Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
.КАФЕДРА ВІЙСЬКОВОЇ ПІДГОТОВКИ
ОФІЦЕРІВ ЗАПАСУ
КУРС ЛЕКЦІЙ З УПРАВЛІННЯ ПОВСЯКДЕННОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДРОЗДІЛІВ"
Тема 1: «Бойова готовність військовослужбовців»
Тема 2: «Організація та ведення службового діловодства. Режим таємності та таємної роботи ».
Тема 3: «Організація обліку особового складу»
Тема 4: «Організація бойової підготовки у підрозділі»
ХАРКІВ – 2014
Тема 1: «Бойова готовність військовослужбовців»
Бойова готовність військовослужбовців
Перше навчальне питання: "Поняття бойової готовності".
Повсякденна управлінська діяльність в сучасний період дуже різноманітна, оскільки вона пов’язана зі всіма сторонами складного життя військової частини.
Серед завдань повсякденної діяльності особливе місце займає бойова готовність військовослужбовців та підрозділів
Вимоги Командувача СВ ЗС України
Основні зусилля бойової та мобілізаційної підготовки Сухопутних військ ЗС України зосередити на підвищенні теоретичних знань і практичних навичок особового складу до рівня, який забезпечить підвищення бойової і мобілізаційної готовності об'єднань, з'єднань, військових частин, установ та військових комісаріатів. Підготовку органів управління та військ, індивідуальну підготовку офіцерів здійснювати у суворій відповідності з вимогами Настанови з мобілізаційної підготовки Збройних Сил України та наказами.
Україна, як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, враховуючи необхідність забезпечення власної воєнної безпеки та оборони, усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжнародної стабільності, має Збройні Сили із необхідним рівнем їх бойової готовності та боєздатності.
Збройні Сили України це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються:
оборона України;
захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.
Збройні Сили – являються невід’ємним інститутом будь якої держави. Виходячи із національних інтересів України, головним завданням ЗС України залишається забезпечення (спільно з іншими інституціями держави) оборони України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості.
Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України.
Військові частини і підрозділи Збройних Сил України відповідно до закону, в межах, визначених указами Президента України, що затверджуються Верховною Радою України, можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, посилення охорони державного кордону України і виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу України та їх правового оформлення, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві та міжнародних миротворчих операціях на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, що визначені законодавством України.
Органи військового управління забезпечують неухильне дотримання вимог Конституції України стосовно того, що Збройні Сили України не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів державної влади чи перешкоджання їх діяльності.
Основні нормативно - правові документи з питань бойової готовності
Конституція України,
Закон України "Про оборону України",
Закон України "Про основи національної безпеки України",
Закон України "Про Збройні Сили України",
Державна програма на реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 р.
Бойова готовність – це такий стан підрозділів, коли вони здатні у мінімально короткі терміни здійснити перехід з мирного у воєнний стан і успішно виконати бойове завдання, згідно з призначенням.
Бойова готовність повинна забезпечувати:
Бойова готовність передбачає:
Основними показниками бойової готовності підрозділів є боєздатність військ та час, необхідний для підготовки підрозділів до виконання бойових завдань.
Боєздатність це можливість підрозділів вести бойові дії і виконувати бойові завдання відповідно до їх призначення. Боєздатність є головним, визначальним показником бойової готовності і залежить від таких факторів (показати слайд)
Підрозділи приводяться у вищі ступені бойової готовності за бойовими розпорядженнями. Для відмобілізування та приведення у бойову готовність підрозділів установлюються сигнали.
Переведення підрозділів з мирного у воєнний стан завжди відігравало визначну роль в успішному веденні бойових дій щодо відбиття, зриву нападу агресора та його розгрому.
Основною метою переведення підрозділів у вищі ступені бойової готовності, є переведення підрозділів на організацію і штати воєнного часу, їх доукомплектування особовим складом, озброєнням, технікою, поповнення запасами матеріальних засобів, приведення озброєння та техніки у готовність до бойового застосування, проведення бойового злагодження, формування і злагодження нових органів управління, підрозділів і установ.
З урахуванням різноманітної укомплектованості військ, рівнів готовності підрозділів до виконання бойових завдань та з метою планомірного і гнучкого виконання заходів щодо підготовки підрозділів і частин до бойового використання встановлено три ступені бойової готовності:
- ПІДВИЩЕНА;
- ВОЄНА ЗАГРОЗА;
- ПОВНА.
Стан бойової готовності значною мірою визначається доцільною дислокацією і розміщенням підрозділів, а також безперервним веденням активної розвідки з метою вивчення противника, своєчасного викриття його планів, намірів, підготовки і початку розв'язування агресії.
Під час визначення термінів готовності підрозділів до виконання бойових завдань враховується, що війна проти будь-якої держави, може бути розв'язана агресором після поступового нарощування напруженості міжнародної обстановки або в умовах її різкого загострення. Агресія може перебувати тривалий або короткий загрозливий період, який буде характеризуватися активізацією безпосередніх приготувань до війни. Цей період повинен бути використаний для підвищення бойової готовності військ. При цьому не виключається імовірність раптового розв'язування агресором воєнних дій.
Генеральним штабом встановлені наступні сигнали приведення в вищи ступені бойової готовності:
ПІДВИЩЕНА – «ЗБІР»
ВОЄНА ЗАГРОЗА – «ТРИВОГА»
ПОВНА – «БОЙОВА ТРИВОГА»
При бойовій готовності ПІДВИЩЕНА війська залишаються в пунктах постійної дислокації, виконують заходи з підвищення бойової готовності, посилюється охорона військових об’єктів, проводяться заходи підготовки до доукомплектування військових частин до штату воєнного часу. Підрозділи що поза пунктом постійної дислокації, повертаються у ППД.
При ступені ПІДВИЩЕНА частини постійної готовності доукомплектуються до штату воєнного часу.
При бойовій готовності ВОЄНА ЗАГРОЗА частини скороченого складу здійснюють заходи підготовки до мобілізації.
Запаси боєприпасів та матеріально – технічних засобів завантажуються на транспортні засоби в обсязі, необхідному для виконання першочергових завдань.
ПОВНА бойова готовність - це стан військової частини, який визначає її здатність негайно приступити до виконання завдань за призначенням.
Разом з тим, необхідно узяти до уваги, що у мирний час утримувати в повній готовності до дій підрозділи видів Збройних Сил, родів військ, спеціальних військ і тилу, враховуючи політичні, економічні, соціальні та інші фактори недоцільно. Їх склад і рівень бойової готовності повинні відповідати оборонній достатності, забезпечувати швидке виконання мобілізації і оперативне розгортання військ, не допускати раптових ударів противника, успішно вирішувати завдання як в перших оборонних операціях, так і в наступальних , контр-наступальних операціях початкового періоду війни. Для цього в підрозділах, які є у складі оперативних командувань, визначена частина військ утримується на бойовому чергуванні практично в готовності до негайних дій, необхідна частина підрозділів у постійній готовності в чисельності і організації, наближеній до воєнного часу. Підрозділи скороченого складу необхідно відмобілізувати у визначені строки.
Тому загальний бойовий склад Збройних Сил України за має своє функціональне призначення та розподіляється на:
- Об’єднані сили швидкого реагування (ОСШР);
- Основні сили оборони (ОСО);
- З'єднання та військові частини, які не входять до функціональних структур;
Об’єднані сили швидкого реагування – сили бойової готовності, які спроможні без доукомплектування виконувати визначені завдання.
У їх склад входить частина військ (сил), які здатні до негайного реагування на кризові ситуації. Вони складатимуть до 30% від загального бойового складу Збройних Сил України мирного часу
Сили негайного реагування призначені для негайного реагування на загрози, стримування, недопущення та нейтралізації збройних конфліктів на стадії їх зародження.
Укомплектованість особовим складом – більш ніж 90%, озброєнням і військовою технікою – на 100%
Сили швидкого реагування призначені для нарощування (посилення) сил негайного реагування, створення угруповання ОСШР з метою адекватного реагування на рівень загроз, а у разі виникнення збройного конфлікту, недопущення переростання його в локальну війну.
Укомплектованість особовим складом – більш ніж 70%, озброєнням і військовою технікою – на 100%
Основні сили оборони (ОСО)– сили мобілізаційної готовності, спроможні до виконання завдань після відмобілізування і приведення у бойову готовність. Частка Основних сил оборони від загального бойового складу Збройних Сил України мирного часу становитиме до 70%.
Сили нарощування призначені для нарощування зусиль, підсилення при необхідності ОСШР при виконанні ними завдань ліквідації (локалізації, нейтралізації) збройного конфлікту.
Укомплектованість особовим складом – до 50%, озброєнням і військовою технікою – не менш ніж на 80%
Сили стабілізації призначені для розгортання з'єднань і військових частин, необхідних для гарантованого виконання завдань ОСШР і Силами нарощування, та мають бути готовими до застосування в усіх можливих формах ведення воєнних дій, завершення ліквідації збройного конфлікту та стабілізації обстановки.
Укомплектованість особовим складом – до 20%, озброєнням і військовою технікою – не менш ніж на 80%
Сили постійної готовності, призначені для запобігання та ліквідації в найкоротший строк збройного конфлікту на державному кордоні, охорони повітряного простору та підводного простору в межах територіального моря України, прикриття важливих державних і воєнних об’єктів;
Сили резерву, призначені для нарощування Сил постійної готовності та розгортання військових частин територіальної оборони в разі виникнення загрози збройної агресії.
Сили постійної готовності поділятимуться на:
Сили негайного реагування, основу яких становитимуть військові частини високомобільних десантних військ, морської піхоти, військові частини розвідки та спеціального призначення, бригади кораблів. Їх дії підтримуватимуть армійська, тактична та морська авіація, визначений склад артилерії та зенітних ракетних військ;
Сили швидкого реагування, основу яких становитимуть механізовані, артилерійські (реактивні артилерійські) та ракетні бригади (полки), авіаційні та зенітні ракетні військові частини. До складу Сил швидкого реагування також входитимуть військові частини зв’язку, оперативного, матеріально-технічного та інших видів забезпечення.
З метою приведення структури та складу Збройних Сил у відповідність до загальноприйнятих у провідних державах світу показників планується оптимізувати чисельність військових частин, установ та організацій забезпечення життєдіяльності Збройних Сил.
У результаті здійснення заходів з реформування Збройних Сил передбачається зменшити їх загальну чисельність. Також планується збільшити чисельність громадян, які проходять військову службу в резерві.
Друге навчальне питання " Обов'язки військовослужбовців при оголошенні тривоги, збору. Екіпірування військовослужбовців."
Бойова готовність підрозділів у мирний час забезпечується:
наявністю в штабах усіх рівнів ретельно відпрацьованих планів відмобілізування і приведення у відповідні ступені бойової готовності, які повинні постійно уточнюватися, а також повністю підготовлених і забезпечених належним чином мобілізаційних ресурсів для швидкого доукомплектування підрозділів;
знанням і розумінням командирами, штабами, а також усім особовим складом у необхідному обсязі майбутніх бойових завдань і попередньою, ще в мирний час, підготовкою до їх виконання;
постійною оцінкою обстановки і передбаченим її розвитком, умілою організацією та чітким несенням бойового чергування і бойової служби, своєчасним накопичуванням чергових сил і засобів;
підтриманням у необхідній готовності до бойового застосування озброєння та техніки;
своєчасним переозброєнням військ новою технікою і зброєю, оволодінням ними особовим складом;
постійною готовністю до відбиття можливого раптового нападу противника, відмобілізування і дій за призначенням;
Стан бойової готовності залежить від ступеня та якості укомплектованості підрозділів особовим складом, озброєнням, бойовою та спеціальною технікою, запасами матеріальних засобів, тому командир повинен завжди знати потреби підрозділів у особовому складі, техніці та запасах матеріально - технічних засобів (МТЗ), мати точні відомості про обліковий та наявний склад частини, бойову техніку, озброєння та боєприпаси, пальне, про всі інші запаси матеріальних засобів, періодично перевіряти їх стан та бойову готовність. З виникненням поточного або тимчасового некомплекту особового складу та автотранспорту командир повинен в установлений термін через штаб подати у відповідні органи заявку для його усунення.
Для якісного комплектування (доукомплектування) підрозділів командир зобов’язаний знати ділові та морально-бойові риси всіх офіцерів, прапорщиків частини і старшин рот (батарей) як кадрового складу, так і військовозобов’язаних запасу, які призначені для укомплектування частини. Для того, щоб вивчити ділові та морально-бойові риси військовозобов’язаних, командир повинен виділяти необхідний час, визначати строки, узгоджувати дату його проведення з військкоматами і відображати це в особистому плані роботи. Командир повинен особисто брати участь у розподілі новоприбулих у частину з навчальних підрозділів сержантів, солдатів та поповнення чергового призову, військовозобов’язаних.
Особливу увагу командир повинен приділяти утриманню в справному стані і підтриманню в готовності до бойового застосування озброєння та військової техніки частини. Практика роботи командирів свідчить, що це досягається проведенням комплексу наступних організаційно-технічних заходів:
Підйом підрозділів за бойовою тривогою здійснюється командирами (начальниками), яким Міністром оборони України надано це право.
Підйом за бойовою тривогою відбувається з метою підготовки до виконання бойових завдань.
Підйом підрозділів за бойовою тривогою здійснюється згідно з планом, що розробляється командиром військової частини і затверджується старшим командиром.
Для осіб добового наряду розробляється інструкція до дій у разі оголошення бойової тривоги чи збору, в підрозділах крім того розробляється бойовий розрахунок .
В бойовому розрахунку відображається
Порядок оповіщення офіцерів, прапорщиків і військовослужбовців, які мешкають поза казармою.
Порядок отримання зброї і боєприпасів.
Порядок екіпірування і отримання майна.
Порядок виносу (вивозу) майна і матеріальних засобів.
Порядок зміни добового наряду.
Порядок зміни варти.
Порядок охорони, оборони розташування частин, підрозділів.
Порядок зняття техніки і озброєння зі зберігання.
Порядок виведення машин з парку.
Завантажувально - розвантажувальні команди.
Заходи щодо захисту від ЗМУ, розвідки, маскування та інші заходи в залежності від пункту дислокації і завдань частин, підрозділів.
Бойовий розрахунок доводиться та уточнюється щодня на вечірній перевірці, з урахуванням відсутнього особового складу.
Усі військовослужбовці повинні твердо знати й чітко виконувати свої функціональні обов’язки у разі оголошення бойової тривоги чи збору.
Усі перелічені заходи вказуються за прізвищами (командами), або категоріями і суворо розраховані за часом.
Одним з елементів бойової готовності є особиста екіпіровка всього особового складу. Вона повинна забезпечувати виконання своїх обов’язків за службою в повному обсязі, з моменту підняття за тривогою й включає мінімум одягу, спорядження і приладдя для роботи у польових умовах.
Порядок предметів екіпірування визначається згідно наказів, відповідно для кожного роду військ.
Екіпіровка військовослужбовця містить у собі:
обмундирування та особисту зброю;
речовий мішок, у якому повинні бути :
казанок;
плащ-намет;
туалетні речі;
фурнітура (ґудзики, 2-3 зошита, конверти, носові хустини, комірці, одна пара онуч, крем, щітка для взуття);
індивідуальний комплект захисту;
головний убір не у сезон.
Екіпіровка офіцера містить у собі:
обмундирування та особисту зброю;
польову сумку;
індивідуальні засоби захисту від зброї масового ураження,
речовий мішок, в якому повинно бути:
плащ-накидка, головний убір, натільна білизна (літня), білизна тепла, шкарпетки (онучі), рушник, туалетні речі, станок для гоління, щітка, крем для чобіт, щітка для одягу, столові речі, підкомірці, носові хустинки, ліхтарик , фурнітура, бойовий раціон, індивідуальний пакет.
Для осіб добового наряду розробляється інструкція до дій у разі оголошення бойової тривоги чи збору, в підрозділах крім того розробляється бойовий розрахунок .
Третє навчальне питання " Порядок дій з отриманням сигналу. Вихід в парк, на склади, в пункт збору."
Під час підйому підрозділів за бойовою тривогою здійснюються встановлені заходи з наступним виведенням у визначений район усього особового складу військової частини з належним йому озброєнням, боєприпасами, бойовою та іншою технікою, матеріальними засобами. Після оголошення бойової тривоги, збору, а також під час перевірки бойової готовності командир військової частини (підрозділу) повинен уточнити завдання і порядок дій.
Для чергового частини (підрозділу) та інших осіб добового наряду розробляється інструкція до дій у разі оголошення бойової тривоги чи збору; в підрозділах, крім того, розробляється бойовий розрахунок.
Порядок дій чергового роти з отриманням сигналу.
Черговий роти у разі тривоги зобов'язаний:
здійснити підйом особового складу;
доповісти черговому частини про отримання сигналу;
відправити посильних для оповіщення офіцерів, прапорщиків і військовослужбовців, які перебувають на службі за контрактом;
виставити днювального для охорони казарми на вході;
видати зброю особовому складу під розпис у книзі видачі зброї;
до прибуття в роту офіцерів або старшини виконувати вказівки чергового частини.
Отримавши від чергового роти команду, військовослужбовці (якщо вночі) зобов’язані:
піднятися з ліжок;
завісити вікна (виконують світломаскування казарми);
одягнутися, отримати індивідуальні засоби захисту від зброї масового ураження, укомплектовані речові мішки, особисту зброю і вишикуватися за командами згідно з бойовим розрахунком для виконання першочергових завдань.
У день черговий роти відправляє днювальних для оповіщення особового складу який знаходиться в місцях проведення занять, робіт та інше;
Особовий склад прибуває в розташування роти, отримує індивідуальні засоби захисту від зброї масового ураження, укомплектовані речові мішки, особисту зброю і діє згідно з бойовим розрахунком роти.
Далі акцентувати увагу на тому, що
Усі військовослужбовці повинні твердо знати і чітко виконувати свої функціональні обов’язки у разі оголошення бойової тривоги чи збору.
Військовослужбовці після отримання зброї і військового майна діють згідно з бойовим розрахунком.
Водії (механіки - водії) відбивають у парк. Після прибуття в парк старший з водіїв з дозволу чергового парку відкриває сховище бойової техніки і керує підготовкою техніки до виходу з парку, з прибуттям решти підрозділу, в призначений час, підрозділ на бойової техніці виходе до пункту збору, де продовжує виконувати заходи згідно з бойовим призначенням.
Військовослужбовці, які призначені згідно з бойовим розрахунком в вантажно-розвантажувальні команди, прибувають до складів, де чекають начальника сховища. Після прибуття начальника сховища, виконують його команди до особового розпорядження.
Усі військовослужбовці повинні твердо знати й чітко виконувати свої функціональні обов'язки у разі оголошення бойової тривоги чи збору.
ВИСНОВОК
Основою виконання всіх заходів з приведення в бойову готовність є рішення командира. Воно приймається особисто командиром на основі всебічного вивчення та усвідомлення вихідних даних, оцінки обстановки та зроблених розрахунків. Вихідними даними для прийняття рішення командира є наказ вищого командира, розрахунки та наряди на поповнення особовим складом та автотранспортом до штатів воєнного часу, а також вказівки щодо всебічного забезпечення та управління.
Ставлення завдань щодо приведення підрозділів у бойову готовність має свої особливості. Це доцільно робити за категоріями офіцерів, доводячи завдання в частині, що їх стосується, спочатку до заступників командира потім до начальників родів військ і служб, командирів підрозділів. Планування приведення частини в бойову готовність полягає в детальній розробці змісту та порядку виконання заходів під час приведення частини в бойову готовність.
Важливим завданням командира з підтримання постійної бойової готовності є своєчасне уточнення документів що плануються за часом, місцем та обсягом заходів, що проводяться, з метою врахування всіх необхідних змін у бойовому складі та укомплектованості підрозділів особовим складом і бойовою технікою. Для уточнення плану приведення в бойову готовність залучаються заступники командира, начальники родів військ і служб, командири батальйонів (дивізіонів).
Документи бойової готовності уточнюються щомісячно у дні, визначені планом бойової підготовки частини.
Командир повинен постійно приділяти увагу підтриманню свого підрозділу (частини) в постійної бойової готовності.
Питання для самоконтролю:
Тема 2: «Організація та ведення службового діловодства. Режим таємності та таємної роботи ».
Перше навчальне питання: «Види службових документів, їх короткий зміст».
Управлінський процес передбачає отримання, обробку інформації та прийняття управлінських рішень, які здебільшого фіксуються на матеріальних носіях-документах. Документальне відображення інформації є невід'ємним елементом управління, тобто, управління неможливе без його документування.
Документування - це регламентований процес запису інформації на різноманітних носіях за встановленими правилами, що забезпечує її юридичну силу, та спрямований на збереження всієї документації, що стосується основних напрямів і процедур роботи військової частини (установи) та прийнятих рішень, протягом такого часу, допоки ця документація становить цінність.
Французський вчений Бернар Гурне, визначає документування як систему дій, спрямовану на пошук, збирання і розповсюдження інтелектуальної інформації, яка необхідна персоналові адміністративної установи для виконання своїх обов'язків
Діловодство забезпечує документування управлінської інформації і організацію роботи зі службовими документами.
Необхідність здійснення належного діловодства та його вдосконалення зумовлені такими чинниками:
Особливе значення має діловодство у здійсненні дійового контролю за виконанням управлінських рішень, адже перевірка виконання є головною ланкою в організаційній роботі військової частини. Добре налагоджена організація діловодної служби передбачає відповідний контроль за виконанням прийнятих рішень. Це дозволяє виявити допущені помилки, уникнути їх у майбутньому та придає роботі системності та оперативності.
Переважна частина інформації, що використовується у діяльності військової частини, фіксується. Матеріальним носієм ділової інформації, що фіксується, є документ. «документ» (від латинського слова «documentum» - свідоцтво, доказ) - зафіксована на матеріальному носії інформація з реквізитами, що дозволяють її ідентифікувати.
Документ - це засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі інформації про факти, події об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини. Залежно від матеріалу, що використовується для фіксування інформації, розрізняють документи на паперовій основі, на фотоплівці, магнітній стрічці, дискеті, лазерному диску тощо.
Доречи, терміни зберігання інформації на різних носіях становлять:
Важко переоцінити значення документів у сучасному світі. Встановлено, що 95% інформації що отримається за допомогою документів, 60% робочого часу в штабі частини (установи) витрачається на роботу з ними. Взагалі, на цивільних підприємствах 8% витрат припадає на виробництво документів.
Документи, умовно поділяють на три групи:
Крім того документи поділяються:
Підставою для створення документів у військовій частині є необхідність засвідчення наявності та змісту управлінських дій, передавання, зберігання і використання інформації протягом певного часу або постійно.
В Збройних Силах України використовуються такі службові документи: накази, директиви, розпорядження, доручення, постанови, протоколи, положення, порадники, інструкції, правила, плани, звіти, доповіді, донесення, акти, телеграми, телефонограми, службові листи, довідки, доповідні та пояснювальні записки, приписи, посвідчення про відрядження інші розроблені в установленому порядку документи.
Наказ командира (начальника) - основний розпорядчий документ (нормативно-правовий акт) військового управління, виданий на правах єдиноначальності командиром військової частини (начальником установи), містить норми, обов'язкові для виконання підлеглими.
Директива - обов`язковий до керівництва і здійснення акт вищого військового командування з метою забезпечення виконання прийнятого рішення щодо бойової підготовки, навчання, виховання, штатної організації та з інших питань життя і діяльності Збройних Сил України. Директиви, як правило, видаються з проблемних питань, які потребують більш детального вивчення та опрацювання у Збройних Силах України з подальшим виданням відповідних наказів.
Розпорядження - розпорядчий документ, виданий начальником штабу військової частини (установи). Розпорядження також може видаватись начальником штабу від імені командира військової частини (начальника установи) або військовим комендантом гарнізону від імені начальника гарнізону.
Доручення - пояснення, що вказує, як діяти, що зробити.
Постанова - правовий акт, який приймається колегіальними органами. Текст постанови складається з двох частин: констатуючої й постановчої. В останній визначаються виконавець і строки виконання.
Протокол - документ, який фіксує хід обговорення питань і прийняття рішень колегіальних органів на зборах, нарадах, конференціях та засіданнях.
Положення - правовий акт, який визначає структуру, функції, компетенцію органу військового управління.
Порадник, інструкція, правила регламентують організаційні, науково-технічні, господарські, фінансові та інші спеціальні сторони діяльності військових частин (установ) та посадових осіб.
Положення, порадники, інструкції та правила вводяться в дію (затверджуються) наказами відповідних посадових осіб.
План - перелік запланованих до виконання робіт або заходів, їх послідовність з вказівкою строків виконання і виконавців.
Звіт, доповідь, донесення - відомості про виконання планів, завдань, доручень, проведення заходів та інші відомості, які надаються старшому начальнику.
Акт підтверджує встановлені факти і події, складається кількома особами і підлягає затвердженню посадовою особою в межах повноважень.
Заява (рапорт) - це офіційне повідомлення, в якому викладається певне прохання.
Телеграма - службовий документ для передачі розпоряджень та повідомлень тільки термінового характеру.
Телефонограма - термінове повідомлення, що передається адресату по телефону (текст диктується і записується).
Службовий лист - один із засобів обміну інформацією і оперативного управління найрізноманітнішими процесами діяльності військ (сил).
Довідка - описування або стверджування тих або інших фактів і подій.
Доповідні та пояснювальні записки інформують командира (начальника) про певні факти і події, що склалися, про виконання окремих завдань, про ситуацію, що склалася.
Доповідна записка укладається як з ініціативи її автора, так і на основі вказівки командира військової частини (начальника установи).
Пояснювальна записка - це письмове пояснення ситуації, що склалася, фактів, дій або вчинків військовослужбовця (працівника) на вимогу його командира (начальника), а в деяких випадках-з ініціативи підлеглого.
Заява (рапорт) — це документ, у якому приватна чи посадова особа звертається з проханням тобто пропозицією на адресу установи чи посадової особи.
Особиста заява пишеться, як правило, від руки і в одному примірнику; службова заява пишеться з використанням технічних засобів і має відповідні реквізити (назва та адреса організації, вихідний номер тощо), може адресуватися кільком посадовим особам чи організаціям.
Внутрішні заяви мають такі реквізити:
підпис адресанта (якщо підпис розшифровується, то спочатку слід писати ініціали, потім прізвище).
Висновок: Отже, діловодство є одним з найважливіших завдань в роботі органів військового управління, воно повинно забезпечувати ефективну роботу частини , підрозділу в умовах підвищення вимог до складання документів, їх оформлення та обробки; раціоналізацію роботи з документами, забезпечення дотримання прав та інтересів громадян, які вступають у правові відносини з командуванням військової частини.
Друге навчальне питання: "Вимоги керівних документів щодо складання, розробки, поводження зі службовими документами та їх знищення."
Документ, що складається у військовій частині, повинен мати обов`язкові реквізити і встановлений порядок їх розміщення: кутовий штамп військової частини, назва виду документа, дата, індекс, заголовок до тексту, текст, підпис, візи, позначка про виконання документа і направлення його до справи.
Під реквізитом розуміється інформація, зафіксована на службовому документі для його ідентифікування, організування обігу і (або) надання йому юридичної сили.
Для складання документів повинен використовуватися білий папір або папір світлих тонів форматів А3(297х420мм), А4(210х297мм) та А5(148х210мм). Складання документів на папері довільного формату не дозволяється.
Документ, що складається у військовій частині, повинен мати обов`язкові реквізити і встановлений порядок їх розміщення: кутовий штамп військової частини, назва виду документа, дата, індекс, заголовок до тексту, текст, підпис, візи, позначка про виконання документа і направлення його до справи.
Під реквізитом розуміється інформація, зафіксована на службовому документі для його ідентифікування, організування обігу і (або) надання йому юридичної сили.
Під час підготовки та оформлення документа склад обов`язкових реквізитів може бути доповнений іншими реквізитами, якщо цього вимагає призначення документа або його обробка.
Документи повинні мати такі поля:
ліве-35 мм, верхнє-не менш як 10 мм, праве і нижнє - не менш як 8 мм.
Якщо використовується зворотна сторона аркуша, то розміри полів повинні бути: ліве і нижнє-не менш як 8 мм, верхнє-не менш як 10 мм, праве-35 мм. Деякі внутрішні документи (заяви працівників, окремі службові довідки тощо) та документи, підготовлені кількома військовими частинами (установами), наприклад накази, оформляються не на бланках.
З метою прискорення виконання документів та правильного формування справ у діловодстві кожний документ повинен, як правило, містити одне питання. Складання документа має починатися з вивчення суті питання, яке підлягає урегулюванню, чинного з цього питання законодавства, наказів, директив та довідкового матеріалу. Проекти документів складаються в робочих зошитах або на окремих аркушах.
Текст документа повинен містити певну аргументовану інформацію, викладену стисло, грамотно, зрозуміло та об`єктивно, без повторень та вживання слів і зворотів, які не несуть змістового навантаження.
Терміни, застосовані в документах, мають відповідати термінології, прийнятій у законодавстві та в Збройних Силах України, і вживатися в одному й тому ж значенні (тлумаченні) по всьому тексту документа. Термінологія має перевірятися за статутами, порадниками та іншими документами, а також за довідниками та словниками.
Документ повинен:
Якщо вживаються спеціальні чи нові терміни, то необхідно дати відповідні пояснення їх значення у тексті або в примітках. В тексті документів дійсне найменування військової частини (установи) пишеться без вказівки почесних звань та державних нагород. Скорочене позначення військової частини (установи) застосовується відповідно до Тимчасової настанови по службі оперативних штабів.* Забороняється вказувати в нетаємних документах дійсне найменування військової частини (установи), якій присвоєно умовне найменування.
За необхідності посилання в нетаємних документах на таємні та цілком таємні документи можуть указуватися тільки їх номери і дати; розкривати вміщені в них відомості, в тому числі й заголовок документа забороняється. Відповідальність за зміст, правильну підготовку та оформлення документів покладається на керівників структурних підрозділів військової частини (установи). Відповідальність за зміст документа, який візується кількома особами, несуть однаковою мірою всі ці особи, в межах своєї компетентності.
Текст документа, надрукований на папері формату А-5, дозволяється подавати без заголовка.До текстів телефонограм та повідомлень заголовки не складаються.
Далі слід пояснити, що
Зміст документів не підлягає розповсюдженню. Вести розмови, пов’язані зі змістом документів, у присутності сторонніх осіб забороняється. Давати довідки про документи та подавати відомості, що вміщуються в них, особам, які не мають відношення до документів, дозволяється тільки з відома командира (начальника). Робота із документами у військовій частині (установі) у неслужбовий час дозволяється тільки з дозволу командира (начальника штабу) військової частини (начальника установи).
Робота із документами та зберігання їх за межами службових приміщень військової частини (установи), як правило, забороняється. Генерали, адмірали, офіцери з дозволу безпосередніх начальників можуть брати нетаємні видання (крім видань з обмеженим доступом) для роботи в домашніх умовах на строк не більше 10 днів. Нетаємні видання можуть видаватися для самостійної роботи генералам, адміралам та офіцерам запасу і у відставці з дозволу військового комісара, командира (начальника штабу) військової частини (начальника установи) через діловодство за підписом у картці видачі.
Документи можуть передаватися іншим виконавцям з дозволу безпосереднього командира (начальника). Передача документів з одного відділу (служби) в інший проводиться через особу, яка веде діловодство, за підписом в журналі реєстрації вхідних документів.
Допускається передача документів виконавцями для тимчасового користування іншим співробітникам військової частини (установи) за підписом у реєстрі. У цьому випадку виконавець повинен одержати документи назад з підписом в цьому ж реєстрі.
Далі слід пояснити, що
Забороняється звертатися до цивільних закладів і організацій з особистими проханнями, викладеними на бланках із назвою військової частини (установи).
Військовослужбовцям, робітникам та службовцям забороняється самовільне перевезення та пересилка за межі України документів, які не підлягають продажу в торговельній мережі та опублікуванню у відкритій пресі. У необхідних випадках ці видання і матеріали можуть надсилатися їм у встановленому порядку через відповідні військові частини (установи).
Накази командира військової частини (начальника установи) (до окремого батальйону включно) пишуться від руки в спеціальних прошнурованих книгах, у вищих штабах дозволяється друкувати накази на окремих аркушах, які підшиваються у справу. Всі накази повинні бути зареєстровані у книзі обліку наказів.
Реєстрація документів - це запис необхідних відомостей про документи з подальшим позначенням на них діловодного індексу і дати реєстрації.
Система збереження документів, що є частиною організації роботи з документами,- це сукупність засобів обліку та систематизації документів з метою їх пошуку і використання у поточній діяльності установи. Документи з часу створення (надходження) і до передачі їх в архів зберігаються за місцем їх формування у службових «справах». В архів військової частини справи передаються для постійного або тимчасового зберігання через рік після завершення їх у діловодстві.
Закінчені діловодством справи постійного і тривалого (понад 10 років) строків зберігання повинні здаватись у архів для подальшого зберігання та використання.
Підготовка документів до передачі в архів включає: експертизу цінності документів; оформлення справ; складання описів справ; передачу справ до архівного підрозділу установи і забезпечення схоронності документів. Експертиза цінності документів полягає у визначенні їх цінності з метою встановлення строків зберігання документів і відбору їх на державне зберігання. Для організації та проведення експертизи цінності документів в установі створюється експертна комісія. Схоронність документів органів державної влади здійснюється згідно із Законом України «Про Національний архівний фонд і архівні
Далі слід пояснити, що
Документи, справи, видання і література, що втратили практичне значення і не мають історичної і наукової цінності, а також ті, строк зберігання яких закінчився, повинні знищуватися. Відбір і знищення вказаних документів проводиться експертною .
.Відмінені або ті, що втратили практичне значення, накази і директиви вищестоящих командирів (начальників), справи, видання, технічна документація, документи з обмеженим доступом, бланки суворого обліку, робочі зошити та інші матеріали інвентарного обліку знищуються за актом .
Далі слід пояснити, що
Знищення документів проводиться шляхом механічного перероблення на паперопереробних машинах, а там, де їх немає - шляхом спалювання. У разі спалювання фотокіноплівки попіл збирається і здається на переробку для вилучення срібла.
Печі для спалювання повинні мати на димарях металеві сітки.
Порядок користування паперопереробною машиною і піччю встановлюється начальником штабу військової частини (начальником установи).
Спалювання або механічна переробка документів проводиться до повного їх знищення.
Знищувати документи будь-яким іншим способом, а також використовувати їх з іншою метою забороняється. У гарнізоні, де є паперопереробна (картонажна) фабрика, дозволяється знищувати документи шляхом переробки на цій фабриці. Забороняється вивозити (викидати) на смітник конверти, листи, військові газети і журнали, конспекти. Всі ці матеріали повинні знищуватися в печі, безпосередньо розміщеній у військовій частині (установі), або на паперопереробній машині. Про знищення документів особа, що займається діловодством, робить відмітки у відповідних книгах і журналах обліку. У актах зазначається про списання в журналах обліку знищених документів.
Висновок: Таким чином, всі документи, що складаються у військовій частині, повинні відповідати вимогам відповідних нормативних актів, як по змісту так і по формі. Не менш важливою складовою в роботі осіб відповідальних за організацію розробки і зберігання документів є суворе дотримання вимого щодо їх (документів) знищення.
Третє навчальне питання:"Державна таємниця. Порядок допуску особового складу до таємних документів, їх облік та контроль"
Державна таємниця вид таємної інформації, що охоплює відомості в сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки i охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України, та які визнані у порядку, встановленому Законом України “Про державну таємницю”, державною таємницею i підлягають охороні державою.
Допуск громадян до державної таємниці залежить від ступеня секретності інформації. Встановлюються такі форми допуску до державної таємниці:
− форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно";
− форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "цілком таємно" та "таємно";
− форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності "таємно".
Передбачаються такі терміни дії допусків:
− для форми 1 5 років;
− для форми 2 7 років;
− для форми 3 10 років.
Допуск до державної таємниці із ступенями секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно" надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання, наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, де працює, перебуває на службі чи навчається громадянин.
В окремих випадках, які визначаються міністерствами, іншими
центральними органами виконавчої влади, за погодженням із Службою безпеки України громадянам України віком від 16 років може надаватися допуск до державної таємниці із ступенями секретності "цілком таємно" та "таємно", а віком від 17 років також до державної таємниці із ступенем секретності "особливої важливості".
Допуск до державної таємниці керівникові органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації надається наказом чи письмовим розпорядженням посадової особи, що призначає його на посаду, а у разі, коли орган державної влади, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація не підпорядкована іншому органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємству, установі, організації або не належить до сфери їх управління, допуск до державної таємниці надається зазначеному керівникові наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, яка є замовником робіт, пов’язаних з державною таємницею.
Якщо потреба громадянина у відомостях, що становлять державну таємницю, не пов’язана з місцем роботи, служби або навчання, допуск може надаватися за місцем провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею.
Далі слід пояснити, що
Надання допуску передбачає:
Відмова у наданні допуску до державної таємниці
Допуск до державної таємниці не надається у разі:
У наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі:
Облік документів, які містять у собі таємну інформацію, ведеться в журналі “Опис документів, що знаходяться у виконавця” (ф.6).
Керівники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов’язані здійснювати постійний контроль за забезпеченням охорони державної таємниці.
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, що розміщують замовлення у підрядників, зобов’язані контролювати стан охорони державної таємниці, яка була передана підрядникам у зв’язку з виконанням замовлення.
Органи державної влади, яким рішенням державного експерта з питань таємниць було надано право вирішувати питання про доступ органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій до конкретної секретної інформації, зобов’язані контролювати стан охорони державної таємниці в усіх органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, які виконують роботи, що пов’язані з відповідною державною таємницею, або зберігають матеріальні носії зазначеної секретної інформації.
Контроль за дотриманням законодавства про державну таємницю в системі Служби безпеки України здійснюється відповідно до Закону України "Про Службу безпеки України".
Служба безпеки України має право контролювати стан охорони державної таємниці в усіх органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, а також у зв’язку з виконанням цих повноважень здобувати від них інформацію з питань забезпечення охорони державної таємниці. Висновки Служби безпеки України, що викладені в актах офіційних перевірок за результатами контролю стану охорони державної таємниці, є обов’язковими для виконання посадовими особами підприємств, установ та організацій незалежно від їх форм власності.
Нагляд за дотриманням законодавства про державну таємницю здійснюється у порядку, визначеному законом.
Допуск та доступ посадових осіб, які здійснюють нагляд, до відомостей, що становлять державну таємницю, проводяться відповідно до цього Закону.
3 метою надійного збереження державної та військової таємниці до всіх ociб, що допущені до секретних робіт i документів (виробів) ставляться відповідні вимоги, які повинні ними неухильно виконуватися в процесі службової діяльності. Крім цього, цим особам дається низка рекомендацій i передбачаються деякі обмеження в їх повсякденному житті. Все це здійснюється для недопущення будь-яких передумов щодо можливого витоку секретних відомостей.
Виконавці повинні знати:
Особи, що допущені до секретних робіт, документів i виробів зобов'язані:
− знати i суворо виконувати вимоги керівних документів, зберігати в таємниці секретні відомості, що стали їм відомі у справах служби (роботи або іншим шляхом, припиняти дії інших ociб, які можуть спричинити розголошення секретних відомостей або втрати, крадіжки) секретних документів (виробів). Про причини або умови можливого витоку відомостей негайно доповісти своєму безпосередньому начальнику;
− дотримуватися встановленого порядку виїзду за кордон. У випадку спроби з боку іноземних громадян отримати секретну інформацію, компрометації або встановлення контакту, який не був установлений програмою перебування, після повернення із закордонної поїздки доповісти своєму безпосередньому начальнику;
− виконувати секретні роботи i знайомитися з секретними відомостями, документами та виробами в обсязі своїх службових обов’язків, знати ступінь секретності робіт, що виконуються, правильно відповідно до переліку відомостей, що підлягають засекречуванню, визначити гриф секретності документів (виробів), що розробляються, дотримуватися правил використання, порядку обліку i збереження секретних документів i виробів;
− негайно ставити на облік усі отримані секретні документи (вироби) за формою № 6, зберігання їх тільки в сейфах, металевих шафах, ящиках або робочих папках (чемоданах) і щоденно перед закінченням робочого дня перевіряти їх наявність. Сейфи із секретними документами після кожного розпечатування закривати, після закінчення робочого дня запечатувати, здавати під охорону. Не допускати сумісного зберігання в сейфі (робочій папці) секретних і несекретних документів, якщо останні не є додатком до секретних документів. Переносити секретні документи в приміщенні тільки в папках, що забезпечують їх збереження;
− розробляти секретні документи, робити записи секретного характеру тільки в робочих зошитах (блокнотах) або на аркушах паперу, взятих на облік у секретному органі. Визначати кількість примірників секретних документів у суворій відповідності до дійсної службової необхідності і не допускати розсилки їх адресатам, які не мають до них прямого відношення;
− знайомити із секретними документами i передавати ix іншим виконавцям під розписку тільки з дозволу свого безпосереднього начальника, вимагати від них підпис на документах, з якими ознайомилися;
− під час особистого листування з організаціями, записів у книгах скарг i підприємств торгівлі, громадського харчування, транспорту i т.д., в книгах відкликів музеїв, виставок, театрів та інших установ указувати свою поштову адресу за місцем прописки. При цьому військовослужбовці строкової служби вказують поштову (телеграфну) адресу, встановлену командирами військових частин за погодженням із підприємством зв’язку; під час реєстрації у готелях, санаторіях, будинках відпочинку, туристичних базах військовослужбовці вказують прізвище, ім’я, по батькові, piк та місце народження, серію i номер посвідчення особи (військового квитка) i номер військової частини, що його видала;
− негайно доповідати своєму безпосередньому начальнику і в режимно-секретній орган про втрату або нестачу секретних документів і виробів, посвідчень, перепусток, ключів від приміщень, сховищ, сейфів, де зберігаються секретні документи, особисті печатки, а також про факти виявлення зайвих і не облікованих секретних документів та виробів;
− під час звільнення, перед відбуттям у відпустку, на лікування, від'їздом у відрядження (терміном більше 15 діб) здати або відзвітуватися перед секретним органом за всі записані за ним документи i вироби, науково-технічну документацію та інші документальні матеріали;
− своєчасно здавати в секретний орган секретні документи, в яких вже немає потреби;
− подавати працівникам режимно-секретного органу для перевірки всі секретні документи, що значаться i є в наявності, i виконувати вимоги режимно-секретних органів щодо дотримання режиму секретності, подавати усні та письмові пояснення про факти розголошення секретних відомостей, втрат документів (виробів), інших порушень режиму секретності;
− своєчасно повідомляти в кадрові органи штабу (установи) про будь-які зміни анкетних та автобіографічних даних. Доповідати безпосередньому начальнику про позаслужбові зв'язки з іноземцями, родичами, що проживають за кордоном, а також про родичів, які від’їжджають за кордон на постійне проживання.
Суворе виконання перелічених обов’язків - прямий обов’язок усіх військовослужбовців, працівників i службовців, що допущені до секретних робіт, документів i виробів. З метою запобігання можливого витоку секретних відомостей усім особам, допущеним до секретних робіт, документів та виробів, забороняється:
− відвідувати посольства, консульства, та інші представництва іноземних держав, приватних компаній i фірм, встановлювати i підтримувати безпосередньо або через інших ociб зв’язок з іноземними громадянами, якщо це не є їх службовим обов’язком. Особи, які у зв'язку зі службовими обов’язками або за спеціальними дорученнями повинні спілкуватися з іноземними громадянами, керуються при цьому вимогами відповідних нормативних актів;
− заносити кіно і фотознимальну, звуко і відеозаписуючу, радіопередавальну i приймальну, а також множувально-копіювальну апаратуру особистого користування в будівлі військових частин i у приміщення, де проводяться таємні роботи;
− повідомляти усно i письмово секретні відомості про характер роботи, що виконується, наявні вироби, системи охорони i перепускний режим, заходи, які проводяться штабом (установою), дійсні найменування i пункти дислокації військових частин, особам, що не мають відношення до цих відомостей у справі служби (роботи);
− вести переговори з секретних питань, а також передавати секретні телеграми i фототелеграми відкритими каналами зв’язку;
− повідомляти будь-які таємні відомості під час звернення по особистих питаннях з пропозиціями, заявами i скаргами в органи військового управління, державні та громадянські організації. Якщо необхідно викласти пропозиції у заяві, скарзі секретні відомості, то такі листи повинні складатися i надсилатися через режимно-секретні органи;
− виносити зі штабу (установи) секретні документи без дозволу начальника штабу (установи), а також користуватися міським i особистим транспортом для їх перевезення i заходити з ними в місця, не пов’язані з виконанням завдання;
− виконувати секретні роботи i зберігати секретні документи на квартирах, в санаторіях, будинках відпочинку, госпіталях та інших непередбачених місцях;
− передавати секретні документи і вироби будь-кому i приймати їх без розпису;
− знімати копії із секретних документів без письмового дозволу (на документі, з якого знімається копія) начальника штабу (установи);
− тримати під час роботи секретні документи в зручних для огляду стороннім особам положенні (в тому числі тим, хто допущений до таких документів, але не має до них прямого відношення);
− залишати секретні документи на столах (в тому числі i в опечатаних робочих папках, в ящиках столів i у відкритих сейфах під час виходу (незалежно від тривалості) із робочої кімнати;
− зберігати секретні документи в сейфах, від яких загублені резервні або робочі ключі, а також передавати іншим особам ключі від сейфів, жетони на отримання робочих папок і особисті номерні печатки;
− використовувати секретні відомості в несекретному службовому листуванні, нетаємних дисертаціях і технічних виданнях, у відкритих статтях, доповідях і виступах, публікувати наукові, науково-технічні та інші роботи, які визначені як винаходи, відкриття, публікація яких заборонена в установленому порядку.
Якщо не виконуються вказані вище вимоги, через що виникло розголошення відомостей, що складають державну таємницю, втрата документів (виробів), що містять такі відомості, а також розголошення воєнних відомостей, що не належать до державної таємниці, але не підлягають оголошенню, винні особи притягаються до відповідальності.
Далі необхідно акцентувати увагу студентів на відповідальність за розголошення секретної інформації
Посадові особи та громадяни, які винні у:
− розголошенні державної таємниці, втраті документів та інших матеріальних носіїв секретної інформації;
− недотриманні встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації;
− засекречуванні інформації, зазначеної у частинах третій і четвертій статті 8 цього Закону;
− навмисному приховуванні державної таємної інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам національної безпеки України, а також необґрунтованому заниженні ступеня секретності або необґрунтованому розсекречуванні секретної інформації; безпідставному засекречуванні інформації;
− наданні грифа секретності матеріальним носіям конфіденційної або іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці, або ненаданні грифа секретності матеріальним носіям інформації, що становить державну таємницю, а також безпідставному скасуванні чи зниженні грифа секретності матеріальних носіїв секретної інформації;
− порушенні встановленого законодавством порядку надання допуску та доступу до державної таємниці;
− порушенні встановленого законодавством режиму секретності та невиконанні обов’язків щодо збереження державної таємниці;
− невжитті заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та незабезпеченні контролю за охороною державної таємниці;
− провадженні діяльності, пов’язаної з державною таємницею, без одержання в установленому порядку спеціального дозволу на провадження такої діяльності, а також розміщенні державних замовлень на виконання робіт, доведенні мобілізаційних завдань, пов’язаних з державною таємницею, в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях, яким не надано спеціального дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею;
− недотриманні вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства і проведення роботи з ними;
− невиконанні норм і вимог технічного захисту секретної інформації, внаслідок чого виникає реальна загроза порушення цілісності цієї інформації або просочення її технічними каналами, зазнають дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно із законом.
Розголошенням таємниці є такі дії, в результаті яких складаючи цю таємницю відомості стали надбанням недопущенних до них осіб, або були порушені правила розробки, зберігання i поводження з документами (виробами), які можуть призвести до їх втрати.
З метою охорони державної таємниці впроваджуються такі заходи:
Єдині вимоги до виготовлення, обліку, користування, зберігання, схоронності, передачі та транспортування матеріальних носіїв секретної інформації встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Питання для самоконтролю:
Тема 3: «Організація обліку особового складу»
Повсякденна управлінська діяльність в сучасний період дуже різноманітна, оскільки вона пов’язана із всіма сторонами складного життя військової частини. Особливістю цієї діяльності є її різноманітний напрямок.
Усі командири відповідно до встановлених Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України вимог, зобов’язані особисто знати характеристики підлеглих йому військовослужбовців у повному обсязі.
Облік особового складу в з'єднаннях, частинах і установах Сухопутних військ України організується і ведеться у відповідності до вимог Настанови з обліку особового складу в Збройних Силах.
Основними завданнями обліку особового складу є:
Облік особового складу організується та ведеться відповідно штатів, наказів щодо військової частини, наказів щодо особового складу та інших документів, передбачених Настановою з обліку особового складу.
Згідно з поставленою метою та завданнями облік особового складу поділяється на:
Персональний облік ведеться на кожного військовослужбовця, працівника ЗС України і службовця окремо і призначений для вивчення їх ділових, моральних та інших якостей, необхідних для визначення порядку переміщення і використання кадрів.
Він повинен відображати точні біографічні дані, проходження служби, трудову діяльність та інші відомості, які об'єктивно характеризують військовослужбовців, працівників ЗС України та службовців.
Штатно–посадовий облік проводиться в кожному підрозділі та в кожній військовій частині. Він призначений для здійснення систематичного аналізу укомплектованості підрозділів і військових частин особовим складом - згідно з посадами і спеціальностями та організації контролю за рухом і службовим переміщенням особового складу.
Кількісний (статистичний) облік проводити в інтересах отримання узагальнених чисельних даних, які характеризують кількісний і якісний склад військовослужбовців, працівників ЗС України та службовців.
Відповідальність за організацію та стан обліку особового складу покладається :
Всі зазначені посадові особи повинні:
Командир відділення, екіпажу, взводу зобов’язаний особисто знати характеристики підлеглих йому військовослужбовців у повному обсязі вимог, встановлених Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України.
Командир роти зобов’язаний:
Стан обліку особового складу в усіх підрозділах, штабах військових частин, штабах і кадрових органах з'єднань та об'єднань перевіряється щорічно, в березні спеціальними комісіями у складі – офіцерів, прапорщиків і службовців військових частин, з'єднань, управлінь і кадрових органів, призначених наказами відповідних командирів (начальників). Результати роботи комісій оформлюються актами, що затверджуються командиром (начальником), який призначив комісію. Другий екземпляр акта надсилається у вищій штаб за підлеглістю до з'єднання, об'єднання включно.
Друге навчальне питання " Види облікових документів особового складу і правила їх ведення" .
Облік особового складу у відділенні (екіпажі) ведеться особисто командиром відділення. Кожен командир відділення повинен мати іменний список відділення за формою № 1 А. Іменний список повинен за розмірами відповідати військовому квитку і постійно знаходитися у командира відділення.
Облік особового складу у взводі (групі) ведеться в журналах бойової підготовки взводу. Командири відділень та взводів повинні особисто знати підлеглих військовослужбовців у повному обсязі вимог, встановлених Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України.
Облік особового складу в роті ведеться в книзі за формою 1, а для проведення вечірніх перевірок сержантів і солдат строкової служби, крім того, ведеться іменний список за формою №1 – ВП.
В іменний список військовослужбовці роти заносяться в порядку штатно-посадового розрахунку. Особи, які тимчасово прикомандировані до підрозділу, записуються в кінці списку.
Військовослужбовці, які зараховані наказом Міністра оборони в списки роти назавжди або почесними солдатами, записуються на початку списку.
Іменний список підписується командиром підрозділу.
Крім того, для вірогідного знання чисельності особового складу та його знаходження, командиром роти (батальйону) ведеться стройова записка роти (батальйону). Розмір стройової записки відповідає розміру посвідчення особистості.
Дані стройової записки уточнюються щоденно на 18.00.
Облік особового складу в роті веде писар. А за відсутності такої посади в штаті – старшина роти або інша посадова особа, призначена командиром роти.
Облік особового складу в батальйоні ведеться:
– на особовий склад управління батальйону і підлеглі йому спеціальні підрозділи (взводи) – книга обліку особового складу за формою №1.
– на весь особовий склад батальйону – книга штатно – посадового обліку особового складу за формою № 4.
Облік особового складу в батальйоні веде писар під безпосереднім керівництвом начальника штабу батальйону, а у відсутності в штаті посади писаря – начальник штабу або інша посадова особа, призначена командиром батальйону.
Зарахування особового складу до списків частини і виключення зі списків, а також внесення в облікові документи змін, що мали місце в персональних облікових даних військовослужбовців, працівників ЗС України і службовців, крім цивільної освіти, вступу до шлюбу, розривання шлюбу, народження дітей, проводиться тільки на основі наказів по стройовій частині
Друге навчальне питання " Особливості обліку особового складу в бойових умовах" .
Облік особового складу у воєнний час ведеться за правилами і формами, які встановлені в мирний час, але з урахуванням деяких особливостей.
Для обліку особового складу у воєнний час використовуються:
Особовий склад, який прибув із запасу, зараховується в день прибуття в списки військової частини порядком, який встановлений Настановою щодо обліку особового складу в Збройних Силах. Військовозобов'язані, які призвані за мобілізацією, вважаються на дійсній військовій службі з дня прибуття у військкомат для відправлення у військову частину.
Командири відділень, взводів, рот зобов'язані:
Військовослужбовці та службовці, які вибули із Збройних Сил без повернення, внаслідок загибелі, полону, зникнення у безвість або за інших обставин, складають втрати особового складу. Вони поділяються на бойові та не бойові.
До бойових втрат належать:
До не бойових втрат належать:
Питання для самоконтролю:
Основні завдання обліку особового складу.
Як поділяється облік особового складу, та розкрити напрямки за призначенням.
На кого в частині, підрозділі, військовій установі, покладається відповідальність за ведення обліку особового складу.
Порядок ведення обліку особового складу у відділені, взводі, роті, батальйону.
Особливості ведення обліку у бойових умовах
Як поділяються втрати особового складу і які втрати відносяться до кожної групи.
Тема 4: «Організація бойової підготовки у підрозділі»
Організація бойової підготовки у підрозділі.
Бойова підготовка, як вид підготовки Сухопутних військ Збройних Сил України, є основним змістом повсякденної діяльності командувачів (командирів), органів управління (штабів) і військ (сил). Вона проводиться як у мирний, так і у воєнний час і обумовлена потребами держави в якісно підготовлених військовослужбовцях, підрозділах, частинах, здатних успішно виконувати покладені на них завдання.
Перше навчальне питання: "Документи на основі яких організується і проводиться гуманітарна і бойова підготовка. Зміст програми підготовки та оцінки танкових (механізованих) підрозділів.".
Повсякденна управлінська діяльність в сучасний період дуже різноманітна, оскільки вона пов’язана зі всіма сторонами складного життя військової частини.
Серед завдань повсякденної діяльності особливе місце займає навчально – бойова діяльність. З огляду на призначення Сухопутних військ, навчально – бойову діяльність можливо визначити як головну, тому що й за обсягом, і за змістом на неї припадає основна частина роботи командирів і підлеглих їм органів управління. Вона потребує найбільших витрат загального часу, передбаченого распорядком дня.
Планування бойової і підготовки - це складний творчий процес, який вимагає від командирів і штабів всіх ступенів глибокого знання природи сучасного бою, основ військової підготовки і психології, а також ретельного обліку рівня бойового злагодженості підлеглих підрозділів, наявність і стан техніки і озброєння, навчально – матеріальної бази, моторесурсів, боєприпасів, пального та інших матеріальних засобів, необхідних для забезпечення бойової підготовки.
Якісні зміни в озброєні та бойової техніки механізованих, танкових підрозділів привели до корінних змін в способах ведення бою. Зараз по новому вирішується багато питань організації і ведення бою і його забезпечення, в тому числі зосередження сил і засобів. Підвищилося значення таких факторів, як час, раптовість, маневр силами і засобами, безперервність і самостійність ведення бою і всебічного його забезпечення.
До керівних документів щодо підготовки особового складу відносяться офіційні документи, в яких визначаються задачі щодо підготовки особового складу , вимоги до навчання та виховання , а також питання всебічного забезпечення.
Серед цих документів особливе місце займають накази і директиви Міністра Оборони України щодо підготовки Збройних Сил України, підготовці офіцерів, а також витратам моторесурсів, боєприпасів і імітаційних засобів, норм постачання військовим майном, витратам коштів.
Загальні питання, які регламентують організацію і здійснення навчально-виховного процесу, викладені в статуті внутрішньої служби ЗС Україні.
Бойова підготовка організується і проводиться на основі вимог Концепції удосконалення підготовки Збройних Сил України, бойових статутів Сухопутних військ, статутів Збройних Сил України, наказів і директив Міністра оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, командувача Сухопутних військ Збройних Сил України та цієї Програм підготовки та оцінки підрозділів.
Порядок бойової підготовки підрозділів визначається безпосередніми командирами (начальниками) військових частин (підрозділів) самостійно шляхом обирання найбільш доцільних форм і методів проведення заходів підготовки, які забезпечать набуття визначених оперативних (бойових) спроможностей.
До керівних документів щодо підготовки особового складу відносяться програми підготовки підрозділів, в яких дається тематичний розрахунок годин з розподілом навчального часу по предметам, темам і заняттям, а також викладаються необхідні методичні вказівки по кожному предмету навчання.
В програмах підготовки та оцінки підрозділів приводиться приблизна тематика тактичних (тактико-спеціальних) навчань .
Бойові статути, настанови і керівництва по озброєнню і техніці, застосуванню родів військ, курси стрільб і водіння, є також керівними документами.
Так в курсах стрільб і водіння бойових машин, спеціальних машин викладаються основні вказівки по організації і відпрацюванню вправ, а також умови їх виконання.
Головним в повсякденної діяльності командирів, виховних органів і штабів слід вважати особисту організаторську роботу в частинах і підрозділах по забезпеченню високої бойової готовності, виконанню намічених планів бойової підготовки, повному охопленню підрозділів навчанням, недопущенню зривів, переносів занять і навчань, забезпеченню рівномірності в підготовці особового складу, підрозділів. Здійснюючи керівництво ходом бойової підготовки, командири усіх ступенів повинні добиватися виконання вимог статутів, програм, курсів стрільб і водіння.
Процес бойової підготовки механізованих(танкових) підрозділів організовується у складі різнорідних тактичних груп (підрозділів) протягом дворічного циклу навчання за трьома періодами підготовки (базовим, інтенсивної підготовки та підтримуючим) тривалістю шість місяців кожний.
Основний зміст періодів підготовки передбачає:
базового – відновлення готовності до навчального процесу (відновлення озброєння і військової техніки, переміщення та укомплектування особовим складом, проведення організаційних заходів), проведення курсової підготовки з офіцерами і сержантами, ознайомлення з новими зразками озброєння та військової техніки.
У ході періоду здійснюється індивідуальна підготовка військовослужбовців рядового складу, що планується (призначений) на посади за ВОС, які не визначають боєздатність.
Індивідуальна підготовка здійснюється з метою набуття особовим складом знань, умінь і практичних навичок на індивідуальному рівні, необхідних для виконання обов’язків за посадою в бою, в діях при озброєнні та на військовій техніці, опанування ними суміжних спеціальностей, а також виконання завдань у повсякденній діяльності.
Під час Індивідуальної підготовки вивчаються предмети: тактична підготовка, вогнева підготовка, водіння, розвідувальна підготовка, технічна підготовка, захист від зброї масового ураження, підготовка зі зв’язку, інженерна підготовка військова топографія, військово-медична підготовка, міжнародне гуманітарне, заходи безпеки Статути Збройних Сил України, пожежна безпека, стройова підготовка відпрацьовується під час стройових тренувань, фізична підготовка - проводиться часи спортивно-масової роботи
В основу індивідуальної підготовки військовослужбовців покладено проведення занять з максимальним використання приказарменої навчальної матеріально-технічної бази та тренажерів.
Основним змістом заходів інтенсивного періоду є набуття ними оперативних (бойових) спроможностей шляхом відпрацювання визначених безпосереднім командиром комплексних тактичних завдань .
Комплексне тактичне завдання включає в себе відпрацювання (виконання) наступних основних заходів відповідно до змісту стандартів підготовки за визначеними навчально-бойовими завданнями, а також інших заходів (вправ стрільб з озброєння бойових машин та зі стрілецької зброї, вправ водіння бойових машин, тренувань у виконанні нормативів, інше).
Кількість, тривалість та зміст комплексних тактичних завдань визначається безпосереднім командиром, виходячи з оперативних (бойових) спроможностей, яких необхідно набути військовій частині (підрозділу) для виконання визначених завдань.
Заходи підготовки підрозділів проводяться в комплексі з проведенням заходів підготовки органів управління (штабів), підготовки офіцерів (сержантів) та узгоджується за тематикою заходів.
Протягом підтримуючого періоду основні зусилля зосереджуються на недопущенні зниження досягнутого рівня навченості особового складу і злагодженості підрозділів. Навчальні заняття проводяться відповідно до визначених програмою стандартів підготовки переважно на приказарменій навчальній матеріально-технічній базі (до 80 % навчального часу) і на полігонах військових частин (до 20 % навчального часу), але з меншою інтенсивністю.
Основним заходом періоду є проведення оцінювальних заходів щодо готовності підрозділу до виконання визначених завдань .
Під час інтенсивного та підтримуючого періодів проводиться колективна підготовка підрозділів В Програмі підготовки та оцінки підрозділів надається перелік навчально-бойових завдань і стандартів підготовки .
Психологічна підготовка здійснюється у ході занять та повсякденної діяльності військ з метою досягнення морально-психологічної готовності та спроможності особового складу виконувати покладені на нього завдання, переборювати труднощі й небезпеку в бойовій обстановці, а також здатність витримувати великі навантаження. Керівники занять повинні створювати відповідні умови на заняттях і тренуваннях. Заняття насичуються елементами напруженості, раптовості, небезпеки і ризику з обов’язковим дотриманням вимог безпеки.
Для посилення емоційного впливу використовуються зорові та звукові ефекти (запис вибухів снарядів, бомб, криків і стогону поранених, муляжі вбитих).
З метою якісного навчання військовослужбовців діям у сучасному бою заняття мають проводитися без послаблень і спрощень.
Друге навчальне питання: "Планування бойової підготовки в батальйоні. Робота командира роти щодо підготовки початкових даних для складання розкладу занять".
В основу планування покладено надання командирам (начальникам) військових частин (підрозділів) права самостійно обирати порядок підготовки підпорядкованих підрозділів – визначати найбільш доцільні форми і методи проведення заходів підготовки, які забезпечать набуття визначених оперативних (бойових) спроможностей, та планувати використання виділених на підготовку ресурсів.
Планування заходів бойової підготовки здійснюється штабами на підставі рішення командира на організацію бойової підготовки військової частини та під його безпосереднім керівництвом. Відповідно до Рішення у військовій частині розробляються основні плануючі документи:
Зазначені документи розробляється з урахуванням порядку організації та проведення індивідуальної і колективної підготовки за відповідними періодами підготовки дотримуючись вимог цієї Програми.
Заходи бойової підготовки плануються, виходячи з тривалості навчального дня (без урахування часу для пересування на заняття і з занять):
Тривалість навчальної години – 50 хвилин. З виходом на полігони, заняття проводяться без обмеження загальної тривалості службового часу.
Кількість вогневих тренувань, вправ навчальних (контрольних) стрільб, вправ водінь бойових машин та автомобілів командирам військових частин (підрозділів) планувати в залежності від рівня підготовки особового складу, але не менше:
Закріплення навчального матеріалу, вивчення недостатньо засвоєного матеріалу, підготовка до наступних занять, тренування у виконанні нормативів проводиться під час самостійної підготовки у визначений розпорядком дня військової частини час відповідно до розкладу занять.
Під час проведення занять обов'язково відпрацьовуються нормативи, якість виконання яких визначає рівень підготовки особового складу. Кількість і номери нормативів, які відпрацьовуються, визначаються командиром підрозділу під час складання розкладу занять з урахуванням змісту занять індивідуальної підготовки особового складу та змісту стандартів підготовки в ході колективної підготовки підрозділів.
Під час роботи на техніці в ході переведення озброєння та військової техніки на режим сезонної експлуатації одночасно вдосконалюються знання і практичні навички особового складу з технічної підготовки. Перелік нормативів і питання, які вивчаються з технічної підготовки, обліковуються в журналах обліку бойової підготовки.
Як показує досвід бойової підготовки військ, розклад занять на тиждень складається і доводиться до особового складу та керівників занять за 2-3 дні до їх початку.
При підготовці до складання розкладу занять командир роти зобов'язаний:
вивчити витяг з плану бойової підготовки батальйону (частини) на поточний тиждень;
вивчити зміст тем, які будуть відпрацьовуватись по програмі підготовки підрозділів забезпечення, ремонту та обслуговування;
проаналізувати степінь засвоєння особовим складом матеріалу, який вивчався по кожному предмету навчання, а також якість відпрацювання нормативів по бойової підготовці;
передбачити комплексне проведення занять з предметів навчання, особливо з тактичної, вогневої, водіння бойових машин, захисту від зброї масового ураження і воєнне - інженерної підготовки, а також попутні тренування на заняттях;
вчити графік використання навчальними об'єктами і облік часу, який підводиться для занять на цих об'єктах;
Для успішної організації бойової підготовки на наступний тиждень, у встановлений день і час командири батальйонів і рот прибувають в штаб полку з програмами бойової підготовки, робочими зошитами і бланками розкладів.
Командир бригади, коротко підводить підсумки бойової та гуманітарної підготовки, оцінює стан військової дисципліни в підрозділах, ставить задачі по основним предметам навчання на наступний тиждень, вказуючи з якою категорією офіцерів і сержантів, в які дні і часи будуть проводитись командирські заняття, інструкторсько-методичні заняття, з якими підрозділами і коли запланувати ТСЗ (тактичні навчання), як притягнути заходи посилення, уточнює місця занять, хто з офіцерів управління бригади, коли і де надає допомогу або контролює якість проведення занять командирами підрозділів. Вислухавши накази командира бригади і маючи витяг з плану бойової підготовки батальйону на наступний тиждень, командири підрозділів складають розклад занять.
Вихідними даними для складання розкладу занять в роті є:
Розклад занять має два розділи:
заняття з підрозділами, виховна та спортивно-масова робота;
інструкторські - методичні заняття з сержантами.
Складаючи розклад занять, командир роти планує і указує час проведення і тематику інформування.
У відповідності з розпорядком дня планує обслуговування бойової техніки та озброєння.
Самостійна підготовка в розкладі визначається тільки по часу, так як її зміст визначають командири взводів. При плануванні виховної роботи вказується час її проведення, місце проведення і хто проводить.
Як показує досвід бойової підготовки, основними вимогами до розкладу занять є:
Третє навчальне питання: "Порядок ведення журналу бойової підготовки взводу".
Облік результатів бойової підготовки ведеться:
Облік навчання є складовою частиною процесу навчання і виховання в підрозділах.
Командири підрозділів згідно статуту несуть особову відповідальність за постійну бойову і мобілізаційну готовність, відповідають за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну і моральний стан особового склад, повинні безпосередньо керувати бойовою підготовкою.
Систематична робота командира підрозділу над результатами бойової підготовки солдат, сержантів і підрозділів в цілому забезпечують:
Облік бойової підготовки повинен бути об'єктивним, систематичним, індивідуальним і охоплювати усі проведенні заняття, практичного водіння танків, результатів норм військово-спортивного комплексу (ВСК).
Облік бойової підготовки дає можливість командирам аналізувати стан навченості особового складу і своєчасно приймати заходи по усуненню недоліків в підготовці особового складу.
Журнал обліку бойової підготовки взводу заводиться на період навчання і ведеться особисто командиром взводу, під час занять знаходиться в нього, в інший час зберігається в канцелярії роти, журнал знищується по закінченню наступного періоду навчання.
- для обліку відвідування, успішності і проведення занять на кожен предмет навчання в журналі відводиться кількість аркушів, необхідна для занесення в нього усіх занять (навчань, стрільб, тренувань) по даному предмету. У цьому ж розділі враховується виконання нормативів та час роботи кожного військовослужбовця на бойовій техніці;
- список особового складу складається згідно штатно-посадового розрахунку;
- оцінки виставляються по чотирьохбальній системі.
В разі відсутності на заняттях відмічаються: "Н" - наряд: "Р" - робота, "Хв" - хворій; "В" - відпустка; "Вд" - відрядження; "Ар" - арешт: по іншим причинах - "-".
Присутнім, які в ході даного заняття оцінки не отримали, відмічають знаком" + ".
По кожному заняттю керівник виставляє індивідуальні оцінки усім перевіреним, а наприкінці відпрацювання теми кожному військовослужбовцю виставляє підсумкові оцінки по вивченій темі.
Підсумкові оцінки заносяться в наступну вільну графу і по них визначається оцінка кожного відділення та за взвод.
Питання для самоконтролю:
Тема 5.: «Планування бойової підготовки»
Бойова підготовка, як вид підготовки Сухопутних військ Збройних Сил України, є основним змістом повсякденної діяльності командувачів (командирів), органів управління (штабів) і військ (сил). Вона проводиться як у мирний, так і у воєнний час і обумовлена потребами держави в якісно підготовлених військовослужбовцях, підрозділах, частинах, здатних успішно виконувати покладені на них завдання.
Перше навчальне питання: «Плануючі документи бойової підготовки у підрозділі. Зміст програми бойової підготовки ».
Плануючі документи бойової підготовки у підрозділі. Повсякденна управлінська діяльність в сучасний період дуже різноманітна, оскільки вона пов’язана зі всіма сторонами складного життя військової частини.
Серед завдань повсякденної діяльності особливе місце займає навчально – бойова діяльність. З огляду на призначення Сухопутних військ, навчально – бойову діяльність можливо визначити як головну, тому що й за обсягом, і за змістом на неї припадає основна частина роботи командирів і підлеглих їм органів управління. Вона потребує найбільших витрат загального часу, передбаченого распорядком дня.
Планування бойової підготовки - це складний творчий процес, який вимагає від командирів і штабів всіх ступенів глибокого знання природи сучасного бою, основ військової підготовки і психології, а також ретельного обліку рівня бойового злагодженості підлеглих підрозділів, наявність і стан техніки і озброєння, навчально – матеріальної бази, моторесурсів, боєприпасів, пального та інших матеріальних засобів, необхідних для забезпечення бойової підготовки.
Планування бойової підготовки здійснюється штабами на підставі рішення командира, під його безпосереднім керівництвом і за участю та розробляється у з'єднанні та військовій частиш письмово, додатком до плану.
Планування повинно бути якісним, реальним, простим, наочним і забезпечувати: комплексний підхід до вирішення навчально-бойових завдань; максимальне використання навчально-тренувальних засобів і високу інтенсифікацію занять; врахування аналізу ведення сучасних збройних, досягнень науки і техніки, передового досвіду в методиці організації та проведенні занять (навчань).
Якість і реальність планування у значній мірі залежать від врахування результатів аналізу стану підготовки військ у поточному році.
Плануючі документи повинні бути зручними для повсякденного використання. Під час їх розробки необхідно узгоджувати заходи бойової підготовки між собою та із заходами повсякденної діяльності військових частин і підрозділів.
Узгодженість заходів бойової підготовки із заходами повсякденної діяльності військових частин і підрозділів означає врахування:несення підрозділами бойового чергування; вартової, внутрішньої і гарнізонної служб;
Виходячи із того, що бойова підготовка є основним змістом повсякденної діяльності військ решта заходів повсякденної діяльності повинні підпорядковуватися бойовій підготовці. Плани бойової підготовки з’єднань, військових частин і підрозділів затверджуються відповідними прямими начальниками.
В основу планування покладено надання командирам (начальникам) військових частин (підрозділів) права самостійно обирати порядок підготовки підпорядкованих підрозділів – визначати найбільш доцільні форми і методи проведення заходів підготовки, які забезпечать набуття визначених оперативних (бойових) спроможностей, та планувати використання виділених на підготовку ресурсів.
Планування заходів бойової підготовки здійснюється штабами на підставі рішення командира на організацію бойової підготовки військової частини та під його безпосереднім керівництвом. Відповідно до Рішення у військовій частині розробляються основні плануючі документи:
Зазначені документи розробляється з урахуванням порядку організації та проведення індивідуальної і колективної підготовки за відповідними періодами підготовки дотримуючись вимог цієї Програми.
Заходи бойової підготовки плануються, виходячи з тривалості навчального дня (без урахування часу для пересування на заняття і з занять):
Тривалість навчальної години – 50 хвилин. З виходом на полігони, заняття проводяться без обмеження загальної тривалості службового часу.
Кількість вогневих тренувань, вправ навчальних (контрольних) стрільб, вправ водінь бойових машин та автомобілів командирам військових частин (підрозділів) планувати в залежності від рівня підготовки особового складу, але не менше:
Зміст програми бойової підготовки. Необхідно нагадати слухачам зміст деяких положень Програми бойової підготовки, що вже обговорювались на попередньому занятті.
Програма призначена для організації індивідуальної підготовки особового складу, колективної підготовки підрозділів та їх оцінки. В першому розділі Програми приведені основні положення з питань організації бойової підготовки.
Бойова підготовка – організований процес систематичного військового навчання і виховання особового складу, злагодження органів управління, частин і підрозділів, спрямований на забезпечення набуття ними визначених бойових спроможностей.
Порядок організації бойової підготовки підрозділів визначається безпосередніми командирами військових частин (підрозділів) самостійно шляхом обирання найбільш доцільних форм і методів проведення заходів підготовки, які забезпечать набуття визначених бойових спроможностей.
Закріплення навчального матеріалу, вивчення недостатньо засвоєного матеріалу, підготовка до наступних занять, тренування у виконанні нормативів проводиться під час самостійної підготовки у визначений розпорядком дня військової частини час відповідно до розкладу занять.
Під час проведення занять обов'язково відпрацьовуються нормативи, якість виконання яких визначає рівень підготовки особового складу. Кількість і номери нормативів, які відпрацьовуються, визначаються командиром підрозділу під час складання розкладу занять з урахуванням змісту занять індивідуальної підготовки особового складу та змісту стандартів підготовки в ході колективної підготовки підрозділів. Під час роботи на техніці в ході переведення озброєння та військової техніки на режим сезонної експлуатації одночасно вдосконалюються знання і практичні навички особового складу з технічної підготовки.
Процес бойової підготовки механізованих підрозділів організовується у складі різнорідних тактичних груп (підрозділів) протягом дворічного циклу навчання за трьома періодами підготовки (базовим, інтенсивної підготовки та підтримуючим) тривалістю до шести місяців кожний.
Заслухати 2-3 студентів для визначення ступеню засвоєння ними змісту періодів підготовки передбачає. Висвітлити слайд з розподілом періодів. Звернути увагу на те, що у ході базового періоду здійснюється індивідуальна підготовка військовослужбовців. Індивідуальна підготовка здійснюється з метою набуття особовим складом знань, умінь і практичних навичок на індивідуальному рівні, необхідних для виконання обов’язків за посадою в бою, в діях при озброєнні та на військовій техніці, опанування ними суміжних спеціальностей, а також виконання завдань у повсякденній діяльності.
В основу індивідуальної підготовки військовослужбовців покладено проведення занять з максимальним використання приказарменої навчальної матеріально-технічної бази та тренажерів.
Для відпрацювання військовослужбовцями індивідуальної підготовки визначені такі основні предмети навчання:
В другому розділі Програми наведені вимоги до знань, вмінь та навичок військовослужбовців, які вони повинні отримати в результаті вивчення всіх предметів бойової підготовки та методичні вказівки щодо їх якісного проведення.
Основним змістом заходів інтенсивного періоду є набуття підрозділами бойових спроможностей шляхом відпрацювання визначених безпосереднім командиром комплексних тактичних завдань, приблизний перелік яких наведений в третьому розділі Програми.
Комплексне тактичне завдання включає в себе відпрацювання наступних основних заходів відповідно до змісту стандартів підготовки за визначеними навчально-бойовими завданнями, а також інших заходів (вправ стрільб з озброєння бойових машин та зі стрілецької зброї, вправ водіння бойових машин, тренувань у виконанні нормативів).
Кількість, тривалість та зміст комплексних тактичних завдань визначається безпосереднім командиром, виходячи з бойових спроможностей, яких необхідно набути підрозділу для виконання визначених завдань.
Заходи підготовки підрозділів проводяться в комплексі з проведенням заходів підготовки органів управління , підготовки офіцерів (сержантів) та узгоджується за тематикою заходів.
Протягом підтримуючого періоду основні зусилля зосереджуються на недопущенні зниження досягнутого рівня навченості особового складу і злагодженості підрозділів. Навчальні заняття проводяться відповідно до визначених програмою стандартів підготовки переважно на приказарменій навчальній матеріально-технічній базі (до 80 % навчального часу) і на полігонах військових частин (до 20 % навчального часу), але з меншою інтенсивністю.
Основним заходом періоду є проведення оцінювальних заходів щодо готовності підрозділу до виконання визначених завдань.
Особливостей організації підготовки підрозділів, визначених для участі в Процесі планування та оцінки сил.
Для забезпечення набуття необхідного рівня взаємосумісності визначеними підрозділами, з урахуванням вимог Цілей партнерства та нормативних актів НАТО, додатково розробляється Перелік навчальних питань (навчально-бойові завдання, тематика занять) для включення до програм та планів підготовки підрозділів, які залучаються до цього процесу.
Крім того, передбачається обов’язкове вивчення особовим складом іноземної мови, підготовка особового складу на фахових курсах на території України та за кордоном, участь у міжнародних навчаннях та інші необхідні заходи.
Залежно від результатів перевірок та оцінювання рівня підготовки нормативним актам НАТО, робиться висновок щодо декларування підрозділів до Спільного фонду оперативних сил та можливостей .
За результатами проведених оцінок найбільш підготовлені підрозділи можуть бути залучені до багатонаціональних військових формувань високої готовності (далі – БНВФ ВГ) шляхом їх декларування до складу чергових ротацій, відповідної підготовки та перебування на оперативному чергуванні для участі в операції у разі активації чергової ротації.
За умови декларування частин та підрозділів до БНВФ ВГ їх підготовка до участі в складі чергової ротації організовується за окремою програмою підготовки у два етапи: національна підготовка підрозділів (12–18 місяців) та безпосередня підготовка у складі чергової ротації (6 місяців).
Друге навчальне питання: «Зміст розкладу занять роти.».
В інтересах всебічного охоплення питання організації бойової підготовки при плануванні розробляються цілий ряд документів, серед яких розклад є занять роти на тиждень.
Розклад занять роти на тиждень має два розділи. Перший - включає в себе підготовку підрозділів, культурно – виховну та спортивно – масову роботу. Другий - інструкторсько-методичні заняття з сержантами.
В розкладі занять вказується:
Складаючи розклад занять, спочатку плануються заняття з підрозділами тактичної, вогневої підготовки і водіння танків, а потім командирські і інструкторсько - методичні заняття з сержантами, виховна та спортивно - масова робота.
При складанні розкладу занять, спочатку проставляються дати, дні тижня, час, відведений розпорядком дня частини для занять, час заступання роти в наряд, а потім вказуються дні, часи, тематика (заняття), місце проведення, хто проводить і матеріальне забезпечення занять з тактичної, вогневої підготовки та водіння бойових машин. Далі плануються заняття з усіх інших предметів навчання, доцільно спланувати фізичну підготовку, стройову підготовку і вогневі тренування для всіх категорій навчаємих, а потім вогневу, технічну підготовку і водіння танків окремо для механіків-водіїв, навідників гармат і командирів танків.
Таким чином при складанні розкладу занять детально розподіляються часи по дням тижня з визначенням тематики і змісту занять для всіх категорій тих, що навчаються в роті, а також місця проведення, хто проводить і матеріальне забезпечення.
Основними вимогами до розкладу занять є:
Третє навчальне питання: «Робота командира роти щодо планування бойової підготовки в підрозділі.».
Основними плануючими документами в роті є план основних заходів роти на місяць та розклад занять на тиждень.
За 3-5 дні до початку наступного місяця, командир роти, з дозволу начальника штабу, робить витяг з Плану бойової підготовки батальйону, в штабі частини отримує витяг з графіку нарядів підрозділів частини та приступає до розробки Плану основних заходів роти на місяць. До Плану основних заходів повинні обов'язково війти терміни та дати:
План основних заходів роти на місяць є основним документом для розробки розкладу занять на тиждень.
Далі слід пояснити студентам, що, досвід бойової підготовки військ свідчить про те що, розклад занять на тиждень складається і доводиться до особового складу та керівників занять за 2-3 дні до їх початку.
Між тим небхідно звернути увагу студентів на те, що при підготовці до складання розкладу занять командир роти зобов'язаний:
Досвід військ свідчить, для успішної організації бойової підготовки на наступний тиждень, у встановлений день і час командири рот прибувають в штаб батальйону з програмами бойової підготовки, робочими зошитами, бланками розкладів та іншою необхідною літературою. Командир батальйону, коротко підводить підсумки бойової підготовки, оцінює стан військової дисципліни в підрозділах, ставить задачі по основним предметам навчання на наступний тиждень, вказуючи з якою категорією офіцерів і сержантів, в які дні і часи будуть проводитись інструкторсько-методичні заняття, з якими підрозділами і коли запланувати тактико-спеціальні заняття (тактичні навчання), уточнює місця занять, хто з офіцерів управління батальйону, коли і де надає допомогу або контролює якість проведення занять командирами підрозділів.
Далі слід звернути увагу студентів на те, що вислухавши вказівки командира батальйону і маючи виписку з плану бойової підготовки батальйону на наступний тиждень, командири підрозділів складають розклад занять.
Вихідними даними для складання розкладу занять в роті є:
розпорядок дня;
витяг з плану бойової підготовки;
графік використання об'єктів навчально-матеріальної бази (танкової директриси, танкодрому, вогневого містечка, спеціалізованих класів, спортивним залом, спортивним майданчиком тощо);
тематика виховної роботи і спортивно-масової роботи;
графік нарядів;
графік варіантів фізичної зарядки;
програма бойової підготовки;
керівні документи щодо організації занять з бойової підготовки (Курс стрільб, Курс водіння, Настанова з фізичної підготовки, Збірник нормативів та інші);
відповідна навчальна література.
Складаючи розклад занять, командир роти планує і вказує час проведення і тематику інформування.
У відповідності з розпорядком дня планує обслуговування бойової техніки та озброєння.
Самостійна підготовку в розкладі визначається командиром роти в залежності від занять, які заплановані на наступний день. При плануванні виховної роботи вказується час її проведення, місце проведення і хто проводить.
Питання для самоконтролю:
1 Дати визначення бойової підготовки.
2. Назвіть основні предмети навчання бойової підготовки.
3. Тривалість навчального дня, та часу.
4. Тривалість навчального дня під час проведення польових виходів, стрільб, водіння.
5. Які документи розробляються під час планування бойової підготовки в батальйоні?
6. Які документи розробляються під час планування бойової підготовки в роті?
7. Обов’язки командира роти при підготовці до складання розкладу занять.
8. Основні вимоги до розкладу занять?
9. Назвіть вихідні данні для складання розкладу занять.