Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція 1.
Тема: Вступ. Уявлення про екологічний та ландшафтний підходи. Поняття геоекології.
1. Екологічний підхід та екологічний метод дослідження. Ландшафтний підхід.
Ернста Геккель у 1866 році ввів поняття «екологія» та визначив її як науку про взаємовідношення організму із оточуючим середовищем.
Під екологічним підходом розуміють декілька різних підходів, які відрізняються в залежності від уявлення про екологію, як науку та її предмет. Але загалом,
Оформлення геоекологічного підходу було зроблене німецьким біогеографом Карлом Тролем у статті, яка побачила світ у 1939 році. Цю статтю можна вважати етапною в розвитку ландшафтної екології, тому, що тези цієї статті були схвально сприйняті у науковому середовищі. Вона стала поштовхом до формування вихідних ідей ландшафтної екології й її оформлення як наукового напряму.
Стаття Карла Троля, в якій вперше з’явився термін “ландшафтна екологія”, мала назву “Luftbildplan und ökologische Bodenforschung” (“План аерофотокартки та екологічне дослідження ґрунтів”) й була великою – понад 50 сторінок. Досліджуючи ландшафти савани Східної Африки за допомогою аерофтозображень, Троль звернув увагу на обмеженість суто просторового підходу географів до вивчення земель та суто функціонального підходу екологів до вивчення взаємозв’язків між біоценозом, ґрунтом та іншими абіотичними компонентами ландшафту. На прикладі цих обмежень та демонстрації потенційних можливостей об’єднання двох цих підходів Троль і висунув тезу щодо необхідності інтегрованої науки – ландшафтної екології. У статті він дав наступне її визначення: ландшафтна екологія – це “дослідження цілісного комплексу взаємозв’язків між угрупованнями живих організмів (біоценозів) та їх екологічними умовами, наявних у певних одинцях ландшафту. У просторі цей взаємозв’язок відображається в певних просторових структурах чи природних територіальних одиницях різних масштабів”.
Різниця в уявленнях про ландшафт представлена на рис. 1.
Рис. 1. Три уявлення про ландшафт в геоекології а) Солнцевське”, б) – “мильковське”, в) – “шмитхюзенське”.
Специфіка ландшафтно-екологічного (геоекологічного) підходу:
Специфікою геоекології є те, що вона досліджує взаємостосунки об’єктів земної поверхні та їх середовища. Усе різноманіття земних об’єктів можна звести до 3 основних: природна система, людина, техніка.
Для людини середовищем буде виступати як природний ландшафт, так і штучно створені середовища: елементи природних ландшафтів, техніки, соціальна інфраструктура.
Для ландшафта середовищем будуть просторово зовнішні до земної поверхні явища (атмосфера, Луна, Сонце, Космос) та земні об’єкти: інші ландшафти, людина, технічні та штучні системи.
Концепція екосистеми була запропонована А.Тенслі (1935 р.).
Екологічний підхід базується на концепції екосистеми. Як і концепція геоекосистеми, екосистема складена тими ж компонентами, але розглядається вона інакше. Екосистема розглядається, як різновид центрованої системи, де один із компонентів відіграє роль центру «хазяїна» (найчастіше це біота), інші – розглядають як периферію (оточення, дім, середовище), тобто вивчається, яким чином інші компоненти впливають на центральний компонент, визначають його стан та можливість існування. Вона моноцентрична.
Екосистема – це система живих організмів та середовища їх існування, яка характеризується цілісністю. (Тенслі, 1935 р.)
Екосистема характеризується такими властивостями:
Геоекосистема – керована або підконтрольна людині територіальна система, являє собою частину ландшафтної сфери із характерними для неї процесами тепло- та волого обміну, біогеохімічними кругообігами, певними видами господарської діяльності та соціокультурних стосунків. Геоекосистема=Сучасний ландшафт.
Складається із геосистеми (відносно цілісне утворення, яке формується у тісній взаємодії та взаємопроникненні природи, населення, господарства, цілісність якого визначається взаємозв’язками між його компонентами), людини, господарсько-економічної системи. Модель геоекосистеми поліцентрична: її центром може бути будь-який із компонентів.
Геоекосистема характеризується такими властивостями:
На основі відмінностей між поняттями екосистеми та геоекосистеми А. А. Минц та. С. Преображенский провели розмежування цих двох понять зобразивши їх графічні моделі (рис. 2).
.
Рис. 2. Уявлення про екосистему (А) та ландшафт (геоекосистему) (Б) за Мінцем - Преображенским : кружочки – компоненти цих систем, лінії – зв’язки між ними. Маючи одні й ті самі компоненти, структура зв’язків між ними відображається по-різному: - моноцентрично для екосистеми, та – поліцентрично для ландшафту.
Ландшафтна екологія зародилася в результаті зближення ландшафтно-географічних уявлень про природні територіальні цілісності та уявлень про ці цілісності, розвинуті в екології. За висловом А.П.А. Вінка, вона є результатом “одруження географії з біологією”. Однак таке “одруження” дало не єдиний результат – його “дітьми” є й інші науки, зокрема біогеографія, геоботаніка, біогеоценологія.
При вирішенні різноманітних завдань природокористування географи і екологи діють спільно і спостерігається тенденція до ще більшого їх зближення. Даному процесу багато в чому сприяли наукові погляди В. В. Докучаєва, а за ним - і роботи Л. С. Берга, який став широко застосовувати Докучаєвський принцип вивчення природи в ландшафтній географії. В кінці 30-х років на стику географії та екології визначено новий напрям, названий К. Тролем (Troll, 1939) екологією ландшафту. Приблизно в цей же час Л. Г. Раменський (1938) вводить поняття "екологія земель", маючи на увазі вивчення природних факторів, що визначають умови землекористування. Далі В. Н. Сукачов (1940) розвиває уявлення про геоценози, яке в подальшому переросло в його вчення про біогеоценози (Сукачев, 1964).
Отож, перефразовуючи Вінка, можна сказати, що ландшафтна екологія є результатом поєднання вихідного поняття природничої географії та вихідного поняття екології, а саме – поняття ландшафту і поняття екосистеми. Звичайно, у подальшому розуміння ландшафтної екології значно розширилося й досить швидко вона перестала розумітися в такому дещо еклектичному стилі, але саме виникнення ландшафтної екології зобов’язано ідеї такого поєднання. Вперше ця ідея чітко була проголошена в статті Карла Троля 1939 року, в якій він і запропонував назву нової науки – “Landschaftsökolоgie” (ландшафтна екологія).
Отже, на відміну від більшості наук, дату виникнення ландшафтної екології можна вказати чітко – це 1939 рік, коли не тільки з’явилася її назва, але й були обґрунтовані її зміст і місія – поєднати територіальний аналіз, властивий ландшафтознавству, з функціональним, характерним екології. Цим ми зобов’язані Карлу Тролю, який справедливо вважається засновником ландшафтної екології й дуже багато зробив для поширення її ідей. Звичайно, що ці ідеї були підготовлені попереднім розвитком ландшафтознавства, екології та інших наук. Отож ландшафтна екологія має свою передісторію й відлік її віку з 1939 року, буде спрощенням картини розвитку цієї науки.
Шлях, який пройшла ландшафтна екологія, хоч і не такий довгий, однак насичений декількома важливими поворотними пунктами. Ці поворотні пункти, як своєрідні точки біфуркації розвитку науки (див. рис. 1.3), визначають етапність цього розвитку, що ілюструє табл.
Таблиця 1
Поворотні пункти та етапи розвитку ландшафтної екології
|
Поворотний пункт |
Дати |
Етапи |
Основні риси етапу |
Лідери етапу |
|
Початок ХХ ст |
І. Зародження ландшафтно-екологічних ідей |
Екологізація ландшафтознавства, географізація екології, зближення цих наук |
Е.Рюбель, Л.Раменський, Ф.Клементс, В.Сукачов |
|
|
Стаття К. Тролля |
1939 р. |
|||
|
Перші підручники та узагальнюючі монографії |
Середина 1970-х рр.. |
ІІ. Оформлення вихідних ідей |
Формулювання основних понять ландшафтної екології, їх узгодження в цілісну систему уявлень виникнення наукових установ і організацій з ландшафтної екології, поява перших університетських підручників і узагальнюючих наукових монографій. |
К.Троль, Й.Шмітхюзен, Е.Нееф, Г.Хаазе, В.Б.Сочава, А..А. Краукліс, Х.Лезер, Я.Дрдош |
|
Масове видання монографій |
Середина 1980 рр. |
ІІІ. Етап експансії ідей |
Поширення ідей ландшафтної екології у різних сферах практики, у різні регіони, розширення її предмету та змісту. |
З.Наве, А.Вінк, Я. та І. Зоневельди, |
|
80 – 90 р.р. ХХ ст |
ІV. Етап структуризації |
Оформлення наукових напрямків, структурних частин ландшафтної екології, її наукових шкіл, їх закріплення у монографіях та підручниках |
З.Наве, Р.Форман, І. Зоневельд |
|
|
V-й Світовий конгрес IALE |
1999 р. |
V. Етап реконцептуалізації |
Намагання визначитися зі своєю специфікою, сформулювати теоретичні засади та методи на основі новітніх загальнонаукових теорій |
З.Наве, Дж. Вінс, Р.Хоббс, М.Мосс |
|
Попереду |
триває |
Можна розрізнити три вектори, вздовж яких відбувалося зародження та зміцнення ландшафтно-екологічних ідей, які врешті й злилися в рамках однієї науки – ландшафтної екології. Ці вектори такі: 1 – екологізація ландшафтознавства, 2 – географізація екології, 3 – зближення цих двох наук.
1. Екологізація ландшафтознавства першої половини 20 ст. полягала у намаганнях ввести певні положення екології (на той час це була наука біологічна) в його теоретичний базис (такі як середовище, сукцесія, функціонування), а також запровадити деякі методи екології рослин до вивчення ландшафту. Цей процес був властивий обом центрам розвитку ландшафтознавства того часу – Німеччини та Росії (згодом – СРСР).
У Німеччині, поряд із просторовим напрямом ландшафтознавства А. Геттнера, розвивалися й інші погляди на ландшафт як на функціональну систему, що знаходиться під суттєвим впливом зовнішніх чинників.
На відміну від Німеччини, де ландшафтознавство будували географи, у Росії в цій справі приймали активну участь і біологи (ботаніки, лісівництва, еволюційної теорії тощо). Такими вченими були А.М. Краснов, Г.Ф. Морозов, Г.М. Висоцький, Л.Г. Раменський та інші. Тому тут для сприйняття екологічних ідей ґрунт був сприятливіший.
«Поняття і ознаки середовища та хазяїн» Г.М. Висоцький, наприклад, ще 1909 року висунув ідею створення карт, які він називав “фіто-топологічними”. На таких картах мали бути показані територіальні ділянки різного рангу з однаковими для рослин екологічними умовами (кліматичними, рельєфу тощо). Ландшафтознавці такі карти вважають прообразом ландшафтних карт, але за своєю суттю ідея Висоцького є геоекологічною.
«Поняття динамічності та сукцесії» Впродовж 1920–1930-их рр., на етапі становлення радянського ландшафтознавства, чимало його представників висували ідеї екологічного змісту. Так, Е. Маркус 1926 року писав про “ряди природних комплексів” (аналог сукцесійних рядів в екології). Таку саму ідею під назвою генетичних рядів ландшафту пропагував на початку 1930-их рр. О.Д. Гожев. Логічного завершення ця лінія екологізації довоєнного ландшафтознавства знайшла у роботах Б.М. Городкова 1940-их років, в яких він застосував до ландшафту не тільки поняття сукцесії, але й клімаксу.
Поряд із впровадженням в ландшафтознавство екологічних ідей Ф. Клементса (про сукцесію, ряди та клімакс і навіть про екосистему як організм), намітилася й інша екологічна лінія розвитку поняття ландшафту.
«Поняття функціональності» Вона пов’язана з уявленнями А.О. Григор’єва про фізико-географічний процес, який виникає в межах географічної оболонки внаслідок проникнення тут різних речовин одна в одну. Спираючись на ці уявлення, М.А. Первухін у 1930-их роках наголошував на тому, що ландшафт – не стільки комплекс матеріальних тіл, скільки система процесів він є виразом фізико-географічного процесу на певній території. Таке розуміння ландшафту наближало його до концепції екосистеми як єдності, зумовленої потоками енергії по трофічних рівнях.
2. Географізація (“ландшафтизація”) екології. У визначеннях екології Е. Геккеля, В. Шелфорда, А. Тенслі на територіальний аспект цієї науки безпосередньо не вказувалось. У першій половині 20 ст. одні її напрями зосереджувалися на вивченні впливу на живі організми факторів їх середовища, другі – на взаємодії популяцій між собою, треті – на залежності біологічних угруповань від кліматичних особливостей території, ґрунтів, рельєфу, ґрунтових вод. Саме розвиток третього напряму екології мав набути для становлення ландшафтної екології особливе значення. Посилення цього напряму можна вважати за географізацію, а більш точно – ландшафтизацію екології як науки.
Введення до екології аспектів «територіальності-просторовості» Вже на межі 19 – 20 ст. важливі думки щодо зв’язку рослинних угруповань із ландшафтом висловлювали Е. Вармінг, Х. Гамс, С.І. Коржинський, А.М. Краснов, І.К. Пачоський, А. Шімпер. Праці цих вчених стали фундаментом, на яких у 1920 – 1930-ті рр. сформувалося декілька наукових шкіл, які намагалися пізнати ландшафтні закономірності у територіальному розподілі рослинності, структурі та динаміці рослинних угруповань. В Європі Е. Рюбель завданням геоекології вбачав - виділення та дослідження територіальних одиниць, які є цілісними за зв’язками рослинності з компонентами ландшафту. Подібні дослідження виконував у Німеччині Р. Тюксен.
«Динаміка ландшафту» У США напрямом екології, тісно пов’язаним з ідеєю ландшафту, була “динамічна екологія”. Її теоретичною основою стали концепції сукцесії та клімаксу, які розвивав Ф. Клементс. В подальшому, ці ідеї, хоч і в суттєво зміненому вигляді, були взяті на озброєння ландшафтною екологією при вивченні динаміки ландшафтів.
В СРСР В.М. Сукачов у 1920-ті рр. зосередився на вивченні зв’язків рослинності з факторами середовища, причому одним із напрямів його досліджень був територіальний аналіз цих зв’язків. Згодом Сукачов став засновником біогеоценології, яку можна назвати екологією на рівні конкретної ділянки ландшафту.
Інший, фітотопологічний, напрям географізації американської екології розвивав Д. Найколс. Він показав, як при дослідженні рослинного покриву слід враховувати фізико-географічні чинники, починаючи від загальних кліматичних і закінчуючи місцевим.
Важливо підкреслити, що як екологізація ландшафтознавства, так і географізація екології не завершилися на етапі, що розглядається. Ці тенденції лише намітилися впродовж нього, в подальшому вони зміцнилися й свого апогею досягли в наш час. Так, екологізація визнається однією з визначальних рис сучасного ландшафтознавства (В.М. Пащенко, В.С. Преображенский та ін.), а географізація – сучасної екології (Т. Аллен, Ю.Р. Шеляг-Сосонко та ін). Екологізація ландшафтознавства – перманентний процес, який розпочався разом із виникненням цієї науки й лишається її характерною рисою впродовж вже 100 років. Аналогічну ситуацію маємо й в екології.
3. Думки про інтеграцію ландшафтознавства та екології і навіть синтезу їх в одну науку були висунуті декількома видатними вченими. «Намагання зв’язати динамічність ландшафту та екосистеми» Так, 1911 року авторитетний американський еколог Х.К. Коулс пропонував інтегрувати дві дуже впливові у тогочасному природознавстві ідеї – концепцію В. Девіса про ерозійні цикли рельєфу (в оригіналі англійською – ландшафту) з концепцією сукцесії рослинності. Коулс пропонував і назву науки, утвореної від такого злиття, – “фізіографічна екологія”. Проголосивши цю тезу, Коулс далі не пішов і зосередився на розробці її екологічного аспекту.
Натомість цей крок у 1920 – 30-ті рр. здійснив росіянин Л.Г. Раменський. До цього він багато зробив для географізації екології рослин й врешті прийшов до необхідності науки, яку в одних своїх роботах він називав екотопологією, а в інших – екологією земель. Раменський не лише обстоював доцільність такої науки, а й висунув її вихідні положення та розробив оригінальні методи екотопологічного аналізу. Ним було висунуто ціле сузір’я ідей, які зараз лежать в основі ландшафтної екології.
Зокрема, Раменський обґрунтував положення про масштабні рівні пізнання ландшафту, континуальність його меж, типи місцеположень, ієрархію територіальних одиниць ландшафту, їх ординацію тощо. Замкненість тогочасної радянської науки, а також непідготовленість її самої сприйняти ці та інші революційні ідеї Раменського не дозволили сформуватися ландшафтній екології (екології земель) на теренах довоєнного СРСР Визнання ідей Раменського сталося лише у 1960 – 1970-ті роки, коли ландшафтна екологія вже оформилась як наука.
«Намагання зв’язати територіальність та функціональність» Подібні думки щодо злиття ландшафтного підходу з екологічним висловлювалися й іншими вченими. Наприклад, 1925 троку Г.М. Висоцький висловлювався з приводу створення “покривознавства” (рос. – покрововедение), мета якого – пізнати територіальні закономірності грунтово-рослинного покриву як функціональної єдності. Польський природознавець А. Воджічко ратував за науку, яку він назвав “біологія ландшафту” і вказував на холістичну природу її об’єкта. Хоча ці та подібні пропозиції не знайшли підтримки, але вони стали тим ґрунтом, на якому проросли ідеї ландшафтної екології. Їх, однак, слід було чітко сформулювати.
К. А. Фредерік писав, що межа між екологією та географією ніколи не була чіткої, "так як екологія часом займається і ландшафтами ... на зразок географії ..., географія не тільки часом, а систематично займається біоценозами на зразок екології".
Наближення географії та екології відбувалось і за рахунок формування нових теорій і концепцій. Так зблизив екологію та географію системний підхід, який був використаний для трактування природного середовища екологами і географами. Вчення про екосистеми А.Тенслі (Tansley, 1935) передбачало певний організаційний і функціональний зв'язок компонентів екосистем. Необхідно відзначити, що вченню про екосистеми передувала сінекологічна концепція, введена в науку швейцарським вченим К. Шретером (Schroter, Kirchler, 1902).У швейцарській геоботанічної школі широко здійснювалося взаємопроникнення географічних та екологічних ідей. У результаті сінекологія проникла в світову біологічну науку як науковий напрям, що вивчає життя біоценозів з усіма їхніми компонентами - тваринами, рослинами, мікроорганізмами - залежно від впливу на них навколишнього середовища. Сінекологічний напрямок у біології був розвинений Д. Н. Кашкаровим (1945), який вважав головним у екології еколого-географічний метод, що ознаменувало новий етап її розвитку як науки про екосистеми всіх рівнів. У подальшому спостерігалися особливо тісні контакти між екологією рослинного світу в рамках геоботаніки і географією, зокрема, вченням про природні зони, проблеми природного районування та ландшафтознавства (Ісаченко, 1956; Сочава, 1978).
Це формулювання й було зроблене німецьким біогеографом Карлем Тролем у статті, яка побачила світ у 1939 році. Цю статтю можна вважати етапною в розвитку ландшафтної тому, що тези цієї статті були схвально сприйняті у науковому середовищі. Вона стала поштовхом до формування вихідних ідей ландшафтної екології й її оформлення як наукового напряму.
Друга світова війна відволікла вчених від розробки ідей Троля, однак одразу ж по її завершенню процес оформлення ландшафтної екології почався бурхливо. Цьому в значній мірі сприяла діяльність Карла Троля, який у серії статей 1950 – 1960-их рр. і виступах на численних конференціях пояснював і розвивав далі свої ідеї. Особливе значення мала стаття К. Троля 1950-го року, в якій він визначив ряд понять ландшафтної екології, ввів нові поняття (зокрема екотопу) і намітив програму ландшафтно-екологічних досліджень. Зокрема Троль вказував, що у перспективі ландшафтна екологія має включати дослідження не тільки природи, а й культури і традицій людей. На думку В.Б. Сочави (1978), погляди Троля сприяли переламу в розвитку німецького ландшафтознавства – від хорологічної парадигми Геттнера воно перейшло на екологічну парадигму.
Тролю можна закинути й введення в обіг двох назв однієї науки (ландшафтна екологія та геоекологія), що й досі викликає непорозуміння. Однак, ці “нестиковки” в формулюваннях К. Троля не зменшують величі його постаті для ландшафтної екології. Головне – він затвердив ідею про ландшафтну екологію як оригінальний і корисний напрям наукових пошуків. В запалі боротьби за утвердження цієї ідеї складно не припуститися неточностей та суперечливостей формулювань. Небагато вчених-засновників нової науки уникли цього.
Погляди К. Троля щодо ландшафтної екології були сприйняті в німецькомовному науковому середовищі – в обох на той час роз’єднаних Німеччинах, а також у Швейцарії.
Й. Шмітхюзен у 1942 р. дещо розширив розуміння ландшафтної екології Троля й вважав, що об’єктом її дослідження мають бути не тільки природні, а й культурні ландшафти. Е. Нееф у 1950-их роках також наголошував на тому, що ландшафтна екологія, хоч і є природничою наукою, повинна включати суспільство та його впливи на ландшафт. Згодом обидва ці видатні вчені розвинули наукові положення, які суттєво зміцнили теоретичний базис ландшафтної екології. Нееф спробував ввести систему аксіом, на яких має ґрунтуватися вивчення ландшафту, ввів поняття потенціалів геокомплексів, просторових рівнів аналізу ландшафту тощо. Крім Неефа та Шмітхюзена ландшафтну екологію у німецьких державах розвивали Х. Барш, Г. Ріхтер, Г. Кароль, Г. Хаазе та ін., у Швейцарії – Х. Лезер і Т. Мосіманн, у колишній Чехословаччині – Я. Демек, Я. Дрдош, М. Ружічка.
Поряд із Середньою Європою вихідні ідеї ландшафтної екології формулювалися також на просторах колишнього СРСР. Академік В.Б. Сочава – ботанік за освітою, який через геоботаніку прийшов до ландшафтознавчого сприйняття природи, обґрунтував у 1960 – 1970-ті роки науку, яку він назвав “вченням про геосистеми”. Сочава вважав, що інтерпретація ландшафту не як генетично зумовленої структури (ПТК), а як динамічної системи, вимагає інших дослідницьких підходів, пов’язана з ширшою науковою проблематикою, змушує до інтеграції географії з іншими науками – насамперед з теорією систем та екологією. Аби наголосити на цих відмінностях Сочава і запропонував назву “вчення про геосистеми”. В своїх останніх статтях він визнавав, що “вчення про геосистеми” – це ландшафтна екологія західноєвропейських вчених.
Загалом Сочава та його послідовники А.А. Краукліс, В.С. Михеєв, В.А. Снитко та ін. розробили цілісну систему положень, яка, за їх визнанням, більше узгоджувалася з геоекологічними уявленнями німецьких вчених.
А. Г. Ісаченко вважав,що "вивчення взаємовідносин між рослинністю і фізико-географічним середовищем стояло завжди в центрі уваги геоботаніків,звідси і розуміння фітоценозу (і біоценозу) у російській геоботаніці завжди було географічним "(1956,с. 255).
Завершенням етапу формулювання вихідних положень у ландшафтній екології можна вважати час виходу університетських підручників з неї. Це свідчить про те, що ідеї сформовані, ув’язані між собою у несуперечливу схему й їх життєздатність перевірена практикою. Наука оформилася настільки, що її основи можна викладати як навчальну дисципліну. Для ландшафтної екології таким переломним моментом стала середина 1970-их років. У 1976 році Х. Лезер видав перший підручник з ландшафтної екології, який витримав декілька видань. З’явилися також перші узагальнюючі наукові монографії з ландшафтної екології – чеха Я. Демека (1974), німця Й. Шмітхюзена (1976), французів Ж. Трікара та Ж. Кіліана (1978).
Ландшафтна екологія 1950 – початку 1980-их років оформилася в рамках природничої географії. Це визнавали більшість вчених, які працювали над її розбудовою. Причому, в тих країнах, де ландшафтознавство вже було добре розвиненим (Німеччина та СРСР), ландшафтна екологія вважалася його напрямом або частиною. Там, де ландшафтознавство не мало глибоких традицій (Швейцарія, Голландія), ландшафтну екологію вважали за самостійну науку, але належну до фізичної географії.
Із завершенням формулювання вихідних положень ландшафтної екології постали дві можливості її подальшого розвитку – поглиблювати ці положення та розвивати нові, або ж – поширювати її ідеї серед науковців і практиків. Ландшафтна екологія обрала другий шлях. Це не означає, що протягом цього етапу теоретичні ідеї та нові методи не розроблялися (вони були, причому дуже цікаві), проте у співвідношенні між продукуванням нових ідей та поширенням існуючих баланс складався на користь другого. Експансія ландшафтної екології відбувалась у трьох напрямах, які можна назвати прикладним, географічним і концептуальним.
1. Прикладний напрям поширення ідей ландшафтної екології полягав у все ширшому використанні її принципів і методів для вирішення прикладних проблем. Це було можливим оскільки в ландшафтну екологію із моменту її формування був закладений значний прикладний потенціал. Він і почав використовуватися у плануванні природоохоронних територій, рекреаційних зон, міст, лісовому господарстві, оцінці земель тощо. Особливого значення для експансії ландшафтної екології у різні сфери практики мала книга А.П.А. Вінка “Ландшафтна екологія та використання земель” (1983 р.). В цій роботі демонструвалися прикладні можливості, які дає системне розуміння ландшафту.
Хоча ландшафтна екологія зароджувалася як наука погранична між географією і біологією, в неї згодом влилося чимало біоекологів, агроекологів, експертів з лісівничої справи, територіального планування та інших фахівців, які мають справу з територією. Усі вони почали бачити її як ландшафт і використовувати це поняття для вирішення практичних проблем. Ландшафт, отже, став необхідним багатьом фахівцям, а з огляду на те, що ландшафтна екологія значною мірою орієнтувалася на розробку злободенних практичних завдань, – став необхідним негайно. Ця негайність в оперуванні терміном, а також і те, що більшість ландшафтних екологів прийшли в цю науку не від ландшафтознавства і мали надто поверхове знання з його предмету, призвело до того, що глибокі погляди на ландшафт Й. Шмітхюзена, Е. Неефа, Г. Хаазе, В.Б. Сочави та ін. не були розвинені, а до певної міри навіть і спрощені. Ландшафт став поняттям операційним – доступним для розуміння широкому загалу і для практичного використання багатьма фахівцями.
2. Географічний напрям. Ландшафтна екологія зародилася в Середній Європі та у СРСР, але з середини 1970-их охопила й інші континенти. В процесі цієї експансії вона включила в число своїх послідовників учених, на чийому баченні ландшафтної екології суттєво позначалися національні наукові традиції. Це, безумовно, збагатило ландшафтну екологію, але й призвело до різних тлумачень її змісту, методів і предмету досліджень. Європейська узгодженість у поглядах на ці питання, досягнута наприкінці попереднього етапу, була порушена.
Вирішальну роль у цьому відіграло сприйняття ландшафтної екології в США і її швидке формування в цій країні. На відміну від Європи з її сильними географо-ландшафтознавчими традиціями, ландшафтна екологія у США розвивалася переважно біогеографами та екологами. Р. Форман – лідер американської ландшафтної екології 1980-их років, сформував її своєрідне обличчя й зосередив увагу науковців на вирішенні питань, які європейці оминали чи вважали їх задачами інших наук. Це насамперед вивчення міграцій рослин і тварин у ландшафті й відповідне цій задачі тлумачення ландшафту як системи біоцентрів та коридорів.
3. Концептуальний напрям експансії ландшафтної екології полягав у розширенні розуміння як її предмету, так і змісту. Якщо Троль та його послідовники першої хвилі, а також В.Б. Сочава вважали цю науку природничо-географічною, а її предметом – ландшафт як передусім природний феномен, то ізраїльський вчений З. Наве значно розширив предмет ландшафтної екології (він його визначив як “тотальну екосистему людини) і, відповідно, зміст цієї науки. Він наголошував на її міждисциплінарному характері й таке тлумачення ландшафтної екології було з ентузіазмом сприйняте багатьма географами й особливо представниками інших галузей знань.
Вихід ландшафтної екології поза межі відносно вузького кола професійних географів, її географічне розширення та набуття нею міждисциплінарного характеру знаменувалося створенням 1982 року Міжнародної асоціації ландшафтної екології (IALE).
Шлях до створення IALE був тривалим. Перша професійна організація ландшафтних екологів (“Асоціація ландшафтної екології”) була створена за ініціативи Я. та І. Зонневельдів у Голландії 1972 року. Вона охоплювала різних фахівців, які у своїй діяльності стикалися з ландшафтом, тобто мала міждисциплінарний склад. Однак раніше при Інституті екології ландшафту у Братиславі за ініціативи М. Ружічки впродовж 1967 – 1988 рр. було проведено вісім міжнародних наукових симпозіумів з проблем досліджень ландшафту. В цих зібраннях приймали участь переважно професійні ландшафтні екологи – географи, біогеографи та екологи за освітою. Обговорення в колі цих фахівців наукових та методичних проблем екологічного пізнання ландшафту сприяло консолідації ландшафтної екології, вироблення її спільної теоретичної платформи – тобто оформлення ландшафтної екології як науки на пограниччі між фізичною географією та екологією. Фактично коло учасників словацьких симпозіумів стало неформальною міжнародною організацією професійних ландшафтних екологів.
Нарешті на симпозіумі 1982 року у м. Пєщчани два тренди розвитку ландшафтної екології (міждисциплінарної голландської та професійної словацької) зімкнулися. За ініціативи його організаторів і голландців було створено Міжнародну асоціацію ландшафтної екології. Переважило міждисциплінарне її бачення. Завдання Асоціації проголошувалося як “поглиблення зв’язків між науковцями та практиками, діяльність яких пов’язана з довкіллям, розвиток міждисциплінарних досліджень і популяризація ландшафту”, а обраний президент IALE І.С. Зонневельд у своїй Президентській адресі заявив: ”ландшафтна екологія включає навчання, дослідження, дизайн, планування, конструювання, сільське, лісове господарства, банківську справу, освіту, політику та релігію”. Як бачимо, мета IALE вбачалася на той час у зміцненні “експансіоністського” потенціалу ландшафтної екології, її розширення в різні області практики.
Середина 1980-их років знаменувалася виходом двох ґрунтовних монографій з ландшафтної екології: ізраїльських авторів З.Наве та А. Лібермана (1984 р.) і американських Р. Формана та М. Годрона (1986 р.). Ці дві монографії немов задали два напрями, за якими розвивалася ландшафтна екологія в Європі та в США, й стимулювали її структуризацію за науковими школами.
За 10 років експансії ідей ландшафтна екологія дуже розвинулася вшир. Її застосування в різних областях практики, в різних регіонах, прихід у ландшафтну екологію фахівців від лісового господарства, агрономії, територіального управління тощо зумовили те, що проблематика ландшафтної екології стала дуже широкою, напрями та методи досліджень – різними, окреслилися й її різні наукові школи. Подальше розпливання ландшафтної екології таїло загрозу її розчинення серед інших наук. Необхідно було всьому цьому різноманіттю дати раду – структурувати його. Це завдання й стало провідним для ландшафтної екології середини 1980-их і 1990-их років.
Впродовж середини 80-х - 1990-их років чітко оформилися й окремі напрями ландшафтної екології. Серед них найбільшого розвитку набули аналіз структур і процесів ландшафту на топічному рівні, картографування територіальних структур, дослідження ландшафтних меж і екотонів, аналіз та оцінка функцій та потенціалів ландшафту, кількісний аналіз структур і динаміки ландшафту, застосування геоінформаційних систем, ландшафтно-екологічне планування тощо. З усіх цих напрямів ландшафтної екології були опубліковані ґрунтовні монографії.
Ландшафтна екологія міцно закріпилася в навчальних планах провідних університетів Європи та Північної Америки. Це потребувало підручників з цієї дисципліни, які й були видані у багатьох країнах, зокрема слов’янських: в Україні (М.Д. Гродзинський, 1993), Польщі (А. Ріхлінг і Є. Сольон, 1994, 1996), Росії (Б.В. Виноградов, 1998).
Отже структуризація ландшафтної екології кінця 1980 – 1990-их років знайшла вираз в оформленні її наукових шкіл, окремих напрямків і структурних частин і, як наслідок досягнутого високого рівня розвитку, увійшла в структуру університетської освіти.
Структуризація ландшафтної екології, яка реалізувалася у зміцненні різних її шкіл і напрямів, призвела до того, що її теоретичне ядро, чітко окреслене у 1970-их рр., почало дещо втрачати свою консолідуючу роль. Нові ідеї в науці, її гуманізація, а також криза системного підходу, на якому ґрунтувалася ландшафтна екологія 1970 – 1980-х років, зумовили необхідність переосмислення її вихідних ідей. Порівняно з часами К. Троля, Е Неефа, В.Б. Сочави ландшафтна екологія сильно змінилася, й її сучасні лідери задаються питаннями: “який же є найбільш правильний погляд на ландшафтну екологію?” (Дж. Вінс, 1999), “у чому полягає область і фокус її інтересів?” (М. Мосс, 1999), які її головні проблеми (Р. Хоббс, 2001). Вони вважають, що сучасна ландшафтна екологія “страждає від кризи ідентичності” (Дж. Вінс, 1999), “знаходиться у пошуку себе” (О. Бастіан, 2002).
Ці питання особливо гостро були поставлені на V-му Світовому конгресі IALE (м. Сноумасс, США, 1999 р.), який можна вважати черговим і поки що останнім поворотним пунктом розвитку ландшафтної екології. Поворот полягав у тому, що ландшафтні екологи знову звернулися до розробки методологічних проблем своєї науки, пошуків нових концепцій та дослідницьких методів, які б могли дати відповіді на сучасні виклики науки та практики. Основна риса цих пошуків полягає у тому, що системна парадигма, на якій базувалася ландшафтна екологія, стала гальмувати її розвиток. Вона виявилася недостатньо придатною для пізнання ландшафту як цілісного феномену, не дала надійної основи для її гуманізації й не дозволила ввести в проблемне поле ландшафтної екології людину в усій її багатогранності.
Серед наукових концепцій та теорій, які зараз ландшафтна екологія пробує застосувати у пізнанні ландшафту – нелінійна динаміка, теорія ієрархій, теорія катастроф, фракталів, складних адаптивних систем, самоорганізації, нечітких множин та інші.
Із викладеного вище видно, що ландшафтна екологія пройшла шлях, на якому було принаймні чотири перехрестя й на кожному з них їй треба було обрати певний генеральний напрям розвитку. Отже розвиток ландшафтної екології можна представити як її самоорганізацію.
5. Об’єкт, предмет, завдання геоекології
Геоекологія – наука про ландшафт як відкриту систему, формування якої відбувається внаслідок взаємовпливу зовнішнього середовища і людини. геоэкология - наука, изучающая необратимые процессы и явления в природной среде и биосфере, возникающие в результате интенсивного антропогенного воздействия, а также близкие и отдаленные во времени последствия этих воздействий. Такое определение геоэкологии позволяет считать ее наукой географической. Более того, она представляет собой один из самых современных разделов общего географического знания, являясь по существу интегративной его формой
Об’єктом геоекології – є сучасні ландшафти – геоекосистеми.
Предметом геоекології виступає дослідження особливостей формування, функціонування геоекосистем та їх складових, крізь призму екологічних проблем.
Метою геоекології є – дослідження закономірностей взаємодії ландшафтів, техніки, людини для визначення режиму природокористування, що забезпечить збереження природних функцій ландшафту, його ресурсного потенціалу, середовище існування людини, сталий соціально-економічний розвиток суспільства.
Завдання геоекології:
Дослідження функцій, як окремих компонентів геоекосистеми, так і цілих ландшафтних комплексів, що забезпечують існування ландшафтної сфери чи окремих регіонів.
Дослідження наукових основ коадаптивного поєднання господарських підсистем із природними (взаємодія природного ландшафту та людини).
Прикладні завдання організації природокористування (стійкість геоекосистем до зовнішніх навантажень, нормування, проектування ландшафтів, визначення екоситуацій сучасних ландшафтів та ін.)
6. Географія геоекології, її наукові школи.
Для з’ясування змісту сучасної ландшафтної екології і перспектив її розвитку не менш важливим, ніж знання її історії, є й знання її географії. Адже, крім розгортання ландшафтної екології в часі, вона й розгорталася у просторі.
Зародившись в Центральній та Східній Європі, її ідеї охопили весь континент, перекочували до Північної Америки й швидко поширилися по всьому світі. Цей просторовий процес не був механічним перенесенням думок з одного регіону в інші. Він являв собою “підведення під спільний знаменник” ландшафтно-екологічних уявлень, що вже сформувалися в різних країнах. В результаті склалася дуже непроста географія ландшафтної екології – з її регіональними науковими центрами, міжнаціональними, національними та регіональними науковими школами з їх своєрідними традиціями та напрямками досліджень. Неоднаковим є й ступінь ландшафтно-екологічної вивченості окремих регіонів і стиль самого цього вивчення. Отже “географія ландшафтної екології” – не метафора, а цілком реальний феномен.
Хоча регіональні відмінності в ландшафтній екології виявилися вже на першому етапі її становлення, особливо яскраво вони проявилися із поширенням та закріпленням цієї науки у США.
В результаті окреслилися дві “мегашколи” геоекології – європейська та американська. Одразу ж слід зазначити, що: по-перше, непроникного бар’єру між ними немає, по-друге – окремі науковці й цілі національні наукові школи ландшафтної екології Америки тяжіють не до американської ландшафтної екології, а до європейської, і навпаки.
Європейська ландшафтна екологія має багаті традиції. З двох її коренів – ландшафтно-географічного та біоекологічного – перший відіграв тут більшого значення і ландшафтна екологія в Європі тривалий час розглядалась як галузь природничої географії. Не дивлячись на те, що більшість її засновників були або геоботаніками або біогеографами (К. Троль, Й. Шмітхюзен, В.Б. Сочава та ін.), ландшафтознавчі традиції в Європі були настільки сильними, а можливості ландшафтного бачення природи настільки очевидними і притягальними, що ці вчені визнавали -1 - концепцію географічного ландшафту за надійний фундамент, на якому можна звести й усю будівлю ландшафтної екології. Тому в побудову ландшафтної екології в Середній Європі та в СРСР були покладені принципи ландшафтознавства. Уявлялося, що їх слід “лише” екологізувати, зблизити з екологією та теорією систем (В.Б.Сочава, Я. Дрдош, А. Вінк , Х. Лезер та ін.) і в результаті матимемо новий науковий напрям фізичної географії, або й нову її науку.
Фактично ця екологізація лише модифікувала вже добре розвинені в ландшафтознавстві теоретичні положення. Вона мало торкнулася принципів і методів виділення територіальних одиниць ландшафту, а тому не дала принципово нової концепції його територіального устрою (на відміну від США, де така концепція – екологічної матриці ландшафту – була розвинена Р. Форманом).
В Європі з її сильно зміненими господарською діяльністю ландшафтами, з присутністю слідів людської культури практично в кожному її місці, - 2 - ландшафт досліджується не як суто природне утворення, а як “соціо-природний” феномен. До складу ландшафту включаються природні й антропогенні елементи, а також елементи неоречевленої природи, які характеризують суспільство з його етичними нормами, естетичними смаками, традиціями тощо (Й. Шмітхюзен, З. Наве та ін.).
- 3 - Європейські ландшафтні екологи завжди наголошували на тому, що їх наука орієнтована на вирішення прикладних проблем (ландшафтні екологи США менш категоричні в цьому твердженні). Такими проблемами стали ландшафтне планування, менеджмент ландшафту, його охорона та відновлення природних якостей. Вирішуючи прикладні проблеми своєї науки, європейські ландшафтні екологи здебільшого досліджують території невеликих розмірів (адміністративної одиниці нижчого рангу, окремого містечка чи району міста, природного резервату, басейну малої річки або й окремої лощини тощо). Такий підхід є традиційним для прагматизму Західної Європи з її фокусуванням на вирішенні цілком конкретних задач і в цілком конкретному місці.
Відтак, - 4 - територіальний масштаб, у якому працюють європейські ландшафтні екологи, – крупний (локальний), рідше – середній (субрегіональний). Дослідження великих регіонів для європейської ландшафтної екології невластиві і лише росіянин В.Б. Сочава зробив спробу започаткувати регіональний і глобальний напрями у вченні про геосистеми. Геоекологія США більше зосереджена на регіональному, ніж локальному масштабі.
Участь європейських ландшафтних екологів у вирішенні прикладних задач, пов’язаних із територіальним плануванням, менеджментом ресурсів тощо, відбувалась у співпраці з різними фахівцями, тож в Європі все зростаючого значення набувало уявлення ландшафтної екології - 5 - як міждисциплінарної, а згодом і як холістичної науки. В Північній Америці також визнають ці дві її риси, але це визнання сталося під впливом європейської геоекології. У Сполучених Штатах проблематика цієї науки (біотичні міграції в ландшафті, його гетерогенність, проблема масштабу тощо) не вимагає її міждисциплінарності. Ці проблеми можуть вирішити ландшафтні екологи, спираючись на власні сили, чи принаймні відіграючи тут провідну інтегруючу роль.
Вказані загальні риси європейської ландшафтної екології відрізняють її від ландшафтної екології американського зразка. Однак ландшафтну екологію у самій Європі не слід вважати чимось однорідним. Вона, як вже згадувалось, мала два центри формування й це позначилося на її сучасній географії. Можна виділити три її крупні регіональні відгалуження – середньоєвропейську або германську (Німеччина, Швейцарія, Голландія), східноєвропейську або слов’янську (Чехія, Словаччина, Польща, Україна, Росія, країни Балтії) та західноєвропейську або франко-романську (Франція, Італія, Іспанія) ландшафтну екологію.
Ландшафтна екологія в Америці – наука молода. Її стрімкий розвиток почався тут із середини 1980-их рр. під визначальним впливом Ричарда Формана – еколога за освітою. Однак не слід вважати, що відповідного ґрунту для сприйняття ландшафтно-екологічних ідей в Америці не було. Він був, але суттєво відрізнявся від європейського. Як і в Європі, ландшафтна екологія в Америці мала два витоки – екологічний та ландшафтознавчий. Однак, якщо в Європі екологічні коріння ландшафтної екології були пов'язані насамперед із геоботанікою, то в США ними послугували дві теорії – сукцесії Ф. Клементса та теорії острівної біогеографії Е. Вільсона та Р. Мак-Артура. Остання відіграла особливу роль у становленні американської геоекології, яка спиралася – 1 - на уявлення Р. Формана про ландшафт як матрицю, на якій розташовані плями, пов’язані коридорами. Ландшафтна матриця – аналог моря, плями – островів, а коридори – шляхів міграцій між ними.
Ландшафтознавчі корені ландшафтної екології в Америці також сильно відрізнялися від європейських. – 2 - Інтерпретації ландшафту в Америці мали не стільки природничо-географічний зміст, як в Європі, скільки морально-етичний, художньо-естетичний та культурологічний (Г. Торо, О. Леопольд, К. Зауер та ін.). Це позначилося й на специфічному напрямі американської ландшафтної екології, орієнтованої на естетичне впорядкування ландшафту (Дж. Нассауер, Е. Зубе та ін.). У цьому контексті варто відзначити, що ландшафтно-екологічний напрям естетичного впорядкування ландшафту бере початок саме в США, де видатний ландшафтний архітектор Фредерік Олмстед у своїх проектах виходив не тільки від фізіономічних рис ландшафту, а складав їх на основі сумісного використання карт ґрунтів, рельєфу, рослинності та інших компонентів ландшафту.
Значні простори Північної Америки і менш ретельна, ніж в Європі, їх вивченість у ландшафтному відношенні - 3 - зумовили інтерес ландшафтних екологів США і Канади до досліджень у дрібному масштабі та до проблеми масштабу взагалі. На перший план вийшли проблеми, пов’язані із вивченням гетерогенності простору та її впливу на біоміграційні та інші потоки. Це, зокрема, стимулювало розвиток кількісних методів аналізу територіальних структур ландшафту та моделювання горизонтальних потоків у ньому. Сучасна американська геоекологія - 4 - значно більш математизована, ніж європейська.
Той факт, що ландшафтна екологія укорінилася в Америці значно пізніше, ніж в Європі, позначився на тому, що тут значна увага приділяється розвитку – 5 - теоретичних питань. Не дивлячись на прагматизм американців, ландшафтна екологія в Америці носить загалом менш прагматичний характер, ніж в Європі.
Характерною рисою теоретичних пошуків є не стільки розробка ідеї ландшафту, як в Європі, скільки пристосування до аналізу ландшафту нових теорій та концепцій, які мають загальнонауковий зміст, або розроблені в інших галузях знань.
Показово те, що в Америці розробляються такі методології аналізу ландшафту, зокрема – т. зв. нейтральні моделі, які окремі європейські ландшафтні екологи взагалі вважають незастосовними до ландшафтів Європи з їх дрібноконтурністю та практично суцільною господарською освоєністю.
Як і в Європі, ландшафтна екологія Північної Америки представлена декількома регіональними течіями. По-перше, є різниця між ландшафтною екологією США і Канади, а по-друге, в самих Сполучених Штатах вирізняється декілька регіональних центрів її розвитку.
Процесс экологизации наук
Использование экологического метода
Интеграция с экологией
Расширение предмета исследования за счет экологических проблем
экология ландшафта
экология литосферы
экология атмосферы
гидроэкология
экология педосферы и др.
ландшафтная экология
морская экология
урбоэкология
экология человека
социальная экология и др.
правовая экология
экономическая экология
экологическая культура
политологическая экология, экологическое картографирование
вропейська
ландшафтна екологія
Американська
ландшафтна екологія
Зародження ландшафтно-екологічних ідей
Оформлення
вихідних ідей
Етап експансії
ландшафтної екології
Етап структуризації ландшафтної екології
Етап реконцептуалізації ландшафтної екології