Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ТЕМА 8. КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВА
ПЛАН
Основні фонди – це засоби праці, якими володіє підприємство і використовує в процесі виробництва і постачання продукції, надання послуг, для здійснення соціально-культурних і адміністративних функцій або здавання в оренду.
Основні фонди підприємств характеризуються тривалим терміном використання (понад один рік). При цьому вони не змінюють своїх форм і розмірів, мають вартість, не меншу від встановленої державою межі, і переносять її на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.
Для чіткого обліку та оцінки ефективності використання основні фонди необхідно правильно класифікувати. Їх можна згрупувати за галузевою ознакою, за функціональним призначенням, за використанням, за ознакою належності, за матеріальним складом.
За галузевою ознакою основні фонди поділяються на промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, основні фонди галузі зв’язку та інші.
За функціональним призначенням основні фонди поділяються на виробничі і невиробничі.
Основні виробничі фонди функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства, безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню. Вони поділяються на такі групи:
1. Будівлі
2. Споруди
3. Передавальні пристрої
4. Машини і обладнання поділяються на: силові машини і обладнання (котли, двигуни); робочі машини і обладнання (верстати, преси, агрегати); вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої, лабораторне обладнання; обчислювальна техніка.
5. Транспортні засоби
6. Інструмент
7. Виробничий інвентар
8. Господарський інвентар
Основні невиробничі фонди використовуються у невиробничій сфері підприємства, не беруть безпосередньої або й побічної участі у виробничому процесі і призначені для обслуговування культурно-побутових і комунальних потреб працівників (будова і споруди, транспортні засоби, обладнання, інструменти та інші основні фонди для обслуговування житлових, комунальних, побутових та інших потреб).
За ознакою належності основні фонди поділяються на власні (джерелами формування яких є статутний або акціонерний капітал, прибутки підприємства, цільове фінансування, амортизаційний фонд) та орендовані (належать орендодавцю і перебувають в тимчасовому користуванні підприємства на умовах договору оренди).
За використанням основні фонди поділяються на діючі, що використовуються в господарській діяльності, та недіючі, які не використовуються в даний час у зв’язку з тимчасовою консервацією окремих виробництв, цехів або й підприємств.
За матеріальним складом основні фонди можна згрупувати за їх натурально -речовими ознаками – площею будівель, кількістю одиниць автотранспорту, видами інструменту тощо.
2. Структура основних фондів підприємства
Не всі елементи основних фондів із наведеної класифікації відіграють однакову роль в процесі функціонування підприємства. Тому важливе економічне значення має співвідношення окремих видів основних фондів в їх загальній вартості, тобто їх технологічна (видова) структура. Часто цю структуру розглядають як співвідношення активної і пасивної частин основних фондів.
До активної частини належать основні фонди, які беруть безпосередню участь в процесі виробництва, визначають рівень технічної оснащеності праці, прямо впливають на величину виробничої потужності та обсяг випуску продукції підприємства (робочі машини і обладнання, прилади та інструменти, обчислювальна техніка).
До пасивної частини належать основні фонди, які опосередковано впливають на величину виробничої потужності і обсяг продукції, забезпечують нормальні умови для здійснення процесу виробництва (будівлі, споруди, інвентар та ін.).
Прогресивною тенденцією у зміні технологічної структури основних фондів є зростання частки їх активної частини.
На технологічну структуру основних фондів підприємств впливають ряд чинників.
Окрім технологічної виділяють галузеву і вікову структуру основних фондів. Перша з них характеризується співвідношенням питомої ваги основних фондів різних галузей до загальної вартості основних фондів підприємства; друга – це співвідношення основних фондів різних вікових груп у їх загальній вартості.
3. Облік і оцінка основних фондів
Облік основних фондів здійснюється у натуральній і вартісній формах.
Натуральні показники використовуються при визначенні виробничої потужності, для оцінки технічного складу і стану основних фондів, розробки балансів обладнання та ін.
Вартісна форма обліку необхідна для планування відтворення основних фондів, визначення їх загальної величини, динаміки, структури, обчислення розмірів амортизації та калькулювання собівартості продукції.
Залежно від моменту і характеру проведення оцінки стану основних фондів розрізняють такі види їх оцінки:
1. Первісна вартість – це фактична вартість основних фондів на момент їх придбання і взяття на баланс.
Первісна вартість основних фондів збільшується на суму витрат, пов’язаних з поліпшенням об’єкта (добудова, дообладнання, модернізація, реконструкція), які призводять до збільшення майбутніх економічних вигод, очікуваних від його використання.
Первісна вартість основних фондів зменшується у зв’язку з частковою ліквідацією об’єкта основних фондів.
2. Переоцінена вартість – вартість основних фондів після їх переоцінки (індексації первісної вартості основних фондів).
Згідно із згаданим Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку підприємство переоцінює об’єкт основних фондів, якщо його залишкова вартість більш, як на 10% відрізняється від справедливої вартості на дату балансу.
Переоцінену вартість основних фондів (Впер) можна визначити за формулою:
де І пер – індекс переоцінки основних фондів.
де В справ – справедлива вартість основних фондів, грн.;
В зал – залишкова вартість основних фондів, грн.
3. Залишкова вартість – визначається як різниця між вартістю, за якою об’єкт основних фондів був взятий на баланс підприємства (первісною або переоціненою) та сумою зношення.
або = ,грн.,
де З н – сума зношення основних фондів, грн.
4. Справедлива вартість – це первісна вартість основних фондів, одержаних в обмін.
5. Ліквідаційна вартість (В лікв) – це залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з експлуатації, спричиненого зношенням. За цією вартістю підприємство може реалізувати основні фонди, списати, передати на баланс іншому підприємству.
4. Види і показники зношення основних фондів
Зношення основних фондів, тобто втрата ними частини вартості, є фізичним і моральним.
Фізичне зношення – це втрата основними фондами їх споживчих властивостей.
Мірилом фізичного зношення є коефіцієнт фізичного зношення основних фондів (Кф.знош.), який можна обчислити:
або
де Вкап.рем — вартість капремонтів обладнання від початку служби, грн.;
Азнош. — сума амортизаційних відрахувань від початку служ би (сума зношення), грн.
Фізичне зношення у відсотках можна обчислити за фор мулою:
де Тф, Тн — відповідно фактичний та нормативний строк служби обладнання, роки.
Моральне зношення являє собою передчасне (до закінчення строку фізичної служби) обезцінення основних фондів, викликане або здешевленням відтворення основних фондів (моральне зношення першого роду), або використання більш продуктивних засобів праці (моральне зношення другого роду).
Мірилом морального зношення 1-го роду є коефіцієнт морального зношення 1-го роду (Кмор.знош). Його можна обчис лити:
Моральне зношення 2-го роду в межах суспільного вироб ництва оцінити неможливо, поскільки одні і тіж основні фонди можуть задовільняти або не задовільняти потреб кон кретних споживачів.
Загальний коефіцієнт зношення основних фондів (Кзаг.знош) визначається:
Кзаг.знош = 1 - (1 - Кф.знош) х (1 — Кмор.знош.)
Фізичне зношування відбувається нерівномірно, оскільки основні фонди складаються зі значної кількості елементів, виготовлених з різних за якістю матеріалів.
Усунути фізичне і частково моральне зношування основних фондів можна за допомогою модернізації. Модернізація основних фондів, як правило, поєднується з їх капітальним ремонтом. Вона означає внесення в конструкцію діючого обладнання змін, які підвищують його технічний рівень і покращують економічні характеристики. Завдяки модернізації повністю або частково усувається моральне зношення другого роду, діюче обладнання за конструктивно-технічними і економічними характеристиками наближається до нового, сучасного і продуктивного.
Модернізація, на відміну від капітального ремонту, який проводиться на старій технічній основі і є формою простого відтворення основних фондів, здійснюється з використанням новітніх технічних досягнень, підвищує економічну ефективність обладнання і тому є однією з форм розширеного відтворення.
Доцільність проведення модернізації в порівнянні із заміною основних фондів обґрунтовується ретельними економічними розрахунками.
5. Амортизація основних фондів
Амортизація – це перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції протягом терміну їх корисного використання (експлуатації).
В основі процесу амортизації основних фондів є певні норми амортизації (На), тобто річні відсотки відшкодування вартості зношеної частини основних фондів.
де Тсл – термін корисного використання основних фондів
(амортизаційний період), роки.
З 1.04.2011 року набрав чинності ІІІ розділ Податкового Кодексу України (ПКУ), який докорінно змінив порядок нарахування амортизації основних фондів.
Нарахування амортизації основних фондів (ОФ) здійснюється пооб'єктно і щомісячно.
Амортизації підлягають:
Не підлягають амортизації:
Класифікація ОФ в податковому обліку тепер передбачає 16 груп замість звичних нам 4, і що мінімальний строк корисного використання будівель становить 20 років, а транспортних засобів – 5 років.
Класифікація груп основних засобів
|
Групи |
Мінімально допустимі строки корисного використання, років |
|
група 1 - земельні ділянки |
- |
|
група 2 - капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом |
15 |
|
група 3 - будівлі, |
20 |
|
споруди, |
15 |
|
передавальні пристрої |
10 |
|
група 4 - машини та обладнання |
5 |
|
з них: |
|
|
електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень |
2 |
|
група 5 - транспортні засоби |
5 |
|
група 6 - інструменти, прилади, інвентар (меблі) |
4 |
|
група 7 - тварини |
6 |
|
група 8 - багаторічні насадження |
10 |
|
група 9 - інші основні засоби |
12 |
|
група 10 - бібліотечні фонди |
- |
|
група 11 - малоцінні необоротні матеріальні активи |
- |
|
група 12 - тимчасові (нетитульні) споруди |
5 |
|
група 13 - природні ресурси |
- |
|
група 14 - інвентарна тара |
6 |
|
група 15 - предмети прокату |
5 |
|
група 16 - довгострокові біологічні активи |
7 |
Методи нарахування амортизації. ПКУ спростував використання традиційного податкового методу нарахування амортизації із застосуванням фіксованих норм амортизації для кожної з груп ОФ.
Відповідно до ПКУ в податковому обліку методи нарахування амортизації повністю відповідають бухгалтерським методам, які передбачені Стандартами бухгалтерського обліку.
Амортизація основних фондів за бухгалтерським обліком може здійснюватися за такими методами:
1)прямолінійний (рівномірний); суми амортизації (А) визначаються як добуток балансо вої вартості основних фондів станом на початок звітного кварталу (Вп) та встановленої для відповідної групи норм амортизації (На):
, грн.
2) зменшення залишкової вартості; передбачає визначення річної суми амортизації як добуток залишкової вартості основного фонду на початок року (або первісної вартості за перший рік використання фонду) та річної норми амортизації. Остання розраховується як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання фонду з результату від ділення його ліквідаційної вартості на первісну.
Для визначення норми амортизації для будь-якого t-го року (Наt) служби устаткування за цим методом можна ско ристатися формулою:
де На.підв підвищена норма амортизації, %;
t — рік служби устаткування, за який нараховується амор тизація.
4) кумулятивний - характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду і поступовим їх зниженням в другій половині. Визна чення річних сум амортизації цим методом здійснюється в декілька етапів:
1. Додаються числові значення років служби устаткування, наприклад, при шестирічному терміні служби 1+2+3+4+5+6=21
2. Утворюються дроби типу 1/21; 2/21;...6/21 і розміщуються у зворотному порядку; 6/21; 5/21;,.. 1/21.
3. Обчислюються річні суми амортизації множенням утворених дробів на початкову вартість устаткування
5) виробничий; передбачає визначення місячної суми амортизації як добутку фактичного обсягу випуску продукції за місяць та виробничої ставки, яка обчислюється шляхом діленням вартості, що амортизується, на загальний обсяг продукції, який підприємство очікує виробити з використанням даного засобу праці.
ОФ групи 9, 12, 14, 15 амортизуються прямолінійним та виробничим методами. На ОЗ груп 1 та 13 амортизація НЕ нараховується.
Метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивний метод відносяться до методів прискореної амортизації, застосування яких дозволяє відшкодувати до 60-70% вартості фондів у першій половині їх експлуатації.
При визначенні суми амортизаційних відрахувань за бухгалтерським обліком, на відміну від податкового, враховується строк корисного використання (експлуатації) основних фондів. При цьому до уваги береться очікуване використання основних фондів, його потужність, продуктивність, фізичне і моральне зношування, що передбачається, правові або подібні обмеження щодо строків використання об’єктів основних фондів та інші чинники.
Строк корисного використання (експлуатації) основних фондів може переглядатись в разі зміни очікування економічних вигод від їх використання. Амортизація основних фондів нараховується, виходячи із нового строку корисного використання, починаючи з місяця наступного за місяцем його зміни.
Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття основних фондів з експлуатації.
6. Напрями відтворення основних фондів підприємства
Відтворення основних виробничих засобів – це процес безперервного їх поновлення.
Проміжок часу, протягом якого відбувається процес формування, використання та відновлення споживчої вартості основних фондів, називаються “циклом відтворення”.
Розрізняють просте та розширене відтворення основних фондів.
Просте відтворення основних фондів здійснюється в тому самому обсязі, у якому вони були зношені або вибули з експлуатації, тобто відбувається відновлення попередньої виробничої потужності. За простого відтворення у кожному наступному циклі відбувається створення основних виробничих засобів у попередніх обсягах та з однаковою якістю. Джерелом фінансування простого відтворення виступають амортизаційні відрахування.
Просте відтворення основних засобів здійснюється у двох формах:
1) заміна зношених або застарілих основних виробничих фондів на нове аналогічне;
2) капітальний ремонт діючих основних засобів (при цьому об'єкти основних фондів повністю демонтуються, замінюються або відновлюються зношені конструктивні елементи, вузли; максимально відновлюються їх первісні техніко-експлуатаційні параметри.
Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобів або придбання нових основних засобів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування. Здійснюється за рахунок чистого прибутку підприємства та реалізується у таких формах як нове будівництво, розширення, реконструкція, технічне переозброєння та модернізація основних фондів.
6. Показники руху і використання основних фондів підприємства
Для характеристики руху основних фондів на підприємстві використовують показники:
де Sл — вартість ліквідованих основних фондів за певний період (рік), грн.;
Sn — вартість основних фондів на початок періоду, грн.;
де Sв — вартість введених основних фондів за певний період, грн.;
Sк — вартість основних фондів на кінець періоду, грн.
Ефективність використання основних фондів характери зується рядом показників, які поділяються на загальні і част кові.
Основним із загальних показників використання основних фондів є фондовіддача (Фв):
, грн.
де Q — обсяг товарної (валової, чистої) продукції під приємства за рік, грн.;
Sсep — середньорічна вартість основних фондів підприємства, грн.
Оберненим показником до фондовіддачі є фондоємкість (Фм):
, грн.
Фондоозброєність праці (Фо обчислюється за формулою:
де Ч — середньоспискова чисельність промислово-вироб ничого персоналу, чол.
Середньорічна вартість основних фондів (Seep) обчислює ться за формулою:
де Snoч— вартість основних фондів на початок року, грн.;
Sвв — вартість введених протягом року основних фондів грн.;
Tвв — кількість місяців до кінця року, протягом яких
функціонуватимуть введені основні фонди;
Sвив — вартість виведених з експлуатації основних фондів
протягом року, грн.;
Твив— кількість місяців до кінця року з моменту виведення з
експлуатації основних фондів.
Частковими показниками використання основних фондів є:
* коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування (Кекст);
* коефіцієнт інтенсивного завантаження (Кінт);
* коефіцієнт інтегрального використання основних фондів (Кінтегр)
* коефіцієнт змінності роботи обладнання (Кзм).
Коефіцієнт змінності обчислюється:
або
де Взм — кількість відпрацьованих верстато-змін;
Вд — кількість відпрацьованих верстато-днів;
Фд — дійсний фонд часу роботи всього обладнання, год;
Фд1 — дійсний фонд часу роботи всього обладнання при
однозмінній роботі, год.
7. Шляхи поліпшення використання основних фондів підприємства
Основними шляхами поліпшення використання основних фондів підприємств є:
1. Зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого і непродуктивного обладнання, швидке залучення у виробництво невстановленого устаткування. Це впливає на суми нарахованої амортизації, обсяги випуску продукції, що, в свою чергу, позначається на витратах її виробництва.
В нормальних умовах все наявне обладнання, за винятком резервного і того, що знаходить ся в ремонті, повинно працювати. Якщо частина його (до 15-20% встановленого) бездіяльна, то це пояснюється непідготовленістю виробничих площ до монтажу машин і устаткування, диспропорціями між продуктивністю окремих ділянок виробництва, некомплектністю поставки обладнання або простою дезорганізацією у виробничому процесі.
2. Покращення експлуатації машин і обладнання в часі (екстенсивне завантаження), яка досягається підвищенням коефіцієнта змінності роботи обладнання. Цей чинник має важливе значення для галузей з перервним режимом роботи. Більш повне завантаження обладнання можливе за умови скорочення простоїв (як планових, так і позапланових), чого можна досягти вдосконаленням організації виробництва і праці, матеріально-технічного забезпечення.
Підвищення змінності не вимагає додаткових вкладень в основні фонди, а забезпечується використанням внутрішніх організаційних резервів підприємства.
3. Підвищення якості ремонтного обслуговування основних фондів. В галузі організації самих ремонтних робіт слід дотримуватись принципів раціональної організації виробництва (паралельності, пропорційності, неперервності тощо), методів календарного і сітьового планування та моделювання на базі комп’ютеризації розв’язання практичних задач.
Також необхідно підвищити технічний рівень забезпеченості ремонтно-механічних підрозділів підприємства і якості виконання ними ремонтних робіт, посилення мотивації праці.
4. Удосконалення технологічної структури основних фондів з врахуванням тих чинників, які впливають на неї.
5. Використання прогресивних напрямків відтворення основних фондів підприємств шляхом їх реконструкції, технічного переоснащення, модернізації.
Вони супроводжуються широким оновленням основних фондів і забезпечують зміну структури інвестицій на користь збільшення затрат на машини, обладнання.
6. Швидке оновлення проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній, агрегатів, устаткування. Щорічні втрати через надмірне затягування термінів освоєння проектних потужностей складають мільйони гривень. Хоча за останні роки спостерігається тенденція до їх скорочення, що пов’язано із зміною організаційно-правових форм ведення підприємницької діяльності, приватизацією виробничих об’єктів та ін.
8. Поняття та матеріальний склад оборотних фондів підприємства
Оборотні фонди – це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції.
Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, а також деякі засоби праці.
Оборотні фонди підприємства:
Найбільшу питому вагу у складі оборотних фондів підприємства становлять виробничі запаси. До їх складу входять: сировина і основні матеріали; допоміжні матеріали; паливо і електроенергія; куповані напівфабрикати і комплектуючі вироби;
запасні частини для ремонту; тара і тарні матеріали; малоцінні та швидкозношувані предмети (господарський інвентар, малоцінні інструменти та ін.); вони хоч і є засобами праці, проте мають термін служби менше одного року і для спрощення обліку відносяться до оборотних фондів.
Необхідність виробничих запасів обумовлена тим, що процес виробництва відбувається неперервно, а предмети праці надходять на підприємство від постачальників періодично через певні інтервали часу.
Незавершене виробництво – предмети праці, які вже вступили у виробничий процес і знаходяться безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.
У складі незавершеного виробництва виділяють напівфабрикати власного виробництва, тобто предмети праці, які повністю пройшли обробку в одному цеху підприємства, але потребують подальшої обробки в інших цехах цього ж підприємства.
Наявність незавершеного виробництва і напівфабрикатів в оптимальних розмірах на всіх стадіях технологічного процесу є важливою умовою ритмічної роботи підприємства.
Витрати майбутніх періодів не є речовим елементом оборотних фондів, це грошові витрати, здійснені в даному періоді, але будуть погашені за рахунок собівартості продукції частинами в наступних періодах.
До них відносяться витрати на проектування, підготовку і освоєння нових видів продукції, підготовчі роботи в добувних галузях промисловості, організований набір працівників у сезонних галузях та ін.
Співвідношення окремих елементів оборотних фондів та їх загального обсягу, виражене у відсотках, відображає виробничо-технологічну структуру оборотних фондів. У виробничих запасах знаходиться близько 70% усіх оборотних фондів підприємства, у виробничому процесі (незавершеному виробництві і витратах майбутніх періодів) – близько 30%, проте спостерігається тенденція до зміни структури оборотних фондів підприємств на користь збільшення їх питомої ваги у виробничому процесі.
Структура оборотних фондів залежить від:
9. Показники використання матеріальних ресурсів
Значна частка в оборотних фондах підприємства належить виробничим запасам (матеріальним ресурсам), тому від ефек тивності їх використання залежать показники використання оборотних засобів взагалі.
Ефективність використання матеріальних ресурсів харак теризується системою показників, основним з них є мате ріаломісткість.
Матеріаломісткість: абсолютна, питома, загальна.
Абсолютна матеріаломісткість показує витрати основ них видів сировини і матеріалів за абсолютними значеннями на фізичну одиницю виготовленої продукції.
Питома матеріаломісткість - це витрати основних видів сировини і матеріалів на одиницю експлуатаційної характеристики продукції.
Загальна матеріаломісткість (Мм) відображає вартість всіх матеріальних затрат на одиницю виробу або на одну гривню виготовленої продукції. Її можна обчислити:
або
де Мз — загальна сума матеріальних затрат, грн.;
Q, N — обсяг виготовленої продукції в грошовому і нату ральному вимірниках відповідно.
Оберненим показником до матеріаломісткості є матеріаловіддача (Мв):
В практичній роботі підприємства важливе значення ма ють показники:
1. Коефіцієнт використання матеріалів. Він може бути плановим (відношення чистої ваги виробу до норми витрат сировини або матеріалів) і фактичним (відношення чистої ваги виробу до фактичних витрат матеріалів).
Коефіцієнт використання окремих видів матеріалів (Квик.матер) може визначатись не лише по певних видах про дукції, а й по підприємству в цілому:
де т — кількість видів продукції, при виробництві яких використовується даний вид матеріального ресурсу;
Ni — обсяг випуску продукції і-го виду в натуральних одиницях;
Мі — чиста вага (площа) одиниці готової продукції і-го виду;
Мзаг — загальні витрати матеріалу на випуск продукції за певний період у фізичних одиницях.
2. Розмір відходів характеризується коефіцієнтом, що по казує відношення величини відходів до величини загальних витрат матеріалу.
3. Коефіцієнт вилучення готової продукції із одиниці пере робленої сировини. Цей коефіцієнт має певну межу — вміст у вихідній сировині корисних компонентів, що вилучаються.
Відносна економія матеріальних затрат (Ематер) обчис люється:
Ематер = Мбаз х Іq - Мпл, грн.,
де -Мбаз, Мпл - відповідно сума матеріальних затрат в базовому і плановому періодах, грн.;
Іq - індекс обсягу випуску продукції в плановому періоді.
Норма витрат матеріальних ресурсів – це гранично допустима кількість сировини, матеріалів, палива, енергії для виробництва одиниці продукції або виконання одиниці роботи визначеної якості.
Норма витрат будь-якого виду матеріальних ресурсів неоднорідна за своєю структурою і складається із окремих елементів витрат.
Структуру норми витрат (Нв) можна представити:
де Вч – чисті витрати матеріалу (чиста вага) на одиницю продукції, роботи, натур.од.;
В відх – технологічно неминучі відходи і втрати, натур.од.;
Ві – інші втрати, що виникають в процесі транспортування, зберігання тощо, натур.од.
При нормуванні витрат матеріальних ресурсів використовуються такі методи: розрахунково-аналітичний; дослідно-експериментальний; звітно-статистичний і комбінований.
10. Оборотні кошти підприємства, їх класифікація,
структура і джерела формування
Поряд з оборотними фондами, які функціонують у сфері виробництва продукції, процес її реалізації забезпечується фондами обігу.
До фондів обігу належать:
Сукупність грошових коштів підприємства, вкладених в оборотні фонди і фонди обігу, становлять оборотні кошти підприємства.
Структура оборотних коштів характеризується співвідношенням окремих елементів в загальному їх обсязі, яке виражене у відсотках. Ця структура змінюється в часі, неоднакова вона і в різних галузях промисловості. Структура визначається рядом чинників виробничого, постачальницького і збутового характеру.
До виробничих чинників відносяться матеріально-технічні особливості галузей, характер організації виробництва, режим роботи підприємства, тривалість виробничого циклу, характер споживаної сировини і продукції,, що випускається.
До чинників постачання і збуту відносяться розміщення постачальників ресурсів і споживачів продукції, періодичність поставок, використовувані форми розрахунків та ін.
В цілому по промисловості 2/3 оборотних коштів авансується в оборотні фонди, а 1/3 – у фонди обігу.
За джерелами формування оборотні кошти підприємства поділяються на власні і позичкові. Необхідність такого поділу обумовлена неоднаковою потребою в них у часі. На всіх підприємствах протягом року спостерігається коливання потреби в коштах на відвантажену продукцію, на утворення сезонних запасів сировини та інші потреби. Є періоди, коли потреби підприємства в оборотних коштах різко зростають, в інші періоди – знижуються до мінімуму. Постійна наявність на підприємстві максимальної величини оборотних коштів призводить до їх надлишків у певні періоди, а мінімальної – до їх нестачі і певних труднощів у розвитку виробництва. Тому поділ оборотних коштів на власні і позичкові забезпечує їх раціональне використання і оперативне маневрування.
Позичкові оборотні кошти – це кредити банків, кредиторська заборгованість та інші пасиви.
11. Розрахунку нормативів оборотних коштів
За способом виявлення потреби оборотні кошти поділяються на нормовані і ненормовані. Нормованими є ті оборотні кошти, на які встановлюються нормативи запасів. За економічним призначенням вони повинні забезпечувати безперебійність виробничо-господарської діяльності підприємства. До нормованих належать всі оборотні кошти, які обслуговують сферу виробництва (оборотні фонди) та готова продукція на складах підприємства.
Ненормовані – це ті оборотні кошти, на які нормативи не встановлюються, оскільки потреба в них є тимчасовою. Їх величина контролюється за фактичними даними. До них відносяться відвантажена готова продукція, готівкові і безготівкові грошові кошти підприємства, дебіторська заборгованість.
В сучасних умовах, коли підприємства знаходяться на повному самофінансуванні, правильне визначення потреби в оборотних коштах має особливе значення.
Норматив оборотних коштів – це грошовий вираз вартості мінімальних і в той же час достатніх запасів товарно-матеріальних цінностей, незнижуваних залишків незавершеного виробництва, готової продукції та інших коштів.
Процес встановлення нормативу оборотних коштів, необхідних для нормальної діяльності підприємства, називається нормуванням.
Основним методом нормування оборотних коштів є метод прямого рахунку, інші доповнюють його.
В процесі нормування на підприємстві встановлюються нормативи по окремих елементах оборотних коштів в днях і в грошовому виразі. На основі цих часткових нормативів визначається сукупний норматив оборотних коштів в грошовому виразі.
Нормування виробничих запасів передбачає визначення їх норми в днях, в натуральному і в грошовому виразі.
Норматив запасу в днях (Здн ) включає:
Норматив виробничих запасів в натуральному та вартісному виразі (Нвир.зап) визначається множення денної потреби в певному виді матеріальних ресурсів (Д) в натуральних або вартісних вимірниках на норматив запасу в днях.
Нормування незавершеного виробництва.
Норматив власних оборотних засобів у незавершеному виробництві (Ннзв) визначається за формулою:
де Ср — собівартість річного випуску продукції, грн.;
Тц — тривалість циклу виготовлення продукції, днів;
Кнз — коефіцієнт наростання затрат.
Норматив оборотних засобів в запасах готової продукції (Нгп) визначається як добуток одноденного випуску продукції за виробничою собівартістю (Вд) на норму запасу готової продукції на складі в днях (Здн):
Нгп = Вд х Здн. грн.
Норматив оборотних засобів у витратах майбутніх періодів (Нмайб.пер); розраховується виходячи із залишків коштів на початок періоду (Впоч) і суми витрат, які слід буде зробити в плановому році (Впл), за мінусом суми для майбутнього пога шення витрат за рахунок собівартості продукції (Впогаш.пл):
Нмайб. пер = Впоч + Впл — Впогаш.пл, грн.
Сукупний норматив оборотних коштів підприємства (Нсукуп) обчислюється:
12. Методика розрахунку показників ефективності використання
оборотних коштів підприємств
Оборотні засоби підприємства знаходяться у безперервно му русі, переходячи із однієї стадії кругообороту в іншу. Оборот оборотних засобів, виміряний в часі, називається їх оборотністю.
Економічне значення оборотності полягає в тому, що від неї залежить величина необхідних підприємству сум грошо вих коштів для здійснення процесу виробництва і реалізації продукції.
Показниками оборотності оборотних засобів є:
- коефіцієнт оборотності;
- коефіцієнт завантаження;
- тривалість одного обороту.
Коефіцієнт оборотності (Кобор) показує кількість оборотів за рік і визначається відношенням реалізованої за рік про дукції (РП) до середньорічного залишку нормованих оборот них засобів (Sноз):
, оборотів/рік
Коефіцієнт завантаження (Кзав) — величина, обернена коефіцієнту оборотності:
Цей показник показує, скільки оборотних коштів під приємства припадає на одну гривню реалізованої продукції.
Тривалість обороту (Тоб) показує тривалість одного обо роту оборотних засобів в днях і визначається:
, дні.
Якщо відомі суми нормованих оборотних засобів на перше число кожного місяця, то Sноз можна обчислити:
, грн.
де S1′, S2′ ... S13′ — відповідно залишки нормованих обо ротних засобів на перше число кожного місяця розрахунко вого періоду, включаючи перше січня наступного року, грн.
Суму вивільнених в результаті прискорення оборотності оборотних засобів (∆S ноз) можна обчислити за формулою:
, грн.
де РПзв — обсяг реалізації у звітному році, грн;
Тоб.баз Тоб.зв — середня тривалість одного обороту оборотних засобів відповідно у базовому і звітному роках, днів.
Економічна ефективність використання оборотних коштів підприємств характеризується прискоренням їх оборотності. Ефект прискорення оборотності виражається у вивільненні, зменшенні потреби в оборотних коштах у зв’язку з покращенням їх використання.
13. Поняття і склад нематеріальних ресурсів підприємства
Нематеріальні ресурси підприємства - це складова час тина потенціалу підприємства, яка забезпечує економічну користь протягом тривалого періоду і має ту особливість, що в них відсутня матеріальна основа здобування доходів та невизначені майбутні розміри усіх заходів.
За походженням нематеріальні ресурси виникають або завдяки новим унікальним знанням або через рідкісність ресурсів.
Поняття нематеріальних ресурсів фактично уточнюється з поняттями об'єктів інтелектуальної власності, які можуть включати:
1. Об'єкти промислової власності. До них належать:
2. Об'єкти, що охороняються авторським та суміжними правами — це твори науки, літератури і мистецтва незалежно від їх обсягу, жанру, призначення, мети створення, які можуть існувати в письмовій, усній, образотворчій і об'ємно-просто ровій формах.
Авторським правом захищаються також комп'ютерні про грами, бази даних, мікросхеми.
Авторське право не поширюється на офіційні документи, державні символи та знаки, твори народної творчості, об'єкти промислової власності, твори, для яких закінчився термін дії авторського права.
Суміжні права — це права, які примикають до авторсь кого права і є похідним від нього. Суміжні права належать до нематеріальних об'єктів і поділяються на три види:
1) права виконавців;
2) права виробників фонограм;
3) права організацій мовлення.
3. Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності - це результати творчої діяльності людини, які не належать до перших двох складових об'єктів інтелектуальної власності, а саме:
- раціоналізаторські пропозиції - це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, для якого воно подано;
- «ноу-хау» - це знання чи досвід технічного, організацій ного, виробничого і економічного характеру, що можуть бути практично використані і принести власникові певні переваги об'єктами «ноу-хау» є посібники, порадники, рецепти, формули тощо, а також незапатентовані ви находи;
- комерційна таємниця - це відомості, безпосередньо пов'язані з діяльністю підприємства, і розголошення яких може завдавати шкоди його інтересам.
14. Інформаційні технології і програмні продукти
Інформаційний продукт – це відповідним чином оброблена і систематизована інформація, представлена у вигляді, придатному для використання або продажу (бази даних, програмні продукти та ін.)
Інформаційний продукт є однією із складових інформаційної технології, яка об’єднує апаратне забезпечення, програмне забезпечення, телекомунікації, системи управління базами даних та інші технологічні засоби зберігання, обробки і передачі інформації. Проте, найбільш важливою складовою інформаційних технологій є інформаційні продукти.
Інформаційні продукти постійно вдосконалюються за рахунок освоєння нових видів інформаційно-обчислювальних робіт і послуг; розробки окремих актуальних завдань, пов’язаних із соціальною сферою (пенсійне забезпечення, працевлаштування, екологія, приватизація тощо); адаптації розробок, впроваджених в інших організаціях; опрацювання і впровадження нових стандартів, технічних умов, нових технологій.
До матеріальної складової програмного продукту належать матеріальні об’єкти – носії, на яких записана комп’ютерна програма або база даних (дискети, CD-ROM і т.д.); до нематеріальної складової – авторське право. Згідно Закону України „Про авторське право і суміжні права” авторське право і право власності на матеріальний об’єкт, на якому записана комп’ютерна програма або база даних, не залежать одне від одного.
За створення комп’ютерної програми авторам виплачується належна винагорода у вигляді основної або додаткової заробітної плати, а роботодавець може використовувати цю програму без укладання авторського договору, якщо вона призначена не для комерційної реалізації, а для використання „всередині” підприємства.
У випадку, коли необхідно відтворювати програмний продукт більш як в одному примірнику, його виробник повинен мати всі майнові права для відтворення і розповсюдження. Такі права можна одержати шляхом придбання ліцензії.
Предметом купівлі-продажу є певний обсяг майнових і немайнових прав на програму, які ліцензіар на компенсаційній основі передає ліцензіату. Це може бути здійснено шляхом продажу простої ліцензії на використання програмного продукту або виняткової ліцензії на його поширення.
При придбанні ліцензії на програмні продукти можуть використовуватись відомі форми розрахунків: роялті або паушальний платіж.
Найважливішим параметром є ціна програмного продукту. Її нижня межа визначається витратами на виробництво програми, упущеною вигодою, пов’язаною із відмовою від самостійного використання програми в разі її передачі посередникам для подальшого розповсюдження, можливість перетворення користувача в майбутнього конкурента, зростанням ризику від можливості несанкціонованого копіювання та розповсюдження. Верхня межа ціни визначається виходячи із оцінки приросту прибутку у користувача в разі використання програмного продукту, конкурентної ціни (якщо реалізується не унікальний, а поширений продукт), можливості самостійної розробки програми користувачем.
15. Нематеріальні активи підприємства, їх вартісна оцінка і амортизація
Нематеріальні активи - це права власності і захист доступу до нематеріальних ресурсів підприємства та їх вико ристання в господарській діяльності з метою одержання до ходу.
До складу нематеріальних активів включаються:
Юридичний захист об'єктів інтелектуальної власності по лягає в забороні використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника або їх підробка.
Право власності на винаходи, корисні моделі та промис лові зразки засвідчується патентами.
Патент — виданий державним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промислової власності.
Правова охорона знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань здійснюється на підставі їх державної реєстрації, результатом якої є видача відповідного свідоцтва.
Ліцензія — це дозвіл на використання нематеріального ресурсу протягом певного терміну за обумовлену винагороду. На практиці використовуються кілька видів розрахунків за ліцензії, найбільш поширеними з них є:
• роялті — періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди;
• паушальна виплата — фактична ціна ліцензії, одноразова винагорода за право користування об'єктом ліцензійної угоди.
Методологічною підставою вартісної оцінки нематеріальних активів є базові принципи ціноутворення:
1) комплексного обліку трьох груп чинників: витрат, корисності для споживача, впливу конкуренції;
2) обліку чинників, що визначають сприйнятливість покупця до ціни нематеріального активу;
3) адекватності методів виділення частки інтелектуальної власності в загальній вартості чи прибутку від використання майна підприємства.
Нематеріальні активи можуть бути оцінені в грошовій формі з використанням таких видів оцінок:
Нематеріальні активи підприємства підлягають амортизації. Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну їх корисного використання, який встановлюється підприємством самостійно, але не більше 20 років. Відповідно до цього терміну встановлюються норми амортизаційних відрахувань.
Оборотні кошти
боротні фонди (сфера виробництва)
фонди обігу
(сфера обігу)
виробничі запаси
незавершене виробництво
витрати майбутніх періодів
готова продукція на складах підприємства
готова продукція відвантажена
грошові кошти на рахунках
грошові кошти в розрахунках
дебіторська заборгованість
готівкові кошти
нормовані оборотні кошти
ненормовані оборотні кошти