Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
|
Тема: Права та свободи людини
|
«Конституція України в моєму житті»
|
Урок для учнів 6-го класу |
|
3. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ (ЛАД) УКРАЇНИ |
|
Державний устрій (лад) України включає такі складові: а) форму держави та її конституційне закріплення; б) характеристику України як демократичної держави; в) визначення України як суверенної незалежної держави; г) конституційне закріплення України як правової держави; ґ) характеристику України як соціальної держави. У попередніх параграфах було з'ясовано сутність загальних засад конституційного ладу в Україні, які стосуються як конституційного закріплення державного устрою держави, так і основних принципів організації в Україні громадянського суспільства. Щоб з'ясувати питання про державний устрій України, необхідно визначити, які конституційно-правові норми закріплюють форму Української держави, а також регулюють систему політико-правових, економічних і соціальних відносин. Як відомо, форма держави визначається шляхом з'ясування питання про її державний устрій, форму правління та державний режим. Державний устрій України — це її територіальна організація, яка характеризується певною формою конституційно-правових відносин між державою в цілому та її складовими частинами. Відомо, що за формою державного устрою держави поділяються на дві групи — унітарні (прості) і федеративні Окладні). Унітарною вважається держава, яка не має у своїй внутрішній структурі інших держав. Згідно зі ст. 2 Конституції Україна е унітарною державою. -103- її територія поділяється на підставі ст. 133 Конституції на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, міста, райони в містах, селища і села), які у сукупності становлять адміністративно-територіальний устрій. При цьому адміністративно-територіальні одиниці (крім міст Києва та Севастополя) не наділяються власним правовим статусом. Згідно з Конституцією України ним наділені органи виконавчої державної влади в особі державних адміністрацій на відповідній території та представницькі і виконавчі органи місцевого самоврядування в Україні (статті 118, 119, 140 та 141 Конституції). До системи адміністративно-територіального устрою входить також Автономна Республіка Крим, яка є невід'ємною складовою частиною України (статті 133 і 134 Конституції). Оскільки Україна не має у своєму складі інших держав, їй притаманні єдина національна система законодавства, єдиний орган законодавчої влади — парламент України, єдина система органів виконавчої влади, судових органів, єдине громадянство, єдина грошова, податкова система тощо. За формою правління Україна є республікою (ст. 5 Конституції), її головною ознакою, на відміну від монархії, є виборність і змінюваність глави держави. До інших ознак слід віднести: відмова від здійснення державної влади на підставі спадкування; утворення державних органів на основі поєднання інтересів державної влади та непорушності громадянських свобод; формування цих органів шляхом вільних виборів на обмежений строк дії, визначений Конституцією. Республіканська форма правління безпосередньо пов'язана з демократією як свободою для всіх, а демократія у свою чергу іманентне притаманна республіці. Відомі два види республіки — президентська і парла-ї ментська. Перша характерна тим, що поєднує в одних руках повж важення глави держави і глави уряду, обираючи президент шляхом прямих або непрямих виборів і формуючи уряд п< запарламентським способом. У другої в основу системи вищих органів державної ди покладено принцип верховенства парламенту, який рює уряд і контролює його діяльність. -104- Існують і змішані форми правління: парламентсько-президентські і президентсько-парламентські. До числа останніх належить і Україна. Специфіка напівпрезидентської республіки в Україні полягає у тому, що Конституція передбачає міцну президентську владу у поєднанні з окремими рисами парламентської республіки, зокрема надання згоди парламентом на призначення Президентом Прем'єр-міністра України, здійснення контролю за діяльністю уряду (пункти 12 і 13 ст. 85 Конституції), можливість розпуску Верховної Ради Президентом України (ч. 2. ст. 90 Конституції). Сполучення двох форм правління спостерігається також у порядку обрання Президента: він обирається загальним голосуванням, що характерно для президентської форми, на відміну від парламентської, за якої Президент обирається парламентом. По-друге, Президента Конституцією України наділено повноваженнями, які дозволяють йому діяти незалежно від будь-якої влади. По-третє, поряд з Президентом діє Уряд України, який лише певною мірою відповідальний перед парламентом (у цьому відмінність напівпрезидентської форми правління від президентської). За формою державного режиму Україна є демократичною державою (ст. 1 Конституції). Демократизм Української держави знаходить своє вираження у забезпеченні народного волевиявлення; принципу розподілу влад; політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності; місцевого самоврядування. У ст. 1 Конституції Україна характеризується як демократична держава, тобто держава народу, його влади, У ч. 1 ст. 5 Конституції зазначається, що єдиним джерелом державної влади є народ. Проте, державна влада не єдина форма влади народу. Другою її формою є місцеве самоврядування, органи якого не входять до системи органів державної влади. Тому народ України здійснює належну йому владу як безпосередньо, так і через органи державної влади і органи місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 5 Конституції). Залежно від форм волевиявлення народу розрізняють представницьку і безпосередню демократію. -105- Перша полягає в тому, що державна влада здійснюється через виборних повноважних представників, які приймають відповідні нормативні акти на підставі волі тих, кого вони представляють: весь український народ або населення, яке мешкає на відповідній території (статті 69 і 70 Конституції). Друга є формою безпосереднього волевиявлення народу або певних груп населення. Народне волевиявлення згідно зі статтями 69—74 Конституції України здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії. Основоположним принципом демократичної організації держави, найважливішою передумовою здійснення іншого принципу — верховенства права, є принцип розподілу влади. Згідно зі ст. 6 Конституції України єдина державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Цей принцип передбачає не лише демонополізацію влади, а й взаємозалежність і взаємодію всіх гілок влади, за яких жодна з них не у змозі підкорити собі іншу. Це можливо на підставі впровадження в життя системи стримувань і противаг, спрямованої на виключення можливості превалювання однієї влади над іншою. Здійснення демократії неможливе, якщо вона не базується на принципі політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (ст. 15 Конституції). Цей принцип виключає можливість Існування в країні державної або іншої обов'язкової для всіх ідеології; створює можливості впливати на політичний процес громадським об'єднанням, діяльність яких пов'язана з політикою, але в рамках Конституції України. "Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України", — зазначається у ст. 15 Конституції. Політичний плюралізм — це свобода політичних думок і політичних дій, які здійснюються завдяки діяльності політичних партій, громадських організацій, масових рухів, що беруть участь у політичному процесі. Тому визначення правового статусу цих об'єднань — важлива умова реалізації цього принципу. Нарешті, важливою складовою демократизму України еІ визнання і гарантування місцевого самоврядуванні (ст. 7 Конституції), оскільки основою демократії як формі держави та засобу правління є ідея політичної свободи, І виявляється на підставі принципу самовизначення і само] -106- равління не лише людини, народу, а й окремої територіальної громади, яка вирішує питання місцевого значення як безпосередньо, так і через представницькі та виконавчі органи, форми безпосередньої демократії на місцях (місцеві референдуми, збори громадян та ін.), органи територіального громадського самоуправління. Слід зазначити, що конституційні норми, які характеризують Україну як демократичну державу, повною мірою не реалізуються, а іноді порушуються. Зокрема, народ як носій суверенітету і єдине джерело влади насправді усувається від реальної влади, внаслідок того, що сучасні вибори не відображають повною мірою волю народу. Не реалізується повною мірою і принцип розподілу влади, оскільки пануючою і безконтрольною є лише виконавча влада і президентська влада, яка панує над іншими гілками влади. По суті, не повною мірою діють і конституційні норми, які стосуються місцевого самоврядування. Отже, становлення справді демократичної Української держави справа майбутнього, вирішення якої вирішальною мірою залежить від народу. Згідно зі ст. 1 Конституції Україну проголошено суверенною і незалежною державою. Суверенність (від нім. Зошге-гапіШ, франц. Зоиуегаіпеіе) — верховна влада, верховенство і незалежність влади. Суверенітет — властивість держави самостійно і незалежно від влади інших держав здійснювати власні завдання, функції і повноваження на своїй території та за її межами у міжнародному спілкуванні. В Конституції України розрізняють: державний, національний і народний суверенітет. Під державним суверенітетом розуміється верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері. Верховенство і незалежність як суверенні властивості державної влади виражають її політико-правову сутність і виявляються у відповідних формах у внутрішній і зовнішньополітичній діяльності держави. Як найважливіші властивості державної вла-Ди вони являють собою якісну приналежність держави, яка характеризує її політико-правову сутність. Суверенітет держави виявляється у верховенстві, єдності і незалежності державної влади. -107- Верховенство державної влади — це такий стан влади, за якого над нею не панує ніяка інша влада. Державна влада обмежена лише правом. Верховенство державної влади робить її єдиною політичною владою, виключаючи саме існування поряд з суверенною владою будь-якої іншої політичної влади. Верховенство також полягає у правильному встановленні в суспільстві єдиного правопорядку, правоздатності державних органів і громадських об'єднань, наділенні правами, свободами та обов'язками службових осіб і громадян. Воно передбачає самостійність державної влади всередині країни та її незалежність від влади будь-якої іншої держави. Єдність державної влади виявляється у наявності єдиного органу або системи органів, які здійснюють державну владу. Юридичні ознаки цієї влади полягають у тому, що загальна компетенція всієї системи органів, які здійснюють державну владу, охоплює всі повноваження, необхідні для здійснення завдань і функцій держави, а різні за своїм призначенням органи, які належать до цієї системи, не можуть приписувати одним і тим самим органам за одних і тих самих обставин взаємовиключаючі правила поведінки. Міждержавне спілкування є зносинами суверенних держав. У сфері зовнішньополітичної діяльності кожна держава не може не враховувати суверенітету інших держав, тому спілкування держав здійснюється у формі їх взаємних погоджень. Основою підкорення державами своїх дій певним галузям відносин, тим чи іншим правилам, які з моменту укладення відповідної угоди, за умови ратифікації її парламентом, стають обов'язковими для цих держав, є міжнародне право. Існує органічний зв'язок і тісна погодженість внутрішнього верховенства державної влади і зовнішної незалежності: зовнішня незалежність державної влади во вне обумовлена самим фактом її верховенства всередині держави. У той же час верховенство державної влади неможливе без її незалежності — необхідної умови верховенства. Отже, незалежність також є властивістю державної влади, яка означає самостійність держав у взаємовідносинах з іншими державами. Незалежність України була проголошена Декларацією про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., постановою Верховної Ради України від 24 серпня 1991 р. і під- -108- тверджена рішенням всеукраїнського референдуму від 1 грудня 1991 р. Державний суверенітет реалізується у функціонуванні держави на основі статей 1 і 5 Конституції України, її законодавчих, виконавчих і судових органів (ст. 6), а також у правовій системі держави. Відносини, які становлять сутність суверенітету, визначаються політичною і економічною системами суспільства, громадянськими підвалинами держави. Національний суверенітет полягає у повновладді нації, її політичній свідомості, реальній можливості визначити характер свого національного життя, включаючи перш за все можливість самовизначення (політичного), аж до визначення і утворення самостійної держави, що і зробив народ України 1 грудня 1991 р., проголосивши свою незалежність на всеукраїнському референдумі. Кожна нація має право визначати свою долю, вирішувати питання національно-державної організації, вийти або увійти до складу іншої держави, створити власну державу. Кожна нація має право зберігати і вільно розвивати власну мову, звичаї, традиції, відповідні національні установи. Відповідно до ст. 10 Конституції України державною мовою України є українська мова. Україна забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя. У роботі державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей, можуть використовуватися, поряд з державною мовою, й інші національні мови. Україна виявляє державну турботу про вільний розвиток і вживання усіх національних мов, якими користується населення республіки. Порядок застосування української та інших мов в Україні визначається законом. ^ Національний суверенітет слід розуміти і як демократичний принцип, відповідно до якого кожна нація має право на вільний самостійний національний розвиток. Утворення суверенної і незалежної держави, вільне приєднання до іншої Держави або об'єднання з нею, встановлення іншого політичного статусу, який вільно визначається народом, є заео-ами здійснення цим народом права на самовизначення. -109- Суверенітет народу полягає в тому, що народ має юридичні, політичні і соціально-економічні засоби, які забезпечують його участь в управлінні справами держави. Конституція України законодавчо закріплює ці засоби у формі всеукраїнського і місцевого референдумів, всенародних обговорень проектів законів, виборів, народної законодавчої ініціативи та інших формах безпосередньої демократії. Згідно зі ст. 1 Конституції Україна є правовою державою. Сутність правової держави полягає в демократизмі, народному суверенітеті як єдиного джерела державної влади і в підпорядкованості держави суспільству. Основним у правовій державі є її підпорядкованість праву, захист громадян від можливого свавілля з боку держави та її органів. Атрибутами правової держави є: розподіл влад, незалежність суду, законність діяльності всіх органів держави, правовий захист людини і громадянина державною владою. Для правової держави характерно те, що вона добровільно обмежує державну владу Конституцією як основним засобом такого обмеження і законами. Тому найважливішим принципом правової держави є принцип верховенства права (ст. 8 Конституції). Верховенство права означає перш за все верховенство закону, його загальність, утвердження його панування. Завдяки закону закріплюються всі норми, життєво необхідні для держави: народне волевиявлення, народний суверенітет, статус людини і громадянина, конституційної держави та інші загальні засади конституційного ладу, закріплені на вищому законодавчому рівні — конституційному. На основі конституційної держави будується і механізм законності у правовій державі, пряма дія норм конституції, а закони та інші нормативно-правові акти (підзаконні) повинні прийматися на основі та відповідати Конституції (ст. 8). Правова держава повинна мати власну конституцію — основу національної правової системи, що має бути оформлена у вигляді нормативно-правового документа, який зобов'язує відповідні органи здійснювати державну владу на основі порядку, встановленого Конституцією. Україна як член світового співтовариства визнає частиною її національного законодавства чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надає Верховна Рада України (ст. 9 Конституції). -110- Панування закону — головна ознака правової держави. Основним завданням такої держави є формування цілісної системи національного законодавства, яка охоплювала б усі сфери життя суспільства, причому норми права мають бути рівні для всіх громадян. Тому, згідно зі ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина гарантуються. Для правової держави характерні такі її взаємовідносини з громадянами, за яких держава, її органи, службові особи підкоряються всьому суспільству, відповідають перед людиною. Звідси — пріоритет особи у взаємовідносинах між людиною і державою. Виходячи з цього, коли правова держава приймає закон, вона покладає на себе обов'язки перед громадянами і повинна визначити конкретні правові види відповідальності державних органів і посадових осіб за свою діяльність. Держава, якщо вона правова, повинна нести перед народом політичну, правову і моральну відповідальність за повне виконання своїх обов'язків. Не менш важлива для правової держави і відповідальність громадян перед державою і суспільством. Згідно зі ст. 1 Конституції, Україна є соціальною держа* вою, тобто такою, головним завданням якої є досягнення такої стадії прогресу, яка основана на закріплених правом принципах соціальної рівності, загальної солідарності та взаємної відповідальності. Соціальна держава покликана допомагати бідним, хворим, слабким, впливати на справедливий розподіл економічних благ в дусі принципу справедливості з метою забезпечення кожному гідних умов його життя. Соціальна держава прагне забезпечити кожному громадянинові: — необхідний прожитковий мінімум; — соціальну рівність як альтернативу соціальній нерівності; — соціальне забезпечення. Засобами досягнення цього є соціальна політика держави, яка має визначатися у відповідних загальнодержавних програмах України (ч. 6 ст. 85 Конституції) і являє собою частину загальної політики держави, що регулює відносини між соціальними групами, між суспільством у ці- -111- лому та його членами, пов'язані зі змінами в соціальній структурі суспільства, зі зростанням добробуту громадян, покращенням їх життя, задоволенням їх матеріальних і духовних потреб, вдосконаленням способу життя. Головне завдання соціальної політики — досягнення добробуту людини і суспільства, забезпечення рівних і справедливих можливостей розвитку особи. Виходячи з цього завдання, основними принципами соціальної політики є: — охорона праці і здоров'я людини (ч. 4 ст. 43 і ст. 49 Конституції); — встановлення гарантованого мінімального розміру оплати праці, не нижчого від визначеного законом (ч. 4 ст. 43 Конституції); — забезпечення державної підтримки сім'ї, материнства, дитинства, інвалідів та людей похилого віку (ч. З ст. 24 і ст. 46 Конституції); — розвиток системи соціальних служб (ст. 46 Конституції); — встановлення державних пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, які мають забезпечити рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. З ст. 46 Конституції України). |
Принциповим визначенням державного устрою є положення ст. 6: "Державна влада в Україні здійснюється на основі її поділу на законодавчу, виконавчу і судову". Єдиним органом законодавчої влади в Україні Конституція визначає Верховну Раду (ст. 75). Вищим органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів України (ст. 113). Судочинство здійснюється Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції (ст. 124, 125). Статус Президента України визначається ст. 102: "Президент України є главою держави і виступає від її імені”.
У 1996 році діюча Конституція України була в цілому позитивно оцінена самою авторитетною в області конституційного законодавства Європейською комісією Ради Європи "Демократія через право", більш відомої, як Венеціанська комісія.
Статус Президента України визначений розділом V Конституції України, у якому сформульовані права й обов'язки Президента як глави держави, порядок його обрання, а також усунення з посади і припинення його повноважень. Статус Президента як гаранта Конституції покладає на нього обов'язок припиняти будь-які дії законодавчої, виконавчої та судової влади, що прямо або безпосередньо порушують Основний Закон України. Для виконання цього обов'язку Президент наділений відповідними повноваженнями.
Президент є гарантом державного суверенітету і територіальної цілісності України, а також прав і свобод громадян.
У сфері зовнішньої політики Президент як глава держави виступає від її імені, представляє Україну в міжнародних відносинах, веде переговори й укладає міжнародні угоди. Він також керує всією зовнішньополітичною діяльністю держави.
Президент є Верховним Головнокомандуючим Збройних Сил України й очолює Раду національної безпеки й оборони.
Порядок виборів Президента закріплений ст. 103 Конституції України. Вибори Президента здійснюються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування, терміном на 5 років.
Законодавча влада України
Відповідно до Конституції єдиним органом законодавчої влади в Україні є однопалатний Парламент – Верховна Рада України. У цілому, на сучасному етапі це відповідає конституційній формі устрою України як унітарної держави.
Верховна Рада України складається з 450 народних депутатів, що обираються шляхом таємного голосування на п'ятирічний строк на основі загального, рівного і прямого виборчого права (до виборів 2006 року термін, на який обиралася Верховної Рада України, складав чотири роки).
Керує Верховною Радою України Голова Верховної Ради України, що обирається народними депутатами зі свого складу. Верховна Рада України, також зі свого складу, обирає Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України організовує її роботу і координує діяльність її органів.
Основними галузевими органами Верховної Ради є комітети, що здійснюють законопроектну роботу. Підготовлені комітетами законопроекти виносяться на розгляд Верховної Ради.
Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові, народним депутатам, Кабінетові Міністрів.
Закони, прийняті Верховною Радою України, підписує Президент України, що володіє правом вето відносно їх (окрім законів про внесення змін у Конституцію України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд у Верховну Раду України.
Докладніше про діяльності Верховної Ради України можна дізнатися з розділу IV Конституції України, що регламентує діяльність українського парламенту. А також матеріали про її діяльності розміщені на офіційній інтернет-сторінці Верховної Ради.
Кабінет Міністрів України є вищим органом виконавчої влади країни. У його склад входять: прем'єр-міністр України, перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри і міністри.
Прем'єр-міністр України затверджується Верховною Радою України по представленню Президента України. Кандидатуру для призначення на посаду прем'єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.
Прем'єр-міністр керує роботою Кабінету Міністрів України і направляє їй на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, затверджені Верховною Радою України.
Відповідно до поправок до Конституції, тим, що вступили в силу 1 січня 2006 року, Кабінет Міністрів України додатково одержав деякі повноваження, що стосуються формування центральних органів влади. Як сказано в новій редакції Конституції України, Кабінет міністрів України:
Таких повноважень Кабінет Міністрів України раніше не мав.
Докладніше про роботу Кабінету Міністрів України можна довідатися з розділу VI Конституції України, що регламентує роботу українського Уряду. Також інформація про його роботу розміщена на офіційній інтернет-сторінці Кабінету Міністрів України.
Система виконавчої влади, крім Кабінету Міністрів, включає міністерства, державні комітети (державні служби) і центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Відповідно до Конституції правосуддя в Україні здійснюється винятково судами, будь-яке делегування функцій судів, а також присвоєння цих функцій іншими органами або посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Конституція вказує на неприпустимість створення надзвичайних і особливих судів.
Загальну структуру судової системи визначає стаття 124 Конституції України, відповідно до якої судочинство здійснюється Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства. Конституційний Суд України є особливим судовим органом конституційного контролю.
Правосуддя здійснюється професійними суддями і, у визначених законом випадках, народними засідателями і присяжними.
Конституція визначає в Україні існування єдиного громадянства. Україна не підтримує ідею подвійного громадянства. Громадянин України, що набув підданство іншої держави, в правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України. Іноземець, який має громадянство України, в правових відносинах з Україною визнається тільки громадянином України. Позиція України в цьому питанні узгоджується з нормами міжнародного права.
Законом «Про громадянство України” встановлено, що громадянство України є рівним і єдиним, незалежно від того, чи мають громадяни свій статус від народження або набули його на інших підставах. Всі громадяни користуються рівними правами та мають однакові обов’язки.
Держава зобов’язана захищати права і свободи своїх громадяни не тільки на території України, але й за її кордонами.
Україна приєднується до міжнародних зобов’язань щодо захисту прав людини. Зокрема, іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому «Законом про біженців».
Рішення про надання і припинення громадянства України, а також про надання притулку в Україні іноземним громадянам та особам без громадянства приймає Президент України.
Права та обов'язки учнів
Права та обов'язки учнів центру визначаються чинним законодавством та Статутом центра.
Учні, слухачі мають право на :
а) належні умови навчання за обраною професією;
б) матеріальне забезпечення в період навчання на умовах і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
в) навчання професії за індивідуальному програмою;
г) безоплатне користування навчально-виробничою, культурно-спортивною, побутовою, оздоровчою базами навчального закладу;
д) матеріальну допомогу;
е) оплату парці під час виробничого навчання і практики згідно з законодавством України;
є) безоплатне медичне обслуговування, користування засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров'я;
ж) щотижневий відпочинок і канікули протягом року та після його закінчення;
з) безоплатне оволодіння іншою професією у разі хвороби, що не дає змоги продовжувати навчання за обраною професією;
й) додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;
і) продовження освіти за професією, спеціальністю на основі одержаного освітньо-кваліфікаційного рівня, здобуття додаткової освіти відповідно до укладеної з навчальним закладом угоди;
ї) направлення на навчання, стажування до інших навчальних закладів, у тому числі за кордон;
к) участь в науково-дослідній, дослідно-конструкторській та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах;
л) особисту або через своїх представників участь у громадському самоврядуванні, в обговоренні і вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, одержання стипендій, організація дозвілля, побуту тощо;
м) участь в об'єднанні громадян;
н) безпечні і нешкідливі умови навчання та праці;
о) захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних та інших працівників, які порушують права або принижують їх честь та гідність.
Учні, слухачі зобов'язані:
а) дотримуватись законодавства України, моральних та етичних норм;
б) виконувати вимоги навчальних програм і системи контролю знань, умінь;
в) систематично і досконало оволодівати знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищувати загальний культурний та громадський рівень;
г) відвідувати заняття, в тому числі й за індивідуальним графіком;
д) дотримуватись вимог Статуту центру, правил внутрішнього розпорядку;
е) виконувати під час проходження виробничої практики вимоги нормативно-правових актів, які регулюють працю робітників відповідних підприємств, установ, організацій;
є) дотримуватись правил охорони праці та техніки безпеки під час практичного навчання і виробничої практики;
ж) бережно відноситись до обладнання, засобів навчання, що використовуються в навчально-виробничому і навчально-виховному процесі.
Збитки, що навмисно заподіяні учнями, слухачами центру підприємству, установі, організації тощо, відшкодовуються ними особисто або за рахунок їх батьків (опікунів) відповідно до законодавства України.
За невиконання обов'язків і систематичне порушення Статуту центру, правил внутрішнього розпорядку центру, незадовільну успішність та поведінку до учня, застосовуються такі заходи впливу, як попередження, догана, відрахування з навчального закладу.
Порядок накладення дисциплінарного стягнення, відрахування з центру визначається його Статутом та правилами його внутрішнього розпорядку.
Учень, слухач може бути відрахованим з центру за:
- власним бажанням;
- незадовільну успішність, поведінку;
- невиконання вимог навчального плану та навчальних програм;
- вироком суду, що набрав чинності;
- грубі порушення навчальної дисципліни або правил внутрішнього розпорядку центру.
Учень, слухач при відрахуванні з центру може бути атестованим за досягнутим рівнем кваліфікації.
За досягнення високих результатів у навчанні та в оволодінні професією, спеціальністю, за активну участь у виробничій діяльності та за інші досягнення в центрі застосовуються наступні форми морального та матеріального заохочення учнів, слухачів: подяка, премія, подарунок.
Для матеріального заохочення учнів, слухачів в центрі створюються в установленому порядку фонди матеріального заохочення, що формуються за рахунок коштів відповідно бюджету, доходів від виробничої діяльності та залучення коштів підприємств, установ, організацій, громадян.
Час навчання в центрі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі і до безперервного і до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за одержаною професією не перевищує 3 місяців.
Випускникам центру денної форми навчання, які навчалися 10 і більше місяців, надається оплачувана відпустка підприємством, установою, організацією протягом перших трьох місяців роботи в ньому. Тривалість щорічної основної відпустки випускників віком до 18 років становить 31 календарний день, випускників віком понад 18 років – відповідно до встановленої на підприємстві для робітників відповідної професії, спеціальності, посади.
Випускникам, які навчалися за державним замовленням, держава гарантує надання першого робочого місця, відповідно до одержаної професії згідно з законодавством.
Інші питання соціального захисту учнів, слухачів центру регулюються законодавством України.
Учням центру видається учнівський квиток встановленого зразка.