Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема: Культура східних слов’ян
За свою багатовікову історію український народ створив велику культуру, зробив значний внесок у культуру світову. Українська культура увібрала в себе кращі надбання минулого, збагатилась культурами інших народів. На цьому шляху було багато досягнень і втрат.
Витоки української культури сягають часу первісного суспільства. На українській землі люди з’явились близько 300 тис. років тому.
Найранішими землеробськими племенами на території України вважаються племена трипільської культури. Ця культура склалась на Правобережній Україні і розвивалася протягом 4-3 тисячоліть до н.е. 1896 р. український археолог Вікентій Хвойка дослідив понад 1000 поселень цієї культури. Місцем перших знахідок стало село Трипілля на Київщині. Назва села дала назву всій культурі. У трипільців було розвинене землеробство, скотарство, ремісництво.
Землеробство: землю обробляли за допомогою кам’яних мотик , рала; вирощували пшеницю, ячмінь, просо, зерно, льон. Зерно зберігали у глиняних посудинах і зернових ямах, а розмелювали його на зернотерках.
Скотарство: розводили велику рогату худобу, свиней, приручили коня, знали колесо. Займалися ремісничою справою: для виготовлення одягу використовували тканини, зокрема полотно, яке виготовляли з пряжі.
Високої досконалості досягли у виготовленні глиняного посуду: посуд ліпився вручну і випалювався у спеціальних печах-горнах.
Житло: жили у великих населених пунктах, які називались протомістами. Будинки розміщувались по колу з майданом посередині. Будинки часто були дво-, триповерховими. Поділялися на житлові приміщення, комори. Була піч та посудина для зерна.
Трипільці вшановували власних богів, вели астрономічні спостереження, мали календар. Феномен зникнення трипільської культури ще і сьогодні лишається нерозгаданим. Прямого генетичного продовження трипільська культура не мала. Тому оголошували їх родоначальниками українського народу немає сьогодні достатніх підстав.
Особливості кіммерійсько – скіфо - сарматського культурного симбіозу ( 2-1 тис. до н.е.).
Автохтонними джерелами української культури можна вважати і кіммерійсько-скіфо-сарматський культурний симбіоз. Кіммерійці – найдавніший народ на Україні між Дністром і Доном. Для них характерне кочове скотарство, висока культура бронзи та кераміки. Почали виплавляти залізо.
Скіфи: іракомовні кочівники на півдні, де утворили Скіфську державу. Скіфи залишили після себе багато культурних пам’яток . Їх знаходять на півдні України у величезних кураганах, де хоронили скіфських царів. Кераміка – прикрашали геометричним узором; образотворче мистецтво, яке мало звіриний стиль (зображали коня, козла , барана, оленя). Українці успадкували від скіфів деякі елементи одягу (білу сорочку, чоботи, козацьку шапку), окремі слова (собака, топір).
Сармати: плем’я кочівників зі Сходу (2 ст. до н. е. – 2 ст. н.е.).
Іракомовні племена вплинули на розвиток слов’янської мови. Іранського походження слова віра , світ, чара ,жерти, пастися, хоронити, могила.
2. Ранні форми культури на східнослов’янських землях
На рубежі н. е. сформувалися слов’яни. Вперше про них -венедів- згадують римські автори 1-2 ст. до н. е. В 3 ст. до н. е. і 2 ст. н. е. праслов’янам була характерна зарубинецька культура.
Одне з поселень цього періоду виявлене біля села Зарубинці на Переяславщині. Склалася культура на місцевій основі. Основні пам’ятки – поселення і могильники.
Житла будували біля річки з дерев і обмазували глиною. Були осілими землеробами, займалися скотарством. Володіли ремеслами, знали виплавку заліза, ковальську справу. Мали ткацький верстат і виробляли тканину з шерсті, льону, конопель. Посуд робили на гончарному крузі з глини.
Черняхівська культура
На зміну зарубинецькій культурі прийшла черняхівська (назва походить від села Черняхів Київської області). Відкрив Хвойка у 1899 р.
Займаються землеробством. Покійників перед похованням спалювали. Проіснувала ця культура до V ст.
Язичницька релігія
Древні слов’янські вірування були язичницькими і ґрунтувались на обожнюванні сил природи.
Головним богом східних слов’ян був бог Перун – бог блискавки і грому; Сварог – бог ковальства; Стрибог – бог вітрів; Дажбог – бог успіху та сонця, бог який повинен дбати про врожай; ; Велес – бог багатства, худоби, торгівлі; Мокош – богиня дощу і води; Дана – богиня річок. Ладо – богиня хатнього вогнища; Хорс – бог сонця; Ярило, Коляда.
Боги мало схожі на людину, нагадують фантастичні істоти. Скульптурні зображення виконували з дерева. Ідоли богів не встановлювали в храмах, а у гаях, на берегах річок – такі місця називали капищами.
Культи божеств, ритуали, молитви відомі дуже мало.
1848 р. – в гирлі річки Збруч на Тернопільщині знайдено кам’яного Збруцького ідола. Три яруси: внизу – бог підземного царства тримає землю, посередині – фігури чоловіка і жінки, на верхнім ярусі – вирізьблені боги Перун, Мокош. 2,5 м, вага - 1 т.