Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ББК67.9УКР
Л72
Рецензенти: доктор юридичних наук, професор В.С.Зеленський, доктор філософських наук, професор В.В. Шкода
Лозовой В. О., Петришин О. В.
Л 72 Професійна етика юриста. X.: Право, 2004. 176 с.
І5ВК 966-8467-07-8.
У виданні визначаються основні проблеми професійної етики юри ста в умовах підвищення ролі та авторитету юридичної професії на ни нішньому етапі формування засад правової, демократичної державності , в Україні. Аналізуються питання єдності та відмінності моралі і права урегулюванні життєдіяльності суспільства і людини, соціальне призна чення та моральний сенс юридичної професії, зміст моральної культури юриста, деформації моральної та професійної свідомості працівників правоохоронних органів. У роботі вміщено бібліографію та документи, в тому числі і міжнародні, з проблем професійної етики юриста.
Для студентів юридичних навчальних закладів та факультетів, практичних працівників, усіх, хто цікавиться моральними аспектами юридичної професії та діяльності.
ББК67.9
© Лозовой В. О., Петришин О. В., 2004
966-8467-07-8г .©«Право», 2004
ПЕРЕДМОВА
Будь-яка професія базується на стереотипних діях, пев них технологіях, наповнена типовим змістом, що й відрізняє її від інших. Саме тому належне виконання професійних обов'язків вимагає від її носія цілком певних здібностей, навичок та вмінь, завжди залишає відбиток на особистісних рисах, моральних якостях та світогляді людини.
Моральна значущість різних професій не може бути однаковою. Суспільна оцінка тієї чи іншої професії зу мовлюється її значенням для належного функціонування суспільства, тим, наскільки вона задовольняє його жит тєві інтереси, особистісні потреби людини, яка виконує професійні функції. Чим вищим є соціальний статус про фесійної групи, тим більше вимог, особливо морального характеру, ставить суспільство до представників цієї про фесії і тим складнішим буде процес входження молодих фахівців у професійну сферу діяльності.
Деякі професії, пов'язані з необхідністю постійного спілкування з людьми, потребують цілої низки деталізо ваних норм, які могли б забезпечити моральні вимоги до професійної поведінки. Такі фахівці зобов'язані більше, ніж інші, спиратись на загальноприйняті норми моралі, мати не лише комплекс спеціальних навичок, вмінь, твор чих здібностей щодо конкретного різновиду трудової Діяльності, але й особливі морально-вольові якості, що тільки й дає їм змогу стати повноцінними фахівцями.
Високі якості завжди, за будь-яких умов, були невід'ємною складовою юридичної професії, професійного працівника, необхідним елементом здійснення ним
своїх фахових функцій, і навпаки, низька моральна культура юриста — є одним з показників його професійної не придатності. Особливої гостроти моральні вимоги до представників юридичного фаху набувають в часи звернення суспільства до правових гуманітарних цінностей, до про блем розбудови суспільства та держави на правових засадах.
В умовах коли людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека проголошені Конститу цією України найвищою соціальною цінністю, на перший план висуваються проблеми забезпечення та захисту її прав і свобод. Тому вивчення моральних аспектів і проблем юри дичної професії сьогодні стає не менш значущим, ніж знан ня конкретних законів і механізмів їх застосування, необ хідних кожному правнику, який прагне до глибокого опанування професійними навичками, усвідомлення гума ністичного сенсу та покликання юридичної професії. Адек ватне сприйняття етичних особливостей юридичної діяль ності, засвоєння етичних знань молодими юристами допо може їм у вирішенні завдань по забезпеченню суворого дотримання законності і правопорядку, розбудови основ правової, демократичної державності, і зрештою — у ро зумінні меж бажаного, припустимого і неприпустимого у складній сфері життєдіяльності суспільства та людини.
Автори ставлять своєю метою допомогти студентам юристам в оволодінні знаннями про моральну сутність! юридичної професії, зрозуміти особливості моральних стосунків у сфері юридичної діяльності, моральні вимо ги до особистості юриста як під час виконання службових обов'язків, так і в позаслужбових стосунках, а також при вернути увагу юристів-практиків до морального змісту ї^ професійної діяльності.
Автори щиро вдячні шановним академікам АПрН Украї ни В. В. Сташису та М. І. Панову за ініціативу створення даної роботи та стимулювання в її виданні й шановним ре цензентам професорам В. С. Зеленецькому та В. В. Шкоді за критичну оцінку рукопису і слушні зауваження, які сприяли його поліпшенню.
4
Розділ 1
Єдність та відмінність моралі і права
у життєдіяльності суспільства, соціальних спільнот та особистості
Особливе місце у формуванні духовного світу людини, її свідомості, культури займають мораль і право, яким іма нентно притаманні автономність і самоцінність, які ма ють багато загальних рис і водночас відмінностей, що не дозволяє їх ототожнювати. Мораль і право це і форми ду ховного життя суспільства, і види суспільної свідомості, і соціальні інститути, під впливом яких відбувається фор мування особистісних якостей людини, її соціальне спілку вання з іншими людьми, стійкий розвиток суспільства та держави, що характеризується як історичною наступністю основних моральних цінностей певної соціальної систе ми, так і необхідними інноваціями.
Коли стоїть завдання показати відмінності моралі і права як суспільних явищ, то звичайно наголошують на такому:
1. Мораль насамперед розглядається як найбільш дав ній спосіб соціальної регуляції і саморегуляції поведінки людини, що виникає і розвивається ще у доцивілізаційний
період, а право, як і держава, — продукт цивілізації.
2. Право регулює тільки такі відносини між людьми та соціальними спільнотами, які виходять за межі міжособиісних і тому підлягають зовнішньому контролю; натомість мораль передусім є внутрішнім регулятором по ведінки людини.
3. Мораль — універсальний регулятор поведінки людей регулює різноманітні її види, тобто сферу впливу
5
моральних норм на суспільні стосунки не завжди можна а вкласти в певні береги; право ж регулює лише найбільщ важливі і актуальні з точки зору суспільства та держави відносини, які зрештою отримують загальнообов'язкове визнання.
них норм, то їх виконання забезпечується впливом громадської думки, переконаннями людей. 10 Мораль є більш гнучкою та динамічною системою соціальних норм, а право внаслідок набуття формального визначення змісту виступає як більш стабільне явище, яке може за певних умов бути консервативним (правова норма хоч і віджила своє, застаріла, але поки законодавець касував її, вона повинна виконуватись). Отже, мораль і право відрізняються за багатьма пара метрами, але у них багато спільного. І мораль, і право виконують загальну соціальну функцію — регулюють пове дінку людей, виражають загальнолюдські уявлення про належне і справедливе. Починаючи з Давнього Риму й до XX ст. мислителі доводили, нерозривність моралі і права, їх непростий взаємозв'язок. Право — це мінімум моралі1, сказав
один з дослідників права на початку XX ст.
Мораль і право виникли з потреби забезпечити функ ціонування спільнот, суспільства шляхом погодження, гармонізації різних, іноді протилежних, інтересів, підпо рядкування людей певним загальним правилам поведін ки. У кожній суспільно-економічній формації, націо нальній культурі мораль і право однотипні. Вони базують ся на одній соціально-економічній системі, особливостях менталітету, відбивають потреби й інтереси людей, певних верств населення, соціальних груп та об'єднань, соціаль них інститутів, а то й суспільства в цілому.
Джерела у моралі і права, як наголошує І. Н. Римська, однакові. Це міфи, релігія, звичаї, табу2. Ці явища роз глядаються водночас як передмораль та передправо, що поступово трансформуються у моральні норми і звичаєве право, а потім у природне право. Історично «дух законів, дійсно, коренився у звичаях та традиціях. Ще у
Див. Еллинек Г. Социально-зтическое значение права, неправ ди наказаний. - М., 1910.-С. 48.
Див. Букреев В. И., Рпмская И. Н. Зтика права: от истоков зти-и и права к мировоззрению. - М.} 1998. — С. 17.
7
сиву давнину римські юристи сформували тезу — постулат: «Право рекомендує те, що схвалено звичаєм», тобто моральністю. Законами, як правило, намагались їх поліпшити, пізніше звичаї у всіх народів співіснували з правом, і їх авторитет був достатньо високим.
Правова норма живе завдяки її моральному змісту, як тільки він зникає вона фактично перестає діяти, тому право за будь-яких умов і у будь-які часи зацікавлене у забез печенні морального клімату у суспільстві, його основопо ложних моральних цінностей, які його живлять1. Багато правових норм безпосередньо закріплюють моральні вимоги. У свою чергу, право здійснює вплив на формуван ня моральних уявлень і норм. Але законодавець не може декретувати моральність людей і суспільства, адже право є не лише соціоморальним явищем, а й покликане вико нувати політико-юридичні функції.
Дійсно, право, що виникає на перших сходинках ци вілізації разом з державою, є примусовим регулятором людської поведінки у соціально диференційованому сус пільстві, але водночас базується і на звичаях, традиціях, усталених моральних нормах. На різних етапах свого роз витку правові регулятори по-різному співвідносяться з моральними. Єдність за сутнісними ознаками моралі і права може розвиватись, поглиблюватись або руйнува тись залежно від економічної та політичної стабільності суспільства. Слушною є думка, що мораль і право з тих пір, як вони почали розрізнятись, розвивались за таким принципом — чим вище моральна культура суспільства, тим меншою була потреба у законах і тим більш м'якими вони були.
У моралі і права спільні покликання і мета — забезпе чення стійкого розвитку суспільства, впорядкування відносин між людьми на ґрунті загальнолюдських моральних
1 Див. Букреев В. И., Римская И. Н. Зтика права: от истоков зтики и права к мировоззрению. - С. 17, 29-46.
8
цінностей: гуманізму, справедливості, рівності, свободи. Тому вони є взаємообумовленими та взаємопов'язаними системами регуляції суспільного життя, виконують спільну соціальну функцію регулювання людської поведінки життєдіяльності суспільства. Мораль і право є Одними системами, що включають моральну і право свідомість, моральну і правову практику (моральні і зі відносини, моральні і правові аспекти діяльності).
Взаємопроникнення моралі і права базується на тому, і правове регулювання вбирає у себе відповідне коло моральних приписів, яким надається правова значущість. Законодавці часто прагнули шляхом створення правової норми стимулювати розвиток моральних якостей людей. Проте в історії є немало прикладів, коли правові норми випереджали моральні традиції, коли законодавець мав за мету затвердити прогресивні моральні погляди і вимоги. Це, зокрема, скасування за допомогою права принципу таліона, кровної помсти. Мораль, таким чином, наповню валась загальносоціальними правами.
Моралі і праву властива нормативність, яка й дозво ляє регулювати поведінку людей. Моральні і правові нор ми мають загальний характер, загальнообов'язковість, формують стандарти, нормативи, що утверджують і захи щають відповідну систему цінностей і регулюють поведін ку людей. Об'єкти їх регулювання багато у чому можуть співпадати, але саме' воно здійснюється специфічними для кожного з способів регуляції засобами. Тому право виступає як жорстке інституціональне явище, що спи рається на примус з боку державно-владних інститутів, а мораль, як правило, позаінституціональна.
Спільність моралі і права полягає у відносній стійкості моральних і правових принципів і норм, оскільки вони засновані на загальнолюдських вимогах гуманності, спра ведливості, рівності та свободи. Вони виражають, як правило, інтереси, прагнення і волю усіх громадян, закріплю ють оптимальне співвідношення інтересів особистості та
В-О. Лозовой о
9
суспільства, ставлять рівні вимоги до людини незалежно від її національної приналежності, майнового стану чи віросповідання, висувають однакові критерії оцінки вчин-ків і поведінки людей.
Вплив моралі на вдосконалення правової системи відбувається в основному шляхом впливу моральної свідомості на правові погляди суспільства. Моральний вплив на право здійснюється через правотворчість народу, його громадську думку, особливо на референдумах. Воля народу за таких умов відбивається у правових нормах. Осно воположні принципи і норми моралі, які потребують за гальнодержавного визнання, закріплюються в Основному Законі. Так, наприклад, у Конституції України (статті 23, 24, 28, 29 та ін.) моральні принципи гуманізму, свободи, рівності, справедливості отримали офіційне закріплення Такі моральні вимоги, як особиста недоторканність, захист честі і гідності, природних прав людини та інші, визнають ся Конституцією України нормами прямої дії.
Моральний вимір права є необхідною умовою його подальшого розвитку й вдосконалення, умовою його гу маністичної, особистісної орієнтації. Моральне обґрунту вання права та правове забезпечення моральних норм ве дуть до їх гармонійності і дієвості. Зрозуміло, що проник нення моральних принципів і норм у зміст права може мати залежно від галузі права різний характер. Так, яск равим прикладом органічного поєднання вимог моралі та права є галузь сімейного права. Правові норми, коли вони відповідають моральним уявленням щодо справедливості, здебільшого реалізуються громадянами добровільно, Порушення таких норм розглядається не лише як юридич ний конфлікт, але за умов поєднання моральних та пра вових вимог воно спричиняє як правову відповідальність, так і моральний осуд.
Індустріальна цивілізація доводить, що мораль немож лива без права, оскільки немає моралі без свободи, а сво боди — без правового забезпечення її гарантій. Неможлива
10
І моральна особистість, яка позбавлена правосвідомості .Сучасна правова свідомість невід'ємна від рівня моральної культури особистості. Моральна свідомість формується
на основі розвинутої культури і основоположних моральних цінностей. Правова свідомість не може скластись поза культурою і її складовою частиною — мораллю, вона ними живиться. Правове життя суспільства розвивається у середовищі моральних відносин, оцінок, приписів. Основоположні поняття моральної свідомості –обов’язок і совість, честь і гідність, справедливість і відповідальність, моральні принципи гуманізму, свободи, рівності та ін. органічно пов'язані і втілюються у реальних правових нормах, зв'язках та відносинах.
Відомо, що права людини, які виражені у багатьох нор мативних актах міжнародного і національного рівня, нале жать до зовнішніх форм життєдіяльності суспільства. З точ ки зору співвідношення моральних та правових засад сус пільства вони є необхідними, тому що інтереси особистості і суспільства перебувають у складних, суперечливих, а іноді й конфліктних відносинах. Якщо б люди могли досягти моральної злагоди, то питання про права людини у фор мально визначеному вигляді відпало б само по собі, але ж «царства Божого» на землі не досягти, тому правове регу лювання є необхідним, має величезне значення і без нього не може існувати цивілізоване суспільство1.
Мораль як відносно автономне соціальне явище не лише завжди впливала на соціальний інститут права, але й відчувала на собі зворотний вплив. Все правове має бути і моральним, право в кінцевому підсумку не може супе речити пануючій моральній системі. Але між нормами моралі і права можуть виникати конфлікти і суперечності, вирішення яких є важливою стороною процесу вдоскона лення законодавства.
Див.: Шердаков В. Я. Нравственноеть и права человека // Зтика тра] Іел°века. Материальї международной конференции. - Москва -*Ула, 1994 — С 35
11
Є певні причини виникнення суперечностей між нормами права і нормами моралі. Узагальнюючи їх, А.Є. Якубов, зокрема, зазначає, що це, по-перше, недосконалі окремих правових норм або їх відставання від потреб суспільного життя; по-друге, випереджаючий характер морального розвитку, висування моральністю більш високі вимог до людської поведінки порівняно з правом; п о-третє, різниця в об'єктивних властивостях правових приписів і моральністю та ін.1
Процес приведення норм права у відповідність з вимо гами моралі здійснюється роками, а то й протягом деся тиріч. Прикладом впливу моральних поглядів на вдоскона лення правової системи, зокрема кримінального законодав ства, є розвиток інституту відповідальності за недонесення і покриття протягом майже 100 років2. Таке взаємозбага чення моралі і права є джерелом їх подальшого розвитку. Чинне законодавство і юридична практика відбивають моральний рівень суспільства і служать вдосконаленню моралі.
Отже, специфічні властивості моралі і права роблять неможливим їх повний збіг. Вони мають загальні і особ ливі характеристики та риси, що відбивають специфіку їх змісту. У процесі історичного розвитку суспільства вони; розвиваються на єдиному фундаменті загальнолюдських цінностей, взаємодоповнюють, взаємозбагачують одне одного, взаємодіють між собою в процесі застосування.; Мораль і право є важливими складниками духовної куль тури суспільства, найважливішими засобами соціальної регуляції діяльності і поведінки людей у суспільстві.
1 ЯкубовЛ. Е. Взаимодействие уголовного права и зтики // Вестник
Московского университета. Серия 11. Право. - 1992. - № 5. - С. 15.
2 Там же.-С. 16-18.
12
Розділ 2
Визначення змісту і завдань професійної етики юриста
Професійна етика є одним з підрозділів науки про мораль її предметом є аналіз буття моралі, що регулює стосунки у сфері певної професійної діяльності людей. Слід підкреслити два принципових положення. З одного боку, моральні засади професійної групи мають ґрунтува тися на загальнолюдських моральних цінностях, системі моральних норм та оцінок, що склалися як результат істо ричного розвитку суспільства. А з іншого — особливими завданнями професійної етики є обґрунтування мораль ного значення тієї чи іншої професії для суспільства та людини, професійного морального ідеалу, моральне регу лювання професійних відносин.
Оскільки правові суперечки обумовлені конфліктом інтересів людей, а юридична практика пов'язана з необ хідністю розв'язання різноманітних конфліктних ситу ацій, професійна діяльність юриста торкається найваж ливіших інтересів людей, їх благ, а іноді й долі. Все це на кладає особливий тягар моральної відповідальності за результати своєї діяльності на суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів та інших працівників юридичного фаху, вима гає від цих осіб особливих морально-психологічних та вольових якостей. Слід враховувати й те, що до юристів,
які працюють у правоохоронних та інших державних органах і наділені владними повноваженнями, ставляться підвищені моральні вимоги ще й як до представників державних органів і держави, носіїв владних повноважень воронців закону.
13
13
Законність та правопорядок є надбаннями суча суспільства, без яких воно не може нормально функціонувати та розвиватися, тому безперечно в існуванні належного режиму законності зацікавлені усі суб'єкти суспільних відносин. Проте конкретну відповідальність за підтримання рівня законності та правопорядку в країні несуть, перш за все, правоохоронці. Вимоги моралі, висока моральна культура для юриста мають особливе значення, оскільки з цією професією пов'язуються уявлення про такі високі морально-правові принципи, як гуманізм справедливість, законність, об'єктивність тощо, без яких неможливо вирішувати завдання побудови правової держави, демократичного, соціально орієнтованого, гуманного суспільства.
Натомість, історія свідчить, що права людини часто зневажались можновладцями, а закон та юристи прислуговувалися силі. Не набагато кращою є ситуація, коли права людини проголошуються, але їх не дотримуються, а то й повсякчасно порушують ті, хто повинен захищати. І Навіть справедливі закони не можуть застосовуватися автоматично. Саме тому у цій сфері соціальної життєдіяльності так багато залежить від виконавців, того людського потенціалу працівників правоохоронних органів, який має бути на боці законності і правопорядку, правоохоронців, які повинні показувати приклад виконання і мо ральних, і правових норм.
Фахівців-правознавців слід розрізняти за видами і характером діяльності. По-перше, це юристи, що забезпе чують правосуддя, — судді, прокурори, слідчі й інші осо би, що проводять дізнання. По-друге, це адвокати, основним покликанням яких є захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб. По-третє, юристи, що пра цюють у інших, крім правоохоронних, органах державної влади. По-четверте, юристи, які працюють юрисконсуль тами та у кадрових службах на різноманітних підприєм ствах, установах і в організаціях. По-п'яте, це науковців
14
Та викладачів правознавчих дисциплін у спеціалізованих і неспеціалізованих навчальних закладах різного рівня акредитації та підпорядкування. Залежно від поставленої мети обґрунтованим буде поділ професійної групи юристів і за іншими критеріями, наприклад, галузевим принципом(МВС, органи судової влади, прокуратура й ін.), сферами діяльності тощо.
Звичайно, діяльність представників різних підгруп юридичних професій має свою специфіку, обумовлену характером суспільних відносин, у яких вони беруть участь, що відбивається на їх морально-психологічних якостях. Але підкреслимо ще раз, усі юристи керуються у своїй діяльності однорідними принципами, мають бути зорієнтованими на загальнолюдські моральні цінності, і тому до них як до представників правничої професії, ставляться єдині за своєю сутністю морально-психологічні вимоги незалежно від конкретної сфери діяльності чи відомчої приналежності.
Отже, професійна етика як самостійна галузь етичної науки і водночас підрозділ правознавства має своїми зав данням вивчення морального змісту права, особливостей реалізації загальних принципів моралі у сфері правничої діяльності, морального потенціалу юридичної професії та особистості юриста. Юридична етика покликана обґрун тувати зміст морального ідеалу юриста-спеціаліста, дос лідити причини і форми деформацій морально-професійної свідомості та запропонувати засоби їх подолання. До н предмета має бути включено також вивчення форм і методів морального виховання юридичних кадрів, шляхів Удосконалення їх моральної і професійної культури.
У правовій науці та етиці накопичено певний досвід дослідження правової практики з позицій дотримання моральних норм, розв’язання на теоретичному рівні морально-юридичних. Сформувались такі галузі етичного знання у правознавстві, як судова та міліцейська етика.
15
Найбільш розробленими можна вважати проблеми судової етики. Свій внесок у дослідження питань юридичної і зокрема судової етики зробили праці А. Д. Бойкова Г. Ф. Горського, В. М. Горшеньова, Ю. М. Грошевого,Л. Д. Кокорєва, В. В. Комарова, Д. П. Котова, В. О. Коновалової, В. В. Леоненка, С. Г. Любічева, М. С. Строговича, В. Ю. Шепітька та ін. У цих роботах аналізуються моральні засади кримінального і цивільного судочинства , сукупність норм поведінки і моральні вимоги до працівників органів юстиції (суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, судових експертів), розглядаються проблеми морально-професійного обов'язку учасників судочинства шкала моральних цінностей правосуддя, виявляються такі ситуації у судовій діяльності, які підвладні тільки мо ральній регуляції і контролю, а також методи морально го впливу в суді та ін. Питанням управлінської, адмініст ративної етики та етики державної служби присвячені праці В. Б. Авер'янова, Ю. П. Битяка, В. Д. Полкова, Ф. Т. Селюкова і В. М. Шепеля.
Деякі з авторів у межах судової етики виділяють адво катську та слідчу етику. Так, В. В. Леоненко, С. Г. Любічевта інші вважають, що професійна етика юриста виступає як родове явище, що розв'язує загальні питання і проблеми, а її зміст складається із вчення про загальні моральні принци пи і норми щодо правоохоронної і право застосовної діяль ності юриста. В її межах вони виділяють судову етику як вид та її підвиди — слідчу і адвокатську. Ю. М. Грошевой з цьо го приводу зазначає, що професійна етика окремих юридичних спеціальностей має вивчати моральні вимоги, що ставляться суспільством і державою до професійної діяльності суддів, слідчих, прокурорів, адвокатів, оперативних працівників органів МВС та СБУ, а також особливості, специфіку та структуру моральних відносин, які виникають під час виконання ними функціональних обов'язків1. У останній
1 Грошевой Ю.М. Профессиональное правосознание судьи и соЦИ* альное правосудне. - X., 1986. - С. 52.
16
Час все більшої актуальності набувають питання, пов'язані з
професійною етикою працівників органів внутрішніх справ.
Відомий Український дослідник цих проблем С. С. Сливка звернув увагу на розробку змісту етичних проблем міліцейської служби,обґрунтував моральні вимоги до працівників,що покликані вплинути на процес правоохоронної діяльності виконання завдань, поставлених перед міліцією України. О. М. Бандурка обґрунтовує теоретичні етичні засади правоохоронної діяльності, основні вимоги до службовця ОВС.
V минулому, коли йшов процес становлення етичної та професійної етики, панував деонтологічний підхід, основи якого були закладені ще у XVIII ст. Відомо, о І Кант, один з родоначальників деонтологічного підходу, обґрунтував категоричний імператив, який пе редбачав: автономію, суверенність людини як володаря волі і суб'єкта моралі, повагу до неї; рівність усіх у моралі; необхідність розглядати людину як мету, а не як засіб до сягнення мети; слідування обов'язку і відмову від своєкорисного інтересу.
Радянською етичною та правовою наукою на озброєн ня була взята передовсім остання теза. У межах професій ної етики взагалі і професійної етики юриста зокрема аналіз проводився лише від належного, яке за своєю природою могло бути лише ідеальним. А те, що існує реально, роз глядалося лише абстрактно, як похідне від належного, а тому й менш важливе, вторинне. Правова практика, її су перечності, помилки, деформації морально-професійної свідомості аналізувались не як реальні явища, а лише як можливі, гіпотетичні, тому й складні моральні відносини у системах правоохоронної і правозастосовної діяльності так і не стали предметом окремого дослідження. Зокрема, згіно з такою методологічною установкою розкриття
1995 _р': пливка С.С. Професійна етика працівників міліції. —Львів,
17
проблем формування особистісних якостей юристів й від професіограм, нормативних актів, у яких вони були офіційно закріплені.
В умовах ринкових відносин, демократичного розвитку суспільства деонтологічний підхід з його методологією та теоретичними конструкціями не відповідають вимогам часу, практиці трансформування українського суспільства, реформування судової влади та інших правоохоронних органів. Як відомо, моральне обґрунтування ринко вої системи здійснено з позицій утилітаристської етики з її телеологічним підходом, у якій моральна автономія осо бистості не відкидається, а лише дещо обмежується, ви ходячи з принципу доцільності, корисності. На такий підхід поступово орієнтується українська етична і право знавча думка, що передбачає вивчення як етичної літера турної спадщини, так і сучасної публіцистики і хроніки, конкретних юридичних справ, проведення соціологічних опитувань населення і працівників правоохоронних і правозастосовчих органів для аналізу реальної правової прак тики, тенденцій можливих деформацій морально-про фесійної свідомості працівників цих органів.
18
Розділ З
Соціальне призначення і моральний сенс юридичної професії
Об'єктом діяльності працівників юридичної професії є людські стосунки, люди, з їх найважливішими інтересами потребами, проблемами, правами і обов'язками. Нерідко така діяльність пов'язана з вторгненням у особисте життя людей, а то й з обмеженням їх прав, прийняттям рішень, які впливають на подальшу долю людини.
Діяльність таких працівників часто здійснюється в конфліктних умовах, особливо коли йдеться про праців ників оперативно-розшукового апарату, слідчих, проку рорів, суддів, адвокатів й ін. Саме їх суспільство уповно важує відповідно до закону розв'язувати соціальні і міжособистісні конфлікти (кримінальні справи, майнові суперечності, напружені шлюбні стосунки та ін.).
Діяльність юрисконсультів, нотаріусів, адвокатів має суспільно необхідний характер, а суддів, прокурорів, слідчих — державну значущість. Вони є посадовими осо бами, представниками влади, здійснюють владні повно важення для захисту інтересів громадян, суспільства, дер жави від різних зазіхань, вирішення соціальних і міжособистісних конфліктів. У своєму спілкуванні з іншими людьми, носіями соціальних ролей, пересічними грома дянами вони представляють та уособлюють державну владу. Надання працівникам юридичних професій не лише правової, але й моральної санкції на проведення відповід альності з охорони і захисту прав людини і громадянина з виростанням владних повноважень покладає високу відповідальність за суворе і точне дотримання
19
законності, меж припустимості дій, пов'язаних виконанням службових обов'язків. В обох випадках йдеться про моральні вимоги до поведінки таких працівників
Закон у цілій низці випадків прямо визначає державний характер рішень, що приймаються ними. Закони перш за все процесуальні, особливо кримінально-процесуальні, детально і послідовно регулюють службову діяльність працівників правоохоронних органів, особливо суддів, слідчих, прокурорів. їх дії, рішення і за суттю за формою (духом і буквою) повинні відповідати закону і вимогам моральної системи суспільства. Дії таких посадових осіб, працівників спрямовані на охорону авторитету державної влади, її органів та їх представників, які мають бути уособленням високої моральної і правової свідо мості, взірцем моральної і правової поведінки.
У той же час відомо, що сучасне українське суспільство трансформується, у динаміці перебуває й діяльність пра воохоронних і правозастосовчих органів. Розвиток про цесів і подій має інтенсивний і нерідко конфліктний ха рактер. Закони, підзаконні акти (адміністративно-праві документи, накази, інструкції, статути та ін.) можуть визначити діяльність працівників юридичних професій лише у загальних рисах. їх інтерпретує нерідко керівник службового колективу, а то і сам виконавець. Документи службово-правового характеру не містять чітко визначених рішень для нестандартної ситуації, події, тим більше екстремальної, а лише визначають межі, у яких ці дії, рішення повинні бути здійснені, прийняті. Межі ці бувають надто широкими. Крім цього, мають місце елементи службової таємниці, конспіративності, конфіденційності. Тут відсутній традиційний моральний контроль з боку громадської думки. Тому у багатьох випадках з вказаних причині працівник вимушений діяти, хоча й у межах закону, але на власний розсуд, за своїми переконаннями, звичкою чи правилами «корпоративної» моралі. Вибір оптимального
20
Рішення в такій ситуації залежить від рівня моральної культури виконавця.
Працівники, які виконують державні обов’язки як представники влади вирішуючи долі інших людей, повинні мати підвищене почуття обов'язку, розвинуте почуття відповідальності за свої рішення, дії, вчинки. Без високого почуття відповідальності за доручену справу, без глибокого усвідомлення обов'язку правоохоронець не може розраховувати на ефективність своєї праці. Моральні якості працівника юридичної професії є важливою частиною його професійної культури.
Усі вимоги моралі конкретно-історичного суспільства повністю поширюються на юристів без будь-яких винятків. Ці вимоги визначають їх поведінку як у сфері службової діяльності, так і в позаслужбовому повсякден ному житті. Будь-які їх дії мають відповідати закону, його суті, а тому й моральним цінностям, на яких базується закон. Перекручення закону, відхід від нього, неадекват не його тлумачення й застосування є аморальним за своєю суттю. Аморальним є не лише свідоме порушення закону, а й неправильні, протизаконні дії і рішення, обумовлені поверховими знаннями, некомпетентністю, неорганізо ваністю, відсутністю поваги до права, внутрішньою не дисциплінованістю чи неохайністю.
Діяльність працівника юридичної професії, як зазна чалось, базується на загальних моральних і морально-пра вових принципах гуманізму, справедливості, законності, патріотизму, незалежності, гласності та ін. Принципи мо ралі це світоглядні орієнтири моральної свідомості, що виражають ії вимоги у найбільш загальному сталому вигляді. Вони складають сутність моральних аспектів діяльності і моральних відносин і є стратегією моральної поведінки людини, спільнот, суспільства. Моральні принципи об’єднують моральні норми у тій чи іншій (відповідній) сфері суспільного життя чи Діяльності і є основою сталої поведінки людини. Вони є загальними для всього суспільства
21
і особливо важливими для працівників органів прокуратури, юстиції, МВС та ін.
Принцип гуманізму (людяності) — провідний засадничий принцип моралі і права, що визнає людину найвищою цінністю, вимагає поваги до неї, піклування про неї , орієнтує на захист її гідності, прав і свобод, віри в її здатність до самовдосконалення і спрямовує діяльність суспільства, спільнот , соціальних груп та інших соціальних суб'єктів на створення умов для повноцінного і розвитку людини.
Гуманізм є головною вимогою сучасної епохи ,українського суспільства на сучасному етапі його розвитку .Це лише основоположний принцип професійної моралі взагалі і юридичної діяльності зокрема, а й службова обов'язок правоохоронця, який зобов'язує його своєчасно і швидко реагувати на соціальне і моральне зло, правопорушення, антисуспільні, протизаконні, аморальні дії. Невиконання таких професійних функцій засуджуєте як законом, так і громадською думкою. Без гуманного ставлення до людини правоохоронцю не стати повноцінним фахівцем. Людям цього фаху доводиться бути жорсткими, твердими у боротьбі зі злом, при захисті інтерес людини і суспільства, але у цій жорсткості — виша доброта, оскільки таким чином забезпечуються умови для стабільності суспільства, гармонійного розвитку людині проголошеної у ст. З Конституції України найвищою соціальною цінністю.
Справедливість — це і соціальний, і політичний, і морально-правовий регулятивний принцип, що зобов'язує, враховувати всі аспекти діяльності соціальних суб'єкт (індивідів, спільнот, соціальних груп, політичних парті; громадських об'єднань і т. ін.) і встановлювати відповідність між їх заслугами і суспільним визнанням, правами і обов'язками, працею і винагородою, злочином і покаранням, діянням і відплатою, метою і засобами її досягнення та ін. Невідповідність у цих співвідношеннях сприймається як несправедливість.
22
Для утвердження справедливості у суспільстві, між людських стосунках і створюється право і правоохоронні органи.
стоїть
Правовій системі належить го-
ловна роль у дотриманні справедливості у суспільстві,
вона стоїть на перешкоді її порушень1. Справедливість відбивається у законах,які ставлять рівні вимоги до соціальних суб’єктів запобігають порушенню інтересів, прав і свобод людини,забезпечують стабільний розвиток суспільства.
Принцип законності є конкретизацією принципу справедливості тому вони діють у єдності. Законність, тобто підкорення тільки закону, один із найважливіших принципів діяльності працівників юридичної професії. З принципів справедливості і законності випливають важливі вимоги морального характеру. Юрист будь-якої спеціалізації повинен керуватись тільки законом, його духом і змістом, не має права піддаватись тиску, впливу, прохан ням, порадам і т. ін., звідки б вони не йшли. Він здійснює свої функції в інтересах народу, в ім'я виконання його волі, що виражена у законі. Юрист виступає в очах сус пільства як носій справедливості і законності і повинен показувати зразок дотримання закону. Порушення зако ну його охоронцями, носіями справедливості і законності підриває віру в авторитет і непорушність закону. Юристи морально відповідальні перед суспільством, державою, людьми і своєю совістю. Принцип незалежності підкрес лює незалежність юриста від будь-якої чужої волі, але за лежність від закону.
Патріотизм як моральний принцип означає любов до своєї Батьківщини, свого народу, гордість за його культуру і досягнення, орієнтує на примноження досягнень, вимагає від правоохоронців в захищати інтереси народу, його громадян, служити закону, поважати закон. Це одна із складових патріотизму.
В- Д. Ткачеи3аГаЛЬНа теорія ДеРжави і права / За ред. М. В. Цвіка, ені<а, О. В. Петришина. - X,: Право, 2002. - С. І96,
23
Діяльність працівників юридичної професії як суспільно значуща, необхідна державі і її громадянам, має бути прозорою і у процесі, і за результатами на громадській думці. Дотримання ними (норм), правових норм чи відхід від них, несправедливість рішень, що приймаються обґрунтованість чи необґрунтованість дій і т. ін. у розвинутих суспільствах завжди контролюється і оцінюється кою думкою.
До юристів взагалі, а до вершителів правосуддя особливо суспільство, держава, громадяни ставлять моральні вимоги. Н. В. Радутна серед бажаних і важливих якостей судді, за результатами опитування суддів, вказує людяність, неупередженість, принциповість, витримку, ерудицію, а також зібраність, урівноваженість, дисциплінованість, ввічливість та ін. Серед небажаних - упередженість, підозрілість, владність, безтактовність В. В. Леоненко при аналізі морально-психологічноіі комплексу якостей слідчого основними вважає чесність принциповість, об'єктивність2.
В. В. Романов у характеристиці юриста перераховує цілі низку ділових, професійних, моральних і психологічних яко стей. Серед них — вірність громадянському, професій обов'язку, громадянська мужність, чесність, непідкупні принциповість, непримиренність до порушень правопорядку, законності, безкомпромісність у боротьбі з ними, висока моральність, організованість, дисциплінованість, відповідальне ставлення до дорученої справи та ін.
О. С. Кобліков обґрунтував морально-психологічні якості судді, слідчого, прокурора. До них він відносить
1 Див.: Радутная Н. В. Народньїй судья. Профессиональное мас*
терство и подготовка. — М., 1977. — С. 82—105.
2 Див.: Леоненко В. В. Профессиональная зтика участников.уг
ловного процесса. - К., 1978. - С. 36-49. ^ к
3 Див.: Романов В. В. Военно-юридическая психология: Учеон
Кн. первая. - М., 1991. - С. 162.
24
Здатність протистояти можливим впливам з боку різних сил., керуватись виключно законом,бути справедливим, неупередженим, компетентним, чесним, добросовісним, гуманним, мати підвищене почуття обов’язку, розвинуте почуття совісті.
Цікавими є роздуми російського судді Л. С. Халдєєва. У розділі «Суддя: професія, посада чи становище?» своєї книги він підкреслює, що у суспільствах, які трансформуються, судді перебувають у складному становищі. Сучасність ставить перед ними старі, як право, але нові для сьогоднішнього російського суспільства завдання і вимоги. Л. С. Халдєєв вважає, що судді необхідні високий професіоналізм ( під яким розуміють не лише хороші знання законів, але й їх суворе виконання), розвинуті політична, правова і моральна свідомість, громадянська професійна позиція, об'єктивність, неупередженість, високі моральні якості, в першу чергу, неза лежність чесність, мужність, сміливість, вміння дотриму ватися процедури, підготувати і виголосити публічний виступ, вміння слухати, виключна обачність, вихованість; розуміння необхідності постійного самовдосконалення2. Г. Вєтрова їх сформулювала так: «Суддя повинен бути не просто хорошим юристом, але мужньою і незалежною, розумною і освіченою людиною з високою моральністю. Хороший суддя повинен розуміти, що морально припус тима поведінка не завжди є морально схвальною»3.
Тобто суддя — це людина з сильним характером, ви сокими принципами, сильною волею, розвинутими по-
Див.: Кобликов А. С. Юридическая зтика: Учебник для вузов. -М., 1989.-С. 148-150.
Халдеев Л. С. Судья в уголовном процессе: Практическое посо-бие- ~ М., 2000. -С. 378 -394. стве цЄьР°ва Г' Закон и нравственность в уголовном судопроизвод-
11 Вес™ик МГУ. Серия 11. Право. - 1996. - № 1. - С. 54.
25
чуттями обов'язку, відповідальності і совісті. У висновках своєї книги Л. С. Халдєєв зазначає, що законне, обґрунтоване і справедливе рішення суду базується всього на двох факторах: а) високому особистому професіоналізмі; б) високій особистій порядності і відданості ідеї істинно го правосуддя. Іншими словами, продовжує він, кожен суддя повинен: бути професійно компетентним; мати на вички аналітичного мислення, високі моральні якості1. Наприкінці висновків він дає 10 своїх власних заповідей: Моя перша Заповідь — пише автор, — совість і чесність; друга — чинні Закони, що витікають із Права, які відпо відають Конституції Росії І міжнародним Актам; третя — презумпція невинуватості; четверта — принцип тлумачен ня усіх сумнівів на користь підозрюваного, обвинувачено го і підсудного; п'ята — знання. Я професіонал, але вчусь і вдосконалююсь усе життя; шоста — об'єктивність, неупе редженість і справедливість; сьома — принцип рівності сторін у судово-слідчій процедурі; восьма — незалежність при прийнятті рішень; дев'ята — слухай усіх, але рішення вистраждай самостійно; моя десята заповідь — розуміння, що Суд — не на осуд, Суд — на розсуд2.
Автори навчального посібника «Професійна етика працівників правоохоронних органів» обґрунтували низку специфічних моральних вимог до юристів, які дають уяв лення про моральні якості, які вони повинні мати. Це гу манність, терпимість, справедливість, почуття обов'язку, сміливість, мужність, витримка, чесність, патріотизм3. У конкретних службах і в цілому в правоохоронних органах основу морально-правової діяльності, підкреслюють авто ри, складають загальнолюдські моральні цінності, з їх си-
1 Халдеев Л. С. Судья в уголовном процессе: Практическое посо-
бие.-С.4О9.
2 Там же.-С. 411-412.
3 Див.: Профессиональная зтика сотрудников правоохранитель-
ньіх органові Учебное пособие / Под ред. Г. В. Дубова и А. В. Опале-
ва. 2-е изд. - М., 2000. - С. 16-17.
26
стемою норм. Деякі якості визначаються специфікою службової діяльності, умовами ризику, і тому виходять на перший План такі, як мужність, вірність обов'язку, почуття справедливості, здатність до самопожертвування. Але є й «свої» моральні норми: обов'язковість нерозголошення інформації, що має конфіденційний характер і отримана виключно у силу можливостей тієї чи іншої служби, й ін. Служби, що працюють в умовах ризику, і їх працівники керуються моральними нормами, які за своєю формою можуть відрізнятись від загальнолюдських норм моралі, але вони зберігають свій моральний зміст.
Головною є орієнтація на моральний ідеал служіння добру, боротьба проти зла. В сучасних умовах актуальними стають такі якості правоохоронця, як вміння самостійно вирішувати службові проблеми, завдання, здатність «бра ти на себе». Вони отримали статус найважливіших про фесійних якостей юриста1. Як уже зазначалося, саме зако нодавство містить у собі моральні вимоги до діяльності правоохоронних органів та їх працівників. Перелік мо ральних якостей, необхідних юристу будь-якої спеціалі зації, подається у морально-професійних кодексах відпо відних об'єднань. (Див. додатки 1-4).
Таким чином, для професії юриста вимоги моралі ма ють особливий сенс, оскільки істинні законність і право порядок у суспільстві встановлюються там, де правоохо ронці спираються на принципи гуманізму, справедли вості, чесності. Кожен юрист повинен усвідомити, що чим швидше піде у минуле широко поширений на обива тельському рівні, перекручений погляд, що корисний і хороший той юрист, який вміє «грамотно» обходити закон, а не той, хто допомагає правильно його дотримува тись і тлумачити, тим краще буде і для окремої людини, і Для суспільства в цілому.
гано роФессиональная зтика сотрудников правоохранительньїх ор-
27
Юридична спільнота України опрацювала і затвердила свій документ «Основні засади професійної етики юристів України», що й є узагальненням моральних стандартів поведінки юристів, в яких би ланках правової сис теми України вони не працювали (додаток 1).
На вирішення етичних питань, пов'язаних зі статусом судді, спрямований і «Кодекс професійної етики судці» (додаток 2).
Міжнародна конференція нотаріусів доручила Раді Української нотаріальної палати затвердити «Правила : професійної етики нотаріуса», що покликані стати системою моральних орієнтирів для нотаріусів при виконанні І ними своїх професійних обов'язків та закріпити єдину систему критеріїв оцінки етичних аспектів поведінки нотаріуса (додаток 3).
Вища кваліфікаційна комісія адвокатури при Кабінеті Міністрів України схвалила «Правила адвокатської етики», що вимагає від адвокатів слідування високим етич ним стандартам поведінки (додаток 4).
Названі документи орієнтують на дотримання загаль нолюдських і національних моральних цінностей, загальновизнаних принципів і норм професійної діяльності юристів взагалі та окремих професійних груп юристів зок рема при виконанні ними професійних обов'язків і в осо бистому житті.
28
Розділ 4
Культура особистості юриста
Творцем, носієм культури є людина. Культура як інтегральне поняття відбиває якісний бік людської діяльності, Творчий характер, мотивацію і стимуляцію соціальної активності, механізми соціальної регуляції і саморегуляції тощо. Вона є узагальненою системною характеристикою міри універсальності розвитку людини в її взаємодії з нав колишнім світом і самою собою. Тобто культура особис тості — це ступінь духовно-практичної універсальності людини як суб'єкта соціокультурної творчості. Універ сальність особистості розуміється як всебічність та гар монійність її розвитку (саморозвитку) на основі реалізації (самореалізації) у перетворюючій діяльності сутнісних (соціальних) людських сил.
З позиції системного аналізу культуру особистості можна розглядати як складне поліструктурне явище, що виступає в єдності таких підсистем, як діяльнісно-психологічна, діяльнісно-видова та життєдіяльнісна.
У діяльнісно-психологічній підсистемі характеризу ються загальні психологічні механізми і процеси станов лення й функціонування культури особистості через виз начення ієрархічно організованих психологічних явищ (елементів), що складають цілісну органічну єдність. На цьому рівні у структурі культури особистості важливе місце займають потреби людини (біологічні і соціальні; свою чергу, поділяються на матеріальні і духовні). Особливу роль у становленні й функціонуванні
29
особистісної культури відіграють духовні потреби. Усві домлені потреби кристалізуються в інтереси, які стають базою індивідуальних, групових, колективних і суспільних цінностей, що проявляються у ціннісних орієнтаціях, мо тивації особистості. На основі цінностей і ціннісних орієн тацій формуються ідеали. Усі вони визначають спрямо ваність і характер духовно-практичної діяльності людини. Одним із базових елементів структури культури особи стості є рівень її знань, що виражає міру й обсяг засвоєн ня емпіричних фактів, наукових понять, законів розвитку природи, суспільства і людини. У процесі індивідуального розвитку людина засвоює знання (розрізнені і безсистемні чи системні, емпіричні і теоретичні тощо), які згодом мо жуть упорядкуватись, структуруватись у цілісну систему. Накопичення й застосування знань, інтелектуальна реф лексія, збагачення понятійно-категоріальної структури інтелекту змінює і коректує соціально-психологічні на станови, світогляд, мотивацію діяльності, поведінки осо бистості, їх зміст і спрямованість. Але знання можуть бути істинними, вірогідними, і помилковими.
Найважливішим елементом структури культури особис тості є переконання. Це певна якість свідомості особистості, стійкі утворення, що складають внутрішню позицію інди віда і мають надзвичайну імперативну значущість для осо бистості. Основою переконань є актуальне знання, що прой шло через емоційно-почуттєву сферу людини. Емоційно-почуттєва сфера людини є безпосереднім підґрунтям її ціннісного ставлення до навколишнього світу і до самої себе.
Оптимальне співвідношення раціонального знання і емоційно-почуттєвого переживання (ціннісного ставлен ня) у структурі переконань є однією з необхідних умов становлення культури особистості. Залежно від якості знань (системні, безсистемні; теоретичні, емпіричні; на укові, побутові; істинні, помилкові тощо) у процесі соці альної практики можуть формуватись відповідні типи й рівні переконань, зо
30
Знання й переконання складають базу світогляду осо бистості як стійкого ядра її свідомості. Світогляд є цілісною системою поглядів, уявлень, переконань стосовно навколишнього світу, місця людини в ньому, ставлення людини до цього світу і до самої себе. Світогляд спрямо вує діяльність людини, визначає оптимальні технології досягнення результатів діяльності.
Важливе місце в структурі культури особистості зай мають навички і вміння, що складають у сукупності здіб ності людини як біосоціальної істоти. Вони формуються у процесі матеріальної і духовної діяльності і свідчать про «озброєність» людини для задоволення індивідуальних і суспільних потреб. Навички, вміння, здібності розуміють ся у соціології як технологічний потенціал людини, що дозволяє включатись і здійснювати творчу діяльність.
Для вироблення навичок, вмінь, формування здібно стей, соціальної регуляції й саморегуляції необхідна участь волі, як «влади над собою», своїми бажаннями, інстинк тами тощо. Психологічний механізм волі відіграє велику роль у процесах самовиховання, самовдосконалення, як усвідомленого саморозвитку. Становлення і розвиток культури особистості можливі за умов свідомого включен ня внутрішніх механізмів і потенціалу людини. Це, перш за все, самовиховання, самовдосконалення особистості як специфічні універсальні типи (види) діяльності, за допо могою яких забезпечується вироблення навичок, вмінь, здібностей здійснювати будь-які види, форми індивіду альної практично-духовної діяльності для задоволення індивідуальних і суспільних потреб.
Таким чином, діяльнісно-психологічний зріз культури особистості включає такі основні елементи: потреби, інтереси,цінності і ціннісні орієнтації, знання, переконання, навички, вміння і здібності діяльності, волю і здатність до самовиховання, самовдосконалення. Це цілісність, що розглядається з боку розвитку людини як суб'єкта пізнання, спілкування, праці і взагалі творчості у будь-
31
яких сферах життєдіяльності. Відсутність, нерозвиненість
у наведеній системі (структурі) особистісної культури будь-якого із елементів веде до деформацій, однобічності світоглядних орієнтирів і відповідних проявів у спрямованості
характері і змісті соціальної активності. І
Діяльнісно-видовий зріз аналізу культури особистості передбачає виявлення різних її видів на основі відповів них, аналітично диференційованих форм діяльності Прийнято виділяти як головні характеристики соціального індивіда культуру професійну, політичну, правову! фізичну, інтелектуальну; моральну; естетичну, економічну! екологічну, культуру спілкування, почуттів та інші види! культури особистості. Вказані види перебувають у нерозривному взаємозв'язку, взаємозалежать, їх розчленування і диференціація має умовний, формально-теоретичний характер.
Крім названих, у філософсько-соціологічній літера турі досліджуються й інші види культури особистості: світоглядна, філософська культура, які тісно пов'язані між собою, а також з політичною, моральною та іншими видами культури, художня культура особистості, культура використання часу, споживання, психологічна, мовні культура та ін. Кожний із умовно виділених видів (форм) діяльності містить у собі структуру діяльнісно-психологічного блоку (зрізу).
Структуруючи культуру особистості на основі ознак виду (ширше — типу) діяльності, доцільно визначити так звані базові й похідні величини. Домінантними характерними рисами будь-якого виду діяльності є моральна, інтелектуальна, естетична, екологічна, фізична культурі культура почуттів, спілкування, які розуміються як «горизонтальні» пласти культури особистості. Інші ж її пласти, варіативні і динамічні, залежні від конкретних видів діяльності особистості, складають «вертикальні» стрижневі характеристики. Йдеться, в першу чергу, про професійну культуру і її різновиди, політичну і правову культуру
32
Світоглядка культура є ядром, що пов'язує всі пласти культури особистості, тому світогляд має свої зрізи у всіх сферах духовного світу людини.
Структурування культури особистості за сферами її життєдіяльності пов’язане з тим, що в реальній повсякденній практиці індивід не залучається до тієї чи іншої форми діяльності в «чистому» вигляді, але діє універсально. Так у професійній діяльності поєднуються елементи інтелектуальної, політичної, моральної, естетичної, економічної, правової, екологічної, фізичної та інших видів культури. Це ж стосується і політичної, і правової культу ри ін Основними сферами життєдіяльності людини, як відомо, є професійно-трудова (виробнича), науково-пізнавальна, суспільно-політична, сімейно-побутова тощо. Отже, культура особистості може диференціювати ся на культуру виробничу, науково-пізнавальну, суспіль но-політичну, сімейно-побутову та культуру дозвілля.
Культура особистості залежно від міри універсальності, рівня розвинутості, ціннісної спрямованості дає мож ливість людині жити у соціокультурному середовищі все бічно чи однобічно, активно чи пасивно, комфортно чи дискомфортно, реалізувати свободу чи тікати від неї тощо. % Культура особистості юриста пов'язується з орієнта цією на загальнолюдські цінності, домінантні цінності українського суспільства і держави, базові цінності про фесії. Вони записані у Конституції України, сформульо вані у Законах «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про арбітражний СУД», «Про нотаріат», «Про статус суддів», «Про адвокатуру», «Про судоустрій» та ін.
Культура особистості юриста, її рівень може базува всь на фундаментальних (чи поверхових, мозаїчних, фрагментарних) знаннях права як складної системи з її галузевою побудовою, на розумінні духу права (а не лише буКви). Правознавці, як правило, спеціалізуються у конкретних видах (сферах) професійної діяльності за галузевим
в-°- Лозовой
33
чи функціональним принципом розмежування про досконале володіння своєю фаховою спеціалізацією. До того ж це і активна участь у правовому просвітництві населення. Культура особистості юриста й засвоєння досвіду професійної діяльності попереду й вироблення навичок, вмінь, здібностей, що забезпечують ефективне виконання службових обов'язків. Йдеться про професійну компетентність спеціаліста і на теоретичному, і на практичному рівнях1.
Культура особистості юриста проявляється у критичному ставленні до себе, до своєї поведінки, діяльності, у здібності до постійного самопізнання, самоаналізу, адекватної самооцінки і дій, і вчинків, і думок, і почуттів, а щ цій основі до саморегуляції, самовдосконалення. Розви нений самоконтроль, володіння собою за будь-яких обставин, у будь-яких ситуаціях, у тому числі й екстремаль них, свідчить про присутність сили волі і культури волі.
Як свідчить досвід, у певної частини юристів нерідко особистісна культура відстає від вимог життя і служби. Це і орієнтація на егоїстичні чи вузькокорпоративні цінності, невміння й небажання поповнювати і поновлювати знан ня, брак системних знань, що забезпечують компетентність і ефективність професійної діяльності, низька культура спілкування і мовна культура, порушення правил етикету, відсутність потреби у самовихованні, самовдосконаленні тощо. Високий інтелектуальний рівень інколи поєднується з нерозвиненою моральною й естетичною культурою.
Невід'ємними елементами культури особистості є професійна і моральна культура, які тісно пов'язані між собою у спеціаліста будь-якого профілю, а у юриста ц. взаємозалежність має особливо високу ціну.
1 Див. докладно: ЗеленецкийВ. С. Компетентності* специалиста (І терретической компетентности практиков и практической компетен?* ности теоретиков) // Весьі Фемидьі. - 2000. - № 4 (16). - С. 48-57,
34
Розділ 5 Зміст моральної культури юриста
Моральна культура є важливою складовою культури особистості. Моральний дух, моральні якості, взагалі мо льний фактор мають велике значення у людській життєдіяльності, функціонуванні соціальних інститутів полі тики, права та ін.
Моральна культура особистості уявляється як міра її моральної соціалізації, тобто міра засвоєння пануючих у суспільстві моральних цінностей і ступінь реалізації їх у діяльності в різних сферах суспільного життя. Іншими словами, це досягнута особистістю міра морального роз витку, яка характеризується засвоєними і реалізованими в діяльності моральними цінностями. Найчастіше під моральною культурою розуміють моральну вихованість людини, ступінь засвоєння нею моральних норм, при писів, вимог і реалізацію їх у своїх вчинках.
Рівень розвитку моральної культури особистості може вимірюватися через систему функціонально пов'язаних покажчиків; знання основних моральних правил, вимог, приписів, норм, принципів і ідеалів суспільства; оцінка їх як соціально справедливих, доцільних, необхідних, таких, Що сприяють як суспільному прогресу в цілому, так і всебічному гармонійному розвитку особистості; втілення їх У повсякденній поведінці, різнобічній діяльності, спілкуванні, соціально значуща мотивація поведінки і діяльності, дотримання вимог обов'язку і совісті у складних життєвих ситуаціях і навіть в екстремальних умовах; по-
35
треба і здатність (здібність) до постійного морального самовдосконалення. Ці змістовні покажчики мої культури особистості є невід'ємною складовою її до загальної культури. Головним критерієм оцінки рівня моральної культури є реальна поведінка людини, її моральні ідеали, ставлення до інших людей, колективу, суспільства міра гуманності, яку особистість виявляє в соціальні діяльності і яка виражає ступінь її духовно-моральної свободи в конкретних умовах суспільної, моральної необхідності. Основною функцією моральної культури особистості є регулювання моральної складової будь-якої діяльності і моральних стосунків людини з собі подібними.
В структурному плані моральна культура особистостей виступає як діалектична єдність культури моральної сві домості і культури моральної поведінки, які, в свою чер гу, є складними підсистемами.
Моральна свідомість уявляється як специфічний вид суспільної свідомості, спрямованої на освоєння ціннісні властивостей суспільних відносин і вчинків людей зору їх відповідності прийнятим у суспільстві моральні нормам та настановам. Одна з найсуттєвіших особливос тей моральної свідомості полягає в тому, що соціально не обхідне одержує у ній форму особистісного вираженні завдяки чому воно виступає в індивідуальному і суспільному житті як своєрідна програма дії, моральний імператив. Культура моральної свідомості включає культуру, етичного мислення і культуру моральних почуттів.
Культурний потенціал моральної свідомості реалізується, перш за все, в культурі етичного мислення. Критерієм культури етичного мислення є оптимальні прийняттю моральних рішень і розв'язання моральних конфліктів. Прояви культури етичного мислення різноманітні. Це вміння користуватися набутим етичним знанням, що виражається у вмінні відрізняти добро від зла застосовувати в конкретній ситуації необхідну, відповідну моральну норму тощо.
36
Але моральна культура не зводиться лише до знання у сфері моралі. Моральна свідомість має спиратися не тільки на аргументи розуму, а й на силу почуттів. Саме почуття людини , перетворені, відшліфовані моральністю, є могутнім фактором переведення етичних знань у моральні вчинки
Культура почуттів — одна з найважливіших характеристики моральної свідомості особистості. Ступінь моральної вихованості людини збігається з тим, наскільки розвинута в неї здатність до морального «резонансу», співпереживання, співчуття, милосердя, наскільки морально
чистими є почуття. Все це не менш важливо, ніж культура етичного мислення.
формування культури моральних почуттів — дуже важ ливий резерв вдосконалення моральної культури особис тості і міжособистісних стосунків. Такі морально-психо логічні якості особистості, як здатність до взаєморозуміння, чуйність, відчуття співпричетності, солідарності забезпечу ють здоровий морально-психологічний клімат у колективі, згуртованість його членів, нормальне міжособистісне спілкування. Емоційний бік діяльності, моральні почуття розкривають сутність суб'єктивної підготовленості особи стості приймати і виконувати моральні вимоги. В цілому ж культура моральних почуттів є одним з основних покаж чиків духовно-морального світу особистості.
Отже, у поведінці людини визначну роль відіграє куль тура моральної свідомості, тобто її внутрішня культура, Що ґрунтується на світогляді і засвоєних моральних цін ностях. У ній втілюються результати виховання.
Практично-духовна природа моралі означає, що її вимоги невід'ємні від суспільних завдань, наповнені конкретним практичним змістом. Тому поряд з культурою моральної свідомості у моральну культуру особистості входить і культура моральної поведінки (вчинків), тобто зовнішня культура. Це знання і втілення у вчинках, поведінці правил етикету.
37
Справжня культура, внутрішня і зовнішня, виявляєть ся у всьому: у ставленні до праці; до службових обов'язків; у володінні усною мовою, в одязі, у повсякденному спіл куванні з сім'єю, з колегами, у манері поведінки в гостях/ громадських місцях тощо. Складаючись з багатьох компо нентів, моральна поведінка виявляється, перш за все, у двох із них: а) вмінні обирати адекватну внутрішній мо ральній культурі зовнішню форму і б) вмінні оптимізувати спосіб діяльності, обирати і застосовувати ефективні засоби виконання морального рішення.
Таким чином, моральна культура особистості — це якісна характеристика морального розвитку і моральної зрілості особистості, що виявляється на трьох рівнях:
Нарешті, моральна культура особистості виявляється у всій системі її поглядів і переконань, повсякденній по ведінці, конкретних вчинках, що здійснюються нею у різних видах діяльності. Вона присутня у будь-якому виді особистісної культури у тій мірі, в якій будь-який вид людської діяльності має моральний «вимір», моральний аспект.
38
Результати правознавчої, юридичної діяльності у будь-якій сфері, галузі залежать не лише від інтелектуальних якостей і професійних вмінь юриста, але і від його «етич ного потенціалу», від усвідомлення обов'язку і відпові дальності, від соціально значущих почуттів і потреб.
Розвинуте етичне мислення, багатство і відрефлектованість почуттів, самоповага і повага до інших, доброзич ливість, відповідальність та інші складові внутрішньої культури, знання і дотримання етикету в загальному виг ляді характеризують моральну зрілість юриста, свідчать про високий рівень особистісного прояву моральної культури. 0 Практика показує, що юристи, характерними рисами яких є ввічливість, вміння вислуховувати, повага до лю дей, увага до їх індивідуальних особливостей, користують ся великим авторитетом. Недбале ставлення до справи, до долі людей неприпустимі і засуджуються громадською думкою.
Юристу, як і будь-якій посадовій особі, необхідно вміти приховувати власні переживання, гасити дратівливість і керуватись у стосунках з людьми не тимчасовим настроєм, а почуттями доброзичливості, такту, взаєморозуміння, обов'язку. Слід бути уважним до людини, підходити до неї з оптимістичною гіпотезою, навіть з деяким ризиком по милитися, тобто бачити у будь-якій людині позитивне.
Характеристикою високої моральної культури юрис та є єдність слова і діла, що передбачає єдність мислення і вчинку, знання і почуття, особисту чесність і високу принциповість.
Дуже важливо для будь-якої людини, і особливо юри ста, не переходити за межі доброчинності, не виходити за межі позитивних якостей, не втратити почуття міри у спілкуванні ні з тим, хто нижче, ні з тим, хто вище у со ціальній ієрархії. Недотримання, порушення міри може знецінити і найкращі моральні якості працівника. Межа доброчинністю і її антиподами в конкретних життєх ситуаціях інколи буває ледь помітною. Морально вип-
39
равдані, наприклад, сміливість без хвацькості (молодецькості, бравади), спритність без необдуманості, твердість без впертості, гідність без зарозумілості, впевненість без
самонадіяності тощо. Єз
Моральна культура юриста передбачає стійкій тет проти зла, моральну чистоту, вихованість, що виключає виникнення суб'єктивізму, душевної глухоти, зловживання владою, службовим становищем тощо. Чинити о злу може лише той, хто сам надійно захищений від н го. Ця захищеність базується на чистій совісті, розвинутих почуттях обов'язку, професійної честі і особисті відповідальності, інших моральних якостях юриста, які є продуктом моральної культури. Мабуть, це, висловлюючись відомими словами, холодний розум, гаряче серці і чисті руки.
Важливою складовою моральної культури юриста і здатність і готовність до моральної рефлексії (самопізнання, самоаналізу, самооцінки), саморегуляції, і, зрештою самовиховання (самовдосконалення). Необхідність морального вдосконалення соціально зрілою особисті переживається як потреба і стає джерелом її активності. Юрист має бути відповідальним за свою професійну і за гальнокультурну самоосвіту.
В процесі самовиховання (самоперевиховування) можуть переборюватись емоційна глухота, нещирість, нетер пимість, догматична прямолінійність тощо, а також вироблятись моральні якості, які підносять особистість як людину і фахівця.
Чим вище моральна культура юриста, тим ефективніше він виконує службові обов'язки, тим відповідальніші ставиться до процесу і результатів своєї професійної діяльності.
40
Розділ 6
Деформації моральної і професійної (правової) свідомості у працівників юридичних професій
деформація свідомості - явище, що пронизує всю ку історію. Деформація свідомості соціальних суб’єктів призводила їх до маргінальності, а потім така свідомість ставала основою і субкультур, і контркультур, останні нерідко задавали нові вектори суспільного роз витку (наприклад, християнство, релігійні реформації, більшовизм та ін.). Деформації свідомості були основою і позитивних, і негативних змін (наприклад, фашизм, деякі релігійні секти).
Коли йдеться про деформації моральної свідомості і професійної правосвідомості працівників правоохорон них органів, то мають на увазі негативні явища, риси, які формуються стихійно чи свідомо в окремих представників цієї професійної групи всупереч суспільним, державним вимогам, стандартам професійної діяльності і поведінки, очікуванням громадської думки. Уявлення про належне, справедливе, бажане й припустиме у діяльності правоохо ронців складається у суспільстві, у самій професійній групі, закріплюються у законах і підзаконних актах. Мо делі поведінки і діяльності, що закладаються на таких за садах, поступово під впливом негативних факторів соціаль но середовища, особливостей професійної діяльності можуть розмиватись, руйнуватись і натомість створюватись індивідуальні, корпоративні, привнесені ззовні уявлення, несумісні з суспільними, професійними вимогами. Природно , що вони приховуються, але виражають нову
4 В-°-Лозовой
41
установку індивідуальної ціннісної свідомості й реалізуються у поведінці, діях в умовах відсутності зовнішнього контролю. Такі настанови і дії можуть мати суспільні
бажаний, неприпустимий або небезпечний, протиправний характер.
Інколи люди з деформованою свідомістю можуть п никати в правоохоронні органи для досягнення корисливих цілей, задоволення амбіцій тощо. Деформаціяральної свідомості і професійної правосвідомості охоронців може відбуватись під тиском ззовні, коли лт" досягнення моральної, правової мети використовуються брудні, неправові засоби та ін. Подібні та інші деформації моральної і правової свідомості працівників юридичної професії мали місце і у далекому минулому, і у роки радянської влади, не подолані вони і у незалежній Україні'
Діяльність працівників юридичної професії здійснюється здебільшого у складних морально-психологічних умовах, на негативному емоційному фоні, у конфліктно му середовищі, де немало спокус. Тут виникає загроза де формації свідомості і моральної, і професійно-правової. Причини деформації моральної і професійної свідомості у професійній групі юристів слід шукати як у самому суспільстві, так і у специфічних умовах діяльності конк ретних органів і служб.
Панує думка, що юристи можуть бути такими ж недо бросовісними, корисливими, як і будь-який громадянин. Залежність рівня моральної культури працівників юридич ної професії від рівня моральної культури суспільства — це гіпотеза. Дійсно, правовий нігілізм населення постра дянської України не може не відбиватись на свідомості професійної групи правоохоронців, яка формується з різних верств цього ж населення. Сьогодні спостерігаєтеся розрив між декларованими цінностями та можливістю їх реального досягнення, що призводить до беззаконня, вседозволеності, виправдання злочинів і навіть заохочення до них. Так, лише 26,6% населення м. Харкова вважає
42
, що закон не можна порушувати ні за яких умов1. Знецінення на рівні суспільства і особистості моральних цінностей не робить їх значущими і у професійній діяльності юриста. Певною мірою рівень деформацій моральної юристів залежить і від того, наскільки побут овість ,непрофесіоналізм проникає у сферу їх їх професійної діяльності.У свій час видатний російський юрист А.Ф. Коні переконливо доводив, що кожен юрист зобов’язаний обов'язково засвоїти основні моральні начала своєї професії, «бо хоч би які хороші були правила діяльності, вони можуть втратити свою силу і призначення недосвідчених, грубих і недобросовісних руках»2.
Статистичні дані показують високу плинність кадрів у органах МВС України. Так, у 1994-1995 рр. було прий нято на роботу в органи 44 тис. працівників, а звільнилось у цей же час за власним бажанням 28 тис. осіб. Фіксуєть ся і високий рівень порушення законності. За радянських часів при прийнятті на службу в органи акцент робився на політичних якостях особистості. У цивілізованих державах при висуванні юристів на високі посади першочергове зна чення надається моральним якостям (чесність, порядність, непідкупність, відповідальність та ін.). У сучасній Україні при зарахуванні до особового складу органів МВС на пер ший план висуваються фізичні властивості, спортивна підготовка, професійні якості. Моральні якості йдуть як другорядні, додаткові, несуттєві.
Матеріали конкретно-соціологічних досліджень, про ведених кафедрою соціології Харківського університету внутрішніх справ, свідчать, що працівники міліції (опитувались слідчі і оперативно-уповноважені працівники карного розшуку) орієнтуються на реалізацію особистих
(соці •' ^°/іотова Б. О. Професійна ідентифікація особистості X і ооо Г1ЧНИЙ аспект аналізу): Автореф. дис... канд. соціологія, наук. -' іуУ°- — С. Ц
соч •
Ф. Нравственньїе начала в уголовном процессе // Собр. § - Т. 4. - С. 34.
43
інтересів та інтересів ближнього середовища (сім'я ) робота розглядається як джерело матеріальних ресурсів а не самоціль і не засіб досягнення суспільних ідеалів самореалізації. Майже у половини опитаних працівників під впливом громадської думки відбувається відторгнення професії. Лише третина отримує (відчуває) позитивні емоції від роботи в органах. Ставлення працівників ОВС до інституту міліції таке, що дві третини опитаних проти можливої роботи своїх дітей в органах правопорядку, а близько половини не пішли б працювати в міліцію у разі повторного вибору професії. Більша частина населення України має низький ступінь довіри до міліції, незадоволена її роботою. «В очах пересічного громадянина ОВС є організованою бюрократичною системою, яка обтяжена корисливістю, тяганиною та байдужістю до людей, позбавлена патріотичних почуттів»1. Слід зауважити, що професійні і посадові когорти, що мають низький рівень про фесійної ідентифікації працівника з соціальним інститут том, професією, посадою, можуть формально засвоювати соціально-рольові функції, стереотипи, стандарти пове дінки, які реально не реалізуються.
В. О. Болотова, яка разом з кафедрою соціології Хар ківського університету внутрішніх справ вивчала профе сійну ідентифікацію працівників ОВС, перш за все, слідчо го апарату, фіксує, що «опанування професійними роля ми у цій системі відбувається складно і суперечливо. Про це свідчать такі негативні явища, як плинність кадрів, стан дисципліни та законності»2. Далі автор зазначає, що, існуючий у свідомості респондентів образ ідеального пра цівника їх професії в цілому співпадає з інституціональними вимогами, вираженими в нормативних актах та професіограмах. «Вважається, що слідчий повинен бути
1 Болотова В. О. Професійна ідентифікація особистості (соціоло
гічний аспект аналізу). - С. 11 - 12.
2 Там само. - С. 1, 15.
44
Не лише дисциплінованими, а й, перш за все, ініціативними, самостійними, відповідальними. Але дослідження виявило відсутність між вербальною та поведінковою настановами на комплекси ділових якостей: респонденти – перш за все, націлені на формування рис виконавця, в інституті ОВС вимогами. шо пов’язана схематичний опис модального (реально Отримании^ ^ ^ о.П.) типу працівника також свідчить про значний зв’язок якостей комплексу «дисциплінованість - ретельність значна діяльність порівняно з «відповідальністю та самостійністю».
Російські дослідники при аналізі моральних аспектів працівників оперативних служб і слідчих підрозділів звертають увагу на те, що напівзакритий чи закритий характер їх діяльності, специфіка морально-психоло гічного становища, негативний емоційний фон, підвище не нервове напруження, примусовий, конфронтаційний характер спілкування й інше так чи інакше відбивається на їх особистій свідомості. Застосування заходів правово го примусу не завжди позитивно впливає на свідомість цієї групи правоохоронців. У деяких працівників може сформуватись настанова на допустимість застосування будь-якого примусу, втручання в особисте і громадське життя громадян, може відбуватись зниження цінності людської свободи, звичка до «зворотного» боку життя. Через повторюваність і схожість службових ситуацій, заз начає Д. Грядовой зі співавторами, стереотипи поведінки стають самодостатніми, норови замінюють собою свідо мий моральний вибір, стирають основи індивідуальної відповідальності працівників, паралізується їх моральна Постійність2. За таких умов можуть статись деформації
Болотова В.О. Професійна ідентифікація особистості (соціо-
ЛПЄКТаналізу>' — С 1,15.
СИонаЛьная М0Раль сотрудников органов внутренних дел: проблеми, решения. - М., 1996. - С. 19.
45
моральної і правової свідомості і змінитись моральні чи особистісні якості працівника.
Професійна трансформація моральних вимог, а точ ніше, їх деформація, може бути передумовою виникнення і створення корпоративної «моралі», замкненої на влас них інтересах професійної когорти (оперативно-розшукового апарату, або слідчого підрозділу, або інших служб). Корпоративні інтереси професійних когорт, як правило, не відповідають, а то й суперечать інтересам суспільства, професійної групи юристів. Головні причини виникнен ня корпоративної моралі лежать у підміні за певних обста вин морального бачення проблеми суто «професійним», у захисті «честі мундира», у переважанні інструменталь ного підходу до вирішення «делікатних» завдань (не-підконтрольність цілої групи професійних рішень і дій у рамках використання конфіденційного сприяння грома дян), орієнтованого на конкретний результат, коли у виборі способу, засобів, прийомів розв'язання завдань раціо нальність бере гору над моральністю, коли інтереси про фесії беруть верх над тими інтересами суспільства і держа ви, заради яких передбачене проведення оперативно-розшукових заходів1. На це звертав увагу і А. Возний2.
Незважаючи на те що діяльність слідчого детально і чітко урегульована і регламентована законом, закон зали шає за слідчим вибір між тією або іншою нормою, між тим або іншим процесуальним засобом, прийомом. У стадії попереднього розслідування виникає багато ситуацій, які ставлять слідчого і перед правовим, і перед моральним вибором. І тут залишається немало спокус. Які методи, прийоми, засоби застосувати для швидкого і повного розкриття
1 Див.: Професіональная зтика сотрудников правоохранитель ньіх органов: Учебное пособие / Под ред. Г.В. Дубова и А.В. Опалева. 2-е изд. - М., 2000. - С. 222 - 224.
2 Див.: Возний А. Ф. Уголовно-правовьіе и зтические проблеми
теории и практики оперативно-розьіскной деятельности органов внутренних дел. - М., 1980. - С. 102 - 105.
46
злочину і викриття винних? Піддаватись спокусі застосування методів конфронтації, боротьби, засобів шан тажу, погроз, психічного і фізичного насильства, методів кримінального світу чи стояти на принципах гуманізму, справедливості, законності? Питання про відповідність засобів меті залишається завжди актуальним для слідчо го Нерозвинута моральна культура слідчого може спри чинити деформацію його моральної і правової свідомості. Так, формальне ставлення до людей (підлеглих або підоз рюваних), до справи, схильність діяти за буквою закону, а не за його духом, байдужість, черствість, грубість, упе редженість, підозрілість, корисливість, зверхнє ставлен ня, приниження людської гідності, втрата почуття гуман ності тощо — це деформації моральної свідомості, які сто ять на заваді ефективної професійної діяльності слідчого чи оперативного уповноваженого карного розшуку. Лю дина за таких умов перетворюється на бездушну машину. Інтелект, воля, не занурені у моральність, — це стихійне лихо, соціальне і моральне зло. Тому тільки кращі люди здатні на таку працю, не заражаючись нею1, писав відомий російський філософ І. Ільїн.
У процесі підготовки, обговорення, доопрацювання і прийняття «Правил адвокатської етики» деякими адво катськими об'єднаннями, за інформацією віце-президен та Спілки адвокатів України О. Жуковської, висловлюва лось невдоволення необхідністю прийняття цих правил. Висловлювались необґрунтовані аргументи, зокрема, що «Правила...» начебто нав'язані чиновниками Вищої ква ліфікаційної комісії адвокатури, щоб у разі необхідності «притиснути адвоката до нігтя». О. Жуковська зауважує, Що адвокатський цех за роки незалежності України розрісся в основному за рахунок колишніх працівників прокуратури і слідчого апарату, підприємців-юристів та ін. і зазначає, що для певної частини адвокатів України (це
1 Див.: ИльинИ. А. Путь кочевидности. - М., 1993. - С. 125-126.
47
меншість) «Правила ...» небажані, тому що «заважають! розгулу практики за принципом «вирішення питань за відповідну подяку яка ділиться з тими, від кого ці рішення залежать»1.
Л. С Халдєєв, з власного досвіду і узагальнюючи досвід колег і суддівського корпусу Росії, як патріот сво го «цеху», привертає увагу до болючих проблем російсь кого правосуддя і деформацій морально-професійної свідомості суддів, що завдають шкоди і людям, і правосуд дю. На його погляд, основними вадами судової системи і| судочинства Росії є: 1) традиційне ідеологічне розуміння І суддями своєї мети і призначення «вершити правосуддя», «боротись зі злочинністю», «стояти на сторожі закону» і т. ін.; 2) «обвинувальний ухил»; 3) у ряді випадків судді неї розрізняють право і закон, бачать своє завдання бути вірним у служінні закону, сліпо виконувати його і у тих випадках, коли він суперечить почуттю справедливості або практично не може бути співвіднесеним з конкретним випадком, що розглядається2. Нерідко судді діють, виходячи з власного розуміння справедливості і доцільності. Практика свідчить, продовжує Л. С Халдєєв, що для правосвідомості працівників слідчого апарату давно є характерним приймати рішення про пред'явлення обвину вачення з «запасом». Суддя, який озирається на вищі су дові інстанції, неминуче схвалює «вирок з запасом» або, навпаки, для спасіння справи, що «розвалюється» у суді, безперспективної для додаткового розслідування, про яке і прокурор не просить, виносить не виправдувальний ви рок, а «натягує» хоч на яку-небудь кваліфікацію і/або при значає (визначає) мінімальне покарання. Таким чином, на думку Л. С Халдєєва, невиконання професійного обо в'язку переходить у невиконання обов'язку людського.
1 Жуковская О. Адвокатская этика на рубеже тысячелетий — быть или не быть?! // Человек и закон. - 2000. - № 10 (46). - 4 марта. - С. 6.
48
2 Див.: Халдеев Л. С. Судья в уголовном процессе: Практически пособие. - М., 2000. - С. 379-380.
«Охороняючи» власний спокій, такі судді забувають і про людину, і про правосуддя. У результаті з «обігу» правосуд дя випадають і саме правосуддя, і людина, що включена у сферу правосуддя1.
Посадовий статус судді, виконання суддівських функ цій передбачає певну відчуженість, констатує Л. С. Халдєєв, а остання сприяє виникненню авторитарних схильностей. Частині суддів притаманні комплекси непогрішності та привілею на істину в останній (вищій) інстанції, що сфор мувались під впливом абсолютного володарювання у су довому процесі. Зрештою поступово відбувається певна деформація характеру і формування негативних особли востей у правосвідомості. Суддівська непогрішність, якщо вона не збалансована здатністю «приборкувати» себе, вмінням користуватись власною «гальмовою систе мою», якщо вона тяжіє до келійності і корпоративності, неминуче призводить до волюнтаристських рішень і дій. Суддівська корпоративність і солідарність досить суттє во здатні впливати на суддівську об'єктивність2.
До основних причин порушення прямих обов'язків, що припускають судді, Л. С Халдєєв відносить: а) недо статню професійну підготовку; б) недбайливість і елемен тарну забудькуватість; в) зверхнє ставлення до процесу альних норм і спрощення процедури судового розгляду; г) невміння знайти правовий або моральний вихід із си туацій, що виникають у судовому засіданні; ґ) неправиль ну поведінку головуючого, що створює проблемні ситу ації. Постійні компроміси з самим собою3.
Проведене у 1998 р. Російським Фондом правових ре форм і Фондом захисту гласності разом з Російською пра вовою академією Міністерства юстиції Росії соціологічне Дослідження за солідною вибіркою не розвіяло цих вра жень і переконань судді Л. С. Халдєєва щодо суду і суддів.
2 Див.: Халдєєв Л. С. Судья в уголовном процессе. - С. 390-391. Там же.-С. 388, 390, 399. Там же. - С. 392.
49
Громадська думка сприймає ситуацію у правосудді як благополучну. Досить низькими є престиж суду і довірі нього в очах громадської думки. Суд сприймається насе ленням як частина заборонного механізму державної машини. Населення не задоволено тим, як реалізуються судовій практиці засадничі принципи правосуддя; незалежність суду, законність, справедливість, рівність усіх перед законом і судом, доступність правосуддя для всіх. У громадській думці поки що низький рівень готовності звертатись до судового захисту своїх інтересів, оскільки залишається проблемою судової влади її незалежність недоступність судового захисту для малозабезпечених громадян. Малопривабливим у масовій свідомості зали шається і імідж судді. Законослухняні громадяни страж дають від протиправних дій самих охоронців закону. По зитивне ставлення до суду зафіксоване лише у третини респондентів. Серйозною соціальною проблемою є стан професійної правосвідомості суддів. Матеріали дослід ження свідчать, що державним структурам, які мають за хищати права громадян, — міліції, судовим органам і прокуратурі довіряє абсолютна меншість респондентів (10,6%, 9,8%, 6,7% — відповідно). Узагальнений образ судді у громадській думці здебільшого склався як негатив ний: це бездушні чиновники, бюрократи (26,8%), при служники влади, впливових і багатих людей (27,7%), за жерливі хабарники, продажні люди (18,0%), у той же час менша частина респондентів вважає, що це захисники громадян від сваволі і порушення прав, незалежні і об'єк тивні арбітри у суперечках і конфліктах, служителі зако ну і гаранти справедливості1.
Як показує аналіз звернень громадян України до Уповно важеного Верховної Ради України з прав людини, у 1998 найчастіше порушення прав було пов'язане з питаннями
1 Див. Средства массовой информации и судебная власть в Рос сии (проблемы взаимодействия). — М.,1998.
50
яконності і правопорядку, перегляду й виконання дотримання судових рішень тощо.За ініціативою Уповноваженого у порушенні прав людини на першому місці стоять правоохоронні (54,7% звернень). Здебільшого скарги пов’язані з діяльністю працівників правоохоронних огранів, перш за все міліції, а саме; незаконні затримання, застосування недозволених законом методів отри мання доказів,порушення права на адвокатські послуги. Значна чпстина звернень стосувалася порушення процесуальних термінів розгляду цивільних та кримінальних справ в судах що викликає недовіру людей до судової си-стеми ,ефективності її діяльності1.
У 1999 р. 55,5% звернень стосувалися порушення гро мадянських прав правоохоронцями. Перш за все скарги пов'язані з порушеннями права на справедливий судовий захист, на незаконні дії працівників правоохоронних органів, несвоєчасне виконання судових рішень, пору шення права на отримання громадянства України, а також права на прописку2.
У доповіді наводяться конкретні факти тяганини, зло вживання службовим становищем, безпідставного притяг нення громадян до кримінальної відповідальності та ін.3
Деформації моральної і професійної (правової) свідо мості юристів мають різне обличчя, але вони схожі май же у всіх професійних когорт на пострадянському про сторі: некомпетентність (невисокий рівень професіона лізму); зловживання владою, службовим становищем в особистих цілях; перевищення своїх повноважень; упередженість, тенденційність, невиправдана жорстокість, танина та інші, що вже наводилися. Зловживання владою
н°го Веох ВЄК-
Кон °
своболГ'1 Карпачёва Е- и- Состояние соблюдения и защиты прав и н°го Веох ВЄК- В Украине: Первый ежегодный доклад Уполномочен-
р д дд
Украины по пРавам человека: Пер. с укр. - X.:
73
'Же.-с. 160-165.
51
було завжди. Історичні приклади свідчать, що розмі ри будь-якої влади провокують високі, а то й надто високі амбіції її носіїв.
Перевиховання юристів з вадами, деформаціями мо ральної і професійної свідомості — це завдання держави і її певних органів, соціальних інституцій, громадської думки, професійних об'єднань юристів, відповідних ко лективів і самої людини як носія деформацій. Висока мо ральна культура юриста є головним бар'єром на шляху де формацій свідомості, а здатність і здібність до самопізнан ня, самоаналізу, самооцінки, саморегуляції в цілому до самовиховання (самоперевиховання), самовдосконален ня допоможе звільнитись від будь-яких деформацій.
Допомогою на цьому шляху є Конституція України, національне законодавство, норми міжнародного права, правові акти Генеральної Асамблеї Організації Об'єдна них Націй щодо захисту прав людини і ролі юристів у їх
захисті.
Народи світу протягом віків, демократичні політичні системи у Новий час накопичили досвід діяльності пра цівників юридичних професій, який був узагальнений у міжнародних правових актах, затверджених Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй, й рекомендо ваний для прийняття рішень та реалізації на національно му, регіональному і міжрегіональному рівнях з урахуван ням політичних, економічних, соціальних і культурних умов і традицій кожної країни (див. додатки 5-9).
52
ПІСЛЯМОВА
Професійна етика юриста — складне, багатопланове явище. Поставлені та висвітлені питання не вичерпують коло проблем й повний зміст цього феномену. Чекають на свій розгляд й аналіз такі теми, як моральний зміст Консти туції України, гуманістична спрямованість міжнародних правових актів з прав людини, моральні засади Криміналь ного і Кримінально-процесуального кодексів України, мо ральні начала Цивільного, Цивільно-процесуального ко дексів та різних галузей права.
Гострими і малоопрацьованими залишаються пробле ми співвідношення мети і засобів (чи можна для досяг нення мети використовувати будь-які засоби), службово го і морального обов'язку в юридичній діяльності, особ ливо у діяльності працівників оперативно-розшукової служби, слідчих, суддів тощо. Проблема честі, гідності працівників юстиції, прокуратури, міліції, інших органів, з одного боку, те, як вони захищають честь і гідність гро мадян України, — з другого, теж потребує свого вивчен ня. Становить інтерес складна, але завжди актуальна про блема внутрішнього переконання судді.
Ще залишається цілиною аналіз морального змісту правової практики в Україні, тобто проблем, як у право охоронній і правозастосовній діяльності органів, посадових осіб, безпосередніх виконавців реалізується, стверджується моральний зміст Основного Закону України і чинного законодавства. Це поле, де могли б попрацювати і правознавці, соціологи,
психологи й інші фахівці.
53
Наведена у роботі бібліографія з професійної етики юриста допоможе задовольнити потребу в морально-етичному осмисленні колізій в професійній діяльності юриста, зорієнтує в пошуку варіантів вирішення мораль но-професійних проблем. Привертається увага читача до професійно-моральних правил поведінки таких профес ійних груп юристів, як судді, нотаріуси, адвокати і юри дичного загалу в цілому (додатки 1-4). Пропонуються для самостійного осмислення підібрані міжнародні правові акти, у яких повноважними представниками світової спільноти сформульовані й затверджені головні принци пи діяльності юристів (їх відповідних професійних груп) щодо захисту прав людини і підтримки правопорядку (до датки 5—9).
54
БІБЛІОГРАФІЯ
1993. - № 8. - Ст. № 56 (зміни: ВВР. - 1993. - № 24. -
Ст. № 265; ВВР. - 1994. - № 22. - Ст. № 142; № 26. - Ст. № 202,
203; ВВР. - 1995. - № 34. - Ст. № 268).
- № 4. - Ст. № 20 (зміни.: ВВР. - 1992. - № 36. - Ст. № 526;
ВВР. - 1993. - № 11. - Ст. № 83; № 22. - Ст. № 234; ВВР. -
1994. - № 26. - Ст. № 216; ВВР - 1995. - № 15. - Ст. № 102;
ВВР. - 1999. - № 4. - Ст. № 35; № 34. - Ст. № 298).
7. Закон України від 18.02.92 р. «Про оперативно-розшукову
діяльність» // ВВР. - 1992. - № 22. - Ст. № 303 (зміни: ВВР.
- 1992. - Ст. - № 39. - Ст. № 572; № 11. - Ст. № 83; ВВР. -
1994. - № 11. - № 52; ВВР. - 1998. - № 26. - Ст. № 149; ВВР.
-1999.-№4.-Ст.№35).
8. Закон України від 04.06.91 р. «Про арбітражний суд» // ВВР.
- 1991. - № 36. - Ст. № 469 (зміни.: ВВР. - 1992. - № 48. -
Ст. № 661; № 32. - Ст. № 455; ВВР. - 1993. - № 33. - Ст. № 348;
ВВР - 1997. - № 18. - Ст. № 124).
9. Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку духов
ності, захисту моралі та формування здорового способу
55
життя» № 456/99 від 27 квітня 1999 р. // Офіційний вісник України.- 1999.-№ 17.
56
57
43. Волкомирский В.Е. Юрисконсульт на предприятии. - К.,
1986.
44. Генеральные принципы этики адвокатов // Рос. юстиция. -
1996. -№ 2. -С. 51.
56. Дроботя В. Этические стандарты работников правоохрани тельных органов и судов США// Юридический вестник. А 2000. -№3.- С. 110-112.
58
Еддинек Георг. Социально-этическое значение права, не-правды и наказания. - М., 1910. - 148 с. Етика: Навчальний посібник / За ред. В.О. Лозового. — К., 2003. - 223 с
Жалинский А.Э. Профессиональная деятельность юриста. Введение в специальность: Учебное пособие для студентов. _М.: БЕК, 1997. -330 с.
Жеребцов А. Кодексу чести судьи придать нормативный ха- рактер // Российская юстиция. - 1997. - № 3. - С. 2 - 3. ЖеребцовА.С. С нарушениями судейской этики мириться не будем // Российская юстиция. — 2001. — №1. — С. 12 — 13. Жуковская О. Адвокатская этика на рубеже тысячелетий — быть или не быть?! // Человек и закон. - 2000. - № 10 (46) от 4 марта.
Загальна декларація прав людини (Прийнята і проголоше на резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р.) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - № 5. - С. 19. Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів юридич. вищих навчальних закладів і фак. / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. - X., 2002. - 432 с Захарченко Н.А. Мораль в механизме уголовно-процессуаль ного регулирования: Автореф. дис... канд. юрид. наук. - Л., 1983.
Зеленецкий В.С. Компетентность специалиста (о теорети ческой компетентности практиков и практической компе тентности теоретиков) // Весы Фемиды. - 2000. - № 4 (16). - С 48 - 57.
Ибрагимов М.М., Куличенко В.В., Съедин В.Г. Профессио нальная этика и эстетическая культура сотрудников органов внутренних дел: Учебное пособие. - К., 1990. - 304 с. Ильин И.А. О сопротивлении злу силою // Собр. соч.: В 10 т. -М., 1995. -Т. 5.
Ильин И.А. Путь к очевидности. - М., 1993. Карева М.П. Право и нравственность в социалистическом обществе. - М., 1951.
74 Карпачёва Н.И. Состояние соблюдения и защиты прав и свобод человека в Украине: Первый ежегодный доклад Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам че-ловека: Пер. с укр. - X.: Консум, 2002. - 494 с. Карпец И.И. Уголовное право и этика. - М., 1985. - 256 с.
59
КобликовА.С. Юридическая этика: Учебникдля вузов. - М.:
Норма - ИНФРА, 1999. –
Ковальська 3. Публічне та приватне право, або Чому два
юриста завжди мають три думки (Професійна етика юрис
та) // Юридичний вісник України. — 2000. - 13 — 19 квітня
(№ 15).-С 1,3.
Кодекс поведінки посадових осіб у підтриманні правопо
рядку (Прийнято резолюцією 34/169 Генеральної Асамблеї
ООН від 17 грудня 1979 року) // Електронна база даних
НАУ; «СССР и международное сотрудничество в области
прав человека. Документы и материалы». — М., Междуна
родные отношения, 1989.
Кодекс професійної етики суддів, прийнятий 24.10.2002
V з'їздом суддів України // Вісник Верховного Суду Украї
ни. - № 5. - 2002. - С. 24.
Кодекс Чести рядового и начальствующего состава органов
внутренних дел Российской Федерации. - М, 1993.
КокоревЛ.Д., Котов Д.П. Этика уголовного процесса: Учеб
ное пособие. - Воронеж, 1993.
Комиссаров В. Следственная этика и вопросы тактики обыс
ка // Соц. законность. - 1984. - № 4. - С. 35.
Конвенция СНГ о правах и основных свободах человека от
26.05.95 // Електронна база даних НАУ.
Кондратьев И.М. Гуманизм, социальная справедливость и
законность как принципы профессиональной морали со
трудников органов внутренних дел. - К, 1990.
Кони А. Ф. Нравственные начала в уголовном процессе (Об
щие черты судебной этики) // Собр. соч.: В 8 т. — Т. 4. — С.
33-69.
Коновалова В. О. Правова психологія: Навчальний посібник.
-X.: Основа, 1996.- 184 с.
Конституція України та проблеми професійної етики юри
ста: Тези доповідей і наукових повідомлень обласної нау
ково-практичної конференції. - X.: Спілка юристів Украї
ни, 1998.-69 с.
Кореневский Ю.В. Государственное обвинение в условиях
судебной реформы (процессуальный, тактический и нрав
ственный аспекты): Методическое пособие. — М., 1994.
60
д0 Ксенофонтов В.Н. Этика: Генезис, содержание, особенности.-М., 1996. 91 Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность. - М., 1986. -448 с.
100.Лозовой В.А. Нравственная культура личности: содержание и пути формирования: Учебное пособие. — X.: 2001. — 44 с.
101.Лозовой В.А.У Уманец О.В., Цепко М.Б. Культура межлично стных отношений. Практическое пособие для деловых лю дей. - X., 2003. - 109 с.
1О2.Лубшев Ю. Ф. Адвокат в уголовном деле. — М., 1997.
ЮЗ.Лукашова Е.А. Право,мораль,личность. -М., 1986. - 263 с.
1О4.Любичев С.Г. Этические основы следственной тактики. — М., 1980.-96 с.
105.Мальцев Г.В. Социальная справедливость и право. — М., 1977.
Юб.Мехед Т.Г., Щеглов А.В. Профессиональная этика сотрудни ков органов внутренних дел: Курс лекций. - М.: ЮИМВДРФ, 1998.-Ч. 1.- 130 с.
107. Милицейская этика и проблемы нравственного воспитания сотрудников органов внутренних дел: Межвузовский сбор ник научных трудов /Отв. ред. М.М. Ибрагимов. — К., 1991.
Ю8.Москалькова Т.Н. Этика уголовно-процессуального дока зывания (стадия предварительного расследования). — М., 1996.-125 с.
61
Ю9.Мэтсон Р. Профессиональная этика адвокатов // Адвокат. - 1996. ■-№ 8. -С. 1,4.
ПО.Несімко О.Д., Сливка С.С, Шттангрет М.Й. Сучасна осо ба
юриста. — Львів, 1997. — 116 с.
111.Нор В.Т., Костыцькыы М,В. Розвиток досліджень проблем юридичної етики: Ретроспективний огляд літератури // Ра дянське право. - 1986. - № 12. - С 76 - 79.
115.Основные принципы применения силы и огнестрельного оружия должностными лицами по поддержанию правопо рядка (VIII Конгресс ООН по предупреждению преступно сти и обращению с правонарушителями) // Електронна база НАУ.
116. Основні засади професійної етики юристів України: Затвер
джені V з'їздом Спілки юристів України // Юридичний
вісник України (Інформ.-правовий банк). - 2001. - 9 - 15
червня (№ 23). - С 18-20.
117. Основні принципи незалежності судових органів (схвалені
резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від
29 листопада та 13 грудня 1985 року) // Юридичний вісник
України. - 2002. - № 40. - С. 7.
П8.Падва Г. Этика и тактика допроса потерпевшего защитни ком обвиняемого // Сов. юстиция. - 1987. - № 7. - С. 26.
Ш.Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. — СПб., 1910. — Т. 2. — 758 с.
ПО.Піджаренко О. Виключні повноваження - підвищені вимо ги. Про окремі аспекти професійної етики судді // Закон і бізнес. - 2001. - 7 - 18 квітня (№ 14). - С 1,6.
121.Попков В.Д. Гуманизм советского права, — М, 1972.
62
122.Попков В.Д. Этика советской государственной
службы. -М., 1970.
123.Полякова М.Ф. Этика руководителя органов
прокуратуры:Учебное пособие. — М., 1989. — 44 с.
// Нотаріат для вас.- 2002. - №7. - С 2-4.
127. Прилуцький О Присяга судді:стара категорія - новий пра вовий зміст//Право України.-2001.-№6.-с102-105.
128. Притика Д. Судова незалежність: етика і проблеми корупції // Право України. - 2000. - № 6. - С. 3-5, 9.
129.Проблемы судебной этики / Под ред. М.С. Строговича. -М., 1974.-272 с.
130.Профессиональнаямораль сотрудников органов вну-трен нихдел:специфика,проблемы,решения.-М., 1996.
131. Профессиональная этика и служебный этикет работников органов внутренних дел как воплощение в жизнь нравствен ной и эстетической культуры в служебной деятельности. - К., 1978.-40 с.
132.Профессиональная этика сотрудников правоохра-нитель ных органов: Учебное пособие / Под ред. Г.В. Дубова и А.В. Опалева. - М.: Щит-М, 1999. - 384 с.
133. Психология. Педагогика. Этика: Учебник для вузов / О. В. Афанасьева, В.Ю. Кузнецов, И.П. Левченко и др. / Под ред. проф. Ю.В. Наумкина. - М.: Закон и право, Юнити, 1999. - С. 253 - 346.
134.Рабінович ИМ. Права людини та їх юридичне забезпечен ня. - К.: ИМК ВО, 1992. - 100 с.
135.Радушная Н.В. Народный судья. Профессиональное мас терство и подготовка. - М., 1977.
136. Ратников А., Зархин Ю. Следственная этика// Со-циалис тическая законность.-1970.-№10.-С.35- 40.
137.Романов В.В. Военно-юридическая психология: Учебник. Кн. 1.-М., 1991.
63
ждён резолюцией 43/173 Генеральной Ассамблеи ООН от 9 декабря 1988 года) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2003. - № 7. - С. 243.
Учебник. - X.: Основа, 1999. - 304 с. ЫЗ.Скомпскип Ю.Н. Этика милицейской службы. - М., 1980. -64 с.
147.Сливка С.С. Самозахист населення: Моральний аспект. -Львів, ін-т внутр. справ. — Львів: Каменяр, 1996. — 144 с
148. Сливка С.С. Правнича деонтологія: Підручник. — К.: Атіка, 1999.-336 с
149. Смирнов В. Суд, государственный обвинитель и адвокат:
этика взаимоотношений // Рос. юстиция. - 1995. - № 6. - С. 39-40.
150. Соколов Н.Я. Профессиональное сознание юристов. — М., 1988. - 224 с.
153.Статут спілки адвокатів України //Рад. право. - 1991. Ш №1.-С 46-49.
154.Судебная этика и законность: Настольная книга судьи,
М., 1972.
755. Суровегина А.А. Преступление и наказание как проблема христианской этики // Гос. и право. — 1995. — №8. — С. 51 -56.
156. Таварткіладзе Н.М. Етичні основи діяльності адвоката-зз-хисника: Автореф. дис... канд. юрид. наук. — Одеса, 2003.
64
157.Темченко В. І. Формування професійної правосвідомості працівників міліції: Автореф. дис... канд. юрид. наук. — К., 1993.
мо рали и права в их различии и управлении общест-вом //Структура морали.-Свердловск,1973.-Вып. 2. - С. 3-15.
ібі.Улько Г.С. Основы профессиональной этики работников милиции. - М., 1975. - 80 с.
165.Халдеев Л. С. Судья в уголовном процессе: Практическое пособие. - М.: Юрайт, 2000. - 501 с.
170.1Пахов В. О судебной этике // Советская юстиция. — 1965.-№ 1.
Ш.Шепелъ В.М. Управленческая этика.-М.,1989.-287 с.
172.1Дердаков В.Н. Нравственность и права че-ловека // Этика пРав человека. Материалы международной конференции. Москва, 1993. - Москва - Тула, 1994.
-Щеглов А.В. Профессиональная этика сотрудников органов внутренних дел. - М., 1999.
•Шепитько В.Ю. Теоретические проблемы систематизации У7-Тактических приёмов в криминалистике. - X., 1995. - 200 с. 5
' Шеытко В.Ю. Тактика допиту: Текст лекції. - X., 1992. - 21 с.
В-°. Лозовой
65
176. Шепитько В.Ю. Теория криминалистической тактики. - X Гриф, 2002. - 500 с.
65
177.Шилингов В.С. Гуманистические основы деятельности ми лиции: Автореф. дис... канд. юрид. наук. - К., 1992.
178.Шкода В.В. Вступ до правової філософії. - X.: Фоліо, 1997
- 223 с.
179.Этика ненасилия. Материалы международной конферен ции. - М., 1991. - 242 с.
180.Этика прав человека. Материалы международной конфе ренции. Москва, 1993 г. - Москва - Тула, 1994. - 200 с.
181.Этика предварительного следствия: Труды ВСШ МВД СССР. - Вып. 15. - Волгоград, 1976.
182. Юридична деонтологія: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів і фак. / В.М. Горшеньов, Л.Л. Богачо-ва, І.В. Бенедикта ін. / За ред. Б.М. Горшеньова, В.В. Ко марова.-X., 1993.- 187 с.
183.Якубов А.Е. Взаимодействие уголовного права и этики // Вестн. Московского ун-та. Серия 11. Право. - 1992. - № 5. -С. 13-22.
184. Якуба Е.А. Право и нравственность как регуляторы обще ственных отношений при социализме. - X., 1970.
Додатки
Морально-професійні кодекси юристів України
Додаток 1
ОСНОВНІ ЗАСАДИ ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ ЮРИСТІВ УКРАЇНИ
ПРЕАМБУЛА
Утвердження громадянського суспільства в Україні, побудо ва правової демократичної держави, подолання протиріч між за старілими настановами у здійсненні правосуддя і новими вимо гами розвитку українського суспільства вимагають від юристів високих професійних та моральних якостей.
Професійна етика юристів України, так само як духовність і моральність, формується соціальним середовищем, суспіль ством, його ціннісними настановами, моральними принципа ми та нормами. Вона є одним з вагомих показників розвитку громадянського суспільства, його внутрішньою характеристи кою, що визначається закріпленими в Конституції України пра вами та свободами громадян, законністю, рівнем правопоряд ку і станом правосуддя.
Професійна етика юристів являє собою, з одного боку, ступінь Реалізації можливостей і потенціалу правників у професійній Діяльності, а з іншого, є складанням певних морально допустимих стандартів поведінки членів кожної професійної групи юристів.
Основні засади професійної етики юристів України є уза гальненням моральних стандартів поведінки, що базуються на визнаних загальнолюдських моральних цінностях і основних принципах професійної діяльності юристів, які конкретизу-
67
ються кодексами етики, правилами поведінки та дисциплінар ними статутами окремих професійних груп юристів і мораль но зобов'язують усіх юристів України дотримуватися їх при здійсненні своєї професійної діяльності.
Основні засади професійної етики юристів України слугу ють створенню передумов для укріплення престижу юридичної професії, зміцнення репутації юристів, в яких би ланках право вої системи України вони не працювали, підтримки їх честі та гідності, а в кінцевому підсумку — для підвищення авторитету української держави.
1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЮРИСТІВ УКРАЇНИ
1. В своїй професійній діяльності юристи України керують ся наступними основними принципами:
служіння народу України;
верховенства права;
незалежності і підкорення лише закону;
демократизму і гуманізму;
пріоритету прав і основних свобод людини і громадянина;
професіоналізму, компетентності і відданості справі;
чесності і порядності;
додержання присяги (там, де її прийняття передбачено).
Юристи при виконанні своїх професійних обов'язків дот римуються загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, міжнародних договорів України, які є складовою части ною її законодавства.
2. В особистому житті юристи своєю поведінкою стверджують загальнолюдські моральні цінності, принципи християнської мо ралі, узвичаєні етичні настанови інших релігійних конфесій.
II. ЮРИСТИ І ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
1. У своїй повсякденній професійній діяльності юристи повинні всіляко сприяти розбудові в Україні громадянського суспільства.
Це означає, що у законотворчій і правоохоронній діяль ності, при здійсненні правосуддя або захисту прав і законних інтересів особи, під час виконання службових і професійних обов'язків кожний юрист має керуватися принципами гумані-
68
зму , пріоритету прав людини і громадянина, поваги до особи та соціальної справедливості.
Юристи повинні просвіщати суспільство відносно принципів і змісту правової держави, інформувати громадян про їхні права та обов'язки, а також про можливі способи їх здійснення.
2. Утвердження громадянського суспільства в Україні вимагає від професійних груп юристів, які відповідно до Конституції надають юридичну допомогу громадянам України та іншим осо бам, виходити в своїй діяльності з принципу переваги інтересів клієнтів перед своїми власними інтересами або інтересами інших осіб не зважаючи на будь-які інші міркування.
Реалізуючи зазначений принцип, ці юристи повинні здійс нювати всі можливі і передбачені законодавством засоби захи сту прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб. Вони не можуть відмовитись від прийнятого на себе захи сту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного або ж викори стовувати свої повноваження на шкоду осіб, в інтересах яких вони прийняли доручення.
Юристи не повинні обмежуватись наданням юри-дичної допомоги малозабезпеченим верствам населення тільки у спо сіб, передбачений законодавством України, але й в окремих випадках здійснювати захист цих осіб безкоштовно у вигляді благодійної допомоги.
3. Будь-які прояви свавілля або байдужості юристів, що працюють в органах державної влади, до правомірних дій та вимог громадян є неприпустимими.
Вони зобов'язані виконувати свої повноваження неупереджено і не мають права надавати переваг окремим особам за будь-якими ознаками або з якихось інших мотивів.
Юристи повинні дотримуватися високої культури спілку вання, поважно ставитися до громадян, бути ввічливими і ко ректними.
III. ЮРИСТИ І ДЕРЖАВА
1- Професійна діяльність юристів зобов'язує їх керуватися принципами верховенства права і верховенства закону, стави-інтереси суспільства та держави вище власних або корпора тивних інтересів.
69
Стверджуючи правові основи конституційної єдності систе ми державної влади, юристи своїми діями всіляко сприяють ре алізації принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову, допомагають забезпечувати їх взаємодію і співпрацю.
2. Поведінка юристів, що працюють в органах державної
влади, повинна сприяти створенню умов для сумлінного вико нання службових повноважень ними особисто й іншими спів робітниками та всіма засобами сприяти ефективному функці онуванню державних інституцій.
Дотримуючись принципу незалежності і підпорядкованості лише закону, юристи свої внутрішньо-організаційні відносини будують на засадах службової дисципліни, а також доброзичли вості, взаємоповаги і взаємодопомоги між керівниками та підлеглими.
Вони не повинні використовувати службове становище для одержання додаткових, не передбачених законодавством до ходів, пільг або інших переваг як для себе, так і для інших осіб. Діяльність юристів є несумісною з корупційними діями.
3. Юристи, які не належать до державних службовців, свої відносини з представниками органів державної влади і управ ління будують на засадах рівності і взаємоповаги. Вони не мо жуть застосовувати методи і засоби або здійснювати заходи, що свідомо порушують законні права та інтереси інших осіб.
IV. ЮРИСТИ І ПРАВНИЧА ПРОФЕСІЯ
1. Всією своєю поведінкою юристи мають стверджувати повагу до правничої професії, сприяти зростанню її престижу та ролі у державотворенні і громадському житті. Такого підхо ду необхідно дотримуватися у всіх сферах діяльності юристів: професійній, науковій, громадській, публіцистичній та інших.
Постійне самовдосконалення, підвищення освітнього рівня і кваліфікації є моральним обов'язком кожного юриста.
2. Юристи не можуть вчиняти дій, направлених на обме ження професійних прав та підрив авторитету інших правників.
Рекламування діяльності окремих груп юристів повинне бути стриманим і регламентується законодавством та правила ми поведінки їх професійних об'єднань.
70
3. Заборонені види сумісництва, політичної та іншої поза-фахової діяльності щодо окремих професійних груп юристів визначаються діючим законодавством України.
Не суперечить основним принципам професійної діяль ності юристів їх участь у професійних об'єднаннях, інших гро мадських та благодійних організаціях, передбачених чинним законодавством України.
Юристи зобов'язані свідомо і сумлінно виконувати рішен ня керівних органів професійних об'єднань, що прийняті в ме жах їх статутної компетенції, всіляко сприяти підвищенню ролі і авторитету своїх організацій як складових частин громадянсь кого суспільства.
Затверджені УзЬдом Спілки юристів України 16 травня 2001р.
Друкується за: Юридичний вісник України. — 2001. — № 23 (9-15 червня). - С. 18-20.
71
Додаток 2
КОДЕКС ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ СУДДІ
Зазначені в цьому Кодексі норми спрямовані на вирішен ня етичних питань, пов'язаних зі статусом судді. Ці норми не можуть застосовуватись як підстави дисциплінарної відпові дальності суддів і визначати ступінь їх провини. Разом з тим судді мають прагнути додержувати їх у своїй професійній, гро мадській діяльності та приватному житті заради утвердження незалежності й неупередженості судової влади, зміцнення її авторитету в суспільстві.
Стаття 1.
Суддя повинен бути прикладом законослухняності, не ухильно додержувати присяги й завжди поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неуперед женість та справедливість суду.
Стаття 2.
Суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов'язану зі здійсненням правосуддя. Він не вправі використовувати своє посадове становище в особистих інтере сах чи в інтересах інших осіб.
Стаття 3.
Суддя не може належати до політичних партій і професій них спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані
72
сади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.
Стаття 4.
Суддя вправі брати участь у громадській діяльності, публічних заходах, якщо вони не завдають шкоди його статусу, авто ритетові суду і не можуть вплинути на здійснення правосуддя.
Стаття 5.
Суддя повинен старанно й неупереджено виконувати по кладені на нього обов'язки і підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні.
Стаття 6.
Суддя не має права розголошувати інформацію, що стала йому відома у зв'язку з розглядом справи в закритому судово му засіданні. Він не може робити публічні заяви, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провад женні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили.
Стаття 7.
Суддя повинен здійснювати судочинство в межах та в по рядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьо му тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.
Стаття 8.
Суддя у визначеному законом порядку надає засобам масо вої інформації можливість одержувати відомості, виключаючи ПРИ цьому порушення прав і свобод громадян, приниження їх честі й гідності, а також авторитету суду та статусу судді.
Стаття 9.
Суддя при здійсненні правосуддя не повинен допускати проявів учасниками процесу чи іншими особами неповаги до людини за ознаками раси, статі, національності, релігії, політичних
В°Лозовой
73
поглядів, соціально-економічного становища, фізичних вад тощо.
Стаття 10. Суддя має утримуватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, що можуть призвести до втрати віри в рівність професійних суддів, народних засідателів та присяжних при здійсненні правосуддя.
Стаття 11.
Суддя, що перебуває на адміністративній посаді в суді, по винен утримуватися від поведінки, дій або висловлювань, які можуть призвести до втрати віри в рівність статусу суддів і в те, що професійні судді колективно управляють внутрішньою діяльністю судів.
Стаття 12.
Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку роз судливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.
Затверджено Vз'їздом суддів України 24жовтня 2002р.
Друкується за: Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 5 (33). - С. 24.
74
Додаток З
Проект
ПРАВИЛА ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ НОТАРІУСА
Ці правила є узагальненням стандартів поведінки та добро чесності нотаріусів. Вони ґрунтуються ва визначених Законом України «Про нотаріат» принципах нотаріату, спрямовані на створення умов для підвищення авторитету нотаріату та зміцнен ня престижу нотаріальної професії, покликані слугувати систе мою орієнтирів для нотаріусів при і виконанні ними своїх про фесійних обов'язків, а також мають закріпити єдину систему критеріїв оцінки етичних аспектів поведінки нотаріуса.
РОЗДІЛ 1. ОБОВ'ЯЗКИ НОТАРІУСА ПЕРЕД ДЕРЖАВОЮ І СУСПІЛЬСТВОМ
1.1. Усією своєю діяльністю та поведінкою нотаріус повинен сприяти підвищенню позитивної громадської думки про про фесію нотаріуса та його ролі в суспільно-економічному житті країни, широкому розвитку нотаріальних послуг, законності у Цивільних правовідносинах відповідно до своєї компетенції, гарантованості професійної честі та гідності.
75
Нотаріус зобов'язаний вчиняти нотаріальні дії правову допомогу фізичним та юридичним особам компетентно і добросовісно, що передбачає знання відповідних норм права, наявність необхідного досвіду їх застосування доскональне урахування всіх обставин, що стосуються осіб які звертаються, і можливих правовий наслідків вчинюваних дій.
1.4. Нотаріус повинен яку своїй професійній діяльності і в приватному житті бути чесним і порядним; не вдаватися, погроз, шантажування, підкупу, використання матеріальних чи особистих обставин інших протизаконних засобів для досягнення своїх професійних особистих цілей; поважати права, законні інтереси, честь, гідність репутацію та почуття осіб, з якими він спілкуєтья.
РОЗДІЛ 2. ОБОВ'ЯЗКИ НОТАРІУСА
76
2.3. Нотаріус повинен утримуватися від виконання своїх обов’язків за умови чи обставин, які можуть зогрожувати якості його послуг.
2.4. Нотаріус повинен встановлювати довірливі взаємовідносини зі своїм клієнтом. Із цією метою він, зокрема, повинен утримуватися від виконання професійних обов’язків без персонального підходу, а також поважно ставитися до моральних цінностей і особистих переконань осіб, що до нього звертаються.
2.5. Нотаріус у взаємовідносинах із особами, що до нього звертаються, повинен діяти безкорисливий радник, сумлінно утримуватися від втручання в особисті особисті справи осіб з питань, які виходять за межі професійної компетенції і суттєво не пов’язані з характером їх звернення.
2.6.Нотаріус повинен виконувати свої професійні обов'яз ки чесно і непідкупно.
2.7.При зверненні осіб нотаріус повинен поінформувати їх про природу дій, що учинятимуться, та про можливі юридичні наслідки, а також про особливості, властиві вчинюваній дії, та обсяг дій, проведення яких є необхідним для її належного виконання.
2.10. Нотаріус повинен відмовляти у вчиненні нотаріальних дій у порядку та на підставах, передбачених Законом України «Нотаріат», а також у випадках
- виявлення конфлікту інтересів нотаріуса та особи, що до нього звернулася, або ситуація, коли професійна незалежність нотаріуса може бути поставлена під сумнів
2.11 Нотаріус повинен підкорювати власні інтереси інтересам клієнта.
77
Нотаріусу забороняється ділити отриману ним плату за вчи нення нотаріальних дій, з особами, за участю яких або щодо яких нотаріальні дії вичинялися, або з будь-якими іншими особам.
Нотаріус може ділити плату, отриману ним за вчинення но таріальних дій чи за надання додаткових послуг, пов'язаних із здійсненням нотаріальної діяльності, лише з нотаріусом (нота ріусами), який входить разом з ним до складу нотаріальної кон тори, і якщо такий поділ допускається умовами укладеного між ними договору про нотаріальне партнерство. Крім сум плати, на які за законодавством він має право, нотаріус повинен утри муватися від отримання додаткових коштів, пов'язаних з вико нанням професійного обов'язку.
2.15. Нотаріус зобов'язаний дотримувати нотаріальну тає мницю.
Нотаріус повинен стежити, щоб його службовці не повідом ляли стороннім особам ніяких відомостей конфіденційного ха рактеру, які їм могли б стати відомими під час вчинення нота ріальної дії.
Нотаріус не може розкривати факту звернення до його профе сійних послуг якоїсь особи, якщо це може завдати цій особі шкоду Нотаріус не повинен використовувати відомості конфіден ційного характеру на шкоду особі, яка до нього зверталася, або з метою мати прямо чи опосередковано якусь користь для себе чи для сторонньої особи.
2.16. Нотаріус повинен ухилятися від нескромних розмов про осіб, що до нього звертаються, зокрема, про їх приватне
78
життя, майно, особисті майнові та немайнові права й обо в'язки.
2.17. Нотаріус повинен поважати право особи, щодо якої або за дорученням якої вчиняється нотаріальна дія, знайоми тися з усіма документами, що були подані і є необхідними для її вчинення.
1) повинні містити:
відомості про прізвище, ім'я та по батькові нотаріуса;
адресу, за якою може здійснюватись надання правової допомоги цим нотаріусом;
номер телефону;
2) можуть містити:
відомості про те, в яких навчальних закладах нотаріус навчався, отримана ним освіта;
де саме він підвищував кваліфікацію;
про вчені та інші звання нотаріуса, нагороди, що він має, вчені праці, інші академічні заслуги і професійні досягнення нотаріуса;
його членство в спілках, асоціаціях нотаріусів, участь у роботі їх органів;
дані про тривалість стажу роботи нотаріусом (з конкретизацією тривалості стажу роботи нотаріусом);
- відомості про іноземні мови, якими володіє нотаріус;
3) не можуть містити:
79
оціночних характеристик нотаріуса:
відгуків інших осіб про роботу нотаріуса;
порівнянь з іншими нотаріусами та їх критики.
Рекламні матеріали про діяльність нотаріуса мають бути
об'єктивними, достовірними, чіткими і зрозумілими, не по винні містити натяків, двозначностей або іншим чином утво рювати підґрунтя для введення фізичних та юридичних осіб в оману.
Рекламні матеріали про діяльність нотаріальної контори, в яких вказуються імена нотаріусів та інших співробітників но таріальної контори, повинні також містити точні вказівки про статус кожної з цих осіб: нотаріус, помічник нотаріуса, юрист (без статусу нотаріуса) або член технічного персоналу (консуль тант, секретар, перекладач та інші).
Нотаріуси несуть персональну відповідальність за дос товірність рекламних матеріалів про них, а також за їх від повідність чинному законодавству та цим Правилам.
Якщо нотаріусу стало відомо про поширену без його відо ма рекламу його діяльності, яка не відповідає зазначеним вимо гам, він зобов'язаний вжити всіх розумно доступних заходів для спростування і корегування такої рекламної інформації та по відомити про це регіональну кваліфікаційно-дисциплінарну комісію.
Всі вищевикладені обмеження стосовно рекламних матер іалів нотаріусів (нотаріальних бюро, контор) поширюються не тільки безпосередньо на рекламні об'яви, а й на об'яви про прийом на роботу співробітників тощо.
РОЗДІЛ 3. ОБОВ'ЯЗКИ НОТАРІУСА ЩОДО ПРОФЕСІЇ
Несумісними з професією нотаріуса є:
- перебування у штаті інших державних, приватних та гро мадських підприємств, установ та організацій, а також виконан ня іншої оплачуваної роботи, крім викладацької, наукової та
творчої;
80
заняття підприємницькою діяльністю;
обрання нотаріуса народним депутатом України, сіль ським, селищним, міським головою.
3.3. Діями, що підривають професійну гідність, визнаються:
наполегливе і неодноразове нав'язування своїх професій них послуг;
факти вчинення або участі у вчиненні під час професійної практики, у який би спосіб це не робилось, незаконних дій;
стягнення плати за вчинення нотаріальних дій у розмірах, менших за мінімально встановлену;
використання для особистих цілей грошей, цінних паперів, прийнятих на зберігання або вилучених ним при вжитті заходів для охорони спадкового майна померлих громадян;
договори і угоди з іншими, ніж практикуючий нотаріус, особами про розподіл або передачу плати, одержаної за вчинен ня нотаріальних дій;
пияцтво та наркоманія;
нечесні дії по відношенню до своїх колег та представників інших юридичних професій.
3.4. Нотаріус не повинен за жодних обставин йти на співробітництво з особою, позбавленою права займатися нотаріальною діяльністю з компрометуючих підстав. Нотаріус не може укладати з такою особою трудові договори (контракти) та дозволяти його перебування у себе в нотаріальному бюро (нотаріальній конторі) за винятком, якщо таке перебування пов'язане з вчиненням но таріальної дії чи отриманням консультації правового змісту.
РОЗДІЛ 4. ОБОВ'ЯЗКИ НОТАРІУСА
ПЕРЕД МІНІСТЕРСТВОМ ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
ТА ПАЛАТОЮ НОТАРІУСІВ УКРАЇНИ
4.1. Нотаріус повинен неухильно виконувати свої обов'яз ки перед Міністерством юстиції України та професійним об 'єднанням нотаріусів - Палатою нотаріусів України:
- надавати за першою вимогою усі матеріали та документи для проведення перевірок представниками Міністерства юс тиції України та Палати; виконанувати вказівки за наслідками
таких перевірок;
81
своєчасно виконувати вимоги Статуту, рішення З'їзду но таріусів, Ради палати, (резидента палати та Ревізійної комісії;
своєчасно і в повному обсязі сплачувати членські та інші внески;
давати своєчасні та повні відповіді на запити від офіційних осіб Міністерства юстиції України чи Палати нотаріусів України;
сприяти та брати активну участь у здійсненні заходів, що проводяться Міністерством юстиції України та Палатою нота ріусів України.
РОЗДІЛ 5. ДИСЦИПЛІНАРНІ САНКЦІЇ ТАДИСЦИПЛІНАРЕН ПРОВАДЖЕННЯ
5.1. За порушення цих Правил нотаріус може бути притяг нутий до дисциплінарної відповідальності у порядку та на підставах, передбачених чинним законодавством.
5.2 До винних у скоєнні дисциплінарного проступку нота ріусів застосовуються такі дисциплінарні стягнення:
попередження;
-догана;
-штраф;
зупинення нотаріальної діяльності на строк до 6 місяців;
звільнення з посади нотаріуса;
- анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю.
5.3. Повідомлення про притягнення до дисциплінар ної відповідальності доводиться до відома всіх членів Палати.
5.4. Порядок порушення дисциплінарних проваджень та розмір штрафів за скоєні дисциплінарні порушення передба чається чинним законодавством України.
Міжнародна конференція нотаріусів, яка відбулася в Полтаві 15-17травня 2002року, своєю резолюцією доручила Раді Українсь кої нотаріальної палати затвердити правила професійної етики нотаріусів України і запропонувала даний проект для розгляду.
Друкується за: Нотаріат для вас. Науково-практичний журнал Укра їнської нотаріальної палати. - 2002. - № 7-8 (липень-серпень). ~ С. 2-4.
82
Додаток 4
ПРАВИЛА АДВОКАТСЬКОЇ ЕТИКИ
ПРЕАМБУЛА
Конституція України в статті 59 проголосила щонайважли вішу соціальну функцію адвокатури — забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах.
Роль єдиного незалежного професійного правозахисного інституту, який покликаний захищати права та свободи, представ ляти законні інтереси особи в державних владних структурах на закріплених Законом України «Про адвокатуру» принципах вер ховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму та кон фіденційності, реалізується адвокатурою в складній системі пра вовідносин. Адвокат при здійсненні своєї професійної діяльності виступає носієм обов'язків, іноді суперечливих, по відношенню до:
клієнтів;
судів та інших державних органів;
адвокатури в цілому та окремих адвокатів;
суспільства в цілому.
Надзвичайна важливість функціонального навантаження адвокатури вимагає від адвокатів слідування високим етичним стандартам поведінки; водночас специфіка, комплексний ха рактер обов'язків, що лежать на адвокатурі, обумовлюють не обхідність збалансування служіння адвоката інтересам окремо го клієнта з інтересами суспільства в цілому, дотриманням принципів законності і верховенства права.
Успішне досягнення мети саморегуляції професійної поведін ки адвокатів на такому високому рівні, який передбачає врахування
83
складного співвідношення різнопланових обов'язків адвоката, їх пріоритетів та конкретного втілення в ситуаціях, коли такі обо в'язки вступають в суперечність один з одним, а також відшукан ня шляху їх реалізації, що оптимально відповідає покликанню і статусу адвокатури, диктує необхідність встановлення правил про фесійної адвокатської етики, які мають стати путівником адвока та адвока та в обранні належних варіантів професійної поведінки.
Вироблення адвокатурою і дотримання адвокатами особли вих деонтологічних вимог і правил розглядається світовою ад вокатською спільнотою як необхідна наріжна передумова по вноцінного функціонування адвокатури, виконання нею її важ ливої соціальної ролі в демократичному суспільстві.
Закон України «Про адвокатуру» передбачає дотримання Пра вил адвокатської етики як одного з основних зобов'язань адвока та, які він бере на себе, складаючи Присягу адвоката України.
Виходячи з наведених міркувань були вироблені ці Прави ла з метою уніфікованого закріплення традицій і досвіду укра їнської адвокатури в сфері тлумачення норм адвокатської ети ки, а також загальновизнаних деонтологічних норм і правил, прийнятих у міжнародному адвокатському співтоваристві.
Вони покликані слугувати системою орієнтирів для адво катів України при збалансуванні, практичному узгодженні ними своїх багатоманітних професійних прав і обов'язків відпо відно до статусу, основних завдань адвокатури та принципів її діяльності, визначених Конституцією України, Законом Украї ни «Про адвокатуру» та іншими законодавчими актами Украї ни, а також мають закріпити єдину систему критеріїв оцінки етичних аспектів поведінки адвоката у дисциплінарному про вадженні кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури при оскарженні дій адвоката як таких, що порушують Присягу адвоката через порушення Правил адвокатської етики.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Співвідношення Правил адвокатської етики і чинного
законодавства про адвокатуру
Норми цих Правил не відміняють і не замінюють положень чинного законодавства про адвокатуру, а доповнюють і конкре тизують його.
84
Стаття 2. Дія Правил адвокатської етики за предметом, колом осіб та в часі
Стаття 3. Тлумачення Правил адвокатської етики
Право офіційного тлумачення цих Правил належить вик лючно Вищій кваліфікаційній комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України.
Стаття 4. Терміни, використані в цих Правилах
Стосовно до змісту цих Правил вживані в них терміни слід вважати такими, що мають наступний зміст:
Клієнт _ особа, права і свободи якої адвокат захищає або чиї законні інтереси він представляє, або котрій він безпосеред ньо надає правову допомогу в інших формах, передбачених чин ним законодавством.
Угода про надання правової допомоги — договір (контракт), згідно з яким одна сторона — адвокат, що практикує індивіду ально, або адвокатське об'єднання — приймає на себе доручен ня іншої сторони — клієнта (або його представника) — про на дання клієнту юридичної допомоги обумовленого ним виду в інтересах клієнта на умовах, передбачених угодою, а інша сто рона — клієнт (або його представник) — зобов'язується спла тити гонорар за дії адвоката по наданню правової допомоги, а також у випадку необхідності — фактичні витрати, пов'язані з виконанням угоди. Угодою можуть передбачатися також інші умови надання юридичної допомоги.
Гонорар — передбачена угодою про надання правової допо моги винагорода за виконані адвокатом дії по наданню право-
85
воі допомоги; гонорар не включає кошти, що вносяться клієн том (його представником) на покриття фактичних витрат, по в'язаних з виконанням угоди.
Суд — орган, що представляє судову владу згідно з чинним законодавством.
Інші органи — будь-які органи державної законодавчої або виконавчої влади, органи прокуратури, місцевого самовряду вання, органи управління установ, організацій, підприємств та їх об'єднань, керівні органи об'єднань громадян.
Інші особи — будь-які юридичні особи, громадяни, іно земці, особи без громадянства.
РОЗДІЛ II. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ АДВОКАТСЬКОЇ ЕТИКИ
Стаття 5. Незалежність
86
лам, які можуть увійти в суперечність з нормами чинного зако нодавства про адвокатуру і цими Правилами, або можуть іншим чином перешкоджати вільному і незалежному виконанню адво катом його професійних обов'язків.
Стаття 6. Дотримання законності
Стаття 7. Домінантність інтересів клієнтів
(1) У межах дотримання принципу законності адвокат зо бов'язаний у своїй професійній діяльності виходити з перева ги інтересів клієнтів перед своїми власними інтересами, інте ресами колег, партнерів, співробітників, інтересами законних представників клієнтів, або їх опікунів, піклувальників та інших осіб, а також будь-якими іншими міркуваннями.
87
(2) Адвокат повинен поважати свободу вибору клієнтом ад воката, ні до прийняття доручення, ні в процесі його виконан ня виконан ня не вчиняти перешкод до реалізації цієї свободи.
Стаття 8. Неприпустимість представництва клієнтів з суперечливими інтересами
Адвокат не може представляти одночасно двох або більше клієнтів, інтереси котрих є взаємно суперечливими, або з висо ким ступенем вірогідності можуть стати суперечливими.
Стаття 9. Конфіденційність
88
законні спроби органів дізнання, попереднього слідства і суду допитати адвоката про обставини, що складають адвокатську таємницю.
Стаття 10. Компетентність та добросовісність
(1) Зважаючи на суспільну значущість і складність професій них обов'язків адвоката, від нього вимагається високий рівень професійної підготовки, фундаментальне знання чинного законо давства, практики його застосування, опанування тактики, ме тодів і прийомів адвокатської діяльності, ораторського мистецтва.
(5) Адвокат повинен забезпечувати розумно необхідний рівень компетентності своїх помічників, технічного персоналу та інших осіб, що залучаються ним для виконання окремих робіт у зв'язку з виконанням доручення.
89
Стаття 11. Чесність і порядність
Адвокат повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті бути чесним і порядним; не вдаватися до омани, погроз, шантажування, підкупу, використання тяжких матеріальних чи особистих обставин інших осіб або інших про тизаконних засобів для досягнення своїх професійних або осо бистих цілей; поважати права, законні інтереси, честь, гідність, репутацію та почуття осіб, з якими він спілкується в різних відносинах.
Стаття 12. Повага до адвокатської професії
Стаття 13. Культура поведінки
Адвокат повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті, дбаючи про престиж звання адвоката, забез печувати високий рівень культури поведінки, поводити себе гідно, стримано, тактовно, по можливості зберігати самоконт роль і витримку, при здійсненні своєї професійної діяльності мати пристойний зовнішній вигляд.
Стаття 14. Обмежене рекламування діяльності адвокатів
(1) Адвокат, який практикує індивідуально, і адвокатське об'єднання мають право рекламувати свою професійну діяль ність з дотриманням чинного законодавства і цих Правил.
90
(2) Рекламування допускається у формі вміщення об'яв, інформаційних повідомлень та інших рекламних матеріалів у періодичних виданнях, довідниках, інформаційних бюлетенях, інших друкованих виданнях, а також трансляції рекламних ма теріалів по радіо і телебаченню.
Адвокат не вправі пропонувати свої послуги конкретному клієнту ні особисто, ні через посередників.
(3) Рекламні об'яви або інші рекламні матеріали щодо про фесійної діяльності адвоката (адвокатського об'єднання):
можуть містити:
відомості про те, в яких навчальних закладах адвокатом (членами адвокатського об'єднання) отримана освіта; де він підвищував кваліфікацію надалі; про вчені та інші звання адво ката, нагороди, що він має, вчені праці, інші академічні заслу ги і професійні досягнення адвоката; його членство в спілках, асоціаціях адвокатів, участь в їх органах;
дані про тривалість стажу роботи адвокатом або юристом (з обов'язковою конкретизацією тривалості стажу роботи адвокатом);
відомості про іноземні мови, якими володіє адвокат;
3) не можуть містити:
оціночних характеристик адвоката;
відгуків інших осіб про роботу адвоката;
порівнянь з іншими адвокатами і їх критики;
заяв про вірогідність успішного виконання доручень та інших заяв, що можуть викликати безпідставні надії у клієнтів;
вказівок, які можуть скласти уявлення, що діяльність саме
цього адвоката характеризується рисами і показниками, притаманними, в дійсності, адвокатурі як такій.
91
Якщо адвокату (адвокатському об'єднанню) стало відомо про поширену без його відома рекламу його діяльності, що не відповідає зазначеним вимогам, він зобов'язаний вжити всіх розумно доступних заходів до спростування і корегування такої рекламної інформації та повідомити про це регіональну квалі фікаційно-дисциплінарну комісію.
(7) Всі вищевикладені обмеження стосовно рекламних ма теріалів адвокатів (адвокатських об'єднань) поширюються не тільки безпосередньо на рекламні об'яви, а й на об'яви про
прийом на роботу співробітників, тощо.
РОЗДІЛ III. ВІДНОСИНИ АДВОКАТА З КЛІЄНТАМИ
Стаття 15. Підстави, для надання адвокатом правової допомоги Адвокат надає правову допомогу згідно з чинним законодав ством про види адвокатської діяльності на підставі угоди з клієн том про надання правової допомоги або за призначенням особи, що здійснює дізнання, слідчого чи суду в порядку, передбачено му кримінально-процесуальним законодавством України.
Стаття 16. Форма угоди про надання правової допомоги
(1) У випадках надання правової допомоги таких видів, як консультації та роз'яснення з правових питань, довідки щодо
92
законодавства, складання окремих правових документів, угода може укладатися в спрощеній письмовій формі (рядок у відо мості, тощо) або усній формі, коли правова допомога надаєть ся безкоштовно.
Стаття 17. Загальні вимоги до змісту угоди про надання правової допомоги
а) прізвище, ім'я та по батькові, адреса фізичної особи або назва та адреса юридичної особи — клієнта;
б) ті ж відомості щодо особи, яка уклала угоду, якщо договір укладається не особисто клієнтом;
в) прізвище, ім'я та по батькові адвоката (або назва адво катського об'єднання), який надаватиме правову допомогу, та
його адреса;
г) зміст доручення: яка саме правова допомога має надава тися за угодою і де вона має надаватись;
д) розмір гонорару, порядок його обчислення (фіксована
сума, погодинна оплата) і внесення (авансування, оплата за
результатом тощо);
є) розмір, порядок обчислення і внесення фактичних ви датків, пов'язаних з виконанням доручення; є) підписи осіб, що уклали угоду.
(3) Угода не повинна містити положень, що суперечать чин ному законодавству та цим Правилам. Зокрема, забороняється
включення в угоду з клієнтом положень про позбавлення його
93
Права стягнення шкоди, заподіяної неналежним виконанням адвокатом прийнятого доручення, або про обмеження такого права.
Стаття 18. Особи, від яких адвокат може прийняти доручення на надання правової допомоги. Забезпечення реальної згоди клієнта на надання йому допомоги певним адвокатом
Стаття 19. Інформування, що забезпечує вільний вибір клієнтом
адвоката
До підписання угоди адвокат має повідомити клієнту, в яких галузях права він спеціалізується, якщо така спеціалізація має місце, а на прохання клієнта — також відомості про стаж робо ти адвокатом, наявність досвіду у веденні певної категорії справ та обставини, що можуть вплинути на можливе виникнення конфлікту інтересів.
Стаття 20. Дотримання принципів компетентності та добросовіс ності на стадії прийняття адвокатом доручення клієнта
(1) Приймаючи доручення на надання правової допомоги, адвокат повинен зважити свої можливості по його виконанню і зобов'язаний відмовитись від прийняття доручення, якщо є розумно достатні підстави вважати, що стосовно даного дору чення норми цих Правил, в яких втілений принцип компетен тності, не можуть бути адвокатом дотримані.
94
Стаття 21. Інформування клієнта щодо правової позиції у справі (1) Якщо після виконання вимог, викладених у частині чет вертій статті 20 цих Правил, адвокат переконається у наявності фактичних і правових підстав для виконання даного доручен ня, він повинен неупереджено й об'єктивно викласти їх клієнту і повідомити в загальних рисах, який час і обсяг роботи вима гатиметься для виконання даного доручення та які правові на слідки досягнення результату, якого бажає клієнт, може мати для суттєвих інтересів клієнта.
95
( 2) Якщо за наявності фактичних і правових виконання доручення, свідомо для виконання доручення , свідомого для адвоката їснує поширена несприятлива (з точки зору гіпотетичного результату для клієнта) практика застосування відповідних норм адвокат зобов'язаний повідомити про це клієнта
Стаття 22. Дотримання принципу законності на стадії прийнят тя доручення клієнта
Стаття 23. Дотримання принципу неприпустимості представництва клієнтів з суперечливими інтересами на стадії прийняття доручення клієнта
(1) Адвокат не вправі прийняти доручення, якщо інтересам іншого клієнта об'єктивно суперечать інтересам іншого клієнта, з я адвокат (адвокатське об'єднання) зв'язаний угодою про надання
96
Правової допомоги, або якщо є розумні підстави вважати, що передбачуваний розвиток інтересів нового і попереднього клієнта призведе до виникнення суперечності інтересів.
(3)Адвокат його власним інтересам, інтересам
виконання між адвокатського об'єднання, членом котрого він
Його роДИЧ1ве^име йош ПрОфесійним та іншим обов'язкам,
ідеологічного релігійним переконанням.
па
1ПТг^г Зняття доручення за таких обставин можливе лише за Рповйомлення клієнту про можливий конфлікт інтересів Гння письмової згоди клієнта на представництво його сів даним адвокатом, а також за умови, коли адвокат впевшо він зможе зберегти незалежність і об'єктивність своїх висновків та дій, а також дотримання всіх інших професійних та етичних вимог при виконанні цього доручення.
Стаття 24. Етичні засади прийняття, доручення на здійснення посередництва між: клієнтами
Адвокат може виступати посередником між клієнтами, якщо: 1) між інтересами клієнтів немає суперечностей і вірогід-1сть, що виникнення таких є незначною;
В-О. Лозовой
97
7*
Стаття 25. Дотримання принципу конфіденційності на стадії прийняття доручення клієнта
Стаття 26. Дотримання принципу конфіденційності та об межень, пов'язаних з конфліктом інтересів при прийнятті до ручення адвокатськими об'єднаннями
(1) Правила статей 23, 25 цих Правил про обмеження права на прийняття доручення внаслідок суперечності інтересів та об межень, що випливають з принципу конфіденційності, поширю ються на відносини, що виникають при укладенні угоди як без посередньо з адвокатом, так і з адвокатським об'єднанням.
98
Стаття 27. Дотримання поваги до прав інших адвокатів на стадії прийняття доручення клієнта
Стаття 28. Засади прийняття доручення клієнта декількома ад вокатами
(1) За бажанням клієнта або за погодженням з ним допус кається прийняття одного доручення декількома адвокатами.
99
В цьому випадку угодою можуть бути визначені засади розпо ділу обов'язків та повноважень адвокатів, що сумісно викону ватимуть доручення, а також їх відповідальності перед клієнтом.
Стаття 29. Дотримання принципу законності на стадії виконан ня адвокатом доручення клієнта
Адвокату категорично забороняється використовувати при виконанні доручення клієнта незаконні та неетичні засоби, зок рема, спонукати свідків до давання завідомо неправдивих свідчень, вдаватися до протизаконних методів тиску на проти лежну сторону чи свідків (погроз, шантажу, тощо), використо вувати свої особисті зв'язки для впливу на суд або інший орган, перед яким він здійснює представництво інтересів клієнтів, ви користовувати інформацію, отриману від колишнього клієнта, конфіденційність якої охороняється законом, використовува ти інші засоби, що суперечать чинному законодавству або цим Правилам.
1ПП
Стаття ЗО. Дотримання права клієнта на вибір адвоката, що на даватиме йому правову допомогу, на стадії виконання доручення
Стаття 31. Інформування клієнта про хід виконання доручення
Адвокат повинен з розумною регулярністю інформувати клієнта про хід виконання доручення і своєчасно відповідати на запити клієнта про стан його справи. Інформація має подава тися клієнту в обсязі, достатньому для того, щоб він міг прий мати обґрунтовані рішення відносно суті свого доручення.
Стаття 32. Дотримання принципу добросовісності на стадії вико нання адвокатом доручення клієнта
Стаття 33. Гонорар
(1) Гонорар є єдиною допустимою формою отримання ад вокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту.
101
102
Стаття 34. Оплата фактичних видатків, пов 'язаних з виконанням доручення
Стаття 35. Особи, від яких адвокат може приймати гонорар та по гашення фактичних видатків, пов'язаних з дорученням
Адвокат не повинен приймати гонорар або оплату фактич них видатків, пов'язаних з виконанням доручення, від інших осіб, окрім клієнта (або іншої особи, яка відповідно до статті 18 цих Правил, уклала угоду про надання правової допомоги в інтересах клієнта), крім випадків, коли:
Стаття 36. Списання гонорару. Отримання невнесеного (недонесеного) гонорару
(1) Право на обернення внесеного клієнтом гонорару в свою власність (списання гонорару) в повному обсязі виникає У адвоката тільки після завершення виконання доручення; ра-
103
зом з тим адвокат вправі частково списувати гонорар по ходу виконання доручення, якщо інше не передбачене угодою про надання правової допомоги.
(2) Право адвоката на отримання невнесеного (недонесеного) гонорару не залежить від результату виконання доручення, якщо інше не передбачене угодою про надання правової допомоги.
Стаття 37. Гонорарні відносини у випадку дострокового розірван ня угоди
У випадку дострокового розірвання угоди про надання пра вової допомоги:
Стаття 38. Окремі аспекти майнових відносин, що виникають при переукладенні угоди про надання правової допомоги іншим адвокатом
(1) Сума гонорару, обумовлена в угоді про надання право вої допомоги, є обов'язковою тільки для адвоката (адвокатсь кого об'єднання), що уклав цю угоду, і не перешкоджає іншо му адвокату, що приймає це доручення (повністю або в частині) після розірвання попередньої угоди на його виконання, визна чити суму гонорару наново, виходячи з критеріїв, передбачених частиною третьою статті 33 цих Правил.
104
(2) Адвокат, що продовжує виконання доручення, раніше прийняте іншим адвокатом (адвокатським об'єднанням):
Стаття 39. Етичні обмеження щодо майнових угод адвоката з клієнтом
Адвокат не може укладати з клієнтом, доручення якого пе ребуває в його провадженні, угод майнового характеру, окрім угод про засоби забезпечення зобов'язань клієнта щодо сплати гонорару або погашення фактичних видатків, пов'язаних з ви конанням доручення.
Стаття 40. Одностороннє розірвання клієнтом угоди про надання правової допомоги
Стаття 41. Одностороннє розірвання адвокатом угоди про надан ня правової допомоги
(1) Адвокат може достроково (до завершення виконання доручення) розірвати угоду з клієнтом за сукупності таких умов:
8 В.О. Лозовой
105
(2) Без дотримання умов, передбачених пунктами 1, 2 час тини першої цієї статті, адвокат може достроково розірвати уго ду з клієнтом за однієї з наступних обставин:
клієнт вчиняє дії, що ганьблять честь, гідність і ділову репутацію адвоката;
9) в інших випадках, передбачених цими Правилами.
(3) У всіх випадках розірвання угоди за ініціативою адвоката він зобов'язаний попередити про це клієнта, пояснити йому причини розірвання угоди, пересвідчитись, що вони об'єктив-
106
но або суб'єктивно, виходячи з позиції, зайнятої клієнтом, не можуть бути усунені, і вжити розумно необхідних заходів для захисту законних інтересів клієнта.
Стаття 42. Розірвання угоди, про надання правової допомоги за взаємною згодою адвоката і клієнта
Угода про надання правової допомоги може бути в будь-який час розірвана за взаємною згодою адвоката і клієнта за умови, що клієнту повідомлено можливі наслідки розірвання угоди для перспективи виконання його доручення.
Стаття 43. Розірвання угоди про надання правової допомоги через суперечність інтересів клієнтів або неможливість дотри мання принципу конфіденційності
Стаття 44. Обов'язки адвоката при розірванні угоди
При розірванні угоди (незалежно від причин) адвокат зобо в'язаний:
1) повернути клієнту отримані від нього документи, а також документи, видані адвокату для клієнта іншими особами в ході виконання доручення, майно, передане клієнтом на зберіган-
107
ня адвокату, та невитрачені кошти, що призначалися для пога шення видатків, пов'язаних з виконанням доручення;
2) поінформувати клієнта щодо здійсненої адвокатом робо ти і передати клієнту копії процесуальних документів, складе них адвокатом при виконанні доручення. Це правило не поши рюється на випадки розірвання угоди адвокатом з підстав гру бого порушення клієнтом зобов'язань, прийнятих на себе згідно з угодою, що виразилося у відмові від сплати або фак тичній несплаті гонорару в повному обсязі.
Стаття 45. Розірвання угоди про надання правової допомоги з ад вокатським об'єднанням
Якщо стороною в угоді з клієнтом про надання правової допомоги виступає адвокатське об'єднання, то при виникненні обставин, які є підставами для розірвання угоди, пов'язаних з конкретним адвокатом, котрого об'єднання призначило для надання правової допомоги клієнту, адвокатське об'єднання повинно вжити заходів для заміни адвоката за згодою клієнта, якщо при цьому можуть бути дотримані вимоги цих Правил.
Стаття 46. Етичні аспекти відносин адвоката з недієздатним обмежено, частково дієздатним) клієнтом
108
Стаття 47. Етичні аспекти відносин адвоката з клієнтом — юридичною особою
(1) У відносинах щодо надання правової допомоги клієнту юридичній особі адвокат при визначенні суб'єкта прав і обо в'язків клієнта і відповідному визначенні порядку реалізації своїх обов'язків має виходити з наступного:
(2) Якщо, незважаючи на вжиті адвокатом заходи, керівник юридичної особи (або вищий орган) підтримують зазначені дії(бездіяльність), шкідливі для інтересів юридичної особи, адво-
109
кат може розірвати угоду на надання правової допомоги клієнту—юридичній особі в односторонньому порядку.
Стаття 48. Особливості застосування Правил щодо супереч ності інтересів у відносинах з клієнтом — юридичною особою
Стаття 49. Особливості виконання доручення, пов'язаного з посе редництвом між клієнтами
110
вимагає хоча б один з клієнтів, яких він одночасно представляє, або якщо виникають обставини, за яких дотримання умов, пе редбачених частиною першою статті 24 цих Правил, стає не можливим.
(3) Якщо дії адвоката як посередника між клієнтами не досягли бажаного клієнтами результату, він не може надалі пред ставляти інтереси жодного з клієнтів з питань, пов'язаних із предметом посередництва.
Стаття 50. Етичні аспекти здійснення захисту за призначенням
(3) У випадках здійснення захисту за призначенням у поряд ку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом Ук раїни, з оплатою відповідно до чинного законодавства на будь-якій стадії здійснення правової допомоги допускається укладен-
111
ня угоди з клієнтом про надання йому правової допомоги, яке передбачає внесення гонорару клієнтом.
Стаття 51. Етичні аспекти надання адвокатом правової допомо ги малозабезпеченим громадянам
112
хоче зробити інша особа, адвокат вправі прийняти оплату, якщо при цьому не порушуються інші правила адвокатської етики.
(6) Якщо в рекламних матеріалах про діяльність адвоката (ад вокатського об'єднання) зазначається, що правова допомога пев них видів або допомога певним категоріям громадян буде нада ватись безкоштовно, адвокат зобов'язаний виконувати умови рекламних матеріалів і не може відмовитись від надання безкош товної правової допомоги у випадках, прямо передбачених рекламними матеріалами. Рівною мірою адвокат (адвокатське об'єднання) має дотримуватися вміщених у рекламних матеріа лах вказівок про знижений рівень оплати правової допомоги.
Стаття 52. Дотримання адвокатом принципу добросовісності при здійсненні захисту за призначенням та наданні право вої допомоги безоплатно
Адвокат зобов'язаний сумлінно ставитись до виконання прийнятих на себе доручень як у випадках, коли угодами перед бачено отримання повноцінного гонорару за їх виконання, так і коли правова допомога, що надається адвокатом, оплачуєть ся державою за фіксованими ставками або надається безоплат но відповідно до закону або угоди між адвокатом і клієнтом.
РОЗДІЛ IV. ВІДНОСИНИ АДВОКАТА З СУДОМ ТА ІНШИМИ УЧАСНИКАМИ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ
Стаття 53. Дотримання адвокатом принципу законності у відно синах з судом та іншими учасниками судового процесу
113
сам видається незаконним або неконституційним і підлягає оскарженню у передбаченому законом порядку.
(3) В ході судового розгляду справи адвокат не повинен:
(4) Схиляння адвокатом підзахисного, сторін в процесі та свідків до давання свідомо неправдивих пояснень та свідчень або експертів до надання свідомо неправдивих висновків — ка тегорично забороняється.
Стаття 54. Дотримання принципів незалежності адвоката та домінантності інтересів клієнта у відносинах адвока та з судом
(1) Дотримуючись принципу законності, адвокат водночас має бути наполегливим і принциповим у відстоюванні інтересів клієнта в суді, не поступатися своєю незалежністю у захисті й
114
представництві прав та інтересів клієнта з метою не погіршити стосунків з суддями; у випадку вчинення судом тиску на адвока та — не йти на компроміси, які суперечать охоронюваним зако ном інтересам клієнта; послідовно дотримуватися принципу до мінантності інтересів клієнта перед всіма іншими інтересами й міркуваннями, що пов'язані з відносинами адвоката з судом.
Стаття 55. Деякі аспекти втілення принципу добросовісності при виконанні адвокатом професійних обов‘язківу суді
Стаття 56. Співвідношення принципів домінантності інтересів клієнта та законності при поданні суду доказів
Адвокат має право всупереч вимогам клієнта відмовитись посилатися на фактичні обставини справи і подавати докази, стосовно яких у нього є обгрунтовані сумніви щодо їх правди вості.
Стаття 57. Дотримання принципу конфіденційності при здійсненні адвокатом професійної діяльності в суді
Адвокат не має права при здійсненні професійної діяльності в суді будь-яким чином, безпосередньо або опосередковано порушувати конфіденційність інформації, яка відноситься до предмета адвокатської таємниці або є конфіденційною згідно з Цими Правилами.
115
Стаття 58. Дотримання адвокатом принципів чесності та поряд ності під час здійснення професійної діяльності в суді
Стаття 59. Культура поведінки адвоката у відносинах з іншими учасниками судового процесу
У відносинах з іншими учасниками процесу адвокат повинен:
РОЗДІЛ V. ВІДНОСИНИ АДВОКАТА ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ІНШИМИ ОРГАНАМИ
ТА ОСОБАМИ
Стаття 60. Етичні аспекти відносин адвоката з органами дізнання попереднього слідства та адміністративної юрисдикції
(1) У відносинах з органами дізнання, попереднього слідства, адміністративної юрисдикції адвокат має дотримуватися прин-
116
ципів і підходів, закріплених розділом IV цих Правил, з урахуван ням специфіки статусу цих органів і процесуальних форм взає модії адвоката з ними, передбачених чинним законодавством.
Стаття 61. Етичні аспекти відносин адвоката з іншими держав ними органами
У відносинах з іншими державними органами з приводу ви конання доручення клієнта адвокат має дотримуватися вимог цих Правил у частині, застосовній до цих відносин, і не повинен:
Стаття 62. Дотримання принципу незалежності та домінантності інтересів клієнта у відносинах адвоката з орга нами дізнання, попереднього слідства, адміністратив ної юрисдикції та іншими державними органами
У відносинах як з органами дізнання, попереднього слід ства, адміністративної юрисдикції, так і з іншими державними
117
органами адвокат повинен виявляти принциповість у відстою ванні інтересів клієнта, не допускаючи підлесливості, а за зго дою клієнта оскаржувати незаконні дії посадових осіб або органів, які перешкоджають виконанню доручення, в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Стаття 63. Етичні аспекти відносин адвоката з іншими особами У відносинах з будь-якими особами, з якими адвокат взає модіє в процесі виконання доручення клієнта, адвокат має дот римуватись вимог цих Правил у частині, застосовній до цих відносин, і не повинен:
РОЗДІЛ VI. ВІДНОСИНИ МІЖ АДВОКАТАМИ Стаття 64. Загальні етичні засади взаємин між адвокатами
Відносини між адвокатами повинні будуватися на засадах колегіальності, взаємної поваги представників адвокатської професії, дотримання професійних прав адвокатів, слідування всім основним принципам адвокатської етики, передбаченим цими Правилами.
Стаття 65. Окремі етичні аспекти взаємин між адвокатами
Адвокат не повинен допускати по відношенню до іншого адвоката:
118
6) навмисного введення іншого адвоката в оману стосовно справи, в судовому розгляді якої вони обидва беруть участь, щодо місця і часу проведення судових засідань, результатів роз гляду справи судами різних інстанцій, наявності доказів (і на мірів їх представити), які в дійсності не існують, намірів свого клієнта, які стосуються предмету спору і ведення справи, умов мирової угоди, що пропонується.
Стаття 66. Допустимі форми реагування адвоката на незаконні або неетичні дії іншого адвоката
Допустимими формами реагування адвоката на незаконну або неетичну поведінку іншого адвоката, якою заподіяна або може бути заподіяна шкода інтересам адвоката, його клієнта, адвокатського об'єднання, виборних органів адвокатури або адвокатури як такої, слід вважати звернення (заяви, скарги) в органи адвокатури, наділені дисциплінарними повноваження ми по відношенню до адвокатів, а також використання інших форм захисту прав та законних інтересів особи, передбачених чинним законодавством України.
Стаття 67. Окремі аспекти дотримання принципу взаємної пова ги між адвокатами
Стаття 68. Обмеження рекламування адвокатської діяльності, пов }язані з принципом колегіальності
Адвокат не може вдаватись до антиреклами стосовно іншого адвоката (адвокатського об'єднання) або використовувати цей метод при рекламуванні своєї діяльності.
119
Стаття 69. Майновий аспект відносин між адвокатами при на правленні клієнта
Адвокат не має права вимагати винагороду від іншого адво ката за направлення йому клієнта.
РОЗДІЛ VII. ДОТРИМАННЯ НОРМ АДВОКАТСЬКОЇ
ЕТИКИ В ГРОМАДСЬКІЙ, НАУКОВІЙ ТА ПУБЛІЦИСТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТА Стаття 70. Співвідношення між професійними обов 'язками адвоката і його громадськими, науковими та іншими інтересами
Стаття 71. Дотримання принципу конфіденційності в громадській,
науковій або публіцистичній діяльності адвоката Адвокат не може використовувати в своїй громадській, на уковій або публіцистичній діяльності інформацію, конфі денційність якої охороняється цими Правилами, без згоди на це осіб, зацікавлених у нерозголошенні такої інформації.
Стаття 72. Дотримання принципу поваги до адвокатської професіїв публіцистичній діяльності адвоката
В своїх публіцистичних матеріалах адвокат не повинен поширювати відомостей, що не відповідають дійсності або вик ладені неправдиво, які порочать честь, гідність чи ділову репу тацію інших адвокатів або престиж адвокатури як такої, а об грунтовану критику зазначених осіб або адвокатури в цілому має викладати в коректній формі.
120
РОЗДІЛ VIII. АДВОКАТСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ ЯК СУБ'ЄКТ ВІДНОСИН ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОТРИМАННЯ ПРАВИЛ АДВОКАТСЬКОЇ ЕТИКИ
Стаття 73. Поширення Правил адвокатської етики на діяльність об'єднань адвокатів
Ці Правила адвокатської етики є обов'язковими для дотри мання об'єднаннями адвокатів тією самою мірою, що й окре мими адвокатами.
Стаття 74. Обов'язки адвокатського об'єднання щодо забезпечен ня Правил адвокатської етики
У випадках, коли стороною в угоді про надання правової допомоги є адвокатське об'єднання, воно зобов'язане забезпе чити відповідність кандидатури адвоката, котрому доручається виконання угоди (окремих робіт за угодою), вимогам до компе тентності, об'єктивно обумовленим характером доручення, а також забезпечити дотримання інших вимог цих Правил, що стосуються укладення угоди на надання правової допомоги, її виконання та припинення.
Стаття 75. Участь адвокатів у забезпеченні дотримання адво катським об'єднанням Правил адвокатської етики Кожен адвокат, який є членом адвокатського об'єднан ня, повинен докладати розумних зусиль щодо забезпечен ня вжиття об'єднанням заходів, що сприяють дотриманню всіма адвокатами та співробітниками цього об'єднання цих Правил.
Стаття 76. Співвідношення професійних обов'язків адвокатів — членів адвокатського об'єднання з обов 'язками, пов 'я-заними з членством в такому
Для адвоката, який є членом адвокатського об'єднання, професійні обов'язки перед клієнтами, що випливають із чин ного законодавства, Правил адвокатської етики, угод про на дання правової допомоги, повинні мати домінуюче значення по відношенню до обов'язків адвоката щодо виконання вказівок керівних органів адвокатського об'єднання.
121
РОЗДІЛ IX. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ
ПРАВИЛ АДВОКАТСЬКОЇ ЕТИКИ Стаття 77. Правові наслідки порушення Правил адвокатської етики
За порушення Правил адвокатської етики до адвоката можуть бути застосовані заходи дисциплінарної відповідальності в по рядку, передбаченому чинним законодавством про адвокатуру.
Стаття 78. Відповідальність адвоката за порушення Правил адво катської етики помічником адвоката Адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відпо відальності за порушення Правил адвокатської етики його по мічником, якщо адвокат:
Стаття 79. Відповідальність керівників адвокатських об'єднань за незабезпечення умов для дотримання Правил адво катської етики
Адвокат, що є керівником адвокатського об'єднання (адвокати-члени колегіального керівного органу адвокатського об'єднання), може бути притягнутий до дисциплінарної відпо відальності за невиконання вимог статті 74 цих Правил, а також за прийняття ним (ними) рішень, які тягнуть порушення Пра вил адвокатської етики.
Стаття 80. Загальні засади застосування дисциплінарної відпові дальності за порушення Правил адвокатської етики (1) При застосуванні дисциплінарних стягнень за порушен ня Правил адвокатської етики дисциплінарні органи адвокату ри мають виходити із загальних засад юридичної відповідаль ності, зокрема повинні застосовувати заходи дисциплінарної відповідальності лише за винні порушення.
122
(2) Щодо відносин дисциплінарної відповідальності адво катів діє презумпція невинуватості.
Стаття 81. Роль регіональних дисциплінарних органів адвокатури в роз'ясненні Правил адвокатської етики
Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999року Протокол від 1-2 жовтня 1999р. № 6/УІ.
Друкується за: Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2001. -
№2.-С. 125-155.
123
Міжнародні правові акти щодо діяльності юристів
Додаток 5
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ,
що стосуються ролі юристів, прийняті Восьмим Конгресом ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками
Гавана, 27 серпня — 7 вересня 1990 року
Восьмий Конгрес Організації Об'єднаних Націй з поперед ження злочинності і поводження з правопорушниками, поси лаючись на Міланський план дій1, прийнятий на основі консен сусу Сьомим Конгресом Організації Об'єднаних Націй з попе редження злочинності і поводження з правопорушниками і схвалений Генеральною Асамблеєю в її резолюції 40/32 від 29 листопада 1985 року, посилаючись також на резолюцію 18 Сьо мого Конгресу2, в якій Конгрес рекомендує державам-членам забезпечити захист практикуючих юристів від неправомірних обмежень і тиску при виконанні ними своїх функцій, із задово ленням відзначаючи роботу, проведену на виконання резолюції 18 Сьомого Конгресу Комітетом з попередження злочинності і боротьби з нею, Міжрегіональною підготовчою нарадою і регі ональними підготовчими нарадами до Восьмого Конгресу Організації Об'єднаних Націй з попередження злочинності і по водження з правопорушниками щодо норм і керівних прин ципів Організації Об'єднаних Націй у сфері попередження зло чинності і кримінального правосуддя та їх дотримання і першо чергових завдань з встановлення нових норм:
1) приймає Основні принципи, що стосуються ролі юристів, які містяться в додатку до цієї резолюції;
124
вжити, у разі необхідності, заходів з доведення цієї ре золюції до відома урядів і всіх зацікавлених органів Організації
125
Об'єднаних Націй і забезпечити якомога більш широке поши рення Основних принципів;
включити Основні принципи у наступний випуск видання Організації Об'єднаних Націй під назвою «Права людини: Збірник міжнародних документів»;
надавати урядам на їх прохання послуги експертів, регіональ них і міжрегіональних консультантів для надання допомоги у дот риманні Основних принципів і представити Дев'ятому Конгресу доповідь про фактично надану технічну допомогу і підготовку;
представити Комітету з попередження злочинності і бороть би з нею на його дванадцятій сесії доповідь про заходи з дотри мання Основних принципів.
Додаток
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ, що стосуються ролі юристів
Беручи до уваги, що народи світу заявляють у Статуті Органі зації Об'єднаних Націй, зокрема, про свою рішучість створити умови, за яких може дотримуватися справедливість, і проголо шують як одну зі своїх цілей здійснення міжнародної співпраці в забезпеченні і розвитку поваги прав людини і основних сво бод незалежно від раси, статі, мови і релігії,
беручи до уваги, що у Загальній декларації прав людини3 зафіксовані принципи рівності перед законом, презумпція не винуватості, право на те, щоб справу було розглянуто гласно і з дотриманням всіх вимог справедливості незалежним і неупередженим судом, та всі необхідні гарантії для захисту будь-якої людини, звинуваченої у здійсненні злочину,
беручи до уваги, що у Міжнародному пакті про грома дянські і політичні права4 також проголошується право бути судимим без невиправданої затримки і право на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і неупередженим судом, створеним на основі закону,
беручи до уваги, що у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права5 нагадується про обов'язок держав
126
згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй сприяти за гальній повазі і дотриманню прав і свобод людини, беручи до ува ги, що у Зведенні принципів захисту всіх осіб, які піддаються зат риманню або ув'язненню в будь-якій формі6, передбачається, що затримана особа має право скористатися допомогою юриста, звер татися і консультуватися з ним, беручи до уваги, що у Стандарт них мінімальних правилах поводження з ув'язненними7, зокрема, рекомендується забезпечувати осіб, які перебувають під слідством, юридичною допомогою і конфіденційним спілкуванням з адвока том, беручи до уваги, що у Заходах, що гарантують захист прав тих, хто засуджений до смертної кари8, підтверджується право кожно го підозрюваного або звинуваченого у скоєнні злочину, за який може бути винесений смертний вирок, на відповідну правову до помогу на всіх стадіях правосуддя відповідно до статті 14 Міжна родного пакту про громадянські і політичні права,
беручи до уваги, що у Декларації Основних принципів пра восуддя для жертв злочинів і зловживань владою9 рекомен дуються заходи, які необхідно вживати на міжнародному і на ціональному рівнях для полегшення жертвам злочинів доступу до правосуддя і справедливого звернення, реституції, компен сації і допомоги,
беручи до увага, що для забезпечення належного захисту прав і основних свобрд людини, користуватися якими повинні всі люди, незалежно від того, чи є ці права економічними, соці альними і культурними, або громадянськими і політичними, необхідно, щоб всі люди дійсно мали доступ до юридичних по слуг, що надаються незалежними професійними юристами,
беручи до уваги, що професійним асоціаціям юристів відво диться основоположна роль у забезпеченні дотримання профес ійних норм і етики у захисті своїх членів від переслідування і неправомірних обмежень і посягань, у наданні юридичних по слуг всім, хто її потребує, і в співпраці з урядовими та іншими установами у сприянні здійсненню шлей правосуддя і у відсто юванні державних інтересів,
нижченаведені Основні принципи, що стосуються ролі юристів, сформульовані для надання допомоги і Державам-членам у здійсненні завдань їх розвитку і забезпечення належної ролі юристів, повинні дотримувався і враховуватися урядами у
127
рамках їх національного законодавства і практики і повинні бути доведені до відома юристів, а також інших осіб, таких, як судді, обвинувачі, представники виконавчих і законодавчих ор ор ганів і населення загалом. Ці принципи, за необхідності також застосовуються до осіб, які виконують функції юристів, не ма ючи офіційно такого статусу.
Доступ до юристів і юридичних послуг
Спеціальні гарантії у питаннях кримінального правосуддя
128
тивної юридичної допомоги безкоштовно, якщо у нього немає достатніх коштів для оплати послуг юриста.
Кваліфікація і підготовка кадрів
9. Уряди, професійні асоціації юристів і навчальні заклади забезпечують належну кваліфікацію і підготовку юристів і знан ня ними професійних ідеалів і моральних обов'язків, а також прав людини і основних свобод, визнаних національним і міжнародним правом.
Функції і обов'язки
12. Юристи, за всіх обставин, зберігають честь і гідність як
носії відповідальної професії при відправленні правосуддя.
129
9 В.О. Лозовой
13. Щодо своїх клієнтів юристи виконують наступні функції;
а) консультування клієнтів щодо їх юридичних прав і обо в'язків і роботи правової системи тією мірою, в якій це стосуєть ся юридичних прав і обов'язків клієнтів;
Ь) надання клієнтам допомоги будь-якими доступними за собами і вживання заходів, передбачених законодавством, для захисту їх або їх інтересів;
с) надання, за необхідності, допомоги клієнтам у судах, три буналах або адміністративних органах.
14. Захищаючи права своїх клієнтів і відстоюючи інтереси правосуддя, юристи повинні сприяти захисту прав людини і основних свобод, визнаних національним і міжнародним пра вом, і у всіх випадках діяти незалежно і сумлінно відповідно до законів і визнаних норм і професійної етики юриста.
15. Юристи завжди суворо дотримуються інтересів своїх клієнтів.
Гарантії щодо виконання юристами своїх обов'язків
16. Уряди забезпечують, щоб юристи:
а) могли виконувати свої професійні обов'язки в обста новці, вільній від загроз, перешкод, залякування або невиправ даного втручання;
Ь) могли здійснювати поїздки і безперешкодно консуль туватися зі своїми клієнтами всередині країни і за її межами;
с) не зазнавали судового переслідування судових, адмініс тративних, економічних або інших санкцій за будь-які дії, вчи нені відповідно до визнаних нормами закону професійних обо в'язків і етики, а також загроз такого переслідування і санкцій.
19. Жоден суд або адміністративний орган, в якому виз нається право на захисника, не відмовляється визнавати права юриста відстоювати в суді інтереси свого клієнта, за винятком тих випадків, коли юристу було відмовлено у праві виконувати свої професійні обов'язки відповідно до національного права і практики і відповідно до Основних принципів.
130
Свобода переконань і асоціацій
23. Юристи, як і інші громадяни, мають право на свободу вираження думки, переконань і зборів. Зокрема, вони мають право брати участь у суспільних дискусіях з питань, що стосу ються права, відправлення правосуддя і заохочення і захисту прав людини,, бути членами місцевих, національних або між народних організацій або створювати їх засі даннях, не зазнаючи обмеження своєї професійної діяльності внаслідок своїх законних дій або членства в організації, що діє відповідно до закону. Здійснюючи і права, юристи у своїх діях завжди керуються правом і визнаними нормами і професійною етикою юриста. *
Професійні асоціації юристів
24. Юристи мають право створювати і бути членам самостійних професійних асоціацій, що представляють їх інтереси сприяють їх безперервній освіті і підготовці, і захищають їх про фесійні інтереси. Виконавчий орган професійних організацій обирається и членами виконує свої функції без втручання ззовні.
25. Професійні асоціації юристів співпрацюють урядами з метою забезпечення реального і рівного доступу до юридичного обслуговування можливості юристам без неправомірного втручання консультувати надавати допомогу клієнтам згідно із законом і визнаними професійними стандартами і етичними нормами
131
Дисциплінарні заходи
Юристи мають право на справедливий розгляд справи, включаючи право на допомогу юриста за своїм вибором.
28. Дисциплінарні заходи щодо юристів розглядаються неупередженим дисциплінарним комітетом, створюється юриста ми, в незалежному органі, передбаченому законом, або в суді і
підлягають незалежному судовому контролю.
29. Всі дисциплінарні заходи визначаються відповідно докодексу професійної поведінки та іншим визнаним стандартам
і професійної етики юриста і в св цих принципів.
1 Див. Сьомий Конгрес Організації Об'єднаних Націй поперед
ження злочинності і поводження з правопорушниками. Мілан, 26 сер
пня — 7 вересня 1985 року (видання Організації Об'єднаних Націй,
розділ 1, розділ А).
2 Там же, розділ Е.
3 Резолюція 217 А (III) Генеральної Асамблеї.
4 Резолюція 2200 А (XXI) Генеральної Асамблеї.
5 Там же.
6 Резолюція 43/173 Генеральної Асамблеї, додаток.
7 Див. Права людини: Збірник міжнародних договорів (видання
Організації Об'єднаних Націй, розділ О).
8 Резолюція 217 А (III) Генеральної Асамблеї.
9 Резолюція 40/34 Генеральної Асамблеї.
Друкується за: Юридичний вісник України. - 2002. - № 40.
132 Додаток 6
КОДЕКС ПОВЕДІНКИ ПОСАДОВИХ ОСІБ У ПІДТРИМАННІ ПРАВОПОРЯДКУ
Генеральна Асамблея, враховуючи, що цілі, проголошені в Статуті Організації Об'єднаних Націй, включають здійснення міжнародної співпраці у сприянні і розвиткові поважання прав людини та основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови та релігії;
посилаючись, зокрема, на Загальну декларацію прав люди ни та Міжнародні пакти про права людини; посилаючись також: на Декларацію про захист усіх осіб від тортур та інших жорсто ких; нелюдських або принижуючих людську гідність видів по водження та покарання, яку прийняла Генеральна Асамблея в її резолюції 1452 (XXX) від 9 грудня 1975 року;
беручи до уваги, що характер функцій у підтриманні право порядку на захист громадського порядку й те, яким чином вони здійснюються, робить безпосередній вплив на стан життя ок ремих осіб, а також усього суспільства в цілому;
усвідомлюючи важливість завдання, яке сумлінно і з гідністю виконує посадова особа у підтриманні правопорядку у відпові дності до принципів прав людини;
пам'ятаючи, однак, про можливі зловживання, що пов'язані із виконанням цих обов'язків; визнаючи, що введення Кодексу поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку є лише одним з кількох важливих заходів для надання громадянам, які обслуговуються посадовими особами у підтриманні правопо рядку, захисту їхніх прав та інтересів;
усвідомлюючи, що існують додаткові важливі принципи та передумови гуманного виконання функцій у підтриманні пра вопорядку, а саме, що:
133
а) як і всі інші установи системи кримінального правосуддя, кожен орган охорони порядку повинен представляти громадськості у цілому, нести перед нею відповідальність та бути їй підзвітним;
Ь) ефективне дотримання етичних норм серед посадови: осіб у підтриманні правопорядку залежить від існування добрі продуманої, повсюдно прийнятої та гуманної системи законів:
с) кожна посадова особа у підтриманні правопорядку є час тиною системи кримінального правосуддя, мета якої полягає І запобіганні злочинності та боротьбі з нею, і що поведінка кож ної і посадової особи цієї системи робить вплив на всю систему:
й) від кожного органу збереження порядку у відповідності з основною передумовою будь-якої професії слід вимагати ви конання самоконтролю у повній відповідності до принципів та норм, викладених у цьому документі, і що дії посадових осіб у підтриманні правопорядку повинні підлягати ретельній пе ревірці з боку громадськості, яка може виконуватися або радою, міністерством, прокуратурою, судом, омбудсменом, комітетом громадян, або будь-яким поєднанням цих органів чи будь-яким іншим органом з нагляду;
є) норми як такі не можуть мати практичної цінності до тих пір, доки їх зміст та значення з допомогою навчання та підго товки шляхом здійснення контролю не стануть частиною кре до кожної посадової особи у підтриманні правопорядку;
приймає Кодекс поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку, що міститься в додатку до цієї резолюції і ухва лює надіслати його урядам з рекомендацією позитивно розгля нути питання про його використання в межах національного законодавства або практики зводу принципів, яких повинні дотримуватися посадові особи у дотриманні правопорядку.
Додаток
КОДЕКС ПОВЕДІНКИ ПОСАДОВИХ ОСІБ У ПІДТРИМАННІ ПРАВОПОРЯДКУ
Стаття 1
Посадові особи у підтриманні правопорядку постійно вико нують покладені на них законом обов'язки, служачи громаді та
134
захищаючи всіх осіб від протиправних актів у відповідності до високого рівня відповідальності, що вимагає їхня професія.
Коментар:
а) термін «посадові особи у підтриманні правопорядку» включає всіх призначених або обраних посадових осіб, пов'я заних із застосуванням права, які володіють поліцейськими повноваженнями, особливо повноваженнями на затримання правопорушників;
Ь) у тих країнах, де поліцейські повноваження виконують ся представниками військової влади у формі або у цивільному одязі, чи силами державної безпеки, визначення поняття «по садові особи у підтриманні правопорядку» охоплює співробіт ників таких служб;
с) мається на увазі, що служба для суспільства включає в себе, зокрема, надання послуг та допомоги тим членам грома ди, які з особистих, економічних, соціальних чи інших причин надзвичайного характеру потребують негайної допомоги;
сі) мається на увазі, що це положення не тільки охоплює всі насильницькі, грабіжницькі чи шкідницькі акти, але і поши рюється на всі види заборон, встановлених у відповідності до кримінальних законів. Воно поширюється також на поведінку осіб, нездатних нести кримінальну відповідальність.
Стаття 2
При виконанні своїх обов'язків посадові особи у підтри манні правопорядку поважають та захищають людську гідність; підтримують та захищають права людини стосовно всіх осіб,
Коментар:
а) вказані права людини встановлюються та захищаються національним та міжнародним правом. До відповідних міжна родних документів належать Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Дек ларація про захист усіх осіб від тортур та інших жорстоких, не людських або таких, що принижують гідність, видів поводжен ня та покарання, Декларація Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Міжнародна Кон венція про припинення злочину апартеїду та покарання за ньо го, Конвенція про запобігання злочинів геноциду та покаран-
135
ня за нього, Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями та Віденська конвенція про консульські відносини;
Ь) у національних коментарях до цього положення повинні вказуватися регіональні чи національні положення, що вста новлюють та захищають ці права.
Стаття З
Посадові особи у підтриманні правопорядку можуть засто совувати силу тільки у випадку крайньої необхідності і в такій мірі, в якій це вимагається для виконання їхніх обов'язків.
Коментар:
а) у цьому положенні підкреслюється, що застосування сили посадовими особами у дотриманні правопорядку повинно мати винятковий характер, хоча воно передбачає, що посадові осо би у підтриманні правопорядку можуть бути уповноваженими на застосування сили, яка є розумно необхідною за даних об ставин, з метою запобігання злочину або при проведенні пра вомірного затримання правопорушників чи підозрюваних пра вопорушників чи при наданні допомоги, при такому затриманні не може застосовуватися сила, що перевищує необхідні для цієї мети межі;
Ь) національне законодавство, як правило, обмежує засто сування сили посадовими особами у ж підтриманні правопо рядку у відповідності до принципів пропорційності. Це слід ро зуміти таким чином, що при тлумаченні цього положення по винні поважатися й національні принципи пропорційності. Це положення у жодній мірі не тлумачиться таким чином, що воно нібито уповноважує на застосування такої сили, яка є не спів-мірною із законною метою, якої треба досягти;
с) застосування вогнепальної зброї вважається крайнім за ходом. Треба докласти всіх зусиль щоб виключити застосуван ня вогнепальної зброї, особливо проти дітей. Як правило, вог непальна зброя не повинна застосовуватися, за винятком ви падків, коли підозрюваний правопорушник чинить збройний опір або іншим засобом ставить під загрозу інших і коли інші заходи, що мають винятковий характер, є недостатніми для осудження чи затримання підозрюваного правопорушника. Про кожний випадок застосування вогнепальної зброї повин но бути негайно повідомлено компетентній владі
136
Стаття 4
Відомості конфіденційного характеру, отримані посадови-ми особами у підтриманні правопорядку, зберігаються в таєм ниці, якщо виконання обов'язків або вимоги правосудця не ви магають іншого.
Коментар:
За характером своїх обов'язків посадові особи у підтриманні правопорядку отримують інформацію, що може стосуватися особистого життя інших осіб або потенційно зашкодити інте ресам таких осіб і особливо їх репутації. Слід проявляти вели ку обережність при зберіганні та використанні такої інформації, яка розголошується тільки при виконанні обов'язків чи з метою правосуддя. Будь-яке розголошення такої інформації з іншою метою є цілковито неправомірним.
Стаття 5
Жодна посадова особа у підтриманні правопорядку не може здійснювати, підбурювати чи терпимо ставитися до будь-якої дії, що являє собою тортури або інші жорстокі, нелюдські або принижуючі гідність види поводження та покарання, і посадо ва особа у дотриманні правопорядку не може посилатися на розпорядження вищих осіб чи інші виняткові обставини, як стан війни чи загроза війни, загроза національній безпеці, внут рішня політична нестабільність або будь-яке інше надзвичай не становище, для виправдання тортур та інших жорстоких, не людських або принижуючих гідність видів поводження та по карання.
Коментар:
а) ця заборона випливає з прийнятої Генеральною Асамб леєю Декларації про захист усіх осіб від тортур та інших жорсто ких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання, згідно з якою: «така дія є образою людської гідності і осуджується як порушення цілей Статуту Організації Об'єднаних Націй і порушення прав людини та основних сво бод, проголошених у Загальній декларації прав людини та в інших міжнародних документах, що стосуються прав людини»;
Ь) Декларація визначає тортури таким чином: «...тортури означають будь-які дії, з допомогою яких людині навмисно
137
завдається сильний біль або страждання, фізичне або розумо ве, з боку офіційної особи або за її намовою з метою отриман ня від неї або від третьої особи інформації чи визнань, пока рання її за дії, які вона вчинила або у скоєнні яких підозрюєть ся, чи залякування нею інших осіб. До цього тлумачення не включається біль чи страждання, що виникають тільки через законне позбавлення волі, через стан, притаманний цьому, або в наслідок цього, в тій мірі, наскільки це поєднано з Мінімальними стандартними правилами поводження з ув' язненими»;
с) Вираз «жорстокі, нелюдські або принижуючі гідність види поводження та покарання» не був визначений Генераль ною Асамблеєю, але його слід тлумачити таким чином; щоб надавався по можливості найширший захист від зловживань як фізичного, так і психологічного характеру.
Стаття 6
Посадові особи у дотриманні правопорядку забезпечують охорону здоров'я затриманих ними осіб і, зокрема, вживають негайних заходів для забезпечення надання медичної допомо ги у випадку необхідності.
Коментар:
а) «медична допомога», під якою розуміються послуги, що надаються будь-яким медичним ралом, включаючи лікарів-практиків, які мають відповідне посвідчення, та медичний до поміжний персонал, надаються у випадку необхідності або у відповідь на прохання;
в) оскільки медичний персонал звичайно додається при діяльності у дотриманні правопорядку, посадові особи у дотри манні правопорядку повинні враховувати думку цього персона лу, коли він рекомендує надати затриманій особі відповідну медичну допомогу через або в консультації з медичним персо налом, що не бере участі у дотриманні правопорядку;
с) зрозуміло, що посадові особи у дотриманні правопоряд ку забезпечують надання медичної помоги також жертвам пра вопорушень або нещасних випадків, що сталися під час право порушень.
138
Стаття 7
Посадові особи у дотриманні правопорядку не чинять будь-яких актів корупції. Вони також всемірно перешкоджають та ким актам та борються з ними.
Коментар:
а) будь-який акт корупції, як і будь-яке інше зловживання владою несумісні із службовим статусом посадової особи у дот риманні правопорядку. До будь-якої посадової особи у дотри манні правопорядку, яка вчинила акт корупції, закон повинен застосовуватися сповна, оскільки уряди не можуть очікувати від громадян дотримання ними правопорядку, якщо вони не мо жуть або не хочуть забезпечити дотримання законності їх влас ними посадовими особами і в межах їхніх власних установ;
Ь) хоч поняття корупції повинно визначатися у відповід ності до національного права, слід розуміти, що воно охоплює скоєння або нескоєння якоїсь дії при виконанні обов'язків, але з причини цих обов'язків, в результаті одержання подарунків, що приймаються або вимагаються, обіцянок або стимулів кож ного разу, коли має місце така дія чи бездіяльність;
с) вираз «акт корупції», про який говорилося вище, слід розуміти, що він охоплює і спробу підкупу.
Стаття 8
Посадові особи у дотриманні правопорядку поважають закон та цей Кодекс. Використовуючи всі свої можливості, вони також запобігають і всемірно перешкоджають усім порушенням їх.
Посадові особи у дотриманні правопорядку, які мають підстави вважати, що порушення цього Кодексу мало місце чи буде мати місце, сповіщають про це вищі інстанції і, у випадку необхідності, інші відповідні інстанції чи органи, що мають повноваження нагляду чи правового контролю.
Коментар:
а) цього Кодексу дотримуються у всіх випадках, коли він включається до національного законодавства або практики. Якщо законодавство або практика передбачає більш суворі по ложення, ніж положення цього Кодексу, дотримуються перших;
Ь) ця стаття спрямована на збереження рівноваги між, з од ного боку, необхідністю внутрішньої дисципліни в установі, від
139
якої у великій мірі залежить суспільна безпека, та, з другого боку, необхідністю боротьби з порушеннями основних прав людини. Посадові особи у дотриманні правопорядку повідом-ляють про порушення по інстанціях і вживають інших право вих дій за межами інстанцій лише в тому випадку, коли всі інші можливості відсутні чи неефективні. Зрозуміло, що посадові особи у дотриманні правопорядку не піддаються адміністратив ним чи іншим засобам покарання через те, що вони повідоми ли, що мало місце порушення цього Кодексу або про можли вості такого;
с) поняття «відповідні інстанції або органи, що мають по вноваження нагляду чи правового контролю» включає будь-яку установу чи орган, що існують на основі національного права як у межах установи по дотриманню порядку, так і незалежно від нього, із статутними, звичайними чи іншими повноважен нями розглядати скарги та претензії, що виникають у зв'язку з порушеннями у сфері дії цього Кодексу;
сі) у ряді країн засоби масової інформації можуть розгляда тися як установи, що виконують функції розгляду скарг, под ібно до описаних вище у підпункті «с». А тому посадові особи по дотриманню правопорядку можуть обгрунтовано, як крайній захід, у відповідності до законів та звичаїв своїх власних країн, а також положень статті 4 цього Кодексу, привернути до цих порушень увагу громадськості через засоби масової інформації;
є) посадові особи у дотриманні правопорядку, які дотриму ються цього Кодексу, заслуговують пошани, повної підтримки і співпраці з боку суспільства та установи у дотриманні право порядку, в якій вони служать, а також осіб, зайнятих дотриман ням правопорядку.
Прийнято резолюцією 34/169 Генеральної Асамблеї від 17 грудня 1979 року
Друкується за: Международная защита прав и свобод человека. Сбор-никдокументов. - М: Юридическая литература, 1990. - С. 319-325.
140
Додаток 7
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЗАСТОСУВАННЯ СИЛИ І ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ ПОСАДОВИМИ ОСОБАМИ ПО ПІДТРИМАННЮ ПРАВОПОРЯДКУ
Восьмий Конгрес Організації Об'єднаних Націй з попереджен ня злочинності та поводження з правопорушниками,
посилаючись на Міланський план дії, прийнятий на основі консенсусу сьомим Конгресом Організації Об'єднаних Націй з попередження злочинності та поводження з правопорушника ми і схвалений Генеральною Асамблеєю в її резолюції 40/32 від 29 листопада 1985*року,
посилаючись також на резолюцію 14 сьомого Конгресу, в якій Комітет з попередження злочинності та боротьби з нею був покликаний розглянути заходи щодо підвищення ефективності і втілення Кодексу поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку,
із задоволенням відзначаючи роботу, проведену на виконан ня резолюції 14 сьомого Конгресу Комітетом, Міжрегіональною підготовчою нарадою до восьмого Конгресу Організації Об'єд наних Націй з попередження злочинності та поводження з пра вопорушниками за нормами і керівними принципами Органі зації Об'єднаних Націй в галузі попередження злочинності та карного правосуддя та їх виконання і першочергові завдання стосовно встановлення нових норм і регіональних підготовчих нарад до восьмого Конгресу,
1. приймає Основні принципи застосування сили та вогне пальної зброї посадовими особами по підтриманню правопо рядку, що містяться в додатку до цієї резолюції;
141
142
шляхи та засоби забезпечення ефективного здійснення цієї ре золюції;
9. просить Генерального секретаря:
а) вжити в разі потреби заходи для доведення цієї резолюції до відома урядів і всіх зацікавлених органів Організації Об'єдна-иих Націй і забезпечити якомога ширше розповсюдження Ос новних принципів;
Ь) включити Основні принципи в наступний випуск видан ня Організації Об'єднаних Націй під назвою «Права людини: Збірник міжнародних договорів»;
с) надавати урядам на 'їх прохання послуги експертів і регі ональних, і міжрегіональних консультантів для надання допо моги в здійсненні Основних принципів і подання доповіді дев'я тому Конгресу про фактично надану технічну допомогу і підго товку;
сі) подати Комітету на його дванадцятій сесії доповідь про заходи, вжиті для здійснення цих Основних принципів;
10. просить дев'ятий Конгрес і підготовчі наради до нього розглянути хід здійснення Основних принципів.
Додаток
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЗАСТОСУВАННЯ СИЛИ
ТА ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ ПОСАДОВИМИ ОСОБАМИ
ПО ПІДТРИМАННЮ ПРАВОПОРЯДКУ
Враховуючи, що робота посадових осіб по підтриманню пра вопорядку має велику соціальну важливість і що тому необхід но підтримувати на належному рівні і, за необхідності, поліпшу вати умови праці і становище цих посадових осіб,
враховуючи, що загроза життю і безпеці посадових осіб по підтриманню правопорядку повинна розглядатися як загроза стабільності суспільства в цілому,
враховуючи, що посадові особи по підтриманню правопо рядку відіграють винятково важливу роль у захисті права люди ни на життя, свободу і безпеку, як це гарантується в Загальній декларації прав людини і підтверджується в Міжнародному пакті про цивільні та політичні права,
143
враховуючи, що в Стандартних мінімальних правилах повод ження з ув'язненими передбачаються обставини, в яких співро бітники в'язниць можуть застосовувати силу при виконанні своїх обов'язків,
враховуючи, що в статті 3 Кодексу поводження посадових осіб по підтриманню правопорядку говориться, що посадові особи по підтриманню правопорядку можуть застосовувати силу тільки у разі крайньої необхідності та тією мірою, якою це потрібно для виконання їх обов'язків,
враховуючи, що на підготовчій нараді до сьомого Конгресу Організації Об'єднаних Націй по попередженню злочинності і поводженню з правопорушниками, що відбувся у Варені, Іта лія, було погоджено елементи, що розглядатимуться в ході май бутньої роботи з обмеження застосування сили та вогнепальної зброї посадовими особами по підтриманню правопорядку,
враховуючи, що сьомий Конгрес у своїй резолюції 14, зок рема, підкреслює, що застосування посадовими особами по підтриманню правопорядку сили і вогнепальної зброї має здійснюватися при належному поважанні прав людини,
враховуючи, що Економічна і Соціальна Рада в розділі IX своєї резолюції 1986/10 від 21 травня 1986 року пропонує державам-членам при здійсненні Кодексу приділяти особливу ува гу питанням застосування посадовими особами по підтриман ню правопорядку сили та вогнепальної зброї, а Генеральна Асамблея у своїй резолюції 41/149 від 4 грудня 1986 року, зок рема, схвалює цю рекомендацію Ради,
враховуючи, що доцільно, приділяючи належну увагу осо бистій безпеці посадових осіб по підтриманню правопорядку, розглянути їх роль у зв'язку з відправленням правосуддя, захи стом права людини на життя, свободу і безпеку, їх завданнями по забезпеченню державної безпеки і громадського порядку і значенням їх кваліфікації, підготовки та поведінки, урядам слід взяти до уваги і дотримуватися в рамках свого національного законодавства і практики викладені нижче Основні принципи, розроблені з метою надання допомоги державам-членам у здійсненні їх завдання щодо забезпечення і сприяння виконан ню відповідної ролі посадовими особами по підтриманню пра вопорядку; слід довести ці принципи до відома посадових осіб
144
по підтриманню правопорядку, а також інших осіб, таких, як судді, працівники прокуратури, юристи, працівники виконавчої влади та законодавчої влади і населення в цілому. Загальні положення
1. Уряди та правоохоронні органи приймають і здійснюють норми і нормативні положення про застосування посадовими особами по підтриманню правопорядку сили та вогнепальної зброї проти людей. При розробці таких норм і положень уряди та правоохоронні органи постійно враховують етичні питання, пов'язані з застосуванням сили та вогнепальної зброї.
2. Уряди та правоохоронні органи розробляють якомога ширший арсенал засобів і забезпечують посадових осіб по підтриманню правопорядку різними видами зброї та боєпри пасів, що дозволяють диференційовано застосовувати силу і вогнепальну зброю. У їх число входить розробка нейтралізую чих видів зброї, що не призводять до смерті, застосовуваної в належних ситуаціях, з метою все більшого звуження сфери ви користання засобів, здатних убити або поранити. З тією ж ме тою необхідно також мати можливість оснащення посадових осіб по підтриманню правопорядку для їх самозахисту таким спорядженням, як-щити, каски, куленепробивні транспортні
засоби для зменшення необхідності використання будь-якого
роду зброї.
145
В.О. Лозовой
а) виявляють стриманість у такому застосуванні сили і діють виходячи з серйозності правопорушення і тієї законної мети, що має бути досягнута;
Ь) зводять до мінімуму можливість заподіяння шкоди і на несення поранень і охороняють людське життя;
с) забезпечують надання медичної та іншої допомоги будь-якій пораненій або постраждалій особам у якомога коротші тер міни;
сі) забезпечують, щоб родичі або близькі друзі поранених або постраждалих осіб повідомлялися в якомога коротший термін.
8. Надзвичайні обставини, такі, як внутрішня політична нестабільність або будь-які інші надзвичайні суспільні явища, не можуть служить виправданням для будь-якого відходу від цих Основних принципів.
Спеціальні положення
9. Посадові особи по підтриманню правопорядку не засто совують вогнепальної зброї проти людей, за винятком випадків
самооборони або захисту інших осіб від неминучої загрози
смерті або серйозного поранення, або з метою запобігання вчи ненню особливо серйозного злочину, що тягне за собою вели
ку загрозу для життя, з метою арешту особи, яка становить таку
небезпеку, та чинить опір їх владі, або з метою запобігання її
втечі і лише в тих випадках, коли менш рішучі заходи недостатні
для досягнення цих цілей. У будь-якому випадку умисне засто сування сили зі смертельним результатом може мати місце лише тоді, коли воно абсолютно неминуче для захисту життя.
10. При обставинах, передбачених у принципі 9, посадові особи по підтриманню правопорядку представляються як такі і дають чітке попередження про намір застосувати вогнепаль-
146
ну зброю, надаючи достатньо часу для відповідної реакції на це попередження, за винятком тих випадків, коли ці дії створюють для посадових осіб по підтриманню правопорядку непотрібну небезпеку або створюють небезпеку смерті чи заподіяння серй озної шкоди іншим особам, або ж були б явно недоречні чи не потрібні при створених обставинах інциденту.
11. Норми і положення про застосування вогнепальної зброї посадовими особами по підтриманню правопорядку включають керівні принципи, які:
а) визначають обставини, за яких посадові особи по підтриман ню правопорядку уповноважені носити вогнепальну зброю, і зас терігають щодо дозволених видів вогнепальної зброї та боєприпасів; Ь) забезпечують, щоб вогнепальна зброя застосовувалася лише в належних обставинах і таким чином, щоб можна було зменшити небезпеку заподіяння надмірної шкоди;
с) забороняють застосування таких видів вогнепальної зброї та боєприпасів, що заподіюють надзвичайно важкі поранення або служать джерелом невиправданого ризику;
сі) регулюють контроль, зберігання і видачу вогнепальної зброї, включаючи процедури, що забезпечують підзвітність по садових осіб по підтриманню правопорядку за видану їм вогне пальну зброю і боєприпаси;
є) визначають попередження, що у відповідних випадках даються перед пострілом з вогнепальної зброї;
0 передбачають систему звітності у всіх випадках, коли по садові особи по підтриманню правопорядку застосовують вог непальну зброю при виконанні службових обов'язків.
Підтримання порядку у разі незаконних зборів
10*
147
14. При розгоні зборів насильницького характеру особи по підтриманню правопорядку можуть застосо°СаД°ві вогнепальну зброю лише в тих випадках, коли не можна застосувати менш небезпечні засоби, і лише тією мірою які мінімально необхідно. Посадові особи по підтриманню п^ ^Є
порядку не застосовують вогнепальної зброї в таких вип. за винятком умов, застережених у принципі 9. аХ)
Контроль за особами, які перебувають під вартою або язненні
17. Вищевикладені принципи застосовуються, без шкоди
для прав, функцій і обов'язків персоналу в'язниць, викладених
у Стандартних мінімальних правилах поводження з ув'язнени ми, особливо в правилах 33, 34 і 54.
Кваліфікація, підготовка і консультування
18. Уряди та правоохоронні органи забезпечують, щоб усі посадові особи по підтриманню правопорядку відбиралися за допомогою належних процедур добору, мали відповідні мо ральні, психологічні та фізичні якості для ефективного вико нання своїх функцій і проходили безперервну і ретельну професійну підготовку.
Необхідно періодично перевіряти 'їх придатність для вико нання таких функцій.
19. Уряди та правоохоронні органи забезпечують, шор посадові особи по підтриманню правопорядку проходили підготовку і перевірялися відповідно до належної спеціальної під
148
лій в умовах застосування сили. Посадові особи пои і д° ю правопорядку, які повинні носити вогнепальнуим ть відповідні дозволи лише по завершенні навчання їх застосуваннюяьн підготовці посадових осіб по підтриманню право-у уряди та правоохоронні органи звертають особливу
ыфыу22уфыв ВПР°та вогнепальної зброї, включаючи мирне врегулювання, розуміння поведінки великих мас людей та методи К° еконання, ведення переговорів посередництва, а також П нічні засоби з метою обмеження застосування сили чи вог-Тепальної зброї. Правоохоронним органам слід переглядати свої навчальні програми й оперативні процедури у світлі конк ретних інцидентів.
21. Уряди та правоохоронні органи приділяють особливу увагу консультуванню на випадок стресу посадових осіб по підтриманню правопорядку, що потрапляють у ситуації, в яких застосовується сила або вогнепальна зброя.
Процедури подання і розбору рапортів
22. Уряди та правоохоронні органи встановлюють ефективні процедури подання і розбору рапортів стосовно всіх інцидентів, згаданих у принципах 6 і 11(Г). За інцидентами, рапорти щодо яких подано відповідно до цих принципів, уряди та правоохо ронні установи забезпечують ефективний процес розбору і мож ливість здійснення за належних обставин юрисдикції незалежни ми адміністративними органами або органами, що здійснюють судове переслідування. У випадках смерті та серйозного поранен ня або інших важких наслідків негайно направляється докладний рапорт компетентним органам, відповідальним за незалежний адміністративний розбір справи та судовий контроль.
23. Особи, які постраждали від застосування сили і вогне пальної зброї, або їх законні представники мають доступ до не залежного процесу, включаючи судовий процес. У разі смерті осіб це положення відповідним чином поширюється на 1Х Утриманців.
Нен рядр1 та правоохоронні органи забезпечують притятарших посадових осіб до відповідальності, якщо їм
149
відомо або повинно було бути відомо про ті випадки, що були або про ті, що є, незаконного застосування сили або вогнепаль ної зброї посадовими особами по підтриманню правопорядку, які перебувають у їхньому підпорядкуванні, і вони не вжили всіх наявних у їх розпорядженні заходів для запобігання, припинен ня таких випадків або повідомлення про них.
25. Уряди та правоохоронні органи забезпечують, щоб сто совно посадових осіб по підтриманню правопорядку, які відпо відно до Кодексу поводження посадових осіб по підтриманню правопорядку і цих Основних принципів відмовляються вико нувати наказ про застосування сили або вогнепальної зброї або які повідомляють про таке застосування сили або вогнепальної зброї іншими посадовими особами, не застосовувалися ніякі карні або дисциплінарні заходи.
26. Виконання наказів вищестоящих посадових осіб не є виправданням, якщо посадові особи по підтриманню правопо рядку знали про явну незаконність наказу про застосування сили та вогнепальної зброї, що призвело до смерті або серйоз ного поранення будь-якої особи, і мали розумну можливість відмовитися від його виконання. У будь-якому разі відпові дальність покладається також на вищестоящих посадових осіб, що віддали незаконні накази.
Друкується за: Електронна база данних НАУ: \у\у\у.паи.кіеу.иа. Переклад видавництва.
150
Додаток 8
ЗВІД ПРИНЦИПІВ ЗАХИСТУ ВСІХ ОСІБ,
ЩО ПІДДАЮТЬСЯ ЗАТРИМАННЮ АБО УВ'ЯЗНЕННЮ В БУДЬ-ЯКІЙ ФОРМІ
Генеральна Асамблея, посилаючись на свою резолюцію 35/177 від 15 грудня 1980 року, в якій вона поклала на Шостий комітет завдання розробки проекту зводу принципів захисту всіх осіб, що піддаються затриманню або ув'язненню в будь-якій формі, і ух валила заснувати з цією метою робочу групу відкритого складу,
зважаючи на доповідь Робочої групи щодо проекту зводу принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню або ув'язненню в будь-якій формі, що провела засідання в ході со рок третьої сесії Генеральної Асамблеї і завершила розробку проекту зводу принципів,
враховуючи, що Робоча група прийняла рішення подати текст проекту зводу принципів Шостому комітету для розгля ду і прийняття, будучи переконаною в тому, що прийняття проекту зводу принципів зробить важливий внесок у захист прав людини,
зважаючи на необхідність забезпечення широкого розпо всюдження тексту зводу принципів:
151
Додаток
ЗВІД ПРИНЦИПІВ ЗАХИСТУ ВСІХ ОСІБ,
ЯКІ ПІДДАЮТЬСЯ ЗАТРИМАННЮ АБО УВ'ЯЗНЕННЮ
В БУДЬ-ЯКІЙ ФОРМІ
Сфера застосування Зводу принципів
Ці Принципи застосовуються для захисту всіх осіб, які піддаються затриманню або ув'язненню в будь-якій формі.
Вживання термінів Для цілей Зводу принципів:
а) слово «арешт» означає акт затримання особи за підозрою в учиненні будь-якого правопорушення або за рішенням будь-якого органу;
Ь) слова «затримана особа» означає будь-яку особу, позбав лену власної волі не в результаті засудження за вчинення пра вопорушення;
с) слова «ув'язнена особа» означають будь-яку особу, що позбавлена власної волі в результаті засудження за здійснення будь-якого правопорушення;
сі) слово «затримання» означає стан затриманої особи, виз начення якої наводиться вище;
є) слово «ув'язнення» означає стан ув'язненої особи, визна чення якої наводиться вище;
0 слова «судовий або інший орган» означають судовий або інший орган відповідно до закону, статус і положення якого за безпечують максимально надійні гарантії компетентності, не упередженості та незалежності.
Принцип 1
Всі особи, що зазнали затримання або ув'язнення в будь-якій формі, мають право на гуманне поводження і поважання гідності, притаманної людській особистості.
152
Принцип 2
Арешт, затримання або ув'язнення здійснюються тільки в суворій відповідності з положеннями закону і компетентними посадовими особами або особами, уповноваженими законом для цієї мети.
Принцип З
В інтересах осіб, які піддаються затриманню або ув'язнен ню в будь-якій формі, не допускається жодне обмеження або применшення будь-яких прав людини, що визнані або існуючі у будь-якій державі відповідно до права, конвенцій, правил або звичаїв, на тій підставі, що ці права не визнаються або визна ються в меншому обсязі в цьому Зводі принципів.
Принцип 4
Затримання або ув'язнення у будь-якій формі і всі заходи, що торкаються прав людини, щодо затриманих або осіб, які перебувають в ув'язненні, повинні здійснюватися через поста нову або підлягати ефективному контролю судового чи іншого органу.
Принцип 5
Принцип 6
Жодна затримана або яка перебуває в ув'язненні особа, не повинна піддаватися катуванням або жорстоким, нелюдським чи таким, що принижують гідність, видам поводження або по карання. Ніякі обставини не можуть служити виправданням для катувань або інших жорстоких, нелюдських чи таких, що при нижують гідність, видів поводження або покарання.
Принцип 7
3. Будь-яка інша особа, яка має підставу вважати, що відбу лося або може відбутися порушення цього Зводу принципів, має право повідомити про це у вищі відносно причетних осіб інстанції, а також іншим відповідним владним структурам або органам, на які покладено повноваження по нагляду або вип равленню становища.
Принцип 8
До затриманих осіб застосовується режим, що відповідає їх статусу не засуджених осіб. У зв'язку з цим вони завжди, коли це можливо, утримуються окремо від осіб, які перебувають в ув'язненні.
Принцип 9
Владні структури, що провадять арешт особи, її затриман ня або ведуть розслідування справи, здійснюють лише повно важення, надані їм за законом, і здійснення цих повноважень може бути оскаржено в судовому чи іншому органі, передбаче ному законом.
Принцип 10
Кожному арештованому повідомляються при арешті причи ни його арешту і без зволікань повідомляється будь-яке пред'яв лене йому обвинувачення.
Принцип 11
1. Особа не може перебувати в затриманні без надання ефективної можливості бути в терміновому порядку заслуханим судовим або іншим органом. Затримана особа має право сама виступати на свій захист або користуватися допомогою адвока та, як це передбачено законом.
154
2. До відома затриманої особи або її адвоката, якщо такий є, без зволікань доводиться повна інформація щодо будь-якої постанови про затримання, а також про причини затримання.
3. Судовий або інший орган повинен мати повноваження для розгляду, у разі потреби, підстави для продовження затримання.
Принцип 12
1. Належним чином заносяться до протоколу:
а) причини арешту;
Ь) час арешту цієї особи і час, коли таку особу було перепро ваджено до місця утримання, а також час першої появи перед судовим чи іншим органом;
с) прізвища відповідних посадових осіб правоохоронних органів;
сі) точні дані стосовно місця утримання.
2. Такі протоколи подаються затриманому або його адвока ту, якщо такий є, у приписаній законом формі.
Принцип 13
Будь-якій особі в момент арешту і на початку затримання або ув'язнення чи невдовзі після цього органом, відповідальним за арешт, затримання або ув'язнення, відповідно, доводяться до відо ма і роз'ясняються її права і як вона може здійснити ці права.
Принцип 14
Особа, яка недостатньо добре розуміє або говорить мо-вою, використовуваною владою, відповідальними за її арешт, затри мання або ув'язнення, має право на одержання якомога швид ше зрозумілою для неї мовою інформації, зазначеної в принци пах 10, 11 (пункт 2), 12 (пункт 1) і 13, і на одержання допомоги перекладача, якщо необхідно безкоштовної, у зв'язку з юридич ним розглядом після її арешту.
Принцип 15
Незважаючи на винятки, що містяться в пункті 4 принци пу 16 і пункті 3 принципу 18, затриманій особі або особі, яка перебуває в ув'язненні, може бути відмовлено у зв'язку з зов нішнім світом, і зокрема з її сім'єю або адвокатом, протягом періоду, що не перевищує кількох днів.
Принцип 16
1. Невдовзі після арешту і після кожного переведення з од ного місця затримання або ув'язнення до іншого затримана
155
особа або особа, яка перебуває в ув'язненні, має право зверну тися до компетентного органу з проханням повідомити членів її сім'ї або інших відповідних осіб за її вибором про її арешт, затримання або ув'язнення або ж про переведення і про місце, в якому вона утримується.
4. Будь-яке повідомлення, згадане в цьому принципі, має відправлятися або вирішуватися компетентним органом негай но. Компетентний орган може, проте, відстрочити повідомлен ня на розумний період, якщо того вимагають виняткові обста вини розслідування.
Принцип 17
Принцип 18
1. Затримана особа або особа, яка перебуває в ув'язненні, має право зв'язуватися і консультуватися з адвокатом.
156
2. Затриманій особі або особі, яка перебуває в ув'язненні, надаються необхідний час і умови для проведення консультацій
зі своїм адвокатом.
Принцип 19
Затриманій особі або особі, яка перебуває в ув'язненні, на дається, зокрема, право на відвідування членами сім'ї та листуван ня з ними, а також відповідна можливість спілкуватися з зовнішнім світом згідно з розумними умовами і обмеженнями, що містяться в законі й у встановлених відповідно до закону правилах.
Принцип 20
На прохання затриманої особи або особи, яка перебуває в ув'язненні, вона утримується, якщо це можливо, у місці затри мання або ув'язнення, що знаходиться на розумному віддаленні від його звичайного місця проживання.
Принцип 21
157
Принцип 22
Жодна затримана особа або особа, яка перебуває в ув'яз ненні, не повинна навіть з її згоди піддаватися будь-яким медич ним або науковим дослідам, що можуть зашкодити її здоров'ю.
Принцип 23
Принцип 24
Затриманій особі або особі, яка перебуває в ув'язненні, на дається можливість пройти належне медичне обстеження в яко мога коротший термін після її прибуття до місця затримання або ув'язнення; згодом їй надається медичне обслуговування і лікування щоразу, коли в цьому виникає необхідність. Обслу говування і лікування надаються безкоштовно.
Принцип 25
Затримана особа або особа, яка перебуває в ув'язненні, або її адвокат, при дотриманні розумних умов, необхідних для підтримання безпеки і порядку в місці затримання або ув'яз нення, мають право звертатися до судового або іншого органу з усним або письмовим проханням про повторне медичне об стеження або висновок.
Принцип 26
Факт проходження затриманою особою або особою, яка перебуває в ув'язненні, медичного обстеження, прізвище ліка ря і результати такого обстеження належним чином фіксують ся в протоколі. Забезпечується доступ до цього протоколу. Спо соби такого доступу визначаються відповідними нормами на ціонального законодавства.
Принцип 27
Недотримання цих принципів при одержанні доказів бе реться до уваги при визначенні допустимості таких доказів про ти затриманої особи або особи, яка перебуває в ув'язненні.
158
ув'язнення, то судовий чи інший орган проводить розслідуван ня або за своєю власною ініціативою, або на прохання члена сім'ї такої особи або будь-якої особи, яка має відомості щодо цієї спра ви. Якщо це виправдано обставинами, то таке розслідування проводиться на такій же процедурній основі щоразу, коли смерть або зникнення відбувається невдовзі після закінчення строку затримання або ув'язнення. Результати такого розслідування або доповідь про нього надаються на прохання, якщо це не шкодить кримінальному розслідуванню, що проводиться.
Принцип 35
Принцип 36
Принцип 37
Особа, затримана за кримінальним обвинуваченням, не вдовзі після її арешту рекомендується судовому або іншому
161
органу, визначеному законом. Такий орган повинен негайно прийняти рішення щодо законності і необхідності затримання. Ніхто не може бути затриманий на період проведення слідства або судового розгляду без письмової постанови такого органу. Затримана особа, коли її доставлять у такий орган, має право виступити з заявою з приводу поводження з ним у період зат римання.
Принцип 38
Особа, затримана за кримінальним обвинуваченням, має право на судовий розгляд у розумний термін або на звільнення до суду.
Принцип 39
За винятком особливих випадків, передбачених законом, і якщо судовий або інший орган не прийме іншого рішення в інтересах відправлення правосуддя, особі, затриманій за крим інальним обвинуваченням, надається можливість одержати звільнення на період проведення суду на умовах, що можуть установлюватися відповідно до закону. Такий орган тримає пи тання про необхідність затримання в полі зору.
Затверджено резолюцією 43/173 Генеральної Асамблеї від 9 грудня 1988року
Друкується за: Правовьіе основи деятельности системи МВД Рос-сии. Сборник нормативних документові В. 2 т. —М.: ИНФРА, 1996. — Т.2.-С. 147-157.
Переклад видавництва.
162
Додаток 9
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
СУДОВИХ ОРГАНІВ
Вступ
Одним з головних підсумків сьомого Конгресу Організації Об'єднаних Націй з профілактики злочинності і поводження з правопорушниками, що проходив у Мілані (Італія) з 26 серпня по 6 вересня 1985 року, є прийняття Основних принципів не залежності судових органів. У своїй резолюції про Основні принципи, яка наводиться нижче, Конгрес рекомендував їх для використання в межах національної, регіональної та міжрегіо нальної діяльності і закликав Комітет з профілактики злочин ності та боротьби з нею розглянути питання про ефективне впровадження їх у першу чергу. Конгрес просив Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй вжити належних за ходів для забезпечення максимально широкого розповсюджен ня Основних принципів і підготувати доповідь про їх здійснен ня. В своїй резолюції 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральна Асамблея вітала Основні принципи і запропонувала урядам дотримуватися їх та брати до уваги в межах свого національно го законодавства і практики.
За рекомендацією Комітету профілактики злочинності та боротьби з нею Економічна і Соціальна Рада запропонувала державам-членам кожних п'ять років, починаючи з 1988 року, інформувати Генерального секретаря про результати, досягнуті в здійснений Основних принципів (резолюція 1986/10 від 21 травня 1986 року). Сюди входили б інформація, що стосувала-
163
Ся ,й б розповсюдження їх, включення в національне законодав ство проблем, що виникають у ході діяльності по їх здійсненню на національному рівні, а також допомога, яка, можливо, буде потрібна з боку міжнародної спільноти. Генеральна Асамблея вітала цю рекомендацію Ради в своїй резолюції 41/149 від 4 груд» ня 1986 року про права людини при здійсненні правосуддя.
В Основних принципах підкреслюється, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в кон ституції або законах країни. Правосуддя вимагає, щоб кожен мав право на справедливий і публічний розгляд в компетентно му, незалежному та об'єктивному суді відповідно до принципів, проголошених в Загальній декларації прав людини (стаття 10), Міжнародному пакті про громадянські й політичні права (стат тя 14) та інших документах Організації Об'єднаних Націй. Для здійснення цього права необхідно мати незалежний судовий орган.
Основні принципи незалежності судових органів
Сьомий Конгрес Організації Об'єднаних Націй з профілак тики злочинності та поводження з правопорушниками, посила ючись на Каракаську декларацію, одностайно прийняту шостим Конгресом Організації Об'єднаних Націй з профілактики зло чинності та поводження з правопорушниками і схвалену Гене ральною Асамблеєю в її резолюції 35/171 від 15 грудня 1980 року,
посилаючись також: на резолюцію 16, прийняту шостим Конгресом Організації Об'єднаних Націй з профілактики зло чинності та поводження з правопорушниками, в якій Конгрес звернувся до Комітету профілактики злочинності та боротьби з нею з проханням включити в число першочергових питань розробку керівних принципів незалежності суддів,
посилаючись далі на рішення 1984/153 Економічної Соціаль ної Ради від 25 травня 1984 року, в якому Рада запропонувала міжрегіональній підготовчій нараді з питань розробки і засто сування стандартів і норм Організації Об'єднаних Націй в га лузі карного провосуддя завершити розробку проекту керівних принципів незалежності судових органів, сформульованого Комітетом профілактики злочинності та боротьби з нею на її восьмій сесії, і просила Генерального секретаря представити ос таточний текст сьомому Конгресу для прийняття,
164
з задоволенням беручи до відома роботу, виконану в цьому напрямі Комітетом профілактики злочинності та бо-ротьби з нею і міжрегіональною підготовчою нарадою для сьомого Кон гресу Організації Об'єднаних Націй з профілактики злочин ності та поводження з правопорушниками, який проходив у Варенні (Італія) з 24по 28вересня1984 року,
з задоволенням беручи далі до уваги детальне обговорення на сьо мому Конгресі Організації Об'єднаних Націй профілактики злочин ності і поводження з правопорушниками питання про проект кер івних принципів незалежності судових органів, в результаті якого були сформульовані принципи незалежності судових органів,
4)закликає також держав-членів довести Основні принци пи до відома суддів, юристів, співробітників виконавчих і зако нодавчих органів, а також широкої громадськості;
5) нагально закликає регіональні комісії, регіональні та міжрегіональні установи, що займаються питаннями профілак тики злочинності й поводження з правопорушниками, спеціа лізовані установи та інші органи системи Організації Об'єдна них Націй, інші відповідні міжурядові організації та неурядові організації, що мають консультативний статус при Економічній Соціальній Раді, брати активну участь у втіленні в життя цих Основних принципів;
165
9) просить далі Генерального секретаря надавати державам-членам, на їх прохання, допомогу у здійсненні Основних прин ципів і регулярно представляти доповідь з цього питання Комі тету профілактики злочинності та боротьби з нею;
10) просить довести цю резолюцію до відома всіх відповід них органів Організації Об'єднаних Націй.
Додаток
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДОВИХ ОРГАНІВ
Враховуючи, що в Статуті Організації Об'єднаних Націй на роди світу заявляють, зокрема, про свою рішучість створити умо ви, за яких можна дотримуватися справедливості, щоб забезпе чити міжнародне співробітництво в заохоченні і розвитку пова ги до прав людини і основних свобод без будь-якої різниці,
враховуючи, що в Загальній декларації прав людини втілені, зокрема, принципи рівності перед законом, презумпції невин ності і права на справедливий і відкритий судовий розгляд ком петентним, незалежним і неупередженим судом, заснованим відповідно до закону,
враховуючи, що Міжнародний пакт про економічні, соці альні і культурні права і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права гарантують також право бути судженим без невиправданої затримки,
враховуючи, що все ще часто існує невідповідність між уяв ленням про ці принципи і фактичним становищем,
враховуючи, що при організації і відправленні правосудця в кожній країні слід керуватися цими принципами і що треба докладати зусиль для повного втілення їх у життя,
враховуючи, що норми, які стосуються здійснення функцій судді, мають бути націленими на те, щоб забезпечувати судців можливістю діяти відповідно до цих принципів,
враховуючи, що на судців покладається обов'язок прийма ти остаточне рішення з питань життя і смерті, свободи, прав, обов'язків і власності громадян,
враховуючи, що шостий Конгрес Організації Об'єднаних Націй з профілактики злочинності і поводження з правопорушниками
166
в своїй резолюції 16 просив Комітет профілактики злочинності та боротьби з нею включити до першочергових завдань розробку ке рівних принципів, що стосуються незалежності суддів та відбору, професійної підготовки і статусу судців та прокурорів,
враховуючи в зв'язку з цим, що потрібно в першу чергу роз глянути питання про роль судів у системі правосуддя і важ ливість їхнього відбору, підготовки й поведінки,
урядам слід було б брати до уваги і шанувати в межах свого національного законодавства і практики, доводити до відома судців, адвокатів, працівників виконавчих і законодавчих орга нів і широкої громадськості такі основні принципи, сформуль овані для того, щоб допомогти державам-членам у вирішенні завдань забезпечення і зміцнення незалежності судових органів. Принципи сформульовані головним чином для професійних судців, однак при необхідності вони рівною мірою можуть зас тосовуватись і до непрофесійних судців, якщо такі є.
Незалежність судових органів
167
Свобода слова та асоціацій
Кваліфікація, підбір і підготовка
10. Особи, відібрані для судових посад, повинні мати високі моральні якості і здібності, а також відповідну підбору і квалі фікацію в галузі права. Будь-який метод підбирання судців му сить гарантувати від призначення суддів за неправомірними мотивами. При підборі суддів не повинно бути дискримінації щодо даної особи за ознаками раси, кольору шкіри, статі,релігії, політичних та інших переконань, національного чи соц іального походження, майнового стану та ін.; однак вимога проте, щоб кандидат на юридичну посаду був громадянином відпо відної країни, не повинна розглядатися як дискримінаційна.
Умови служби та термін повноважень
168
14. Розподіл справ між суддями в судах, до яких вони нале жать, є внутрішньою справою судової адміністрації.
Професійна таємниця та імунітет
15. Судді зобов'язані зберігати професійну таємницю щодо своєї роботи та конфіденційної інформації, отриманої в ході виконання ними своїх обов'язків, за винятком відкритих судо вих розглядів, і їх не можна примушувати давати свідчення з таких питань.
16. Без шкоди для якоїсь дисциплінарної процедури чи яко гось права на апеляцію або компенсацію з боку держави відпо відно до національних законів суддям слід користуватися осо бистим імунітетом від судового переслідування за фінансову шкоду, спричинену в результаті хибних дій чи упущень, які мали
місце при здійсненні ними своїх судових функцій.
Покарання, усунення від посади і звільнення
Схвалені резолюціями 40/2 та 40/146 Генеральної Асамлеї від 29листопада та 13 грудня 1985року
Друкується за: Юридичний вісник України. — 2002. — № 40 (380).
169
Зміст
ПЕРЕДМОВА З
Розділ 1
Єдність та відмінність моралі і права у життєдіяльності
суспільства, соціальних спільнот та особистості 5
Розділ 2
Визначення змісту і завдань професійної етики
юриста 13
Розділ З
Соціальне призначення і моральний сенс
юридичної професії 19
Розділ 4
Культура особистості юриста 29
Розділ 5
Зміст моральної культури юриста 35
Розділ 6
Деформації моральної і професійної (правової)
свідомості у працівників юридичних професій 41
ПІСЛЯМОВА 53
БІБЛІОГРАФІЯ 55
170
ДОДАТКИ
Морально-професійні кодекси юристів України
Додаток 1
Основні засади професійної етики
юристів України 67
Додаток 2
Кодекс професійної етики судді 72
Додаток З
Правила професійної етики нотаріуса (проект) 75
Додаток 4
Правила адвокатської етики 83
Міжнародні правові акти щодо діяльності юристів
Додаток 5
Основні принципи, що стосуються ролі
юристів, прийняті Восьмим Конгресом ООН
з попередження злочинності і поводження
з правопорушниками 124
Додаток 6
Кодекс поведінки посадових осіб
у підтриманні правопорядку 133
Додаток 7
Основні принципи застосування сили
і вогнепальної зброї посадовими особами
по підтриманню правопорядку 141
171
Додаток 8
Звід принципів захисту всіх осіб,
що піддаються затриманню або ув'язненню
в будь-якій формі 151
Додаток 9
Основні принципи незалежності
судових органів 163
Наукове видання
Віктор Олексійович
лозовой
Олександр Віталійович ПЕТРИШИН
Професійна етика юриста
Редактор А. В. Єфименко
Комп'ютерна верстка і дизайн
В. М. Зеленька