без спілку ван ня все втра чає сенс, і ніякі на со ло ди не мо жуть йо го по вер ну ти. То му дра мою завж ди є все, пов’яза не з нев да ли ми спілку ван ня ми. А тра гедією - справжнє не по ро зуміння. Не по ро зуміння бу ва ють ду же різні - умисні або не умисні, хви леві і три валі, ми нучі і без ко нечні, ра ди кальні і комп ромісні. Всі во ни трагічні. І по ля га ють пе ре довсім у про ти леж ності ба жань і намірів - це пер ший рівень не по ро зумінь. А дру гий по верх складніший - ко ли інте ре си збіга ються, але різняться уяв лен ня про світ і спо со би співісну ван ня. Ще ви ще той рівень, ко ли збігається все, крім ро зуміння слів - оз на чень, відтінків, на го лосів, по ход жен ня сло ва і си нонімічно го ря ду.
Такі тра гедії най прикріші, і за ра ди ти чи мось у цьому ви пад ку май же не мож ли во. Най сумніше, що всім здається, ніби зро би ли все для то го, аби зро зуміти іншо го і як най зро зуміліше вик лас ти се бе. За ли ша ються тоді ли ше сму ток, докір і не довіра. Я знав од ну че ре па ху. І знав її гос по дарів. І гос по дарі, і че ре па ха бу ли ду же милі й лю би ли од не од но го, ста ра ючись зро би ти все, щоб усі бу ли за до во лені і радісні. Я пам’ятаю пог ляд тієї че ре па хи, ко ли во на спілку ва ла ся зі своїми влас ни ка ми. Але од но го ра зу че ре па ха не обач но долізла до краю бал ко на і без помічно впа ла вниз на тро ту ар. Щоп рав да, її відра зу ж знай шли і заб ра ли до до му. Ви яви ло ся, що во на жи ва - ли ше трішки над щер бив ся пан цир. Йо го швид ко заліку ва ли, і ви да ва ло ся, ніби все ми ну ло ся. Але щось усе ж бу ло не так - ку дись про па ла радість, спо чат ку збай дужіла че ре па ха, а зго дом уже як наслідок - лю ди.
Втратилися спілку ван ня, кон такт, ро зуміння. За ли ши ли ся сму ток, докір і не довіра. Так во ни і жи ли. Од но го ра зу я дов го вдив ляв ся че ре пасі в очі і все зро зумів. Во на ста ла іншою - па да ючи, че ре па ха пош ко ди ла собі мо зок. До то го ж без по во рот но. Прос то ста ла вар’яткою. І ми не мог ли зна ти, що за раз у її го лові - чи суцільна тем ря ва, чи най по тужніші світла про жек торів пе ресліду вачів, мо же, во на все за бу ла, а мо же, що ночі її нес терп но боліла го ло ва, мо же, її лос ко та ло між че ре пом і моз ком, а мо же, нер ву вав ко жен звук і за пах. Ми не мог ли зна ти. Ми не мог ли по ро зуміти ся. Ми не мог ли за ра ди ти. Не мог ли вря ту ва ти, бо не мог ли пов ноцінно поспілку ва ти ся. Їй, до речі, за ли ши ло ся жи ти в нас ще 240 років. З цим, але без нас.
25. 01 «Бай ка з тим», - ка жуть у го рах, ко ли хо чуть ска за ти, що на щось не вар то зва жа ти, що то пус те. «Роз ка жи якусь бай ку», - ка жуть на ву лиці май же вночі, ко ли кілька при ятелів си дить на фон тані вже після всього з пляш ка ми пи ва. Тоді оповіда ються прав диві, але ней мовірні життєві історії, по чуті від яко гось знай омо го. Бай кою літе ра ту роз навці на зи ва ють не ве ли кий але го рич ний твір, у яко му пе ре важ но тва ри ни або інші яви ща при ро ди втілю ють різні людські ха рак те ри, ри си й си ту ації.
Люди над то дов го злов жи ва ли са ме ос таннім оз на чен ням бай ки. З то го всього з’яви ло ся стра шен но ба га то по ми лок і за бо бонів, які пе рек ру чу ва ли прав ду при ро доз навст ва. Звірі ста ли по мил ко ви ми сим во ла ми, но ся чи на собі тя гар нев лас ти вих їм людських вад і збо чень. На томість мож на ди ви ти ся на це іншим пог ля дом. Замість то го, щоб, опи су ючи людські історії, підстав ля ти в них тва ринні пер со нажі, мож на прос то вив ча ти дійсні си ту ації се ред тва рин, а тоді без по мил ко во впізна ва ти те, що відбу ло ся, відбу вається або відбу деться з на ми. От же, ко рот ка, але прав ди ва ан ти бай ко ва історія про те, як ли сиці от ри му ють жит ло.
Лисиці ду же люб лять вигідно жи ти - у люк су со вих но рах. Але ко па ти їх во ни не мо жуть, не хо чуть і не вміють. Чу десні но ри роб лять бор су ки - гли бокі, сухі, складні, ба га токімнатні. В ок ре мих приміщен нях є ту але ти, спальні; ко ри до ри га лу зяться; існує кілька входів і ви ходів. Бор су ки - врод жені будівельни ки. А ли сиці му сять знай ти бор су чу но ру і за хо пи ти її. Си лою це зро би ти не мож ли во. Бор су кові ще ле пи - одні з най по тужніших, а удар ла пи мо же вби ти двох ли сиць і кількох ли се нят. Але є інший спосіб, інший підхід. Бор су ки - стра шен но аку ратні тва ри ни. Во ни не на ви дять, не терп лять, ко ли десь смер дить ви ход ком. Цим ко рис ту ються ли си. Знай шов ши бор су че жит ло, во ни ви по рож ню ються на вході. Пер шо го дня бор сук за би рає послід і десь йо го загрібає. Тоді ли си знов. І бор су ки знов. Так три ває кілька днів без пе рерв но. Зму чені і роз ча ро вані бор су ки зби ра ються всією ро ди ною з вагітни ми жінка ми, не мов ля та ми, підлітка ми і без помічни ми ста ри ми і по ки да ють влас ну об жи ту осе лю. Більше терпіти во ни не в змозі. Во ни воліють піти в інше місце і збу ду ва ти но ву дос ко на лу домівку - склад ну, су ху і гли бо ку. А за не чи ще ну звільне ну но ру спокійненько зай ма ють ли сиці.
26. 01 Кілька разів у житті мені до во ди ло ся підби ра ти лю дей для пев них бой ових акцій. І ви яви ло ся, що не має жод них орієнтирів для то го, щоб знай ти сол да та в сол даті. Вза галі сол датів ду же ма ло. Більшість лю дей, яких лю биш, яких по ва жаєш і яким довіряєш, сол да та ми не є. І це ду же доб ре, так справді ліпше. Але ли ше до то го мо мен ту, ко ли ви ни кає пот ре ба знай ти сол датів. І тоді му сиш знай ти який сь тест, якусь про бу і вип ро бу ван ня.
Звичайно, трап ля ються ви пад ки, ко ли ба чиш їх не озб роєним оком. Але тоді пе ре важ но ці сол да ти аж над то сол да ти. Та ких теж не вар то бра ти в загін. Такі обов’язко во щось нап су ють. Тож який тест мо же спра цю ва ти?
Після дов гих спос те ре жень, ви чис лень і аналізів я знай шов конк рет ний спосіб виз на чи ти - хто є хто. Як не див но, для цього не потрібно зна ти ні фізич них ха рак те рис тик, ні влас ти вос тей інте лек ту. Най важ ливіше - по ба чи ти, як та чи інша лю ди на їсть.
Це без по мил ко ва оз на ка. За спо со бом їджен ня я виділив чо ти ри ти пи лю дей, які важ ливіші для ме не, ніж кла сич ний поділ на тем пе ра мен ти. Отож є такі ка те горії: сильний тип і слаб кий тип. І один, і дру гий поділя ються ще на два: сильний інтен сив ний і сильний спокійний, слаб кий інтен сив ний і слаб кий спокійний. Цього до сить, аби зро зуміти - що яв ляє со бою та чи інша лю ди на і чо го від неї мож на сподіва ти ся. Най кращі сол да ти на ле жать до од но го ти пу - сильно го спокійно го. Всі інші мо жуть бу ти без до ган ни ми в то му чи іншо му ви пад ку, але ніко ли - завж ди.
Тож я підби рав тих, які не схиб лять, тих, у яких не ви ни кає жод них внутрішніх не по ро зумінь. Такі їдять особ ли во. Їх ні з ким не сплу таєш. І цей ме тод за спо со бом їди зна чить більше від усіх ре ко мен дацій і ав тобіографій. Це більше, ніж рентґен і то мог ра ма моз ку. Це - виз на чен ня.
Ті за го ни, які за ле жа ли від мо го ви бо ру, я сфор му вав. І во ни вже ви ко на ли свою місію. Не бу ло жод них збоїв. А мені до те пер тро хи со ром но зустріча ти ся з ти ми, хто був відсіяний. Ад же я знаю, як во ни їдять…
27. 01 Тра пе за, будь-яка тра пе за має не за пе реч не ри ту альне зна чен ня, тим більше - спільна тра пе за. Спільна тра пе за - як кру го ва по ру ка, як братст во, обмін за пев нен ня ми і ґарантіями, знак подібності і спільності, як участь у од но му зло чині або співав торст во в яко мусь ге рой стві. Я ділив тра пе зу в най різно манітніших, ча сом нез ро зумілих ек зо тич них і ди ких си ту аціях. Свят кові прий нят тя, ро динні обіди і ве чері, по мин ки, снідан ки по ночі, поділ су хих пайків і скромні чо ловічі за кус ки, го ду ван ня своїх і чу жих дітей, друзі і нед ру ги, пе ре кус ки в лікарні і їда в поїзді, решт ки їстівно го в го рах і ос танні кру пин ки різних каш, зва ре них ра зом, роз ла мані ка нап ки, прий оми на най ви що му рівні, час ту нок у ви пад ко вих лю дей, де за ли шав ся на ніч. Пишні імпровізо вані підвечірки і доїдан ня за ли ше но го м’яса в рес то ра нах, містичні святі ве чері і ве ли кодні яй ця. І ще безліч ви со ких і низьких про явів без меж но ве ли ко го ри ту алу розділе ної тра пе зи.
Але од на зга дується як щось особ ли ве - не за бутній сніда нок у Києві. Че рез якусь го ди ну ма ла по чи на ти ся акція го ло ду ван ня на май дані Не за леж ності. Кілька де сятків львівських сту дентів зай шли до дієтич ної їдальні по ву лиці, яка тро хи ви ще від площі, щоб, мож ли во, вос таннє посніда ти. Ми їли ва рені яй ця, сир, сме та ну, на лис ни ки, ом ле ти, пи ли ка ву і со лод кий чай. Бу ло на ди во доб ре - вти хо ми ре но, лагідно, си то і гост ро. Жовт не ве сон це якось особ ли во про ри ва ло ся че рез ве ли чезні вікна і за пов ню ва ло со бою весь простір їдальні. До вирішальної миті за ли ша ло ся мен ше, ніж го ди ну. І рап том двері відчи ни ли ся і до за ли по ча ли за хо ди ти омонівці - в шо ло мах, з па ли ця ми і щи та ми. Во ни йшли один за од ним дов же лез ним ря дом.
- Так от примітив но закінчу ються нев далі ре во люції, - по ду мав я, - в їдальні, ко ли всі учас ни ки за ко ло ту ситі й без помічні.
Але че рез хви ли ну з’ясу ва ло ся, що це не кінець ре во люції. Бо бійці омо ну не звер та ли на нас ува ги. Во ни теж прий шли посніда ти, - їх при вез ли вранці з різних міст, і пе ред спра ва ми, пе ред боєм, який мав ста ти ся че рез тих са мих со рок хви лин, сол да ти хотіли посніда ти. Во ни їли яй ця, сме та ну, кефір, сир, млинці, сиділи за сусідніми сто ли ка ми. Во ни не зна ли, що приїха ли до Києва че рез тих, хто сидів по руч. Ми закінчи ли тра пе зу ра зом. Вий шли дво ма гурт ка ми надвір, по ку ри ли після їди. По ку ри ли, ви ки ну ли не до пал ки в один смітник. І розійшли ся: че рез п’ять хви лин ми вибігли на май дан і сіли на ґраніт, по чав ши го ло ду ван ня - за ко лот, а во ни вий шли на свої по зиції, ото чив ши май дан залізним об ру чем. Далі бу ло різне. Але пер шо го дня ми їли ра зом.
28. 01 В освіті й ви хо ванні кож но го з нас, кож но го, хто жи ве на цій не ве ликій землі, яка на зи вається Західною Ук раїною, є од на ве ли чез на ва да. Всі ми по га но знаємо на шу най ближ чу ге ог рафію. Нас нав чи ли орієнту ва ти ся у Франції, Росії, Німеч чині, Аме риці й Азії, навіть як що ми там ні ра зу не бу ва ли, ми уяв ляємо собі міста й ланд шаф ти, знаємо де які зви чаї й особ ли вості мен таліте ту. Зап лю щив ши очі, ми мо же мо ви бу ду ва ти прос то ро ву мо дель різних діля нок світу - що де, що під, над і за чим. Це ду же доб ре. Але більшість із нас не мо же та ко го са мо го доз во ли ти собі сто сов но хо ча б се ми об лас тей - Іва но-Франківської, Львівської, Тер нопільської, За кар патської, Во линської, Рівненської і Чернівецької. Зви чай но, ко жен доб ре знає око лиці рідно го се ла, до сить доб ре - кілька об лас них центрів і до ро гу від міста до се ла батьківщи ни. Ще тро хи знаємо підміські ліси і якісь відпо чин кові те ри торії. Реш та - тер ра інкоґніта. Ми шу каємо ек зо ти ки да ле ко за ме жа ми батьківщи ни. На томість Західна Ук раїна - це край, де щось інше - на кож но му кроці. При родні умо ви посіче но го ланд шаф ту тво рять унікальну си ту ацію, де кож не се ло і кож не містеч ко - інше. Ту ризм най ближ чи ми око ли ця ми обіцяє більше вра жень, ніж мож на очіку ва ти. Інші лю ди, інші будівлі, інша мо ва, інші навіть ліси, во да і тра ви. Тут вміщається різність кількох країн. А ча сом - різні світи існу ють по руч. Для то го, щоб запізна ти цю зем лю, не вис та чить жит тя. Але тут ніко ли не по чу ва ти меш ся цілком чу жим. Бо наш ку сень те ри торії - це па ву ти на й ме ре жи во. Людські історії, як нит ки, роз мо ту ються з ба гатьох то чок од но час но, схо дяться, роз хо дяться, пе реп лу ту ються, зав’язу ються ґудза ми, об ри ва ються, але не ще за ють. На цій землі не мож ли во торк ну ти ся до однієї во лосіні, щоб не спри чи ни ти ко ли ван ня іншої. Тут не ма точ ки, поп ри яку не про хо ди ла б хоч якась рис ка, що сто сується тво го во лок на, тво го пря ди ва. По чи на ти об ма цу ва ти це ме ре жи во до сить прос то - сісти в будь-який підміський поїзд чи ав то бус і вий ти, скажімо, на де сятій зу пинці. День, про ве де ний у цьому місці, бу де не за бутнім. Бо обов’язко во ви явиться, що місце це не ви пад ко ве.
07. 02 Ще до те пер улюб ле ним гос тин цем, при ве зе ним гу цульським дітям з ба зарів Ко со ва, Ко ло миї, Кутів і Виж ниці, є сирні ко ни ки. Їх про да ють май ст ри цієї спра ви за якісь копійки, во ни ви да ються чимсь звич ним і примітив ним. Але во ни - од не з най більших див Гу цульщи ни.
По-перше, сир. Сир із ко ників зовсім не та кий, як інші ви ди си ру. Він су хий, ду же смач ний і во лок нис тий. Ко ни ка мож на ма ло не роз су ка ти, відри ва ючи тонкі во лок на чи жмут ки во ло кон уз довж ціло го тіла. Цей сир без до ган ний до ви на. В су хо му чер во но му вині, взя то му до ро та ра зом з кус ни ком ко ни ка, сир стає подібний на ґуму, на в’язку і пруж ну по жив ну ре чо ви ну. Смак цього си ру є най ви щою кон цент рацією мож ли вос тей мо лоч но го сен су. За за ко на ми еко логії, за за ко на ми пе рет во рен ня енергії один ста рий ко ник - це кілька ко пиць най па хучішої тра ви із со няч них альпійських лук у кар патській Чор но горі. Кілька та ких ко ників мог ли б ста ти по жи вою на кілька днів яко мусь альпіністові чи, скажімо, піло тові повітря ної кулі-монґольф’єра.
Але смак сма ком. Ко ни ки ще й виг ля да ють так, що не мож ли во відвер ну ти від них пог ля ду. В їхній ніби то примітив ності є якісь такі гар монія і зна ковість, які відки да ють на шу пам’ять на кілька ти ся чоліть на зад - ко ли всього бу ло ду же ма ло, але все бу ло надз ви чай но важ ли вим. Якась трипільська ес те ти ка, ви ко па на із землі і з най глиб ших пластів підсвідо мості. Тим ча сом сир - один із най неп ри датніших плас тич них ма теріалів. Ко лись ко ників ро би ли ли ше пас ту хи на по ло ни нах. Але вже по над сто років по ло нинські скульптур ки втра ти ли зна чен ня таємно го пос лан ня з по ло ни ни, і те пер їх ви роб ля ють ли ше жінки.
У теп ле мо ло ко до дається тро хи ґлєґу - і мо ло ко кис не. З нього роб лять сир, те ку чий і од но час но в’язкий. Шма точ ки та ко го си ру за пи ха ють у га ря чу во ду і там швид ко ліплять якусь фіґурку - є ко ни ки, олені, ба ран чи ки, ка ла чи ки. Ко ни ки мо жуть бу ти осідлані, зі зброєю і навіть з бочівка ми, пе ре ки не ни ми че рез сідло.
Зліплену скульпту ру тре ба вки ну ти до роз чи ну солі, щоб сир закріпив ся. Від то го, яка кон цент рація солі, за ле жить стійкість сир ної фіґурки.
Походження цих вит ворів ще нез наніше, як те, звідки взя ли ся наші го ри. Але такі груд ки ви тяг не но го у пев ний спосіб си ру є справжнім сим во лом гірської країни. Як би з Кар пат тре ба би бу ло щось ви во зи ти конт ра бан дою, то сирні ко ни ки як най кра ще на да ва ли ся б до цього. Бо во ни - надз ви чай ні. Відра зу ро зумієш, що це щось нез ро зуміле, але ду же знач не.
10. 02 Вже давніше я зро зумів, що ко ли на те бе націле на зброя, то це ще нічо го не оз на чає, бо як що во на націле на по-справжньому, то вже не ма що ро би ти, а ко ли напівсправжньо, то во на не вистрілить. У ме не ціли ли ся ба га то разів, і завж ди все ми на ло. Тре ба бу ло ли ше спокійно по во ди ти ся, хо ча під прицілом мені про по ну ва ли якісь дур ну ваті речі - ско чи ти чи з поїзда, який мчав, чи з ви со чен но го мос та, відмо ви тись від чо гось ду же важ ли во го чи ще щось не мож ли ве. Але це все фраґмен ти, про які ско ро за бу ваєш. Стріля ли рідше і май же завж ди не прицільно. Прицільно по мені стріля ли ли ше раз - тоді я мав би за ги ну ти замість дру га. Але і з цього нічо го не вий шло. У ме не не вціли ли. І са ме це за без пе чи ло дру гові ще тро хи щас ли во го жит тя. Я рідко мав та ких надійних друзів. І та ких дос ко на лих. Він на зи вав ся Рудько. Я так йо го наз вав. Ве ли кий, подібний на вов ка, але жов тий і дов го шерс тий пес. З ди во виж ни ми очи ма тиг ра або рисі - бурш ти но ви ми, гли бо ки ми і муд ри ми. І бро ви. Аб со лют но людські ко рич неві бро ви. Він уже був цілком до рос лий і з ве ли чез ним досвідом най гірших ре чей, ко ли при бив ся на на шу го ру. Якось відра зу прив’язав ся до ме не. Спо чат ку міг час від ча су гар ка ти, ко ли я пес тив йо го, бо ніжність ви да ва ла ся йо му чи мось нез вич ним і підступ ним. Але не за ба ром звик. Ли ше я міг пес ти ти йо го так, як хотів. Нез ва жа ючи на те, що по чав жи ти з на ми, Рудько ніко ли не за хо див до ха ти. Я підоз рюю, що він мав кла уст ро фобію. Він зап ро ва див на подвір’ї свої по ряд ки - не до пус кав на нього ніко го, крім членів сім’ї, стра шен но пе ресліду вав пош тарів, ви гав ку вав на всі поїзди. Не на видів усе, що мог ло оз на ча ти навіть най менші зміни в ритмі на шо го жит тя. Крім то го, чо мусь охо ро няв ме не від кількох ро дичів і вва жав, щоб я з ни ми не зустрічав ся. Ча сом міг знер ву ва ти ся і ко гось пог риз ти.
Власне не по ку са ти, а пог риз ти. Че рез пев ний час спи сок пог ри зе них був май же іден тич ний зі спис ком усіх, хто жив біля нас. І тоді до рослі сусіди виріши ли, що по ра йо го поз бу ти ся. Один із них мав руш ни цю, інші прос то по ча ли висліджу ва ти Рудька. Пес щось відчув і пе рес тав хо ди ти при лег ли ми те ри торіями.
Я біг яр ком, ко ли над го ло вою по ча ла свистіти кар теч. Від зди ву ван ня я не впав на дно, а виг ля нув з яру і по чув ще кілька пос вистів біля го ло ви, і по ба чив сусідів-мис ливців, які стріля ли в мій бік. Стріля ли, бо з яру виг ля да ла ли ше моя го ло ва, яка за кольором і куд латістю на га ду ва ла якусь час ти ну Рудько во го тіла. Ко ли стрільці оп ри томніли, во ни дов го цілу ва ли і обійма ли ме не. І не на че ко мусь, хто по вер нув ся з то го світу, по обіця ли ніко ли не пе ресліду ва ти мо го дру га. Зви чай но, як пи са но в най давніших кни гах, че рез пев ний час свою обіцян ку во ни лег ко по ру ши ли. Ду маю, що, як би ме не то го дня заст ре ли ли, це ста ло ся б ще швид ше.
15. 02 Це бу ло 800 років то му. На пе ре додні ве ли ко го пос ту Фран циск з Аси жу, який уже був свя тим, але тоді ще не ка нонізо ва ним, пе ре бу вав у місце вості, що на зи ва ла ся Пе руція. Там бу ло ве ли ке озе ро з острівцем по се ре дині. Фран циск зу пи нив ся пе ре но чу ва ти під час своєї мандрівки в бідній оселі од но го гос по да ря, який, ро зуміючи святість гос тя, прий няв йо го з надз ви чай ною уважністю. Вночі на свя то го зійшло натх нен ня - подібно як Хрис тос пе ре бу ти весь ве ли кий піст уза галі без ніякої іжі. Місцем для цього мав ста ти острів на озері. Вранці Фран циск поп ро сив гос по да ря відвез ти йо го до ост ро ва, за ли ши ти там без ніяких харчів і не приїжджа ти всі 40 днів аж до шос то го чет вер га. Гос по дар мав та кож ніко му не ска за ти про те, що Фран циск пе ре бу ває в цій місце вості. Свя тий не хотів, щоб йо го учні, при хильни ки ста ли свідка ми йо го ду хов но го под ви гу. От же, во ни поп лив ли. Хо лод на вес ня на во да сту ди ла босі но ги Фран цис ка, ко ли він схо див з чов на. Чов няр за ли шив усе ж та ки ас ке тові дві ма ленькі бу хан ки хліба - ану ж той не вит ри має цілком без їжі - і відплив, за пев нив ши, що дот ри мається обіцян ки мов ча ти. Фран циск знай шов на без люд но му ост рові місце, де гус то спле ли ся між со бою гілки де рев, і в такій при родній альтанці спи нив ся, щоб про бу ти нез во руш но в по бож них роз ду мах по над місяць.
Через со рок днів чов няр прип лив до ост ро ва. Фран цис ка він зас тав на то му ж місці. Той був змарнілий, але виг ля дав та ким са мим жва вим і бадьорим, як завж ди. Втра тив ши лік дням, Фран циск навіть не сподівав ся, що час йо го ге роїчно го пос ту вже ми нув. Він був го то вий пе ре бу ва ти тут ще дов го.
Господар звер нув ува гу на те, що один хлібець за ли шив ся не тор ка ним, а в дру го му бра кує тро хи мен ше, ніж по ло ви ни. На це свя тий зізнав ся, що міг би обійти ся зовсім без хліба, але йо му зда ло ся, що бу ло б гор ди нею відбу ти цей піст так са мо, як і Хрис тос, - без жод ної крих ти хліба. Тож цей шма то чок хліба був з’їдже ний для то го, щоб не рівня ти ся до то го, що зміг зро би ти Ісус.
Це бу ло 800 років то му. Але де які події вміють обійти ся з ча сом так, що здається, ніби во ни відбу ва ли ся вчо ра або - ще прав до подібніше - три ва ють у ці хви ли ни.
22. 02 Ця історія ко рот ка, як і кож на тра гедія, яка відрізняється від біди і дра ми са ме ча со вим па ра мет ром. Влас не своєю ко роткістю. Тра гедії не три ва ли. Їх наслідки - во ни мо жуть діяти ся ду же дов го. Але тоді вже не тра гедія. От же, ця історія трагічна. Во на настільки ко рот ка, що навіть ще не ста ла історією, і жодні історії не сну ються, хіба в уяві.
Токай. Ди во виж на зем ля, чиєю кров’ю є най кра ще ви но. То кай. Та кої статті не ма у 12-томній Ук раїнській ра дянській ен цик ло педії. В УЗС (три томній), ви даній у трид ця тих ро ках у Львові, Ста нис ла вові, Ко ло миї, є та кий ар ти кул. Зви чай но, во ни ще нічо го не зна ють про тра гедію. Бо жод на ен цик ло педія не мо же пе ред ба чи ти трагічної ви пад ко вості, яка ста неться че рез 76 років. Тож То кай між англійським філант ро пом Тойнбі і То кантінс - рікою в Східній Бра зилії 2600 км зав довж ки. Ма дярське містеч ко біля підніжжя Ґедялі (ми ще за зир нем у цю стат тю). 6 ти сяч меш канців, слав не ви но. Надз ви чай не біле ви но… Те пер Ґедялі - трахіто вий гірський лан цюг, що тяг неться від Пря ше ва до То каю, 1092 м зав виш ки. На збо чах вин ниці то кай сько го ви ног ра ду. Це УЗС. Те пер з то го са мо го ро ку. Ви дав ницт во «Vel ha gen und Kla fing» у Лей пцизі. «Das Bild der Er de» - об раз землі - «но вий ат лас у 100 сторінках мап». То кай як раз на Тисі. На Тисі, яка тиж день то му ста ла мерт вою й от руй ною, як ти сячі мішків по тов че них сли во вих кісто чок. Вмер ла ри ба, вмер ли рос ли ни і кри ниці. Бо в Ти су, а далі в Ду най ви тек ли ціаніди.
У ма ленько му засніже но му містеч ку Бердійові в Сло вач чині не да ле ко від Пря ше ва, де по чи на ються Ґедялі, які закінчу ються в То каї, є се редньовічна ву лич ка, де в од но му з бу динків меш кає ви нар ня «То кай ські ви на». 50 сортів на роз лив, 10 літрів - 200 ко рун (це зна чить 20 гри вень), 2 гривні літра най вартіснішо го со ку землі Се редньої Євро пи. Чо ловіки, п’ючи ще і ще шклян ку мед вя но го ви на, пла ка ли. «Слу хай, чо ловіку, - ка зав один, - там, у То каю, на бе резі Ти си че рез кож ну дру гу ха ту гніздо бузька. Що во ни бу дуть їсти? На шу от ру ту? Та во ни пов ми ра ють. І ви ног рад теж. Це ви но ос таннє на кілька років на пе ред». Во ни пла ка ли і пи ли, і мо ли ли Бо га, аби як най скор ше біда ми ну ла, стек ла. Аби як най мен ше історій ви рос ло з неї. Бо тут, у Се редній Європі, все ду же близько.
25. 02 Відчут тя Батьківщи ни вклю чає ду же ба га то по нять. З най масш табніших - це дер жа ва, суспільство, на род, мо ва, зем ля, історія, лю ди, міфи, культу ра. І все якось так скла дається, так усе ос таннім ча сом якось пря мує, що надійни ми, справді ук раїнськи ми і нез рад ли ви ми за ли ша ються ли ше міфи і, зви чай но, зем ля. По каліче на, по ни ще на і засміче на, але безг луз до прек рас на. По чи наєш ро зуміти індіанців, по чи наєш ро зуміти че ченців, які є хо ча б то му, що за ли шається хай са ме каміння. Та ке вра жен ня, що не за ба ром і на ша справж ня батьківщи на за ли шиться влас не на рівні землі. І ця зем ля не пе рес тає бу ти рідною, твоєю. Не за леж но від то го, якій дер жаві на ле жить, які лю ди нею хо дять, якою мо вою го во рять, в якій культурі ку па ються і якій історії мо ляться. На цих ук раїнських ланд шаф тах навіть ли шай ни ки на мерт во му де реві чи роз ко ле но му ка мені за ли ша ються вірни ми на шим міфам, які вміють три ма ти ся хо ча б вітру - як що нічо го іншо го вже не бу де.
Це все цілком не дав но я відчув, по бу вав ши в най глухішо му куті ко лишньої Лемківщи ни. Ко лишньої, бо там уже не ма ніяких лемків, не ма навіть лемківських пісень. Ли ше прек рас на пуст ка, нерівності рельєфу якої зафіксу ва ли на завж ди інто нації лемківської міфічної кос мо логії. Цей май же без люд ний кут поділе ний між Півден но-Східною Польщею і Північно-Східною Сло вач чи ною. Збе рег ла ся то поніміка - іме на місць - Маґура, Бе херів, Ко неч на, Гла дишів, Гор ли ця, Ба ни ця, Кри ва, Во ло вець, Низький Бес кид. За ли ши ло ся те, що нез рад ли ве, - го ри, до ли і по то ки. За ли ши ли ся ан тик варні су веніри - ніби із сірників скла дені церк ви, ти пові ха ти. Во ни на зи ва ються хижі - довгі й лагідні, під од ним да хом жит ло і лю дей, і ху до би, бид ла; за ли ши ли ся талісма ни стеж ки між го ра ми, до ла ми, по то ка ми, церк ва ми і хи жа ми. Лю дей ду же тро хи, у нас не ма та ких ма ло люд них місце вос тей (хіба Ґорґани), але лю ди не ті, тих заб ра ли до од но го ще в 1947 році. Дех то по то му, щоп рав да, вер нув ся, але вер нув ся вже іншим. Тут на кож но му кроці мож на вив ча ти дві дис ципліни - як руй ну ються нев жи вані де рев’яні будівлі і як на по ки не них людьми те ри торіях відбу ва ються про це си при род но го лісовіднов лен ня. Але, нез ва жа ючи на весь жаль за ци ми на ши ми го ра ми, які вже фор мально не на ле жать нам, най пер ше ви ни кає дві дум ки. Но мер пер ший - оце справж ня батьківщи на, на то му нез рад ли во му рівні землі і міфів. Но мер дру гий - доб ре, що там за ли ши ли ся са ма зем ля і міфи, і нічо го іншо го, що б їх мог ло зни щи ти чи об ра зи ти. І пост-скрип тум - як що у нас тут бу де вже все чу же, ос танні ук раїнські індіанці ма ють для відсту пу за повітну лемківську ре зер вацію.
09. 03 Міські меш канці звик ли оціню ва ти по го ду і різні при родні яви ща ли ше з ог ля ду на їх зруч ності і ви го ди. Се ля ни, зем ле ро би, садівни ки, лісівни ки і пасічни ки мис лять тро хи шир ше - їм ідеться не про се бе, а про звірів, ко мах, де ре ва, бруньки, па го ни, ци бульки, зер на, квіти, лис тя, пло ди, яго ди і коріння, яки ми во ни опіку ються. Зреш тою, опіку ються ли ше для то го, щоб з’їсти са мим або відда ти тим, хто жи ве в містах і по го ду оцінює ли ше з ог ля ду на власні ви го ди. У цьому за ву женні світог ля ду при чи на най більших не щасть людст ва. Але так є спо конвіків, і ви яв ляється, що ті по оди нокі лю ди, які чу ють спів тра ви, прос то не мо жуть і вже ніко ли не змо жуть пе ре ко на ти зва жа ти на нього тих, хто цього співу не чує. По зав чо рашній сніг сприй мав ся по-різно му, як неп риємність, виб рик, жарт, радість, уск лад нен ня, пе реш ко да, без сен совість, аб сурд, фраґмент, який нічо го врешті не зна чить і - крім кількох відкла де них рейсів - нічо го не міняє. Ад же все од но вже вес на і цей ко рот ко час ний сніго вий бунт вга мується че рез кілька днів. Сніг ви пав от же по зав чо ра, а че рез кілька днів, тоб то сьогодні, по ньому за ли ши ли ся тільки сліди. Здається, він справді нічо го не змінив.
Але та ке тверд жен ня пра вильне ли ше в сис темі ко ор ди нат людської - ант ро по цент рич ної - логіки. Насп равді два дні снігу вря ту ва ли ціле плем’я, ціле військо Бо жих істот. Цей ма ленький мужній і прек рас ний на род уже зне ма гав від людської на ва ли. Щод ня йо го най кра щих чо ловіків, най врод ливіших жінок з не на род же ни ми дітьми, йо го най більших муд реців уби ва ли людські ру ки, а тіла ви во зи ли до міста і там на пло щах вис тав ля ли на повільне тління. Щобільше, лю ди руй ну ва ли їхні оселі, ви пор пу ва ли з землі їхні скар би, міня ючи на гроші для де ше вих роз ваг.
День сніго па ду і кілька днів ук ри тої снігом землі да ли мож ливість цьому на ро дові пе ре по чи ти. За ко рот кий час, відпу ще ний до но во го нас ту пу лю дей, лісові пле ме на кро кусів, підсніжників і пролісків ус тиг ли вже ба га то. Одні з них ски ну ли в ґрунт заплідне не насіння, інші відмер ли, вря ту вав ши цим са мим підзем ну ба га торічну ци бульку від зни щен ня, а пе ре важ на більшість прос то пе рес та ла бу ти при ваб ли вою і че рез це поз бу ла ся не за хи ще ності.
Тож дво ден ний сніг нап рикінці бе рез ня не був мар ним. Мож ли во, зав дя ки йо му на дру гу вес ну ма леньке плем’я змо же скли ка ти но ве ве ли ке військо.
НЕПРОСТІ
Шістдесят вісім випадкових перших речень
1. Во се ни 1951 ро ку бу ло би не див но ру ши ти на захід - тоді навіть схід по чав повільно пе реміща ти ся в то му ке рун ку. Од нак Се бас тян з Ан ною в лис то паді п’ятде сят пер шо го пішли з Мок рої на схід, яко го все ж тоді бу ло більше. Точніше - на східний південь або ж півден но-східно.
2. Ця по до рож відкла да ла ся стільки років не че рез війну - війна над то ма ло мог ла щось зміни ти в їхньому житті. Се бас тян сам на ва жив ся по ру ши ти тра дицію сім’ї, за якою дітям по ка зу ва ли місця, пов’язані з ро дин ною історією в п’ятнад ця тирічно му віці. Бо тоді, ко ли Анні бу ло п’ятнад цять, Се бас тян усвідо мив, що все пов то рюється, і Ан на ста ла для нього єди ною мож ли вою жінкою на цілий світ. Що він не тільки мо же бу ти ли шень біля неї, але і вже не мо же бу ти без неї. Тим ча сом у Ялівці - то му ро дин но му місці, ку ди слід бу ло по вез ти Ан ну, - на неї че ка ли Неп рості. І Се бас тян знав, що во ни ду же лег ко пе ре ко на ють доньку за ли ши ти ся з ни ми.
Зрештою те, що Ан на теж ста не неп рос тою, во ни пе ред ба чи ли ще тоді, ко ли та на род жу ва ла ся.
3. У квітні п’ятде сят пер шо го Ан на відчу ла, що та то Се бас тян - її єди ний мож ли вий чо ловік, і во ни по ча ли ко ха ти ся.
Тієї вес ни ба га то хто хо див не чу ва ни ми марш ру та ми і пе ре но сив ней мовірні чут ки. Так Се бас тян довідав ся, що Неп рості зник ли з Ялівця. Відтоді про них ніхто нічо го не чув.
Ціле літо Се бас тян з Ан ною безп ро буд но лю би ли ся, і поп ри них прой шло кілька різних армій. Ніщо не пе реш код жа ло йти ні на схід, ні на південь, ні на півден ний схід. Ко ли ста ло по-справжньому хо лод но, і до ро ги щільніше втис ну ли ся у свої лінії, во ни на решті вий шли з Мок рої і за кілька днів ма ли би бу ти в Ялівці. По до рож відкла да ли три ро ки. Але Се бас тян нічо го не бо яв ся - в нього зно ву бу ла справж ня жінка. Тієї ж по ро ди, що завж ди.
4. Він не міг собі уяви ти, як змо же по ка за ти доньці всі місця в го рах від Мок рої до Ялівця насп равді. Замість чо тирьох днів потрібно, щоб по до рож три ва ла чо ти ри се зо ни. Тільки так, а ще вдень, уночі, вранці і ве че ром Ан на мог ла би по ба чи ти, як ра зом по-різно му виг ля дає ця до ро га. Він ди вив ся на ма пу, чи тав наз ви вго лос і ста вав щас ли вим уже від цього.
Його навіть не зас му чу ва ло, що ма па нічо го не про мов ля ла до Ан ни.
Щоправда, тро хи не по коїли де ре ва, яких не ба чив стільки років - їх ріст є най частішою при чи ною то го, що ро бить місця нес подіва но невпізна ва ни ми. І най по важнішим до ка зом не обхідності ніко ли не по ли ша ти близьких де рев нап риз во ля ще.
Щодо са мо го пе ре хо ду, то жод на по до рож і так не знає, що з нею мо же ста ти ся, не мо же зна ти своїх справжніх при чин і наслідків.
5. Ко лись Франц ка зав Се бас тя нові, що на світі є речі, на ба га то важ ливіші від то го, що на зи вається до лею. Франц мав на увазі пе ре довсім місце. Є місце - є історія (якщо ж снується історія, зна чить, му сить бу ти відповідне місце). Знай ти місце - за по чат ку ва ти історію. При ду ма ти місце - знай ти сю жет. А сю же ти, зреш тою, теж важ ливіші, ніж долі. Є місця, в яких не мож ли во вже нічо го роз ка за ти, а іноді вар то за го во ри ти са ми ми наз ва ми в пра вильній послідов ності, щоб на завж ди ово лодіти най цікавішою історією, яка три ма ти ме сильніше, ніж біографія. То поніміка здат на зап ро ва ди ти в блуд, але нею мож на цілком обійти ся.
6. І з Се бас тя ном ста ло ся щось подібне. Він знай шов собі Ялівець, ви га да ний Фран цом. Йо го за хо пи ла лінгвісти ка. То поніміка за хо пи ла йо го, а не прос то він за хо пив ся її нур та ми.
Плеска, Оп ре са, Тем па, Апес ка, Підпу ла, Се бас тян. Ше са, Ше шул, Мен чул, Білин, Ду мень, Пет рос, Се бас тян.
Коли ще не існу ва ло ніяких гір, наз ви бу ли вже при го тов лені. Так са мо, як і з йо го жінка ми, - їх ще не бу ло на світі, ко ли йо го кров по ча ла міша ти ся з тою, яка ма ла ста ти їхньою.
Відтоді йо му йшло ся ли ше про те, щоб три ма ти ся цієї об ме же ної то поніміки і цієї ско ро че ної ге не ти ки.
7. Фран циск зустрів Се бас тя на на скелі за Ялівцем. Се бас тян вер тав ся з Аф ри ки і стріляв у птахів. Снай перська руш ни ця не да ва ла відчу ти вбивст ва. Че рез оп ти ку вид но лиш пев не кіно. Постріл не те що об ри ває фільм, а вно сить у сце нарій якусь но ву сце ну. Тож він настріляв до сить ба га то різних дрібних пта шок, які летіли по над Ялівцем як раз до Аф ри ки.
Незабаром ма ла ста ти ся зи ма. Зи ма му сить щось зміни ти. Зи ма дає ме ту - це її ос нов на влас тивість. Во на зак ри ває відкритість літа, і вже це му сить у щось ви ли ти ся.
Франциск шу кав щось, із чо го мож на бу ло зро би ти нас туп ний анімаційний фільм. І рап том: пе ред зи мою, ске ля над містом, все ре дині міста, зграя птахів над го рою, які ле тять до Аф ри ки, Ма лої Азії, ту ди, де по ля з шаф ра ном, алое і гібіску сом між гігантською шип ши ною не да ле ко пе ред дов гим Нілом, кілька уби тих в око різно кольоро вих птиць, поск ла да них од на на од ну, від чо го різні кольори ще більше різняться, у кож но му пра во му оці - відблиск міжкон ти нен тально го марш ру ту, в кож но му ліво му - чер во на пля ма, і жод не пір’ячко не по дер те, і ле генький вітер на гор тає пух з од но го не ва го мо го тільця на при мар ний пух іншо го, й око стрільця у зво рот но му за лом ленні оп ти ки. І стрілець. Чер во ний білий аф ри ка нець.
8. Се бас тян змерз у ру ки. Він відмо ро зив їх у нічній Са харі. Відтоді ру ки не терпіли ру ка виць. Се бас тян ска зав Фран цові - а що ма ють ро би ти піаністи, ко ли стає так зим но.
Вони ди ви ли ся у всі бо ки, і всю ди бу ло гар но. Бо бу ла осінь, і осінь пе ре ла зи ла в зи му. Франц на зи вав різні го ри, навіть не по ка зу ючи - де яка. Потім він зап ро сив йо го до се бе. У нього вже дав но не бу ло гос тей - дав но не зустрічав на ске лях ко гось нез най омо го. Ма буть, тоді во ни впер ше пи ли ка ву з ґрей пф ру то вим со ком. Ко ли Ан на при нес ла їм зба нок на зашк ле ну ґале рею, де у мідній пічці па ли ло ся по обрізу ва ним га луз зям ви ног ра ду, то Се бас тян поп ро сив, щоб во на тро хи зат ри ма ла ся і по ка за ла - що вид но че рез це вікно. Ан на пе ре повіла - Плес ку, Оп ре су, Тем пу, Підпу лу, Ше су, Ше шул, Мен чул, Білин, Ду мень, Пет рос.
Була пізня осінь 1913 ро ку. Франц ска зав, що є речі, на ба га то важ ливіші від то го, що на зи вається до лею. І зап ро по ну вав Се бас тя нові спро бу ва ти по жи ти в Ялівці. Темніло, й Ан на пе ред тим, як при нес ти дру гий зба нок - май же сам сік, ка ви кілька кра пель, - пішла пос те ли ти йо му ліжко, бо ще не зуміла би зро би ти це на по мац ки.
Хронологічно
1. Се бас тян за ли шив ся в Ялівці во се ни 1913 ро ку. Тоді йо му бу ло двад цять років. Він на ро див ся з іншо го бо ку Кар пат - на Бор жаві - в 1893 році. В 1909-му цілий місяць меш кав з батька ми у Трієсті, а че рез рік поїхав во юва ти до Аф ри ки. До до му вер тав ся че рез Чор не мо ре і Конс тан цу, далі - Род нянські го ри, Гри ня ва і Піп Іван. Прой шов Чор но го ру, прой шов під Го вер лою і Пет ро сом. Бу ла пізня осінь 1913-го.
2. Ялівець з’явив ся двад цять п’ять років пе ред тим.
Це місце ви га дав Фран циск, яко го частіше на зи ва ли Фран цом. Двад цять років Фран циск жив у містах - Львові, Станіславі, Виж ниці, Му ка че во му. Він учив ся ри су ва ти ли ше в од но го графіка (той пра цю вав ко лись із Бре мом, а потім ро бив і підроб ляв пе чат ки) і му сив, і хотів, і міг пе реїжджа ти за ним з місця на місце. Якось йо му по ка за ли фо то апа рат, і він пе рес тав ри су ва ти. Од нак тро хи пізніше відра зу за Мор ши ном по мер ілюст ра тор, що суп ро вод жу вав краківсько го про фе со ра бо таніки - во ни їха ли в Чор но го ру опи су ва ти рос ли ни Гу цульщи ни. В Станіславі про фе сор на ди бав Фран ца, і че рез кілька днів той по ба чив місце, де по чув ся на місці - срод но і щас ли во. Че рез рік Фран циск вер нув ся ту ди і по чав бу ду ва ти містеч ко.
А ще че рез п’ять років Ялівець був най хи мернішим і до сить мод ним ку рор том Цент ральної Євро пи.
3. Ан на, че рез яку Се бас тян за ли шив ся в Ялівці, спо чат ку на зи ва ла ся Сте фанією. Справжньою Ан ною бу ла її ма ма - Фран цис ко ва жінка. Во на ліку ва ла ся від стра ху ви со ти, бо бу ла альпіністкою. Приїха ла на ку рорт ра зом зі своїм при яте лем - спе ле оло гом. Во ни ро би ли од не і те ж най кра ще у світі. Лиш во на лізла до го ри, а він - вниз, але обом най більше бра ку ва ло прос то ру. Ко ли Ан на за вагітніла від Фран цис ка, то виріши ла на ро ди ти ди ти ну тут, у Ялівці. А ко ли на ро ди ла ся Сте фанія, то Ан на вже ніку ди не хотіла вер та ти ся.
Вона за ги ну ла на ду елі, на яку її вик ли кав її чо ловік. Фран циск відра зу пе реінак шив Сте фанію на Ан ну. Він сам ви хо ву вав доньку аж до то го дня, ко ли зап ро сив до їхнього до му Се бас тя на, який вер тав ся з Аф ри ки на Бор жа ву. Тоді Фран циск по ба чив, що відте пер во на бу де або слу ха ти ся іншо го чо ловіка, або не зва жа ти ме ні на ко го.
Листи до і від Беди
1. Єди ною лю ди ною, яка зна ла їх усіх уп ро довж кількох де ся тиліть, був ста рий Бе да. Ка за ли, що він з Неп рос тих. В уся ко му разі Бе да знав ся і з ни ми. Ко ли Франц нав чив Ан ну чи та ти і пи са ти, - дов ший час він не хотів, щоб во на вміла, бо ро зумів, що Ан на бу де не пи са ти, а за пи су ва ти, і не чи та ти, а пе ре чи ту ва ти, а це зда ва ло ся Фран цові не потрібним, - во на за хотіла довіда ти ся більше про по ча ток Ялівця, про ма му. Та ке міг зна ти ли ше ста рий Бе да, і во на пи са ла йо му лис ти із за пи тан ня ми. Відповіді при хо ди ли або ду же ско ро, або йшли так дов го, що зда ва ло ся, ніби цього ра зу бу ла вка за на неп ра вильна ад ре са (за якою не меш кав навіть хтось та кий, хто б міг відпи са ти, що Бе ди там не мо же бу ти ніко ли).
Якраз тоді Бе да по чав жи ти в пан цер ни ку, пе реїжджа ючи з місця на місце, але не пе ре хо дя чи межі пев но го ко ла, цент ром яко го був Ялівець. Ко лись Бе да роз повів од ну історію.
2. Ко ли він пер ший рік про жив у своєму пан цер ни ку, то ду мав, що не змо же за бу ти жод ної йо го дрібної де талі до кінця жит тя. По то му пан цер ник наїхав на міну, за бу ту італійця ми, які бу ду ва ли ту нель на Яб лу ницько му пе ре валі. Бе да ма ло не по мер. Йо го заб ра ли якісь гу цу ли. Тіло бу ло цілком зра не не, і не так, як но жем, шаб лею чи со ки рою, а так, ніби повідкри ва ли ся щіли ни в землі. Йо го зап ха ли в боч ку з ме дом і поїли ко зя чим мо ло ком, звурд же ним у пе регріто му вині. А пан цер ник за хо ди ли ся ре мон ту ва ти ци ганські скри палі. Че рез дев’ять місяців Бе да виліз із ме ду. Пан цер ник сто яв у са ду, і діти, сто ячи на ньому, стру шу ва ли з де ре ва осінні яб лу ка. Здається, сніжний кальвін. Тож Бе да ду мав, що за пам’ятав сво го во за на завж ди. Він вид ря пав ся, швид ко слаб ну чи, по дра бинці до лю ка і зро зумів, що не пам’ятає, як цією дра би ною ліз дев’ять місяців то му. Зап лю щив очі і не зміг собі уяви ти, де що є там, де все бу ло та ким зна ним. Зас по ко ював се бе тим, що ста ла іншою шкіра. Або тим, що під час ре мон ту скри палі відки ну ли якісь де талі. І не зміг се бе зас по коїти. Так пи сав ста рий Бе да.
Анна сла ла йо му лис ти із за пи тан ня ми про свою ро ди ну. Він відпи су вав, відповіда ючи на за пи тан ня, і завж ди до пи су вав ще щось про се бе, хоч во на то го не про си ла, але чи та ла з цікавістю.
3. Де які Ан нині лис ти виг ля да ли якось так.
…я не про шу, щоб ти роз ка зу вав усьо…
…я тобі та кож хо чу ба га то вся ко го ска за ти про Ялівець, Фран цис ка, ма му, Неп рос тих. Ти ж єди ний на цілий світ, хто знав їх усіх…
…я са ма не знаю - по що мені це, але я їх відчу ваю без го лосів. Я відчу ваю своє тіло, я по чи наю ду ма ти так, як во но. Рап том ро зумію, що я не са мостійна. Я за ле жу від них усіх, бо ни ми теж ду має моє тіло…
…мені не зле від та кої за леж ності, але хо чу зна ти - що в мені чиє: що Фран цо ве, що ма ми не, що Неп рос тих, що від Ялівця, а що моє…
…вагання - це щось більше, ніж по мил ка…
…кажи ще щось…
…розказуй далі…
…як дав но виг ля дав Ялівець…
…я так ка жу: я так те бе ду же люб лю, є і є…
…я знаю, що ма ма з’яви ла ся вже тоді, ко ли Ялівець став мод ним. Та ких ку рортів більше у світі не бу ло…
…про всіх на ших по пе редніх та то завж ди го во рив че рез сло во ма буть…
4. Ста рий Бе да відпи су вав (Якби я пам’ятав усе, що во ни ка за ли, що ми го во ри ли. Навіть без то го, що оповідав я. І як би во ни роз ка зу ва ли тоді мені все те, що во ни го во ри ли без ме не. Але ж во ни теж ма ло що пам’ята ли, крім кількох фраз. Ко ли ж ти не пам’ятаєш, як ка зав, як тобі ка за ли, то ніко го не ма. Ти не по чуєш го лосів. Тре ба чу ти го лос. Го лос жи вий і го лос ожив лює. Го лос сильніший від об ра зу. Франц ка зав мені, що є речі, знач но важ ливіші від долі. Скажімо, інто нації, син так сис. Ко ли хо чеш за ли ши ти ся са мим со бою - ніко ли не відки дай влас них інто націй. Він цілу війну го во рив тим са мим го ло сом, що завж ди. Я не мо жу го во ри ти з то бою дру гий раз лиш про це. Я не мо жу роз ка за ти тобі всього то го, що ти хо чеш по чу ти. Я мо жу го во ри ти. І тоді ти мо жеш по чу ти те, що хо чеш. А нав па ки - ні. Але і ти всього не за пам’ятаєш. Ска за не ми нає. Нам доб ре те пер, бо нам гар но го во риться. Мені по до бається слу ха ти се бе до те бе. У вас у ро дині ніхто не виз на вав за гально виз на но го син так си су. Знаєш, які ваші фамільні фра зи - є і є, тре ба і тре ба, безвідповідальна послідовність щільна, я так те бе ду же люб лю… Ва ган ня - це більше, ніж по мил ка, або мен ше. Але на дов ше. Ка жуть, що твій дідо - ма мин та то, він не ту тешній, десь із Шарішу - мав ма ленький сад. Він мріяв там по жи ти на ста рості. Ле жа ти на своїх ле жа ках із му шель сли маків, ку ри ти опіум і штур ха ти бо сою но гою шкляні кулі. Він об му ру вав не ве лич кий ка вальчик землі, засіяв йо го добірною дрібною од норідною тра вою. По се ре дині за ко пав стра шен но ви со чез ний стовп і пус тив по ньому плющ, фа со лю і ди кий ви ног рад. По руч ви ко пав яму і за си пав її цілу че ре паш ка ми сли маків. Ка за ли, що щось та ке він ко лись по ба чив за ви со ким му ром на Град ча нах, ко ли заб лу див ся там і поліз на че реш ню ви ди ви ти ся, ку ди далі йти. На то му ле жа ку він ле жав, ко ли ку рив. Го ло ву клав на ве ли кий плас кий камінь, на яко му рос ли самі ли шай ни ки. Він хо див у Білі Тат ри, виз би ру вав якісь спо ри і за ра жу вав чи заплідню вав ни ми камінь. Ще сам по ви ду вав шкляні кулі, все ре дині яких бу ли живі цик ла ме ни. Кулі мож на бу ло штов ха ти, во ни ко ти ли ся, цик ла ме ни пе ре вер та ли ся і че рез який сь час по чи на ли вик ру чу ва ти ся, ске ро ву ючись ни зом до землі, а вер хом - до сон ця. Сад зни щи ли, ко ли ма ма бу ла ще ма ла, і дідо втік з нею і всіма дітьми в го ри. Франц та кож не місце вий. Ніхто не ска же тобі, звідки він прий шов, звідки ви ро дом. Він за хотів жи ти в Ялівці, бо сподівав ся, що там не бу де ніяких вра жень, не відбу ва ти меться жод них історій. Він хотів, щоб дов ко ла не ста ва ло ся нічо го, за чим не всти гаєш. Нічо го, що тре ба би бу ло за пам’ято ву ва ти. Був ще ду же мо ло дий. Не знав, що так не бу ває, - це пер ше - жит тя ви рує всю ди, хай по-дрібно му, од но манітно, але нест рим но, не пов тор но і нескінчен но. А дру ге - нічо го і так не му сиш за пам’ято ву ва ти, ла па ти на сильно. Те, що має за ли ши ти ся, при хо дить на зустріч і про рос тає. Та ка собі бо танічна ге ог рафія - ви черпність ра дості про рос тан ня. Я знаю, що пер ша Ан на з’яви ла ся вже тоді, ко ли Ялівець став мод ним. Звідусіль з’їжджа ли ся пацієнти, щоб пи ти джин. Містеч ко виг ля да ло вже так, як те пер, лиш не бу ло твоїх при ду мок. Бу ли збу до вані ма ленькі го телі, пансіона ти з ба ра ми. Там мож на бу ло пи ти са мо му в но мері, на па ру, в то ва рист вах, три ра зи ден но, нат ще і на ніч, або цілу ніч, або мог ли збу ди ти в якійсь го дині вночі і по да ти порцію до ліжка. Мож на бу ло ли ша ти ся спа ти там, де пив, або ви пи ва ти з ліка рем чи пси хо те ра пев том. Я лю бив на пи ва ти ся на гой данці. Ан на ду же доб ре ла зи ла по ске лях. Во на відчу ва ла ва гу кож но го фраґмен та влас ної площі й уміла розк лас ти її на вер ти кальній стіні. Там нічо го не тре ба ба чи ти масш таб но. І го лов не - ти завж ди зі шнур ком. Во на ду ма ла, що їй усе бай ду же, а насп равді по ча ла бо яти ся. По ча ла приїжджа ти до Ялівця після то го, як сильно по би ла ся. Бо зно ву мог ла доб ре ла зи ти, але влас не бо яла ся. Не мог ла доб ре по яс ни ти, бо май же не вміла го во ри ти, хоч і ду ма ла кож ним мілімет ром тіла. Франц тоді був уд воє більший, ніж те пер, - мо жеш собі уяви ти, що во ни відчу ва ли. Франц ніко ли ніко му та ко го не оповідав. Але я знаю, що най кра ще їм бу ло тоді, ко ли Ан на за вагітніла. І це - не че рез ма буть. Чо мусь за ве де но вва жа ти, що закінчен ням пев но го сю же ту є смерть. Насп равді ж сю же ти закінчу ються як раз тоді, ко ли хтось на род жується. Не об ра жай ся, але ко ли ти на ро ди ла ся, закінчи ла ся історія Фран ца і твоєї ма ми…).
Анні ду же по до ба ло ся, що пи сав Бе да на об горт ках, які ще пах ли різни ми фрук то ви ми ча ями.
Генетично
1. Фран циск вва жав се бе лю ди ною по вер хо вою. Лю бив по верхні. По чу вав ся на них упев не но. Не знав, чи є сенс за ла зи ти глиб ше, ніж ба чить око. Хоч завж ди прис лу хо ву вав ся до то го, що зву ча ло за будь яки ми пе ре тин ка ми. І при ню ху вав ся до стру менів, що ви ри ва ли ся з пор. Ди вив ся на ко жен рух, але, див ля чись на ко гось, не на ма гав ся уяви ти - що хто ду має. Не міг про аналізу ва ти сут ності, бо пе ре пов неність зовнішніх де та лей да ва ла до сить відповідей. Він не раз за ува жу вав, що цілком за до вольняється ти ми по яс нен ня ми різних явищ, які да ються по ба чи ти, не пот ре бу ючи дос ту пу до знан ня про гли бинні зв’язки між ре ча ми. Най частіше він ко рис ту вав ся най простішою фігу рою мис лен ня - ана логією. Пе ре важ но ду мав про те, що на що подібне. Точніше - що на га дує що. Тут він пе ремішу вав фор ми зі сма ка ми, зву ки із за па ха ми, ри си з до тор ка ми, відчут тя внутрішніх ор ганів з теп лом і хо ло дом.
2. Але од не філо софське пи тан ня ціка ви ло йо го по-справжньому.
Франц роз ду му вав про ре дукцію. Він зва жу вав, як ве ли чез не людське жит тя, нескінченність на пов не них нескінченністю се кунд пос ту по во мо жуть ре ду ку ва ти ся до кількох слів, яки ми, нап рик лад, ска за но все про цю лю ди ну в ен цик ло педії (з усіх кни жок Франц виз на вав ли ше ен цик ло пе дич ний слов ник Ля рус са, і йо го бібліоте ка скла да ла ся з кілька над цятьох дос туп них ля руссівських пе ре ви дань).
Однією з йо го роз ваг бу ло постійне при ду му ван ня ста тей із кількох слів чи ре чень у стилі Ля рус са - про всіх, ко го він знав чи зустрічав. Статті про се бе він навіть за пи су вав. За ро ки їх наб ра ло ся кілька со тень. І хо ча кож на місти ла щось, що відрізня ло її від інших, усе ж йо го - хай ще не закінче не жит тя - вміща ло ся в кілька де сят доб ре впо ряд ко ва них слів. Це за хоп лю ва ло Фран ца і, не пе рес та ючи ди ву ва ти, да ва ло надію на те, що жи ти так, як він, - цілком доб ре.
3. Ще од ним до ка зом йо го влас ної по вер хо вості бу ло те, що Фран циск нічо го не знав про свій рід. Навіть про та та і ма му знав ли ше ба че не в ди тинстві. Во ни чо мусь ні ра зу не го во ри ли з ним про ми ну ле, а він ніко ли не до ду мав ся хоч про щось за пи та ти. Ціле ди тинст во лиш ма лю вав на са моті все, на що ди вив ся. Батьки по мер ли без нього, він тоді вже мав сво го вчи те ля в іншо му місті. Зреш тою, якось Фран циск зро зумів, що жод но го ра зу, навіть у перші ро ки жит тя, не на ма лю вав ні ма му, ні та та. Їхня ре дукція бу ла май же аб со лют ною.
Мабуть, са ме страх про дов жен ня та кої пуст ки зму сив йо го роз ка зу ва ти доньці як най більше всіля ко го про се бе. Навіть про бу до ву світу він на ма гав ся вик лас ти так, щоб Ан на завж ди пам’ята ла, що про те чи інше їй упер ше ска зав та то.
Хоча про її ма му - йо го Ан ну - він теж знав лиш те, що пе ре жив ра зом з нею - тро хи більше, ніж два ро ки. Але цього бу ло до сить, щоб дівчин ка зна ла про ма му все, що на ле житься.
А за ціле своє жит тя - крім ос танніх кількох місяців - Ан на жод но го дня не про жи ла без та та. Навіть після то го, як ста ла жінкою Се бас тя на.
4. У ве ресні 1914 ро ку во на доб ровільно пішла до війська і після кількох тижнів виш ко лу пот ра пи ла на фронт у Східній Га ли чині. Се бас тян із Фран цис ком за ли ши ли ся самі в бу дин ку не по далік від го лов ної ву лич ки Ялівця. З фрон ту не бу ло жод них вістей. Аж вес ною 1915-го до міста прий шов кур’єр і пе ре дав Се бас тя нові (Фран цові відру ба ли го ло ву день пе ред тим, і завт ра мав відбу ти ся по хо рон) не мов ля - доньку ге роїчної са мо хот ниці Ан ни Ялівцівської. Се бас тян так і не довідав ся, ко ли точ но на ро ди ла ся ди ти на і що ро би ла вагітна Ан на в най ст рашніших бит вах світо вої війни. Але точ но знав - це йо го донька. Наз вав її Ан ною, точніше - дру гою Ан ною (то вже після її смерті він час то го во рив про неї прос то - дру га).
5. Дру га Ан на чим раз більше ста ва ла подібною на пер шу. Чи то насп равді во ни обоє бу ли подібни ми на най пер шу - це міг зна ти ли ше ста рий Бе да. Що до Се бас тя на, то він прив чив ся щод ня порівню ва ти се бе і Фран цис ка.
Він сам ви хо ву вав свою Ан ну, не до пус ка ючи до неї ніяких жінок. Урешті ста ло ся так, що вісімнад ця тирічна Ан на са мостійно виб ра ла собі чо ловіка. Ним був, зви чай но, Се бас тян.
6. Цього ра зу не бу ло та ко го, чо го б він не знав про вагітність своєї жінки. Зреш тою, ли ше він був при сутній при на род женні їхньої доч ки і - од но час но - рідної внуч ки. І Се бас тян ба чив, як на род жен ня ста ло кінцем історії. Бо на по чат ку нас туп ної йо го най рідніша дру га Ан на по мер ла хви ли ну пе ред тим, як тре тя опи ни ла ся в нього на ру ках.
Десь у своїх гірких гли би нах Се бас тян відчув ша ле не скру чу ван ня і розп рав лян ня підзем них вод, за мальову ван ня і сти ран ня світів, пе рет во рен ня двад ця ти по пе редніх років на насіни ну. Він по ду мав, що не тре ба ніяких Неп рос тих, аби вга да ти, що та ке вже ко лись із ним бу ло, а з щой но на род же ною жінкою він до жи ве до подібно го закінчен ня. Що спра ва не в ди во вижній крові жінок цієї ро ди ни, а в йо го нест римній силі бу ти вли тим у неї. Що не во ни му сять по ми ра ти мо ло ди ми, а він не має пра ва ба чи ти їх більше, ніж по одній.
7. Се бас тян вий шов на ве ран ду. Неп рості, ма буть, прий шли вже давніше, але ти хо сиділи на лав ках, дочіку ючись, по ки закінчаться по ло ги.
На ве че рю Се бас тян настріляв ма ло не сто дроздів, які щой но об’їли всі яго ди на мо лодій чорній го ро бині. Він спік їх ціли ми - ли ше по вис ку бу вав пір’я і на тер шаф ра ном.
Дві жінки - віжлун ка і гадєрни ця об ми ли Ан ну і за гор ну ли її в кольорові ліжни ки.
Чоловіки тим ча сом якось по го ду ва ли ди ти ну і ка за ли, що нічо го не тре ба їй ка за ти - бо са ма неп рос та. А ще ска за ли, що ка зав Франц, що є речі знач но важ ливіші від долі. Здається, він мав на увазі спад ковість.
Після ве чері Се бас тян ніяк не міг зас ну ти. Він зга ду вав - чи не го во ри ла ко лись Ан на про місце, де хотіла би бу ти по хо ва ною, і як на го ду ва ти завт ра ди ти ну. Потім по чав ду ма ти про досліди пас то ра Мен де ля з го ро хом і вирішив, що ця ди ти на бу де щас ли вою. Спро бу вав уяви ти се бе че рез сімнад цять років - у 1951 році - і відра зу зас нув.
Перша стара фотографія - єдина недатована
1. Не ви со кий мур скла де ний із плас ких кам’яних плит неп ра вильної фор ми. Крім то го, пли ти ду же відрізня ються розміра ми: є тонкі й ма ленькі, як до ло ня з підігну ти ми пальця ми, а трап ля ються такі довгі, що на них мож на вигідно ле жа ти. Во ни ж - най грубші, але са ме се ред цих не ма жод ної відко ле ної рівно по всій дов жині. Од нак пе ре ва жа ють усе ж та ки се редні. Як би три ма ти та ку пли ту пе ред со бою, впер шись підборіддям в один край, то дру гий лед ве ся гав би по яса. Мур має див ну особ ливість: хоч виг ля дає ду же цілісно і здається, що ніко ли не закінчується, - са ме так ма ли би виг ля да ти всі поз на чені межі - не за ма щені шпа ри між поск ла да ним леж ма камінням вик ли ка ють ба жан ня або по пе реміню ва ти пли ти місця ми, або ро би ти з кож ним ок ре мо ще щось інше.
2. Важ ли во, що все каміння цілком чис те. На ціло му мурі не рос те ніяко го мо ху, жод но го ма ле сенько го де рев ця чи бо дай стеб ла. Як що навіть якесь лис тя і по па да ло на нього з кількох буків (мур до сить ши ро кий, а лис тя вже жовтіє, і де-не-де йо го об ри ває су хий вітер, як то бу ває в кінці серп ня, - це зро зуміло навіть із чор но-білої фо тог рафії), то йо го хтось ре тельно позмітав із нагріто го по обіднім сон цем каміння.
Між де ре ва ми за му ром - теж кам’яна кубічна будівля. Каміння без до ган но відшліфо ва не, здається, що весь бу ди нок - мо ноліт без жод но го вікна. Рельєф на фрон тоні імітує чо ти ри шух ля ди, тож куб виг ля дає як ве ли чез на ко мо да. Бу ди нок зроб ле ний так, ніби верх ня шух ля да тро хи ви су не на. На порівня но малій ме талічній емальованій таб лиці прос тим гру бим і низьким шриф том на пи са но YU NI PE RUS.
3. А пе ред му ром - фраґмент вик ла де ної вже річко ви ми круг ля ка ми до ро ги. До ро га по чи нається зни зу по се ре дині карт ки, ве де в лівий верхній кут, оги на ючи ви со ку по хи лу кед ро ву сос ну, і зни кає зно ву ближ че до се ре ди ни - зви чай но, звер ху. При кінці до ро га піднімається під та ким ку том, що слу жить од но час но тлом зним ки. Весь час мур - спра ва, а зліва - вузький ка нал із по рожніми бе тон ни ми бе ре га ми. Ще лівіше, вже за ка на лом, умістив ся лиш ку со чок ви со ко го до ща но го нас ти лу, на яко му стоїть кілька пляж них ле жаків і бочівок зі струн ки ми ялівця ми.
4. Фран циск, у біло му по лот ня но му плащі з ве ли ки ми ґудзи ка ми, стоїть на са мо му краї ка на лу, на бе резі, ближ чо му до до ро ги. Че рез ру ку в нього пе ре ки ну та оде жа. Во на та ко го са мо го кольору, як і плащ, але мож на розрізни ти, що там ли ше со роч ка і шта ни. В другій руці - чорні че ре ви ки. З пос та ви вид но, що він щой но відвер нув ся від по верхні во ди. А там - го ло ва лю ди ни, кот ра пли ве ка на лом за течією.
5. Ли це розрізни ти не мож ли во, але Се бас тян знає, що то він. Так бу ва ло не раз: во ни про гу лю ва ли ся містом - Се бас тян повільно плив ка на ла ми, а Франц ішов по руч бе ре гом.
Канали суп ро вод жу ва ли кож ну з ву ли чок Ялівця. В та кий спосіб во да з ба гатьох потічків, що стіка ла схи лом над містом, зби ра ла ся в ба сей н на йо го нижній межі. Се бас тян міг го ди на ми пла ва ти в гірській воді, і во ни без пе рерв но роз мов ля ли. Су дя чи з усього, світли на ма ла бу ти зроб ле на нап рикінці літа 1914 ро ку. Ад же ли ше раз із ни ми хо див мо ло дий інструк тор з мис тецт ва ви жи ван ня, яко го зап ро си ли до од но го пансіона ту, по чи на ючи з ве рес ня, вик ла да ти на плат них кур сах. Крім нього, тоді приїха ли ще вчи тель ес пе ран то і влас ник гек тог ра фа. Але на про гу лян ку містом поп ро сив ся тільки інструк тор.
6. Відра зу після ку пелі і фо тог ра фу ван ня інструк тор зап ро по ну вав зай ти ку дись на джин, але Се бас тя нові з Фран цом хотіло ся лег ко го свіжо го ви на з во ло ха то го аґру су, і во ни по ве ли інструк то ра до Бе ди, до пан цер ни ка, що сто яв між дво ма пля ма ми ост ро ва ми же ре па. Бе да ціле літо зби рав різні яго ди, і те пер усе ре дині пан цер ни ка сто яло кілька де ся тилітро вих бутлів, у яких фер мен ту ва ли різно кольорові яго ди, нагріті ме талічни ми стіна ми во за.
Вони спо чат ку куш ту ва ли пот рош ки кож но го ви на, а потім ви пи ли все аґру со ве. Інструк тор стра шен но роз ба ла кав ся і по чав пе ревіря ти, як Се бас тян уміє розв’язу ва ти ле генькі за дач ки з те орії ви жи ван ня. Ви яви ло ся, що той май же нічо го не знає і змо же ду же лег ко по мер ти в най не виннішій си ту ації. Хоч Се бас тян уяв ляв собі, що та ке са ме ви жи ван ня. Уяв ляв так доб ре, що врешті пе рес тав про нього дба ти. І все ж ви жи вав.
7. В Аф риці він мав ба га то на год за ги ну ти, але ви жи ти бу ло важ ливіше, бо ціка во, що Аф ри ка. На решті він, див ля чись на будь-який кус ник землі - навіть піся ючи вранці, - ба чив, що пе ре бу ває на іншо му кон ти ненті, на нез наній тверді. Так він пе ре ко нав ся, що Аф ри ка існує. Бо пе ред тим пе релік місце вос тей, дов гий ряд відміннос тей в архітек турі, розміщенні зірок, бу дові че репів і зви ча ях сти рав ся прин ци по вою незмінністю квад ра тиків ґрун ту і тра ви на ньому.
8. А про ви жи ван ня він упер ше довідав ся тоді, ко ли ця тра ва по ча ла горіти дов ко ла нього. Вітер, який пе ре важ но при но сив ли ше психічні роз ла ди, роз га няв во гонь у чо ти ри бо ки від то го місця, ку ди впав на ви су ше ну зем лю. А потім, ви пе ре див ши во гонь (мож ли во, він забіг влас не ту ди, звідки йо го роз га няв у чо ти ри бо ки вітер), Се бас тян ут ра пив усе ре ди ну до щу, що наз би ру вав ся цілий рік і потім тік зат верділим чер во ним ґрун том ба гатьма па ра лельни ми по то ка ми, для яких лю ди на ва жить так ма ло, як най мен ша піско ва че ре паш ка, і так ба га то, як мільйо ни, міріади спраг лих течії насінин, ски ну тих відмер лим ба дил лям уп ро довж ба гатьох місяців без жод ної краплі.
Інструктор був ура же ний не уцт вом Се бас тя на. Він не вірив, що хтось доз во ляє собі спокійно жи ти, нічо го не зна ючи, як уник ну ти що ден ної не без пе ки. Тож Се бас тян вирішив, що більше не ска же про ви жи ван ня жод но го сло ва.
9. От же, єди на не да то ва на зним ка бу ла зроб ле на 28 черв ня 19 14 ро ку. Тре ба бу де над пи са ти цю да ту на зво роті хо ча би твер дим олівцем.
Якби на пис навіть і стер ся, - а на пи са не олівцем обов’язко во сти рається, пе ре важ но вже тоді, ко ли уточ ни ти хоч щось уже ніко му, - то від твер до го олівця му сить за ли ши ти ся рельєфний слід, ви тис не ний у по по ре но му гост рим ґрафітом най верхнішо му шарі па пе ру.
Фізіологічно
1. Ко жен чо ловік пот ре бує вчи те ля.
Чоловікам уза галі тре ба вчи ти ся.
Особливі чо ловіки вирізня ються не тільки здатністю вчи ти ся і нав чи ти ся, але й тим, що завж ди зна ють і пам’ята ють - чо го са ме від ко го во ни нав чи ли ся, навіть ви пад ко во. І як що в жінок пам’ять про вчи телів є про явом доб ро зич ли вості, то для чо ловіків - най не обхіднішим склад ни ком са мо го вив че но го.
Найвидатніші чо ловіки не прос то вчаться ціле жит тя (вчи ти ся - усвідом лю ва ти те, що відбу вається), а й ду же ско ро ста ють чиїмись учи те ля ми, на по ля га ючи на усвідом ленні про жи то го.
Власне, так тво риться не пе рервність шко ли, яка по руч із ге не алогічним де ре вом за без пе чує мак си мальну ймовірність то го, що впро довж тво го жит тя світ не мав би зміни ти ся настільки, щоб ли ше че рез це цілко ви то втра ти ти охо ту жи ти. (Зго дом і Фран циск, і Се бас тян по ба чи ли, як ба га то де які жінки зна ють без учи телів, як мудрі жінки ста ють най мудріши ми, ко ли нав чаться вчи ти ся, а ко ли най мудріші пам’ята ють тих, від ко го пе ре би ра ли досвід, не ви му ше но роб ля чи йо го своїм, то пе рет во рю ються на щось та ке, чо го ніко ли не змо же сяг ну ти жо ден чо ловік. Хо ча б то му, що в та ких жінок нічо го, окрім то го, що щось та ке мо же існу ва ти, жод но му чо ловікові нав чи ти ся не вдається).
2. Графік, кот рий учив Фран ца, вчив ся у Бре ма. Брем вчив ся у звірів. Ро ка ми графік пе ре повідав Фран цові різні історії про Бре мо вих учи телів. Ро ка ми Франц ди вив ся на звірів і ри су вав їхні звич ки. Пізніше са ме ця адап то ва на зо ологія ста ла ос но вою ви хо ван ня йо го доньки. Зро зуміло, що цього ж нав чив він і Се бас тя на, ко ли той на завж ди ли шив ся в Ялівці і по чав жи ти в йо го домі. То му і Се бас тя нові діти зна ли ці історії так са мо доб ре.
3. Дру гою Ан ною Неп рості заціка ви ли ся влас не то му, що во на так уміла ро зуміти тва рин, що мог ла ста ва ти та кою, як во ни, і жи ти з тим чи іншим звіром, не вик ли ка ючи в нього нес покійно го відчут тя іншості. Що до Се бас тя на, то йо му по до ба ло ся, як кож но го ран ку, для то ну су, Ан на на кілька хви лин пе рет во рю ва ла ся на кішку чи ле му ра. А за спільні ночі він ніби пе рес пав навіть з та ки ми дрібни ми істо та ми, як па ву ки і ко роїди.
4. Фран циск до сить ско ро за ува жив, що має де що по дов же ну фізіологію. Яс но, що фізіологія кож ної істо ти за ле жить від се ре до ви ща, але у ви пад ку Фран ца ця за лежність ви яви ла ся пе ребільше ною. Він без сумнівно відчу вав, як час ти на то го, що ма ло би відбу ва ти ся в йо го тілі, ви но ситься да ле ко за обо лон ки. І нав па ки - щоб ста ти ся, де які зовнішні речі му си ли част ко во ко рис ту ва ти ся йо го фізіологічни ми ме ханізма ми.
Франц ду мав, що чи мось на га дує гри би, пе реп лу тані з де ре вом, чи па вуків, чиє трав лен ня відбу вається в тілі вби тої жерт ви, або мо люс ка із зовнішнім кістя ком - муш лею, риб, ви пу ще на спер ма яких вільно пла ває у воді, аж по ки щось не запліднить.
Він ба чив, як тим чи іншим дум кам бра кує місця в го лові і во ни розміщу ються на фраґмен тах краєви ду. Бо до сить бу ло по ди ви ти ся на якусь ділян ку, щоб відчи та ти осілу там дум ку. А для то го, аби щось зга да ти, він му сив уяв но пе рей ти ся знай оми ми місця ми, пе рег ля да ючи і виз би ру ючи потрібні спо га ди.
А ко ха ючись з Ан ною, точ но знав, як во на виг ля дає все ре дині, бо був пе ре ко на ний, що цілий про хо див її внутрішньою до ро гою.
5. Не по коїти влас на фізіологія пе рес та ла йо го відра зу після то го, як учи тель роз повів йо му, що Брем оповідав, ніби у псів нюх у мільйон разів гостріший, ніж у лю дей. Це бу ло нез баг нен но, жод на уява не мог ла навіть близько підійти до та ко го по нят тя. Але Франц, змен шив ши по ря док при най мні до де ся ти, пе рей няв ся тим, як усе, що відбу вається на зовні, побільше но відоб ра жається у пся чих го ло вах, які про тя ги но сяться ко ри до ра ми їхнього моз ку (Це він та кож роз повів Се бас тя нові, і той на ма гав ся вва жа ти з різки ми за па ха ми, щоб псів не под раз ню ва ло те, від чо го не мож ли во втек ти. Се бас тян ма ло не пла кав, ко ли, іду чи на снай перські по зиції, му сив на ма щу ва ти че ре ви ки тю тю но вим роз чи ном, щоб пси, раз за тяг нув шись тим за па хом, ут ра ти ли охо ту і здатність іти йо го слідом). (Франц так за по ва жав псів, що, по се лив шись у Ялівці, завів собі кількох ду же різних. Із по ва ги ж ніко ли не ви хо ву вав їх. Пси жи ли, на род жу ва ли ся і вми ра ли вільни ми. Здається, див ля чись на жит тя інших псів в око ли цях Ялівця, во ни бу ли за це Фран цові вдячні. Зреш тою, са ме во ни бу ли справжньою інтеліґенцією Ялівця).
6. Щоп рав да, од но го, ма буть, найінтеліґентнішо го, наз ва но го Лу ка чем на честь сер ба лісівни ка, який нав чив Неп рос тих ви ро щу ва ти де ре ва тро хи повільніше, як ди кий ви ног рад, а під час війни об са див Ялівець неп рохідни ми для війська ха ща ми, Франц му сив уби ти влас ною ру кою.
7. Лу ка ча по ку сав ска же ний гор нос тай.
Йому вже бу ло ду же по га но, і нев довзі ма ло по ча ти ся ос та точ не вми ран ня. Як то бу ває при сказі, корчі мог ли по си ли ти ся від виг ля ду во ди, від по ду ву вітру в ли це, від світла, го лос ної роз мо ви, від до тор ку до шкіри і по во ро ту шиї.
Лукач ле жав у оран же реї, в затінку мо ло до го берґамо та. Як раз розцвіли квіти пасіофру та з усіма своїми хрес та ми, мо ло точ ка ми, цвя ха ми і спи са ми, і Франц му сив нак ри ти весь кущ на мо че ним по лот ня ним чох лом для піаніно, щоб терп кий за пах страс тей не под раз ню вав Лу ка ча (ко лись він так лю бив ці па хощі, що в час цвітіння ціли ми дня ми спав під пасіофру том, не ви хо дя чи з оран же реї).
Берґамот ріс у са мо му кінці дов го го про хо ду. Фран циск ішов до нього з те са ком у руці че рез цілу оран же рею, ми на ючи ек зо ти один за од ним. Пес по ди вив ся са ми ми очи ма на об лич чя, ру ку, меч і ледь підняв го ло ву, підстав ля ючи гор ло. Але Франц зро бив інак ше - об няв Лу ка ча і при тис го ло ву вниз, щоб на тяг ну ли ся хребці і удар по чи нав ся від спин но го моз ку, а не закінчу вав ся ним.
Незважаючи на швидкість опе рації, Лу кач мав би встиг ну ти за ню ха ти влас ну кров, а Франц ви раз но чув, як скрип лять тка ни ни, че рез які про ри ва ло ся ле зо. Бу ло вра жен ня, ніби ці зву ки до но сяться у внутрішнє ву хо з влас ної шиї (як чуєш ча сом свій го лос, ко ли кри чиш під во дос па дом).
8. Убивст во Лу ка ча так вра зи ло Фран ца, що потім йо му не раз зда ва ло ся, що то Лу кач ди виться на нього очи ма своїх дітей, що Лу ка чеві жес ти, по зи і міміка іноді ви ри на ють з під шерсті пся чих онуків і прав нуків. Що Лу кач ви явив ся безс мерт ним.
Франц прос то за ма ло про жив, аби по ба чи ти, що це не цілком так. Бо вже Се бас тян мав на го ду безліч разів пе ре ко на ти ся, як мож на вхо ди ти в од ну і ту ж річку, жи ву чи і з дру жи ною, і з доч кою, і з внуч кою.
Не вба чав Се бас тян нічо го див но го і в тім, що сам Франц по мер, як Лу кач (ма буть, лиш крові він не за ню хав, але зву ки роз дер тих тка нин дійсно чув усе ре дині), хо ча вби ва ли йо го не так ста ран но.
9. Так са мо жод них алюзій не з’яви ло ся у Се бас тя на, ко ли років двад цять після смерті Фран ца на нього прос то по се ред мос ту че рез Ти су на ки нув ся виш ко ле ний військо вий пес. Се бас тян лиш тро хи присів, щоб ут ри ма ти прис ко ре ний тя гар, і підста вив ле тючій пащі вбра ний у ко жух лікоть. Па ща зімкну ла ся на лівій руці міцніше, ніж кліщі, а Се бас тян вий няв пра вою ве ли ку брит ву з ки шені ко жу ха й од ним зу сил лям відрізав пся чу го ло ву так, що во на за ли ши ла ся вчеп ле ною в лікоть, а тіло впа ло на дош ки мос ту.
10. З та кою роз ши ре ною фізіологією Фран цис кові не мог ло бу ти доб ре будь-де. Йо му най більше йшло ся про місце, в яке - як у ви пад ку пла цен ти і за род ка - йо го фізіології бу ло би як най ком фортніше про рос та ти.
Беда доб ре пи сав Анні - та ка собі бо танічна ге ог рафія. Франц знай шов місце, яке ро би ло по до рожі не обов’язко ви ми.
Перед прем’єрою од но го зі своїх фільмів у сіне ма тог рафі «Yu ni-pe rus» він навіть ска зав публіці з цілої Євро пи: жи ву, як тра ва чи ялівець, так, щоб не бу ти більше ніде після то го, як насіння ожи ло; дочіку ючись світу, який пе рей деться мною; по ба чи ти йо го не прос то зни зу вго ру, а спро ек то ва ним на не бо, себ то побільше ним і до сить спот во ре ним, щоб бу ти цікавішим; зреш тою, моє місце завж ди опи ня ти меться в центрі євро пей ської історії, бо в цих кра ях історія в різних фор мах са ма при хо дить на наші подвір’я.
11. В Ялівці, а влас ти во у місці, де ще не бу ло Ялівця, Франц по чав жи ти як най сп равжніше. Навіть де що сти да ючись сво го щох ви лин но го щас тя.
12. То го дня, ко ли во ни з про фе со ром спи ни ли ся між Пет ро сом і Ше шу лом, Франц ду мав, що манд рує не бес ни ми ост ро ва ми. Лиш кілька най ви щих верхів ви зи ра ло над хма ра ми. Західне сон це світи ло тільки їм. Чер во ний верхній бік хмар роз ли вав ся за то ка ми, лаґуна ми, про то ка ми, зап ла ва ми, дельта ми і ли ма на ми. Про те, що в гли бині, не йшло ся.
На м’яко му схилі Франц знай шов яго ди. Че рез об маль літнього ча су в цій ви со когірній тундрі во ни дос тиг ли од но час но - су ниці, афи ни, ма ли на, ожи на і ґоґодзи. Франц пе рес тав на ле жа ти собі, вклю чив ся в якісь космічні ру хи, бо не міг спи ни ти ся, з’їв стільки ягід, аж му сив ляг ти, тоді відчув, що опус кається до дна не бу ва ло го ло на, не втри мав і ви лив ся.
Трохи ви ще бу ла ще вес на і цвіли пух насті пер воцвіти.
Ще ви ще повільно то пив ся сніг.
Франц побіг униз і забіг між бу ки, се ред яких па ну ва ла осінь. Під час цього бігу крізь рік він ви лив ся вдру ге. Про фе сор тим ча сом розк лав шат ро. Во ни з’їли по кілька гу цульських ко ників, виліпле них із си ру, і зва ри ли чай із лис тя всіх ягід. Тоді по ча ла ся ніч. Від міся ця все зда ва ло ся засніже ним, ру мунські го ри виг ля да ли да ле кою смуж кою бе ре га, а зем лю нест рим но по ки да ло теп ло із за па хом вер му ту.
Ходити, стояти, сидіти, лежати
1. Як що місця справді є най сп равжніши ми сю же та ми, то кульмінацією Ялівця як міста бу ли, бе зу мов но, ча си, ко ли міським архітек то ром ста ла Ан на - донька Фран цис ка.
Дітям мультипліка торів, які ні на крок не відхо дять від та та, ста ти архітек то ром не важ ко. Особ ли во в місті, яке при ду мав та то. За її пер шим ескізом у 1900 році (Анні бу ло тоді сім) збу ду ва ли но вий си не ма тог раф «Yu ni-pe rus» у виг ляді ко мо да з шух ля да ми - спеціально для по казів Фран цо вих анімаційних фільмів.
Ще ди ти ною Ан на спро ек ту ва ла ба сей н у виг ляді гнізда чом ги, який пла вав у озері, підземні ту нелі з от во ра ми, як у кротів, на різних ву лич ках міста, бар, у яко му вихід був улаш то ва ний так, що, пе рес ту па ючи поріг за лу, ти опи няв ся не над ворі, як міг сподіва ти ся, а в точнісінько та ко му ж залі, чо ти ри по вер хо вий бу ди нок-шиш ку і ве ли чез ну дво по вер хо ву віллу-со няш ник.
2. Бо Ан на мис ли ла тілом. Ко жен рух во на мог ла відчу ва ти не тільки цілісно, але і як послідовність нап ру жень і розп ру жень м’язо вих во ло кон, обер тан ня в суг ло бах, зав ми ран ня і ви бу хи кро во то ку, про ни кан ня і ви чав лю ван ня стру менів повітря. То му ре чен ня ми її мис лен ня бу ли прос то рові конст рукції. Тож будь-яку будівлю во на ба чи ла, об ми на ючи пок рит тя. І, зно ву ж та ки, як простір, у яко му відбу ва ються пе реміщен ня інших ру хо мих і напівру хо мих конст рукцій - пальців, хребтів, че репів, колін, ще леп.
3. Од нак Фран циск за ува жив, що на по чат ках фан тазія Ан ни не мог ла вий ти за межі си метрії. Він з’ясу вав для се бе, що за ча ро ваність ди вом при род ної си метрії є пер шим ди тя чим кро ком до усвідом ле но го відтво рен ня кра си світо во го ла ду.
4. Ан на ви хо ву ва лась до сить об ме же но.
Ще ко ли во на на зи ва ла ся Сте фанією, а Ан ною бу ла ли ше її ма ма, Франц зро зумів, що го лов не у ви хо ванні дітей - як най більше бу ти з ни ми. Ма буть, він пе рей няв ся цим над то бук вально, бо після смерті дру жи ни май же двад цять років не бу ло жод ної хви ли ни, ко ли б во ни з Ан ною бу ли ок ре мо. Завж ди ра зом. Або в одній кімнаті, або ра зом ви хо ди ли з до му, або ро би ли щось у са ду, ба ча чи од не од но го. Навіть ку па ючись, Ан на ніко ли не за чи ня ла две рей лаз нич ки. Їм бу ло важ ли во мог ти постійно чу ти, що го во рить інший. Це ста ло єди ним прин ци пом Фран цис ко вої пе да гогіки. Див но, але їй та ке жит тя по до ба ло ся. Відко ли Ан на по ча ла по-справжньому зай ма ти ся архітек ту рою, то аж тремтіла від ра дості, ко ли во ни пра цю ва ли за різни ми сто ла ми ве ли ко го кабіне ту - во на за но то ву ва ла ескізи і ро би ла крес лен ня, а та то ма лю вав свої мультфільми.
5. Ціле жит тя Фран циск го во рив не так до неї, як прос то вго лос. Все те, що слу ха ла Ан на, чу ли і їхні пси. Ан на рідко щось за пи ту ва ла, на томість прив чи ла ся постійно роз повіда ти про всі свої відчут тя, на ма га ючись зна хо ди ти най точніші сло вос по лу чен ня.
Часто во на пе ре би ва ла Фран ца - роз ка жи те са ме ще раз, але не так ко рот ко.
Анна не вміла чи та ти і пи са ти, за те щод ня пе ре див ля ла ся ма лю ноч ки в Ля руссі. Му зи ку во на чу ла ли ше у ви ко нанні ку рорт ної ка пе ли і ще гу цульських фло ярів, цим балістів, гус лярів, трембітарів. Са ма гра ла ли ше на дримбі. Ко ло ри су ва ла без до ган но, але скла да ла йо го з двох си мет рич них по ло вин. Так са мо точ но вміла зро би ти будь-який еліпс, а пря му мог ла без ко неч но про дов жу ва ти, час від ча су пе ре по чи ва ючи кілька хвиль або місяців. Про ма му зна ла все, що на ле житься зна ти дівчинці. Ба ви ла ся з пса ми і в та кий спосіб пе ре бу ва ла в то ва ристві ро вес ників.
6. Во на жи ла вдвічі більше, щод ня про жи ва ючи своє і Фран цис ко ве жит тя.
7. Нес подіва но для са мої се бе Ан на по ча ла ри су ва ти ква со ли ни. Рух, яким це ро би ло ся, да вав їй най ви щу фізич ну на со ло ду. Ти сячні пов то рен ня не ро би ли на со ло ду мен шою. Ан на по ча ла про це ду ма ти.
Вона скрізь вба ча ла ква со лю - в річко во му камінні і місяці, в скру че них псах і позі, в якій най частіше за си на ла, в ове чих нир ках, ле ге нях, серці і півку лях моз ку, в груд ках буд за і ша поч ках грибів, у тільцях пта шок і за род ках, у своїх гру дях і улюб ле них двох та зо вих кістках, які стир ча ли вни зу жи во та, в бе ре гах озе рець і кон цент рич них лініях, яки ми по ка зу ва ли збільшен ня ви со ти го ри на ге ог рафічних ма пах. Урешті виріши ла, що не що інше, як ква со ля, є най про ду манішою фор мою ви лу чен ня ма ло го прос то ру з ве ли ко го.
8. Про це Ан на роз повіла ста ро му Беді, ко ли при нес ла цілий мішок ве ли кої синьої ква солі до йо го пан цер ни ка. Во ни ви тяг ли мішок на дах пан цер ни ка і ви си па ли все у верхній люк. Ан на заг ля ну ла вниз і зав мер ла - все ре дині пан цер ник був по вен ква солі різних розмірів і кольорів, вер ши на ку пи повільно зсу ва ла ся, на че по то ки ла ви у вул кані. Бе да зби рав з усього Ялівця ква со лю, щоб відвез ти її на ба зар у Ко сові.
Видно, потім він щось ка зав Неп рос тим, бо во ни прий шли і зро би ли так, що цілком мо ло ду Ан ну приз на чи ли міським архітек то ром.
9. Ко ли Франц ви би рав місце, він дбав, щоб там бу ло доб ре у всіх чо тирьох ста нах - хо ди ти, сто яти, сидіти і ле жа ти, в яких мо же пе ре бу ва ти лю ди на.
З Ан ною бу ло інак ше. Во на від по чат ку жи ла в та ко му місці. Став ши архітек то ром, Ан на по ча ла ви ду му ва ти ще щось інше. Во на ду же доб ре пам’ята ла те, чо го нав чив її Франц, і ще ліпше - що вчив са ме Франц. Але впер ше не повіри ла, що він ска зав їй усе.
10. Мож на па да ти - і під де яки ми бу дин ка ми вста но ви ли ба ту ти, на які зіска ку ва ло ся прос то з бал конів.
Можна висіти - і з двох гір на тяг ну ли лин ви, яки ми, взяв шись за спеціальні дер жа ки (їх Ан на знай шла се ред ма ми них альпіністських при чан далів), з’їжджа ло ся аж на цент ральну пло щу, про висівши кілька хви лин над да ха ми і ниж чи ми де ре ва ми.
Можна гой да ти ся - і на бу дин ках розмісти ли тра пеції, на яких пе реліта ло ся на про ти леж ний бік ву лиці.
А ще мож на ко ти ти ся, підска ку ва ти, пов за ти, пор па ти ся - це теж бу ло по-різно му вра хо ва но в онов ле но му Ялівці. Пацієнтів на джи но во му ку рорті ста ло ще більше. Се бас тян тоді вже во ював у Аф риці, а зі Станіславської тюр ми втік те ро рист Січинський.
11. Франц яс но ба чив, що нічо го но во го Ан на при ду ма ти не змог ла, бо навіть під час падіння (чи, скажімо, польоту - як би їй навіть та ке вда ло ся) лю ди на або стоїть, або ле жить, або си дить на повітрі.
Але но вації йо му спо до ба ли ся, і він зап ро по ну вав за ли ва ти на зи му всі ву лиці во дою. Ялівець на кілька місяців ста вав суцільною ков зан кою. Ли ше три ма ючись за по руч чя вздовж ву лиць, мож на бу ло якось вид ря па ти ся у верх ню час ти ну міста. Але Франц умів хо ди ти по слизько му.
12. Манд ру ючи з Фран цис ком най ближ чи ми го ра ми, Ан на ба чи ла ба га то різних гу цульських осель. Див ля чись уважніше, во на зро зуміла, що оз на чає ма ти свій дім. Дбан ня про дім ро бить що ден ний по шук їжі ос мис ле ним. Ма ти дім - ніби відкла да ти решт ки хар чу або діли ти ся з ки мось їжею. Або ча сом, приз на че ним на зна ход жен ня їжі.
Якщо тіло - бра ма душі, то дім - той ґанок, на який душі доз во ле но ви хо ди ти.
Вона ба чи ла, як для більшості лю дей дім є ос но вою біографії і ви раз ним ре зульта том існу ван ня. А ще там відпо чи ває пам’ять, бо з пред ме та ми їй най лег ше да ти собі ра ду.
Її ча ру ва ла та гу цульська особ ливість - са мо му ви бу ду ва ти свою ха ту да ле ко від інших. На чис то му місці. Ко ли дім збу до ва ний, він стає мудрішим від усіх про років і віжлунів - він завж ди ска же, що тобі ро би ти далі.
13. Ще та ка влас тивість кра си. Щоб бу ти дос туп ною, кра са му сить мог ти фор му лю ва ти ся сло ва ми. А то му - бу ти подрібне ною. Дім дає той дрібний простір, у яко му мож на встиг ну ти зро би ти кра су влас ни ми си ла ми.
Початковими умо ва ми кра си жит ла Ан на вва жа ла простір, світло, про тя ги, пе ре хо ди між поділеністю прос то ру. То му спро ек ту ва ла кілька бу динків як гу цульські ха ти-ґраж ди. Ок ремі кімна ти і приміщен ня по меш кан ня ви хо ди ли без по се редньо на квад ра то ве подвір’я, замк ну те з усіх боків влас не ци ми кімна та ми.
14. Ви то ком усієї кра си, яка мо же бу ти під ору дою лю дей, усієї ес те ти ки є, бе зу мов но, рос ли ни (зреш тою - їжі теж; тут іде альне і ма теріальне єдині, як ніко ли). З іншо го бо ку - ма ло що інше є та ким дос ко на лим утілен ням ети ки, як дог ляд за рос ли на ми. Не ка жу чи вже про те, що спог ля дан ня се зон них змін - най простіший вихід у при ват ну філо софію. То му сербський лісівник Лу кач за са див подвір’я ґражд при ве зе ни ми з Ма ке донії квіту чи ми ку ща ми: бар ба ри сом, ка меліями, ве ре сом, ки зи лом, вов чи ми яго да ми, фор зиціями, гор тензіями, жас ми ном, маґноліями, ро до денд ро на ми, кле ма ти са ми.
15. Са ме ж місто Ан на ска за ла об го ро ди ти про зо ри ми зиґзаґува ти ми гу цульськи ми ого ро жа ми з дов гих сме ре ко вих лат - во рин ням. Ухо ди ло ся до міста справжніми во ро та ми роз ло га ми, роз су ва ючи за ворітниці.
Особливої пот ре би в цьому не бу ло, але Ан на хотіла ожи ви ти як най більше слів, не обхідних тоді, ко ли такі ого рожі є - ґари, за во ринє, гуж ва, бильця, кєчка, спиж.
Ситуації у колориті
1. Го лов ним меш кан цем Ялівця був, зви чай но, сам ялівець. Франц розп ла но ву вав бу до ву міста так, щоб не зни щи ти жод но го ку ща на всіх трьох сто ро нах схи лу. Оскільки де ре ва бу ло об маль, більшість бу динків бу ду ва ли із сірих плит кам’яних вис тупів, які в де яких місцях на зи ва ються ґорґани. То му ос нов ни ми кольора ми міста бу ли зе ле ний і сірий - ще мен ше, ніж на гу цульській ке раміці. Але як що сірий був усю ди од на ко вим, то зе лень ма ла ба га то відтінків. Навіть тро хи інак ше - не доб ре бу ло би ка за ти зе ле ний. Кра ще - зе лені. Зе ле них бу ло справді так ба га то, що все ви да ва ло ся неп рав до подібно кольоро вим. Навіть не вра хо ву ючи ти сяч справді ра ди кально інших кра пок - бор до вих, чер во них, ро же вих, фіоле то вих, синіх, бла кит них, жов тих, по ма ран че вих, білих, ще раз зе ле них, ко рич не вих і май же чор них квіток. За ци ми квіта ми ма ленька Ан на вив ча ла кольори (Франц час то ду мав про той час, як про щось най ліпше. На зи ван ня кольорів ста ло для нього оче вид ним утілен ням ідеї тво рен ня світу і по ро зуміння). Як що жи ти уваж но, то квітни карст во в та ко му місті не потрібне. Так і бу ло.
Ще тре ба собі уяви ти суцільні сму ги кольорів ближ чих, дальших і да ле ких гір, які бу ло вид но з кож ної точ ки Ялівця. Ще не ба, хма ри, вітри, сон ця, місяці, сніги і дощі.
2. Дов ко ла цього кам’яно го по се лен ня рос ло так ба га то ялівцю, що за пах йо го нагрітих, роз мо че них, над ла ма них, роз ду ше них ягід, гіло чок і коріння аж пе ре рос тав у смак.
3. Важ ко зро зуміти, ко ли Се бас тян ус тиг так ба га то по го во ри ти з Фран цом, що пам’ятав стільки ок ре мих Фран цис ко вих фраз. Ад же в них був ли ше рік і дев’ять місяців. Але більшість то го, що ска зав Фран циск, збе рег ло ся са ме зав дя ки Се бас тя нові. Як раз від нього Неп рості за пи са ли ті най відоміші ре чен ня, які потім бу ли відтво рені на різних пред ме тах гігантсько го обіднього сервізу пор це ля но вої фаб ри ки в Па ци кові. Дру га Ан на якось навіть жар ту ва ла, що всі ці ка зан ня ви га дав сам Се бас тян, а вислів «Франц ка зав» - це Се бас тя нові сло ва-па ра зи ти. Так са мо, як і кур ва, ма буть, насп равді, та, прос то.
4. У кож но му разі сам Се бас тян ка зав, що Франц ка зав, що жит тя за ле жить від то го, поп ри що йдеш. Але те, поп ри що йдеш, од на ко во за ле жить від то го, ку ди хо диш. Тоб то зміни ти йо го до сить прос то. Важ че з інши ми виз на чальни ми стихіями - що п’єш і чим ди хаєш.
В Ялівці всі ди ха ли ете рис ти ми смо ла ми ялівців і пи ли ялівцівку, в яку ялівець пот рап ляв тричі. Бо во да, в якій бро ди ли со лодкі яго ди, са ма спо чат ку ро ка ми пе ре ли ва ла ся з не ба в зем лю, об ми ва ючи ялівець, на ти ра ючись ним і за пам’ято ву ючи йо го, а потім ще й нагріва ла ся на вогні з ялівце вих полін.
5. Ялівцівку ва ри ли на кож но му подвір’ї. Свіжі па го ни ви ва рю ва ли ся в ка за нах зі спир том, виг на ним з ягід ялівцю. На камінні зби ра ли ся ви па ри, які охо лод жу ва ли ся і скра пу ва ли гус тим джи ном. Бу ва ло та ке, що над да ха ми за ви са ли важкі джи нові хма ри. Тож, ко ли зби ра ло ся на мо роз, ал ко голь про ри вав ся з не ба. На землі, вже по пе редньо охо лод женій, він за мер зав, і ву лиці вкри ва ли ся тон кою кри гою. Як би по ли за ти той лід, то мож на бу ло би сп’яніти. В такі дні хо ди ти ву ли ця ми тре ба бу ло ков за ючи. Хоч насп равді но га не всти гає пос лиз ну ти ся, як що йти до сить швид ко - щоб підош ва як най ко рот ше тер ла ся об лід.
6. Най пер ша Ан на з’яви ла ся в Ялівці вже тоді, ко ли місто ста ва ло мод ним ку рор том. Не за дов го пе ред тим во на ду же по би ла ся, па да ючи зі скелі, хоч бу ла прив’яза на шнур ком, і дов ший час нічо го не їла. Все ж стра шен но пе ре ля ка ла ся. На дру гий день во на все од но пішла в го ри і спро бу ва ла лізти. Але нічо го не вий шло. Впер ше тіло відмов ля ло ся бу ти про дов жен ням ка ме ня. Щось там ви яви ло ся сильнішим. Во на приїха ла до Ялівця, пи ла джин, зби ра ла ся тре ну ва ти ся, але пи ла джин. Не на ва жу ва ла ся навіть підійти до скель. І нев довзі поз най оми ла ся із Фран цис ком. Він ро бив анімаційні фільми, за ра ди яких до Ялівця приїжджа ло вже не мен ше ту ристів, ніж до джи ну.
7. Ан на по чу ва ла ся, як ли шай ник, віддер тий від го ло го бе ре га хо лод но го мо ря. Му си ла прос то прот ри ма ти ся, щоб ут ри ма ти ся. Бо інак ше бу ло б ніяк. Їй ду же хотіло ся не бу ти злою. Бо же! Не дай мені ко гось скрив ди ти - мо ли ла ся во на щох ви ли ни.
Вперше во ни із Фран цом за но чу ва ли в барі, де, ви пад ко во забрівши під вечір, не мог ли не ли ши ти ся до ран ку. Бар мен був настільки не подібний на бар ме на, що во ни до сить дов го че ка ли на ко гось, до ко го мож на бу ло б звер ну ти ся. Там во ни ро би ли од не од но му джи но вий ма саж, відбу ли три джи нові інґаляції, підпа лю ва ли джин-пер вак на до ло нях і жи воті, пи ли роз ли тий по столі і з ро та в рот. Ан на ще не уяв ля ла собі Фран ца в яко мусь іншо му місці.
8. Вночі ле жа ли по руч на скла де них стільцях і зро зуміли, що за збігом кісток і м’якоті во ни брат і сест ра. Або чо ловік і жінка. Навіть як що більше та ко го не бу де, ду мав Фран циск, все од но приємно до тор ка ти ся. А во на ду ма ла про різні дрібниці і див но ти, які трап ля ються або мо жуть тра пи ти ся будь-ко ли.
Заки во ни спа ли, при па со ву ючи кості до м’якоті, і кості до кос тей, і м’якоть до м’якоті, їхні че ре пи без пе рерв но до тор ка ли ся яки мись нерівнос тя ми. Во ни по вер та ли ся, при тис ка ли ся, кру ти ли ся і відсу ва ли ся, а че ре пи не роз’єдну ва ли ся ні на мить. Ча сом че ре пи гри мотіли, зачіпа ючись над то ви раз ни ми гор ба ми і за па ди на ми, і во ни час то бу ди ли ся, ля ка ючись не помірної близькості, яка за без пе чу ва ла ся са ми ми го ло ва ми. Більше ніко ли Фран циск і Ан на не пе ре жи ва ли та ко го спільно го про яс нен ня і прозріння.
Надворі по ча ло світа ти. Го лов на ву ли ця містеч ка про ми на ла за чи нені ба ри, темні подвір’я, за ха ра щені ви ног ра дом, який ніко ли не дос ти гав, ни зенькі кам’яні ого рожі, ви сокі бра ми і прос ту ва ла до підніжжя ти ся чошістсот дев’янос топ’яти мет ро вої го ри, пос ту по во пе ре хо дя чи в ледь помітну сте жеч ку, яка та кої по ри дня світи ла ся білим.
9. Вагітність Ан ни бу ла періодом суцільно го щас тя. Тим, що мож на по-справжньому наз ва ти співжит тям, сім’єю.
Вечори во ни по чи на ли зав ча су. Хо ди ли в теп лих осінніх пла щах най дальши ми за ка пел ка ми се ред ще не за се ле них вілл. Ба ви ли ся, що то не їхнє місто. Її ру ку він три мав у своїй ки шені. Во ни йшли, од но час но роб ля чи крок тією но гою, до якої так міцно бу ла при тис не на но га іншо го, що відчу ва ли ся хвилі м’язо вих ско ро чень, а стег нові суг ло би смішно тер ли ся. Їй ду же по до ба ло ся, що все так прос то. Що її лю бить той, ко го лю бить во на. Во на впер ше пе ре жи ва ла радість то го, що вранці не тре ба йти геть. Во на роз ка зу ва ла йо му щось із то го, що бу ло, ко ли йо го ще не бу ло, і ду же лю би ла, як він роз ка зу вав про те, якою він її знає. Вранці во ни дов го сніда ли на бал коні ме дом, квас ним мо ло ком, роз мо че ни ми у вині су хи ми груш ка ми, на мо че ни ми в мо лоці підсма же ни ми су ха ря ми, різни ми горіха ми.
10. На сто ли ку ко ло ван ни сто яла ста ра дру карська ма шин ка з не по руш ною ча вун ною підстав кою, і те, що во ни не на ва жу ва ли ся ска за ти од не од но му, во ни пи са ли на дов го му ар куші най кра що го па пе ру, зак ла де но го в «Ремінґтон». По га но мені з людьми, про яких не знаєш, - пи са ла Ан на, - чи доб ре їм те пер, чи доб ре їм зі мною, чи доб ре йо му тут. По га но і тяж ко з ти ми, які не ка жуть, що їм по до бається, а що - ні. Фран циск дру ку вав щось зовсім інше: ще не роб ля чи жод но го зла, по гані лю ди нам роб лять по га но - ми му си мо зва жа ти на їхнє існу ван ня. Добрі лю ди пе рес та ють бу ти доб ри ми, ко ли по чи на ють шко ду ва ти те, що відда ва ти шко да, - на щось на пи са ла Ан на. А Франц: сенс і на со ло да існу ють ли ше в де та лях, тре ба зна ти ці де талі, щоб змог ти їх пов то рю ва ти.
Вже після смерті Фран ца Се бас тян знай шов цю ма шин ку. Папір був ще в ній. Потім він час то уяв ляв собі справжні діало ги жи вих лю дей, ви бу ду вані з подібних ре чень.
11. Франц на ма гав ся віду чи ти Ан ну від стра ху. За во див її на скелі з то го бо ку, ку ди мож на бу ло вий ти че рез за рості гірської сос ни, зза ду. А там брав на ру ки і три мав над прірвою. До ля не най важ ливіше, - ка зав Фран циск. Го лов не - нічо го не бійся. Але щось у йо го ме тоді бу ло неп ра вильним.
Він вив чив її тіло кра ще, ніж во на. Міг узя ти її ру ку і по до тор ка ти ся нею ж до Ан ни так, як во на са ма ніко ли не ро би ла і не зуміла би. Він пос ту пав з нею так, що аж лос ко та ли жи ли, су ди ни, ве ни. Ду же дов го по ка зу вав їй її ж кра су. З то го всього Ан на по ча ла ро зуміти, яка во на гар на. Гар на не для ко гось, а для се бе. І їй ще більше ста ва ло страш но, що все це мо же пот ро щи ти ся, вда ря ючись об каміння.
Я люб лю своє жит тя, - про си ла во на Фран ца. Це доб ре, на по ля гав він, бо, крім то го, не ма нічо го іншо го, не лю би ти - зна чить зрек ти ся всього.
12. Все ж во на ще раз спро бу ва ла. Ко ли Франц по за ти кав їй ву ха. Бо рап том запідоз рив, що Ан на боїться не ви со ти, а зву чан ня тиші, яке ви со ту суп ро вод жує.
Підстрахована всіма мож ли ви ми спо со ба ми, із зак ла де ни ми ву ха ми, вагітна Ан на лізла по кам’яній стіні, ніяковіючи від то го, що не зна ла, як при ту ля ти ся жи во том.
Франциск на ва жив ся повз ти по руч. Він об мальову вав по скелі всі кон ту ри при тис не но го жи во та. Вниз во ни так поспішно з’їжджа ли лин вою, що по обпіка ли собі до лоні. Чо мусь час то че рез такі нез начні опіки не мож ли во зас ну ти. Нас туп но го ран ку ру хомі даґеро ти пи си лу етів пе реміщен ня за род ка по скелі бу ли вже го тові. Фільм удав ся гар ний. Дар ма, що ко рот кий.
13. Фран циск не зва жав на час. Усі йо го фільми три ва ли кілька хви лин. Він при ду мав анімацію, якої ще не мог ло бу ти. От ри му вав на со ло ду від ство рен ня за пов не них хви лин, яких мог ло б не бу ти. Як би не. Як би не за ува жив чо гось, як би не при ду мав прий ому, як би не до па су вав, як би не вирізнив - як би ба га то чо го не.
Життя настільки ко рот ке, - ка зав Фран циск, - що час не має ніяко го зна чен ня. Так чи інак ше во но відбу вається повністю.
Франц мріяв про щось ра ди кальне. І до ду мав ся до то го, що най ра ди кальніше - че ка ти.
14. Після на род жен ня доньки Ан на виріши ла зно ву тре ну ва ти ся. Во на про бу ва ла заліплю ва ти ву ха, але щось зно ву по ру ши ло ся. Внутрішньому ву хові бра ку ва ло вібрації, без якої важ ко виз на чи ти межі сво го тіла.
Вона зга да ла про сад сво го батька і вко ло ла ся морфієм. Вібрація з’яви ла ся відра зу ж.
Але див но по ча ли по во ди ти ся зву ки. Во ни ніби втра ти ли за лежність від відстані. Зву ки літа ли з ве ли кою швидкістю щільноз мо та ни ми клуб ка ми, не розсіюючись у повітрі. Ча сом та ка ку ля сти ка ла ся з інши ми, міня ючи ке ру нок польоту цілком не очіку ва но. Від де яких ударів з обох клубків об би ва ли ся зву кові крих ти і по рох. Во ни літа ли не за леж но. Пе ремішу ючись, відок рем лю ючись, відліта ючи до го ри, опус ка ючись або за би ва ючись у зем лю. Вже на ви соті чо тирьох своїх зростів Ан на опи ни ла ся в неп ро зо рих хма рах ка ко фонії. Ко ли ж підня ла ся ви ще, то нес терп но бу ло чу ти гуркіт, з яким дрібне сенькі піщин ки з-під її пальців па да ли на дно про вал ля.
15. Більше Ан на не ла зи ла. Але морфій за жи ва ти не пе рес та ла. Ціли ми дня ми сиділа на ве ранді і вслу ха ла ся в жит тя різних ко мах, що меш ка ли нав ко ло до му. Не чу ючи навіть, як пла че го лод на Сте фанія.
Даремно Франц на ма гав ся щось зміни ти. Най більше, що йо му вда ва ло ся, то відціди ти з Ан ни них гру дей тро хи мо ло ка і по го ду ва ти ним доньку. Але опій теж по лю бив мо ло ко. Він ус ти гав ви пи ти йо го пер шим, і Франц без сен со во мнув ви сохлі гру ди. Фран циск пішов до відьми, яка кра ла мо ло ко в корів, і поп ро сив, щоб та за би ра ла мо ло ко в Ан ни. Ди ти на по ча ла наїда ти ся. Але ра зом із мо ло ком во на спо жи ва ла опіум. Франц ду мав, що ди ти на спить ціли ми дня ми від си тості. Врешті так бу ло спокійніше. Але ко ли в Ан ни мо ло ко скінчи ло ся ос та точ но і навіть відьма не вціди ла ні краплі, Сте фанія пе ре жи ла справжній морфійний абс ти нент ний синд ром. Неп рості лед ве вря ту ва ли її, на ва рив ши в мо лоці ма ку.
Те са ме по ча ла ро би ти й Ан на. Ди ти на спа ла, їй сни ли ся чу десні сни (де які з них - а їй бу ло лед ве півро ку - во на пам’ята ла ціле жит тя. Хоч мо же бу ти, що пам’ята ла відчут тя, що такі сни бу ли, а реш ту взя ло ся пізніше), й Ан на спокійно слу ха ла, як черв’яки роз су ва ють зем лю, як кри чать, ко ха ючись у нап ну тих ме ре жи вах, па ву ки, як тріщить груд на клітка жу ка, за тис не но го дзьобом тря со гуз ки.
16. У се ре дині груд ня Франц узяв Ан ну на коліна і ска зав, що би во на за би ра ла ся з Ялівця. Ан на вста ла, поцілу ва ла Фран ца і пішла до кімна ти зби ра ти ди ти ну. Тоді він зап ро по ну вав інше - вик ли кав жінку на ду ель. Бо малій ди тині для по дальшо го жит тя потрібно бу ло, щоб хтось із цих батьків був мерт вим.
Анна по го ди ла ся і виб ра ла зброю - за раз во ни підуть на засніжені обвітрені скелі і лізти муть дво ма не мар ко ва ни ми марш ру та ми без жод но го стра ху ван ня до го ри. Той, хто вер неться, за ли шиться з дівчин кою. Нез ва жа ючи на всі стра хи, бу ла впев не на, що лиш у та кий спосіб пе ре мо же Фран цис ка (во ни зовсім не по ду ма ли, що мо жуть не вер ну ти ся обоє, і нічо го ніко му не ска за ли, за ли ша ючи ма лу в ко лисці).
Ледве доб ре ли сніга ми до скель. Зня ли ко жу хи, ви пи ли по півпляш ки джи ну, поцілу ва ли ся і ру ши ли.
17. Фран циск упер ше му сив ста ти справжнім альпіністом (чи впер ше мені впер ше - по ду мав він). То му зла зив із вер ши ни кілька го дин; ви яви ло ся, що зат верділий сніг навіть поміг йо му - на го ло му ка мені він би не втри мав ся. Йо му бу ло стра шен но прик ро, але по хо ва ти Ан ну він зміг ли ше в червні, ко ли сніг в уще лині роз то пив ся.
Друга стара фотографія - Арджелюджа, 1892
1. Го ла жіно ча спи на закінчується ши ро ким че ре сом, ниж че че ре са - ли ше смуж ка чор ної тка ни ни. На ду же схи леній упе ред шиї - тон ка рис ка гру бих ко ралів. Го ло ви вже не вид но. Ру ки опу щені вниз, але зігнуті в ліктях. Торс трішки скру че ний уліво, то му вид но ли ше чо ти ри пальці, яки ми пра ва ру ка три мається за пе редпліччя лівої. Спи на виг ля дає май же три кут ною - такі ши рокі ра ме на і вузька талія. Між верхнім краєм че ре са і білою шкірою - тро хи вільно го місця. Ви разні ло пат ки і верхівки клю чиць. Ниж че від шиї ви пи ра ють чо ти ри гор би ки хребців. Там, де во ни закінчу ються, по чи на ються дві сму ги на ду тих м’язів уз довж се ре ди ни спи ни. Ближ че до талії відстань між ни ми най мен ша, а гли би на яру - най більша. Клавіату ра ре бер просвічується ли ше зліва і то - рад ше вже не на самій спині, а на боці. Але там, де груд на клітка закінчується, по чи нається вгну та за то ка талії, лінія якої зно ву ви хо дить до по пе реднього рівня на по чат ку та за.
Зважаючи на конт раст білої спи ни і чор но го че ре са, не важ ко пе ре ко на ти ся, що со няч не освітлен ня мак си мальне. Хоч ледь помітна тінь ут во ри ла ся ли ше між м’яза ми на хребті.
2. Спи на зня та зблизька. Спра ва від неї в гли бині кад ру вид но ма ленько го ко ня, який стоїть знач но далі від ка ме ри. Ко ник-гу цу лик до сить ста рий - кра що го тоді не за ли ши ло ся після дер жав ної бран ки ко ней до Боснії, - але ду же сох ран ний. Замість сідла - вузький дов гий ліжник.
3. Сво го пер шо го літа Франц із Ан ною хо ди ли на Кост рич ог ля ну ти па но ра му Чор но го ри. День був со няч ний, і во ни ба чи ли весь хре бет - Пет рос, Го вер лу, Брес кул, По жи жевську, Дан циш, Го мул, Тур кул, Шпиці, Реб ра, Том на тик, Бре бе нес кул, Мен чул, Смот рич, Стай ки, тро хи Сви дов ця - Близ ниці і Та тульську, далі - Братківську, Дов бу шан ку, Явірник. Зза ду бу ли Ро ти ла, Біла Ко би ла і Ли си на Кос мацька.
Дорогою на зад, за Ард же люд жою, Ан на зня ла со роч ку і пос то ли, ли ши ла ся в са мих чо ловічих га чах. Йшли до го ри поп ри Прут. Час від ча су схо ди ли до річки по пи ти во ди. Річка бу ла та ка ма ла, що Ан на кла ла ру ки прос то на дно і так опус ка ла ся до во ди, за ну рю ючи ціле ли це. Кінчи ки гру дей хоч і збли жа ли ся до нес покійної по верхні, але за ли ша ли ся не за мо че ни ми. Ли ше важ кий си па ний мо сяж ний хрест із примітив ним на тя ком на розп’яття ка ла тав об каміння. В такі мо мен ти Франц са див Анні на спи ну зо зульку, жу чок оббігав кра пельки по ту, лос ко тав шкіру, а Ан на навіть во рух ну ти не мог ла ру кою.
Після ку пелі во ни цілу ва ли ся, аж по ки гу би цілком не ви си ха ли. Бо все мок ре ви си хає. Шкіра пах ла хо лод ни ми во до рос тя ми в теп лих ріках між теп лим камінням під теп ли ми вітра ми з-по над засніже ної Го вер ли. Як би їм уда ло ся за пам’ята ти це тілес не відчут тя так, щоб будь-ко ли мог ти йо го точ но зга да ти, то по чут тя щас тя бу ло би постійним.
Тоді во ни ще ба га то й охо че го во ри ли. Франц ду мав - як змінюється все, на що вар то ди ви ти ся, ко ли це є ко му по ка за ти.
Коник ніс тільки гру ше ву скриньку з фо то апа ра том і яво ро ву берівоч ку, на пов не ну ялівцівкою, і ні ра зу не зай шов у во ду на пи ти ся.
4. Ко ли Фран циск у грудні 1883-го вер нув ся зі скель сам, то, перш ніж по го ду ва ти ди ти ну, ви пад ко во нат ра пив, шу ка ючи ал ко го лю, на ту са му берівоч ку. Ялівцівки ли ши ло ся десь півлітри, і він за ра зом ви пив не до пи те вдвох. Тоді вий няв з-поміж ля руссів цю світли ну, за су нув її між два пря мо кут ни ки шкла, ви ки нув ши який сь ри су нок, і на завж ди пос та вив на своєму ро бо чо му столі.
Розтовк у моз дирі горст ку су ше них афин, за лив їх теп лою во дою з ме дом і взяв ся го ду ва ти Сте фанію. А вранці пішов до свя ще ни ка і ска зав за пи са ти доньку в цер ков них кни гах Ан ною.
5. Се бас тян вирішив, що бу де пра вильно пок лас ти фо тог рафію Фран цові у трун ву (він не міг зна ти, що на світі вже є хтось, ко му її потім завж ди бра ку ва ти ме). То му во на, ма буть, не збе рег ла ся.
Спокуси святого Антонія
1. Ма ленькій Анні Неп рості по да ру ва ли мініатюр ну фіґурку свя то го Ан тонія. Ан тоній у пов ний зріст, у чер нечій су тані, в одній руці три має лілії на дов же лез но му стеблі, на другій - ди ти на. Нез ва жа ючи на розмір, Ан тоній виг ля дав як справж ня ста туя, ко ли Ан на ля га ла го ло вою на підло гу, а фіґурку ста ви ла тро хи далі, або - зно ву ж з підло ги - сто яв на са мо му краєчку сто ла. Особ ли во вра жа ли йо го без до ган но пе ре дані ри си об лич чя.
Непрості ка за ли, що Ан тоній виліпле ний із роз топ ле но го свин цю, який пе ред тим був ку лею. Фіґурка жи ла в ме талічно му циліндрі, в яких сол да ти три ма ють ци дул ки зі своїм ім’ям і ад ре сою ро ди ни. Ан на но си ла той пат рон на за дов го му дро тя но му лан цюж ку на шиї. Від постійно го тер тя міді зі шкіри ніко ли не схо ди ли зе лені пля ми. Фран циск ува жав, що то не шко дить. Ко ли бу ла особ ли во гар на по го да, Ан на ви во ди ла Ан тонія на про гу лян ку. Во на вий ма ла йо го з кап су ли і провітрю ва ла десь у траві. Ко ли ж зак ри ва ла на зад, то вкла да ла все ре ди ну ще й не ве лич ку квітку - фіалку, сток рат ку, пе люст ки сли ви або ли по вий цвіт, щоб Ан тонієві бу ло чим ди ха ти.
2. Во на са ма ду же гар но пах ла. Най більше Франц лю бив, ко ли Ан на за си на ла в нього на столі. Він ще тро хи пра цю вав, більше див ля чись на спля чу згор не ну доньку, а потім ви ла зив на стіл, клав під го ло ву книж ку, обнімав Ан ну і дов го ди хав ви дих ну тим нею повітрям. Він гла див її го ло ву, і ча сом вранці Ан на про ки да ла ся з гус ти ми тон ки ми і ко рот ки ми под ря пи на ми на лиці - якась зат верділа шкірка на Фран цис ко вих пальцях дер ла її тіло.
3. Фран циск був пе ре ко на ний, що не мо же бу ти ко риснішо го за нят тя, ніж спог ля дан ня доньки. Щод ня він ба чив ти сячі без до ган них кадрів, але чо мусь не на ва жу вав ся ви ко рис то ву ва ти ка ме ру. То му за пам’ято ву вав їх із та ким зу сил лям, що іноді ло вив се бе на думці - так далі не мож на. Бо час то бу ва ло так, що вве чері він не міг зга да ти, що ще бу ло в сьогоднішньому дні, крім цих уяв них світлин (але ко ли Ан на підрос ла, він го ди на ми міг їй роз повіда ти, як во на виг ля да ла в який день ди тинст ва).
4. Анні бу ло шість років, ко ли во на роз повіла та тові про те, що пам’ятає, як спа ла ко лись у ве ликій скрині, пос тав леній на дов го му возі з вісьмо ма ко ле са ми, під де ре вом, з яко го зви са ло гніздо з от во ром зни зу. Віко бу ло відчи не не, і з гнізда заг ля да ло на неї ґра на то ве око якоїсь пта хи. А по то му звідусіль злетіли ся хма ри білих ма леньких сов і повсіда ли ся дов ко ла то го де ре ва кон цент рич ни ми ко ла ми на землі, ко пи цях сіна, ку щах шип ши ни, кри ниці й обо розі. А ще - на дро ти, на тяг нуті від стов па до стов па.
5. Фран циск вирішив, що такі видіння є наслідком морфінізму, і пок ли кав Неп рос тих. Ті тро хи по го во ри ли з Ан ною, і на решті віжлун ка ска за ла, що дівчинці все нас ни ло ся. Во на по пе ре ди ла Фран ца, що ма ла чим раз частіше оповіда ти ме всілякі чу дасії, ви пи ту ва ти ме, чи бу ло з нею ко лись та ке чи інше. Що до де яких ре чей во на до смерті ва га ти меться - що ста ва ло ся, а що сни ло ся, бо для неї не бу де справжнього і несп равжнього - лиш різні виг ля ди справжнього. Але сни не ма ють нічо го спільно го з віщунст вом. Во ни оповіда ють, як бу ти мо же.
6. Франц пос та но вив, що донька хоч щось у світі му сить зна ти дос ко на ло і не ва га ючись. Во ни по ча ли хо ди ти за Менчіл-Квасівський до Ке ве ло ва, який стікав у Чор ну Ти су, й Ан на вив ча ла всі камінці на йо го бе резі - як який виг ля дає і ко ло яко го ле жить.
А тим ча сом Неп рості всі ра зом при тяг ли ся го ра ми до Ялівця і про бу ли в місті з пе рер ва ми аж до 1951 ро ку, ко ли спеціальний відділ чекістів, пе реб ра них на во яків УПА, спа лив вог не ме та ми бо жевільню, де вислідже них і по лов ле них Неп рос тих замк ну ли в 1947-му. Їм тре ба бу ло наб ли зи ти ся до Ан ни.
7. За кілька тижнів пе ред 1900 ро ком Франц закінчив ду же важ ли вий анімаційний фільм.
Жити - це розв’язу ва ти і зав’язу ва ти вуз ли, ру ка ми і всім іншим, - учив йо го ко лись Неп рос тий-гадєр і дав цілу в’язан ку шкірок вужів. Франц мав відв’яза ти шкіру від шкіри і сплу та ти своє пле ти во. Логіка жи ве в пальцях, її ка те горії пе ред ба ча ють лиш те, що вдається пальцям. Як вер ви цею, обер тав він клуб ком дня ми і но ча ми. На решті по розв’язу вав усі, але ко ли до ве ло ся зав’язу ва ти по-своєму, то ви яви ло ся, що йо го пальцям стра шен но важ ко йти не вслід за по верх нею, яка вже існує. На томість Ан на нап лу та ла та ких вузлів, що гадєр привів Фран ца на міст, де Неп рості осе ли ли ся.
8. Ко лись цей віадук хотіли пе ре ки ну ти від од но го до дру го го вис ту пу хреб та, між яки ми розмістив ся Ялівець. Спо чат ку збу ду ва ти се ре ди ну, а тоді до вес ти в обид ва бо ки до верхів. Фран циск уяв ляв собі, що ко лись та кий шлях пе рет во рить усю до ро гу від Ше шу ла до Пет ро са на вигідний шпа цер. Од нак цей про ект ви явив ся єди ною не мож ли вою ідеєю Ялівця. Три спо лу чені між со бою, але не з’єднані з твер дю ар ки - на ба га то вищі від колійо вих мостів у Во рохті і Де ля тині - на ви са ли над містом по діаго налі, по чи на ючись і об ри ва ючись у чис то му небі. На горі за ли шив ся фраґмент ши ро кої до ро ги. Там за жи ли Неп рості.
Франц ду же дов го ліз на міст ви ся чою дра би ною, яка ще більше гой да ла ся че рез те, що гадєр поліз на пе ред. На горі зда ва ло ся, що міст за вузький, що до сить схит ну ти ся і по ле тиш вниз: на ма ленькі да хи, ко роткі ву лич ки, вузькі ка на ли, піну де рев. Але нав ко ло ле жа ла та ка кра са, як у чий омусь іншо му житті. Все бу ло вибіле ним, інших кольорів не існу ва ло навіть на да ле ко му сонці.
Засніжені Неп рості ку ри ли фай ки і ди ви ли ся на Фар ха уль у Ма ра мо роських Альпах за до ли ною Білої Ти си. Роз мо ва бу ла прос тою - як Ан на ста не жінкою, то най бу де Неп рос тою. А на разі во ни завж ди бу дуть близько.
9. Тож фільм, який закінчив Франц, на га ду вав на мис то з вуз ликів.
Виглядало те так. Цілим по лем ек ра на без лад но ме ту ши ло ся безліч ок ре мих дрібних значків. Усе це бу ли ті еле мен тарні сим во ли, які Фран цові вда ло ся поз на хо ди ти в ор на мен тах пи са нок з усіх кутів Кар пат. Че рез іншість розміру, конфіґурації, кольору і швид кості тьма знаків на га ду ва ла неп рав до подібну міша ни ну різних ко мах. Упізна ва ли ся дра би ни, клин чи ки, півклин чи ки, трик лин чи ки, со рок клинців, жов ток лин чи ки, зубці, кантівка, крат ка, без ко неч на, півбез ко неч на, ку чер, пе рер ва, кри жик, дряш пан ка, кри вулька, зірнич ки, звізди, сон це гріє, півсон ця, місяці, півмісяці, штер на, місяць світить, місячні ву лич ки, ве сел ка, фа сулька, ружі, півружі, жо лудь, цвітулька, чор ноб рив ка, ко лосівка, смерічки, соснівка, огіроч ки, гвоз ди ки, барвінок, ко сиці, вівсик, зо зу лині че ре вич ки, беч ко ва, сли во ва, ба ра булька, гільї, пе ре ко ти по ле, ко ни ки, ба ран чи ки, ко ров ки, со ба ки, коз ли ки, олені, півни ки, кач ки, зо зулі, жу равлі, білок рильці, пстру ги, во ро нячі лап ки, ба ра нячі ро ги, за ячі вуш ка, во ло ве око, ме те ли ки, бджо ли, сли ма ки, па ву ки, го лов ка те, мо то ви ло, граблі, щіточ ки, гребінчи ки, топірці, рис ка ли ки, чов ни ки, бок лаж ки, решітка, скрині, поп ру жеч ки, ретізки, бе са ги, ключі, пацьороч ки, берівоч ки, ко жуш ки, по рош ниці, па ра солі, об раз ки, хус точ ки, шнур ки, мис ки, хат ка, вікон ця, стов пи, жо ло бець, церківки, мо нас тирі, дзвінич ки, кап лич ки, кру чені ру ка ви, пи сані ру ка ви, ко сий па со чок, ільча та, дзьобен ко ва, хрес та та, зуб ка тенька, плетінка, чи но ва та, кня гинька, ключ ко ва, кри вульки, кра поч ки, стріпа та, кри ла та, оч ка та, па ву ко ва, чич ко ва, глу ко ва, лу ме ро ва, бук ла жок, тай на, че решньова, ма ли но ва, ва зо нок, па го нець, па ра соч ки, вітря чок, бен дю ги, гач ки, медівнич ки.
Помалу рух знаків на би рав пев ної впо ряд ко ва ності - як один по туж ний вітер пе ре тис кає ба га то ле геньких. Сим во ли кру ти ли ся якось так, ніби пов на ван на во ди витікає че рез не ве ли кий отвір. Звідти вже ви хо див лан цю жок значків, зав’яза ний де-не-де вуз ла ми. Лан цю жок скру чу вав ся у спіраль і кру тив ся, як цент ри фуґа. З ха осу до нього зліта ли ся вільні сим во ли й ук ла да ли по руч лан цюг із та кою ж послідовністю знаків, чим раз більше до па со ву ючись до обер тан ня пер шо го. Те пер обидві спіралі вґвин чу ва ли ся в по рож не чу ра зом, схо ди ли ся де далі щільніше і пе рет во рю ва ли ся на Світо ве де ре во. Нас та вав спокій. На де реві роз пус ка ли ся квіти, пе люст ки в’яли, із зав’язей рос ли пло ди, на ду ва ли ся, тріска ли, і ти сячі тих са мих знаків повільно і рівно опус ка ли ся на зем лю, нак ла да ючись у горб, ут ра ча ючи фор му.
10. З прем’єрою за че ка ли до Ве ли код ня 1900 ро ку. Нею відкри ва ли сіне ма тог раф «YU NI PE RUS», збу до ва ний за ескізом Ан ни, за чи тав ши по пе редньо архіпас тирське пос лан ня мо ло до го станіславсько го єпис ко па Анд рея Шеп тицько го до лю бих братів гу цулів.
11. З то го ча су Неп рості дійсно завж ди бу ли по ряд. То ли ше так здається, що Чор но го ра - пуст ка. Насп равді в Кар па тах місця навіть за ма ло. То му лю ди, які жи вуть да ле ко од не від од но го, постійно зустріча ються. Що вже ка за ти про ма леньке містеч ко на пе ре тині хребтів.
За кілька Дов бу ше вих зо ло тих Неп рості ви ку пи ли кус ник Рин ку і збу ду ва ли ма ленький бу ди но чок. Хат ку обк ла ли ди вацько роз мальова ни ми ках ля ми, і во на ста ла цілком подібною на піч. На всіх вікнах по на пи су ва ли од не сло во - но тар. Але на підвікон нях сто яли цілі ря ди різно ве ли ких і різної фор ми фля шок, так що мож на бу ло при пус ти ти, що «НО ТАР» - наз ва ще од но го ба ру. Лу кач зро бив якось так, що за тиж день весь дах заріс плю щем і над две ри ма зви са ла зе ле на завіса. Все ре дині бу ло по рожньо - нап ро ти ма ленько го сто ли ка (з од ною шух ля дою) на ду же ви со ких но гах сто яв зруч ний фо тель, об би тий па ру си ною.
На фо телі сидів сам но тар, ку рив од ну за од ною грубі сиґаре ти, встав лені у срібне кільце, при па яне до олов’яно го стерж ня, який опус кав ся зі стелі. Кож на сиґаре та бу ла не дов ша, ніж півсе редньої жіно чої до лоні. Но тар зай мав ся тим, що скру чу вав нас туп ну сиґарет ку, ку ря чи по пе ред ню.
Ще за мо ло ду він вирішив якось ке ру ва ти влас ною смер тю, а не цілком пок ла да ти ся на невідомість. То му за хотів ус та но ви ти як що не термін, то хо ча б при чи ну смерті. Зу пи нив ся на ра кові ле генів і по чав не об ме жу ва ти се бе в курінні, що би бу ти при ре че ним на та ку смерть.
12. Але до сить бу ло ко мусь прий ти, як но тар вий мав сиґаре ту з кільця, са до вив відвіду ва ча у свій фо тель, ви су вав шух ля ду, вий мав два чер воні або жовті со лодкі перці - завж ди свіжі й со ко виті, однією ру кою розк ла дав ве ли кий бга ний ніж, що теліпав ся на ремінці ко ло коліна, ви чи щав перці, пок лав ши на до ло ню, пи тав ся, чо го на ли ти - па лен ки, ракії, сли во виці, бе херівки, цуй ки, зубрівки, анісівки, ялівцівки, бо ровічку, на ли вав повні перці, по да вав один гос теві, ста вав при сто ли ку, вий мав із шух ля ди ар куш па пе ру, за гост ре ний олівець, піднімав пу гар чик, ка зав «дай, Бо же», див ля чись прос то в очі, ви пи вав, відку шу вав кус ник пер цю, відра зу ж на ли вав уд ру ге, при па лю вав сиґаре ту (сірни ки мав у ки шеньці штанів біля са мо го по яса, а сірка бу ла прик леєна до однієї з ніжок сто ла), брав її в ту ж ру ку, що й на чин ня, а в ліву - олівець, сильно за тя гу вав ся ди мом і вже був го то вий слу ха ти.
13. Но та ря на зи ва ли фран цузьким інже не ром.
Непрості знай шли йо го в Ра хові і зап ро по ну ва ли са ме цю ро бо ту, бо він виг ля дав скром но і ге рой сько вод но час. Та ко го хо четься зди ву ва ти, оповівши щось надз ви чай не з влас но го жит тя. А Неп рості пот ре бу ва ли як най більше та ких історій і бай ок.
У Ра хові фран цузький інже нер на мов ляв лю дей їха ти до Бра зилії, ви пи су ючи справжні квит ки на ко ра бель з Ґенуї. Ко лись він дійсно був фран цузьким інже не ром. Про жив двад цять років у Індо ки таї, зай ма ючись дре наж ни ми сис те ма ми, вив ча ючи куріння опіуму, тай ський бокс, ме те ликів і орхідеї, дзен. А од но час но до пи су вав ет но логічні і ге ополітичні фей ле то ни до ве ли ких євро пей ських га зет. Кілька йо го листів пе рек лав Осип Шпит ко. Їх опубліку ва ли в «Ділі», на го ло шу ючи на по ход женні ав то ра з ро ди ни Ор ликів.
Непрості хо ди ли до Кри ворівні і по ра ди ли Гру шевсько му спро ва ди ти фран цузько го інже не ра до Льво ва. Че рез Маньчжурію, Тур кес тан, Персію, Грузію, Оде су, Чернівці, Станіслав, Га лич, Ро га тин і Вин ни ки він на решті доїхав і дістав пра цю в ет ног рафічній комісії НТШ. От ри мав відрядні, які приз на ча ли ся Шу хе ви чеві, і виїхав на Гу цульщи ну. Але досвід кількох ма лих війн, у які він пот рап ляв уп ро довж жит тя, не доз во ляв зрад жу ва ти се бе як фолькло рис та. Фран цузький інже нер зро бив гак до Бу да пеш та і роз до був усі не обхідні па пе ри, що да ва ли пра во вер бу ва ти імміґрантів на те ри торії Авст ро-Угор щи ни.
14. В Ялівці фран цузький інже нер одя гав ся од на ко во кож но го дня від 1900-го до 1921 ро ку (Навіть після 1914-го фран цузький інже нер сидів у своєму кабінеті, вис лу хо ву ючи і но ту ючи все, що при хо ди ли роз повіда ти різні лю ди. Оповідачі от ри му ва ли по ряд ний го но рар, а за пи си з історіями і ма рен ня ми, прозріння ми і бо жевільни ми іде ями аналізу ва ли Неп рості). Ши ро чез ний білий фла не ле вий кос тюм, по ши тий без жод но го ґудзи ка, сму гасті біло-са ла тові со роч ки, роз щеп лені на гру дях, кор кові сан далі. Ли ше взим ку він за гор тав ся у ліжник, на ки да ючи йо го на го ло ву як кап тур.
То фран цузький інже нер нав чив Се бас тя на, що са мо усвідом лен ня міститься у підош вах, а сприй нят тя се бе мож на міня ти, ста ючи інак ше або на щось інше.
15. Ідею ціло го нап ря му но вих фільмів Фран цис кові на ки нув фран цузький інже нер.
В Ялівці діяла не ве лич ка ґале рея. Її влас ник, Лоці з Бе рег са са, знав ся з доб ри ми ху дож ни ка ми - Мун качі, Ус ти яно ви чем, Ко пис тинським. Ро ман чу ка він завів до Федько ви ча, а Вод зицькій (знач но пізніше, вже як та вер ну ла ся з Па ри жа від Су лоаґи) зро бив кілька фо то ескізів для «Дівчи ни за ви го тов лен ням пи са нок». З Іва ном Тру шем во ни бу ли близьки ми дру зя ми. Лоці ба га то роз ка зу вав йо му про те, як рос ли ни на но во опа но ву ють ланд шаф та ми, поніве че ни ми і по ки ну ти ми людьми. Навіть во див йо го на етю ди під По па Іва на, на зруб. Че рез ба га то років Труш по вер нув ся до цієї те ми в чу десній серії «Жит тя пнів». Зреш тою, то Лоці впер ше по ка зав ко мусь Дземб ро ню, яка зго дом ста ла улюб ле ним місцем ба гатьох ху дож ників львівської шко ли. А Діду шинським він реґуляр но відси лав для му зею знай дені гу цульські ра ри те ти.
16. Сам Лоці ціле жит тя ма лю вав од не і те ж - де рев’яні стаєнки, для кож ної ко ро ви ок ремі - на по ло нині Ше са, до щані ву лич ки між ни ми і гігантські за рості щав лю, що пос ту по во поїда ють своє прис та но ви ще.
А що був ґале рис том-про фесіона лом, то ніко ли не вис тав ляв своїх робіт. За те в чужі час то за ко ху вав ся. Кар ти ни ко хан ки він на який сь час брав до до му і жив у їхній при сут ності, пе ре но ся чи із со бою зі спальні до кухні, з кухні до кабіне ту, з кабіне ту на ґале рею, з ґале реї до лаз нич ки. І жит тя Лоці знач ною мірою за ле жа ло від кар ти ни, яка тоді меш ка ла в нього.
17. У ґале реї прак ти ку ва ли ся нез вичні речі. Щод ня Лоці пе ревішу вав кар ти ни, цілко ви то зміню ючи їхні діало ги. Час то по купці, об рав ши якусь кар ти ну од но го дня, не мог ли впізна ти її нас туп но го ран ку. Сте лею ґале реї слу жив шкля ний ре зер ву ар із дощівкою. Освітлен ня за лу Лоці міняв, нак ри ва ючи ту чи іншу час ти ну ре зер ву ара сме ре ко вим га луз зям. Але най важ ливіше - кар ти ни мож на бу ло ви по зи ча ти, як книж ки в бібліотеці. За мов лен ня най до рож чо го го те лю Лоці комп лек ту вав сам, відповідно до за повідже ної оказії.
18. Лоці був єди ним у Ялівці, в ко го дос ти гав сор то вий ви ног рад. Ви ног рад ник ріс уз довж стеж ки між до мом і ґале реєю. Про хо дя чи стеж кою, Лоці обов’язко во об ри вав хо ча б од ну ки ти цю ви ног ра ду. Так три ва ло від мо мен ту, ко ли з’являється зав’язь, до ос та точ но го дозріван ня. У ве ресні ки тиць за ли ша ло ся всього кілька де сят, за те во ни ста ва ли дос тиг ли ми, як у То каї, повністю ви ко рис то ву ючи ви ног радні си ли, яких уже не пот ре бу ва ли зни щені ґро на.
Хоча Фран циск при яте лю вав із ґале рис том, навіть він не здо га ду вав ся, що Лоці пра цює на Неп рос тих.
19. Якось фран цузький інже нер ска зав Фран цові, що чув від Лоці.
Той роз повів, як до ґале реї прий шов один дідич із Те рес ви і поп ро сив на ма лю ва ти йо му кар ти ну, на якій бу ло би вид но, що відбу вається зліва за ра мою у сцені бит ви під Хо ти ном, яку він прид бав тут рік то му. Дідич підоз рю вав, що звідти мо же вда ри ти гар ма та прос то по ар’єрґарду уланів, і це не да ва ло йо му спо кою.
Це як раз те, чим анімація кра ща від жи во пи су, ска зав фран цузький інже нер.
20. Фран циск при ду мав точнішу ме то ди ку. Він знімав побільше ну реп ро дукцію якоїсь відо мої кар ти ни - це ста ва ло дру гою час ти ною кож но го фільму. Для пер шої і третьої до мальову вав кад ри на п’ятнад цять се кунд пе ред зоб ра же ним на кар тині, і так са мо - після. Для про би слу гу вав свіжий пей заж Тру ша «Дніпро під Києвом», хо ча ду мав Франц пе ре важ но про Ремб ранд то ву «Нічну сто ро жу». Потім він ожи вив кілька на тюр мортів ста рих гол ландців (хоч тут же зни щив усі, крім Яна ван де Вельде - той, що з ко ло дою карт, люлькою на довгім ци бу ху і ліско ви ми горіха ми) і зна ме ни ту «Бійку» Адріана ван Ос та де (якась корч ма, п’яні се ля ни, ба би три ма ють двох чо ловіків із бо жевільни ми пог ля да ми, які роз ма ху ють но жа ми, все пе ре вер ну то, хтось утікає, а інші по па да ли на зем лю).
Після то го взяв ся за Ма маїв.
Живе ма лярст во ма ло та кий ша ле ний успіх, що на кож ну прем’єру до Ялівця з’їжджа ли ся де сят ки гля дачів із цілої Цент ральної Євро пи, про них пи са ли сто личні ча со пи си, а Франц уже не міг ус ти га ти ро би ти якісь серй озніші фільми.
21. Ще пе ред тим, як Неп рості ви яви ли надз ви чай ні влас ти вості Ан ни них снів, Фран циск мріяв про фільм, який відбу вав ся би на сон но му ланд шафті.
Він спос теріг, що ме ханізм снів по ля гає ні в чо му іншо му, як у поєднанні доб ре зна но го за прин ци па ми невідо мої логіки - так, як не мог ло би бу ти на од но му ланд шафті. Це оз на чає, що клю чем до цієї логіки є поєднан ня ланд шафтів. При чо му послідовність поєднан ня виз на чальна. Ко ли ви комбіну ва ти та кий ланд шафт, то за се литься він са мовільно. А тоді вже і всі пер со нажі про яв ля ти муть не влас тиві їм ри си. І - що най го ловніше - пер со нажі зай ма ти муть простір ду же щільно. Безвідповідальна послідовність щільна.
22. А ще, - розмірко ву вав Франц, - вдалі сни подібні на доб ру про зу з порівнян ня ми, по черп ну ти ми з різних сис тем ко ор ди нат, ви рафіну ва ни ми виділен ня ми ок ре мих де та лей у по тоці па но ра ми, про зо рою все доз во леністю, не за бутнім відчут тям при сут ності, од но часністю всіх тропізмів, нест римністю не очіку ва но го й ощад ною ри то ри кою стри му ван ня. І на доб ру тра ву, яка не при но сить нічо го сво го, але об ри ває те, що три має, і пе ре во дить решітку про порцій ча су і відстані з крис талічно го ста ну в га зо подібний.
23. Од нак на ва жи ти ся на та кий фільм бу ло важ че, ніж на «Нічну сто ро жу». Тож із ча сом він навіть пе рес тав бе рег ти сни на потім, лиш на со лод жу ючись ни ми до щен ту но ча ми.
24. У липні 1904 ро ку Ан на роз повіла один сон.
Я стою на рівно му да ху дво по вер хо во го дов го го бу дин ку. Бу ди нок стоїть у воді. Во да аж до вер ху пер шо го по вер ху. До кінця йо го ви со ких арок. У воді пла ва ють три го ло ви і стоїть чап ля. Од на го ло ва зап ли ває під ар ку. Інша хо че вип лис ти звідти. Схо да ми з вікна дру го го по вер ху до во ди йде го лий жи во та тий чо ловік. Су ха ру ка із-за ро гу на ма гається йо го зу пи ни ти. Я та кож го ла. Стою на са мо му краю. Ру ки підняті до го ри. Скла дені ра зом. Я зби ра юся ско чи ти з ви со кості у во ду. Відра зу за мною стоїть круг лий стіл. А за ним - боч ка зі збан ком. При столі си дять мо нах і мо наш ка і щось п’ють. Над сто лом, боч кою і мо на ха ми на сухій га лузі нап ну те шат ро. Збо ку бу дин ку при бу до ва на півку ля ку по ла з кап лич кою на горі. З ко ми на кап лич ки ви ри вається во гонь, а з вікна виг ля дає баб ка. Во на ди виться на ме не. Да ле ко за ку по лом - ши ро ка ріка, зе ле ний ліс і ви сокі сині го ри, як наші. З дру го го бо ку бу дин ку при бу до ва на круг ла ве жа. На її стінах по на мальову вані чо ловічки. Чо ловічки тан цю ють, ска чуть і пе ре вер та ються. Один бе ре від не ба якусь книж ку. Два не суть на пле чах ве ли чез ну ма ли ну на па ти ку. Верх вежі по ни ще ний і щер ба тий. Між улам ка ми рос туть ма ленькі де рев ця і па сеться ко за. Во да пе ред бу дин ком закінчується дов гим ост ро вом. Острів го лий, з чер во ної гли ни. На кінці ост ро ва стоїть вітряк. За ост ро вом зно ву во да. За тією во дою місто. До са мої во ди підсту па ють дві вежі. Між ни ми кам’яний міст. На мості ве ли чез ний тлум лю дей зі спи са ми до го ри. Де які сто ять ко ло по руч чя і див ляться че рез во ду й острів у мій бік. На одній вежі го рить гілля. Під ве жа ми пла ва ють якісь звірі. Чо ловік із ме чем і щи том б’ється з од ним. Далі за ве жа ми по рожнє піща не місце. По се ре дині стоїть дво колісний віз. Ще далі са мо місто. Бу дин ки з гост ри ми да ха ми, ви со кий кос тел, мур. А вда лині ви сокі гор би, або низькі зе лені безлісі го ри. На са мо му обрії теж ве ли кий вітряк. Спра ва від ме не, але за во дою і ост ро вом, на бе резі сто ять якісь пос таті. До ме не спи на ми. Де які си дять на ко нях і яки хось нез ро зумілих звірах. Один у ла тах і шо ломі, а в іншо го на го лові по рожній пень. Між ни ми рос те су хе де ре во. Півде ре ва нак ри то чер во ною завісою. У ве ликій тріщині у стов бурі стоїть го ла жінка. На верхній гілці си дить дя тел, але ду же ве ли кий. Який сь чо ловік прис тав ляє до де ре ва дра би ну. До сить да ле ко за ни ми си дить на ка мені бо ро да тий чо ловік у чер нечій рясі з па лич кою в руці і розг ля дає книж ку. Він подібний на мо го свя то го Ан тонія.
Через вікон це у круглій вежі, про яку вже ка за ла, я ба чу, що за ве жею відбу вається щось важ ли ве. Але нічо го не мо жу розрізни ти, і це ду же гнітить. Але все од но стра шен но доб ре, що я се ред цього ру ху. На хвильку див лю ся че рез пле че і ба чу да ле ку по же жу. Від неї стає га ря че шкірі спи ни і зза ду но гам. Якось ро зуміється, що від цього тре ба втіка ти у во ду. Вже зби ра юся ско чи ти, але див лю ся вниз і ба чу на тяг ну тий ко лю чий ланц. Не сумніва юся, що мо жу пе ре летіти аж за нього. Але далі стою. Ру ки вже тро хи за терп ли, бо цілий час підняті. Рап том на спи ну на су вається тінь і стає хо лодніше. Див лю ся до го ри. Як раз наді мною в повітрі проп ли ває вітрильник, об ку тий ла та ми. Я ба чу йо го дно. Це ле тю чий ко ра бель. Він пролітає. Тінь зни кає. Зно ву по чи нає пек ти. Вже сильніше. Хо чу зро би ти крок. Але ба чу чо ловіка з фо то апа ра том.
Він цілий час хо вав ся у глу хо му куті між моїм бу дин ком і при бу до ва ною ве жею з ма люн ка ми чо ловічків і вікон ця ми. Я не хо чу, щоб ме не фо тог ра фу ва ли, і кри чу на нього. Чо ловік за пе реч но ма хає ру ка ми і по ка зує на ле тю чий ко ра бель. У мені все згод жується, що то справді ціка во. Чо ловік хо ває фо то апа рат у стіну. Йде поп ри ве жу і зни кає за по во ро том. Я стаю на пальці. Роз гой ду юся і ска чу. Ба чу пе ред со бою той ланц. Підніма юся всім тілом. Про бую йо го пе ре летіти. Але тіло не зру шується з місця. Я не ле чу і не па ду. По чи наю каш ля ти. Ду же швид ко ле чу прос то на ланц. Уда ря юся об нього пальця ми ви тяг ну тих рук. І на то му я збу ди ла ся.
25. Ан нин сон ви дав ся Фран цис кові настільки мальовни чим, що він відра зу ж спро бу вав за ри су ва ти йо го. Ан на тут та ки підправ ля ла ри су нок. Ко ли дійшло до лю дей на бе резі ко ло де ре ва і чо ловіка з книж кою за ни ми, Фран цові зда ло ся, що він уже десь це ба чив на мальова ним. Лиш точ ка зо ру бу ла іншою. Але до сить бу ло Анні роз ма лю ва ти ескіз кольоро ви ми олівця ми, як Фран циск упізнав Бос ха. Без жод них сумнівів - «Спо ку си свя то го Ан тонія».
У Ля рус са Бос ха пре зен ту ва ли «Мандрівни ком» із ко лекції мад ридсько го Ес коріаля. Інших реп ро дукцій Ан на не мог ла ба чи ти, Франц був пе вен, він завж ди був по руч. Ніхто ніко ли не пе ре повідав «Спо ку си» за ціле Ан ни не жит тя, про них Франц точ но не чув навіть згад ки чи алюзії ще з часів нав чан ня. Це оз на ча ло, що ста ло ся так, як ка за ла віщун ка - Ан нині сни по ка зу ють, як мог ло би бу ти.
Але Франц не вти хо ми рив ся. Він побіг до Лоці і поп ро сив, щоб той де зав год но терміно во за мо вив альбом Бос ха. Франц го то вий був че ка ти дов го, лиш би зна ти, що щось діється.
Лоці по обіцяв за мо ви ти альбом завт ра ж. І ска зав, що має у своїй бібліотеці Бос ха, але ли ше од ну реп ро дукцію - «Спо ку си свя то го Ан тонія».
Анна не ва га ючись по ка за ла свою ого ле ну пос тать у пра во му верхньому куті цент ральної час ти ни кар ти ни.
Коли ж во ни од но час но впізна ли Неп рос тих у двох го лов них фіґурах із чо тирьох, що пе ре хо ди ли че рез міст на ліво му крилі трип ти ха, то Фран циск по обіцяв собі зро би ти цей фільм.
26. Пра цю ва ло ся як ніко ли важ ко. Фран цис ка му чи ли сумніви. Він без пе рерв но розмірко ву вав, чи змо же пе ре да ти настрій, ко ло рит, ат мос фе ру, чи зуміє роз шиф ру ва ти всі таємні зна чен ня, чи слід по ка зу ва ти ко мусь аж та ке, чи не виг ля дає Босх смішно і нес мач но, чи не гріх пе ре мальову ва ти вся ку не чисть і со домію, чи не об ра зить він Неп рос тих, чи не нак ли че біди на Ан ну, чи не зро бив він ко мусь крив ди свідо мо або несвідо мо, чи має сенс мис тецт во, чи до жи ве він до закінчен ня ро бо ти, чи не ста неться чо гось не доб ро го на по казі, чи бу де йо го смерть мучівною, чи зустрінеться він після смерті з батька ми, чи че кає там йо го Ан на, чи бу де ко лись щас ли вим йо го на род, чи є щось на світі кра що го, ніж наші любі го ри Кар па ти, чи вар то так ба га то ду ма ти, чи тре ба все за пам’ято ву ва ти, чи доб ре всім усе роз ка зу ва ти, чи обов’язко во го во ри ти гар но, чи ду ма ють рос ли ни, чи існує завт ра, чи не відбув ся кінець світу вже давніше, чи ще дов го вит ри має він без жінки, чи не пе ре бу ває він під ору дою ди яво ла.
27. Точ на відповідь на ос таннє за пи тан ня бу ла би відповіддю на ба га то інших. Нез ва жа ючи на те, що Франц був пе ре ко на ним гре ко-ка то ли ком, у час тих дис кусіях на джи но во му ку рорті завж ди арґумен то ва но ни щив маніхей ців, ка тарів, альбіґойців і нічо го у світі не бо яв ся, бо був пе ре ко на ний у пра вильності Бо жо го за ду му, ди явол за час ро бо ти над цим фільмом яв ляв ся йо му тричі.
28. Пер шо го ра зу він не по ка зу вав ся, ли ше ду же ла конічно ви явив од ну свою влас тивість. Він був як магніт.
Францові сни ло ся, що він ле жить на підлозі. Рап том, не роб ля чи жод них рухів, навіть не нап ру жу ючись, він по су нув ся підло гою до стіни. Потім - у дру гий бік. Потім ще і ще, з пе рер ва ми, швид ше і повільніше. Так, ніби він ме талічна пи лин ка на ар куші па пе ру, а під па пе ром ру ха ють магнітом. Один раз йо го по су ну ло навіть до го ри по стіні - так са мо ле жа чи - і делікат но опус ти ло на підло гу.
Після то го ди явол поп ро сив уваж но слідку ва ти за тим, що відбу ва ти меться. Він по су нув Фран ца в кут. Ви яви ло ся, що там спить йо го вчи тель. Фран ца підіпха ло до вчи те ля і відра зу ж по тяг ну ло на зад. Учи тель, не тор ка ючись Фран цо во го тіла і не про буд жу ючись, поїхав за ним. Ба чиш, ска зав ди явол.
Голосу Франц не чув, але те, що ди явол го во рив, звідкись знав.
29. У дру го му і третьому снах ди явол ви ко рис то ву вав різно ви ди од но го і то го са мо го прий ому.
Другий сон був най ко рот ший. Франц сто яв на ву лиці в Ялівці (Місце бу ло справжнє, він йо го доб ре знав). Він че кав свою Ан ну, яка вже по ка за ла ся в кінці ву лиці. Рап том до нього під’їхав пан цер ник Бе ди. Бе да виг ля нув із верхнього лю ка і ска зав, що він привіз ко гось, із ким во ни за раз вип’ють джи ну. З бічних две рей вий шов який сь па нок і підійшов до Фран ца. Ан на бу ла все ближ че. Па нок сто яв спи ною до Ан ни і пан цер ни ка. Він вий няв із внутрішньої ки шені пляш ку, ви тяг нув ко рок і прос тяг нув пляш ку Фран цові. І тут усе відбу ло ся. За тих кілька хвиль, по ки і Ан на, і Бе да дійшли до них, Франц ус тиг за ува жи ти зміну кількох ти сяч різних лиць на го лові пан ка, кількох со тень камізельок під роз щеп ле ною ма ри нар кою, кількох де сятків форм пляш ки і кілька де ся ти відтінків на пою. Ко ли па нок і Франц пе рес та ли бу ти самі, ка лей дос коп зу пи нив ся. Па нок усміхав ся, усміха ли ся Бе да з Ан ною. Франц ви пив пер ший. Смак на га ду вав ренк ло ди. Пляш ку пе ре дав Беді, а той - пан кові (Бе да їх так і не поз най омив). Ко ли чер га дійшла до Ан ни, Франц чо мусь вик рик нув, що во на не п’є. Ніхто, крім Ан ни, не зди ву вав ся і не прип ро шу вав. А Франц не помітно, але ду же сильно стис нув їй па лець. Він уже знав, хто це.
30. Після третього сну Фран циск пішов на ви со кий міст і роз ка зав Неп рос тим про Бос ха. Все ж та ки у вежі, - ска зав вер хоб люд. Франц за пи тав, чи по ка зу ва ти ко мусь уже докінче ний фільм. То за ле жить ли ше від тво го ба жан ня, відповіли Неп рості. Хоч по ду май, мо же, не ли чить по ка зу ва ти наші ли ця там, де вам при верз ло ся. А на разі йди до до му і пильнуй Ан ну, ми му си мо тро хи по манд ру ва ти світа ми, але ско ро во на ста не жінкою і зна ти ме, де нас знай ти, ска зав баїльник.
31. Вдо ма Франц спа лив ри су нок, на яко му був за но то ва ний Ан нин сон.
Для то го, щоб бу ти щас ли вим, - ска зав він Анні, - тре ба про жи ти без таємниць, а чужі зна ти лиш такі, які мож на роз ка зу ва ти під тор ту ра ми.
Він ду же бо яв ся, що Неп рості ра но чи пізно мо жуть прий ти по фільм, то му за повів Анні ніко ли не зга ду ва ти про те, що він існу вав. Але як би хтось за хотів довіда ти ся що-не будь, ви ко рис то ву ючи ка ту ван ня, то слід відра зу роз ка зу ва ти все, що хо чуть. Не на ма га ти ся об ду ри ти, а ка за ти прав ду. То му му сиш зна ти, що я все зни щив.
Франц за па ку вав фільм у кап шук і вий шов за місто, щоб спа ли ти йо го, ви ки ну ти в прірву або вто пи ти в бур куті.
Дорогою він по ду мав: як би Ан ну не му чи ли, во на го во ри ти ме прав ду - фільму не ма. Па ра док сально, але це бу де єди ною прав дою, в яку ка ти не повірять, і тор ту ри не при пи няться.
У та ко му разі шко да ни щи ти фільм. Мо же, він як раз ко лись при го диться. Хай знай деться хтось та кий, хто по ди виться, про аналізує, доб ре по ду має і зро зуміє - що то за одні ті Неп рості і як во ни кру тять світом. Ад же завж ди пос ту по во ви яв ляється, як усе і всі у світі з’єднані з усім - пе ре хо да ми, яких не більше, ніж чо ти ри.
32. Фран циск зай шов у бу ко вий ліс, у яко му кож не де ре во ма ло дуп ло під корінням. Він на ки нув на очі ви ло гу дов гої сук ня ної ман ти, щоб ба чи ти ли ше, де ста ти, і по чав на осліп біга ти лісом. Кілька разів та ки на летів на де ре ва, але нічо го, бо очі бу ли за хи щені. Бігав до го ри і вдо ли ну, по ки все ре дині кап ту ра всі зву ки світу заміни ли ся хри пом із гли би ни ле гень. Аж тоді він зу пи нив ся, не відкри ва ючи очей, на ма цав де ре во, знай шов між корінням дуп ло і зап хав кап шук із фільмом у діру глиб ше, ніж на півто ра ліктя. І вже повільно вий шов з лісу. В тих місцях це лег ко зро би ти не див ля чись. Тре ба йти до го ри, орієнту ючись за на хи лом землі. На горі Франц ски нув об ле денілу ви ло гу і по ди вив ся на ліс. Усі де ре ва бу ли од на кові і нез най омі, між ни ми ви ли ся нескінченні пе реп лу тані лінії слідів, очі боліли від без со ром но го місяч но го освітлен ня.
33. Зви чай но, бу ла зи ма. Зви чай но - па дав сніг. Мож на бу ло вер та ти ся, ла па ючи сніжин ки пе ре сох лим ро том.
34. Вдо ма Фран циск не відчув за па ху доч ки і по ду мав, що дійсно жи ве після кінця світу, який не дав но відбув ся. В хаті бу ло чу ти лиш пе ре ли ван ня во ди в гли би нах ка налізації, стис кан ня ме та лу у двер ця тах охо ло лої печі, ультраз ву кові вібрації шиб, пах ло сіркою і вугіллям - міняв ся тиск.
Франциск на ва жив ся виг ля ну ти в не за чи нені двері на бал кон. Ковд ра, розс те ле на в са ду, виг ля да ла бо лю чою пля мою. На ковдрі спа ла прит ру ше на снігом ма ленька дівчин ка, яка ще ніко ли не за си на ла без та та. Для то го, щоб ут во рив ся про тяг, потрібний який сь час. То му Ан ною за пах ло май же че рез хви ли ну. Фран циск відчув, що не хотів би, щоб во на ста ва ла жінкою.
35. Після тої ночі Неп рості справді пішли з Ялівця, яки мось чи ном змо тав ши ви ся чу дра би ну на верх віаду ку. Фран цузький інже нер за ли шив ся, ні на день не при пи ня ючи своєї праці. Фран циск пе рес тав ро би ти анімацію. Те пер він ра зом з Ан ною і сер бом Лу ка чем, який всі свої пе реміщен ня відзна чав по сад же ни ми ліса ми, зай няв ся об лаш ту ван ням міста. Тро хи пив (пе ре важ но пе рек рес лю вав круг лий сто лик у барі ек ва то ром пов них келішків і ніку ди не ви хо див, по ки не ви по рож ню вав весь ряд), але від будь-яких джи но вих про це дур відмов ляв ся.
Побудував собі оран же рею, де роз во див тропічні рос ли ни. Спос терігав за мінли вою подібністю дітей пса Лу ка ча, яко го му сив уби ти в оран же реї. Ча сом брав у обидві ру ки по бартці і так біг аж на Менчіл. Звідти при но сив свіжу брин зу, пе ре ки нув ши, на че ко ро мис ло з відра ми, барт ку з прив’яза ни ми бер бе ни ця ми че рез пле че. Інтерв’ю да вав не охо че, але ста ран но. В ос нов но му на по ля гав на то му, що ро бив різні фільми для то го, щоб так по-різно му по жи ти.
36. У 1910-му до Ялівця нав мис но приїха ли пос ли віденсько го пар ла мен ту Ми ко ла Ла го динський і Ва силь Сте фа ник, аби вмо ви ти Фран цис ка вер ну ти ся до твор чості. Фран циск нічо го не за пе ре чу вав і нічо го не обіцяв. Де пу татів прий мав не вдо ма, а в го телі «Ч. П. Т.», що оз на ча ло Че ре мош, Прут, Ти са.
Лагодинський пізніше зга ду вав, як Фран циск Пет роський ка зав, що Ук раїнська дер жа ва мож ли ва ли ше тоді, ко ли кар патський век тор ста не ос но вою її ге ополіти ки, кар патська кос мо гонія - мо дел лю іде ології, а самі Кар па ти - при род ним ре зер ва том (Франц не ду же вірив у те, що го во рив, бо не на видів гу цульське праг нен ня ви ру ба ти впро довж жит тя як най більше де ре ви ни і гу цульське не ро зуміння то го, що з’являється що раз більше сміття, яке не мож на ви ки да ти у во ду).
37. Що до Сте фа ни ка, то він роз ка зу вав віденським знай омим Фран цис ка більше. Кож на лю ди на, - так ка зав Фран циск, - мо же зро би ти за своє жит тя книж ку. Я ка жу книж ку, хоч ми по ча ли го во ри ти про фільми. Кож на, але ли ше од ну. Ті, котрі ду ма ють, що на пи са ли ба га то кни жок, по ми ля ються - то все три ває роб лен ня однієї. По за свою книж ку не вис ко чиш, хай що б ти зміню вав. Мож на підро би ти, але не ство ри ти. Твоя єди на книж ка об ме же на твоїм темб ром, інто націями, ар ти ку ляцією. До ля - це спосіб го во ри ти. Хоч кни жок на світі є безліч, насп равді доб рих - осяж но. Му сить бу ти осяж но, а тих му сить бу ти безліч. Так учать рос ли ни. Як би доб рих кни жок бу ло не осяж но, світ би спи нив ся або спив ся. Я свою книж ку на пи сав. Не знаю - доб ру чи ні, але на пи сав. А з тим так є, що вже не має зна чен ня - до пи сав чи не до пи сав, пе ре пи сав чи ли ше намірив ся. Твоя книж ка од на ко ва в одній сторінці й у шафі томів. Го лос є - до сить. Сю же ти потрібні для влас ної ціка вості. Сю же ти не при ду му ються, не зни ка ють. Во ни є і є. Лиш мо жуть за бу ва ти ся. Все, чо го я нав чив ся і за пам’ятав із жит тя, - кілька ланд шафтів, що оз на ча ли радість мис лен ня, кілька за пахів, що бу ли по чут тя ми, кілька рухів, які вби ра ли в се бе відчут тя, кілька ре чей, пред метів, які бу ли втілен ням культу ри, історії, страж дань, ба га то рос лин, які є дос ту пом до кра си, муд рості і до то го всього, порівня но з чим нас прос то на світі не ма. І ба га то-ба га то інто націй. Не пов тор них подібних інто націй, про які не знаю - що во ни оз на ча ли. Мо же, за ни ми нас упізна ва ти муть там, де нічо го, крім го ло су, не ли шається.
38. Ще Сте фа ник тішив ся, що як Ла го динський пішов спо чи ва ти, во ни по ча ли вся ко на се бе ви го во рю ва ти: блінде ре, ґіди ку, лу на вий, ба ху ре, хух на вий, лопітли вий, гик ли вий, бо ко зий ни ку, гу лав цю, дру кар ни ку, фаріоне, ли ху не, данцівни ку, олей ни ку, зай дею, джу се, тор бею, пе ревідни ку, верхівцю, су се, бой ку, лем ку, гу цу ле, - та й пос ну ли.
39. А два ро ки раніше Фран циск упер ше повів Ан ну на місце, звідки вер нув ся сам п’ятнад цять років то му. По бу ва ти там ще хоч раз Ан на не встиг ла. Але так по ча ла ся єди на в їхній ро дині тра диція.
Восени 1913-го Ан на ще не бу ла жінкою. А нев довзі че рез Ялівець по летіли до Аф ри ки пта хи. Фран циск відчув: ще тро хи - і зап ла че. Ніщо най го ловніше не стається з влас ної волі, по ду мав він і поп ро сив Ан ну зва ри ти ба га то ка ви і ви тис ну ти сік із чо тирьох ґрей пф рутів, ве ли ких, як малі гар бу зи ки.
Франциск зло вив се бе на то му, що не мо же, зак рив ши очі, точ но при га да ти об ри си всіх дов ко лишніх гір, як давніше по чав за бу ва ти всі ті не за бутні жіночі гру ди, з яки ми знав ся. То му му сив вий ти на ске лю, по ди ви ти ся на те, що так лю бив. А впев ни ти ся, що зва ре на ка ва із со ком че ка ти ме на нього вдо ма, хотів пе ред тим, як вий ти на про гу лян ку.
40. До до му він вер нув ся, при га дав ши собі всі вер хи, ра зом із Се бас тя ном. Франц зап ро по ну вав йо му спро бу ва ти по жи ти в Ялівці. Ан на пос те ли ла ще од не ліжко у вільній кімнаті. Дру гий ключ від кімна ти чо мусь від ран ку був у неї.
Франциск відчу вав, що за пах Ан ни пе рес тає бу ти ди тя чим, і Неп рості мо жуть прий ти ду же ско ро, бо кров гос тя, ніби вітро ва хво ро ба, по ча ла змішу ва ти ся з кров’ю жінок йо го ро ду вже в повітрі.
Себастян так хотів спа ти, що з удячністю прий няв зап ро шен ня Фран ца по жи ти в Ялівці.
А Ан на ду ма ла, що Се бас тя нові бу де не лег ко весь час ус ти га ти бу ти дру гом батька і чо ловіком доньки.
Голі ви ног радні гілки сту ка ли у вікна, під яким сто яло ліжко. Се бас тян за ува жив, що ритм їхніх ударів мо же слу гу ва ти вітроміром.
Надмірні дні
1. Вранці Фран циск про ки нув ся від яко гось цілком нез на но го за па ху. Спо чат ку йо му зда ло ся, що ста ло ся ди во і замість очіку ва ної зи ми, яка ма ла при нес ти який сь сенс, нас ту пи ла по ра черв не вих дощів і надміру зе лені. Але ко ли Ан на зай шла під ра нок до їхньої кімна ти, Франц завів но вий ка лен дар за пахів, у яко му се зо ни ма ли інший лад.
Реальність існує для тих, ко му бра кує Ан ни.
2. Се бас тян пер ший і ос танній раз у своєму житті ко хав ся з жінкою, яку знав кілька го дин.
Навіть в Аф риці бу ло не так. Хо ча жінок, які ста ва ли йо го, він виз на чав із пер шо го пог ля ду, все од но завж ди був пе ре ко на ний, що по ко ха ти ся во ни не встиг нуть. Хоч бу дуть дов ший час дба ти од не про од но го, роз мов ля ти про ди тинст во і пе ре повіда ти книж ки та ким чи ном, що кількість про чи та но го кож ним відра зу ж под воїться, да ва ти од не од но му їжу, ми ти і гріти тіло, по ка зу ва ти по ба че не з різних боків до ро ги. Лиш пізніше з’ясо ву ва ло ся - в та ко му співісну ванні зак ла де ний один нез до лан ний нап рям. Оскільки во но оз на чає лю бов не до се бе, а до іншо го, то пе ред ба чає і роз ши рен ня дос ту пу на те ри торію то го іншо го. І мож на дійти до місця, звідки по ши рю ва ти ся далі мож ли во тільки все ре ди ну, тільки під шкіру. Так ста ва ло ся із Се бас тя ном.
Щодо жінок, то, по ба чив ши Се бас тя на впер ше, у жод ної не ви ни ка ло нест рим но го ба жан ня по ко ха ти ся з ним. Невідво ротність цього про яв ля ла ся пос ту по во - до сить бу ло тро хи по жи ти без по се редньо біля нього. Так, влас не, ста ва ло ся в Аф риці. Зреш тою, Се бас тян такі речі ли ше про Аф ри ку і знав.
Аж за но чу вав ши в Ялівці, Се бас тян ос та точ но пе ре ко нав ся, що йо го Євро па існує.
3. Вночі ви пав сніг і по ча ла ся зи ма, яка то го ро ку прот ри ва ла до се ре ди ни квітня. Че рез спро можність зи ми бу ти різно манітнішою, ніж усі по ри ро ку, ко жен її день був зовсім іншим. І не бу ло два ра зи од на ко во доб ре.
4. Ан на не мог ла повіри ти, що та ка неп рав до подібна подібність бу ває - виг нуті лінії пов то рю ва ли ся, вги на ли ся або ви ги на ли ся точ но вслід за ви ги на ми і вги на ми, нак ла да ли ся так, що дві по верхні відчу ва ли ні се бе, ні дру гу, а з’яву третьої, та кої дос ко на ло тон кої, що зги на ла ся, про ги на ла ся, пе ре ги на ла ся са мостійно.
І ви пад ко во та ких єднос тей не бу ває. Якась викінче на ви тон ченість, ви тон че на викінченість, яка так лег ко пе ре дається від од но го до іншо го і на кілька по колінь упе ред.
Любов не пе ред ба чає взаємності, ска за ла Ан на, і Се бас тян мов чав, бо усвідо мив, що відповіді во на не пот ре бує та кож. Йо му зда ло ся, що щось у світі зру ши ло ся, що світ за во ру шив ся че рез нього. І хо ча ко хан ня не має май бутнього, не до пус кає ви ко рис тан ня май бутнього ча су, ли ше з Ан ною він зміг уяви ти се бе в ста рості.
Анна відчи ни ла вікно. Те пер ви ног ра ду не мож ли во бу ло чу ти, бо гілки, гой да ючись, прос то заліта ли до кімна ти. Але вітер сти шив ся не че рез відсутність вітроміра - по чав па да ти та кий важ кий сніг, що пос ту по во при тис нув йо го до землі і прик рив со бою. Так са мо врівно ва же но і нек вап ли во сніг залітав до кімна ти, осідав на ліжку. Та ким чи ном, там па ну ва ло шість рідин - сли на, кров, во да зі снігу, піт, во ло га Ан ни і насіння Се бас тя на.
5. Вранці сніда ли втрьох. Му си ли сидіти вряд уз довж вузько го дов го го сто ла, при су не но го од ним бо ком до вікна. Се бас тян май же не пах нув Аф ри кою. А з пальців не сти рав ся за пах Ан ни них сли зо вих, то му Фран циск вирішу вав, як їм на далі сіда ти: він - Ан на - Се бас тян, він - Се бас тян - Ан на чи Ан на - він - Се бас тян.
Анні при нес ли лис та від ста ро го Бе ди, цього ра зу об горт ка бу ла від то го са мо го чаю, який во на зро би ла чо ловікам на сніда нок. Во на ду ма ла, що відпи са ти Беді, як що ніяких за пи тань у неї більше не ма.
6. Тієї зи ми Фран циск сха ме нув ся - він не має жод ної фо тог рафії статті про се бе в Ля руссі. Мож на бу ло піти в «Ха ме ле он» і сфо тог ра фу ва ти ся, але Франц пра вильно вирішив, що - оскільки варіантів статті є кілька сот - навіть най кра щий порт рет бу де ви пад ко вим. Тре ба бу ло фо тог ра фу ва ти ся кож но го ра зу, ко ли стат тя пи са ла ся на но во (Адже при ду мав він ко лись та кий фільм - фо тог ра фу вав од ну осо бу кож но го дня в одній позі і в то му са мо му місці впро довж двох років, потім на різних швид кос тях прок ру чу вав цей ряд ево люційних змін. А на тлі ево люції ду же ви раз ни ми ста ють де талі).
Тож Франц удав ся до див но го спо со бу не прос то на до лу жи ти втра че не, а й віднай ти щось цілком нес подіва не.
7. Після снідан ку (врешті Франц пос та но вив - най пра вильніше, аби Се бас тян завж ди був по се ре дині, зми рив шись із тим, що Ан на сидіти ме тільки біля сво го чо ловіка - сам він му сив бу ти близько від Се бас тя на, щоб доб ре бу ло го во ри ти про все) Фран циск заб рав у Ан ни дру гий ключ від кімна ти Се бас тя на, бо кімна та більше зак ри ва ти ся не бу де, а він ту ди не за хо ди ти ме. Пе ре чи тав лис та від Бе ди і ска зав, що роз повідав це ко лись Анні, бо роз повів їй усе, що знав, а те, що на пи сав ста рий Бе да, знає. Вид но, во на бу ла за ма ла, ко ли оповідав ся влас не цей спо гад, і те за бу ло ся. Як що за хо че, то змо же пос лу ха ти ще раз, як він - обов’язко во - оповіда ти ме цілу їхню історію Се бас тя нові.
А тоді Франц ви тяг нув з ліжка всте ле ний там на літо зи мо вий ко жух і пішов до го те лю «Уніон», де в по кої на дру го му по версі вже кілька років жив єди ний у Ялівці най ма ний убив ця.
8. Ште фан ду же зди ву вав ся, ко ли до йо го но ме ра зай шов Франц, - у Ялівці Франц міг уби ти будь-ко го, не пот ре бу ючи най ма ти вбив цю, - всі йо го над то по ва жа ли. Ште фан як раз вер нув ся з уда лої спра ви в Кос мачі і му сив тро хи поп ра цю ва ти над руш ни цею.
Перед тим, як прий шов Франц, він уже встиг по бу ва ти на Службі Божій і навіть при час ти ти ся після неї. Але при час тя не ковт нув. Приніс йо го в роті до го те лю і зак лав у дірку, зроб ле ну по пе редньо в стіні сверд лом. За ря див руш ни цю ку лею, відійшов до іншої стіни і стрілив, ціля чись у дірку. Доб ре, що вцілив. Цей постріл Франц чув між пер шим і дру гим по вер хом, їду чи в ліфті, який два робітни ки підніма ли до го ри, обер та ючи кор бу під са мим да хом. Ште фан відклав зброю і по чав зби ра ти кров зі стіни. Франц відчи нив двері. Те пер слід бу ло на мас ти ти руш ни цю зібра ною кров’ю, але Ште фан не хотів то го ро би ти при Фран цис кові.
9. Фран циск швид ко по яс нив своє за мов лен ня.
Він хо че, аби Ште фан не помітно - як він то ду же доб ре вміє ро би ти - слідку вав за ним. Висліджу вав, як убив ця. Зна хо див добрі місця для стрілян ня і вдалі мо мен ти для пострілу. Але замість руш ниці у Ште фа на має бу ти фо то ка ме ра. Франц дає Ште фа нові три місяці ча су. Після цього за би рає сто своїх світлин і доп ла чує реш ту гро шей. Го лов не, щоб ні Фран циск, ані хтось інший йо го ніко ли не за ува жи ли. По чув ши про розміри го но ра ру, Ште фан охо че зго див ся, не дба ючи про те, що вза галі не знав, як фо то ка ме ра виг ля дає.
Між іншим, че рез цю Ште фа но ву безвідповідальність ба га то лю дей бу ли жи ви ми. Ште фан - як то влас ти во ук раїнцям - постійно брав на се бе зо бов’язань більше, ніж міг ви ко на ти. То му на здійснен ня де яких за мов лень че ка ло ся ро ка ми, а де які прос то за бу ва ли ся. Але те пер Ште фан ро зумів, що із Фран цом зволіка ти не слід. Йо му ка за ли, що Франц знає тих вісімнад цять слів, від яких дри жить руш ни ця, а ціль са ма при хо дить, пла чу чи, і стає так, щоб у неї ціля ти прос то з вікна.
Франц по ка зав, як по во ди ти ся з фо то ка ме рою, і пішов. Ште фан шви денько на мас тив кров’ю зі стіни ціло го кріса. Знав, що то страш ний гріх і він на ле жа ти ме Юді, але ро бив так завж ди, щоб руш ни ця ніко ли не схи би ла. Особ ли во після то го, як за ки пить кров’ю.
10. Щод ня Франц брав Се бас тя на на про гу лян ки Ялівцем. Мо ро зи бу ли сильні, і ков зан ки не підтоп лю ва ли ся навіть у со нячні дні. На решті Франц мав з ким по го во ри ти - ви яви ло ся, що Се бас тян як справж ний стрілець умів ба чи ти так са мо ба га то. Зда ва ло ся, ма ли би бу ти якісь без ко нечні важ ливі роз мо ви, бо проб ле ма Цент ральної Євро пи - стилістич на, але ні - кілька слів, по ка зу ван ня на по ба че не.
Коли во ни за хо ди ли до яки хось барів, то пи ли джин, роз чи не ний ок ро пом, а за пи ва ли ли ше свіжим со ком, зроб ле ним із підмерз лих яб лук, за ли ше них во се ни на де ре вах і щой но зірва них із-під снігу.
Часом хо ди ли до місця, де за ги ну ла най пер ша Ан на, і Франц ма лю вав на снігу схе ми що раз інших версій ро дин ної історії. Є речі, важ ливіші від долі, ка зав він. Мож ли во, культу ра. А культу ра - це рід, свідо ме пе ре бу ван ня в ньому. Фран циск поп ро сив при пильну ва ти, що би діти Се бас тя на й Ан ни обов’язко во по бу ва ли на цьому місці. І ще там, де Франц зустрів Се бас тя на (він ма ло не до дав сю ди бу ко вий ліс із не зни ще ним фільмом, але вчас но стри мав ся, бо врешті не так ба га то знав про Неп рос тих), а інші місця бу дуть з’явля ти ся з ча сом. Ад же час - це екс пансія ро ду в ге ог рафію.
11. Бу ли дні, ко ли Се бас тян брав зі со бою аф ри канську руш ни цю. На особ ли во труд них схи лах нею доб ре підпи ра ти ся. Од но го та ко го дня во ни го во ри ли про свої мрії. Не див но, що Фран цо ва мрія ви яви ла ся складнішою.
Себастян мріяв бу ти ста рим, жи ти на ма ленько му острівку скелі в теп ло му морі, цілий рік хо ди ти в са мих па ру си но вих шта нах, але хо ди ти ма ло, пе ре важ но сидіти на кам’яній лавці біля білої по рожньої хат ки, цілий день пи ти чер во не ви но і їсти су хий ко зя чий сир, і ди ви ти ся на кілька кущів помідорів, а не на мо ре, в яко му ку пав ся би що ночі, по ки пах нуть матіоли.
Франциск на томість мріяв про жінку з кілько ма па ра ми гру дей.
Раптом Се бас тян зігнув ся, штовх нув Фран ца го ло вою в живіт, Франц по ко тив ся з ку чу гу ри, а Се бас тян пе ре вер нув ся на землі че рез пле че і, ле жа чи на спині, вистрілив із за би тої снігом руш ниці. На да ле ко му горбі щось дзенькну ло. Тро хи по ле жав ши, во ни пішли ту ди і знай шли простріле но го Ште фа на з роз би тою фо то ка ме рою.
Себастян сприй няв блиск об’єкти ва за відсвіт оп тич но го прицілу. Ште фан проґавив го лов не: щоб те бе ніхто не по ба чив, - ка зав Фран циск. А за проґавле не тре ба вміти відповіда ти.
То вже інша спра ва, що Фран циск так і за ли шив ся без фо тог рафії до ен цик ло педії. На щас тя, ре дукція все ще йо го ціка ви ла.
12. Після то го ви пад ку Ан на за хотіла нав чи ти ся снай перст ва.
13. Спо чат ку тре ба по лю би ти своє тіло, ска зав Се бас тян. І місцевість, де все відбу ва ти меться.
Бо тіло - бра ма моз ку.
Якщо хо чеш ду ма ти пра вильно і швид ко, бра ма має бу ти завж ди відчи не на.
Щоб дум ки мог ли вхо ди ти і ви хо ди ти вільно.
Думки - це тільки те, що профільтро вується з місце вості крізь тіло і че рез тіло витікає.
Вільність до нор но-акцеп тор них зв’язків.
Лежати у воді і не слу ха ти її за па ху.
Дивитися попід тра ву і не відчу ва ти її сма ку.
Чути пог ля дом, як сма кує те, що відчу ваєш на до тик.
Брама відчи няється ли ше тоді, ко ли її лю биш.
Відчинися, ти ж завж ди так гар но відчи няєшся.
Нігтями мож на дря па ти, але мож на три ма ти ся.
Продовжуй пог ляд, ут ри муй пог ляд, вит ри муй пог ляд.
Переклади ба жан ня тіла бу ти там, ку ди не до ся гаєш, на руш ни цю.
Якщо по лю биш місцевість, во на бу де роз пов зан ням тво го тіла.
Стріляєш не ти, а рельєф.
Думає не го ло ва, а тіло.
Долітає не ку ля, а дум ка.
Кожна дум ка є ба жан ням, яке зуміло ввійти і вий ти че рез бра му.
Що мо жеш зро би ти са ма, ро би без ніко го.
Говори те, що по ду ма ло ся, а ду май так, як щой но відчу ла.
Плач від ніжності, бо інак ше ніко ли не бу деш та кою сильною.
Слідкуй за ди хан ням, бо ли ше во но мо же вста но ви ти дик тат рит му.
Постійно май на увазі де ре ва, во ни зни ка ють і з’явля ються най надійніше.
Коли ду же втом ле на, то пе рес та вай бу ти нез лам ною і за си най.
Дотягнися гу ба ми до своєї се ре ди ни.
Стріляти у вікно - як заг ля да ти у вікна.
Попробуй зро зуміти, як чорні роб лять джез.
Відкритість. Щедрість. Вдячність.
14. Що би вив чи ти всі ці і безліч інших тон кощів мис тецт ва снай перст ва, не обхідно без зас те реж но дот ри му ва ти ся су во ро го ре жи му - постійно ко ха ти ся; і ли ше на відкри то му повітрі. Дов го, лег ко, сильно, швид ко, ніжно, впер то, незґраб но, гар но, муд ро, уваж но, ду же уваж но, муд ро і гар но. На землі, на листі, на мосі, на де ре вах, під де ре ва ми, на гор бах, у ямах, на вітрі, під снігом, на льоду, вздовж до ро ги, по пе рек мос ту, над містом, на тем но і вночі, на яс но і вдень, пе ред, після і під час їди, мовч ки і крик ли во. Сто яти. Хо ди ти. Сидіти. Ле жа ти. Так, як мож на бу ло встиг ну ти за най дов шу зи му 1914 ро ку.
Цілу дов гу зи му, яка три ва ла до квітня 1914-го, Се бас тян з Ан ною май же не за хо ди ли до приміщень. Ан на го во ри ла те, що по ду ма ло ся, а ду ма ла, як відчу ва ла щой но. Во на пла ка ла від ніжності, бо ніко ли в житті не бу ла та кою сильною. Ча сом, ко ли Се бас тян був у ній, то зда ва ло ся, що тре ба ще ближ че, а ча сом він був стра шен но близьким че рез кілька со ро чок. Ко ли во на зги на ла ся, то він був пе ре ко на ний, що щось зму шує зги на ти ся йо го. На че нав ко ло шкіри ут во рив ся ще один шар ту гої обо лон ки.
Надмірні дні.
Третя стара фотографія - хіба до Лярусса
1. Цю зним ку Се бас тян - як би йо го рап том спи та ли - ніза що не зміг би опи са ти де тально і точ но, хоч ба чив її ба га то разів, і нічо го склад но го на ній не бу ло зоб ра же но.
Можливо, са ме за ко ни ре дукції, за пам’ято ву ван ня і за бу ван ня, яки ми так за хоп лю вав ся Фран циск, спрацьову ва ли у ви пад ку взаємос то сунків Се бас тя на і цієї світли ни вповні.
Лиця - най кращі сю же ти, ка зав Фран циск.
Франциск ка зав - сю же ти не закінчу ються і не зни ка ють. Во ни мо жуть час від ча су за бу ва ти ся.
Сюжет Фран цо во го ли ця зга ду вав ся Се бас тя нові по-різно му впро довж жит тя, але ніко ли не так, як на тій фо тог рафії.
2. Во на бу ла зроб ле на на по хо роні Фран цис ка у травні 1915 ро ку.
Франциск ле жав на всте леній ліжни ком лаві біля ями на цвин тарі за Ялівцем. Зніма ли так, щоб мож на бу ло розг ля да ти са мо го Фран ца, а не по хо рон. Франц, уб ра ний у ви ши ту со роч ку, че рес і чер воні гачі, склав ру ки на гру дях, три ма ючи хрест із двох олівців, зв’яза них пуч ком по ло нинських трав (так при ду мав Лоці). Перс тень з річко ви ми камінця ми, який Фран циск сам собі зро бив, ро ка ми но сив не зніма ючи, а потім зняв і не ви ки нув, але відмо вив ся вдя га ти, стир чав з поміж олівців. Отвір для го ло ви і шиї на со рочці нак ри тий ки тай кою.
Сама го ло ва ле жить (точніше - стоїть) ок ре мо тро хи далі на лавці. Чор на бо ро да і си ве дов ге во лос ся роз че сані так, що, крім очей і но са, ли ця май же не вид но.
3. Се бас тя на на по хо роні не бу ло, цього він не ба чив. Ма леньку дівчин ку - доч ку Ан ни і йо го доч ку, внуч ку Фран цис ка, про яку той не встиг дізна ти ся, при нес ли вчо ра. Фран цові відру ба ли го ло ву по зав чо ра. Се бас тян був при то му. Потім че кав, по ки сте че кров, мив і че сав Фран цис ка, вби рав йо го в со роч ку і гачі. Го ло ву пок лав у ко шик, нак рив ши па по ро тя ми. А нас туп но го дня кур’єр приніс не мов ля від уби тої Ан ни.
Цілий день, ко ли в Ялівці уро чис то хо ва ли Фран ца, Се бас тян не відхо див від йо го внуч ки, в якої, ма буть, болів жи во тик, і во на без пе рерв но пла ка ла.
Себастян не міг за пам’ята ти фо тог рафії, мо же, то му, що не уяв ляв собі, як усе бу ло на по хо роні, але за над то доб ре знав, що бу ло пе ред тим.
4. Вес ною 1914 ро ку Ан на мог ла стріля ти кра ще, ніж Се бас тян. Те пер він зно ву частіше бу вав десь із Фран цис ком, бо Ан на бра ла зброю і йшла на кілька днів у го ри. Там во на висліджу ва ла звірів, ди ви ла ся на них і до учу ва ла ся про снай перст во то го, чо го не міг зна ти Се бас тян, - як виг ля дає снай пер з про ти леж но го бо ку руш ниці. Не вби ва ла ніко го, крім ґедзів, які на ма га ли ся сісти на вим’я по ло нинських овець.
Я так те бе ду же хо чу, - ка за ла Ан на, - що не зна ти, чи мог ла би вза галі зас ну ти, як би не так хотіла спа ти ко ло те бе. І за си на ла, пот ре бу ючи, щоб під го ло вою бу ла Се бас тя но ва ру ка. Я хотіла би бу ти твоєю донькою - щоб ти був моїм та том. Та то є для то го, щоб міг потім сни ти ся.
5. Вес на по ча ла ся аж у квітні. За зи му наб ра ло ся ба га то снігу, який по чав та ну ти весь ра зом, нез ва жа ючи на північні й південні схи ли і ви со ту над рівнем мо ря.
Десь в ни зах тек ли брудні і пе ре пов нені ріки, роз ли ва ючись по ве ня ми в різних містах, але там ніхто не знав, як схо дять у го рах сніги.
Ялівець теж стікав. Кож ну ка ме ни цю тієї вес ни тро хи роз ми ва ло. Все че рез тов щу зи мо во го об ле деніння.
На кожній ву лиці міста горіли ват ри, в яких па ли ли лис тя і гілля, яке по ви ла зи ло з-під снігу. Спа лен ня вес ни пах ло інак ше, ніж осіннє, - у во гонь пот рап ля ли обітнуті стеб ла ви ног ра ду, вже за хоп лені со ка ми.
6. Цілу вес ну Се бас тян зі стра хом че кав на па ду алергії - як по пе редніх років. Але алергії не бу ло. Це місце прий ня ло йо го без спро ти ву.
Натомість за ува жив під час че кан ня, що де ре ва роз пус ка ються вранці, відра зу нап рикінці ночі.
Про Се бас тя на вже зна ли всі в Ялівці. Не раз він, забрівши з Фран цом до яко гось ба ру, му сив оповіда ти різним то ва рист вам про Аф ри ку. Те са ме, але що раз дов ше. Йо го навіть зап ро шу ва ли в один пансіонат інструк то ром з ви жи ван ня, але Се бас тян відмо вив ся че рез брак ча су.
7. Бо як раз тоді Се бас тя нові прис нив ся один сон.
Він з Ан ною йшов ву лич кою міста, якої насп равді не бу ло в Ялівці. Ву ли ця ут во рю ва ла ся дво ма ря да ми бу динків, що сто яли на го ло му схилі. За бу дин ка ми - самі альпійські лу ки і стеж ки звірів. Ву ли ця ве ла стрімко вго ру. На пар те рах бу динків розміщу ва ли ся ли шень різно манітні ба ри. Сто ли ки сто яли і на внутрішніх подвір’ях за при чи не ни ми бра ма ми.
Вони за хо ди ли до кож но го ба ру по черзі, всю ди підхо ди ли до інших шинк васів, од ним ду хом ви пи ва ли по шклянці біло го, за пам’ято ву ючи смак різних років на різних ви ног рад ни ках, їм го во ри ли щось не суттєве, але ду же ціка ве де сят ки знай омих, які сиділи у всіх ба рах. На решті з од ни ми знай оми ми, та кож чо ловіком і жінкою, зат ри ма ли ся на дов ше. Жінки про щось роз мов ля ли, а той чо ловік зап ро по ну вав Се бас тя нові ску па ти ся.
Вони вий шли з ба ру і пішли ву ли цею ще далі до го ри. Ву ли ця різко закінчи ла ся засніже ною вер ши ною го ри. Во ни пе рей шли че рез неї на про ти леж ний схил. Там був ве ли кий відкри тий ба сей н. Се бас тян пер ший зай шов до нього. Пірнув і поп лив під во дою, відчу ва ючи, що в ба сей ні є якась течія, бо йо го зно си ло тро хи вбік. Він випірнув і, три ма ючись на воді, пе ре ко нав ся, що так зно сить ще сильніше. Те са ме відбу ва ло ся і з при яте лем.
Вони дрей фу ва ли до бо ку ба сей ну, який закінчу вав ся не стіною, а шнур ком, на тяг не ним на по верхні во ди. Чим ближ че до краю, тим сильніше за тя гу вав вир, ніби вся во да зби ра ла ся ви ли ти ся за той шнур. Ко ли їх при нес ло до цієї межі, во ни лед ве встиг ли вхо пи ти ся за нього. Но ги по нес ло впе ред, і во ни ле жа ли на спи нах, уче пив шись за шну рок. За ним ще за ли ма ленькі білі че ре па хи, яких нес ло звідусіль. Так Се бас тян прот ри мав ся кілька хви лин. Ру ки боліли, як ніко ли в житті, і він вирішив відпус ти ти ся і по ри ну ти за че ре па ха ми. Але спо чат ку підняв го ло ву і заг ля нув за шну рок. Там во да об ри ва ла ся ве ли чез ним во дос па дом, ут во рю ючи глад ку і ви со чен ну, не по руш ну на виг ляд стіну. В са мо му ни зу про вал ля Се бас тян по ба чив усе, що мо же бу ти на світі. Рап том течія цілко ви то вщух ла, а тоді відра зу ж по нес ла йо го в про ти леж ний бік, бо ля че ви ки нув ши врешті на те місце, з яко го во ни схо ди ли у во ду. Ціле тіло Се бас тя на з ди во виж ним жа лем зга ду ва ло не дов гу купіль.
Вони вдяг ну ли ся і шви денько вер ну ли ся тим са мим шля хом до ба ру, за ува жив ши, що на бу дин ках з’яви ли ся бал ко ни, яких пе ред тим не бу ло. У барі бу ло по рожньо, ли ше дві бабці гра ли в ша хи за сто ли ком, який хи тав ся що ра зу, ко ли кот рась пе рес тав ля ла фіґуру на шахівниці. В чис лен них фляш ках на кре денсі за шинк ва сом не бу ло жод ної краплі на поїв. Во ни вже хотіли йти геть, ко ли бабці по ки ну ли ша хи і підійшли до них. Зго дом з’ясу ва ло ся, що ці бабці - їхні жінки (Се бас тян лед ве впізнав Ан ну), які че ка ли своїх чо ловіків, ніку ди не ви хо дя чи, рівно со рок років.
8. Се бас тян був настільки вра же ний, що на дру гу ніч на ма гав ся зно ву по вер ну ти ся в про дов жен ня сну. Але на томість йо му прис ни ло ся тільки те, що він - чай з мо ло ком, зміша ний у про порціях, які да ють най кра щий відтінок.
9. Ан на спокійно вис лу ха ла цю історію і ска за ла, що мо же бу ти і так, але пе ре важ но виг ля дає зовсім інак ше, бо насп равді на со ло да гніздиться не у вес ти бу ляр но му апа раті, а десь у ле ге нях, щось там з ди хан ням, на пов нен ням, ви по рож нен ням, тис ком повітря. Ко лись дав но Фран циск ка зав їй те са ме.
10. Вве чері Ан на зня ла із Се бас тя на со роч ку і вдяг ну ла її на го ле тіло. По са ди ла йо го на бідер маєро ве крісло, виб ра не се ред. усіх крісел у домі, знай шла в шафі по ча ту пач ку кап ральсько го жи та на і вкла ла йо му до ру ки. Відірва ла з ве ре ти чо ти ри не ве личкі клап ти ки, взя ла фля шеч ку чор ни ла «Пелікан» і сіла до сто лу. Се бас тян за ку рив кап ра ла, а Ан на мо чи ла па лець у чор ни ло і крес ли ла на об рив ках ве ре ти примітивні і кост ру баті ма лю ноч ки - сон це (кол ко з кілько ма ве ли ки ми про ме ня ми у всі бо ки), ялин ку (вер ти кальна лінія по се ре дині, а від неї з двох боків відхо дять си мет ричні, ко роткі, по хи лені вниз па тич ки), лю ди ну (па ти чок, звер ху і зни зу - розд воєння, між підня ти ми ру ка ми ма леньке кол ко, між розс тав ле ни ми но га ми - штрих у бік землі), квітку (більше ко ло, щільно обліпле не мен ши ми півко ла ми).
З-поміж сторінок Ля рус са Ан на виб ра ла су ху квітку сор то вих ко но пель і за па ку ва ла її у вузьку скля ну тру боч ку, чи та ючи ти хо якісь гас ла ен цик ло пе дич но го слов ни ка. Закінчив ши, ви тяг ла із Фран цис ко вих штанів по яс і скру ти ла йо му ру ки за спин кою крісла так сильно, що грудні м’язи ста ли цілком плас ки ми. Своєю на ший ною хуст кою так са мо міцно зав’яза ла очі. Вий ня ла з ки шені, відра зу розк ри ва ючи однією ру кою, брит ву і без ніяких зу пи нок тричі надріза ла Се бас тя на: на плечі, між реб ра ми і впо пе рек жи во та. Надрізи якусь мить по бу ли тон ки ми рис ка ми, тоді їх краї розлізли ся, ра ни відкри ли ся і по тек ла кров.
Анна вий ня ла не до па лок жи та на із Се бас тя но вих губ і роз ку ри ла від нього квітку в трубці. Зро би ла кілька повільних за тя жок, дов го три ма ючи в собі дим після кож ної. На решті взя ла труб ку в рот тим бо ком, де тліли ко ноплі, і ви тис ну ла од ним ви ди хом пот ро хи ди му на всі ра ни. Знов за тяг ла ся реш тою, при ту ли ла ся ро том до Се бас тя но во го ро та і ви пус ти ла все, що три ма ла. Від нес подіван ки Се бас тян за каш ляв і став об ли зу ва ти гу би - кап ральський жи тан ро бив інак ший смак на гу бах.
Аж тоді Ан на заліпи ла порізи роз мальова ни ми ве ре тя ни ми лат ка ми. І по розв’язу ва ла Се бас тя на, який пос та но вив собі нічо го не пи та ти.
11. Тієї ночі Се бас тя нові прис ни ло ся, що во ни з Ан ною йдуть ву ли цею, яка ви во ди ла з Ялівця. Ли ше замість ялівців і же ре па рос ли дві ше рен ги ве ли чез них квіту чих лип, про які бу ло відо мо, що во ни за раз поч нуть го во ри ти, і тоді тре ба або вза галі нічо го, крім привітан ня, не ка за ти, або відповіда ти ду же точ но. Де ре ва ма ли щось оціню ва ти за зна ни ми їм по каз ни ка ми. З боків і зго ри крізь усі тріщи ни крон світи ло бе зальтер на тив не сон це - так морська во да про ни кає в діря вий ко ра бель, розбігається по ньому, на би рається у всіх за ка пел ках і опус кає на дно.
Він ішов цим ко ри до ром так пе ре кон ли во, ніби щось на тис ка ло на по ти ли цю. По руч хо ди ли якісь невідомі лю ди, але як би зро би ти фо тог рафію ву лиці з усім на тов пом, то все од но бу ло би зро зуміло, що світли на про нього.
Себастян ба чив тро хи на пе ред - під де ре ва ми ще ле жа ли ку пи позміта но го лис тя, а він уже ди вив ся, як із них іде пер ший дим.
Він знав, що бу де цим ту не лем іти завж ди, пос ту по во тра тя чи се бе че рез тер тя об світло, аж по ки не зай де у вічність, ос та точ но став ши світлом.
12. Ан на бу ла вдяч ною уче ни цею і нав чи ла Се бас тя на за да ва ти і да ру ва ти те ма тичні сни, ви ко рис то ву ючи най більшу у світі си лу - вібрацію. Для до сяг нен ня та кої на со ло ди тре ба лиш тро хи фан тазії, щоб са мо му нав чи ти ся вга ду ва ти вібрацію в тім, про що не вмієш по ду ма ти, що мав би це зна ти.
13. Цілий по ча ток літа Ан на і Се бас тян роз ва жа ли ся, бав ля чись, що Ан на вагітна.
Вони по ча ли ко ха ти ся делікат но. Спа ли дов го. І дов го не вста ва ли, пес тя чись ще раз. Нек вап ли во хо ди ли на по ло ни ни по мо ло ко. На зад вер та ли ся зру бом, зри ва ючи най ближчі яго ди, і ще ос танній раз ко ха ли ся там, де закінчу ва ли ся ожин ни ки. До ро гою зга ду ва ли про свої перші дні ра зом, завж ди зна хо дя чи якісь не за ува жені раніше тон кощі. Обіда ли завж ди вдо ма на ве ранді, а ве че ря ли десь на лю дях, але завж ди за мов ля ли най здо ровішу їжу, а сервіру ючи стіл, ук ла да ли ви шу кані на тюр мор ти. Міря ли у крам ни цях су кон ки, які би па су ва ли вагітним. Пе рес тав ля ли речі в кімнаті і пла ну ва ли, як розмісти ти ди ти ну. Ку пу ва ли в кни гарні ди тячі кни жеч ки на кілька років на пе ред, і Се бас тян чи тав їх Анні на ніч. Се бас тян мив Ан ну у ванні, ви ти рав її і на ма щу вав па ху чи ми олійка ми. Пе ред сном гу ля ли в най гарніших місцях Ялівця, по ли ва ли нагрітою дощівкою гар бу зи, які ви ро щу ва ли в діря во му ба ня ку на бал коні, і пи ли чаї з цілю щих трав. Уже ле жа чи, Се бас тян гла див під м’яким ко цом Ан нин живіт так, щоб прис па ти і вий ти на бал кон за ра ди ос танньої сиґаре ти.
Посеред ночі Ан на бу ди ла йо го, і во ни дов го не спа ли.
14. 28 черв ня Ан на за хотіла по бу ти цілий день са ма. Во на ма ла встиг ну ти до пи са ти лис та Неп рос тим і пе ре да ти йо го ста рим Бе дою, який заїхав до Ялівця ли ше на кілька днів, бо Неп рості пот ре бу ва ли йо го, за мис лив ши якусь гігантську спра ву.
Себастян не відхо див від Фран ца. Во ни го во ри ли, шпа це ру ючи Ялівцем один пішки, а дру гий - пла вом у ка на лах. По то му інструк тор з ви жи ван ня зро бив їм зним ку і пропльонтав ся з ни ми аж до ран ку, спо чат ку - в Бе ди, а пізніше - вже Бог знає де п’ючи аґру со ве ви но, джин і про ро ку ючи страшні не без пе ки не обач но му Се бас тя нові.
15. Нап рикінці ве рес ня Ан на поїха ла до Ме зе те ре бе ша і впи са ла ся доб ро вольцем до леґіону Ук раїнських Січо вих Стрільців.
Напередодні до міста на решті прий шли Неп рості. Ан на зустріча ла ся з ни ми у фран цузько го інже не ра, но чу ва ти ляг ла біля Се бас тя на на ґале реї, а вранці її вже не бу ло. Не ста ло в Ялівці і Неп рос тих. Фран циск був упев не ний, що во на або пішла з ни ми, або во ни її з со бою заб ра ли. Се бас тян хотів ку дись іти, щось роз пи ту ва ти, ли ше б ро би ти щось, що здається не обхідним (че рез півро ку він бу де вдяч ний мертвій Анні, яка пе ре да ла не мов ля як раз тоді, ко ли не ста ло Фран цис ка і тре ба бу ло щось ро би ти, щоб не втра ти ти глуз ду від са мот ності).
Між іншим, бігти нав ман ня і роз пи ту ва ти кож но го, шу ка ючи за губ ле но го, - не та ке вже без сен со ве. Бо в на ших го рах, де во ди зби ра ють усе і самі зби ра ються у трьох місцях, висліди ти згу бу ду же лег ко - як що во на не ле жить під снігом чи ка ме нем. Та й так невідомість прот ри ває не більше, ніж ро ки.
Але Фран циск висміяв Се бас тя но ву не терп ляч ку і на ка зав сісти ка ме нем і че ка ти. Бо че ка ти - най ра ди кальніше, що ча сом мож на зро би ти. Справді, че рез три тижні зно ву прий шли Неп рості і по ча ли ви ма га ти, щоб Фран циск пус тив їх до Ан ни. Се бас тя нові по лег ша ло впер ше.
16. У жовтні до Ялівця приїхав з фрон ту по ра не ний боснійський капітан. За ва ла ми Бу чацької ци та делі йо му роз ду ши ло но ги. Їх відтя ли, але місця уяв них ніг так боліли, що капіта нові по ре ко мен ду ва ли ліку ва ти ся в Ялівці. Потім сподіван ня лікарів справ дяться, капітан пе рес та не за ви ва ти і навіть на пи ше пер ший том ко ро теньких ме му арів про по ча ток війни. Все ж джин є по важ ним анальге ти ком.
Тим ча сом у жовтні, щой но капіта на при нес ли на но шах до Ялівця, він усім роз повідав про свою опе рацію, яку ро би ли в Го ронді. Хірург весь свій вільний час про во див у славній го рондівській корчмі се ред стар шин УСС. Там він зустрів най гарнішу з ба че них жінок - Ан ну Ялівцівську з Кар пат. Во на бу ла най улюб ленішим снай пе ром че та ря Пе ленсько го із сотні Дідуш ка і по ра ди ла хірур гові відпра ви ти бос ня ка до Ялівця (ду же ско ро по тім сот ня по ки ну ла Го рон ду, ру шив ши до Ве ре чок Нижніх). Це бу ло не тільки дру гою по лег шею Се бас тя на, але й ос та точ ною - Фран цис ка. Ан на вільна. Во на не з Неп рос ти ми. Є речі, важ ливіші від долі.
Виявляється - війна, а зна чить, і смерть.
17. Втретє Се бас тя нові мог ло по лег ша ти, ко ли при нес ли ди ти ну, але він собі та ко го не поз во лив і жив із цією ва го тою до кінця жит тя, хіба що діля чись її крих та ми, пе рек ла да ючи їх з Ан ни на Ан ну.
18. Як Фран циск про жив ос танні місяці сво го жит тя, Се бас тян док лад но не знав, бо ба чив Фран ца ли ше зда ле ка. В най простішо му зна ченні цього сло ва. І ли ше зни зу вверх.
На по чат ку ду же теп лої зи ми Фран циск ос та точ но пе ре се лив ся на бал кон, усамітнив шись там і не кон так ту ючи ні з ким. Се бас тян зустрічав ся з ним ли ше раз на тиж день у барі, ку ди той при хо див по пов ну ко зу джи ну. Зустрічі виміря ли ся ча сом ви пи ван ня шклян ки ялівцівки з ка ли но вим си ро пом. Франц був зво руш ли во при яз ним, але про ро динні речі навіть не зга ду вав. Се бас тян слу хав, а Франц оповідав найсвіжіші історії пе реміщень світо вої війни так яск ра во, ніби не він, а Се бас тян сидів без ви лаз но на бал коні (або мав та кий бінокль, що ба чить у всі сто ро ни на сотні кіло метрів, заг ля да ючи навіть за кож не де ре во). Се бас тян не ро зумів, як Франц дізнається військові таємниці обох військо вих блоків, бо не міг зна ти, як Франц жи ве на бал коні, - пе реш код жа ли гілля ви ног ра ду, плющ і кро ни мо ло дих кедрів.
19. Ще в Аф риці Се бас тян за ува жив од ну ціка ву річ - лю ди ду же охо че розг ля да ють те, до чо го тре ба опус ка ти пог ляд, і стра шен но не уважні до всього, ко ли підніма ти до го ри.
Влітку во ни з Ан ною ду же ба га то ча су про ве ли на то му бал коні, де по се лив ся те пер Фран циск, - ви ро щу ва ли гар бу зи, ку ри ли, цілий день пи ли хо лод не ма те, за ли те з ночі га ря чим у срібний збан. Во ни ба чи ли все, що діяло ся на ву лиці. Навіть мог ли вга ду ва ти роз мо ви за жес ти ку ляцією і ру хом губ. На томість ніхто ніко ли, - Се бас тян упев не ний у цьому, бо не про пус кав не за ува же ним жод но го пог ля ду на се бе, - не ба чив, що во ни роб лять на бал коні, що во ни - на бал коні. Ад же тре ба очі підніма ти (тут, вид но, щось пов’яза но з ана томією, - ду мав Се бас тян).
Тепер, див ля чись на бал кон Фран ца, Се бас тян ка рав ся, що не нав чив Ан ну го лов но го пра ви ла снай перст ва в місті: пе ре довсім - бал ко ни.
(Значно пізніше ге не рал Тар навський пе ре повідав Се бас тя нові чиїсь спо га ди про прог ра ну ву лич ну війну у Львові в лис то паді 1918-го, і Се бас тян зно ву по ду мав про снай перів і бал ко ни, на яких ті снай пе ри, ма буть, пе ред війною жи ли).
20. Лис тя на ви ног раді ос та точ но опа ло якось уночі, і Се бас тян зміг щось розг ледіти крізь плющ і кедр. Він по ба чив тон ку лин ву, прив’яза ну до бал ко на, яка тяг ла ся прос то до хмар. І більше нічо го спеціально го. Але при нас тупній зустрічі по пе ре див Фран ца, що лин ву мож на за ува жи ти, її вид но.
Франц нічо го не роз ка зав, і Се бас тя нові за ли ши ло ся віри ти у свою версію, здається, най логічнішу. Лин ва від бал ко на ве де до ви со ко підня то го повітря но го змія - на змієві при лаш то ва на пта хо ловська сітка - в сітку пот рап ля ють пта хи - пта хи втіка ють зі своїх місць від фрон ту - за Чор но го рою жи ве орніто лог - орніто лог кільцю вав птахів - пта хи покільцьовані - во ни ле тять че рез Чор но го ру - пот рап ля ють у сітку - Франц ог ля дає кільця - Франц знає орніто ло га - Франц ро зуміє йо го ко ди кільцю ван ня - на кільцях ука зані місця гнізду ван ня - пта хи втіка ють зі своїх місць - зна чить, ту ди дійшов фронт. Франц відпус кає птахів і зно ву піднімає змія.
21. У квітні 1915-го по чав ся нас туп під Гор ли ця ми (точ не місце офен зи ви Фран циск наз вав на пе ре додні).
У травні поп ри Ялівець по ча ли хо ди ти заб ро ди: ма зе пинці вер та ли ся на Га ли чи ну, га ли чан відпус ка ли з Та лер го фа і Ґмінда, моск вофіли до га ня ли росіян, ви се ленці втіка ли з Росії, російські шпи гу ни про би ра ли ся на Ма дя ри, ма дя ри ви шу ку ва ли шпи гунів і віша ли гу цулів, гу цу ли бре ли до ру мунів по ку ле шу, ру мунські оп риш ки пе ресліду ва ли гу цульських дівчат, де зер ти ри і ма ро де ри уни ка ли одні од них.
Більшість зайд Ялівець об ми на ла, але се ред тих, що та ки з’явля ли ся в місті, пе ре важ но хо ди ли озб роєні. В Ялівці бу ла ли ше аф ри канська руш ни ця Се бас тя на.
22. Із Фран цис ком усе ста ло ся ду же швид ко.
Так швид ко, що всім зда ло ся, ніби го ло ва прос то впа ла по се ред сло ва, як фай ка мо же ви пас ти з ро та, - до сить її шви денько підня ти і втя га ти дим далі. Хотіло ся так зро би ти з го ло вою, за ки не за ва ли ло ся тіло. Щоб кінець сло ва не зник у хви левій па узі.
Вони до пи ва ли джин із си ро пом, як до ба ру прий шли оп риш ки з Ма ра мо ро шу. За джин зап ла ти ли чо бо та ми з надг ри зе ни ми вов ка ми ха ля ва ми. Сіли за Се бас тя но вою спи ною, Франц час від ча су ди вив ся на них, бо був уваж ним. Пок лав на стіл ма че те, з яким хо див до сер ба Лу ка ча, про ру бу ючись че рез же реп, що нев пин но підрос тав дов ко ла лісничівки.
Фронт відсту пав, але пта хи ще не по вер та ли ся. Франц не мав що го во ри ти і роз ка зу вав Се бас тя нові про Неп рос тих - як десь хто на род жується, то сіда ють як раз під ти ми вікна ми і при ду му ють йо го бай ку, як зем ляні бо ги. А що не годні на ду ма ти кож ну інак шу, то на тя ми ли собі зро би ти війну. Він зби рав ся на решті ска за ти, що баїльник при ду мав Анні (ду же важ ли во, що тоді во на бу ла не Ан ною) і де за хо ва ний фільм із чи мось, що шу ка ють Неп рості.
Раптом один оп ри шок підійшов до їхнього сто лу і ска зав, що ку пить ма че те. Не ку пиш, ска зав Франц. То за бе ру. Не за бе реш. Чо му? Бо мені во но потрібне. А як не бу де потрібне? То прий деш сю ди. Я вже тут, - ска зав оп ри шок, - і хо чу взя ти. Як що змо жеш пот ри ма ти; і по ди вив ся не на ру му но ву ру ку, а на очі. Оп ри шок заб рав очі, прос тяг ру ку, вер нув очі, заб рав ру ку. Мо жу відру ба ти твою го ло ву - за го во рив по-українськи. Як змо жеш, відру… Так закінчи ла ся ба лач ка, бо оп ри шок ухо пив ма че те і без за ма ху, са мим ли ше тя га рем сіка ча стяв Фран цис кові го ло ву. Се бас тян по чув, як заск рипіли роз дерті су хо жил ля. Тіло Фран ца сиділо. Го ло ва впа ла на підло гу і не по ко ти ла ся. Як че реп’яна фай ка з ро та. Хотіло ся шви денько пок лас ти її на місце і по чу ти -…бай. Дру гий оп ри шок пос та вив пе ред Се бас тя ном бом бу, і обоє - уже з ма че те - вий шли з ба ру. Се бас тян не знав, за що ха па ти ся пер ше - за бом бу чи го ло ву. Взяв та ки ґра на ту і ки нув у відкри ту піч. Хоч ви бух пішов у ко мин - аж по се ред біло го дня заліта ли ли ли ки, тіло впа ло на підло гу, відко тив ши го ло ву під стіл.
23. Нас туп но го дня кур’єр приніс дівчин ку - не мов лят ко від Ан ни. Се бас тян зро зумів, чо му за ги нув Франц, - він вва жав, що є нес ка зан но сильнішим, бо не за ли ши ло ся жод ної жінки у світі, яку міг би лю би ти. Не підоз рю ючи, що має внуч ку. Ан ни на доч ка пе ре бу ва ла на той час на відстані од но ден но го пе ре хо ду від Ялівця.
Війни уяви - коротко
1. Чо му завж ди війна? Так пи та ла ма ленька Ан на, доч ка Се бас тя на, ко ли по ча ла ро зуміти складніші історії. І Се бас тян вжах нув ся - він дійсно роз ка зу вав малій ли ше про війну, все про війну, хоч був уже 1921 рік; він дійсно вже два ро ки нав чав її лиш то го, що мог ло на війні при да ти ся, і ви хо ву вав як сол да та.
Чому завж ди є війна. Во на по вер ну ла до нього го ло ву і встиг ла ви мо ви ти за пи тан ня під час польоту ко ня че рез кущ шип ши ни. Кінь ста вить пе редні но ги на зем лю. Се бас тян сильно відхи ляється на зад, щоб із роз ма ху не вда ри ти ди ти ну підборіддям у ли це. Ан на по вер тає го ло ву і зно ву ди виться впе ред. Во ни мчать гор ба ми. Не че кає відповіді над то швид ко - стає подібною на Ан ну, свою ма му.
Дорогою Ан на має за пам’ято ву ва ти все, що ба чи ла. Потім як най точніше пе ре повісти. А до дат ко во - наз ва ти по зиції, які ви бе ре для стрілян ня, і пунк ти, в яких мо же бу ти схо ван ка во ро га. Та ка ди тя ча гра, та ка по чат ко ва шко ла.
2. Уве чері втом ле ний Се бас тян узяв папір і сів при свічці, щоб підра ху ва ти ма теріальні сліди війни (так Се бас тян ілюст ру вав Анні різні пов чальні роз повіді - у виг ляді ге омет рич них за дач і те орем).
Війна заб ра ла: Фран цис ка, ма че те, Ан ну.
Війна да ла: хи мерні обліпи хові ліси нав ко ло Ялівця, Ан ну, кілька російських пат ронів, по хо рон ну зним ку Фран цис ка й один ри су нок Пер фецько го.
Що він ро бив та ко го, що мож ли во ро би ти ли ше на війні: раз хо див на сте жу, один день ко пав шанці, раз підри вав міст.
Зовсім не ба га то слідів. Війна, влас ти во, прой шла ми мо. То чо му завж ди війна?
3. Ще во се ни 1914 ро ку ялівцівці виріши ли, що ця війна не для них. Во ни - Цент ральна Євро па і не мо жуть ма ти ще більших інте ресів. Але ко ли воює Південь з Північчю, а Схід із За хо дом, то роб лять це пе ре важ но у Цент ральній Європі, де Кар па ти і їх ріки. І най гірше, що мо же бу ти в такі ча си, - ви ко ну ва ти роль мир но го на се лен ня Кар пат або стра тегічно важ ли во го пунк ту на півкіло мет ровій то пог рафічній мапі.
Тож Лу кач пос та но вив - Ялівець має зник ну ти. І об са див йо го ку ща ми обліпи хи, які за кілька тижнів ви рос ли так (для цього до ве ло ся всім ко па ти справж ню сис те му обо ро ни з кілько ма ря да ми різних шанців і пе ре ходів між ни ми, ціле місто не на че гра ло ся у ста ру бой ківську ди тя чу за ба ву в кротів, але тільки так - за пев нив Лу кач - обліпи ха ви рос те швид ко, ви со ко і гус то, зімкнув шись гол ка ми на таємних стеж ках), що міста не бу ло вид но з жод ної го ри. Стир чав тільки віадук, на яко му меш ка ли ко лись Неп рості. Поз но си ли всі наріжні по рохівниці, де які бу ли. Поск ла да ли на мості. Повідкри ва ли вікна у всіх бу дин ках, і Се бас тян вистрілив у по рох за пальною ку лею.
Міст підско чив, підлетів, бри ли пе реміша ли ся в повітрі і пок ри ши ли ся, на місто впав ли ше пісок - весь од но час но.
(Кілька російських пат ронів - гострі кулі, на гільзі ки ри лич на літе ра - Се бас тя нові за ли ши ли лем ки-де зер ти ри, виміняв ши на них тро хи ете ру).
4. Все у світі пов’яза не че рез не більше, ніж чо ти ри хо ди. Так ка зав Фран циск.
Усі у світі зна ються че рез не більше, ніж чо тирьох лю дей. Се бас тян знав Ан ну, Се бас тян знав Лоці. Лоці знав Ан ну, Лоці знав Се бас тя на. Лоці знав Пер фецько го. Ху дож ник Ле онід Пер фецький знав Ан ну. Пер фецький ри су вав Ан ну в леґіоні УСС. Лоці зустрічав ся з Пер фецьким у січні 1919-го в тим ча совій сто лиці ЗУНР Ста нис ла вові. Пер фецький по ка зу вав ри сун ки - Лоці впізнав Ан ну. Він роз ка зу вав Пер фецько му про ту, що бу ла на ма люн ку, а Пер фецький - як ко лись у фільмах Фран цис ка - що бу ло пе ред ма люн ком.
5. Ан на бу ла врод же ною звідун кою. Вміла всю ди прой ти, все по ба чи ти, все за пам’ята ти і, що най рідкісніше, док лад но опи са ти. Час то пе ре одя га ла ся в різні строї і пе ре хо ди ла лінію фрон ту. Так бу ло і під Бо ле хо вом. Од но го ра зу во на пішла за фронт, ко ли по чав ся російський про ти нас туп. Австрійські відділи відсту пи ли, відкри ва ючи на ших стрільців. На нас пішли три фінляндські пол ки з трьох боків. По чав ся бій на баг не ти і прик ла ди. Ба га то на ших зги ну ло, у по лон взя ли сот ни ка Бук шо ва но го, хо рун жу Сте панівну, хо рун жо го Свідерсько го, че та ря Крав са, де сят ни ка Фрея. Реш ту три ма ли ся і відби ли мос калів. І рап том з то го бо ку по ка за ла ся у лісі Ан на. Бу ла пе реб ра на на ста ро го муж чи ну, об дер та, підпи ра ла ся дов гим па ти ком. Йшла прос то поп ри них. То не бу ла не обачність. Щось ве ло її та ке, про що ніхто не довідав ся. За нею побігли троє. Ан на взя ла кос тур в обидві ру ки. Він був за те са ний і гост рий, як баг нет. І ста ну ла про ти трьох. Ору ду ва ла, як справжнім ка рабіном без на боїв - ніби баг не том і прик ла дом. Од но му про ко ло ла гор ло, дру го му роз би ла го ло ву над ву хом, від третього діста ла шти ком у гру ди. Сол дат ніяк не міг ви тяг ну ти шти ка з поміж ре бер, і Ан на на че по ма га ла йо му, об хо пив ши пальця ми ле зо. Мос каль наст ра шив ся, ви пус тив ка рабін, він звісив ся і впер ся прик ла дом прос то в зем лю, Ан на по ча ла ва ли ти ся впе ред, але її підпи рав ка рабін. Штик уже цілий вий шов зза ду. В одній руці Ан на ще три ма ла свій кос тур. Лед ве підня ла йо го і вда ри ла по руш ниці, яка не да ва ла їй ляг ти. Прик лад по су нув ся впе ред, і Ан на так і впа ла - на пе ред, зі шти ком у гру дях, який роз вер тав ся все ре дині. Підбігли ще сол да ти і до ко ло ли її на землі так, як вчать.
6. Пер фецький віддав ри су нок Лоці. Лоці приніс йо го Се бас тя нові, поп ро сив ши - роз па куй кон верт, як я уже піду.
На ри сун ку Ан на не виг ля да ла на мерт ву.
Голова ле жить на яко мусь гор би ку, ли це погідне, гу би не стис нені, но ги ледь підігнуті в колінах до го ри, од на ру ка - плав но вздовж тіла, дру га - за ки не на у лікті до го ло ви. Не бу ло влас ти вих мерт вим рис - ні твер дості, ні в’ялості, ні за па лості, ні наб ряк лості, ні навіть гост рих зафіксо ва них кутів. Як би зня ти оде жу, виг ля да ло би як кла сич на на ту ра в ху дожній ака демії.
7. Він не міг сприй ня ти цю Ан ну за свою. Се бас тян уза галі не вірив у все існу ван ня Ан ни, яко го сам не ба чив, - та ку во на ма ла здатність і за жит тя.
Але, див ля чись на ма лю нок, відчув се бе так са мо, як на Юра 1914-го.
На Рин ку аж до ночі гра ло два над цять ци ганських тру бачів із Су бо тиці. Джин лив ся з по жеж них гідрантів. П’яний Лу кач вти кав у зем лю якісь па го ни, які рос ли, аж ба чи ло око. В ка на лах пла ва ло ся і тан цю ва ло ся. Літа ли на всіх гой дан ках і тра пеціях.
Коли вже всі пос ну ли над ворі, Лу кач повів ци ган, Се бас тя на, Ан ну до се бе. Ци га ни лед ве всти га ли пи ти. Се бас тян не всти гав обніма ти Ан ну, і во на ту ли ла ся до му зи кантів. Потім за мовк ли тру би і по ча ли ся співи. Всі співа ли, як пе ред ши бе ни цею. Аж ураз прот ве резіли і зга да ли все, що зна ли, і сп’яніли знов - те пер на дов го. Во ни з Ан ною хотіли по ко ха ти ся десь у куті, але не вда ва ло ся, бо во на що ра зу вер та ла ся ближ че до сто лу, як по чи на ла ся но ва пісня.
На світан ку вер та ли ся до до му і не ма ли що го во ри ти. За спи ною ще га ла су ва ли со лов’ї, а по пе ре ду бу ди ли ся жай во рон ки. Во ни ду ма ли, що про ле жать до дня з відкри ти ми очи ма, але зас ну ли, лиш сту ли ли ся. Ос таннє, що зда ло ся Се бас тя нові, - відзавт ра поч неться інше жит тя.
Він про ки нув ся че рез дві го ди ни і хотів во ди. Побіг до ха ти Лу ка ча. Ци га ни вже повс та ва ли і ва ри ли ка шу на вогні. Бу ли хіба що привітні. Се бас тян не міг зро зуміти, від чо го так близько був уночі. І цілий день че кав ночі.
8. Ог ля нув ши ри су нок, Се бас тян по чав ду ма ти про те, як штик за хо дить у тіло.
З то го ча су він без пе рерв но відчу вав щось та ке. Йо го ко лять. Він ко ле. Шаб ля роз ти нає шкіру. Гоїться ра на. Йде по лем се ред ще жи вих, але вже вби тих. Повільно вми рає від кулі в живіт. Бо ло то під че ре ви ка ми. Пе ре хо ди в ко лоні. Пе реп ра ви в хо лодній воді. Гнійні ра ни про чи ща ють бруд ни ми пальця ми. Об дерті во яки. Дощівка і баг но в око пах. Ко ле са возів тре ба підпи ха ти. Ру ба ють де ре ва на до ро гу. Ви бу хи по ряд. Тре ба ле жа ти. Де ре ва тріска ють. Ко ло ни втікачів. Повішені в са дах. Повз ти у снігах. Вер та ються біли ми гор ба ми чорні пос таті. Ви па лені по ля. За па лені очі. Від спан ня у хо лоді бо лять м’язи. По пе чені ру ки. Біль, нес пан ня, хо лод. Постійні зу сил ля і нап ру жен ня, без яких навіть здо бу ван ня їжі стає неціка вим. Усе це відчу ва ла й Ан на. Пер ший раз у світі - точ но так са мо відчу ва ють двоє.
9. У 1921 році Се бас тян пе рес тав го во ри ти про війну, хоч йо го уява бу ла там завж ди. Ду ма ючи про щось, він завж ди ду мав про щось інше, як ду мав.
Але ди тині по чав роз повіда ти про звірів.
Найбільше йо му ста ло бра ку ва ти Фран цис ка.
10. То го ж ро ку по мер фран цузький інже нер. Як і сподівав ся - від куріння.
Було вже хо лод на во, то му всі вікна бу ли зак риті. Ко ми ни теж три ма ли по зак ри ва ни ми шуб ра ми. Фран цузький інже нер до ку рив ос тан ню сиґаре ту вже у ліжку, але не за га сив не до па лок у попільничці, а встав, не вдя га ючи кальсонів, пе рей шов ся че рез кімна ту і ки нув сиґаре ту в піч. Ще по пив во ди прос то з відра. Аж тоді влігся спокійненько спа ти. А в печі бу ло пов но па пе ро во го не пот ре бу - пе ре важ но старі чер нет ки і за пи си цілком уже ба нальних історій (див но, але після війни та ких побільша ло, і їх до во ди ло ся відки да ти - і це при то му, що лю ди ста ли знач но мен ше при хо ди ти до но таріальної кон то ри фран цузько го інже не ра: одні історії бу ли не до ви мов лен ня, а інші хотіло ся пе ре повіда ти один од но му і цілим то ва рист вам). Папір’я зай ня ло ся від не до пал ка, ви горіло при за чи не но му ко мині, фран цузький інже нер со лод ко по мер від чад но го га зу.
Непрості
1. Ска за ли, що на по хо рон прий дуть Неп рості. Чо му во ни не з’явля ли ся всі ті ро ки, ко ли бу ли по-справжньому потрібні, ніхто не знав. Вид но, це не бу ло потрібно їм. Зна чить, смерть фран цузько го інже не ра їх ціка вить більше, ніж Ялівець під час війни. А мо же, справж ня війна по за Ялівцем бу ла їм цікавішою. Тут, зреш тою, не діяло ся нічо го та ко го, за чим не вслідку вав би фран цузький інже нер. Як що во ни ще справді прив’язані до Ялівця, то прий дуть для то го, щоб зро би ти дві дії: по-пер ше, от ри ма ти щось, що за ли ши ло ся від фран цузько го інже не ра, по-дру ге, за ли ши ти ко гось на йо го місці. Фран циск ка зав, що во ни зацікав лені у де яких лю дях. Се бас тя нові яск ра во зга да ло ся, як Фран циск оберігав від них Ан ну, як го во рив про пе ресліду ван ня Неп рос ти ми їхньої ро ди ни. Страх, що хтось мо же заб ра ти в нього доч ку (ще й доч ку йо го Ан ни), з’являв ся - хо ча б на кілька хвиль - кож ної го ди ни. Те пер він став розп рос тер тим і відтис кав Се бас тя на до меж. Тре ба ку дись втіка ти.
Анна спа ла, а Се бас тян тер кар топ лю і сма жив пляц ки, що би взя ти у вте чу щось до реч не.
Тер, сма жив і ду мав щось зовсім інше.
2. неп рості - зем ляні бо ги. лю ди, які за до по мо гою врод же них або на бу тих знань мо жуть при но си ти ко ристь або шко ди ти ко мусь. важ ли во, що є цей пункт - врод жені і на буті. во ни щось зна ють. при то му це мож на дізна ти ся. на бу ти. в та ко му разі неп рос тим мож на ста ти, дізнав шись щось.
а врод же не. їх ціка ви ли Ан нині сни. це врод же не чи на бу те. ста ло ся від морфію - на бу те. але ста ло ся ли ше у Ан ни. морфій щось відкрив. зна чить, врод же не. Ан на де що мені по яс ни ла, я де чо го нав чив ся - на бу те. Ан на ка за ла, що не ко жен зас воїв би її на уку. му сять бу ти якісь ри си. ри си - це го ловні сю же ти. Це інто нації. інто нації роб лять го лос. щось влас ти ве і незмінне - піддається хіба що імітації. щоб іміту ва ти, потрібно зна ти. імітація є знан ням, то му що знан ня є імітацією. їх ціка ви ло, що знає Ан на про щось, чо го во ни не дізна ли ся. зна чить, їх знан ня не без межні. їх потрібно їм на бу ва ти. на ни зу ва ти на ри си. неп рості різні. на бу ти всіх знань ко мусь од но му не мож ли во. але ко жен чо мусь ви би рає якісь певні га лузі знань. за леж но від рис. во ни усєкі - ко рові, кінцькі, ко точі, песії, курічі, гусії, жабії, рибії, ми шині. до усєкої жи ви ни, що из кож ної жи ви ни ужи ває ґуст. ще є гадєр, вов кун, градівник, хмар ник, вер хоб люд. ще є віжлун і віжлун ка. але най го ловніший - баїльник, примівник. най сильніше діє при мо ва, го во рен ня, бай. бай - це не сло во. бай - ба га то впо ряд ко ва них слів. бай - уже історія. на різні при чи ни є інший бай. баї є сю же та ми. ба янь - оповідь, оповідан ня історії, сю же ту. при чи ни теж му сять бу ти сю же та ми. а що би знай ти на них бай, тре ба їх оповісти. в та ко му разі оповідь впли ває на вибір оповіді, і тоді виб ра на оповідь оповідається. оповідається бай, який впли ває, діє на по пе ред ню оповідь при чи ну і до па со вує то, ку да во на поп рос тує після оповіді баю до оповіді наслідку. ви хо дить, що самі оповіді. оповідь є всіма діями, а всі дії - оповідя ми. се ред неп рос тих баїльник на пер шо му місці. йо го врод жені знан ня ри си - як оповіда ти (слух, ар ти ку ляція, го лос, інто нація, ритм і темп) на ни зу ють на се бе на буті - що оповіда ти. неп рості му сять зна ти, що оповіда ти. їм потрібні чиїсь оповіді - Ан нині, фран цузько го інже не ра, Бе дині, пос ла Сте фа ни ка, ге не ра ла Тар навсько го. то, що зна ють, во ни оповіда ють ко мусь іншо му. але ко му. Фран цис кові, Анні, Лоці. після то го Фран циск ро бить такі-то фільми, Ан на бу дує такі-то бу дин ки, які ба ють щось ще ко мусь. і ці хтось ма ють що пе ре ба юва ти далі. ма ють. неп рості роб лять то, що хо чуть. хотіння теж тре ба звідкись зна ти. зна ти - по чу ти оповідь. хотіння - оповідан ня, бай. хотіння мається. неп рості хо чуть ма ти. най кра щий спосіб ма ти - мог ти оповісти, оповіда ти. хто оповідає, той має все. оповідь, от же, не тільки най більша дія, а і най більша річ, най більше чис ло. най більша ри са й оз на ка. неп рості ма ють най більше, роб лять най більше, оз на ча ють най більше, бо оповіда ють. де тек тив ви явив ся ду же прос тим. зна ючи зло чинців А, ви га дується їм зло чин В. неп рості па ну ють світом. неп рості при хо дять, як хтось на род жується або щось на род жується, і при ду му ють йо му жит тя. оповіда ють сю жет. оповідь стає при чи ною, жит тя - наслідком оповіді. і при чи ною но вої оповіді, яку мож на пос лу ха ти і пе ре повісти. жит тя не ма без оповіді. бо оповідь є жит тям. сю же ти не закінчу ються, ка зав Фран циск. сю же ти хо ва ються і ви ни ка ють. історії, як за ра за, да ють га ряч ку, пе ре но сяться, пе ре да ються, хо ва ються, ви ла зять і да ють га ряч ку. схо дяться, роз хо дяться, пе ремішу ються, зрос та ються, лом ляться в інших місцях, пе ре вер та ються, кри шаться, пе ре род жу ються. виз би ру ва ти сю же ти. комбіну ва ти сю же ти (аналіз, син тез, де дукція, індукція, міто логізація, деміто логізація, ана логія, гіпер болізація, до да ван ня, відніман ня, мно жен ня, ділен ня, на го лос, тембр, ар ти ку ляція, пе ре не сен ня, зчеп лен ня, вкорінен ня, ви корінен ня, то нальність, темп, ритм, хро но топ, пер соніфікація, але горія, си ноніми, ан тоніми, омоніми, конст рукція і де конст рукція, порівняльна лінгвісти ка). відда ва ти сю же ти, слідку ючи за ча сом і місцем. та ка ме то да неп рос тих. і ця ме то да є ре зульта том. бо є так, як ска за но, на ка за но, роз ка за но, відка за но, пе ре ка за но, за ка за но, вка за но, при ка за но, підка за но. а навіщо є. що би ка за ти.
бай - не ви ди ме лікарст во.
суть уся кої фор ми.
форма са мої суті. то, що мож на заб ра ти на дру гий світ.
то, що на дру го му світі потрібне. бо там самі го ло си, вічність і зах ват. свою вічність своїм го ло сом свій бай про свій зах ват.
ні ро бо ти, ні скар бу, ні си ли, ні тіла, ні відчуттів, ні да ле ко, ні близько, ні ба га то, ні ма ло, ні ко лись, ні те пер, ні ко лись. свою вічність своїм го ло сом свій зах ват - свій бай.
3. Всі пляц ки Се бас тян віддав Анні на сніда нок, бо не бу ло ку ди йти, бо не ма ку ди втіка ти. Го лов не - нічо го не бійся.
Себастян пішов до небіжчи ка, по мо лив ся (Бо же, не дай мені Те бе скрив ди ти!) за оповіді душі фран цузько го інже не ра і до че кав ся Неп рос тих. Ті про си ли не пе реш код жа ти і за че ка ти два дні, хо ча ця сім’я впер ше шу ка ла їх, а не во ни її. Се бас тян по обіцяв, що зай ме ма ло ча су і не всту пав ся. Ска зав баїльни кові, що хо че бу ти баїльни ком. І поп ро сив ся пра цю ва ти бар ме ном у барі, що на ле жав Неп рос тим.
На той час бар «Шо йо, то йо» в Ялівці ста вав най моднішим по воєнним зак ла дом мод но го пе ред воєнно го цет рально-євро пей сько го ку рор ту. По війні ад ре са де що зміни ла ся, хоч і не обійшло ся без суттєвих по ми лок. Все ж та ки Ялівець далі роз та шо ву вав ся в Ук раїнських Кар па тах, а не прос то в Че хо-Сло вацькій Рес публіці. Але Ста нис лавів, Львів і Ард же люд жа опи ни ли ся за за бо ро не ною лінією на Чор но горі. На джин до Ялівця те пер приїжджа ло ся пе ре довсім з Пра ги, Брна, Бра тис ла ви, Ко ши це, Кар ло вих Варів і Уж го ро да. А ще - з Подєбрадів і Нуслі, з Німецько го Яб лон но го, Лібер ця і Йо зе фо ва. З чу жин ця ми бу ло лег ше по ро зуміти ся по-українськи, ніж по-німецьки.
Непрості без ва гань по го ди ли ся, але ма ли од ну умо ву. Зреш тою, Се бас тян теж мав ли ше од ну умо ву. Обидві умо ви ви яви ли ся од на ко ви ми - Ан на має бу ти в то му ж барі, при Се бас тя нові.
Казати чи перестати
1. Тре ба бу ло щось зміни ти в барі. Се бас тян роз ка зав Анні кілька інтер’єрів, про які ду мав, що мріяв про них ціле жит тя.
Анна по го ди ла ся, що най лег ше кра су за пам’ято ву ва ти че рез речі. Речі тривкі, во ни пе ре хо дять з історії в історію. Але насп равді по чат ко ва кра са - це квіти, рос ли ни і те, з чо го во ни по чи на ються й у що ви рос та ють: во да, прос то ре повітря, світло і тро хи теп ла і про хо ло ди. Во ни зро би ли так, як хотіла ди ти на.
2. Після при пи нен ня шес тирічної сол датської на уки Се бас тян завж ди ро бив так, як хотіла Ан на. Він не вва жав це роз пу щеністю. Прос то цілком не знав, що потрібно ма лим дівча там (з хлоп цем бу ло би інак ше - Се бас тян ду же доб ре пам’ятав, як відчу вав се бе у різних по рах ди тинст ва - але, мо же, і гірше, бо невідо мо, чи в си на відбу ва ло ся би все так са мо), і вва жав, що ма леньким лю дям доб ре відо мо, ко ли доб ре, а ко ли зле. Го лов ний підсу мок ди тинст ва - співвідно шен ня між сміхом і пла чем. Ялівцівських жінок, котрі на ма га ли ся при лу чи ти ся до ви хо ван ня Ан ни, Се бас тян прос то не до пус кав до ди ти ни, а їхні по ра ди знех ту вав. Хоч че рез пе ре бу до ву корч ми вільно го ча су ли ша ло ся ду же ма ло, Се бас тян щод ня роз повідав доньці все, що вив чив із жит тя тва рин.
3. Корч му пе ре ро би ли на відкри тий у кількох місцях бар, більше подібний на го род. З ре чей у барі (крім столів і ла вок) бу ло лиш те, що зроб ле не з про зо ро го шкла.
Переважно во но бу ло зай ня те зріза ни ми квіта ми.
4. Тим ча сом Ан на де далі більше ча су про во ди ла з тва ри на ми.
Особливо во на лю би ла сли маків. Се бас тя нові сли ма ки по до ба ли ся, бо зда ва ли ся ви хов ни ми. Їх стри маність і бе зе моційність при му шує уважніше ду ма ти про сли мачі пот ре би, сим патії, ба жан ня і наміри. Цілко ви то інші ма не ри по ведінки, са мо ви ра жен ня і спілку ван ня да ють більший простір для взаємно го пізна ван ня. Ан на чу ла ся щас ли вою, ко ли кла ла на се бе сли ма ка в то му місці, звідки йо му не хотіло ся відра зу спов за ти. Він віддя чу вав Анні ніжним повільним про су ван ням об ра ни ми ділян ка ми шкіри.
Можливо, са ме че рез цю першість ціле жит тя Ан на най більше вміла упо доб лю ва ти ся сли ма кам. Ко ли ж во ни по ча ли ко ха ти ся, то ста ва ла сли ма ком най частіше і най охочіше. Се бас тян підоз рю вав, що в та кий спосіб во на на ма га ла ся вка за ти - як він має пос ту па ти з нею. Все ж не на ва жу ва ла ся ска за ти цього та тові сло ва ми. Се бас тян ди ву вав ся - як мож ли во аж так зна ти і ро зуміти таємниці звірят. Я прос то не ма ла що чи та ти, сміяла ся донька.
5. І дійсно, ця Ан на не чи та ла навіть Ля рус са, бо: Се бас тян не знав фран цузької (він во ював не у Фран цузькій Аф риці, а Цент ральна Євро па оз на чає мож ливість по ро зуміння з усіма сусіда ми рідною мо вою), перші ро ки Ан на без пе рерв но ста ва ла сол да том, потім во ни май же не ви хо ди ли з ба ру, бу ва ючи вдо ма ли ше за ра ди ку пелі взим ку, крім то го, Ан на слу ха ла у барі стільки історій, що вічний і по за ча со вий Ля русс ви да вав ся би їй по зав чо рашньою га зет кою, і врешті - во ни по ко ха ли ся так, що будь яка ен цик ло педія не мог ла місти ти помічних га сел.
Другими після сли маків бу ли рисі і тря со гуз ки. З ко мах - цвірку ни.
6. У ті ча си Анні де сять-два над цять. Якось во ни ку па ли ся в кількох по то ках за один ко рот кий ве рес не вий со няч ний день, Ке ве ле вом зійшли аж до Ти си. Виріши ли не вер та ти ся в го ри, по ки не стемніє. Зна ли, що ріки більше не бу де в цьому році, а йти в суцільній тем ряві бу ло навіть лег ше - підош ви самі зчи ту ва ли до ро гу.
Себастян ди вив ся на Ан ну, яка стри ба ла в річку і ви ла зи ла на каміння. Та ких жінок він ще не ба чив. І не знав, чи по ба чить - Ан на ско ро ви рос та ла, в ній уже вга ду вав ся на тяк на йо го пер шу Ан ну. Він ду мав, що ви нен, бо не за пам’ято вує цієї кра си. Не мо же при га да ти ми ну лорічну Ан ну, трирічну. В уяві завж ди ру ха ла ся сьогоднішня.
Я не му шу цього пам’ята ти, ка зав собі Се бас тян. За пам’ято ву ван ня ди тинст ва - це спра ва ди ти ни. А я хо чу лиш од но го - до жи ти так, щоб не бу ло навіть пот ре би зга ду ва ти її ко лиш ню, щоб во на бу ла щод ня що ден ною. Я хо чу жи ти ли ше з нею. Я та то і до рос лий чо ловік, я знаю, що ка жу про свою дівчин ку. Не му шу за пам’ято ву ва ти - врешті, і їй тре ба бу де щось роз ка зу ва ти, ко ли ста не жінкою. (Анна ле жа ла у во док ру тах між камінням).
Усе ж спро бу вав щось за пам’ята ти. Во на - як тон ке роз га лу жен ня гілки, вибіле ної і об то че ної, виг ну тої і ви су ше ної річко вою во дою. Ви су ше на рікою.
Він му сив за ну ри ти ли це в Чор ну Ти су.
7. Вночі, ко ли ми на ли Джорд жо ву при лу ку і не розрізня ли рис од не од но го, Ан на спи ни ла йо го за ру ку і ска за ла, що їй при ду мав ся віршик. Він, на пев но, ду же незґраб ний, але:
як бан но ан но
ой як бан но
бо ан но доміні сто со тий
не хо чу тільки тво го рос ту
достоту на че че реп’яна мис ка
боїться роз рос тан ня
гнучнезної сос ни
що роз не се її зу сил ля
у цих місцях здається
випускає вітер за ба га то
дрібненького піску
з та ких склад них горбів поб ли зу
бо пе ку чо засльозені очі
коли тор каєшся що кою
до до лоні
якою при тис каю
піднятий пух на твоїй шкірі
не знаю баю
на той пісок
так бан но
дівчинко
у чор но му бе реті
і гру бих че ре ви ках
з тра вин кою
в ши рокім роті
Вона по да ру ва ла віршик та тові Се бас тя нові.
8. Усі ці ро ки во ни проп ра цю ва ли в барі, який справді ду же ско ро став най моднішим у Цент ральній Європі.
Себастян, як сво го ча су Фран циск Се бас тя нові, зап ро по ну вав спро бу ва ти тро хи по жи ти в Ялівці ко лумністам кількох ве ли ких га зет (все од но - пи сав він на пош то вих карт ках - у га зе тах ніко ли не з’являється чо гось по-справжньому важ ли во го, тільки те, що спри чи нює більшість те перішніх бід, - надмір інфор мації, яку не мож ли во пе ре повісти… зро зуміло, що існує пев на кон венція, яка за бо ро няє філо со фам розг ля да ти й опи су ва ти певні речі…), щоб ра зом по пи ти джи ну і по го во ри ти так, як слід го во ри ти у Цент ральній Європі, - з’ясо ву ва ти спільні місця і спільних лю дей, ви яв ля ючи та ким чи ном кілька па ра лельних па ву тин, у яких усі се бе зна хо дять.
Ялівець став раєм для письмен ників, жур налістів, есеїстів, публіцистів і ре пор терів.
Приїжджали на джин, приїжджа ли на Се бас тя на. Од них він вис лу хо ву вав, іншим оповідав. Ста рав ся, аби не бу ло історій дальших, ніж че рез чо ти ри хо ди.
9. І кож но го дня во ни з ма лою Ан ною пра цю ва ли день і ніч, пе ре важ но ра зом, іноді - по черзі сплю чи. Ди ти на ви рос та ла в барі, ми ючи шклян ки, ви ти ра ючи сто ли і підло гу. Наріза ючи квітів у всі шкла. Ча сом го во ри ли, але якось інак ше. Те пер ішло ся ли ше про те, що по ду ма ло ся про щой но по ба че не.
10. Анні по до ба ло ся фо тог ра фу ва ти ся, фо тог ра фу ва ти її по до ба ло ся навіть тим, хто ніко ли не фо тог ра фу вав. Не лю бив цього ли ше Се бас тян. То му збе рег ли ся тільки три зним ки, зроб лені і по да ро вані, оче вид но, відвіду ва ча ми. На одній з них Анні близько де ся ти років. Ця світли на най цікавіша.
Себастянова пос тать де що роз ми та. Не див но, бо він у цей час кру тив ся дов ко ла своєї осі. В обох ру ках - ножі. Вид но, що один він уже по чав ки да ти - як раз ви пус кає з ру ки. Ан на три мається но га ми за йо го талію, спи на тор кається Се бас тя но вих колін, а во лос ся - підло ги. В підня тих ру ках пляш ка джи ну і келішок. Усмішка скрив ле на прип ли вом крові до ли ця і відцент ро вою (до цент ро вою) си лою (В та ких ви пад ках відкри тий рот зак ри ти ду же важ ко).
У них був та кий трюк для клієнтів. Ви хо ди ли на се ре ди ну ба ру і без му зи ки тан цю ва ли склад не танґо. В кінці Ан на зас ка ку ва ла на Се бас тя на, во ни кру ти ли ся, Се бас тян ки дав ножі у ціль (ки дан ня ножів у ціль бу ло улюб ле ною роз ва гою в барі), а Ан на ха па ла зі сто лу пляш ку і келішок, на ли ва ла джи ну і ста ви ла келішок на стіл так, що він під’їжджав прос то до ко гось. Не ви ли ва ло ся жод ної краплі.
11. Після Ан ни ної смерті Се бас тян на ма гав ся зібра ти хоч час ти ну її фо тог рафій. Він зга ду вав відвіду вачів, які мог ли фо тог ра фу ва ти Ан ну, до бу вав їхні ад ре си, відси лав лис ти з єди ним про хан ням. Але з то го чо мусь нічо го не вий шло. Відда ва ти такі світли ни не хотіли навіть ті, хто міг осяг ну ти му ки Се бас тя на.
Тридцять років родини С.
1. У 1921 році, ко ли Се бас тян сам прий шов до Неп рос тих, він об рав див ну фор му сво бо ди - постійно роз повіда ти Неп рос тим про жит тя своєї ро ди ни. Уне мож ли ви ти слідку ван ня реґуляр ни ми звіта ми. В та кий спосіб пе рет во рю ючи се бе і свою сім’ю на та ку собі дослідну план тацію Неп рос тих.
Жити так, - ка зав Франц, - щоб не ма ти таємниць.
Непростих це цілком влаш то ву ва ло, і во ни пе рес та ли втру ча ти ся в їхнє жит тя - пе ре ко на ли ся, що Се бас тян екс пе ри мен тує з влас ним жит тям ви гад ливіше і без жальніше, ніж при ду му вав би хтось із них.
2. Свої спос те ре жен ня Се бас тян над си лав Неп рос тим на зви чай них пош то вих карт ках. Їхній тай но пис мож на бу ло наз ва ти неп ро зою.
Послання не ук ла да ли ся в нор мальні ре чен ня, а місти ли ско ро че ний за пис пев но го виз на чен ня, яким він да вав наз ву чо мусь пе ре жи то му - подіям, вра жен ням, дням, лю дям, історіям, відчут тям, іде ям, цілим мікро періодам. Неп рості роз шиф ро ву ва ли неп ро зу, вміючи уяв ля ти собі навіть більше (щоп рав да, іноді цілком інше), ніж знав Се бас тян.
Поштівки він скла дав під ка ме нем біля виїзду з Ялівця. Ста рий Бе да, час від ча су приїжджа ючи на своєму пан цер ни ку, за би рав їх і вже сам ад ре су вав Неп рос тим - він завж ди знав, де во ни манд ру ють, і пош та че ка ла на них у місцях ночівлі.
3. Так три ва ло май же трид цять років. За весь цей час Неп рості ли ше кілька разів при хо ди ли до Ялівця. Тоді во ни дов ше го во ри ли із Се бас тя ном і самі за би ра ли невідправ лені карт ки.
Хронологія їх не ціка ви ла, а для Се бас тя на її вза галі ніко ли не існу ва ло.
4. Він нічо го не пи сав ли ше в один період - у 1934 році, ко ли на ро ди ла ся тре тя Ан на - йо го доч ка і внуч ка - і по мер ла Ан на, доч ка і жінка.
5. У 1938 році, ко ли повс та ла Кар патська Ук раїна, Неп рості зро би ли так, як при ду мав Се бас тян, - ку пи ли ве ли кий ав то бус, об лаш ту ва ли йо го на бар, і Се бас тян з ма лою Ан ною поїхав ним у бік сто лиці - до Хус та. За цей час він склав для уря ду Авґусти на Во ло ши на кілька де сят ар кушів описів гірських те ри торій, а під час го дин ної зустрічі з на чальни ком шта бу Кар патської Січі пол ков ни ком Ко лодзінським вик лав док лад ну схе му за хис ту краю дво ма сот ня ми пра вильно розміще них снай перів, осо бис то виб рав ши кож ну виз на че ну по зицію.
Тим ба ром Се бас тян про дов жу вав їзди ти, не мов мандрівний цирк, і після оку пації Кар патської Ук раїни - аж до 1944 ро ку, ко ли замість ма дярів прий шли рускі. З ци ми вже не по ва лен саєшся.
Себастянові лед ве вда ло ся при пи са ти ся в Дой че Мокрій, за Кенініґсфельдом, по се лив шись у домі ви ве зе но го ма дя ра ми ти рольця (Авто бус-бар він ли шив при до розі в Краснішорі і чув, що ціле відділен ня ра дянських розвідників пи ло в ньому кілька днів, а потім усі по то пи ли ся в Те ресві, як тільки за ве ли ав то бус і зру ши ли з місця).
6. Се бас тян з Ан ною жи ли в Мокрій най примітивнішим жит тям. Їли ку ле шу три ра зи ден но, Ан ну кли ка ли ще пи ти яб луні (та ку доб ру ма ла ру ку), Се бас тян за мов ляв лю дям стра хи. А но ча ми вів склад ну радіогру, іміту ючи в етері діяльність кількох радіостанцій неісну ючої пар ти занської гру пи «Зем ле ду хи».
7. У 1949 році Ан на от руїла ся житніми ріжка ми і по ча ла ба чи ти Се редньовіччя.
Непрості ска за ли, що му сить бу ти з ни ми, як тільки ста не жінкою.
Власне че рез це Се бас тян не відвів Ан ну до ро дин них місць, ко ли їй ви пов ни ло ся п’ятнад цять років.
До Ялівця во ни ви ру ши ли аж пізно во се ни 1951 ро ку.
Непростих ен ка ве дис ти спа ли ли на весні.
А жінкою Ан на ста ла в червні.
Вони про ко ха ли ся із Се бас тя ном ціле літо й осінь безп ро буд но.
Непроза
1. не го во ри ти ж. од на ко во
(ж… - жінкам - Ан на ще ма ленька, і він при ду мує їй ніжні наз ви - за ува жує, що дівчин ка стає неп ри яз ною, ко ли він звер тається до неї ти ми сло ва ми, яки ми на зи вав ко лись її ма му - навіть ду же вда ло - в оповідях, які роз повідав ко лись своїй Анні, му сить міня ти хо ча б кілька слів, щоб во ни спо до ба ли ся доньці - навіть як що йдеться про прості історійки від Бре ма - а най го ловніше, що не мож на го во ри ти то го са мо го про ко хан ня - не ли ше од на ко вих слів чи фраз, а й пов то рю ва ти ся в опи сах відчуттів - Се бас тян ви роб ляє цілий еро тич ний лек си кон, ко ха ючись із трьома по коління ми своїх жінок)
2. та ту на до лоні
(Себастян за бав ляє ма леньку Ан ну, ма лю ючи на до ло нях ко тиків, ри бок, яли нок, зай чиків і пта шок - Ан на го ди на ми розг ля дає, як міняється ма лю но чок, по різно му ру ха ючи до ло нею - якось у барі вис ту пає дре си ру вальник жаб - йо го жаб ки ма ле сенькі, як ожи ни, і різно кольорові - най більше, од нак, білих - дре си ру вальник має та ту - ве ли кий різно кольоро вий ірис між ло пат ка ми, дов же лез не стеб ло об ви ває все тіло - Ан на хо че та ту і собі - во ни дов го ви би ра ють, ог ля да ючи виз нач ник рос лин Кар пат - Ан на зга дує ма лю ноч ки з ди тинст ва - але про сить ви ко ло ти при най мні та ку жаб ку, як у цир ка ча - до ло ня - до сить бо лю че місце, та Ан на терп ля ча - та ту ю ючи Ан ну, Се бас тян ду має про лінії долі - але є речі, важ ливіші від неї - та ту на до лоні ма ло хто мо же по ба чи ти - те пер Ан на вітається, підніма ючи ру ку - во ни ко ха ються, Ан на ди виться на до ло ню і скла дається, як жаб ка - після то го ви пус кає із се бе повітря, яке в такім ви пад ку вхо дить ра зом із Се бас тя ном - че рез кілька го дин після Ан ни ної смерті жаб ка втра чає колір і стає білою)
3. страх - най більша спо ку са
(Себастян до Ан ни - є ти, світ із то бою ра зом - і ли ше страх відри ває від те бе час ти ни і ро бить інший світ біля те бе без те бе - бо яти ся хо четься)
4. ви тис ка ти по ма ран чу в рот цит ри на ви си хає білим (один із бар них прий омів, який во ни при ду ма ли - по ма ран чу ріжеться навпіл і на ли вається келішок джи ну - клієнт ви пи ває джин і відра зу за ки дає го ло ву на зад, відкрив ши рот - бар мен ви тис кає сік по ма ранчі не в склян ку, а без по се редньо в рот) (Анна ду же зму че на - Се бас тян ви тис кає цит ри но вий сік їй на шкіру під ліктя ми, над клю чи ця ми, на жи воті, між су хо жил ля на кисті, під гор тан ню - сік уся кає і тонізує - стру моч ки витіка ють із цит ри но вих озе рець і ви си ха ють, за ли ша ючи гус тий білий слід - так са мо біліють пальці, як що чис ти ти ба га то цит рин)
5. б. б.; зовсім інша своя
(б. б. - без біографії - в Ялівці всі зна ють один од но го - всі біографії відомі - у вільні дні Се бас тян з Ан ною їздять на ку рор ти в до лині Пру ту - де ба га то чу жих, де їх ніхто не знає - до Та та ро ва, До ри, Де ля ти на і Лугів, Ми ку ли чи на, Ям ної - зу пи ня ються у ви пад ко вих пансіона тах на кілька го дин - що би лиш по ко ха ти ся - роз ка зу ють у поїздах і го те лях про се бе ви га дані історії - по во дяться ко жен раз по-іншо му - відповідно до виб ра ної ролі - Се бас тя нові тоді ча сом здається, що з цією жінкою він щой но поз най омив ся - так са мо з по меш кан ня ми - час то після нічної ро бо ти йдуть на цілий день у по рожні по меш кан ня при ятелів - про бу ють се бе се ред чу жих ре чей, у чу жих звич ках, ог ля да ють альбо ми з чу жи ми зним ка ми - або з мо ва ми - при хо дять у пас туші стаї на по ло ни нах - го во рять не по-гу цульськи - про сять мо ло ка, жен тиці, гус лян ки, вур ди, буд за - слу ха ють, як гу цу ли на ма га ються їх зро зуміти, що го во рять між со бою про них)
6. сімнад цять ка менів упе ред
(ще дав но - ко ли Се бас тян виш ко лю вав доньку по-військо во му - та ка впра ва - пе рей ти ріку по камінні, не зу пи ня ючись ні на мить, ста ючи і стри ба ючи з ка ме ня на камінь - по ди вив шись з бе ре га на шлях ли ше три се кун ди, спро бу ва ли знов, ко ли дру га Ан на бу ла вагітна - во на по ба чи ла і роз ра ху ва ла сімнад цять кроків на пе ред)
7. ро зуміння - спра ва то го, хто має ро зуміти
(це є фраґмен том ба га торічної дис кусії між Се бас тя ном і Неп рос ти ми - во ни вва жа ють, що проб ле му ро зуміння має розв’язу ва ти той, хто дає зро зуміти - Се бас тян - нав па ки - бо йдеться про апріорну не мож ливість іден тич но го ро зуміння - своєї точ ки зо ру він дот ри мується і на прак тиці - завж ди оповідає так, як хо че, щоп рав да, ви черп но відповіда ючи на ви никлі за пи тан ня - ка же, що воліє ри то ри ку ощад ну, а не надмірну - зна чень більше, ніж слів, а не нав па ки)
8. епос ро дин них місць
(Себастян услід за Фран цис ком ува жає, що ос но вою кож но го при ват но го епо су є пе релік уяв лень про місця, в яких відбу ва ла ся ро дин на історія - та ка собі сімей на ге ог рафія рос лин - у ви пад ку ос танньої Ан ни го лов ни ми вуз ла ми епо су му сять бу ти Мок ра, Ялівець, Чор но го ра, Ста нис лавів, Пра га, Аф ри ка, Львів, Трієст, Бор жа ва, Шаріш, Бо лехів, Пет рос, Чор на Ти са)
9. ди ти на вбив ця
(весна 1944-го - ос тан ня вес на ав то бу са-ба ру - ко ло ни ван тажівок на гірських до ро гах - де які ма ши ни сто ять тиж ня ми - без по радність уп равління - єди ний мо тив - на Захід - сол да ти жи вуть у ку зо вах, удень че ка ють мож ли во го від’їзду, вночі бро дять око ли ця ми - кілька угорських кап ралів п’є цілу ніч у барі - Се бас тян упізнає се ред них двох ру мунських оп ришків, котрі двад цять років то му відріза ли го ло ву Фран цові - він по ка зує їх ниш ком Анні як фраґмент при ват но го епо су - не зна ти, чи мог ли оп риш ки-кап ра ли при га да ти Се бас тя на, але ніхто ніко му не ка же жод но го сло ва - вранці ма дя ри йдуть спа ти до ван тажівки, а Се бас тян з Ан ною пе реїжджа ють тро хи впе ред - Ан на про сить, щоб він ду же де тально оповів, як усе відбу ло ся з дідом Фран цом - удень бар за чи не ний, Се бас тян кла де ди ти ну спа ти і за си нає сам - про ки дається від відчут тя, що хтось ру хає йо го пісто лет у че ресі - ма цає, пісто лет на місці, а Ан на си дить по руч і ди виться на хма ри - такі про зорі, аж вид но, що все ре дині: дрібне сенькі кульки во ло ги, на че ікра на во до рості, ко ли ва ються на вузьких смуж ках гус тих по токів па ри, все та ко го кольору, як підсвіче ний кремінь - че рез кілька днів хтось оповідає, що два ма дя ри, самі, прав да, ру му ни, застріли ли ся по се ред біло го дня прос то в ма шині, де спа ли кап ра ли - Се бас тян за ува жує, що в пісто леті бра кує двох пат ронів, Ан на миє шклян ки - щоб уби ти вбивць, ду має Се бас тян, їй тре ба бу ло самій вер та ти ся де сять кіло метрів)
10. ди фузія, вби ра ти один од но го, вби ра ти ся один од ним
(Себастянові відкри вається те орія зво рот но го всмок ту ван ня - він екс пе ри мен тує з корінням - пе ре но сить вис нов ки на лю дей - до во дить, що чо ловік все ре дині жінки не тільки ви пус кає ріди ну, яку всмок тує жінка, але й сам уби рає тро хи жіно чої во ло ги - за за ко на ми по рожніх капілярів і спо лу че них по су дин - Се бас тян вірить, що та ким чи ном відбу вається всесвітнє пе ремішу ван ня субс танцій, яке ви дається йо му стра шен но важ ли вим - у кож но му разі сам він праг не прий ня ти мак си мум та ко го екст рак ту)
11. коньяк з ци бу ле вою зу пою; сік з ло зи ви ног ра ду; пор тер з ди ким ме дом; джин з чер во ни ми му ра ха ми (один араб ще в Аф риці ка же Се бас тя нові - пе ре довсім учи своїх синів ро би ти їсти, во ни бу дуть муд ри ми і радісни ми - в Се бас тя на не ма синів, але є доч ка Ан на - він вчить її ро би ти їжу: роз ка зує, що її тре ба не бо яти ся при ду му ва ти, як най кращі при го ди для се бе - ро би ти їсти для ко гось - завж ди сен сов но, як ви хо ву ва ти ди ти ну чи пле ка ти рос ли ни - за нят тя, яке вер тає до без по се ред ності звірів і птахів, ко ли пи тан ня що і для чо го ро би ти ще не ви ни кає - цікавість, яку мож на да ру ва ти - про тис то ян ня різних стихій і сут нос тей, які мож на нав чи ти жи ти ра зом - по ча ток усіх смаків у рос ли нах - то му, що їм не ма кінця, не ма кінця роб лен ню їжі - Ан на по ча ла з ба ру - ва ри ла пор тер ра зом із щільни ка ми дуп ля них бджіл - по да ва ла га ря чу ци бу ле ву зу пу відра зу після коньяку, і зно ву за пи ва ти коньяком по ош па ре но му піднебінні - ки да ла в шклян ку джи ну кілька де сят кри ла тих чер во них му ра шок (віря чи, що вби ва ти в їді не гріх), які до да ва ли спир тові пе ку чості своєю кис ло тою - го лод ною вес ною об ти на ла ви ног рад на за рос лих бал ко нах і зби ра ла сік ло зи, по то му роз чи ня ючи ним ялівцівку в про порції один до пів - і так з усім)
12. до що вий пансіонат
(під час од но го з виїздів у до ли ну Пру ту Се бас тян з Ан ною зу пи ня ються в ма ленькій віллі у за ко пансько му стилі - по ки во ни ко ха ються, по чи нається дощ - як що такі дощі по чи на ються, то три ва ють у Кар па тах ціли ми літніми тиж ня ми - чо му я те бе сьогодні так ба га то хо чу - пи тає Ан на - ко ли во на щось пи тає Се бас тя на, то завж ди ро бить це за звич кою по-ди тя чо му - як донька, а не жінка - Се бас тян теж за бу ває, що Ан на не ди ти на - відповідає прос то, прав ди во, ста ран но, об раз но і муд ро - щоб це бу ло зро зуміло ціле жит тя - лю дині вкрай не обхідні тер тя і тиск людських пло щин - кількість цього є на пе ред за да ною, як кількість ударів сер ця - а ми так дов го не - Ан на підстав ляє різні ділян ки тіла - тіло - бра ма душі - бра ма відкри та - ду ша віджи ває від до торків - слідку ва ти за зміною си ли мла ки за відкри тим вікном - інак ше мож на не вер ну ти ся з ле ту - во ни ви хо дять з пансіона ту - ви хо дять з лісу - нес подіва но закінчується дощ - ідуть по ло ни ною - Ан на хо че ще - во ни ко ха ються у пе регрітій траві під розрідже ним повітрям, яке по га но стри мує со няч не світло - Анні так доб ре, що міня ються пло щи ни, так, що хо четься про це завт ра го во ри ти - як що є завт ра, як що є го во ри ти, як що є пло щи ни - бо во на кілька ра зо во відсут ня навіть тут і те пер - Се бас тя на во на за би рає із со бою - він так да ле ко в ній, що во ни ду ма ють, що йо го вза галі не вид но - пта хи сіда ють на зем лю і див ляться зблизька - во ни див ляться без со ро му на птахів і ба чать відкритість ве ли кої Ан ни, яка лед ве вміщається в оці - во ни більше не мо жуть відда ва ти ся сон цю, але хо чуть ще глиб ше - зби ра ються (те пер Ан на стає го лою ма ленькою дівчин кою з ши ро ким ро том) ту ди, де мо же бу ти мок ро - во ни біжать до лісо вої вілли - мо же, тре ба якось ру ха ти ся, але дай по ле жа ти не ру хо мо, бо за ко чу юся за очи ма - за вікном па де дощ - я мо жу да ва ти ба га то мок рості - ле жать не ру хо мо і ту ляться - Се бас тян уяв ляє, як Ан на пер ший раз го дує та ку са му дівчин ку - Ан на мріє, як пер ший раз ди виться на та ко го са мо го хлоп чи ка - доб ре не тобі, не мені, не нам, а світові - ти зро бив ме не та кою)
13. історія пог ля ду вздовж що ки
повість губ
ціле есе в сірни ковій ко робці
(останній Анні кілька років - це най важчі дні 1938-го - все, що Се бас тян роз ка зує малій на ніч, або по га но закінчується, або втра чає сенс, бо він ви ки дає з оповідей не ди тячі місця - дітям тре ба чи та ти вго лос, пе ре ко на ний Се бас тян - діти му сять розг ля да ти книж ку, та та з книж кою, літе ри, папір з літе ра ми - діти му сять хотіти до че ка ти ся са мо му зро зуміти книж ки - бо ка жуть: бо так на пи са но - по ба чи ти ба га то давніших го лосів, щоб кра ще вирізни ти влас ний - наші Ля рус си вже дав но скінчи ли ся - Се бас тян ро бить ди вацькі книж ки - роз ти нає поштівки й опаліту рює фраґмен ти, ма ленькі шма точ ки па пе ру скла дає про ну ме ро ва ни ми куп ка ми в сірни кові ко роб ки, об пи сує стіни, стіл, ліжко, двері - він сам пи ше на пи са не - пи ше різни ми го ло са ми - ве чо ра ми ля гає біля Ан ни і чи тає вго лос історію пог ля ду вздовж що ки, повість губ, есе в сірни ковій ко робці, хроніку відсут ності хроніста, епос колійо вих станцій, каз ки пта ши них страв, філо софський трак тат плю ща - Ан на слу хає різні го ло си і на ма гається по чу ти свій - і справді, щось зру ши ло ся)
14. цілу ва ти час то
поцілунок че рез светр
(упродовж дня Се бас тян де сят ки разів щільно при ту ляється відкри ти ми гу ба ми до вдяг не ної Ан ни і сильно і дов го ви ди хає все повітря з ле генів - че рез светр іде теп ло, і вже десь на се ре дині ви ди ху шкірі в місці та ко го поцілун ку стає га ря че - як що це ро би ти час то, то влас ним теп лом мож на відчут но підтри му ва ти ціло ва но го навіть у сильні хо ло ди - відчут тя по си лю ються магічним зна чен ням відда ван ня зсе ре ди ни се бе в тіло іншо го чо гось, що є са мим жит тям)
15. ця не дос туп на струк ту ра - як мо зок, як горіх, як за тис не на до ло ня, як насіння
(на по чат ку Се бас тян відчу ває, що в нього роз ви вається пев ний пси хоз - між Ан на ми він не має і не хо че ма ти, дійсно не хо че, ніяких інших жінок - але якоїсь з та ких ми тей ро зуміє, що сен сом еро ти ки є не об’єкт, а шлях - спілку ван ня тілес них ланд шафтів - вход жен ня, про ход жен ня, пе ре бу ван ня, по вер нен ня - ди во кож но го про хо ду - шлях, який сам про ва дить - все охопність од но манітності - місце, в яко му мож на зустріти ся з усесвітом - йо го пси хоз по ля гає в пе ребільшеній че рез не дос тупність нос тальгії - навіть ней тральні си ту ації він оцінює як такі, що в або по за - іноді йо му аж здається, що здійснює мандрівки цим шля хом у пов ний зріст - про су ва ючись, про тис ку ючись, пе ре бу ва ючи, зав ми ра ючи, про ва лю ючись, сков зу ючи, впа да ючи - ли ше то му, що мандрівки уявні, він ду має, що жи ве неп ра вильно, без бож но мар ну ючи по да ро ва не жит тя)
16. ба чи ти Се редньовіччя
(1949 рік - у го рах ве ли кий го лод - Ан на їсть сирі зер на жи та, за ра жені ріжка ми - ба чить Се редньовіччя, в яко му відбу ва ються те перішні речі - відру бані го ло ви, тор ту ри, вал ки втікачів, при хо ди чу жих, по ни щені ли ця, ши рокі по яси, уро ки гра ма ти ки, бестіарії, му зи ки на бен ке тах, об маль їжі, по ру бані ліси, засмічені ріки, мішан ня мов, су шені фрук ти, ви раз кові хво ро би, бо жевільні вис та ви, втра чені хроніки, ру ко писні апок ри фи, смер дю чий одяг, бруд не на чин ня, по ла мані ру ки, зни щені но ги, роз тяг нуті су хо жил ля)
17. шість
(останній Анні шість років - Се бас тян ку пає її - за ува жує, що чо ти ри темніші від шкіри кра поч ки під реб ра ми і на жи воті є насп равді не до роз ви не ни ми сос ка ми - зга дує най більшу мрію Фран цис ка - чи той відва жив ся б хоч при пус ти ти - три па ри гру дей у йо го прав нуч ки)
18. (Одну пач ку кар ток ста рий Бе да чо мусь не заб рав з-під ка ме ня. Її знай шли аж у кінці п’ятде ся тих, ко ли де мон ту ва ли австрійські військові до ро ги в кар патській су бальпіці. Всі до однієї поштівки бу ли фо тог рафіями із зна ме ни тої у трид ця тих ро ках чор ногірської серії. Совіти ще не ма ли жод них кар патських видів влас но го дру ку, і ці, зняті об’єкти вом риб’яче око, заб ра ли до краєзнав чо го му зею у Во рохті. На пи си олівцем на зво роті важ ко бу ло зро зуміти)
відчуття дис ком фор ту - це сліди по пе реднього сма ку на сли зовій, які зму шу ють до по шу ку нас туп но го
у кож но му періоді - но вий слен, як но ве бут тя; мо ви ми на ють повільніше, ніж періоди. Во ни на ко пи чу ються, зай ма ють де далі більше те ри торії, витісня ючи мо ву ка нонічну - нам во ни більше оз на ча ють. Ско ро ми з А. до жи ве мо до то го, що змо же мо роз мов ля ти ли ше своїми фра за ми
літо біло го ви на; звик ну ти до австрійсько го зе ле но го ви на
зустрічався з Пол ков ни ком і Ярим
усі періоди про хо дять (ба чу те вже на другій ди тині і третій жінці)
добре зна ти, що ти є, завж ди десь є
віра в те, що бу ло в ди тинстві
думати про те, як но га пот рап ляє між но ги і стає по тер тою
вона зас ну ла ко ло печі з ат ла са ми рос лин на колінах
коли пісяєш на мох, при би ваєш ме те ликів, які там си дять і вда ють роз гор нені лист ки
тепер я вже ніко му не зазд рю, бо ба чив сльози доб рості
їй мож на бу ло більше, ніж (чо му де яким жінкам усе мож на, мо же, то му, що мо жуть усе)
землекопи їдять ру ка ми
анімація на сонці, на хма рах, на місяці
деформація скру чу ван ня
така пов но та бут тя, що мож на роз чи ни ти ся все ре дині
(Якби мож на бу ло зна ти, що ці не роз шиф ро вані пос лан ня оз на ча ли - що во ни оз на ча ють (мої Ан ни не бу ли, не бу дуть, а є, завж ди є, так доб ре зна ти, що во ни завж ди десь тільки є). Як би ми зна ли більше людських доль, ка зав Се бас тян. Час то в цьому го лов на те рапія баю).
Тепер підбірка листівок з Чор но го рою зберігається в му зеї Кар патсько го національно го при род но го пар ку в Ярем чо му.
Май красний бай (наприклад)
1. Се бас тян роз ка зу вав ли ше те, що мог ло бу ти, і то му бу ло так, як роз ка зу вав Се бастьян. Усі ро ки пе ред тим, як по ча ти го во ри ти, Се бас тян по-справжньому тільки те і ро бив, що ди вив ся і ду мав, як роз повіда ти історії.
2. Се бас тян роз ка зу вав, що мо же роз ка зу ва ти лю дям про їхнє жит тя так, що во ни за хо чуть жи ти вічно, нічо го не зміню ючи. І лю ди дійсно хотіли жи ти вічно і нічо го не зміню ва ли.
Себастян роз ка зу вав, що навіть на до питі не роз ка же всього про свою лю бов, свої лю бові з Ан на ми. І дійсно - на до питі Се бас тян роз ка зав не все, бо пе ре бо ров се бе і го во рив зовсім не так, як би хотів, як не доз во ляв собі оповіда ти ні ра зу в житті.
3. По то му він роз ка зу вав, що нічо го дивнішо го ніко ли не чув.
Його заб ра ли пря мо з ву лиці в Кенініґсфельді.
Вони вже жи ли в Мокрій. Се бас тян ішов до до му, вер тав ся з бу ти ни з-під Тем пи. Там од но го лісо ру ба при тис ну ла втя та яли ця. Не вби ло відра зу, але він пе рес тав жи ти - ле жав собі ні в тих ні в сих. Лісо руб був не ту тешній - прий шов десь із Бе ре зо ва, то му йо го не бу ло ку ди заб ра ти. За ко па ти та ко го бу ло би гріх, і вночі по Се бас тя на приїха ли кіньми без сідел і вуз де чок. Він ог ля нув при би то го і по ба чив, що той за був, як ди ха ти. По сидів ко ло нього і роз ка зав потрібну бай ку. Бе ре зун усе зга дав, ус тав і зап ро шу вав ко лись прий ти у Бе ре зо ви. Му сив якось віддя чи ти, але те пер ру бав ліс, то за хотів відда ти лиш те, що мав, - груд ку буд за.
4. Се бас тян зат ри мав ся в бу тині тро хи дов ше, бо му сив щось пос лу ха ти про Бе резів, - він там ніко ли не бу вав, хоч знав ба га то бе ре зунів.
Себастян ка зав, що най цікавіше йо му слу ха ти, як хтось оповідає про місця, яких він не знав. Тоді про сив роз ка зу ва ти так, ніби ідеш, ди виш ся і го во риш те, що ба чиш. По то му - так, ніби їдеш на ро вері чи коні (тро хи ви ще, тоді ба че не міняється нес подіва но сильно), далі - як би виліз на вер шок де ре ва. І обов’язко во вий мав ма пу тієї місце вості і про сив роз ма лю ва ти сло ва ми все поз на че не.
Навіть війни, та бо ри і всілякі ка таклізми Се бас тян сприй мав пе ре довсім із цієї точ ки зо ру - як ба га то зустрічається лю дей, які по хо дять і при хо дять з різних місць, ви рос ли і бу ва ли в різних місцях. Ве ликі зру шен ня пе ремішу ють лю дей, і ос но вою го во рен ня і спо со бу мис лен ня стає порівняльна ге ог рафія.
5. Се бас тян ніс груд ку си ру Анні на ве че рю і сніда нок. У Кенініґсфельді ко ло две рей шев ця сто яв, як завж ди, ви не се ний стіл і кілька чо ловіків гра ли в кар ти. Реш та ди ви ла ся. Се бас тян ще з Аф ри ки прив чив ся ба чи ти до ро ги, яки ми щод ня хо див, у порівнянні з учо рашнім. Учо ра (і по зав чо ра, і по за по зав чо ра) трьох із сьогоднішніх спос терігачів не бу ло. Ко ли ж він по ди вив ся, як во ни на нього див ляться, то зро зумів, що то - по нього.
6. Се бас тян ще міг утек ти - звер ну ти між кольорові де рев’яні бу ди ноч ки, са да ми вибігти до бе ре га і поп лис ти се ред ко лод Брус ту рян кою до Те рес ви, Те рес ва ви нес ла би в Ти су, а вже Ти сою че рез кілька днів мож на бу ти в Ду наї і за вер та ти або до Відня, або до дельти - і там, і там є безліч схо ва нок на ціле жит тя.
Зрештою, він знав, що ріки най кра ще зв’язу ють цілий кон ти нент, бо всі місця кон ти нен ту з’єднані не більше, ніж че рез чо ти ри ріки.
7. Ще в Аф риці Се бас тя нові не раз до во ди ло ся до ла ти ріка ми ве ли чезні відстані, дня ми не ви ла зя чи з во ди. Він ли ше пе рек ла дав з ки шень у алюмінієву фля гу з вид ря па ним своїм іме нем і но ме ром пол ку все, що мог ло роз мок ну ти, і плив у одежі за течією, штов ха ючи пе ред со бою кілька зв’яза них лег ких жер док, на яких ле жа ла руш ни ця.
Околиці, по ба чені з рівня по верхні во ди - ко ли пог ляд ков зає по до тичній, - не менш цікаві, ніж з пта ши но го польоту. А рельєфи дна ча сом навіть ба гатші. Не ка жу чи вже про те, що все най цікавіше в житті лю дей відбу вається на бе ре гах, над во дою рік.
Останнього ра зу він зап ли вав у хи мерні ме режі ка налів з май же га ря чою во дою і не по-зем но му ба га тою рос линністю на дні, далі - в решт ки підтоп ле но го фор ту.
Чомусь са ме це сни ло ся йо му най частіше впро довж усього жит тя. Та кою бу ла йо го нос тальгічна Аф ри ка. І ще - про зорі бух ти і пли ве ба га то че ре пах.
Але те пер не мож на бу ло ніку ди плис ти - Ан на че ка ла на та та.
8. У Кенініґсфельді Се бас тян міг би хіба стріля ти - як що зро би ти це пер шим, то поцілив би відра зу трьох од но го за од ним так, що во ни впа ли би ра зом. Так він ко лись застрілив сліпо го вбив цю і йо го ди ти ну.
9. Тоді бу ли ча си, ко ли дов ко ла Ялівця веш та ло ся ба га то озб роєних лю дей, пе ремістив ши в го ри свої по лю ван ня один на од но го. Час то трап ля ло ся так, що спо чат ку стріля ло ся, а пізніше пе ре вер та ло ся тіло і ди ви ло ся - хто то. Се бас тян му сив три ма ти пісто лет на по го тові під ру кою - під ля дою, там, де ґрей пф ру ти, ма то вий слоїк з ци на мо ном і ве ли ка шклян ка з горіхівкою для се бе.
10. Ко ли до ба ру зай шов сліпий з кількарічною ди ти ною на шиї, ніхто навіть не по ду мав, що во ни мо жуть бу ти не без печ ни ми. Се бас тян ва рив ка ву з га ши шем для чо тирьох рас та манів, які гра ли з Ан ною у сло ва - Ан на на зи ва ла од не і те ж ук раїнською, гу цульською, польською, німецькою, сло вацькою, чеською, ру мунською, ма дярською, а во ни вга ду ва ли - що що оз на чає.
11. Такі лінгвістичні ігри Се бас тян по чав при ду му ва ти Анні після то го, ко ли за ува жив, як лег ко їй уда ються не ли ше об ра зи і ма не ри тва рин, але й мо ви. Її фан тас тич ний слух чув у мові звірів більше відтінків, ніж існує слів, яки ми щод ня пос лу го ву ються лю ди. Був час, ко ли Ан на май же повністю пе рей шла на не людську мо ву, а Се бас тян відповідав їй так са мо. Врешті він сха ме нув ся - ще тро хи і во ни пе рес та нуть уміти між со бою го во ри ти. І по нап ри ду му вав стільки за бав, що те пер во ни го во ри ли про лінгвісти ку - ча сом ду же складні мірку ван ня, як про якісь по бу тові речі.
Гра у сло ва закінчу ва ла ся тим, що з кож ним сло вом Ан на ма ла при ду ма ти гарні ре чен ня різни ми мо ва ми, а ці ре чен ня ук лас ти у змістов ний аб зац. Сю жет аб за цу пе ре важ но фор му вав ся наст ро ями і ме ханікою, спо со бом мис лен ня вжи тих мов чи був рад ше ар ти ку ляційним - так, щоб бу ло приємно, чи тяж ко, чи смішно, чи страш но, чи ще якось ви мов ля ти.
12. Рас та ма ни бу ли най ма ни ми вбив ця ми. Але їх ніхто не бо яв ся, бо це бу ло відо мо. Перші в Ялівці най мані вбивці після Ште фа на. Рас та ма ни приїха ли з Бу да пеш та і, ви ко ну ючи за мов лен ня сеґедської На наш ки, роз шу ку ва ли і зни щу ва ли в го рах усіх ко мер сантів - жидів, чехів, ук раїнців з «Мас ло со юзу», які про бу ва ли ор ганізу ва ти за купівлю й екс порт сир них ко ників.
Забрівши в Ялівець, рас та ма ни зай шли в «Шо йо, то йо» і засіли тут на кілька місяців, част ко во ла ти но аме ри канізу ючи кар патське містеч ко - во ни за нес ли в Ялівець ма те, кольорові чо ловічі со роч ки на ви пуск, співані сам би, ве ликі в’язані бе ре ти, звич ку спа ти в га ма ках, вис тав ля ти влітку кімнатні ва зон ки на схо ди, ве че ря ти на бал ко нах.
Вони роз ра ху ва ли, що мож на і не біга ти го ра ми за ко мер сан та ми, а сидіти в од но му місці і че ка ти, за ки всі поп ри хо дять самі.
13. Се бас тя нові най більше по до ба ло ся, як во ни вміли цілі дні про жи ва ти на бе резі ріки - ле жа ли, ку па ли ся, ди ви ли ся на во ду і хма ри, ку ри ли, спа ли, нічо го не го во ри ли, їли по нитці ко ників зі си ру, ма лю ва ли собі щось камінчи ком на камінчи ку, ста ва ли на ру ки. Або прос то пи ли джин. Як справжні хи жа ки, на би ра ли ся сон ця й ощад но ру ха ли ся. Ча сом бра ли із со бою Ан ну.
Дівчинці з ни ми не бу ло нуд но.
14. Се бас тян чо мусь зовсім не хви лю вав ся, ко ли Ан на йшла з рас та ма на ми. Хоч зви чай но він на ма гав ся бе рег ти доч ку від усіх клієнтів ба ру, котрі звер та ли на неї ува гу. Особ ли во пізніше, ко ли дру га ста ла підлітком і він осо бис то знав кількох по важ них лю дей, які приїжджа ли до Ялівця, що би по сидіти в барі і по ди ви ти ся на Ан нині ру ки чи гу би.
15. Один із них був анонімним скульпто ром.
Захоплений плас ти кою се редньовічних скульптур них груп, примітив них на род них фіґурок і давніх аф ри канських ста ту еток, він вирізав копії де рев’яних скульптур і про да вав підроб ки ко лекціоне рам, щи ро віря чи, що ви ко нує пев ну місію, що відповідна кількість та ких пос та тей мо же зміни ти світ на кра ще. В гу цульських се лах йо го не лю би ли, бо він за ве ли чезні гроші на ма гав ся ви ку пи ти всі фіґури з цер ков і цвин тарів. Відмов ля ючи йо му, гро ма да бо яла ся, що він ко лись вер неться й або щось ук ра де, або по па лить усе з роз пу ки.
Трохи ма ли рацію. У Празі скульптор щой но відбув суд, який дав йо му ве ли кий штраф за нав мис ний підпал кількох крам ни чок з па пе ро ви ми квіта ми. Так він відсто ював справж ню кра су.
Себастян йо го цілком ро зумів.
Скульптор приїжджав уже кілька разів, відко ли пер ший раз по ба чив Ан ну. Він сидів при барі, пив ви но з во дою і за ри со ву вав ко жен Ан нин рух. Хотів ви да ти свій підруч ник ана томії для ху дож ників, не подібний на всі су часні уяв лен ня про бу до ву тіла.
Казав, що Ан на є без до ган ною мо дел лю для се редньовічних Савських, сільських надг роб них пієт (Марія, Марія -Маг да ли на, Марія - ма ти Яко ва й Осії і Со ломія) і на гих нег ри тянських ко ролівен (але з Цент ральної Аф ри ки - тон ких, дов гих, з по дов гас ти ми го ло ва ми і най виткіших) од но час но. На виг ляд, на ви гин, на твердість.
16. Тим ча сом Ан на ма ла якесь ди во виж не по чут тя вірності і відда ності і рідкісне вміння вста нов лю ва ти влас но об ра ну дис танцію, яку лиш во на ма ла пра во реґулю ва ти. З нею бу ло лег ко зап ри яте лю ва ти, але зва би ти - не мож ли во.
Тож насп равді Се бас тян навіть не на тя кав їй ос теріга ти ся чи скульпто ра, чи рас та манів.
17. Між іншим, ли ше після то го, як Се бас тян сам кілька разів хо див після нічної ро бо ти на ріку з рас та ма на ми, він до кінця усвідо мив, як змістов но і со лод ко мож на нічо го не ро би ти.
18. Ще од на роз ва га рас та манів, яка теж стра шен но спо до ба ла ся Се бас тя нові, ду же ско ро за хо пи ла все місто.
Проходячи ялівцівським Рин ком, рас та ма ни наз би ру ва ли повні ки шені каш танів, яких на па да ло з де рев цілі ку пи. А впро довж дня во ни ви роб ля ли з ни ми різні приємні і складні речі - за ки ду ва ли на да хи (і каш та ни ко ти ли ся дахівкою вниз, па да ючи на бруківку, як з трампліна), поціля ли каш та на ми в рин ви, жонґлю ва ли ни ми, пе ре ко чу ва ли по столі, на ма га ючись пус ка ти каш тан між пляш ка ми один од но му, підки да ли їх аж до птахів і пе ре ки да ли ся ни ми, три ма ли по кілька в руці і пус ка ли плис ти ка на ла ми, кла ли їх на дно шкля нок пе ред тим, як на ли ва ти джин, да ру ва ли нез най омим і знай омим, за ли ша ли після се бе на бе резі річки, в барі, на міських лав ках і гой дан ках, на більярдно му столі.
19. Свій пер ший тиж день у Ялівці рас та ма ни на столі ж і меш ка ли. Ста ло ся якось так, що в ціло му місті їм не знай шло ся жод ної вільної кімна ти. Йти десь по ку тах во ни не хотіли.
Растамани зап ла ти ли Се бас тя нові за го ди ну більярду, навіть не бра ли київ і куль, а позніма ли че ре ви ки і ляг ли на стіл відпо чи ти. Один за пи тав - чи мож на та ке ро би ти, Се бас тян вирішив, що мож на, бо ви ко ну ються обидві ви мо ги що до більярду в барі - за нього зап ла че но і ніхто нічо го не ни щить. Після пер шої го ди ни рас та ма ни зап ла ти ли ще за дві, тоді за до бу і на решті - за тиж день на пе ред.
20. Був як раз се зон тра ви, ко ли во ни з’яви ли ся, і тра ви бу ло мо ре. Рас та ма ни скрут за скру том ку ри ли самі і роз да ва ли всім гос тям. Де які ку рорт ни ки вже ста ли рас та фаріанця ми, а жур налісти го ди на ми слу ха ли оповіді про Ямай ку. В барі бу ло так за дим ле но, що ко жен, хто не ку рив, хоч не хоч му сив ди ха ти спа ле ни ми ко ноп ля ми, висіда ючи на од ну чи іншу хви лю.
21. Ко ли Се бас тян прав їхній з Ан ною ро бо чий одяг, то во да ста ва ла не бруд ною, а жов тою - від ви ми тих з-поміж ни ток осадів ка набіно лу.
22. Ма ла Ан на теж бу ла постійно на ку ре на.
(Себастян зга дав собі це в 1947 році, ко ли з відділом Чу гай ст ра спи ни ли ся на ніч у хаті біля Гу ти. Після ве чері трид ця те ро пар ти занів за ку ри ло бур кун, а по се ред ночі ви яви ло ся, що від ди му по мер ло не мов ля, що спа ло в тій хаті за зас ло ною).
Спочатку во на тро хи наст ра ши ла ся - їй бу ло так доб ре, аж зда ва ло ся, що так за ли шиться на завж ди.
23. Зго дом Ан на ку ри ла час то, але тільки в при сут ності та та - той не хотів, щоб їхні ко ноп ляні досвіди над то різни ли ся.
Одного ра зу, по ку рив ши га ши шу, во на відчу ла, як Бог по ка зав з-поміж хмар па лець, підня ла свій до не ба, і так во ни кілька хви лин по мов ча ли в без ко неч ності, тор ка ючись пуч ка ми пальців.
Однак че рез який сь час ча си зміни ли ся і час га ши шу відійшов.
Цікаво, але знач но пізніше, ко ли во на підрос ла і Се бас тян роз ка зу вав, що він відчу ває, ко ха ючись з нею, Анні завж ди при га ду ва ли ся її ко ноп ляні сприй нят тя ціло го світу.
24. Тоді, ко ли до ба ру зай шов сліпий з ди ти ною, во на не ку ри ла, лиш гра ла з рас та ма на ми у сло ва і дрим ба ла реґі.
Сліпий був уб ра ний у зви чай ний євро пей ський кос тюм - ли ше Се бас тян ав то ма тич но за ува жив кілька хи мер них кольоро вих ла ток у різних місцях ма ри нар ки, - а на шиї сиділа кількарічна ди ти на в поп лям ле но му светрі. Сліпий не мав очей, а про ди ти ну не мож ли во бу ло ска за ти - хлоп чик то чи дівчин ка. Во ни прос ту ва ли до ба ру, ма ля ру ка ми якось ке ру ва ло чо ловіком. Тричі во но му си ло сильно на хи ли ти ся до го ло ви сліпо го, за ки дійшли до ля ди. На ги на ло ся, об ми на ючи спин ки крісел, прик ру че них ніжка ми до стелі, - Се бас тян зро бив так, що все вмеб лю ван ня ба ру, як у дзер калі, точ но пов то рю ва ло ся на стелі.
25. Не дав но бу ло інак ше - вся сте ля бу ла наш пи го ва на різни ми но жа ми - ле за ми до ни зу, які да ва ли дивні відблис ки, тіні, ле зо вий ліс ство рю вав не пов тор ну акус ти ку і до да вав приємно го нес по кою. Ножі Се бас тян зняв після то го, як кілька бойків, які кра ли ко ней на за кар патських по ло ни нах і відво ди ли на Га ли чи ну, на пи ло ся, пос ва ри ло ся, вхо пи ло од но го сво го ко леґу за ру ки і но ги, роз мах ну ло ся і підки ну ло до стелі.
26. Сліпий спер ся ру ка ми на ля ду й за мо вив міцний чай з ваніллю, спир том і кілько ма будь-яки ми чер во ни ми яго да ми. Ди ти на ог ля да ла зал. Се бас тян відміряв спирт, ко ли за не по коївся. Див ля чись на ру ки чо ловіка і який сь нев ло ви мий рух ма лю ка, він чо мусь при га дав собі од ну за ба ву з Ан ною.
27. У неї во ни по ча ли гра ти після то го, як при ду ма ли собі но ву стра тегію - більше те ат ральності в по вод женні (тоді во ни доз во ля ли собі та ку міміку, яка ча сом пе ре вер шу ва ла па яцьку).
Він ста вав при ляді; ру ки зак ла дав за спи ну і так сильно зво див ра зом ло пат ки, що спе ре ду бу ло вид но самі ра ме на; Ан на ста ва ла зза ду, її зовсім не бу ло вид но, і вис тав ля ла свої ру ки на пе ред Се бас тя на; виг ля да ло, ніби у ве ли ко го чо ловіка - ма ленькі ди тячі ру ки, так вда ло во ни синх ронізу ва ли Ан нині маніпу ляції і жес ти з мімікою та інто націями Се бас тя на. Гра на зи ва ла ся «Два бар ме ни - дві ру ки». Са ме ця алюзія - двоє, але дві ру ки, так нас то ро жи ла Се бас тя на. Ру ки чо ловіка далі ле жа ли на ляді.
28. Се бас тян відвер нув ся і сту пив па ру кроків до кре ден са, щоб узя ти з по лу мис ка вишні. До ро гою навіть ус тиг при гу би ти чаю (він завж ди про бу вав го тові складні на пої пе ред тим, як по да ти шкло клієнтові), і йо му пос ма ку ва ло. Рап том йо го об пек ло те ж відчут тя, що ви ни ка ло завж ди, ко ли хтось нес подіва но швид ко і ти хо підбігав зза ду. Він стра шен но цього не лю бив і був у такі мо мен ти най не без печнішим.
Себастян ви пус тив з рук чай, роз вер нув ся, вхо пив пісто лет (ру ка ди ти ни бу ла під свет ром) і двічі вистрілив. Так ско ро, що ди ти ну не ски ну ло з шиї, а во ни впа ли ра зом - як сто яли, лиш пе ре вер ну ли кілька ко шиків з яб лу ка ми-па перівка ми і різни ми су хи ми фрук та ми, що прик ра ша ли бар. Се бас тян пе рес ко чив че рез ля ду і на хи лив ся до ди ти ни, ви тя га ючи її ру ку з-під свет ра - аж те пер він до ди вив ся, що пля ми бу ли зроб лені якісни ми ма лярськи ми фар ба ми й ук ла да ли ся в ціка ву абст ракт ну ком по зицію. Ма ленька ру ка стис ка ла руків’я ве ли ко го пісто ле та.
29. З то го ча су все, що ро би ли рас та ма ни, прис вя чу ва ло ся Се бас тя нові. Во ни пи ли ли ше за йо го здо ров’я, ба ви ли ся з Ан ною, нав чи ли її дов го ле жа ти на дні ріки, див ля чись до го ри че рез во ду (хтось зро бив навіть та ку зним ку; ко ли Ан на по мер ла, і Се бас тян шу кав її фо тог рафії, то пош ко ду вав, що рас та ма ни не фо тог ра фу ва ли Ан ну - во ни би обов’язко во прис ла ли все, що ма ли), з кож но го скру та за ли ша ли кілька за тя жок.
30. Вдяч на сеґедська На наш ка пе ре да ла Се бас тя нові цілий звіри нець, зроб ле ний із си ру. Ко ня, ба ра на, оле ня, ца па, во ла, ту ра і єди но ро га на ту ральної ве ли чи ни при вез ли ро же во щокі і блис кучі, але тро хи вай лу ваті мо цурі з гру без ни ми кістка ми, котрі слу жи ли у На наш ки гай ду ка ми, сер дю ка ми, збу ями, побійця ми і му си ли щод ня куш ту ва ти всі си ри і брин зи на містеч ко вих ба за рах.
Спеціально для Ан ни На наш ка до да ла ко ралі із за дубіло го си ру і кілька ескізів Фран цис ка, на яких бу ло вид но, як той на ма гав ся осяг ну ти сим воліку сир них ко ників.
31. Ко ли ж по ча ли про па да ти ле ща тарі і прис ла на поліційна комісія заціка ви ла ся Се бас тя ном (над то час то зник лих ле ща тарів вос таннє ба чи ли як раз у «Шо йо, то йо»), то рас та ма ни самі висліди ли бан ду розбійників, які ски да ли ле ща тарів в ур ви ще, а їхні до рогі лижі, че ре ви ки, го дин ни ки і фо то апа ра ти пе реп ро ду ва ли в ту рис тич них поїздах на станціях з польсько го бо ку.
32. То го дня рас та ма ни влаш ту ва ли у барі за ба ву ли ше для Се бас тя на, Ан ни і кількох їхніх друзів, ви най няв ши весь бар на цілий вечір.
Один з них ви ко ну вав обов’язки бар ме на, інший при го ту вав пиш ну ве че рю, до дав ши в кож ну стра ву інак шо го га ши шу (за цук ро вані квіти ко но пель і со ле не насіння бу ли на де серт (так Се бас тян нав чив ся хар чу ва ти ся насінням, не важ ли во - ко ноп ля ним чи ні, він прос то зби рав насіння різних рос лин, но сив йо го в ки ше нях че ре са і піджив ляв ся ним у го лодні дні)). Два інші ке ру ва ли ви най ня тою гу цульською ка пе лою, яка му си ла гра ти реґі (ко лись я те бе під цю му зи ку візьму, - по ду ма ла Ан на про та та).
Наприкінці рас та ма ни хотіли поміня ти ся із Се бас тя ном кульчи ка ми. Оскільки Се бас тян не мав кульчиків, то - хо ча би з Ан ною. Для цього до ве ло ся про ко ло ти Анні ще дві дірки стрілою від ар ба ле та (рас та ма ни у своїй ро боті не виз на ва ли вог не пальної зброї), а ко жен Ан нин кульчик поділи ти між дво ма рас та ма на ми.
33. Чо мусь усі за бу ли, що стріла зма ще на ре чо ви ною, яка не дає згор ну ти ся крові. Моч ки кро ви ли і кро ви ли. Не до по ма га ли ні зе ла, ні баї. Ан на навіть знеп ри томніла від ут ра ти крові (бу ло так, роз повіда ла во на потім, що рап том по ча ли ме рехтіти і зміню ва ти ся кольори, ли ше кольори всіх пред метів - не ви хо дя чи за свої межі на са мих пред ме тах, а слабість бу ла приємнішою від будь якої си ли), по ки дія ре чо ви ни ми ну ла.
Себастян заціка вив ся цим пре па ра том, і рас та ма ни по да ру ва ли йо му цілу пляш ку та ко го пли ну.
34. Се бас тян пе ре дав плин Неп рос тим для аналізу. Во ни ж ви ко рис та ли йо го, ма буть, інак ше.
У Во рохті бу вав один вар шавський ет ног раф, який уже май же роз га дав таємни цю Неп рос тих і пла ну вав на пи са ти стат тю про те, як нег ра мотні гу цульські псев до чарівни ки хит ру ни маніпу лю ють Євро пою і світом за до по мо гою сю жетів. Як раз тоді він і по мер у най розкішнішо му го тельно му рес то рані Во рох ти, ку ди ко лись ще мо ло дий Фран циск хо див після про мальова них но чей пи ти ранішню ка ву з яєчним ліке ром (той лікер насп равді був спир то вим ґоґолем-моґолем, але яй ця для нього мож на бу ло ви би ра ти са мо му: во ни ле жа ли у ве ликій ка сетці - різних розмірів і за барв лень, крап часті, од но тонні, май же про зорі - поз би рані у ха щах же ре па яй ця всіх видів гірських птахів), яка іноді закінчу ва ла ся пізньою ве че рею з гри бо вої зу пи, пе че ної ку ку руд зи з пас тою із пстругів, бо бом у тер но во му сосі, за мо ро же ним філе мідян ки з тер ти ми ґоґодза ми і кал ганівки, двох трьох кварт кал ганівки.
35. Ет ног раф обідав у то ва ристві на чальни ка вок за лу, ла тинсько го свя ще ни ка, ди рек то ра тар та ка і са на торійно го ліка ря. Рап том по чав потіти. Ду же ско ро замість по ту на шкірі по вис ту па ли крап ли ни крові. Кров’ю засльози ли ся очі. Він ви тер ся ру кою і ли ше роз ма щу вав аку ратні чер воні цят ки. Кров со чи ла ся нев пин но. На без до ган но му біло му вбранні з’яви ли ся чер воні пля ми, які швид ко збільшу ва ли ся, пря му ва ли од на до од ної і зли ва ли ся в суцільну мок ру червінь. Ніхто не знав, чим за ра ди ти. На тілі не бу ло жод ної ра ни, а кров тек ла з усіх пор.
36. Ко ли за ба ва з рас та ма на ми май же закінчу ва ла ся, Се бас тян по ду мав про всю ту безліч чу дес них дрібни чок, ре чей, му зи ки, спо собів, спецій, вин і фільмів, які - усвідом люєш це ду же чітко - ніко ли не бу дуть у твоїм житті, яке вміщається у межі між студінню і спе кою, чи мось нор мальним.
37. Рас та ма ни по да ру ва ли їм ду же гар ний ек земп ляр індійських ко но пель у кам’яно му гор щи ку і ще дов го оповіда ли, як радісно бу ло б жи ти Анні, як би з цієї рос ли ни по ча ти ма леньку план таційку на без люд них і мак си мально освітле них схи лах і по ло ни нах. Бо вся ку рос ли ну са диться пе ре довсім для то го, щоб от ри му ва ти радість від сад жен ня рос ли ни.
Наступного ран ку Се бас тян зга дав, що тре ба не за бу ти спи та ти рас та манів, як усе ж та ки дог ля да ти за ци ми ко ноп ля ми, але ви яви ло ся, що во ни на решті пішли з Ялівця.
38. Сліпий убив ця ще раз при го див ся в 1938 році.
Себастян не знав, як пе ре нес ти на Кар патську Ук раїну два пісто ле ти. Дов го ду мав, аж по ду мав про ди ти ну сліпо го. Взяв чо ти рирічну Ан ну (вже не ту, що бу ла тоді в барі) на шию, пісто ле ти за хо вав на ній і пішов поп ри пос ти. Бо яв ся лиш, щоб ма ла - у на паді ди тя чо го ба жан ня пе рестріля ти все - не ви тяг ну ла зброї зі схов ку.
39. Се бас тян чо мусь стра шен но вірив у пе ре мо гу Кар патської Ук раїни, бо сю жет ви да вав ся ду же вда лим.
Йому за ле жа ло, що би ук раїнська спра ва по чи на ла ся са ме в Цент ральній Європі. Хо ча відо мо, як предс тав ник польової розвідки шта бу Кар патської Січі, який їздив тоді в ав то бусі барі Транс кар патією, чис тий націоналіст, до повідав ко ман ду ючо му Клим пу шеві про своє пе ре ко нан ня, що Се бас тян ке рується скор ше ідеєю ланд шафтів, ніж ідеєю нації.
Може, і так, бо Се бас тян тро хи охо лов, ко ли оз най омив ся з пла на ми уря ду про лісо ву політи ку і по ба чив, як гро ма дя ни ви ко рис то ву ють ав то номію пе ре довсім для ни щен ня лісу, во ди і каміння.
Зрештою, пи тан ня лісу і де ре ви ни завж ди бу ло в цих кра ях виз на чальним.
40. Нез ва жа ючи на пев не роз ча ру ван ня (все ж та ки йо го ос нов ною влас тивістю бу ла спог ля дальність - ба чи ти все і зна ти, що ба чиш, - яка при во дить не до бай ду жості, але до згідності з усім, що відбу вається), Се бас тян спішив закінчи ти виз на чен ня всіх снай перських по зицій для пе рет во рен ня гір на ве ли ку фор те цю.
41. На одній з та ких по зицій - неп рав до подібній ме талічній конст рукції, чи мось подібній на Ей фе ле ву ве жу, з де рев’яни ми діря ви ми клад ка ми на ви со кості, по ла ма ни ми схо да ми і вузьки ми лю ка ми між різни ми рівня ми, - Се бас тян знай шов пляш ку сли во виці, яку тут же і ви пив. Аж ви пив ши, до ди вив ся за ледь помітни ми сліда ми, що пе ред ним тут зу пи ня ла ся угорсько-польська ди версійна гру па, яких тоді бу ло ба га то по всій Кар патській Ук раїні. Па лен ка ви яви ла ся от руєною (Се бас тя но ва свідомість ще не бу ла го то ва до аж та ко го підсту пу).
Ставало що раз гірше. Тоб то Се бас тя нові бу ло доб ре, він лю бив га ряч ку, але си ли йо го соків ку дись зник ли, ле гені лед ве всти га ли на би ра ти і ви пус ка ти повітря, яке нічо го не да ва ло. Чо мусь ру ки ста ли, як об пе чені, і стра шен но боліли б, як би не га ряч ка. Тре ба бу ло не гай но міня ти всю во ду в тілі.
42. Він побрів ви ще в го ри - не хотів прий ти по ми ра ти пе ред ди ти ною. І не хотів до шпи та лю.
Ще давніше пос та но вив собі - як би з ним щось ста ло ся, то не кли ка ти ме лікарів і не ле жа ти ме без помічно вдо ма, а, як звір, що хо ває влас ну смерть, по дасться в го ри. Го ри ж або ви хо дять йо го, або ти хо пог ли нуть.
43. У шпи талі він уже раз був. Ще дав но, зи мою, щой но по ча ли ко ха ти ся з дру гою Ан ною, ще в Ялівці.
Він наб рав ся див ної за ра зи, доївши аб ри кос після од но го гос тя, ка ва лерійсько го офіце ра з іно зем но го леґіону, - ней мовірно не муд ра ви пад ковість.
Його тоді ареш ту ва ли, аби не по ши ри ти хво ро би, і за вез ли до зак ри то го гірсько го шпи та лю в со ля них пе че рах. За ве ликі підземні білі за ли без две рей пе ре хо ди ли один в од но го ко рот ки ми і тро хи ниж чи ми, але та ки ми ж ши ро ки ми ко ри до ра ми. В кожнім залі прос то на куп ках солі ле жа ли хворі, об мо тані нез на ним лис тям. Ліку ван ня по ля га ло в періодич них на ти ран нях над гус тою ро пою. Сто го ни бо лю до да ва ли ся (зда ва ло ся, що ок ре мих го лосів більше, ніж насп равді) і манд ру ва ли підзе мел ля ми, які не зна ти де закінчу ва ли ся.
Цей шпи таль був однією з но вацій че хо-сло вацько го міністерст ва здо ров’я у ви коріненні кар патсько го сифілісу і ви ни щенні інших за раз. Хво рих ут ри му ва ли в тю ремній ізо ляції ча сом стільки, скільки во ни мог ли жи ти.
44. Се бас тян уже не міг собі уяви ти, як виг ля дає зи ма на землі, а со ля ний ста лак тит біля нього май же до тор кав ся ста лагміта, ко ли од но го дня в залі з’яви ла ся Ан на.
Це мог ло оз на ча ти лиш од не - її теж за ареш то ва но, але оз на ча ло інше. Вірна Ан на, не зумівши прор ва ти ся до та та (пе ре важ но всілякі за бо ро ни не сто су ва ли ся її, й охо ро на са ма по яс ню ва ла, як іти далі не доз во ле ни ми шля ха ми), до ду ма ла ся най ня ти ся у шпи таль санітар кою - охо чих пра цю ва ти тут завж ди бра ку ва ло.
Щодня во на при хо ди ла на ти ра ти йо го ро пою (ти мій най кра щий крем, ка зав Се бас тян; то ти - мій, і знаєш чо му), а що ночі - лю би ти ся. (Я хо чу ма ти ті самі мікро би, що і ти, - за пе ре чу ва ла Ан на. Врешті, це навіть доб ре, бо вдру ге вже не зах воріємо). Сла ва Бо гу, во на вза галі не зах воріла. Нев довзі ви пус ти ли Се бас тя на, і во ни вер ну ли ся до до му ра зом.
Зима ще не ми ну ла.
Себастян так і не на ва жив ся ска за ти Анні, що імуніте ту від цієї хво ро би не бу ває. Але, здається, во на страш на ли ше тим, хто ко лись був у Аф риці.
45. В Аф риці мо ло дий Се бас тян ма ло не по мер від тієї ж болісті.
Але тоді бу ло ще гірше - че рез аф ри канський клімат на ви раз ках ви рос та ли ек зо тичні гри би. Ніхто не знав - чи во ни з’явля ються із за не се них спор, чи то ут во ри вра же но го тіла, але гри би так сильно боліли, що Се бас тян волів зріза ти їх ра зом з ділян ка ми шкіри.
Тоді він теж був на по зиції. Бу ло ве ли ке аф ри канське місто з гли ни. Він му сив зро би ти єди ний постріл і дочіку вав ся йо го на га ря чо му піддашші, на яко му мож на бу ло ли ше ле жа ти, і зрізу вав но жем що раз більше зіпсу тої шкіри.
Себастян без пе рес тан но ди вив ся в оп тич ний приціл. Він ба чив точнісінько те са ме, що бу ло зоб ра же но на най до рожчій пош товій марці цього краю - безліч білих ку биків бу динків, кілька ве ре те но подібних шпилів, го ро ди й ку щу ваті са ди на міських узгір’ях, чер во ну гли ну ву лич ки, ка во варів на по розі синьої рес то рації. Йо го пог ляд відрізняв ся від філа телістич но го хіба що при сутністю мух в очах і на обох шклах прицілу.
З ним ле жа ла йо го улюб ле на аф ри кан ка. Час від ча су Се бас тян об ти рав її спітніле тіло мок рою шма тою, а во на йо му шість разів на день за ка пу ва ла кож ну ра ну со ком алое.
Відтоді єди ною еро тич ною фан тазією Се бас тя на бу ли лю бощі, змо чені алое. Але в Ялівці не бу ло жод но го йо го по рос ту.
46. А Ан ни зовсім не хворіли.
Один раз, уже в Мокрій, ос тан ня Ан на ма ла вітря ну хво ро бу, хо ча невідо мо, чи мож на вва жа ти хво ро бою вітря ну хво ро бу.
Анна вий шла на го ру в не потрібно му місці і не встиг ла ухи ли ти ся від нес подіва но го по га но го вітру. Вітер влетів їй у го ло ву і ви ду вав усі за па хи.
Себастян знав ли ше один лік від та кої хво рості. Він повів Ан ну вузькою до ро гою між дво ма го ра ми, че ка ючи, за ки про тяг ви дує вітер. Так і ста ло ся, але про тяг сам зат ри мав ся в Анні і розм’якшу вав го ло ву - ру ка ми мож на бу ло міня ти фор му че ре па. Зро би мені та ку, як у те бе, - ка за ла Ан на, - я так ду же люб лю твою гар ну го ло ву.
Себастян вирішив, що ви га ня ти вітер вітром більше не вар то - так мож на без ко неч но міня ти вітри (зреш тою, мож на і спи ни ти ся на то му, який най більше па сує). Але вітер мож на ще ви мо ро зи ти.
На Йор дан во ни ра зом ку па ли ся в Мок рянці, три ма ючи го ло ви як най більше під во дою. Совєтський міліціянт зат ри мав Се бас тя на, а го ла Ан на побігла че рез ціле се ло до ха ти. Міліціянт хотів прот ри ма ти Се бас тя на хо ча би кілька діб - за бу зувірське відзна чан ня релігійних свят, але потім дав йо му фля шеч ку арніки в спирті і виг нав на ти ра ти доньку. Я теж маю дітей, - ска зав міліціянт.
47. От руївшись па лен кою ди вер сантів, Се бас тян не пішов до Ан ни, а по повз ви ще в го ри.
Він знав дже ре ло, де міг оно ви ти всю свою во ду. Час то зу пи няв ся, щоб за тис ну ти здерті пов зан ням пов’язки на об пе че них ру ках. Ще частіше неп ри томнів на кілька хви лин. Тоді йо му верз ло ся най гірше, що мог ло бу ти, - ніби він затк ну тий у тісній щілині і не мо же до тяг ну ти ся до Ан ни, яка ба лан сує на пе ре ки неній че рез прірву дра бині.
До дже ре ла він до повз уже по ночі. На пив ся, змо чив ру ки і задрімав. Че рез який сь час про ки нув ся і зно ву зап хав ру ки до бур ку та, але во ди не відчу вав. На томість хтось смерт но зак ри чав. Ви яви ло ся, що Се бас тян мив не се бе, а об пе чені ру ки якоїсь жінки, яка теж при повз ла до кри нич ки і спа ла по руч у те мені (щось подібне, але не ду же, з ним уже ста ва ло ся. Во ни з Ан ною, но чу ючи на лю дях, вда ва ли ся до не помітно го спо со бу - під ковд рою він про ни кав у Ан ну пальцем. Од но го ра зу спа ли в такій тісноті, що, про ки нув шись се ред ночі, Се бас тян вий няв па лець не з Ан ни, а з гу цул ки, яка ле жа ла зліва. А Ан на міцно спа ла, по вер нув шись до нього спи ною, спра ва, - Се бас тян не за ува жив, як во ни пос ну ли, Ан на відвер ну ла ся, а вивільне ний па лець він не хо тя чи при мос тив деінде).
48. До бе рез ня 1939-го ру ки за жи ли не до реш ти, але Се бас тян че рез день відси лав те лег ра ми у штаб Клим пу ша, пе ре ко ну ючи розмісти ти військо у при го тов леній снай перській твер дині.
Його ніхто не пос лу хав, і все бу ло втра че не (Май же як у Львові че рез бал ко ни).
Карпатська Січ ста ла до відкри то го бою.
Це був не за ува же ний пер ший акт Дру гої світо вої війни.
Але чо ти ри ти сячі - про ти со ро ка. Кров зал ля ла Ти су. (Дрібка січо виків відсту пи ла в Ру мунію, але нев довзі ру му ни зда ли всіх угор цям, а угорці по ля кам - га ли чан).
Себастян зро зумів, що цього ра зу хтось при ду мав удатніший сю жет, ніж він.
49. Але Се бас тян ду же вірив у си лу влас ної при сут ності. Знав, що не мо же бу ти нічо го по га но го там, де він є, бо йо му всю ди бу ло доб ре.
Треба по-справжньому лю би ти місця, щоб во ни лю би ли те бе.
Тому після пог ро му на Крас но му Полі він узяв руш ни цю і сам заліг у вигідно му місці під Тре бу шею. Один удат ний стрілець мо же зміни ти кілька сю жетів, особ ли во як що той стрілець - ос танній.
50. Він сто яв, ук ляк нув ши в ма ленько му шанці під Тре бу шею, і че кав во ро жо го війська (доб ре ка зав Фран циск: най ра ди кальніше - че ка ти).
Так бу ває, ду мав Се бас тян. Я хотів бу ти най вдатнішим. Франц та кож на ма гав ся бу ти най вдатнішим, і що з то го вий шло - пе рес тав ро би ти фільми (бо все зби рав ся на ма лю ва ти кіно кін), дав собі відру ба ти го ло ву. Франц справді міг бу ти вдат ним. Але як що ти вдат ний у всьому, а в чо мусь од но му нев дат ний - то вже не най вдатніший. І вза галі, на кож но го най вдатнішо го зна хо диться ще більше най вдатніший. Так ста ло ся із Фран цис ком, так ста ло ся із сеґедською На наш кою, так ста ло ся з Клим пу шем. Так мо же ста ти ся з ним.
51. Ко ли за ва ли ла ся май же столітня власть На наш ки, до ба ру час то вла му ва ли ся обвішані кріса ми і по рохівни ця ми збуї но во го ґазди, які га са ли го ра ми, на ки да ючи свої зви чаї.
То бу ли ча си, ко ли Се бас тя на кож ної ночі ди ву ва ло якесь не чу ва не ша ленст во, хоч ми ну лої ночі був пев ний, що те пер йо го вже ніщо не зди вує.
Часом збуї чи ни ли йо му прик рощі, але що він мав подіяти, раз наз вав ся шин ка рем.
Тоді він пе ре би рав у пам’яті свої хлоп’ячі ге рой ст ва.
52. Він не сумнівав ся, що у хлоп’ячо му віці лю ди роб лять свої най кращі речі. Шко да, що про них потім ніхто не знає, шко да, що хлоп’ячі под ви ги не вра хо ву ються.
Себастян, нап рик лад, най кра ще ска кав з дахів у кро ни де рев - летів, не див ля чись, прос то в зе ле не. Роз ти нав со бою плівку лис тя і вже все ре дині круг лих хащів ха пав ся за якусь зустрічну гілку і відра зу ж пе ре но сив ся на іншу.
53. Щоп рав да, бу ли в ди тинстві при го ди, подібні на об ра зи збуїв.
Після та ких ви падків він сотні разів пов то рю вав собі при ду ма ний удат ний хід подій, аж по ки сам не увіру вав, що ли ше так мог ло бу ти насп равді.
Такі історії ук ла да ли ся дослівно раз і на завж ди. Вид но, якась відміна баю.
54. Вкляк нув ши в шанці під Три бу шею, Се бас тян уяв ляв собі, як лепсько мог ло би вий ти з тою ма ленькою Кар патією, яку він, ско рис тав шись все ленським ха осом, мо же обо ро ни ти сам.
Придумував прек рас ну країну нав ко ло Ялівця, в якій би не бу ло сміття, всі би зна ли мо ви один од но го, а най ви щою інсти туцією бу ло би бю ро сце наріїв, ку ди би ко жен міг по да ва ти щось дійсно ціка ве, і уряд ке ру вав ся би ци ми сю же та ми.
Все псує би.
55. У бе резні ско ро темніє.
Замислений Се бас тян лед ве за ува жив загін верш ників у хи мер них од ност ро ях, озб роєних дов ги ми ка рабіна ми. Во ни прос ту ва ли до Три буші.
Він зняв ру ка виці, вик лав біля ру ки ря док пат ронів і при ту лив ся до прицілу. Верш ни ки пе ре мов ля ли ся (за гу ба ми - по-угорськи), заг ля да ючи на ма пу (ґотич ний шрифт виг ля дав так, ніби Пер шої світо вої ніко ли не бу ло). На од ност ро ях вирізня ли ся знач ки лісо вої охо ро ни.
Себастян узяв руш ни цю між но ги, за гор нув її у ве ре ту, зібрав пат ро ни до ки шені, ру ка виці - до дру гої і на колінах пішов шан цем до ве ли кої ку пи каміння. А тоді побіг че рез ліс до до ро ги і біг чо ти ри го ди ни без пе рер ви, по ки не добіг до за мас ко ва но го в яру пан цер ни ка ста ро го Бе ди.
56. Пан цер ник май же зви сав над про вал лям, прив’яза ний тро сом до гру без но го бу ка. Верхній люк був відкри тий, і теп ле повітря, ви хо дя чи зсе ре ди ни, вібру ва ло над от во ром.
У возі справді бу ло теп ло. Ста рий Бе да ва рив ви но і роз ка зу вав ма ленькій Анні про Фран цис ка Асизько го і Фран цис ка Пет росько го. Ан на прик ра ша ла своє пе ре бу ван ня в пан цер ни ку ве ли ки ми ма люн ка ми на білих стінах (щось подібне Се бас тян ко лись ма лю вав її мамі на до лоні) і нев пин ним злов жи ван ням дієсло вом є.
Не мар ну ючи ча су, Се бас тян і Бе да ви пи ли ви но і поїха ли аж у Ква си, де сто яв ав то бус-бар.
Свою уяв ну війну Се бас тян ого ло сив прог ра ною.
57. Ав то бус ний бар во ни най пер ше по чу ли. А вже тоді по ба чи ли до сить ви со ко в небі умов ний знак - шість бе ре го вих ластівок, чо ти ри івол ги й од но го зи мо род ка. Всі пташ ки літа ли взад-впе ред од на по за дру гу, не виліта ючи од нак за межі пев ної півсфе ри, ніби пля ми світел ба гатьох сто ро жо вих про жек торів на зах ма ре но му небі над нічним містом. Їх стри му ва ли тонкі міцні нит ки, які пуч ком схо ди ли ся десь за ви со ким обо ро гом, у яко му че рез зи му май же не ли ша ло ся сіна.
Шість чо ти ри один, ска зав Се бас тян.
Беда заг ля нув у гру бий зо шит і за чи тав уго лос - шість чо ти ри один, у світі все та ке, як во но є, і все діється, як діється; у ньому не має жод ної вар тості - а як би бу ла, то не ма ла б вар тості; як що є якась вартість, то во на має пе ре бу ва ти по за всім, що діється і так існує; бо все, що діється і так існує, - ви пад ко ве.
Це оз на ча ло, що все доб ре і мож на без печ но йти до ав то бу са, який сто яв у схов ку за май же по рожнім обо ро гом, влас не там, де схо ди ли ся нит ки, яки ми бу ли прив’язані пташ ки. І прив’язані во ни бу ли до клям ки пе редніх ав то бус них две рей.
58. Сиґнал без пе ки по да вав орніто лог, який ко лись кільцю вав птахів на Чор но горі, Гри няві і на гу цульсько му краю світу - в го рах Цібо і знав ся ще з Фран цис ком.
Орнітологія по волі пе рей шла в орнітофілію - він нав чив ся ко ха ти ся з усіма пта ха ми, що відкла да ли хоч тро хи більші яй ця. Во ни лю би ли ся на най ви щих вер хах, де дов ко ла обер тається са ме не бо, а вся зем ля змен шується до не по руш ної опо ри для ніг. Пта хи відда ва ли ся йо му мовч ки, лиш за ки да ючи го ло ви і ши ро ко роз зяв ля ючи дзьоби, лед ве стри му ючись, щоб не по чу ли їхні самці. А ті не на виділи орніто ло га, який ко хав птахів, - орніто лог завж ди хо див у ото ченні нер во вої зграй ки пта ши них самців, які вик ри ку ва ли не людськи ми го ло са ми. Ко ханці моїх ко ха нок, - на зи вав їх орнітофіл іронічно.
Згодом орнітофілія відійшла, а прий шла філо софія. Точніше - один трак тат Вітґенштай на. Ко лишній орніто лог знав йо го на пам’ять, постійно розмірко ву ючи над тим, яку циф ру до реч но про ци ту ва ти в цій си ту ації.
59. То му, ко ли орніто лог вик ли кав ся пильну ва ти бар, за ки Се бас тян во юва ти ме з оку пан та ми, він по пе ре див то го, що сиґна ли, на які тре ба зва жа ти при по вер ненні, по да ва ти ме пта ха ми і Вітґенштай ном. Щоб їх уда ло ся роз шиф ру ва ти, по да ру вав ста ро му Беді зо шит з пе ре пи са ним від ру ки логіко-філо софським трак та том. Нап рик лад, ре чен ня «щось мо же бу ти чи не бу ти подією, а все реш та ли ши тись та ким, як є» пе ре да ва ло ся би пташ кою од но го ви ду, дво ма - іншо го й однією ще іншо го (один два один). Про що та ке ре чен ня ма ло сиґналізу ва ти - слід бу ло вирішу ва ти са мо му Се бас тя нові. При най мні те, що Се бас тян оцінив шість чо ти ри один як усе доб ре, ви яви ло ся пра вильним.
60. Орнітофіл був, на пев но, най частішим відвіду ва чем Се бас тя но во го ба ру. Хоч за п’ять воєнних років у ав то бусі по бу ва ли ти сячі най різно манітніших клієнтів. Се ред них кілька сот - постійних.
Бар функціону вав ду же прос то. Се бас тян їхав ав то бу сом, за ки йо го хтось не спи няв. Охо чий за хо див до ба ру, і во ни їха ли далі. Як що ж той не хотів ніку ди їха ти, Се бас тян з’їжджав з до ро ги, і бар пев ний час пра цю вав на од но му місці.
Деякі клієнти мог ли тиж ня ми їзди ти в барі без жод ної ме ти.
Дехто заїжджав за да ле ко, і Се бас тян му сив вер та ти ся.
Часом бар на дов го зат ри му ва ли в яко мусь селі.
Бувало, що нес подіва но до во ди ло ся зби ра ти ся і ку дись мча ти.
Можна бу ло до мо ви ти ся про приїзд ба ру на пев ний час.
І так далі, і так далі.
61. Се бас тян ус ти гав про ва ди ти ав то бус, обс лу го ву ва ти клієнтів і ви хо ву ва ти Ан ну. Пе ред кож ним містеч ком він зу пи няв ся і йшов до нього сам, що би - за ста рою снай перською звич кою - по пе редньо досліди ти місто. Крім то го, він му сив вис лу хо ву ва ти різні історії, щоб пе ре повісти щось від ко гось десь ко мусь. Ця ус на пош та настільки втом лю ва ла Се бас тя на, що він уже не міг зга да ти, що, де, ко ли і з ким відбу ва ло ся. Він їздив епо сом, не тор ка ючись до нього.
62. Єди не, про що він го во рив з клієнта ми цілком усвідом ле но, бу ли своєрідні взаємні сповіді, поз бав лені ви шу ка ної стилісти ки, але надз ви чай но ба гаті сю же та ми - хто що лю бить і не лю бить, що ко му по до бається і не по до бається, сма кує чи ні.
Себастян ува жав такі роз мо ви підста во вим ка те хиз мом, обов’язко вим пер шим рівнем кож но го співісну ван ня.
Тож, зустріча ючи будь-яко го гос тя вже вдру ге, він доб ре знав - до чо го той звик, а що мож на зап ро по ну ва ти спро бу ва ти.
63. Най більше лю би ли бар у відда ле них се лах, де жи ло ма ло лю дей і ма ло що відбу ва ло ся.
У роз по ряд женні кож но го меш кан ця та ко го се ла бу ло всього-на-всього кілька влас них історій. Кож ну з них він без ко неч ну кількість разів оповідав усім, ко го знав, так са мо, як во ни оповіда ли кілька своїх. Та ким чи ном цир ку лю ва ло па ру незмінних сю жетів, які важ ко бу ло розділи ти на пе ре житі і по чуті.
Приїзд ав то бу са з нез най оми ми па са жи ра ми да вав мож ливість при лу чи ти ся до чо гось іншо го. І по-но во му вик лас ти своє, яке, ви ри ва ючись із за ча ро ва но го ко ла слу хачів, зно ву на бу ва ло ва ги.
64. Цікаві речі трап ля ли ся іноді, ко ли схо ди ли ся знай омі і їхні знай омі, го во ри ли про знай омих і оповіда ли історії про знай омих знай омих, по чуті від знай омих.
Не раз бу ва ло та ке, що хтось міг вис лу ха ти від нез най омої лю ди ни ди во виж ну історію, яка ви яв ля ла ся про нього са мо го.
Або: час то го во ри ло ся про ко гось при од но му столі, не підоз рю ючи, що той хтось си дить при сусідньому.
65. Один час так постійно бу ло із Се ве ри ном. Усі го во ри ли про те, як він завів чу жи нецьких ту ристів у го ри до чу дер нацьких грибів, як ту рис ти втра ти ли глузд, а Се ве рин осліп, але вивів-та ки ту ристів до лю дей. Цю історію по-різно му роз ка зу ва ли ба га то разів.
Ніхто не знав, що Се ве рин жив тоді у Се бас тя на і весь час пе ре бу вав у ав то бусі. Доб ре, що не чув усіх тих не би лиць, бо зак ла дав у ву ха і ніс ва ту, на мо че ну джи ном - аби ос та точ но розс мок та ла ся пух ли на в моз ку, яку він не схотів да ти виріза ти мо лод шо му Мли нарсько му.
Багато всіля ких леґенд про се бе до во ди ло ся вис лу хо ву ва ти орніто ло гові, кот ро го в барі вва жа ли мандрівним філо со фом - з ча сом він, пе ре повіда ючи і пе ре повіда ючи трак тат, пе рес тав зга ду ва ти Вітґенштай на.
66. Хи мернішою від орнітофіла бу ла, мо же, доч ка Па пи Римсько го. Ніхто не міг зна ти - прав да це чи ні, але те, що во на так ка за ла, - прав да. Зреш тою, з нею ніхто не зби рав ся спе ре ча ти ся - всі бу ли раді ба чи ти не мож ли ве.
Дочка Па пи Римсько го пи са ла п’яні п’єси. При най мні так во на наз ва ла свою письмен ницьку ме то ду.
Їй якось наб рид ло ми ри ти ся з тим, що більшість ціка во го відбу вається тоді, ко ли во на п’яна, - най важ ливіші роз повіді, най до тепніші жар ти, най афо рис тичніші дум ки, най ориґінальніші ідеї, най па ра док сальніші розв’язки най бо лючіших проб лем. І біда по ля гає в то му, - відчу ла во на, - що все це за хви лю не мож ли во при га да ти. То му доч ка Па пи Римсько го по ча ла на пи ва ти ся з олівцем у руці, за пи су ючи кож не ска за не і по чу те сло во. Ди наміка її п’єс ду же за ле жа ла від ви пи то го. Ча сом ближ че до кінця ак то ри го во ри ли аб со лют но нез ро зумілі речі. Ба більше, доч ка Па пи Римсько го впро ва ди ла ще один екс пе ри мент - ре мар ки точ но вка зу ва ли кількість і ґату нок на пою, і ав тор ка ви ма га ла, щоб ак то ри пи ли це на сцені за хо дом п’єси. Нічо го див но го, що трап ля ли ся цікаві імпровізації, які за во ди ли дію в нес подівані да ле кості.
Автобус Се бас тя на на кілька років став її твор чою ла бо ра торією, кабіне том, май стер нею і жит лом.
67. У 1942 році донька Па пи Римсько го зібра ла ся пи са ти п’єсу про ци ганських дітей, які втек ли з та бо ру, й угорських жан дармів, котрі їх роз шу ку ють. Жан дар ми до хо дять вис нов ку, що дітей мо же ви чис ли ти ди ти на, яка уяв ляє собі, як діти ду ма ють і по во дяться, і кли чуть на до по мо гу дівчин ку де тек ти ва. Дівчин ка зна хо дить ци ган чат, хоч і не ду же лег ко - йдеться про іншість культур і цивілізацій (насп равді дітям зустрівся ста рий Бе да, він про во зив їх у своєму пан цер ни кові до кінця війни).
Восьмирічна Ан на бу ла потрібна для вив чен ня ди тя чої мо ви. Доч ка Па пи Римсько го на поїла її підступ ним со лод ким мо ло дим ви ном.
Коли Ан на відіспа ла ся і прот ве резіла, то так роз повіла та тові про щеп лен ня яб лунь, гру шок, пер сиків і че ре шень, що Се бас тян повірив - во на бу ла все ре дині де рев і пла ва ла со ком по су ди нах.
68. Відтоді Неп рості час від ча су пе ре да ва ли Се бас тя нові сиґаре ти, які не мож на бу ло ску рю ва ти.
На внутрішньому боці сиґарет ної бібул ки Неп рості ри су ва ли схе му, за якою Ан на ма ла знай ти те чи інше де ре во і над ще пи ти йо го пев ним жив цем.
Вони їзди ли у вка зані місця ба ром.
69. Вза галі їзди ти ав то бу сом бу ло ду же приємно. В ньому доб ре пи ло ся і гар но го во ри ло ся, з нього да ле ко ба чи ло ся, ним якось ми на ло ся всі не без пе ки - всти га ло ся тро хи швид ше або щас ли во запізню ва ло ся.
Не шко ди ло, що час то бра ку ва ло їжі, що взим ку сто яло ся в за ме тах і пек ли ру ки від мит тя на чин ня у сту деній воді, а піся ло ся прос то в сніг за две ри ма, що влітку бу ва ло так га ря че, аж до во ди ло ся постійно на мо чу ва ти одяг у балії з дощівкою, а но ча ми, ко ли ста ва ло про хо лодніше, зда ва ло ся, що над ворі без пе рерв но па де дощ - у вікна до би ва ли ся рої ко мах, що тре ба бу ло за дур но поїти поліцію й офіцерів.
70. Во се ни 1944 ро ку ав то бус до ве ло ся по ки ну ти в Краснішорі.
Того ж дня Се бас тян і Ан на сто пом доїха ли до Кенініґсфельда - їх узя ли на ра ми се ля ни, що хо ди ли до Те рес ви по за ли шені німця ми ве ло си пе ди.
71. Се бас тян міг лег ко по би ти тих трьох під шевською май стер нею у Кенініґсфельді без ніякої зброї. Навіть без па лиці (па ли цю бу ло би не важ ко роз до бу ти, бо де ре ва, на си чені во дою, ста ли м’яки ми - по ра, ко ли всю ди пе ре мог ли во да і зе лень).
Себастян ще з війська знав, як мож на по калічи ти го ли ми ру ка ми. А в Аф риці він ще й брав участь у до волі те ат ральних зма гах - бо ях з озб роєни ми но жем, ши лом, брит вою або кас те том во яка ми (доб ре, що в ме не є Аф ри ка, - по ду мав Се бас тян, - завж ди собі мож на по яс ни ти по ход жен ня ба гатьох влас них особ ли вос тей).
72. Він збли жав ся до трьох і ви раз но ба чив зла мані ко рот ким пря мим уда ром вип рос та них пальців хрящі гор тані пер шо го, потріскані від бічно го ліво го уда ру відкри тою до ло нею су ди ни на скроні дру го го, ви биті пра вою п’ятою коліно, а пра вим ліктем ще ле пу третього.
Але би ти ся не мав пра ва.
73. Би ти ся оз на ча ло пов би ва ти, пов би ва ти - зна чить втіка ти і ціле жит тя пе ре хо ву ва ти ся. А вдо ма че кає Ан на.
Себастян підійшов пер ший, пам’ята ючи, що пе ре довсім му сить постійно пам’ята ти бе рег ти жит тя, і встиг привіта ти ся пе ред тим, як троє на ки ну ли ся на нього (ще більше підстав ля ючи гор тані, ви лиці, коліна, ще ле пи і со нячні сплетіння), зв’яза ли, за ки ну ли в ку зов сту де бе ке ра і поїха ли в той бік, звідки Се бас тян щой но йшов.
74. Що з нього мо жуть ви би ти на до питі?
На до питі ви пи ту ють таємниці, а не ви ну.
Вина (чо ловік січо вої стрільчи хи, сер жант іно зем но го леґіону, участь у ко лоніальних війнах, зять відо мо го де ка ден та, гре ко-ка то лик, ук раїнець, кон так ти з націоналіста ми, сіоніста ми, ан ти семіта ми, біли ми і чор ни ми ра сис та ми, анархіста ми, троцькіста ми, мо нархіста ми, іно зем ни ми жур наліста ми, плас ту на ми, мо на ха ми, офіце ра ми, уря дов ця ми, пар ла мен та ря ми, дип ло ма та ми, орнітофіла ми, нар ко ма на ми, ро ди ча ми ва ти канської верхівки, най ма ни ми вбив ця ми, вбивст во трьох най ма них убивць (одно го не пов нолітнього), снай пер, не за реєстро ва на зброя, за бо ро нені книж ки, га шиш, дру га дру жи на - донька, пе дофілія, дрібне підприємницт во, при ват на власність, не леґальний пе рехід кор донів, зна харст во, місце вий меш ка нець, пе ре бу ван ня на оку по ваній те ри торії, участь у подіях на За кар патті 1938 - 1939 років, шпи гунст во, са бо таж, по ру шен ня пас порт но го ре жи му, спри ян ня націоналістич но му підпіллю, про жи ван ня у при кор донній зоні, не леґальна пси хо те ра пев тич на прак ти ка, фрой дизм, мор ганізм-вай сманізм, ніцше анст во, вітґенштай нізація, відступ від прин ципів соц ре алізму в ху дожній роз повіді, кри ти канст во, схи лян ня пе ред За хо дом, па цифізм, напівлем ко, опір предс тав ни кам вла ди, не участь у ви бо рах до Вер хов ної Ра ди, уник нен ня Все со юз но го пе ре пи су на се лен ня, неп ра цев лаш то ваність, по бу то ве пи яцт во, нет ру дові до хо ди, пе ре хо ву ван ня зло чинців, по га но ди виться, уваж но слу хає, ба га то пам’ятає, за ба га то го во рить) їх не ціка вить, бо не є таємни цею.
Жити без таємниць, ка зав Фран циск.
Таємниць він не знає.
Що він знає?
Він знає ти сячі місць і слів.
Що він пам’ятає?
Він пам’ятає ти сячі місць і слів.
Що він за бу ває?
Він за бу ває ти сячі місць і слів.
Що він зга дує?
Він зга дує ти сячі місць і слів.
Що він ви га дує?
Він ви га дує ти сячі місць і слів.
Що він роз ка зує?
Він роз ка зує ти сячі місць і слів.
Що він вив чає?
Він вив чає ти сячі місць і слів.
Що він лю бить?
Він лю бить ти сячі місць і слів.
Що він ви би рає?
Він ви би рає ти сячі місць і слів.
Що він не ви би рає?
Він не ви би рає ти сячі місць і слів.
Що він уміє?
Він уміє ба чи ти, зна ти, лю би ти, пам’ята ти, за бу ва ти, зга ду ва ти, ви га ду ва ти, роз ка зу ва ти, ви би ра ти, не ви би ра ти ти сячі місць і слів.
Що він ро бить?
Любить, ба чить, вив чає, знає, пам’ятає, роз ка зує, за бу ває, зга дує, ви би рає, ви га дує, не ви би рає ти сячі місць і слів.
Що він хо че?
Бачити, вив ча ти, зна ти, лю би ти, пам’ята ти, за бу ва ти, роз ка зу ва ти, зга ду ва ти, ро би ти, ви га ду ва ти, ви би ра ти, не ви би ра ти ти сячі місць і слів.
Що він мо же?
Бачити, вив ча ти, лю би ти, зна ти, ви га ду ва ти, не ви би ра ти, за бу ва ти, зга ду ва ти, ви би ра ти, пам’ята ти, роз ка зу ва ти, ро би ти, хотіти ти сячі місць і слів.
Що тоді є таємни цею?
Як і для чо го він ба чить, лю бить, пам’ятає, роз ка зує, знає, хо че, мо же, вміє, ро бить, за бу ває, не ви би рає, зга дує, ви га дує, ви би рає ти сячі місць і слів.
Як і для чо го є ти сячі місць і слів, які ба читься, вив чається, знається, пам’ятається, за бу вається, зга дується, ви би рається, лю биться, хо четься, мо жеться, вміється, ви га дується, не ви би рається.
А це вже не йо го таємни ця.
Він мо же спокійно йти на до пит. Хо ча бо лю не уник ну ти, як що не знаєш хо ча б якоїсь таємниці, але не ма пот ре би йо го зно си ти - сам якось про ми не.
75. До ро гою Се бас тян пе ре тис нув собі сонні ар терії, щоб ще тро хи пос па ти пе ред до пи том. Спа ти - ви дов жу ва ти час на півжит тя.
Його лед ве док ли ка ли ся на до пит.
76. Най пер ше зап ро по ну ва ли за ку ри ти. Він узяв три чи чо ти ри сиґаре ти з цілої пач ки ленд-лізівсько го ке ме ла.
Про сиґаре ти на по то му тре ба ду ма ти навіть тоді, ко ли во ни яки мось ди вом з’явля ються те пер, сиґаре ти - най кра щий до каз то го, що все закінчується (Се бас тян знав од но го пе ре ко на но го фа шис та, який здав ся аме ри кан цям у по лон то му, що там щод ня да ва ли сиґаре ти).
77. Тоді привіта ли ся, наз ва ли ся фолькло рис та ми, ка за ли при го ту ва ти ся до три ва лої роз мо ви і зак ли ка ли бу ти щи рим.
Себастян вирішив нічо го навіть не зга ду ва ти про те, що поспішає до Ан ни. Це мо же вик ли ка ти охо ту прот ри ма ти йо го як най дов ше.
А що до щи рості, то він знав один не по га ний спосіб. У баї, як і в пес то щах, усе за ле жить від рит му. Як що взя ти фальши вий ритм, то яка мо же бу ти щирість. Пра вильні ре чен ня ні до чо го не при ве дуть. Він вирішив спро бу ва ти та кий стан дарт - шість ко рот ких, од не дов ге, од не ду же ко рот ке зни зу вго ру, од не ду же дов ге з обер том по спіралі і два ко роткі не повні впра во.
Себастян так наст роївся, аж чув свій го лос, не по чав ши го во ри ти. І той го лос йо му по до бав ся.
Врешті ще не бу ло ви пад ку, ко ли б він не зміг пе ре тис ну ти ко гось бесідою.
78. Се бас тян чо мусь на га дав собі оповідь од но го з рас та манів про те, що сеґедська На наш ка має в Сеґеді ма леньку при ват ну тюр му, в якій три має ви пад ко вих лю дей, ув’язне них для то го, щоб роз ка зу ва ти На нашці всілякі бай ки.
79. Ко ли Се бас тя на че рез па ру го дин відпус ти ли і він зно ву йшов до Мок рої че рез Кенініґсфельд і спішив до Ан ни, то ніяк не міг вро зуміти - чо му все так лег ко і без болісно відбу ло ся. Чи то му, що відра зу ска зав фолькло рис там, де шу ка ти Дов бу шеві скар би (про різні цінності вар то приз на ва ти ся швид ше, ніж поч нуться тор ту ри - вчив він Ан ну), чи він мав рацію, і на ма ган ня по ро зуміння різни ми мо ва ми справді є піком бут тя. Хоч мог ло бу ти навіть простіше: або ті лю ди дійсно бу ли фолькло рис та ми, або поміг фальши вий ритм. Мож ли во, і те, і те.
80. Він прий шов до до му аж нас туп но го ран ку.
Анна ду же дов го спа ла, бо зас ну ла пе ред са мим йо го при хо дом. Се бас тян не знімав з неї навіть че ре виків, щоб не роз бу ди ти, сидів по руч і че кав, по ки во на так гар но спа ла.
Сир та ки зас мердівся, він вис ма жу вав йо го з кми ном, а во на гріла на вогні з м’яких, бо мок рих, га луз учо раш ню зу пу - хліб, ци бу лю, за ячу ка пус ту і су шені на де реві вишні на мо чи ти у сли во виці, ва ри ти у воді зі сме та ною, до да ти олії, солі, пап ри ки, по на ли ва ти в мис ки, в кож ну порцію ливк ну ти ве ли ку лож ку горілки і їсти, по ки ду же га ря че (Опріч обов’язко вих склад ників, Ан на вто пи ла в зупі весь сма же ний сир).
Потім Се бас тян роз ка зу вав, що нічо го дивнішо го ніко ли не чув.
Якщо за мапою (леґенда)
Написаний у Па рижі в 1976 році блис ку чий істо рич ний есей Ан ни Се бастіані про пси хо логію хрис ти янсько го му че ницт ва «Безвідповідальна послідовність щільна» має та кий лірич ний епіграф: «Що то при хо ди ли святі, дізнаєшся че рез століття. Тодіаска, 1951».
Правдоподібно, ця фра за є ав тобіографічною і сто сується зустрічі Ан ни з май бутніми му че ни ка ми ка та комб ної Ук раїнської гре ко-ка то лицької церк ви на горі Тодіаска. Су дя чи з місця і ча су, йдеться про по до рож Ан ни і Се бас тя на з Мок рої до Ялівця.
Якщо це дійсно так, то найімовірніший марш рут по до рожі виг ля дав так:
Дойче Мок ра - Руська Мок ра - Кенініґсфельд - Свідо ва - Берліаска - Підпу ла - Тодіаска - Близ ни ця (п’ять ос танніх - го ри на Сви довці) - Ква си - Менчіл - Ше шул - Ялівець.
Сім
1. Бу ло так хо лод но, що не мож на бу ло зня ти із се бе хо ча б ко жу хи.
2. Си дя чи на кам’яній підлозі по рожньої кімна ти, во ни лю би ли ся так прос то, що Анні зда ло ся, ніби во на роз па ла ся на ба га то час тин, кож на з яких ко хається із Се бас тя ном.
3. А він відчу вав, що нав чив ся літа ти, хоч ро зумів, що це від то го, що - в Ялівці.
4. Хо лод не міг про тис ну ти ся в роз щеп лені щіли ни одя гу, бо на зустріч йо му ви ри ва ла ся га рячінь з особ ли вим прис ма ком ню хо вої га лю ци нації.
5. Го лов не - не спіши ти ви хо ди ти, ко ли ніщо не три має і мож на по го во ри ти.
6. Як що так - ти та ка ве ли ка, а насп равді - ма ленька.
7. Те бе так ба га то і так за ма ло.
8. Так доб ре світові, і світ теж доб рий.
9. Хоч у тобі світ ліпший, ніж по за то бою.
10. Най більше хо чу тор ка ти ся сво го вагітно го жи во та ра зом з то бою.
11. Як що в те бе бу де ко лись інший чо ловік, то він за ги не че рез те, що ма ти ме над то гар ну жінку.
12. Не го во ри зі мною та ки ми інто націями - так го во рять, ко ли зак ри то, ко ли не мо жеш до бу ти ся.
13. Я гар на тоді, ко ли ти про це мені роз ка зуєш.
14. Ан на задріма ла, си дя чи на Се бас тяні, впер шись чо лом у пле че, і він му сив так сидіти, хоч ду же хотіло ся розігну ти ся і ляг ти.
15. Як і з по пе редніми Ан на ми, з цією завж ди бу ло так, як пер ший раз у світі.
16. По то му по Ан ну прий шов ста рий Бе да. З Неп рос ти ми нічо го не ста ло ся. Сю же ти не мо жуть закінчу ва ти ся. Во ни виріши ли їха ти ку дись світ за очі і че ка ють на неї в пан цер ни ку. Ан на ста ла стра шен но сум на. Се бас тян ска зав, що ніко му її не віддасть. Во на ви пи ла ба га то джи ну і зап ла ка ла. Бе да прий шов ще раз. Се бас тян виг нав йо го і ки нув у вікно ґра на ту. Ан на на пи ла ся і по ча ла розмірко ву ва ти вго лос про їхню ро ди ну. Се бас тян упер ше зро зумів, що во на сприй має все цілком інак ше, ніж він. Во на пла ка ла і на ма га ла ся поцілу ва ти йо го в ру ки. Він не да вав, во на пе рес та ла пла ка ти і спокійно поп ро си ла доз во лу поцілу ва ти кож ну ру ку по ра зові. Се бас тян доз во лив, і во на зро би ла те, що хотіла. Дру гу цілу ва ла ду же дов го. Він му сив заб ра ти ру ку, щоб ки ну ти ще од ну ґра на ту. Ан на ска за ла, що він ро бить для неї за ба га то. І пішла до две рей. Се бас тян не міг цього зро зуміти. Пам’ятаєш, ми го во ри ли? Во на обер ну ла ся, але не спи ня ла ся - вий шла зад ку ючи. Се бас тян зро бив який сь та кий жест, що Ан на, ко ли бу ла вже біля пан цер ни ка, не втри ма ла ся і спро бу ва ла йо го пов то ри ти са ма до се бе, ніби ста ла Се бас тя но вим біогра фом. Ціка во, що ро бить цієї миті та то. Шу кан ня ціка вості - най людськіша оз на ка, та то та ке ка зав. Так ка зав Се бас тян, що ка зав Франц.
17. Се бас тян не міг ні сидіти, ні йти, ні сто яти, ні ле жа ти.
18. У гли бині ле гень бу ло по рожньо.
19. Три ти сячі разів він по ду мав сло во Ан на.
20. Аж під вечір зміг щось ро би ти. До то го ж чо ти ри ро бо ти од но час но.
21. Пісяв на сніг.
22. При див ляв ся до де ре ва, на яко му якісь пта хи виг ля да ли, на че пе рес тиглі пло ди.
23. Об ма цу вав кінчи ком язи ка нез вич ний від охо лод жен ня рельєф піднебіння.
24. І мо лив ся за душі по мер лих, за які більше ніхто не міг по мо ли ти ся - за Фран ца, Лу ка ча, ста ро го Бе ду, фран цузько го інже не ра, Лоці, рас та манів, сліпо го вбив цю, йо го ди ти ну, орніто ло га, Ште фа на, На наш ку, пос ла Сте фа ни ка, пос ла Ла го динсько го, ху дож ни ка Тру ша, ху дож ни ка Пер фецько го, інструк то ра з ви жи ван ня, бос ня ка-капіта на, че та ря Пе ленсько го, сот ни ка Дідуш ка, сот ни ка Бук шо ва но го, пол ков ни ка Ко лодзінсько го, ге не ра ла Тар навсько го, своїх нег ри тя нок, Се ве ри на, мо лод шо го Мли нарсько го, доч ку Па пи Римсько го, Бре ма, Вітґенштай на, ци ганських тру бачів, Ан ну, Ан ну й Ан ну.
25. На яб лу нях у ко лишньому місько му са ду висіло ду же ба га то яб лук. Ніхто їх не зірвав і не поз ри ває. Ви тяг нув з ки шені яб лу ко, підібра не вчо ра. Вку сив, і до ро та пот ра пив дов гий Ан нин во ло сок.
26. Люб лю її, а не се бе, а во на є, завж ди десь є, та ка ж гар на. Доб ре хоч десь ко гось ма ти. Хо ча б для то го, щоб бу ло ко му роз ка за ти історію дня, який вар то за ра ди цього про жи ти.
27. На дру го му світі най звичніше по чу ва ються не воїни і не лікарі, не будівничі і не садівни ки, а оповідачі історій, баїльни ки.
28. З най ви що го де ре ва се ред тих, що Се бас тян по са див у 1914 році, піднес ли ся со ро ки і по летіли в тінь Пет ро са.
29. Се бас тян по ра ху вав - сім.
30. У зо шиті орніто ло га сім - про те, про що не мож на ска за ти, тре ба мов ча ти.
31. Се ред усіх до казів існу ван ня Бо га цей мо же вва жа ти ся най кра щим.
З ЦЬОГО МОЖНА ЗРОБИТИ КІЛЬКА ОПОВІДАНЬ
Дзядзьо Ми хась так доб ре ро бив печі і пив ниці, що після ареш ту ще цілий рік не міг піти по ета пу. Но воп ри булі офіце ри оку паційно го війська і таємної поліції об жи ва ли ся у містах, містеч ках і більших се лах. Во ни от ри му ва ли дер жавні по меш кан ня у по ни ще них війною ка ме ни цях і віллах. Їм тре ба бу ло под ба ти про по бут сім’ї, про відчут тя до маш ності і довічності. Ареш то ва ний май стер на ле жав їм. Дзяд зя за би ра ли на при ватні ро бо ти спо чат ку яремчівські, потім
надвірнянські упов но ва жені. Нічо го див но го. У кінці вісімде ся тих ми, сол да ти совєтської армії, так са мо ро би ли ре мон ти у по меш кан нях офіцерів. Врешті якась комісія з Києва ви яви ла, що за суд же ний та кий-то все ще чис литься за місце вим слідчим ізо ля то ром, хо ча йо му цілком ви ва же но приз на че но пе ре бу ва ти у східних об лас тях Ра дянсько го со юзу. Дзяд зя відра зу ж відпра ви ли до Станісла ва з приз на чен ням на пер ший поїзд до Сибіру. Знай омий дорівський
священик був єди ним, хто зумів за вез ти йо му міше чок су харів. Отець Го ло вацький не знав, що че рез кілька років во ни ста нуть ро ди ча ми, що у Читі дзядзьо од ру житься із сест рою жінки йо го бра та. І що всі во ни по вер нуться у Кар па ти. Пер ший поїзд до Сибіру був кримінальним. Дзяд зя вки ну ли у ва гон, і су харі відра зу опи ни лись у па ха на. Яс но, що тре ба бу ло пе ре ба за ри ти. Кримінальні не лю би ли політич них. Особ ли во тоді, ко ли один
політичний пот рап ляв у цілий ва гон кримінальних. Дзядзьо на томість не лю бив ро манів. Він го во рив ма ло, і більшість то го, що він го во рив, бу ла або жар та ми і ка лам бу ра ми, або стра шен но до зо ва ни ми фраґмен та ми влас но го досвіду, котрі з’явля ли ся як асоціації, що мог ли за ле жа ти ли ше від ду же пер со нальної логіки лан цю га. З-під язи ка він вий няв по ло вин ку жи лет ки і, ще три ма ючи ру ку біля губ, зро бив пальця ми той рух, який при му сив
невагомий шма ток сталі про летіти кілька метрів і заг ли би ти ся у до ща ну стіну як раз біля го ло ви па ха на. Аж тоді дзядзьо привітав ся з тим ча со вою ха тою так, як мав би віта ти ся ко лишній боєць штраф ба ту. Йо му відда ли су харі і пос ту пи ли ся місцем біля повітря. Поїзд ішов на владімірскій цент рал. Там йо го що ра зу зніма ли з поїзда, ви чис ля ючи якусь невідповідність. Ба га то діб він провів на бе тон них підло гах, зал ля тих во дою, у най леґендарніших етап них тюр мах. Од на з них бу ла навіть на ост рові, що дзяд зя ду же зве се ля ло. Зро зуміло, що дзядзьо не лю бив поліцаїв і міліціянтів. Як справжній май стер він ка зав, що за хотіти бу ти міліціянтом мо же тільки та кий, що не хо че нічо го справжнього ро би ти, але доб ре їсти. І ще му сить ма ти спеціальну лю бов до без бо рон но го бит тя людських тіл. Дзядзьо зовсім не ди ву вав ся, ко ли всі пе решіпту ва ли ся про да ле ко го сусіда, яко му, прав до подібно, відби ли нир ки в міліції десь нап рикінці
сімдесятих. Дзядзьо не над то знав ся на суспільних і дер жав них сис те мах, але вірив у сталість людської при ро ди. Ко ли хтось заст ре лив жінку, яка жи ла ще ближ че від лісу, ніж ми, дзядзьо вирішив зни щи ти свій фльоберт, який зберігав ся у таємній пив ничці під ха тою ще з трид ця тих років. Дільнич ний міліціянт по чав хо ди ти над то близько. Між на шою ха тою і до мом уби тої не бу ло жод них осель, ли ше по ле, го ро ди, са ди, яри і за рості шип ши ни. Небіжка
часто при хо ди ла до нас, во ни з дзяд зем сиділи ве чо ра ми на лавці під слив ка ми. Дзядзьо лю бив сво го фльобер та, але ро зумів, що нас тав час, ко ли руш ни ця, навіть зовсім чис та й унікально го калібру, по вин на бу ти зліквідо ва на, що би не бу ти знай де ною міліцією у хаті. Нам дзядзьо по да ру вав кілька де сят блис ку чих пат ронів. Під гор бом, на яко му на ша ха та і сад, бу ла залізнич на колія. Але ми вже тро хи ро зуміли ся на та ких ре чах і відійшли колією
досить да ле ко від ха ти. Тоді поск ла да ли пат ро ни на рей ку. Над’їхав вечірній рахівський, з вікон виг ля да ли па са жи ри. Шістде сят пат ронів при такій швид кості ство ри ли ефект пов но го шмай серівсько го маґази на. Ма шиніст за гальму вав, вис ко чив зі своєї кабіни і ско тив ся в яр. Поїзди і колія бу ли час ти ною на шо го що ден но го жит тя. Ко ли їха ли ван тажні, тряс ла ся ха та. Особ ли во це відчу ва ло ся вночі, ліжко
вібрувало, як при се редньому зем лет русі. На стри ху до да вав ся ще один бал. Ко ли справді став ся зем лет рус десь у вісімде сят пер шо му, на ша сім’я бу ла єди ною з кілька по вер хо вої ка ме ниці у Франківську, кот ра ніяк не зреаґува ла на тря сен ня. Сусіди у піжа мах, з пас пор та ми й ощад ни ми книж ка ми сто яли на се ре дині ву лиці і з жа лем ди ви ли ся на наші вікна. Дзядзьо тим ча сом сту кав яки мось па ти ком у сте лю, бо ду мав, що там тешні діти їздять се ред ночі на ро вері, а
мама пи та ла ся у бра та, на що він тря се ліжком. Ли ше те та Міра, яка спа ла у своїй кімнаті у вузькій щілині між сто са ми кни жок, бу ла впев не на, що ста неться те, чо го во на завж ди бо яла ся, про що час то ду ма ла - ко лись бу де тря сен ня землі і її за ва лить книж ка ми. А то му навіть не на ма га ла ся вий ти з кімна ти. Пе ре довсім во на ціну ва ла свою не за лежність від інших лю дей, навіть най ближ чих. Не на виділа по да рунків на уро ди ни. До її кімна ти не мож на
було ніко му за хо ди ти. Двері во на завж ди за ми ка ла на ключ. Її кімна та бу ла за реєстро ва на як ок ре ма квар ти ра. Навіть свя тий Ми ко лай за ли шав свої ман да рин ки для те ти Міри у тор бинці, прив’язаній до клям ки її по кою. Дзядзьо Ми хась, між іншим, не знав ба гатьох су час них най простіших слів. На кімна ту він міг ска за ти покій або ком на та, але не кімна та. Про сте лю - суфіт або по то лок. Те ту Міру це нер ву ва ло. Її ба га то чо го нер ву ва ло у дзяд зеві. Але во на
визнавала, що - поп ри відсутність освіти - він є надз ви чай но інтеліґентним. Прос то во ни обоє бу ли над то впер ти ми і сильни ми, що би мог ти лагідно сприй ма ти од не од но го. І над то іронічни ми, що би не ба чи ти в собі на пад ни ка і жерт ву од но час но. У них був спільний духівник. Отець док тор Ла ба у двад ця тих був духівни ком у гімназії сес тер-ва силіянок, де вчи ла ся те та Міра, а в со ро ко вих - у дивізії «Га ли чи на», де слу жив дзядзьо Ми хась. Те та Міра не лю би ла
свого ра дянсько го пас пор та, бо у графі «мес то рождєнія» бу ло за пи са но - Скрен тон, США. Те та Міра прив чи ла нас з бра том до ґрей пф рутів. Ще у ті ча си, ко ли їх щой но по ча ли екс пор ту ва ти з Ку би, і ни ми бу ли за пов нені ово чеві крам ниці, і всі вва жа ли їх яко юсь ги до тою у порівнянні з дефіцит ни ми по ма ран ча ми і ман да ри на ми. Ще в ово че вих крам ни цях про да ва ли ду же по га ну ква ше ну ка пус ту. Її зіпсутість на ма га ли ся пе ре би ти лав ро вим лис тям. Те та Міра бу ла
сестрою мо го діда Бог да на, ма ми но го та та. Дідо по мер кілька років пе ред моїм на род жен ням. Дру гий дідо - та то та та - за ги нув за кілька місяців до на род жен ня та та. То му дзядзьо Ми хась був моїм єди ним ре альним діду сем. Во ни поз най оми ли ся з баб цею у Читі. Та тові бу ло три над цять років, він звик опіку ва ти ся своєю ма мою сам, то му спо чат ку ак тив но пе реш код жав будь-яко му збли жен ню. Та та бра ли прос то у школі. Во ни тоді жи ли в
Моршині. До кла су ввійшли озб роєні ен ка ве дис ти й за ареш ту ва ли де ся тилітнього хлоп ця. У Читі він зійшов ся з ур ка ми. Яко гось ро ку в їхньому класі ста ло на шість хлопців мен ше - троє за ги ну ли у по но жов щині, а інших трьох при су ди ли до розстрілу за чис ленні роз бої з убивст ва ми. Іноді чи тинські ур ки прог ра ва ли у кар ти чиєсь жит тя. Скажімо, чет вер тий ряд, дев’яте місце у кіно те атрі «Спар так» під час се ан су на чо тир над ця ту
двадцять. Той, хто прог рав, му сив за ко ло ти ви пад ко во го гля да ча, що опи нив ся у цей час у цьому місці. Дзядзьо зумів ви тяг ну ти та та з ву лич ної бан ди, і та то йо го виз нав. Та то по чав серй оз но зай ма ти ся кла сич ною бо ротьбою, ви пи лю ван ням лоб зи ком і ре мон том го дин ників. Хо ча за звич кою не пе рес та вав но си ти кас тет. Дзядзьо пе ре ко ну вав йо го, що жо лудь на ба га то кра щий, бо ним не мож на ніко го по калічи ти. Жо лудь - це ме та ле ва ку ля,
яка за тис кається у ку лаці. Во на не так до дає ва ги уда рові, як фор мує най ефек тивнішу струк ту ру са мо го ку ла ка. Вже у вісімде ся тих та то час то хо див нічним містом, три ма ючи про вся кий ви па док у руці шкіря ний фут ляр із ба гатьма клю ча ми. Йо го чи тинський кас тет я знай шов кілька років то му. Вки нув до ки шені і пішов по хліб. До ро гою не втри мав ся і вдяг нув йо го на ру ку, не вий ма ючи з ки шені. Чо ти ри дірки бу ли роз ра хо вані на тонші пальці. Сто ячи у черзі, я
ніяк не міг зня ти кас те та. Та кож не міг ви тяг ну ти ру ку з ки шені, не міг ви до бу ти гроші. Му сив вий ти з чер ги в ос тан ню мить. Іншим ра зом ми відпро вад жу ва ли ко гось до нічо го поїзда. Цілим то ва рист вом до пи ва ли ос танні пляш ки на вок залі, чо мусь між дво ма ван таж ни ми поїзда ми на за пас них коліях. Ми хотіли, що би все бу ло як най тихіше, як най по рядніше. Пляш ки сто яли на ни зенько му стовп чи кові, з кот ро го світи ла си ня лам па. Ми не сподіва ли ся, що то го
року бу ло так ба га то крадіжок з то вар них ва гонів. Ви яв ляється, всю те ри торію станції до сить доб ре пильну ва ли. Рап том з усіх боків надбігло ба га то міліціянтів. Біжу чи, во ни ди вацько при тис ка ли фу раж ки. Нас зат ри ма ли і під кон воєм по ве ли до відділка. У ки шені мо го зи мо во го пла ща був кас тет. Я хотів йо го звідти заб ра ти, але міліціянт вхо пив ме не за ру ку і за бо ро нив ко рис ту ва ти ся ки ше ня ми. Я зап ро по ну вав йо му по ку ри ти доб рих сиґарет,
якраз мав по да ро ва ну пач ку не зна но го у нас жи та ну. Офіцер по го див ся, бо до відділка бу ло ще да ле ко. Вий ма ючи пач ку, я му сив встиг ну ти прор ва ти ки ше ню і вки ну ти кас тет під підклад ку пла ща. У відділку нас об шу ка ли. Я ста ран но відхи ляв по ли, на ма га ючись не за че пи ти ніко го чи мось важ ким, що мо ту ля ло ся на рівні колін. Потім я ви ки нув йо го у ріку. Ніко ли ніко го не вда рив. Навіть то го омонівця, в яко го ми з при яте лем відібра ли ґумо ву па ли цю. Тоді
Франківськ був подібний на оку по ва не місто. Був ве ре сень, п’ятде ся тиріччя приєднан ня Західної Ук раїни до УРСР. Омонівці з Оде си пат ру лю ва ли всі цент ральні ву лиці. Хо ди ли по троє, з пса ми, ґумо ви ми па ли ця ми, ґазо ви ми ба ло на ми, кай дан ка ми. Та ко го ми ще не ба чи ли. Пат рулі пе ресліду ва ли всіх, у ко го бу ли знач ки з жов то-синіми або чер во но-чор ни ми пра по ра ми. Скінчи ло ся тим, що во ни по би ли на шо го то ва ри ша. Ко ли йо го шпи талізу ва ли,
омонівців заб ра ли, ря ту ючи від відповідальності. А сімнад ця то го ве рес ня ми но си ли чорні жа лобні пов’язки і світи ли свічки у тем них вікнах. Хоч на ше вікно важ ко бу ло зро би ти тем ним. Ми жи ли при го ловній ву лиці, і ґірлян ди свят ко вих ілюмінацій бу ли на тяг нуті як раз навп ро ти на ших вікон. Узим ку, ко ли підвікон ня, да хи, де ре ва й елект ричні дро ти об ли па ли снігом, гар но бу ло розс ло ни ти вікна і ди ви ти ся на особ ли ве ро же ве сяй во - ілюмінація якось
розчинялася у фак турі снігу. У Львові я ча сом но чу вав по ву лиці Руській. На ос танньому по версі ста рез ної ка ме ниці, тої, що при ля гає до Ус пенської церк ви, жи ла на ша ста ренька тітка, вдо ва пер шо го рек то ра ук раїнсько го таємно го універ си те ту. Ко ли во на хворіла, я за ли шав ся там на ніч. Ліжко лег ко вібру ва ло від трам ваїв, і час від ча су блис ка ли сині спа ла хи, за тис нені уще ли ною ву лиці. З іншо го вікна мож на бу ло ог ля да ти екс по на ти од но го за лу му зею меблів і
порцеляни. Якось ми хо ди ли ним з моїми ще ма ли ми тоді дітьми. Я по ди вив ся че рез вікно на вікон давнього по меш кан ня. Во но бу ло відчи не не, але по вер хом ви ще. Мож на бу ло по ба чи ти ту са му сте лю і зовсім іншу лам пу. У Франківську був та кий час, ко ли ми з най ближ чи ми од нок лас ни ка ми щод ня після шко ли кілька го дин хо ди ли містом. Нам бу ло по шістнад цять років. Чо мусь май же завж ди цвіли слив ки, груш ки і че решні. Ми бро ди ли міськи ми
подвір’ями і біга ли да ха ми над ціли ми квар та ла ми. Нес подіва но опи ни ли ся на стрімко му да хові, з яко го я по ба чив, що ро биться у нашій квар тирі. Я уяв ляв собі, що пе ре жи ва ють по мерлі, че ка ючи на нас. Після дахів ми завж ди ще тро хи фех ту ва ли у са ду му зич но го учи ли ща. Пе ре важ но три на три. Ча сом три на два. Ми ма ли там схо вок з рапіра ми. Біля му зич но го учи ли ща сто яла ста рез на од но по вер хо ва ве ли ка ха та, в якій
колись жив мій прадід Гнат. Він був го лов ним дя ком у Ста нис ла вові, ор ганіза то ром дяківсько го ру ху на Га ли чині і ре дак то ром ча со пи су «Дяківський Глас». Ще ви дав нот ку збірку «Напівник цер ков ний». Ма ли ми ми ба ви ли ся з бра том га рап ни ком прадіда. У тій хаті прадід про ва див дяківську шко лу. У вісімде ся тих там був підпільний мо нас тир сес тер-слу жеб ниць. Сест ра Віталія бу ла на шою да ле кою ро дич кою по лінії Ігнатія. В одній з кімнат сто яла
велика фісгар монія, прав до подібно, ли ши ла ся з часів дяківки. Сест ри при но си ли нам підпільно свя чені йор данську во ду, ве ли код ню пас ку і га лун ку. На Різдво во ни пек ли для нас ок ре мий пе рек ла да нець і маківник. Ми не виз на ва ли офіційної церк ви і ніко ли ту ди не хо ди ли. Хіба що пе ред свя та ми лю би ли по ди ви ти ся на вчи тельок і ком со мольців з усіх шкіл міста, які виг ля да ли свої учнів, три ма ючи на по го тові олівці і блок но ти. Ми завж ди приб лиз но зна ли,
хто з на ших учи телів без по се редньо співпра цює з КҐБ. Якось на Ве лик день Ан же ла знай шла у місті ан ти ра дянську ма ши но пис ну листівку. Во на при нес ла її до шко ли, вчи тельці історії, яка бу ла най лібе ральнішою і гра ла ся у справж ню друж бу учнів і вчи тельки. Ан же ла прос то хотіла, що би АПП (так ми на зи ва ли істо рич ку) по яс ни ла текст листівку. По ба чив ши щось та ке, на ша ми ла учи телька зміни ла ся на лиці і зап ро ва ди ла Ан же лу са ме до тієї за вуч ки, про
яку ми ду ма ли. Че рез вікна кла су ми ба чи ли, як за вуч ка тяг не за ру ку на шу од нок лас ни цю, іншою ру кою обе реж но три ма ючи вєщдок. Ан же ла по бу ва ла без по се редньо у го ловній кон торі по ву лиці Чекістів. З най ближ чи ми при яте ля ми ми по ча ли як раз пе ред тим го ту ва ти ся до пе ре во ро ту, який мав вивільни ти Західну Ук раїну від Ра дянсько го Со юзу. По чат ки підго тов ки по ля га ли у вив ченні досвіду спецс лужб усього світу - всього, що мог ло бу ти
доступним в СРСР. То му нам бу ло ду же див но - як мож на так неп ро фесійно па ли ти аґенту ру на ви пад ко во му епізоді з лівою листівкою. З АПП ми більше ні про що серй оз не не го во ри ли. Хіба про сталінські реп ресії всіля ких кончєних ге роїв гро ма дянської війни. То був ос танній рік жит тя дзяд зя Ми ха ся. У нього бу ла жах ли ва аст ма. Вже кілька років поспіль во ни з баб цею зи му ва ли у Франківську. Дзяд зеві бра ку ва ло повітря. Ча сом мої друзі втіка ли з на шо го до му,
не вит ри му ючи звуків йо го ди хан ня. Бу ла див на зи ма. Безсніжна і злос на. Ми що ве чо ра ми ли ла пи на шої киці. Во на ви ри ва ла ся, і на на ших ру ках ніко ли не зни ка ли тонкі візе рун ки гли бо ких под ря пин. Ки ця хо ди ла у пу дел ко з піском, постійно щось там загріба ла, а дзядзьо над то сильно відчу вав уночі за пах її не по ми тих лап. У дзяд зя стра шен но боліли крижі. На решті во ни зга да ли про хо лодні ка ла бані на бе тон них підло гах бурів. Ми ста ви ли йо му на спи ну якісь
магнітні плас ти ни. Тричі на день я на ти рав йо го га дю чою от ру тою. Потім дов го ню хав свої пальці, ледь стри му ючись від спо ку си спро бу ва ти їх по ли за ти. Всі до машні зо се ред жу ва ли ся в одній із кімнат, там, де мож на бу ло най сильніше на па ли ти у печі, там, де най мен ше теп ла ви ду вав вітер. А з бра том Юр ком ми при ду ма ли но ву роз ва гу - бокс ле жа чи. Я ро бив за пи си у дзяд зе во му що ден ни ку, що неділі всі ми пи ли на сніда нок ка као. Відра зу
після Но во го ро ку по ча ли по ка зу ва ти фран цузький серіал «Гра фи ня де Мон со ро». Са ме він по ма гав нам з Юр ком так-сяк пе ре бу ва ти за нят тя у му зичній школі. Усі вчи тельки пе рей ма ли ся серіалом. Ми ж на той час про чи та ли весь ба га то том ник Дю ма і мог ли роз повісти ба га то чо го, що не пот ра пи ло в ек ранізацію, - серіали бу ли тоді ско ро че ни ми версіями ро манів. Так за один тиж день з не до лу гих учнів фор тепіанно го кла су ми
перетворилися на еру до ва них і елеґантних братів - оповідачів світських історій. Уро ки в му зичній школі нам завж ди приз на ча ли на найпізніші го ди ни, бо ми жи ли навп ро ти. Ко лись у то му бу дин ку бу ла ре зи денція од но го із станіславських ра бинів. Дах був сконст руй ова ний так, що йо го мож на бу ло роз су ва ти. Та ким чи ном не тре ба бу ло ви хо ди ти з па ла ци ка у ті свя точні дні, ко ли му ситься тра пе зу ва ти під відкри тим не бом. А наш дах у
Делятині поп рос ту протікав. У ча си дощів на стри ху сто яли у склад ню що му по ряд ку де сят ки мид ниць, ми сок, бля ша нок від фар би і кон серв - за леж но від ве ли чи ни шпа ри. Кілька разів на день ми об хо ди ли всі ці по су ди ни, зли ва ючи дощівку до відра. До що вим був пе ре важ но який сь цілий місяць літа. Ча сом ка за ли, що ур ва ла ся хма ра. Тоді кам’яною до ро гою тек ла суцільна ріка, зми ва ючи на си па ний шу тер аж до ста рих кам’яних плит. Во да у кир ниці
не всти га ла профільтру ва ти ся і пах ла роз мо че ною тра вою. На ша го ра ста ва ла не дос туп ною, во да за пов ню ва ла всі підхо ди. Як тільки ви по год жу ва ло ся, ми лізли на дах і смо ли ли шпа ри. З да ху ха ти усі де ре ва і кущі виг ля да ли справжніми джунґля ми. Із за сек ре че ної зо ни між най ближ чи ми го ра ми виліта ли ви ни щу вачі. Над на шою ха тою во ни проліта ли ще так низько, що бу ло вид но кож ну де таль. Поїзди, які щось во зи ли на зо ну, виг ля да ли як па са жирські, але всі вікна бу ли зас ло нені фіран ка ми. У зоні бу ло три зо ни. У першій у різних май стер нях пра цю ва ли робітни ка ми де ля тинці з пев ним до пус ком. Дру га бу ла військо вим містеч ком зі своєю шко лою, крам ни ця ми, ву ли ця ми і ви со ки ми бу дин ка ми. Ма ма пра цю ва ла в об ласній ди тячій лікарні і зна ла, що діти із зо ни пос ту па ють з ад ре си Іва но-Франківськ, 17, ву ли ця Авіаційна. Сільські діти роз ка зу ва ли всілякі вимріяні чу де са - що там є трам вай,
басейн, зо опарк і цирк. Тре тя зо на бу ла най сек ретніша. Влас не звідти відстрілю ва ли ся ви ни щу вачі і ту ди заїжджа ли поїзди без мар ку ван ня. Хо ди ли чут ки, що там до бу ва ють уран. Аж пізніше ви яви ло ся, що в зоні бу ла од на із станцій стра тегічних ра кет. Ко лю чим дро том бу ло ото че но ще й ба га то лісу нав ко ло зо ни. Ми про ла зи ли че рез дріт і зби ра ли гри би. Ча сом тре ба бу ло хо ва ти ся від пат ру ля, який об хо див ого ро жу. Од но го ра зу ми пішли по гри би, як
завжди, ра но. Пе ре важ но вер та ли ся че рез кілька го дин, а тоді за да ле ко зай шли і хотіли піти ще далі. Під вечір над на ми по чав літа ти військо вий вер толіт. Ми за хоп ле но гра ли ся у на ших пар ти занів, за яки ми по лює авіація. Що ра зу, ко ли вер толіт зни жу вав ся і за хо див на близьке ко ло, ми мас ку ва ли ся се ред ялівців, потім пе ребіга ли схи лом далі і зно ву му си ли хо ва ти ся. Прий шли до до му пізно ввечір і дізна ли ся, що вер толіт дійсно шу кав нас - пе ре ля кані рідні
звернулися до військо вих, що діти не вер та ються з лісу. Відра зу за на шою ха тою по чи на ли ся ґорґанські ліси. Мож на бу ло, не ви хо дя чи до по се лень, пе рей ти аж на За кар пат тя. Че рез ба га то років я пра цю вав в інсти туті гірсько го лісницт ва і час то бу вав на за кар патській сто роні. В парі з ла бо ран том ми їзди ли у три валі відряд жен ня, ви ра хо ву ючи фор му лу скла ду різних лісо вих діля нок. Ма ли вже та ке на би те око, що, навіть їду чи в ав то бусі, не мог ли
нейтрально ди ви ти ся на при до рожні ліси - шість бук два яли ця один сме ре ка один вільха. Ми но чу ва ли у різних лісницт вах. Пе ре важ но у кімна тах для гос тей. В де яких місце вос тях це бу ли справжні розкішні при то ни для но менк ла ту ри. Завішані шкіра ми кімна ти пах ли чис тим де ре вом і бор де лем. Лісни ки го ду ва ли нас м’ясом, гри ба ми, ва ре ною кар топ лею, си ром і поїли са мо го ном. У Дов го му ми пішли ввечір на чеське пи во. Ви яви ло ся, що по пи ти спокійно
тут ду же важ ко. До нас відра зу підхо ди ли різні ци ган ки і про си ли кілька ковтків пи ва, во ни сіда ли по руч і тяг ну ли ся до гальби. У Чернівцях ми цілий тиж день ви пи су ва ли дані про столітні на сад жен ня із спеціальних книг в уп равлінні лісів. У жод но му барі, в жод но му ка фе, ні в од но му рес то рані не бу ло інак шої ка ви, крім роз чин ної. Ве чо ра ми ми пи ли у пер шо му нічно му барі. Бу ли у кир зо вих че ре ви ках, бре зен то вих курт ках і свет рах, на по ясі
телембалися мис ливські ножі, ма ли ба га то сиґарет, бо зби ра ли ся на той тиж день у го ри, а не до Чернівців, але го ра ми прой шов бу ран, і нам да ли інше зав дан ня. Ми навіть не ма ли пас портів, і нас не прий ня ли до го те лю. Ми поїха ли до універ си тетських гур то житків, за пи са ли ся на прий ом до ліка ря, все йо му роз повіли й от ри ма ли кімна ту в сту дентсько му са на торії-профілак торії на ос танньому по версі яко гось гур то жит ку. В нічно му барі ми бу ли
єдиними, хто го лос но го во рив ук раїнською і не мав білих шкар пе ток. Нас зап ро си ли до сто лу Кня зя. Князь по ду мав, що ми якісь ду же серй озні лю ди зі Льво ва, бо ли ше там нор мальні бан ди ти доз во ля ють собі не всти да ти ся ук раїнської. Ми обоє бу ли Та ра са ми, і Князь вва жав та ке звер тан ня чи мось та ким, як брат. Скінчи ло ся тим, що ми за хотіли по ди ви ти ся на нічне місто. Князь сам, без своїх лю дей, мав про вес ти нам ко ро теньку екс курсію. В яко мусь особ ли во
гарному се цесійно му подвір’ячку він поп ро сив доз во лу пе рей ти на ук раїнську. Що би щось собі зва ри ти, ми схо ди ли на нижчі по вер хи гур то жит ку до за гальної кухні. Ми хо ди ли кімна та ми у по шу ку па тельні, по рожньої па тельні. На томість пе ре ля кані сту ден ти пе ре ко ну ва ли взя ти собі все те, що во ни щой но на па тельнях підсма жи ли чи за туш ку ва ли. Ми відмов ля ли ся, і тоді нас кли ка ли до спільної ве чері. На ша ла бо ра торія вив ча ла при род не
лісовідновлення. Най кра ще при род не лісовіднов лен ня бу ло у Бе ре го меті. В інсти туті ми поп ра цю ва ли рік, доб ре поїздив ши кар патськи ми містеч ка ми і ліса ми, в яких ніко ли більше не до ве ло ся по бу ва ти, вив чив ши па ра лельний світ цілої ме режі лісництв і за пам’ятав ши ос но ви лісівницт ва. Але скла ло ся так, що пізніше нас нес подіва но зво ди ло ще і ще у зовсім інших сфе рах - ви роб ництві і про да жу ши пу чих вин, предс тав ництві
найпопулярнішого тиж не ви ка, ство ренні мод но го жур на лу, лов ленні фо релі. Са ме Та рас зап ро по ну вав мені бу ти жур налістом. Та рас не лю бив псів, го лубів, ма лих дітей і ци ганів. Під час відряд жень ми звик ли до ко феїно вих дра же. У Франківську тоді бу ло ду же су туж но з ка вою. У го лов них ка вар нях бу ла тільки зе ле на ка ва. Ден но го за па су вис та ча ло на пер ших півго ди ни. Ще пе ред відкрит тям біля ка ва рень ут во рю ва ла ся чер га. Та ке са ме діяло ся із мо ло ком.
Люди при хо ди ли під скле пи ще пе ред шос тою. Зи ма бу ла сніжною і мо роз ною. У містах еко но ми ли світло, і ву лиці не освічу ва ли ся. Темні чер ги се ред сніго вих за метів виг ля да ли ду же мальовни чо. Я при хо див щод ня у мо лоч ну чер гу, бо діти бу ли ма ле сенькі. Звідти йшов до ка во вої. Зе ле на ка ва за ли ша ла особ ливі пля ми на тарілоч ках. Ми ви хо ди ли з гор нят ка ми надвір, сіда ли на підвікон нях, бо все ре дині ще не доз во ля ли ку ри ти. Як раз тоді з’яви ли ся
дешеві аме ри канські си га ре ти у дос татній кількості. У бу феті сто ма то логічно го кор пу су ме дич но го інсти ту ту теж бу ла ка ва, для сту дентів і вик ла дачів. Ко ли приїхав Ан тоні Міро з Іспанії, ми з Іго рем по ве ли йо го са ме ту ди, бо на міську ка ву Міро запізнив ся. Ху дож ник потім ка зав, що це бу ла йо го най кра ща ка ва у житті - ми ввійшли у міську сто ма то логічну поліклініку, прой шли повз де сят ки спот во ре них бо лем і терпінням об лич, за две ри ма кабінетів гу ли
повільні бу ри, йшли поп ри плю вальниці з кри ва вою ва тою, че рез май стерні з гіпсо ви ми зліпка ми і шліфу вальни ми верс та та ми, че рез ав ди торії, пе ре хо ди ли схо да ми зі страш ни ми стінга зе та ми. У бу феті дійсно бу ла ка ва. Зе ле на ка ва з план тацій гро ма дянської війни у Ніка раґуа. У Франківську во на кош ту ва ла щод ня інак ше, у ме жах двох копійок. За леж но від пе реміщен ня лінії фрон ту. Як раз тоді у на шо му місті впер ше з’явив ся Джон.
Джон Сіддгарт га, мандрівний в’язень ноттінгемський - так Юр ко Анд ру хо вич наз вав йо го у прис вя ченій Джо нові «Пер верзії». Джо нові бу ло май же шістде сят. Більшість сво го жит тя він провів у тюр мах і манд рах. Був навіть у да лай-ла ми. І навіть пос лав йо го. До че кав шись осо бис то го прий ому, Джон зай шов до по кою. Зму че ний за день Да лай-ла ма за пи тав ся - отож, чо го тобі тре ба? Джон по чав істе ри ку - ю, факінґ ла ма, я при пер ся аж сю ди, ви че кав кілька
годин пе ред твоїми две ри ма, я прий шов до те бе дізна ти ся, чо го мені тре ба, а ти пи таєшся, чо го мені тре ба, фак ю. У Джо на був знай омий, яко му тре ба бу ло поїха ти ма ши ною в Ук раїну. Він зап ро по ну вав ста ро му спільну по до рож. Во ни нак ру ти ли кілька де сят скрутів з ма ри ху аною і поїха ли. Впер ше ми по ба чи ли Джо на у совєтській військовій шапці, на місці зірки був приліпле ний ве ли кий порт рет Бо ба Марлі. А для нас Боб Марлі як раз тоді був най го ловнішою
музикою, ми про жи ва ли своє реґґі. Один з нас навіть вліпив зним ку Марлі у свій пас порт. Тож прос то на ву лиці ми поз най оми ли ся з Джо ном. Ви яви ло ся, що на кілька років. Він за вис у Франківську. Ми і наші батьки бу ли йо го бра та ми, наші дру жи ни і ма тері - йо го сест ра ми. Мою дев’ятде ся тирічну баб цю він не на зи вав інак ше, як ма ма Софія. Час від ча су Джон їздив ав тос то пом до Ноттінге му по пенсію. І по вер тав ся у свій рай, де йо го впер ше у житті всі
чекали. Він меш кав по черзі у нас і в на ших друзів. Він з на ми спав, їв, пив, хо див містом, поп рос ту жив. Ми во зи ли йо го у го ри, до Києва і до Льво ва. Він приїжджав з пер со нальни ми по да рун ка ми для кож но го. При во зив ук ра дені у кос те лах срібні чаші, знай дені по до розі фігурні руків’я па ра сольок, то ми ма лоз на них давніх по етів з пе чат ка ми публічних бібліотек, добрі ди тячі курт ки із впи са ни ми іме на ми, до машніми ад ре са ми і но ме ра ми ди тя чих садків, пля шеч ки
з фальши вим амфітаміном. Джон ша ле но тан цю вав на міських свя тах і на дис ко теці, де один з нас пус кав му зи ку, а інший сто яв на вході. Він влаш то ву вав бан ке ти і скан дальні сце ни рев ності. У йо го бей сболці був прик леєний папірчик з на пи сом ла тин кою - до ро гая, під’їжджа ючи до дівчат, він кла няв ся, знімав шап ку і ви чи ту вав сло во, яке ніяк не міг за пам’ята ти. У йо го по ля ресі ле жа ла кви танція на штраф за безк вит ко вий проїзд у підмісько му
поїзді Стрий - Іва но-Франківськ, ви пи са на граж даніну Сідхардхє. Хо ча тоді май же всі їзди ли підміськи ми поїзда ми без квитків. Як раз по ча ла ся епо ха не вип лат за роб ле но го. Ко ли я їхав до Де ля ти на сам з дво ма ма ле сеньки ми дітьми, кон дук то ри навіть не пи та ли ся, чи я маю білет. Мої хлопці ду же лю би ли гриз ти черст вий хліб. Ко ли я да вав їм по ски бочці чор но го хліба у ва гоні, то на нас усі ди ви ли ся як на свя ту ро ди ну. Але гро шей тоді дійсно зовсім не бу ло.
Ми їха ли на літо до Де ля ти на, бо там був де ше вий сир, бу ли яго ди, гри би і яб лу ка, бу ла доб ра кри нич на во да. Ве чо ра ми, ко ли діти за си на ли, я брав із за пасів на стри ху якусь пил ку, або емальова ну рин ку, або кілька ке рамічних попільни чок і йшов це про да ва ти у який сь із нічних барів, яких у ті ча си в Де ля тині бу ло більше, ніж у Франківську чи Львові. Попільнич ка - це бу ло най улюб леніше Джо но ве ук раїнське сло во. Він ка зав, що як би в
нього ко лись на ро ди ла ся до неч ка, то отак ніжно він би її наз вав. У центрі Льво ва бу ли тоді ли ше два нічні зак ла ди. Один з них - бар ґранд-го те лю. З Фа ци ком ми хотіли ви пи ти вночі ка ви. У нас навіть бу ло тро хи гро шей і ми зай шли до то го ба ру. Ви яви ло ся, що ка ва там кош тує один до лар. І са ме до лар, а не ку по на ми за кур сом. До ларів у нас не бу ло. Ми вий шли з го те лю і за яких двад цять кроків знай шли на хідни ку якісь папірці. Ви яви ло ся, що то бу ли два до ла ри.
Можна бу ло вер та ти ся на ка ву. На томість ми пішли в інший зак лад - під го те лем «Львів». Там бу ло ду же сим па тич но, бо сто яли дов же лезні сто ли з та ки ми ж лав ка ми з двох боків. Нез най омі лю ди му си ли сидіти один ко ло од но го, як на сільсько му весіллі. За два до ла ри ми по ве че ря ли, ви пи ли фляш ку і навіть ка ву пе ред ран ком. Крім усього іншо го, нас із Фа ци ком з’єдну ва ла бу ря на озері. Во но бу ло ве ли ке і гли бо чез не. Фа цик хотів по ло ви ти щук
на блеш ню. Най кра ще це ро би ти в русі. Ми знай шли справжнього ду ба - чов на, ви те са но го з од ної вер би. Я мав греб ти од ним вес лом, а Фа цик - за ки да ти і три ма ти вуд ку, ви тя гу ва ти щук. До сить да ле ко від бе ре га ста ло зро зуміло, що піроґа про пус кає во ду. До во ди ло ся ви чер пу ва ти во ду ру ка ми. Але все бу ло доб ре, по ки рап то во не звіявся вітер і по ча ла ся зли ва. Ве ликі й швидкі хвилі роз гой да ли ду ба так, що важ ко бу ло навіть всидіти, во да за ли ла йо го з усіх боків, лу пи ли блис кав ки. Ми навіть ко рот ко поп ро ща ли ся на вся кий ви па док. Але доп ли ли до бе ре га, втра тив ши ли ше меш ти, які бу ли у ме не так дов го, що навіть на зи ва ли ся Пет ром і Пав лом. Фа цик був од ним із тих трьох лю дей у моєму житті, яких я вва жав дос ко наліши ми у всьому без ви нят ку. Дзядзьо Ми хась був дру гим. Про третього я вже так не ду маю. Дзядзьо Ми хась привіз баб цю Зо ню і та та до Де ля ти на у п’ятде сят шос то му. Десь за рік у відпуст ку після Угор щи ни
приїхав один ро дич-офіцер. Влаш ту ва ли прий нят тя. На решті офіцер ого ло сив тост за успіх угорської кам панії. Дзядзьо не хотів за та ке пи ти і спро бу вав вий ти з-за сто лу. Але сидів під стіною, за тис не ний інши ми гос тя ми, ті йо го не ви пус ка ли. Тоді дзядзьо вис ко чив на пе ре пов не ний стіл, пробіг ним, не за че пив ши жод но го та ре ля, жод но го келішка, жод ної фляш ки, пе рес ко чив че рез ще яки хось лю дей і пішов до до му. Як раз у лис то паді п’ятде сят
шостого за ги нув дідо Мар’яни. В Уж го роді йо го заст ре лив совєтський офіцер. Він був зовсім мо ло дий і мав двох ма леньких доньок. Му сив ба га то пра цю ва ти. Пізно вве чері во ни з на пар ни ком вез ли кар топ лю для якоїсь крам ниці. До ро гою їх спи нив офіцер і поп ро сив ся третім у кабіну ван тажівки. Він мовч ки собі сидів, а водії нев довзі по ча ли го во ри ти між со бою, пе рей шов ши за звич кою на угорську. Во ни роз мов ля ли про те, де мож на
було б роз до бу ти тро хи дров для до му. Так са мо без слів офіцер вий няв пісто лет і заст ре лив Мар’яни но го діда. На пар ник лед ве встиг вис ко чи ти з ма ши ни і забігти в якісь кущі. Офіце ра навіть ніяк не по ка ра ли. По руч бу ла війна в Угор щині, на За кар патті скон цент ру ва ли ся військові ре зер ви. Офіцер по яс ню вав, що, по чув ши роз мо ву угорською, зро зумів, що йо го хо чуть уби ти, тож він за хи щав ся. Дзядзьо і близько не міг зна ти про щось та ке, але і не міг
хоча би вда ва ти, що п’є за пе ре мо гу чер во ної армії в Угор щині. Навіть доб ре зна ючи про повіша них угорськи ми військо ви ми гу цулів у пер шу світо ву, про пог ром на Крас но му Полі. Він лю бив співа ти пісні з часів Кар патської Ук раїни. Мені бу ло три ро ки, ко ли дзядзьо нав чив ме не і мо го де ля тинсько го ку зе на кількох ко зацьких пісень. Він вирізав з дош ки профілі кінської го ло ви, прикріпив їх до па лиць, і це бу ли наші коні. Ще ми ма ли де рев’яні шаблі і ма ли нові
шлики на шап ках. Їзди ли го ро да ми і співа ли про Ма ру сеньку, про Ду най, про хус ти ну і стрілецьку мо ги лу. Ми роз ду шу ва ли на ру ках, на го лові і шиї яго ди ка ли ни і ду ма ли, що то кров з ран. Тро хи пізніше він зро бив нам перші лу ки. Потім ми що ро ку ро би ли лу ки самі, вдос ко на лю ючи і лук, і тя ти ву, і стріли. Наші ос танні підліткові стріли ма ли на ко неч ни ки з ав то мат них куль. З відстані ста кроків во ни пе реліта ли ще й че рез двад ця ти мет ро ве де ре во, а з трид ця ти про би ва ли
дошку. Але най більше ча су ми пот ра ти ли на ки дан ня ножів. У нашій ко лекції бу ли і баг не ти, і шти ки, і те са ки різних армій. Бу ли і са мо робні ножі, ви ва жені для ме тан ня, ви то чені з на пильників. Мої си ни ви най шли ще од ну тех но логію. Во ни кла ли ве ликі цвя хи або шмат ки гру бо го ста ле во го дро ту на рей ки, і поїзд ви роб ляв без до ганні сти ле ти. Дзядзьо Ми хась ка зав, що лю ди на без но жа є най без по раднішою істо тою. Він завж ди мав при
собі не ли ше скла да но го но жа, а навіть ма ленький гост рильний камінь. За два дні пе ред по чат ком шко ли він по да ру вав мені прос тенький од но ле зо вий розк лад ний но жик, прос верд лив у ко лодці дірку і за си лив шну рок. Ба га то років я но сив йо го на гру дях. Щось подібне бу ло і з ре ме нем. Дзядзьо вва жав, що чо ловік му сить но си ти ремінь і не по пус ка ти йо го, що би не доз во ля ти собі на ро щу ва ти живіт. По да ро ва ний тоді ж по яс пе ре тер ся аж в
університеті. Ціле ди тинст во я ще й за пи су вав на внутрішньому боці пас ка наз ви усіх міст і місць, в яких бу вав. По яс пор вав ся на Кав казі, в го рах Аб хазії, на кор доні Пслух. Там відбу ва ла ся таємна кон фе ренція все со юз ної не леґальної сту дентської при ро до охо рон ної екст ремістської ор ганізації, і я був де леґатом від Льво ва і Західної Ук раїни. Вуй ко Влод ко при шив мені у тру сах внутрішню ки шеньку, бо тре ба бу ло їха ти дві до би у за гально му ва гоні. Вуй ко Влод ко
відбував термін у Ха ба ровську, ще далі, ніж Чи та і Чи та-три. З ва го на по тя га Львів - Ад лер я ди вив ся на Східну Ук раїну. Вздовж колії цвіли без пе рервні буз ки. Ду же час то між буз ком сто яли лег ко ви ки, які гой да ли ся. Там хтось ко хав ся. Так са мо ко ли ха ли ся на ма нев рах кун ги радіостанцій на ГАЗ-66. До Крас ної По ля ни їха ло ся пе ре ван та же ним па зом справжнім сер пан ти ном. У яко мусь місці всі па са жи ри - хоч ще хви ли ну то му зда ва ло ся, що не мож ли во
навіть во рух ну ти ся - ста ли на коліна і по ча ли мо ли ти ся, зак ри ва ючи ру ка ми ли це. Ми в’їха ли в ущельє ди яво ла - ска зав мені водій відвер та ючи очі від вузької до ро ги між ске ля ми і прірвою. Від Крас ної По ля ни до лісничівки на кор доні тре ба бу ло ще двад цять кіло метрів іти пішки. Весь цей час я при див ляв ся до тра ви і мо ло до го листі, що би пе ре ко на ти ся, що на Кав казі все інак ше. Тра ва бу ла настільки яск равішою від на шої, наскільки у При бал тиці
блідіша. Йшло ся ще й че рез горіхові ліси, де під но га ми горіхи ук ла да ли ся у ба га торічні ша ри. Нав ко ло лісничівки бу ло со рок дже рел справжнісінько го нар за ну. Що ран ку я пив во ду з од но го, ли це мив у дру го му, зу би чис тив у третьому. З чет вер то го зно ву хотіло ся на пи ти ся. Гос по да ря ми кор до ну бу ло под руж жя Сал ти ко вих. Утікачі від міської цивілізації. Не офіти. Во на закінчи ла ак торські студії в Ленінграді, він - двічі док тор фізи ки і
математики. Їхня чор на ба ня сто яла прос то над Пслу хом. Там не бу ло елект ри ки, і во на що ве чо ра дек ла му ва ла Цвєтаєву при наф товій лампі. Діти їзди ли до шко ли в Крас ную По ля ну на ко нях, і коні п’ять го дин пас ли ся під шко лою. Уся сім’я завж ди хо ди ла з ка рабіна ми. Во ни що ве чо ра пла ка ли, бо щод ня стра шен но сва ри ли ся. Во на ка за ла, що у за повідни ку все має бу ти по-за повідно му, бо ро ни ла чо ловікові навіть за го тов ля ти сіно ко ням на зи му. А він час
від ча су при во зив від своїх друзів з інсти ту ту космічних досліджень якісь фраґмен ти су пут ни ко вої техніки і врешті склав та кий
дельтаплан з дви гу ном, кот рий за радіоко ман да ми підлітав, круж ляв і при зем ляв ся. На дельтап лані бу ла віде ока ме ра, що по да ва ла зоб ра жен ня на на зем ний монітор, який розрізняв шістде сят відтінків кольорів. Бен зи ну в один політ мож на бу ло взя ти стільки, що дельтап лан три мав ся у небі шість го дин.
Салтиков по си лав йо го у не дос тупні місця і ди вив ся, чим зай ма ються різні звірі. На талья пла ка ла, бо це бу ло втру чан ням у біоце ноз. Я но чу вав у їхньому спально му мішку, підби то му ли ся чим хут ром. У дзяд зя Ми ха ся бу ли без палі ру ка виці з ли ся чо го хут ра. Іноді при хо див Лаціс, ла тиш, кот рий сфор му вав у за повідни ку екс пе ри мен тальний загін швид ко го реаґуван ня у бо ротьбі з бра коньєра ми. Ми пішли по ди ви ти ся, як Лаціс пра цює у пе ресліду ванні.
Якісь стрільці з аб хазько го бо ку за ва ли ли ту ра і тяг ну ли йо го до до му. Лаціс гнав їх го ра ми, іноді во ни стріля ли у наш бік. Врешті по чав ся трав не вий сніго пад, і аб хазців ра зом з тілом ту ра заб ра ла ла ви на. Усі де леґати жи ли у ба ра ку з дво по вер хо ви ми на ра ми. Більшість цих сімнад ця тирічних хлоп чиків і дівча ток пе рей шла че рез справжні бої з озб роєни ми і бєзпрєдєльни ми за готівельни ка ми ікри, чер во ної ри би, вед ме жо го жи ру,
тисячолітньої мод ри ни, га га чо го пу ху, тиг ря чих шкір, женьше не во го ко ре ня. Те оре тичні за нят тя про во див відо мий Шпільмарк, онук зна ме ни то го Шпільмар ка. Ду же ско ро закінчи ли ся каші, і ми цілий тиж день жи ви ли ся ва ре ни ми су ше ни ми груш ка ми з нав ко лишніх гру ше вих лісів. До Ара ра ту бу ло зовсім близько. А са ме на Ара раті сто яв чи не най по тужніший рет ранс ля тор радіо «Сво бо да». Вночі після сніго па ду, ко ли пта хи не спа ли, бо роз па ча ли
над гнізда ми з яй ця ми, за си па ни ми снігом, «Сво бо да» без жод них пе реш код повідо ми ла про жах ли ву ядер ну ка таст ро фу на Західній Ук раїні. Ка за ли, що відбу вається ма со ва ева ку ація, а ті краї пе рес та ли бу ти при дат ни ми для жит тя. Що би не згу би ти свою ро ди ну, я му сив не гай но по вер та ти ся до до му. Со чинські пляжі бу ли вкриті снігом. Літак до Льво ва летів так низько, що в яко мусь місці біля Кри му бу ло вид но два мо ря. А в са мо му Львові я ба чив зго ри, як мої
однокурсники ку ри ли на лан цах ого рожі ста ро го кор пу су універ си те ту. В травні вісімде сят шос то го ми не мог ли зро зуміти, чо му не мож на їсти зе ле ну ци бульку, на якій навіть не з’яви ло ся жод них плям. Ми прос то не зна ли, що ро би ти. Вже че рез місяць я опи нив ся в армії, і на две рях ка зар ми бу ло на пи са но, що за ра ди радіологічної без пе ки слід кож них півго ди ни змо чу ва ти шма ту на по розі ка зар ми, а провітрю ва ти приміщен ня ли ше вночі
впродовж п’яти хви лин. Це бу ла нав чальна час ти на, і нас го ту ва ли на те лег рафістів. Ос но вою усього нав чан ня бу ла аз бу ка Мор зе. Стар ший сер жант Ка ракєджба місяць пе ред тим на чи тав ся ро тап ринт них ма теріалів для служ бо во го ко рис ту ван ня про ме то ди ку виш ко лу аме ри канських зе ле них бе ретів. То му вишкіл на шо го взво ду був унікальним у досвіді совєцької армії. Ми постійно біга ли і відтис ка ли ся. За нятті зі спеціальності
відбувалися пе ре важ но вночі. Відбій-роз дя ган ня, скла дан ня одежі і вис ка ку ван ня на дру гий ярус три вав стільки, скільки горів сірник. У ба гатьох з нас бу ли за вузькі чо бо ти, то му відбій пов то рю вав ся ба га то разів. Ка ракєджба при ду му вав спеціальні впра ви - висіти на пе рек ла дині вниз го ло вою, біга ти сму гою пе реш код із зав’яза ни ми очи ма. Дов ко ла бу ли яб лу неві са ди, і на чальник мед час ти ни пра пор щик Бек вли вав кож но му, хто над ку сив
яблуко, де сять літрів во ди з мар ганцівкою. Політрук Маркідо нов доз во лив мені не конс пек ту ва ти лекцій політза нять, бо я міг без по мил ки по ка за ти на політичній мапі світу сто лиці всіх країн - учас ниць Вар шавсько го бло ку. Ка ракєджбі і цього бу ло за ма ло, він виз нав ме не після спеціальної пе ревірки - за п’ятнад цять се кунд тре ба бу ло знай ти острів Робінзо на Кру зо. Той, що ко ло Чилі. Капітан Ка рельський був чес ним офіце ром.
Двадцятикілометрові марш-кид ки з пов ною вик лад кою він біг ра зом з на ми. При цьому без пе рерв но ку рив. Сер жант Ка са то нов мав хронічний кон’юнктивіт. На строй овій підго товці він лю бив да ти ко ман ду три ма ти п’ятнад цять хви лин підня тою од ну но гу. В усіх нас хо ча б раз гни ли ра ни на но гах. Це по яс ню ва ло ся во ло гим кліма том. Пізніше я довідав ся, що та ке по яс нен ня ви ко рис то ву ва ло ся в усіх час ти нах ра дянської армії
незалежно від ге ог рафічної зо ни. Так са мо універ сальни ми бу ли оз на чен ня міст - го род дождєй, блядєй і воєнських частєй. То го літа дощів май же не бу ло. До міської лазні ми йшли спокійним кро ком, а вер та ли ся, біжу чи по ро ха ми не ас фальто ва них ву ли чок. Десь на око ли цях во ро ни зби ра ли горіхи, приліта ли до час ти ни і ки да ли горіхи на плац, роз би ва ючи їх об бе тон. Із Ба тумі приїха ла де ся тик лас ни ця, кот ра вже по над рік терпіла без Ка ракєджби. Її таємно по се ли ли в мед час тині. Дівчин ка нав чи лась виріза ти но жи ця ми гнійні ра ни, за ки три дні че ка ла на Ка ракєджбу, яко го по са ди ли на гу бу за те, що за чи нив кількох нес та ран них сол датів у пив ниці з відкри ти ми боч ка ми лізо лу. Лізол ви па ро ву вав ся аж до дру го го по вер ху, то му в ка зармі зди ха ли всі ко марі. Че рез де сять років я пра цю вав у нічно му барі, в яко му не бу ло во до тя га. На чин ня ми ми ли у відрі, а во ду на би ра ли з ву лич ної ко лон ки. Тієї ночі п’яний
ростовський гість порізав ру ку франківсько му злодієві. Я про ми вав йо го ра ну і за ра зив ся тим ґатун ком ге па ти ту, який подібно до СНІДу пе ре дається ли ше ста те во або че рез кров. Цілком по жовтівши, я вос таннє ви пив тьмя но го ста роп ра менсько го, келішок фальши во го коньяку Пор то-Марія і здав ся в інфекційні ба ра ки. Ліків на той час май же не бу ло, і док тор на ка зу вав нам їсти ба га то ка вунів. Якусь мол давську ро ди ну, в якої запідоз ри ли хо ле ру,
насильно шпи талізу ва ли у тій самій лікарні, і біля две рей па ла ти ціло до бо во сидів озб роєний міліціянт. З кож ним пацієнтом, у ко го ви яв ля ли ге па тит ти пу Б, нас туп но го дня роз мов ляв офіцер відділу бо ротьби з нар ко ти ка ми. Я нічо го не ска зав про рос товських, він ог ля нув мої ве ни і при пус тив за ра жен ня під час прий ому в сто ма то ло га. Що ран ку па ла ту ми ли роз чи ном хлор ки, і вже че рез півго ди ни на підлозі ле жа ли тільця ко марів, котрі зди ха ли і па да ли зі стелі.
Якось до Де ля ти на приїхав мій при ятель-енто мо лог. Моїх дітей він зди ву вав тим, що стра шен но сприт но ло вив ко марів і жив цем їх з’їдав. Од ну з най кра щих світлин Чор но го ри - її навіть по зи ча ли в ме не, що би зро би ти поштівку - ми з ен то мо ло гом вкра ли з вілли зна ме ни то го львівсько го про фе со ра. Про фе сор по мер, і йо го спад коємці зби ра ли ся про да ти весь не потріб ву лич ним ан тик ва рам. Крім світлин, я крав ро га ли ки у хлібній крам ниці. Тоді
хліб тре ба бу ло са мо му ви би ра ти на по ли цях і підхо ди ти з ним до ка си. Після тре ну вань у ба сей ні ми бу ли ду же го лодні, а гро шей ніко ли не вис та ча ло на ро га ли ки для всіх. Хтось ішов по пе ре ду, три ма ючи в руці бул ку і копійки. Той, хто йшов по за ду, теж брав один ро га лик у ру ку, а ще кілька зак ла дав у кап тур пер шо го. Як що ми бу ли ду же го лодні, то міг бу ти ще третій і чет вер тий. Уже знач но пізніше у то му ба сей ні пра цю ва ла тре нер кою мо ло да жінка, яка
закохалася в мо го знай омо го. Пізно ввечір, після закінчен ня усіх тре ну вань, ми при хо ди ли до ба сей ну. То ва риш з плав чи нею ле жа ли на ка напі пе ред вхо дом до ду шо вої, а я тим ча сом ку пав ся сам-один у не освітленій воді. Інший знай омий з Франківська зустрічав ся у Львові з донькою шведської кра суні і арабсько го ба га ча. Я вчив ся тоді у Львові і відповідав за ор ганізацію зустрічей. Для однієї з них був виб ра ний го тельний но мер, вікна яко го ви хо ди ли на дах
опери. Софі за пи та ла ся у по коївки, де мож на знай ти во ду, і та по ка за ла на лаз нич ку в кінці ко ри до ру. Ван на бу ла пов на про хо лод ної во ди, і Софі, швид ко роз дяг нув шись, ляг ла у неї. Че рез кілька хви лин до лаз нич ки ввійшла по коївка з чай ни ком. Ви яви ло ся, що вся ця во да бу ла приз на че на на цілу до бу для чаїв, мит тя рук, по ли ван ня квітів усього го тельно го по вер ху. Софі ви рос ла на кінно му за воді. Пе ред від’їздом во на по да ру ва ла моєму знай омо му унцію
чистого срібла. Пе ред тим, як повіси ти ся, пані Ірця при нес ла до нас свою ко лекцію срібно го на чин ня і поп ро си ла, що би ми відда ли йо го уря дові не за леж ної Ук раїни. Був вісімде сят третій рік, і по ча ли ся анд ро повські реп ресії. По се ред ден но го се ан су в ди тя чо му кіно те атрі, де ми про гу лю ва ли уро ки, вми ка ло ся світло, і функціоне ри міськко му ком со мо лу відпро вад жу ва ли про гульників до ди тя чої кімна ти міліції. На чальни ця ди тя чої кімна ти
Смірнова не про пус ка ла на го ди вда ри ти ко гось із зат ри ма них гу мо вим шланґом з піском. Дівча там навіть про по ну ва ло ся виб ра ти те, що їм більше по до бається, - тон кий і дов гий чи гру бий, але ко рот кий. Мій брат по бу вав у ди тячій кімнаті з іншої при чи ни. Йо го спра ва вва жа ла ся політич ною, бо бра та зат ри ма ли каґебісти. Юр ко хотів по фо тог ра фу ва ти кілька ста рих бу динків, приз на че них до зне сен ня. Йо му інкриміну ва ли іде ологічну ди версію -
відправлені у за кор донні жур на ли світли ни руїн ма ли б ілюст ру ва ти роз повіді про жит лові умо ви ра дянських трудівників. Після дов го співбесіди версія роз си па ла ся, але бра та про вся ке пе ре да ли на облік до ди тя чої кімна ти міліції.
А за Пу нею, який про гу лю вав ма те ма ти ку в пар ку, ак тивісти доб ровільної мо лодіжної ор ганізації «Юні дзер жинці» гна ли ся аж до озе ра. Бу ла ран ня вес на. Ма ленький і ле генький Пу ня вибіг на лід. Дзер жинці дві го ди ни бло ку ва ли бе рег, не
наважуючись сту пи ти на підта лу кри гу, вмов ля ючи Пу ню зда ти ся і навіть обіця ючи пов ну амністію. Пу ня знав, що до чо го і тим ча сом уто пив у якійсь шпарі свій що ден ник і зо шит, що би за ли ши ти ся анонімним. Пу ня підірвав се бе у війську. Він об па рив ру ку, ко ли ніс ко тел з ок ро пом, і пос лиз нув ся на жирній бе тонній підлозі у кухні. Пу ню ліку ва ли у пол ковій мед час тині. Він був ду же ро зум ний, і йо го за ли ши ли у ме дичній службі. Ба га то разів
військові ме ди ки бу ди ли Пу ню вночі, віша ли у пет лю, відра хо ву ва ли пев ну кількість се кунд, вий ма ли з петлі і на да ва ли невідклад ну до по мо гу. Зго дом я довідав ся і прізви ща, і до машні ад ре си Пу ни них му чи телів. У на шо му класі ніхто, крім Пуні, не вмів по ряд но гра ти в ша хи, то му йо го відпра ви ли на міський ша хо вий турнір. Пуні по пав ся справжній про фесіонал - після пер шо го ж хо ду су пер ник вий няв блок нот і за пи сав Пу нин хід піша ком. Тоді по хо див сам і
теж зро бив за пис. Пу ня зап ро по ну вав йо му зда ти ся. Су пер ник дов го ог ля дав по ле, уваж но вив чив свої но тат ки і відмо вив ся. Пу ня зро бив ще один хід і ска зав, що друж ня нічия влаш ту ва ла б усіх. Бу ло зро зуміло, що він бле фує. Після третього хо ду Пу ня ого ло сив, що виз нає се бе пе ре мо же ним і привітав чемпіона. АПП, за ува жив ши, що Пу ня ку сає під пар тою ка нап ку, доз во ли ла йо му їсти відкри то на її уро ках. Нас туп но го для Пу ня нак рив пар ту білим
обрусом і цілий урок їв пиш но го тов че ни ка, док ла дав з ри ноч ки на тарілку різні са ла ти, маніпу лю вав усіля ки ми ви дел ка ми, но жа ми, ло жеч ка ми, по пи вав га ря чу ка ву, а біля тарілки сто яв фла кон з гіацин том. Ми не но си ли до шко ли ка на пок. На ве ликій пе рерві хо ди ли до їдальні і зби ра ли зі столів не доїдже ний хліб, який у ве ли ких кількос тях до да ва ли до сніданків пер шок лас ників. Ко ли ми прий шли до шко ли, ніяких га ря чих сніданків ще не бу ло. На томість
не мож на бу ло відмов ля ти ся від двістіп’ятде ся тиг ра мо вої пля шеч ки пас те ри зо ва но го мо ло ка після дру го го уро ку. Взим ку пля шеч ки цілу го ди ну гріли ся, по виск ла ду вані на реб рах ба та рей. Я ду же лю бив мо ло ко. І ті од нок лас ни ки, які йо го не на виділи, підпільно відда ва ли свою порцію мені. Ми вчи ли ся зніма ти фольґову нак рив ку з пляш ки так, що би во на не пом ну ла ся, і три ма ючи її між дво ма пальця ми, за пус ка ли фольґу, як пла нер,
через цілий клас. На таб личці на две рях їдальні літе ра «д» бу ла завж ди пе реп рав ле на на «б». Один час у спор тивній школі мені ви да ва ли та ло ни на до дат ко ве хар чу ван ня. За цей та лон мож на бу ло от ри ма ти будь-якої їжі на один ру бель у будь-якій їдальні УРСР. Ко ли наз би ру ва ло ся більше та лонів, я зап ро шу вав своїх при ятелів у дієтич ну їдальню, і ми влаш то ву ва ли собі бен кет з баб ки, по ли тої ки се лем. Тоді ми ще не пи ли навіть пи ва. Прав да, Туркмєн, нас лу хав шись оповідей про те, як йо го ку мир Во ло ди мир Куц не тільки на тре ну ван нях, але й на Олімпіаді у Мельбурні пив склян ку горілки пе ред і після де ся тикіло мет ро во го забігу, йду чи на тре ну ван ня, ви пи вав у гаст ро номі ка ву з коньяком. У війську я пробігав кро си пер шим. Але тільки взим ку. На фініші ко ман дир пол ку вис тав ляв чер го ву ма ши ну з тер мо са ми чаю. Я біг як най швид ше, ди ха ючи відкри тим ро том, на ма гав ся мак си мально вис ту ди ти тра хею і брон хи. Тоді
гарячий со лод кий чай діяв як нар ко тик. Радіостанцією на БТР-ері ми з водієм Мікі реґуляр но виїзди ли на три валі ав то номні се ан си зв’язку. Тиж ня ми жи ли у залізі самі се ред лісу. Тоді Мікі ва рив справжній чифір. Од но го ра зу ми не мог ли зас ну ти три до би. Взим ку в пан цер ни ку бу ло так хо лод но, що на стінах зсе ре ди ни на рос тав кілька сан ти мет ро вий шар інею. По се ред ночі від хо лод но го відчаю ми вис ка ку ва ли на сніг, і мо роз під зо ря ним не бом
видавався по лег шен ням. Що би доб ре за би ти кілки за зем лен ня, тре ба бу ло на них попіся ти. Пов не ім’я Мікі - Раміль. У нас бу ло ціле то ва рист во водіїв-баш кирів. Мікі мав най кра щу з ба че них мною на жи во рельєфність м’язів. Йо го дво юрідний брат Раїль ніко ли не знав жінки і не їздив на мо то циклі. Він завж ди про сив усіх як най більше роз повіда ти про мо то цик ли і про відчут тя жіно чо го тіла. Я йо му щось при ду мав. Че рез кілька місяців після дем бе ля
Раїль роз бив ся на мо то циклі, їду чи до дівчи ни, з якою про все до мо вив ся. Ра фа ель брав у ме не па ру кубів спир ту для про ми ван ня шиф ру вальної апа ра ту ри і вво див йо го собі внутрівен но. Капітан Єліза ров ви да вав нам ли ше де ся ту час ти ну спир то вої нор ми, а реш ту три мав у слоїках, за чи не них у сейфі. Ми пос та но ви ли собі йо го ви пи ти. Роз хи та ли сейф і ки ну ли йо го на підло гу. Слоїки по би ли ся, і весь спирт стік у при го тов ле ну залізну мис ку. В
старшого лей те нан та Ока то ва коліна зги на ли ся в обид ва бо ки. Пра пор щик Де ренько був на чальни ком най по тужнішої радіостанції. Во на місти ла ся не у броньови ку, а в прос то ро му теп ло му ав то мобільно му кунзі. Ми з ним пра цю ва ли на той са мий опе ра тив ний відділ і час то зустріча ли ся в лісах. Пе ред тим, як піти в якесь се ло, пра пор щик пра су вав тру си, май ку і шкар пет ки, скроп лю ючи їх оде ко ло ном. На кон кур сах ху дожньої са модіяльності Мікі
додавав нам ве ли чез ну кількість балів, по ка зу ючи зі сце ни один і той са мий фо кус. Гол кою з нит кою він про би вав моч ку пра во го ву ха, потім пра ву що ку, тоді язик, далі ліву що ку і ліве ву хо, зав’язу вав нит ку на ґудз, кілька разів прок ру чу вав її в усіх цих дірках, врешті ви си лю вав нит ку, і комісія не мог ла знай ти на йо го тілі жод но го сліду. В од но му з тих барів, де я пра цю вав, сту дент ки ду же час то на пи ва ли ся до нес тя ми. Іноді їм ста ва ло зле, і ми відтя гу ва ли їх
у підсоб ку. Кілька разів мені до во ди ло ся ви тя га ти неп ри том ним дівча там язик і приш пи лю ва ти їх аг раф кою до комірця, що би язик не пе рек рив ди хальні шля хи. Одній я навіть зро бив у та ко му виг ляді штуч не ди хан ня рот в рот. На дру гий день ця дівчи на зно ву прий шла до ба ру і, не підоз рю ючи всього, що з нею тут відбу ло ся, про по ну ва ла мені те му клас ної повісті - ціка во, що ро бить дев’янос то шість відсотків моз ку, як що у лю дей задіюються ли ше чо ти ри? Це
науковий факт, ска за ла во на. У то му барі при довгій стійці постійно сиділо кілька відвіду вачів. Я му сив пе ре хо ди ти від од но го до іншо го, що би вис лу хо ву ва ти історії їхнього жит тя і да ва ти мудрі по ра ди. Най тяж че бу ло зга да ти, про що са ме йшло ся, ко ли хтось по чи нав оповідь з то го місця, на яко му зу пи нив ся кілька днів або тижнів то му. З нічної зміни я при хо див за кілька хви лин пе ред тим, як бу ди ли ся діти. Ми йшли на ба га то го динні про гу лян ки, і я ча сом на хвильку за си нав, вес лу ючи на човні по се ред озе ра. У перші місяці в армії я за си нав так швид ко, що не відчу вав від то го жод ної ра дості. Тоді по чав ви пи ва ти пе ред відбоєм ба га то во ди, що би вночі са мо му збу ди ти ся, піти че рез літню ніч до ту але ту і зно ву вляг ти ся у ліжеч ко. Те та Міра лю би ла співа ти нам або са ма собі та ку пісеньку - я тішу ся, як спа ти йду, і вранці я зно ва встаю, яка дур ненька я, яка дур ненька я. У Підлю то му, де уче ниці гімназії про во ди ли час ти ну літніх
вакацій по руч з пат ро ном гімназії мит ро по ли том Шеп тицьким, те та Міра ніко ли не бра ла участі у ран ко вих дівча чих бо ях за пра во зас те ля ти ліжко мит ро по ли та. Во на не мог ла навіть цілу ва ти йо го перс тень. Пізніше в неї був за ко ха ний Ярос лав Га лан, тоді ще нор мальний ук раїнський дра ма тург. Він про по ну вав од ру жи ти ся, але те та Міра навіть ду ма ти про та ке не зби ра ла ся, бо Га лан постійно шпор тав ся і па дав на усіх гірських стеж ках. Її учи те лем
української мо ви був Ва силь Щу рат, біологію вик ла дав Мельник, а ге ог рафію Оле на Сте панів. Час то те та Міра ку пу ва ла ціле ко ле со си ру, і ми з бра том виріза ли у брилі зам ки і пе че ри, виїда ючи все зай ве. Її клу бом бу ла крам нич ка іно зем ної літе ра ту ри «Друж ба». Ще там бу вав ста ренький скри паль, кот рий, пе ред ба ча ючи падіння те левізійної вежі, ніко ли не за хо див у ту час ти ну міста, ме жею якої бу ло ко ло з радіусом ви со ти вежі. Те та Міра ку пу ва ла в «Дружбі»
неймовірну кількість кни жок. В ос нов но му польські пе рек ла ди ав торів з ціло го світу, не дос туп них в СРСР в ук раїнсько му чи російсько му ви дан нях. Більшість про чи та них кни жок во на відра зу ж зда ва ла у комісійний відділ іншої кни гарні. Тих, що за ли ша ло ся, все ж наб ра ло ся кілька ти сяч. У дощ те та Міра лю би ла сидіти на бал коні і ра ху ва ти па ра сольки яко гось од но го кольору. Те та Міра ма ла склад ний роз лад ков тан ня і то му ва ри ла собі пе ре важ но різні
соуси. Нев роз сфор му вав ся че рез те, що її сестрі лікарі за бо ро ни ли вжи ва ти ба га то ріди ни. Те та Міра ціле жит тя пи ла ду же ба га то во ди, і ця за бо ро на і страж дан ня сест ри приз ве ли до цілко ви тої не мож ли вості ков тан ня. Тоді те та Міра лед во ви жи ла. Сест ра бу ла однією з п’яти пер ших учнів Олек си Но ваківсько го. Збе рег ло ся кілька її ду же доб рих робіт, але во на чо мусь ско ро за ки ну ла жи во пис. Якось знай омі з Аме ри ки зап ро по ну ва ли їй влаш ту ва ти
виставку Но ваківсько го у Нью-Йор ку. Ви яви ло ся, що Но ваківський ду же боїться за свої ро бо ти. Во ни ж ма ли їха ти че рез оке ан ко раб лем, і ху дож ник не на ва жив ся на та кий ри зик. Він ска зав - а вдруг кру шеніє. У нас вдо ма бу ло ду же ба га то пей зажів різно го розміру і різної якості, де які поп рос ту не око вирні. Мої ро дичі ку пи ли їх, що би підтри ма ти еміґрантів - стар шин армії УНР, які щось ма лю ва ли, а тоді про да ва ли своє ма лю ван ня на доб ро чин них
виставках у га лицьких містах. Вуй ко Осип, який був на чальни ком ме дич но го поїзда УГА, а то му мав шанс закінчи ти ме дичні студії ли ше у Празі, доб ре ро зумів ста но ви ще військо вих еміґрантів і ску по ву вав кар ти ни без ог ля ду на якість. Ціле моє ди тинст во прой шло під ланд шаф та ми Ве ли кої Ук раїни. Го ри я ніко ли не ба чив на мальова ни ми. Во ни бу ли дов ко ла. Спо чат ку го ри бу ло вид но навіть з вікна на шо го по меш кан ня на третьому по версі у центрі
Франківська, але потім десь на око ли цях по бу ду ва ли ви сокі бу дин ки, і па но ра ма зник ла. У Со поті я хо див ран ко вим хо лод ним бе ре гом, шу ка ючи ри ба лок зі свіжою ри бою. Поп ро сив, що би во ни самі виб ра ли мені якусь ри би ну, бо я не з-над мо ря. Дізнав шись, що я жи ву в го рах, мо ря ки заздрісно виз на ли, що це теж ду же-ду же доб ре. З та том ми кілька разів їзди ли на мо ре теп ле. Са ме теп ла во да бу ла для нас най більшим ди вом. Ми звик ли до гірських річок, які навіть у спе ку бу ли хо лод ни ми. Жи ли у ха тинці біля ма яка. З про ти леж но го від мо ря бо ку бу ли по ля ла ван ди. Вздовж польової до ро ги рос ли аб ри ко си. У неділю на ма як приїжджа ли гості, та то пив з ни ми чер во не ви но. Се ред ночі до рослі йшли ку па ти ся, а ми за ля га ли у ку щах по ли ну, пильну ючи, чи не тре ба бу де ря ту ва ти та та. Пер ший раз та то взяв бра та на мо ре, ко ли Юр кові бу ло три ро ки. Та то знімав тоді восьмимілімет ро вою ка ме рою. Бра та
підхоплювали хвилі і відно си ли від бе ре га, а та то - до ки бу ло мож на - ро бив про це фільм. Приїхав ши після Чи ти до Де ля ти на, та то кілька місяців уда вав у школі, що не ро зуміє ук раїнської. Він зро бив собі лижі і вив чав ліси. У лісі ще трап ля ли ся по оди нокі пар ти занські за го ни, бо лісо ру би - та то пішов пра цю ва ти до них - го лос но і мо но тон но співа ли, щоб по чу ли лісо ви ки, - ми не хо че мо, ми му си мо. Та то був єди ним у класі, в ко го бу ла кра ват ка. То му всі
хлопці на закінчен ня шко ли фо тог ра фу ва ли ся у тій самій кра ватці. У Читі най моднішим на бо ром вва жа ли ся тяжкі че ре ви ки, на руч ний го дин ник і ве ло си пед. То му па ца ни, по зи чив ши все це для зйом ки, по зу ва ли од на ко во - но га у че ре ви кові на рамі, ру кав за ко че ний, що би вид но бу ло го дин ник. У Читі час то бу ли піщані бурі. Бу ря ти но си ли ко жу хи і в спе ку, і на мо розі, лиш ви вер та ли їх на різні бо ку, за леж но від по ри ро ку. Взим ку мо ло ко про да ва ли на ва гу, а
більшість ву лиць ут во рю ва ли ся ви со чен ни ми до ща ни ми пар ка на ми з обох боків. Че рез час ту зміну шкіл та то до кінця жит тя на по чат ку ре чен ня пи сав Е об рат ноє. На вис ланні він мріяв ста ти опер ним співа ком. Тоді ж по чав ку ри ти. Мав навіть ебоніто вий мундш тук з на пи сом - Бо ря 1940. Та то був з со ро ко во го. А Борєю йо го на зи ва ли ур ки, бо ще ніко ли не сти ка ли ся з Бо дею, з Бог да ном. Та то і ме не наз вав Та ра сом пе ре довсім то му, що би не ут во рю ва ла ся
здрібніла російська фор ма з жіно чим закінчен ням. Юра зву чить по-на шо му, то му це ім’я підійшло бра тові. Татів та то на зи вав ся Ро берт. Він за ги нув у перші дні війни у ве ресні 1939. А та то на ро див ся че рез кілька місяців, на са мий Но вий рік. Но вий рік ми сприй ма ли як уро ди ни та та, а та тові уро ди ни бу ли Но вим ро ком. Та то пра цю вав у лісовій про мис ло вості, то му нам пе ред Но вим ро ком при во зи ли пиш ну ялин ку. Після Йор да ну ми зніма ли з неї
прикраси, різа ли яли цю на ок ремі гілки і так спа лю ва ли у печі в кімнаті. Біля печі сто яв фо тель. Вдо ма та то ку рив у піч, си дя чи на фо телі. У се редніх кла сах ми з бра том відмо ви ли ся від яли нок. Ко ли мої діти бу ли ма ли ми, ми з ни ми ви ко па ли з лісо вої до ро ги так ба га то ма ле сеньких яли це вих про ростків, що за са ди ли ни ми цілу гряд ку біля ха ти. Більшість де ре вець, які не ма ли жод них шансів на до розі, ви рос ла. Че рез кілька років ми по ча ли роз сад жу ва ти їх у
різних час ти нах подвір’я і са ду. Най більшу за ли ши ли під вікном. Дзядзьо Ми хась ро бив чу дес ний напій зі сме ре ки, за си па ючи цук ром мо лоді яс но-зе лені па го ни. Зи мо ви ми ран ка ми він при но сив нам з баб цею по келішку сме реківки нат ще. Сніги бу ли ти ми ро ка ми такі, що до во ди ло ся ло па ту до снігу бра ти на ніч до ха ти. Вранці ви яв ля лись по за си па ни ми двері, що би їх відчи ни ти, виліза ло ся з ло па тою че рез вікно і роз ки ду ва ло ся за ме ти. У міських шко лах
діяло пра ви ло двад ця ти п’яти гра дусів - при та ко му мо розі мож на бу ло за ли ша ти ся вдо ма. Ча сом у класі бу ли ли ше цент рові - на око ли цях, ближ че до ріки, завж ди бу ло тро хи хо лодніше. Місцем віднос но го пе ре мир’я між рай она ми ста ва ли тоді Ва ли. Па ца ни з усіх вєнтєлів - з Цент ру, Желєзкі, Це гольні, Кан та, Майзлів, Гірки, Софіївки, Бельве де ру, Німецької Ко лонії, ста ро го і но во го Го родків, Ба му - при хо ди ли ве чо ра ми їзди ти на кри жані
ковзанки на ва лах. При хо ди ли у кир зо вих чо бо тах і більши ми то ва рист ва ми, бо пе ре мир’я бу ло все ж віднос ним. По руч з на шою шко лою бу ло ще п’ять інших, най простішою оз на кою про тис то ян ня бу ли ук раїнські про ти російських. У най ск ладніших конфліктах ви хо ди ли один на один ко ролі шко ли. Біда жив своїм жит тям. Йо го та то був тре не ром з бок су, а ма ма - ак тор кою у те атрі. Біда не зва жав на шко ли. Він по чав з влас но го кла су, при му сив ши
кожного пла ти ти йо му що тиж ня двад цять копійок. Який сь час він жив у меб левій крам ниці, хо ва ючись пе ред зак рит тям у ша фах, і спав на най кра щих ди ва нах. Од но го ра зу він заб рав у ме не на ву лиці решт ки мо ро зи ва. Іншо го ра зу хотів заб ра ти дев’ятнад цять копійок, приз на че них на кон сер ву риб но го паш те ту «Вол на» для киці. Як раз ре мон ту ва ли на шу ву ли цю. З ку пи гру бо го шут ру я вхо пив кілька камінців і з усього роз ма ху тричі вцілив у го ло ву
Біди з ма лої відстані. З то го ча су ми по ча ли віта ти ся. А не за дов го до йо го смерті навіть хо ди ли вдвох кілька разів на ва ре ну ку ку руд зу з яб луч ним ви ном. Від по чат ку вісімде ся тих у Франківську діяло не ти по ве ка фе «Зо ло тий по ча ток», де ку ку руд зу ва ри ли цілорічно. Каміння бу ло улюб ле ною зброєю у ча си мо го де ля тинсько го ди тинст ва. У кри тич них мо мен тах до сить бу ло наг ну ти ся, взя ти камінь і ста ти сильним. Для дітей каміння бу ло ще й
знаряддям для різних за бав - пе ре ки ну ти дро ти, вціли ти у стовп. Ми ста ва ли один ко ло од но го, ко жен на би рав жмені шут ру, і всі ра зом підки да ли камінці ви со ко до го ри. Тоді че ка ли. Гра на зи ва ла ся «на ко го Бог пош ле». На нашім горбі бу ло ба га то зди чавілих че ре шень. Ми пе ре хо ди ли з че решні на че реш ню, трак ту ючи кож не де ре во, як бо ге ма - різні ка варні і ба ри. Ми сиділи на ок ре мих га лу зах, пе ре ла зи ли з од ної на іншу, роз гой ду ва ли ся на верхівці,
пробували че решні, пе рестрілю ва ли ся кісточ ка ми. Дівча там, які не мог ли вилізти на де ре во, ски да ли об ла мані гілоч ки з най кра щи ми че реш ня ми. Такі ж га луз ки слу гу ва ли бу ке та ми і по да рун ка ми. Як і су ниці, на ни зані на тра вин ку. Най більше су ниць мож на бу ло наз би ра ти на колійо во му на сипі. Ходіння по рейці бу ло на шим про ме на дом. Не схо дя чи з рей ки, ми шпа це ру ва ли аж до за бо ро не ної зо ни пе ред мос том. На мості бу ла озб роєна охо ро на.
Відразу за мос том - зу пин ка підмісько го поїзду. Охо ронці про пус ка ли ме не, ко ли я йшов з вечірнього по тя га з Франківська, не су чи двох ма лих дітей, котрі вже спа ли. Ту ман ним ран ком ми з Мар’яною запізню ва ли ся на поїзд і побігли че рез міст. Сто рожі не бу ло вид но і не бу ло у ко го поп ро си ти доз во лу. Нез най омий охо ро нець з’явив ся зза ду вже за се ре ди ною мос ту. Він навів на нас ав то мат і на ка зав не гай но по ки ну ти міст. Ми виріши ли, що кра ще бу ти застріле ни ми, ніж
скакати з та кої ви со ти, і, не ог ля да ючись, дійшли до тверді. Од но го з пос то вих у нашій дивізії заст ре ли ли з дрібно калібер ної руш ниці ли ше за ра ди то го, щоб заб ра ти ав то мат. У місті був ого ло ше ний надз ви чай ний стан. На всіх виїздах сто яли наші бе те ери, і чер го ва ма ши на роз во зи ла екіпа жам снідан ки, обіди і ве чері. Врешті убивць ви чис ли ли на яки хось підміських го ро дах, і піхо та зро би ла справж ню об ла ву, заг нав ши їх у без вихідь. Ко ли я сто яв на варті в
автопарку із за кон сер во ва ни ми тя га ча ми, на пост при летів зра не ний бузьок. Ми йо го заб ра ли у вар то ве приміщен ня і гріли й го ду ва ли кілька днів, за ки бузьок по летів далі. Зблизька він виг ля дав знач но мен шим, ніж у небі. Я зберігав бузько ве про щальне пе ро у військо во му білеті, до ки йо го не по то чи ли якісь па ра зи ти. Військові біле ти ми по па ли ли під час сту дентської ре во люції. Сту дентський рух про тес ту по чав ся влас не з то го, що ми, по вер нув шись у вісімде сят восьмо му з війська на дру гий курс після двох років армії, відмо ви ли ся від за нять на військовій ка федрі універ си те ту. Ми так і не ста ли лей те нан та ми. Вуй ко Влод ко те ле фо ну вав до Франківська та тові, що би він пе ре ко нав ме не не відмов ля ти ся від військо вої підго тов ки. Ко ли ста неться якась за во руш ка - ка зав він - то по Та ра сові, як що він за ги не офіце ром, ро ди на бу де от ри му ва ти знач но більшу пенсію. Ми по го во ри ли про це з та том однієї ночі, і та то
визнав, що нас тав час мо го по коління і мо го ви бо ру. Як що бу деш вва жа ти за потрібне, мо жеш спокійно йти навіть у тюр му - підсу му вав та то без су му. Під час та ких нічних роз мов, де уз год жу ва ли ся пог ля ди на най важ ливіші речі, ме не най більше нер ву ва ло те, що та то без пе рерв но ку рив, а я не міг собі то го ніяк доз во ли ти у йо го при сут ності. Як раз тоді він по да ру вав мені блок справжнього Мальбо ро, пе ре да но го з Аме ри ки. Однією з не ба гатьох
нездійсненних мрій на завж ди за ли шиться стра шен не ба жан ня по ку ри ти з та том під час нічної їзди ав том. Хо ча у ранньому ди тинстві я не на видів сиґаре ти як раз че рез та то ве куріння у ма шині. Вос таннє та то за ку рив у пе ре дос танній лікарні, прос то у па латі, якось так пус ка ючи дим стіною, що він зби рав ся під са мою сте лею, не по ши рю ючи жод но го за па ху. Цим чи тинським фо ку сом та то ча сом ко рис ту вав ся ще на уро ках у де ля тинській школі.
То бу ла див на до ба. Я но чу вав у лікарні ко ло та та. Вночі та то поп ро сив сиґаре ту, спро бу вав ку ри ти й усвідо мив, що більше не змо же цього ро би ти. Під ра нок по мер пацієнт у сусідній па латі. Він був ду же тяж кий, і я по ма гав чер го вим сест рам пе рек ла да ти по мер ло го на візок, відво зи ти йо го дов же лез ни ми ко ри до ра ми і пив ни ця ми до лікар ня но го морґу, пе ре но си ти тіло на спеціальний стіл. Удень я зби вав та тові тем пе ра ту ру, нак ла да ючи на чо ло і зап’ястя
оцтові комп ре си. Ввечір прий шов до до му тро хи пос па ти. Мо лод ший син ви пав з ліжеч ка і роз бив собі чо ло. На швидкій ми поїха ли до чер го во го хірур га у ди тя чу лікар ню. Хірург був п’яний. До опе раційної сест ри прий шов на ре че ний і во ни лю би ли ся у не зна ти якій по рожній па латі на яко мусь по версі. Но во каїну не бу ло. Хірург по го див ся пра цю ва ти в парі, і ми ра зом, три ма ючи си на і гол ку, вда ло нак ла ли кілька швів. Після опе рації док тор по час ту вав ме не
спиртом, віта ючи з ініціацією, і дав п’ятде сят ти сяч на таксі, бо швид ка вже дав но поїха ла на свіжі вик ли ки. Яко гось ро ку та то вою служ бо вою ма ши ною бу ла п’ятид вер на Вол га, спи са на зі станції швид кої до по мо ги, такі швидкі їзди ли пе ред по явою рафіків. Скло у пе редніх бічних вікнах постійно за па да ло. Тоді у нас був пнев ма тич ний пісто лет. По до розі з Де ля ти на я на по ло ви ну ви су вав ся з вікна і на повній швид кості стріляв з пісто ле та по за да них та том
цілях, пе ре важ но у до рожні зна ки. З тим пісто ле том ми з бра том про жи ли кілька років. Ста ви ли на печі у своїй кімнаті кілька по рожніх сірни ко вих ко ро бок і пе ред тим, як зас ну ти, ро би ли по черзі кілька пострілів прос то з ліжка. Про ки нув шись, ми до би ва ли ос танні пу дел ка. Юр ко нав мис не стріляв у стіну, пос ту по во ук ла да ючи вен зель ко ро ле ви Вікторії, бо так ро бив Шер лок Голмс. Юр ко дос ко на ло вив чив усі оповідан ня про Голм са, він міг без по мил ко во
назвати прізви ща навіть дру го ряд них ге роїв, усі то поніми і власні наз ви са диб, маєтків і замків, що зга ду ва ли ся у будь-яко му оповіданні. Шер лок Голмс роз па лив у ньому інте рес до знань. Юр ко по чав вив ча ти історію мис тецтв, архітек ту ру, країноз навст во, криміналісти ку, логіку, ге ральди ку, до поміжні істо ричні дис ципліни, дип ло ма тич ний ети кет і про то кол, терміно логію най різно манітніших га лу зей знань. Він пам’ятав сотні ма рок ви на. На
спеціальному згорт ку па пе ру Юр ко ви пи су вав з усіх дос туп них дже рел іме на письмен ників і наз ви їхніх творів. Йо го ціка ви ли ли ше ті, хто пи сав пе ред Пер шою світо вою війною і не був ук раїнцем та росіяни ном. До п’ятнад ця ти років у спис ку бу ло дві ти сячі ав торів. Єди ний по ряд ний вчи тель ук раїнської мо ви і літе ра ту ри щод ня во див Юр ка до те ат ру, на всі кон цер ти кла сич ної му зи ки і ху дожні вис тав ки. Під час гаст ро лей чу жих те атрів ми хо ди ли двічі або
тричі на ту са му вис та ву, як що бу ва ли заміни ак торів у го лов них ро лях. Після вис та ви ми з Юр ком му си ли роз да ва ти ак то рам сто си ви со чен них ро ма шок, які вчи тель по пе редньо при но сив у відрі з во дою зі сво го го ро ду. На йо го го род чи ку рос ла вер ба, при ве зе на з Ка не ва, сто яв бюст Апол ло на. В кабінеті цього вчи те ля на кожній парті ле жа ла підбірка ос нов них слов ників, він ви ма гав, що би ко жен нав чив ся пи са ти дру ко ва ни ми літе ра ми і мав
записник з ви пи са ни ми ла тинськи ми вис ло ва ми. Ли ше на йо го уро ках ук раїнська літе ра ту ра виг ля да ла сим па тич ною. На ша вчи телька на зи ва ла нас гни лою інтелігенцією, бур жу аз ни ми націоналіста ми, і ми пи са ли без ко нечні дик тан ти з кни жок Брежнєва «Ма ла зем ля», «Відрод жен ня», «Ціли на» і «Спо га ди». Ми навіть зда ва ли гроші, щоб за ку пи ти комп лект цієї аб ра ка даб ри для кож но го уч ня. У на шо му класі бу ли прог ра вач і підбірка платівок з
промовами Брежнєва. Нам по до ба ло ся слу ха ти Брежнєвське цмо кан ня на збільшеній швид кості. Пізніше став ся який сь шал з Про до вольчою прог ра мою КПРС, і ми вив ча ли різні її ас пек ти на ге ог рафії, біології, історії, хімії і фізиці. Зви чай но, пи са ли з неї дик тан ти на ук раїнській мові. Я пе рес тав ро би ти до машні зав дан ня у п’ято му класі, ко ли по чав серй оз но зай ма ти ся лег кою ат ле ти кою. Тоді ж пе рес тав ро зуміти ма те ма ти ку і реш ту шко ли провів у
цілковитих ма те ма тич них сутінках. Мо ло да вчи телька ма те ма ти ки, яка за над то близько підпус ка ла де яких стар шок лас ників, кож но го уро ку пе ревіря ла письмо ве до машнє зав дан ня. То му ба га то років мій шкільний день по чи нав ся на ко ри дор них підвікон нях, де тре ба бу ло пе ре пи са ти розв’язані за дачі із зо шитів од нок лас ниць. На томість ариф ме тичні дії я ви ко ну вав блис ку че. Потім у ба рах ніко ли не ко рис ту вав ся кальку ля то ром і жод но го ра зу
не по ми лив ся у ра хун ках. Не за пи су ючи нічо го на папірчи ку, я відра зу на зи вав циф ру в кілька сот ти сяч або кілька мільйонів, і де які відвіду вачі підоз рю ва ли, що це та кий бар менський прий ом, що би об ду ри ти їх на кілька ти сяч. Хоч насп равді ми навіть ка ву ва ри ли з більшої кількості по рош ку, ніж бу ло зак ла де но у ціні. Ми пра цю ва ли у різних ба рах, але поціно ву вачі доб рої ка ви пе ре но си ли ся за на ми з ба ру до ба ру. Крім то го, ми завж ди
підбирали справді доб ру му зи ку, прив ча ючи франківську публіку до рок-н-ро лу, реґґі, блю зу, джа зу й ет но. З на пар ни цею ми самі ви хо ди ли із-за стійки і тан цю ва ли, про во ку ючи за гальну за ба ву. Ко ли ж воліли спокійно го і за тяж но го на пи сан ня, за пус ка ли То ма Вей тса або Елємент оф крайм. Після зак рит тя своїх барів до нас схо ди ли ся се ред ночі бар ме ни з ціло го міста, що би тро хи по бу ти з іншо го бо ку ба ри ка ди. На ше пер ше місце праці - най за тишнішу
дерев’яну хат ку у кінці місько го пар ку спа ли ли якоїсь ночі че рез не по ро зуміння з влас ни ком. Згоріло все при чан дал ля, яким ми прик ра си ли бар - ве ликі до воєнні зним ки Заліщиків, аванґардові пла ка ти з Пра ги, мій до машній прог ра вач з ко лекцією платівок, пуч ки ма ко вих го ло вок, вінки час ни ку і сно пи ки кримської ма ри ху ани. Розп ла вив ся навіть давній ла тун ний гу цульський мо сяж ний хрест, при би тий над вхо дом. Во гонь зни щив по би ту дош ку, прик ри ту Заліщи ка ми, в яку ми доз во ля ли відвіду ва чам ки да ти ножі для по лег шен ня. То бу ло пер ше місце у Франківську, де мож на бу ло по пи ти ґлінтвай ну. Нам вда ло ся за ку пи ти ба га то літрів де ше во го іспансько го ви на для при час тя. Во но бу ло по па ко ва не у кар тонні пач ки. Тоді ба га то чо го у місті мож на бу ло роз до бу ти з ка налів міжна род ної гу манітар ної до по мо ги. В Юр ка бу ла ціла ку па зап ра них ви шу ка них тон ких білих со ро чок з ме ре жи ва ми, пер ла мут ро ви ми
ґудзиками і ви гап ту ва ни ми мо ног ра ма ми, які не хотів бра ти ніхто з тих, ко му приз на ча ла ся до по мо га. Дов ший час ми виг ля да ли в них як про пащі євро пей ці в опіумних при то нах Індо ки таю. Юр ко звідкись дістав цілий мішок про моційних па чок чу до вих сиґарет бен сон і ґеджес, у кожній па чечці вміща ло ся три сиґаре ти. У ка фе навп ро ти на шо го бу дин ку хтось здав партію сол датських ґалу азів-кап рал у пач ках, незмінних від двад цять сьомо го ро ку.
Цього ґатун ку ніхто не знав, інфляція знеціни ла їх до вар тості сірників, і я ку рив най кращі фран цузькі сиґаре ти кілька місяців, ко ли був без робітним. Ми з та том ро би ли чу до ве ка ли но ве ви но, і в одній по рожній кімнаті бу ли ли ше де ся тилітрові бутлі ро же во го ви на, відрес тав ро ва ний ко мод і шнур ки з вип ра ни ми і ви ва ре ни ми пе лен ка ми Мар чи ка. На ко моді сто яли дві не од на кові, не миті дов ший час склян ки для ви на впро довж дня. Дзядзьо Ми хась,
застосовуючи тех но логію пов тор но го бродіння, ро бив подібне ви но з білих порічок. Дзядзьо на ли вав йо го в ек зо тичні фляш ки - кілька з них ма ли ви тис не ний на склі імперський герб - відзна ку пос та чальни ка цісарсько-ко ролівсько го дво ру - і скла дав леж ма на по лиці у найбільшій пив ниці. Дві ма ле сенькі пив нич ки у різних за ка пел ках ха ти бу ли ста ран но за мас ко вані. В одній з них бу ли за хо вані жор на. Ще дзядзьо ви га дав та ку
систему, що дра би на на стрих підніма ла ся й опус ка ла ся при хо ва ним тро си ком. Від пер ших днів по вер нен ня і аж до смерті - впро довж двад ця ти се ми років - дзядзьо ро бив що ден ни кові за пи си. Щод ня він фіксу вав по го ду, хатні ро бо ти, приїзди і від’їзди близьких, роз ви ток своєї сла бості, що ро ку - підра хун ки сіна, дров, ота ви, яб лук, помідорів, кар топлі, порічко во го ви на, горіхів і сли вок. Де-не-де - ре цеп ти помічних ма зей і інга ляцій. Те та Міра
виписувала в ок ремі зо ши ти ук раїнські прізви ща, сис те ма ти зу ючи їх за пев ни ми оз на ка ми. Дідо Бог дан ви ра хо ву вав мак си мальні дов жи ни елект рич них про водів між дво ма опо ра ми. Потім він заціка вив ся Зе мельвай сом, угорським аку ше ром, який впер ше по чав зас то со ву ва ти ан ти сеп ти ки, від чо го смертність но во родків і по роділь відра зу змен ши ла ся у де сят ки разів. Дідо зв’язав ся з бу да пештськи ми архіва ми, і йо му надісла ли пош тою всі відомі
фотопортрети Зе мельвай са. Він по чав зби ра ти ма теріали для книж ки. На оди над ця тиріччя та то по да ру вав мені го дин ник. На внутрішньому боці ремінця я за пи су вав фор му ли щас тя. Най дивнішою бу ла - чи тан ня-фрук ти-нез нані країни. Най простіша - спокійна совість-улюб лені лю ди-своє місце. А ос тан ня - рух-лю бов-при ро да. Я хотів ста ти жур налістом і пи са ти на ри си про жит тя при ро ди. Але бу ти ра дянським жур налістом вва жа ло ся
неприпустимим, і я став бо таніком. І аж че рез де сять років по чав пра цю ва ти ре пор те ром. Завж ди бу ло лег ко пра цю ва ти на різних ро бо тах, бо знав, що у будь-яку хви лю мож на вер ну ти ся до сво го фа ху. Один близький то ва риш по зи чив у ме не ду же ба га то гро шей і втік до Аме ри ки. Що би якось ком пен су ва ти втра ту, йо го ма ма влаш ту ва ла ме не нічним сто ро жем і двірни ком у ди тя чий са до чок. Плат ня бу ла та кою, що тре ба бу ло пра цю ва ти
тридцять років, що би за ро би ти по зи че ну су му. Са до чок роз та шу вав ся у ста ро му па ла ци ку. Вночі у по рожніх ко ри до рах і спальнях ожи ва ли не ви разні ди тячі го ло си і кро ки. Я спав се ред ігра шок на підлозі у залі для му зи ки і танців. Там при най мні відлу ню ва ло піаніно. Вдосвіта замітав лис тя. Во но при ли па ло до мок рої бруківки. Лис тя різних видів де рев і кущів тре ба бу ло мес ти по-різно му. То го ро ку сніго па ди бу ли най сильніши ми у новітній історії. По ки я
доходив з ло па тою до кінця стеж ки, по ча ток зно ву виг ля дав не до тор ка ним. Діти з батька ми лед ве про би ра ли ся че рез за ва ли. Че рез при видів я зап ро шу вав до са доч ка гос тей. Ми пи ли ви но, ле жа чи у за ко рот ких ліжеч ках. Од но го ве чо ра відра зу в кількох гос тей бу ла менст ру ація, і вранці ме не виг на ли з ро бо ти че рез кілька там понів, які не вто пи ли ся у ди тя чо му ту алеті. Друг з Аме ри ки пе ре дав мені до ро гу фут бол ку. Че рез нього працівни ки аме ри кансько го
посольства цілий місяць не ви да ва ли віз ніко му з Франківська. Він, за ре ко мен дацією ав то ри тет ної осо би, до мо вив ся з ни ми, що зап ла тить ве ликі гроші за свою візу. Йо му все зро би ли, і він приз на чив зустріч для пе ре дачі кон вер та за го ди ну по то му, як відлетів йо го літак. Ще давніше він десь по чув, що з би ча чих пенісів
роблять якісь до ро гоцінні ліки. Зак ли кав ме не на до по мо гу, ми виміня ли у зди во ва них робітників м’ясо комбіна ту за ящик горілки
кілька мішків пенісів. Він розмістив їх у до машніх хо ло дильни ках при ятелів і по чав шу ка ти по куп ця. Ви яви ло ся, що ця те ма зас таріла і вже ніко го не ціка вить. Ми ви нес ли то вар на смітник. Зди чавілі пси щось ви ню ха ли, і че рез кілька хви лин ву ли цею розбіга ло ся ціле ста до з пеніса ми у зу бах. У ча си, ко ли не бу ло ка ви, ми при хо ди ли вночі до го лов но го місько го го те лю, виїжджа ли на ос танній по верх, за мов ля ли дві ка ви у по коївки і ди ви ли ся зго ри
на темні квар та ли. Що би ма ма не зна ла, що він ку рить, то ва риш три мав сиґаре ту не пальця ми, а за тис нув ши її у гребінь з дов гим руків’ям. Такі гре бені у сімде ся тих стир ча ли у задніх ки ше нях джинсів. У ру ках но си ли тран зис то ри, а роз щеп лені кольорові со роч ки зав’язу ва ли ся на жи воті. Угорські робітни ки прок ла да ли наф топ ровід, діти вип ро шу ва ли у ма дярів жу вальні ґумки пед ро і до нальд, підлітки ку пу ва ли пре зер ва ти ви і мальбо ро, на до машні
урочистості до бу ва ло ся оран жад і пепсі у літро вих скля них фляш ках, а міська еліта от ри ма ла квар ти ри у ма дярсько му домі з ґара жа ми і до мо фо на ми. Деґра дація сяг ну ла та ко го рівня, що ба га то на ших місце вих сімей влаш то ву ва ло до машні гос ти ни пер шо го трав ня і сьомо го лис то па да. На лис то па до вих каніку лах я відмов ляв ся за пи су ва ти ся у по чес ну вар ту біля пам’ятни ка чекістам, бо тре ба бу ло хоч кілька днів по бу ти в осінньому Де ля тині. Вар та бу ла
добровільною, але чле ни батьківсько го коміте ту, ма тері моїх то ва ришів, кри ча ли, що при ват нов лас ницькі інстинк ти не по винні бу ти сильніши ми від по чут тя вдяч ності вби тим чекістам. На лис то па довій де монст рації ми кілька го дин сто яли на певній ділянці виз на че ної ву лиці і че ка ли своєї чер ги прой ти пе ред три бу ною. У ру ках ми три ма ли па ти ки з поп рив’язу ва ни ми на дув ни ми кулька ми. За ки сто яли, роз ва жа ли ся тим, що різни ми
способами про би ва ли один од но му кульки. До три бу ни у ціло го кла су за ли ши ло ся ли ше кілька синіх і жов тих неп ро би тих кульок. Розсліду ван ням зай мав ся міськком партії. Нам не доз во ли ли поїха ти у зап ла но ва ну екс курсію до Моск ви, хоч хлопці вже роз до бу ли у ве те ри на ра збуд жу вальний засіб, який мав бу ти вип ро бу ва ний до ро гою на од нок лас ни цях. Армійський особіст ба га то разів вик ли кав ме не вночі на співбесіду, про по ну ючи всту па ти у
вище учи ли ще КҐБ на фа культет уря до во го зв’язку. Він обіцяв, що у ме не бу де ба га то гро шей, баб і за кор дон них поїздок. Я мав до пуск до ро бо ти із за сек ре че ним зв’язком. У нас бу ли валізоч ки з хи мер ни ми залізни ми плас тин ка ми, які у пев но му по ряд ку вкла да ли ся у ко ду вальний пристрій радіостанції. Що по неділка ми от ри му ва ли у сек ретній час тині за па ко вані як ло те рей ний білет блан ки з послідовністю плас ти нок на тиж день. Виїжджа ючи на се анс, ми
мусили от ри му ва ти ав то мат і на бої, що би за хи ща ти свою валізоч ку. По ру шен ня ре жи ми сек рет ності пе ред ба ча ли поз бав лен ня волі терміном до де ся ти років. Один бе те ер зіпсув ся се ред лісів і боліт під час масш таб них нав чань. Ціла армія пом ча ла далі, не звер та ючи ува ги на втра ти. Екіпаж жив у за мерз ло му залізі цілий тиж день. Тоді зак ри ли ма ши ну і пішли погріти ся і поїсти до яко гось ху то ра. Валізоч ку заб ра ли з со бою. І все ж після ма неврів особісти зби ра ли ся
посадити сер жан та за те, що він за ли шав сек рет ну апа ра ту ру без охо ро ни. Офіційно наш ба тальйон на зи вав ся МУ і Пр. Ав то мат на зи вав ся АК СУ. Рек ламні на пи си бу ли трьох ґатунків - мар га рин де ше вий смач ний і ко рис ний про дукт, ко рис туй те ся пос лу га ми держст ра ху, літай те літа ка ми аероф ло ту. В дев’янос то му бу ла най жах ливіша сиґарет на кри за. На ба зарі мож на бу ло ку пи ти трилітро вий слоїк не до палків. Півпач ки ка ро вис та чи ло, що би ви най ня ти ав то бус
від Во рох ти до Чо тир над ця то го кіло мет ра, ко ли на бо танічну прак ти ку приїха ли з Любліна Ре на та, Йо лан та, До ро та, Аґнеш ка, До ро та, Малґося, Йо ана і Бе ата. Ми з Адріаном щод ня во ди ли їх го ра ми, і дівча та відмов ля ли ся зби ра ти нав чальний гер барій на за повідній те ри торії. Адріан був моїм вчи те лем, був мо ло дим і най кра щим фло рис том на Західній Ук раїні. На всі свої відрядні дівча та на ку пи ли шам пансько го, і ми за вез ли йо го ав то бу сом на
високогірний стаціонар. Адріан був керівни ком моєї на уко вої ро бо ти, ми їзди ли йо го ма ши ною Льво вом, розділив ши місто на істо рич но-цивілізаційні зо ни, і пе ре пи су ва ли фло ру ста рих парків, дахів і ринв, колій і сміттєзва лищ, при ват них садів і за водських те ри торій. Ка фед ра бо таніки бу ла у най стар шо му кор пусі універ си те ту. На ка федрі сто яли австрійські ша фи, на пов нені давніми книж ка ми, гер бар ни ми лис та ми і мок ри ми пре па ра та ми,
було про хо лод но, вікна ви хо ди ли на бо танічний сад з тюльпан ним де ре вом і гінкго. Са дом біга ли пси з вжив ле ни ми фісту ла ми на жи во тах. Інше вікно ви хо ди ло на внутрішнє подвір’я не чин но го кос те лу Ми ко лая. В одній з ав ди торій сто яло ан тик вар не піаніно «Вай нбах» без по ло ви ни не обхідних струн, і ми з Фа ци ком і Ма ци ком гра ли в шість рук пісні «Бітлз» із сам ви давівських фо то копій нот. Ма цик лю бив фут бол, мо ро зи во і фільми із Софі Мар со. А я
грав за фа культет у бас кет бол. Я був білим. Ще гра ли май же синій ґвінеєць, чо ко ля до вий ма даґаска рець, ка ка во вий ко лумбієць і жов то-чер во ний болівієць. Мої бра ти. Збе рег ла ся гар на зним ка, зроб ле на з бал ко на спор тив но го за лу. На ша ко ман да сиділа вни зу на лавці, і в кадр пот ра пи ли ли ше різно кольорові коліна, юнай тет ко лор. Ко лумбієць був сусідом Мар ке са че рез пар кан, а болівієць бо яв ся, ко ли на Мен чилі ми при па лю ва ли сиґаре ти від га ря чо го
повітря над ту бу сом наф то вої лам пи. В ос танні ро ки шко ли ми так за хо пи лись бас кет бо лом, що при хо ди ли щод ня за дві го ди ни пе ред по чат ком уроків на ран кові тре ну ван ня, а що неділі гра ли по чо ти ри го ди ни. Навіть удо ма з бра том ми го во ри ли про най важ ливіші речі, сто ячи у про ти леж них кінцях дов го го ко ри до ру, пе ре ки да ючись м’ячем. На річко вих або морських пля жах замість м’яча був ве ли кий тяж кий камінь, який тре ба бу ло і до ки ну ти, і
зловити. Приб лиз но так са мо ми вчи ли літа ти на шу во ро ну Га лю. Її ма ма підібра ла у сквері. Всі інші звірі теж бу ли ви пад ко ви ми. Суч ка Муш ка бу ла наз ва на на честь вівчар ки Муш ки, яку ра зом із скрип кою чу ра стрий ка Та ра са, бра та діда Бог да на і те ти Міри, привіз ро дині після смерті Та ра са. Стрий ко від п’ятнад ця то го ро ку був са мо хот ни ком УСС, слу жив в УГА і по мер від ти фу в чо ти ри кут ни ку смерті. Дідо Бог дан був тоді в італійсько му по лоні. Два ро ки він їв самі
помаранчі і тро хи ри би. Суч ку Жуч ку та то підібрав у Надвірній, і зго дом во на на ро ди ла ще нят від вов ка. Ки цю те та Міра знай шла на цвин тарі. Ціле жит тя її підби те око світи ло ся інак ше. Ки ця вміла ска ка ти на клям ки і відчи ня ти двері. Спа ла во на на ви со ко му п’єці, шаліла, ко ли чу ла, що над би вається яй це, і лю би ла хо ди ти по клавіатурі фор теп’яно. Мій най ближ чий друг за ко хав ся в неї як у жінку, яких не бу ває. Пес Рудько сам осе лив ся ко ло на шої
хати. Він так ста ран но її охо ро няв, що до нас пе рес та ли при но си ти пош ту, а дзядзьо Ми хась хо див подвір’ям, три ма ючи у руці гор нят ко з во дою, бо Рудько час то по ми ляв ся і стра шен но гриз своїх, але бо яв ся во ди. Ко ли дзядзьо був ма лий, у них вдо ма жив яст руб. Потім їхня ха та згоріла від іскри з ко ми на па ро тя га. Дзяд зе вою пер шою дру жи ною бу ла Ка роліна, полька з Де ля ти на. У них на ро ди ла ся донька. В со рок третьому році дзядзьо за пи сав ся в дивізію
«Галичина». У на ших кра ях по ча ли ся міжнаціональні конфлікти, і в та кий спосіб дзядзьо Ми хась убез пе чу вав свою не ук раїнську сім’ю. Йо му був со рок один рік. Після Бродів він пішов до до му, але до ро гою пот ра пив до рук мобілізаційній комісії, яка йшла відра зу за війська ми і за би ра ла га лицьких чо ловіків на фронт. На дзяд зе во му пра во му плечі бу ла ви та туй ова на стрілка, якою у німецько му війську поз на ча ли гру пу крові. Замість діючої армії
дзядзя приз на чи ли у штраф ний будівельний ба тальйон і відпра ви ли на ро бо ти у Ка захс тан. До де мобілізації у со рок шос то му дзядзьо Ми хась до бу вав вугілля у кар’єрах Коркіну голь. Тим ча сом Ка роліна з донькою ско рис та ли ся мож ливістю виїха ти до Польщі. Вер нув шись до до му, дзядзьо пе ре хо ву вав ся. Ко ли ж навідав ся до Де ля ти на, йо го хтось по ба чив і тут же здав. Дзяд зя взя ли як та ко го, що був на ро бо тах у Німеч чині, і відпра ви ли у Чи ту. Він на ма гав ся
переписуватися з Ка роліною, але таємний цен зор МВД Ле опольд Ав зеґер, який вів йо го лис ту ван ня, зро бив так, що до дру жи ни дійшов ли ше пер ший лист, у яко му дзядзьо пи сав, що все доб ре. Всі по дальші лис ти за ли ша ли ся у цен зо ра, і дзядзьо ли ше от ри му вав від Ка роліни роз пач ливі про хан ня відповісти, за пев нен ня, що йо го че ка ють, далі до ко ри, зви ну ва чен ня і про щан ня. Баб цю Зо ню за ареш ту ва ли під час роз роб ки спе цо пе рації з ліквідації Ро бер та,
визначного керівни ка УПА. Хтось по ду мав, що Ро берт мо же бу ти Ро бер том Пра хаз кою і на нього мож на вий ти че рез дру жи ну. Баб цю навіть виз во ля ли фальшиві упівці і пе ре хо ву ва ли у фальши во му бун кері, ви пи ту ючи, як мож на пе реп ра ви ти її до чо ловіка. У Читі баб ця зустріла дзяд зя Ми ха ся, і во ни ще трид цять років встиг ли по жи ти ра зом у Де ля тині. Баб ця Зо ня пе ре жи ла дзяд зя Ми ха ся на три над цять років, а мо го та та, сво го си на, на три тижні. Во на по мер ла від
журби. З то го ча су ми ну ло дев’ять років. Щоліта ми з дітьми жи ве мо у де ля тинській хаті на горі. У нас бу ва ють ду же різні лю ди. Од но го ра зу цілий тиж день жи ли вісімнад цять осіб од но час но. Ми ну ло го ро ку роз ла ма ла ся най кра ща ре не та, по сад же на у п’ятде сят шос то му. Ром ко Рось приїжджав у че ре ви ках, які мо жуть вит ри ма ти три тон ни тя га ря…
ЯК ПЕРЕСТАВ БУТИ ПИСЬМЕННИКОМ
1
Якби моя вчи телька дзен ма ла рацію, то все бу ло би зовсім інак ше. Бу ло би - як во на ка за ла - тут і те пер. Во на би бу ла ко ло ме не. Ми би приїха ли поїздом до ха ти на Горі. Ми би зай шли до ха ти і зак ри ли двері зсе ре ди ни на ключ, не пам’ята ючи, як ми доїха ли, дійшли і що бу ло пе ред тим. Ми би тро хи на па ли ли і вик ла ли з тор би при ве зе ну їжу. Бу ла б зи ма. Бу ло б хо лод но. Бу ли б невідомі зорі. Бу ло би тем но.
Ще хо лодніше - в ліжку. Піч нагріється хіба до ран ку, яко го тут не ма ло би бу ти, бо по тяг звідси - ще за тем на, до нього ще шість го дин. За вікна ми чор но - і не ма вже нічо го, крім звуків. Зву ки прості: да лекі пси, вітер у кроні го ло го горіха, мерз не зем ля, во да і каміння, пе ре су ва ючись, хма ри за ту ля ють що раз інші фраґмен ти од но го і то го ж сузір’я, скри пить по мо ро же на тра ва, розп рос то ву ються де рев’яні конст рукції пар канів, стін, цемб ринь і пся чих буд. Твердіють сліди і ско ро чу ються рей ки колії за са дом, цвя хи, по за би вані в дош ки, ла ни у кри ни цях, які му сять до ся га ти рівня підзем них вод.
Не бу ло би нічо го. Ли ше лям па з роз би тим аба жу ром над ліжком. Якісь по душ ки, пе ри ни і ко ци. Се цесійний ки ли мок від стіни. Срібні ба рельєфи го ло ви Хрис та в тер но во му вінку і Ле онар до вої тай ної ве чері. Свя та ро ди на Льорен цо Ск’ярпельоні, реп ро дукція з двад ця тих років. Най прав дивіша копія чу дот вор но го об ра зу Ма тері Бо жої Ченс то ховської, прінтед ін По лянд, 1936-го, в рамці з решт ка ми зо ло тої фар би, під шклом. Пей заж Ми хай ла Мо ро за: го ра, ба га то різних де рев, вес на, сніг то питься, пля ми білі, сині, ґра на тові, бурі, брон зові, і навіть трішки зе ле но го. Етюд Зорія: Краків, Плян ти, якась ве жа, зе ле ний каш тан. Па ву ти на по ку тах. Розк лад ний фо тель, фо тель, що розк ла дається на ліжко. Ав то порт рет Шев чен ка, ви ти нок з жур на лу, в пас пар ту і рамі. Овальний ве ли кий стіл по се ред кімна ти і чо ти ри крісла з усіх боків сто ла. Гол ландська піч з вох ро ви ми ках ля ми. Ко лиш ня шух ля да біля двер цят п’єца, в ній - дро ва. Білі двері в іншу кімна ту. Во ни зак ри ва ються і тон кою ла тун ною клям кою, і зак рут кою на пра во му верхньому куті. Дві зним ки, кольоро ва - Па па Римський, чор но-біла - баб ци на сест ра си дить на лавці під яб лу нею. Ще один ве ли кий жіно чий порт рет пас тел лю. Ша фа із дзер ка лом по се ре дині, дзер ка ло тро хи де фор мує будь-яке відоб ра жен ня. Ка на па, нак ри та вицвілим і за тов че ним біло-чер во но-жов то-чор но-зе ле ним ліжни ком. Вікна, зас ло нені біли ми по лот ня ни ми фіран ка ми. Чо ти ри по вер хо ва ета жер ка з книж ка ми (Мон тень, Ук раїнський ка лен дар, бо танічні ат ла си, різні ма пи Кар пат, ба га то том ник Бальза ка, ук раїнсько-німецькі слов ни ки, підруч ни ки із садівницт ва, квітни карст ва, фо тог рафії, гре ко-римської бо ротьби, по мо логії, фе но логії, ру ко паш но го бою, го дин ни карст ва, Коб зар, історія се редньовічної церк ви, Сте фа ник, за пис ни ки Че хо ва, Гам сун, Шклярський, Суб тельний, Док тор Фа ус тус, альбом чеської фо тог рафії з 1960 ро ку, сам ви давівський том Бродсько го (дру ко ва ний на ма шинці, 1970 рік). Підло га з вузьких до щок, ду же дав но мальова на на чер во но. Стіни цит ри нові. Сте ля біла, але з ве ли ки ми тріщи на ми, за ла та ни ми гіпсом із синькою. По за тим пог ляд найінтен сивніше фіксується на ста ро давньому го дин ни кові (метр на двад цять п’ять), подібно му на ра ту шу або кап ли цю, че ре ви ках Док тор Мартінс під на кас ли ком і шістнад цятьох залізних більярдних ку лях у дво рядній де рев’яній підставці на печі.
Ми би нагріва ли со бою ковд ру, ще й ди ха ючи під неї, аж по ки, нагріта на ми, во на не по ча ла б ут ри му ва ти теп ло на нашій шкірі, на шкірі моїй і її. Че рез ви разні межі між нагрітим і хо лод ним нам бу ло б тісно. Як би моя вчи телька дзен ма ла рацію… Во на бу ла би зі мною, і не бу ло би ніяко го всю ди і завж ди, які є тут і те пер…
2
Попри те, що ця по ра осені особ ли во на дається до та ко го ви лов лю ван ня най мен ших се зон них змін, що зро би ти їх знач ни ми подіями сво го при ват но го що ден но го жит тя надз ви чай но прос то, я все ж на ма га юся не за ува жу ва ти ба гатьох де та лей. Не то му, що осінь спри чи нює при род ний сму ток, не че рез не лю бов до зи ми і зовсім не то му, що цієї осені є речі важ ливіші. Це ли ше ди тя че на ма ган ня втек ти від на га ду ван ня про щось та ке, що три во жить.
Я завж ди відчу ваю цю не ви раз ну три во гу пе ред ра ди кальною зміною спо со бу жит тя, яка, так мені здається, невідво рот но відбу вається двічі на рік. Цей пе ре во рот по ля гає в заміні відкри то го прос то ру на зак ри тий, теп ла на хо лод, ла вок на ліжка, сан далів на че ре ви ки, со ко ви тих плодів на су шені, ву лиць на кімна ти, са латів на кар топ лю і ква ше ну ка пус ту, біло го ви на на щось міцніше, ціло до бо вих вип рав на ко роткі пе ре хо ди, відкри тих вікон на опа лен ня і нав па ки.
Щоразу потрібний пев ний час, що би зга да ти, як те пер тре ба бу де жи ти. Щось подібне стається, ко ли на род жується ще од на ди ти на, і здається, що ніко ли не при га даєш усього, чо го зміг нав чи ти ся з по пе редньою.
У моєму ви пад ку ці відчут тя по си лю ються ще й бал ко ном. Півро ку він є для нас тим, що на зи вається рідним до мом, еко логічною нішею, влас ною те ри торією. Тут, між стіна ми бу дин ку і за рос тя ми ви ног ра ду, про ми нає на ше жит тя, сю ди при хо дять усі ті, хто нас відвідує. Жит тя на бал коні виз на чає не зи му.
Уже кілька тижнів ли ше на цьому бал коні відбу вається щось та ке, що при му шує ме не відчу ва ти до дат ко ву три во гу. Не пов’яза ну навіть з тим, що, оскільки це є склад ни ком бал кон но го жит тя, яке не за дов го ма ло би пе рер ва ти ся, во но, мож ли во, нет рив ке і мо же ско ро закінчи ти ся. Три во га ця якась глиб ша.
На бал коні М. вив чає чеську мо ву. Во на її вив чає, бо вміє вив ча ти мо ви, бо не знає чеської, бо чеська їй по до бається. Мені теж по до бається чеська. Ко ли ви ход жу на бал кон, то лю бу юся її дов ги ми і ко рот ки ми го лос ни ми, що тво рять не пов тор ну ме ло ди ку, на ко пи чен ням чо тирьох при го лос них у слові з чо тирьох звуків. Мені по до бається ця ди тинність з пот рап лян ням у на го ло си, ко ли відповідаю на за пи тан ня, ви чи тані з підруч ни ка. Зга ду ються ди во вижні ди тячі чеські кни жеч ки по чат ку сімде ся тих, не пов тор на графіка, яка тоді ва жи ла більше, ніж хи мерні вірши ки про те, що мав «діде чек ко ло точ і з’єв єго чер во точ». Відтво рю ються пе ре жи ван ня празьких робітни чих пив ниць і вин ниць, ку ди не за хо дять ту рис ти. На ма га юся уяви ти, як ці ре чен ня міг ви мов ля ти улюб ле ний Гра бал… Са ма приємність. Жод них підстав для три во ги.
Але ж я за кров’ю на чверть чех. І я до те пер не знаю, чо му не знаю чеської. Чо му навіть не про бу вав її вив чи ти. Не знаю, чи моє цілко ви те ук раїнство не є у цьому сенсі тим відсту пом, яке ме не дра тує в ук раїнцях. Не ро зумію, чо му по-ди тя чо му втікав і утікаю.
Те, що мій дідо був моїм дідом ли ше рік, що мій та то на ро див ся пізніше, ніж той по мер, і та то не чув жод но го пест ли во го чесько го сло ва, зовсім не оз на чає, що він пе рес тав бу ти і та том, і дідом. Зреш тою, за ли ши ли ся не за пе реч ний ге но тип і цілком упізна ва ний фе но тип. Зреш тою, навіть після своєї смерті дідо став при чет ним до ук раїнських історій, бо са ме йо го де який час ен ка ве дис ти вва жа ли Ро бер том. Зреш тою, з ро ка ми він ви дається мені все ближ чим і ближ чим.
І поп ри все я, ви хо дя чи на бал кон, який ско ро ста не зи мо вим, не на ма га юся за пам’ята ти жод но го уро ку з підруч ни ка чеської мо ви. На ма га юся не ду ма ти про зміну спо со бу жит тя і відчу ваю нез ро зумілу три во гу.
3
Коли я був сол да том, мені по до ба ло ся ду ма ти про різні речі. Ду ма ти бу ло доб ре хо ча б то му, що насп равді армійський ре жим не ли ше не по ши рюється на сфе ру ду ман ня, але й звільняє для нього місця більше, ніж це мож ли во на цивіллі. До то го ж «різні речі», про які мож на бу ло розмірко ву ва ти, у влас ності, у світі сол да та не так ба га то, що би ду ма ти про них по вер хо во, не ду ма ти про них тро хи глиб ше («Речі сол да та» - од на з най кра щих пісень То ма Вей тса).
Тоді сол дат міг ма ти ли ше одяг (чо бо ти та па сок теж мож на вва жа ти одя гом, хо ча їхня роль поліфункціональна), знач ну час ти ну яко го зміню ва ли що тиж ня - дві гол ки з різни ми нит ка ми, військо вий кви ток і блок нот з руч кою (що свідчить про пев ну інтеліґентність війська, бо в усі інші періоди сво го жит тя я ніко ли не но сив при собі ні блок но та, ні руч ки). В на кас ли ку мог ли й му си ли бу ти зубні щітка та пас та, ми ло, брит ва. Десь по руч у заґра то ваній шафі бу ли оз на ки твоєї долі - ав то мат, тор ба з пат ро на ми, про ти газ, баг нет і мішок для цього всього. Оз на ки твоєї долі тобі не на ле жа ли, але ти весь цей час на ле жав їм.
Мені по до бав ся та кий мінімалізм. Ще більше по до ба ло ся на си чу ва ти йо го мінімалізмом іншо го, при ват но го ґатун ку - ма ленькі но жич ки, за хо вані між ме та ле вою фляш кою з пит вом і по лот ня ним чох лом для неї, фраґмент бра то во го ри сун ка, вкла де ний під об горт ку до ку мен та, кілька слів на ос танніх сторінках за пис ни ка, які оз на чу ють вра жен ня цілих місяців чи ок ре мих го дин…
Однак не ли ше циклічна історія культу ри свідчить про те, що після чис то ти сти лю при хо дить ек лек ти ка, після мо дернізму - пост мо дернізм, після ре не сан су - маньєризм, навіть після ба ро ко - ро ко ко. Ево люція кож но го при ват но го три ван ня є більш чи менш вда лим відбит ком бо ротьби індивіду альності з при ре ченістю осо би на об ме женість мож ли вої стилісти ки існу ван ня.
Тож не ма нічо го див но го в то му, що за кілька років після війська всього мо го, но ше но го при собі, бу ло вже ду же ба га то. Різни ми потрібни ми й не потрібни ми дрібнич ка ми бу ли за пов нені мої ки шені, тор би, навіть тіло. В будь-яко му місці світу я міг уп ро довж кількох хви лин розк лас ти влас ний пред мет ний світ, який своєю на си ченістю ма ло відрізняв ся від домівки, в якій я на ро див ся й про жив більшість усвідом ле них років.
Можливо, та ке три ва ло б й ще до те пер, як би не щас ли вий ви па док. Якось ме не зат ри ма ли по рядні міліціоне ри, які скла ли пе релік ви лу че но го під час зат ри ман ня. Тоді я зро зумів, як мо жу вто ми ти криміналістів, ав торів і чи тачів кримінальної хроніки, влас ну ро ди ну (якби їй до ве ло ся за би ра ти все це дран тя за спис ком) і се бе. Про ці речі вже не бу ло жод ної змо ги ду ма ти по верх не во.
Вже ба га то років у будь-який мо мент зу пи не но го ча су в моїх ки ше нях не мож на знай ти жод но го пред ме та, який би відра зу вка зу вав на якісь звич ки. Там не ма нічо го, крім сиґарет, які ку рить знач на час ти на ук раїнців, кількох банк нот і мо нет, що пе ре бу ва ють у обігу на всій те ри торії Ук раїни, од но ле зо во го скла да но го но жи ка, яким мож на ро би ти май же все, не по ру шу ючи вод но час жод но го за ко ну, та клю ча від по меш кан ня без ука за ної ад ре си. Жод них фо тог рафій, кре дит них кар ток, за пи сок і за пис ників, олівців, мундш туків, го дин ників з пос вя та ми й об ру чок з іме на ми та да та ми, ме дальйонів з порт ре та ми, ка лен да риків з поз на че ни ми дня ми, порт сиґарів, жод них кас тетів, от рут, анальге тиків і візитівок, жод ної добірки посвідчень… Навіть но си ти пас порт мені ви дається при низ ли вою зручністю, зруч ним при ни жен ням.
Чимось зовсім іншим є за пальнич ка.
Одноразова най де шев ша за пальнич ка пе ре довсім є та ким дос ко на лим дже ре лом вог ню (а вог нем із за пальнич ки мож на зміню ва ти різні життєві си ту ації на кра ще не гірше, ніж це роб лять спец назівці пре зер ва ти вом), як і най кош товніша за пальнич ка - витвір най значнішо го ху дож ни ка.
Одноразова най де шев ша за пальнич ка то го кольору, який тобі ви би ра ють, є пе ре пуст кою в інший світ. Світ, у яко му все за ле жить від тво го ви бо ру. Світ без ви бо ру в то му сенсі, що ви бо ру не ма, бо не ма з чо го ви би ра ти, бо ви би ра ти не ма чо го, бо виб ра ли вже все. То му що не ма від чо го відмов ля ти ся.
Одноразова най де шев ша за пальнич ка, як що на неї звер ну ти ува гу, діє, як що ден на пе ре пуст ка до літе ра тур ної прак ти ки. Нав чив шись опи су ва ти, якою мог ла би бу ти твоя за пальнич ка, ти от ри маєш усі мож ливі за пальнич ки світу.
Потреба три ма ти ся за якісь речі зник не аж тоді, ко ли змо жеш уяви ти собі, яки ми мо жуть бу ти на до торк ті, яких торк ну ти ся ніко ли не ма ти меш змо ги. І зро зумієш, що ли ше те, що в уяві, є най повнішою, най певнішою власністю.
4
Впродовж кількох ос танніх днів лип ня ми ма ли приємно го і ба жа но го гос тя. З Пе те ром ми поз най оми ли ся на ней тральній те ри торії - у Кра кові. Для знай омст ва це і доб ре, і по га но од но час но. Поз бав лені рідної опо ри лю ди ста ють са мо вартісни ми, але тро хи не пов ноцінни ми. В кож но му разі ми знай шли ся, пе рей ня ли ся сим патією і зап ри яте лю ва ли.
Петер жи ве у Берліні. Він - справжній письмен ник. Тоб то ви ко нує ли ше єди ну суспільну функцію - при ду мує, пи ше і публікує ро ма ни. Від більшості на ших письмен ників він відрізняється тим, що у вищій школі вчив ся на письмен ни ка. Він до сить та ла но ви тий і муд рий, щоб та ка фа хо ва освіта не заш ко ди ла, а до по ма га ла в пи санні. Іншою йо го без зас те реж ною пе ре ва гою є те, що пе ред тим, як ста ти письмен ни ком, він був ка ме ня рем. Теж фа хо вим. І так са мо лю бив пра цю ва ти з ка ме нем, як те пер із ре чен ня ми (де які йо го ре чен ня такі прек расні, що іноді мені шко да, що не мож ли ва та ка ма теріалізація, що би про вес ти з ни ми хо ча б од ну ніч - так ска зав один відо мий кри тик). Пе тер уміє ба чи ти де талі і на мо ту ва ти на них історії інших де та лей, тво ря чи в та кий спосіб бар вис те пле ти во ви га да ної літе ра ту ри про не ви га да не жит тя. По ка зо во, що ми з ним ніко ли не го во ри ли про літе ра ту ру - до сить бу ло інших зацікав лень.
До то го ж із Пе те ром бу ло ду же лег ко і радісно ро зуміти ся. Йо го мов на то ле рантність не ти по ва для німців. Із ним мож на го во ри ти неп ра вильно, лед ве-лед ве, на зив ни ми ре чен ня ми, ок ре ми ми сло ва ми, жес та ми, мімікою, до поміжни ми зву ка ми, вка зу ван ням на пред ме ти. Він усе ро зумів і так са мо да вав зро зуміти се бе, спро щу ючи, уточ ню ючи, ско ро чу ючи, пов то рю ючи, сповільню ючи, по ка зу ючи ру ка ми й усміха ючись. У кож но му разі навіть мої діти, приїхав ши до Кра ко ва, відра зу вирізни ли йо го се ред інших іно земців, не відчу ва ючи чу жості. А з усіх німців і по ляків ли ше Пе тер вслу хав ся в на шу мо ву, за пам’ято ву ючи сло ва і цікав ля чись їх ужи ван ням. І ли ше про нього бу ло відо мо, що Ук раїна йо го не об ми не.
Згодом ми бу ли в нього в Берліні. Він знав, що по ка за ти в цьому ме га полісі са ме мені, щоб я зумів по лю би ти йо го місто.
Його приїзд до нас по чав ся ще пе ред приїздом - чо мусь відміни ли рейс ав то бу са, на який Пе тер прид бав кви ток, і до ве ло ся че ка ти нас туп но го дня. Потім ми по бу ли в на шо му місті, потім поїха ли в го ри, потім по жи ли в гірсько му селі, потім - ще два дні у місті. Пе тер прос то жив із на ми. Най приємнішим бу ло те, що він жив так, як ми. Цілком не виг ля дав гос тем у нашій нез най омій прек расній і ди вацькій країні.
Він доб ре по чу вав ся в нашій старій хаті з безліччю по бу то вих труд нощів. Пе тер ра зом із на ми мок під страш ни ми зли ва ми і в бу ро му стрімко му по тоці, на який пе рет во ри ла ся до ро га. Тан цю вав на площі під ук раїнський рок на святі міста в Ярем чо му. Йо го зовсім не ля кав щільний на товп ста рих, мо ло дих, дітей, міліціянтів, п’яних, ве се лих і буй них го рян. Пе тер спокійно їв си ру ваті шаш ли ки і пив квас не місце ве пи во в пе ре пов не но му, за ку ре но му, засміче но му вер тепі, де підбір об лич про сив ся у якесь кіно. Ми їзди ли роз ва ле ни ми підміськи ми поїзда ми, де всі вікна заґвин чені, а ту але ти за си пані кілог ра ма ми хлор ки. Сніда ли до машніми си ра ми, обіда ли ку ле шею із брин зою, ве че ря ли пе че ною кар топ лею і гри ба ми - як щод ня. Пе тер пив си ру кри нич ну во ду, їв не миті лісові яго ди і помідо ри, ку пав ся в неп ро зорій після дощів ріці. Він нав чив ся бра ти во ду з кри ниці, ко рис ту ва ти ся слоїком і кип’ятильни ком, ми ти на чин ня в мид ниці. Му ги кав пісні, які в’їли ся в го ло ву після кон цер ту. Йо му сма ку ва ли наші ков ба си і со ло дощі, пи во та шам панське.
На цвин тарі він про бу вав на до тик надг роб ки різних де ся тиліть, при див ля ючись до ка ме нярських технік. Він за пи ту вав про все, чо го не міг зро зуміти, а от ри мав ши по яс нен ня, не ди ву вав ся - чо му так. Пе тер без пе рерв но вив чав ук раїнську мо ву і вис лу хо ву вав оповіді з на шої історії.
Ніхто з дов ко лишніх не запідоз рив у ньому іно зем ця. Нам же ніко ли не бу ло со ром но за свою країну. На ша країна і Пе тер, здається, по лю би ли ся.
Я не мо жу зна ти всього, про що він не го во рив, що но ту вав у за пис ни ку, які фраґмен ти цієї по до рожі з’являться у йо го прозі. Не знаю - на які за пи тан ня Пе тер не от ри мав відповіді. Про те після всього, що ми про жи ли ра зом, не зро зумів ли ше од но го. Чо му пе ред са мим від’їздом у крам ниці ук раїнських су венірів Пе тер ку пив матрьошку (і вза галі - чо му во на там бу ла).
5
Думаючи про те, яким я є, не мо жу не ду ма ти про тих, хто ме не та ким зро бив. Не маю іншо го ви хо ду, як ду ма ти про своїх ви хо ва телів і вчи телів. Відра зу, як на якійсь гру повій фо тог рафії, в уяві з’являється кілька де сят пос та тей. Ко ли ж ча су на спо га ди є тро хи більше, то до цієї гру пи до лу ча ються нові й нові фіґури, ра ху нок їх пе ре хо дить на сотні. Іноді во ни три ма ють, як але го ричні скульпту ри, певні ат ри бу ти, що в най ла конічніший, най уза гальненіший спосіб сим волізу ють ос нов ний дар, пе ре да ний їхніми носіями мені.
Розміщуючись дов ко ла ме не, во ни пе ре важ но дот ри му ються хро но логічно го прин ци пу. Так най пра вильніше, бо спе ре ча ти ся про зна чен ня впли ву не те що не до реч но, але й без сен со во, ад же навіть мені бу ло б ней мовірно важ ко вста но ви ти прин ци пи пріори те ту (бо ж знаю, що бу ло кілька хви ле вих зустрічей, чий вне сок у моє ви хо ван ня пе ре вер шу вав ба га торічні спілку ван ня з інши ми вчи те ля ми).
Уявного фо тог ра фа ма ла би щи ро тіши ти ця різно барв на ком по зиція з муд рих старців, хи мер них ба бусь, гідних чо ловіків, кра си вих жінок, ма лих дітей, небіжчиків і при видів, псів, котів, ко ней, птахів і рос лин, свя тих і негідників, при мар із за тер ти ми ли ця ми… Не мог ла б йо го не зди ву ва ти і не сумісність знач ної час ти ни цього то ва рист ва. Але тут во ни мо жуть ми ри ти ся, бо всіх ра зом ут ри мує моя вдячність.
Щодо ме не, то чо мусь завж ди хо четься сісти біля та та. Хо ча б то му, що ніяк не зумію вло ви ти то го, що в моїй школі жит тя зро би ло йо го та ким важ ли вим.
Насправді та то про во див з на ми не так ба га то ча су. Та й уза галі вдо ма він бу вав ма ло, нам постійно йо го бра ку ва ло. Але та тові вда ва ло ся вкла да ти у стислі епізо ди якісь епо хальні речі. Кілько ма ре чен ня ми, ма не рою ру ха ти ся, спо со бом спілку ван ня з най різно манітніши ми людьми, швидкісни ми розв’язка ми зап лу та них пи тань, усмішкою, го товністю до по мог ти або здатністю відмо ви ти ся, особ ли вою ва гою сло ва. Зреш тою, як що го во ри ти про декілька цілком конк рет них знань, то са ме він нав чив ме не ква си ти ка пус ту і ко па ти зем лю, дог ля да ти яб луні і тро ян ди, ва ри ти юш ку й ро би ти ци бу ле ву са ла ту, но си ти кас тет і ліквідо ву ва ти не потрібні зайві за пис ни ки, за пам’ято ву ва ти ад ре си й іме на, хо ди ти по го рах і ло ви ти ри бу, ро би ти ку тю і пас ту ва ти підло гу, пла ва ти й відчу ва ти течії, пус ка ти повітря но го змія і розділя ти чо ко ляд ку на всіх, ви тис ка ти яб луч ний сік і ма ри ну ва ти помідо ри (див но, але все це є тим, що я те пер най кра ще вмію)…
Навіть усі та тові по да рун ки пе ре довсім бу ли ске ро вані на пев ний досвід - го дин ник, ба га то ле зо вий ки шенько вий ніж, елект рич ний конст рук тор, ков за ни, лижі, пнев ма тич ний пісто лет, фо то апа рат, то кар ний верс тат, со ки ра, міні-більярд, хо дулі, лук, турнік, тенісні ра кет ки, пристрій для ви па лю ван ня, ма ленька хімічна ла бо ра торія, мікрос коп, ан тик вар на дру карська ма шин ка, блок справжнього аме ри кансько го «Мальбо ро», бут ля ка ли но во го ви на, пляш ка фран цузько го коньяку. Не ка жу вже про виїзди в ліси і містеч ка, до Києва і Пе тер бурґа, до Лит ви і до мо ря. Не ка жу про тих кілька нічних роз мов, ко ли з’ясо ву ва ли ся нап ря ми долі. Навіть після смерті шко ла не при пи ни ла ся. Хо ча б че рез упо ряд ко ваність усіх за ли ше них справ, добрі спо га ди ба гатьох нез на них мені лю дей, хо ча би че рез сни.
І все ж, підби ра ючи всі ці ключі до ос нов но го, мені здається, що за две ри ма од на особ ливість, один важ коп ри дат ний до фор му лю ван ня урок. Він по ля гає в тім, що та то, чиє жит тя (за ви нят ком ареш ту, та бо ру, вис лан ня, чи тинських банд) не ма ло нічо го спільно го з при год ницьким ро ма ном, умів трак ту ва ти йо го як письмен ник, яко му навіть не потрібно пи са ти. Сприй ма ючи світ як літе ра ту ру, він міг вит во рю ва ти влас ну що ден ну якісну про зу - спос теріга ючи, за пам’ято ву ючи, розс тав ля ючи ак цен ти, на ни зу ючи епізо ди, конст ру ю ючи діало ги, роб ля чи відсту пи, еко ном ля чи сло ва і комбіну ючи ре чен ня, зміню ючи фа бу лу і підби ра ючи пер со нажів.
Йому вда ва ло ся не тільки жи ти все ре дині своєї про зи, але й щед ро по ши рю ва ти її на гля дачів, слу хачів і умов них чи тачів.
Може зда ва ти ся, що у ви хо ванні є речі потрібніші, але як що я і маю якусь пе да гогічну мрію, то во на од на - хотів би зуміти пе ре да ти своїм дітям тро хи то го відчут тя, яко го наб рав ся від та та.
6
Поки мо лод ший син екс пе ри мен ту вав із до ве ден ням са мо роб ної повітря ної кулі до дос ко на лості, по лег шу ючи дро тя ну конст рукцію, підби ра ючи па ли во для нагріван ня повітря, стар ший узяв ся ви ти ра ти й скла да ти книж ки в давній шафі. Вос таннє до цих кни жок брав ся я сам, ко ли був май же ро вес ни ком си на. Тож мав на го ду по за бу ва ти ба га то кни жок із задніх рядів на по ли цях. А те пер мав мож ливість заг ля да ти до ди тя чої ро бо ти, впізна ючи і ди ву ючись.
Нарешті знай шла ся од на з моїх най улюб леніших кни жок, її я не мо жу пов ноцінно чи та ти, але са ме ця книж ка не пот ре бує чи тан ня. Прос то я ще не ба чив дос ко наліше ви го тов ле но го то му. Зви чай но, існує безліч люк су со вих ви дань. Але ця збірка пе рек ла де них німецькою ка зок Ос ка ра Вай льда вра жає іншим. Во на є ла конічною су купністю без до ган но ви ко на них де та лей, які ут во рю ють книж ку як про мис ло вий про дукт. Ще й з ура ху ван ням усіх до дат ко вих зна чень, які зак ла дені у став ленні спо жи ва ча са ме до цього про дук ту. Ґатун ки па пе ру, фор мат, спосіб різан ня і скріплен ня ар кушів, щільність палітур ки, відтінки фарб, усі шриф ти, співвідно шен ня за пов не ної і по рожньої площі, навіть ва га, не ка жу чи вже про кон геніальні ри сун ки, ініціали, зас тав ки, встав ки, пе ред і післявс тав ки. Техніка на службі в лю ди ни. Це є влас не тим, що з гордістю на зи ва ло ся пос ту пом.
Ще у цього примірни ка є власні ар те фак ти, історія і за гад ка. Об житість, олюд нен ня. Те, чо го спо чат ку бра кує всім ви явам пос ту пу. Те, що на нашім фраґменті Євро пи завж ди з пос ту пом конфлікту ва ло, бо пос туп йо го прос то ни щив, сам лед ве всти га ючи ста ва ти об жи тим.
Артефактом, який без за пе реч но свідчить і про влас ну історію, і про за гад ку, є на пи са не ім’я і прізви ще мо го діда в да вально му відмінку, ім’я і діво че прізви ще моєї бабці і ниж че - Ґмінд, ба ра ки, 16 груд ня 19 16 ро ку. Ґмінд (за Ен цик ло педією ук раїноз навст ва) - місто в Долішній Австрії на кор доні з Че хо-Сло вач чи ною, 4 ти сячі меш канців; у 1914 - 1918 ро ках - табір для втікачів і ви се ленців із Га ли чи ни, в яко му діяли ук раїнські шко ли (між іншим, гімназія), культурні і гро мадські ус та но ви; важкі по бу тові умо ви ста ли при чи ною ве ли кої смерт ності: в 1914 - 1917 ро ках за ги ну ло близько 14-ти ти сяч ук раїнців.
Бабця бу ла там сест рою в ме дичній службі. Дід, який на той час уже був приз ва ний до війська й, за ли шив ши інже нерні студії, закінчив шко лу підстар шин і мав пе ред різни ми фрон та ми пев ну сво бо ду ко рот ко терміно вих пе реміщень, заїхав до Ґмінда з невідо мих те пер при чин ще на по чат ку ро ку. Мож ли во, до ко гось із знай омих га ли чан. У будь-яко му разі дідо з баб цею поз най оми ли ся в Ґмінді. А ця книж ка вже виг ля дає пізнішим Ми ко лаєвим по да рун ком, їм бу ло по двад цять років. Потім бу ли Альпи, кон тузії, Лис то па до вий зрив, УГА, по лон, інші ба ра ки, смерті най ближ чих, по лон, інші ба ра ки, роз пад імперії, нав чан ня у Відні, діти, нас туп на війна і все двад ця те століття. Сумні каз ки Ос ка ра Вай льда бра ли участь у всіх пе реміщен нях. Урешті те, що не дав но їх ви ти рав від книж ко во го по ро ху їхній прав нук, теж мож на наз ва ти пос ту пом. Або об житістю. Або об жи тим пос ту пом. Або пос ту повістю об жи тості, або… За гад кою ж на завж ди за ли шиться та кий відступ від прин ци пу хро но логічності: дар чий на пис не мо же бу ти не точ ним (16.12.1916), але на першій сторінці книж ки вид ру ку ва но: «З’яви ло ся у ви дав ництві «Острів» з Ляй пціґа, 1917 (п’яте ви дан ня, від 41 до 50 ти сяч).
Недалеко від цієї книж ки, прав до подібно, че рез якісь асоціації бу ла ще од на бро шу ра, зши ток. Ґміндівська дра ма Марійки Підгірян ки «Ма ти-страд ни ця», скріпле на з анонімною повістю про бу до ву залізниці десь на Во лині. Зно ву про пос туп. Про по ча ток двад ця то го століття. Про конфлікт з об житістю. Па тос повісті іден тич ний до то го оповідан ня Дже ка Лон до на, де старі індіянські діди, що прог ра ли у про тис то янні нас ту пові білих аме ри канців, на ма га ли ся ви би ва ти їх ти хо і по од но му (стра шен но ак ту альна, між іншим, те ма для те перішнього ча су, особ ли во в на ших го рах).
Через кілька днів я но чу вав у нашій гірській хаті. За са дом у яру прок ла де но залізнич ну колію, їй уже по над сто років. Ко ли проїжджа ють поїзди, то тря суться ліжка. Але ме не не бу дять навіть повільні над важкі поїзди, ук ла дені з де сятків ва гонів, не бу дять вібрації, гур котіння, поїздові гуд ки на по во ро тах і про жек то ри теп ло возів. На томість я про буд жу юся від то го, що на шо се, відда ле но му кіло мет ром на разі без лис тя них садів і за рос тей, без шум но шип лять ши ни швидкісних джипів у ке рун ку кар патських ку рортів. Цей пос туп слід ще об жи ти.
7
Треба бу ло про жи ти так ба га то цілком нез нач них років, щоб на решті зро зуміти, що тим єди ним те оре тич ним пи тан ням, яке по-справжньому вик ли кає зацікав лен ня, про яке хо четься розмірко ву ва ти й го во ри ти, яке час від ча су не дає спо кою, є пи тан ня пам’яті. Оче вид но, що влас ної.
Іноді з’являється та ке чис те, гли бо ке і все охоп не відчут тя за леж ності від сво го пам’ятан ня, що аж пе ре хо дить у пе ре жи ван ня цілко ви тої сво бо ди. Тоді не маєш нічо го, крім усього. Хоч те все мо же бу ти й нічим. Але тоді не маєш навіть рук, не ка жу чи вже про очі, ву ха, язик, ніс і шкіру. Як і ти, ру ки на ле жать пам’яті. А ти, як і ру ки, за ле жиш ли ше від неї. Що во на мо же місти ти… Що їй тре ба, а що не вар то на га ду ва ти. Ли ше пам’ять є тим, що на зи вається то бою. Ли ше во на ро бить і ук ла дає твоє жит тя. Во на - це те, що тут і те пер.
Я пам’ятаю те, що не слід пам’ята ти.
Як пах ли старі віденські крісла в нашій квар тирі після то го, як на них сиділи різні відвіду вачі бабці. Які реб ра бу ли в різних дівча ток, яких ко лись роз гой ду вав на прикріпленій до верхньої га луз ки ве ли ко го каш та на над яром гой данці. Як тис ну ла гор ло поспішно ковт ну та пер ша вкра де на бу лоч ка. Як зву чав че реп на пад ни ка, яко му ки нув камінь прос то в го ло ву. Як ба га то звуків у нічній квар тирі на га ду ва ло ти хий плач дітей, ко ли ті спа ли в да лекій кімнаті. Як ней мовірно зміню ва ли ся кольори й освітлен ня не ба пер шої не спа ної від самісінько го по чат ку аж до кінця ночі. Яка гус ти на, швидкість, пружність (і до ти ковість чи до тичність) во ди в Любіжні, Бист риці, Риб ниці, Тисі, Дністрі, Дніпрі, Німані, Ду наї, Пслу хові, в Шацьких і Тра кай сько му озе рах. Як змішу ва ла ся кров з мо ло ком, ко ли впав на схо дах з пов ною пляш кою в кожній руці. Як на зи ва ли ся всі пер со нажі книж ки «То мек шу кає сніго ву лю ди ну». Як скрипіла під ра нок від охо лод жен ня пе регріта за день бля ха на піддашші, де ми ко лись жи ли. Як ди вив ся пес, який сам собі вирішив бу ти на шим і по ку сав уже май же кож но го з нас. Як за тис кається су хо жил ля під ліктем, ко ли по вер та ти ся вночі зда ле ка до до му з дво ма сон ни ми дітьми на ру ках. Як знай ти ма леньку крам нич ку з мо ло дим ви ном у Реґенсбурзі. Як пе рес тав ля ти ру ки й но ги, ко ли лізеш дра бин кою на бро нет ранс пор тер. Як у 1950 році ареш то ву ва ли мо го та та на уроці в по чат ковій школі.
Пам’ятаю безліч та ких не ужит ко вих ре чей. І іноді, ко ли за ли ша юся сам, нічо го не роб лю й нічо го не ка жу, то здається, що са ме ці всі речі і є най сп равжнішим мною. Су купність ха отич но го не пот ре бу, єди ним оп рав дан ням яко го є те, що він нев довзі про ми не, не за ли шив ши жод но го сліду на землі.
Проблема моєї пам’яті по ля гає в па то логічно зде фор мо ва но му прин ципі відби ран ня інфор мації. Ро зумію, що за бу ван ня є та кою ж не обхідною функцією пам’яті, як і за пам’ято ву ван ня, але ж не мож на аж так. Що би пам’ята ти так ма ло потрібних, важ ли вих, знач них, до ро гих, радісних, зво руш ли вих мо ментів. Що би за бу ва ти навіть сло ва. Навіть за пи сані сло ва.
Щоби навіть не пам’ята ти, що щось тре ба за пам’ята ти. За бу ва ти події та фра зи настільки, що не мог ти повіри ти, що тобі роз повіда ють твої спо га ди. Так, ніби те бе десь не бу ло там, де ти був по-справжньому щас ли вий. Так, ніби хтось інший ціли ми дня ми був зісе ре ди ни тво го існу ван ня, як у по га них фільмах. (Іноді так ще бу ває із си ня ка ми і под ря пи на ми).
Тож, як це не па ра док сально, але є такі миті, ко ли для по вер нен ня до се бе потрібно вда ва ти ся до фан тазії, яка цілком мо же ви яви ти ся най прав дивіши ми спо га да ми.
8
Свій пер ший досвід смерті я пе ре жив тоді, ко ли мав сім років (моєму бра тові бу ло відповідно п’ять, тоб то в нього все відбу ло ся раніше, хоч і на ро див ся він пізніше). Тоді по мер ла пер ша баб ця.
Потрібно бу ло про жи ти ще сім років, що би зро зуміти, що та смерть не бу ла чи мось ви нят ко вим, яки мось ди тя чим ма ре вом. Що лю ди дійсно пос ту по во відхо дять. Що са ме цей відхід і є тим, що мож на наз ва ти влас ною смер тю або смер тю ціло го світу.
Бо ще че рез кілька років я усвідо мив чітку відмінність між Смер тю і вми ран ням. Влас не вми ран ня, не за леж но від си ли пе ре жи тих відчуттів, зовсім не вик ли кає по чут тя при сут ності смерті. Це твоя при ват на при го да, яка, здається, як і най не без печніший сон, ніко ли не закінчиться справді ос та точ ним закінчен ням. На томість ре альна Смерть - це ко ли такі пов ноцінні і важ ливі для те бе світи прос то пе рес та ють бу ти.
Минуло ще тро хи ча су. Я по ба чив, пе ре ко нав ся, що смерті не ма вза галі. Світи ніку ди не відхо дять. Во ни, без сумнівно, вгніжджу ються десь тут, по руч, у, на, при, по за, пе ред… (Не йдеться навіть про ге не ти ку).
Бабця ви яви ла ся ней мовірно щед рою сто сов но то го, що на зи вається спад щи ною.
Не йдеться про те, що я дійсно пам’ятаю. Бо я не мо жу пам’ята ти над то ба га то. Пам’ятаю єди не пов чан ня. «Не будь ор ди нар ним», - про си ла баб ця. Пам’ятаю кілька прислів’їв по-німецьки, які во на пов то рю ва ла, ко ли ми з бра том сиділи на її ліжку. Пам’ятаю, як во на ро би ла що ден ну гімнас ти ку до ос танніх днів жит тя. Пам’ятаю, як до неї при хо див май же свя тий отець Сле зюк, як во ни дов го роз мов ля ли і мо ли ли ся в її кімнаті, ста ви ли на стіл скульпту ру Хрис та, що не се хрес та. Пам’ятаю, як я ле жав хво рий і наспіву вав якусь пісеньку про совєтську армію, щой но вив че ну в ди тя чо му са доч ку, де я про був який сь тиж день, баб ця поп ро си ла цього більше ніко ли не співа ти, навіть тоді, ко ли бу ду ще важ че хво рим.
Пам’ятаю, як баб ця іноді не вит ри му ва ла без ро бо ти і ми ла но ча ми на чин ня. Пам’ятаю її лагідність до од них відвіду вачів і пев ну су ворість до інших, - до неї щод ня при хо ди ли якісь лю ди. Пам’ятаю, як ска же но ми з бра том дуріли і кри ча ли в одній із кімнат кілька го дин пе ред тим, як во на по мер ла в іншій, як ми пе ре ля ка но ввійшли са ме ту ди, яка бу ла ти ша, яка бу ла по го да, як ми при тих ли…
Не йдеться і про те, що я мо жу пам’ята ти вже з пізніших років - світли ни, до ку мен ти, роз повіді ма ми та інших лю дей, котрі з нею зна ли ся… Ко лись я це все ре тельно досліджу і за пи шу її до ку мен тальну біографію.
Не йдеться про баб ци ну історію, яка зуміла ста ти час ти ною моєї настільки, що в де яких снах ци та ти з неї важ ко відділи ти від фраґментів влас но го пе ре жи то го.
Не йдеться навіть про сприй ня тий досвід - баб ця вчи ла ся в по чат ковій школі німецькій, гімназії польській, ме ди ци ну по ча ла студіюва ти у Львові, бу ла у Ґмінді, там поз най оми ла ся з моїм дідом, він їй да ру вав книж ки англійські та російські, бу ла офіце ром в УГА, бу ла з ни ми ду же дов го, от ри ма ла кілька на го род від Чер во но го Хрес та, про дов жу ва ла нав чан ня у Відні, од ру жи ла ся з тим, з ким запізна ла ся ко лись у Ґмінді, в церкві Свя тої Вар ва ри, на ро ди ла ди ти ну, по вер ну ла ся до Ста нис ла во ва. Баб ця спеціалізу ва ла ся в оф тальмо логії, але єди ний ста нис лавівський оф тальмо лог-українець поп ро сив її не ство рю ва ти кон ку ренції. Во на зно ву поїха ла до Відня і пе рек валіфіку ва ла ся на ото ла рин го ло га. По вер ну ла ся із сім’єю до Ста нис ла во ва. Прак ти ку ва ла. Ліку ва ла, їй довіряв ко жен, хто хоч раз пот ра пив на прий ом. Вдячні пацієнти по да ру ва ли їй ара укарію. У со рок п’ять років во на на ро ди ла ще од ну ди ти ну, яка зго дом ста ла моєю ма мою. Це ви яви ло ся Бо жою милістю, бо че рез кілька років по мер ла ди ти на стар ша, без якої вже собі важ ко бу ло уяви ти жит тя. Баб ця ду же дов го пра цю ва ла, навіть у пенсійно му віці.
Ще пам’ятаю, що во на вчи ла нас завж ди скла да ти вве чері оде жу так, що би се ред ночі бу ти го то вим до будь-чо го за якусь хви ли ну. Навіть нав по тем ки і нав по мац ки. Стіна пив ниці в на шо му бу дин ку бу ла так са мо спи са на да та ми авіаційних нальотів з бом бар ду ван ня ми, як і ос тан ня сторінка баб ци но го мо ли тов ни ка, де мно жи ли ся реєстри втрат, за душі яких тре ба по мо ли ти ся. Не йдеться про якісь речі, реліквії і ужит кові пам’ятки.
Бо баб ця ви яви ла ся знач но щедрішою в то му, що мож на вва жа ти спад щи ною.
Бабця по да ру ва ла мені це місто. Хай ку ди я не іду, теп ло її пе ред тим пе ре бу ван ня вже ме не гріє. Бу ди нок, у яко му во на на ро ди ла ся, ви явив ся філіалом ху дожнього му зею. Шко ла, де во на вчи ла ся, біля ба зар чи ка, де я ку пую про дук ти, її ко лиш ня гімназія - навп ро ти моєї ко лишньої шко ли. Бу ди нок, у яко му во на по се ли ла ся, - у то му квар талі, в яко му я про жив усе своє жит тя. І так далі. Не ка жу вже про ву лиці, яки ми во на хо ди ла.
Таке ж трап ляється й у Львові. Хоч і не з та кою нап ру гою.
Шкода, що я ще ніко ли не був у Відні. Во на меш ка ла там ба га то років. Але знаю, що, пот ра пив ши ко лись ту ди, не чу ти му ся чу жим. Щось та й упізнається, десь відчується пев не теп ло. Та ку я вже от ри мав спад щи ну.
9
Часом я навіть не мо жу спокійно ви пи ти ран ко вої ка ви.
Сідаю на схо ди. Сідаю на схо ди своєї гірської ха ти, що би по пи ти ран ко вої ка ви. І ча сом не мо жу цього спокійно зро би ти. Чи то віко ве, чи то особ ливість на ту ри, але те, що я ба чу, не є чис тим тим, що я ба чу. Сид жу на схо дах і ба чу більше, ніж на ле житься. Я ба чу ма ленький кус ник світу, який є всім світом. Ба чу сад, за рос лий мо ло ди ми яб лу ня ми, які роз рос та ються і зас ло ня ють со бою що раз більше світу. Ці де ре ва по са див та то. Зовсім не дав но. В се ре дині вісімде ся тих. Це не дав но, нез ва жа ючи на те, що ми ну ло вже май же двад цять років. Цей сад стра шен но змінив усі мож ли вості ба чен ня. Від ха ти ледь вид но колію. З колії, з поїзда вид но те пер ли ше дах ха ти. І я ба чу си лу ети. Ба чу те, що мож на би бу ло наз ва ти при ви да ми.
Насправді, див ля чись на те, що вид но з по ро га, і зна ючи, що тут відбу ва ло ся, іноді уяв ляєш собі, як ті лю ди ру ха ли ся на цьому кус ни кові ланд шаф ту.
Цю колію, яка за са дом, ко лись бу ду ва ли італійці. Чо мусь бу ло виріше но, що са ме во ни най кра ще на да ються до будівницт ва колій у гірській місце вості, їхні інже не ри ви шу ку ва ли кож но го зруч но го по во ро ту між гор ба ми і яра ми, що би прок лас ти залізни цю від Ста нис ла во ва до Ра хо ва. Робітни ки, на пев но, при хо ди ли до хат, до кри ниць. Робітни ки ма ли би про си ти на пи ти ся по-італійськи. Ще во ни якось му си ли про во ди ти вільний від ро бо ти час. Ка жуть, що са ме ці італійці при нес ли в наші го ри всілякі лю бовні хво ро би. Італійці вміли прок ла да ти ту нелі. Колія, яку во ни прок ла ли, на завж ди зміни ла зву чан ня на шої го ри. Ко ли їде поїзд, ха та аж тря сеться. Особ ли во це чу ти вночі. Ко лись з од но го па ро во за ви летіла іскра, кот ра впа ла на ґонту давньої ро дин ної ха ти. Місце, де во на сто яла, я теж ба чу. Та ха та згоріла без жод ної війни.
Війни, при най мні дві світові, відбу ва ли ся май же на подвір’ї. В лісі, який спра ва, бу ла та шан це ва обо рон на сис те ма, на яку ске ро ву ва ло ся те, що пізніше на зи ва ло ся Бру си ловським про ри вом. А ще я ба чу міст, по бу до ва ний на місці то го мос та, який сво го ча су підірва ли ков паківці пе ред тим, як про вес ти свій справжній бій, у яко му їх бу ло зни ще но.
Можу собі уяви ти, що відбу ва ло ся на на ших го ро дах під час цих усіх світо вих воєн. З го ро ду що ро ку - аж до по чат ку вісімде ся тих - виліза ли вес няні гільзи, вистріляні з різних типів зброї. Со рок і сімде сят років то му.
А ще пе ред тим, як від поїзда згоріла ста ра ха та, на цих усіх го ро дах відбу ва ли ся ве ли чезні віча ра ди кальної партії. Од не з них опи са не в пев но му но мері «Діла» як най більше в краї, на ньому вис ту па ли Ла го динський, Ше ке рик До ників, Мар ко Че рем ши на і тодішній гос по дар цих го родів.
Через те, що міст потім підірва ли, ще кілька років імпровізо вані станції пра цю ва ли на двох бе ре гах ве ли чез но го яру, який я теж ба чу. Один поїзд доїжджав до прірви, па са жи ри пе ре хо ди ли стеж ка ми че рез річку і па ку ва ли ся в інший, кот рий уже їхав аж до Ра хо ва. Потім, зви чай но, по бу ду ва ли но вий міст, а улам ки ста ро го віаду ка по ут во рю ва ли гарні пле са на гірській річці. Зліва я мо жу ди ви ти ся на гірсько-лісо ву країну, звідки та річеч ка витікає, а спра ва - аж на пра вий ви со кий бе рег Пру ту, ку ди во на впа дає. Крім прутсько го каньйо ну, в тім боці вид но ще по ча ток по кутсько-косівських Кар пат, вид но той хре бет, за яким Ко ло мия, Яб лунів та інші цікаві місця.
Попереду я ба чу ту сму гу гір, яки ми по чи нається офіційна Гу цульщи на. За цією сму гою за доб рої по го ди вид но мальовничі гор би, яки ми закінчується пе редгір’я, і ви со ку го ру, на якій ко лись, ду же дав но, бу ло ве ле тенське по ганське ка пи ще і закінчу ва ла ся дав ня до ро га, якою приїжджа ли купці з дальшої Євро пи по кремінь. Бо спра ва, там, де міст і решт ки шанців, - ли ше вхід у Ґорґани. По ча ток то го кам’янис то го нерівно го лісу, який ви хо дить іншим своїм бо ком аж на Му ка че ве. Десь із са мо го краю то го лісу ще двад цять років то му виліта ли ви ни щу вачі, які охо ро ня ли од ну з тих таємних баз, на якій місти ли ся ті стра тегічні ра ке ти, про які зна ли ли ше їх влас ни ки й аналіти ки по тенційно го суп ро тив ни ка. То як раз до цієї ба зи по колії за го ро дом їзди ли дивні поїзди, за мас ко вані під па са жирські, із щільни ми фіран ка ми на всіх вікнах.
Ще я ба чу ба ню ста ро давньої церк ви, яка вхо ди ла навіть до всіх реєстрів пам’яток архітек ту ри, фраґмент цвин та ря, да хи кількох кілька по вер хо вих де рев’яних вілл у за ко пансько му стилі. Все це - решт ки то го містеч ка, яке пе рес та ло існу ва ти під час дру гої із світо вих воєн. Най більше вціліли після тієї війни стеж ки, які я теж ба чу. Ци ми стеж ка ми при хо ди ли ті, що пе ре бу ва ли в лісі, і ті, хто ро бив об ла ви на тих, що пе ре бу ва ли в лісі. Див ля чись на ці стеж ки, мож на точ но зна ти, як ни ми хо ди ли ці різні лю ди. Крім то го, бу ли ще й інші, хто поп ри всілякі історії йшов до со ля них кри ниць, які так близько в од но му з ярів, що їх аж не мож ли во по ба чи ти.
Звичайно, що пе ре довсім я ба чу де ре ва. Ду же ба га то різних де рев, які не помітно зміню ють ба чен ня. Че рез них так сильно відрізняється тло на фо тог рафіях кількох де ся тиліть. Зви чай но, що пе ре довсім я ба чу тра ву, яка незмінно ви рос тає на всіх фраґмен тах вільної землі, на якій відбу ва ло ся все те, що я не мо жу не ба чи ти, ко ли сідаю на схо ди по пи ти ка ви. Ча сом я її навіть не мо жу спокійно до пи ти, бо тра ва нічо го не хо ває.
10
Колись дав но я вже на ма гав ся щось роз повісти про своє відчут тя цього чо ловіка, опи су ючи, яким чи ном довідав ся про йо го смерть - це цілком відповіда ло то му, як він жив, як пи сав, що пи сав, зреш тою як по мер.
Згодом я дізнав ся ще більше про нього - ог ля дав зним ки, чи тав йо го книж ки і книж ки про нього, слу хав оповіді різних лю дей про нього, по бу вав у містах, до яких ко лись пот рап ляв він. Мені при си ла ли лис ти на карт ках з йо го порт ре том. Один йо го ро ман я зумів так сильно по лю би ти, що до те пер вва жаю йо го книж кою для ме не.
Зараз спро бую роз повісти про цю лю ди ну в тро хи інак ший спосіб.
Не хотіло ся би цього ро би ти, але му шу наз ва ти кількох пер со нажів. Ю. - мій брат, він має од норічно го си на Т., Л. - дру жи на Ю. і ма ма Т., М. і Б. - мої си ни, їм обом не дав но ми ну ло де сять років. Цього до сить.
Була неділя, був ве ре сень (ко ли я до пи шу те, що те пер пи шу, то мож на бу де ка за ти - є неділя, є ве ре сень, бо во ни справді бу дуть). Ми ну ло кілька днів, а я вже ма ло що з то го дня пам’ятаю. Ми не ще кілька тижнів, і я за бу ду навіть те, що те пер на пи сав. Але змо жу до цього по вер ну ти ся і навіть при га да ти більше, ніж за пи са но.
Було кілька фраґментів. Ми дов го спа ли, бо по пе реднього ве чо ра допізна че ка ли, ко ли з од но го бістро - ви ще від рівня дахів - мож на бу де ог ля ну ти освітле ний на ніч Львів. Сніда ли так са мо, як і ве че ря ли, обіда ли і сніда ли вже кілька днів, - так ба га то нам за ли ши ли на лис ників, у які тре ба бу ло на пи ха ти си ру. Про пус ти ли кілька марш рут них таксівок. Бо не орієнтуємо ся за но ме ра ми, а за ки про чи таєш… У бусі М. роз ка зу вав свій сон. Він був упев не ний, що за якістю зоб ра жен ня, кра сою сце нок і цілісністю ком по зиції це був чи не най кра щий сон ос танніх років (Пе ред ве ли чез ни ми кам’яни ми схо да ми білої вілли на трав’яно му ґазоні дві ду же білі вівці і дві ду же гарні ко зи синх рон но і за люб ки ви ко ну ва ли різні ко ман ди, які пе ре важ но да ють псам. Уз довж сходів ви сад жені ви сокі ялівці. Та, що по да ва ла ко ман ди, сиділа на бал коні вілли, ко ло неї сидів пес, яко го ці ко ман ди не сто су ва ли ся, потім ко ман ди зміни ли ся ду же гар ною пісенькою, а всі звірі тан цю ва ли). Я чув і ро зумів кож не сло во, - ка зав М. Кам’яні схо ди, об сад жені ку ща ми ялівцю, - це ду же доб ре. Так за ува жив Б., який мріє ста ти архітек то ром. Тим ча сом ми доїха ли, вий шли на чер во но му світлі і зай шли ку пи ти кремівки (там постійно є ду же добрі кремівки). Якась без дом на їла мо лоді горіхи на підвіконні гаст ро но му. Поїла і пішла, за ли шив ши після се бе ку пу луш пин ня, се ред яко го бу ла ще ціла не вид лу ба на з над то міцної шка ра лу пи по ло вин ка горіха. Ми пішли на дов го гу ля ти з Т., М. і Б. по черзі вез ли візо чок. Те перішні візоч ки ма ють знач но гірші ко ле са, ніж той, який був у вас, - ска зав я. Л. за ли ши ла ся вдо ма го ту ва ти ся до завт рашнього спец кур су. Ду же доб рий спец курс, але на нього за пи са ло ся ду же ма ло охо чих. Я прий ду пос лу ха ти цей вик лад, що би ста ло відо мо, що спеціально на нього приїжджа ють аж з Іва но-Франківська. Ю. змінив го лос та інто націю і ого ло сив, що роз по чи нає цикл пов чальних екс курсій Льво вом для М. і Б. Він роз повідав про Ли чаків, бо ми там влас не і бу ли. Ми ди ви ли ся на бу ди ноч ки, яких ско ро не бу де. Ці па ца ни, - по ка зав Ю. на вой ов ни чу гру пу підлітків, - ма ли би мож ливість ста ти справжніми ба тя ра ми, як би не нез во ротні зміни. Ми йшли до Кай зер вальду. Дов ко ла бу ли ди во вижні за рості різних квітів, трав і пло до во-ягідних де рев, за яки ми прог ля да ли ся бу ди ноч ки. В де яких най кра щих місцях ми ба чи ли хи мерні па ла ци но во ба гатьків. Все од но ялівці поп ри схо ди і му ри гар но виг ля да ють, - уже вдру ге за ува жив Б. По то му ми сто яли на краю ве ле тенської Подільської пли ти, див ля чись на Львів, Роз точ чя і По буж жя. Хма ри, які бу ли над на ми, су ну ли ся тінню десь да ле ко між ба га то по верхівка ми. Ко ли ди виш ся звідси, то ви яв ляється, що тих бу динків ду же ма ло. А цей ліс усе ре дині міста ду же подібний на Віденський. Тут я провів з Т. ціле літо, - ска зав Ю. - Я роз дя гав йо го і він ду же зас маг. Та кий ма ленький, а вже був на морі, - за хоп лю ва ли ся знай омі. Дійсно, кілька мільйонів років то му тут бу ло мо ре. Тихіше - роз бу ди те ди ти ну, - зак ри ча ла якась го лос на полька своїм мов чаз ним ко леґам. За це літо на за повідній те ри торії Знесіння з’яви ли ся нові бу дин ки. Далі, поп ри лічни цю За рем би, ко лишньою Кур ко вою (теж гар на історія) ми йшли до чет вер тої, третьої, дру гої і врешті пер шої обо рон ної лінії Льво ва. Якась стар ша пані у вельоні з фіран ки спа це рує Рин ком, їй здається, що во на мо ло да, гар на і на ре че на. Цент рові пи яки без насмішки віта ються з нею. «Што би што то увідєть, на до хо тя би пальцем о палєц ударіть», - про мов ляє екс кур со вод ка до російської гру пи біля кап лиці Боїмів. Польська ту рист ка ку пує якусь кічо ву кар тин ку з ка тед рою. Її то ва риш ки за хоп лені прид бан ням. З бра ми будь-якої хвилі мо же вий ти кар ди нал. Потім - київські бу дин ки, збу до вані всу пе реч усьому замість чо гось на місцях ар хе ологічних знахідок. Потім - мо нас тир, про який ко лись так гар но на пи сав у вірші Юр ко Анд ру хо вич. На що бу ло ви ни щу ва ти всі львівські во ди? - за пи тує М. Во ни з Ю. ще пішли до ви то ку Полт ви. Ми з Б. ви чи та ли в га зеті, чо го сподіва ти ся від най ближ чо го книж ко во го фо ру му. Обоє за ува жи ли, що че каємо то го са мо го, що і до пи су вач. Але ми че каємо ще і на книж ку Софійки, - ска зав Б. (повість «Старі лю ди» Софії Анд ру хо вич - Т. П.). Уве чері, всу пе реч при пи сам дис ципліни, ми ще поїха ли да ле ко за місто, що би по ди ви ти ся че рез справжні те лес ко пи на Марс, який так доб ре по ка жеться аж за ба га то років, і на улюб ле ний Місяць, на який вар то раз по ди ви ти ся че рез побільшу вальне скло. Хат ка те лес ко па, подібна на ба та рею бе ре го вої ар ти лерії, за хо ва на по се ред лісу під зо ря ним не бом се ред осінньо-нічно го хо ло ду. Стає радісно, що ти тут.
Ото, влас не, і все (хо ча до ро гою до те лес ко па ми ще му си ли зу пи ни ти ся біля зби то го ав то мобілем чо ловіка). Не мо жу твер ди ти, що ці фраґмен ти є чи мось ви нят ко вим, що їх тре ба за пам’ято ву ва ти. Але знаю, що са ме так ро бив ве ли кий чеський письмен ник Бо гу мил Гра бал, про яко го я на ма гав ся щось ска за ти. Йо го та лант по ля гав у вмінні не розділя ти що ден не жит тя і що ден ну літе ра ту ру. Від цього виг ра ла літе ра ту ра. Від цього інак шим мо же ста ва ти жит тя.
11
Літо впро довж сво го три ван ня має кілька та ких періодів, які асоціюються зі справжнім літом. Але як що довіря ти ся фо не тиці, то са ме сло во «літо» - без жод них епітетів - без пе реч но, вик ли кає ті асоціації, які пов’язані са ме з цим ча сом, з ци ми кілько ма тиж ня ми на зламі лип ня і серп ня, із се ре ди ною серп ня. Що, влас ти во, є па ра док сальним, бо літо те пер - уже не цілком. Але вповні. Най глиб ше, бо вже не зовсім.
Не осінь і не тем на зи ма, а цей відти нок ро ку ви дається мені най сумнішим у ціло му році. Ці дні є тією най ви щою і най дос ко налішою точ кою, прот ри ма ти ся в рівно вазі на якій мож на ду же не дов го. До то го ж завж ди знаєш, що рівно ва га зру шиться не в який сь інший, нес подіва ний бік. Ще й, як учать у школі, дні ста ють ко рот ши ми, ночі дов ши ми, сон це вже не так нагріває зем лю…
Згадка про шко лу зно ву, як і двад цять із чи мось років то му, стає нес терп ною в се ре дині серп ня, ко ли ще літо, але вже… Ба га то років цього не бу ло, йо го поп рос ту не існу ва ло. Діти бу ли ма ли ми, а то му та ки ми, як би хотіло ся. Во ни бу ли не за леж ни ми. Те пер у них каніку ли. Ба ча чи їх у плесі гірської річеч ки, я ду маю про те, наскільки ці радісні тіла відрізня ються від цих са мих дітей, яких я зустріну після уроків по се ред міста десь о чет вертій го дині в се ре дині, скажімо, груд ня. Уяв ляю собі, що мені тоді, по се ред груд ня, навіть не прий де до го ло ви та ка дум ка - по ба чи ти в цих лю бих створіннях тих вільних звірят, які ще кілька місяців то му єдна ли ся з літньою во дою гірської річеч ки. Уява не ру шиться і впе ред - важ ко бу де прог ледіти в них тодішніх ри си, які рап том ви яв ляться най на ту ральніши ми нас туп но го літа.
Щороку ми з дітьми їде мо до нас у го ри. Що ро ку ми маємо на меті по бу ти там як най дов ше. Що ро ку ви хо дить по-різно му. Але не бу ло жод но го ро ку, що би ми там не бу ли. Приїхав ши ту ди, діти відра зу ка жуть про те, як їм доб ре, що, влас ти во, не над то влас ти во дітям. Во ни віта ються зі своїми улюб ле ни ми ліжка ми, з хат кою, з де ре ва ми. Во ни віта ються з річкою.
Цього літа в ме не з’яви ла ся хи мер на ідея - я хотів за пи су ва ти все на ше літо, всі дні і все ска за не. Ідея ви ник ла че рез кілька днів після приїзду, я по чав зга ду ва ти, що вже бу ло за цих кілька днів, діти мені на га ду ва ли різні що ден ни кові фраґмен ти. Потім во ни зап ро по ну ва ли день чи два прос то відле жа ти в ліжках і нічо го не го во ри ти - що би хроніка наз дог на ла ре альний час.
Досить бу ло двох го дин на по чат ку літа, що би зро зуміти, що ніякої хроніки не бу де. Ста ло оче вид ним те, що повість, історія, яку я хотів би на пи са ти для них, їм насп равді не потрібна. За пи су ва ти ж най важ ливіше для са мо го се бе ви да ло ся не до реч ним. Третій варіант міг би ре алізу ва ти ся яки мось підруч ни ком, який ос та точ но уск лад нив би все. І ри зи ку вав би ви яви ти ся цілко ви то не ужит ко вим. Навіть шкідли вим, бо тро хи страш но ви чи ту ва ти в підруч ни ку те, що ду же страш но підруч ни кові відда ва ти, повірив ши в універ сальність своєї відсут ності ме то ду. Та ке ніко ли не мо же кон ку ру ва ти з нор мальни ми нав чальни ми прог ра ма ми. Про та ке в жод но му разі не зга дується навіть у ве рес не вих тво рах про те, як хтось провів літні каніку ли. Вся ке та ке навіть не мож на наз ва ти по зи тив ним на бу тим досвідом. Ці пе ре жит тя - соціально не без печні. Прив’язаністю до се бе во ни ви лу ча ють із по до росліша лої лю ди ни еле мент суспільної заст рук ту ро ва ності. Во ни на га ду ють хлоп’ячі чи дівчачі скар би, ди тячі реліквії, знай дені че рез де ся тиліття. Те, що ніде не зас то со вується, але не підля гає зни щен ню. Най важ ча но ша ра дості існу ван ня. Стра шен ний обов’язок людсько го пе ре бу ван ня в ча совій три ва лості.
Діти що ран ку роз ка зу ва ли свої сни. Во ни че ка ли, за ки не бо ста не до сить зо ря ним і ви див ля ли ся на близькі зорі. Спа ли на влас но руч пос те ле них утеп лен нях у са ду під відкри тим не бом. Над ни ми па да ли зорі і не па да ли цілком оче видні су пут ни ки, їх жа ли ла кро пи ва, їх ку са ли ко ма хи, різні ти пи ко мах. Во ни ря ту ва ли нічних ме те ликів і ви тя га ли з во ди кро та. Во ни зніма ли з рей ок пе ред поїздом сотні ко ло радських жуків, які там гріли ся. Ро би ли од но денні лу ки і лу ки, більші від них са мих, грубші, ніж їхня ру ка пе ред ліктем. Ко ти ли ся з горбів. Ла зи ли по де ре вах. Об’їда ли ся виш ня ми, слив ка ми, па перівка ми і груш ка ми. Хо ди ли по афи ни й ожи ни, але ніко ли не зби ра ли ягід у якісь по су ди ни, а з’їда ли все на місці. Го ди на ми мок ли в річці. Па да ли у во ду, пос лиз нув шись на слизько му камінні. Ки да ли ся яб лу ка ми, камінням - хто далі, хто точніше, хто в ко го. Витісу ва ли стріли. Заліза ли в різні схов ки, гнізда і но ри. Па ли ли час ни ко ве ба дил ля. Роз ду ва ли ват ри, їли не до пе че ну кар топ лю, не до пе че не і пе ре пе че не м’ясо. Ва же лез ним ма че те пе ре ру бу ва ли підки нені яб лу ка. Ко си ли. Ста ви ли на рей ки дріт, з яко го ви хо ди ли кинд жа ли. Ле жа ли і ду ма ли. Го во ри ли з пса ми і від імені псів. Виз би ру ва ли ди во вижні камінці і відшліфо вані улам ки зе ле них, синіх, ко рич не вих і про зо рих пля шок на бе резі річки. Стріля ли з руш ниці, пе рев’язав ши око, яке не зак ри ва ло ся. Слу ха ли чи тан ня вго лос. Улаш то ву ва ли ве ликі кар тярські турніри, за пам’ято ву ючи всі розк ла ди. Ма лю ва ли су пер фор теці і ге не алогічні де ре ва. Жар ту ва ли, ба ви ли ся сло ва ми, інто націями і мо ва ми, при ду му ва ли сю же ти і пе ревтілю ва ли ся в різних пер со нажів. Су му ва ли, відчу ва ючи наб ли жен ня се ре ди ни серп ня. Нав чи ли ся са мостійно, до ла ючи спро тив ва ги і ва ла, ви тя гу ва ти з кри ниці пов не відро во ди. Ціле літо во ни пи ли тільки си ру кри нич ну во ду. Хо ча щод ня спо жи ва ли над то ба га то си ру… Крім то го, ми ду же ба га то го во ри ли. Я по важ но сприй мав їхні відкрит тя, а во ни не ма ли з чим порівня ти мої по яс нен ня про влаш ту ван ня світу.
Як і ба га то років то му, я пе ре жи ваю страх наб ли жен ня шко ли.
Багато років то му я при ду мав один хід, який знач но пом’якшив моє болісне пе ре бу ван ня по за літніми каніку ла ми. До ду мав ся, що світ більший, ніж літо, а відстані менші, ніж здається. Тож приїжджа ти ту ди, де бу ва ють ще інші не ба чені по ри ро ку, мож на частіше, нез ва жа ючи на сис те му. Так за лежністю витісняється за лежність.
Кілька днів то му діти взя ли з ме не обіцян ку, що ми приїде мо сю ди у ве ресні, грудні, бе резні, травні. Я ска зав, що обіцяю…
12
Йому всього-на-всього шістде сят шість років. Він міцний, став ний, елеґантний - прос тий і ви шу ка ний вод но час, ду же раціональний, до сить по каз ний (настільки, наскільки це до пус кається елеґантністю), світлий (себ то яс ний), не над то ви со кий, але знач но ви щий, ніж низький, зви чай но - тро хи са мотній, уміє прис то со ву ва ти ся до змін (він уміє терпіти зміни, не відмов ля ючись від різних ра дос тей, які мож на віднай ти навіть у най гірших змінах, змінах на най гірше, надіючись на те, що вже є час ти ною йо го досвідче ної муд рості, що зміни обов’язко во зміню ються). Йо го те перішні до ку мен ти відповіда ють усім ви мо гам ак ту ально го за ко но давст ва, хоч і ви роб лені на підставі не цілком виз на ної мет ри ки.
Історія цього бу дин ку настільки сим волічна, що, зна ючи ли ше її, мож на відтво ри ти собі май же пов ну кар ти ну то го, що відбу ва ло ся на на ших зем лях уп ро довж дру гої по ло ви ни двад ця то го століття, кілька де сят років пе ред її по чат ком і вже три ро ки після закінчен ня і дру гої по ло ви ни, і са мо го століття.
Будинок по ча ли бу ду ва ти 1937 ро ку. Йо го про ек ту ва ли ук раїнці, бу ду ва ли за гроші ук раїнців. Гроші бу ли тяж ко за роб лені в тих умо вах, ко ли умо ви для за роб лян ня гро шей ук раїнці ма ли мінімальні. Бу до ва ще не по ча ла ся, як уже тре ба бу ло до ла ти спро тив сусідньої до мов лас ниці, яка звик ла до то го, що її ка ме ни ця край ня в цьому ря ду.
Всю бу дин ко ву до ку мен тацію му си ли вес ти по-польськи. Робітни ки ж, які бу ду ва ли, бу ли різні - міща ни і се ля ни, ук раїнці, по ля ки, жи ди. Та ким бу ло тоді місто. З од но го бо ку був не пе рерв ний щільний ряд бу динків уз довж го лов ної ву лиці, аж до її по чат ку, а з усіх інших - по рож не ча, са ди, май же сільські од но по вер хові ха ти ни. Та ким бу ло місто. В кожнім разі бу ди нок дістав по ряд ко вий но мер, який з то го ча су не змінив ся (зна чить, ряд був дійсно щільним). Бу ду ва ли тоді так са мо ско ро, як по ча ли бу ду ва ти відне дав на, і під кінець 1938 ро ку влас ни ки по се ли ли ся у влас но му домі.
Через не пов ний рік світ ра ди кально змінив ся. Але но ва вла да ще виз на ва ла де які старі пра ва влас ності, хоч і од но час но зі своїми. Те пер у це важ ко повіри ти, але в ті ро ки ви ко рис то ву ва ли ся різні польські кви танції і пе чат ки.
У со рок пер шо му під бал ко на ми цього бу дин ку йшли лю ди до відкри тих пив ниць із розстріля ни ми, ого ло шу ва ла ся Ук раїнська дер жа ва, мар ши ру ва ли ру мунські підрозділи, проїжджа ли ван тажівки з не нак ри ти ми тен том уби ти ми євре ями. Меш канці бу дин ку виг ля да ли че рез вікна і впізна ва ли своїх знай омих то тут, то там. Бра ку ва ло вугілля для опа лен ня, до лікарів, які прий ма ли в по меш кан нях, при хо ди ли пацієнти (сто ма то лог і аку шер потрібні навіть у ро ки світо вих воєн) і віддя чу ва ли ся хар ча ми. Не за дов го по ча ли ся бом бар ду ван ня. Бе тонні підва ли слу гу ва ли бом бос хо ви щем, на бе тонній стіні вид ря пу ва ли да ти і го ди ни пе ре хо ву ван ня. Хроніка до ве де на до са мо го кінця ли ше то му, що не тра пи ло ся пря мо го по па дан ня.
Відразу після то го прий шли військо ви ки. Зро зуміло, що штаб яки хось там військ. Зай ня ли весь по верх, але по ки війна не скінчи ла ся, підпи са ли уго ду про орен ду. Вже по-російськи. Врешті війна закінчи ла ся, штаб ку дись пе ре нес ли, а бу ди нок пе рей шов у власність но вої дер жа ви. Ба га то разів сол да ти й офіце ри розк вар ти ро ва ної в місті армії би ли прик ла да ми у двері по меш кань, шу ка ючи собі квар тир. Ду же ско ро, од нак, вла ду за хо пи ли цивілі, ті, що бу ли в ти лу. Са ме во ни при ду ма ли се ли ти своїх функціонерів в ок ре мих кімна тах, довівши кількість квар тир до мак си му му. На квар ти ри пе рет во ри ли та кож напівпідвальні приміщен ня, кімна ту сто ро жа, крам нич ку і пральню. Тих, хто бу ду вав дім, умісти ли в од но му ко лишньому по меш канні. До них при хо ди ли слідчі, їх за би ра ли в тюр му. Кілька но чей у пе чах па ли ло ся особ ли ви ми книж ка ми і га зе та ми. Ми ну ло більше, ніж де сять років, по ки підсе лені совєтські працівни ки поз на хо ди ли собі кращі квар ти ри і виїха ли з кімнат бу дин ку. За ли ша ли ся ті, ко му за ли ша ли ся звільнені по меш кан ня.
Урешті дійшло до стабілізації. Сам бу ди нок пос ту по во за не па дав, але кількість на род же них тут повільно наб ли жа ла ся до чис ла по мер лих. Сусіди ста ва ли доб ри ми сусіда ми. Квартп ла та спла чу ва ла ся реґуляр но. У під’їзді піся ли клієнти цент ральної горілча ної крам ниці, яка розмісти ла ся че рез ву ли цю. Вид на го ри зас ту пи ли ба га то по верхівкою. Не терп лячі роз би ра ли печі. П’яні працівни ки ЖЕ Ку пе ред дер жав ни ми свя та ми про хо ди ли че рез квар ти ри і вивішу ва ли на бал ко нах фа ни і транс па ран ти, під яки ми на нас туп ний день відбу ва ли ся па ра ди і де монст рації. У май стерні на пер шо му по версі ре мон ту ва ли ґалан те рей ні ви ро би, від по чат ку приз на чені для то го, щоб їх не за ба ром ре мон ту ва ти. Де які квар ти ри пот рап ля ли до списків усе со юз но го обміну.
Раптом в одній із квар ти рок відкри ли ко опе ра тив ну ка вар ню. Рап том прой шла інша де монст рація. Рап том хтось про дав свою кімнат ку за пев ну кількість до ларів. Пос та ло пи тан ня про по вер нен ня бу дин ку ко лишнім влас ни кам. Кілька років йо го розг ля да ли в різних су дах. На решті ух ва ли ли, що ще не час. А за цей час квар ти ри про да ва ли і при ва ти зо ву ва ли, нез ва жа ючи на який сь там мо ра торій. З’яви ли ся нові лю ди, які не над то зва жа ли на тра диції співісну ван ня. На двері під’їзду вста нов лю ва ли зам ки най різно манітніших сис тем. Ду же швид ко все, що ниж че від дру го го по вер ху, яки мось чи ном зай ня ли фірми, крам ниці, при ватні підприємства, які пот ре бу ва ли роз ши рен ня. В бу дин ку без пе рерв но щось ви дов бу ва ли, прок ла да ли, до му ро ву ва ли. В ос нов но му ни щи ли не сучі конст рукції. Лічильни ки по за би ра ли до по меш кань. Схо ди спо чат ку не мив ніхто, а потім ко жен по чав ми ти ко ло своїх две рей. Де які двері ста ва ли броньова ни ми. Подвір’я пе рет во ри ло ся на нак ри те приміщен ня. Над бра мою з’яви ло ся кілька вивісок. У кожній квар тирі щось ре мон ту ва ли. Дах, який на ле жав містові, став цілком діря вим. Для то го, щоб йо го ре мон ту ва ти, потрібні бу ли якісь пе тиції, підпи си і та ке інше.
Тепер бу ди нок увійшов у фа зу без історії. Тут усе роз поділе но і функціонує мак си мально. Про по но вані ціни за кож ну звільне ну квар ти ру теж мак си мальні. Цей період ми не, ко ли відійде ще од не по коління, яке ще без при му су двічі на рік (вдру ге - пер шо го лис то па да) вивішує дер жав ний пра пор на бал ко нах, що ви хо дять на цент ральну ву ли цю. На разі во на на зи вається Не за леж ності. А пе ред тим бу ла Ра дянська, Гітле ра, Сталіна і Сапіжинська. На Ве ликій Тис ме ницькій цього бу дин ку ще не бу ло.
13
Ця кух ня ви хо дить своїм вікном на пря мо кут не замк не не подвір’я, ут во ре не інши ми час ти на ми цього ж бу дин ку. Вікном у вікна інших по меш кань. Вікном на довгі бал ко ни, з яких за хо диться до ще інших по меш кань. Вікном на вікна сходів. Ще вид но дах усіх час тин бу дин ку і дах уни зу, яким пе рек ри ли внутрішнє подвір’я.
У цій ве ликій кухні є справж ня ку хон на піч, яку ко лись теж на зи ва ли кух нею. Піч дійсно подібна на цілком ав то ном не гос по дарст во - залізні пли ти для ва рен ня, брат ру ра, відділ для пе чен ня хліба або су шен ня фруктів, ка зан для нагріван ня во ди, ґра ти для су шен ня по ми то го на чин ня, двер ця та для вий ман ня по пе лу, шу бе ри для реґуляції ди мо во го ка на лу. До печі підве де ний газ, але так са мо во на роз ра хо ва на на па лен ня вугіллям, дро ва ми, тор фом, па пе ром. Такі влас ти вості ви да ються зай ви ми, ко ли все доб ре. Во ни ж ви яв ля ються рятівни ми у ви пад ку енер ге тич них криз.
На печі, верх якої об би тий ла тун ною смуж кою, сто ять пра дав ня ва га, ще зовсім функціональна, особ ли во при зва жу ванні всіля ких інґредієнтів для пе чи ва за австріяцьки ми пе ре пи са ми (є два ґатун ки: справжній, з мак си му мом якісних склад ників, і кри зо вий, ко ли все замінюється чи мось іншим) - медівничків, ро га ликів, сир ників, цвібаків і маківників. Сто ять моз дирі різної ве ли чи ни, кілька ке рамічних ви робів із фаб ри ки геніально го Іва на Ле винсько го. А ще - циліндричні фла ко ни, зроб лені в італійсько му по лоні з гільз різно го калібру, від мор тир них і га убич них до зенітно ско рострільних.
Поруч із піччю є вікно до лаз нич ки.
Навпроти печі - ніша, в якій те пер стоїть кре денс, у яко му віддав на скла де не різне при чан дал ля. Пер вин но ця ніша про ек ту ва ла ся як та кий собі альков, де ма ла спа ти ку хар ка. По руч - двері до спіжар ки. В ній та кож є вікно, во но ви хо дить на те са ме подвір’я. Совєтські хо ло дильник, га зо ва пли та і ко лон ка виг ля да ють зно шеніше ни ми, ніж піч, кре денс і підсу не ний до вікна стіл із вмон то ва ною шух ля дою, яка є дво ма цин ко ви ми по су ди на ми для мит тя на чин ня. При цьому столі лед ве вміщається п’яте ро тих, хто снідає, обідає чи ве че ряє од но час но. По за тим у кухні мо же спокійно розмісти ти ся безліч гос тей, ко ли п’ють, слу ха ють му зи ку і їдять пе че ну кар топ лю з ква ше ною ка пус тою. Ця кух ня слу гує вітальнею, їдальнею, кабіне том, то му в усіх інших кімна тах хіба що спиться.
Віднедавна в кухні з’яви ли ся речі, кот рих тут ніко ли пе ред цим не бу ло. Во ни на да ють приміщен ню пев ної ек лек тич ності. Два крісла з берлінсько го рей хс таґу і зів’ялий ґладіолус. Ці речі - пам’ятки про ос танній місяць, у яко му відійшло двоє сусідів, пам’ятки про двох сусідів, які відійшли за ос танній місяць.
Крісла по да ру ва ла ста ренька жінка, кот ру, нез ва жа ючи на вік, не мож на наз ва ти баб цею. Гре ки ня, на род же на в Нью-Йор ку на по чат ку ми ну ло го століття. Яки мось ди вом во на опи ни ла ся в совєтській Росії, її хотіли розстріля ти, але чекіст, який мав то зро би ти, за ча ру вав ся кра сою і, як за се редньовічним пра вом, зап ро по ну вав од ру жен ня замість смерті. Потім во ни жи ли у військо вих містеч ках, потім він узяв крісла з рей хс таґу, потім був ко мен дан том яко гось оку по ва но го німецько го містеч ка. Вже після то го йо го прис ла ли в на ше місто бо ро ти ся з ук раїнсько-німецьки ми бур жу аз ни ми націоналіста ми. Че рез кілька де ся тиліть гре ки ня зро би ла ся вільною, бо ста ла вдо вою. Більшість днів у році во на пра цю ва ла на го роді, який був вод но час і са дом. А в інші дні при но си ла до цієї кухні по да рун ки у виг ляді пе ре роб ле них плодів го ро ду і са ду. Бо так ро зуміла сусідство. Важ ко собі бу ло би уяви ти, що б во на ро би ла ще, як би вікна кухні не ви хо ди ли на її вікна. І все ж для то го, що би хоч збли зи ти ся до ро зуміння чу жо го жит тя, ба че но го за ма ло, бра кує при най мні звуків. Над то ба га то зна чень і виз на чень за ли шається не до чу ти ми.
Зовсім не дав но во на виїха ла ку дись до півдня і мо ря. Хто би міг та ко го сподіва ти ся… А пе ред від’їздом при нес ла до кухні крісла з рей хс таґу. Ніхто не міг та ко го сподіва ти ся.
Зів’ялий ґладіолус був прос то п’ятим у бу кеті. Ка жуть, що по мер лим не слід при но си ти не пар ну кількість квітів. Про цього сусіда мож на бу ло би ба га то доб ро го роз ка за ти, як би най го ловніша те ма роз мов з ним не бу ла та кою важ ли вою. Сусід був уче ним ме ди ком, який уп ро довж ба гатьох років досліджу вав хво ро бу Іва на Фран ка (є та ка май же де тек тив на ме то ди ка, яка доз во ляє це ро би ти, нез ва жа ючи на ча со ву відстань). Він ду же хотів, що би всі зна ли, що Фран ко хворів арт ри том і по мер від арт ри ту. Ви яв ляється, що це ба га то чо го по яс нює.
Господар си дить у кухні. Він відчу ває пуст ку за вікном, у вікнах навп ро ти. Не за ба ром він віддасть ко мусь крісла з рей хс таґу і ви ки не ґладіолус. Во ни роб лять йо го кух ню де що ек лек тич ною.
Він ро зуміє, що історії де яких ре чей є прит ча ми, май же повністю про мо вис ти ми. Слід ли ше викінчи ти ос танні ре чен ня.
14
Я завж ди вва жав се бе лю ди ною, яка не має справжньої пот ре би щось пи са ти. Те, що пи сав, пи сав не то му, що не міг не пи са ти, а то му, що чо му би й ні. Ко ли ж уже пи сав, то завж ди відчу вав не до вер шеність на пи са но го. Завж ди волів це ко мусь роз ка за ти, бо знав, що оповідь бу де знач но ближ чою до мо го ро зуміння дос ко на лої літе ра ту ри, ніж на пи са не. Врешті ніко ли не по чу вав ся й не на зи вав се бе справжнім письмен ни ком. Мож ли во, то му, що лю ди, з яки ми най більше пе ре бу вав і яких най більше люб лю, зовсім не пот ре бу ва ли цієї оз на ки в мені.
Тому дивнішою є та си ту ація, в якій я те пер опи нив ся. Кілька місяців я маю жи ти в одній із краківських вілл, зай ма ючись ли ше пи сан ням то го, чо го би мені хотіло ся. Та ких іде альних умов для пи сан ня я не мав ще ніко ли в житті, як ніко ли в житті (за ви нят ком військо вої служ би) не був та кож так дов го по за до мом.
Звичайно, пер шо го тиж ня про ніяке пи сан ня не йшло ся. Я ж упер ше був у Кра кові більше ніж два дні. Мож на й тре ба бу ло на со лод жу ва ти ся містом, пе ре жи ва ти йо го пе ре жит тя, про жи ва ти свої пе ре жи ван ня в ньому. Ди ви ти ся, хо ди ти, спос теріга ти й слу ха ти. А що най го ловніше - зна хо ди ти й за пам’ято ву ва ти подібності, що виз на ча ють най суттєвішу іншість, і відмінності, котрі зво дять усе до то тож ності.
У місько му пар ку жи ве ба га то сов. По руч зі стай нею з ко ня ми. Тро хи далі - май же во рох тянсько-та тарівська різьбле на ве ран да з да хом, ко лишній тир для гро ма ди стрільців. Нічний клуб у по меш канні на дру го му по версі ба га то по верхівки (вдень залізні жа люзі зак риті, що умож лив лює спог ля да ти якусь ту рецьку кра су ню, наліпле ну на них). Ве ле тенське по ле без жод но го де ре ва, вже ближ че до пе редмістя. Рай он настільки гар ний, що у Львові або Франківську на цьому полі вже вмісти ло ся б ціле ґетто бу динків пок ра ще но го пла ну ван ня. На томість це по ле є не до тор кан ним, бо з на го ди 350-річчя бит ви під Віднем вождь дер жа ви са ме тут прий мав па рад два над ця ти ка ва лерійських полків од но час но. Те пер тут ви гу лю ють псів і хлопці га са ють на ро ве рах. Гарні дівча та, з тих, які би ніко ли в на ших кра ях не на ва жи ли ся у своїх елеґантних пла щи ках усісти ся на ро вер, їздять доріжкою вздовж по ля.
На ла вочці біля універ си те ту що ран ку си дять ті самі два пи яч ки. Що ран ку во ни го во рять про філо софію й ме тафізи ку. Розмірко ву ють про те, чи мо же Бог на пи ти ся, як би то го за хотів.
А ось цілий той ри нок, кос те ли й ка ме ниці, а що най гірше - тлу ми німецьких ту ристів, які інтен сив но фо тог ра фу ються на тлі то го, чо го зовсім не ро зуміють. Мо лодші ж німці прос то на пи ва ються. Щоб на пи ти ся, їм до сить па ру моц них пив (пе ре важ но «Тат ра», мот то «най кра ще пи во з на ших ґуральських гір» на пи са но та кою неп ра вильною польською, що та ке ж по-гу цульськи в Києві сприй ма ло ся б як щось сербське чи ма ке донське).
На Верб ну неділю там усе більше схо же на Єру са лим. Жод них верб. Самі пальми. Так на зи ва ються па ти ки, в ди во виж ний спосіб об мо тані різним збіжжям і су хи ми зе ла ми, що справді на га дує якусь стя ту ма леньку пальмоч ку.
У кни гарні я на решті на ва жив ся (бо ніко го знай омо го там не бу ло) по сидіти на ди вані, по пи ти ка ви й пе рег ля ну ти Ка ма Сут ру у фо тог рафіях. Не менш приємно ба чи ти на по ли цях кілька томів ук раїнських ро манів.
Ще є кнай па «Візаві». Ко лись во на бу ла зна ме ни та тим, що бу ла осе ред ком опо зиції, ще у вісімде ся тих, у ча си військо во го ста ну, яко го во ни так вда ло поз бу ли ся, нез ва жа ючи на та бо ри інтер но ва них, убивст во По пе люш ка, польські (!!!) тан ки на ву ли цях польських міст, офіційні те ле но ви ни (їх чи та ли дик то ри у військо вих мун ду рах, а більшість те лег ля дачів де монст ра тив но ви хо ди ла на ті півго ди ни ціли ми ро ди на ми на шпа цер). У то му ж барі пи ли й офіце ри тодішньої служ би без пе ки (пи ли чо мусь не більше як п’ятде сят, але сім вісім разів ден но). Те пер бар ме ном там є чо ловік, що за оч но вив чає ви со кий курс ук раїністи ки. Пе рек ла дає з ук раїнської, а на ро бо чо му місці без по мил ко во виз на чає, хто з відвіду вачів є ук раїнським по етом, про заїком чи есеїстом.
Треба ще встиг ну ти зай ти до якоїсь справді польської про дук то вої крам нич ки і ку пи ти літр виш не во го міцно го ви на, бо не за ба ром Євро па йо го за бо ро нить.
Я зно ву по вер та юся на ре не санс ну віллу. Дов ко ла лиш со ви й коні. Чо мусь не відчу ваю жод ної ра дості від усіх міських пе ре жи вань. Хіба вто му мо ло до го Бо на пар та, який - доб ре пам’ятаю це зі шко ли - мав слабкість вив ча ти всі за ка пел ки кож но го міста, в яко му до во ди ло ся бу ва ти, бо, мо же, до ве деться їх ще й штур му ва ти.
І тоді зно ву ви яв ляється, що склад нощі - ли ше в де та лях. Усе най важ ливіше надз ви чай но прос те. Ба ча чи складні де талі, які мог ли би да ру ва ти на со ло ду, не маю лиш од но го. Бра кує ли ше най важ ливішо го. Про це все прос то до ко неч но потрібно ко мусь при най мні роз ка за ти, як що не ма з ким співспог ля да ти.
З’являється пер ша мо ти вація до пи сан ня.
ТІЛЬКИ НА ЕКСПОРТ
Моя Україна
3.
…після ба гатьох ду же ре тельних спос те ре жень, ви бу ду вав ши елеґантні мо делі дослідів, урешті про жив ши який сь час як без по се редній учас ник влас но го досліду, Кон рад Ло ренц дійшов вис нов ку, який ба га то що по яс нює у влаш ту ванні мис лен ня.
Виявляється, що са моіден тифікація за ле жить від то го об ра зу, який зафіксу вав ся у перші хви ли ни жит тя. Тож ку рят ко, яке ви лу пи ло ся в гнізді кач ки, завж ди вва жа ти ме се бе кач кою, хай тро хи інак шою і не цілком вда лою. Во но навіть піде за своєю виз на чальною істо тою до во ди. Во но мо же навіть стриб ну ти у во ду, цілко ви то довіря ючи. А мо же не на ва жи ти ся. І че ка ти в роз пуці, пе ре жи ва ючи страх за най рідніших і по чут тя влас ної несп ро мож ності…
7.
…я ж завж ди був пе ре ко на ний у подібній влас ти вості ланд шаф ту.
Бо для то го, аби щось ду ма ти і по чу ва ти, лю дині тре ба зна ти яки хось кілька ба зо вих ланд шафтів. Мо зок, прав до подібно, влаш то ва ний так, що абст ракції не мо жуть розміщу ва ти ся на абст ракції. Му сить бу ти якась уяв на то пог рафія, на якій усе відбу вається. Має бу ти щось та ке, що дає змо гу зро би ти ре альністю простір, відстань, кут, пе реміщен ня та час пе реміщен ня, кольори, за па хи чи до тор ки.
Ці всі речі, з яких скла да ються дум ки, бе руться з пев ної тверді.
Думка конст руюється з то го ланд шаф ту, який є пер вин ним. І нав па ки. Ду ма ючи про щось, ми му си мо роз та шу ва ти про ду ма не на певній по верхні. Нам потрібні знані пло щи ни. Потрібна місцевість. Не обхідно та кож бу ти впев не ним, що простір є прос то ром ли ше тоді, ко ли він пе ре хо дить в інший простір у відо мих нам місцях, а фор ма мо же бу ти фор мою і в то му ви пад ку, ко ли во на є прос то ром між дво ма інши ми фор ма ми. Як раз ту ди на ни зується все пе ре жи те. На ту пер шу то пог рафію. Ще од ним до ка зом та кої за ко номірності є сни. І хи мер на нос тальгія впро довж усього жит тя.
14.
…творцем су час ної Ук раїни мож на без пе ребільшен ня вва жа ти фран цузько го інже не ра й ар ти ле рис та Ґійо ма Ле вас се ра де Боп ла на. Ви дав ши 1650 ро ку «Опис Ук раїни, кількох провінцій ко ролівства польсько го, що тяг нуться від кор донів Мос ковії до гра ниць Тран сильванії, ра зом з їхніми зви ча ями, спо со бом жит тя і ве ден ням воєн» із до дат ком мап, він став подвійною ло ренцівською кач кою. Йо го книж ка ство ри ла ос но ви ба чен ня і ро зуміння Ук раїни в Європі. Це зро зуміло. Але так са мо оче вид но, що євро пей ський міф Ук раїни за двісті п’ятде сят років прив чив нас, ук раїнців, бу ти та ки ми, як то го цей міф ви ма гав. Ми не над то на ма га ли ся ви хо ди ти за йо го межі, вод но час доз во ля ючи собі бу ти зовсім інши ми поміж со бою…
22.
…історія Ук раїни мог ла би бу ти зовсім інак шою, як би на місці де Боп ла на опи ни ла ся інша лю ди на.
Україна бу ла б інак шою, як би сам Боп лан за вісімнад цять ук раїнських років пе ре жив інші вра жен ня, як би він був се ред інших лю дей, які роз повіда ли би йо му інші історії, як би пер ший ук раїнський ланд шафт, який він по ба чив, теж був не та ким…
30.
…ландшафт без по се редньо пов’яза ний із тілом. Тіло на би рає оз нак ланд шаф ту настільки, що їх важ ко відділя ти од не від од но го. Тіло ж сприй мається як даність. Бу ду чи провідни ком відчуттів, во но вод но час не на дається до ос мис лен ня. Йо го по-справжньому не існує. До то го ча су, по ки йо го по чи нає оз на чу ва ти біль.
Іноді бо лять ланд шаф ти…
38.
…спокусливість мандрівних но та ток по ля гає в то му, що са ме в них ав то ри на ма га ються розірва ти за лежність між со бою та своїми ланд шаф та ми. Бо ли ше в та кий спосіб ав тор мо же щось го во ри ти про свою країну.
Однак во ни за бу ва ють про тіло…
39.
…отож я не маю Ук раїни. Ук раїна - це я. Я - це Ук раїна. І во на є всю ди, де є я. І весь світ є Ук раїною…
40.
…щоби бу ло зро зуміліше, я відшу кую па ра лель із ди тинст вом. Моє ди тинст во те пер теж є нічим і всім. Йо го ніде не має і во но є всю ди.
Воно є бо лем і анальґети ком од но час но…
41.
…між іншим, ди тинність - доб рий ключ до ро зуміння Ук раїни.
Зрештою, во на та ки ду же ди тин на. По-ди тя чо му прек рас на, чис та, відваж на, муд ра, щи ра, чес на, доб ра і ціка ва. По-ди тя чо му огид на, хит ра, жорс то ка, брех ли ва і за нуд на. Во на, як ди ти на, є дже ре лом ра дості, страж дань, мо ро ки, муд рості. Во на є при чи ною по жерт ви і пред ме том бай ду жості й на сильства. Во на, як і діти, на дає сен су існу ван ня. Во на ж вик ли кає найбільші сумніви - до чо го це все…
53.
…лейпцизький кни гар Гізе ман повідом ляв, що до Боп ла но во го «Опи су» бу ло до да но то го час ний ма нуск рипт «dis co urs des co sa qu es».
«У кінці цього рідкісно го ви дан ня є ру ко пис об ся гом 37 сторінок. Він за мо вою відно ситься до 1600 - 1650 років, і, оче вид но, йо го склав і на пи сав Боп лан. На жаль, ми не ма ли змо ги ба чи ти ту ціка ву пра цю»…
74.
…єдиним за со бом, який умож лив лю вав для ме не по яву якоїсь ви ок рем ле ної Ук раїни, є ті мо мен ти, ко ли я - кач ка. Ко ли до ме не приїжджа ють лю ди, для яких Ук раїна існує, бо во на не є ни ми. Ко ли я стаю та ким Боп ла ном, ко ли все, що я по ка зую, стає чиєюсь Ук раїною апріорі…
75.
…отже, гості і ди тинст во, ланд шаф ти, тіло, Ук раїна. В моєму ви пад ку все збігається в хаті під лісом між го ра ми в Де ля тині…
81.
…дім Та ра са сто яв ви ще, по над колією, що ве де в гли би ну Гу цульщи ни… ми підніма ли ся че рез цвин тар. На хрес тах висіли вінки з по мальова ної на синьо бля хи. На ста рих гробівцях мож на бу ло ви чи та ти польські й німецькі прізви ща… Та ра со ва ха та бу ла низькою, вкри тою стрімким да хом і пах ла старістю. Ши би на ве ранді ти хо подз во ню ва ли від кож но го кро ку. Спра ва відкри вав ся вид на Ко ло мий ські во ро та - ге омет рич но пра вильний ви лам поміж дво ма дов ги ми хреб та ми… я відчув, що пе ре бу ваю у вільно му, де що анархістсько му краї, кот рий за де ся тиліття совєти зації зумів збе рег ти влас не ли це… Вдо ма Та рас по ка зав нам пе ред воєнний те ле фон ний довідник. Знай шли Дро го бич. У Бру но Шульца не бу ло те ле фо ну… ва гон був ве ли кий, на че за ла, і в ньому па ну вав без пе рерв ний рух. За хо ди ли, ви хо ди ли, по да ва ли над го ло ва ми па кун ки, шу ка ли місця і за губ ле них су пут ників. Це все бу ло яки мось пе ре сув ним ба за ром, бо постійно чи мось тор гу ва ло ся. Жінки про да ва ли пиріжки з відер - світло зо ло тисті, дріжджові, в півто ри до лоні зав довж ки і на чи нені ква со лею, ка пус тою, си ром, кар топ лею, яго да ми і ще чим ду ша за баг не, а сма ку ва ли во ни так, що не за бу ду цього ніко ли…
Це Анд жей Ста сюк. Кілько ма ре чен ня ми він ожи вив мою Ук раїну, мій Де ля тин. Го лов не - не зна ти за ба га то.
87.
…арабський мандрівник Аль Ма суді ти ся чу років то му ство рив го ру, яку вид но з моєї ха ти тоді, ко ли не має низьких до що вих хмар або ту ма ну (вночі її вид но ли ше за пов но го міся ця).
…на тій горі стоїть од на з трьох за гальнос лов’янських свя тинь… її спо ру да бу ла по бу до ва на на чорній горі, яку ото чу ва ли чу дові, різні за сма ком та кольора ми во ди, відомі зі своєї ко ристі лю дям. У свя тині мав сто яти ідол, під однією но гою яко го роз та шу ва ли ся зоб ра жен ня жу равлів, а під дру гою но гою - зоб ра жен ня во ронів…
90.
Але го ру все од но вид но зі знач но мен шої кількості місць дов ко ла ха ти, ніж ко лись. Ба чен ня за ле жить від де рев, яких тут ду же ба га то. А де ре ва рос туть не помітно і ду же швид ко. Слив ки і вишні по ши рю ються, як бур’яни. Яб луні до жи ва ють до гли бо кої ста рості. Май же ніхто не пильнує за са дом, не обрізає де рев. Охочіше вда ються до екс пе ри ментів - при щеп лю ють по кілька сортів на од не де ре во. Вро жай із та ких яб лунь вра жає різно кольоровістю. Ду же ба га то ве ли ких че ре шень із дрібни ми со лод ко-гірку ва ти ми яго да ми. Їх їдять ли ше діти. З ви со ти че ре шень відкри вається інший світ. Уза галі зміна ра кур су, пе реміни освітлен ня, пе ре па ди перс пек ти ви є виз на чальни ми для ту тешнього світог ля ду. А по ри ро ку існу ють ще й для то го, що би ра ди кально зміню ва ти відчут тя прос то ру. Він за ле жить не тільки від при сут ності чи відсут ності лис тя на чис лен них ме жах де рев і кущів, ви со ти трав чи снігу, але й від се зон них відтінків усього цього лис тя, трав, снігу. На простір впли ває навіть різна чорність ко ри, де рев’яних пар канів, го родів, сутінків, кот ра за ле жить від во ло ги. Де ля тин є насп равді півост ро вом. Ли ше з од но го бо ку він не має жод ної во ди, бо там по чи на ються най дикіші Ґорґани. Прут і дві па ра лельні між со бою і пер пен ди ку лярні до нього гірські річки ут во рю ють при родні кор до ни Де ля ти на. Ча сом Прут роз ли вається і за би рає всі клад ки і мос ти ки. За Пру том по чи на ються зовсім інші го ри, косівсько-по кутські - мальовничі і лагідні, си лу ет хребтів на ба га то різно манітніший, ніж той, який вид но в бік Ґорґанів і Чор но го ри. Під час дощів, які найінтен сивніші в який сь один місяць літа, на річки пе рет во рю ються всі до ро ги, вздовж яких Де ля тин ви ла зить із вузької сму ги до ли ни Пру ту на ґорґанські гор би. Доб ре, що моя ха та стоїть на од но му з них. Між нею і лісом, який тяг неться аж до Сва ля ви і Му ка че во го на за кар патсько му боці, не ма ніяко го іншо го жит ла. Трид цять років то му на краю цього лісу ще бу ли складні сис те ми шанців, окопів для ско рострілів, міно метів і польових гар мат, бліндажів і пе ре ходів. У цьому місці відбу вав ся той жах, який у підруч ни ках стра тегії на зи вається Бру си ловським про ри вом. Пізніше око пи зруй ну ва ла ожи на. Ожи ни в на шо му лісі най більше. Чор ни ця рос те тро хи ви ще, а су ни ця - ниж че. Що ро ку - во се ни і на весні - ми ви би ра ли з го ро ду біля ха ти де сят ки гільз і пат ронів. Австрійських і російських. Су ниць най більше бу ло на колії. Во на про хо дить як раз під на шим гор бом. Ко ли їдуть важкі поїзди, в хаті тря суться ліжка. Справжній па са жирський по тяг їде вве чері до Ра хо ва, а ра ненько вер тається до Льво ва. Ко лись ми не про пус ка ли жод но го ве чо ра, що би не по ди ви ти ся з гор ба на вечірній поїзд. На каш тані, що рос те над яром із колією, бу ла гой дан ка - ма ленька до щин ка на дов гих тон ких тро сах. Ми лю би ли роз гой ду ва ти ся так сильно, що би літа ти май же над ва го на ми, лю би ли ро би ти різні трю ки, подібні на цир кові впра ви на тра пеції, як раз тоді, ко ли у повідчи ню вані вікна виг ля да ли па са жи ри. Тоді по тя гом їха ло ба га то ту ристів до Ярем чо го та Во рох ти. Більшість із них упер ше ба чи ла го ри. Нам зда ва ло ся, що на ша ак ро ба ти ка по мо же їм пра вильно зро зуміти, що тут відбу вається. Аме ри кан ка Кері роз повіда ла, що пе ред приїздом в Ук раїну її вчи ли ос нов но го за ко ну по ведінки в цій країні: пи та ти ся мож на ли ше що і як, але ніко ли не на ма га ти ся дізна ти ся, чо му. Іноді хтось ки дав у вікна поїзда камінням. Каміння вза галі завж ди бу ло під ру кою. Як у ви пад ку Да ви да і Голіафа, во но час то вирішу ва ло різні конфлікти, да ру ючи відчут тя вирівнян ня си ли. Ко лись у рахівсько му поїзді був один то вар ний ва гон, у яко му при во зи ли хліб. На кожній станції йо го про да ва ли прос то з ва го на впро довж тих кількох хви лин, скільки три ва ла зу пин ка. Хліб завж ди був ду же де ше вим, йо го ку пу ва ли де сят ка ми, бо ним го ду ва ли ху до бу. То му йо го завж ди бра ку ва ло. В крам ниці зби ра ли ся дов же лезні чер ги за дов го пе ред при во зом хліба з пе карні. На спеціальній таб лиці бу ло на пи са но, що одній особі про да ють ли ше дві хліби ни. Але всі зна ли ся, то му ніхто цього пра ви ла не дот ри му вав ся. Бу ва ло, що час тині чер ги вже нічо го не за ли ша ло ся. Ан ти гор ба човський путч у Москві вик ли кав у Де ля тині ли ше од ну ре акцію: прив чені до по га них нес подіва нок лю ди зно ву ки ну ли ся ку пу ва ти надмір хліба. Цього ра зу з нього ро би ли су харі. Ко лись хліб був ли ше двох сортів - сірий і білий.
Колись навіть по помідо ри і ка ву ни з Де ля ти на їзди ло ся до Іва но-Франківська. На ба зарі таємно про да ва ли ве ликі квітчасті хуст ки та різно кольорові нит ки муліне для ви ши ван ня, прис лані в па кун ках з Аме ри ки. Це вва жа ло ся кримінальним зло чи ном. Справжньою де ля тинською особ ливістю тих часів бу ли підпільні ка зи но. В них ішла справді по важ на гра. До нас приїжджа ли гро шо виті кар тярі з Моск ви, Піте ра й Кав ка зу. На них уже че ка ли про фесійні ка та ли зі Льво ва, При бал ти ки і Кри му. Турніри відбу ва ли ся в при ват них до мах. Про них місцеві меш канці ніко ли нічо го не зна ли. На томість усім бу ло відо мо, що в го рах за Де ля ти ном розміще ний ду же важ ли вий і надз ви чай но сек рет ний військо вий об’єкт. Вва жа ло ся, що там до бу ва ють уран. Ка за ли, що в то му місці радіація по коліна. Ко лись там бу ло се ло Луг. Чу дес не місце. Ди во виж ний клімат ото че ної го ра ми те ри торії.
Путівник із трид ця тих років за пев няв, що в Лузі най кращі те ре ни для лиж і са нок. Крім то го, там бу ла де рев’яна цер ков ця, з різьба ми най ви датнішо го гу цульсько го май ст ра. Відра зу після війни се ло зліквіду ва ли, всіх меш канців пе ре се ли ли на схід, а в до лині по ча ли бу ду ва ти ба зу. Різьбле ний вівтар пе ре нес ли до де ля тинської церк ви. Ми час то хо ди ли по гри би, про ла зя чи під ко лю чим дро том пер шої лінії ого рожі. З го ри мож на бу ло ба чи ти ву лиці містеч ка, за хо ва но го від людсько го ока, - ба га то по вер хові бу дин ки, ка зар ми, ма ленькі де рев’яні фінські бу ди ноч ки. Якось ми без по пе ред жен ня пішли до лісу на цілий день. Під вечір та то не вит ри мав і поїхав до військо виків пе ревіри ти, чи нас десь у лісах не зат ри ма ли. Во ни зап ро по ну ва ли по шу ка ти дітей з гелікоп те ра. Ми ба чи ли, як він літає над ліса ми, і, зна ючи, що нічо го доб ро го це не обіцяє, хо ва ли ся в ста рих шан цях, прик ри ва ючись па по рот тю. Ду же ба га то па по роті рос те те пер на ко лишніх фун да мен тах ха ток у Лузі. Пло дові де ре ва цілком зди чавіли і по ви род жу ва лись, але за те без пе реш код но вий шли за межі садів, за хо пив ши цілий схил. По хилість пло щин - го лов на оз на ка цієї місце вості. Не пов торність зу мов ле на без ко нечністю ма леньких діля нок тверді, які з’єдну ються під інши ми ку та ми. Звич ка до то го, що за кож них кілька де сят метрів бу де зовсім інший відок рем ле ний простір, не доз во ляє доб ре по чу ва ти ся на справжній рівнині. А ходіння вго ру і вниз ви роб ляє особ ли вий спосіб ру ху, який не мо же не зафіксу ва ти ся в моз ку, спри чи нив ши в ньому якісь невідво ротні зміни. До гор ба тості землі прис то со вані всі най важ ливіші пред ме ти: каміння у фун да мен тах, ко роткі ко си, довгі со ки ри, лан ци на кор бах гли бо ких кри ниць, містки че рез яри, гальма на фірах, во зах і ро ве рах, кут зно ше ності че ре виків. А най таємничішим із най не обхідніших інстру ментів ат ри бу том знан ня і вла ди є ва сер ва га. Во на якось прис ло няє те, що всі вміють ро би ти все, але май же ніхто не вміє ро би ти хо ча би щось без до ган но. Вічне на ту ральне гос по дарст во. То му май ст ри ціну ються. Майстрів шу ка ють, із ни ми до мов ля ються, їх го ду ють по особ ли во му. На обід му сить бу ти зу па, кар топ ля, м’ясо, са лат і ком пот. До обіду му сить бу ти фляш ка. За га лом тут воліють їжу прос ту, але сит ну. Мис тецт во всіля ких тортів і паш тетів віддається спеціальним ку хар кам, які роб лять щось подібне на весілля. Ко лись діти ви хо ди ли після обіду з ок рай цем хліба, який свідчив про дос та ток ро ди ни. Оз на кою най ви що го ста ту су був білий хліб із мас лом і сли во вим по вид лом. Або зі смальцем, сіллю і час ни ком. На сніда нок най охочіше їли вчо раш ню підігріту кар топ лю і яєчню з ба гатьох яєць. Для яєць потрібні ку ри. Май же весь день їх три ма ють у за го роді, а під вечір ви пус ка ють пас ти ся. Їм доз во ля ють пор па ти ся у квітни ках. На томість псам не мож на тур бу ва ти ку рей. То му ви жи ва ють або ті пси, які си дять на ланці, або ті, які зро зуміли, що ку рей ла па ти не слід. Ок ремі со ба ки вміють ти хо зна хо ди ти яй ця у ма лин ни ках і квітни ках. Най більше не люб лять яст рубів. Їх у го рах ба га то, во ни ви див ля ються за кур ми. На ви со ких щог лах ви сять чер воні шма ти (пе ре важ но зно шені ди тячі шта ни чи свет ри), які ма ли би відстра шу ва ти хи жаків. Йо анні більше по до бав ся наш спосіб сніда ти: що ран ку сир, два три помідо ри і ла ма ний свіжий хліб. На лавці у са ду. До то го ка ва або зе ле ний чай. Літнє сон це над лав ка ми лагідне та кої по ри. Схід з іншо го бо ку. Схід - це Ко ло мий ські во ро та, які за доб рої по го ди вночі світяться відсвітом Ко ло миї. Світи ли ся ав то мобільни ми фа ра ми і вікна ко лишнього му зею Мар ка Че рем ши ни. Він жив у бу дин ку ад во ка та Ла го динсько го, пос ла до пар ла мен ту. Ос танніми ро ка ми му зей за не пав. Усі ав тен тичні речі знес ли на ман сар ду, а в по ко ях зро би ли по чат ко ву шко лу. Мій то ва риш мав ключі від тієї ман сар ди. Ми сиділи се ред ре чей, до яких тор ка ли ся Ла го динський, Че рем ши на і Ва силь Сте фа ник. Не мож на бу ло вми ка ти світла. Мож на бу ло сте жи ти за світлом фар, яке пе ре пус ка ло ся че рез склян ки. Здається, що нічо го суттєво не зміни ло ся. Що і пе ред пер шою зі світо вих воєн відбу ва ло ся щось подібне. Щоп рав да, не їзди ло так ба га то ав то мобілів. Від моєї ха ти до шо се десь один по хи лий кіло метр. Але швидкісне шипіння доб рих коліс по дос татньо добрій до розі чується на горі про ник ливіше, ніж давнє гур котіння лісо возів. Давніше во ни їзди ли навіть поп ри ха ту. На ша до ро га ве ла до тієї ділян ки лісу, яку приз на чи ли бу ти то тальним зру бом. Уже че рез де сять років там був ліс із ма лих яли нок, тре пет і беріз. І все пе реп ле те но ожи ною. Де ля тинський лісо комбінат був од ним із най більших в Ук раїні. Тут ро би ли нез далі ку хонні меблі, які вва жа ли ся ши ком. Ок ре мий підрозділ комбіна ту зай мав ся пе ре роб кою лісо вих плодів. Там прий ма ли осінні яб лу ка на сік, кілог ра ми лікарських рос лин, котрі потім вит ри му ва ли в гігантських су шильнях. Прий ма ли звіробій, ма ти й ма чу ху, м’яту, лис тя по до рож ни ка і шип ши ну. З горіхів ро би ли горіхівку. Її на ли ва ли в такі самі фляш ки, як і оліфу. Ети кет ка теж бу ла подібна. На по чат ку дев’янос тих горіхівку за бо ро ни ло Міністерст во охо ро ни здо ров’я. Нез ва жа ючи на цілющі впли ви на трав лен ня, во на, здається, чи мось шко ди ла моз кові. Хо ча в цих кра ях моз кові вже ніщо не мо же заш ко ди ти. Мо зок ук ри тий та ки ми са ми ми мо зо ля ми, як ру ки і сто пи. Ти сячі півлітрівок з гус тою, чор ною, гіркою горіхівкою за ли ши ли ся в Де ля тині. Її тре ба бу ло спро да ти. І врешті во на закінчи ла ся. Ос тан ню фляш ку ку пив та кож я. У пив ниці наз би ра ла ся ціла ку па по рожніх фля шок. Бу ли ча си, ко ли їх ста ло важ ко зда ти. Ко лись бу ло простіше. По рож ня фляш ка кош ту ва ла два над цять копійок, міне ральна во да в ній - шість. Всю ди бу ли пунк ти прий ому скло та ри. Ще не бу ло пласт ма си. Дов ко ла все ще бу ло чис тим. Най гіршим сміттям бу ли зви чай ні папірці від цу ке рок. І сміття бу ло важ ке. Во но три ма ло ся землі, пос ту по во на зем лю пе рет во рю ючись. У най гіршо му разі мог ло відчу ти ся ула мок слоїка або бля хи на дні річки. Те пер во но літає, пли ве, роз ду вається. Ви дається, що во но скрізь. Ви дається, що лю ди не нав чи ли ся ро зуміти йо го нез ни щен ності. Це син те тич не сміття є оз на кою оз нак на шо го краю. Пе рехід від совєтсько го мінімалізму до спо жи вацько го суспільства відбув ся над то швид ко, йо го ніхто не пе ред ба чив, ніхто не конт ро лює. За ли шається од не - не до пус ка ти сміття на власній те ри торії, виз би ру ва ти йо го там, ку ди при хо диш. І все од но цілко ви то го спо кою бу ти не мо же. Бо навіть ве ликі смітни ки, ку ди мож на зно си ти поз би ра не сміття, є поп рос ту ве ли ки ми смітни ка ми по се ред лугів, на кра ях ярів і на бе ре гах най кра щих річок. Усіх, хто приїжджає, ми во ди мо на Любіжню. На ко рот ку і бурх ли ву річеч ку, яка нес подіва но фор мується з кількох гірських по токів, має кам’яне дно, про зо ро зе ле ну во ду і кілька ма лих во дос падів. Во да пах не во дою. Цей за пах на дов го вгри зається в шкіру і дос тупні сли зові. Во на є най кра щим звітом про дощі, які стек ли в її рус ло, про важкі ав то мобілі, які пе реїха ли че рез неї десь ви ще. Пе ре важ но ней мовірно хо лод на, во на вміє бу ти ду же теп лою в ча си літньої по су хи. Тоді, ко ли в’яне тра ва і лісові яго ди за сма ком по чи на ють на га ду ва ти конфітюр. А ближ че до кінця літа у пле сах під во дос па да ми пла ва ють, зап лу тав шись у течії, літні бліді яб лу ка. До Любіжні стіка ють хи мерні во ди. Тро хи залізні (якщо в якусь ям ку на лісовій до розі на бе реться стільки дощівки, що не мо же ви сох ну ти, то по верх ня та ких ка ла бань озе рець вкри вається ру да вою плівкою), більше со лоні. Впро довж століть Де ля тин був місцем, де ви ва рю ва ли сіль. У пев ний час во на ста ла ціннішою, ніж кремінь. Зго дом де ля тинські саліни бу ли власністю цісарської ро ди ни. Пе ред пер шою війною цісар Франц Йо сиф приїжджав ог ля ну ти свої ту тешні во лодіння. Він по са див пе ред кос те лом кедр, мод ри ну, ли пу і ще щось ве ли ке.
Псевдоґотичний кос тел зберігся то му, що хтось із ра дянських діячів, по ба чив ши йо го до ро гою до Ярем чо го, по ду мав, що це най сп равжніша ґоти ка. Те пер тут зно ву з’яви ли ся ри мо-ка то ли ки. До кос те лу свя то го Фран цис ка в Де ля тині хо дять старші жінки, які пам’ята ють оповіді про ко лиш ню ве лич містеч ка, чо ловіки в ґума ках, роз ча ро вані за ви ще ни ми ви мо га ми влас ної церк ви, і діти пи яків, яки ми опікується свя ще ник. На по чат ку двад ця то го століття хіміки з’ясу ва ли, що де ля тинська со ля на во да ма ло чим різниться від тієї, що в Ба ден-Ба дені. По чав ся ве ли кий ку рорт ний се зон, який три вав аж до 1939-го. Чи ли ше до 1939-го. Бу ду ва ли ку пальні, го телі, пансіона ти, ку рації. Кілька над цять склад них ба га то по вер хо вих вілл у за ко пансько му стилі, пе ре пов не них ве ран да ми, ґанка ми, бал ко на ми, вікна ми, піддаш шя ми, ман сар да ми, різни ми схо да ми, пе рет во ри ли містеч ко на най більший східно кар патський ку рорт то го ча су. Ку рортні де ся тиліття впли ну ли на са мо оцінку де ля тинців, підкріпив ши давнє відчут тя іншості, місто вості. Крім то го, тут звик ли до різних ди ваків, гос тей, чу жо земців, до лю дей, котрі не про во дять весь свій час за тяж кою ро бо тою, звик ли до то го, що цілий який сь період жит тя мо же бу ти відпо чин ком. Приїжджі спри яли роз вит кові фан тазії. Воєнні ро ки до да ли ще іншо го досвіду. Знан ня про тим ча совість усього, крім ос нов ви жи ван ня. Все, що сто су ва ло ся ку рор ту, рап том зро би ло ся леґендар ним ми ну лим. Щез ло ба га то ціка вих пер сон. По ча ли ся нез ро зумілі стра хи. Зустріч цивілізацій. Нічо го подібно го не діяло ся ще ніко ли, поп ри чис ленні при хо ди, відхо ди і пе ре хо ди всіля ких армій, ре жимів та ко мерційних то ва риств. Після пе ре пов не них розстріля ни ми ро ди ча ми пив ниць імпровізо ва них тю рем перші дні при хо ду німців ви да ва ли ся по ря тун ком. Але вже че рез кілька тижнів ера розстрілів по но ви ла ся. Ґеста по, як і НКВД, ареш то ву ва ло і розстрілю ва ло націоналістів. Або тих, хто їм та ки ми зда вав ся. У 1943-му до Де ля ти на дійшов рейд больше вицьких пар ти занів під ко ман ду ван ням ге не ра ла Ков па ка. Ди версійні опе рації німецько му запіллі бу ли ли ше прик рит тям акції. Най важ ливішим зав дан ням бу ло вжах ну ти всіх меш канців гір - гу цулів, по ляків жорс токістю Ук раїнської Повс танської Армії, яка пла ну ва ла пе ре би ра ти ся в Кар па ти. Больше вицькі пар ти за ни ма ли жов то-сині пра по ри, на зи ва ли се бе ук раїнською армією, ви ма га ли їжі, вби ва ли дітей і тих, хто їм до по ма гав. Де ля тинських по ляків во ни вби ва ли без жод них ви мог і по яс нень. А ще ця їхня війна ста ва ла ду же зруч ною. Убив ши од но го німецько го чи ру мунсько го сол да та, от ри му ва ли зни щен ня кілька де сят за руч ників, яких бра ли з най свідомішо го ук раїнсько го еле мен ту. Врешті ков паківці підірва ли залізнич ний віадук біля моєї ха ти. Він був од ним із най кра щих у Європі, подібний на во рох тянський. Част ко во зав дя ки цьому мос тові, який упав у Любіжню, ут во ри ло ся те пле со за во дос па дом, ку ди ми завж ди при хо ди мо. З дітьми, з гос тя ми. Тоді на па ли на місто. Після бою Де ля тин місто став інак шим. Змен ши ла ся кількість дво по вер хо вих ка ме ниць. Ков паківців розг ро ми ли за го ни са мо обо ро ни. Оце по нят тя са мо обо ро ни мож на вва жа ти най го ловнішою оз на кою тих часів. Це сто су ва ло ся ви жи ван ня, яке дик ту ва ло по ведінку. Ко ли зно ву прий шли совєти, ви жи ван ня на бу ло ще більшо го зна чен ня. Тре ба бу ло бо ро ни ти ся. Шляхів бу ло два - то тальна по ко ра чи «во ля або смерть». Ву зол зап лу тав ся до край ності. Ніхто не був пев ний у ніко му. Всі ви ма га ли всього. Зброя в ру ках впли ва ла рятівни чо і згуб но вод но час. По ля кам зап ро по ну ва ли виїха ти. Ук раїнців за би ра ли і ви во зи ли. На вільне місце прис ла ли східняків і росіян. У лісах фор му ва ли ся повс танські за го ни. Во ни зна ли, що прог ра ють, що насп равді смерть. Вла да міня ла ся вдень і вночі. Най більше по тер па ли ней тральні, ті, що хотіли ви жи ти. Відмо ви ти ко мусь у чо мусь бу ло не мож ли во. Потім тре ба бу ло відповіда ти за свою невідмо ву пе ред інши ми. Ха ту, в якій я те пер жи ву, по бу ду вав мій дзядьо. Йо му до по ма гав брат, який був сто ля ром і мав ха ту по руч. Ще один брат був му зи кан том. Він грав у ду хо вих ор кест рах різних патріотич них то ва риств. Потім пе реїхав до Ста нис ла во ва, далі за ли ша ючись му зи кан том. Ос танній брат виїхав до Авст ралії. Пе ред від’їздом він по са див біля кри ниці ли пу. Вже в моєму ди тинстві ця ли па бу ла най ви щим де ре вом на нашій горі. Во на слу жи ла най кра щим орієнти ром на шої го ри, бо її бу ло вид но навіть зни зу, з міста. Кож но го ро ку з неї обріза ли кілька га луз, з яких об ри ва ли ли по вий цвіт. Розс те ле ний на стри ху, він був ко лись для ме не втілен ням щас тя. Я за ну рю вав ли це в нагріті квіти, вди хав кілька разів їх за пах і відчу вав, що я є. Щас тя існу ван ня бу ло різним на різних стадіях ви си хан ня цвіту. На стри ху мо же бу ти ду же га ря че. Або ду же мок ро. Бо крізь сотні тріщин і шпа рок ка пає во да. Потрібно розс тав ля ти гор нят ка, мид ниці, слоїки і ме та леві бан ки від кон сер во ва них овочів «Гло бус», пе реміща ючись за во дою, яку зно сить вітер, що па нує під да хом. А об сам дах треться га луз зя горіха. Дзядьо по бу ду вав ха ту з ґанком з од но го бо ку, а з ве ран дою - з дру го го. Так тоді бу ду ва ли. Од на стіна бу ла без вікон. Там ук ла да ли ря ди світлих і дзвінких бу ко вих полін. Це бу ло подібним на якусь фор тифікацію. Як мішки з піском, як бе тонні на дов би, як лінії ко лю чо го дро ту. Як ку лев лов лю вач у тирі. Навіть ку ля з ка рабіна заст ряг ла б у цьому про шар ку, не до сяг ши стіни. Але йшло ся про зовсім інший за хист. Без бу ко вих дров над то важ ко пе ре бу ти зи му. Сме ре ка на дається хіба для роз па лу. Се ред сме ре ко вих лісів ко за ку ють по-ґорґанськи. Це особ ли вий ґату нок на ших лю дей. Ко за ки - се ля ни, але не зем ле ро би. Їх не тяг не до ґрун ту. Во ни не зби ра ють морґи, во ни не люб лять їх об роб ля ти. Ко за ки з’явля ються влас не там, де ґрунтів об маль і де во ни найгірші. Не має ко заків і се ред ча банів. Ко за ки не люб лять дог ля да ти ху до бу. Най улюб леніше се ре до ви ще ко за ка - ліс і біля лісу. Ко за ки за ко хані в ліс. Во ни тут ви рос ли, во ни йо го зна ють, во ни з нього жи вуть. Ко за ки - най кращі бра коньєри. Але во ни не люб лять про мис ло вих зрубів.
Вони ру ба ють вибірко во. Так, що не ли шається сліду. Ко за ки жи вуть пе ре важ но з то го, що роб лять ко мусь фіру або ма ши ну бу ка чи сме ре ки. То му гроші в них є рідко. Але ко ли є, то порівня но ба га то. Ко за ки вміють їх про пи ва ти і вміють ро би ти ма ло потрібні по да рун ки ма те рям, жінкам і дітям. Більшість ко заків має хоч якусь зброю. Але хо дить із нею ли ше до лісу. Во ни зна ють усі звич ки звірів і час від ча су ви хо дять на нічне по лю ван ня. Хо ча див ляться на різних звірів частіше, ніж стріля ють у них. Во ни мо жуть роз повісти де сят ки історій про вед медів, вовків, оле ниць, ли сиць і яст рубів. Ри бо ловлі во ни зовсім не ро зуміють, але мо жуть за гар пу ни ти ви дел кою яко гось пстру га в тих місцях, де раз на рік усе жи ве у воді пе ре би ва ють елект ри кою. Гри би во ни не шу ка ють, а зби ра ють. Ягід мо жуть з’їсти хіба жменьку. Ко за ки люб лять і вміють ко си ти.
Вони добрі теслі, але нез далі сто ля ри. Во ни дрібні, жи лаві й нев томні у ро боті. Пе ре важ но во ни ма ло їдять, але іноді мо жуть з’їсти, як му раш ка, - май же стільки, скільки ва жить са ма. Ко за ки май же не вміють пла ва ти, але ду же доб ре ска чуть у во ду і пірна ють. Що є справжньою прист рас тю ґорґансько го ко за ка - то мо то цик ли і коні. Во ни їх по-справжньому люб лять і ро зуміють. Во ни про них дба ють і вміють із ни ми по во ди ти ся. Ко за ки рідко хо дять до шко ли, во ни ра но ста ють до рос ли ми, за бу ва ють про ди тячі ро ки, за ли ша ючись при цьому вічни ми підлітка ми. Їх не люб лять і бо яться вчи телі, во ни охо че йдуть до війська, май же ніко ли не їздять до міста. Їм доб ре на своєму місці, хоч до ста рості во ни не втра ча ють нез ро зуміло го нес по кою. Не ма двох од на ко вих ко заків, ко жен ко за кує по-своєму. Най кра ще їх розпізна ють дільничні міліціянти і лісни ки. Так са мо без ко неч ни ми мо жуть бу ти їхні оповіді й бай ки. Поп ри вра жа ючу об ме женість сю жетів. Зреш тою, які ко за ки насп равді, зна ти не мож ли во. Але не мож ли во й не впізна ти ко за ка, навіть нічо го про них не зна ючи. Во ни - єди на по ро да го рян, які без особ ли вих де фор мацій пе ре жи ли всі ре жи ми, що па ну ва ли в цих го рах. Я пам’ятаю те, що не слід пам’ята ти. Я пам’ятаю те, що не на ле жить мені. Мені сняться ко лишні сни. Пам’ятаю, як із поміж сме рек, що пос та ли на місці шанців, при хо ди ли сол да ти нез на но го війська. Ба чу: ліс пе ре хо дить в ожин ник. Клад ка в по тоці. Колія. Шпа ли. Який сь пе ре лаз. Сад під го рою. Во яки при хо дять по два, по три. Ця при ре ченість і ця всевідповідальність чи нять усе. Во ни підніма ються схи лом до ха ти, в якій світиться світло. Гос по дарі не встиг ли йо го зга си ти. Мо же, ку па ють у рум’янку ди ти ну, мо же, пе ре би ра ють ква со лю аж до вес ни, а мо же, люб лять лю би ти ся, не га ся чи світла в кімнаті, нез ва жа ючи ні на ко го. Пар ти за ни йдуть схи лом. Че рез сад. До ха ти, де світиться світло. Прий дуть і пос ту ка ють у вікно. Не має нічо го страшнішо го, ніж у вікно. При хо дять хлопці із за са ду. Ти йо го ви са див цього літа. Ще навіть на весні. Ви са див при ве зені сад жанці. Ду мав, що все бу де доб ре, спокійно. А те пер му сиш іти. І підеш, бо тре ба. Ли шай усе. Підеш до всього. Так чи так. Десь у снігах, там, де не ма слідів (сліди - стеж ка до кінця, до за вер шен ня, до ви бу ху ґра на ти), шу кай при ту лок. Чи змо жеш іти ти хо, рівно, слід у слід, не відста ючи? По що тобі ця війна? А та ки навіщось потрібна. Ко ли ли шив освітле ну ха ту і пішов у темінь за сад, у ліс, ме жи сме ре ки. А ще є сіно. Як що го во ри ти про цей край серй оз но, то без сіна не обійти ся. Ка жуть - ро би ти сіно. Про кар топ лю, дро ва, яб лу ка так не ка жуть. Це та ка тяж ка ро бо та, що її мож на вит ри ма ти ли ше кілька днів у році. Це та ка са мовідда на ро бо та, що не знає ні сну, ні спо чин ку, ні сла бос тей і хво роб. Мо жуть вста ти па раліти ки. Старі бабці бе руть на плечі так ба га то разів по стільки, що не зду жа ють тре но вані спортс ме ни. Хи жа ки дба ють про тра ву так, як ніко ли в житті не дба ли про своїх жінок і до чок. Навіть на най військовіших то пог рафічних ма пах усіх ге не ральних штабів, які оп рацьову ва ли цю те ри торію, не вка зані місцин ки, де мож на вко си ти тра ви. Бо це - го лов ний стра тегічний за пас. Пер ший по верх еко логічної піраміди, за яким ідуть мо ло ко, сир, будз, сме та на, мас ло, м’ясо, са ло, вов на, ко жу хи. Ситість, яка лед ве віднов лює енергію, зат ра че ну на роб лен ня сіна, з яко го це все з’явля ти меться. Хо ча та кий праг ма тизм спо чат ку не помітний за пев ним іде алізмом - аби бу ло що ху добі їсти, аби взим ку во на не бу ла го лод на. Ли ше для сіна бу ду ють ок ремі жит ла - як для лю дей і ко рис них звірів. А ще сіно жи ве на всіх стри хах. Ви ко шу ють те, що ко ло ха ти. Ви ко шу ють у са ду між де ре ва ми на ме жах не ве ли ко го го ро ду, вздовж колій і доріг, у ярах, шка пах, під лісом, над бо ло том. Ви ко шу ють поділені по ло ни ни і го ри. Ту ди тре ба до би ра ти ся особ ли во і бу ти там, до ки не ви ве зеш ви су ше но го сіна. Хо дять мандрівні ко сарі. Во ни вміють усе зро би ти як най кра ще. Ко сар пильнує своєї ко си. Ко са - як скрип ка, як люлька, як шаб ля. Як те, що є ви явом ге рой сько го індивіду алізму. Ко су тре ба вик ле па ти. Ко су тре ба ви ти ра ти і гост ри ти. Ко сою тре ба оми на ти не без пе ки. Ко са ста ле ва. Її не мож ли во підро би ти. На томість усі інші апа ра ти - граблі, ви ла, ве ре ти для но шен ня ко жен ро бить сам. Із де ре ва. Так са мо, як і ос то ви, дов ко ла яких гро ма дяться ко пиці. Хо ча ко пиці бу ва ють ду же інакші в різних місце вос тях, прин ци по во во ни все ж виг ля да ють не по мильно як ко пиці. І ці хи мерні струк ту ри є де який час го лов ним ком по нен том ланд шаф ту. Після косіння по чи на ються такі речі, які мож на наз ва ти ко лек тив ним підсвідо мим. Хоч во ни і за пов ню ють ос нов ний вміст свідо мості. По роз ки да ти, по пе ре гор та ти, встиг ну ти між сон цем, до щем і сон цем пог ро ма ди ти. Пе ре нес ти, пе ре вез ти (на во зах, са нях, ван тажівках, са мо роб них трак то рах) і за хо ва ти. Під час та кої ро бо ти діти по чи на ють ро зуміти, що во ни - в ро дині. Са мотні - що во ни ма ють сусідів. Ота ва бу де роз ва гою і підтверд жен ням то го, що світ ще три мається: все йде, все ми нає, все міняється до сум но го кра що го. Але най го ловніше зроб ле но. Як що щось не вдасться - дощі, хо лод, нев да ла ро бо та, - то рік бу де го лод ний. І це виз на чає не тільки наш раціон, а й на ше став лен ня до їжі, яке настільки відрізняється від західноєвро пей сько го, що мо же бу ти виз на чальною оз на кою. Ми їли ку ле шу, брин зу, сир, ци бу лю, пе че ну кар топ лю, ле чо, сма жені ков бас ки, гри бо вий сос, ква со ле ву зу пу, біб, ва ре ну ку ку руд зу, гар бу зо ву ка шу, квас не мо ло ко, пе чені яб лу ка, су ше ний хліб, вівсян ку з яго да ми, яго ди з джи ном. Ми їли ма ло, хоч та кої їжі бу ло вдос таль. Ми їли якось не реґуляр но. Іноді раз на день, іноді впро довж цілої до би. Ми пи ли кри нич ну во ду, яб луч ний сік, ви на, горілки з різних хат, до ро гоцінні коньяки і ве ли чезні пляш ки ро му. Слу ха ли різну му зи ку і співа ли ма лоз на них пісень. Ку па ли ся навіть вночі. Ле жа ли на ста рих ліжках, ви тер тих ліжни ках, траві, мо хові, да ху, камінні, сіні, на голій землі. Ми ще й біга ли від надміру ра дості. І тоді ле жав або бігав цілий світ. Так бу ло з усіма, хто до ме не приїжджав. Дзядзьо збу ду вав доб ру хат ку. Він по да ру вав мені Ук раїну.
905.
…коли бо лить го ло ва, тре ба їсти горіхи. То му що горіх подібний на че реп і мо зок. Та ким був при пис се редньовічної ме ди ци ни, ви бу ду ва ної за прин ци па ми ана логії. Ви дається ма лой мовірним, але декілька горіхів справді змен шує біль го ло ви, як і ква со ле вий ви вар мо же бу ти помічним на нир ки, такі подібні на ква со ли ни.
У шир шо му сенсі ана логія - пер ша, най простіша, най дос тупніша і най по пу лярніша фігу ра мис лен ня, логіки і ри то ри ки. Най частіше ви ко рис то ву ва ний прий ом не мо же не да ва ти най ви що го відсот ка ефек тив ності. А це спо ну кає до то го, що би вда ва ти ся до ана логії ще і ще. Нам стає лег ше, ко ли щось подібне на щось, ко ли щось мож на порівня ти з чи мось і знай ти або ви га да ти якусь подібність. Навіть трагічні та сумні речі вит ри муєш лег ше, ко ли знаєш, що подібне вже бу ло і якось ми ну ло ся, пе ре жи ло ся, розв’яза ло ся, ево люціону ва ло.
Дуже кор тить ви ко рис то ву ва ти віднай дені ана логії в мо де лю ванні май бутнього. Цим, здається, злов жи ва ють усі аналіти ки, політо ло ги, фу ту ро ло ги, діагнос ти, ме те оро ло ги, бук ме ке ри, криміналісти й во рож би ти.
Я теж не мо жу втри ма ти ся від спро би ескізу однієї та кої мо делі.
Розмірковуючи про до лю Ук раїни, час то ке ру ються подібністю її шля ху на, скажімо, шлях Ірландії. Ана логія справді ра зю ча. В її конст рукцію не вкла дається тільки не до сяж не роз ход жен ня ук раїнської та ірландської перс пек ти ви. Навіть з ура ху ван ням ча со вої поп рав ки на декілька де ся тиліть. Річ, на пев но, в нех ту ванні іншості національно го ха рак те ру (то го, що ірландці теж ба га то п’ють, теж розб ре ли ся чу жи ми кра ями, вкла да ючи свої та лан ти в їх розвій, теж час то го ло ду ва ли і май же за бу ли рідну мо ву, поп ри ти ся чолітню ге роїчну історію і тра дицію най по тужнішої літе ра ту ри все ж ви яв ляється за ма ло).
Тож ме не зва би ло (і зба ви ло, хо четься ска лам бу ри ти) інше порівнян ня. Ми ж стра шен но подібні на аф ро аме ри канців. Ана логій і збігів так ба га то, що мож на го во ри ти про пев ну іден тичність. (Наш не за пе реч ний мінус - га неб но білий колір шкіри. Хоч і є осо би піґмен то вані, все ж ми по-зрад ницьки виг ля даємо своїми се ред євро пей ців і без надійно чу жи ми се ред лю дей, тро хи темніших, кольоровіших).
Дитяча гра на ви воріт - знай ти двад цять подібнос тей у двох од на ко вих ри сун ках.
Вибираємо без жод ної сис те ми. Сумні прек расні пісні. Сміття всю ди, де не слід. Бар вис тий безг луз дий одяг. Мальовничі сідниці і гру ди. Щуплі хлопці, че ре ваті дядьки і ви су шені діди. Жир на їжа.
Шкідливі звич ки. По каліче на мо ва. Експ ре сив на мо ва. Ба га то ви шу ка них прокльонів. Не тре ба відкла да ти на завт ра те, що мож на відклас ти на після завт ра. Мо но тонні мо торні ко ло мий ки. Хи мерні каз ки. Мрія про Сіон. Рабст во і бунт. Терпіння і ста ран ня. Гарні очі й го ло си. Голі діти. Ба га то дітей. Відсутність філо софів. Повільне про буд жен ня. Ра сові те орії. Правічні ор на мен ти, зве дені до кічу. За нед бані ту але ти. Свя че на во да в плас ти ко вих фляш ках від ко ка-ко ли. За мов лян ня хво роб. Спухлі на план таціях но ги. Постійні трагічні ви пад ки. Нез баг нен на прив’язаність до зброї. Зо лоті зу би і прик ра си. Інстинк тив ний соціалізм. Пер ше по коління ад во катів, свя ще ників, лікарів і на род них учи телів. Зни щені архіви.
Найгордіші у світі най кращі ра бині. Врод же ний фемінізм. Служ ба у всіх арміях і участь у обох та бо рах гро ма дянських війн у суспільстві не для се бе. Мог ти зро би ти все і нічо го по ряд но не вміти зро би ти. Спро би прор ва ти ся у пар ла мент і радість жит тя у ґетто. Надліте ра ту ра для влас но го вжит ку. Ко рупція і шар ла танст во.
Список не вар то про дов жу ва ти, бо схо диться - за мініму му уяви й еле мен тар них знань - май же все. Історія, соціологія, фізіологія, лінгвісти ка, еко номіка… Навіть перс пек ти ва, візія май бутнього.
Бракує нам тільки од но го, і бра кує ду же відчут но. Ми не маємо своєї ву лич ної ре во люції з усіма її жа ха ми, бру тальністю, са мост верд жен ням, наївністю і пе ре можністю. Ми ще не до жи ли до то го, що би наші ва ди ста ли на шим шар мом, що би наші істе рич ності, нев ро зи та ши зоф ренії за ля ка ли меш канців прис той них і си тих квар талів. Що би наші бан ди ти мог ли за ля ку ва ти най серй озніші зло чинні ор ганізації своєю відривністю і відданістю да ле ким відго лос кам крові. Що би наші ек лек тичні сма ки ста ли мод ни ми в усьому світі так са мо, як і наш хво роб ли вий драйв, що ве де ли ше до роз па ду, зміг би до да ти но во го гли бин но го сен су ґло балістичній цивілізації. Як би яки мось ди вом та ка ана логія зре алізу ва ла ся, ми мог ли би спокійно зай ма ти ся своїми тра диційни ми спра ва ми, зна ючи, що об ду ре на ук раїнською лагідною ву лич ною ре во люцією світо ва спільно та завж ди ма ти ме її на увазі…
998.
…упродовж ба гатьох по колінь по нят тя Ук раїни бу ло для ук раїнців близьким до за сад хрис ти янст ва. Зем на Ук раїна-Не ук раїна бу ла ли ше ко рот ким вип ро бу ван ням пе ред вічністю. Ду ма ючи про Ук раїну, опе ру ва ло ся по нят тя ми Царст ва Бо жо го, Страш но го су ду, при шес тя, раю і пек ла. Ре альністю од на ко во бу ли шма ток тверді під но га ми, кра са, ство ре на за ра ди кра си, страж дан ня і віра. Най кра щою бу ла май бут ня Ук раїна ко лись. Лю ди дов ко ла діли ли ся на свя тих, му че ників, про років, відступ ників, зрад ників, ас кетів, єре тиків, грішників, пра вед ників, роз ка яних, про ще них, вин них і не вин них. Ук раїнська ідея три ма ла ся на мо лит вах, прит чах і за повідях.
Коли ж на решті відбу ла ся зем на Ук раїна, ви яви ло ся, що весь іде альний апа рат ут ра тив при датність. Прек рас на ідея зник ла. В кра що му разі ста ло зро зуміло, що та кої Ук раїни, про яку мріяло ся, вже не бу де ніко ли. Нас та ла епо ха чис ти ли ща, в яко му ні зем ний досвід, ні уяв лен ня про рай не ма ють жод ної ва ги. Епо ха маніхей ст ва, гнос ти циз му й аг нос тиків…
1001.
…важко го во ри ти не ха отич но, ко ли з’являється ха отич не одк ро вен ня. Ба чу шлях спасіння, відрод жен ня і пе ре род жен ня Ук раїни. Це мо же навіть бу ти ос но вою дер жав ної політи ки, век то ром, за гально національною іде ологією, що ден ною пси хо те рапією, ба зою для пе да гогіки, ме то дом фальсифікації історії, прог ра мою партії вла ди, візитівкою країни у світі, рятівною га луз зю еко номіки, віднай де ним сен сом бут тя мільйонів гро ма дян, підста вою для но вої міфо логії, най свіжішо го фолькло ру, ак ту альною те мою для ук раїнських митців усіх жанрів, усіх видів мис тецт ва.
Очевидно, що без на сильства Ук раїни не по бу дуєш.
Але це на сильство доб ре тим, що во но на га дує при му со ву ін’єкцію опіуму - потрібно ду же не ба га то ча су, що би те, що нав’яза но на сильно, ста ло річчю пер шої не обхідності.
А ще потрібно пам’ята ти, що де термінізм є са мо об ме жен ням. Тре ба вир ва ти ся по за нього. Хо ча би до рівня еко логічної логіки - все пов’яза но в усіх ке рун ках, від наслідку до при чи ни так са мо близько, як і від при чи ни до наслідку. І до всіх інших ре чей, які співісну ють од но час но, різноп рос то ро во, різно час но і од ноп рос то ро во. Ко ли му раш ка, вбив ши тлю, не се її труп на своїх пле чах своїм ро ди чам на ве че рю і ледь ус тиг не пе ребігти до ро гу, ко ли ти… Те все має зна чен ня і для му раш ки, і для те бе, і для всіх інших. Як би інак ше, то бу ло б інак ше.
Мій план прос тий. Нам ка жуть - по бу дуємо сильну Ук раїнську дер жа ву, бу де все: сильна ук раїнська кіно логія, кінок ри ти ка, кри ти ка, кіно, пор ног рафія, ри то ри ка, віру со логія, віру си і так далі. І ще нічо го не ма.
А як що інак ше… Як що об ра ти, скажімо, квітни карст во.
Квітникарство - ос но ва національної іде ології, політи ки, век торів, партійності, ма неврів, спільних нав чань, обміну досвідом, при чи на офіційних візитів, те ма дип ло ма тич них пе ре го ворів, підста ва кре дитів та інвес тицій, засіб кон солідації…
Звичайно, без на сильства Ук раїни не по бу дуєш. Тре ба все закріпи ти на за ко но дав чо му рівні. А в Конс ти туції до да ти, що Ук раїна - країна квітів.
Далі спра ва до сить прос та.
На кілька років при пи няється опо дат ку ван ня квітни ко во го підприємницт ва. Ко жен ЖЕК му сить за са ди ти квіти на своїй те ри торії. У бюд жеті пе ред ба ча ються гігантські вит ра ти на квіти. До шкільної прог ра ми вво дять обов’язко вий курс квітни карст ва. Мерії зай ма ються муніци пальною те ри торією. Ко жен меш ка нець бу дин ку му сить ви сад жу ва ти квіти на бал коні. Ко жен зем лев лас ник по ви нен ма ти квітник. Дер жав ний інсти тут квітни карст ва має кілька спеціалізо ва них жур налів, прог ра ми на те ле ба ченні, гігантський вис тав ко вий центр. Кож на об лас на адміністрація, кож не лісницт во зас но вує шкілку-роз сад ник, де ви ро щу ють ек зо тичні де ре ва і кущі. Армія до по ма гає, альтер на тив на служ ба - на квітни ках. Реєстр без ко неч ний…
Щось му сить зміни ти ся на кра ще. При най мні бу де більше квітів. На ше підсон ня бла ге.
А там, де квіти, не вдається так сміти ти. І по во диш ся тро хи інак ше.
Там, де квіти, тре ба бу ти обов’язко вим, дбай ли вим і ста ран ним (навіть пи ти так не мож на, бо во ни че ка ють і все відчу ва ють). Тре ба бу ти лагідним і погідним. Тре ба ду ма ти про ко гось, про світ, інший світ і про се бе.
Треба ста ти муд рим, ро бо тя щим, уваж ним, спос те реж ли вим, ста ран ним, умілим, дбай ли вим, дис ципліно ва ним, прав ди вим, ніжним, охай ним, безст раш ним, терп ля чим…
Так і мо же ста ти ся Ук раїна. Зав дя ки квітам…
1914.
…нічого не мо жу із со бою подіяти. Хо ча жи ву цілком інак ше, най про мо вистіши ми ви да ються ме та фо ри еро тичні.
Якби му сив звес ти до чо гось та ко го свій досвід Ук раїни, свої з нею сто сун ки, те, що во на мені про се бе роз повіда ла, то виз на чальним я об рав би кунілінґвус. Не прос тий ста те вий акт і не справжній ста те вий акт. Ли ше відкритість, довіра, дозвіл, за бо ро на, заміна, по ло винність і по за ме жовість вод но час. Не зна ти, що кра ще. Не зна ти чо му, але так є. Бо так. Бо є. Бо та ке. І мож на бу ло би більше нічо го не по яс ню ва ти…
2005.
…кілька років то му я му сив да ти собі ра ду з по важ ною світог ляд ною кри зою. Тоді ра зом зійшло ся все те, що справді хви лює, чим пе рей маєшся. Все те ро бить внутрішнє жит тя нап ру же ним і та ким, що тис не на обо лон ки зсе ре ди ни. Прос то че рез го ло ву стає важ ко тілові. Зви чай но, що йшло ся про Ук раїну. Про мою Ук раїну. Бо що ще мо же вик ли ка ти подібний тиск (ясно, що лю бов, але во на тоді бу ла до сить лагідна).
Я за ува жив, що пот ра пив у паст ку. В най ви щий ви яв стре су, ко ли вже не має ні ра дості, ні аґре сив ності, ні го тов ності до са мо за хис ту. Ли ше покірне ба жан ня за хо ва ти ся в но ру, під ковд ру, в кут. Спа ти і че ка ти, що з то бою зроб лять.
Почалося все з відчут тя рідно го міста. Улюб лені де ко рації, не обхідні пер со нажі рап том пе рет во ри ли ся на прок лят тя. Нев же завт ра бу де те са ме? Тих кілька ву лиць, тих кілька де сят зустрічей, тих кілька тем до роз мо ви, які не зно шу ються ро ка ми, які не от ри му ють жод но го роз вит ку і відомі на пе ред.
Тоді пе ре ки ну ло ся далі. Оце я. Оце моя батьківщи на. Ко гось із нас не має. Бо я - во на, во на - це я. Оскільки я є, то тоді де во на? Але ж і во на є об’єктив ною ре альністю. Тоб то не ма ме не. Як усе зап лу та но. І - цілком не яс но. А ще тре ба до да ти та ку річ, що все, що відбу вається зі мною, ук ла дається в рам ки за гально людсько го. І все, що є на моїй батьківщині, мо же ці за гально людські речі за без пе чи ти. Що ж тоді оз на чує і ме не, і мою батьківщи ну?
Порятувала Йо ан на. Во на прий шла ззовні. З-по за Ук раїни, із-за меж до тич ності мо го що ден но го вічно го жит тя. Але приїха ла для то го, що би по ди ви ти ся на місто (точніше на простір), у яко му це моє жит тя відбу вається, на то пог рафію з по розсіюва ни ми осо бис ти ми сліда ми подій, рухів, спо гадів, ре чень, ви див і знань.
Було літо (та ке літо, що до сить ли ше од но го сло ва - літо). Ми ма ли го ди ну. Потрібно бу ло по ка за ти щось най го ловніше, бо не мож ли во по ка за ти всього. Най кра ще бу ло би поз най оми ти з ки мось близьким, але це бу ло би ти по вим ви явом чо ловічої безвідповідальності - пе рек лас ти відповідальність на близьких. Зреш тою, ніко го близько го як раз у той мо мент не бу ло близько.
Стислість ча су (чи до се кунд, чи до го дин, чи до днів або років) іноді дає чу дес ний ефект. Доз во ляє вчи ни ти так, ніби цього ча су безмір. Так іноді кіно вкла дає у дві го ди ни хоч який відти нок ча сот ри ван ня. На ша екс курсія теж бу ла подібна на кіно. Та ке, ко ли сенс за ле жить від послідов ності ок ре мих ви бу ду ва них епізодів і навіть кадрів. Ду же важ ли во, що ці кад ри не суп ро вод жу ва ли ся жод ни ми текс та ми і по за кад ро ви ми ко мен та ря ми. Вся ар хе ологія кож но го місця, всі асоціації і осо бисті сліди за ли ши ли ся неп ро го во ре ни ми.
Спочатку бу ла ріка. Кам’янис тий пляж, ями, за течією і про ти течії, за пах во ди, який за та кої во ди на дов го вла зить навіть не у шкіру. Потім ми пішли на об ме же ну чо ти ри кут ни ком ста рих бу динків пло щу пе ред пер шим міським кос те лом. Ба ро ко. І сон це там завж ди світить ба ро ко во - пе ре пов не но, вис наж ли во і бурх ли во ти хо. Прав ди ва Ла тинська Аме ри ка. А тоді - для зігріття після ку пан ня й охо лод жен ня після площі - по сто грамів са мо гон ки по шістде сят копійок у квар тирі, ку ди мож на всім по неї при хо ди ти, де про хо ло да по ми тих де рев’яних сходів і га рячінь пе ресвітле но го наскрізь лис тя на кам’яній ґале реї. Ще мож на за ку шу ва ти пляс тер ка ми па перівки або чор ної редьки, але не доз во ляється ро би ти все це інак ше, як нас то ячи…
Моє місто спо до ба ло ся Йо анні, во на ви да ва ла ся тут при род ною. Мені спо до ба ло ся та ке моє місто. Не по ро зуміння зник ли. Мені спо до ба ла ся моя країна. Ми з нею - од не і те ж.
Життя між поїздами
Для краю, чиєю го лов ною оз на кою ста ли не постійність i постійна змінність ла ду, все, що сто сується залізниці, має особ ли ве зна чен ня, яке ви хо дить да ле ко за межі її зви чай них функцій. Віднос на не по рушність колійо во го уст рою пе рет во рюється на пев ний різно вид логіки, кот ра доз во ляє хоч якось упо ряд ко ву ва ти суспільне мис лен ня. I вод но час да рує еле мен тар ну віру у сво бо ду, відсутність якої завж ди пов’яза на тут із чи мось ірраціональним. Зреш тою, поєднан ня надійності прос тої дії з незмінністю ри ту алу вит во рює особ ли ву інсти туцію, в якій мо жуть ви яв ля ти ся знан ня, тра диція, культу ра, три ван ня. Час, роз гор ну тий у вікні поїзда, на тя кає на при ватність спільно го ча су. Ці колії прок ла да ли ся у дев’ятнад ця то му столітті. Най пізніше - за кілька років до офіційно го по чат ку двад ця то го - та, кот ра зро би ла з нас меш канців кар патської країни. Впро довж століття двад ця то го ли ше залізни ця бу ла при тул ком нор мальності жит тя. То му ми не прос то пе реїзди ли поїзда ми з місця до місця. Ми жи ли з поїзда ми. Ми жи ли в поїздах, по руч із поїзда ми i між поїзда ми. Пе ре довсім ми їх че ка ли. Мож ли во, са ме че рез це нап ру же не че кан ня поїзди чим раз більше запізню ва ли ся, i ми звик ли че ка ти дов ше, май же до без ко неч ності. Че рез ці очіку ван ня, че рез не виз на ченість роз ра хунків графіка пе реїзду, че рез по чут тя виз во лен ня від що ден но го аб сур ду до ве ден ням аб сур ду до межі за гост рен ня ми дба ли про те, що би, че ка ючи поїзда i че ка ючи в поїзді, не тільки не відчу ва ти, що жит тя спи няється, а навіть про жи ва ти йо го з не доз во ле ною в інших ви пад ках інтен сивністю.
Саме на вок за лах i дов ко ла них ви ру ва ло най ак тивніше жит тя. Ко лись вок зальні рес то ра ни бу ли най кращі у Львові, Іва но-Франківську i Чернівцях. Ка фе i ба ри пра цю ва ли ціло до бо во, i сю ди при хо ди ли нічні то ва рист ва. На більших станціях, де бу ли де по, ніко ли не за чи ня ли ся де шеві та якісні їдальні для колійовців. У за лах очіку ван ня но чу ва ли не тільки по до рожні, а й ба га то з тих, хто не мав постійно го жит ла. Зго дом з’яви ли ся так звані за ли підви ще ної ком форт ності. Там ус та но ви ли м’які ка на пи, те левізо ри. Вхід став плат ний. На ка на пи не мож на клас ти но ги, але вночі це пра ви ло по ру шу ва ли. То му на світан ку служ бовці об хо дять зал, бу дя чи спля чих i ви ма га ючи опус ка ти но ги на підло гу. Все ж у цих за лах справді знач но ком фортніше. Відсутній не пе ре бор ний за пах без дом них i не має нічних міліційних пе ревірок, час то не без печніших, ніж роз мо ви з кримінальни ка ми в нічних ба рах. Міліціянти, пе ревіря ючи до ку мен ти, на ма га ються зат ри ма ти пе ре довсім тих, ко му нев довзі тре ба від’їжджа ти, сподіва ючись на відкуп. Ад же за кон доз во ляє три ма ти під вар тою будь-ко го впро довж трьох го дин. Особ ли во ак тив ни ми міліціянти бу ли під час опе рацій «Мак». Ішло ся про пе рек рит тя шляхів транс пор ту ван ня ма ко вої со ло ми, якою сла ви ла ся Га ли чи на, на індустріальний Схід, де рівень спо жи ван ня са мо роб но го ге роїну завж ди був най ви щий. Оче вид но, що пе ревізни ки по ча ли об ми на ти колії. На томість міліція зат ри му ва ла й об шу ку ва ла ти сячі мо ло дих сту дентів ар тис тич ної зовнішності. Вва жа ло ся, що са ме так ма ють виг ля да ти справжні нар ко ма ни. На томість що ро ку пе ред Но вим ро ком i Різдвом міліція зовсім не зва жа ла на по то ки за бо ро не них до зру бу ван ня ялиць. Збіднілі се ля ни, котрі міся ця ми не от ри му ва ли жод ної платні готівкою, вез ли до міст свя точні ялин ки, влаш то ву ючи розп ро даж відра зу ж на при вок зальних ву ли цях. Ран кові підміські поїзди до Льво ва, Іва но-Франківська, Чернівців, Уж го ро да, Стрия i Ко ло миї, що при бу ва ли з гірських рай онів, пах ли лісом i бу ли пе ре пов нені яли ця ми різно го розміру. Їх вез ли пе ре довсім діти i старі, для яких та ке примітив не бра коньєрство бу ло дже ре лом ре ально го зарібку. А в пош то вих ва го нах, ку ди не має пра ва дос ту пу, їха ли добірні ялиці для най по важніших клієнтів, влас ників розкішних по меш кань i бу динків. За пош то вим ва го ном був при чеп ле ний ще один не па са жирський ва гон. У ньому вез ли хліб у бік гір. На кожній станції, навіть там, де по тяг сто яв ли ше хви ли ну, з відчи не них две рей поспішно ви ван та жу ва ли де рев’яні ящи ки з хлібом для сільських крам ниць, ліка рень i їда лень. Од но час но за би ра ли по рож ню та ру i про да ва ли хліб при ват ним осо бам, які заз да легідь очіку ва ли поїзда з мішка ми i ро ве ра ми. Це бу ло тоді, ко ли де ше вим хлібом ви го до ву ва ли ху до бу. З пош то вих ва гонів тим ча сом ви ки да ли за пе ча тані мішки з лис та ми, бан де ро ля ми i по сил ка ми, яких тоді бу ло надз ви чай но ба га то. Вже пізніше пош та втра ти ла свій панівний ста тус. Усе, що потрібно бу ло пе ре да ти, пе ре да ва ли без по се редньо че рез ру ки провідників па са жирських ва гонів. Іноді ку пе провідників бу ли вщерть за пов нені кон вер та ми з важ ли ви ми до ку мен та ми, ве ли ки ми су ма ми готівкою, па кун ка ми з книж ка ми, ди тя чим хар чу ван ням, рятівни ми ліка ми, про дук та ми, по да рун ка ми, по хо рон ни ми вінка ми i те левізо ра ми. Важ ли во бу ло ли ше до мо ви ти ся про но мер ва го на, трішки зап ла ти ти провідни кові та вчас но зустріти по тяг, наз вав ши прізви ще, на пи са не на пе ре дачі.
Головними тут є по тя ги, що з’єдну ють усі га лицькі адміністра тивні цент ри зі сто ли цею. То му на вок за лах у певні го ди ни кількість тих, хто пе ре дає i прий має пе ре дачі ци ми поїзда ми, май же та ка ж, як i тих, хто від’їжджає, приїжджає, відпро вад жує i зустрічає. Що до па са жирів, то ку пе провідни ка бу ло най важ ливішим цент ром життєдіяльності ва го на. Тут от ри му ва ли i зда ва ли постіль, яка завж ди бу ла во ло га i зі сліда ми плям най різно манітнішо го по ход жен ня. Як що хтось відмов ляв ся від комп лек ту білиз ни, за який тре ба ок ре мо пла ти ти, то не мав пра ва ко рис ту ва ти ся мат ра цом. Сю ди при хо ди ло ся по до дат кові ко ци, міне ральну во ду, пи во, ка ву i чай. А чай був ви нят ко вий - міцний, га ря чий i со лод кий, нал ля тий у шклян ки в мельхіоро вих підстав ках. Сю ди при хо ди ло ся, що би поп ро си ти відкри ти ту алет, вікно або пе рехід до інших ва гонів. Тут мож на бу ло до мо ви ти ся про пляш ку горілки чи при най мні по зи чи ти келішки. Провідни кам осо бис то на го ло шу ва ло ся, ко ли ко го роз бу ди ти. Від них за ле жа ло теп ло у ва гоні, бо ж то во ни па ли ли у пе чах. Іноді, за леж но від упо до бань i ста ран ності провідників, тем пе ра ту ра в сусідніх ва го нах різни ла ся на ба га то ґра дусів. У провідницьких ку пе їха ли i безк вит кові па са жи ри, котрі зап ла ти ли провідни кові без по се редньо на по розі ва го на. Бу ли такі ча си, ко ли провідни ки прий ма ли до ва го на безк вит ко вих більше, ніж бу ло тих, хто ку пу вав квит ки в касі. Тоді навіть у най до рож чих ку пей них ва го нах бу ли пе ре пов нені всі ко ри до ри i там бу ри. Па са жирські по тя ги бу ли двох ґатунків. Да ле кобіжні з пульманівськи ми ва го на ми i підміські, чиї ва го ни бу ли не розділені, в них сто яли ли ше лав ки або крісла для сидіння.
Далекобіжні бу ли зви чай ни ми i швид ки ми. Най відомішим зі швид ких був сімде сят шос тий, Пе ре мишль - Чернівці. Швид ким йо го мож на бу ло вва жа ти ли ше порівня но зі зви чай ни ми. Сто со рок кіло метрів між Льво вом i Іва но-Франківськом - а це був йо го най на ван та женіший пе ребіг - по тяг до лав у най кра щий період кінця вісімде ся тих за дві го ди ни. Це повільніше, ніж швид кий по тяг у міжвоєнний час, але на півго ди ни швид ше, ніж те пер. Від са мо го по чат ку дев’янос тих цей поїзд став ос нов ним ка на лом при ват Ної міжна род ної торгівлі, пов’язу ючи рин ки Польщі, Ук раїни та Ру мунії. За леж но від кон’юнкту ри, ним пе ре во зи ли че рез кор до ни зо лоті прик ра си й елект роінстру мен ти, ква со лю i горіхи, те левізо ри i пральки, фіран ки i ялин кові прик ра си. I завж ди - сиґаре ти й ал ко голь. У най нап ру женіші ро ки че рез пок ла ди різно манітно го кра му та спеціальні скла дані візоч ки для транс пор ту ван ня торбів прой ти ва го на ми бу ло май же не мож ли во. Тоді за ван та жу ва ли ся навіть че рез ви биті для цього вікна. По тяг зат ри му вав ся на кор доні на не виз на че ний час, i у Львові що го ди ни ого ло шу ва ли про про дов жен ня запізнен ня. Час запізнен ня ніко ли не був відо мий на пе ред, тож до во ди ло ся про во ди ти ці го ди ни на вок за лах, ніку ди не відхо дя чи й уваж но слу ха ючи повідом лен ня.
Меню вок зальних бу фетів бу ло уніфіко ва не: кот ле ти з яєчнею, сар дельки, ва рені яй ця, який сь са лат, роз чин на ка ва, тістеч ка, горілка. На томість у крам нич ках біля вок залів про да ва ли те, що най охочіше ку пу ва ли в до ро гу: хліб, ков ба су, пе че них ку рей, огірки, рибні кон сер ви, пе чи во, пи во i горілку. Вже пе ред са мим відправ лен ням поїздів уз довж ва гонів про хо ди ли лю ди, які про по ну ва ли мо ро зи во i пи во, куп ле не в місті, за трош ки більшу ціну. Бо кож на хоч трішки дов ша поїздка роз по чи на ла ся з тра пе зи i пит тя. До сить бу ло поїздові ру ши ти, як на сто лах у ку пе i пе реділах вик ла да ли їжу. До спільно го сто лу зап ро шу ва ли нез най омих сусідів, які вий ма ли щось своє. Шу ка ли ножів i келішків. Зна хо ди ла ся сіль у сірни ко вих ко роб ках i га зе ти замість об русів. По чи на ли ся знай омст ва i ко роткі вик ла ди біографій. Як що до ро га бу ла дов ша, а ка те горія ва го ну пе ред ба ча ла ле жачі місця, то пе ред тим, як їсти, то ва рист во пе ре одя га ло ся в спор тивні кос тю ми, пе рев зу ва ло ся в до машні капці, чо ловіки за ли ша ли ся у май ках, жінки одя га ли ха ла ти. Після пер ших ча рок ішли гур том ку ри ти. Ку ри ти мож на бу ло ли ше в там бу рах. Там зби ра ло ся пов но курців, i ду же ско ро крізь дим важ ко бу ло щось по ба чи ти. Особ ли во тоді, ко ли в яко мусь ва гоні їха ла бриґада лісо рубів, будівельників чи ко сарів. Потім ще хтось дов го йде ва го на ми до бу фе ту. Потім на де яких зу пин ках жінки ви но сять до поїзда га рячі стра ви, за па ко вані в тор бин ки. Потім ще ку рять ос тан ню сиґаре ту, спе ре ча ючись про ак ту альну політич ну си ту ацію. Потім усі ля га ють спа ти, вис та вив ши із за ко рот ких по лиць но ги у прохід. Тоді в спо рожнілих там бу рах по чи на ють цілу ва ти ся спа ро вані ви пад ком. Як що вдасться, во ни по ко ха ються на верхній по лиці її або йо го ку пе так, що би не роз бу ди ти сусідів. Пе ред ран ком провідни ки ви ме туть роз ки дані в там бу рах не до пал ки й інше сміття прос то на колію i поч нуть про по ну ва ти ран ко вий чай. До най важ ливіших да ле кобіжних поїздів на ук раїнсько му за ході на ле жать Львів - Чернівці, кот рий їде цілу ніч, Львів - Со лот ви но, що про хо дить усіма більши ми станціями За кар пат тя, i Львів - Рахів, єди ний, що про ни зує га лицьку Гу цульщи ну до ли ною Пру ту. Наскільки рівнинні колії орієнту ва ли ся на по се лен ня, які тре ба бу ло до лу чи ти до шля ху між дво ма знач ни ми пунк та ми, настільки залізни ця в го рах за ле жить від сту пе ня вільності, до пу ще но го рельєфом. Ли ше над більши ми річка ми гірські колії збіга ються з до ро га ми. В усіх інших ви пад ках во ни шу ка ють ярів, ви гинів i об’їздів, що би збе рег ти мінімальний кут на хи лу по верхні.
Лінію Ста нис лавів - Ла зе щи на збу до ва но в 1894 році. Не за ба ром її про дов жи ли че рез кар патські пе ре ва ли, до пов нив ши їх сис те мою ту нелів, аж до Ра хо ва. Ціле століття ця ар терія бу ла най важ ливішим спо лу чен ням із ве ли чез ною час ти ною Кар пат. Лісо вий про ми сел i кар патські рек ре ації ста ли прин ци по во інак ши ми зав дя ки цій залізниці. Від се ре ди ни сімде ся тих років нею їздить зна ме ни тий підміський поїзд Іва но-Франківськ - Рахів. Поїзд, який зро бив га лицьку Гу цульщи ну дос туп ною, роз ши рив ши ре альний вплив об лас но го цент ру на сто кіло метрів. Че рез ха рак тер ний колір чо тирьох ва гонів, у пе редньому i задньому з яких містив ся ло ко мо тив, він відра зу ж от ри мав на род ну наз ву «Чер во на ру та» - як i єди на західно ук раїнська пісня в стилі поп, яка ста ла гітом у ціло му Ра дянсько му Со юзі.
«Червона ру та» їха ла ста рим австріяцьким марш ру том: Іва но-Франківськ, Хрип лин, Братківці, Тис ме ни ча ни, Цу цилів, Тар но ви ця, Надвірна, Лоєва, Любіжня, Де ля тин, До ра, Ярем че, Ям на, Ми ку ли чин, Та тарів, Во рох та, Ла зе щи на, Яси ня, Ква си, Рахів. Навіть сам пе релік станцій є ко до вим для цісарсько-ко ролівської, ве ли ко польської, ра дянської міфо логії. Не ка жу чи вже про гу цульську, га лицьку та но во ук раїнську. Цю колію бу ду ва ли робітни ки-італійці. Кілька мостів-віадуків на ле жа ло до най ди во вижніших у то го часній Європі. З них зберігся ли ше один - у Во рохті. Де ля тинський, який уцілів під час Бру си ловсько го про ри ву, зни щи ли в 1943 році. Після війни поїзди ще кілька років їзди ли до цього місця, тоді па са жи ри пе ре хо ди ли стеж ка ми че рез до ли ну i річку Любіжню пішки, а з дру го го бо ку їх че кав інший по тяг, який їхав далі. Як раз після війни, ко ли всі мос ти бу ли віднов лені, за ве ли реґуляр ну військо ву служ бу охо ро ни мостів. Відтоді ко жен значніший залізнич ний міст i ко жен ту нель був під охо ро ною не ве лич ко го ґарнізо ну. По руч бу ду ва ли бе тонні укріплен ня для обо ро ни. А в са мих конст рукціях мос ту ро би ли ся схов ки для ви бухівки на ви па док нас ту пу во ро жих військ. Озб роєні ав то ма та ми охо ронці не про пус ка ли че рез міст навіть тих, хто жив по руч i для ко го колія бу ла най ко рот шим i най зручнішим шля хом до до му. А в го рах колії ду же час то бу ли най надійніши ми стеж ка ми. Щоп рав да, шпа ли ук ла да ли з та ким роз ра хун ком, що би відстань між ни ми постійно зби ва ла з при род но го кро ку. Такі бу ли ви мо ги техніки без пе ки.
Розклад їзди «Чер во ної ру ти» був прис то со ва ний до пот реб іва но-франківських про мис ло вих підприємств. На по чат ку вісімде ся тих років до Іва но-Франківська щод ня доїжджа ло шістде сят ти сяч робітників. Уп ро довж дня од на шос та при па да ла на цей ке ру нок. То му пер ший ран ко вий поїзд при бу вав до міста о восьмій го дині. О дев’ятій він ви ру шав у бік гір. Відво зив до до му робітників нічної зміни. I влас не він був най го ловнішим для всіх ту ристів, го род ників, садівників, зби рачів грибів i ягід. Вечірні та нічні поїзди теж бу ли зорієнто вані на за водські зміни. Од нак відтоді, як більшість за водів пе рес та ла пра цю ва ти, ритм «Чер во ної ру ти» виз на ча ють се зонні зміни в при роді та послідовність ро бо чих i вихідних днів. Незмінни ми вже ба га то років за ли ша ються ли ше кілька лю дей, які про да ють у поїзді різні дрібниці: пи во, цу кер ки, де рев’яні гу цульські лож ки, копійча ну біжу терію, шкар пет ки. Тоді, ко ли ба га то підприємств пла ти ло своїм робітни кам не гро ши ма, а яки мись то ва ра ми, торгівля в цьому поїзді бу ла особ ли во інтен сив на. Ад же жит тя ба гатьох сімей за ле жа ло від то го, як ско ро i вда ло от ри мані то ва ри обер нуться гро ши ма, за які мож на вже щось ку пи ти. I са ме в ті ро ки більшість па са жирів не пла ти ла за проїзд у підміських поїздах, бо жи вих гро шей не бу ло міся ця ми. Як раз тоді па са жирів бу ло най більше, бо ли ше в поїздах та ко го ти пу конт ро ле ри то ле ру ва ли i терпіли відсутність квитків. Де які про давці зуміли ут вер ди ти свої сма ко ли ки настільки, що навіть од но ден на їхня відсутність вик ли кає три во гу в постійних па са жирів. Скажімо, баб ця, кот ра при но сить поріза ний на три кут ни ки анд ру то вий пе рек ла да нець. Чи жінка з до машніми пиріжка ми з кар топ лею i брин зою. Чи двоє кон ку рентів, що про да ва ли га зе ти. З ро ка ми во ни пе рес та ли кон ку ру ва ти, ви ро бив ши ко жен собі ста лий пе релік ви дань. Тро хи давніше торгівля пре сою в усіх поїздах бу ла привілеєм спілки глу хонімих. Во ни швид ко про хо ди ли ва го на ми, вик ла да ючи на кож но му сто ли ку весь па кет про по зиції. За ки лю ди розг ля да ли сиґнальні примірни ки, німі по вер та ли ся i або мовч ки за би ра ли га зе ти, або їм ука зу ва ли на виб ра не, i во ни зу пи ня ли ся на кілька хви лин, про да ючи певні га зе ти. У пе ре бу довні ро ки про да ва ли ся ще й різно манітні бро шу ри: ре цеп ти до машнього кон сер ву ван ня, інструкції з різних видів во рожіння, примітивні ка ма-сут ри, збірни ки анек дотів. Ще з ко муністич них часів ок ре мим бізне сом глу хонімих був про даж у поїздах фо тог рафічних об разків i цер ков них ка лен дарів.
До най важ ливіших ат ри бутів поїздок поїздом на ле жа ли та кож гральні кар ти. Ті, хто не взяв ко ло ди з до му, мог ли прид ба ти її або в станційних кіосках, або без по се редньо в поїзді. Сталі парт нерські гру пи ут во рю ва ли пе ре важ но од но сельці, що ви хо ди ли на тій самій станції, або то ва рист ва ту ристів. Гра ли пе ре довсім у прос то го дур ня. У ку пей них ва го нах під час три валіших поїздок шу ка ли се ред без по се редніх чи дальших сусідів парт нерів для по ке ру чи пре фе ран су. Бу ла ок ре ма ка те горія фа хо вих шу лерів, які спеціалізу ва ли ся на поїздах із кілька ден ною три валістю марш ру ту. Особ ли во вда лим для них був се зон відпус ток, ко ли розс лаб лені лю ди їха ли з ве ли ки ми су ма ми гро шей до морських чи гірських ку рортів. I все ж західно ук раїнські поїзди завж ди бу ли най без печніші з ог ля ду на зло чинність. Крадіжки трап ля ли ся ду же рідко. Бійки в там бу рах ви ни ка ли вря ди-го ди хіба між підпи ли ми знай оми ми. Мо лоді хлопці ніко го не гра бу ва ли навіть у по рожніх нічних поїздах. При ват ним про дав цям завж ди чес но пла ти ли навіть за не леґальну горілку. Тим більше ніко го не ви ки да ли з поїзда, як то час то бу ває на Сході. Єди ний за ба га то років та кий ви па док став ся під час зна ме ни тих пре зи дентських ви борів. Тоді за ги нув, ви пав ши з поїзда, спос терігач зі Схо ду. Але то бу ли особ ливі поїзди, які вже ввійшли в ук раїнську історію як час ти на бруд них ме тодів бо ротьби. Ти ми спеціальни ми поїзда ми без но мерів i поз на чень у західно ук раїнські міста при во зи ли ти сячі мобілізо ва них дон басівців, чиї пом но жені го ло си ма ли впли ну ти на ре зультат го ло су ван ня. Поїзди пе рет во рю ва ли ся на бастіони. Во ни сто яли на за пас них коліях вок залів. Їхнім па са жи рам до во ди ло ся жи ти в них кілька днів. Ви хо ди ти без доз во лу керівницт ва во ни не ма ли пра ва, як на во рожій те ри торії.
Наша історія час то пе репліта ла ся із залізни цею. Так са мо, як історія залізниці на ни зу ва ла ви яви різних епох i періодів, істо рич них явищ i подій. Че рез ут ра ту конт ро лю над Львівським вок за лом, над кілько ма станціями в ме жах Льво ва, над лінією Львів - Пе ре мишль ук раїнські підрозділи втра ти ли у 1918 році сто ли цю у Львові, а зго дом i всю те ри торію не за леж ної ЗУНР. Кілька санітар них поїздів УГА вря ту ва ли жит тя ти ся чам військо виків i цивілів. У поїзді пра цю вав ук раїнський уряд у ча си най дра ма тичніших по ра зок i відступів. Вреґульова на ро бо та залізниці в міжвоєнні де ся тиліття да ла мож ливість роз ви ва ти ся се лянсько му ко опе ра тив но му i культур но му ру хові, зав’язу ючи йо го в єди ну ме ре жу ук раїнсько го гро ма дянсько го суспільства в умо вах до сить лагідної польської оку пації. На ши ми коліями уряд оку по ва ної німецьки ми i ра дянськи ми війська ми Ук раїни виїхав на еміґрацію. Ци ми ж коліями на весні 1941 ро ку до кор до ну при бу ли де сят ки дивізій, які Сталін при го ту вав до на па ду на Німеч чи ну. По ря док на залізниці, що йо го відно ви ли німці, мав бу ти ще од ним до ка зом ре альності но вої Євро пи. Поїздом німці при вез ли до Ста нис ла во ва весь офіцерський склад інтер но ва ної гол ландської армії. Ко ли йо го пе ре во зи ли в інше місце, кілька офіцерів зіско чи ло з поїзда пе ред мос том че рез Дністер. Їх прий ня ли до се бе ук раїнські пар ти за ни i нев довзі пе реп ра ви ли на захід. Один із тих офіцерів пізніше став на чальни ком ге не рально го шта бу нідер ландсько го війська й опи сав свої ук раїнські пе ре жит тя. Ба га то по воєнних років із західно ук раїнських станцій від’їжджа ли поїзди спеціально го приз на чен ня, на па ко вані в’язня ми та ро ди на ми, що підля га ли де пор тації до Сибіру. А інші ва го ни без пе рерв но ви во зи ли то тально ви ру бу ва ну де ре ви ну для відбу до ви шахт i про мис ло вих міст. У шістде ся тих ро ках під кар патськи ми го ра ми по ча ли ство рю ва ти гігантські комп лек си для стра тегічних ра кет, ске ро ва них на Євро пу. Де сят ка ми кіло метрів сек рет них ту нелів їзди ли залізничні плат фор ми з ра ке та ми. Об лад нан ня пе ре во зи ли в спеціальних ва го нах, за мас ко ва них під па са жирські. Вся ця історія проїжджа ла поп ри наші до ми, які чо мусь ду же час то ту ли ли ся до залізниці. Ми ра ху ва ли го ди ни за поїзда ми. Ми ви хо ди ли на горб ки i ма ха ли ру ка ми, віта ючи ма шиністів i па са жирів. Ми заг ля да ли у вікна на миті невідо мо го жит тя. Іноді ки да ли в поїзди камінням. Іноді ста ви ли на колію знай дені в землі пат ро ни. Ми зби ра ли вздовж колій нагріті су ниці й розг ля да ли ек зо тичні од норічні рос ли ни ефе ме ри. Вчи ли ся зберіга ти рівно ва гу, йду чи рей кою. Поїзди тряс ли на ши ми до ма ми. Де які ха ти зго ря ли від па ро тя го вих іскор. Ми че ка ли на пе реїздах зі своїми фіра ми i ван тажівка ми. Пе ребіга ли колію пе ред са мим по тя гом. На станціях проліза ли під поїзда ми, ліну ючись їх об хо ди ти. Ми бра ли з колій пісок i шу тер, виз би ру ва ли роз си па не вугілля. Ми звик ли до постійно го сусідства з не без печ ни ми гуркітли ви ми, бруд ни ми ма ши на ми.
Часом нам уда ва ло ся спи ни ти ре монт ну дре зи ну i проїха ти нею кілька кіло метрів до най ближ чої станції. Там ми пи ли во ду зі спеціально го фон тан чи ка, гріли ся ко ло залізної печі, слу ха ли, як ста ро давній дзвін дає сиґнал при бут тя по тя га, що стоїть ли ше хви ли ну. Ми сто яли на пе ро нах, очіку ючи своїх листів, да ючи змо гу ог ля ну ти се бе па са жи рам, котрі не мог ли навіть за пам’ята ти наз ви на ших станційок.
Через ба га то років ми ди ву ва ли ся, пот рап ля ючи на точ но такі самі станції, вок зальчи ки i вок за ли в Польщі, Угор щині, Сло вач чині, Чехії, Ру мунії, Хор ватії чи Сло венії. Ми рап том відчу ва ли до маш ню лагідність i радість. А давніше, ближ че до ди тинст ва i юності, ми з не терп лячістю i щас ли вою три во гою че ка ли своєї мандрівки. Ро зуміло ся без слів, що во на мо же i має бу ти мандрівкою поїздом. Нам бу ло доб ре, бо ми зна ли, як усе влаш то ва но i як по во ди ти ся. Ми ма ли дос туп до цього рівня втаємни че ності. По руч їха ло ба га то інших лю дей, i так нам відкри ва ло ся жит тя. Ми пе ре жи ва ли пев не бра терст во i єдність, хо ча насп равді завж ди зда ва ло ся, що ли ше в нас є по важ на при чи на ку дись їха ти. В поїздо вих роз мо вах мож на бу ло доз во ли ти собі по фан та зу ва ти, озб роївшись тим ча со вою, знач но при ваб ливішою, історією жит тя. У поїзді най скор ше мож на бу ло роз ра хо ву ва ти на чу жу ува гу, на ми ло сер дя, до по мо гу, щедрість, гос ти ну. I мож на бу ло са мо му бу ти уваж ним, ми ло серд ним, щед рим i гос тин ним, роз да ючи їжу, пит во, ми лос ти ню, сиґаре ти, роз повіді, по ра ди i лас ку. Ми не зва жа ли на бру ди, смо ро ди, хо лод, за ду ху, спе ку, п’яні співи i за го лос не радіо, ми шей, тар ганів, жеб раків, злодіїв, кон дук торів i міліціянтів. Ми їха ли своїм жит тям. Хоч колії i станції бу ли австрійські, наз ви станцій польські, ва го ни ен де ерівські, а по ряд ки ра дянські. Що більше ми їха ли, то більше пе ре ко ну ва ли ся, що ця зем ля та ки на ша. Ми сіда ли біля вікна й уваж но на неї ди ви ли ся. Ми ба чи ли ба га то гір, різні й не подібні ти пи гір, Бес ки ди, Ґорґани, Чор но го ру, Сви до вець, Чив чи ни, По ло ни ну Крас ну. Ба чи ли лу ки з квіта ми i па ху чи ми тра ва ми, безліч птахів, потічки, кри ниці, са ди i хат ки, озе ра та ліси, зам ки i ма ле сенькі містеч ка, ву лиці Льво ва, пе редмістя Стрия, Ко ло миї, Франківська, Дро го би ча, Му ка че во го, Сва ля ви i Чернівців, за нед бані вілли давніх ку рортів, смітни ки i по ля, церк ви, кап лич ки i хрес ти, цвин тарі й скелі.
Ми ди ви ли ся вздовж рік i че рез ріки - Дністер, Прут, Ла то ри цю, Бист ри цю, Стрий, Опір, Ти су, Лімни цю. Бу ли мо мен ти, ко ли нам хотіло ся вис ко чи ти в яко мусь місці, що би там жи ти реш ту жит тя або при най мні по мер ти. Та ки ми прек рас ни ми зда ва ли ся нам ці фраг мен ти. Ми ди ви ли ся че рез вікно поїзда на свій чу дес ний край i ро зуміли, як доб ре йо го ба чи ти. Але ми завж ди ку дись приїжджа ли. I бу ли най щас ливіши ми, ко ли приїжджа ли до до му.
Карт-бланш
Почуваюсь у Львові уп ривілей ова но. Бо не му шу бу ти там завж ди, лиш при ход жу тоді, ко ли хо чу, на стільки, на скільки хо чу. А це змінює все. Місто Львів пе рет во рюється на засіб за до во лен ня ба жань. Не му шу усвідом лю ва ти йо го сутність і приз на чен ня. Не мо жу по-справжньому відчу ва ти біль йо го ран. Увесь Львів стає поп рос ту по да рун ком са мо му собі.
Я знаю, як він улаш то ва ний, знаю йо го хімічну фор му лу, знаю спо со би дії йо го струк тур на мої моз кові цент ри на со ло ди. І без со ром но цим ко рис ту юся. Іноді навіть не зав ва жу ючи лю дей, котрі жи вуть у Львові. Іде альна міська струк ту ра то тально го міста міст настільки пов ноцінна, що цілком вис та чає по рожньої нічної то пог рафії. Хоч тут жи вуть най до рожчі мені лю ди, я най більше люб лю Львів без люд ний. Скажімо, недільний ра нок. Це на ко пи чен ня каміння на прек расній земній по верхні доз во ляє мені гра ти ся (ро зумію двоз начність цього сло ва) у не мож ли ву в інших місцях світу гру. Ду же ба га то львівських фраґментів слу жить мені яки мись та ки ми фо тог рафіями, в які мож на ввійти, як у напівсні після го лов но го про буд жен ня, як у ке ро ва но му в та ко му ви пад ку сні. Як те атр тіней, як ди тя ча екс пансія в улюб лені ілюст рації, як кіно мон таж із ви ко рис тан ням ста рої хроніки. Як нак ла дан ня різних слайдів із двох діапро ек торів на одній ви сокій стіні ве ли ко го львівсько го по меш кан ня на по чат ку вісімде ся тих. Я спокійно сприй му будь-яку зне ва гу, але, з ог ля ду чор но-білої фо тог рафічності, до те пер най більше ціную Львів са ме сімде ся тих-вісімде ся тих років, ко ли кольорові вкрап лен ня бу ли настільки ви разні.
І я за люб ле ний у львівські де ко рації при то му освітленні, яке де що де фор мує ясність ба чен ня: вечір, ніч, ву личні лям пи, місяч не сяй во, ту ман, осінній дим, па де сніг або дощ. Ли ше кон ту ри, напівто ни й ок ремі ви хоп лені де талі. Не певність ба чен ня і відносність пам’ятан ня.
Я гра юся. Я гра юся, пам’ята ючи, пам’ятаю, гра ючись. Я пам’ятаю ок ремі фраґмен ти, в кож но му з яких - уся гра у Львів… І жод но го ра зу не бу ло доб ре од на ко во.
У схо ва но му від ву лиці подвір’ї по Ко пер ни ка ріс ве ли кий каш тан, за яким упізна ва ли ся по ри пір ро ку. У квар тир ках пер шо го по вер ху, чиї двері ви хо ди ли на це подвір’я, май же ніко ли не за чи ня ли ся ні вікна, ні самі двері. Верхні по вер хи ви хо ди ли на подвір’я дов ги ми бал ко на ми вздовж ціло го по меш кан ня.
У тій квар тирі що тиж ня ґлян цу ва ло ся підло гу сук ня ни ми ков за на ми (в цьому не бу ло й сліду фе ти шиз му, прос то уважність до пе рес таріло го де ре ва, все ро би ло ся лег ко). Там бу ло ба га то Тру ша і Но ваківсько го. В книж ковій шафі зі шкля ни ми две ри ма та фіран кою бу ло все те ди во, яко го не сміло бу ти. По чи на ючи від трьох томів УЗЕ, усіх за пи сок НТШ, спо минів га лицьких політиків, бібліоте ки крас но го письменст ва і так далі. Ста ро давнє бюр ко, нак ри те зе ле ним сук ном і шклом, на ле жа ло Кос теві Ле вицько му. На томість відрес тав ро вані ґданський стіл і фо телі знай шли в се ре дині вісімде ся тих на смітни ку біля па ла цу По тоцьких. Із балько на до ву лиці мож на бу ло слу ха ти й ог ля да ти ор кест ри під час трав не вих фес ти валів біля По тоцьких.
Поруч - ци та де ля. Стеж ки, по хилі га ля ви ни, елітні пси на про гу лян ках, про даж польських криміналів із валізок, пікніки на за ва ле них стов бу рах де рев, бе тонні дзо ти, пар кан із ко лю чим дро том дов ко ла фортів, ду же ба га то оме ли, али че вий гірський сад над ву ли цею Ко лес си. Ду же доб рий ог ляд для ук раїнських ар ти ле ристів у лис то паді 1918-го на цілу львівську за па ди ну і про ти лежні го ри - Ви со кий За мок, лікар ня За рем би, Кай зер вальд. Ціло зи мові - аж до тем на - ди тячі санні тра си до Осоліне уму. Чу дес ний пе рехід подвір’ями (не втра ча ючи ви со ти) аж до Національно го му зею (а тоді схо да ми че рез хімічний кор пус і вихід над ста рим бо танічним са дом).
Далі… Ко рот ко.
Кам’яний поріг прос то із зу пин ки на Руській. Де рев’яні схо ди. Ни зеньке по меш кан ня на піддашші. З вікон мож на ба чи ти меблі й пор це ля ну че рез вікна му зею. Ліжко тря сеться від трам ваїв, а тем ну спальню час від ча су освітлю ють на півхвилі ор гас тичні сині спа ла хи на пе ре хо дах трам вай них дротів. Ви но під Ви со ким Зам ком, як у лісі, тільки що вид но зво рот ний бік дахів. Пе че риці в єзуїтсько му го роді. Баш ти радіоглу ши телів у свя то юрсько му са ду. Ательє Но ваківсько го, ве ли чез не фран цузьке вікно, в яко му йо му ма ло не щод ня по зу вав свя тий Юр. Шо ко лад ка, та ба кер ка. Дружні чер ги по «Фа кел» і «Фільтр»-«Орбіту»-«Львів»-«Кос мос» (і все ма ло влас ний смак із зап лю ще ни ми очи ма). А в гаст ро номі про тязі - по мас ло, ли ше в су бо ту й ду же ра но. Ка ва з мо ло ком і ро га ли ком на Ака демічній. Ка ва з мо ло ком і пиріжка ми на Ко пер ни ка і Сло вацько го. Стрьомний бу ди нок по Мар то ви ча. Убо го-розкішний універ си тетський са на торій-профілак торій на Гер це на. Пе ре пов не ний «Нек тар» із мок ри ми руш нич ка ми після кур ки. Звер ху - ка ва. Най кра ще вий ти з гор нят ком надвір і по сидіти на ла туннім по руччі під вітри на ми. Ка ва у «Дністрі», де тоді ще пах ло якось за кор дон но. Ста рий універ си тет. Лан ци при в’їзді, чо ти ри кут ник ко ри дорів, ста ро давні гер барії і мокрі пре па ра ти. Вечірні трам ваї, роз хи тані від швид кості й по рож ності. Нічний чер го вий тро лей бус аж із Ле вандівки. Обвітре ний пішохідний міст із вок за лу до Ле вандівки. Різно кольорові про мис лові за па хи Ро гач ки. Станція Підзам че, недіючі за пасні колії. Підзе мел ля на вок залі. Лю бощі в різних місцях. Хри зан те ми пе ред вхо дом на Янівський. Цвин тарні вогні на пер шо го лис то па да. Ка нап ки із си ром або ков ба сою у «Ка ва-со ки».
Що вже ка за ти про стадіони, кор ти, лучні ти ри, мо ло чарні, го телі, бібліоте ки, му зеї і кар тинні ґале реї, вілли, се цесію та істо ризм, улюб лені де ре ва і цер ковні задвірки, де завж ди бу ло так доб ре, що аж є завж ди.
Навіть не вар то го во ри ти про нап ря ми вітру на різних ву ли цях, по зи тивні зміни, ва зон ки в під’їздах зі шкля ни ми да ха ми і мож ливість ков за ти всіля ки ми ґатун ка ми кістки (бру ку) та цілу ва ти ся на схо дах кап лиці Боїмів. Ще й історія міських га зет, перші пла ка ти те ат ру Кур ба са, хор Вірменської церк ви. Вінні Пух і всі, всі, всі.
Досить. Не мо жу стри ма ти німецько го син так си су. Ко жен має свій Львів. Один раз - жод но го ра зу. Два ра зи - завж ди.
Господи, відвідай виноградник
Правдивий Бо же, кот ро го Бо жим сло вом і Бо жою Мудрістю на зи ваємо.
Творче світу, що Ти по ро див із лю бові для лю бові, яку ли ше сам ро зуміти зда тен.
Дякую тобі, Бо же, за Твою пос вя ту і Твоє пе ре жи ван ня, які Ти сам собі уділив, утілив шись ко лись і на завж ди в Си нові своєму єди но род но му.
З То бою, Спа си те лю, я мо жу го во ри ти, зна ючи, що нічо го більшо го ба жа ти собі не мо жу, бо ніщо інше не є ні мені, ні Тобі потрібним.
Ти, що лю биш мої сумніви і темність, просвітли і прий ми ме не.
Бо тільки Тобі звіря юся, кот рий знає незрівнян но більше про ме не, ніж насмілю ся і зумію про се бе ви повісти.
Дякую, Сот во ри те лю, що існує - є, а є - існує. Що бу ло - бу де, а бу де - бу ло.
У зах ваті Твоєю пе ред бач ливістю, я радісно пе ре жи ваю свою тілесність, яка Тобі так ми ла.
Обмеженість моїх тілес них відчу вань як най кра ще відповідає то му Твоєму намірові, світлом яко го Ти муд ро уділив мені, моїм здат нос тям пе рек ла да ти ве лич Твоєї все ленської лю бові зро зумілою мені мо вою Тво го пос лан ня.
Не спи ню ся, Гос по ди, в жазі ро зуміння Твоєї щед рості.
Не зрад жу Те бе ніко ли в праг ненні усвідом лен ня то го приз на чен ня, яке Ти мені так ти хо за повів.
Любов Твою виз би рую на кож но му кроці, бо во на па де на ме не.
Вдячністю до ласк Твоїх сподіва них і не очіку ва них пов ниться тіло моє, за Твоєю по до бою То бою ство ре не.
Тільки Ти знаєш, що в ніяку про мов леність не вкла дається те про жи те, за що я дя кую Тобі.
Як бу ло би доб ре, як би Ти якось ско рис тав ся з усіх моїх лю бо вей, розділив ши її од ну се ред тих, хто ще лю бові не заз нав, а праг не.
Із прірви своєї гор дині, ожив ле ний, од нак, То бою, насмілю ся відмов ля ти ся від час ти ни Твоїх щед рот.
Прошу, Бо же Отців на ших, торк ну ти ся ми ло сер дям своєї лю бові всіх тих, хто не хо че у своєму вільно му ви борі її запізна ти.
І, а, але, бо… не хай бу де во ля Твоя, а не моя. Мені ж за лиш сво бо ду лю би ти. Амінь.
ПОРТ ФРАНКІВСЬК
Хочу написати листа
Страшенно за хотіло ся зро би ти те, чо го не ро бив уже ду же дав но. За хотіло ся на пи са ти лис та. Оскільки знаю ли ше цю ад ре су, то й пи шу.
Серед моїх най улюб леніших му зеїв най улюб ленішим є му зей меблів і на чин ня у Львові. Де талі по бу ту різних епох завж ди ціка ви ли ме не більше, ніж істо ричні події. Крім то го, є ще й ду же осо бис тий мо тив - ко лись я жив на піддашші ка ме ниці, з вікон якої мож на бу ло ог ля да ти фраґмен ти залів цього му зею.
Через ба га то років нас тав час, ко ли слід бу ло по вес ти до то го му зею своїх дітей - во ни вже нав чи ли ся розг ля да ти у ста ро давніх кре ден сах мо делі замків і па лаців. Ко ли во диш дітей по ка зу ва ти те, що ба чив у ди тинстві, маєш на го ду по ба чи ти знач но більше. Цього ра зу ме не вра зи ла ко лекція до рожніх сек ре терів.
Маленькі, ду же зручні і ви шу кані скриньки мо жуть функціону ва ти як пов ноцінний кабінет у будь-якій си ту ації.
Я уявив собі ве ли чез ну Євро пу вісімнад ця то го століття. Ба га то денні пе реїзди у ка ре тах і диліжан сах. По ряд ний ка ва лок жит тя, про ве де ний у до розі. Звісно, тре ба якось раціонально ви ко рис та ти цей час. Мож на пи са ти лис ти. Тре ба пи са ти лис ти.
Можна пи са ти довгі лис ти. Сек ре тер завж ди біля те бе… То був доб рий час, ко ли так ба га то міст і місць ще не бу ло опи са но, ко ли так ба га то ду мок і виз на чень ще че ка ло сво го оз ву чен ня, ко ли най простіші речі пот ре бу ва ли та ко го склад но го об рам лен ня.
Уявив собі пізніші ча си. Століття, ко ли пош та слу гу ва ла си нонімом вічності і не по руш ності. Ко ли лис ти, надіслані зі зни ще них міст, до хо ди ли до ад ре сатів з по ки ну тих окопів. І нав па ки.
Ще і ще. Лис ти як повісті. Повісті як лис ти. Лис ти, пи сані під копірку для яко гось там то му пов но го зібран ня творів. Лис ти звіти і лис ти за повіти. За повіти як лис ти сповіді… Щорічні лис ти звер нен ня про на вер нен ня. Шиф ро вані пос лан ня і стан дарт ний текст лис та з вільним ряд ком для що раз іншо го імені. Лис ти на ци гар ко во му па пері. Щоб схо ва ти, аби мен ше за ва жи ло під час пе ре сил ки авіапош тою.
Також військові спо га ди. Польова пош та, без кош тов ний кон верт без ма рок, прихід пош та ря, чи тан ня прізвищ уго лос, че кан ня про чи та них уго лос прізвищ, три ман ня кілька го дин у ки шені не роз па ко ва но го лис та, про чи тан ня йо го, си дя чи на па раші, ку ря чи сиґаре ту без фільтра, це після обіду, нек вап ливість, вільний час, пов ний кайф… Іноді після та ких листів віша ли ся, стріля ли ся або розстрілю ва ли, де зер ти ру ва ли.
Або по рожні кон вер ти за ра ди ек зо тич них ма рок нез на них країн.
Або на ма ган ня пе рес ла ти ку пю ру все ре дині вітальної листівки. Або сам ви давівські карт ки на Різдво і Ве лик день… Або за ба га то фо тог рафій, лист за важ кий.
Або, що най гірше, ко ли з кілько ма пе чат ка ми і штам па ми різних пошт і пош тамтів - ад ре сат не знай де ний.
Може бу ти з рук у ру ки, мо же бу ти «че рез чемність» (тоді не мож на кон верт зак ле юва ти).
У моїй квар тирі є дов гий ко ри дор. У дов го му ко ри дорі стоїть ви со ка ша фа. У ви сокій шафі - гли бо ка шух ля да. Во на на пов не на різни ми лис та ми різних часів. Я хо чу на пи са ти лис та. Я маю шух ля ду зі зраз ка ми. Я мо жу свої ба жан ня поєдна ти з пев ним взірцем. Я не знаю ніякої іншої ад ре си. Я хо чу на пи са ти лис та. Я ви би раю взірець… Поштівка з фо тог рафією яко гось краєви ду. Пе ред ба чається, що я десь там.
Отож: пей заж, а на зво роті - вітан ня із… Люб лю. Твій.
Порт Франківськ
На бе резі ко лишнього Кар патсько го мо ря - пе ред те перішнім мо рем Кар пат - за вап ня ко ви ми схи ла ми Вов чи нецьких гір, ук ри тих рос ли на ми, яких не ма ніде більше в цих ши ро тах, бо все ж - уз бе реж жя (там му сить бу ти щось вічно зе ле не, со ко ви те, му сить бу ти хо ча би інший мох), у за тоці під ци ми ске ля ми, котрі ніяк не до че ка ються прип ли ву, а відплив був кілька ти сяч років то му, ще збе рег ли ся дві ко лишні течії Кар патсько го мо ря. Во ни витіка ють з йо го гли бин і, вда ря ючись об камінь бе ре га, за вер та ються, ут во рю ючи не ве ли кий атол, по над яким у ямі ви пи нається порт Франківськ. Най кра ща га вань після рифів і ост ровів Кар пат. Най певніший порт і форт на бе резі По кут тя. Він поз на че ний на всіх таємних морських ма пах, без нього не мож ли вий жо ден рейс у цих ши ро тах. Франківськ три має. Цей порт є фор мою, яка ут ри мує сутність нав ко лишніх зе мель морів. Без нього Кар патське мо ре бу ло б поз бав ле не бе регів, орієнтирів, течій, ма яків. От же, мо ря б не бу ло. Всі аст ро лябії світу без по мил ко во вка зу ють, що порт розміще ний на 48 ґра дусів 55 мінут північної ши ро ти і 42 ґра ду си 23 міну ти дов го ти за Фер ро. За Ґринвічем - тро хи інак ше. За на ми - Га лич, Опілля, Львів. Пе ред на ми - Кар патське мо ре, за яким Ту реч чи на, яка по чи нається за Пру том, за Дністром, за Че ре мо шем, за Ти сою, за По пом Іва ном. За Ту реч чи ною ж - як відо мо - тільки Аф ри ка. І кінець світу. Так са мо на схід - півострів Поділля і російський бе рег кінця світу. На захід - ли ше Чор ний (Шварц вальд) ліс, во до рості, що вий шли з на шо го мо ря.
Порт пах не пор том. Він існує для то го, що би змішу ва ли ся за па хи. Що би са ме тут відбу ва ла ся ро за вітрів, що би во на ста ва ла чи мось ре альним. Що би нею мог ли жи ви ти ся вітри ла на ших бал конів. Порт Франківськ пах не підмок ли ми му ра ми, ко ра ло ви ми ри фа ми своїх пляжів, гар мат ним по ро хом твер динь, де ше ви ми сме ре ко ви ми бурш ти на ми, скла да ми і пак гав за ми, пли та ми Га лицько-Львівсько го і Тис ме ницько-Кам’янецько го трактів, за топ ле ним цвин та рем і трак ти ра ми дов ко ла ма яка, бу ди ноч ка ми вздовж бе ре го вої лінії, де сніда ють і но чу ють купці, мат ро си, піра ти, теслі, аст ро но ми, кар тог ра фи, міняй ли, злодії, відставні капіта ни, май бутні юнґи, ко ки і ки то бої. Іноді во ни всі, не віря чи жінкам, котрі їх го ду ють, сто ять і див ляться у бік Бист риці. І ба чать, як за ви ги ном мос та по чи нається їхній порт. Крізь нічні лам пи, крізь недільний ту ман, крізь різдвя ний сніг - прек рас ний порт Франківськ.
Це місто-фор те ця. Во но не те що ста ло фор те цею, бо так бу ло тре ба. Во но бу ло фор те цею за ду ма не і фор те цею ство ре не. Ідея іде ально го міста дов го шу ка ла та ко го без до ган но го втілен ня. Єди ний ри су нок став про то ти пом міста, і місто бу ло як ґра вю ра. Як графіка на ка мені, як ба рельєф, як літог рафія, як су ха гол ка, як ленд-арт врешті-решт. Суцільний мінімалізм. Діамант. Як ком пас. Шість нап рямів. Шість ре дутів, шість проміжних мурів. Усе ре дині - ма як ра ту ша. Квад ра том ка ме ниці, вузькі, низькі і довгі. Па лац при мурі. Ли царі тоді не хо ва ли ся се ред міщан. Три кос те ли. Дві церк ви. Зви чай но, ар се нал і мол. Заб лу ди ти ся в пор ту бу ло не мож ли во. Все над то про зо ре. Все прос те й іде альне. Місто-конт ра форс. Йо го так і не вда ло ся ніко му зни щи ти ззовні. Ні тур кам, ні мос ка лям, ні ко за кам. Справжні твер дині мож на підва ли ти ли ше зсе ре ди ни - австрійським роз би ран ням мурів, розстріла ми у се редмісті, бульва ра ми замість квар талів, бу дин ка ми на місці внутрішнього подвір’я і са ду, по же жею, яка роз ду ла ся з під кот ла, в яко му ва ри ло ся по вид ло…
І як раз те пер, як і в 1812 році, ко ли бу ли розібрані му ри, порт фор те ця зно ву стає інак шим. Мінімалізм і садівницт во, котрі бу ли виз на чальни ми впро довж усіх часів Франківська, підри ва ються ізсе ре ди ни маньєриз мом і за жер ли вою за бу до вою тих місць, де пи ло ся, сиділо ся, хо ди ло ся, ле жа ло ся, лю би ло ся, біга ло ся, го во ри ло ся, обніма ло ся, три ма ло ся. Звідки ди ви ло ся на ак ва торію. Де бу ла на ша твер ди ня. Іде альне місто. Як з ри сун ка. Як літог рафія. Йо го вар то бу ло за хи ща ти і не зда ва ти, цей порт Франківськ. Але во но не всто яло - як завж ди - від влас но го, внутрішнього на по ру…
Ерос святого Миколая
В ос таннє де ся тиліття, крім усього іншо го, відбу ла ся ще й див на зміна фе но ме ну свя то го Ми ко лая. Те, що століття ми бу ло містич ним, пе рес та ло ним бу ти. Як це не цинічно зву чить, але культ Ми ко лая віддав на пе реп лу та ний з пи тан ням ди тя чо го еро тиз му. Та са ма місти ка не вин ності, таємниці, праг нен ня, підозр, на тяків, со лод ких за до во лень. Та са ма на род на пе да гогічна сис те ма при род но го цик лу - спо чат ку таємни ця, про це не го во рять ні батьки, ні діти, потім нез баг нен ний акт ініціації, тоді - ні з то го ні з сього той, хто ще вчо ра був об’єктом неп ро мов ле но го, відра зу стає йо го суб’єктом. І сам ра зом з влас ни ми батька ми го тує в ніч ди ва таємни цю для своїх дітей, онуків влас них батьків, з яки ми про все це так і не по го во ри ло ся. Як і про те, звідки бе руться діти. І що відчу вається тоді, ко ли діти мо жуть і не взя ти ся, але відбу вається те са ме, від чо го во ни з’явля ються.
Коли я був ма лий, то про будь які про хан ня до Ми ко лая не йшло ся. Так, ніби всі собі зна ли, що про си ти у прин ципі неп ра вильно, що мож ли вості Йо го об ме жені, що Він і так ста рається мак си мально, що втіха по ля гає в чу дес но му от ри манні то го мініму му, який є для нього та ким нап руж ним. З еро ти кою бу ло точнісінько так. Во на бу ла та ким са мим ди вом. Ми чи та ли сам ви давівську «Ба ню» і примітивні ос танні розділи з підруч ни ка ана томії лю ди ни. І нічо го іншо го в цій ца рині не бу ло. Тре ба бу ло віри ти в щось од не. Або або. І за хи ща ти свою чис то ту чи зіпсутість (іде алізм чи ма теріалізм - та ким бу ло дур ну ва те го лов не прок ля те пи тан ня однієї дур ну ва тої го лов ної філо софії, нє що би йо го прек рас но розв’яза ти, вик рес лив ши зі спис ку). Те перішні діти див ляться на обк ла дин ки жур налів і кон до ми у кож но му кіоску, все зна ють і пи шуть спис ки, що їм потрібно на Ми ко лая. Їх ро зуміння еро ти ки по ля гає в то му, що би зна ти, що від ко го тре ба хотіти.
А все за ду му ва ло ся так гар но. В ча си єпис ко па Ми ко лая пе ре довсім йшло ся про страш ний гріх гор дині. Йшло ся про анонімність ди ва. Про йо го вчасність і що ден ну при сутність. Про те, що ди во стається тоді, ко ли сподіва ти ся йо го годі. З тим Ми ко лаєм теж пов’яза на пев на еро ти ка, бо він час то клав кап шук з мо не та ми са ме тоді, ко ли зневіре на дівчи на вирішу ва ла своїм тілом за ро би ти на віно.
Найбільше чу до Ми ко лая по ля га ло в то му, що йо го ніхто ні про що не про сив, але він умів зро би ти най потрібніше. І ніяким чи ном не зра ди ти свою до то го при четність. Прос то так ста ва ло ся, як ма ло би бу ти по пра вильно му. Ми ко лай був ве ли ким ко рек то ром.
Власне ця ко рекція ма ла би бу ти най го ловнішим спад ком свя то го. Хай ди тя ча еро ти ка за ли шається ди тин ною - інтим ною, делікат ною, за гад ко вою, со лод кою. І вчас ною.
Ті, хто завжди зі святом
Школа, нез ва жа ючи на її утис ки то тальної свят ко вості, якою пе ре пов не не раннє ди тинст во, все ж бу ла ду же ко рис ною для усвідом лен ня свя та як та ко го, свя та як ви нят ко во го яви ща, свя та, яке ду же не завж ди з то бою. Зреш тою шко ла му сить бу ти хоч у яко мусь вимірі ко рис ною. Свя том, от же, бу ло кож не ви па дан ня з роз по ряд ку - неділя, каніку ли, хво ро ба, запізнен ня, про гул, відсутність учи тельки (навіть як що во на в цей день зла ма ла но гу чи пішла на ма мог рафію), смерть Брежнєва Анд ро по ва-Чер нен ка, па рамілітарні зма ган ня «Зарніца» й «Орльонок».
Наприкінці шко ли і в ранній юності свя то му си ло бу ти пов’яза не з тим, що впер ше. Пер ший щось там, пер ша хтось там, упер ше та ке-то і ся ке-то. Такі собі справжні при ватні свя та, в яких, од нак, уже бу ло те, без чо го свя та не мож ливі. А свя та не мож ливі без співпе ре жит тя. Не розділе на радість свя том бу ти не мо же. Те, що впер ше ста ва ло ся, теж оз на ча ло при четність, бо ав то ма тич но пе ре во ди ло нас із ка те горії в ка те горію, з кас ти в кас ту.
Якраз тоді десь ви чи та ло ся про ри ту ал, який є інсценізацією міфу. З цього вип ли ва ло, що пе рей нятість будь-яким міфом умож лив лює пе ре жи ван ня співпе ре жи ван ня свя та під час здійснен ня відповідно го ри ту алу. Тоді бу ли при зо ви до армії, ви роб ле на те ологія підйомів, ран ко вих ту алетів, прий омів їжі, виїзду на ма нев ри, відбоїв, недільних звільнень у місто, де мобілізацій, по вер нен ня в універ си те ти, дос ту пу до кни жок, кіно те атрів, не час тих ви ходів у ка фе, зібрань у гур то жит ках, де монст рацій, арештів, КПЗ, па ролів по ро зуміння, віднов ле них пісень і підня тих пра порів. Чу дові ри ту али гли бин них міфів.
Десь не за дов го свя та свят ку ва ли ся ли ше уд вох, од не для од но го. За влас ним ка лен да рем. Пізніше зно ву по вер ну ла ся при четність до ро ду. Встиг ну ти, за ки ще во ни є на світі.
А відтоді, ко ли влас ти во по ча ло ся влас не са мостійне жит тя, свя та теж ста ли са мо роб ни ми. Їх мож на бу ло приз на ча ти на ту го ди ну то го дня у році, ко ли хотіло ся. Свят фак тич но не бу ло, бо їх не хотіло ся, бо во ни бу ли за лежні від те бе, а не ма нічо го нищівнішо го для свят ко вості, як бу ти роз по ряд ни ком свя та. Так я без жально прос пав злам ти ся чоліть.
Натомість свя том бу ли діти, бо во ни бу ли свя ти ми, як то є з дітьми. Їхні що денні свят ка мог ли зас ту пи ти все інше.
Тепер, ко ли я ду маю про іде альне свя то, у свідо мості завж ди зли ва ються в один об раз, в один сим вол доб рий при ятель Юр ко По кальчук і улюб ле ний пес Лю на. Во ни є не за пе реч ни ми ви раз ни ка ми свят ко вості. Ця свят ковість поз на че на на сам пе ред цілко ви тою відсутністю ча су. Мож на ска за ти, що жит тя є свят ко вим зав дя ки то му, що так час то бу ває нуд но впро довж цього свя та. Бо йдеться про інше. Юр ко По кальчук зни щує ка лен дарність своїм ко рон ним тос том - з но вим ро ком. Він про го ло шує йо го завж ди, він має рацію, бо но вий рік по чи нається кож ної но вої хви ли ни. А Лю на вза галі, як то влас ти во псам, не ро зуміє, що та ке дов го, а що ко рот ко. У неї все три ває од на ко во пов но. Че кан ня, зустрічі, спан ня, про гу лян ки, за ба ви, пес тощі. Те, що їй по до бається, є свя том. Усе, що між тим, - нє. Я би хотів жи ти так. Це чи мось на га дує пе ре па ди з пек ла у рай, де і му ки, і кайф нез ро зумілі нам, бо замішані на без ко неч ності. На томість моїм свя том є щось інше. Я щи ро свят кую дві речі: моє зем не жит тя му сить ко лись закінчи ти ся, і я нічо го не знаю про своє жит тя після йо го зем но го закінчен ня. Ви дається, що в такій си ту ації не свят ку ва ти теж не має жод них підстав.
Великодня демонстрація
Щороку ко жен - як хо че і мо же - пе ре жи ває при най мні на га ду ван ня про подію, яка ста ла най важ ливішою в біографії людст ва. На га ду ван ня нам потрібні, бо оче видність іншості світу, який нас тав після Воск ресіння, є знач но мен шою, ніж мог ли сподіва ти ся всі учас ни ки тієї події. Ще важ че усвідо ми ти, що во на не має ні по чат ку, ні кінця, що во на три ває без пе рерв но і завж ди. Людська сутність пот ре бує простіших ме тодів нав чан ня. Ка лен дар є од ним із них.
Одним із фе но менів цієї ка лен дар ної за леж ності є щорічне відчут тя, що ма ло не по зав чо ра бу ло Різдво. По чуттєва прірва між на род жен ням і смер тю та воск ресінням стис кається в часі. Благість Різдва і нап ру женість Ве ли код ня пе ре жи ва ються як прис ко ре не до рослішан ня. Ціле зем не жит тя Хрис та найінтен сивніше на га дує про се бе в ці два дні, між яки ми мен ше, ніж півро ку. За цей час ми по винні прой ти щорічну ево люцію від ди тя чої ра дості від то го, що Бог став лю ди ною, довірив ши нам ма ло не по-людськи, аж до гли бо ко го пот рясіння - на що ми, лю ди, насп равді здатні.
Останній тиж день пе ред смер тю Хрис тос зби рав дов ко ла се бе ду же ба га то різних лю дей. Зна ючи, що і як має ста ти ся най ближ чи ми дня ми, зна ючи, як ма ло ча су за ли ши ло ся, він ук ла дав у ко жен пос ту пок, у кож не сло во най більшої си ли зна чен ня. Скла дається вра жен ня, що ці ти сячі оче видців бу ли потрібні не ли ше для то го, що би во ни по ба чи ли і по чу ли, як здійсниться на пи са не у про років. Здається, що він нав мис но ук ла дав ба га тю щу ко лекцію типів, пов ний спектр мож ли вос тей людсько го ви бо ру. Всі ці лю ди по винні бу ли ще й ба чи ти од не од но го, усвідо мив ши, яки ми є во ни самі.
Завдяки то му, що цей ос танній тиж день ре тельно за до ку мен то ва ний, ми маємо мож ливість ма ло не спог ля да ти хроніку подій. Маємо ча су вдос таль, що би прок ру чу ва ти цей фільм, ак цен ту ючись на різних нап ря мах пог лядів.
Можемо ди ви ти ся ли ше на Бо го чо ловіка, лов ля чи кож не сло во. Цих слів має бу ти до сить, що би не пот ре бу ва ти нічо го більше.
Можемо ди ви ти ся на всіх ра зом і на кож но го ок ре мо з тих лю дей, які бу ли по руч. При див ля ти ся до всіх дій, рухів, ви разів об лич чя і очей. Мо же мо на ма га ти ся зро зуміти по чут тя і дум ки, які їх вик ли ка ли. І приміря ти їх до се бе. Ви явиться, що во ни бу дуть зро зуміли ми, бо не бу дуть над то чу жи ми, бу дуть людськи ми.
Натовпи слу хачів, двоє сліпих, учні, меш канці Єру са ли ма, що зустріча ли в місті, про давці, по купці, міняй ли в храмі, пер вос вя ще ни ки і книж ни ки, старші на ро ду, фа ри сеї і са ду кеї, вчи телі За ко ну, ли цеміри і не ро зум ни ки, каліки, вагітні, діви, сол да ти, ра би, сто рожі, апос то ли, блуд ниці, Пет ро, Юда, Пи лат, Си мон, Ва рав ва, Марія Маг да ли на та інша Марія, Йо сип… А ще пер со нажі ціло го по то ку притч, роз ка за них ци ми дня ми Учи те лем…
Зрозуміло, ці лю ди потрібні бу ли пе ре довсім для то го, що би во ни по ба чи ли смерть і воск ресіння, що би аж у та кий ра ди кальний спосіб пе ре ко на ти їх у то му, що Є.
Зрозуміло, що пе ре во рот став ся не тільки в історії людст ва. Бог, упер ше прой шов ши пов ноцінною людською до ро гою, теж став зовсім іншим.
Але здається, що са ме де монст рація різних мож ли вих ви борів має особ ли ве зна чен ня. Ад же йшло ся пе ре довсім про лю дей.
Тож, ко рис ту ючись на го дою прос то го ка лен дар но го на га ду ван ня, ду ма ти вар то про свій влас ний вибір, пам’ята ючи, якою різною мо же бу ти лю ди на, пам’ята ючи, що ко жен ок ре мий вибір є ви бо ром ціло го людст ва. Настільки, наскільки за гальним був вибір Хрис та.
Поза тим Воск ресіння три ває вічно і завж ди. Як і Різдво, до яко го вже так близько.
Страх сповіді
Один з моїх прадідів, чо ловік надз ви чай но по бож ний і ви со ко мо ральний, ба га то років не хо див до сповіді. Ще за мо ло ду, ко ли йо го віра в церк ву і свя ще ників рівня ла ся з вірою в Бо га, ко ли як най частіша сповідь бу ла для нього життєвою не обхідністю, він рап том довідав ся про якісь не по добст ва, які йо го душ пас тир чи нив у при ват но му житті.
Прадід пе ре жив та ку гли бо ку трав му, що пос та но вив собі більше ніко ли не ко рис ту ва ти ся по се ред ницт вом будь-яких лю дей у своїм спілку ванні з Бо гом.
Я йо го ро зумію, але не мо жу виз на ти йо го рації.
Зрештою, подібна по зиція сто сов но сповіді завж ди при ваб лю ва ла лю дей не пе ресічних, котрі свою ви нят ковість доб ре ро зуміли і не по год жу ва ли ся уподібню ва ти ся іншим лю дям. Виз на ючи Бо жу зверхність, такі лю ди все ж на да ють своєму об ра зові Бо га влас них рис, ува жа ючи, що Тво рець не мо же ма ти з ни ми та ких са мих сто сунків, як з усіма. Що і є най важ чою спо ку сою і слабкістю.
Дивно, але ви яв ляється, що важ ли вим чин ни ком у всьому цьому вис ту пає пи тан ня освіче ності і невігласт ва, вільності і за леж ності, здо ро во го глуз ду і ха осу в го лові. Себ то в пи тан нях ро зуміння віри са ме лю ди, які вва жа ються по-су час но му освіче ни ми і вільни ми, ви яв ля ються цілко ви ти ми невігла са ми і невільни ка ми різних міфів.
Звичайно, ко жен, хто наділе ний пев ним кри ти циз мом, мо же лег ко по ба чи ти не дос ко на лості і церк ви за га лом, і на шої церк ви, і свя ще ників, котрі слу жать по руч. І влас не в цьому місці про хо дить умов на ме жа між справжньою вірою і хи мер ни ми уяв лен ня ми про влас ну ви нят ковість.
Бо, крім раціонально го й осо бис то го ек зис тенційно го спо собів пізнан ня Бо га, є ще один - таїнстве ний, без яко го най ви шу каніші ви яви двох по пе редніх нічо го не варті. А церк ва є носійкою таїнств. Не за леж но від то го, які за ки ди їй у нас мо жуть ви ни ка ти. І це є ще од ним таїнством.
Воно по ля гає в то му, що тільки че рез певні цер ковні об ря ди ми мо же мо прис ту пи ти ся до то го, що не мо же бу ти зро зумілим бук вально.
У та ко му разі свя ще ник ви ко нує ту надз ви чай ну місію, що не дос туп на ніко му з нас у який сь інший спосіб. Ми мо же мо зна ти, що той чи інший свя ще ник - не іде альна лю ди на. Ми маємо мріяти про справді ви дат но го слу гу Бо жо го. Але ми по винні усвідом лю ва ти, що, ви ко ну ючи таїнства сповіді чи євха ристії, будь-який свя ще ник уже не є прос то со бою, не на ле жить са мо му собі.
Між іншим, ти ся чу років то му церк ва і вірні вже пе ре жи ва ли такі сумніви. Пе ре жи ва ли і пе ре жи ли. Влас не цей досвід на дає церкві ще однієї не пов тор ної раціональної арґумен тації, яка збли жується до нас туп но го таїнства. Ад же та кої ва го мості не пе рерв ності не має жод на інша інсти туція. А ми - істо ти істо ричні.
Повіривши у хрис ти янст во як у ве ли ку, три ва лу й оп тимістич ну при го ду, лег ко пе ре ко на ти ся, що не ма часів гірших і ліпших, лю дей ду же доб рих і цілком по га них. Існу ють ли ше постійні вик ли ки, на які зна хо дяться адек ватні відповіді.
А прадід, на жаль, поп рос ту не зміг док лас ти не обхідно го зу сил ля.
Дещо з історії СБУ
1932 році в Ра дянсько му Со юзі вже по чи на ла ся індустріалізація, бу ли розг ром лені всілякі внутрішні партійні опо зиції, Росія зно ву бу ла імперією, і її виз на ли всі го ловні дер жа ви. 1937-го Італія здо бу ла кілька ко лоній, за во ював ши навіть не покірне ко ролівство Ефіопії, мафія втіка ла до Аме ри ки, а Мус соліні був улюб лен цем цілої Євро пи. В 1974 році ніхто не мав пра ва сумніва ти ся, що на Кубі по бу до ва ний соціалізм. 1948-го Німеч чи на ще бу ла розділе на на оку паційні зо ни, все, що бу ло пов’яза не з ве ли кою епо хою третього рей ху, вже встиг ло закінчи ти ся. В 2004 році Ки тай ут вер див ся не ли ше як най більша світо ва по ту га апріорі, але і як дер жа ва, що пе ре хо дить у ка те горію світо вих по туг зав дя ки пе ре орієнтації своєї сис те ми. В усіх ви пад ках ідеться ли ше і аж про п’ятнад цять років. Про п’ятнад ця тиріччя якоїсь там ре во люції.
Я ду же слаб кий у ма те ма тиці, зна чить, без помічний у хро но логії. Пам’ятаю, що це бу ло в жовтні. Підоз рюю, що в жовтні п’ятнад цять років то му. Тоді в Ук раїні теж бу ла най сп равжніша і най сим па тичніша ре во люція - сту дентська ре во люція на ґраніті. І най більшим ре зульта том тієї ре во люції ста ло пе рей ме ну ван ня площі Ок тябрської ре во люції на май дан Не за леж ності. Срав пес. З то го ча су, ко ли ми зійшли з ґраніту, бо пе ре мог ли, вся на ша по дальша до ля є суцільним лан цю гом усе но вих і но вих прог ра них ре во люцій. Їх на ко пи чи ло ся так ба га то, що я вже по га но пам’ятаю - де що бу ло. Ре во люції зли ли ся в ро ки пар ти занської війни. Але тоді, в жовтні, бу ло ду же фай но. Мені навіть по чи нає зда ва ти ся, що у цій фай ності мо же таїти ся при чи на по дальших по ра зок.
Перебираю де талі і фраґмен ти. На ма га юся шу ка ти по мил ку на то му рівні, який мені був дос туп ний тоді. Що тоді ба чив і що міг зро би ти, але не по ба чив і не зро бив, або по ба чив і не зро бив, або… Тоді я пе ре бу вав у од но му з відділів охо ро ни. Що кілька го дин ми міня ли ся з іншим за го ном пос та ми, вис тав ле ни ми дов ко ла не за леж ної те ри торії та бо ру. Охо ронці не бу ли учас ни ка ми го ло ду ван ня, ми сніда ли і ве че ря ли тим, що ку пу ва ли у крам ни цях. Ми стри му ва ли на тов пи ціка вих удень і охо ро ня ли підсту пи до містеч ка вночі, ми куш ту ва ли трав’яні чаї, які що ран ку при но си ли в тер мо сах сотні ки ян. Крім то го, ми го во ри ли. Більше ніко ли в житті я не втра чав під вечір го лос уп ро довж двох тижнів. Більше ніко ли я не мав та кої губ ко вої ауди торії. П’ятнад цять років то му те, що ми роз повіда ли, бо прос то зна ли це від ди тинст ва, зву ча ло в Києві як одк ро вен ня. Мен ше з тим. Пе ре би раю фраґмен ти. Ті, що сто су ва ли ся і не сто су ва ли ся ро бо ти. Нічні ви хо ди за шну рок кор дон для роз мов з міліційни ми пос то ви ми (во ни пе рей ти ме жу не на ва жу ва ли ся), ав то бу си із спец назівця ми тро хи ви ще май да ну, різні ґатун ки сиґарет, яки ми то го сиґарет нок ри зо во го ро ку об да ро ву ва ли наш загін, пот рясіння від дзвіниці підсвіче но го на ніч Софійсько го со бо ру (уже Софія відстру меніла відме рехтіла буз ко вим ґро ном ти йшла до ме не але не встиг ла за пер шим зой ком за пер шим гро мом), пер ша книж ка то го ж Сту са, куп ле на на пе ре додні в «По езії» і но ше на в ки шені курт ки, бо як що бу дуть ата ку ва ти на ме ти, що би не про пав най більший скарб, вен ти ляційні решітки мет ро політе ну, з яких ви хо ди ло нагріте повітря… До сить ли ше за че пи ти ся, і клу бок роз мо тується до нес подіва ної гли би ни (якщо вза галі мож на го во ри ти про гли би ну, а не дов жи ну клуб ка).
І в од но му місці пальці пам’яті нас ко чи ли на вуз лик. Однієї ночі (ніч так час то вис ту пає дійо вою осо бою, бо вночі вар та бу ла особ ли во нап ру же на) си вий ху дий елеґант у за морсько му біло му по рохівни ку зап ро сив ме не вий ти з та бо ру на Хре ща тик. У кожній ки шені пла ща бу ла пляш ка шам па ну. Ми дов го сиділи се ред каш та но во го лис тя, пи ли і го во ри ли. По то му він вий няв ще з однієї ки шені бравнінґа і зап ро по ну вав ме не застріли ти. Я відмо вив ся. Він за хотів застріли ти се бе. Я йо го відмо вив. Тоді це за нудст во із застрілен ням по ча ло роз пов за ти ся далі. Хо чеш, я застрілю то го мєнта, нє, то го па ца на, нє, цю кра сот ку, нє… Врешті з’ясу ва ло ся, що він мо же без кар но застріли ти тут будь-ко го, бо він із спецс луж би (каґебіст, по ду мав я), і про по нує мені теж пра цю ва ти на спецс луж би, що би мог ти собі постріля ти. Не най кра щий підхід, хід, ме тод, арґумент. Вид но, подіяв шам пан. Я відмо вив ся.
Через рік уже бу ла Ук раїна. Який сь аку рат ний мо ло дий чо ловік з гу манітар ною освітою поп ро сив зібра ти ся на ко рот ку зустріч увесь наш ми ну лорічний охо рон ний загін. Ми прий шли, і він зап ро сив нас усіх ра зом на пер ший курс яко гось там виш ко лу но во ут во ре ної Ук раїнської служ би без пе ки. Ко лишній каґебіст, по ду ма ли ми і відмо ви ли ся.
І от те пер я далі ду маю - ко ли закінчаться наші ре во люції, ко ли ми не ця пар ти зан ка?
Вдячність за несправедливість
Довіра до світу, на жаль, час то ви бу до вується у нас на хи мерній вірі в так зва ну спра вед ливість. Безліч прек рас них життів бу ло от руєно або че рез пе ре ко наність у то му, що во на му сить бу ти, або, нав па ки, у зневірі до са мо го її існу ван ня. На томість спра вед ливість є, завж ди. Мож ли во, єди но во на - з людської точ ки зо ру - мінімальна у мить от ри ман ня лю ди ною її ос нов них влас ти вос тей, індивіду альних особ ли вос тей, при та ман них оз нак, здібнос тей і та лантів. Усе, що далі, відбу вається ли ше спра вед ли во. Потрібно лиш спеціальної муд рості, що би це зро зуміти. Потрібно ли ше відкри тості, щед рості і вдяч ності. Що, зреш тою, теж потрібно от ри ма ти або відра зу, або при най мні у виг ляді да ру здат ності цього нав чи ти ся. Ос тан ня несп ра вед ливість.
Мій доб рий то ва риш пе ре жив цю несп ра вед ливість на власній шкірі - він не тільки об да ро ва ний му зич ни ми здібнос тя ми, але і вміє бу ти за все вдяч ним. То му ви раз но ба чить, як йо му по щас ти ло. Яким несп ра вед ли во щас ли вим є він на тлі безлічі лю дей нав ко ло (які або без ре зультат но ви ма га ють спра вед ли вості, або вва жа ють, що її не ма).
Якраз те пер Він у Іспанії. Бо там теп ло і літр прис той но го ви на у пляшці без ети кет ки кош тує 86 центів. А на що денні груд ку си ру, скиб ку хліба і кілька па чок сиґарет мож на за ро би ти, гра ючи на конт ра басі в іспанських муніци пальних ор кест рах. Він грає так доб ре, що му сить сидіти в ор кестрі спи ною до публіки, бо не мо же втри ма ти ся від сміху, слу ха ючи гру своїх парт нерів. Добрі не винні іспанці вва жа ють, що ук раїнці поп рос ту ду же ве селі.
Життя з конт ра ба сом ве де йо го світом. Конт ра бас ви тя гує для нього зі світу так са мо ба га то, як він тяг не з конт ра ба са. Він грав кла си ку в най кра щих ук раїнських ор кест рах. П’яні Куч ма з Га ве лом ви би ра ли йо го інстру мент, ко ли пе ред ни ми вис ту пав пре зи дентський ор кестр. Во ни во ди ли смич ком, а він на тис кав на потрібні місця чо тирьох струн. Йо го хотіли лю би ти жінки, а він, бу ду чи щед рим і вдяч ним, відра зу після то го відтво рю вав хоч де які ру хи на своєму ста ро му відре мон то ва но му конт ра басі. Потім йо го зап ро си ли в ор кестр, який ви летів на гаст ролі до Аме ри ки. Ви яви ло ся, що в та кий спосіб здійснив ся омріяний керівни ком ор кест ру приїзд до Спо лу че них Штатів. Усіх му зи кантів ого ло си ли вільни ми. Він мив но ча ми су пер мар ке ти, їв син те тичні харчі. Ми пе ре си ла ли йо му піло та ми міжна род них авіаліній па кун ки з кар патським са мо го ном і яб лу ка ми, ук раїнськи ми сиґаре та ми і піратськи ми дис ка ми, са мо роб ни ми но жа ми (з усім, чо го не вис та ча ло в Аме риці, яка цього всього не до пус кає на свою те ри торію). Він ку пу вав якісь ди во виж но де шеві те ле фонні карт ки, дзво нив нам се ред на шої ночі і го во рив че рез оке ан рівно півго ди ни, навіть як що вже не хотіло ся. Після ро бо ти він за хо див у за бо ро нені для білих квар та ли і па би. Він виг ля дав настільки адек ват но, що чор но-жовті джез-бен ди про по ну ва ли йо му вста ти із-за сто ла і спро бу ва ти заг ра ти щось ра зом. Де які нег ри тян ки навіть без по мил ко во впізна ва ли у цьому біло му чо ловікові, кот рий ти хо п’є ве ли кий ром, са ме конт ра ба сис та, яко го бра кує, без нього їхній го лос зву чить не так доб ре. Потім він поїхав до до му. Щоп рав да, че рез Бельгію, де був прий ня тий за ре зульта та ми прос лу хо ву ван ня на вишкіл до най кра що го у світі вик ла да ча ста ро давньої му зи ки. Ук раїнська дер жа ва йо го не ви пус ти ла на нав чан ня. Їй звичніше ви пус ка ти інших лю дей. Він ку пив п’яти ден ну поїздку до Па ри жа. І поїхав до Бельгії. Запізнив ся на кілька місяців. Му сив гра ти собі сам у до щаній ха тинці, яку при бу ду вав до задньої стіни яко гось бу дин ку в то му рай оні Брюс се ля, де не мож на вже нічо го бу ду ва ти навіть ко ролівській ро дині. Елект ри ку брав від сусідньої шко ли. Хар чу вав ся ли ше греч кою, яку ро ди на пе ре да ва ла при на годі леґальни ми му зи кан та ми. Мерз. А з по чат ком хо лодів вирішив поїха ти до Іспанії, до теп ла. І він знає, що на світі все спра вед ли во. Крім то го, пер шо го, мо мен ту, за який мож на бу ти ли ше вдяч ним.
Шевченкова таємниця
Геніальність зовсім не му сить бу ти щас ли вою. Так са мо, як страж дан ня не обов’язко во є за пе ре чен ням щас тя. Без по се редньо щас тя пов’яза не ли ше з лю бов’ю. Зі здатністю лю би ти і та лан том бу ти люб ле ним. Фе но мен Та ра са Шев чен ка не мож на сприй ня ти пов ноцінно без ро зуміння та ких оче вид них ре чей.
Насправді йо го лю би ли всі. Так са мо, як і він лю бив світ настільки, що навіть ви га дав для се бе по яс нен ня цього ди ва, наз вав ши йо го «нез лобієм». На ше ж щас тя по ля гає в то му, що сотні лю дей, які хо ча би раз пе ре ти на ли ся з Шев чен ком, не змог ли втри ма ти ся від то го, що би не за пи са ти хоч яки хось фраґментів своїх вра жень від нього. Влас не то му ми мо же мо зна ти про Шев чен ка більше, ніж про най ближ чих друзів. Вра жає, як сильно діє йо го чар навіть у віддзер ка ленні дрібних свідчень. Бо не по лю би ти Шев чен ка по-справжньому не вдасться ніко му, хто нат ра пив хо ча би на де які з них. Навіть як що не вда ло ся зро зуміти йо го по езій.
Життя без таємниць, без при ват них таємниць теж. Та ке виз на чен ня як най кра ще підхо дить до Шев чен ка. Навіть у про то ко лах поліційних до питів він за ли шається са мим со бою. Врешті і таємна поліція не вит ри ма ла, віддав ши їх до публікації ще пе ред заз на че ним терміном обов’язко вої сек рет ності.
Однак при най мні од ну таємни цю Шев чен ко за ли шив. Во на та ка склад на, та ка ве лич на, що - як у те орії над ве ли ких і над ма лих чи сел - збли жується до без ко неч ності. Або до ну ля.
Шевченко мав альбо ми за пис ни ки. За все жит тя їх бу ло п’ять. Ескізи олівцем, сепії, ак ва релі, за пи си на род них пісень, якісь да ти, чер нет ки віршів, інтимні но тат ки, за пи си інших лю дей… Один з альбомів (оправ ле ний у по лот но, 58 сторінок) Шев чен ко по чав у 1846 році під час по до рожі на Во линь та Поділля. Йо го конфіску ва ла поліція під час ареш ту в 1847-му, але по вер ну ла по етові, ко ли той їхав на вис лан ня (ціка во, чи трап ля ло ся щось подібне у прак тиці ра дянських ор ганів?) У 1850 році сол да та Шев чен ка ще раз за ареш ту ва ли, і за пис ник зно ву пот ра пив до го лов ної кан це лярії таємної поліції. От же всі за пи си сто су ються періоду між 1846 і 1850 ро ка ми. А за писів зовсім не ба га то - три подільські пісні, пісня і прислів’я уральських ко заків, ри су нок бан ду рис та, ескізи з Аральсько го мо ря і най більша таємни ця Шев чен ка.
Короткий план ро ма ну. Що б з то го ма ло бу ти, що би з то го мог ло вий ти? Яки ми би ми бу ли, як би ро ман, який він знав, був би на пи са ний… Хоч до сить і то го, що Шев чен ка лю биться ще більше. От же, «Ма ло не з нічо го - пан».
«Вміння ко рис та ти ся обс та ви на ми, аг ро номічні удос ко на лен ня. Жінка й чу ти не хо че про се ло. Роз пач з при во ду ме ре жив ма дам Рем бо. Вілла в Па лер мо і двір на ху до бу. Уря до вець з па пе ра ми, ка мер ди нер і ка мер-юнкер. Радість з при во ду ман тильки. Мрії про чарівний ефект на балі 7 цього міся ця. Радість усіх ра дос тей. Вістка про па раліч.
П’ять літ пізніше, слу га, служ ни ця, кри тич ний пог ляд на сво бо ду пан ни в при пу щенні своєї влас ної. Пан, потім пані, що денні милі под ружні сце ни. Мо лоді. Сільське свя то в Швей царії на честь мо ло дих. Не за до во лен ня в ро дині. Сце на май же дра ма тич на.
П’ять літ пізніше, ме ре жи ва по до рож ча ли, невб ла ган на уп ра ви телька. Пан не в наст рої. Добрі ре зульта ти аг ро номічних удос ко на лень. Ґуральня згоріла. Уп ра ви тель ви ку пається на во лю. Доч ка з незлічен ною ро ди ною. Земська поліція».
До питання про інтер’єри
Наперед засвідчую свою по ва гу до лю ди ни, яка кілька днів то му за да ла мені за пи тан ня, про яке хо четься роз повісти. Справді, не йдеться про неї.
Але кілька днів то му од на ду же доб ра жур налістка з Києва за пи та ла ся ме не про мою най ко рот шу і най точнішу фор му лу до машнього за тиш ку. Пе ред тим во на по пе ред жа ла, що ціка виться пе ре довсім ду же осо бис ти ми ре ча ми. Пи та ла про вік, дітей, га небні вчин ки, ім’я пса, всілякі за хоп лен ня і ку хо варст ва. Мені це по до ба ло ся. Бо впер ше хтось хотів довіда ти ся про такі шту ки. Я навіть повівся цілком не у влас ти во му стилі. Во на са ма про це на тя ка ла. Ка за ла, що її цікав лять і плітки, і при чи ни їх відсут ності. От же вар то бу ло би щось ви га ду ва ти - не так прав ди ве, як ефект не. У та ких ви пад ках важ ко зорієнту ва ти ся відра зу. Як що не маєш досвіду са ме відповідей на за пи тан ня та ко го ґатун ку, то все твоє жит тя, пе ре пов не не ней мовірни ми пе ри петіями, мо же пе рет во ри ти ся на най нудніше інтерв’ю у світі (скажімо, роз ду ми про те, чо му є та ке по нят тя, як ши ро ка ду ша, але не ма жод ної згад ки про вузьку ду шу. І що мож на собі уяв ля ти, го во ря чи, що це, нап рик лад, бу ла жінка з до сить вузькою ду шею). Між іншим, ко лись я був неп риємно вра же ний та ким інтерв’ю з му зи кан том, який мені ду же по до бав ся. Роз повіда ючи про най екст ре мальніші ви пад ки у своєму житті, він чо мусь на го ло шу вав на ночі, ко ли йо го ви пад ко во зак ри ли в зо опар ку, і пе релітанні з бал ко на на бал кон на дру го му по версі го те лю у Мон те-Кар ло. І це при тім, що зак ри ли йо го не в клітці, він спокійно пе рес пав ніч на лавці в зо опар ку. Прос то мо то рош но ви ли гієни і ле ви. І це при тім, що на дру гих по вер хах усіх го телів Мон те-Кар ло пе ри ла бал конів зроб лені з ка ме ню зав ширш ки біля трид ця ти сан ти метрів. Але не хай бу де, що це бу ло йо му най екст ре мальнішим. Це ж йо го жит тя. З та ки ми відчут тя ми не ма чо го спе ре ча ти ся. Як що мені хо лод но, а ко мусь теп ло, то ме не не цілком об хо дить йо го арґумент, що лю дині не мо же бу ти хо лод но при тем пе ра турі вісімнад цять ґра дусів, бо влас не во на вва жається тем пе ра ту рою ком фор ту, і - що най важ ливіше - йо му зовсім не хо лод но.
Але до за пи тан ня. Про най ко рот шу і най точнішу мою фор му лу до машнього за тиш ку. Відповів я ду же швид ко і точ но. Не знаю, наскільки ко рот ко, невідо мо, скільки та ких фор мул прок ру ти ло ся в го лові за кілька се кунд. Але моя відповідь бу ла ви ва же на і не ви пад ко ва. Влас не про це хо чу по го во ри ти (як то бу ває у всіх анек до тах про пси хо аналітиків). Бо знаю, що во на бу ла відки ну та як не потрібна.
Я на по ля гав, що для до машнього за тиш ку пе ре довсім не обхідне взаємне пам’ятан ня про те, що потрібно ро би ти жит тя од не од но го, жит тя по руч, спільне жит тя ціка вим. І все. Так бу де най ко рот ше. І най кра ще. А іншо го ви хо ду поп рос ту не ма. Я вже ба чив прек расні лю бові і співжит тя, які лагідно по мер ли то му, що ста ли нуд ни ми. І ба чив дра ма тичні зв’язки, котрі ста ва ли нез ни щен ни ми са ме че рез при сутність чо гось ціка во го. Зро зуміло, що не без взаємно го ста ран ня, не без пам’ятан ня про те, що би ста ра ти ся, що би…
Виявилося, що я поп рос ту не зро зумів за пи тан ня. Йшло ся про та кий ґату нок до машнього за тиш ку, як інтер’єр, колір стін, розмір ліжка, де ко ра тивні еле мен ти, вікна на…
Не хо чу ніко го об ра зи ти, не хотіло ся б го во ри ти про «рай в ша ла ше», але впев не ний, що най ко рот ша і най точніша фор му ла до машнього за тиш ку та ка: взаємне пам’ятан ня про те, що потрібно ро би ти жит тя од не од но го ціка вим.
Роман із газом
Я ніко ли не на ма гав ся якось трак ту ва ти свої сни. Во ни завж ди бу ли для ме не ду же інтен сив ною і знач ною час ти ною жит тя. Як за пев ня ла наз ва од но го доб ро го фільму - мої ночі кращі від ва ших днів. Зви чай но, ба га то снів бу ли три вож ни ми. Після них не мож на не збу ди ти ся і не ви ку ри ти нічної сиґаре ти. Але я теж не зва жав на сиґна ли, які во ни по да ва ли. Це не по-хрис ти янськи, вва жав я. Я час то літаю. Час то ви го во рюю або вис лу хо вую такі прек расні речі, до яких не збли жається жод на літе ра ту ра. Най важ ливіше, в чо му я впев не ний, це те, що сни, ви бу до ву ючись на еле мен тах по ба че но го, пе ре жи то го і відчу то го, на по лег ли во вка зу ють на ще щось мож ли ве. Прос то тре ба зна ти - те, що сниться, мож ли ве. Так чи інак ше. Ра но чи пізно. Ще од не вікно, ще один те лес коп, мікрос коп і то мог ра ма. (Зна чить, я мо жу по летіти. Не хай цей політ бу де навіть ду же за тяж ним падінням, але він мож ли вий).
За вірою і воз дасться… Двад цять років мені сни ло ся місто на горі. Іде альне місто в моєму ро зумінні. Аж та ко го я ніко ли не ба чив. Але сни ло ся, от же, мо же бу ти. Вже тиж день я знаю, що та ке місто на зи вається Мар бурґ. Во но справді є, бо тиж день то му я там був. І мої дні нічим не бу ли гірши ми від усіх по пе редніх но чей.
Через по га не знан ня мо ви в Німеч чині я пе рет во рю юся на то го, на ко го вчив ся. На бо таніка, на ту раліста. Ме не пе рей має опи со ва прист расть. Вирізни ти ха рак терні ри си ланд шаф ту, за пам’ята ти реєстри оз нак і влас ти вос тей, да ти ук раїнську наз ву ок ре мим де та лям німецько го краєви ду. Тре ба зро зуміти, чим він відрізняється від на шо го. Ви лу чи ти тих кілька дрібниць, які роб лять йо го не подібним на жо ден інший. Це як упізна ти дві три спеції, що вжи ва ються ли ше в яко мусь пев но му реґіоні і на да ють не пов тор но го сма ку звич ним си рові, пе чені, ква шеній ка пусті чи яб чанці. Як не знай ти у влас но му виз нач ни кові яко гось ви ду рос лин і або вклас ти її у гер барій, або ви ко па ти ра зом з груд кою землі для пе ре не сен ня до сво го бо танічно го са ду ек зотів.
Загалом Мар бурґ подібний на ли шай ник. Ли ше ли шай ни ки вміють бу ти та ки ми зе ле ни ми, три ма ючись ли ше за камінь. Співжит тя каміння і се редньозем но морських рос лин - це те, за ра ди чо го вар то бу ло манд ру ва ти. Во но на ле жить до тих не ба гатьох ре чей, які ніко ли не прий дуть до те бе самі. Поп рос ту то му, що в те бе над то хо лод но.
У цьому місті є навіть міський ліфт. У то му сенсі, що ліфт є міським транс пор том. Тоб то ним мож на виїха ти на верхні ву лиці міста. Місто обліпи ло го ру. Ста резні ба га то по вер хові бу дин ки розміщені один над од ним. Більша час ти на ву лиць є схо да ми. На схи лах ма ло місця, то му де які ву лиці не ширші від трьох се редніх кроків. Па нує каміння. Різні по ро ди і різні ти пи об роб ки. Кам’яні стіни, ого рожі, при бу до ви. Все, що під но га ми, теж кам’яне. Навіть да хи з ка ме ню, а не з гли ни. Дахівкою слу жать тут тон ко по ко лені плас ти ни ка ме ню, який на зи вається ши фе ром. І між усім цим ка ме нем, усю ди, де є хоч якась щіли на між пли та ми, рос те кілька ґатунків ви ног ра ду, кілька ґатунків плющів, ба га то мо ху, ліан, лаврів, бук сусів, цит рин, оле андрів, ки па рисів, ялівців і пла танів. Прос то дзен який сь.
А ще один дзенівський ко ан сто су вав ся то го мініму му спілку ван ня не з ка ме нем і не з рос ли на ми, який був мож ли вий на цій чарівній горі. Од но му радіожур налістові я роз повідав, що хо чу на пи са ти май же до ку мен тальну книж ку про цю зи му, про те, що бу ло, що я по ба чив, пе ре жив і відчув. То го ж дня жур наліст по дав го то ву прог ра му в ефір.
Уся бесіда відповіда ла дійсності. Ав торські ко мен тарі вда ло пе ре повіда ли про пу щені фраґмен ти ска за но го. Але на за вер шен ня ре пор тер і - як ви яви ло ся - аналітик повідо мив слу ха чам, що цей ук раїнець пи ше ро ман про газ, про си ту ацію з га зом в Ук раїні. Бо що ще бу ло на на ших зем лях цієї зи ми?
Писати про газ я не мав наміру, пи са ти про газ я не хо чу і не вмію. Не знаю, що те пер ро би ти. Ад же йшло ся ли ше про зи му.
Родинна влада
Кілька років то му про фе сор Бог дан Гав ри ли шин, ав тор од но го з най дос ко наліших творів сто сов но світо вих і реґіональних тен денцій роз вит ку «До ро гов ка зи у май бутнє», роз повідав та ку пов чальну історію.
Що кілька місяців весь швей царський уряд - кабінет міністрів, що налічує сім осіб, на ма ленько му гелікоп те ри ку відлітає з Бер на ку дись у да лекі го ри. Там, у скромній віллі, міністри впро довж двох днів розв’язу ють най по важніші дер жавні спра ви в ат мос фері цілко ви то го спо кою і відірва ності від що ден них дрібниць. Потім по вер та ються до сто лиці тим са мим вер тольотом. З точ ки зо ру служ би без пе ки будь-якої іншої країни та ка си ту ація не до пус ти ма. Ад же без пе ки ніякої. Навіть не бе ру чи до ува ги відсут ності охо ро ни, без за хис ності ґвин ток ри ла і вілли пе ред стрільця ми і підри ва ча ми, мо же фа тальною ви яви ти ся по го да у цьому за кут ку Альп. І якось на за пи тан ня іно зем них ко леґ про те, що ж ста неться із Швей царією, як що якоїсь миті за ги не весь (!) уряд країни, от ри ма ли стра шен но людську відповідь: бу де го ре в сімох ро ди нах…
Як на ме не, то вся ця історія най кра ще по ка зує ту іде альну си ту ацію з вла дою, якої ніко ли, ні за яких обс та вин не мож ли во до сяг ти в нашій любій Ук раїні. Бо швей царці зуміли пе рет во ри ти інсти ту ти вла ди на зви чай ний не обхідний, але нічим не примітний ме нед жерський центр. Кілька фахівців, що бе руть на се бе важ кий тя гар обов’язку, який відри ває їх на кілька років від нор мально го ро дин но го жит тя, за нять при ват ним бізне сом, твор чості і са мо ре алізації, поз бав ляє по пу ляр ності і при бутків, пра цю ють най ма ни ми робітни ка ми у спільно ти сво го на ро ду. Во ни зна ють, що ці ро ки бу дуть вик рес лені з влас ної історії успіху, зна ють, що на їхньому місці міг би опи ни ти ся будь-який інший швей ца рець. Але зна ють і те, що існу ють зо бов’язан ня пе ред гро ма дою, яка в та кий спосіб існує вже ба га то століть, без якої нічо го не ва жить жод на най ви датніша осо бистість, са ме від ста ну якої за ле жить май бутнє їхніх дітей і внуків. І існує най більша суспільна цінність - відповідальність, да не сло во, чис та совість, доб ра ре пу тація.
У Східній Європі, до якої на ле жи мо і ми, все зовсім інак ше. Вся конст рукція на шої суспільної свідо мості три мається на кількох не по руш них ки тах - вла да існує для то го, що би всіх гно би ти, ми му си мо жи ти так, що би мак си мально уни ка ти то го, що вла да ви ма гає чи про по нує, ми по винні самі ви ма га ти від вла ди всього, що не мо же мо зро би ти самі, але не віри ти владі, бо знаємо, що во на дбає ли ше про се бе, та опи ни ти ся са мо му у владі ду же доб ре, бо тоді мож на под ба ти про се бе са мо му… Зви чай но, існу ють іде алісти, які про ри ва ються у вла ду для то го, що би зро би ти щось доб ро го всім, але відо мо, чим це закінчується. Зреш тою, у нас це теж є дбан ням пе ре довсім про се бе, ре алізацією най різно манітніших комп лексів, маній, уте чею від фобій, істерій і нев розів, замінни ком нев да ло го еро тиз му, відоб ра жен ням нар ци сиз му чи неґатив но го нар ци сиз му, помс тою за ди тячі трав ми. Од нак іде алістів не за ба га то, що би во ни по-справжньому щось зміни ли в за гальній па но рамі.
Значно ва гомішим є предс тав ницт во тих, хто, ке ру ючись особ ли вос тя ми на шої мен тальності і хит ро мудрістю ор ганізації дер жав но го жит тя, знає, що мож на ви роб ля ти, пе ре бу ва ючи біля вла ди. Пофіґ ініціативність і нев том на пра ця, ко ли від од но го ро зум но го розв’язку пе рет во рюєшся на до волі за мож ну лю ди ну. Де мок ра тич на сис те ма хоч і зміни ла імпе ра тив «на на ше жит тя вис та чить» на інший - «тре ба встиг ну ти за свій термін», не внес ла прин ци по вих змін у підхід до спра ви. Навіть більше - збільши ла ви му ше ну інтен сивність кож но го і су мар ну кількість усіх.
Але навіть не це є най більшою бідою. Най гірше при хо вується у східнос лов’янсько му ко дексі ро дин ності, друж би, при ятельства. Лег ше до вес ти маєток до дос ко на лості, лег ко пе ре жи ти всі си ту ації пси хо логічної вдо во ле ності. Але ніко му не під си лу ви ко на ти всі про хан ня дру жи ни, тещі, ма ми, ко ха нок, од нок лас ників, братів, кумів, од но сельців, од но пол чан, учи телів дітей, лікарів, що опе ру ва ли ма му, сусідів, усіх, ко му щось ко лись був ви нен, усіх, з ким нор мально пи ло ся, і ба гатьох інших доб рих лю дей. У цьому - апріорна зло чинність кож ної ук раїнської вла ди всіх-превсіх рівнів і ґатунків.
Усе мог ло би бу ти тро хи вільніше і спокійніше, як би лю ди, котрі праг нуть от ри ма ти вла ду (а ті, що праг нуть, пе ре важ но до би ва ються сво го), ро зуміли, що в на ших умо вах це те са ме, що од ру жи ти ся з кур вою, навіть як що пе рей ня тий тим, аби її зро би ти кра щою. Але плю си і міну си - ана логічні.
Життя після революції
Ніхто не мо же зна ти ме ханізмів яки хось просвітлінь. Невідо мо, що, як, ко ли зру шує цілу за га ту різних знань, досвідів, на тяків, об разів, сумнівів і так зва них ос та точ них розв’язків. Скажімо, в цьому ви пад ку все відбу ло ся в сан технічно му ан ту ражі. Але ре жи су ра та ко го шти бу, зви чай но, не має жод но го сто сун ку до зна чу щості просвітління чи до те ми, про яку йдеться.
Спалах виг ля дав так - я ко рис тав ся публічним ту але том. По-пер ше, він був неп ри род но чис тим. По-дру ге, на по ля гаю, де ко рація не має жод но го асоціатив но го сто сун ку до ва го мості по дальшої за яви.
Просто в цьому місці цієї миті я по ба чив, що ши ро ка тру ба, яка ске ро ва на ку дись униз, у ка налізацію, є плас ти ко вою і дрібноґофро ва ною, добрі склад ки. А тим ча сом від прип ли ву свіжої во ди якоїсь миті, але так, що цей рух бу ло вид но окові, підня ла ся над білим бач ком чор на шту ка, яку пе ре важ но тре ба на тис ка ти, що би все бу ло доб ре. Отож ма ла чин на мо дель світу. В та ких ви пад ках слід ус тиг ну ти ска за ти най важ ливіше як най швид ше. Бо все спо ну кає до спла ву, до спли ву, до зми ву. До очи щен ня файлів.
Власне про фай ли. Комічність моєї си ту ації по ля гає не в просвітлінні над тру бою. Та ке вже бу ва ло. Во да вза галі сприяє на ве ден ню різкості. Прос то стає зро зуміло, що та ко го вже ніко ли більше не бу де. Не сто сов но мо го жит тя, а вза галі - ніко ли. Бо цього не мож ли во пе ре да ти в комп’ютер ний спосіб.
Не мож на віри ти папіру сам, на пи са ним чо ти ри ти сячі років то му. Тоді який сь учи тель нарікав, що світ змінив ся невпізнан но, що йо го учні вже не такі, яким уч нем був він сам. Не мож на пе рей ма ти ся Ри мом, вар ва ра ми, Ре не сан сом, па ро тя гом, мо дерніста ми, атом ною бом бою. Все це цілком ук ла дається в ро зуміння давньоєги петсько го вчи те ля.
Натомість просвітління да рує інше ба чен ня. Візію то го, що кілька років то му відбу ла ся єди на за всю історію людст ва, всіх культур і цивілізацій, світо вих воєн і пан демій ре во люція. Поп рос ту який сь пе ре во рот, який для лю дей, дозрілих до цієї ре во люції, роз чах нув світ над воє. За прос тим тва рин ним прин ци пом: це я ще ро зумію, а далі - ні. Пер шою оз на кою цієї ре во люції є те, що ко жен з нас по ви нен зна ти те, що йо му зна ти не слід. Тоб то інфор мація пе рес ту пи ла межі труб. Що оз на чає зник нен ня та ко го по нят тя, як мудрість. А далі - похідні па ра лельні яви ща. Ми ви му шені хотіти ма ти те, що нам зовсім не потрібно. Зму шені ма ти те, що не зовсім потрібно. Ми му си мо пот рап ля ти в такі місця світу, де не ма ли би ніко ли бу ти. Ми по винні хотіти бу ва ти в та ких місцях, де нас зовсім не потрібно (зро зуміло, що та ким са мим місцем стає для ко гось те місце, де нам насп равді слід би бу ти).
Очевидно, що після всього цього пе ре во ро ту сло ва во да, повітря, зем ля, овоч оз на ча ють уже щось цілком інше, ніж ще зовсім не дав но.
Коли ж по вер та ти ся до просвітління, то во но по ля га ло в усвідом ленні чо гось подібно го сто сов но моєї лю бої Ук раїни. Це усвідом лен ня прик ре, але мо же бу ти ду же ліку вальним. Ми му си мо зро зуміти, що та кої Ук раїни, про яку мріяло ся, не бу де вже ніко ли. Влас не че рез цей все ленський пе ре во рот. А дра ма тичність те перішньої на шої си ту ації по ля гає в цілко витій невідповідності ук раїнської ідеї пост ре во люційно му світові.
Якщо спро щу ва ти, то виг ля дає так, що у своїх роз ра хун ках сто сов но по бу до ви дер жа ви ми ко рис туємо ся уяв лен ня ми й інструкціями се ре ди ни дев’ятнад ця то го століття, нез ва жа ючи на те, що во ни не спра цю ва ли навіть у двад ця то му столітті, ще пе ред зла мом. Об раз Сло вач чи ни чи Хор ватії до дає ілюзій. Здається, що чо гось та ко го мож на до сяг ти. Не хай і з запізнен ням. Навіть з ду же ве ли ким запізнен ням, але як що по ча ти сьогодні.
Насправді та ко го не бу де вже ніко ли. Бо впер ше зміни ли ся ча си. Це слід прос то зро зуміти. По го ди ти ся з цим. Ви ро би ти нові інструкції що до мрії.
Це як співжит тя з віру са ми - не мож ли во те пер бу ти здо ро вим, не вра хо ву ючи їхнього існу ван ня.
А ліс росте
У те левізійних но ви нах я най більше люб лю ди ви ти ся всілякі ре пор тажі, ба жа но навіть без ко мен тарів, з Па лес тинської ав то номії. Ме не за хоп лює відсутність комп лексів, яка поп рос ту світиться на кож но му об личчі, вип ромінюється з кож но го ру ху в цьому пе ре на си че но му радісни ми людьми му раш ни ку. Щось подібне я зустрічав хіба що у при яте лях з Ал банії, Кур дис та ну, Баш кирії, Кир гизс та ну, Єфіопії й Ірландії. Хо ча ірландська радість бу ла де що ме лан холійнішою. Я ду мав про це все. Порівню вав із своїми зем ля ка ми. І рап то во зро зумів при чи ну. На ша серй озність і трагічність по ля гає не в то му, що ми ук раїнці, а в зовсім іншо му при род но му се ре до вищі. Над то ба га то лісу, над то ба га то різної зе лені. В ірландців теж ба га то зе ле но го, але май же зовсім не має де рев. То му во ни такі ні в тих ні в сих. А щас ли ви ми лю ди мо жуть бу ти ли ше там, де ви ни щені всі на тя ки на ліси, са ди і, як пи шуть на то пог рафічних ма пах, по оди нокі де ре ва.
Адже ліс - це не тільки дже ре ло всіля ких на ших проб лем (фак тич но єди на по важ на місце ва проб ле ма), але й вічне киш ло всіля ких жахів, усіля кої не чисті. Ліси є при тул ком розбійників і відьом, у лісах во дяться не без печні хижі звірі, які мо жуть пе рег риз ти ти сячі вдів, сиріт і калік. Там рос туть смер то носні гри би, що підступ но мас ку ються під їстівні й по живні. А що вже й ка за ти про всілякі чарівні тра ви, дур них дятлів, смер дю чих білок і ска же них ли сиць. Про ди ких ка банів, оленів, що виїда ють на ше сіно, зайців, котрі підгри за ють сор тові яб луні. Про всіля ких жуків, гадів, про шанці, які от ру ю ють національну пам’ять, про болітця з огид ни ми жа ба ми. Там губ ляться діти. А як що і не губ ляться, то бо яться за гу би ти ся. Там мо жуть бу ти пар ти за ни і вед меді.
Колись у Па лес тині й Ал банії теж бу ли суцільні ліси, кед рові. Але їх вчас но ви ни щи ли. Ти ся чу років то му на них нез ле за ро би ли. І те пер там ду же доб ре. Не ма стра ху. Є радість. І ве се ла му зи ка, кам’яні надійні бу дин ки, ка лаш ни ко ви і нар ко ти ки. Є дівча та, за ве зені з різних не роз ви не них євро пей ських лісис тих країн. Навіть біло рус ки і гу цул ки. А в нас суцільні проб ле ми - крадіжки, за ко ни, пе рес ту пи за конів, нап ря ги, бра коньєрка, су ди, по ка зові кримінальні спра ви, пре сові скан да ли, якась ко рупція, трав ми, зат ри ман ня пла ти, чорні гроші, сімейні дра ми, ал ко голізм, мо ралізу ван ня після де мо ралізації, комп лек си і страх лісу.
І лісо ру би в нас якісь ки лаві. Все скла дається як най ліпше, а во ни не мо жуть ос та точ но очис ти ти зем лю від усіля ких ялин, мод рин, буків, грабів і сме рек. Їм усі спри я ють, усі до по ма га ють. Об ласні, рай онні і сільські ра ди роз да ють їм лісосіки. Во ни ма ють добрі пи ли, ма ши ни, пи ло ра ми, мо жуть ни ми пра цю ва ти з ве чо ра до ран ку. Лісничі і лісни ки по ка зу ють їм най за росліші місця. Міліціянти й інші спецс луж би охо ро ня ють їхню ро бо ту від во ро жих спецс лужб. Ко жен, хто вміє пра цю ва ти в лісі, го то вий док лас ти ся до цієї бо ротьби. За повідни ки ство рю ють для то го, що би бу ло з чо го ви би ра ти. Най давніші праліси Євро пи відда ють лю дям, які виг ля да ють до сить серй оз ни ми. Че рез брак доріг усі ру ба ють там, де ближ че, особ ли во над річка ми, бо там най більше доріг, там най ниж че, там ліс особ ли во не без печ ний, бо стри мує по вені і зсу ви. До то го ж ко жен, хто хо че, мо же, ко жен, хто мо же, - хо че. Хо ча би тро хи. І ще - дро ва для теп ла до му, струж кові пли ти, які не пот ре бу ють якісної де ре ви ни, екс порт, мит ни ця, су веніри, екск лю зивні за мов лен ня, шах ти, шпа ли і т. д. І це не да ло жод них ре зультатів. Бо го ри наші далі лісисті. Не ма де ні по пас ти овець, ні по сов га ти ся на ли жах, ні посіяти ко ню ши ни. Доб ре хоч те, що ніякі маніяки не за сад жу ють зру би яки мись па го на ми (про рост ка ми, сад жан ця ми і де рев ця ми).
Москва, яка мог ла би по мог ти, чо мусь мов чить. А ліс рос те. Він сам розлізається не тільки по зру бах, але й щод ня за хоп лює якусь част ку ук раїнської те ри торії, де ще не дав но бу ли квітучі са ди, плідні ни ви, масні ко со виці, чисті схи ли ярів і навіть про мис лові та обо ронні об’єкти. Нам уже сняться наші жа хи, а ліс рос те. І по ки ми з ним чо гось ра ди кально не зро би мо, до ти не бу де в нас ні ал бансько го, ні па лес тинсько го справжнього щас тя. Й ірландсько го, тро хи ме лан холійно го, теж.
Фотографії, Фелліні і «Шаріка»
Час був об ра ний як най кра щий. О чет вертій го дині на са мий Ве лик день більшість лю дей, що за ли ши ли ся на свя та в місті, ро би ла ро динні й то ва риські про хо ди після обіду і пе ред тим, що би зно ву піти до до му щось поїсти або виб ра ти ся в гості. Бу ли ви чер пані вже всі мож ли вості за пов ни ти чи мось ве ли код ню неділю.
Несподівану радість і ат ракцію по да ру ва ла містові му зич на гру па «Пер ка ла ба», цього ра зу без жод ної му зи ки. Але ідея бу ла прос то чу до ва. Ще кілька днів пе ред тим му зи кан ти ого ло си ли, що о чет вертій біля ра туші відбу деться фо то сесія. Всіх охо чих зап ро шу ють сфо тог ра фу ва ти ся для обк ла дин ки но во го альбо му гру пи «Го во рить Іва но-Франківськ». Має бу ти доб ра обк ла дин ка - нічо го, крім ко ла жу із со тень об лич і пос та тей знай омих і нез най омих містян.
Сесія вда ла ся. Між чет вер тою і п’ятою го ди на ми на рин ку зібра ла ся та ка ди во виж на ко лекція типів, якій по зазд рив би навіть Фелліні. А відо мо, що він ціле жит тя при див ляв ся до лю дей і ка та логізу вав най ориґінальніші хи мерні тіла, че ре пи, но си, ву ха, ро ти, ру ки, пос та ви, що би в потрібно му, зна но му ли ше йо му, місці яко гось фільму вста ви ти хо ча б на кілька хвиль то го чи іншо го зі своєї ко лекції.
Зрозуміло, що все по ча ло ся з друзів і при хильників «Пер ка ла би». Та кої гус ти ни ориґінальних осіб дав но вже не ба чи ли у Франківську. Пе ре довсім хлопці і дівча та з тієї верст ви, яка є най цікавішою в їхньому вільно му по колінні. Освічені і делікатні, іронічні й ро ман тичні, лю би телі літе ра ту ри, му зи ки, гір. У них ду же ба гаті і гарні ви ра зи об лич. Во ни вміють щось ро би ти, але в них ожив який сь най кра щий гіпівський мо тив. Що справді вра жає, це дівча та у джин сах і ви ши ва них со роч ках. Важ ко ви га да ти на пов ненішо го ду хом гост ро го еро тиз му.
На цьому тлі ще кра ще сприй ма ються гру пи і сімейні па ри, гру пи сімей них пар трид ця ти-со ро карічних ве те ранів усіх національних, мис тецьких, му зич них, нар ко тич них, літе ра тур них, ву лич них, сек су альних, іде ологічних, публіцис тич них, квар тир них, пікніко вих, пер фор мен со вих ре во люцій по пе редніх де ся тиліть. Во ни пе рей шли че рез та ке різно маніття пе рехідних часів, пос та ва ли та ки ми бра та ми і сест ра ми, стільки разів діли ли ся і міня ли ся чи мось най го ловнішим і дріб’язко вим… Їхні малі діти, котрі теж ма ли на го ду за свої кілька років запізна ти більше, ніж ро вес ни ки, виг ля да ють як на го ро ди учас ників таємних бой ових дій.
Можливо, са ме ці ма ленькі діти, які на да ва ли всьому збро дові без сумнівної леґалізації й оп рав дан ня, спро во ку ва ли до зним ки так ба га то цивільної свят ко вої публіки. Місто ску чи ло за прос ти ми і радісни ми ви яви ми су куп ності. Зап ро по ну вав ши лю бов, пе ре важ но от ри муєш її у відповідь. Фо тог ра фам прос то по щас ти ло. На лінію зним ки за цей час ви хо ди ли справді гарні лю ди, кра сиві навіть у своїй відкритій хи мер ності, навіть у своїй розс лаб леній кост ру ба тості. Магніт при тяг нув тих, хто має здатність при тя га ти ся.
Дивлячись на все це щас тя, я рап том відкрив дос туп до однієї за гад ки, яка пе реслідує вже ба га то років. У 1943 році за кілька де сят метрів звідси ґеста по ареш ту ва ло 27-х діячів ОУН під час прем’єри опе ре ти «Шаріка». Потім їх розстріля ли по руч з те ат ром. Я не міг зро зуміти, що при му си ло най досвідченіших конспіра торів, вип ро бу ва них підпільників, су во рих воїнів до пус ти ти ся та ко го по ру шен ня еле мен тар них ка нонів, знех ту ва ти оче вид ною не без пе кою і піти всім ра зом на прем’єру.
Вияви публічно го стре су до ла ються ли ше публічни ми ви ява ми лю дя ності. А лю дяність хо ча би на ко рот ко му сить не пе ред ба чи ти зла.
Погана асоціація, але як би хтось хотів і цього Ве ли код ня здійсни ти цілесп ря мо ва ний арешт, то кра щої на го ди годі бу ло шу ка ти.
Тотальний диктант
У трид ця тих ро ках двад ця то го століття з’явив ся один анек дот, який тре ба бу ло більше по ка зу ва ти, ніж роз повіда ти. От же. Був один єврей, який ска зав, що все - тут (при цьому по ка зу ва ло ся на го ло ву і ма ло ся на увазі Мой сея, який вру чив людст ву за кон). Потім прий шов інший, який ска зав, що все - у серці (Хрис тос). Че рез ба га то століть їх за пе ре чив третій єврей, який ска зав, що все - в ки шені (Маркс), а нев довзі чет вер тий єврей за явив, що все - тут (по ка зу ва ло ся на геніталії, ма ючи на увазі Фрой да). І врешті те пер п’ятий єврей пе ре ко нав, що все віднос не (са ме тоді те орія Айнш тай на на бу ла ма со вої по пу ляр ності)…
Мало то го, що анек дот до теп но і ла конічно розк ри ває всю ево люцію по шу ку аб со лют ної істи ни, він ще й ду же доб ре пе ре дає ат мос фе ру міжвоєнної Євро пи, ко ли кон ти нент нап ру же но шу кав фор му ли май бутнього після най більшо го зла му в свідо мості суспільства - Пер шої світо вої війни. Як раз тоді фор му ва ли ся ос но ви то го світог ля ду, то го суспільно го ла ду і тих дійо вих ме ханізмів, які ми на зи ваємо су час ни ми ціннос тя ми і стра тегіями (щоп рав да, для цього до ве ло ся пе рей ти че рез то талітарні ре жи ми і ве ли ку різню Дру гої світо вої).
Відтоді роль ос но ви ос нов пе ре па да ла і нафті, і військо во-про мис ло во му комп лек сові, і комп’юте рові, й інфор мації, і ко мунікації, і таємним служ бам, і ви со ким тех но логіям, і гро ма дянсько му суспільству, і про тис то ян ню цивілізацій, і мульти культу ральності, і реґіоналізмові, і ґло балізації, і сек су альній ре во люції, і по вер нен ню до при ро ди, і ви хо дові в кос мос, і навіть ос та точ но му закінчен ню історії…
Врешті ви яви ло ся, що насп равді ніщо не зміни ло ся від пра давніх часів. І що б не слу гу ва ло дви гу ном, єди ною є ме та: вла да - з од но го бо ку і спо жи ван ня - з іншо го. При цьому ста рий анек дот не втра тив сво го пізна вально го зна чен ня. Тільки ви яви ло ся, що для то го, що би при су часнім де мок ра тичнім світовім уст рої за до вольни ти пот ре бу вла ди і праг нен ня спо жи ван ня, потрібно задіюва ти го ло ву, сер це, ки ше ню і геніталії од но час но. Зро зуміло, що при цьому все віднос не.
Тож існує ще й та ка версія, що насп равді го лов ним дви гу ном вла ди і спо жи ван ня (по годьмо ся з аксіомою, що вла да і спо жи ван ня - єдність про ти леж нос тей - не мож ливі од не без од но го й од не для од но го пра цю ють) є сю же ти, тоб то ав то ри всіх видів сю жетів - письмен ни ки, ху дож ни ки, філо со фи, му зи кан ти, сце на рис ти, фо тог ра фи, ре жи се ри, ди зай не ри, мо дельєри… Ко жен сю жет у су час но му світі - навіть зви чай на рек лам на фо тог рафія, не ка жу чи вже про ро ман чи пер фор менс - є тен денцією, яка фор мує пев ний смак і ес те ти ку бут тя. За тен денціями од на ко во пильно спос теріга ють спо жи вачі і владці. Для пер ших це єди ний сенс жит тя, для дру гих - без до ган ний засіб ма ти вла ду, за до вольня ючи спо жи ва ча. Ав то ри сю жетів пе рет во рю ються на по се ред ників, котрі на тя ка ють од ним і дру гим, чо го хотіти, що ро би ти, як реаґува ти, як співісну ва ти. Та ким чи ном во ни пе ре бу ва ють на службі обох сторін, па ра док сальним чи ном ви ко ну ючи роль тих, хто дик тує, і тих, хто прис лу хається до дик то ва но го, од но час но.
Драматизм си ту ації по ля гає в то му, що навіть так звані не за лежні ав то ри не вільні від уст рою світу, бо і най ра ди кальніша альтер на ти ва чу до во зас воюється як спо жи вацько-влад на тен денція. Інтриґою дви гу ном стає за гад ка - навіщо це потрібно од ним, дру гим і третім. Проб лем ним за ли шається все те ж пи тан ня - як у цьому всьому бу ти са мим со бою?
Сезонне мислення
Підозрюю, що цьогорічна вес на бу де не та кою, як ми ну ла і по за ми ну ла. Зро зуміло, що це зву чить наївно, бо яка вес на подібна на іншу чи який день - на день? Але я уза гальнюю. Йдеться про кар ди нальну схе му. Дві по пе редні вес ни бу ли та ки ми, як на ле жить. Хо ча дех то і нарікав, що зим но, але так пра вильно. При най мні в на шо му підсонні. Вес на по вин на бу ти повільною, пос ту по вою, три ва лою. На томість дев’яності ро ки внес ли в на ше жит тя інший вес ня ний ритм. Зи ма бу ла пізньою, за тя га ла ся до се ре ди ни ка лен дар ної вес ни, а ре альна вес на три ва ла якісь два тижні. І вже на по чат ку трав ня бу ло га рячіше, ніж у певні періоди літа. Мож на вва жа ти, що вес ни май же не бу ло.
А те пер я маю підоз ру, що в за пасі бу де цілий квітень. Не мож на йо го проґави ти. Від цього за ле жить рівень тієї ефе мер ної субс танції, яку іноді на зи ва ють щас тям.
Усе ду же доб ре по яс нює фе но логічна філо софія. І їй важ ко не повіри ти, бо весь ко декс цієї філо софії ут во ре ний од ним прин ци пом. От же, існу ють по ри ро ку, існує річний цикл, існу ють се зо ни і се зонність. Як що во ни ке ру ють ме ханізма ми ди наміки рос лин і тва рин, грибів і вірусів, то не мо жуть не впли ва ти на лю ди ну. То му на ше що ден не жит тя по вин но мак си мально гар монізу ва ти із се зон ни ми зміна ми, то му не слід при най мні не за ува жу ва ти цього ру ху, не приг ля да ти ся і не прис лу ха ти ся до нього, вда ва ти, ніби чо гось та ко го поп рос ту не існує.
Далі ця життєва філо софія ра дить ке ру ва ти ся влас ни ми відчут тя ми і спос те ре жен ня ми, які поєдну ються на еле мен тар них знан нях про се зонні нор ми у при роді. Це сто сується і три ва лості сну, і ком форт ної тем пе ра ту ри, і їжі, і пит тя, й ото чен ня се бе пев ни ми квіта ми (останнє, здається, мо же бу ти най простішою ілюст рацією - квіти, які доміну ють у домі, по винні чітко відповіда ти на ту ральній послідов ності - цик ла ме ни, гіацин ти, кро ку си, тюльпа ни, нар ци си, іри си, кон валії, бу зок, жас мин, півонії, тро ян ди, гвоз ди ки, айст ри, ґладіолу си, хри зан те ми - згруб ша так). Оскільки лю ди є ще й істо та ми, які пе ре бу ва ють у культурі і вжи ва ють різно манітні от ру ти, то це теж не мо же за ли ши ти ся по за ува гою. Відповідна му зи ка, відповідне чи тан ня, ог ляд відповідно го ма лярст ва і графіки, відповідний ал ко голь. Зро зуміло, що му сять міня ти ся чаї. В іде алі навіть відвіди ни різних місць слід би ор ганізо ву ва ти за фе но логічним прин ци пом. Не йдеться про літнє мо ре і зи мові го ри. Тре ба знай ти свій влас ний ритм: Бу да пешт - це тра вень, Берлін - це чер вень, Вільнюс - це ли пень… Якось так.
Відомо, як японці вміють спог ля да ти цвітіння са ку ри, як во ни об пи ва ються тоді са ке, скільки від цього що ро ку їх по ми рає. Я ж знаю лю дей, які їздять до Уж го ро да ди ви ти ся на маґнолії в квітні, в Чор но горі пе ре жи ва ють спог ля дан ня пер воцвітів у червні, при сутні на варінні ракії на Бал ка нах у ве ресні…
Цивілізація і культу ра - про ти лежні речі. Філо софія, навіть фе но логічна філо софія, є над бан ням культу ри. Зна чить, уваж ності.
Цивілізація про по нує інший вибір. Во на спро мож на зро би ти жит тя та ким, ко ли жод них се зон них змін не відчу вається - цілорічні фрук ти і го ро ди на, теплі приміщен ня взим ку, охо лод жен ня влітку, усе завж ди.
Повертаючись до без по се редніх ре ко мен дацій, моя про по зиція на цю вес ну, на по ча ток фе но логічно го мис лен ня є ду же прос тою (хо ча від цього знач ною мірою за ле жить рівень тієї ефе мер ної субс танції, яка іноді пе ре жи вається як най сп равжніше щас тя). Од но час но во на сто сується са мої суті (це на га дує той фраґмент у Дов ла то ва, ко ли він ка зав, що на уковці-сек со ло ги цілком поз бав лені по чут тя гу мо ру, бо кож на їхня книж ка по чи нається відра зу з розділу «Ввєдєніє»). Але. Вар то виб ра ти собі най ближ чи ми дня ми якесь конк рет не де ре во - біля до му, на ву лиці, в чиємусь подвір’ї. Де ре во, яке завж ди по руч або по до розі. І щод ня, що ран ку, що ве чо ра ду же уваж но приг ля да ти ся до цього сво го де ре ва. Ба чи ти стадії на бу хан ня бруньок, дра ма тич ний рух цвіту, мілімет ри збільшен ня лис точків і все, що три ва ти ме аж до нас туп ної зи ми. Яка, підоз рюю, бу де інак шою, ніж ми нулі.
Тридцять три тези про біг
Однією з най більших ра дос тей, яка дос туп на дітям з най мен шо го віку і пе ре важ но при туп люється з ро ка ми, є радість бігу.
Серед ду же об ме же ної кількості при род них станів тіла: сто яти, ле жа ти, хо ди ти, сидіти - біг зай має особ ли ве, ме жо ве місце.
Його особ ливістю є стадія польоту. Ко рот ка мить, ко ли власні зу сил ля цілком відри ва ють тіло від землі, ске ро ву ючи йо го пе реміщен ня у виб ра но му нап рямі.
Радість бігу по ля гає пе ре довсім у відчутті цього польоту і мож ли вості йо го роз тяг ну ти.
Тому нам так час то сниться, що ми біжи мо.
Легкість бігу в сні іноді є пев ним прий омом, зав дя ки яко му по чи нається пе рехід до справжнього польоту.
І не має нічо го мучівнішо го від сну, в яко му ніяк не вдається побігти.
Через те, що біг є най ак тивнішим нор мальним ста ном тіла, іноді хо четься побігти, ко ли тіло ак тив не. Тоді важ ко втри ма ти ся, тоді мож ливі най кращі кад ри.
Зворотно - час то тре ба пробігти ся, що би ак тивізу ва ти тіло.
Рухи без по се редньо пов’язані з мис лен ням і дум ка ми.
Те, що ду мається під час бігу, не мож ли во по ду ма ти, пе ре бу ва ючи в іншо му стані.
Добігти або відбігти ду же час то оз на чає ви жи ти.
Щоби бігти доб ре, час то потрібно ду ма ти про те, як відбу ва ються усі ру хи, з яких доб рий біг скла дається.
Оскільки політ по чи нається з відштов ху ван ня, а закінчується при зем лен ням, тілес ний кон такт із твер дю під час бігу знач но ва гоміший, ніж ле жан ня на ній цілим тілом. То му са мосп рий нят тя то го, хто біжить, ду же за ле жить від тієї субс танції, по якій біжиться.
Навіть не ве ли ка зміна швид кості пе реміщен ня ве де до прин ци по вої пе реміни ба чен ня.
Ландшафти, поп ри і че рез які пробігаєш, не мож ли во по ба чи ти в та ко му ра курсі, як що поп ри них про хо ди ти.
Ще більше, ніж з твер дю, бігун пов’яза ний з повітрям.
Дихання виз на чає біг. І ди хан ня виз на чає за гальний ритм жит тя.
Саме від пот ре би в кисні за ле жить інтен сивність сер це бит тя.
А час то та ударів сер ця мо же спре со ву ва ти або роз тя га ти при род ний час.
Таким чи ном, внутрішні пе ре жи ван ня про хо дять че рез різні пе рет во рен ня, що ут во рю ються швидкістю і три валістю бігу.
Недаремно ли ше на кількакіло мет ро во му кросі три мається най су воріший тест у фран цузько му іно зем но му леґіоні.
Але не ма простішої на со ло ди, як збіга ти з го ри.
І не ма в пе да гогіці нічо го гіршо го, як за бо ро ня ти дітям біга ти.
Нема кра що го спо со бу пе ресвідчи ти ся в при родній зґраб ності жінки, як по ди ви ти ся на кілька метрів її бігу.
Мало що вик ли кає та ке співчут тя і зво ру шен ня, як реґулярні обов’язкові пробіжки.
Але не ба га то чо го мо же бу ти прикрішим, як твоя або чи ясь несп ро можність побігти.
А крім то го, не слід за бу ва ти про те (ка жу тут з чо ловічо го бо ку ба чен ня), що са ме бігун ки виг ля да ють най еро тичніше. І еро тизм цей урізно манітнюється біго вою спеціалізацією - сто, двісті метрів, сто де сять з бар’єра ми, чо ти рис та, вісімсот, ти ся ча п’ятсот, три ти сячі, стипл-чез, крос, п’ять і де сять кіло метрів, ма ра фон… Усе зовсім інак ше.
Бо війна війною…
Слухай, рідна, ми, на пев но, прий де мо пізніше. Нас не тре ба че ка ти сьогодні. Знаєш, я не знаю, чи ме не ти влас ти во че ка ла. Чи ти зна ла, що я мо жу прий ти не сам. І насп равді не уяв ляю, хто сьогодні у ме не - ми. Так завж ди у реєстрах пог ром ле них армій. Невідо мо, хто є. Спи сок уби тих, по ра не них і по ло не них, щось про зрад ників, тих, хто вто мив ся, ми дізнаємось тро хи запізно. Але на ше ос таннє ба жан ня - це спро можність ска за ти ми.
Слухай, я за над то пов то рюю слу хай, ніби ти не уваж на, але слу хай уваж но. Це най го ловніше. Ми розс ла би лись за ос танні ро ки. Ми ж завж ди во юва ли. Ми прой шли че рез ду же хи мерні бої. Від на род жен ня ж зна ли, що все про ти нас. Ну, а потім ніби ос лаб ли. Уяви ли собі, що на решті нас та ла по ра, ко ли ми вже не потрібні. Пе ре мо га і т. д. і т. п. Ми хо ди ли до те бе, ко ха на. Ми ку па лись у вині і у вині. І ди ви ли ся, як наші діти вірять більше тобі. Ми за бу ли про інтен дантів, ко мен дантів узя тих міст. Ми розс ла би лись…
Вибач, ми не при вез ли ніяких тро феїв. Ми ни ми нех ту ва ли. Ми ж хотіли до те бе. А тоді прий шли ти ло ви ки і всілякі но вос фор мо вані підрозділи. Во ни все взя ли під конт роль. Ми їх ку ма ри ли. Во ни не мог ли бу ти та ки ми, яки ми се бе уяв ля ли, по ки бу ли при том ни ми такі сумнівні свідки. Нас наз ва ли пи яка ми, циніка ми і запідоз ри ли у ве ликій зраді. Во ни ка за ли всім вам, що ми нічо го конст рук тив но го не вміємо ро би ти. Пам’ятаєш, якою фай ною бу ва ла ко лись на ша дест рукція. Так по волі все роз гор та ло ся. На місці са ду, де ми ко ха ли ся, за бу ва ючи обріза ти якесь там гілля і скла да ти пло ди, без яких ми прек рас но пе ре жи ва ли гарні зи ми, ма ють бу ти про дук тивні план тації. Ро зумієш, що тут не впи са ти ся. Уяв ляєш, як ми підли ваєм яко юсь фіґнею де ре ва? Ти б та ко го хотіла?
Люба, по ку пай ся сьогодні са ма. Бо нам тре ба піти. Ми на решті се бе й усе зро зуміли. Доб ре нам не бу де. Та війна війною. Ця війна без при чин і без ме ти.
Просто не тре ба бу ло по пус ка ти ся. Ми ду ма ли, що на решті нас та ли кращі ча си. Що все бу де що раз ліпшим. Ми за бу ли, що во юва ли не суп ро ти нічо го іншо го, як про ти сис те ми. А сис те ма пе ре хо дить у сис те му. Тоб то із сис те ми на род жується ли ше сис те ма. І во на так са мо, як і по пе ред ня, зацікав ле на в на шо му цілко ви то му зни щенні. Насп равді ми во юва ли і во юва ти ме мо влас не ли ше для то го, що би хтось із нас за ли шив ся. Що би сис те ма не змог ла ста ти без до ган ною.
Не плач, але вір, що нас дов го не бу де. Бу де прос то ве ли ка го нит ва. І ніхто з нас не хо че, що би змерзлі сліди при ве ли до твоєї оселі. Ти, будь лас ка, жи ви так, як вдасться і як пам’ятаєш. Ти роз ка зуй каз ки… Бо ти знаєш, що ми прий де мо ко лись, щоб заб ра ти дітей. І тоді по жи ве мо з то бою.
Про тестамент
Останні кілька тижнів мої ран ки, крім усього іншо го, що завж ди бу ло оз на кою моїх ранків, на бу ли ще од но го відтінку. Йшло ся про смерть. Один чо ловік час від ча су те ле фо нує вранці, го во ря чи про од не і те ж. Ніби він вин ний у смерті сво го бра та. Йо му, між іншим, бу ло вже по над вісімде сят. І хво ро ба йо го бу ла та кою, від якої прос то потрібно ра но чи пізно по мер ти. Зви чай но, що пізно - кра ще. Бо хто не хо че по ба чи ти ще од но го зай во го світан ку, той не вар тий пе ре бу ван ня в цьому вимірі світу. Навіть як що цей світа нок бу де бо лючішим від по пе реднього.
Змиритися з ци ми ран ко ви ми дзвінка ми я не мо жу. Не ро зумію та ко го пот рак ту ван ня еґоїзму, лю бу ван ня влас ним відчут тям про ви ни, не уважністю до жит тя, яке врешті є пов ноцінним жит тям ли ше зав дя ки то му, що му сить ко лись закінчи ти ся.
Чому нам так несп ра вед ли во бо ля че, ко ли відхо дить хтось близький? При чин декілька, але цього до сить. Пе ре довсім жаль за се бе - я вже ніко ли з та ким-то не по бу ду, більше ніко ли не бу де чо гось та ко го, що я так ду же люб лю. Голімо. Так жаліємо се бе, а не то го, хто пе рес тав тут бу ти (ціка во, але зовсім інак ше ду маємо про тих, хто, нап рик лад, виїхав до Аме ри ки, з ким - як і з по мер ли ми - ніко ли більше не по ба чи мо ся). Нас туп ним є цілко ви тий нон сенс - як ба га то ще той хтось міг би важ ли во го зро би ти, як би не цей жах ли вий кінець. Зно ву фальшив ка. Що ми маємо пра во ви ма га ти зро би ти від то го, хто собі ро бив, що знав, і нічо го про щось та ке не ду мав? Уза галі, чи аж так потрібне бу ло б ко мусь це нез роб ле не?
І най го ловніше. У ви пад ку кож ної смерті ми пе ре жи ваємо нап лив влас но го стра ху пе ред цим зовсім при род ним пе ре хо дом. І ли ше він, цей страх, ро бить іншу смерть страш ною. По чут тя ви ни в та ко му разі є най примітивнішим за хис ним ме ханізмом.
Але ж ми на зи ваємо се бе хрис ти яна ми. Хрис ти янст во ма ло б не до пус ка ти ні стра ху, ні інших га неб них по чуттів, відчуттів, ду мок, страхів, на тяків… Во но ж світле, радісне, щас ли ве і то му безст раш не.
Хоча виз наю, що зовсім поз бу ти ся стра ху я ще не мо жу. Бо юся ба гатьох конк рет них ре чей, про ти яких без си ле всіля ке ро зуміння.
Не хо четься по мер ти тоді, ко ли хтось че кає на щось. От вий шов по мо ло ко для дітей, от їду по тя гом до до му, от по обіцяв бу ти сьогодні о такій-то го дині десь. Яс но, що діти обійдуться в та ко му разі без мо ло ка. Яс но, що не всі по тя ги доїжджа ють, і як що їздиш по тя га ми, то по ви нен про це не тільки зна ти сам, але й повідо ми ти тих, хто че кає. Яс но, що нев час но по мерлі ду же рідко серй оз но відповіда ють за невідбут тя зустрічей, які приз на чи ли пе ред тим, як по мер ти.
Є, од нак, речі, про які вдається под ба ти заз да легідь. Що би не спри чи ня ти ся до не по ро зумінь і прик рос тей. І аби ду ша ма ла на го ду відірва ти ся за приз на че ний їй пе рехідний час. Без ля ку і па фо су тре ба под ба ти про тес та мент. Пев ний сце нарій. Що би потім ко жен дос те мен но знав, що має ро би ти. Та ке собі дбан ня про тих, хто за ли шається. Не ма чо го бо яти ся. Те, що про мов ля ють за бо бо ни, - недійсне. По ра го во ри ти по-людськи. Ка жи, що би хотів. Це ж єди на мож ливість спо ну ка ти ко гось щось зро би ти.
Я не хо чу зай вої ува ги до тіла. Мо же бу ти роз тин, як що це потрібно. Мо же бу ти спа лен ня. Як що за ко пу ван ня, то ліпше без тру ни й одя гу. І в гар но му місці. Але без зо бов’язань відвіду ван ня. Май но - дітям і дру жині. Світли ни - тим, хто на них зафіксо ва ний. Різні за пис ки мож на спа ли ти. Псом хтось кон че му сить за опіку ва ти ся. Всілякі пред ме ти дур ну ва тих ко лекцій - ключі, олівці, сірни ки, ножі діти роз да дуть тим, хто мо же бу ти в цьому зацікав ле ний.
І най важ ливіше сто сов но це ре монії. Не пла ка ти. Не жаліти. Не бо яти ся. Я ж біолог. І знаю про мільйонні варіанти цілком пов ноцінних життів бджіл, порічок, лю дей і се бе. Тре ба ба га то гуч ної му зи ки. Ударні і тру би не хай тис нуть на низ жи во та і вис мок ту ють повітря з ле генів. Більше басів. Ци га ни, Армст ронґ, трембіти, сер би - щось та ке. Мо ре най де шев шо го, але су хо го ви на. Знаю, що в та ких ви пад ках за хо четься гос тям їсти. То му - си ру, ку леші, грибів, уз варів. Обов’язко во ква солі. Її він лю бив най більше.
Це я так хо чу. Але як що ко мусь тре ба бу де чо гось цілком зво рот но го, то хай бу де. Лиш не тре ба ніко му псу ва ти ранків.
1000 МІСЦЬ І СЛІВ
П’ять листів до «поступу»
1.
Кілька днів то му один з най по важніших ук раїнських жур налістів звер нув мою ува гу на те, що жит тя пев них по нять у на шо му те перішньому суспільстві підля гає, оче вид но, пев ним впли вам. За яки ми сто ять певні тен денції. За яки ми, зви чай но, сто ять певні лю ди… І так далі, і то му подібне…
Властиво, йшло ся про сво бо ду.
Я пос лу хав, про мо вив це чарівне сло во сам для се бе і за ува жив, що дійсно дав но не чув цього сло ва в серй оз но му вжи ванні. Асоціації відра зу спря мо ву ва ли в різні мобільні те ле фо ни, пепсі, спрай ти, ще якісь рек ла ми ще яки хось спо жив чих то варів. Але ж це не сво бо да. Це - нес во бо да, не во ля врешті-решт.
Приреченість на сво бо ду ви бо ру.
Справді, про сво бо ду май же не го во риться. А си нонімом волі стає безп ро буд на ко зач чи на.
Ніколи не ду мав, що сим во лом сво бо ди ста не для ме не Ру зя. Во на на зи ва ла ся Ро залія, але так зву ча ла ли ше в до ку мен тах (ра дянських до ку мен тах, де бу ли ще й по батькові, прізви ще, місце і рік на род жен ня, національність і (!!!) про пис ка). Те, що во на поп ри це все за ли ша ла ся Ру зею, хоч і на Ви, бу ло вже пер шим сту пе нем її вільності. Далі - більше. Воісти ну, хто ос танній, той бу де пер шим.
Бо за пра ви ла ми гри цього світу Ру зя бу ла упослідже на.
Сирота, яка із се ми років тяж ко ґару ва ла прис лу гою. Хатні ро бо ти й но шен ня чу жих дітей і інших тя гарів при пи ни ли її ріст. Во на на завж ди за ли ши ла ся ма ленькою. Хоч пра цез датність її у ба га то разів пе ре ви щу ва ла ККД най більших мо цурів.
Безпосередньо пе ред війною во на по се ли ла ся в нашій ка ме ниці. До по ма га ла ро би ти ро бо ти тим, хто в цій ка ме ниці меш кав. Ви яви ла ся настільки вірною і відда ною, що вже не пішла ніку ди з цього бу дин ку. Мо же, її приз на чен ням бу ло да ру ва ти йо го меш кан цям підста вові відчут тя дог ля ду, прив’яза ності, ви мог ли вості і не за леж ності.
Це во на безст раш но но си ла пе ре дачі в ізо ля то ри НКВД.
Вона пе рес та ла хо ди ти до церк ви після 1946 ро ку, нез ва жа ючи на те, що без церк ви не мог ла обійти ся. Во на так і не нав чи ла ся чи та ти. Зно ву ви яв пев ної сво бо ди, бо за своє дов ге жит тя не про чи та ла жод ної (!) ра дянської га зе ти чи бро шу ри.
У неї вдо ма (на піддашші, яке в 1937 році архітек то ри пла ну ва ли як пральню, але по воєнні ко му нальни ки виз на чи ли як од нокімнат ну квар ти ру) бу ло кілька мо ли тов ників і кілька пар оку лярів. Не вміючи чи та ти, во на ча сом одя га ла оку ля ри і пе рег ля да ла ще ті, пра вильні, мо ли тов ни ки.
Зимовими тем ни ми ве чо ра ми во на, як кішка, ви ла зи ла на пічку і сиділа там го ди на ми. Те, що во на ду ма ла, підоз рюю, бу ло сво бо дою поп рос ту не до сяж ною.
Вона лю би ла сфор му лю ва ти собі якусь хи мер ну фра зу і пов то рю ва ти її раз за ра зом кілька тижнів, не вит ра ча ючись на по рожні роз мо ви. Але ча сом мог ла у цю свою фра зу вклю чи ти щось та ке, про що не мож ли во бу ло дізна ти ся з яко гось іншо го дже ре ла. Скажімо, про вбивст во По пе люш ки.
Ще про сво бо ду. Про ве ли код ню сво бо ду. Про ос танніх, які бу дуть пер ши ми.
На Ве лик день до церк ви не хо ди ло ся, бо церк ва бу ла не та. На Ве лик день, відра зу після ро дин ної мо лит ви і снідан ку з ос вя че ною у підпіллі кра шан кою, поділе ною на ба га то час тин, обов’язко во йшло ся до шко ли, де чо мусь пе ре бу ва ло ся кілька го дин без жод них на те при чин. Не йти до шко ли мож на бу ло ли ше тоді, ко ли на пе ре додні зах ворів. У та ко му разі, щоп рав да, кот рась із учи тельок при хо ди ла до до му.
У школі прос то три ма ли. Го во ри ли ні про що (во ни навіть не зна ли, що мож на зап ро по ну ва ти всу пе реч). У по неділок од нок лас ни ки час ту ва ли на ве ликій пе рерві, тоді, ко ли пи ло ся мо ло ко, своїх учи тельок, своїх учо рашніх цер берів пас кою, свя че ни ми яй ця ми і ка нап ка ми із шин кою.
Але пе ред тим, як піти до шко ли на Ве лик день, ми пе ре жи ва ли одк ро вен ня від Рузі. Зви чай но, во на тоді не ду ма ла про нас, во на не ду ма ла навіть про те, що це мо же бу ти її людським приз на чен ням. Вільні не ду ма ють про невільників. Вільні зна ють, що во ни роз мов ля ють з Бо гом.
Замкнуте подвір’я ста ро го ба га то по вер хо во го бу дин ку. Теп лий со няч ний ве ли кодній ра нок. Відкриті вікна. З піддаш шя на по вен го лос радіо транс лює Служ бу Бо жу з Ва ти ка ну. Потім - про повідь патріарха Йо си фа Сліпо го.
Рузя слу хає радіо. Во на упослідже на в цьому суспільстві, то му мо же ро би ти те, що їй на ле житься ро би ти цього ран ку. Їй мож на ро би ти те, чо го не доз во ляється ніко му. А ми, зби ра ючись після тай но го швид ко го снідан ку до шкіл, на за во ди, зма ган ня з во лей бо лу, цілий ра нок при четні до то го, що є пов ною сво бо дою. Бо смертію смерть поп рав…
2.
Мушу по пе ре ди ти: те, що на пи са не далі, ду же нев да ле з точ ки зо ру літе ра ту ри, есеїсти ки і жур налісти ки. Бо схе ма тич не. То му що є ко рот кою пе ре повіддю схе ми дов го го ро ма ну. Фікція про фікцію - так би ска за ла Лідія Сте фа новська.
Колись я ду мав на пи са ти та кий ро ман, але, пи шу чи те пер ці ре чен ня, прирікаю йо го на довічну не на пи саність. Бо до сить то го, що встиг ну ска за ти…
Колись я ба га то ду мав про Дру гу світо ву війну. Ду мав то му, що май же не уяв ляв собі її. Всі мої, котрі мог ли щось роз ка за ти про світові війни, осо бис то бра ли участь у Першій. Але Дру га, яка насп равді три ва ла для нас де сять років, пе рей шла ся їхніми до ля ми якось інак ше - не бо ями, бит ва ми і кам паніями, а тим, що ро бить світові війни лю дя ни ми. Людськи ми. Тим, що якось кра ями врізається у долі при ват них осіб.
Тоді я ду мав, чи мож ли вою є мо дель се редньої людської долі в цій війні. Пізніше по чув прав ди ву фан тас ма го рич ну історію, яка, влас не, ма ла би бу ти ро ма ном. Історію, яка ста ла ме та фо рою, бо не мо же, не по вин но так ба га то всього зійти ся в од ну ніч.
Наприкінці со ро ко вих років в Ук раїнські Кар па ти приїха ла гру па сту дентів-бо таніків з яко гось польсько го універ си те ту для літньої прак ти ки. Се ред них бу ли різні лю ди. Одні де мобілізу ва ли ся з ко муністич но го війська, інші пе ре бу ли оку пацію в національно му підпіллі, ще інші по бу ва ли в конц та бо рах, дех то відсидівся на селі, хтось - у пив ниці, бу ли навіть ті, ко го пе ре се ли ли з уже ра дянської Га ли чи ни…
У цьому са мо му місці Кар пат діяли дві сотні УПА. Се ред них бу ли різні лю ди (…). Од на сот ня ма ла пе рей ти на Захід, а інша - за ли ши ти ся тут, прик ри ва ючи відхід пер шої.
У то му са мо му місці Кар пат рей ду ва ли ще і ви ни щу вальний, і спеціальний ба тальйо ни МҐБ. Се ред них бу ли різні лю ди… Меш канці тих місць та кож по во ди ли ся по-різно му. По ма га ли на шим пар ти за нам, не на виділи по ляків, бо яли ся совєтів і співпра цю ва ли з ни ми. Бе рег ли своїх най мен ших (!) дітей і мріяли наїсти ся.
І от ці всі лю ди з ди во виж ни ми по пе редніми життєпи са ми зійшли ся на не ве ли ко му фраґменті Ук раїнських Кар пат. У кож но го, крім усього іншо го, бу ли ще й певні інте ре си, підкріплені влас ни ми по мил ка ми. А най важ ливіше (це потрібне, щоб зро зуміти відчут тя кож но го) - всі пе ресліду ва ли і бу ли пе ресліду ва ни ми. Втіка ли і до га ня ли. Шу ка ли й уни ка ли. Оскільки те ри торія бу ла дійсно не ве ли ка, а за гонів так ба га то, а ще ці всі відчут тя, то мож на собі уяви ти, що з не бес усе на га ду ва ло хи мер ну шахівни цю. На то му етапі партії, ко ли фіґури підво дяться до яко гось стра тегічно го квад ра та і сто ять од на біля од ної, але ще не ви хо дя чи на по ля бою.
Сукупність про ти леж них інте ресів при ве ла до то го, що є в житті за ко номірним: усі си ли пов ва жа ли гру пу сту дентів (єди ну, кот ра бу ла не озб роєна і нічо го, крім спог ля дан ня фло ри, тут не хотіла) ос нов ним об’єктом на па ду і зни щен ня. З різних при чин, вслід за різни ми інте ре са ми і по мил ка ми.
Одна ніч, врешті, зве ла їх у од но му місці. Я не мо жу собі уяви ти, що мо же діяти ся у такій тис няві. Але знаю, що та ке втіка ти, хо ва ти ся, до га ня ти і вис те жу ва ти в нічних літніх го рах. Ко ли повітря ліку вальне від трав, ко ли не вид но навіть то го, на чо му стоїш, ко ли вид но ли ше зорі. Оскільки ба чиш ли ше їх, то не мо жеш по до ла ти пе ре ко нан ня, що це са ме во ни аж так пах нуть.
Мені ка за ли, що це був, здається, най щас ливіший мо мент Дру гої світо вої війни. Яки мись не ви ди ми ми пе ре гу ку ван ня ми во яки різних сторін уз го ди ли, що ті, на ко го те пер усі по лю ють, - діти, гості. Бо гу ду ха винні. Що ця зем ля вже ска зиться, як що прий ме ще й їх.
Невідомо, як во ни стри му ва ли ся до світан ня.
Але ка жуть, що та кої па ра ди ще світ не ба чив.
Коли ста ло яс но, ко ли всі по ба чи ли, як близько один від од но го пе ре бу ли цю ніч… Убивці, котрі за хи ща ли ся від убивць, ске ру ва ли ду ла в не бо. Ко ман ди ри невідрив но ди ви ли ся в очі во ро жим ко ман ди рам і на своїх най нер вовіших во яків.
Студенти відтис ну ли ся від землі, взя ли свої наплічни ки і про мар ши ру ва ли між арміями, все ще бо ячись ви пад ко во го пострілу, їм тре ба бу ло до до му. Армії ще не на дов го за ли ши ли ся в го рах. Армії, от руєні надією.
Мене за пев ня ли, що в то му місці по то му ніхто не знай шов жод ної гільзи. Не бу ло навіть з чо го сви щи ка зро би ти.
А всю ди ж гільзи мож на бу ло зби ра ти мішка ми.
3.
Саме ця по ра ро ку - два три тижні у травні, пов на вес на стає все ко рот шою - най більше на дається для пле кан ня та ких ре чей, як патріотизм, віра у Твор ця, зах ват. Врешті - примітив ної ра дості існу ван ня.
Україна, зем ля, світ, жит тя прек расні.
Я їхав че рез мальовни чу Ук раїну поїздом до Оде си. До сить бу ло ди ви ти ся че рез вікно, щоб у од но манітності без пе рерв ної гар ності ба чи ти все, що вар то по ба чи ти. Най кра щий відтінок зе лені, рос ли ни в бу янні, тра ви, квіти, буз ки і бузьки.
У цю по ру зе леність життєво го ви бу ху пок ри ває будь-які сліди повільно го роз па ду і май бутньої смерті. У місцях і за ка пел ках, де ще місяць то му па ну ва ли сміття, зру би, про мис лові руїни й убогість за нед ба них гос по дарств, домінує зе ле не. Ко рот кий час, ко ли вид но стеб ла, а не те, що під, за, між ни ми. Щас ли вий час, ко ли бе зумст во над жи вих рос лин сти рає сліди на шо го нищівно го раціоналізму.
Перебуваючи в цій красі, я ро бив най простіші, най зро зуміліші речі - ку пав ся у місько му морі, пив ви но з однієї фляш ки ра зом з нез най оми ми людьми, їв з не ми тих рук хліб і сир, їв не миті овочі, бе ру чи їх ми ти ми у відкри тих во дой мах ру ка ми (бра ку ва ло ще ско рис та ти ся ко рот ко час ною, але щи рою ви пад ко вою лю бов’ю у пісках, улам ках че ре па шок і се ред зе ле них по линів…)
Аж по вер та ючись до до му, я звер нув ува гу на те, що весь по тяг завіша ний по пе ред жен ня ми про не без пе ку за ра жен ня віру сом ати по вої пнев монії, де тальни ми інструкціями, як те пер тре ба жи ти, зва жа ючи на цю заг ро зу.
Я при га дав собі ще од ну кра су. Теж цієї по ри. Тоді я впер ше і вос таннє летів літа ком. Літак був не най кра щий, тож летів до сить низько, що бу ло най кра ще. Бо бу ло вид но все, що на землі. А оскільки летів літак (літак летів), я летів у літа ку від Кав ка зу аж до Кар пат (від До ну до Ся ну), летів над мо ря ми, за то ка ми, ли ма на ми і гир ла ми, міста ми і ла на ми, за рос тя ми буз ку, то бу ло на що по ди ви ти ся. Це бу ло 2 трав ня 1986 ро ку. При летівши до до му, я дізнав ся, що жи ти тре ба якось інак ше, як то заз ви чай ро биться. Що тре ба вва жа ти на щось не ви ди ме, яке не доз во ляє ро би ти най звикліших, най простіших, най радісніших ре чей.
Примітка. Все ска за не пе ред цим бу ло лірич ним всту пом. Всту пом у віру со логію.
Не хо чу ви да ва ти ся ша лен цем, але мені ви дається, що я му шу публічно ска за ти про те, що мені ви дається.
Мені ви дається, що на решті ми всі ра зом увійшли в цілком но ву еру. Той роз лам у ча сах, про який наївно го во ри ли ще вчи телі Давнього Єгип ту, за пев ня ючи в який сь папірус ний спосіб, що ча си зміни ли ся настільки ра ди кально, що про тяглість мо ви ти навіть не слід.
Часи зміни ли ся са ме те пер. Рап том. Пе рехід від ролі мис лив ця, яким бу ли лю ди ти ся чоліття ми і най ближ чи ми сто та де ся тиліття ми, до ролі жерт ви, від пе ресліду ва ча - до пе ресліду ва но го. І вся спра ва у віру сах. Про по ную вив ча ти віру со логію. Во на стає універ сальною па ра диг мою. Спо со бом мис лен ня і оцінки світу, який мо же ос мис ли ти й оціни ти те, як змінив ся світ у своєму най більшо му, най ра ди кальнішо му над ломі, яких ще звіку не бу ло. Філо софією співісну ван ня з ти ми істо та ми, які спря мо ву ва ти муть най ближ чим ча сом ко жен наш крок.
Намагаючись па ну ва ти у Всесвіті, лю ди проґави ли той мо мент, ко ли за па ну ва ли ни ми. Ба більше: ми всі зро би ли все, що мог ли, все, що за бо ро не но, для то го, щоб пе рес та ти на ле жа ти собі і То му, хто все так доб ре при ду мав.
Тепер ми му си мо вив ча ти віру со логію, як уже му си ли вив ча ти ба га то чо го іншо го. Бо са ме за за ко на ми віру со логії ми зму шені чис ли ти ся що раз більше. Вже те пер по бут, по ведінка, знан ня й інфор мація ке ру ються не на ши ми пра ви ла ми, а звич ка ми тих, котрі по се ли ли ся в нас. Хотіло ся го мо цент риз му - став ся віру со цент ризм. Ма лий кос мос лю ди ни пе рет во рив ся на ве ли кий кос мос вірусів.
Можливо, це на решті ви ро бить у нас хоч якесь по чут тя обов’язку. Якусь обов’язковість. Мож ли во, це все зго дом по ка же нам на оч но на шу влас ну історію. Ми по ба чи мо, що та ке бу ти пла не тою, на якій па ну ють якісь собі істо ти. Яким ідеться ли ше про се бе, про свої розм но жен ня, жив лен ня, відпо чи нок, роз ва ги, при дум ки, мандрівки, ос воєння, літо чис лен ня, вдос ко на лен ня і ве ликі ге ог рафічні відкрит тя, йдеться про проґрес і звільнен ня.
Оскільки віру си - ве ликі нігілісти і раціоналісти, ми, прав до подібно, відчуємо зміну ко ор ди нат до сить швид ко. Хто ж не встиг не пе ре ос мис ли ти жит тя по-вірус но му, той відійде пер шим. Ті, що ос мис лять, не змо жуть більше жи ти так, як їх бу ло нав че но.
Щодо ме не, то я знаю, що не змо жу не зва жа ти на кра су цієї по ри, зва жа ючи на будь-чиє па ну ван ня.
Але я не мо жу собі доз во ли ти не ска за ти про те, що ста ло ся мені оче вид ним.
4.
З раннього ди тинст ва я знав, що не ма кра що го спо со бу відра зу і на дов го поліпши ти влас не жит тя, як ма лов мо ти во ва ний з пер шо го пог ля ду, але насп равді доб ре ви ро зумілий виїзд з рідно го міста в якесь інше місце. Так, щоб пот ра ти ти на поїздку ли ше один день. Так, щоб не бу ти в рідно му місті не більше од но го дня. Ди тячі виїзди з та том за місто, шкільні осінні поїздки в ліс, про пус кан ня шко ли че рез приїзди в го ри, таємні відвіди ни Льво ва…
Пізніше я довідав ся про інші речі. Про те, як у двад ця тих ро ках аме ри канці, що меш ка ли в Па рижі, пе ре ти на ли Піре неї і цілий день пи ли ви но й ди ви ли ся на ко ри ду в Іспанії, як у трид ця тих іспанці заїжджа ли в най ближ че від кор до ну се ло інфляційної Франції, щоб за од ну дві гривні (один два ре али) наїсти ся і на пи ти ся у доб ро му трак тирі. Я ба чив, як німецькі стар шок лас ни ки приїжджа ли на вихідні до пост соціалістич ної Пра ги і, нез ва жа ючи на од не з най гарніших міст у Європі, по чу ва ли ся до рос ли ми, от ри му ючи за зе ко ном лені на снідан ках мар ки всі скар би світу…
Знайшовся вільний день. Тре ба бу ло знай ти потрібне місце. Во но ма ло бу ти по руч. І во но му си ло бу ти іншим. Як що звес ти обидві ви мо ги в од ну, то тре ба орієнту ва ти ся на най більшу на со ло ду пізнан ня - по шук ана логій та взаємних порівнянь упізна ва них іншос тей. Для відна ход жен ня іншості слід пе рет ну ти що най мен ше два кор до ни - при род ний і людський, про дер жавні тут не йдеться. Тоб то, зміни в ланд шафті і мов ленні. З Іва но-Франківська те пер на день вир ва ти ся у та кий омріяний простір мож на ли ше в один спосіб - пе рет ну ти Кар па ти, цілком виїха ти з Га ли чи ни, пот ра пи ти в міфічну цент ральну Євро пу, сісти вве чері до по тя га і ще пе ред світан ком (ко ли їдеш узим ку) вий ти з ва го на в Уж го роді. Не по ба чив ши че рез ніч ево люції рельєфу - Бес кидів, Бор жа ви, Ґорґанів, По ло ни ни Крас ної, Сви дов ця, не за ува жив ши Бой ківщи ни, Лемківщи ни і Транс кар патії, про ки ну ти ся в місті, від яко го все знач но ближ че - Кар па ти, Ти са, Ду най, Сло вач чи на, Пра га, Відень, Бу да пешт. Усе, крім Іва но-Франківська і Києва.
Поїзд приїжджає пів на шос ту. Навіть для За кар пат тя, де все ден не жит тя по чи нається швид ше, це ще над то ран ня го ди на. Са ме час ог ля ну ти ті місця, які най кра ще виг ля да ють без те перішніх лю дей. Для то го, щоб зай ти у ста ре місто, тре ба пе рей ти че рез Уж. Річка по се ред міста - од на з най кра щих євро пей ських ви га док. Че рез прим хи течії гірської ріки місто століття ми пе рес ка ку ва ло з бе ре га на бе рег. То му в Уж го роді центрів кілька. Зреш тою, всіх їх вид но зі ста ро давнього зам ку на горі. Ста резні ву лич ки град чан, угорське се редмістя, чеський па рад ний рай он. Вид но ра дянські мікро рай они, ру ка ви Ужа, ве ли чезні те ри торії ста рих од но по вер хо вих вілл, кар патське пе редгір’я, гор би з ви ног рад ни ка ми та най новіші са ди би на місці ко лишніх ви ног рад ників. Вид но самі ви ног рад ни ки, са ди, подвір’я, го ро ди й ок ремі де ре ва. Відмінність у флорі тут пе ре вер шує навіть відмінності в архітек турі. В кож но му де реві відчу вається за хис на роль кар патсько го хреб та, який відго ро див Транс кар патію від північно-східних хо лодів. На кож но му кроці - те, що в нас є не ба че ним ек зо том: маґнолія, тис, бук сус, пла тан, пер сик, са ку ра, плющ, справжній каш тан, аб ри кос. У бо танічно му са ду між зам ком і річкою пе релік се редньоморських, андських і пер сидських рос лин ще більший - і не ма сумніву, що во ни ко лись вир вуться у це місто.
Ранковий Уж го род пе ред ба чає ка ву. Ка ву, якої не мож ли во ви пи ти в жод но му іншо му місті Ук раїни. Оспіва на львівська ви дається фальши вим на поєм порівня но з тим, що тут про да ють по со рок копійок бабці з ки тай ських тер мосів на кожній ву лиці. Ран ко вий Уж го род пе ред ба чає де сят ки сортів хліба і бу лок і ще різно го іншо го пе чи ва, яке не мож ли во наз ва ти, ко рис ту ючись рідною мо вою.
Ранковий Уж го род знає місце, де чу жи нець змо же по чу ти ме ло ди ку тих гір, які місто поз би ра ло в собі. Місце, де співочі діалек ти ви да ються радісним ди тя чим го во рен ням, а най примітивніші що денні діало ги угорською сприй ма ються як таємничі бесіди про щось стра шен но важ ли ве, де ци га ни ци ту ють алхімічні трак та ти чи фраґмен ти опе рет. У цьому місці зби ра ються ук раїнці, угорці, сло ва ки, ру си ни, гу цу ли, росіяни, німці, бой ки, євреї і лем ки. А ще приїжджі з Львівщи ни, Ру мунії і При кар пат тя. При хо дять сю ди з чи мось або по щось. Хо ча насп равді для то го, що би мо ви пе реміша ли ся так са мо, як і пло ди, при ве зені з різних місце вос тей. На про дук то во му рин ку в Уж го роді пах не півднем, ку ди прий шли купці з півночі, схо дом, на яко му зна ють захід, за хо дом, що жи виться схо дом, і північчю, яка об ме жує і вти хо ми рює південь. Крім безлічі іншо го - не на че уза гальнен ня транс кар патської кухні, - ба га то брин зи, ба га то пап ри ки, ба га то коріння, горіхів та грибів. Ба га то ви на.
Настає час спро бу ва ти те, що мо же бу ти при чи ною справжнього, не ама торсько го ту риз му. Най мо лод ше ви но дозріло зовсім не дав но. З то го ви ног ра ду, який ще кілька місяців то му пе рет во рю вав кож ну ву лич ку на дух мя ну пе че ру. Те пер чу дес не ви но, яке ще навіть не цілком поз бу ло ся газів, про дається тут і там по п’ятде сят копійок за шклян ку. На по чат ку се зо ну особ ли во гост ро відчу вається різни ця у сма кові, зу мов ле на най мен ши ми відміннос тя ми в освітленні, удоб ренні, сор тах, дог ляді, про тя гах, обрізу ванні, вичіку ванні, воді, відчутті, світло вих днях і розі вітрів. Послідовність усіх видів ви на, про деґусто ва них на уж го родсько му ба зарі, мо же ство ри ти ілюзію ви ко на ної прог ра ми ог ля ду не до сяж них за один день виз нач них місць міста, яке одні ав то ри по до рожніх но та ток на зи ва ли най кра щим, а інші - най гіршим містом у Цент ральній Європі. Тим більше, що зи мо вий день ко рот кий, а для то го, щоб доїха ти до Франківська вночі, не обхідно встиг ну ти на поїзд о сімнад цятій.
Залишаються спос те ре жен ня, які не ма ють жод но го сто сун ку до на пе ред про чи та ної історії Уж го ро да. І за ли ша ються знан ня про ди во виж ну історію, не підтверд жені жод ни ми спос те ре жен ня ми.
Залишається місто, відме жо ва не го ра ми, яко му ти не мо жеш бу ти потрібним. За ли шається пам’ять про намір, потрібний тобі. Бо важ ко без усвідом лен ня до сяж ної мож ли вості, хай навіть нею ніко ли не ско рис таєшся.
5.
Кожна лю ди на має пра во.
Кожна лю ди на має обов’язок.
Кожна лю ди на має пра во ма ти обов’язок.
Кожна лю ди на має обов’язок ма ти пра во.
Кожна лю ди на має бу ти вільною врешті.
Щоби бу ти вільною, лю ди на має бу ти со бою.
Щоби бу ти со бою, лю ди на має бу ти щас ли вою.
Найбільшим обов’язком лю ди ни є щас тя.
Щасливі ма ють пра во, щас ливі ви ко ну ють обов’язок, щас ливі вільні, щас ливі вільні від прав, за конів, обов’язків і щас тя.
Щасливі є со бою.
Для то го, що би бу ти со бою, тре ба пе рес та ти со бою бу ти.
Простий по во рот го ло ви, яка по вер тає кут зо ру і простір слу ху, мно жинність до тор ку й од ноз начність ню ху.
Бо най важ ливіші речі у світі ду же прості.
Складність ли ше у де та лях, яких так ба га то, що най важ ливіши ми їх вва жа ти годі.
Той по во рот го ло ви, той пе рехід від склад ності до прос то ти, той пе ре пад від сво бо ди до обов’язку, від обов’язку до волі, від чо гось там до щас тя по ля гає в ма ленько му зу силлі дум ки, яке сти рає межі між лю ди ною і світом.
Європейська цивілізація прив чи ла нас до то го, що є Я, що є суб’єкт.
Мені, суб’єктові, про тис тоїть світ, який є об’єктом моїх суб’єктив них усього там.
Щастя обов’язко вої вільності ви ма гає відво ро ту го ло ви влас не з та ко го ази му ту.
Варто ба чи ти так:
Я му шу бу ти, я мо жу бу ти, я мо жу бу ти ли ше тоді, ко ли ме не не ма.
Нема і то го, що на зи вається світом.
Є навіть не Ми.
Є щось єди не, що не пе ред ба чає вжи ван ня зай мен ників навіть у мно жині.
Поворот го ло ви, влас не той, мав би по ля га ти в ут верд женні цілості.
У сти ранні меж.
В усу ненні клітин ної обо лон ки, прин ци пу диск рет ності, тієї сис те ми ко ор ди нат, де час розділяє нас із прос то ром.
Всього-на-всього не ма ме не.
Я є світом.
Всього-на-всього не ма яко гось іншо го світу, світ - це я.
Від усього, що відбу вається в мені, за ле жить до ля світу.
Від усього, що відбу вається у світі, за ле жить те, як я відчу ваю се бе.
Бо ми - од не і те ж.
Досить лиш по вер ну ти го ло ву.
Світ пе рес тає бу ти во ро жим, ніщо не заг ро жує ніко му.
Щезають усякі не без пе ки.
Мусить не про яв ля ти ся не по ро зуміння.
Кожен є всім, у кож но му жи ве все.
Жодна стихія не заг ро жує.
Кожна стихія - це ви яв ме не, бо у мені - всі стихії.
Немає жод но го стра ху, бо не ма чо го бо яти ся.
Відсутні втра ти і відсут ня смерть.
Час не має зна чен ня.
Мета ви ко на на ще пе ред тим, як бу ла сфор мульова на.
Можна всіма опіку ва ти ся, бо ти мо жеш усе зро би ти для се бе.
Треба ки мось опіку ва ти ся, що би мог ти все зро би ти для се бе.
Це світ ро бить щось для са мо го се бе.
Світ усе ро бить для те бе, навіть як що ти не зро бив нічо го для се бе.
Світ не має закінчен ня.
Тому твоє закінчен ня є нескінчен ним.
Треба ли ше бу ти вільним настільки, щоб ви ко ну ва ти во лю.
Треба ли ше ви ко на ти во лю аж так, що би ста ти вільним.
Замість тре ба мож на ду ма ти хоч би.
Що оз на чає - дай, Бо же.
В чо му вже ска за но те, що - не дай, Гос по ди.
Дай, Бо же, бу ти щас ли вим, дай, Бо же, бу ти вільним, дай, Бо же, бу ти світом.
Не дай, Гос по ди, бу ти со бою…
Кафедра україністики краківського вокзалу
Через кілька днів ми маємо зустріч на ка федрі ук раїністи ки Яґелонсько го універ си те ту. Не зна ти, чо го від неї че ка ють краківські ук раїністи. Прав до подібно, що чо гось та ко го, що во ни і без нас ма ють, або ще чо гось, що їм цілком не потрібне. Найімовірніше, це на га дує си ту ацію, ко ли хтось зда ле ка приїжджає у влас них спра вах до чу жо го міста, в яко му меш кає ще дальша ро ди на, з якою втра ти ли ся ре альні кон так ти та пе ре довсім відчут тя спільності. Але і той хтось, і та ро ди на по чу ва ються зо бов’яза ни ми зустріти ся - тре ба відвіда ти, тре ба прий ня ти, тре ба привіта ти, тре ба по ка за ти, тре ба роз ка за ти, тре ба зга да ти, мо же, потрібна якась до по мо га.
Звичайно, що зустріч відбу деться успішно. Всі бу дуть за до во лені, що во на відбу ла ся і що вже відбу ла ся. Зви чай но, що хтось бу де зво ру ше ний, хтось за хоп ле ний, хтось роз ча ро ва ний, але ніко му во на не зав дасть ніякої шко ди, а навіть якось ко лись бу де потрібною як урок, досвід чи спо гад. Нам при най мні хо четься ту ди піти за ра ди мо ло до го шот ланд ця, який вирішив вив ча ти ук раїнську мо ву в Кра кові. Та кий підхід до жит тя - без жод них раціональних при чин зміни ти собі весь світ, вив чив ши цілком ди вацьку мо ву невідо мо го на ро ду - вик ли кає по ва гу (хо ча і мо же бу ти свідчен ням то го, що щось не так). Але те пер не про це йдеться.
З’ясувалося, що бу ло б не по га но при нес ти на зустріч тро хи но вих ук раїнських кни жок. Од но го ве чо ра нам да ли зна ти, що па ку нок із книж ка ми пе ре да но водіям ав то бу са Іва но-Франківськ - Краків і ра ненько тре ба йо го зустріти. Ми ще раз пе ре ко на ли ся у довідці, що завт рашній ав то бус має при бу ти о сьомій го дині. Щоп рав да, за ува жи ла ка сир ка, він мо же приїха ти швид ше або пізніше.
Про всяк ви па док я був на вок залі о шостій. Пе ревірив усі плат фор ми і по чав че ка ти. Вирішив не сіда ти, а постійно нек вап ли во хо ди ти, ні на мить не втра ча ючи з по ля зо ру єди ний в’їзд для всіх ав то бусів. Так ми ну ло шість го дин. Три вож ною бу ла тільки пер ша, най дов шою - дру га, тре тя бу ла го ди ною просвітління. Аж після чет вер тої з’яви ли ся ле генька вто ма і не уважність до зовнішнього світу (що підтвер ди ло мудрість військо во го за ко ну про зміну вар ти що чо ти ри го ди ни). П’ята го ди на якось поп рос ту ви па ла. А шос та замість сподіва но го відчаю по да ру ва ла ди во виж не відчут тя, що все у світі ро биться пра вильно, хоч і день на день не схо жий.
За цей час приїха ло і від’їха ло двісті ав то бусів. Своїх ко ха них зустріли де сят ки за ко ха них. Упи ли ся і вит ве резіли гур ми пи ячків. Зміни ли ся пат рулі охо ро ни, поліції, до рожньої поліції. По мер один без дом ний. Зат ри ма ли кількох підозрілих. Зібрав ся цілий загін ма леньких плас тунів із батька ми, і ті відпро ва ди ли їх до гірсько го та бо ру. Посніда ли і по обіда ли ка си ри та дис пет че ри. Кілька де сят японців, німців і аме ри канців ку пи ло ма пи Кра ко ва (се ме ро з них, див ля чись на план, пи та ло ся в ме не, як вий ти з вок за лу).
П’ять різних псів по два ра зи по ко ха ли од ну су ку. Зневіре на єговістка втю ха ла три «Вар тові вежі», а хво ра на рак баб ця, яка з пер ших слів розпізна ла у мені львів’яка, бо са ме там на ро ди ла ся пе ред війною, наз би ра ла дріб’язку на пач ку сиґарет.
Я зас маг, тро хи по до рослішав і змужнів, зго лоднів і пе рес тав хотіти їсти, ску рив неп рав до подібно ма ло сиґарет, по мо лив ся за тих, про ко го час то за бу вав мо ли ти ся, звик до се бе, по лю бив цей вок зал з усіма йо го людьми. Ав то бу са все не бу ло, і жодні служ би нічо го про нього не зна ли. Я так хотів че ка ти далі. Ду же люб лю, ко ли щось діється і відбу вається, ко ли щось відчу ваю, люб лю щось зна ти. І дав но вже не мав сильнішо го пе ре жи ван ня, ніж це че кан ня. Але тре ба бу ло йти, бо на ме не та кож че ка ли.
За го ди ну пе ред ви ру шен ням ми прий шли на вок зал ра зом. Приємно по вер та ти ся у близьке. Ще приємніше да ру ва ти щось до ро ге. Приємно спос теріга ти пов то рен ня шес ти го дин у відповідних шістьох де сят ках хви лин. Ав то бу са ніде не бу ло, і йо го ніхто сьогодні не ба чив. Ні в ко го, од нак, не ви ни ка ло сумніву, що сьогодні о вісімнад цятій він ви ру шає від п’ятнад ця тої плат фор ми.
Щоби не до во ди ти все це до аб сур ду, ми по обіця ли собі піти геть рівно о шостій. За п’ять хви лин до від’їзду ав то бус приїхав. Де він був цілий день, зовсім не ціка ви ло кількох па са жирів, які з’яви ли ся так са мо нес подіва но. Я привітав ся з на шим водієм і од ра зу ж от ри мав свої книж ки, не тре ба бу ло нічо го го во ри ти, не тре ба бу ло навіть дя ку ва ти. Все ж я по ба жав щас ли вої до ро ги, що водій знав і без ме не. Зустріч на справжній ка федрі ук раїністи ки ми вже відбу ли. Та, де нам тре ба бу ти че рез кілька днів, на пев но, якась фіктив на.
Уміння жити
Змалку я зро зумів, що моє жит тя бу де нев да лим. Усвідо мив, що всі ілюзії про всі мож ли вості, які з’явля ються впро довж жит тя, - ли ше ілюзії, бо від са мо го по чат ку ро зуміння зро зумів, що єди не, чо го би по-справжньому хотів від жит тя й у житті - вміти доб ре ма лю ва ти. Та оскільки ви яви ло ся, що в моєму ви пад ку це не мож ли во, все інше ста ло вже не та ким важ ли вим, бо жит тя все од но бу де нев да лим, як що най го ловнішо го здійсни ти не вдасться.
Люди, які вміють доб ре ма лю ва ти, мо жуть уміти доб ре ро би ти ба га то інших ре чей, які, на пер ший пог ляд, зовсім не пов’язані з ма лю ван ням. Прос то тре ба зна ти, що та ким ба га то чо го вдається. Уміючи ма лю ва ти, мож на не над то за мис лю ва ти ся над тим, як вда ло про жи ти жит тя. Все стається са ме со бою, бо най важ ливіше вже ста ло ся.
Натомість та ким, як я, тре ба постійно на ма га ти ся до сяг ну ти яко гось про фесіоналізму. Це то му, що насп равді ста ти про фесіона ла ми такі ніяк не мо жуть. У жодній га лузі. Та на ма га ти ся щось по-справжньому вміти та зна ти мож на по різно му. Мож на зму си ти се бе ро би ти постійно щось од не, пе ре ко ну ючись, що знаєш свою ро бо ту що раз кра ще. А мож на бра ти ся що ра зу за щось інше, ко ли за ува жуєш, що запізнав у своїм по пе реднім за нятті щось та ке, чо го по дальше три ван ня вже не пе реінак шить, хоч і наз ва ти це справжнім про фесіоналізмом якось не ви па дає.
Врешті ви яв ляється, що все, що ти знаєш і вмієш, є чи мось ду же дрібним, роз по ро ше ним, фраґмен тар ним, що твої знан ня та вміння нецікаві, ма ло на да ються до ви ко рис тан ня. Во ни мо жуть ста ти в при годі хіба що кілька разів у житті (нап рик лад, якось я нав чив ся вит ру шу ва ти з ди хальних шляхів сто ронні пред ме ти. І вже нас туп но го дня зумів уря ту ва ти ма ло го си на від за ду шен ня не дос тиг ли ми ви ног ра дин ка ми, а вве чері баб цю від кістки в тра хеї. Два жит тя за один день. Цілком не зле на ціле жит тя. Таж це був один ли ше день із моїх двад ця ти років тру до вої діяльності), або та ко го ґатун ку про фесіоналізм нічо го не вар тує - що з то го, що я вмію пус ка ти дов гою вузькою ля дою пов ну склян ку за мов ле но го на пою точнісінько до то го, хто йо го за мо вив і си дить десь нап рикінці цієї ля ди.
Я щи ро на ма гав ся запізна ти та нав чи ти ся більше, що би якось уміло ста ти в при годі частіше. Од нак. Лю ди, котрі мріють змал ку про ма лю ван ня, яке їм не до сяж не, му сять ми ри ти ся із цілко ви то нев дат ним жит тям.
Тепер я роз мов ляю німецькою, яку вив чав у спеціальній школі, вде ся те ро гірше, ніж двад цять років то му. Про рос ли ни, які так ста ран но й лег ко вив чав в універ си теті, за був. Із за гальної біології за ли ши ли ся ли ше ос но ви знань про прин ци пи жит тя, тож ніяких прак тич них по рад про бджіл, кімнатні рос ли ни, ліку вальні чаї, са до вих шкідників, по ведінку річко вої ри би від ме не от ри ма ти годі. З гірських марш рутів, яки ми я ко лись во див різних лю дей, те пер із зав’яза ни ми очи ма прой шов би ли ше од ним. На довгі дис танції не бігав уже де сять років і не знаю, скільки би вит ри мав.
Я вмію виз на ча ти фор му лу лісу (яли ця - чо ти ри, сме ре ка - п’ять, вільха - один), але всі наші ліси вже опи са но. Мо жу пе ре да ва ти аз бу кою Мор зе двад цять груп (кож на гру па - п’ять букв) за хви ли ну, але цей вид зв’язку зас тарів, здається, навіть у в’язнич них му рах. Знаю, як доб ре спо ви ва ти дітей (хоч пе люш ки витісни ли підгуз ки) і роз би ра ти ав то мат Ка лаш ни ко ва. На ма шинці швид ко дру кую дво ма пальця ми, а на фор тепіано без до ган но граю ли ше кілька гам, які не на да ються до слу хан ня. Польською не вмію ли ше пи са ти, зовсім. Ке ру ва ти ав то на ва жу ся тільки тоді, ко ли не ма зустрічних ав то мобілів. Про чи тані ро ма ни пе реп лу та ли ся один з од ним і з пе ре жи тим. Для ка ма-сут ри бра кує на го ди…
Не вий шло з ме не ні ре пор те ра, ні письмен ни ка. Що до пер шо го, то я хотів пи са ти про те, що не мож на, а сто сов но дру го го - не хо чу пи са ти про те, що мож на. Хо ча в про фесії двірни ка я до сяг то го, що знаю, як лис тя різних видів де рев зміта ти з мок рої хо лод ної бруківки в лис то паді.
А в та ких, як оцей, текс тах, здається, най важ ливіше закінчи ти вда лим ре чен ням. Отож. На ше жит тя за ле жить пе ре довсім від то го, як про нього роз повіда ти… (Хо ча ду же хотіло ся б уміти доб ре ма лю ва ти).
Фелікс
Мені бу ло кілька років, ко ли по мер ла баб ця. То му я пам’ятаю не ба га то ре чей, які во на ска за ла. Од нак усі во ни, як ви яви ло ся, ма ли од ну здатність. З ча сом, з віком, з досвідом кож на з її сен тенцій на бу ва ла що раз ва гомішо го зна чен ня. Якось ми розг ля да ли один з ре тельних підруч ників ана томії. Тоді баб ця ска за ла, що та кої лю ди ни, як у ана томічно му ат ласі, насп равді не ма. Це та ка ж абст ракція, як і по нят тя нор ми.
Все моє по дальше жит тя по ши рю ва ло і пог либ лю ва ло ро зуміння баб ци но го за ува жен ня. Во но вий шло да ле ко за межі підруч ни ка нор мальної ана томії чи па то логічної фізіології. Во но ілюст ру ва ло ся історією зви чаїв і стилісти кою різних ав торів, не за бутніми об лич чя ми і за бу ти ми сло ва ми. Я пе ре ко нав ся, що най більше не пов тор ності мож на віднай ти і відчу ти в то му, що здається подібним і незмінним: у по рах ро ку, в стадіях дня, у кольорі тра ви, в про зо рості во ди, у камінцях на річко во му бе резі, в най улюб леніших ана томічних де та лях… Що вже ка за ти про різні див но ти різних лю дей, ко ли кож ну осо бу мож на вва жа ти ймовірною точ кою, че рез яку про ве де на вісь нор ми. Інша спра ва, що всім цим точ кам потрібно співісну ва ти у спільно му ха осі влас них осей.
Співіснувати з Феліксом бу ло ду же лег ко. Він по ка зу вав мені своє місто. Во див ву лич ка ми, са да ми, бе ре га ми річок і ка налів. Він умів ро зуміти, що я лед ве міг по яс ни ти йо го мо вою, і го во рив своєю мо вою так, що би все зро зумів я. Ми ку па ли ся у ве ле тенсько му хо лод но му озері, сніда ли ста ри ми си ра ми, ве че ря ли мо ло ди ми ви на ми. Він ку рив мої сиґаре ти, я їздив на йо го ро вері і но чу вав у йо го май стерні з поліро ва ною бе тон ною підло гою. Нор мально. Прав до подібно, я би вже міг йо го поп ри це все за бу ти, як би не од на див но та.
Кожного дня Фелікс зни кав ку дись на дві го ди ни, а весь простір йо го май стерні був за пов не ний ти ся ча ми ри сунків і фо тог рафій, на яких бу ло зоб ра же не од не і те са ме де ре во. Мені потрібно бу ло не спа ти кілька го дин, вдив ля ючись у графіку, щоб усвідо ми ти, що тут не має двох од на ко вих ри сунків, двох іден тич них світлин. Зго дом ви яви ло ся, що впро довж п’ятнад ця ти років - день у день - Фелікс ри сує і фо тог ра фує своє улюб ле не і вже рідне де ре во на бе резі озе ра. Чи це нор мально? - ду мав я, од но час но ду ма ючи про сво бо ду при ре че ності, при ре ченість на сво бо ду, без ко неч ну не по рушність мінли вості, про не пов торність незмінно го і схе ми неісну ючих тіл у ат ласі нор мальної ана томії.
Розуміти, а не чекати розуміння
Четвертого жовт ня двері всіх ка то лицьких со борів, храмів, кос телів, цер ко вець і кап лиць бу ли відкри ти ми для див них відвіду вачів. Сю ди мог ли за хо ди ти без домні пси і напівдикі ко ти, от руй ні змії і го лодні хро ба ки, звідси не ви га ня ли збен те же них го лубів, пох му рих во рон, сон них бджіл і розт ри во же них бліх. Бак терії і віру си всіх ґатунків ніко му не чи ни ли жод ної заг ро зи. Кро ти підніма ли ся з підзем них нір аж до кам’яних плит підло ги, а ли ли ки, що осе ля ються під да хом, вва жа ли за не потрібне спа ти вдень. Гриб ки і ли шай ни ки в най во логіших не освітле них за ка пел ках світи ли ся не ви ди мим сяй вом. Молі й ко марі на би ра ли ся муж ності пе ред смер то нос ни ми хо ло да ми. У де які цер ковці заб ре да ли ос танні хи жа ки євро пей ських лісів, а до інших чу дес ним чи ном при хо ди ли де леґації най різно манітніших звірів, невільників мандрівних цирків, які по вер та ли ся після ме си до своїх кліток.
Усе жи ве відзна ча ло в та кий спосіб день свя то го Фран цис ка. І лю ди - мож ли во, єди ний раз уп ро довж ро ку - щи ро відчу ва ли при хо ва не щас тя то го, що во ни не самі на цьому світі.
Найбільші ди ва пот ре бу ють най простіших ілюст рацій. Інак ше їх зро зуміє навіть не ко жен з тих, хто ди во пе ре жив. Свою ве ли ку прав ду свя тий Фран циск ви гад ли во ілюст рує цим щорічним до пус ком усього жи во го до прес то лу сво го Твор ця.
Було би ве ли кою спе ку ляцією стверд жу ва ти, що те перішнім нам Фран циск потрібний як ніко ли. Що ли ше йо го то тальна лю бов і єван гельська істи на, йо го нест рим на життєва радість і са мо дос татність у бідності, йо го постійна роз мо ва із со бою, яка ви яви ла ся нічим іншим, як бесідою з Бо гом і кож ним су щим, йо го пок лонінням пе ред жит тям, що до во диться до ста ну влас не жит тя, яко му не пе реш код жа ють жодні на ша ру ван ня, мо же бу ти єди ним спасінням для на шо го ос та точ но зап лу та но го людст ва.
Таке тверд жен ня бу ло би ви шу ка ною неп рав дою. Бо часів не ма. І наш час нічим не кра щий, але нічим не гірший від жахів і ра дос тей Фран цис ко во го се редньовіччя. А три має од не і те ж. І іншо го по яс нен ня приз на чен ню існу ван ня, крім то го, що тре ба втри ма ти ся гідно та радісно, за вісімсот років після ма ло го бра та Фран цис ка не з’яви ло ся.
Ще більшою неп рав дою мо же бу ти хіба що за пев нен ня, що Фран циск Фран цис ком, радість радістю, лю бов лю бов’ю, але тут і те пер усе ж є речі, тро хи ак ту альніші… До сить доб ре по ди ви ти ся на бра ти ка Сон це й уваж но прис лу ха ти ся до сест рич ки Смерті, що би без жод но го сумніву ста ти в чер гу роз маїтих жи вих істот, яким чет вер то го жовт ня мож на вхо ди ти до всіх со борів, храмів, цер ко вець і кап лиць.
Ґетто
Час від ча су ме та ле вий кор пус бро нет ранс пор те ра, на яко му пра цю ва ла радіостанція, про би вав по туж ним за ря дом елект рич но го стру му. Ко ли в цей мо мент вліза ло ся із землі на дра бин ку, ру ки самі стис ка ли ся, а струм про хо див усіма нер ва ми, жи ла ми й ор га на ми. Щоб уря ту ва ти ся, тре ба бу ло блис ка вич но вивільни ти ся з обіймів стру му. Не мо жу ска за ти, що мені та ке по до ба ло ся. І бу ло б неп рав дою за пе ре чу ва ти якусь див ну на со ло ду від та ких струсів, ко ли на хвильку об ри ва ло ся сер це. Але най більше вра зи ла інша річ. Я гост ро пе ре ко нав ся, як по за бар’єрне под раз нен ня ре цеп торів мо же ося яти ба чен ня. Бо під час цих шоків мо зок не тільки сти му лю вав ся настільки, що не за бу вав, що йо му ро би ти, але й ус ти гав збаг ну ти щось та ке, що дов гий час бу ло по руч, яке му чи ло чи тіши ло, про яке ду ма ло ся без ду мок. І рап том - під час уда ру - це щось ста ва ло на місце. За ми ка ло ся ко ло дов ко ло ходіння, ме та фо ра освітлю ва ла ся блис кав кою, якась час ти на світу от ри му ва ла своє справжнє ім’я, і так далі. Влас не ця спре со ва на на со ло да відна ход жен ня од но го сло ва чи од но го фраґмен та уяв ної фо тог рафії, чи за па ху, який на решті оз на чає те, що має оз на ча ти, ви яви ла ся справді най по тужнішою. Май же тілес ною, тільки на завж ди.
Подібну на со ло ду я відло вив кілька днів то му. Во на бу ла са ме та ким шо ком ося ян ням па ро лем. Ішло ся, як не див но, про Ук раїну, про су час ну дер жа ву Ук раїну і бо лючі відчут тя, пов’язані з нею. З тим, що щось ду же прин ци по ве зовсім не так. Такі мої роз ду ми на га ду ва ли інші пе ре жит тя на броні - пе ку чий хо лод, ко ли при мерз лу дак ти лос копію відри ва ло ся від дра бин ки, а все ре дині броньови ка кри жаніли хліб і краплі во ди у влас них кістках, і літній жар, від кон так ту з яким пах ло па ле ним тілом.
І рап том - елект ро шок, ося ян ня.
Вона са ма ви мо ви ла це сло во. Спо чат ку я по ду мав, що це ви пад ковість. Тоді во на ще кілька разів. І тоді - та ілюмінація, яка пе ре вер тає. Во на на ле жить до тієї однієї де ся тої відсот ка ук раїнсько го на се лен ня, че рез яку, влас не, всі наші прин ци пові не та кості. Во на пе рей ня ла ся до ме не сим патією і про по ну ва ла ви тяг ну ти з ґетто. Не по няв… Що за ви гон? І блис кав ка, яка ста ла на со ло дою, бо все по яс ни ла. Ви яв ляється, так во ни цілком серй оз но і стра шен но по бу то во ро дин но на зи ва ють аб со лют но всіх, хто жи ве в цій країні не на їхньому рівні.
Дякую за по яс нен ня, мож на пе рес та ти вже ду ма ти нез баг ненні речі, котрі відбу ва ються в країні. За ко ни співісну ван ня з ґетто ду же прості. Не ма навіть що аналізу ва ти. Горілка, пе ре пуст ки, по да рун ки, лег ко розстрілю ва ти, ще лег ше навіюва ти, де ше ва ро бо ча си ла, нес мак, руїни, привітан ня, листівки, пла ка ти і ча сом бю ле тені, діаман ти, виміняні на кон сер ви… Іноді звідти за би ра ють ма леньких дівча ток і хлоп чиків, іноді - та ла но ви тих бре хунів, які го тові після по вер нен ня роз повіда ти файні історії про те, як за пар ка ном.
Інша спра ва, що ко ли є якесь од не ґетто, то все, що по за ним, пе рет во рюється на де що інше. Інша спра ва, що прий ти до на шо го ґетто ті інші бо яться. І що те ри торія кож но го ок ре мо го жит тя є до волі об ме же ною в будь-яко му ви пад ку. Але це вже на зи вається бут тям. А ґетто має інші пе кельні оз на ки - зне ва гу і пе ре ляк. Тож дя кую за по яс нен ня.
Крутять жорна…
Тоді я ще не знав, наскільки серй оз ним є підґрун тя ве се лої пісеньки, яку дідо співав під час шат ку ван ня ка пус ти. Мені бу ло три ро ки, і співан ка зда ва ла ся прос то вда лим суп ро во дом до ритмічно го ру ху шатківниці. Пи ше Сталін до Гітлєра, ме лють жор на, як холєра, Гітлєр єму відпи сує, що всі жор на конфіскує. А тоді - улюб ле ний приспів, від яко го лег ше стає ру кам, які шат ку ють ка пус ту на зво ло женій її со ком шатківниці: кру тять жор на впра во вліво, бо їсти ся хотіло, б’ють шаб ля ми впра во-вліво, щоб сер це не боліло…
Шатківниця пра цю ва ла, як ті леґендарні жор на і шаблі вод но час. Го лов на зи мо ва їжа пе ремішу ва ла ся з тим, що потрібно бу ло сер цю. Ми їха ли са ня ми ще далі в го ри, до чо ловіка, який по зи чав шатківни цю. По до розі на зад заїжджа ли в примітив ну ка ме но лом ню і ви ру бу ва ли чор ний цуп кий ку сень підзем ної стіни, завж ди змо че ної плівкою підзем них вод. Камінь був потрібний для то го, що би після всього при тис ну ти ка пус ту в бочці. Так, аби со ле ний сік завж ди нак ри вав спеціальні до щин ки (се редні - прямі, бічні - ко ротші, але прямі, крайні - півкруглі, при па со вані до фор ми де рев’яної боч ки). Інак ше ка пус та сох не і вивітрюється.
У місті вже бу ло інак ше. Замість боч ки посічені го лов ки нак ла да ли ся у ве ли кий емальова ний ба няк. У крам ниці йо го на зи ва ли ви вар кою. І каміння бу ло річко вим. Ква со ле подібним і шорст ким. З йо го пор за пах і смак ка пус тя но го со ку не вивітрю вав ся че рез ціле літо. Та то зро бив свою шатківни цю. Точнісінько та ку, яка бу ла ко лись у йо го діда. Во на на га дує лав ку. Шат ку ючи, си диш на од но му ви дов же но му її краї, при тис ка ючи со бою ду бо ву дош ку. Дру гий бік тре ба на щось спер ти. А під ножі підстав ляється мис ка. Ножі гострі і при па со вані так, що ка пус та січеться дов ги ми то неньки ми нит ка ми. Двад цять осе ней пов то рю ва ло ся од не і те ж. Я був підмай ст ром. Чис тив ра дянську напівгни лу ка пус ту. Мив її і чет вер ту вав го ло ви, виріза ючи дво ма ру ха ми чверт ки ка ча на. Роб лен ня ква ше ної ка пус ти на ле жа ло до та то вих привілеїв. Че рез двад цять років він пе ре дав йо го мені. Ра зом зі своїм ре цеп том, від яко го я не відсту па юся, нез ва жа ючи на всілякі пост мо дерні ре ко мен дації. Тільки ка пус та, ба га то морк ви, сіль і кмин. На два дні кух ня стає ди во виж ною фаб ри кою. Яки мось та ким місцем чо ловічо го єднан ня, яке важ ко пе ре жи ти в інак ший спосіб. Тяж ка ро бо та, радість нап ру жен ня, особ ливі роз мо ви, щоб сер це не боліло. Малі діти ста ли моїми підмай ст ра ми. Спеціальна мис ка - мірка, до за на шат ко ва но го. Що би не терп ли крижі - її на підло гу, пе ред нею - на коліна. Один ку лак солі від стар шо го. Пе реміша ти і по тис ну ти. Дві мої при горщі тер тої на най грубшій терці морк ви. Пе реміша ти. Один ку лак кми ну від мо лод шо го. Пе реміша ти. З мис ки пе рек лас ти в ба няк і щільно при тис ну ти ку ла ка ми. І далі. Нас туп на до за. Доб ре це чи зле, але за де сять років ру ки дітей стра шен но зміни ли ся. Те пер їм до во диться вда ва ти ся до чут тя, аби на ша ква ше на ка пус та бу ла ви ва же ною. А кис не во на, як ко лись - три дні в теп ло му приміщенні. Дер жа ком ма ко го на і далі тре ба ро би ти діри, що би ви хо ди ли ґейзе ри газів. Врешті - на бал кон, де хо лод но. Зи ма зно ву бу де без печ ною. Їжа є. З ци бу лею і олією, до пе че ної кар топлі, до ва ре ної ква солі, до го ло го ка пус ня ка, до різдвя них пи рогів, до кров’янки, до всього, що знай деться. І для сер ця. Пиш на ве че ря для друзів. Кілька слоїків як по да рун ки…
Цікаво, що роб ля чи ква ше ну ка пус ту, ми завж ди чу ли ку хон не дро то ве радіо. І я не пам’ятаю, що би від 1978-го до 2008-го во но го во ри ло щось інак шо го. Мо же, бу ли якісь особ ливі повідом лен ня, але во ни в кож но му разі ніяк не впли ну ли ні на виз на че ний ритм шатківниці, ні на свят ко ву ат мос фе ру ро бо ти, ні на незмінний смак ква ше ної ка пус ти.
А що до пісеньки, то ні Гітлер, ні Сталін так і не до би ли ся то го, що би жор на собі мо ло ли. Інша спра ва, що сер це по бо лює, а шаблі не ма. Хіба що шатківни ця.
Пінґ-понґ кривди
Найгірший фак тор чи сельної пе ре ва ги. В цьому дво бої ти ніко ли не мо жеш бу ти сам на сам. Тих, інших, яким ти чо мусь не по до баєшся, завж ди має бу ти більше. Так, що би твої шан си на більш-менш успішний са мо за хист бу ли зве дені до мініму му. Ко ли ж ти маєш хоч якусь підтрим ку, яка мог ла би рап том обер ну ти ся ва шою більшістю, тоді більш ви тон ченіші прий оми. Ті, котрі вирізня ють те бе ли ше за яко юсь однією ри сою чи влас тивістю, яка ро бить те бе не та ким, - стать, колір шкіри, бу до ва че ре па, сим вол віри, рівень освіти, вік і так далі, - завж ди знай дуть спосіб внес ти су пе реч ності у ва шу більшість. Во ни зуміють зну ща ти ся так делікат но і не ви му ше но, що ви зно ву опи ни те ся сам про ти всіх, вам не за хо чуть по мог ти такі самі, як і ви, хоч во ни теж по тер па ти муть. Нас туп ним ета пом мо же бу ти те, що ваш про тест зро бить са ме вас вин ним. Во ни по да дуть вас негідни ком, аґре со ром, бо жевільним по руш ни ком ла ду.
А ще в цьому вирізненні обу рює примітив на од но бокість. Ви пе рес таєте бу ти со бою, пе рес таєте бу ти пов ноцінною і склад ною осо бою. Ви на пе ред розцінюєте ся ли ше за однією ри сою, яка в той мо мент зас ту пає усього вас, хоч мо же для вас бу ти зовсім не суттєвою. Скажімо, прос то хтось, хто нер вує міліцію. Або будь-яка якась, яку тре ба ма ти. Бруд ний, яко го потрібно в кра що му разі ос теріга ти ся і гна ти, а в гіршо му - зни щи ти за ра ди чис то ти реш ти і бла га са мо го ж зни ще но го.
Однак у всіх цих за ко номірнос тях пригнічен ня най ва гомішим є ефект відповіді. Пінґ-понґ жорс то кості. Ко ли прий маєш по да чу при ни жен ня і крив ди, ду ма ючи про ефект ну підкрут ку або туш. Ті, хто об ра жає, не за мис лю ються про влас ну без пе ку, ко ли об ра жа ють. Хоч са ме в цей мо мент сіють зер на не на висті, які ра но чи пізно обер нуться чи мось зво рот ним. Зло не мо же по ро ди ти нічо го іншо го, ніж зустрічне зло. Хви ле ва са дис тич на радість або безг луз да віра в те, що при ни жені бу дуть завж ди підко ря ти ся, ра но чи пізно вик ли ка ють про тидію, в якій не має місця поб лаж ли вості.
Принижені і ка то вані діти, учні, жінки та всі інші ду же ско ро опа но ву ють прий оми та ко го настільно го тенісу. Нев довзі во ни самі ста ють зло чин ця ми, які з легкістю ни щать своїх кривд ників, котрі ча сом навіть не ро зуміють, звідки та ке зло мо же з’яви ти ся на цьому світі. Замк ну тий цикл, нев ми рущість ус пад ко ва но го на сильства ви яв ляється най ст рашнішим наслідком будь-якої диск римінації.
У ра дянській армії ме не най більше ди ву ва ло те, наскільки на сильство мо же бу ти нор малізо ва ним, фор малізо ва ним, ри ту альним і абст ракт ним. Ад же там не йшло ся ні про які осо бисті речі. Так прос то бу ло за ве де но. Мо ло дих сол датів усіля ко гніти ли старші. Так му си ло бу ти. Мо лоді калічіли і терпіли. Але че ка ли сво го ча су. В один який сь мо мент во ни до ся га ли в тій своїй одній оз наці - термін служ би - тієї відмітки, після якої диск римінація при пи ня ла ся. Рап то во во ни ста ва ли рівни ми з ти ми, хто їх ще вчо ра му чив. Па ра докс по ля гав у то му, що і ко лишні му чи телі, і ко лишні му че ни ки опи ня ли ся в тій більшості, яка про дов жу ва ла гніти ти но вих мо лод ших. Жерт ви і ка ти по чи на ли ди ви ти ся од не на од но го людськи ми очи ма. Во ни навіть ста ва ли дру зя ми, за бу ва ючи те, що бу ло. На томість уже ра зом ста ва ли чи мось бе зо со бо вим, ко ли йшло ся про спільне на сильство. І див но, що помс та вчо рашніх жертв ске ро ву ва ла ся не на му чи телів, до ста да яких ти те пер пот ра пив, а до цілком не вин них мо ло дих сол датів, які не за подіяли тобі нічо го не те що зло го. Але всі пе ре житі й вит ри мані зну щан ня, от ри мані від тоді ще бе зо со бо вої більшості, так са мо абст ракт но пе ре но си ли ся на невідо мих лю дей. Їхня ви на по ля га ла в то му, що ти сам був ко лись та ким, а те пер ти інший. Той, хто мо же собі доз во ли ти вирізня ти інших ли ше за яко юсь однією оз на кою (в цьому ви пад ку - най мо лод ший сол дат). Так от ес та фе та жорс то кості, на яку бу ли здатні діти з най кра щих сімей. Хлоп чи ки, об да ро вані різни ми та лан та ми. Нор мальні, врешті, лю ди.
Лякрімоза
Це мож на порівня ти хіба що з більярдом. Чис ленні траєкторії, пош тов хи і до тор ки, від яких зміню ються нап ря ми. Ле ге сенькі кон так ти, довгі або ко роткі по тужні уда ри в сам центр кулі. На ко пи чен ня не розв’язних хащів біля якоїсь із луз. Потім не ті ку ти, взаємо за пе речні лінії, врешті ку ле пад, ко ли од на за од ною…
Важлива конфіґурація. Співвідно шен ня по ло жень і мож ли вос тей. Пог ляд з не ба, який по ру шується пош тов хом кия. Ма па сузір’я, про ни за на не зап ла но ва ни ми ко ме тою чи ас те роїдом. Про рив, що закінчується ви па дан ням. Так пла чуть чо ловіки. Самі не зна ють се бе. Не мо жуть пе ред ба чи ти, що ту сльозу виб’є. Жінки, котрі по руч, теж не всти га ють вло ви ти жод ної за ко номірності. Від жінок довіда ти ся щось про чо ловічий плач поп рос ту не мож ли во, хоч пе ре довсім во ни відлов лю ють ці таємничі мо мен ти.
Чоловіки не зна ють тим більше. Це як більярд, ка жуть най мудріші з них. Та кий розк лад, та ка конфіґурація.
У кож но му разі пла четься від си ли вра жен ня. Мож на з певністю ска за ти, що при чи на вер бальна. Бо вда рив шись го ло вою об камінь, чо ловіки не пла чуть. Біль вик ли кає рад ше крик, ніж плач.
Сльози з’явля ються від пот рясіння. Як у більярді - невідо мо ко ли. При чи на мо же бу ти ду же не суттєвою. Прос то за ба га то дощівки наб ра ло ся в бочці під рин вою. Тож му сить ви ник ну ти ос танній міліметр після ефек ту по верх не во го на тя гу. Щось, що греблі рве. Тоді ви пад кові сльози, зру шені ма ле сенькою хви лею, вил лють всі ті на ко пи чені за га та ми ма си во ди, які от ри ма ли мож ливість вил ля ти ся.
Щодо при чи ни, то най сильнішою пом пою є відчут тя аб со лют ної несп ро мож ності впли ну ти на до лю тих, ко го лю биш роз тер за ним сер цем. Ко ли всі твої си ли, за пал, ста ран ня і са мо жер товність нічогісінько не зна чать у пи тан нях жит тя і смерті най до рож чих лю дей. Ну і вер бально: кож на згад ка про такі си ту ації мо же лег ко про ли ти ся сльозою. Знай, що так мо же бу ти і з то бою, і з твоїми до ро ги ми. Ко лись не змо жеш пе рег риз ти пу та. Бу деш тільки пла ка ти, ви явив шись не потрібним.
Ці сльози подібні на стрілу, що про ни зує со няч не сплетіння. Во на за би ває дух. Її не мож на ви тя га ти, що би зав час но не зас ну ти від втра ти крові. Стрілу мож на ли ше об ла ма ти - хай не так за ва жає по вер та ти ся і при ту ля ти ся. Але ця стріла, ці сльози рап том міня ють го ри зонт. Ча су не ма, ка жуть во ни. Є тільки вічність. І ду же-ду же ма ло хви лин на те, що би зро би ти щось ду же важ ли ве пе ред тим, як час дійсно пе рес та не існу ва ти. Ай фак енд край. Фак енд край. Фак, і пла чу.
Знову тільки про любов
Усі во ни ма ли чу до ву освіту, швид кий ро зум, доб ру пам’ять. Усі бу ли ко лись пер ши ми кра су ня ми міста. Ма ли добрі ма не ри, по чут тя гу мо ру, вміли бу ти до теп ни ми. Інша спра ва, що бу ли дов голітніми вдо ва ми - пе ре жи ли своїх чо ловіків на кілька де ся тиліть. Після чо ловіків за ли ши ли ся прек расні по меш кан ня, старі ви шу кані меблі, ба га то доб рих кар тин, твер дий са мостійний ха рак тер і са мотність, яка спо чат ку бу ла го рем, потім по лег шен ням, тоді відчаєм, звич кою і на решті до лею, ко ли по ча ло зда ва ти ся, що так бу ло завж ди і жит тя влас не так виг ля дає і для то го приз на че не.
Крім то го, во ни бу ли доб ри ми і лю би ли тва рин. Пе ре довсім котів. На яко мусь етапі са мот ності лю бов до котів ста ва ла фа тальною, а котів ро би ло ся що раз більше. Во ни ста ва ли справжніми меш кан ця ми прек рас них по меш кань і во ло да ря ми сер дець своїх дбай ли вих го ду вальниць. Оскільки котів не без печ но ви пус ка ти в місті надвір, квар ти ри пе рет во рю ва ли ся на їхній світ. Від пер ших ко тиків і киць га лу зи ли ся по коління ко ше ня ток, ство рю ючи різно кольоро ву ко лонію. Бабці ду ма ли пе ре важ но про харч для своїх улюб ленців. Пос ту по во індивіду альні ри си кож но го ко ти ка сти ра ли ся, їх бу ло де далі важ че розрізня ти. Во ни всі ра зом ста ва ли чи мось єди ним. При най мні елеґантні ста ро модні су кон ки з брош ка ми, зи мові плащі із ста ро давніми ли са ми пах ли прос то ко та ми, ко ли бабці ви хо ди ли зі своїх в’язниць лю бові, ніжності, ми ло сер дя, жалісли вості і відда ності.
А потім зі стар ши ми па ня ми ста ва ли ся якісь не щас тя. Най частіше во ни па да ли і ла ма ли крихкі де талі суг лобів. Ще кілька років їм до во ди ло ся ле жа ти, не вста ючи. Старі знай омі по черзі відвіду ва ли їх, при но ся чи пе ре довсім їжу ко там. Іноді ніхто не при хо див кілька днів. Тоді пані Мацько ва хо ва ла но во на род же них ко ше ня ток у шкля ну ва зу з вузькою ший кою, що би не до пус ти ти канібалізму. А пані Заєць вий ма ла з-під по душ ки твер дез ний бу ха нець хліба і ки да ла йо го в гу щу ста да, ко ти гриз ли су хар з усіх боків, товк ли ним по пар кеті…
Всі про по зиції відпус ти ти ко тя че царст во на во лю відки да ли ся не за пе реч но. Та ко го негідницт ва ці хворі, але бла го родні і добрі жінки не мог ли собі доз во ли ти. Зреш тою, во ни ж їх лю би ли най більше у світі. Бу ли пе ре ко нані, що це нав заєм. І повіри ли, що так бу де завж ди. Во ни завж ди не бу ли го то ви ми до своєї зра ди, яка ста ва ла ся нес подіва но. Бабці по ми ра ли. Злії лю ди ви пус ка ли дикі до машні ста да прос то надвір, у невідомість, до ри зи ку, на по ги бель. У по меш кан нях ро би ли ре мон ти, і там осе ля ли ся цілком бай дужі до котів людські сім’ї.
Найкраще зро би ла пані Стронціцька. Зас ну ла, ку ря чи в ліжку. Від сиґаре ти зай ня ла ся пе ри на. Во ни всі ра зом вчаділи і згоріли. Який сь час бу ло вид но, як ко ти див ляться че рез вікна на уяв ну во лю. Ко ли ж ши би на решті потріска ли від по лум’я, жо ден з них уже ніку ди не по ри вав ся.
Втикатися чи втикати
Казати чи мов ча ти… Був та кий доб рий анек дот про геніально го сак со фоніста, кот рий пот ра пив до раю. І там опи нив ся в колі та ких са мих геніальних му зи кантів. Хтось із них за дав те му, всі чу дес но імпровізу ва ли. Врешті чер га дійшла до на шо го свіжоп ри бу ло го. Той ут нув щось та ке, на що ніко ли не на ва жу вав ся на землі. І далі - імпровізації по ко лу. Дійшла чер га вдру ге. Гра ло ся вже не так. Тоді втретє, вчет вер те… Мо же, зміни мо те му, зап ро по ну вав сак со фоніст. Та нє, ми ж у раю, ця те ма вічна.
Казати чи мов ча ти - виз на чальне пи тан ня осо би, пом но же ної на досвід культу ри, в мо мент, ко ли йдеться про три валішу про екцію ча су. Прав ди вої ре ко мен дації не існує. Потрібно пе ре бу ва ти в стані ав то ном но го польоту - без жод них вказівок із цент ру. Віри ти тільки собі, тим, ко му віриш, і спи ра ти ся, врешті, на по рож не чу або без по рад ності, або без сумнівності.
Вибір уподібнюється про явам ге не тич но го ко ду. Во лос ся яс не чи тем не, шкіра су ха чи во ло га (і так ще кілька мільйонів так ні). Арґумен ти рівноцінні: сині очі нічим не гірші від чор них, але мені хо четься тільки зе ле них. Про це ка за ти чи мов ча ти?
Те, що ко жен пот ре бує ви го во ри ти ся, - річ без сумнівна. З цим мож на, од нак, бо ро ти ся. Існу ва ла ціла ети ка най ученіших ав торів трак татів, котрі прин ци по во за ли ша ли ся аноніма ми. На томість ти сячі уроків анонімних учи телів ми знаємо ли ше то му, що про них не змог ли не роз повісти учні. Невідо мо, що кра ще. Не зна ти, чи маємо ми от ри му ва ти кра дені свідчен ня про ми ну ле у виг ляді притч і хронік, чи му си мо ці прості і ви шу кані сю же ти і вис нов ки пе ре жи ти у влас но му досвіді.
У кож но му разі фіксацію спи ни ти не мож ли во. За пи су ван ня за ра ди вічної те ми є однією з най пер винніших людських пот реб. Лис ти, що ден ни ки, кар би, звіти, опи си - як ди хан ня. Фізіологія культу ри. Як у циф ровій фо тог рафії - чим більше, тим, мо же ви яви ти ся, кра ще. Ніко ли не відо мо, який із кадрів бу де вирішальним.
Сучасні тех но логії зро би ли пи тан ня ка зан ня мов чан ня ней мовірно гост рим. Те пер ко жен, хто хо че і мо же, має пра во не мов ча ти, а до да ти свій ко мен тар до будь-чо го на пи са но го. Цього не мож на бу ло зро би ти з давніши ми носіями. Навіть помітки на по лях па пе ро вої книж ки є чи мось зовсім іншим. Чи мось при ват ним і не публічним. А в Інтер неті - про шу ду же. Маєш пра во нічо го не ро би ти, тільки вис лов лю ва ти свою дум ку що до ска за но го. І твоя дум ка, за за ко на ми то вар но го суспільства, ма ла би бу ти час ти ною тієї оцінки, на яку тре ба зва жа ти на далі… Ще од на ве ли ка ілюзія. Ад же ті, хто го во рить, не пот ре бу ють ніко го слу ха ти. Ко ли ж хо чеш прис лу ха ти ся - стри май ся і по мов чи.
Жити далі
Коли в настільно му морсько му бою пот рап ляєш ту ди, де не ма ко раб ля, то не потрібно роз па ча ти - зна ти, що в пев но му місці йо го не ма, так са мо важ ли во, як і вга да ти, де той ко ра бель…
Я знаю, що жи ву до сить од но манітно. Знаю, що на од но манітних ре чах три мається все жит тя. Знаю, що був тільки ви пад ко вим гля да чем у місці, в яке пот ра пив ли ше на день, але то го од но го вра жен ня бу ло до сить, що би не втри ма ти ся від яки хось вис новків. Зреш тою, все бу ло так, про що ка жуть - нор мально. І са ме в цьому був зак ла де ний мир ний жах од но го з ба гатьох моїх не за бутніх днів.
Малесеньке ку рорт но дач не містеч ко се ред лісів на сході Німеч чи ни. Все впо ряд ко ва но, се ре ди на осені, пост ри жені ґазо ни і де ко ра тивні кущі біля гар неньких вілл і бу ди ночків. Бу ла неділя. Ніхто не їхав до більших міст на ро бо ту. Ми опи ни ли ся там пізнім ран ком. Ву лиці бу ли цілко ви то по рожніми. Так са мо ніко го не бу ло вид но ні на подвір’ях, ні на ґазо нах, ні біля при пар ко ва них ав то мобілів. Жод но го ру ху на ґанках, бал ко нах і ве ран дах. Жод но го по ру ху фіра нок, хо ча б від про тя гу. За чи нені усі крам ниці. Ні сиґарет, ні ал ко го лю. Навіть біля кірхи - цілко ви тий спокій. Ма ло то го, що більшість меш канців атеїсти, їх ще й зовсім не цікав лять це ре монії і ри ту али. Всу пе реч фільмам і кольоро вим фо тог рафіям у жур на лах ніхто не бігав пруж ни ми ґрун то ви ми стеж ка ми лісо пар ку. Ди ви ти ся на це кілька го дин ви яви ло ся важ че, ніж відби ва ти ся від бо жевільних про по зицій ци ган на нічній ав тос танції у Сло вач чині. При га ду ва ли ся інтен сивні роз повіді партійних аґіта торів і про паґандистів се ре ди ни вісімде ся тих - ма ма і ней трон на бом ба.
Десь о першій по ча ли відкри ва ти ся рес то ра ни і ка фе (але не крам ниці з ал ко го лем і сиґаре та ми), ви яви ло ся, що їх тут неп рав до подібно ба га то. А ще че рез півго ди ни з бу динків і воріт по ви хо ди ли цілі ро ди ни, які мовч ки йшли до яко гось із рес то ранів. Бра ку ва ло хлоп чиків у мат рос ках, мо ро зи ва, на ля па но го на па рад ний одяг, і ду хо во го ор кест ру біля фон та на з дже рельною во дою. Все на се лен ня містеч ка якось розмісти ло ся за відпрацьова ни ми схе ма ми дов ко ла всіх сто ликів усіх зак ладів. Чу жин цеві тут місця не бу ло. Всі зацікав ле но вив ча ли ме ню, що би врешті за мо ви ти те, що завж ди. До рослі доз во ли ли собі ле генький апе ри тив. Че рез який сь час на решті з’яви ла ся те ма до ба ла чок - по да ли та релі з їжею, бу ло про що помірку ва ти, бу ло що об го во ри ти. Ще од не пи во - і до до му. Рес то ра ни по зак ри ва ли ся, по за чи ня ли ся хвіртки пе ред бу ди ноч ка ми. Темні вікна кож ної хат ки освітли ли ся сяй вом кількох те левізорів (це доб ре, зна чить, ко жен зі сім’ї має мож ливість у своїй кімнаті у своєму те левізорі ди ви ти ся те, що хо че він).
В єди но му ма ле сенько му барі за ли ши ло ся кілька містеч ко вих нев дах, з яки ми ніхто не хо че навіть віта ти ся. Вночі ми ще ра зом ку па ли ся у ве ли ко му озері з міся цем. Бу ла се ре ди на осені і ми на ла неділя. Тре ба бу ло якось жи ти далі і на жи ти ся. На жи ти ся і жи ти далі.
Лем ми болит серце
Іноді для то го, що би щось ду же сильно собі уяви ти, вар то повіри ти сло ву. Прос то усвідо ми ти, що во но прав ди ве, єди не і не оз на чає нічо го зай во го.
У нос тальгії в та ко му разі по винні бу ти дві ха рак те рис ти ки - біль і по вер нен ня.
Щоправда, з цього мож на ук лас ти поп рос ту нескінчен не ме ре жи во як влас них, так і за гально людських особ ли вос тей комбінацій бо лю з по вер нен ням. Але то вже та ке…
Я за ми лим не ба ную, лем ми бо лит сер це.
Класикою при род ни чих до казів вва жається та кий дослід. Де капіто ва ну (відрізається го ло ву, але не руй нується спин но го моз ку) жаб ку до сить пог ла ди ти вздовж че рев ця і гру дей, як без думні лап ки по чи на ють ру ха ти ся, на ма га ючись щось об ня ти, при ту ли ти. Са ме це завж ди бу ло для ме не сим во лом то го, що вкла дається в сло во нос тальгія.
Інша моя юнацька те орія ба зу ва ла ся на то му, що нос тальгія - це ту га за не виб ра ним. Те, що ми маємо, на що ми зва жи ли ся, чим ми во лодіємо і більш менш ке руємо, є всього лиш ак цен тацією безміру то го, від чо го до ве ло ся відмо ви ти ся, що за ли ши ло ся не виб ра ним з різних при чин. І влас не це не виб ра не впли ває на нас знач но більше, ніж от ри ма не. У ду же різних вимірах. Во но, зреш тою, є го лов ним под раз ни ком обнімально го реф лек су. Во но калічить, во но гоїть, во но за пус кає нас у па ра лельні світи, да рує сни, спо ну кає до твор чості. Во но бо лить. Ту ди хо четься по вер ну ти ся. На те й роз доріжжя ви бо ру, що би змог ти поїха ти іншим шля хом.
До те бе… ще вер неться вес на, а мо лодість не вер неться…
Ще один ціка вий по во рот. Біль - зро зуміло. Бо лить і все. Цвя шок у гру ди. На томість по вер нен ня пе ред ба чає дві маґістральні стра тегії. По вер та ти ся са мо му чи че ка ти на по вер нен ня чо гось. Як що віри ти сло ву, то не бу де жод них по яс нень. І те, і дру ге ду же бо лю че.
Хоча ця нос тальгія не та ка вже без не вин на. Во на ж без по се редньо пов’яза на із жа до бою і пот ре бою влас ності. Пам’ять без пре тензій - єди ний по ря ту нок від нос тальгії. Бо поп ри всю її ве личність жи ти по руч з нею прак тич но не мож ли во. Біль пе рет во рюється на мучівний біль. Мучівний біль стає приємністю і примітив ним спо со бом са моіден тифікації. По вер нен ня і так не мож ли ве.
Ностальгію потрібно пе рет во ри ти на гар ну історію. Хай во на прос то лагідно ку сає ру ку, як то вміють ро би ти мудрі пси. Хай терп нуть уночі неп ра вильно зігнуті ру ки й но ги. Хай приємною нес подіван кою бу де кож на зміна пір ро ку…
А пам’ять не обов’язко во має бу ти бо лю чою. І цілком мо же не сто су ва ти ся будь-яко го по вер нен ня.
Ревнощі
Кожного ра зу, ко ли я по чи наю відчу ва ти на тя ки на якісь рев нощі, кож но го ра зу, ко ли чую історії про чи юсь лю бов і рев нощі, що ра зу, ко ли ба чу лю дей, чиє жит тя і психіку розк ла дає ця не без печ на ерозія, врешті завж ди, ко ли чо мусь ду мається про все це (та кож нез ро зуміла річ - іноді ду мається, а пе ре важ но ні, а чо му ду мається про ці рев нощі - ніко ли не відо мо), то зга дую собі, як їх на зи ва ють по ля ки. Заздрість… Зга дав ши це, ду ма ла про цілі ті рев нощі вже зовсім інак ше.
Бо заздрість. І що тут ка за ти.
Заздрість нічо го спільно го з лю бов’ю не має, як що не трак ту ва ти лю бов як відкри ту чи при хо ва ну фор му са мо лю бу ван ня. Але во на є, во на ка тує, ни щить, уби ває. Але во на мо же і три ма ти тих, ко му во на потрібна. Навіть з ка ту ван ням, із са мо ка ту ван ням.
Було би най простіше стверд жу ва ти, що фун да мен том рев нощів зазд рості є та ке сильне примітив не стихійне людське на ту ральне по чут тя, як відчут тя влас ності, жа га влас ності. Пе ре важ но так і стається. Од нак рев нощі до ми ну ло го на тя ка ють на щось тро хи глиб ше, складніше, знач но при хо ваніше, сис темніше ви бу ду ва не і за хи ще не чис лен ни ми рівня ми без пе ки з ви шу ка ни ми ко да ми дос ту пу, які, врешті, за бу ва ються настільки, що ста ють при ма ра ми не дос ту пу.
Йдеться про те, що існу ють речі, яки ми во лодіти не мож ли во, ви хо дя чи із звич ної те орії влас ності. Бо йдеться про рівень кон цент рації всього світу в тобі са мо му. Йдеться про ступінь вільності дееґоцент рич ності. Що би на ва жи ти ся на аж та ке, потрібно виз на ти не тільки свою не аб со лютність. Тре ба виз на ти влас ну не дос ко налість. Тож сис те ми са мо за хис ту вклю ча ють у більшості ви падків ре акцію зазд рості. Заздрість як несп ро можність. Несп ро можність як страх. Страх як рев нощі…
Коли сліди чий огось ми ну ло го рап том пе ре хо дять че рез твою пуст ку. Ко ли ти таємно і злісно відчу ваєш, що не мо жеш зап ро по ну ва ти ко мусь, ко го лю биш, та кої пов но ти бут тя, яку во на запізна ла з ки мось іншим. Оче вид но, що йдеться не про те, що мож на виміря ти фізич ни ми чи еко номічни ми по каз ни ка ми. І навіть не час то тою зміни різно манітних вра жень. Бо спра ва сто сується ли ше пов но ти на пов нен ня най простіших підста во вих ре чей. Спра ва ли ше в то му, що би змог ти бу ти по се ред ни ком між со няч ним світлом і ре цеп то ра ми її очей, між гус ти ною во ди і под раз нен ням до ти ко вих клітин її шкіри…
Якщо ди виш ся у влас ну прірву і ба чиш, що там не ма клад ки, якою би во на пе рей шла, бо ти не мо жеш цю клад ку ви тис ну ти із стін своєї прірви, тоді з’являється заздрість не так до то го, хто це ко лись міг зро би ти, як до неї. Яка пам’ятає, що щось та ке ймовірне. Влас не так на род жується най хво роб ливіша заздрість, най бо лючіші рев нощі. Насп равді той біль ні про неї, ні про то го ко гось, ні про ми ну ле, ні про май бутнє. Той біль про те бе.
Зрештою, він мо же - як усе от руй не, як що віри ти го ме опатії - ста ти ліку вальним. Та кою собі відваж ною са модіагнос ти кою. Ро би щось із со бою, а не з нею і її ми ну лим. Мо же, зумієш се бе по ря ту ва ти.
Неквапливість
Організатори цього виїзду справді пос та ра ли ся. Впро довж од но го дня жур налісти з усіх об лас тей Ук раїни ма ли мож ливість поїзди ти всіля ки ми ціка ви ми місця ми дов ко ла Хус та на За кар патті. Нас при во зи ли на чер го вий зап ла но ва ний об’єкт, шви денько все по ка зу ва ли і роз повіда ли, зно ву за пи ха ли до ав то бу са, і їха ло ся далі. Все за заз да легідь про ду ма ним пла ном. Щоп рав да, зу пи нок не бу ло ні на Полі Крас но му, де відбу ла ся ос та точ на бит ва за Кар патську Ук раїну в бе резні 1939-го, ні на Хустській фільцовій фаб риці, чиї ка пе лю хи сво го ча су най частіше мож на бу ло по ба чи ти на го ло вах на три буні на Красній площі на пер шо го трав ня.
У Ви ног ра дові ми ди ви ли ся на ви ног рад ни ки на Чорній горі і хо ди ли ту не ля ми підзе мел ля під Чор ною го рою. Там у ве ле тенських боч ках вис то юва ло ся ви но. Хтось мар но про бу вав улізти в спеціальні двер ця та по рожньої боч ки. Ви яви ло ся, що для мит тя бо чок спо конвік бе руть стра шен но дрібненьких чо ловічків (ті двер ця та, влас не, для них). У сту деній підземній деґустаційній залі ми пи ли - як на якійсь язич ницькій святій ве чері - два над цять ту тешніх вин: від най сухішо го до най кріпленішо го. Дов гої лекції ви но ро ба навіть не дос лу ха ли - бо поспіх, бо далі, бо до сить, бо тре ба ще так ба га то встиг ну ти.
Ми ще дійсно ба га то встиг ли, за ки доїха ли до Нижнього Се ли ща. Це се ло відо ме пе ре довсім своєю си ро вар нею, на якій роб лять чу дес ний се лиський сир, і гур том «Гу да ки», в яко му гра ють і співа ють місцеві лю ди. А ще Се ли ще мог ло би бу ти взірцем для цілої Ук раїни. В ньому на кож но му кроці вид но, що мо же зро би ти са ма гро ма да без нічиєї до по мо ги, як що за хо че, по ду має і пос та рається.
У школі діє ту алет, який усе ор ганічно пе ре роб ляє на доб ри во і теп ло. Ву лич ки за си пані шут ром. У клубі відра зу після уроків за ви са ють діти (а їх тут - як у Ла тинській Аме риці - со рок відсотків). Во ни гра ли у пінґ-понґ, тан цю ва ли бальні танці, гра ли на гіта рах, тя га ли залізо. На сцені йшла ре пе тиція вис та ви, якою ке ру ва ло двоє сту ден ток Київсько го те ат рально го інсти ту ту, кот рих спеціально зап ро си ли до се ла на кілька місяців. Урешті ми дійшли до най го ловнішо го - до си ро варні. По ди ви ли ся на пе релік ви мог до мо ло ка, яке прий ма ють у се лян за ду же фай ною ціною. Ви мо ги ґаран ту ють якість. Го лов не - звик ну ти не об ду рю ва ти. Пла та за це бу де більшою, ніж очіку ва ло ся. Три ґатун ки се лисько го си ру доб ре про да ються в Києві і в Уж го роді. За роб ле не по вер тається у гро ма ду. Так прос то…
Ми ще їли си ри, роз чи ня ючи смак білим ви ном, а ор ганіза то ри вже на тис ка ли на чо ловіка, який усе це при ду мав, ор ганізу вав і взяв на се бе всю відповідальність. Да вай скор ше, ми маємо де сять хви лин, ми зби ваємо ся з графіка, ска жи жур налістам таємни цю таємниць, то нічо го, що ча су ма ло, во ни все зро зуміють, їм ба га то і дов го не потрібно, спе цифіка ро бо ти, ритм жит тя, тре ба швид ше і більше, навіщо заг либ лю ва ти ся, не пе ре оцінюй те се бе, такі, як ви, у ро боті га зе тярів ми го тять, з’явля ються і зни ка ють на завж ди…
Чоловік узяв ще один ка вальчик влас но го си ру, за пив йо го влас ним ви ном. Він ска зав, що в та ко му разі не ма сен су щось роз повіда ти. Тут тре ба хоч тро хи по бу ти, що би щось пе ре бу ти і про бу ти, ка зав він.
Не кричи: «Вовки!»
Кілька років то му во ни ще жи ли на од но му з най гарніших кар патських хребтів. У ста резній справжній ґражді. Батькам бу ло тро хи за со рок. Ма ли трьох дітей. Стар ша донька вже пішла десь у до ли до му жа і вро ди ла пер шо го вну ка. Се ре ду щий був у війську. Най мо лод ша жи ла зі ста ри ми. Хо ди ла до ос таннього кла су се редньої шко ли. Сло во хо ди ла має тут особ ли ве зна чен ня. Зі своєї ви со кої го ри во на щод ня схо ди ла май же де сять кіло метрів. Зво рот ний шлях був лег ший - бо до го ри, але дов ший - бо до го ри.
Вони жи ли так, ніби іншо го світу не ма. Все ро би ли собі самі. Ма ли свою по ло ни ну, свою ґраж ду, свої коні, своє сіно. Збо ку - тро хи сво го лісу. Свої са ни, яки ми вниз і вверх мож на їзди ти тільки по траві. Слизькості снігу коні не вит ри ма ють, навіть як що підпи ра ти їхні гру ди своїми пле чи ма (це вниз) чи впи ра ти ся ру ка ми у стег на, не да ле ко від підку тих залізом ко пит (ко ли до го ри). Во ни постійно ма ли якусь ро бо ту. Пас ти ко ней і овець, доїти корів, ро би ти будз, мо ло ти йо го із сіллю на брин зу, са ди ти, підгор та ти, ви би ра ти горіхо подібну бульбу, ру ба ти дро ва, па ли ти в печі…
Потому сиділи і на по тем ки лу щи ли ква со лю. Донька або тка ла ліжни ки на ста ро давньому верс таті в кімнаті з дзер ка лом, обс тав ле ним по рожніми пу дел ка ми від по пу ляр них пар фумів, або їзди ла на коні, об зи ра ючи при нагідно мар жи ну. Взим ку їх заміта ло снігом ба га то мет ро ви ми за ва ла ми. Дощі за ли ва ли подвір’я. Блис кав ки би ли дов ко ла вітрів, а вітри зно си ли блис кав ки по за ха ту. Па ли ло ся у печі навіть у спе ку, бо тре ба ва ри ти ку ле шу. Ку ку руд зян ку, цу кор, горілку, му ку, сиґаре ти вар то бу ло при нес ти здо ли ни зав ча су, за ки сніг не по гру ди. Теп лу во ду на цілу балію ро би ло ся так дов го, що ку па ти ся не хотіло ся над то час то. Вітер і мо роз, різка зміна тем пе ра ту ри від дво ру до печі ви па ли ли їх ли ця і пе ре па ли ли їхні ру ки.
Вони ма ли цілий світ. І най більше не хотіли не мог ти ба чи ти щод ня свої любі го ри.
Найбільше ме не ди ву ва ло те, що їм ніко ли не бу ло нуд но. Що во ни ніко ли не зму чу ва ли ся го во ри ти ніжно од не з од ним. І щод ня мог ли роз ка за ти собі щось но во го і ціка во го.
Вони бу ли нез лам ни ми і без за хис ни ми. Нез лам ни ми у своєму світі. Без за хис ни ми, як би до ве ло ся зіткну ти ся з чи мось та ким ви пад ко во бруд ним, яке ми сприй маємо як нор му.
Вони жи ли в умо вах, які євро пей ські спос терігачі виз на чи ли б екст ре мальни ми і неп ри дат ни ми для гідно го жит тя. Але ж во ни самі бу ли настільки гідни ми, що…
Я пи тав ся у них про їхні труд нощі і кло по ти. Во ни над то дов го ду ма ли, не зна ючи, що це оз на чає. На решті - зму шені щось відповісти - ска за ли: ли ше як би прий шов вовк. А більше нічо го та ко го.
Тоді во ни ще не зна ли, що цілу їхню по ло ни ну хо чуть ви ку пи ти за ду же ве ли ку ви на го ро ду.
Заки зайшла ніч…
Багато років то му я за ко ли су вав на ніч дітей на ру ках. Тоді ще це не вва жа ло ся неп ра вильним. Щось співав, на ма га ючись, що би і го лос, і ре зо нанс у грудній клітці, і мо тив пісні бу ли снодійни ми. Ма леньке при гор не не тіло об ма ну ти не мож ли во. Що би во но зас по коїло ся, тре ба са мо му бу ти аб со лют но спокійним. А мо ло до му та тові так час то йшло ся про те, що би си ни зас ну ли, а він міг би піти ку дись до то ва рист ва. Сер це ва аритмія цього очіку ван ня збуд жу ва ла втом ле них ден ни ми вра жен ня ми дітей, не да ва ла їм спо кою, відтя га ла мо мент за си нан ня, ще більше нап ру жу ючи татів нес покій.
Тоді я вда вав ся до ос таннього арґумен ту. Співав сум ну пісню про те, як вітер бе ре зу зло мив, як сер ну підстре лив стрілець, як ме те лик по ра не ний млів, як бо ро ти ся з смер тю бу ло вже не міч, од на че бо ро лась, за ки зай шла ніч, як на світі у кож но го сон це своє, як лю бенько жи веться, як со неч ко є, як згас не те сон це, як жи ти дар ма… Я ста вав спокійний. Діти спа ли. Я йшов ту ди, ку ди вже не кон че бу ло йти, і ду мав про те, що ще тро хи по жи ти на думці бу ло, і, мо же, по жив би, та сон це зай шло…
Не міг навіть при пус ти ти, що жит тя за хи щає се бе аж так, настільки сильно три ма ючись то го пуч ка со няч но го світла, яке до ос тат ку ро бить не жит тя не ви ди мим. Ніко ли не ду мав, що комп рес пам’яті має та ку ж гоїльну здатність, як і сни, в яких прос то не мож ли во дійти до відчут тя смерті.
Бо чо му замість су хих губ, за ко че них очей, скру че них пальців, спітнілих лиць, за тис ну тих ще леп, зби то го ди хан ня, га рячі і хо ло ду тіл, сто гонів, ви гуків і про го во ре них ма рень, замість кон вульсій і не ру хо мості, нап ру жен ня і без вольності м’язів, безміру пог лядів, у яких мож на по ба чи ти будь-що, замість роз па на ха них тіл, з яких відхо ди ли ріди ни і ду ша, я при га дую щось зовсім інше? Щось та ке, що бу ло по руч з най до рож чи ми смер тя ми, але вже не ма ло з ни ми нічо го спільно го. Якісь нез баг ненні фраґмен ти - якісь сині ве рес неві не ба, осіннє теп ло, лям па на нічно му ґанку, чиїсь реб ра під тон кою бруд ною су кон кою, квітне вий сніг, довгі білі ко ри до ри, хо лод на горілка з цит ри но вим со ком, лис тя ве ле тенсько го яво ра, що опа ло все ра зом за од ну го ди ну, нар ци сові по ля, верхні по лиці пе регрітих за гальних ва гонів, жов та піна пил ку на квітне вих ка ла ба нях, поспішна сиґаре та у лікар ня но му ліфті, різні чаї, різні за па хи, ко ню ши на і шип ши на, блис ку че і твер де лис тя в бу ко во му лісі, под ря пані ожи ною плечі, су шені на блясі і бляті груш ки (щось підозріло ба га то рос лин них спо гадів)…
А по то му зди ву ва ли діти, зро бив ши всі не ро зуміння, роз ду ми, асоціації, спо га ди й усвідом лен ня про зо ри ми, гірко-со лод ки ми і не ке ро ва ни ми, як сльоза. Ми їха ли ви пад ко вим бу сом стра шен но склад ною до ро гою в ту ман но му каньйоні. В то му ж бусі бу ла ще ма ленька дворічна дівчин ка. Потім ста ла ся якась та ка аварійна си ту ація, в якій ко жен па са жир ба чить її повільний роз ви ток уп ро довж кількох се кунд. І яс но ба чить - чим усе це закінчиться. Але ста ло ся од не з чис лен них див. Як у сні, який не доз во ляє відчу ти ста ну вми ран ня. Тоді діти ду же спокійно ска за ли - шко да би бу ло ли ше ди ти ни, во на ще нічо го не знає, бо ми вже так ба га то по жи ли… Од но му бу ло аж дев’ять, мен шо му - ще вісім.
Тремти, скелете
Великою міфо логічною по мил кою є те за про те, що жінка - це отвір, про тис тав ля ючи та кий клю чо вий об раз цілій підбірці чо ловічих сим волів, котрі влас не дов ко ла то го от во ру зор ганізо вані.
Насправді дріб’язковість (але од но час но за хи щеність і поліваріантність) чо ловічої сут ності по ля гає в то му, що чо ловіча при ро да теж три мається на от ворі, тільки їх ба га то і во ни май же напівпро никні. Чо ловік - це си то. Що би бу ло чо ловіче на ча ло, завж ди щось по вин но со чи ти ся і про со чу ва ти ся. Кров, зво ло же не насіння, піт, сльоза. Ад ре налін урешті-решт. Із за лоз у простір тіла.
Адреналін - це те, що сприяє адап тації до змін нав ко ло. От же, ад ре наліно вий ви кид оз на чає не тільки різку зміну в кон такті із се ре до ви щем, але й пев ний стан постійної неп рис то со ва ності. Ад ре налін є ре акцією на страх. Інша спра ва, що від різко го зву жен ня всіх капілярів, крім сер це вих і моз ко вих, мож на кай фу ва ти, як від інших чо ловічих ско ро чень і ви кидів. Кай фу ва ти хімічно, фізіологічно. Мож на ж нав чи ти ся на со лод жу ва ти ся тим мо мен том нерівно ва ги, ко ли все - до моз ку і збуд же ний мо зок чітко ке рує твоїм тілом і орієнтацією так, як ніко ли би від нього не сподівав ся.
А ще ду же важ ли вою є здатність ад ре наліну гальму ва ти ро бо ту шлун ка і ки шок. Що би адап ту ва ти ся, що би діста ти радість відповідності сво го внутрішнього тем пу до ми готіння нес подіва них не без печ них змін, ви яв ляється, тре ба відклю ча ти шлу нок. Не хлібом єди ним. Чо ловік по ви нен бу ти ледь го лод ним і ніко ли не на си че ним. Тоді він доб рий мис ли вець, тоді він радісний мис ли вець і вдат ний чо ловік.
І те, що в су час но му світі ме то ди ки по шу ку ад ре наліну пе рет во ри ли ся на роз ви не ну суб культур ну індустрію, по ка зує, якою си тою ста ла при най мні час ти на світу. Добрі ча си нас та ли, які не при ве дуть до нічо го доб ро го. Хо ча б ад ре налін по ви нен не про да ва ти ся і не ку пу ва ти ся. Це вже над то гли бо ко зай шли.
Ненавиджу жит тя без труд нощів, нап ру жен ня і не без пек. Але волію, що би во ни самі при хо ди ли до ме не. Пам’ятаю, щоп рав да, що ніко ли не вар то наїда ти ся. І ми лу хрес то матійну історію. В од но го з най відчай душніших ка ва лерійських ко ман дирів ви кид ад ре наліну пе ред боєм ви яв ляв ся у га неб но му тремтінні рук, підборіддя і колін. За кілька се кунд до ата ки він го во рив зі своїм тілом: «Трем тиш, ске ле те?! Ти тремтів би ще більше, як би міг зна ти, ку ди я те бе за раз по ве зу».
Доторки
Ми пот ре буємо до тор ку. Хо ча би то му, що по за до тор ком нічо го більше не маємо, бо все на ше жит тя є тільки ним. Нам уне мож лив ле на якась альтер на тив на фор ма існу ван ня. Ми не вміємо ні по-справжньому вхо ди ти все ре ди ну інших струк тур, ні бу ти в них, ні ста ва ти ни ми, ні бу ти з ни ми. Різно манітні по верхні пе реш код жа ють, при пус ка ючи ли ше до торк.
Тому ми є ли ше тоді, ко ли тор каємо ся. І ли ше в та кий спосіб світ ожи ває, пе рес та ючи бу ти добіркою без до ган них ка те горій, по нять і вис новків.
Тому тор каємо ся. Пуч ка ми пальців, дак ти лос копічни ми узо ра ми, пальця ми, нігтя ми, до ло ня ми, хіро ман тич ни ми лініями, пе редпліччя ми, пог ля да ми, слу хом, ню хом, жи во та ми, че ре па ми, язи ка ми, во ло син ка ми та повіка ми. До тор каємо ся го ло со ви ми зв’язка ми, га лу жен ням су дин, ви ги на ми моз ку та фраґмен та ми ге не тич но го текс ту.
Доторкаємося до шкіри. Є щас тя і є біль, але є.
Тверді є стільки, скільки її вміщається під тілом, що ле жить. Си ла вітру за ле жить від па рус ності си лу ету. Світові во ди закінчу ються на півмілімет ра далі від вібрацій за ну ре но го тіла…
Ніщо не ми нає до ти, до ки три ває чуттєвий слід на сли зо вих і шкірі.
На місці до тор ку двох будь-яких пло щин, які на ле жать Тобі і Мені, ви ни кає відчут тя чо гось третього. То го, що не дос туп не мені без те бе, а тобі - без ме не. Так на род жується Ми, яке оп рав до вує наші пе ред до тор кові існу ван ня. Ад же бут тя є співбут тям.
Тому ми му си мо тор ка ти ся.
Загадкова стихія
Важко собі уяви ти, що яки хось ти ся чу років то му ціла Євро па бу ла пе ре важ но лісом. Ми - як завж ди - запізню ва ли ся, тож праліси прот ри ва ли знач но дов ше.
Це вже потім прий шло так зва не лісо ве гос по дарст во, яке пе рет во ри ло ліс на зви чай ний го род, гус ту план тацію, збір уро жаю, роз тяг ну тий у часі.
А пе ред тим з лісом во юва ло ся. Жит тя вва жа ло ся про жи тим пус то, як що кількість збу до ва них домів, на род же них синів і по сад же них садів пе ре ва жа ла кількість влас но руч но ви ни ще них лісо вих де рев і ви кор чу ва них зрубів.
Історія історії з лісом чи мось на га дує цивілізаційну ево люцію сто сунків між жінка ми і чо ловіка ми. Бо ліс - це стихія. І стихія завж ди інша від те бе.
Певний час фор му лює домінант ний спосіб співісну ван ня із стихією (окрім домінан ти, мей нстріму, завж ди при сутні і всі інші спо со би, і як раз во ни завж ди да ють най цікавіші істо рич но-культурні наслідки, навіть тоді, ко ли в пев но му хро но топі є без сумнівно марґінальни ми).
Стихії мож на ту по про тис то яти. Іду на ви. Во ля або смерть. Зі щи том чи на щиті. Вся ця мужність, са мовідданість і са моз ре чен ня. Всі ці ата ки на ліс і ви ни щен ня влас них при видів.
Стихію мож на стри му ва ти. Бу ду ва ти му ри, ва ли, за га ти і дам би, на тя гу ва ти лан ци і дов ба ти на дов би.
Стихію мож на обійти. Хай собі бу де. Це її потік, аре ал, те ри торія. Не пха ти ся і не бо яти ся.
Від стихії мож на втіка ти. Відсту па ти, по год жу ва ти ся на її екс пансію, зби ра ти ма нат ки і за ли ша ти не ру хомість.
Однак не ма нічо го кра сивішо го, ніж увійти в неї, до да ючи їй со бою то го еле мен ту, яко го їй бра кує для то го, що би ста ти со бою ос та точ но. Са мо му ж, пе рет во рив шись на ор ганічну час ти ну її нест рим ності, взя ти от ри ма ти влас не існу ван ня як не обхідність виінак шен ня.
Ліс та кий…
Ліс - пе ре довсім щільність, яка впус кає м’яко. То тальність, до якої мож на до торк ну ти ся. В лісі всього ба га то і гус то, але він завж ди за ли шає вхо ди у виг ляді ту нелів, шпар, алей. Ліс про ни за ний мож ли вос тя ми пе реміщен ня, як ко жен справжній лабіринт, що збу до ва ний для то го, що би вий ти влас ним шля хом (тоб то, став ши тро хи іншим).
У лісі не мож ли во за ги ну ти. Він - доб ре об лад на не і привітне жит ло. Він за хи щає, оберігає і не відпус кає зас ко ро. Всі людські ве ран ди, пор ти ки, со бо ри, вежі, анфіла ди, ка зе ма ти й око пи - по до ба лісу. Ліс - іде ал інтер’єру.
Загинути в лісі стра шен но прос то. Дур ну ва тих при чин для нес подіва ної смерті там аж за ба га то.
Між ци ми дво ма мак си ма ми вміщається все те, чо го не мо же не пе ре жи ти навіть у примітив но му лісі навіть бай ду жа до нього осо ба. Чо го прий шов. Чо го хо чеш. Ко ли му сиш вий ти. І вза галі - хто ти, який. У цьому сенсі він на га дує про яв ник. Пе ре би рає на се бе функції тво го моз ку, за ли ша ючи тобі тільки пер винні фун да мен тальні реф лек си. Мудрість, доб ро, зло, аґре сивність, чор но та і благість ви ла зять у таємни чо му лісі, як після кількох скля нок спир ту.
У кож но го своя до ля і свій ліс гли бо кий. Ос но ви пси хо аналізу. Ска жи мені… і мені не бу де чо го тобі ка за ти.
А ще в більшості лісів є ба га то свіжо го повітря і ма ло жи вих звірів.
Натомість най важ ливішим склад ни ком чуттєвої логіки лісу є те, що під но га ми. Пе ре довсім, зви чай но, тіні. І сто по подібні речі - на ша ру ван ня різно го лис тя, за рості ожи ни, гладкі сос нові шпильки, во логі невідомі рос ли ни, предвічний мох, най ніжніша про хо ло да за ячої ка пус ти і що ще там мо же бу ти. Цілком нез ле, ко ли пруж ну твердість лісо вої підло ги ви па дає відчу ти ого ле ни ми спи ною і ліктя ми. Зем ля і не бо, розміщені вздовж стов бурів, тоді міня ються місця ми. Підош ви чу ють смак суміші го лосів ба гатьох крон, ук ла де них із тьми лис тя, сповідей по оди но ких птахів, ту го го на тис ку гриб ниць, во ло го го нап ру жен ня ли шай ників.
Ввійти і роз чи ни ти ся. Хо ча би хотіти ввійти. Хо ча б мог ти роз чи ни ти ся. Прос то зна ти, що десь по руч той твій ліс.
Літо
Зовсім нез ро зуміло, як це йо му вда ло ся. Але літо вже ми нає. Як що зва жа ти на гірські ка но ни ку пан ня в річках - від Іва на до Іллі, то за ли ши ло ся ще два тижні. А я ще май же не ку пав ся. На томість хо ва юся то від спе ки, то від злив у ма ленькій рідній хатці в го рах. Ог ля даю пач ки ста рих фо тог рафій. Од на чо мусь цього ра зу за че пи ла особ ли во. Вид но ве ле тенське озе ро, си лу ети будівель на про ти леж но му боці. Вид но бор ти де рев’яно го чов на, в яко му си дять хло пець і дівчи на. Він ху дор ля вий, але м’язис тий. Ру ки на вес лах, відкри тий радісний пог ляд, го ло ва пост ри же на так, що спе ре ду чуб, а все реш та вист ри же но під ма шин ку. Та ким міг бу ти підлітко вий Френк Сінат ра. Або якісь фраґмен ти з фільму «Якось в Аме риці». Або наші хлопці біля турніка, на плесі, в дов гих чор них тру сах. Дівчи на стра шен но гар на. Во на, прим ру жив шись від надміру сон ця в не ду же хо лодній воді, ди виться так, ніби ро зуміє все на кілька де ся тиліть на пе ред. Хоч це, зви чай но, ілюзія. Нічо го во на не знає, крім то го, що во на гар на і во на по до бається гар ним. І це прав да ос та точ на. Бо - крім усього іншо го - її змерзлі гру ди виг ля да ють да ром Бо жим крізь ки тай ську ба вов ну чо ловічої дов гої май ки на ши ро ких бре тельках.
Це Сибір, 1955 рік. Хлоп цеві ми ну ло п’ятнад цять років, дівчи на тро хи мо лод ша. Во ни на озері в Читі. Во на ту теш ня (при най мні в дру го му по колінні, бо в Читі важ ко знай ти корінних сибіряків, там май же всі - діти і вну ки най різно манітніших ка тор жан) і вільна. А хло пець - спец по се ле нець. У де сять років йо го ра зом з матір’ю при вез ли під кон воєм із Західної Ук раїни, з ку рорт но го Мор ши на. Їм до ве ло ся док лас ти ба га то зу силь, що би ви жи ти на но во му місці. Те пер він по га но вчиться у російській школі, знається з ур ка га на ми (кількох йо го од нок лас ників уже вби ли інші ву личні бан ди, кількох розстріля ли за убивст ва), но сить кас тет, зай мається гре ко-римською бо ротьбою, бринькає на гітарі, по ма гає мамі в до машніх ро бо тах, мріє ста ти опер ним співа ком, кож но го тиж ня по ви нен мельду ва ти ся в спеціально му відділі і не має пра ва по ки да ти місця по се лен ня. І він не знає, що че рез рік си ту ація зміниться настільки, що він зно ву опи ниться в рідній лагідній Ук раїні.
Але те пер ні ми ну ле, ні май бутнє не має жод но го зна чен ня. Во ни не в змозі впли ну ти на щас тя. То му що літо. Во ни на сонці, у воді, во ни в гли бині літа. А літо все сильне.
Переважно за тим, що ста ло ся влітку, впізна ються ро ки. Але див на річ - са ме літо ро кам не на ле жить. Усі літа ук ла да ються в ок ре му біографію, де па нує відчут тя, яко му годі знай ти точ не виз на чен ня. Простіше прос то ска за ти - прос то літо.
Дивлюся на зним ку і не ба чу 1955 ро ку в Читі, не ба чу сво го шістнад ця тирічно го та та. Ба чу освітлен ня, тіні, по верх ню озе ра, си лу ет да ле ко го бе ре га, стан тіла, ви раз очей, які відчу вав змал ку, за мо ло ду, які відчу ваю те пер. Ба чу ба га то-ба га то вод і ви разів очей, які трап ля ли ся в різних місцях. Ба чу своїх ма леньких дітей над во дою, ба чу їх уже шістнад ця тирічни ми. Вірю, що все це пов то риться в їхньому житті. І знаю, що так бу ло завж ди. За однієї умо ви. Має бу ти літо.
Як надмір - то у всьому
Ніколи не ду мав, що це так важ ли во. Прав до подібно, про пус тив у житті щось знач не.
Іноді на пош ту моїх друзів - нез ва жа ючи на стать - при хо дять ша лені про по зиції ку пи ти кілька ящиків віаґри з ней мовірною зниж кою, збільши ти впро довж кількох тижнів тов щи ну і дов жи ну пеніса (по пе реднім бо ну сом є чу дес на ме то да зат ри ман ня пе ред час ної еяку ляції). Що вже ка за ти про цілі про мис лові лінії най хи мерніших пре зер ва тивів, котрі не так за побіга ють запліднен ню і за ра жен ню, як ос на щені ме ханічни ми прис то су ван ня ми за ра ди то го ж та ки вдос ко на лен ня не цілком дос ко на ло го пеніса.
Напевно, я про пус тив щось ду же важ ли ве… Але не мо жу повіри ти, що більшості чо ловіків, котрі вда ються до та ких спо собів, справді аж так ідеться про жіно чу на со ло ду. Як що во ни не дба ють про неї у всіх інших ви пад ках, то чи має оз на ча ти, що вдо вольня ти жінку вар то в цій сис темі ціннос тей за ра ди жіно чої ра дості, за ра ди то го, що от на решті зро бив для те бе все, а ти ду ма ла, що лю бов не та ка гли бо ка.
Радше мо тив є зовсім іншим. І по хо дить він від та ко го зро зуміло го і примітив но го по чут тя, як пот ре ба са мо ре алізу ва ти ся, ствер ди ти ся, до вес ти, за ли ши ти ся в пам’яті, бу ти най ліпшим, бу ти по за кон ку рент ним. Зви чай ні речі - са мець не так за вой овує сам ку, як відвой овує її від інших самців. Зви чай но, щось подібне існує і з іншо го бо ку.
Пригадую собі те, що ба чив у війську і штраф баті (ця невільни ча ка зар ма вза галі бу ла най ви разнішою мо дел лю на шо го суспільства, ко ли все бу ло зо ною - армія, шко ла, лікар ня, тюр ма, кол госп, універ си тет). Це бу ло яки мось аб со лю том. Зу сил ля ми, котрі ніко ли не доп ро вад жу ва ли до ме ти. Вірою у світле май бутнє. Са мо по жерт вою за ра ди са мост верд жен ня без ре зульта ту… Мен ше з тим.
Найвишуканіше - дірка у вуз дечці. Дов го ви пи лю ва ло ся кільце з оргск ла з то нюсіньким розрізом і за гост ре ни ми кінця ми цього зрізу. Кільце роз тя га ло ся, кінці прицілю ва ли ся в потрібну точ ку, кільце пру жи ни ло і зми ка ло ся. Потрібне місце про би ва ло ся. Кілька днів кільце прок ру чу ва ло ся, що би отвір став та ким, як у вусі. Тіло кри ва ви ло, пітніло, гни ло. Ко ли врешті дірка ста ва ла цілком вільною і за гоєною, кільце зніма ло ся. З то го мо мен ту при собі тре ба бу ло завж ди ма ти ри бацьку жил ку. Її скла да ло ся вісімкою і про пи ха ло ся крізь дірку. Віри ло ся, що після та ко го уяв на Во на більше ні з ким не за хо че, прос то не змо же, бо знає, як бу ває.
Але бу ва ло і зовсім ост ро. Цілком нез ро зумілий надмір. Про би та за гост ре ним до бе то ну кінцем алюмінієвої лож ки шкіра. Зак ла дені залізні кульки підшип ників. Спо чат ку це заліплюється і гоїться, пізніше пе ре ко чується під тон кою шкірою, тоді стає чим раз важ чим і, відповідно, об тя жує. Врешті ви яв ляється, що зре алізу ва ти ся в та кий спосіб не ви па дає жод ної на го ди.
Що вже ка за ти про розріза ну ле зом го лов ку на чет ве ро, яка при ерекції пе рет во рюється на по до бу пош ма то ва ної квітки, про вжив лені вуш ка ми ше нят… Надмір і ніякої ра дості. Ніко му.
Далеко від політики
Один із моїх до сить відда ле них у крові і часі, але ду же тісно впле те них у жит тя сім’ї ро дичів постійно пам’ятав най важ ливішу життєву ма ми ну нас та но ву. Ніко ли не пхай ся до політи ки - так за повіда ла ма ма. Вуй ко Осип на ро див ся в Маріямполі. Та то був мельни ком і ук раїнцем. Ма ма - полькою і ри мо ка то лич кою. У то му містеч ку це бу ло нор мально і, хоч і пев ним чи ном сто су ва ло ся політи ки, розв’язу ва ло ся ду же прос то. Хлопці йшли за та том, дівча та - за матір’ю, в одній сім’ї співісну ва ли дві кон фесії, дві національності, дві історії…
Осип пха ти ся до політи ки не хотів і по чав студіюва ти ме ди ци ну як щось най ней тральніше і най універ сальніше. Він був сту ден том у Львові, ко ли по ча ла ся Пер ша світо ва війна. Далі - жод ної політи ки, бо політи кою ста ло все. Навіть лікарі пе рес та ли бу ти прос то ліка ря ми, бо хо ча би раз до по ма га ли тим чи іншим, не тим, ко му слід. Лікарські вчин ки втра ти ли етич ну сте рильність, на бу ли оз нак світог ляд но го ви бо ру, що од ноз нач но пе рет во рю ва ло ся на чис ту політи ку.
Вуйко Осип став офіце ром Ук раїнської Га лицької Армії. Офіце ром ме ди ком, слу жив на од но му із зунрівських по тя гах-шпи та лях. Мав кілька відзнак. Після ук раїнсько польської війни був інтер но ва ний у спеціально му та борі. Ме дичні студії му сив закінчу ва ти в Празі. По вер нув шись врешті до Ста нис ла во ва, він му сив відбу ти при низ ли вий ек за мен, кот рий Польська дер жа ва ви га да ла для підтверд жен ня не польських дип ломів. Але він знав, що му сить бу ти по за політи кою. По чав уда ло прак ти ку ва ти. Вит ри му вав тиск польських ко леґ як кон ку рент-українець. Брав участь у житті ук раїнської фа хо вої ор ганізації (в 1939 році це ви яви ло ся ду же по важ ним політич ним зло чи ном), тяж ко пра цю вав. До влас но го бу дин ку до ро бив ся в 1938 році. Нев довзі він пе рес тав бу ти влас ним, ще й до дав зви ну ва чень. Щоб якось оп рав да ти ся - хоч насп равді ви бо ру не бу ло - в 1944-му він здав гроші на по бу до ву од но го ра дянсько го тан ка, що бу ло не ма ло.
Однак у 1945-му йо го ареш ту ва ли. Якось ду же підступ но. Прий шли вночі, кли ка ли до по роділлі, він не відмо вив ся, взяв усе при чан дал ля…
Впродовж тю рем но го ро ку він, здається, так і не зро зумів, що відбу вається. Пе ре бу вав у ка ме рах політич ної поліції, ніко ли не ма ючи до політи ки жод но го сто сун ку, уни ка ючи її кож но го дня.
Правдоподібно, він справді так три мав ся ма ми но го за повіту, що цілко ви то не міг бу ти потрібним у жодній комбінації. Че рез рік йо го так са мо нес подіва но відпус ти ли. Зго дом він навіть не підпа дав під ка те горію реп ре со ва но го.
Хоча впро довж нас туп но го де ся тиліття вуй ко Осип жод но го ра зу не вий шов з до му. Мо же, са ме так має виг ля да ти та справж ня дис танція.
Шанці
Окопи - теж не по га не сло во. В ньому зак ла де но ду же ба га то орієнтирів. Сто сов но місця (ниж че рівня мо ря, вузько або плос ко) і дії (ко па ти, ко па ти в гли би ну або дов ко ла розп рос тер то го тіла, хо ва ти ся в кож но му разі). Впро довж двад ця то го століття все це ро би ло ся мільйо ни разів. Доб ре, що у всіх арміях ма ленька са пер на ло па та вхо ди ла до обов’язко во го об ла дун ку кож но го сол да та. Сотні разів во на, закріпле на на по ясі зза ду, не потрібно би ла над коліна ми під час бігу. Од нак ви яв ля ла ся не обхідною тих кілька разів, ко ли вда ва ло ся око па ти ся. Хо ча би для примітив но го окоп чи ка для стрільби ле жа чи. Навіть без ніяко го бруст ве ра. Хоч яка там, до дідька, стрільба.
Шанці навіть кож ною своєю бук вою зву чать якось інак ше. Шанці - як шан си. Шан си - це шанці. З шанців - на танці. А танці у шан цях.
З цим нічо го не по ро биш. Хай пси хо те ра пев ти до шу ку ються зна чень. Але це як у Пе те ра Ганд ке - ко ли ди ти на бу ла ди ти ною, і де ре ва бу ли ви со ки ми. Тільки в інший бік: ко ли я був ди ти ною, око пи бу ли гли бо ки ми. Замість то го, що би до рос та ти до де рев, ми ви рос та ли із шанців.
На час на шо го раннього ди тинст ва во ни бу ли ще май же ужит ко ви ми. Склад на сис те ма обо рон них ліній у на шо му лісі мог ла предс тав ля ти пік людської дум ки 1916 ро ку. Вся філо софія, тех но логія, вальси, міно ме ти, га убиці, ско ростріли, ячмінна ка ва, Альфонс Му ха, Фритьйоф Нан сен, док тор Рентґен і май стер Ма узер, - все це рап том вик ла ло ся в ме ре жу окопів на по чат ку лісу пе ред Ґорґана ми, на тій межі, де ніхто не мо же зна ти - чи це фронт західний, на яко му без змін, чи східний, де теж усе ду же так собі.
Ми ба ви ли ся в око пах. Ми хо ди ли ко ри до ра ми шанців. Блу ка ли ла ма ни ми лініями окопів у пов ний зріст. На ти ка ли ся на схо дин ки для то го, що би вир ва ти ся в баг нет ну ата ку, і по лич ки для ос танніх де ся ти пат ронів у двох маґази нах. Ми ку па ли ся в круг лих став ках, ко ли до що ва во да за ли ва ла ши рокі ями для гар ма ток, і шпор та ли ся об об рив ки те ле фон них дротів, які пе ред тим, як ос та точ но сплу та ти ся зі сме ре ко вим корінням, на ма га ли ся втри ма ти у своїх мідних жи лах ос танні на ка зи три ма ти ся пе ред Бру си ловським про ри вом. А ми там зби ра ли ожи ни і гільзи…
І завж ди тре ба пам’ята ти про те, що діти ма ло що ро зуміють, але все пам’ята ють. Цієї пам’яті потім не поз бу деш ся. Її до сить для то го, що би все зро зуміти якось не так.
Якісь око пи. Щось ко па ти. Ку дись заліза ти, що би вбе рег ти ся.
Якісь шанці. Якісь шан си. Якась схо дин ка пе ред бруст ве ром. Ку дись не се з без печ ної щіли ни, яку ос та точ но наб ли зи ли до рівня мо ря сніги, вітри, по то ки, відли ги, зру би, мо хи, ожи ни і те, що за бу ва ють ко лишні діти.
Слідами чужих спогадів
У бо таніці є та ке по нят тя - фло ра ру ди мен тар них ланд шафтів. Ідеться про те, як рос ли ни пос ту по во відвой ову ють те ри торії, з кот рих бу ли ко лись витіснені людською діяльністю. Ко ли ж діяльність при пи няється або зав ми рає, ко ли ці те ри торії ста ють ру ди мен том за лиш ком, їх кінець обер тається по вер нен ням до по чатків. Фло ра ру ди мен тар них ланд шафтів упа дає у вічі на кож но му кроці в ко лишньому зна ме ни то му містеч ку Маріямполі.
Географічно Маріямпіль теж цілком ук ла дається в уяв лен ня про кінець світу. Виїха ти з нього мож на ли ше тією са мою до ро гою, якою в’їжджається. Тоб то по вер та ти ся потрібно бук вально на зад. Зна чить, до ро ги далі поп рос ту не має. Маріямпіль - це півострів. З трьох сторін світу йо го оги нає Дністер. За річкою - Єзупіль, але на нього мож на ли ше ди ви ти ся з ви со ко го ліво го бе ре га. А їдеться чи йдеться до Маріямпо ля цілком інак ше. Тре ба діста ти ся до Га ли ча, а тоді ще кілька над цять кіло метрів їха ти па ра лельною до ро гою у зво рот но му нап рямі бал ка ми між дністровськи ми гор ба ми. У де яких місцях го ри пе рет во рені на відкриті кар’єри вап ня ку.
Врешті єди на до ро га, про ми на ючи Вовчків, старіший від са мо го містеч ка, але вже дав но з’єдна ний з Маріямпо лем, до во дить до ве ли ко го трав’янис то го квад ра та, в яко му чо мусь без по мил ко во вга дується те, що у всіх євро пей ських містах на зи вається рин ком. Щоп рав да, від рин ко вої за бу до ви за ли ши ла ся ли ше од на сто ро на - кілька несільських дво по вер хо вих ка ме ниць (одна навіть з контр фор са ми, інша до сить мо дер но ва), між ни ми - церк ва з кінця двад ця тих років двад ця то го ж століття. Біля церк ви стоїть міцний потріска ний де рев’яний хрест, ус та нов ле ний у 1938 році на честь 950-річчя хре щен ня Ук раїни. Ву лиці від спо рожніло го рин ку цілком пра вильно відхо дять з усіх чо тирьох кутів. Го лов на з них ве де до вип рав но го зак ла ду 128, розміще но го в кос телі і мо нас тирі. Інша - до сільської лікарні се ред за лишків ко лишнього зам ку і па ла цу. Але обидві ви во дять до май же не ре альної в на ших місцях кілька сотлітньої ли по вої алеї над Дністром.
Весняний недільний ра нок у без люд но му селі (якраз Служ ба Бо жа, пе ре важ на більшість у церкві, реш та по зак ри ва ла ся в ха тах) се ред цих мурів, кос телів, горбів, ко лю чих дротів, ста рез них лип настільки пе ре пов нює відчут тям при чет ності до чий огось доб ро го ми ну ло го, що про нього вже і не хо четься нічо го зна ти. Ще й ней мовірні па но ра ми Дністра, луг над са мою во дою, прос то хрес то матійні пе ре бу до ви у кли нах ди ких ка чок у небі, хлоп чик - єди на жи ва ду ша - кот рий по на роб ляв дірок у всіх бе ре зах і те пер пе ревіряє, скільки со ку мог ло наб ра ти ся у пляш ках, об’їжджа ючи їх на ро вері. І всю ди ста да вго до ва них індиків. Їх так ба га то, що цілком мож на при пус ти ти, що інди ки є го лов ним місце вим про мис лом. І що са ме во ни виз на ча ють справжній темп і ритм ту тешнього жит тя. Навіть у най темніших ка зе ма тах руїн зам ку ліхта рик висвітлює ли ше дві речі - старі не до пал ки і свіжі сліди інди чих лап. А на подвір’ї шко ли ви сить таб лич ка-зас те ре жен ня, яку годі по ба чи ти десь у інших місцях: «Ви пас ху до би та до машньої птиці за бо ро не ний».
Хоча історії і не хо четься, во на ви ла зить тут на кож но му кроці. Над то ба га то письмо вих спо гадів сто сується Маріямпо ля (не ка жу чи вже про те, що ар хе оло ги знай шли у цьому місці сліди ба гатьох най давніших культур, у яких за ли ша ти письмові спо га ди бу ло ще не прий ня то).
У 1691 році ко рон ний гетьман Станіслав Яб ло новський ви бу ду вав на горі над Дністром обо рон ний за мок і поїхав собі далі ви ко ну ва ти гетьманські обов’язки. Аж йо го внук, князь Ян Ка етан Яб ло новський, пе ремістив сю ди свою ре зи денцію у 1731 році. За мок на той час уже пе рес тав бу ти ак ту альним, на томість Ян Ка етан пе рет во рив Маріямпіль на іде альне ду хов не містеч ко. Він ви бу ду вав кос тел і мо нас тир ка пу цинів, у яко му розмістив ди во виж ний об раз - так зва ну Ли царську, чи Обоз ну, чи Гетьманську Матір Бо жу, яку йо го дідо во зив із со бою на най за пекліші польсько-ту рецькі війни. Об раз був при сутній і під Хо ти ном, і під Віднем. У 1737 році спеціальна комісія виз на ла об раз чу дот вор ним. 1753 ро ку в Маріямполі ство ри ли ко леґіум із кла сом філо софії і ри то ри ки, один із не ба гатьох ви щих нав чальних зак ладів у Східній Га ли чині. Після ка пу цинів до містеч ка зап ро си ли сес тер чи ну ха ри ток, котрі про бу ли тут аж до 1945 ро ку, опіку ючись шко лою і лікар нею. Після війни в мо нас тирі і кос телі пе ре бу ва ли різні вип равні і при му со во ви ховні зак ла ди. Те пер тут тюр ма. Зно ву для жінок. Хоч пра пор щик, який за бо ро няв фо тог ра фу ва ти зад ро то ва ну пам’ятку, ви явив ся чо ловіком.
Дивно, але про чу дот вор ний об раз у ХІХ столітті якось за бу ли. Йо го навіть прик ри ли но ви ми об ра за ми. Аж у 1927 році тодішній ри мо-ка то лицький свя ще ник отець Бо сак ви до був іко ну, і во на бу ла уро чис то ви не се на на зам ко ву го ру. В трид ця тих об раз рес тав ру ва ли. Йшло ся про те, що би йо го ко ро ну ва ти. Світо ва війна все зміша ла. Маріямпільська Бо жа Матір опи ни ла ся під Вроц ла вом, ку ди після війни пе ре се ли ли ту тешніх по ляків. Ко ро нація відбу ла ся вже в дев’янос тих. Здійснив її тодішній па па Іван Пав ло ІІ. А от ця Бо са ка вби ли влітку 1941 ро ку ук раїнські пар ти за ни.
Загалом Маріямпіль пер шої по ло ви ни двад ця то го століття мож на вва жа ти взірцем мир но го співісну ван ня різних націй і вірос повідань. Нез ва жа ючи навіть на те, що в 1920 році армія УНР, якій бу ло відда но для обо ро ни цю ділян ку фрон ту в польсько-больше вицькій війні (на п’ятсотрічно му дубі біля па ла цу те пер є таб лич ка, що тут відпо чи вав Си мон Пет лю ра), обо ро ну не втри ма ла і в Маріямпіль увійшла ка ва лерія Будьонно го. Зреш тою, са ме ті де ся тиліття бу ли для містеч ка тим ча сом розквіту, після яко го хоч не хоч ланд шаф ти ста ють ру ди мен тар ни ми.
Поляки, яких бу ло вдвічі більше, діли ли по чер го во з ук раїнця ми кос тел для відправ. Одні од них зап ро шу ва ли на свої свя та, у зміша них шлю бах си ни хрес ти ли ся і ви хо ву ва ли ся у вірі батька, а доч ки - у вірі ма тері, діяли чис ленні освітні і ко опе ра тивні ор ганізації, пра цю ва ло чо ти ри мли ни (один із них ди зельний), бу ла лаз ня, що нагріва ла ся камінням, бу ли ста ви, які да ва ли ро бо ту, вітряк, який пом пу вав во ду до мо нас ти ря, шістсот жидів жи ло під про во дом ха сидсько го ра би на з ро ду Го ро виців, містеч ко сла ви ло ся своїми будівни чи ми, що пра цю ва ли в усіх око ли цях, і особ ли во ґонто ви ми май стер ня ми (маріямпільська ґонта вис тав ля ла ся навіть на вис тавці у Відні). А ще бу ло чу до техніки - по ром че рез Дністер. Він ско ро чу вав до ро гу до Єзу по ля на трид цять кіло метрів і не да вав мож ли вості Маріямпо лю бу ти кінцем світу.
Все рап том пе реміни ло ся в со ро ко вих. Най ближчі сусіди по ча ли вби ва ти один од но го. Німці і совіти цьому тільки спри яли. По ляків ор ганізо ву ва ли у ви ни щу вальні за го ни про ти ук раїнсько го підпілля. Ук раїнське підпілля влаш ту ва ло то тальну розп ра ву з польським на се лен ням Вовч ко ва. Врешті по ляків на сильно ви вез ли на захід, а ак тив них ук раїнців - на Да ле кий Схід. Жидів до то го ча су по мор ду ва ли німці.
А до Маріямпо ля за вез ли лемків, кот рих пе ре се ля ли з те ри торій, пе ре да них Польщі. Поп ри всю дра ма тичність цих пе ре не сень са ме лем ки не да ли цілко ви то про пас ти давньому по се лен ню. Приїхав ши без нічо го, во ни взя ли ся до гос по дар ки. А що най цінніше - по ка за ли маріямпільцям важ ливість освіти, свідо мості і віри, яких не мож на відібра ти навіть тоді, ко ли заб ра но все інше.
Останніми ро ка ми ста ло ся кілька доб рих змін. Маріямпіль зно ву став Маріямпо лем (усі ра дянські ча си він пе ре був Ма ри но по лем), лем ки їздять на Лемківщи ну, старі маріямпільці з Польщі навіду ються до місця своєї ди тя чої пам’яті.
Але фло ра не пе рес тає бу ти ру ди мен тар ною. Над то ба га то зів’ялих сли вок ви сить вес ною на за ха ра ще них де ре вах. Над то ба га то роз би тих вікон у спо рожнілих ста рих хат ках під го рою. Над то ве ли ка час ти на цвин та ря пе ре пов не на по ва ле ни ми хрес та ми і за рос ла ба га торічним ба дил лям. Над то гру бий шар на не се но го на му лу на ме талічних решт ках по ро ма. То му вер та ти ся тре ба тільки на зад - поп ри кар’єри до Га ли ча і далі.
Повертаючись до озера
Зближаючись до озер, про існу ван ня яких ти знаєш (хоч во ни - ніби у зовсім іншій да лекій країні - в най дальшо му кут ку Во лині), вже зда ле ка на ма гаєшся уг ледіти перші оз на ки збли жен ня. Про близькість Шацьких озер по чи наєш здо га ду ва ти ся тоді, ко ли по верх ня вип рос то вується після Роз точ чя, з’явля ються сос нові й ду бові ліси. Зміню ються суфікси у наз вах місце вос тей. Тоді пов то рюєш собі зав чені іме на озер, уяв ля ючи собі кож не за зву чан ням наз ви - Пу ли нець, Пе ре мут, Ли но вець, Со ми нець, Ка ра си нець, Лю це мир, Світязь, Лу ки, Крим не, Круг ле, Дов ге, Пло ти че, Нак раннє, Пісоч не, Піщанське, Піявоч не, Мош не, Чор не і Чор не Ма ле, Озер це. Нез ва жа ючи на виз на чен ня, знаєш, що тобі потрібне Пісоч не, бо тобі бу ло там так доб ре п’ятнад цять років то му.
Дорога пос ту по во стає вуж чою, по ній вид но, що це край країни, що він за тис не ний між Польщею і Біло рус сю. Ліси обс ту па ють цю вузьку до ро гу. По оди нокі де ре ва якісь не такі, бо це вже Полісся. Ха ти знач но менші, ви раз но бідніші, на стар ших дош ках вікон ниці. Ба га то хат об ши то дош ка ми, по мальова ни ми в різні кольори. Хо ча у всьому, що сто сується спо руд, домінує синій колір. Такі самі сині і ви сокі грубі де рев’яні хрес ти. На цих хрес тах виділя ються ма ке ти інстру ментів Хрис то вих страс тей - мо лот ки, кліщі, спи си, па те риці, цвя хи. Де які хрес ти ви ка зу ють ней мовірну близкість цього пра вос лав но го краю до ка то лицької Польщі - на тяг ну ти ми, як роз тяж ки ан те ни, різно кольоро ви ми стрічка ми. Сіно біля хат скла да ють зовсім не так, як у на ших го рах, та й сіно якесь інак ше - жов та ве і гру бе, більше подібне на со ло му, а не на ру но. За те йо го тут не до порівнян ня більше. Ве ли чезні па со ви ща пе ре ти на ються пря ми ми ка на ла ми у пра вильно му по ряд ку, в них уга дуєш відо му ще зі шко ли ра дянську прог ра му осу шен ня поліських боліт. Не да ле ко від озе ра зем ля май же всуціль ут во ре на з піску. На піску рос туть сос ни, у піску рос те кар топ ля.
Від шо се до Пісоч но го мож на йти до ро гою вже дійсно лісо вою. Ліси тут двох типів - мокрі, густі, не ви сокі лис тяні, пе ре пов нені тра ва ми і безліччю сіянців, і про зорі, чисті сос нові, в яких да ле ко вид но, але че рез відтінок ко ри здається, що за ви сає ле генький дим чи ту ман. Це озе ро (Пісоч не) так са мо пра вильно мож на бу ло наз ва ти Лісо вим, бо ліс ото чує йо го з усіх боків, підхо дить май же до во ди. Як би я не знав, що йду до озе ра, то був би вра же ний нес подіва ною з’явою та кої пло щи ни во ди по се ред лісу. На відміну від зе лені, по верх ня озе ра міняє свій колір уп ро довж до би знач но частіше й оче видніше. Цю во ду мож на не впізна ти над вечір, порівню ючи з ранішньою.
Мені ж до ве ло ся порівню ва ти все з тим, що бу ло п’ятнад цять років то му. Зви чай но, що ба га то чо го зміни ло ся хо ча б то му, що са ме за ці ро ки змін бу ло так ба га то, що ми вже пе рес та ли їх за ува жу ва ти.
Майже по рожні ко лись бе ре ги пе рет во ри ли ся на те, що на зи вається суцільною рек ре аційною зо ною. Та кий собі щільний відпо чин ко вий табір над во дою. З’яви ли ся ба ри, в яких постійно си дять лю ди. З’яви ло ся ба га то ав то мобілів. З’яви ла ся ме ре жа про да жу мо ро зи ва, ка вунів, крос вордів і де тек тивів, пляж но го і спор тив но го при чан дал ля. Місцеві меш канці приїжджа ють лісо ви ми стеж ка ми із сусідніх сіл, що би про да ти ва ре ну ку ку руд зу, ва ре ни ки, яб лу ка, пам пу хи, мо ло ко і безліч грибів. Поліщу ки всі з ро ве ра ми, во ни повільні і флег ма тичні, май же нічо го не зна ють про інший, несвій, світ. Усі го во рять ар хаїчною і доб рою ук раїнською мо вою, на ба га то чистішою, ніж мо ва львів’яків, яких тут най більше, так ба га то, що по чу ваєшся, мов у філіалі Льво ва.
Однак най го ловнішим то ва ром є ри ба. Її навіть не хо четься вва жа ти тут то ва ром. Це рад ше який сь стер жень, дов ко ла яко го обер тається все ту тешнє жит тя, якась сутність усіх циклів - ден них, річних, по коліннєвих. Ри бу при но сять жи вою, си рою, су ше ною, сма же ною, ма ри но ва ною, вуд же ною. Ри бу ве ли ку і ма леньку. Ри ба сом, ри ба щу ка, ри ба лящ. Най ви ще місце в рибній ієрархії зай ма ють вугрі, це - місце вий сма ко лик, ек зот, су венір і так далі. Їх лов лять пра давнім спо со бом - жа ка ми, ко ши ко подібни ми яте ря ми.
Після всіх фіксацій змін най більшою радістю бу ло те, що са ма во да зовсім не зміни ла ся. Аж див но, як во на мо же вит ри му ва ти та ке на ван та жен ня, за ли ша ючись та кою ж чис тою, про зо рою, жи вою, м’якою і дух мя ною. Во да тут на ба га то рідша, ніж у інших місце вос тях. Пли ву чи в кілька мет ровій не помітній товщі цієї во ди, про ни заній світлом сон ця або міся ця, по чи наєш ро зуміти, що існує щось ду же близьке до постійно го щас тя, що во но дос тупніше, ніж здається, але ти йо го все од но чо мусь об ми наєш у своєму житті.
І все ж я не знаю, чи на ва жу ся по вер ну ти ся до цієї во ди ще че рез п’ятнад цять років, щоб не вби ти віру в щас тя. Бо вже те пер для то го, що би вти хо ми ри ти якусь не пе рерв ну гри зо ту, мені до во ди ло ся щод ня виз би ру ва ти сміття з ма ленько го пля жи ка. Для то го, аби він став чис тим, вис та ча ло, щоп рав да, кількох хви лин. Так прос то. Але ме не не мог ло вис та чи ти на інші місця. Бо тут усю ди на ки да но ти сячі різних об гор ток, па чок, плас ти ко вих пля шок і келішків, од но ра зо вих тор би нок і ба га то ра зо вих на виг ляд пре зер ва тивів. Я не ду маю, зреш тою, що наші лю ди на ба га то гірші від лю дей інших країв, але знаю, що в інших кра ях та ка без думність ком пен сується ре тельною пра цею відповідних служб. І те пер я пе ре ко на ний, що сміття на бе резі унікально го озе ра - це мо дель чо гось знач но масш табнішо го, а на ше най ближ че май бутнє без по се редньо за ле жить від то го, як ско ро ми нав чи мо ся да ва ти собі ра ду з влас ним сміттям.
Нестерпна легкість будзу
Двері стаї, зроб лені з кількох нещільно зби тих до щок, відкри ли ся, і очі не по ба чи ли нічо го іншо го, ніж бу ло при две рях за чи не них. Бо дим від вічної ват ри і хма ра з її внутрішнього бо ку надз ви чай но подібні. Хма ра сіла як раз на по ло ни ну. Во на повільно пе ре ко чу ва ла ся че рез го ру. Не бу ло вид но навіть влас ної ви тяг не ної ру ки. Ли ше наг нув шись аж до рівня бу ро зе ле ної тра ви, мож на бу ло по ба чи ти у вузьку шпар ку між зем лею і нижнім краєм не ба свої ступні, безліч білих і чор них, але од на ко во за бо ло че них, ове чих ніг, фраґмент нес подіва но су хої ґрун то вої до ро ги, кілька квіток, яск равіших при та ко му освітленні, ніж рек ла ма най дос ко наліших те левізорів, по чат ки стов бурів най ближ чих буків. Од нак бу ла вже шос та го ди на ран ку, і вівці, нез ва жа ючи на ту ман, не тер пе ли ви ли ся пе ред своєю пер шою на сьогодні обов’язко вою про гу лян кою. Вівчарі вста ва ли з ле жа нок так, як ти сячі разів пе ред цим, змо чу ва ли во дою ли це, за па лю ва ли пер шу сиґаре ту, на би ра ли з ка за на над вог нем га ря чої ка ви і ви хо ди ли з ди му в ту ман. У Києві, мож на сподіва ти ся, бу ла восьма.
Щоби знай ти справжніх вер хо винських вівчарів, до ве ло ся пе рей ти че рез Чор ногірський хре бет, вий шов ши та ким чи ном за межі офіційної Франківщи ни, пе рей шов ши ко лишній кор дон між Га ли чи ною і Угор щи ною, пот ра пив ши в інший ча со вий вимір, кот рий орієнтується на ук раїнський ли ше тоді, ко ли тре ба поїха ти ку дись по тя гом. Але на ви соті 1500 метрів, на по ло нині під го рою Ше су лом про ніякі по тя ги не йдеться. Ціле літо тут жи вуть ли ше чо ти ри вівчарі, п’ять псів і двісті овець.
Вівчарство, яке завж ди бу ло ос но вою доб ро бу ту євро пей ських го рян, навіть підґрун тям їхньої культу ри і міфо логії, все ж пе рет во рюється у Кар па тах на пев ну ек зо ти ку. Овець стає чим раз мен ше, лю дей, котрі хотіли би півро ку дог ля да ти овець у цілко ви то му відриві від цивілізації, теж. Те пер вівці для більшості гос по дарів пе рет во рю ються рад ше на не поп лат ний клопіт. З’яви ли ся нові спо со би за робітку, який доз во ляє обійти ся без пев ної кількості ове чо го си ру і вов ни, м’яса і ко жухів. Крім то го, знач на час ти на тра диційних місць вівчарст ва на Іва но-Франківщині ста ла за повідни ми те ри торіями, де об ме жується вся гос по дарська діяльність. То му пе ре важ на більшість гос по дарів віддає щоліта на по ло ни ни по троє-п’яте ро овець. Ви со когірне вівчарст во не пе рес тає існу ва ти са ме зав дя ки цій звичці.
Високогірна су бальпійська зо на - так звані по ло ни ни, - без люд на і відда ле на від на се ле них пунктів, насп равді чітко поділе на між гро ма да ми різних сіл. По ло ни на під Ше су лом, на якій уже по над двад цять років ва та гує Ва силь, є власністю гро ма ди се ла Квасів. Такі самі по ло ни ни ма ють се ла Білин, Яси ня, Бог дан. Відко ли зник ли кол гос пи, вівчарі, як і в давні ча си, є робітни ка ми гро мадськи ми. Ва таг, подібно до ко ра бельно го капіта на, на би рає свою ко ман ду, за яку не се відповідальність. Гос по дарі довіря ють влас них овець ва та гові на ціле літо. Ва таг з бриґадою зо бов’язується пильну ва ти, пас ти, доїти овець і ро би ти з мо ло ка сир для гос по дарів. На томість гро ма да оп ла чує пра цю вівчарів (між іншим, на зи ва ти їх тре ба са ме так, бо сло во пас тух сто сов но цих лю дей вва жається об раз ли вим, вівчар - це щось більше, ніж лю ди на, яка по га няє вівці).
Хатинка, стая, в котрій уп ро довж чо тирьох місяців жи вуть вівчарі, вра жає прос то тою і об ме женістю ужит ко вих пред метів. До ща на стая нак ри та дран кою. У ній не ма ні вікон, ні підло ги, ні стелі, ні ко ми на. Більшу час ти ну зай має ле жан ка, підне се на над зем лею. Голі дош ки нак риті ли ше ста ри ми ліжни ка ми, яки мись курт ка ми і свет ра ми. У про ти леж но му куті стаї, прос то на землі, го рить ват ра, яку за па лю ють у пер ший по ло нинський день і га сять у ос танній. Над вог нем ви сить гак, на який віша ють або ка зан ки для варіння во ди і їжі, або ка за ни, в яких ви ва рю ють будз - сир з ове чо го мо ло ка. На по лич ках над ле жан кою - сірни ки, свічка, кілька по рожніх пля шок, лож ки для вимішу ван ня мо ло ка, си то, згор ток уже не раз вжи ва ної марлі, скрип ка, сопілка, цим ба ли. Більше не ма нічо го. Со ки ри за биті в ко ло ду, на якій ру ба ють дро ва для ват ри. Різні алюмінієві по су ди ни для мо ло ка ви сять на цвя хах, за би тих у стіну ззовні. Під однією стіною - ку па плас ти ко во го сміття, звер ху ле жать спо ло кані літрові пляш ки після пи ва. До задньої стіни при па со ва на не ве лич ка ого ро жа для овець, які го ду ють на род же них на по ло нині яг нят. Та ке трап ляється кож но го ро ку. Вівчарі вміють по мог ти вівці око ти ти ся. Яг ня та тро хи підрос та ють і пе ре важ но йдуть на м’ясо - най частіше їх про да ють ту рис там, це вже зарібок вівчарів. Пе ред ха тин кою - стіл з дво ма лав ка ми, на ньому - залізні та релі, гор ня та, стог ра мові келішки, лож ки. Ка пе лю хи завж ди на го лові. Ґума ки завж ди на но гах. Ре мені завж ди у шта нах. Ножі завж ди у ки ше нях. Ко ло две рей сто ять ви те сані бу ки - па лиці, які завж ди в ру ках. Їх стільки, скільки вівчарів. Ко жен має свою, ко жен витісує - вирізає її на свій смак. Ко жен упізнає свою, лиш до торк нув шись до виг лад же ної влас ною шкірою де ре ви ни.
Навесні, після то го, як на ро дяться ма ленькі яг нят ка, гос по дарі стри жуть своїх овець. На по ло ни ну во ни по винні йти го ли ми. Тоді ж ва таг скла дає спи сок влас ників, котрі відда дуть йо му свою мар жи ну (ху до бу). Цей спи сок на зи вається ря дом. У ряд за но сять кількість овець кож но го гос по да ря і день, ко ли гос по дар має прий ти на по ло ни ну по свою порцію си ру. Для то го, щоб її ви ра ху ва ти, влаш то ву ють мірки - вимірю ють, скільки яка вівця дає мо ло ка за день. Від мірки, пом но же ної на кількість відда них на по ло ни ну овець, за ле жа ти ме, зі скількох відер мо ло ка зроб лять будз то му чи іншо му ґазді. За кож ну вівцю гос по дар пла тить ва та гові двад цять гри вень на се зон. Ва таг розділяє гроші між вівча ря ми. Ва си леві троє вівчарів до по ма га ють дба ти про двісті овець. Ко лись ота ри бу ли знач но більши ми. На по ло ни ни ви хо дять десь у се ре дині трав ня.
Взявши бу ки, вівчарі ви га ня ють овець з ко ша ри і ве дуть їх на па со ви ще. Звер ху це виг ля дає як ріка. Овечі по то ки плав но і на по рис то пе ретіка ють узбіччям гірських доріг, лісо ви ми стеж ка ми, пе ре хо дять че рез во ди з потічків, зу пи ня ючись на во до по ях, аж за ки не вий дуть на по ло ни ни з тра ва ми. Об ме жен ня ми слу жать ве ликі куд латі білі пси. Ота ру ве де Ва силь. Йо му по ма гає най мо лод ший із вівчарів - Юра. Він ще хо дить до шко ли, але каніку ли про во дить у по ло ни нах. Ніхто з бриґади не зва жає на підлітко вий вік Юри, він є рівноп рав ним і пов ноцінним чле ном ко ман ди. Навіть стріля ючи в зустрічних ту ристів сиґаре ту з фільтром, Ва силь бе ре дві. Од ну - для Юри. До па со ви ща від ко ша ри тре ба йти кілька кіло метрів. Це зай має го ди ну. Тоді дві го ди ни вівці па суться на схи лах, за рос лих де сят ка ми видів най добірніших рос лин, і ще го ди ну вер та ються до сво го по ло нинсько го до му. Вівці хо чуть доїти ся. Вівчарі хо чуть обіда ти.
Минулися ті ча си, ко ли вівчарі міся ця ми не ба чи ли ся з інши ми людьми. Сис те ма ря ду по ля гає ще й у тім, що кож но го дня інший гос по дар, при хо дя чи або приїжджа ючи на по ло ни ну по свій сир, му сить при вез ти вівча рям обід і зва ри ти ве че рю. Та ке при па дає ли ше раз за літо. Ко жен ста рається ви вез ти як най кра ще. Тож ме ню те перішніх вівчарів цілком да ле ке від ко лишньої що ден ної ку леші з мо ло ком. Крім їжі, до обов’язко во го на бо ру вхо дять па лен ка (горілка), пи во, сиґаре ти, ка ва, яку на за кар патсько му боці навіть у по ло нинських умо вах ва рять, а не п’ють роз чин ної. У п’ятни цю вівчарі не їдять ско ром но го - ні м’яса, ні набілу (мо лоч но го). Але па лен ку п’ють, бо во на пісна. Ми ну лої п’ятниці у Ва си ля і вівча риків, як їх на зи ва ють гу цульські жінки, що ви хо дять на по ло ни ну, на обід бу ла гри бо ва зу па і ква со ля з час ни ком. На ве че рю - ма ка ро ни з ту ше ною ка пус тою. Усе ли ше на олії. Па лен ка бу ла «з пацьорка ми» - лю та, шістде ся тиґра дус на.
Після обіду по ча ла ся най важ ча ро бо та. Та, від якої німіють ру ки. Троє чо ловіків із сиґаре та ми в зу бах зай шло до ко ша ри, сіло на низьку лав ку і взя ло ся за доїння. Чет вер тий пе ре га няв ви доєних овець у ок ре му за го ро ду. Ове че вим’я не ве ли ке, мо ло ка в ньому зовсім не ба га то, пальці му сять пра цю ва ти нап ру же но. З од ної вівці мож на вдоїти ко ло півлітри мо ло ка. Овець є двісті. Ра зом за один удій ви хо дить сто літрів мо ло ка. Один сир роб лять із трьох відер мо ло ка. Вівчарі зна ють кож ну вівцю за мітка ми, виріза ни ми на краю ву ха.
Тепер трішки підра хунків. Як що відда ти на по ло ни ну три вівці, то… Тре ба зап ла ти ти за літо шістде сят гри вень вівча рям. Тре ба раз із ря ду ви нес ти обід і зва ри ти ве че рю на по ло нині. То го ж дня мож на заб ра ти си ру стільки, що вис та чить на три трилітрові, щільно на па ко вані слоїки брин зи. Що би зро би ти із буд за брин зу, йо го ме лють у зви чай ній м’ясо рубці, пе ремішу ють із сіллю і на пи ха ють у слоїки або де рев’яні бочівки. Ча сом роб лять різні ґатун ки брин зи, до да ючи різну кількість солі. Та, що їдять во се ни, най мен ше со ле на, вес ня на - лю та. Те пер слоїки з брин зою май же завж ди зак ру чу ють ме та ле ви ми нак рив ка ми. В од но му літрі вміщається май же два кілог ра ми брин зи. Кілог рам на Гу цульщині кош тує 12 гри вень. Що до вов ни, то її з трьох овець вис та чає на ви го тов лен ня півто ра ве ли ко го ліжни ка. То му її пе ре важ но зберіга ють до нас туп но го ро ку, ко ли відра зу мож на зітка ти три ліжни ки. Охо чих ро би ти ліжни ки стає де далі мен ше. Нез ва жа ючи на те, що ґаздівський ліжник є обов’язко вим у кожнім домі, обов’язко вим по да рун ком мо ло до му, що йо го мож на про да ти приїжджим, навіть не ве зу чи на ба зар на Яб лу ницько му пе ре валі. Мо лодь воліє ку по вані ки ли ми.
Після доїння, ма лої ка ви і келішка па лен ки овець зно ву ве дуть пас ти ся, але вже на інше місце, ніж уранці. Шко да, що ніяка фо тог рафія не мо же пе ре да ти зву чан ня цього по хо ду. Кож на вівця має на шиї дзвінок, ко жен дзвінок зву чить тро хи інак ше, в кож ної тва ри ни свій крок і ритм, роз маїття пе редз вонів зли вається у ней мовірну ком по зицію. І цей клу бок звуків і ме лодій пе реміщається у прос торі, де сят ки разів відби ва ючись від схилів, опус ка ючись униз і підніма ючись до не ба, яке тут по руч. Після по вер нен ня овець до ять ще раз і во ни ля га ють спа ти. Ко ша ра розміще на вже на по ло ви ну в лісі, що би мож на бу ло знай ти і сон це, і тінь, що би не дув гост рий вер хо вий вітер, що би був за хис ток від до щу. Під ве ле тенськи ми бу ка ми темніє най раніше, і вівці спокійно за си на ють. Вівчарські пси ля га ють дріма ти в різних ку тах по ло нин ки. Так, що би з усіх сторін пильну ва ти за те ри торією. Во ни не зва жа ють на з’яву нез най омих лю дей, як що ті про хо дять стеж кою че рез по ло ни ну або підхо дять до гос по дарів. На томість мо мен тально реаґують на будь-які за па хи, які мо жуть оз на ча ти не без пе ку для овець. Пе ре довсім со ба ки цієї по ро ди нав чені відчу ва ти вов ка і безст раш но ки да ти ся на нього. Нез ва жа ючи на всі но вації у вівчарсько му житті, вов ки далі хо дять за ота ра ми, за ли ша ючись постійною заг ро зою. Во ни не на па да ють на псів, зна ючи, що прог ра ють, але мо жуть тиж ня ми бу ти десь по руч, вичіку ючи мо мен ту пся чої не уваж ності.
Коли вівці вти хо ми ряться, вівчарі мо жуть по ве че ря ти. Спокійно і повільно, не так, як за обідом. Особ ли во го во ри ти їм не ма про що, то му во ни бе руть скрип ку, сопілки, гра ють, співа ють співа нок. На ніч ще док ла да ють до ват ри дров і сплять у теплій, але за дим леній стаї. Гос по дарі з ря ду, які ли ша ються до ран ку, не мо жуть вит ри ма ти та ких умов, то му при но сять із со бою ліжни ки і но чу ють на лав ках над ворі.
Приблизно в кінці серп ня ряд закінчується - всі вже заб ра ли ви ра ху ва ну кількість си ру, ніхто більше не при но сить їсти. Але вівчарі ще за ли ша ються в го рах на тиж день - два. Все вдоєне за цей час мо ло ко вже на ле жить їм. Щоп рав да, в цей період від однієї вівці вдається на доїти ли ше гор нят ко мо ло ка. І все ж ви хо дить до сить ба га то. Зав дя ки цьому за па сові вівчарі мо жуть про да ва ти тро хи си ру впро довж ціло го літа або зро би ти будз собі на зи му.
Василь і йо го хлопці, і навіть ма лий Юра пе ре ко нані, що своє жит тя во ни до жи вуть так са мо, як звик ли жи ти, - вівча ря ми. Нез ва жа ючи на всі труд нощі і не ви го ди, во ни вже не хо чуть нічо го іншо го. Лю ди, які по лю би ли гірське жит тя, тяж ко су му ють цілу зи му без своїх по ло нин і верхів, без потічко вої во ди і відкри то го не ба, вітру і хмар, без відчут тя сво бо ди і впев не ності. Інша спра ва, що охо чих так жи ти стає чим раз мен ше. Але сю ди і не пот рап ля ють з при му су. Тим ча сом більшість се лян го во рить про вівчарст во як про ста ро ви ну, яка ще тро хи збе рег ла ся.
Городниця на Дністрі
помідори між камінням
Якось так по ве ло ся, що ко ли го во рять щось ду же за гальне про Іва но-Франківщи ну, на пер ший план завж ди вис ту па ють як не го ри, то при най мні пе редгір’я. Ми звик ли до то го, що так ду ма ють про нас, ми самі звик ли до своєї кар патської орієнтації. По за тим Го ро денківщи на, Подністров’я настільки не подібні на пре зен таційні фо то альбо ми При кар пат тя, що здається, ніби во ни пе ре бу ва ють у зовсім іншо му світі. Про це зви чай но зна ють по ку тя ни, для яких Франківськ так са мо є об лас ним цент ром, як і для бойків і гу цулів. Але, на відміну від Гу цульщи ни, ви пад ко вих мандрівників там май же не бу ває.
Село Го род ни ця на бе резі Дністра на ле жить до тих місць, у яких важ ко поз бу ти ся відчут тя, як ма ло ти знав про світ пе ред тим, як на решті сю ди пот ра пив. Хо ча вже май же місяць щод ня їж го род ницькі помідо ри…
Дорога на Схід
Те, що По кут тя існує насп равді, що цей ге ог рафічний поділ зовсім не абст ракт ний, що йо го мож на вдих ну ти, по ба чи ти, до тор ка ти, навіть не зна ючи те оре тич но, де про хо дять лінії на фізич них ма пах, стає зро зуміло відра зу після Тлу ма ча. Зни ка ють ліси, з’являється обрій, в’їжджається у щось та ке, що на га дує степ. До ро га подібна до колії на на сипі, во на тро хи ви ще, ніби на гре бені, а з обох боків - без ко нечні хви лясті пло щи ни полів. До ро га стає вузькою і не шо сей ною. До ро гу стис ка ють два ря ди де рев, які ста ють ви раз но південніши ми - акації, горіхи, че решні. До ро гою проїжджає так ма ло ав то мобілів за го ди ну, що це здається неп рав до подібним. Та й ав то мобілі якісь інакші. Вид но, що навіть лег кові задіяні в сільсько му гос по дарстві.
Парадокс ба че но го і зна но го по ля гає в то му, що при сутність лю дей прог ля дається ли ше із слідів їхньої праці на по лях - пше ни ця, овес, бу ря ки і ку ку руд за цілком дог ля нуті. На томість ні са мих лю дей, ні їхнього жит ла зовсім не вид но, як до то го звик ло ся в пе редгір’ї. Не ма хатів поп ри до ро гу. Не вид но жод них сіл. І це в місце вос тях, де най кра щий ґрунт, де гус то та сільсько го на се лен ня од на з най ви щих в Ук раїні.
До сіл ве дуть польові до ро ги. І місця, де десь да ле ко між хви ля ми полів вгнізди ли ся се ла, впізна ються за ост ро ва ми ве ли ких де рев і ста рих садів.
Потім відчу вається збли жен ня во ди. Їдеться вниз. Їдеться в ліс, який, як у ко зацьких піснях, є бал кою біля Дністра. Це Нез висько. Пер ше се ло Го ро денківщи ни, за тис ну те у ви гині Дністра. У пар ка нах чим раз мен ше де ре ва. Де які бра ми поп рос ту з цин ко вої бля хи. Над подвір’ями - ви ног рад. На стінах хат - ви ног ра до подібний роз пис.
Від цього ви ги ну Дністра до Го ро ден ки - ли ше по ля, близькі де ре ва біля до ро ги і да лекі об ри си сіл у ярах. Іноді кущ по ли ну на не ро зо ра но му ла ну виг ля дає як справжнє де ре во, до яко го пос ту по во збли жаєшся.
Це По кут тя. Ма ленький ок раєць Ве ли кої Ук раїни між подрібне ною Га ли чи ною і лівим бе ре гом Дністра. Тут інакші навіть тіла лю дей і їхні ру хи. В лю дях тяж ча кістка. Більші че ре пи, грубші ру ки, ви разніші ри си об лич чя. Плавніші і втом леніші ру хи. Не ма гірської жва вості. Повільніша і не та ка пунк тир на мо ва. А над по ля ми, зовсім нез ва жа ючи на по оди нокі ав то мобілі, літа ють ле ле ки і яст ру би.
Прикарпатські суб т ро пи ки
Від Го ро ден ки до Го род ниці ве де до ро га, яка сто сується ли ше Го род ниці, бо нею закінчується. Що би ту ди діста ти ся, потрібно спо чат ку виїха ти на підви щен ня, яке є ви со ким бе ре гом Дністра, а тоді різко з’їха ти у вузький гли бо кий жо лоб між ти ми дністровськи ми ске ля ми і дністро вою во дою. Влас не в цій шпарі, в цьому заг либ ленні розмісти ла ся Го род ни ця. Тут па нує той са мий субт ропічний мікроклімат, який зро бив сво го ча су Заліщи ки ку рор том за гальноєвро пей сько го зна чен ня.
У цьому місці кількість со няч них днів збли жається до мак си му му. Се ло Го род ни ця не подібне на се ло, бо всі ву лиці з обох боків обк ла дені кам’яни ми му ра ми і му ро ва ни ми стіна ми гос по дарських спо руд. Пе че сон це, але во но не мучівне, бо по руч ве ли ка во да. Дозріва ють аб ри ко си. Пе резріли вишні. Мор ва настільки со лод ка, що нею мож на пов ноцінно по обіда ти. Де рев’яну церк ву по бу ду ва ли, прав до подібно, гу цу ли. Оче вид но, з при ве зе но го де ре ва. Се ло пах не кро пом, за рості яко го па ну ють на кож но му подвір’ї. Прак тич но не має лю дей. Що во ни роб лять - невідо мо. Тро хи дітей на по рошній ву лиці, які відра зу роз повіда ють про жит тя своїх батьків. Бус, що приїжджає з Го ро ден ки влас не так, як на пи са но у розк ладі. Ли ше од но по вер хові тра диційні по дов гасті ха ти. Во ни най кра ще ут ри му ють про хо ло ду. В дер жавній крам ниці - хо лод не пи во «Кар па ти», грив ня со рок за півлітри. Шев чен ко з го род ницько го піско ви ку. З то го ж піско ви ку кла сич ний пам’ятник за гиб лим у Другій світовій війні од но сельцям. Шістде сят осіб, змобілізо ва них совєта ми. По руч - чо тир над цять ук раїнських підпільників і пар ти занів.
Вуличками Го род ниці мож на бро ди ти вічно, всі во ни подібні на склад ний ву зол, пуч ки яко го завж ди пе ре хо дять один в один. Прав ди ве місто в центрі Аф ри ки або на узбіччі Бал кан. Надмірне сон це, ви су ше на зем ля, во ло ге повітря, сте пові рос ли ни - по лин, тир са, шавлія… Кож на ди ти на на ма гається роз повісти про хо ре ог рафічну студію, кот ра прос ла ви ла Го род ни цю на всіх відповідних кон цер тах у Франківську.
Трохи серй оз но го
На горі над Го род ни цею розміще не давнє го ро ди ще. В ньому предс тав лені усі культурні праісто ричні ша ри, по чи на ючи від па ле оліту. Від ХV до ХVІІ століття ця місцевість бу ла те ре ном без пе рерв но го польсько-мол давсько го про тис то ян ня, ме жею ка то лицької Євро пи й Ос манської імперії. Го род ни ця ле жить у смузі євро пей ських помірних ши ро ко лис тя них лісів, предс тав ле них ду бом, гра бом і роз маїти ми надрічко ви ми за рос тя ми. Су час на залісненість усіх цих типів ста но вить сім відсотків. Уп ро довж двох століть Го ро денківщи на є відсот ко во най більше за се ле ною, най більше се лянською, най більше ук раїнською те ри торією Західної Ук раїни. А виг ля дає май же по рожньою…
Камінь і помідо ри
Камінь і помідо ри. Каміння під помідо ра ми і помідо ри на камінні. Са ме ці дві речі най ви разніше роб лять жит тя Го род ниці не пов тор ним.
Камінь рос те тут завж ди. У Дністровсько му бе резі ша ри чер во но го і біло го вап ня ку ут во рю ють який сь без ко неч ний ма сив, у яко му містяться чис ленні кар’єри ка ме но ломні. Звідти меш канці се ла завж ди во зи ли і но си ли різно ве ликі пли ти і плит ки, які суп ро вод жу ва ли їх уп ро довж усього жит тя кож ної хви ли ни. Мож на без пе ребільшен ня ска за ти, що Го род ни ця ви му ру ва на і вик ла де на, навіть зак ла де на камінням. Му ри, будівлі, пар ка ни, кри ниці, ве ли чезні пли ти на подвір’ях, кам’яні хрес ти на цвин тарі, кам’яні лав ки, кам’яні підстав ки під боч ка ми, в яких зби рається во да для по ли ван ня го родів, сто си на ру ба но го каміння біля кож ної ха ти, каміння, пок ла де не в ос но ву не за ас фальто ва них ву лиць, кам’яні схо дин ки на стеж ках до річки…
Тут жи ли лю ди, які вміли по-справжньому об роб ля ти камінь. Те пер їх за ли ши ло ся ду же ма ло. Ліцензія на пра во роз роб ля ти кар’єри кош тує 200 ти сяч гри вень. Май ст ри, котрі не мо жуть собі та ко го доз во ли ти, поїха ли до Франківська або до Іспанії. Ті, що за ли ши ли ся, до роб ля ють за мов лен ня - ар тис тичні надг роб ки, каміни і фон та ни - із дав но ви до бу то го ка ме ню. Їх май стерні на зи ва ються пи ло ра ма ми. Ці пи ло ра ми особ ливі - на них ріжуть кам’яні пли ти. З нелінцензійним ви ру бу ван ням піско ви ку бо реться міліція. Інтриґи, що сну ються дов ко ла сільської вла ди, сто су ються пе ре довсім ка ме не ло мень.
А помідо ри в цих субт ропіках ви рос та ють між камінням. У селі, яке вже є при род ною теп ли цею, во ни бу ва ють двох ґатунків - ви ро щені під відкри тим не бом і поз би рані в штуч них теп ли цях. Ве ли чезні теп лиці під клей он кою вміща ють кілька ти сяч помідо ро вих кущів. Але пот ре бу ють задіяності ба гатьох рук - усе це потрібно ви сад жу ва ти, по ли ва ти, про по лю ва ти, удоб рю ва ти, підпи ра ти і підв’язу ва ти від лю то го до трав ня. Що би на по чат ку черв ня зби ра ти і во зи ти до Франківська перші помідо ри, котрі кош ту ють вісім гри вень за кілог рам. Ті ро ди ни, які зай ма ються цією спра вою по важ но, про да ють на ба зарі помідо ри тон на ми. Помідо ро вий се зон пе рет во рюється на зарібок, який доз во ляє спокійно про жи ва ти реш ту ро ку.
Помідори без нак рит тя по чи на ють дозріва ти щой но те пер. Хо ча при бу ток від їх ви ро щу ван ня знач но мен ший, при хильни ки при род но го цик лу по чу ва ються відчут но спокійніше і впев неніше. Во ни ка жуть, що ніко ли не вда ються до спеціальних чу дес хімії, після ви ко рис тан ня яких мо жуть бо яти ся, що би власні діти ви пад ко во не з’їли помідо ра, приз на че но го на про даж.
Насправді ви ро щу ван ня помідорів, яке впро довж по пе редніх де ся тиліть виз на ча ло доб ро бут Го род ниці, пос ту по во стає менш по пу лярнішим. Зреш тою так, як і об роб ка ка ме ню. З кож ним ро ком зрос тає кількість се лян, які виїжджа ють на за робітки до Іспанії і Італії. У тих, хто за ли шив ся, з’яви ло ся більше ча су, що би хо ди ти на Дністер (бо Дністер є Дністер, то не який сь ста вок - ка жуть місцеві хлопці) ку па ти ся і ло ви ти ри бу, якої стає що раз мен ше че рез ви ки ди з цук ро вих за водів…
Остання марш рут ка від’їжджає з Го род ниці о шостій ве чо ра. Во на їде ли ше до Го ро ден ки - виїжджає з ку та світу. А там тре ба че ка ти чо гось до Франківська. Фільм з вікна про до ро гу на Схід прок ру чується у зво рот но му нап рямі.
Сталкер Чорного лісу
Огорожі з ко лю чо го дро ту вже не ма. За ли ши ло ся ли ше кілька бе тон них стовпів і залізні во ро та, на яких прог ля да ються кон ту ри три зу ба, на не се но го на тра фа рет ну п’яти ра мен ну зірку, за тер ту ще давніше. Але за во ро та ми, які нічо го не зак ри ва ють, по чи нається цілком інший світ. Тут ціка во і по-справжньому мо то рош но вод но час. Кіло мет ри бе тон них доріжок з по оди но ки ми стов па ми ліхтарів на пря мо кут них по во ро тах з’єдну ють кілька різно функціональних спо руд у один ве ли чез ний таємни чий військо вий об’єкт по се ред лісу. По се ред Чор но го лісу. То го, що по руч з Франківськом, то го, що був фор те цею УПА. Яко юсь іронією ве ли кої світо вої шахівниці є те, що пус кові шах ти ра дянських стра тегічних ра кет роз та шо вані зовсім по руч з пар ти занською сто ли цею - се лом Грабівкою. Ра ке ти заб ра ли в 1996 році, але по ки нуті інже нерні ди ва го тові вит ри ма ти щось знач но більше, ніж пря мий ядер ний удар, - вип ро бу ван ня ча сом. Здається, що ці бун ке ри і шах ти навічно ста ли фраґмен том на шо го ланд шаф ту.
Цю до ро гу ми по ба чи ли з кос мо су. На фо тог рафіях, зроб ле них із су пут ни ка, во на виг ля да ла най кра щою тра сою для од но ден ної ве ло си пед ної про гу лян ки в око ли цях Іва но-Франківська - двад цять кіло метрів бе тон кою крізь суцільний ліс, не ма ні по се лень, ні ав то мобілів. До са мої бе тон ки всього лиш двад цять кіло метрів - че рез Загвіздя, Па циків, поп ри кар’єр і міське сміттєзва ли ще, але в леґендар ний Чор ний ліс. Ліси вздовж до ро ги там справді ди во вижні. Навіть у най глиб ших Кар па тах те пер годі знай ти настільки без людні при родні ма си ви. Двад цять кіло метрів військо вої бе тон ної до ро ги - це двад цять кіло метрів суцільно го лісу. І вздовж цієї до ро ги не має жод них сіл, хат, корів і кіз, жод них ка фе і кіосків. Нічо го, крім по оди но ких таб лиць, постріля них гру бим шро том. Таб лиці є давні, ще давніші і цілком су часні. На най старіших збе рег ли ся на пи си про те, що тре ба лю би ти, пізна ва ти і бе рег ти при ро ду рідно го краю, що в лісі не мож на ви ки да ти не за га ше ної сиґаре ти, що ліс уза галі є на шим за гальним ба гатст вом і ма ло не спільним до мом, що не вар то за ли ша ти після се бе сміття (тут ху дож ник пос та рав ся особ ли во: зво руш ливі їжа чок і зай чик див ляться на по рож ню кон серв ну бан ку - тодішнє най гірше сміття, ще доп лас ти ко ва ера - при цьому зай чик ви раз но обу ре ний, а їжа чок до сить зацікав ле ний решт ка ми вмісту кон сер ви). Не ду же давні повідом ля ють про пев ний обхід яко гось із лісництв і по да ють інфор мацію про їх пло щу (скажімо, Завійське лісницт во, 2774 га). Су часні най змістовніші і цілко ви то без сен совні вод но час. Че рез кож них кілька кіло метрів на них ука за но, що це є те ри торією яко гось еко логічно го за каз ни ка «Чор ний ліс», і ця те ри торія є при ват ною те ри торією, і пе ре бу ва ти тут мож на ли ше з доз во лу ди рекції цього за каз ни ка. Нев жит ковість та ких зас те ре жень оче вид на - як що ти пот ра пив ту ди без жод них пе реш код, як що по руч не вид но жод но го місця, де мог ла би бу ти ди рекція, як що навіть на чем не по вер нен ня звідси потрібно кілька го дин те ри торією цього ж за каз ни ка… А ту тешній ліс вра жає своєю різно манітністю. Столітні ялиці, ве ли чезні бу ки, мо лоді густі сос ни, рівні ви сокі гра би, при род не віднов лен ня бе ре зи, оси ки і вільхи. Інтро ду ко вані мод ри ни й аме ри канські ду би. Ожи ни, різнот рав’я і ду же ба га то доб рих здо ро вих грибів… Але врешті до ша лу до во дить са ма до ро га. Хо ча во на неп рав до подібно рівна (підйо ми тут зовсім не помітні, на томість нес подіва но дов ги ми є спус ки - і це в обид ва бо ки), але проміжки між п’яти мет ро ви ми бе тон ни ми пли та ми про тя гом двад ця ти кіло метрів че рез ко ле са ро ве ра відчут но впли ва ють на хре бет, шию, ру ки, психіку і навіть точ ку зо ру. Доб ре, що в нас був спідо метр, який ра ху вав кіло мет ри.
Воротами на по ки ну тий військо вий об’єкт закінчу вав ся со рок дру гий від Франківська. За во ро та ми - руїна КПП з «ка ра ульним приміщен ням». Ліс на те ри торії ба зи був та ким са мим. Кіло метр уп ра во, стовп ліхта ря, як у місті, і ли сий горб, на який ве дуть бе тонні схо ди. На горі - тон ни по тов че но го ши фе ру і цент не ри розд роб ле них ке рамічних ізо ля торів. Кілька де сят різних от ворів у землі, впізна ються решт ки труб, вен ти ляцій, входів для різних ка белів. На про ти леж них сто ро нах цього бе тон но го май дан чи ка - схо ди вниз. Точ но між ни ми - за гад ко ва спо ру да, подібна на гли бо кий ба сей н. До бе тон них стін прикріплені залізні східці і бал кон чи ки. Схо ди при во дять до гру без них броньова них две рей, відкри тих. Відра зу за ни ми - пер ший по во рот у підзем но му ко ри дорі, після яко го стає аб со лют но тем но. Ліхтар ви хоп лює фраґмен ти бе тон них стін, ме талічних кар касів, ко ри дор га лу зиться, і від нього відхо дить безліч ок ре мих кімнат. На підлозі де-не-де за ли ши ла ся ви шу ка на армійська плит ка. І сліди то го, що цей бун кер був усього-на-всього цент ром зв’язку - таб лич ка з по зив ни ми, мо ток те лег раф ної стрічки, вказівки, ку ди під’єдну ва ти те ле фо ни за сек ре че но го зв’язку, решт ки крісел опе ра торів. По рожні ме талічні ос но ви для ан тен на по верхні бун ке ра слу жи ли ще од ним підтверд жен ням цієї версії. Нез ва жа ючи на май же дос тиг лу али чу звер ху, екс курсія безп росвітни ми ко ри до ра ми справ ляє дійсно мо то рош не вра жен ня, заб лу ка ти в цих лабірин тах ду же лег ко. Зіпсутість цивілізацією вик ли кає ба жан ня влаш ту ва ти в цьому місці ду же екст ре мальний нічний клуб (за ра ди та ко го мож на бу ло б ор ганізу ва ти навіть спеціальний ав то бус, який на би рав би клієнтів десь біля ра туші у Франківську).
Командний зв’язко вий пункт пе ред ба чає існу ван ня ще чо гось, чим мож на бу ло би ко ман ду ва ти. Тим більше, що від КПП та ка ж бе тон на до ро га ве де ще й уліво. Че рез та кий са мий не до тор ка ний ліс. Крім бе тон ки, людську при сутність зрад жу ють кілька штуч них озер, невідо мо для чо го влаш то ва них на те ри торії роз ло гої військо вої час ти ни. Але після кіло мет ра внутрішньої до ро ги рап том з’являється са ме військо ве містеч ко. Дов га дво по вер хо ва по рож ня ка зар ма, в якій не роз би те жод не вікно, ти пові конст рукції спор тив но го май дан чи ка, мо лоді сад жанці фрук то вих де рев на всій те ри торії. Вид но, що це все гос по дарст во хтось му сить пильну ва ти. У ви со ких бок сах, де, прав до подібно, сто яли ко лись мобільні радіостанції на базі ГАЗів і ЗІЛів, не має две рей. Бок си вра жа ють по рожністю і са мотньою фірою в од но му з них (кінь, ви яв ляється, пас ся по руч, а гос по да ря ніде не бу ло).
Але бе тон на ву ли ця не закінчи ла ся навіть у цьому містеч ку, во на про ва ди ла ще далі в ліс. Аж проїхав ши нею, мож на до сяг ти нес подіва но го рівня ро зуміння цього за ду му за га лом. П’ять бе тон них кубів на ще од но му па горбі є насп равді п’ятьма по рожніми шах та ми, приз на че ни ми для зберіган ня і за пус ку ра кет. Важ ко наз ва ти точ но, яки ми бу ли ці ра ке ти, але по ки нуті відкриті шах ти доз во ля ють го во ри ти при най мні про їх па ра мет ри. Окуті залізом діри ма ють діаметр біля п’ятьох метрів. А в гли би ну - не мен ше двад ця ти. На стінах цих ко ло дязів мож на роз ди ви ти ся різні решт ки об лад нан ня, яке з ра ке тою кон так ту ва ло і та ким чи ном фіксу ва ло її конфіґурацію. Але сто яти дов го на краю шахт не вар то. Нез ро зумілий ост рах підсвідо мо вик ли кає ба жан ня впас ти у гли би ну зем ної тверді.
На цілком відкри то му краю однієї з цих дір сиділи хлопці підлітки, май же діти. Всі з Грабівки. Один з них роз повідав якісь страшні речі про об’єкт нам і пе ре довсім своїм то ва ри шам, яких, оче вид но, сам сю ди привів, як який сь стал кер. Ви яви ло ся, що йо го та то пра цю вав у цій сек ретній лісовій військовій час тині. От же, він знав тро хи більше, вид но, що уваж но слу хав. Ра ке ти, ка зав хло пець, сто яли тут аж до 1996 ро ку. Тоді їх де мон ту ва ли, ви тя га ючи з пус ко вих шахт кра на ми. Ра ке ти бу ли та ки ми, що ни щи ли все в радіусі двад ця ти кіло метрів. А ймовірна по хиб ка пот рап лян ня - на цьому він чо мусь на го ло шу вав особ ли во - ли ше п’ять метрів.
Після всього по ба че но го хотіло ся про го ло си ти кілька на пов не них емоціями фраз: скільки та ких шахт і бун керів за ли ши ло ся в на ших кра ях? що з ни ми - нез ни щен ни ми - ро би ти? чо му во ни при най мні не є не дос туп ни ми для дітей? але чи не такі об’єкти спри яли збе ре жен ню ве ли чез них лісів? (бу ли й інші, мудріші, дум ки, пов’язані з ге ополіти кою, політи кою, еко логією, соціологією і військо вою докт ри ною). На томість ве чоріло. І тре ба бу ло вер та ти ся до міста, ще со рок кіло метрів. З них двад цять - військо вою бе тон ною до ро гою, кож на пли та зав довж ки п’ять метрів, між ни ми - проміжки. Геть від ос таннього бун ке ра в леґендар но му Чор но му лісі.
Подорож
Наприкінці літа мені та ки вда ло ся здійсни ти по до рож, яка би поєдну ва ла кілька нап ла но ва них ре чей - поїзди ти най ближ чою Ук раїною, по да ти ся з дітьми на південь хо ча б на па ру днів, хо ча б на за вер шен ня канікул. Бу ло би доб ре, як би ще й ав тос то пом.
Обов’язково, щоб по до рож ма ла ви раз ну конст рукцію - в та ко му віці дітям не обхідні чіткі мне мо технічні орієнти ри.
Івано-Франківськ - Чернівці - Хо тин - Кам’янець-Подільський - Заліщи ки - Го ро денківщи на - Іва но-Франківськ.
Дві фор теці, мит ро по ли чий па лац, Дністер, Смот рич, горіхи вздовж доріг, ви со кий і низький бе ре ги, без межні ла ни, південь, Поділля в серпні.
У цей са мий час у ґорґанській річечці Любіжні во да і со няч не освітлен ня на решті до ся га ють то го щем ко го поєднан ня, яке при му шує ду ма ти про не помітний прихід ве рес ня не масш та ба ми цьогорічно го се зон но го цик лу, а так, як би цього хотіло ся всім чес ним, ек зальто ва ним і по га ним по етам - осінь жит тя, мо лодість не вер неться, ку паємо ся вос таннє цього літа, не на че вос таннє в житті.
Більше так не бу де.
З усієї по до рожі мені ба га то чо го спо до ба ло ся най більше.
Цього ра зу доб ре бу ло б ска за ти, що най більше з цієї по до рожі мені спо до бав ся каньйон Смот ри ча нав ко ло ста ро го Кам’янця. Ну і сам ста рий Кам’янець над Смот ри чем.
Для го ря ни на це подібне на ди тя че спот во рен ня дідівських оповідей про фраґмен ти хи мерій чу жи нецьких зе мель.
Такі єру са ли ми, виф леєми і ва ви ло ни іноді мож на за ува жи ти на задньому плані ікон. Як що ле тю чий змій не жи ве тут, то в кож но му разі бу ває ду же час то. Спра ва в то му, що на Смот ричі по до ба гірсько го ланд шаф ту до ся гається не підне сен ням, а опус кан ням.
Якщо є го ра, зна чить ти в дірі, в щілині, в ямі.
Вийшовши на го ру, ти опи няєшся на рівнині.
Але над щіли ною.
Я ду же хотів вер ну ти ся ту ди у ве ресні.
Але не вий шло.
Треба бу ло бу ти у Франківську.
Вересень закінчується, я при га дую все, що зро бив з то го, що три ма ло ме не у Франківську, і не ба чу жод ної по важ ної при чи ни не по жи ти кілька днів над Смот ри чем.
Серед іншо го, щоп рав да, тре ба бу ло на пи са ти щось для альма на ху «Кінець кінців».
Для се бе я наз вав цей дрібний обов’язок - на пи са ти есе.
Здається, що мо же бу ти простіше в пи санні, як на пи са ти есе.
Дрібним обов’язок є то му, що ко ли му сиш щось на пи са ти, то пос тає пи тан ня то го, що ти му сиш на пи са ти.
Ще в травні я ка зав тим, хто пи тав ме не, що я му шу, що не му шу нічо го.
Тоді ж ка зав тим, які нічо го не пи та ли, лиш ува гою слу ха ли, - як би ви щось за пи та ли сьогодні і я чес но відповів, то це не оз на чає, що завт ра так са мо чес но - відповідь на це ж пи тан ня бу ла би іншою.
Взявшись ви ко ну ва ти дрібний обов’язок, я зро зумів, що му шу на пи са ти про пані Стронціцьку. Про ек зо тич ний пер со наж мо го ди тя чо го на шо го Станісла ва. Про її пос та ву, зе ле не пальто з фут ром, про па лич ку і сітку «Пя ти горск».
Про за пах кілька над ця ти котів і бол гарських сиґарет.
Про за пи сані в го лові дві фра зи її го ло сом - лиш прок ру чу ван ням са ме цих фраз я нині мо жу ожив ля ти на хвильку пані Стронціцьку.
Вона бу ла подібна на англійсько го письмен ни ка Мо ма (в Ра дянсько му Со юзі Мом, як і мій та то, по терпіли од на ко во - Мо ма наз ва ли Мо емом, а та та - Про хаськом).
Ця по до ба за без пе чується та ким по ло жен ням нижніх повік, ніби якісь не ви димі пальці постійно три ма ють їх ледь відтяг не ни ми вниз).
Згадати про її страш ну смерть.
Помислити про те, що, нез ва жа ючи на цілісність її міфічно го об ра зу, я ніко ли навіть не при пус кав та кої мож ли вості - уяви ти, як жи ве пані Стронціцька тоді, ко ли я її не ба чу. Вже пізніше я яск ра во ви ма лю вав собі її жит тя аґента таємної розвідки Авст ро-Угор щи ни, який прот ри мав ся на сімде сят років дов ше, ніж дер жа ва, на яку він не пе рес та вав пра цю ва ти.
Зрештою, пи са ти про такі речі не вва жа ло ся обов’язко вим навіть тоді, ко ли я ду мав, що му шу на пи са ти про пані Стронціцьку.
Спробувати опи са ти все це на га ду ва ло б на ма ган ня по вер ну ти сьогоднішньому Франківськові виг ляд при най мні де ся тирічної дав ни ни, ко ли ще він не ду же відрізняв ся від давнього Станісла ва.
Йшлося пе ре довсім про те, щоб роз повісти про геніальну у своїй прос тоті ге ополітич ну візію най ближ чо го май бутнього, сфор мульова ну па нею Стронціцькою нап рикінці сімде ся тих, у ан деґра унді, у Франківську, де навіть те пер бу ти ав то ром ге ополітич них кон цепцій вва жається чи мось комічним.
У цьому місці по чи нається збій.
З кон цепцією ду же все прос то, еле мен тар но.
По Збруч - От то фон Габс бурґ, за Збру чем - Ки тай.
Збій, злам нас тає тієї миті, ко ли тре ба вмон ту ва ти це ла конічне гас ло в ор на мент кон текс ту. Ра дянський Со юз, совєтська Га ли чи на, не по ро зуміння з Ки таєм, ки тай ські на па ди на В’єтнам, ма со вий пси хоз хіно фобії, тон ни про па ган дистських ви дань, мінімальний пе релік ли ше най зна ковіших жур налів і га зет, їхні шриф ти, руб ри ки, ма ке ту ван ня, радіоглу ши телі на Свя то юрській горі у Львові, крах сподівань що до нас ту пу євро пей ських дер жав на УРСР, ка та комб на гре ко-ка то лицька церк ва, ро ди ни, прізви ща, руй нація цвин та ря за но вим го те лем, кри за в Польщі, «Мєжду на род ная па но ра ма», апок рифічні про роцт ва Ми хальди сто сов но то го, скільки лю дей за ли шиться в кож но му містеч ку Підкар пат тя після бом бо во го конфлікту.
П’ята шко ла, ре пе тиції з ват но-мар ле ви ми пов’язка ми, нек ро ло ги по руч з кіно афішею у «При кар патській правді».
Це ли ше по ча ток пе реліку то го всього, без чо го роз повіда ти про авст ро-ки тай ський кор дон на Збручі без сен сов но.
Тому відпа дає охо та.
Згадую тра вень, ко ли я ка зав прав ду з по се ред правд - літе ра тор не має жод них обов’язків.
Писати есе - пе ре бу ва ти в літе ра турі. На пи са ти есе - най дос ко наліший спосіб ма ти. Пе ре бу ва ти в літе ра турі - звільню ва ти ся. Це звільнен ня за без пе чу ють всі, хто пи ше. Во ни звільню ють те бе від то го, що і як мож на про мо ви ти.
Вони підштов ху ють те бе до вільно го во лодіння не ви мов ле ним.
Щораз ближ че до не ви мов но го.
Більша сво бо да пе ред ба чає мен ше влас ності.
Починаєш відмов ля ти ся від спроб на пи са ти есе.
Відмовляєшся від спро би на пи са ти есе про пані Стронціцьку.
Як мож на ма ти сво бо ду.
Яка ж во на, сво бо да, ко ли ти її маєш.
Як мож на щось ма ти і бу ти вільним.
Ціле літо я не хотів хотіти на пи са ти про кілька де рев, які виз на ча ли мої нап ря ми, рит ми, наміри, ба жан ня, ру хи, пог ля ди впро довж літа.
Мені не бу де доб ре, ко ли во ни ста нуть моїми.
Я не хо чу пи са ти про Франківськ щось більше, ніж півго дин на екс курсія Франківськом для Йо ани - ску па ти ся в Бист риці, зай ти в хо лод фа ри з ла ти но аме ри канської площі Шеп тицько го, ви пи ти роз лив но го спир ту на де рев’яних схо дах у но таріуса.
Я не на ва жу ся ви ко на ти дрібний обов’язок, на пи сав ши про чор но горські фо тог рафії, зроб лені Мар’яною, про те, що Бо дик бу де вдяч ний за ще од ну за тиш но прос па ну ніч, як би все для нього ма ло закінчи ти ся вранці, про чу дер нацькі на ка зи з не ба, які от ри му вав смер тельно хво рий та то.
Я ра дий, що те пер в Уж го роді па де дощ.
Дощ не дає вир ва ти ся за па хові дос тиг ло го ви ног ра ду і пос таріло го лис тя з-під ша тер ви ног рад ників на подвір’ях уз довж ву лиць.
Запаху не мож ли во відчу ти, то му не потрібно за пам’ято ву ва ти - як про нього на пи са ти.
Я хотів би про це по го во ри ти з Гра ба лом.
Дуже доб ре хотіння, ду же лагідне.
Поговорити би з Гра ба лом про Ли ше гу, про най дос ко наліше не на пи са не есе.
Моя мрія здійсниться.
Тоді про ніяке пи сан ня не йти меться.
Тим ча сом ви ни кає ідея то го, про що справді вар то на пи са ти.
Добре бу ло би помірку ва ти на па пері про те, як що ден на вер хо ва їзда впли ва ла на елас тичність су хо жиль у чо ловіків і жінок.
Необхідно усвідо ми ти, що че рез це ба га то чо го відбу ва ло ся зовсім інак ше.