Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Самостійна робота студентів № 18
Тема: Статистика Державного бюджету. Основні показники платіжного балансу країни
1 Питання які треба опрацювати:
2 Основні тези лекції:
1. Статистика державного бюджету
Державний бюджет — це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади. Він характеризує систему економічних відносин щодо формування державних фінансових ресурсів і напрямки їх використання в інтересах суспільства.
Бюджетна система складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.
Бюджет Автономної Республіки Крим об’єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим.
До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети.
Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є Зведеним бюджетом України. Останній використовується для аналізу та визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку.
Розрізняють два види бюджетів: бюджет-брутто — форма побудови бюджету, за якої доходи і видатки показуються в розгорнутому вигляді без сальдування зустрічних платежів, що мають місце в бюджетній системі країни, та бюджет-нетто — форма побудови бюджету, за якої доходи і видатки окремих бюджетів показуються як сальдо, тобто з урахуванням зустрічних платежів (наприклад, кошти державного бюджету можуть бути спрямовані в місцеві бюджети і навпаки). Бюджет-нетто менший за бюджет-брутто. Різниця між ними являє собою внутрішній оборот грошових коштів, який не збільшує реальних доходів і видатків Зведеного бюджету України.
Збір і обробка даних про доходи та видатки державного бюджету — справа статистики. Державний та місцеві бюджети складаються з дохідної та видаткової частин. Статистика аналізує структуру та динаміку цих частин. Аналіз структури доходів і витрат дозволяє визначити основні джерела формування доходів держави і напрямки розподілу одержаних коштів, що має принципове економічне і соціально-політичне значення.
При виконані цих задач статистика спирається на звітність про виконання Державного бюджету України і місцевих бюджетів, яка надається бюджетними і банківськими установами, органами Державного комітету статистики і господарськими організаціями.
У процесі аналізу склад доходів та видатків державного бюджету вивчається більш докладніше. Надходження від підприємств розподіляються за галузями та формами власності, надходження від населення — за видами податків та іншими ознаками.
Дохід державного бюджету утворюють усі надходження від підприємств, установ та населення до бюджетів усіх рівнів управління. Вони поділяються на поточні та капітальні доходи.
Поточні доходи включають податкові та неподаткові доходи, крім безоплатних надходжень, надходження від продажу землі, нематеріальних активів, державного майна, капітальні трансферти.
Податкові доходи включають різні види податків, тобто безповоротних обов’язкових платежів органом управління, згрупованим за об’єктами оподаткування: доходи, заробітна плата, майно, товари та послуги, зовнішня торгівля.
Неподаткові доходи включають усі безоплатні й безповоротні надходження до державного бюджету, такі як доходи держави від власності та підприємницької діяльності, продажу товарів та послуг (за винятком доходів від продажу основних фондів), надходження від адміністративних штрафів за несплату податків, а також добровільні, безоплатні поточні надходження з недержавних джерел.
Капітальні доходи включають доходи від продажу основного капіталу, запасів державних резервів, землі, нематеріальних активів і капітальних трансфертів від недержавних підприємств, некомерційних організацій, приватних осіб.
Доходи бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов’язкових платежів, надходжень з інших джерел, установлених законодавством України.
Види доходів зведеного бюджету України: податок на доходи (прибуток) підприємств і організацій, податок на додану вартість, акцизний збір, державне мито, відрахування на геологорозвідувальні роботи, надходження до Фонду по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, надходження до Пенсійного фонду, прибуткові податки з громадян, плата за землю.
У міжнародних стандартах зі статистики та обліку використовуються дві класифікації податкових платежів: класифікація системи статистики державних фінансів (СДФ) і класифікація системи національних рахунків (СНР). Перша класифікація розроблена Міжнародним валютним фондом. Вона використовується для задоволення потреб державних фінансів, аналізу і розробки фінансової політики.
У СДФ податки класифікуються за однією ознакою — типом, а тип податку визначається видом діяльності або податковою базою. Для податкової бази використовують суму доходу, загальну суму виплаченої заробітної плати, суму продажу, вартість майна, розмір імпорту. Класифікацією податкових доходів держави в СДФ передбачено такі типи податків: прибуткові податки, внески до Фонду соціального забезпечення, податки на заробітну плату і робочу силу, податки на операції в міжнародній торгівлі, решта податків, які не віднесені до інших податків.
Класифікація податків, застосовувана в СНР, виходить з потреб економіки в цілому. В основу цієї класифікації покладені таки ознаки:
1) тип податку, як він визначений у СДФ (акцизи, податок на нерухомість тощо);
2) тип інституційної одиниці, яка сплачує податок (домашнє господарство, державне підприємство, комерційна організація);
3) обставини, за яких сплачується податок (продукція вироблена, імпортована, підготовлена на експорт).
Згідно з цим податкові платежі об’єднуються в такі групи: 1) виробничі податки; 2) прибуткові податки; 3) податки на капітал.
Виконання державного бюджету аналізується обчисленням відносних величин виконання плану за доходами та видатками в цілому, а також за окремими їх видами та цільовим призначенням. Такий аналіз дає змогу не лише дістати сукупну оцінку виконання бюджету, а й схарактеризувати ступінь виконання плану за кожною групою доходів та видатків, докладно проаналізувати ту групу доходів або видатків, за якою виявлено істотні відхилення фактичних даних від запланованих, установити, чим було зумовлене відхилення фактичних надходжень від запланованих.
Приріст суми податкових доходів можливий з двох причин: зростання податкової бази і зміни в оподаткуванні. Перший вид змін податкових доходів називають автоматичним ефектом, а другий — дискреційним. Ці зміни пов’язані з видами фіскальної політики. Дискреційна фіскальна політика — це система заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Дискреційна фіскальна політика використовується державою для активної протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок. За недискреційної (автоматичної) фіскальної політики дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Автоматичний стабілізатор — механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Такими стабілізаторами є прогресивна податкова система і трансфертні платежі.
Розглянемо приклад розрахунку впливу на приріст суми податку на прибуток підприємств і організацій ставки податку і податкової бази (сума прибутку). Для цього скористаємося умовними даними з табл. 18.1, що характеризує податок на прибуток підприємств та організацій і податкову базу.
Таблиця 18.1
ПОДАТОК НА ПРИБУТОК, СТАВКА ПОДАТКУ
І СУМА ПРИБУТКУ В ОБЛАСТІ, тис. грн.
|
Показник |
За планом |
Фактично |
Абсолютне відхилення |
|
Сума Н податку на прибуток, тис. грн. |
6000 |
7000 |
1000 |
|
Ставка С податку на прибуток, % |
30 |
23,3 |
– 6,7 п.п. |
|
Сума Б прибутку, тис. грн. |
20000 |
30000 |
10000 |
Фактично сума податку на прибуток підприємств зросла порівняно з плановою на 1000 тис. грн. Це пояснюється таким:
фактичним зменшенням рівня ставки податку на 6,7 п.п.
тис. грн.;
приростом суми прибутку підприємств і організацій
тис. грн.
Зв’язок доходів державного бюджету з найважливішими макроекономічними показниками можна схарактеризувати, побудувавши паралельні динамічні ряди, рівняння регресії, застосувавши багатофакторні індексні моделі.
Одним із завдань статистики державного бюджету є прогнозування його доходів і видатків.
Для прогнозування податкових доходів державного бюджету можуть бути використані різноманітні методи, наприклад екстраполяція трендів. Проте ці методи, передбачаючи збереження минулої тенденції розвитку, не враховують змін у податковій базі, а також ставки податків. Через це їх застосування може призвести до помилок у прогнозах. Більш обґрунтованою є побудова функції залежності податків від податкової бази.
Видатки бюджетів включають усі платежі, що не повертаються.
Видатки визначаються як державні витрати, що утворюються на безповоротній основі, тобто не пов’язані з виникненням або погашенням фінансових вимог. Ці видатки можуть бути спрямовані як на поточні, так і на капітальні цілі, вони можуть бути як відшкодованими, так і безповоротними.
Поточні витрати включають відшкодовані витрати, не пов’язані з придбанням основного капіталу, товарів і послуг для виробництва основного капіталу, а також безоплатні виплати. Безоплатні виплати не включають придбання капітальних активів, відшкодування збитків за пошкодження основного капіталу або збільшення фінансових активів одержувачів. У складі поточних витрат виокремлюють видатки на товари та послуги, виплату процентів з державного боргу, субсидії та інші поточні трансферти й видатки.
Капітальні видатки — це видатки на придбання основного капіталу, резервів, землі та нематеріальних активів, капітальні трансферти та інші капітальні витрати.
Витрати державного бюджету деталізуються за конкретними об’єктами фінансування в рамках статей і параграфів. Важливим завданням статистики державного бюджету є вивчення показників використання коштів держави в установах і організаціях, що фінансуються з бюджету. До таких об’єктів належать дитячі та дошкільні заклади, установи освіти та охорони здоров’я, ветеринарна служба в сільському господарстві, частина науково-дослідних установ, організації, підпорядковані Міністерству оборони, Служба безпеки України, Національна гвардія, Міністерство внутрішніх справ, Прокуратура України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади.
Перевищення доходів над видатками (профіцит) розраховується як різниця між сумарними доходами, включаючи безоплатні надходження, та сумарними видатками. Значення цієї величини з протилежним знаком (дефіцит) дорівнює сумі чистих запозичених державою коштів плюс чисте скорочення державних касових залишків, вкладень і цінних паперів, які мають ліквідне значення.
Фінансування дефіциту за типами кредиторів являє собою всі кошти (внутрішні або іноземні), отримані для покриття дефіциту бюджету або, навпаки, розміщення суми, яка перевищує доходи над видатками.
Дефіцит зведеного бюджету України фінансується за рахунок кредитів Національного банку України, облігацій державної внутрішньої позики і зовнішніх джерел фінансування.
Сума видатків може бути похідною від доходів державного бюджету і рівня його дефіциту. Елементом прогнозу видатків бюджету може бути розмір державного внутрішнього і зовнішнього боргу. Внутрішній борг держави складається з відсотків за виплатами позик та із сум погашення позик. Тому прогнозування цієї статті видатків має будуватися на рівнянні тренду відсоткової ставки і суми отриманих урядом кредитів. Прогнозування зовнішнього боргу має пов’язуватися із зовнішньою заборгованістю та її структурою, а також зі станом платіжного балансу і його прогнозом.
Статистика грошового обігу
В економіці грошова маса є важливим чинником, який впливає на рівень цін, обсяг виробництва і стан платіжного балансу.
Грошовою масою (запасами) називають сукупний обсяг купівельних та платіжних коштів, що обслуговують господарський обіг і належать приватним особам, підприємствам і державі. У грошовій масі розрізняють активні гроші, що застосовуються в готівковому та безготівковому обігу, і пасивні (нагромадження, резерви, залишки на рахунках), котрі лише потенційно можуть бути використані в угодах.
При визначенні грошової маси виходять з грошових агрегатів, під якими розуміють специфічну класифікацію платіжних коштів за рівнем їх ліквідності. Грошовим агрегатом називають особливу групу ліквідних активів, що служать альтернативними вимірювачами грошової маси.
Грошові агрегати — це зобов’язання банківської системи нефінансовим секторам: готівка, депозити до запитання, строкові депозити та заощадження. Розвиток зазначених депозитів відбиває стан монетарної політики. Грошові агрегати протиставляються чистим зовнішнім активам (обчисленим у національній валюті) та чистим внутрішнім кредитам.
Грошова база є сумою готівки в обігу, готівки в сейфах та резервів комерційних банків.
Грошовий агрегат М1 складається з агрегату М0, розрахункових рахунків і поточних депозитів. Параметр М0 включає готівку в обігу (у касах підприємств і організацій та на рахунках у населення).
Грошовий агрегат М2 включає параметр М1 та строкові депозити. Строкові депозити складаються із залишків на строкових (до трьох років) рахунках за вкладами населення та депозитів підприємств і населення на розрахункових рахунках у комерційних банках.
Грошові агрегати різняться між собою за рівнем ліквідності. Останню властивість розуміють так: це можливість використання деякого активу як засобу обігу або перетворення активу на кошти обігу та його здатність зберігати свою номінальну вартість незмінною.
Абсолютно ліквідними вважаються гроші параметра М1. До високоліквідних грошових активів слід віднести також грошовий агрегат М2. На думку економістів, цей параметр грошової маси більш тісно пов’язаний зі швидкістю грошової маси, реальним національним продуктом і цінами.
Поводження грошових агрегатів у консолідованій банківській системі може бути пов’язано з грошовою базою центрального банку за допомогою грошового мультиплікатора, обчисленого як відношення М2 (або іншого грошового агрегату) до грошової бази — суми готівки, що утримується поза банківської системою, та загальних резервів комерційних банків, тобто суми мінімальних обов’язкових резервів і надлишкових резервів, включаючи готівку в сейфах.
Обсяг грошової маси є результатом складної взаємодії багатьох суб’єктів економічної діяльності, а не самої лише діяльності кредитно-грошових органів, які визначають розмір грошової бази. Комерційні банки визначають розмір позичок, інших активів і надлишкових резервів. Небанківський сектор вирішує, як розподіляти свої грошові кошти між строковими, ощадними, поточними вкладами та іншими зобов’язаннями, фінансовими активами або просто зберігати готівку. У свою чергу рух суспільного продукту і національного доходу, створення доходів у народному господарстві — усі ці дії невіддільні від грошових відносин, які складаються між населенням, урядом, підприємствами й організаціями. Ці відносини характеризуються обсягом грошового обігу, що являє собою сукупність операцій, у процесі виконання яких відбувається рух грошової маси. Необхідно відрізняти обсяг грошового обігу від середніх залишків грошей. Перший показник визначають підсумовуванням результатів операцій з находження (або списання) грошей за певний період, а другий дістають як середню величину із залишків грошей на рахунках на окремі дати.
Грошовий обіг поділяється на безготівковий та готівковий.
Безготівковий грошовий обіг — це сукупність грошових розрахунків, здійснюваних у формі записів на рахунках у банках і шляхом заліку взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші виконують лише функцію коштів платежу.
Готівковий грошовий обіг — це сукупність грошових розрахунків, які застосовуються у взаємовідносинах держави, підприємств, установ і населення, набираючи форми готівкових грошей.
Для управління процесами грошового обігу потрібно спиратися на статистичну інформацію про розмір грошового обігу, його склад і динаміку, а також обіговість грошових коштів, додержання розрахункової дисципліни, про склад і швидкість обігу грошової маси, купівельної спроможності грошей, а також виявляти закономірності цих процесів.
За характером платежів розрізняють товарний платіжний обіг і нетоварний платіжний обіг. До складу товарного обігу включають платежі за товари, виконані роботи та послуги, а до нетоварного обігу — платежі до бюджету та платежі за іншими фінансовими операціями.
Обсяг готівки в обігу залежить від монетарної політики, платіжної дисципліни та інфляційних очікувань та швидкості обігу готівки.
Розглядаючи швидкість обігу готівки, розрізняють власне швидкість її обігу та швидкість обігу агрегату М2.
Швидкість обігу обчислюється як відношення місячного (квартального, річного) ВВП до обсягу М0 і М1 на середину періоду, що множиться на 12 (відповідно 4 для квартальних та 1 для річних даних). При цьому темпи зростання агрегату протягом періоду вважаються сталими. Обсяг готівки та М2 на середину періоду обчислюється на підставі даних про готівку на кінець звітного періоду та агрегату М2, включаючи строкові депозити в іноземній валюті на кінець звітного періоду. Депозити в іноземній валюті перераховуються за обмінним курсом, який є середнім між аукціонним та міжбанківським, з одного боку, та некомерційним — з іншого.
Основним документом, за допомогою якого характеризується рух грошової готівки, є прогноз касових оборотів банків. Він відображає рух грошової маси зі сфери обігу в каси банківських установ і видачу готівки підприємствам, установам, організаціям і населенню. Прогноз касових оборотів складається на квартал з розподілом за числами і затверджується для кожної банківської установи.
Прогноз касових оборотів стосується двох аспектів — надходжень та видач (витрат) готівки і відповідно поділяється на дві частини. У кожній частині виокремлюються статті згідно з каналами руху готівки. У першій частині показують прогнозне надходження готівки до каси банківської установи, а в другій — прогнозну видачу готівки з кас банківської установи. У процесі балансування касового плану визначається емісійне завдання з випуску готівки в обіг чи вилучення її з обігу.
До завдань статистики грошового обігу належить вивчення купюрного складу грошової маси. Під купюрним складом розуміють питому вагу грошових знаків різної вартості в загальній масі грошей, що обертаються. При цьому купюрний склад може бути визначений як за кількістю, так і за сумою купюр.
Купюрний склад грошової маси формується під впливом грошових доходів населення, роздрібних цін на товари та послуги, структури товарообороту, схильності населення до витрачання грошей. Динаміку купюрного складу грошей можна схарактеризувати, скориставшись показником про середню купюрність, значення якого обчислюється за формулою середньої арифметичної зваженої.
Кількість оборотів грошей визначається за формулою
,
де ВВП — номінальний валовий внутрішній продукт; — загальна маса грошей, що визначається як середні залишки грошей за період.
Цей показник характеризує скільки в середньому за рік оборотів здійснила грошова маса.
Швидкість грошового обігу можна визначити як кількість оборотів, що їх робить грошовий агрегат (наприклад, М2), щоб забезпечити певний рівень економічної діяльності, який приблизно дорівнює номінальному ВВП. Зміна швидкості обігу відбиває зміну реального грошового попиту. Отже, швидкість обігу зростає, коли економічні агенти очікують зростання альтернативної вартості утримання грошових активів у національній валюті, наприклад зростання номінальних процентних ставок, рівня інфляції або обмінного курсу. Зростання швидкості обігу грошей призводить до росту цін.
Сукупна швидкість обсягу грошової маси формується під впливом обіговості грошових агрегатів, рівень яких для окремих агрегатів неоднаковий і може бути різний у динаміці. За допомогою індексного методу можна кількісно вимірювати приріст середньої швидкості обігу грошей, зумовлений зміною швидкості окремих агрегатів грошей, структурними зрушеннями в масі грошей та неоднаковими темпами зростання параметрів грошової маси.
Кількість грошей, які перебувають в обігу, впливає на випуск продукції, рівень цін, зайнятість та інші явища, тому важливою задачею статистики є прогноз грошової маси.
Прогнозні розрахунки грошової маси можна виконувати двома шляхами:
1) прогнозування попиту на гроші;
2) прогнозування пропозиції грошей.
Зіставлення прогнозів попиту на гроші і пропозиції грошей дозволяє зробити висновки про рівновагу грошового обігу, сталість його розвитку.
Початковим моментом при прогнозуванні пропозиції грошей є визначення грошової бази. Грошова база включає в себе готівку небанківського сектору економіки, готівку банківських установ, депозити комерційних банків, приватного сектору і державних структур.
Грошова база вимірюється як приріст активів банківської системи: державного боргу грошово-кредитним установам, зобов’язань комерційних банків перед центральним банком, закордонних чистих активів (результат платіжного балансу), а також приросту нерезервних зобов’язань центрального банку (капітал і прибуток цього банку, закордонні та інші зобов’язання).
Динаміка грошових агрегатів об’єднаної банківської системи може бути пов’язана з динамікою грошової бази центрального банку таким рівнянням:
M = kR = K (NFA + NDCG + DCB + OIN),
де М — грошовий агрегат, NFA — чисті зовнішні активи; NDCG — чисті зобов’язання уряду; DCB — чисті зобов’язання комерційних банків; OIN — інші статті (нетто).
При прогнозуванні попиту на гроші незалежним параметром є обов’язкові фактори і змінні фактори «обов’язкових витрат». Обов’язкові фактори мають ураховувати співвідношення кількості грошей з обсягом операцій, які потрібно профінансувати. Під обов’язковим фактором звичайно розуміють валовий внутрішній продукт. Фактор «обов’язкових витрат» виявляє ступінь переваги готівки порівняно з іншими активами. Деякі економісти пропонують для «обов’язкових витрат» використовувати ставки за короткостроковими цінними паперами (ощадні та позичкові депозити, векселі). На думку інших економістів, попит на гроші (реальні касові залишки) залежить від рівня доходів на облігації та акції. З огляду на це вони рекомендують при прогнозуванні попиту на гроші для фактора «обов’язкових витрат» використовувати процентні ставки на довгострокові активи.
Попит на гроші залежить також від рівня інфляції. В інфляції більш реально відбивається зміна цін і попиту на гроші.
2. Основні показники платіжного балансу країни
Платіжний баланс — це статистичний звіт про економічний розвиток держави та її фінансовий стан. Він відображає зовнішньоекономічні відносини однієї країни з іншими країнами за певний період, а саме: розвиток зовнішньої торгівлі, залучення іноземних інвестицій, інвестиції за кордон, своєчасність погашення зовнішнього боргу, зміну резервів Національного банку.
Складовими платіжного балансу є рахунок поточних операцій і баланс руху капіталів.
Рахунок поточних операцій (зовнішньоторговельний баланс за товарами і послугами) — це різниця між фактичними надходженнями доходів у країну й витратами з експортно-імпортних операцій (без вартості товарів, проданих у кредит).
Іншою складовою зовнішньоторговельного балансу є баланс за «невидимими операціями» — це різниця між доходами від експорту послуг і витратами на їх імпорт.
Рахунки операцій з капіталом і фінансовими активами й зобо-в’язаннями пов’язані з інвестиційною діяльністю. Баланс руху капіталів — це різниця між увезенням і вивезенням приватних і державних капіталів (інвестицій), одержанням і наданням міжнародних позик і кредитів. Рух капіталу й міжнародний кредит характеризують об’єктивну тенденцію перерозподілу капіталів між країнами, задоволення потреб у цьому факторі виробництва через світовий ринок. Вивезення капіталу здійснюється у формі державних позик, кредитів міжнародних фінансових організацій. Основне призначення балансу руху капіталів — виявити можливості покриття дефіциту балансу поточних операцій. Позитивне сальдо балансу руху капіталів спостерігається у країн-інвесторів, від’єм-не — у країн-боржників.
При одержанні кредитів у країни виникають боргові зобов’язання перед іншими країнами (кредиторами), а якщо країна надає кредити — боргові вимоги до інших країн. Боргові вимоги, включені в баланс, показують, на яку суму країна надала кредит і зробила інвестиції за кордон. Боргові зобов’язання характеризують суму кредитів чи інвестицій, отриманих країною.
Звітний баланс, складений за певний період, характеризує динаміку заборгованості та вимог країни до інших держав. Розрахунковий баланс на певну дату показує співвідношення грошових вимог і зобов’язань країни незалежно від того, коли вони виникли.
Активи й зобов’язання в платіжному балансі класифікують за функціональним призначенням: прямі інвестиції, портфельні інвестиції (акції, цінні папери, облігації тощо), інші інвестиції (кредити, готівка, депозити) та резерви.
Для усунення платіжних дисбалансів у зовнішньоекономічному секторі використовують резервні активи. Складовими резервів є ліквідні іноземні активи та монетарне золото, які належать або контролюються органами грошово-кредитного регулювання. Скорочення резервів у платіжному балансі відображається знаком «+», зростання — знаком «–».
Платіжний баланс буває активним (додатним), коли надходження в країну перевищують її платежі, і пасивним (від’ємним), коли платежі перевищують надходження. За пасивного платіжного балансу зростає зовнішній борг країни, падає курс її національної валюти, виснажуються валютні та золоті запаси. Тому врівноваженість платіжного балансу — основа сталості валютно-фі-нансового стану країни. Проаналізуємо стан платіжних балансів двох країн за наведеними в табл. 9.2 даними.
Таблиця 9.2
ПОКАЗНИКИ ПЛАТІЖНИХ БАЛАНСІВ ДВОХ КРАЇН
млрд дол. США
|
Країни |
Сальдо рахунку поточних операцій |
Сальдо рахунку руху капіталів |
|
А |
– 32,6 |
+29,4 |
|
Б |
+ 43,5 |
– 44,7 |
Країна А має дефіцит торговельного балансу (– 32,6), який вона може покрити за рахунок резервів. У цьому разі її резерви зменшаться на 3,2 млрд дол. (29,4 — 32,6). Платіжний баланс країни А має від’ємне сальдо. Країна Б має додатний торговельний баланс (+ 43,5) і від’ємний баланс руху капіталу (– 44,7), що характеризується збільшенням резервів на 1,2 млрд дол. (44,7 — 43,5).
Платіжний баланс характеризується збільшенням резервів на 1,2 млрд дол. (44,7 — 43,5), але в цілому має від’ємне сальдо.
Рівень державного зовнішнього боргу (К) визначається від-
ношенням суми державного зовнішнього боргу (ЗБ) до ВВП. Застосовується також інший метод його визначення — відношенням суми державного зовнішнього боргу до експорту країни. За рівнем цього показника країни поділяють на три групи: з високим, помірним і низьким рівнем зовнішнього боргу (табл. 9.3).
Таблиця 9.3
УГРУПОВАННЯ КРАЇН ЗА РІВНЕМ ДЕРЖАВНОГО
ЗОВНІШНЬОГО БОРГУ
|
Групи країн |
Рівень боргу, % |
|
|
до експорту |
до ВВП |
|
|
1. Країни з високим рівнем боргу |
Понад 200 |
Понад 80 |
|
2. Країни з помірним рівнем боргу |
60—200 |
60—80 |
|
3. Країни з низьким рівнем боргу |
Менше 60 |
Менше 60 |
Виплата зовнішнього боргу та процентів за ним становить суму щорічного обслуговування зовнішнього боргу. Норма обслуговування зовнішнього боргу (N)— це відношення суми виплат зовнішнього боргу (С) до суми валютних надходжень (VP): N = C / VP (або до експорту країни). Норма обслуговування зовнішнього боргу розраховується за відповідний рік, і вважається, що вона не повинна перевищувати 25 %.
Баланс зовнішньої торгівлі (торгове сальдо) — різниця вартісних обсягів експорту й імпорту.
Експорт (export) — продаж товару, що передбачає його вивезення за кордон, ураховується в цінах ФОБ.
Зовнішньоекономічна діяльність — сфера економічної діяльності підприємств, фірм, компаній і країни, що пов’язані з зовнішньою торгівлею, іноземними кредитами й інвестиціями, здійсненням спільних проектів з іншими країнами.
Зовнішньоторговельний оборот окремої країни визначається за період сумою вартісних обсягів експорту й імпорту. Зовнішньоторго-
вельний оборот відображає обсяги міжнародного обміну товарами й послугами окремої країни з іншими країнами.
Імпорт (import) — купівля товару, що передбачає його ввезення через кордон, ураховується в цінах СІФ.
Індекс умов торгівлі — відношення індексу середніх цін експорту до індексу середніх цін імпорту.
Індекс цінових співвідношень (територіальний індекс) розраховується відношенням індексу експортних цін до індексу імпортних цін у торгівлі з конкретною країною з урахуванням середньої ціни для групи країн, у які поставляється (з яких вивозиться) певний товар.
Іноземні інвестиції (від лат. investio — удягати) — вкладення капіталу однієї країни в різні галузі, сектори економіки іншої країни з метою одержання прибутку.
Квота — кількісна нетарифна міра обмеження експорту чи імпорту товару, що визначається кількістю чи сумою на певний проміжок часу.
Оборот світової торгівлі розраховується як сума експорту всіх країн (у цінах ФОБ), другий варіант розрахунку передбачає визначати його як суму імпорту країн (у цінах СІФ). Величина обороту світової торгівлі як сума імпорту завжди більша, ніж сума експорту країн.
Платіжний баланс — в статистичний звіт, у якому відображаються за певний період часу зовнішньоекономічні відносини країни з іншими країнами.
Сальдо обороту світової торгівлі — різниця між світовим експортом і світовим імпортом, завжди від’ємне.
Сальдо поточних операцій — різниця між доходами від експорту товарів і послуг та витратами на імпорту товарів і послуг. Зовнішньоторговельний баланс за товарами і послугами — це платіжний баланс поточних операцій.
Ціна СІФ складається з ціни ФОБ, витрат на транспортування до кордону країни-імпортера, витрат на страхування товару від кордону країни-експортера до кордону країни-імпортера. За сухопутних перевезень товарній ціні СІФ відповідає ціна франко-кордон країни, що імпортує.
Ціна ФОБ (за морських перевезень) охоплює вартість товару за контрактом, витрати, пов’язані з доставкою товару до кордону, вартість навантаження, а також експортне мито. За сухопутного перевезення товарним цінам ФОБ відповідають ціни франко-кордон країни, що експортує.
1. Поясніть, що ви розумієте під державним бюджетом?
2. У чому різниця між державним і зведеним бюджетами?
3. З чого складається дохідна частини державного бюджету?
4. У чому різниця між податковими і неподатковими доходами?
5. З яких частин складається видаткова частина державного бюджету?
6. Що ви розумієте під поточними видатками?
7. У чому різниця між поточними видатками і капітальними видатками?
8. Яким чином розраховується дефіцит державного бюджету?
9. У чому різниця між класифікацією системи статистики державних фінансів і класифікацією системи національних рахунків?
10. За даними про податок на додану вартість, ставку податку і податкову базу по області визначіть: абсолютний приріст суми податку, зумовлений змінами податкової бази; абсолютний приріст суми податку, зумовлений змінами величини доданої вартості. Зробіть висновки.
|
Показник |
За планом |
Фактично |
|
Сума податку на додану вартість, тис. грн. |
5520 |
5757 |
|
Ставка податку на додану вартість, % |
20 |
15 |
|
Додана вартість, тис. грн. |
27600 |
38380 |
11. Показники розвитку країни характеризуються такими даними:
|
Показник |
Базисний рік |
Звітний рік |
|
Валовий випуск товарів та послуг |
7240 |
6324 |
|
Валовий внутрішній продукт |
3812 |
3396 |
|
Валовий національний дохід |
3680 |
3308 |
|
Валовий національний наявний дохід |
2904 |
2652 |
|
Доходи державного бюджету |
1096 |
1128 |
Розрахуйте абсолютний приріст доходів державного бюджету, зумовлений змінами:
а) обсягу валового випуску товарів та послуг;
б) частки валового внутрішнього продукту у валовому випуску товарів та послуг;
в) коефіцієнта співвідношення валового національного доходу і валового внутрішнього продукту;
г) частки національного наявного доходу у валовому національному доході;
д) частки доходів державного бюджету у валовому національному наявному доході.
12. За даними про доходи державного бюджету і розмір валового внутрішнього продукту країни визначіть функцію, що відбиває залежність доходів державного бюджету від змін валового внутрішнього продукту країни, оцініть параметри рівняння регресії, дайте їм економічну інтерпретацію. За допомогою коефіцієнта детермінації оцініть тісноту зв’язку. Використовуючи F-критерій, перевірте істотність зв’язку з імовірністю 0,95.
|
Період |
Доходи державного бюджету, млрд грн. |
Валовий внутрішній продукт, млрд грн. |
|
Січень |
1,7 |
5,0 |
|
Лютий |
2,1 |
5,1 |
|
Березень |
2,7 |
4,9 |
|
Квітень |
2,1 |
6,6 |
|
Травень |
2,1 |
5,7 |
|
Червень |
1,9 |
5,0 |
|
Липень |
2,7 |
7,2 |
|
Серпень |
2,3 |
6,7 |
|
Вересень |
2,3 |
5,1 |
|
Жовтень |
2,9 |
10,3 |
|
Листопад |
2,8 |
8,0 |
|
Грудень |
4,2 |
11,1 |
|
Січень |
1,8 |
5,9 |
|
Лютий |
2,0 |
6,1 |
1. Соціально-економічне значення статистики грошового обігу.
2. Чим готівковий грошовий обіг відрізняється від безготівкового грошового обігу?
3. Основні показники статистики грошового обігу.
4. Чим склад товарного платіжного обороту відрізняється від нетоварного платіжного обороту?
5. Як статистика визначає динаміку купюрного складу грошей?
6. За допомогою яких показників вивчається швидкість обігу грошової маси?
7. Яким чином можна зробити прогноз грошової маси?
4 Література:
4.1 основна література
4.2 додаткова література
5 форми перевірки знань
Питання даної теми будуть перевірятися в усній формі і включені до модульного контролю та ККР.