Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція 13 (2 год)
Тема 13.
Економічний розвиток. Зайнятість, відтворення робочої сили та їх регулювання державою
Вступ до теми
Метою сьогоднішнього заняття
План
1. Зайнятість: суть, види та форми.
2. Види та соціально-економічні наслідки безробіття.
3. Ринок праці та його суб’єкти
На самостійне опрацювання виносяться такі питання:
_______________________________________________________________
?2. Теорії зайнятості і відтворення: неокласична та кейнсіанська.
?4. Фактори та показники розширеного відтворення робочої сили.
Література:
1. Г. І. Башнянин, П. Ю. Лазур, В. С. Медвєдєв. Політична економія: Підручник. – К.: Ніка-Центр, 2000. – С. 445-473.
2. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2005.
3. Політична економія: Навч. посібник /За ред. д-ра екон. наук, проф. К. Т. Кривенка.– К.: КНЕУ, 2001.
4. Політична економія: Навч. посібник / За ред. В. О. Рибалкіна. – К.: Академія, 2004.–
5. Політекономія: Підручник / За ред. Ю. В. Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – С. 311-328.
1. Зайнятість: суть, види та форми.
Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі.
Повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, бажає і здатен працювати.
Коли трудові, а разом з ними й інші ресурси використовуються повністю, економіка країни перебуває на межі своїх виробничих можливостей.
Якщо економіка має недостатньо робочих місць для бажаючих працювати, то формується неповна зайнятість: певна кількість робочої сили вимушено залишається без роботи.
Економічно активне населення згідно — це населення віком 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропонування робочої сили для виробництва товарів і послуг. До економічно активних належать особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить дохід (зайняті), та безробітні.
Важливим показником зайнятості є раціональна зайнятість. Їй притаманні такі риси: суспільно корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура народного господарства, що забезпечує суспільний поділ праці згідно з існуючими потребами; використання сучасних досягнень науки і техніки; професійно-кваліфікаційна структура сукупної робочої сили та адекватна їй система робочих місць.
Повнота і раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості, тобто забезпечуваний нею оптимальний соціально-економічний результат у певний час і за конкретних умов.
Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему:
– наймана праця за трудовою угодою;
– праця осіб-співвласників кооперативних, колективних та акціонерних підприємств і організацій;
– праця громадян, зайнятих в особистому підсобному сільському господарстві;
– праця громадян, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю (будівельні роботи, ремонт, дрібна торгівля);
– праця осіб, зайнятих у фермерських господарствах;
– зайняті підприємництвом;
– зайняті громадською роботою.
Міжнародна статистика виділяє за статусом три основних категорії зайнятих:
а) працівники, що працюють за наймом і отримують заробітну плату;
б) самозайняті працівники або підприємці;
в) неоплачувані працівники сімейних господарств.
З початку реформування української економіки сфера зайнятості зазнала змін, виникли нові сегменти: самозайнятість і часткова зайнятість.
Сфера самозайнятості існує у вигляді формального, неформального і нелегального секторів.
Формальний — представлено офіційно зареєстрованою діяльністю. До нього відносять роботодавців і безплатно працюючих членів їхніх сімей, а також зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю громадян.
Неформальний сектор самозайнятості — це сукупність інституційних одиниць з рисами домашніх господарств, які являють собою невеликі групи людей, що живуть в одному й тому самому приміщенні, повністю або частково об'єднують свої доходи і майно, спільно споживають певні продукти і послуги.
Часткова зайнятість — надлишкові працівники у зв'язку зі спадом виробництва, її розглядають як форму неефективного використання праці офіційно зайнятого трудовою діяльністю контингенту людей — неповний робочий день (тиждень), вимушені адміністративні відпустки. Таку часткову зайнятість прийнято називати прихованим безробіттям.
2. Види та соціально-економічні наслідки безробіття.
В умовах ринкової економіки повна зайнятість не означає відсутності безробіття. Західні економісти доводять, що повна зайнятість досягається тоді, коли рівень безробіття не перевищує природного рівня. А в даний час уважається, що природний рівень безробіття дорівнює приблизно 5-6 % робочої сили. Отже, якщо 94-95 % робочої сили країни зайняті, то існує повна зайнятість. Таку форму повної зайнятості прийнято називати нормативно ринковою.
Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, заробітку, зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують відповідну грошову допомогу, дійсно шукають роботу та здатні братися до неї.
Основними видами безробіття є природне і циклічне.
Природне безробіття є добровільним, фрикційним і структурним.
Добровільне безробіття виникає тоді, коли робітники не хочуть працювати за пропоновану їм заробітну плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою. Існування добровільного без робіття вказує на важливість правильного розуміння безробіття. Економіка може ефективно функціонувати, і навіть тоді вона по роджує певне безробіття. Частина з цих людей офіційно вважа ються безробітними. Графічно це мотивується на рис. 4.
Рис. 4. Зайнятість в умовах негнучкої заробітної плати
Припустимо, що рівень заробітної плати становить W. Висококваліфіковані робітники вважають, що рівень заробітної плати W низький для них. Незважаючи на це, заробітна плата не підвищується. Кваліфіковані робітники звільняються. Менш кваліфіковані робітники залишаються, бо зарплата W їх влаштовує. Кількість зайнятих з АF скорочується до АЕ. Рівень добровільного безробіття становитиме ЕF. Ця частина робочої сили хоче працювати, але за вищої зарплати. Працівники, що зображені відрізком ЕF, добровільно безробітні, тобто вони не хочуть працювати за даних ставок ринкової заробітної плати.
Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між видами праці, регіонами, а також на різних стадіях життєвого циклу. Завжди існують люди, які шукають роботу після закінчення навчання або через переїзд в інше місто. Через те що фрикційні безробітні часто шукають кращої роботи або змінюють місце роботи, вони теж уважаються „добровільно” безробітними.
Структурне безробіття означає невідповідність між пропонування і попитом на працівників. Ця невідповідність виникає тоді, коли попит на один різновид праці зростає, тоді як на інший зменшується, а пропонування не може швидко пристосуватися до цього.
Вимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон'юнктури і характеризується своєю тривалістю. Якщо надто висока з позицій ринкової рівноваги заробітна плата не знижується, то виникає надлишкова робоча сила. Тільки частина робітників отримує роботу, решта стають вимушено безробітними. Вимушене безробіття буває сезонне, технологічне, конверсійне.
Циклічне безробіття — безробіття, викликане спадом, тобто тією фазою економічного циклу, коли виробництво і сукупний попит абсолютно скорочуються. Циклічне безробіття виходить за межі природного безробіття і є свідченням неповної зайнятості у країні.
Закон Оукена стверджує, що на кожен 1% зростання безробіття, коли рівень безробіття перевищує природне безробіття, знижується ВВП на 2,5 %.
Отже, люди, що мають роботу, — зайняті; люди, які не мають роботи, але шукають її, — безробітні; а ті, що не мають роботи і не шукають її, — незайняті.
Рівень безробіття вимірюється нормою безробіття:
Рівень безробіття = Безробітні * 100
Робоча сила
Якщо рівень безробіття перевищує норму природного безробіття, то в країні існує неповна зайнятість.
Соціальні наслідки безробіття. Втрата роботи істотно знижує життєвий рівень працівника, завдає йому морально-психологічної травми внаслідок відчуження від виробництва. За період безробіття знижується кваліфікація, втрачається самоповага, формується почуття самотності та непотрібності. Погіршується фізичний і психологічний стан людини. Невипадково в економічно розвинутих країнах на подолання негативних наслідків безробіття витрачається 3-5 % ВВП. Особливу роль у цьому відіграє держава. Ії діяльність здійснюється за такими напрямами: а) регулювання рівня й тривалості безробіття і б) соціальний захист безробітних.
Зниженню безробіття сприяє:
– економічна політика, спрямована на підтримання стійкого розвитку суспільного виробництва, стримування інфляції та підтримання сукупного попиту;
– збільшення тривалості навчання пересічного громадянина;
– посилення гнучкості заробітної плати;
– державна політика, спрямована на захист і підтримку вітчизняного виробництва та вітчизняного ринку;
– орієнтація на виробництво високоякісної продукції, яка б користувалась підвищеним попитом як на внутрішньому, так і на світовому ринку;
–створення умов для функціонування нетрадиційних видів зайнятості та їх підтримка;
– розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості; професійної орієнтації і масштабної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів у всіх містах і містечках країни.
Ринок праці – соціально-економічні відносини між роботодавцями і найманими працівниками з приводу тимчасового використання вільної робочої сили.
Суб’єкти ринку праці:
1. покупці (роботодавці);
2. продавці (наймані працівники);
3. посередники (Державна служба зайнятості, приватні кадрові агентства).
Розглядаючи проблеми відтворення робочої сили, слід завжди пам'ятати, що воно здійснюється в ринковій економіці. На ринку праці діє закон попиту і пропонування робочої сили, який впливає на заробітну плату. Він віддзеркалює невідповідність вільних місць складу працівників, що прибувають на ринок праці, за кількісними і якісними параметрами.
Національний ринок праці охоплює все суспільне відтворення — через нього кожна галузь і кожне підприємство одержують необхідну їм кількість кадрів не тільки заданого професіонально-кваліфікаційного складу, але й певних культурних і етичних властивостей, адекватних вимогам цивілізованої і демократичної економіки.
На ринку праці як елементі суспільного відтворення реалізується можливість:
– вільного вибору професії, галузі, місця діяльності, що стимулюється пріоритетними пропозиціями (рівень оплати праці, можливості реалізації творчих задумів і т. д.);
– наймання і звільнення за дотримання норм трудового законодавства, що захищає інтереси людей з точки зору гарантій праці, його оплати;
– незалежної і разом з тим економічно заохочуваної міграції трудових ресурсів між регіонами, галузями і професійно-кваліфікаційними групами, котра звичайно сприяє покращенню умов життя і трудової діяльності;
– вільного руху заробітної плати та інших доходів при збереженні пріоритету освіти, дотримання установленого законом гарантованого мінімуму заробітної плати, регулювання верхньої межі доходів через податкову систему, засновану на прогресивній шкалі.
Неухильне підвищення рівня кваліфікації робочої сили є законом її розширеного відтворення в умовах ринкової економіки, яка спирається на досягнення науково-технічного прогресу.
Однією з принципових особливостей відтворення і розвитку людського ресурсу в розвинутих країнах є значне розповсюдження підприємницької діяльності. Приблизно кожний десятий із працюючих у США, Франції, Великобританії, кожний сьомий в Японії, кожний п'ятий в Італії є підприємцем. Майже 2/3 з них очолюють середні й малі підприємства, і кожен четвертий веде справу, в якій зайнято 20 і менше осіб.
Розширюються масштаби особистого володіння. Близько 80 % зайнятих у західних країнах у тій чи іншій формі виступають власниками сімейної справи, дрібних, малих, середніх і великих підприємств, власниками акцій корпорацій.
Елементами відтворення робочої сили в сучасних умовах є:
Розширене відтворення сукупної робочої сили суспільства — це зростання її чисельності в органічному зв'язку з підвищенням рівня кваліфікації, зростанням продуктивності праці, тривалості трудового стажу та добробуту населення.
На самостійне опрацювання виносяться такі питання
1. Державне регулювання зайнятості та його методи.
Кейнсіанці та неокейнсіанці доводять неспроможність рин кової економіки самостійно встановити повну зайнятість без державного втручання в ринок праці. Держава проводить ак тивну політику на ринку праці, стимулюючи попит на працю, створюючи додаткові робочі місця. При цьому значну роль відіграє Державна служба зайнятості.
В Україні вона виконує такі функції:
аналіз, прогноз попиту та пропозиції на робочу силу й інформацію про стан на ринку праці;
ведення обліку вільних робочих місць і громадян, що звертаються з питань працевлаштування;
надання допомоги громадянам у підборі роботи, а роботодавцям — необхідних працівників;
організація професійної підготовки та перепідготовки громадян;
— реєстрація безробітних і надання їм допомоги.
Державна служба зайнятості здійснює такі функції:
- аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу. Інфор мує населення і державні органи управління про стан ринку праці;
- консультує громадян, власників підприємств, установ і органі зацій про можливість одержання роботи і забезпечення робочою си лою, "вимоги до професії та інші питання;
- веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;
- надає допомогу громадянам у підборі роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі працівників;
- організує за необхідності професійну підготовку і перепідго товку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших"
Організаційною формою служби зайнятості є біржа праці.
Вона вивчає попит і пропозицію на ринку праці, реєструє без робітних, проводить їх перекваліфікацію, надає інформацію про вільні робочі місця на підприємствах та в організаціях, до помагає у працевлаштуванні, проводить профорієнтацію мо лоді, здійснює виплату по безробіттю. Перші біржі праці ви никли більш як 180 років тому.
Хоча біржі праці - державні установи, але контроль над їх діяльністю здійснюють і профспілки. Поряд з державними, існують і недержавні агентства і бюро з найму, котрі обслуго вують різні категорії людей і спеціалізуються за фахом, професіями та регіонами. Посередницькі агентства з найму є при про фесійних, молодіжних та релігійних організаціях тощо.
Через біржі праці держава бере на себе посередницькі функції на ринку праці (зводить роботодавців -покупців ро бочої сили і тих, хто шукає роботу,- продавців робочої сили). Окрім того, вона здійснює соціальний захист безробітних та тих, хто шукає роботу.
Відрахування у фонд зайнятості, внески до якого пропор ційно здійснюють як самі працівники, так і фірми, контро люється державою. Цей фонд може використовуватись по-різному. Наприклад, у Німеччині існують два види виплат по безробіттю: допомога у з'язку з безробіттям тим, хто стоїть на обліку на біржі праці, і допомога по безробіттю тим, хто не пра цює взагалі. У Швеції кошти по безробіттю використовуються насамперед на перекваліфікацію, зміну фаху безробітних, а не на виплату їм допомоги.
У цілому ж держава займає чільне місце в регулюванні рин ку робочої сили. Безпосередньо регулювання здійснюється профспілками, об'єднаннями підприємців і державою. Най важливішим інструментом регулювання ринку робочої сили є тарифний договір (тарифна угода ), що укладається між пред ставниками найманих працівників — профспілками, з одного боку, і підприємцями або їх спілками, - з іншого.
Тарифні угоди регулюють, насамперед, характер заробіт ної плати (погодинна, відрядна, відрядно-преміальна) та її ве личину, тривалість робочого часу й відпусток, порядок найму та звільнення, форми компенсування ризику, заходи з безпе ки праці, внутрішній розпорядок (штрафи, пропускна систе ма тощо).
Зміст тарифнихдоговорів (угод) передусім визначається тими законами й законодавчими актами, які схвалює держава. Держа ва, окрім розробки законів функціонування ринку праці, спря мовує свою діяльність на забезпечення повної зайнятості, тобто на зменшення безробіття. З цією метою вона:
розвиває підприємництво на основі державної власності та регулює підприємництво на основі інших форм влас ності;
розробляє і реалізує програми громадських робіт;
здійснює закупівлю товарів і послугу приватному секторі;
• через пільгове оподаткування сприяє нагромадженню капіталу у приватному секторі, що веде до створення но вих робочих місць тощо.
Як зазначено вище, в кожній країні існує система держав ного пенсійного страхуння, страхування у зв'язку з безробіт тям, а також виплати через державну систему соціального за безпечення соціальної допомоги людям, що потрапили в тяж ке становище через втрату роботи.
У цілому пріоритетними заходами держави в регулюванні зайнятості населення мають бути:
забезпечення ефективної зайнятості;
створення рівних умов для громадян у використанні їх прав на працю;
соціальне партнерство через сумісність інтересів дер жави, профспілок і підприємств;
міждержавне співробітництво з питань регулювання потоків робочої сили.
З метою вирішення цих завдань розробляються програми суспільних робіт, програми професійної підготовки молоді та програми допомоги безробітним. Держава також сприяє ство ренню гнучких форм зайнятості.
Закон України «Про зайнятість населення» визначає правові, еко номічні та організаційні засади зайнятості населення, захист його від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави щодо реалі зації громадянами права на працю.
Відповідно до цього Закону зайнятість населення України забез печується проведенням активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі діяльності, стимулюванні створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.
Забезпечення зайнятості має спиратися на комплекс держав них гарантій, який передбачає:
- добровільність праці та вибору виду діяльності;
- захист від необгрунтованої відмови у прийомі на роботу і неза конного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;
- безоплатне сприяння у підборі належної роботи і працевлашту ванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготов ки, освіти, з урахуванням суспільних потреб всіма доступними засо бами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;
- відшкодування матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу до іншої місцевості;
- виплату вихідної допомоги і збереження середньої заробітної плати на період працевлаштування працівникам, що втратили по стійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях у випад ках і на умовах, передбачених чинним законодавством;
- безоплатне оволодіння безробітними новими професіями, пе репідготовка у навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендій;
УМОВИ ОПТИМАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ
В Україні є умови для оптимального використання трудо вих ресурсів. Розглянемо головні з них.
Україна має нерозвинену сферу побутового обслуговування. Для її активізації потрібні відповідні кадри. На багатьох підприємствах можна підвищити коефіцієнт змінності. При цьому мова йде про збільшення виробництва вкрай потрібних товарів і послуг.
Виникає потреба у розвитку нових галузей виробництва.
Треба правильно використовувати сезонні роботи. Наприклад, до цього часу гострою проблемою є збирання врожаю. Через відсутність робочої сили тут трапляються великі втрати. Потрібна гнучка систе ма використання тимчасово вільних працівників, пенсіонерів, до машніх господарок.
Мають бути створені сприятливі умови для зайнятості жінок-матерів (скорочення робочого дня, надомна праця).
Для використання резервних трудових ресурсів важливе значен ня має організація громадських робіт, що оплачуються. Цією спра вою займаються місцеві органи влади за участю державної служби зайнятості. До громадських робіт залучаються передусім особи, що зареєстровані як безробітні. Роботи здійснюються на підприємствах, установах і в організаціях комуна^ної власності та за договорами на інших підприємствах, в установах і організаціях.
Оплата праці осіб, що зайняті на громадських роботах, здійсню ється за фактично виконану роботу і не може бути меншою, ніж міні мальний розмір заробітної плати. Безумовно, при цьому враховують якість виконання роботи.
На осіб, зайнятих на громадських роботах, поширюються со ціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, випла ту допомоги з тимчасової непрацездатності.
Громадські роботи фінансуються за рахунок місцевого бюджету з залученням коштів державного фонду сприяння зайнятості насе-
2. Проблеми зайнятості та відтворення робочої сили в Україні.
Процес відтворення робочої сили — це не тільки процес відтворення самого носія робочої сили, але й тих відносин, які виникають у процесі відтворення робочої сили (відносини наймання, ринку праці, зайнятості).
Процес відтворення робочої сили поділяється на такі чотири фази:
Поділ усього процесу відтворення робочої сили на окремі фази зумовлений тим, що характер процесу на кожній з них модифікується різними факторами, що впливають на ці фази.
Про наявність взаємозв'язку і взаємозалежності окремих фаз для досліджуваного процесу можна стверджувати виходячи з таких загальновідомих явищ. Темпи і розміри підготовки робочої сили (перша фаза) залежать не тільки від створення необхідних для цього умов (матеріально-технічних і соціально-економічних), але й від темпів і розмірів, які змінюють стосунки між працівниками в процесі виробництва. Ці зміни визначаються соціальними факторами, об'єднаними в систему. В останній виділяються декілька груп, які безпосередньо впливають на розвиток робочої сили:
– фактори, які виявляються через ставлення до праці;
– фактори, які відображають відповідність між рівнями розвитку робочої сили і знаряддями праці;
– фактори, які поєднують моральне і матеріальне зацікавлення в процесі праці;
– фактори, які характеризують зміну умов відтворення робочої сили.
З урахуванням сутності людини розширене відтворення робочої сили як політекономічна категорія означає процес відтворення на ширшій основі основних рис та властивостей людини економічної (людини-працівника і людини-власника), біологічної та соціальної сторін сутності людини, а отже, не лише фізичних, але й розумових, творчих, організаторських, духовних здібностей людини, розширене відтворення сукупного працівника.
Розширене відтворення людини - власника означає постійне збільшення реальної заробітної плати залежно від зростання вартості робочої сили, отримання все більшої частки дивідендів або відсотків на заощадження, розширення участі найманих працівників в управлінні власністю на підприємстві, збільшення сімейної власності, поступове подолання соціально-економічного відчуження від засобів виробництва.
З урахуванням вартості робочої сили її розширене відтворення передбачає покращення фізичних, розумових і організаторських здібностей у взаємозв'язку з моральним, історичним і соціальним елементами.
Основними чинниками розширеного відтворення робочої сили у розвинених країнах світу є: 1) посилення ролі особистого чинника за умов НТР; 2) зростання вартості робочої сили, а отже, низки чинників, які детермінують таке зростання; 3) наростання та поглиблення процесів соціалізації економічної системи капіталізму; 4) посилення ролі особистого чинника у конкурентоспроможності національної економіки та ін.
Роль держави у відтворенні робочої сили. Роль держави у розширеному відтворенні людини-працівника виявляється у сприянні розвитку системи професійної підготовки і професійної орієнтації, організації навчання та перенавчання безробітних, розвитку освіти, передусім, вищої (у США та Японії ставиться завдання запровадження обов'язкової вищої освіти). Оскільки важливою складовою людини-працівника є його здоров'я, то держава бере вагому участь у фінансуванні охорони здоров'я.
Для розширеного відтворення людини-власника держава в деяких країнах бере активну участь у формуванні власності най маних працівників, про що йшлося раніше. Зокрема, шляхом поступового зниження податкових ставок для основної маси плат ників податків (а отже, податків на заробітну плату), хоча основ ний виграш від таких знижок отримує клас капіталістів; законо давчого забезпечення прав інвесторів у різних видах фондів та вкладів в ощадні банки.
Особливості відтворення робочої сили в Україні. У проти лежному напрямі розвивались процеси, пов'язані з відтворен ням робочої сили в Україні у 90-х роках XX ст. — на початку XXI ст.: якщо у розвинених країнах світу відбувалось розшире не відтворення людини-працівника і людини-власника, то в Украї ні — звужене. Це виявляється, по-перше, у погіршенні системи професійної освіти, по-друге, у декваліфікації значної частини населення внаслідок масового безробіття; наша країна посідає перше місце за рівнем смертності в Європі; смертність удвічі перевищує народжуваність, внаслідок чого за 1991—2001 рр. чи сельність населення скоротилась більше, ніж на 3 млн. осіб; се редня тривалість життя скоротилась на 6—7 років і становить у чоловіків 61 рік; істотно зменшилася середня калорійність хар чування тощо. Звуження відтворення людини-власника знаходить своє ви раження у втраті трудових заощаджень. Водночас певною протидією цій тенденції стало отримання земельних ділянок у власність, зрос тання чисельності фермерів, підприємців. Проте домінуючою була тенденція до деградації людини-власника, основою якої є, перед усім, звужене відтворення людини-працівника.
Працездатний вік згідно з українським законодавством — від 16 до 60 років для чоловіків та 16-55 для жінок, що значно менше ніж у країнах з більш розвинутою системою соціального забезпечення (порівняно зі Швецією — на 10 років). Однак в Україні традиційно зберігається високий рівень трудової активності пенсіонерів, особливо жінок.
Досвід показує, що держава може позитивно впливати на розширене природне відтворення населення своєю демографічною політикою, яка є складовою частиною загальної соціально-економічної політики суспільства.
У наших умовах найбільш важливими є такі заходи:
1. Активізація державних інвестицій у соціальну і виробничу структуру, особливо в такі сфери, які не орієнтуються на одержання прибутку (будівництво і утримання дитячих садків, розширення мережі інтернатів, лікарень, поліклінік, будівництво і ремонт автомобільних шляхів сполучення).
2. Теорії зайнятості і відтворення: неокласична та кейнсіанська.
Представники неокласичної школи (Д. Гілдер, А. Лаффер) уважають, що регулятором ефективної зайнятості і в сучасних умовах повинен служити тільки ринковий механізм.
Ціна праці через рівень заробітної плати впливає на попит і пропонування робочої сили, регулює їх співвідношення та необхідну рівновагу між ними, рис. 1.
Ціна на робочу силу швидко і гнучко реагує на кон'юнктуру ринку, тобто збільшується чи зменшується залеж но від реальної потреби. Якщо внаслідок перевищення пропону вання праці над попитом виникає безробіття, то вона впливає на ціни в бік їх зниження до тих пір, поки не буде досягнуто рівно ваги на ринку праці на рівні повної зайнятості, за якої безробіття відсутнє.
Рис. 1. Неокласична модель повної зайнятості, заснована на принципі саморегулювання ринку праці
Наприклад, заробітна плата через певні причини зросте з W1 до W2, що приведе до підвищення пропонування праці до L2 (пропонувати робочу силу будуть і ті, хто займається домогосподарством, тощо). Пропонування праці зросте від L1 до L2, що викличе надлишок зайнятих, а фактично, штучно сформує безробіття в країні. Це призведе до зниження ціни праці на ринку з W2 до W1.
На рис. 1. повна рівновага на ринку праці досягається в точці Е, де крива пропонування робочої сили S перетинається з кривою попиту на неї D роботодавців. Заробітна плата W1 виступає як рівноважна. За даного рівня заробітної плати в економіці досягається повна зайнятість L1 — попит на працю дорівнює пропонуванню праці.
Аналогічну позицію займають прихильники теорії раціональних сподівань. Ця теорія передбачає, що крива сукупного пропонування праці S вертикальна, а заробітна плата та інші ціни — гнучкі. Зниження заробітної плати і цін, якщо таке станеться, не приведе до вимушеної незайнятості робочої сили, через певний час зайнятість швидко відновиться на новому (нижчому) рівні цін рис. 2.
Рис. 2. Раціональні сподівання і модель сукупного попиту на робочу силу — сукупного пропонування робочої сили
Зниження рівня заробітної плати з W1 до W2 скоро приведе до рівноваги між пропонування робочої сили і попитом на неї у точці b, і повний рівень зайнятості збережеться.
Протилежну позицію займає кейнсіанська теорія зайнятості. Кейнс звернув увагу на те, що за капіталізму просто не існує ніякого механізму, що гарантує повну зайнятість. Повна зайнятість скоріше випадкова, а не закономірна. Крім того, ціни на продукцію і заробітна плата стійкі щодо зниження, тобто негнучкі. Отже, зарплата не очищає ринки робочої сили. Якщо зарплата не змі нюється, щоб очищати ринок, то виникає невідповідність між тими, хто бажає знайти роботу, і кількістю вакансій. Графічно це положення зображено на рис.3.
Наприклад, роботодавці вирішили знизити ринкову вартість робочої сили (заробітну плату) з W’ до W щоб зменшити таким чином витрати виробництва. При цьому вони, керуючись класичною теорією зайнятості, сподіваються, що зайнятість залишиться на попередньому рівні або через короткий проміжок часу відновиться на тому самому рівні.
Рис.3. Кейнсіанська модель трактування впливу зміни зарплати на зайнятість
Проте для найманої праці, як уважають кейнсіанці, заробітна плата негнучка. На рис. показано, що зниження заробітної плати з W’ до W призводить до того, що частина робітників звільняється (відрізок НG) і стає вимушено незайнятою. Вимушено в тому розумінні, що їхню зарплату знизили, а вимоги до праці залишаються такими самими. Відрізок НG відображає вимушену незайнятість, підкреслюючи, що існують кваліфіковані робітники, які хочуть працювати за даної заробітної плати, та не можуть знайти роботи.
Оскільки ставки зарплати негнучкі, то тим самим безперервно породжується безробіття. Безробіття в ринковій економіці не тимчасове, а стійке явище.
Отже, на сьогоднішньому занятті ми з’ясували
Можливо, у вас виникли якісь питання?
Питання для самоперевірки, контролю та обговорення:
У чому полягає суть проблеми зайнятості населення?
Назвіть основні форми реалізації зайнятості населення.
Що ви розумієте під ринком робочої сили і в чому полягає його роль у вирішенні проблеми зайнятості?
Які види безробіття ви знаєте?
Як сучасна економічна наука розуміє повну зайнятість населення?
Які засоби боротьби з безробіттям ви знаєте?
Чи повинна держава втручатися у вирішення проблеми зайнятості? Якщо так, то в чому це втручання повинно полягати?
Які засоби боротьби з безробіттям на вашу думку найбільш ефективні? Чому?
На чому ґрунтується соціальний захист безробітних в Україні?
Які функції державної служби зайнятості в Україні ви знаєте?