Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ТЕМА 8. ФІЛОСОФІЯ ЕКОНОМІКИ
ПЛАН
1. Предмет, проблематика та значення філософії економіки
2. Людина в світі товарно-грошових відносин
3. Економіка і мораль
1. Предмет, проблематика та значення філософії економіки
Економіка - поняття багатозначне. Це і частина повсякденного життя, і народне господарство певної країни в цілому, а також окремих його галузей, регіонів, всього світу, і історично певна сукупність економічних відносин між людьми, і наукова дисципліна.
Розглядаючи «філософію економіки», під поняттям «економіка» ми будемо розуміти насамперед сферу людської життєдіяльності, що забезпечує задоволення потреб людей та суспільства шляхом створення і використання необхідних життєвих (матеріальних) благ. У соціальній філософії ця галузь суспільного життя позначається різноманітними поняттями: економічна, матеріально-виробнича, матеріальна сфера суспільного життя. Крім того, філософія економіки передбачає розгляд проблем методологічного характеру, пов'язаних з економічною теорією, а відтак і з розумінням «економіки» у значенні певної наукової теорії.
Економічна сфера суспільства досліджується багатьма науками. Вивченню цієї сфери (матеріального виробництва, законів його функціонування і розвитку) присвячена політична економія, економіко, а також ціла низка конкретних економічних дисциплін, що зосереджують свою увагу на окремих галузях і окремих аспектах економіки. Філософію матеріальне виробництво цікавить не само по собі, а як компонент соціуму, як одна зі складових суто людського способу життєдіяльності.
Філософія економіки - галузь філософського знання, яка ще тільки формується як дослідницький напрям, хоча необхідність в її розробці стає все більш очевидною у зв'язку із величезним впливом економічного фактора на всі ланки сучасного життя людини і суспільства.
Сучасна філософія економіки розвивається в кількох напрямах: філософія господарювання, філософія бізнесу, філософія власності, філософія товару і грошей, філософія економічної політики, господарська етика. Велику роль також відіграє філософсько-методологічний аналіз основ економіки та економічних категорій.
«Філософія економіки» - це одна зі складових соціальної філософії, це особлива сфера знання про людину і суспільство, їх життя і господарську діяльність; економічна антропологія, оскільки це не просто філософська інтерпретація економічного життя, але й знання про історичні долі людини і світу, про цілі, сенси, прагнення людини як суб'єкта, що господарює і творить у світі; філософія економічної науки, її філософсько-методологічний аналіз.
Отже, предметом філософії економіки є антропологічний та соціально-культурний аспект економічної діяльності, а також методологічний аналіз економічного пізнання.
Філософія економіки повинна бути таким розглядом людини в світі економіки, що передбачає:
Спроба введення гуманістичного принципу в економічну теорію була зроблена К. Марксом (це стосується не тільки його «Капіталу», але й, у першу чергу, «Економічно-філософських рукописів 1844 року»). Ідеї марксизму перекликаються з гуманістичними ідеями, що містяться в творах багатьох мислителів минулого.
2. Людина в світі товарно-грошових відносин
Економісти розглядають гроші виключно як економічний феномен, визначають гроші як особливий товар, що виконує функції міри вартості, засобу обігу, засобу нагромадження і заощаджень, засобу платежу і світових грошей.
Філософія повинна розглянути феномен грошей дещо в іншій площині
а) як соціокультурне явище і навіть під кутом зору філософської ан тропології, як проблему людського існування в сучасному світі.
Суть проблеми полягає у тому, що гроші сьогодні вийшли далеко за межі свого суто економічного призначення - бути універсальним еквівалентом у процесі товарообміну. У наш час гроші перетворилися на символ і еквівалент позаекономічних цінностей - свободи і влади, мірила життєвого успіху і щастя, стали диктувати свої умови в галузі сімейних стосунків, підміняти собою розум, честь і гідність людини тощо. Причини, фактори і наслідки активної експансії товарно-грошових відносин у ті сфери людського життя, де їм не повинно бути місця, переходу ними меж своєї «компетенції», їх безцеремонного вторгнення в заборонену для них зону культурного простору людини - усе це є предмет філософського осмислення.
б) в аспекті культурно-історичного буття людини.
Гроші - це універсальний засіб обміну, це загальний масштаб, еквівалент для різних за своєю специфікою речей. Разом з тим, - це символ, змістом якого є право на витрачену чужу працю (вартість).
Гроші, на думку класика економічної теорії А. Сміта, - це предмет, відчуження якого є засіб і в той же час мірило праці і через яке люди і народи проводять взаємний обмін. Гроші - це загальноприйнятий засіб торгівлі, який сам пособі не має цінності, на противагу речі як товару, тобто тому, що має цінність і задово льняє певну потребу людини.
Традиційна економічна функція грошей - бути еквівалентом товару і послуг. З виникненням «електронних» грошей, вдосконаленням різних форм бухгалтерії гроші взагалі втратили яку-небудь конкретність, перетворившись як річ у чисту умовність. У сучасному світі гроші самі стають товаром і предметом спекуляції.
Суть грошей полягає в тому, щоб представити предмети об'єктивного світу з позиції їх купівельної (мінової) характеристики, щоб звести всю різноманітність реально го буття до мінової характеристики.
Гроші за своєю суттю є абстракцією високого порядку. Можна було б навіть сказати, що гроші - найабстрактніша суть, винайдена людством. Це означає, що суть грошей ніяк не пов'язана з тим матеріальним носієм, в якому вона втілена. Тоді як без цієї суті гроші - просто шматок паперу або металу.
Гроші - це річ, користування якою можливе лише тому, що її відчужують, тобто віддають. Споживання грошей здійснюється у використанні засобів купівлі або продажу. Суть потреби в грошах полягає в тому, щоб володіти засобом обміну. Урешті-решт, гроші - загальний засіб взаємного об міну результатами праці людей. Багатство, оскільки воно придбане за допомогою грошей, є, по суті, лише сумою результатів праці, яку люди спла чують один одному і яка представлена грошима.
Щоб проникнути в «таємницю» грошей, зрозуміти їх природу і роль у житті суспільства, потрібно розглянути їх не тільки як засіб обміну, але і як мету обміну.
Як засіб обміну, гроші сприяли розвитку торгівлі, прискоренню і розширенню руху товарів і послуг, формуванню суспільних господарських зв'язків.
Як мета обміну, гроші здійснили величезний вплив на розвиток самої людини, її діяльності, її ставлення до праці. Вони змінили ціннісну орієнтацію людини та уявлення про етичні норми.
Подвійна роль грошей - як засобу і як мети - розглядалася ще Аристотелем у його вченні про державу і послужила теоретичним фундаментом для розмежування понять «економія» як мистецтво отримання корисних і необхідних для життя людини і суспільства благ і «хремастика» як мистецтво «робити запаси», а також як спосіб збагачення, нагромадження грошей і наживи. Якщо економія, за Аристотелем, породжується природною необхідністю, має міру обмеження і відповідає природі людини, то хремастика викликана часто неприродними потребами і необмежена («Усі, хто зайнятий грошовими, обігами, прагнуть збільшити кількість грошей до безконечності», - відмічав він). .
К. Маркс розкрив закономірності перетворення грошей на капітал. Розвиток товарно-грошових відносин, капіталістичного ринку перетворює різні людські якості на товари, які мають грошовий еквівалент. К. Маркс одним з перших проаналізував процеси і соціальні наслідки опредметнення людських якостей у системі відносин капіталістичного господарства. Він інтерпретував ці процеси як відчуження, яке породжує непідвладні людині соціальні сили і яке перетворює людей на об'єкти соціального маніпулювання.
Гроші - це річ, яка має свою особливу форму руху від однієї людини до іншої і яка відбиває певний спосіб спілкування, служить інструментом суспільної взаємодії людей за допомогою обміну. Механізм суспільної вза ємодії, що здійснюється за допомогою грошей, можна звести до двох актів, що постійно чергуються: привласнення і відчуження.
За допомогою привласнення і відчуження грошей відбувається відчуження і привласнення різних благ, створених у суспільстві (товарів, послуг). У постійному чергуванні актів відчуження і привласнення відбувається переміщення створених у суспільстві благ з одних рук в інші. Цей процес формує економічне життя суспільства.
Схожі думки пізніше розвивав відомий соціолог Георг Зіммель у своїй «Філософії грошей». Він розробив свою філософську концепцію грошей, в якій головна увага приділялася соціально-психологічним аспектам грошових відносин, їх впливу на духовне життя людей. Про зростаючу владу грошей, коли вони стають метою, Г. Зіммель писав так: «Внутрішня суперечність суті грошей полягає в тому, що, будучи абсолютним засобом обміну, вони психологічно стають завдяки цьому абсолютною метою для більшості людей, що перетворює гроші, якимсь дивним чином, на символ...».
Гроші розглядалися Зіммелем не тільки як феномен економічного жит тя суспільства, але як універсальний спосіб обміну, що визначає характер відносин і спілкування в найрізноманітніших галузях людської життєдіяльності. Зіммелем була висловлена думка про знаково-символічну роль грошей як особливого культурного феномена, що опосередковує відношення людей.
Процес монетиризації, тобто поширення грошових відносин і на позакономічні сфери, охоплює не тільки предмети, але і людські відносини. Георг Зіммель виразив цю особливість грошей формулою: у міру того, як грошові відносини розповсюджуються на світ людських відносин, відбувається заміна «особистостей» на «ділові якості». Колишня система людських взаємин, побудована на особистій симпатії або антипатії, на дружбі або сімейних зв'язках, замінюється абсолютно іншою системою кількісних і вимірюваних грошима взаємин. Розвивається система формальних контрактів (наприклад, сучасні шлюбні і трудові контракти). Замість колишнього «душевного» світу, де люди пов'язані один з одним як неповторні особистості, виникає новий світ, заснований на грошових відносинах і формальних регламентах.
Історична місія грошей полягає не тільки в «полегшенні торгівлі» і не тільки в розвитку «ринкової економіки», націленої на отримання прибутку, але і у формуванні «економічної людини» з її особливими ціннісними установками, - у формуванні того, що потім назвуть «духом капіталізму».
Гроші зіграли певну роль у зміні внутрішнього світу людини, його інтересів, ідеалів, устремлінь і етичних критеріїв. Гроші змінили систему людських цінностей, поставивши себе в центр як загальну економічну цінність.
Розвиток грошових відносин - факт не тільки економічного, але й інтеектуального життя суспільства. Гроші ставлять людину перед необхідністю раціонального обґрунтування своїх дій. Гроші як «міра всіх речей», як «речовий доказ» того, що безліч різнорідних речей можна прирівняти до однієї основи, - один з могутніх чинників розвитку абстрактного мислення. Поява грошей стимулювала розвиток «науки обчислювати» - математичного знання. Як зазначав ще Г. Зіммель, розвиток інтелекту йде паралельно з розвитком грошового господарства.
Сьогодні ми спостерігаємо ситуацію штучного розширення функцій грошей, розширення їх природної «компетенції». Помилково вважати, що сучасні гроші охоплюють лише економічну область людської діяльності: гроші давно стали універсальною категорією, на основі якої створюється всеосяжна «картина світу». Більше того, гроші стали претендувати на провідну роль у розвитку цивілізації і культури, на свій лад тлумачити і перекручувати і сенс історії, і призначення людини, і проблеми духовного буття. Чим же обумовлено вторгнення грошово-товарних цінностей у сферу духовної культури? Чому гроші із засобу вдосконалення процесу товарообміну перетворилися на загальний еквівалент свободи і навіть на мірило цінності самої людини?
Однією з характерних рис сьогодення стали зміни у суспільній психології людини: спрямованість свідомості набуває суто «грошового» характеру, або, іншими словами, формується так звана монетаристська ментальність, монетаристський світогляд, який ґрунтується на переконанні, що гроші є вищою цінністю, безумовним і загальним світовим еквівалентом. Відомий філософ і політолог А.С. Панарін у своїй праці «Виклик глобалізму» стверджував, що сьогодні монетаризм - більше, ніж одна з економічних течій. Він є сьогодні, мабуть, найагресивнішою доктриною, що вимагає перегляду самих основ людської культури - відмови від всіх традиційних заборон і противаг, за допомогою яких будь-яке суспільство захищалося від агресії грошового мішка. Монетаризм перекручує або повністю знищує всі вищі цінності людського буття: життя вироджується в біологічний акт, творчість підміняється процесом купівлі-продажу, свобода замінюється на рабство під владою грошей.
Відома фраза, «візитка» типового обивателя: «Чому ти такий бідний, якщо ти такий розумний?».
Гроші в уявленні індивіда асоціюються з багатством, владою і незалежністю. У ситуації сучасної духовної девальвації ідолами світу стали не тільки гроші, але й влада. Гроші дійсно мають багато спільного з владою. Внутрішня мотиваційна суть грошей і влади єдина - прагнення до влада рювання.
Гроші дають владу тільки над речами і над тією частиною світу, яка здатна продаватися, вони неподільно панують у світі ринкових цінностей, але їм непідвладні душі і долі людей.
Влада, на відміну від грошей, є активною формою володіння, що передбачає панування над чужою особистістю.
При цьому варто розрізняти «владу як засіб» і «владу як самоціль». Часто людина вимушена нести тягар влади заради досягнення певної мети, іноді це - її життєве призначення і моральний обов'язок. Інша справа, коли влада сама по собі стає єдиним способом самоутвердження для індивіда. Часто чим більше духовно та інтелектуально є обмеженим власник багатств, тим більше прагне він добитися реальної влади, адже це відкриває доступ до володіння самими людьми. Усвідомлення своєї слабкості пробуджує в людині потребу самоствердження. З цієї причини прагнення до влади означає спрагу помсти за власну неповноцінність. Чим більш обділеною, духовно неспроможною відчуває себе людина, чим виразніший її комплекс меншовартості, тим помітніше її прагнення до влади і тим жорсткіше за формою її самоутвердження у владі.
А чи можуть духовні цінності бути куплені або продані? Чи продаються закон, честь, свобода, любов, батьківщина або сумління? Мабуть, що ні. За словами О.С. Пушкіна, «не продается вдохновенье, но можно рукопись продать...». Однак, можна продати свою душу - якщо вона виродилася, перетворилася на товар, а звідси - і втратила цінності духу. «Продати душу» це дорівнює «продати себе», «продатися». Таким чином, на рівні духу людина не продає, але продається.
3. Економіка і мораль
У сучасну епоху надзвичайну актуальність набула проблема культур ного сенсу економічної діяльності, міри її зв'язку з духовними цінностями. Проблема співвідношення культури і економіки, духовно-моральних і матеріальних цінностей розглядається, як правило, в двох альтернативних варіантах. Відразу ж відзначимо, що обидві ці позиції є крайнощами, які намагається подолати третя (компромісна) версія.
Перша точка зору на цю проблему обумовлена «економікоцентристською» ідеологією сучасної цивілізації і полягає у ствердженні абсолютної нейтральності економіки щодо моральних цінностей1 (її позаетичність): бізнес повинен приносити прибуток, не дивлячись на засоби. «Економікоцентризм» - це підпорядкування всього людського життя, культури принципам економічної доцільності, логіці розвитку господарських технологій і виробничих відносин. Вважається, що «економіка повинна бути економною», орієнтованою на максимізацію прибутку, а питання про людські відносини в цій сфері, їх відповідність ідеалам гуманізму, добра, духовного піднесення людини - усе це повинно бути за межами економічної сфери.
Сучасна економічна свідомість в оцінці господарської поведінки людини виходить з установки А. Сміта, який вважав, що природною схильністю людини є схильність до торгівлі, до обміну одного предмета на інший. Якщо у вченні про моральність А. Сміт відзначав, що людині властиве відчуття симпатії, то в економічному ученні він відстоював ідею, що людині від природи властивий егоїзмі і прагнення до особистої вигоди, переслідуючи яку вона сприяє інтересам всього суспільства.
Інша позиція - економіка повинна і може бути підпорядкована цінностям моралі і духовної культури (найчастіше таку позицію висловлюють філософи). Згідно з їх поглядами, господарський порядок завжди містить у собі компоненти, зміст яких суттєво важливіший за економічні, - це етичні ідеали, релігійні уявлення про сенс людського існування, естетичні і художні канони. Мета економіки полягає в служінні цим справжнім цінностям, оскільки їх існування первинне щодо господарської системи.
Так, С.М. Булгаков у книзі «Філософія господарства» відзначав, що економіка не може розглядатися як мета, вона - лише засіб, і її організація повинна максимально служити духовному розвитку людини. Булгаков, посилаючись на Біблію, підкреслював, що, відповідно до Священного Письма метою людської діяльності може бути тільки духовне самовизначення людини, перемога над властивими людині вадами жадності, користолюбства, суперництва. Сенс господарської діяльності Булгаков бачить не в задоволенні матеріальних потреб людини, а в наближенні Царства Божого з його ідеалом любові.
Подібну ж позицію відстоював Е. Фромм, відзначаючи, що з використанням людини людиною повинно бути покінчено, економіка повинна служити розвитку людини, капітал - праці, а речі - життю.
Отже, обидві названі альтернативні позиції та їх контраргументи такі.
Третьою, компромісною позицією є -, економіка, господарська діяльність може одухотворятися, окультурюватися, але різною мірою і до певної межі.
Обмеженість можливого «одухотворення» господарських форм виявляється, наприклад, у своєрідних історичних парадоксах. Так, економічна і технологічна розвиненість суспільства чи епохи зовсім не завжди супроводжується культурним «процвітанням» у сферах моралі і мистецтва. І, навпаки, господарська криза, занепад економіки, деградація її структур може стати фоном для культурного злету, спалаху духовного подвижництва.
Потрібно визнати, прийняти як факт, що сфера економіки, хоча і не є цілком позаетичною сферою, все ж таки з усіх інших соціальних сфер менше всіх пов'язана з мораллю.
Мораль же охоплює собою таку сферу міжлюдських відносин, яка ґрунтується на забороні перетворення людини на річ, на засіб (згадаємо кате горичний імператив Канта).
У товарному світі за відносинами речей, за тим емпіричним фактом, що річ править людиною і у відносини вступають речі, а не люди, стає непомітним той факт, що все ж таки за відносинами речей приховані інтереси людей та реальні протиріччя між ними (саме ця ідея є безперечно позитивним надбанням марксизму). Економіка не є лише перетворенням людиною зовнішнього речового світу, вона є відносинами людей, їх діяльністю, в формах якої здійснюється самореалізація і саморозвиток людини. І у такому людсь кому вимірі економіка безумовно містить у собі значний моральний потенціал і не може розумітися як морально нейтральна сфера суспільного життя.
Попри всю раціональність і навіть актуальність суто економічного підходу до людини, все ж таки не варто забувати, що цінність людини не визначається мірками економічного розрахунку. В економіці також можлива ефективна діяльність у рамках добра, де може проявити себе і етично-позитивна особа. Саме етично-позитивна економіка і забезпечує довгострокову, стратегічну ефективність, рентабельність. Ефективна економічна діяльність, здійснювана в рамках добра, у свою чергу сприяє вдосконаленню соціальних відносин і особистої моральності. Неетична поведінка, аморальний бізнес обернуться рано чи пізно соціальними і етичними витратами для особи і суспільства, а також негативними наслідками щодо економічної ефективності підприємства. У XX столітті, наприклад, усе більш очевидним стає той факт, що поняття ефективності ринкової економіки приходить у протиріччя з моральним поняттям соціальної справедливості. Спроби знайти компроміс між ринковою ефективністю і справедливістю, без чого суспільство втрачає стан рівноваги, привели до визнання необхідності державного втручання в соціально-економічну сферу. Тим самим ринкова економіка, позбавлена внутрішньої етичної мотивації, морального самообмеження, по чинає морально нормуватися ззовні.
Основні етичні категорії добра і зла, совісті і честі, свободи і відповідальності та інші категорії пронизують всі сфери людського життя, у тому числі і сферу економічних відносин. І подібно до того, як існує, наприклад, лікарська етика, так само реально існує економічна етика: виробництво матеріальних і духовних багатств, стихія ринку, збір податків, оплата праці - все це пронизано так чи інакше етичними началами.
Економіка, безумовно, впливає і на суспільну мораль, і на моральність особистості. Дія економіки на мораль може бути прямою і непрямою. Прямий вплив економіки на мораль виявляється в зростанні злочинності при зубожінні громадян і суспільства, при сильній диференціації суспільства, призростанні безробіття. Непрямий вплив виявляє себе в переоцінці людиною таких моральних цінностей, як порядність, справедливість, чесність.
Все це вимагає правильного розуміння самої проблеми співвідношення економіки і моральності. Загальнолюдські моральні цінності, принципи діють і у сфері економіки. Так звані «етика бізнесу», «господарська етика», «економічна етика», «етика успіху» не є особливою мораллю разом із загальнолюдською, а є специфічним проявом єдиних фундаментальних моральних цінностей у сфері господарської діяльності. Це означає, зокрема, що при виникненні конфліктів у свідомості суб'єктів між нормами загальнолюдської моралі, з одного боку, і нормами «економічної етики», з іншого, - перевагу належить віддавати загальнолюдським нормам.
Отже, певною мірою духовно-культурні, моральні цінності не є абсолютно чужими для економіки, вони можуть бути поєднані з власними цілями економічної діяльності, сприяти їх реалізації. Що ж до вищого рівня культури, в основі якого - «життя заради інших», потреба в житті та благополуччі іншої людини, то економічна діяльність з ним, мабуть, несумісна. Якщо вона набуває характеру безкорисливого «служіння іншому», то починає втрачати сутнісні ознаки економічної діяльності.
На необхідність збереження етичного виміру економіки вказував на початку XX століття російський релігійний філософ і богослов С. Булгаков. У своїй праці «Філософія господарства» він писав: «Господарювання є боротьбою людства із стихійними силами природи в цілях захисту і розширення життя, підкорення і олюднення природи». Людині внаслідок її початкової богоподібності дано бути співтворцем і співпрацівником Господа.
-
PAGE 8