Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Самостійна робота «Фінанси підприємства»
|
№ з/п |
Назва теми |
|
1 |
Організація фінансової діяльності підприємства |
|
2 |
Форми безготівкових розрахунків |
|
3 |
Розрахунково-платіжна дисципліна, її вплив на фінансово-господарську систему |
|
4 |
Рентабельність діяльності підприємства |
|
5 |
Джерела і порядок погашення податкових зобов’язань |
|
6 |
Джерела формування оборотного капіталу |
|
7 |
Лізингове кредитування |
|
8 |
Оцінка кредитоспроможності позичальника |
|
9 |
Забезпечення зобов’язань позичальника |
|
10 |
Особливості комерційного кредитування |
|
11 |
Інформаційне забезпечення фінансового стану підприємства |
|
12 |
Перспективне фінансове планування |
Фінансову роботу на підприємствах організовують і проводять спеціальні фінансові служби. Самостійні фінансові служби створюють, як правило, на великих підприємствах.
На малих підприємствах відповідальність за фінансову роботу несе головний бухгалтер.
Фінансовий відділ фірми має право:
• контролювати інші відділи в питаннях, що пов'язані з виконанням покладених на нього обов'язків;
• вимагати від інших відділів матеріали, потрібні для виконання обов'язків;
• вибирати в бухгалтерії, плановому відділі, відділі маркетингу, технічному, капітального будівництва потрібні для роботи документи і матеріали.
Завданнями фінансової служби підприємства є:
- фінансування витрат на виробництво, капітальних вкладень та інших витрат;
- виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, постачальниками, працівниками, засновниками;
- пошуки шляхів збільшення грошових надходжень;
- забезпечення збереження та оборотності оборотних засобів;
- контроль за ефективністю використання основних фондів (ОФ);
- організація і вдосконалення форм грошових розрахунків.
Важливе місце в управлінні сучасним підприємством відіграє фінансовий менеджмент - система раціонального управління процесами фінансування господарської діяльності підприємства.
Підприємства використовують (залежно від форми розрахункового документа) такі форми безготівкових розрахунків:
• платіжні доручення;
• платіжні вимоги-доручення;
• чеки;
• акредитиви;
• векселі;
• інкасові доручення (розпорядження).
Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.
Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою (рис. 2.1):
1 — постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги);
2 — постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію;
3 — покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення;
4 — банк покупця списує з його рахунка кошти;
5 — банк покупця повідомляє покупця — власника рахунка про списання коштів;
6 — банк покупця передає електронним зв'язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника;
7 — банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника;
8 — банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка.
Платіжнівимоги-доручення — цекомбінованийрозрахунковий документ, якийскладається з двохчастин. Верхнячастина — вимогапідприємства-постачальника до підприємства-покупцясплатитивартість товару, виконанихробіт, послуг. Нижнячастина — дорученняпокупця (платникагрошовихкоштів) банку, якиййогообслуговує,переказатиналежну суму коштів з йогорахунка на рахунокпостачальника.
Розрахунковий чек — це документ стандартноїформи з дорученнямчекодавцясвоємубанковіпереказатикошти з рахункачекодавця на рахунокпред'явника чека (отримувачакоштів).
Акредитив — це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товаротранспортних документів за відвантажений товар.
Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Розрахункова дисципліна передбачає зобов'язання суб'єктів господарювання щодо дотримання встановлених правил проведення розрахункових операцій. Вона базується на виконанні основних принципів розрахунків.
Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов'язаннями в повному обсязі та у встановлені строки.
Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й беззаперечного виконання господарських угод. Такі санкції застосовуються у вигляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми невиконаного зобов'язання.
Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємств за порушення ними кредитної дисципліни; за незадовільний стан обліку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; за несвоєчасне повернення отриманих кредитів.
Фінансові санкції застосовуються за порушення суб'єктами господарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються державними органами, податковими адміністраціями.
Рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих її видів; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб’єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.
Показники рентабельності
Сп – ставка податку на прибуток.
Рентабельність за чистим прибутком
Рентабельність продукції за собівартістюїї реалізації
*100%
Рентабельність продукції за витратами на виробництво і збут
Ва - витрати адміністративні
Вз – витрати на збут
Чиста рентабельність продукції
Рентабельність окремих видів продукції
Ці – ціна одиниці продукції і-го виду
Сі – собівартість одиниці продукції і-го виду
Відповідно до чинного законодавства про оподаткування платники відповідних податків мають самостійно обчислювати і в зазначені терміни сплачувати встановлені для них податки, а також платежі в бюджет і державні цільові фонди.
Податкове зобов'язання — це зобов'язання платника податків (платежів) сплатити у встановлені терміни у відповідні бюджети і державні цільові фонди обчислену суму податку (платежу) у встановленому порядку.
Не сплачене у встановлений термін податкове зобов'язання, а також нарахована на суму цього зобов'язання пеня є заборгованістю з податків (недоплатою).
Податкові зобов'язання, а також заборгованість за ними можуть погашатися платником податків за рахунок власних коштів, а в разі їх відсутності — за рішенням органу стягнення за рахунок відповідного майна платника.
Джерелами погашення заборгованості з податків у їх платника за рішенням органу стягнення є будь-які активи платника податків, що з моменту виникнення боргу автоматично передаються в податкову заставу.
Перехід активів у податкову заставу відбувається за таких умов:
• при неподанні або невчасному поданні платником податкової декларації— з першого робочого дня, що настає за останнім днем терміну, встановленого для подання податкової декларації;
• при несплаті суми податкового зобов'язання, розрахованого платником податку, — з дня, що настає за останнім днем встановленого терміну сплати;
• при несплаті суми податкового зобов'язання, розрахованого контролюючим органом, — з дня, що настає за останнім днем терміну погашення, встановленого контролюючим органом у податковому повідомленні.
Водночас не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків за його самостійним рішенням або за рішенням органу такі активи:
• майно платника податків, надане в заставу іншим особам;
• активи, що належать на правах власності іншим особам і перебувають у тимчасовому розпорядженні або користуванні платника податків (оренда, накопичення, давальницька сировина);
• кошти інших осіб, надані платнику податків як внесок (депозит), а також власні кошти юридичної особи, які використовуються для виплат заборгованості з основної заробітної плати працівникам, які є учасниками трудових відносин з цією юридичною особою;
• кредити або позики, надані платнику податків кредитно-фінансовими установами;
• майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, що не підлягають приватизації, та ін.
У разі неможливості платником податків своєчасно сплатити узгоджену з податковим органом суму податкових зобов'язань абоподаткового боргу, він може звернутися із заявою до податкового органу про розстрочку або відстрочку сплати суми платежу.
Підставою для розстрочення сплати податкових зобов’язань або відстрочення сплати податкового боргу є надання платником податків достатніх доказів про загрозу виникнення податкового боргу або про неможливість його погашення через негативні природні явища, що сталися.
Рішення про розстрочення або відстрочення податкових зобов’язань у межах одного бюджетного року приймається:
• керівником податкового органу нижчого рівня із затвердженням його рішення керівником податкового органу вищого рівня щодо загальнодержавних податків (платежів);
• керівником податкового органу із затвердженням його рішення фінансовим органом місцевого самоврядування щодо місцевих податків (платежів).
Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.
Власні джерела. Мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел:
• статутний фонд (пайові внески членів-засновників, внески іноземних учасників, надходження від емісії цінних паперів);
• відрахування від прибутку;
• цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів);
• приріст сталих пасивів (мінімальна заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахування на обов'язкове пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців).
Банківські кредити. Призначення банківських кредитів - фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із збільшенням дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.
Кредити банку дають змогу органічно ув'язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції, та інших видів матеріальних цінностей.
Комерційний кредит. Використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію і від споживача замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов'язання.
Лізинговий кредит (лізинг) – кредитні відносини, пов’язані з наданням кредиту при лізингових операціях, які передбачають передання в лізинг об’єктів основних засобів. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, а також цілісні майнові комплекси чи їх відокремлені структурні підрозділи.
Лізингова угода – угода, за якою лізингодавець (фінансова установа) бере на себе зобов’язання придбати у власність у продавця предмет лізингу відповідно до встановлених лізингоотримувачем специфікаціями та передати його в користування лізингоотримувачу на визначений термін (не менше одного року) і за встановлену плату (лізингові платежі).
Предмет лізингу протягом дії угоди залишається у власності лізингодавця і є гарантією такої кредитної угоди. Але всі суттєві ризики щодо випадкової втрати чи пошкодження предмета лізингу переходять до лізингоотримувача. Не є обов’язковим атрибутом лізингової угоди перехід права власності на предмет лізингу до лізингоотримувача по закінченні строку угоди. Сторони можуть передбачити додаткову угоду про купівлю-продаж предмета лізингу. Предмет лізингу не може бути конфіскованим, на нього не може бути накладений арешт у зв’язку з будь-якими діями чи бездіяльністю лізингоотримувача.
Кредитоспроможність підприємства оцінюється перед наданням позики, а далі щоквартально на основі показників, які відображають розміщення і джерела обігових коштів, результати фінансової діяльності, а також наявність чи відсутність у минулому році кредитних відносин підприємства з банком, розмір і строки надання позик.
Для оцінки фінансового стану підприємства враховуються показники його діяльності:
Для підприємства, що отримує кредит, важливо знати, на які розділи його діяльності банк звертатиме особливу увагу:
А) Фінансові коефіцієнти – дають можливість оцінити фінансовий стан і ефективність роботи підприємства.
Коефіцієнт заборгованості (Кзаб.) показує, наскільки діяльність підприємства фінансується за рахунок позичених коштів, дає уявлення про кредитоспроможність підприємства та рівень фінансового ризику. Якого можуть зазнати кредитори: чим нижчий коефіцієнт заборгованості, тим краще вони захищені від втрат.
Коефіцієнт заборгованості розраховується діленням загальної заборгованості підприємства на його власний капітал:
Загальна заборгованість
Кзаб. =
Власний капітал
Коефіцієнт ліквідності (загальної (Кз.л.), термінової (Кт.л.), абсолютної (Кабс.л.)) свідчить про здатність підприємства виконати короткострокові зобов’язання:
Загальні активи підприємства
Кз.л. =
Поточні короткострокові
зобов’язання
Грошові кошти + цінні папери +
+ дебіторська заборгованість
Кт.л. =
Поточні короткострокові
зобов’язання
Грошові кошти + цінні папери
Кабс.л. =
Поточні короткострокові
зобов’язання
До поточних (короткострокових) зобов’язань належать короткострокові кредити і розрахунки з кредиторами.
Коефіцієнт оборотності свідчить, на скільки ефективно підприємство використовує свої активи.
Коефіцієнт прибутковості показує загальну ефективність (результативність) діяльності підприємства.
Коефіцієнт витрат (Кв.) показує прибутковість підприємства щодо обсягів реалізації продукції, його зниження може вказувати на зниження цін на продукцію або на меншу ефективність виробництва.
Аналізуючи стан та ділову активність підприємства, ці коефіцієнти порівнюють з показниками конкурентів і визначають зміни, що сталися протягом визначених періодів (динаміку змін).
Б) Рух грошових коштів аналіз цього фактора дає змогу виявити сезонну потребу підприємства у грошових коштах.
Звіт про рух грошових коштів відображає надходження або відтік коштів підприємства за певний період.
Негативний рух грошових коштів означає, що підприємству необхідний кредит у межах отриманого негативного значення.
Позитивний рух грошових коштів означає, що підприємство зможе зменшити існуючу заборгованість.
Отже, надання кредиту залежить від того, наскільки банк довіряє підприємству та наскільки він задоволений прогнозом.
В) Оцінка ділового середовища підприємства здійснюється з допомогою показників:
На підставі оцінки кредитоспроможності підприємства і ефективності комерційної угоди банк приймає рішення про можливість видачі підприємству кредиту і укладає з ним кредитний договір.
До основних діючих форм повноти й своєчасності повернення позик відносять: заставу, гарантію, поручительство, страхування. Якими документами оформляються, що контролює банк при використанні певної форми забезпечення:
До матеріального забезпечення банки ставлять такі вимоги:
- можливість оцінки забезпечення;
- висока ліквідність;
- невелика затратність банків за зберігання чи реалізацію майна.
Кредит вважається матеріально забезпеченим, якщо позичальник уклав
договір застави рухомого чи нерухомого майна, майнових цінностей, цінних паперів тощо.
Виділяють п'ять видів застави:
- іпотека,
- заклад,
- застава товарів в обороті,
- застава майнових прав
- застава цінних паперів.
Іпотека - це вид забезпечення зобов'язання нерухомим майном, що запишається у володінні та користуванні іпотекодавця. Оформлюють її іпотечним договором. При невиконанні боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, банк вправі задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки. До іпотеки відносять нерухоме майно (земельні ділянки, об'єкти, розташовані на земельній ділянці і невід'ємно пов'язані з нею, переміщення яких неможливе без знецінювання і зміни їх призначення), у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, право оренди або користування нерухомим майном, що надає орендарю (користувачу) право будувати, володіти та відчужувати об'єкт нерухомого майна.
Заклад - на відміну від іпотеки, застава рухомого майна. Його як предмет застави заставодавець дає у володіння банку. Але за згодою сторін предмет застави можуть залишити у заставодавця (тверда застава). Якщо банк зберігає або використовує предмет закладу неналежним чином, то заставодавець у будь-який час управі вимагати припинення застави або дострокового виконання забезпеченого закладом зобов'язання.
Застава товарів в обороті. Предметом цього виду застави може бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо. При цьому:
1. Заставодавець зберігає за собою право володіти, користуватися і розпоряджатися предметом застави, а при його відчуженні зобов'язаний замінити іншими товарами такої самої або більшої вартості.
2. Реалізовані заставодавцем товари перестають бути предметом застави з моменту їх вручення набувачеві або транспортній організації (передання на пошту) для надіслання йому,
3. Придбані заставодавцем товари, передбачені в договорі, стають предметом застави з моменту виникнення права власності на них.
Застава майнових прав. Під ними треба розуміти:
- Право вимоги за зобов'язаннями, в яких заставодавець виступає кредитором (наприклад, за договором купівлі-продажу товару йому повинні сплатити 100000 грн.);
- Права на об'єкти інтелектуальної власності (що підтверджує патент на винахід, авторське свідоцтво, свідоцтво про право на знак для товарів і послуг тощо).
- Корпоративні права або частка в статутному капіталі.
Застава цінних паперів.
Застава векселя або іншого цінного паперу, який можна передати за індосаментом (передавальним написом), передають у заставу так: вчиняють індосамент і вручають індосований цінний папір банку. Наприклад, на звороті простого або переказного векселя-або на алонжі роблять напис «валюта в заставу». А ті цінні папери, які не можна передати за індосаментом, передають у заставу за договором банку з особою, на чиє ім'я вони видані.
Передавати у заставу заборонено:
- національні, культурні та історичні цінності, що є об'єктами права
державної власності і занесені або піддягають занесенню до
Державного реєстру національної культурної спадщини;
- вимоги, що мають особистий характер (наприклад, з відшкодування шкоди за пошкодження здоров'я або право на одержання аліментів);
- об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться в процесі корпоратизації (предметом застав» можуть бути їх товари в обороті або переробці).
10 . Особливості комерційного кредитування
Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних ресурсів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Комерційний кредит надається продавцем (виробником) покупцеві (споживачеві) у вигляді відстрочки оплати за продані товари (виконані роботи, надані послуги).
Суб'єктами комерційного кредиту є:
- підприємство-постачальник (кредитор), яке надає відстрочку платежу за свій товар;
- підприємство-покупець (позичальник), яке передає кредитору вексель як боргове свідоцтво і зобов'язання платежу.
Об'єктом комерційного кредиту є реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу. Отже, об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал. Надання позик у товарній формі — специфічна риса комерційного кредиту.
Характерною особливістю комерційного кредиту є те, що він здійснюється підприємствами за їхнім власним розсудом і не підпорядковується банківській системі. Мета комерційного кредиту — прискорити реалізацію товарів в умовах тимчасової нестачі грошових коштів у покупців.
11 . Інформаційне забезпечення фінансового стану підприємства
Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:
Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємства, за доступністю можна поділити на:
(Інформація, яка міститься в бухгалтерській звітності та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою);
(Планові та прогнозні показники підприємства, норми, нормативи, ліміти та тарифи, система їх оцінки та регулювання фінансової діяльності).
З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської звітності. Вона повинна давати:
12 . Перспективне фінансове планування
В умовах ринкової економіки для вирішення виробничих або комерційних завдань, які потребують вкладення коштів, необхідна розробка внутрішнього документа фірми – бізнес-плану підприємства, що відноситься до перспективного планування. Він складається на період від трьох до п'яти років, оскільки планові розробки на більш тривалі періоди можуть бути недостовірними.
Бізнес-план — це письмовий документ, в якому викладено сутність підприємницької ідеї, шляхи й засоби її реалізації та охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним. Бізнес-план підсумовує ділові можливості та перспективи, пояснює, як ці можливості можуть бути реалізовані існуючою командою менеджерів.
У бізнес-плані формулюються перспективи та поточні цілі реалізації ідеї, оцінюються сильні й слабкі сторони бізнесу, наводяться результати аналізу ринку та його особливостей, викладаються подробиці функціонування підприємства за цих умов, визначаються обсяги фінансових і матеріальних ресурсів для реалізації проекту.
Бізнес-плани можна поділити за певними ознаками:
- за сферою бізнесу (виробництво, будівництво, роздрібна та гуртова
торгівля, надання послуг, посередницька діяльність тощо);
- за масштабами бізнесу (великий, середній, малий);
- за характеристиками продукту бізнесу (традиційний, принципово новий, виробничо-технічного чи споживчого призначення).
Узагальнення підприємницького досвіду дає змогу виділити в процесі розробки такого бізнес-плану три стадії:
початкову, підготовчу, основну.
Якщо йдеться про розробку бізнес-плану для розширення вже наявного бізнесу, то необхідність у початковій стадії відпадає. Обґрунтовуючи проект удосконалення діяльності підприємства, теж можна обмежитися лише основною стадією.