Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з юридичної логіки
На тему "Поняття"
ПЛАН
1. Загальна характеристика поняття.
2. Дефініція (визначення) та поділ (класифікація) понять. Роль логічних правил дефініції та поділу в юриспруденції.
Задачі
Список використаних джерел.
1. Загальна характеристика поняття
Поняттям називається форма мислення, яка відтворює предмети і явища в їхніх істотних ознаках.
Із цього визначення випливає, по-перше, що поняття — це уявний образ предмета, його відображення, а не сам предмет. Тому поняття про предмети не можна сплутувати із самими предметами, відбитими в цих поняттях. Поняття — це логічна форма думки, думка про предмет.
Предмет думки — це той предмет або явище, про який мислить людина. Предметами думки можуть бути як матеріальні предмети і явища, так і думки про ці предмети, які існують в об'єктивній дійсності, і предмети та явища видумані (Бог, русалка).
По-друге, поняття відтворює не все, що має предмет, не всі його ознаки, а тільки істотні.
Ознакою називається все те, в чому предмети схожі один з одним або чим різняться.
Кожен предмет і явище матеріального світу мають численні різноманітні ознаки. Одні з них істотні, інші — неістотні.
Істотні ознаки — це такі ознаки, котрі відображають природу предмета, його сутність і відрізняють його від усіх інших предметів. Істотними ознаками є загальні та необхідні ознаки, такі, котрі належать усім предметам роду і без яких предмет немислимий.
Неістотні ознаки — це ознаки, наявність або відсутність котрих не приводить до зміни природи предмета чи явища. Неістотні ознаки є ознаками нестійкими, зовнішніми, одиничними, які не виражають властивості предмета. Різниця між істотними й неістотними ознаками відносна, ознака, що є істотною, із розвитком і зміною предмета може перетворитися в неістотну, і навпаки. Ознака неістотна в одному відношенні може виявитися істотною в іншому. Критерієм істотності ознак, які відтворюються поняттям, є суспільна практика людини.
Поняття відрізняється від уявлення. Уявлення, як і поняття, відбиває предмет у його ознаках. Тільки поняття відтворює істотні ознаки, а уявлення — предмет у сукупності найрізноманітніших його ознак. Уявлення багатше, ніж поняття, воно відбиває більшу кількість ознак предмета, але поняття відображає предмет глибше, воно дає нам знання про властивість предмета, тоді як уявлення властивості речей і явні не розкриває.
Поняття — результат глибокого пізнання предметів або явищ. Щоб утворити поняття, необхідно вивчити предмет усіх істотних його проявах. Вироблення того чи іншого поняття завжди є кроком уперед у пізнанні навколишньої світу, щаблем у розвитку науки.
У процесі утворення понять користуються такими логічними способами, як порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, повідомлення.
При вивченні предмета, визначенні його істотних ознак доводиться постійно порівнювати його з іншими.
Порівнянням називається зіставлення предметів із метою визначення їх схожості й відмінності.
Порівняння дає змогу виявити загальне у предметів, те, чим вони схожі, а також чим вони відрізняються один від одного, дати оцінку виявленим ознакам, згрупувати предмети в класи тощо. Порівняння здійснюється на основі взаємодії аналізу і синтезу.
Аналізом називається мислений поділ предмета на його складові частини.
Перш ніж виділити істотні ознаки предмета, необхідно знати, що становить або чим є даний предмет, які ознаки, елементи, сторони складають його. Слід дослідити кожну властивість окремо та у зв'язку з іншими властивостями. Це досягається за допомогою аналізу.
Вивчивши предмет за частинами, необхідно потім пізнати його в цілому. Це завдання вирішує синтез.
Синтезом називається уявне поєднання частин предмета, розчленованого аналізом, у єдине ціле.
Аналіз і синтез перебувають у нерозривній єдності, вони взаємопов'язані і взаємообумовлені: аналіз завжди допускає синтез, а синтез — аналіз.
Будь-який предмет має чимало властивостей і ознак. Щоб утворити поняття, необхідно відібрати із маси виділених аналізом лише суттєві. Тому у процесі вироблення понять завжди використовується такий логічний спосіб, як абстрагування.
Абстрагування — це уявне виділення істотних ознак предмета і відокремлення від маси інших властивостей. Результат абстрагування називається абстракцією. У цьому розумінні будь-яке поняття є абстракція.
При утворенні поняття вивчаються не всі предмети класу, а тільки деякі. Істотні ознаки, виділені в окремих предметів через узагальнення, поширюються на решту предметів класу, на клас у цілому.
Узагальнення — це такий логічний спосіб, завдяки якому здійснюється уявний перехід від одиничного до загального через об'єднання однорідних предметів у класи на основі їхніх спільних ознак.
Вироблення поняття — це не одноактна дія, а складний пізнавальний процес. Формування понять нерозривно пов'язане із практичною діяльністю людини. Практика — основа виникнення і розвитку понять, а також критерій їх істинності. Вироблене поняття використовується потім як засіб подальшого пізнання навколишнього світу.
2. Дефініція (визначення) та поділ (класифікація) понять. Роль логічних правил дефініції та поділу в юриспруденції
Якщо ми маємо справу з поняттями, то нас цікавить перш за все їхній зміст. Розмірковуючи, наприклад, про право, слід знати зміст цього поняття; кваліфікуючи скоєне як шпигунство, суд має знати склад злочину шпигунства; викладаючи курс науки, лектор має роз'яснити зміст основних її понять і т. д.
Зміст поняття, не поданий у слові, що виражає поняття безпосередньо, не є очевидним. Наприклад, із самого слова "диспозиція" нам ще не відомий зміст цього поняття. Зміст поняття з'ясовується завдяки логічній дії (операції), що дістала назву визначення (definitio).
Визначенням (дефініцією) називається розкриття змісту поняття.
Оскільки зміст поняття складають необхідні, істотні ознаки предмета, то визначити поняття — означає з'ясувати істотні ознаки предмета. Так, визначити поняття "наклеп" означає з'ясувати істотні ознаки наклепу.
Визначення розв'язує такі два пізнавальні (гносеологічні) завдання:
1. З'ясовує властивість визначуваного предмета, відповідь на запитання про те, що є даний предмет.
2. Обмежує визначуваний предмет від усіх інших суміжних з ним предметів.
Так, визначаючи поняття "розбій" як 1) напад 2) з метою заволодіння особистим майном громадян, 3) поєднаний із насиллям, небезпечним для життя або здоров'я особи, котра зазнає нападу, або 4) із загрозою застосування такого насилля, ми тим самим розкриваємо сутність розбою, визначаємо його істотні ознаки і відрізняємо розбій від таких злочинів, як грабіж, крадіжка, бандитизм тощо.
Визначення є підсумком складного й тривалого процесу пізнання предметів або явищ. Визначенням нібито завершується процес вироблення поняття. Але визначення не залишаються незмінними, раз і назавжди встановленими. У пізнанні йдуть від одних визначень, менш точних, до других, більш точних, що відповідають даному рівню розвитку знань.
Визначення відіграють важливу роль у пізнанні та практиці. Жодна наука не може обійтися без визначення своїх понять. Доти, доки відсутнє наукове визначення того чи іншого поняття, немає й точного знання істотності предмета, що відображається цим поняттям, відсутній і критерій для відокремлення одних предметів від інших. Наприклад, відсутнє в попередньому законі чітке визначення поняття "посадова особа" призводило в судовій практиці до того, що особи, які не є посадовими (наприклад, пастух), розглядались іноді як посадові, що породжувало судові помилки.
У той час же необхідно мати на увазі, що будь-яке визначення не повністю відображає предмет, воно бере у предмета тільки істотні ознаки і полишає поза своїм змістом масу інших ознак, якими наділений певний предмет. Визначення огрублює предмет, не виражає багатства його проявів, зв'язків і відносин.
Визначення бувають реальні й номінальні. У реальних визначається предмет, у номінальних — ім'я предмета.
До реальних визначень відносять такі: визначення через рід і видові відмінності, генетичне та інші способи визначення. Розгляньмо кожен вид визначення окремо.
Визначення через рід і видову відмінність.
При визначенні через рід і видову відмінність визначуване поняття підводиться під друге, більш ширше поняття, що є найближчим його родом, і вказуються ознаки, котрими відрізняється визначуване поняття від інших понять, які входять до цього роду.
Наприклад, визначаючи поняття "присуд", спочатку називають рід "присуд є рішення", а потім перелічують ознаки, що складають видову відмінність "Присуд є рішення (рід), винесене судом у засіданні з питання про винність чи невинність підсудного і про застосування або незастосування до нього покарання (видова відзнака)".
Видова відмінність — це ознака або група ознак, якими відрізняється визначуваний предмет від предметів, що входять до цього роду. Ознак, які утворюють видову відмінність, має бути вказано у визначенні стільки, щоб вони разом з родовою ознакою виражали сутність визначуваного предмета і їх було достатньо для обмеження цього предмета від усіх інших схожих предметів.
Визначення через рід і видову відмінність можна вир ти так: А є Вс.
У будь-якому визначенні розрізнюють визначуване поняття (дефінієдум) — це те, що визначається, і визначальні (дефінієс), те, за допомогою чого щось визначається. У наведеній формулі А — визначуване поняття, а Вс — визначальне. При цьому В — означає рід, а с — видову відмінність.
Визначення через рід і видову відмінність — найпоширеніший класичний вид визначення. Ним користуються всі науки. У юриспруденції є основним видом визначення. Але тут цей спосіб має свої особливості, які полягають у тому, при визначенні кримінально-правових понять часто називають тільки ознаки видового визначення, а рід, до якого належить визначуване поняття, опускається. Такими, зокрема, є визначення багатьох конкретних видів злочинів, наявних у кримінальному кодексі. Наприклад, у статті 126 КК України говориться: "Образа, тобто навмисне приниження честі й гідності особи, виражене у непристойній формі — ...". Тут поняття "образа" визначене через рід і видову відмінність, але у цьому визначенні перелічені тільки ознаки, що становлять видові відмінності (с): 1) навмисне 2) приниження 3) й гідності 4) особи, 5) виражене в непристойній формі.
Рід (злочин) у даній статті не зазначений, оскільки ні необхідності у кожній статті повторювати одне й те ж поняття — (злочин). Усі діяння, названі в особливій частині кримінального кодексу, мають один рід — "злочин".
Генетичне визначення (від грецької "генезис", що означає "походження") — це таке визначення, в якому зміст поняття розкривається за допомогою вказівки на спосіб виникнення предмета. Описуючи походження предмета, ми перелічуємо його істотні ознаки і, таким чином, з'ясовуємо зміст визначального поняття. Цим способом визначено чимало понять у математиці, і зокрема в геометрії. Наприклад: "Коло є крива, яка утворюється рухом на площині точки, котра зберігає рівну відстань від центру". Називаючи спосіб виникнення кола, ми перелічуємо його істотні ознаки і, таким чином, з'ясовуємо зміст визначуваного поняття: 1) крива, 2) що утворюється рухом точки, 3) яка зберігає рівну відстань від центру, тобто з'ясовуємо зміст поняття "коло".
У суспільних науках генетичне визначення застосовується досить рідко, оскільки процес виникнення суспільних явищ незмірно складніший, ніж, наприклад, геометричних фігур, і тому описати його у формі короткого визначення досить складно.
Інші способи визначення
Не всяке поняття можна визначити через рід і видову відмінність або за допомогою вказівки на спосіб виникнення предмета. Не можна, наприклад, визначити через рід та видову відмінність поняття з винятково широким обсягом (категорії) оскільки вони не мають роду і, отже, не є видами якихось інших понять. Тому, крім розглянутих видів визначень, у практиці мислення користуються і деякими іншими способами.
1. Визначення через вказівку відношення предмета до своєї протилежності.
Визначеннями через названі відношення визначуваного предмета до своєї протилежності будуть такі:
"Властивість є прояв якості при взаємодії предмета з іншими предметами"; "Якість є внутрішня основа всіх властивостей предмета"; "Явище є форма виразу сутності, а сутність — внутрішня основа явища"; "Форма — це спосіб існування змісту" і т. д. У кожному з цих і подібних визначень, зміст одного поняття розкривається через вказівку відношення його до другого: властивості — до якості, а якості — до властивості; явища — до сутності, а сутності — до явища тощо.
Визначення через вказівку відношення визначуваного предмета до своєї протилежності є основним способом визначення філософських та інших категорій.
2. Визначення через перелічення предметів або явищ, до яких застосовне дане поняття.
Наприклад: "Близькі родичі" — батьки, діти, усиновителі, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, а також дружина" і "Законні представники" — родичі, усиновителі, опікуни, опікуни обвинувачуваного або потерпілого, представники установ і організацій, під опікою яких перебуває обвинувачений або потерпілий".
У проведених визначеннях перелічуються не ознаки предметів, а самі предмети, на які поширюються поняття "близькі Родичі" і "законні представники". Тому таке визначення можна було б взагалі не вважати визначеннями. Проте за своєю функцією вони схожі на визначення, оскільки дають змогу відмежувати одне від одного, наприклад, близьких від інших родичів, законних представників від усіх інших осіб, відповісти на запитання про те, що треба розуміти під тим чи іншим поняттям, до яких предметів воно застосовне. Такі визначення чітко установлюють обсяг поняття, котре нас цікавить.
Номінальні визначення
Розглянуті визначення — визначення реальні. За їх допомогою ми визначаємо той чи інший предмет, установлюємо істотні його ознаки, розкриваємо зміст поняття.
Але, окрім реальних визначень, у науці й практиці користуються також і номінальними (від лат. слова nomina – ім'я) визначеннями.
Номінальним є таке визначення, за допомогою якого зазначається не сам предмет, а його ім'я. Номінальне визначення не розкриває змісту поняття, тому воно не є визначенням у власному розумінні слова. За допомогою номінальних визначень дається найменування предметам і явищам, які вивчаються, уводяться нові терміни в науковий обсяг, з'ясовується значення вживаних термінів і т. д.
Щоб краще з'ясувати відмінність номінальних визначень від реальних, порівняємо номінальне й реальне визначення юридичної особи:
1) "Кількісні утворення як суб'єкти цивільного іменуються юридичними особами".
2) "Юридичними особами визнаються організації, які володіють відособленим майном, можуть від свого імені придбати майнові й особисті немайнові права і нести відповідальність, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третійному суді".
Перше визначення є номінальним, а друге — реальнім.
Щоб визначення було правильним, необхідно дотримуватися таких правил: | 1. Визначення має бути сумірним, тобто обсяг визначуваного має дорівнювати обсягу визначаючого (А = Вс). Порушення цього правила викликає подвійні помилки: визначення може бути або надто широким, або надто вузьким.
Надто широке визначення — це таке визначення, в якому обсяг визначаючого поняття ширше від обсягу визначуваного (А < Вс).
Приклад надто широкого визначення: "Купівля-продаж є договір про перехід права власності". У цьому визначенні обсяг визначуваного становить лише частину обсягу визначаючого , оскільки "договором про перехід права власності" є не тільки купівля-продаж, а й, наприклад дарування.
Визначення буде надто широким, якщо під визначаюче поняття підвести не тільки визначуване, а й ще якесь поняття. Найпоширенішим прикладом таких визначень є визначення, в яких названі лише родові ознаки предмета і не названі специфічні, тобто не названо ознаки, що становлять видову відмінність.
Надто вузьке визначення — це таке визначення, у якому обсяг визначаючого вужчий (менший) від обсягу визначуваного поняття (А > Вс).
Надто вузькими є, наприклад, такі визначення: "Домашня тварина — це тварина, яка приручена людиною і використовується нею для сільськогосподарських робіт"; "Адвокат — особа, яка виступає в суді захисником у кримінальних справах" і т. д.
2. Визначення не має робити кола, тобто визначуване поняття не може визначатися через себе самого.
При порушенні цього правила можливі такі дві помилки: коло у визначенні і тавтологія.
Коло у визначенні буде у тому випадку, коли визначуване поняття визначається через друге поняття, котре, в свою чергу, пояснюється через перше.
Наприклад, "Цивільне право регулює відносини, передбачені цивільним законом". Тут має місце коло у визначенні: визначальне поняття ("відносини, передбачені цивільним законом") не розкриває змісту визначуваного ("цивільне право"), а просто повертає нас до нього. Із визначення нам так і не зрозуміло, які відносини регулюють цивільне право.
Тавтологією називається таке визначення, в якому визначальне поняття лише повторює визначуване, хоч іноді й іншими словами (idem per idem — те ж через те саме).
Приклади тавтології: "Побічним доказом називається такий доказ, у якому теза доводиться побічно"; "Цивільне право— це наука про цивільне право" тощо.
Тавтологія — це також коло у визначенні, тільки більш виражене; тут визначальне поняття буквально повторює те, сказане у визначуваному. Зміст поняття тавтологія не розкриває, тому вона не виконує функцій визначення.
Із тавтологією не слід сплутувати такі вирази, як "закон є закон", "факт є факт", "злочин є злочин", "війна є війна", "життя є життя" і т. д. Наприклад вираз "закон є закон" не є визначенням, він є виразом за допомогою якого стверджується думка про те, що закон є закон і тому до закону слід підходити як до закону, брати закон в усіх суттєвих його ознаках, і поза цими ознаками поняття " закон " мислити не можна.
3. Визначення має бути чітким, виразним, вільним від двозначності.
Визначення буде виразним, якщо поняття, посередництвом яких розкривається зміст визначуваного поняття, є визначеними, такими, що мають одиничне значення. У визначенні не може бути понять двозначних, таких, які можна розуміти по-різному: так і отак. Якщо ж при визначенні користуються поняттями невизначеними (неоднозначними), такими, зміст котрих точно не установлено, то визначення стає нечітким і невиразним.
Визначення понять не можна змішувати з різноманітними засобами, схожими з визначеннями, такими як опис, характеристика, порівняння, показ.
Коли ми маємо справу з поняттями, то нас цікавить не тільки їхній зміст, а й обсяг. Наприклад, визначаючи державу, ми цікавимось не лише тим, що таке держава, які її ознаки, а й тим, які бувають держави, їх види, тобто обсяг поняття. Обсяг поняття розкривається за допомогою поділу. Розкрити обсяг поняття – означає установити, на які види воно поділяється.
Поділ – це розподіл на види (групи) предметів, що входять до обсягу даного поняття.
За допомогою поділу ми визначаємо види, з яких складається рід. Наприклад, розділяючи юридичні факти на " події " та "дії", ми розкриваємо обсяг поняття "юридичний факт". Говорячи про те, що договори бувають "відплатні" і "безплатні", ми встановлюємо обсяг поняття "договір".
Розрізняють такі види поділу: поділ за видотвірною ознакою (простий поділ), дихотомічний поділ і класифікація.
Простий поділ. Простий поділ, або поділ за видотвірною ознакою, — це такий поділ, коли обсяг поділяється за якоюсь основою на супідрядні види.
Приклади простого поділу: "Угоди за характером волевиявлення поділяються на односторонні і взаємні"; "Залежно від обсягу повноважень розрізняють такі види доручень: одноразові, спеціальні і загальні"; "Фотознімання місця події буває орієнтованим, оглядовим, вузловим та детальним".
Простий поділ — це найпоширеніший вид поділу, ним широко користуються у науці й практиці. Він дає змогу виділити всередині роду види предметів, що стає потім основою для віднесення окремих конкретних предметів даного роду до "свого" виду, не змішувати одні предмети або явища з іншими тощо.
Дихотомічний поділ. Дихотомічний поділ полягає в тому, що обсяг поділюваного поняття поділяється на два протилежні поняття, одне з яких стверджує певну ознаку, а друге цю ознаку заперечує.
Приклади дихотомічного поділу: "Війни поділяють на справедливі і несправедливі"; "Договори бувають відплатні й безвідплатні" тощо.
У вигляді формули цей поділ можна записати так.
Тут А — поділюване поняття, а і не- а — члени ділення.
Особливість дихотомічного поділу полягає в тому, що члени виділяються за наявністю або відсутністю якоїсь ознаки, вичерпують увесь обсяг поділюваного поняття; кожний предмет, мислимий у родовому понятті, потрапляє або до одного, або до другого класу: або в а, або в не-а. Дихотомічний поділ може бути несумірним, члени його завжди виключають один одного.
Дихотомічний поділ робить можливим послідовно й швидко звузити коло предметів, серед котрих слід відшукати предмет, який нас цікавить. Тому він досить широко використовується у слідчій практиці, наприклад, при плануванні розслідування злочинів, висуванні й перевірці версій, обмеженні кола осіб, серед котрих слід шукати злочинця, тощо.
Наприклад у справі про вбивство А. на місці злочину було виявлено патрон від мисливської рушниці. Це стало основою для поділу всіх осіб, що мешкають у селищі, на 1) тих, які мають мисливську рушницю, 2) не мають мисливської рушниці. Пиж патрона, знайдений на місці події, було зроблено із інструкції до радіоприймача АРЗ. Тому особи, котрі мали мисливську рушницю, у свою чергу, були поділені на дві частини: 1) ті, що мають радіоприймачі АРЗ і 2) не мають радіоприймача АРЗ. Унаслідок такого поділу коло осіб, які цікавили слідчого, набагато звузилось.
Класифікацією називається поділ предметів на класи, зроблений таким чином, що кожен клас займає стосовно інших класів точно визначене і міцно закріплене місце.
Класифікація є видом поділу поняття, але вона відрізняється від звичайного поділу. При класифікації поділ відбувається не за будь-якою ознакою, а за найістотнішою, такою, що визначає характер усіх останніх ознак предметів, котрі класифікуються, і дає змогу установити для кожного класу чітко визначене, постійне місце серед інших класів.
Класифікація є такий поділ, у якому рід поділяється на види, види — на підвиди і т. д. За допомогою класифікації здобувають струнку систему розміщення тих чи інших предметів за класами, закріпленими у таблицях, схемах, кодексах тощо.
Класифікації бувають природними й допоміжними.
Допоміжна класифікація — розміщення предметів або явищ у певному порядку за якоюсь зовнішньою ознакою.
Прикладом такої класифікації є розміщення в алфавітному порядку прізвищ робітників і службовців у відомості а одержання зарплати. У юрисдикції до допоміжної класифікації відноситься інкорпорація законів або інших правових актів за хронологією чи алфавітом.
Допоміжна класифікація дає змогу легше і швидше відшукати той чи інший предмет серед інших класифікованих предметів. Знання того яке місце посідає той чи інший предмет, ще не створює можливості щось стверджувати про його властивості. Наприклад, із того, що робітник Іваненко занесений до відомості під сьомим номером, про нього не можна зробити жодного висновку.
Природна класифікація — це розподіл предметів або явищ за групами (класами) на основі їхніх істотних ознак.
Приклади природної класифікації: класифікація су-спільно-економічних формацій, класифікація хімічних елементів (періодична система елементів), класифікація тварин у біології, класифікація рослин у ботаніці тощо.
Як приклад класифікації у юридичній науці можна навести систему державного права України. За предметом правового регулювання воно поділяється на такі галузі права: 1) державне право, 2) цивільне право, 3) адміністративне право, 4) фінансове право, 5) трудове право, 6) земельне право, 7) колгоспне право, 8) сімейне право, 9) кримінальне право, 10) судоустрій, 11) кримінальний процес та 12) цивільний процес. Кожна галузь права поділяється, в свою чергу, на правові інститути. Так, галузь державного права включає в себе інститути громадянства, виборчої системи тощо. Галузь цивільного права — інститути права власності, спадщини і т. ін.
На відміну від допоміжної класифікації, природна класифікація стверджує можливість визначити за місцем, що посідає предмет у класифікації, його властивості, а також передбачити властивості тих предметів, які ще не відшукані, але існування котрих можна допускати, виходячи із даної класифікації. Наприклад, Д. І. Менделєєв, створивши періодичну систему елементів, передбачив на її основі властивості таких на той час не відомих, відкритих пізніше, хімічних елементів, як гелій, скандій і германій.
Класифікуючи, слід мати на увазі, що, окрім розвинутих, типових форм, існують і форми нерозвинені або нетипові, проміжні, такі, котрі стоять на грані різних класифікованих предметів, поєднують у собі ознаки предметів, які входять до різних груп. Наприклад, єхидна і качконіс мають ознаки і ссавців і плазунів, поєднують риси обох цих класів.
Подібні факти трапляються і під час систематизації правових норм. Так, поряд із типовими відносинами — майновими та сімейними — є і майново-сімейні відносини, нетипові ні для цивільного, ні для сімейного права. Такими Ж атиповими є авторські відносини, які мають елементи трудових і майнових відносин. Наявність таких нетипових проміжних форм створює утруднення при визначенні їхнього місця у класифікаційній системі, оскільки за одними ознаками предмет або явище можуть бути включені до однієї групи, а за іншими ознаками — до другої. У таких випадках предмет відносять до тієї групи, яка стоїть ближче до класифікаційного предмета і більше відповідає його природі. Так, майново-сімейні відносини з огляду на тісніші їх зв'язки із сімейними відносинами законодавець відніс до сімейного права, а не до цивільного; авторські відносини включені не до трудового, а до цивільного права, оскільки за методом регулювання вони ближчі до цивільного права, ніж до трудового.
Будь-яка класифікація відносна. Із розвитком науки вона уточнюється, доповнюється, замість однієї класифікації створюється нова, більш адекватна дійсності. Кожна класифікація приблизна, вона в огрубілій формі розкриває зв'язки між предметами, що класифікуються.
Природна класифікація при неправильній її побудові може виявитися штучною. Штучною вважається така класифікація, у якій поділ предметів на класи проведено не за істотною ознакою, а за зовнішньою, другорядною. Така класифікація викривляє взаємозв'язки між предметами та явищами і тому є непридатною для науки й практики.
Класифікації належить важлива роль у пізнанні й практиці. Вона дає змогу охопити вивченням предмети за єдиною основою, установити не тільки місце кожного з них, а й зв'язки одного з одним, розкриває їхню внутрішню закономірність.
Велике значення класифікація має в юридичному законодавстві й правовій науці. Наприклад, завдяки такому способу класифікації, як кодифікація, норми різних галузей права приводяться до стрункої системи і, таким чином, створюються умови для користування законами. Кодифікація правових норм створює можливість не тільки швидко знайти ту чи іншу норму права, а й розкрити за допомогою систематичного тлумачення її зміст.
Кодифікація дає змогу виявити прогалини в праві, неузгодженість і можливі суперечності між окремими правовими актами. Завдяки класифікації законодавство стає доступнішим для засвоєння і застосування; кодифікація послуговується основою подальшого вдосконалення законодавства.
Важливу роль для судової практики і юридичної науки відіграють такі класифікації, як класифікація юридичних фактів, класифікація доказів, класифікація угод, класифікація слідів тощо.
Задачі
1. Дати аналіз дефініції ( визначити, чи правильна вона, коли ні – то яке правило порушено ): «Транспортні засоби це автомобілі, автобуси та мотоцикли»
НЕ ВІРНЕ.(Помилка надто вузького визначення)
Визначення повинно бути співмівмірним: дефінієндум і діфінієнс мають бути взаємозамінюваними, тобто їхні обсяги повинні бути однаковими ( А = Вс), а в даній дефініції це правило порушено ( А > Вс ) тобто «надто вузьке визначення» .
2.Дати аналіз поділу ( визначити чи є він правильним, коли ні то яке правило порушено): «дефініції можуть бути легальними , явними та неявними »
НЕ ВІРНЕ.(Помилка поділу із зайвими членами)
Поділ повинен бути співмірним, тобто обсяг подільного поняття має дорівнювати сумі обсягів членів поділу. А в даному поділі до членів поділу належить поняття, обсяг якого не входить до обсягу подільного поняття. Тобто тут порушено правило співмірності поділу.
3. Проаналізувати судження ( визначити його вид і структуру ):
«Існують заперечні прості судження ».
Записати судження, яке суперечить цьому
«Заперечні прості судження»- це суб’єкт ( S ) судження
«Існують»- це предикат ( P ) судження
У формалізованому вигляді:
Р – S
судження, яке суперечить цьому:
ù Р – S
Це просте екзистенційне судження.
- просте тому що в ньому жодна логічна частина не є судженням. Його можна розкласти на поняття, а не на окремі судження. Воно має один суб’єкт і один предикат.
- екзистенційне тому що предикат виражає сам факт існування предмета судження
4. Формалізувати судження: « Цей слід не належить ані потерпілому, ані підозрюваному »
S не є Р1 ані Р2
Це складне судження, утворене із двох простих суджень:
1) Цей слід не належить потерпілому. S не є Р1
2) Цей слід не належить підозрюваному. S не є Р2
Позначимо перше судження літерою А, друге судження літерою В. За допомогою таблиці істинності розглянемо залежність істинності кон'юнктивного судження від істинності суджень, які його складають:
А В АTВ І І І І Х Х Х І Х Х Х Х
З'єднальне судження істинне за істинності всіх кон'юнктів, що входять до його складу, і хибне за хибності хоча б одного з них. Отже у формалізованому вигляді це судження можна виразити так:
АTВ
5. Встановити дотримання основних законів правильного мислення у міркуванні:
На місці злочину виявлено сліди П.
П. Нещодавно повернувся з місць позбавлення волі.
П. ніде не працює.
П. купує дорогі речі
Злочин було вчинено П.
Дане міркування побудовано способом відбору вихідного матеріалу, а саме методом неповної індукції – індукції переліком (популярна індукція)
7. Хто з підозрюваних А, В і С має тверде алібі, коли відомі такі обставини: 1)твердження про участь у вчиненні злочину А і В суперечать одне одному; 2) якщо до злочину причетний С, то цього досить для звинувачення А ( але не навпаки ); 3) алібі С є достатнім, але не необхідним для зняття звинувачення з В. Розв’язок подайте у формалізованому вигляді
Твердження про участь у вчиненні злочину А і В суперечать одне одному;
А ÒùВ, ВÒùА
Якщо до злочину причетний С, то цього досить для звинувачення А ( але не навпаки )
С ÒА
Алібі С є достатнім, але не необхідним для зняття звинувачення з В
С ñ В
ñ – не необхідність
Виходячи із цих формалізованих обставин підозрювані А та С мають тверде алібі.
8. Чи правильні такі умовиводи?
_ _
а) А v В б) АÒВ в) АÒВ г) А v В
_ _
А А В В
------- ------- ------- -------
_ _ _ _
В В А А
Дані умовиводи будуть не правильними тому що вони не відносяться ані до стверджувальних модусів, ані до заперечних.
У стверджувальному модусі від істинності основи йдеться до істинності наслідку. Умовивід ґрунтується на положенні: ствердження основи веде до ствердження наслідку. У заперечному модусі робиться висновок від хибності наслідку до хибності основи. Умовивід ґрунтується на положенні: заперечення наслідку є запереченням основи. А у даних умовиводах жодного із положень не дотримано.
9. Побудуйте пряме доведення тези Т, виходячи з таких аргументів:
1) А (( В( С ); 2) А (( С; 3) ( В ( Т ; 4) С.
Доведення – це процес думки, що полягає в обґрунтуванні істинності якогось положення за допомогою інших положень, істинність котрих установлена раніше.
Будь-яке доведення складається із трьох частин: тези, аргументів (основи) і демонстрації (форми доказу). Тезою доказу називається положення, істинність якого треба довести. Аргументом (основою) називаються ті судження, які наводяться для доведення тези. Демонстрацією (формою доказу) називається спосіб логічного зв’язку тези з основою.
Доведімо тезу Т на основі таких аргументів:
1) А (( В( С ) – А v (В v С)
2) А (( С – АÒùС
3) ( В ( Т – ù ВÑÒТ
4) С – С
Використовуючи правила виведення СНВ, находимо логічні наслідки із цих аргументів. Пряме доведення вважається завершеним, якщо серед цих наслідків буде судження, що фігурує як теза, тобто Т.
5) ù А ( УІ: 2,4 )
6) В v С (УД: 1,5 )
7) ù В (УД: 6.4 )
8) Т (УЕ: 3,7)
Отож, позаяк у сьомому рядку ми отримали Т застосуванням до наявних аргументів правил виведення, то робимо висновок – тезу Т вважати доведеною.
10. Якої помилки припущено при доведенні:
Крадіжка є злочином; здирництво не є крадіжкою. Отже, здирництво – це не злочин
У вищезазначеному доведенні порушено одне з правил категоричного силогізму, а саме термін не розподілений у засновку, не може бути розподілено у висновку.
Крадіжка (М+) є злочином (Р-)
Здирництво (S+) не є крадіжкою (М+)
Отже, здирництво (S+) – це не злочин (Р+)
Більший термін (Р) не розподілений у засновку, але є розподіленим у висновку, що порушує правило. Дана помилка, пов’язана з порушенням правила розподіленості крайніх термінів, називається незаконним розширенням терміну (у даному випадку – більшого терміну). Доведення є хибним.
Список використаних джерел
1. В.Є. Жеребкін. Логіка: Підручник. – 8-ме вид., стер. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2005. – 255 с.
2. І.В. Хоменко. Логіка для юристів: Підручник. – К.: Хрінком Інтер, 2004.- 224 с.- Бібліогр.: с. 212-219.
3. Логіка. Методичні вказівки для вивчення курсу студентами усіх форм навчання/ М.В.Бевз. – Хмельницький: ХНУ, 2004. – 75 с.
4. О.Ю.Щербина. Логіка для юристів: Курс лекцій. Вид. 2-ге,допов. І перероб. – К.: Юридична думка, 2004. – 264 с.