Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1
Міністерство освіти та науки України
Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара
Факультет суспільних наук і міжнародних відносин
Кафедра міжнародних відносин
Реферат
Міжнародні економічні
організації
Виконала:
студентка групи СМ-10-1
Дніпропетровськ
2014 р.
Вступ………………………..………………………………………………….3
І. Теоретичні та методичні основи сутності міжнародних економічних організацій……………..…………………………………………………………4
1.1 Поняття і сутність міжнародних економічних організацій…..….4
1.2 Класифікація міжнародних економічних організацій………..….5
ІІ. Характеристика міжнародних економічних організацій та їх функці….7
2.1 Універсальні міжнародні економічні організації……..………….7
2.2 Спеціалізовані міжнародні економічні організації………..……14
2.3 Міжнародні фінансові організації…………………….…………23
ІІІ. Перспективи розвитку міжнародних економічних організацій………33
Висновок……………………………………………………………………...34
Список використаної літератури…………………………………………...35
ВСТУП
Міжнародні економічні, фінансові та валютні проблеми займають сьогодні центральне місце в економічному житті. Звичайно, в тій чи іншій мірі вони завжди були присутні в ній.
Міжнародні організації досить численні. Рідко яка з них не впливає на економічне і громадське життя. Деякі організації володіють власними повноваженнями або значними коштами і внаслідок цього мають можливість впливати як на міжнародний, так і національний економічний і фінансовий розвиток. Інші являють собою в першу чергу форуми, де уряди можуть виражати власну точку зору, де вироблюється єдність підходу та відповідні рекомендації з проведення політики в окремих країнах. Деякі міжнародні організації забезпечують в основному збір інформації та публікацію статистичних даних. Але всі вони так чи інакше вносять свій внесок у розвиток зв'язків та співробітництва між країнами.
Міжнародні організації - це наднаціональні інститути, метою діяльності яких є регулювання та моніторинг найважливіших процесів міжнародної економіки. В даний час налічується вже більше ста міжнародних організацій, різних за складом, розмірам, функціям і впливом на міжнародну економіку. Функції, які виконують міжнародні організації, численні і залежать від того, які завдання покладають на них країни-учасниці.
В даний час у період швидкого розвитку науково-технічного прогресу неможливе існування держав без їхньої взаємодії. Їх взаємодія може здійснюватися як через економічні, так і політичні відносини.
У сучасному світі саме за допомогою міжнародних організацій здійснюється співробітництво між державами. Міжнародні організації не тільки регулюють міждержавні відносини, але і приймають рішення з глобальних питань сучасності.
І. Теоретичні та методичні основи сутності міжнародних економічних організацій
1.1 Поняття і сутність міжнародних економічних організацій
Міжнародні економічні організації - система утворень різного виду, які створюються на основі договорів між урядовими або державними органами, господарськими організаціями зацікавлених країн для координації господарських дій, кооперування або спільної виробничо-господарської діяльності у певних галузях економіки, науки і техніки. У сучасних міжнародних відносинах міжнародні організації відіграють істотну роль як форма співробітництва держав і багатосторонньої дипломатії. Для сучасних міжнародних організацій характерні подальше розширення їх компетенції та ускладнення структури.
Міжнародні організації створюються державами. Процес створення міжнародної організації проходить в три етапи: прийняття установчого документа, створення матеріальної структури організації, скликання головних органів. Перший крок передбачає скликання міжнародної конференції для вироблення і прийняття тексту договору. Його найменування може бути різним, наприклад, статут (ООН, ОАД, ОАЕ), конвенція (ВПС, ВОІВ). Другий етап передбачає створення матеріальної структури організації. У цих цілях найчастіше використовуються спеціально підготовлені органи, які готують проекти правил процедури майбутніх органів організації, переробляють все коло питань, що стосується створення штаб-квартири та ін. Скликання головних органів завершує заходи щодо створення міжнародної організації.
Найчастіше ліквідація організації здійснюється шляхом підписання протоколу про розпуск . Так , 1 липня 1991 р. Учасники Варшавського Договору підписали Протокол про припинення дії Договору про дружбу від 14 березня 1955 р. Таким же чином було ліквідовано РЕВ.
В основі правової природи міжнародних економічних організацій лежить наявність спільних цілей та інтересів держав-членів, причому суттєвим є те, що її цілі мають узгоджену договірну основу. В даний час широко визнається положення, що держави, створюючи міжнародні організації, наділяють їх певною правовою дієздатністю. Цим визнанням держави створюють новий суб'єкт міжнародного права. Однак це не означає їх рівність з державам.[5]
Міжнародні організації користуються привілеями та імунітетами.
Вони несуть відповідальність за правопорушення та нанесення шкоди своєю діяльністю. Міжнародні організації наділяються також правом набирати персонал на контрактній основі. Кожна міжнародна організація має фінансові кошти, які витрачаються в її інтересах.
Міжнародні організації діють також з усіма правами юридичної особи по внутрішньому праву держав.
Під функціями слід розуміти зовнішні прояви процесів її діяльності з виконання покладених на неї завдань. При цьому організація має право здійснювати свої функції тільки в межах закріпленої за нею компетенцією.[8]
У поняття органів міжнародної організації входить наступне: це складова частина міжнародної організації, її структурна ланка; орган створюється на підставі установчих чи інших актів міжнародної організації; він наділений певною компетенцією, повноваженнями та функціями; він володіє внутрішньою структурою і має певний склад; розроблено порядок прийняття ним рішень; в установчому чи інших актах закріплений його правовий статус. Виходячи з характеру членства можна виділити органи міжурядові, міжпарламентські, адміністративні, складаються з осіб в особистій якості, за участю представників різних соціальних груп. Найбільш важливими є міжурядові органи, які складаються з представників держав-членів.
Міжпарламентські органи характерні для Європейського Союзу. Вони складаються з делегатів парламентів, які обирають пропорційно чисельності населення. Одним з органів Ради Європи є Парламентська асамблея.
Адміністративні органи складаються з міжнародних посадових осіб, які перебувають на службі в міжнародній організації і відповідальні тільки перед нею.[6] Досить суттєву роль відіграють органи, що складаються з осіб в особистій якості (наприклад, арбітражні та судові органи, комітети експертів). Виходячи з числа членів, можна виділити два типи органів: пленарні, складаються з усіх держав-членів та органи обмеженого складу.
Рішення міжнародних організацій приймається її органами. Рішення можна визначити як волевиявлення держав-членів в компетентному органі відповідно до правил процедури та положеннями статуту даної організації.
Процес формування рішення починається з прояву ініціативи. Воно може виходити від держави, групи держав, від органів чи посадових осіб. Наступний етап створення рішення - внесення проблеми до порядку денного органу, що приймає рішення. У Генеральній Асамблеї ООН попередній порядок денний складається за 60 днів до відкриття чергової сесії. Після внесення питання до порядку денного воно або обговорюється безпосередньо в самому органі, або передається на розгляд спеціально створюваних комісій. Вирішальним етапом прийняття рішення є голосування. У переважній більшості органів міжнародних організацій кожна делегація має один голос.
Рішення можуть прийматися одноголосно, простою чи кваліфікованою більшістю. У деяких випадках рішення можуть прийматися без голосування, шляхом акламації або без заперечень.
У практиці діяльності міжнародних організацій все більше розповсюдження знаходить процедура прийняття рішення на основі консенсусу. Погоджений текст рішення оголошується головою органу без проведення голосування і при відсутності заперечень проти прийняття рішення в цілому. [7]
1.2 Класифікація міжнародних економічних організацій
В даний час налічується більше 4 тисяч міжнародних організацій, з них більше 300 - міжурядові. У центрі їх знаходиться ООН. За характером членства міжнародні організації поділяються на міждержавні та неурядові.
Для міждержавної організації характерні такі ознаки: членство держав; наявність установчого міжнародного договору; постійні органи; повага суверенітету держав-членів.
З урахуванням цих ознак можна констатувати, що міжнародна міжурядова організація - це об'єднання держав, засноване на основі міжнародного договору для досягнення загальних цілей, що має постійні органи, які діють в загальних інтересах держав-членів при повазі їх суверенітету.
Головною ознакою неурядових міжнародних організацій є те, що вони створені не на основі міждержавного договору (наприклад, Асоціація міжнародного права, Ліга товариств Червоного Хреста та ін.)
По колу учасників міжнародні організації поділяються на універсальні (ООН, її спеціалізовані установи) і регіональні (Організація африканської єдності, Організація американських держав).
Класифікація за характером повноважень дозволяє виділити міждержавні та наддержавні організації. До першої групи належить переважна більшість міжнародних організацій. Метою наддержавних організацій є інтеграція. Наприклад, Європейський Союз.
З точки зору порядку вступу до них організації поділяються на відкриті (будь-яка держава може стати членом за своїм розсудом) і закриті (прийом за згодою засновників). [3]
Також існує інша класифікація міжнародних економічних організацій: залежно від напрямів діяльності вони поділяються на універсальні і спеціалізовані.
До універсальних міжнародних економічних організацій належать:
До спеціалізованих міжнародних економічних організацій належать організації, до сфери діяльності яких входить певне вужче коло економічних відносин. Прикладами таких організацій є:
В особливу групу міжнародних економічних організацій можна виділити міжнародні фінансові організації:
ІІ. Характеристика міжнародних економічних організацій та їх функцій
2.1 Універсальні міжнародні економічні організації
Світова організація торгівлі (СОТ) (англ. World Trade Organization) – міжнародна організація, створена 1 січня 1995 р. з метою лібералізації міжнародної торгівлі і регулювання торгово-політичних відносин держав-членів. СОТ утворена на основі Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT), яка була укладена в 1947 р. і протягом майже 50 років фактично виконувала функції міжнародної організації, проте не була міжнародною організацією в юридичному сенсі.
Штаб-квартира СОТ розташована в Женеві, Швейцарія.
Генеральний директор СОТ – Роберту Карвалью ді Азеведу (Бразилія), в штаті самої організації близько 640 осіб.
На 2013 р. СОТ складається із 159 країн, в тому числі: 155 міжнародно визнаних держав-членів ООН, частково визнаний Тайвань, 2 залежні території (Гонконг і Макао) і Європейський союз. Для вступу до СОТ держава повинна подати меморандум, за допомогою якого СОТ розглядає торгову і економічну політику, що стосується організації.
Офіційним вищим органом організації є Міністерська Конференція СОТ, яка збирається не рідше ніж один раз на два роки. За час існування СОТ було проведено шість таких конференцій, практично кожна з яких супроводжувалася активними протестами з боку противників глобалізації. Поточні завдання організації між конференціями покладені на Генеральну Раду СОТ, що збирається кілька разів на рік в Женеві. У підпорядкуванні Ради складається спеціальна комісія зі спостереження за торговельною політикою країн-учасниць, покликана стежити за виконанням ними своїх зобов'язань в рамках СОТ.
Одним з найважливіших інструментів врегулювання виникаючих між країнами-учасницями спорів у рамках СОТ є Комісія з врегулювання спорів (DSB) - квазісудовий орган, покликаний неупереджено і швидко вирішувати розбіжності між сторонами.
Основну частину торговельних суперечок в рамках СОТ становлять спори між найбільшими суб'єктами міжнародної торгівлі – ЄС і США. Так, наприклад , отримав широкий розголос конфлікт щодо введених США в березні 2002 року високих мит на імпорт європейської сталі з метою підтримки американської сталеливарної галузі. ЄС розцінив це як заборонену нормами СОТ дискримінацію і оскаржив ці заходи скаргою до Комісії, яка визнала заходи по захисту американського ринку порушують правила СОТ. США змушені були скасувати дискримінаційні мита.
Головні завдання СОТ - лібералізація міжнародної торгівлі, забезпечення її справедливості та передбачуваності, сприяння економічному зростанню та підвищенню економічного добробуту людей. Країни-члени СОТ вирішують ці завдання шляхом контролю за виконанням багатосторонніх угод, проведення торговельних переговорів, врегулювання торговельних спорів відповідно до механізму СОТ, а також надання допомоги країнам, що розвиваються і проведення огляду національної економічної політики держав.
Основними принципами і правилами СОТ є: торгівля без дискримінації, тобто взаємне надання режиму найбільшого сприяння (РНБ) у торгівлі і взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження; регулювання торгівлі переважно тарифними методами; відмова від використання кількісних і інших обмежень; транспарентність торговельної політики; врегулювання торговельних суперечок шляхом консультацій і переговорів.
Найважливішими функціями СОТ є: контроль за виконанням угод і домовленостей пакета документів Уругвайського раунду; проведення багатосторонніх торговельних переговорів і консультацій між зацікавленими країнами-членами; вирішення торговельних суперечок; огляд національної торговельної політики країн-членів; технічне сприяння державам, що розвиваються з питань, що стосується компетенції СОТ; співробітництво з міжнародними спеціалізованими організаціями.
В радянському минулому Україна була членом Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) - аналога GATT країн Варшавського пакту. У незалежній Україні приєднання до СОТ був одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики України і розглядався як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення передбачуваного та прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій, що відповідає національним інтересам України. На початку 2005 року Президент В.Ющенко проголосив приєднання України до Світової організації торгівлі одним із першочергових пріоритетів зовнішньоекономічної політики на 2005 рік. Членство в СОТ було також умовою Європейської комісії для початку переговорів щодо створення спільної торгівельної зони. Загалом процес приєднання України до СОТ передбачав дві головні складові:
5 лютого 2008 р. на засіданні Генеральної Ради Світової організації торгівлі прийнято рішення про приєднання України до Марракеської угоди про заснування СОТ. Того ж дня Президент України В.Ющенко та керівники СОТ підписали угоду про вступ України до організації. У цей же день було оприлюднено прес-реліз СОТ стосовно зобов'язань України.
10 квітня 2008 р. Верховна Рада ратифікувала протокол про вступ України до Світової організації торгівлі 411 голосами. 16 квітня МЗС України направило ноту генеральному секретареві СОТ, в якій повідомило керівництво СОТ про ратифікацію Протоколу про вступ України до цієї організації. Також було ухвалено постанову Кабінету Міністрів. 16 травня Україна стала 152-им офіційним членом СОТ.
Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР)(англ. Organisation for Economic Cooperation and Development) – міжнародна економічна організація розвинених країн, що визнають принципи представницької демократії та вільної ринкової економіки.
Штаб-квартира ОЕСР розміщена в Парижі, Франція.
Офіційними мовами ОЕСР є англійська і французька.
Поточним генеральним секретарем ОЕСР з 2006 р. є Хосе Анхель Гурріа Тревіньо (Мексика).
Організація об'єднує 34 найбільш економічно розвинених країн світу - більшість держав Європейського Союзу, США, Австралія, Швейцарія, Норвегія, Південна Корея, Японія та інші. ОЕСР також активно співпрацює з державами світу, які не є членами організації (зокрема з Україною), у рамках спеціалізованих програм, міжнародних заходів тощо.
Керівним органом ОЕСР є Рада представників країн-членів організації. Усі рішення в ній приймаються на основі консенсусу.
Установа виникла у 1948 р. як Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) під керівництвом французького економітса Роберта Марджоліна для допомоги у керівництві здійсненням Плану Маршалла для економічної реконструкції Європи після Другої Світової Війни. Пізніше список членів союзу розширився неєвропейськими країнами, а у 1961 р. він був перетворений на Організацію економічного співробітництва та розвитку. Починаючи з моменту свого створення, ОЕСР ставить за мету посилювати економіку країн-членів, просувати ринкову економіку та представницьку демократію, розвивати вільні ринки, сприяти зростанню як розвинутих країн, так і тих, що розвиваються.
ОЕСР не надає фінансування. Організація є місцем вивчення та дискусій і здійснює пошуки та аналіз, які допомагають урядам визначити стратегію виходу на формальні угоди між країнами-членами і які будуть реалізовуватися національними інституціями чи в інших міжнародних домовленостях. Ця часто непомітна робота, на думку країн-членів ОЕСР, є основною і дуже ефективною, оскільки, починаючи зі збору та аналізу даних і до колективної дискусії щодо політики, яка проводиться. Взаємне вивчення урядами, багатостороннє спостереження та здійснення відповідного тиску (погоджуйтеся чи реформуйтеся) є найефективнішими засобами ОЕСР.
Визначаючи перешкоди на шляху ефективності, зростання та інновацій, ОЕСР часто спонукає уряди приймати складні політичні рішення з тим, щоб підвищити ефективність їх економік.
Дискусії, які іноді виникають в надрах самої ОЕСР, приводять до угод між урядами щодо застосування єдиних «правил гри» в питаннях міжнародного співробітництва. Ці дискусії можуть також виливатися або у формальні угоди, наприклад, щодо боротьби з корупцією, експортних кредитів, руху капіталів, прямих іноземних інвестицій, або у норми та моделі міжнародної фіскальної політики чи рекомендації та директиви щодо захисту навколишнього середовища.
Україна розпочала співпрацю з ОЕСР у 1997 р. У 2003 р. Урядом України створена міжвідомча Координаційна рада у зв'язках з ОЕСР, яку очолював Віце-прем'єр-міністр України Сергій Тігіпко.
Мінекономрозвитку України співпрацює з ОЕСР у рамках виконання Євразійської програми конкурентоспроможності (проект ОЕСР «Стратегія секторної конкурентоспроможності для України»).
У лютому 2013 р. Кабінет Міністрів України затвердив план дій щодо поглиблення співробітництва між Україною та Організацією економічного співробітництва та розвитку на 2013–2016 рр.
Міжнародна Торгова Палата (МТП) (англ. International Chamber of Commerce) – міжнародна організація, яка має на меті підтримку й розвиток міжнародної торгівлі й глобалізації.
Організація створена в 1919 р. і об'єднує в даний час тисячі підприємств, асоціацій і компаній із 140 країн світу, що сприяє вирішенню найбільш актуальних проблем, що стоять перед бізнесом. Членами цієї організації є країни, до яких МТП має доступ через свої національні комітети.
Штаб-квартира знаходиться в Парижі, Франція.
Президент МТП – Фаді Аслі.
На території колишнього СРСР діють національні комітети ICC, в тому числі і в Україні. Президент ICC Ukraine - Щелкунов Володимир Ігорович.
Основна мета МТП полягає в підвищенні поваги до високих стандартів етики ведення міжнародного бізнесу. Діяльність МТП спрямована на вирішення найбільш актуальних питань, серед яких такі, як розробка уніфікованих правил і стандартів ведення бізнесу і вирішення завдань, пов'язаних з лібералізацією міжнародної торгівлі.
Власне для розв'язання проблем, які можуть виникнути з нечітким прописанням у контрактах відповідальності сторін, Міжнародна торгова палата опублікувала у 1936 році перше зведення міжнародних правил для точного тлумачення торгових термінів. Ці правила стали відомі, як «Incoterms 1936». Зараз діє остання версія «INCOTERMS» яка набула чинності 1 січня 2011 р. Основною причиною редакцій цих правил була необхідність приведення їх у відповідність до сучасної комерційної практики.
Щорічно оновлювана програма МТП, що включає в себе проведення міжнародних і національних конференцій та семінарів, є найважливішим каналом доведення експертних оцінок до широкої аудиторії. Конференції МТП проводяться в різних країнах світу за активного сприяння національних комітетів МТП .
Кожні два роки МТП проводить Всесвітні конгреси, які є для бізнесу подією глобального масштабу, на яких обговорюються міжнародні проблеми, з якими можуть зіткнутися підприємства і компанії в найближчі роки, і розробляється стратегія вирішення цих проблем. Конгреси проводяться в різних країнах світу на запрошення національних комітетів МТП.
При МТП працює Міжнародний арбітражний суд, створений в 1923 році і зіграв величезну роль у забезпеченні світового визнання арбітражу як найбільш ефективного шляху вирішення міжнародних комерційних спорів .
Спеціалізованим підрозділом при Міжнародній торговій палаті (МТП) є Міжнародне морське бюро (ММБ), створене в 1981 році. ММБ є координаційним центром боротьби з усіма видами морської злочинності , а також зловживаннями службовим становищем.
Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОР) (англ. The United Nations Economic and Social Council) — головний орган з координації економічної діяльності ООН та спеціалізованих установ, пов'язаних з ООН.
Штаб-квартира ЕКОСОР розташована в Женеві, Швейцарія.
Президентом ЕКОСОР у 2012 р. було обрано Мілоша Котереца (Словаччина). Президент обирається терміном на 1 рік з-поміж малих чи середніх за впливом країн, представлених в ЕКОСОР.
ЕКОСОР складається з 54 країн-членів, які обираються Генеральною Асамблеєю ООН терміном на 3 роки, щорічно по 18 членів. Місця в Раді розподіляються за географічним критерієм: 14 місць - крїни Африки, 11 місць - країни Азії, 6 - країни Сх. Європи, 10 - країни Латинської Америки та Карибського басейну і 13 - країни Зх. Європи та інші країни. Кожен член Ради має один голос, рішення приймаються простою більшістю голосів. ЕКОСОР проводить щорічно дві сесії тривалістю в один місяць: у Нью-Йорку і в Женеві.
Економічна і Соціальна Рада служить центральним форумом для обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем і вироблення рекомендацій щодо політики для держав-членів і системи ООН.
До функцій і повноважень ЕКОСОР належать:
Протягом року робота ЕКОСОР провадиться в її допоміжних органах: комісіях і комітетах, які регулярно збираються, і подають доповіді і звіти.
Механізм допоміжних органів ЕКОСОР складається з функціональних комісій, постійних комітетів, регіональних комісій, постійних експертних органів. Крім того, 17 спеціалізованих установ, пов'язаних з ООН спеціальними угодами про співробітництво і координацію, взаємодіють з нею і одна з одною через координуючий апарат ЕКОСОР. Це самостійні міжнародні організації, створені на основі міжурядових угод, які мають широку компетенцію і працюють у співробітництві з ООН. Спеціалізовані установи користуються самостійністю і мають повну юридичну правоспроможність. ЕКОСОР координує їхню діяльність.
Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК ООН) – одна з 5 регіональних комісій ООН, що входить в систему допоміжних органів Економічної і соціальної ради ООН (ЕКОСОР).
Штаб-квартира ЄЕК ООН розташована в Женеві, Швейцарія.
Виконавчий секретар ЄЕК ООН - Свен Алкалай (Боснія та Герцеговина).
Організація налічує 56 держав-членів. Поряд з європейськими країнами до складу організації входять США, Канада, Туреччина, Ізраїль, колишні радянські республіки Середньої Азії. Україна, як правонаступниця УРСР, є однією із держав засновниць ЄЕК.
Європейська економічна комісія була заснована 1947 р. Економічною і соціальною радою ООН (ЕКОСОР) з метою розвитку економічної діяльності і зміцнення економічних зв'язків усередині регіону ЄЕК ООН, а також між цим регіоном і рештою світу.
Вищим органом ЄЕК є Сесії Комісії, які, починаючи з 2007 р., відбуваються на дворічній основі. У період між Сесіями, керівництво ЄЕК здійснює Виконавчий комітет, до складу якого входять представники країн-членів та керівництво Секретаріату Комісії. У ході сесії Комісія обирає Голову та трьох заступників Голови, які складають Бюро ЄЕК.
Основні напрямки діяльності ЄЕК ООН є: навколишнє середовище; транспорт; статистика; розвиток торгівлі, промисловості і підприємництва; економічний аналіз; енергетика; лісоматеріали; населені пункти.
Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) (англ. United Nations Industrial Development Organization) – спеціальна установа ООН, створена у 1966 р., мета якої полягає у сприянні промисловому розвитку та прискореній індустріалізації країн, що розвиваються шляхом мобілізації національних і міжнародних ресурсів. Головний орган ЮНІДО - Генеральна конференція.
Штаб-квартира ЮНІДО знаходиться у Відні, Австрія.
Генеральний директор ЮНІДО - Лі Юн.
До складу ЮНІДО входять 171 держав. Україна є членом цієї організації з 1985 р.
Оперативна діяльність ЮНІДО полягає: в наданні технічної допомоги країнам, що розвиваються у здійсненні конкретних проектів; в розробці регіональних довгострокових стратегій розвитку. Допоміжна діяльність ЮНІДО включає збір, узагальнення, публікацію інформації, проведення досліджень, організацію конференцій з питань промислового розвитку.
ЮНІДО має «Банк промислової та технологічної інформації» - комп'ютерний банк даних ЮНІДО (ООН), який акумулює промислову і технологічну інформацію по проектах і технологіях, надає необхідну країнам інформацію на їхній запит. Створений у 1980 році.
В якості глобального форуму ЮНІДО збирає і поширює інформацію з питань промисловості і забезпечує основу для того, щоб різні учасники діяльності в галузі розвитку - особи, відповідальні за прийняття рішень у державному та приватному секторах, організації громадянського суспільства і міжнародне співтовариство в цілому - могли зміцнювати співробітництво, вести діалог і розвивати партнерські відносини для вирішення поставлених перед ними завдань. В якості установи з питань технічного співробітництва ЮНІДО розробляє і здійснює програми надання своїм клієнтам підтримки в області промислового розвитку, а також пропонує спеціалізовані послуги з питань розробки програм з урахуванням індивідуальних потреб. Ці дві основні функції є одночасно взаємодоповнюючими і взаємообумовлених. З одного боку, ЮНІДО може знайомити визначають політику осіб зі своїм досвідом роботи в галузі технічного співробітництва, з іншого боку, аналітичний потенціал Організації дозволяє їй визначати пріоритети і оптимальні напрями технічного співробітництва.
Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) (англ. The Asia-Pacific Economic Cooperation) – форум 21 економіки Азіатсько-Тихоокеанського регіону для співпраці в галузі регіональної торгівлі та полегшення і лібералізації капіталовкладень.
Метою АТЕС є підвищення економічного зростання і процвітання в регіоні та зміцнення азіатсько-тихоокеанського співтовариства. Частка держав-членів становить 40.5% планетарного населення, 54.2% ВВП та 43.7% міжнародної торгівлі.
Об'єднання утворено в 1989 р. в Канберрі за ініціативою прем'єр-міністрів Австралії та Нової Зеландії.
Штаб-квартира АТЕС знаходиться в Сінгапурі, Республіка Сінгапур.
До АТЕС входить 21 член, це більшість з-поміж держав, що омиваються Тихим океаном. Організація є однією із небагатьох куди входить Тайвань, при чому за цілковитої згоди материкового Китаю. Щодо членів використовується термін «економіки-учасниці» замість звичнішого «держави-учасниці».
АТЕС утворено як вільний консультативний форум без будь-якої жорсткої організаційної структури або великого бюрократичного апарату. Секретаріат АТЕС включає тільки 23 дипломата, що представляють країни-учасники АТЕС, а також 20 місцевих найманих співробітників.
Головні робочі органи АТЕС: Ділова консультаційна рада, три комітети експертів (комітет з торгівлі та інвестицій, економічний комітет, адміністративно-бюджетний комітет) і 11 робочих груп з різних галузей економіки.
Принципи діяльності АТЕС
В 1994 р. в якості стратегічної мети оголошено створення до 2020 р. в АТР системи вільної і відкритої торгівлі та ліберального інвестиційного режиму. Найбільш розвинені економіки повинні були здійснити лібералізацію до 2010 р. Кожна економіка самостійно визначає свій статус і терміни введення нових режимів на основі індивідуальних планів дій.
Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) (англ. Association of Southeast Asian Nations) – це геополітична та економічна міжнародна організація країн Південно-Східної Азії.
Штаб-квартира АСЕАН знаходиться в Джакарті, Індонезія.
Генеральний секретар АСЕАН - Ле Лионг Мінь (В’єтнам).
Безпосередньо до організаціï належать 10 країн: Філіппіни, Малайзія, Індонезія, Сінгапур, Таïланд, Бруней, В’єтнам, Лаос, М’янма та Камбоджа. Наразі Папуа-Нова Гвінея має статус краïни-спостерігача. У 2002 році Східний Тимор подав заяву про бажання набути такого ж статусу.
Найвищим органом АСЕАН є саміт лідерів (глав держав та урядів) краïн-учасниць, який проводиться щорічно починаючи з 2000 року. Саміт триває 3 дні і супроводжується зустрічами з регіональними партнерами.
Повсякденне керування роботою організації виконує постійний комітет у складі міністра зовнішніх справ поточної краïни-голови та послів інших краïн-учасниць. Головування в організації здійснюється в порядку встановленої черговості з терміном в один рік відповідно до алфавітного розташування країн англійською мовою. Відповідно, в 2012 - Камбоджа, в 2013 - Бруней.
Робота Асоціації ведеться в 29 комітетах та 122 робочих групах. Щорічно в АСЕАН проводиться понад 300 заходів та зустрічей.
Відповідно до Бангкокської декларації, цілями організації є:
АСЕАН підкреслює необхідність взаємодіï в галузі безпеки, соціо-культурноï та економічноï інтеграціï. Найбільшого успіху вдалося досягнути якраз в економічній галузі. Наразі встановлено мету про створення в 2015 р. Економічноï спільноти АСЕАН. Вона об’єднає понад 560 млн людей, обсяг торгівлі перевищить 1,5 трлн доларів США. В основу Економічноï спільноти АСЕАН буде покладено Зону вільноï торговлі (ЗВТ), яка надасть систему тарифних преференцій для сприяння вільного потоку товарів в межах АСЕАН.
Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) (англ. Organization of Black Sea Economic Cooperation) – міжурядова організація, що об'єднує держави Причорномор'я і Південних Балкан.
Штаб-квартира організації розташована в Стамбулі, Туреччина
До об’єднання входять 12 країн Чорноморського регіону: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Сербія, Туреччина, а також Україна.
1992 до 1998 називалася просто «Чорноморське Економічне Співробітництво» (ЧЕС). ОЧЕС заснована 1 травня 1999 р. на базі Договору про чорноморське економічне співробітництво від 25 червня 1992 р. Організація була створена з метою тісного економічного співробітництва країн-учасниць, вільного пересування товарів, капіталів, послуг і робочої сили і інтеграція економік цих країн в світову економічну систему.
ОЧЕС сконцентрована цілком і повністю на економічному аспекті інтеграції, не розпилявши свою увагу і ресурси на сфери політики і оборони. Зокрема, це пов'язано з тим, що низка країн має взаємні територіальні претензії. Проте економічні інтереси, чорноморська ідентичність надають позитивну об'єднуючу дію на стосунки цих держав. Іншою особливістю ЧЕС порівняно з іншими субрегіональними угрупуваннями є те, що в основу майбутньої діяльності було поставлено не торгівельну, а виробничу співпрацю. Це знайшло своє вираження в галузевому підході до вирішення загальних економічних проблем регіону.
Туреччина і Україна надають особливе значення ОЧЕС як організації, яка підвищує їх статус в переговорах про майбутній можливий вступ до ЄС.
2.2 Спеціалізовані міжнародні економічні організації
Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) (англ. World Intellectual Property Organization) – є найбільш великою міжнародною організацією, до числа функцій якої входить досить широкий спектр питань, пов'язаних з охороною та використанням результатів інтелектуальної діяльності.
Штаб-квартира ВОІВ знаходиться у місті Женева, Швейцарія.
Генеральним директором ВОІВ є Френсіс Гаррі.
В даний час членами ВОІВ є 184 держави або більше 90% країн світу.
26 квітня - Міжнародний день інтелектуальної власності. Саме в цей день в 1970 р. вступила в силу конвенція про створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). У 1974 р. ВОІВ отримала статус спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй. Історичні передумовами створення цієї організації йдуть корінням на кінець XIX ст. З'явилися процеси злиття структур, утворених у свій час для адміністративного керівництва Паризької конвенції з охорони промислової власності 1883 р. і Бернської конвенції з охорони літературних і художніх творів 1886 р.
В даний час ВОІВ є одним з 16-ти спеціалізованих установ, що входять в систему ООН. ВОІВ у рамках компетенції ООН здійснює свою діяльність згідно з основоположними документами, договорами та угодами.
ВОІВ визначає інтелектуальну власність як результат конкретної творчої діяльності людини. Вона охоплює два основні розділи - промислову власність та авторське право. Промислова власність - це не верстати та не обладнання. Це винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, колективні знаки, знаки обслуговування. З авторського права захищаються літературні, музичні, художні, фотографічні, кінематографічні та інші твори.
На відміну від інших структурних підрозділів ООН, ВОІВ має істотні джерела фінансування, що не залежать від внесків держав-членів. 2010 року понад 90% фінансування цієї організації були отримані Міжнародним бюро ВОІВ у вигляді зборів від фізичних та юридичних осіб, що скористалися міжнародними системами реєстрації об'єктів інтелектуальної власності, такими як PCT для патентів, Мадридська система для торгівельних марок та Гаазька система для промислових зразків.
Основними цілями, які переслідує створення ВОІВ, є сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва держав і, у відповідних випадках, у взаємодії з будь-якої іншої міжнародної організацією, забезпечення адміністративного співробітництва Паризького союзу, спеціальних спілок та спеціальних угод, укладених у зв'язку з цим союзом, Бернського союзу, а також будь-яких інших міжнародних угод, покликаних сприяти охороні інтелектуальної власності, адміністрування яких ВОІВ прийняла на себе відповідно до покладених на неї функцій.
Для досягнення зазначених цілей ВОІВ через свої відповідні органи виконує наступні функції:
Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) (англ. United Nations Commission on International Trade Law) – допоміжний орган Генеральної Асамблеї ООН, створений в 1966 році з метою сприяння розвитку права міжнародної торгівлі.
Штаб-квартира розташована у Відні, Австрія.
До складу Комісії входять 60 держав-членів, що обираються Генеральною Асамблеєю. Структура членського складу Комісії забезпечує представництво різних географічних регіонів світу і його основних економічних і правових систем. Члени Комісії обираються на шість років, причому термін повноважень половини членів Комісії закінчується через кожні три роки.
Крім держав-членів, всі держави, які не є членами Комісії, а також зацікавлені міжнародні організації запрошуються бути присутніми на сесіях Комісії та її робочих груп в якості спостерігачів. Спостерігачам дозволяється брати участь в обговоренні на сесіях Комісії та її робочих груп в тій же мірі, що і членам Комісії.
Функціонує з 1 січня 1968 р. Засновуючи Комісію, Генеральна Асамблея визнала, що розбіжності, що виникають в результаті застосування законів різних держав у питаннях міжнародної торгівлі, є одним з перешкод торговим потокам. Комісія у цьому зв'язку розглядалася як інструмент, за допомогою якого ООН могла б відігравати більш активну роль в скороченні або усуненні перешкод у сфері міжнародної торгівлі.
Генеральна Асамблея надала Комісії загальний мандат, доручивши їй сприяти прогресивному узгодженню та уніфікації права міжнародної торгівлі. З тих пір Комісія стала основним юридичним органом системи ООН в галузі права міжнародної торгівлі.
ЮНСІТРАЛ розробляє сучасні, справедливі і узгоджені правила для комерційних угод. До їх числа відносяться наступні:
Секретаріат ЮНСІТРАЛ готовий надати, за відповідним проханням, технічну та консультативну допомогу державам, які можуть розглядати питання про прийняття одного з правових текстів, підготовлених Комісією. Така допомога часто передбачає проведення огляду пропонованих законопроектів.
Комісія прийняла на себе зобов'язання з організації національних та регіональних семінарів та напрямку інформаційних місій з питань права міжнародної торгівлі з метою сприяння поширенню інформації про роботу Комісії, головним чином в країнах, що розвиваються, для прийняття і використання її текстів цими країнами.
Міжнародна морська організація (ІМО) (англ. International Maritime Organization) – міжнародна міжурядова організація, є спеціалізованою установою ООН.
Штаб-квартира розташована в Лондоні, Великобританія, штат близько 300 чоловік.
Генеральний Секретар ІМО - Коджи Секіміцу
Станом на 19 листопада 2011 р., ІМО складається 170 держав-членів і 3 асоційованих членів (Фарерські острови, Гонконг, Макао).
ІМО утворена 6 березня 1948 р. в Женеві з прийняттям Конвенції про Міжурядової морської консультативної організації (ИМКО). Конвенція набула чинності 17 березня 1958 р., і новоутворена організація приступила до своєї практичної діяльності. На 9-й сесії Асамблеї цієї організації її назва була змінена, і з 22 травня 1982 р. діє нинішня назва.
Вищим органом організації є Асамблея держав-членів. Сесії Асамблеї збираються раз на 2 роки. Є також Рада ІМО, що складається з 40 держав. Держави розділені на три великі групи: 10 провідних морських держав, 10 інших держав, значних з точки зору міжнародної морської торгівлі, і 20 морських держав, обраних до Ради з метою забезпечення географічного представництва різних регіонів світу.
Діяльність ІМО спрямована на скасування дискримінаційних дій, що зачіпають міжнародне торговельне судноплавство, а також прийняття норм (стандартів) по забезпеченню безпеки на морі і запобіганню забрудненню з суден довкілля, в першу чергу, морського.
У певному сенсі ІМО є форумом, в якому держави-члени цієї організації обмінюються інформацією, обговорюють правові, технічні та інші проблеми, що стосуються судноплавства, а також забруднення з суден довкілля, в першу чергу морського середовища.
Функції ІМО:
Безпека мореплавання - найважливіша мета ІМО. Цій меті підпорядкована діяльність усіх робочих органів і підрозділів організації.
Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО) (англ. Food and Agriculture Organization) – міжнародна організація під патронатом ООН.
Штаб-квартира розташована у Римі, Італія.
Генеральний директор ФАО - Жозе Граціано да Сілва (Бразилія).
Офіційні мови: англійська, іспанська, російська, французька, китайський, арабська.
Станом на 2013 р. у ФАО налічувалося 197 членів: 194 держави-члена, 1 організація-член (ЄС) і 2 асоційованих члена (Фарерські острови і Токелау).
Організація була заснована на конференції в Квебеку 16 жовтня 1945 р. ФАО діє в якості провідної установи, що займається проблемами розвитку сільських регіонів і сільськогосподарського виробництва в системі ООН.
16 жовтня - Всесвітній день продовольства (щорічне свято, засноване ФАО в 1979 р.). Метою проведення Всесвітнього дня продовольства визначено підвищення рівня поінформованості населення щодо світової продовольчої проблеми та укріплення солідарності у боротьбі з голодом, недоїданням і злиднями.
ФАО керує Конференція держав-членів, що скликається раз на два роки. Конференція обирає Раду, що складається з 49 членів і діє як керівний орган між сесіями Конференції.
Діяльність ФАО спрямована на зменшення гостроти проблеми бідності і голоду у світі шляхом сприяння розвитку сільського господарства, поліпшенню харчування і вирішення проблеми продовольчої безпеки - доступності всім і завжди харчування, необхідного для активного та здорового життя. ФАО діє як нейтральний форум, а також як джерело знання та інформації. Допомагає країнам, що розвиваються і країнам в перехідному періоді модернізувати і поліпшити сільське господарство, лісівництво та рибальство.
Спеціальні програми ФАО допомагають країнам готуватися до можливого виникнення кризового стану з продовольством і, у разі необхідності, передбачають надання допомоги. У середньому ФАО одночасно здійснює на місцях близько 1800 заходів. Проекти ФАО щорічно залучають понад 2 мільярди доларів пожертвувань від закладів та держав, що вкладаються в розвиток села та сільське господарство.
ФАО позначила наступні пріоритетні напрямки своєї діяльності по боротьбі з голодом на дворічний період 2014-2015 рр.:
Всесвітня туристська організація (ВТО, з 2005 р. - ЮНВТО) (англ. United Nations World Tourism Organization) – провідна міжнародна організація у сфері туризму, що займається розвитком стійкого і загальнодоступного туризму.
Штаб-квартира знаходиться в Мадриді, Іспанія.
Генеральний секретар - Талеб Ріфаї (Йорданія).
Офіційні мови: англійська, арабська, іспанська, російська, французька.
Станом на травень 2013 р., членами організації є 154 держави. Також є 6 асоційованих членів (Фламандське співтовариство, Пуерто-Ріко, Аруба, Гонконг, Макао, Мадейра) і 2 спостерігача (Святий Престол і Організація звільнення Палестини).
Ряд розвинених країн, в яких в тому числі розвинений туризм (США, ВБ, Бельгія, Нова Зеландія, країни Північної Європи, ОАЕ і т.д.), не є членами Всесвітньої туристської організації .
Країни, що раніше входили у ВТО, але покинули організацію з тих чи інших причин: Бельгія (до 1997 р.) , Канада (до 2012 р.), Гренада (до 1997 р.), Латвія (2005-2012 рр.).
27 вересня - Всесвітній день туризму (щорічне свято, засноване ВТО).
Створена у 1975 р. в Мадриді. Організація стала спадкоємицею Міжнародного союзу офіційних туристських організацій (МСОТО), заснованого ще в 1934 р. СРСР був однією з держав — засновниць ВТО.
Всесвітня туристська організація фінансує і реалізує проекти розвитку у сфері туризму, передає досвід туристської діяльності країнам, що розвиваються з метою сталого розвитку.
Згідно зі Статутом ВТО, її основною метою є сприяння розвитку туризму для внесення внеску в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, мир, процвітання, загальну повагу і дотримування прав людини і основних свобод для всіх людей без різниці в расі, статті, мови і релігії. ВТО встановлює і підтримує ефективне співробітництво з відповідними органами ООН і її спеціалізованими закладами. Крім цього, вишукує можливості встановлювати ділові відношення з ПРООН, а також бере участь в її діяльності в якості діючого і виконавчого агентства.
Таким, чином, ВТО, не будучи спеціалізованим закладом ООН, має діючі договори з цією найавторитетнішою міжнародною організацією та рядом її спеціалізованих закладів.
Україна сприяє розширенню і зміцненню міжнародного співробітництва в галузі туризму, а також бере участь в діяльності міжнародних туристичних організацій на правах повного або асоційованого члена або спостерігача. Так, з 20 жовтня 1997 р. Україна була прийнята в дійсні члени ВТО, а 25 вересня 1999 р. Україна була обрана до складу Виконавчого комітету ВТО.
Всесвітня митна організація (ВМО) (англ.World Customs Organization) – є міжурядовою міжнародною організацією.
Штаб-квартира знаходиться в Брюсселі, Бельгія.
Генеральний секретар з січня 2009 р. - Куніо Мікурія (Японія).
Офіційні мови: англійська, французька.
Членами ВМО є 179 митни х служб майже всіх країн світу, які контролюють майже 98% міжнародної торгівлі.
У 1947 р. згідно з запитом Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) була створена робоча група із митних питань за участю тринадцяти країн. В 1950 р. робота цієї групи привела до підписання в Брюсселі Конвенції, згідно з якою було створено Раду митного співробітництва (РМС). 26 січня 1953 р. відбулась інавгураційна церемонія за участю 17 членів-засновників Ради. В 1994 р. РМС було перейменовано у Всесвітню митну організацію.
Вищим органом ВТО є ГА, яка скликається на черговій сесії кожних 2 роки. Дійсні і асоційовані члени можуть бути представлені на сесії не більше ніж п’ятьма делегатами, один з яких виконує функції голови делегації. Члени, що приєдналися, призначають на сесію до трьох спостерігачів з складу Комітету тих, що приєдналися членів. Передбачається також скликання надзвичайної сесії ГА по просьбі виконавчої ради або більшості дійсних членів організації.
Робота ВМО сконцентрована у сфері розробки міжнародних інструментів, конвенцій з питань класифікації товарів, митної вартості, правил походження товарів, митних зборів, безпеки ланцюгу постачання товарів, спрощення процедур міжнародної торгівлі, боротьби з правопорушеннями в митній сфері та незаконним переміщенням контрафактної продукції (захист прав інтелектуальної власності), а також боротьби з корупцією. ВМО приділяє особливу увагу програмам інституціонального розвитку, метою яких є надання підтримки при проведенні реформ та модернізації митних служб. ВМО розробила Гармонізовану систему опису та кодування товарів (ГС), а також адмініструє дві Угоди Світової організації торгівлі (СОТ): Угода про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 р. (митна вартість) та Угода про правила визначення країни походження товарів.
ВМО є міжнародно визнаним у світі центром митної експертизи та відіграє лідируючу роль в обговоренні, розвитку та вдосконалюванні техніки митної справи та митного законодавства. Діяльність організації формується виходячи з запитів її членів. Інструменти та передовий досвід ВМО визнані в якості основи для роботи сучасних митних служб.
Головною метою ВМО є підвищення ефективності роботи митних служб країн-членів організації за допомогою заходів, що сприяють їх національному розвитку: зміцнення національної безпеки, збільшення надходження податків та ведення статистики зовнішньої торгівлі.
Міжнародна асоціація повітряного транспорту (ІАТА) (англ. International Air Transport Association) – міжнародна неурядова організація.
Штаб-квартира знаходиться у Монреалі, Канада.
Європейський центр - в Женеві, Швейцарія.
ІАТА має 115 представництв по всьому світу.
На 2010 рік членами ІАТА є 230 авіакомпаній, які здійснюють 93% усіх міжнародних рейсів.
ІАТА була заснована 28 серпня 1919 р. в Гаазі (Нідерланди) як союз авіакомпаній під назвою. Основною метою новоствореної організації було розроблення правил для безпечних, регулярних і рентабельних повітряних перевезень людей і вантажів, а також сприяння спільній роботі всіх підприємств, що беруть участь у міжнародних повітряних перевезеннях.
Асоціація виступає координатором та представником інтересів авіатранспортної галузі в таких областях як забезпечення безпеки польотів, виробництво польотів, тарифна політика, техобслуговування, авіаційна безпека, розробка міжнародних стандартів спільно з ІКАО і т.д.
Найважливішим напрямком діяльності ІАТА є організація взаєморозрахунків між суб'єктами повітряного транспорту, заснована на системі продажів перевезень на нейтральному бланку авіаквитків. Ще в 1948 р. почала свою діяльність Клірингова палата IATA, що забезпечує проведення взаємозаліків між авіакомпаніями. А в 1972 р. була створена світова нейтральне середовище продажів авіаквитків BSP IATA, згодом охопила весь повітряний транспорт світу, крім США (які першими створили власну систему, ARC, що послужила згодом основою для BSP) і країн СНД (за винятком Молдови).
Міжнародний союз автомобільного транспорту (МСАТ) (англ. The International Road and Transport Union) – міжднародна організація, яка об'єднує інтереси національних автотранспортних союзів й організацій, заснована в Женеві 23 березня 1948 р.
Штаб-квартира знаходиться в Женеві, Швейцарія.
Президент МСАТ - Януш Лачни (ZMPD, Польща).
Членами МСАТ є 180 національних союзів та асоціацій в галузі транспортних перевезень різними видами автотранспортних засобів: вантажівками, автобусів, таксі та іншими.
Генеральна Асамблея - вищий орган МСАТ, що складається з усіх дійсних та асоційованих членів. До її компетенції входять визначення стратегічних питань Союзу, внесення змін і доповнень до Статуту, вибори Президії та прийняття нових членів, вироблення рішень з основоположних напрямків діяльності МСАТ. Згідно зі Статутом Генеральна Асамблея засідає не менше одного разу на рік. Кожні два роки проводяться Конгреси МСАТ.
Головна місія МСАТ полягає в розвитку автомобільного транспорту, надання допомоги в підвищенні якості послуг, які надаються за допомогою автотранспортних засобів.
Одним із практичних завдань, які розв'язуються МСАТ, є надання міжнародних гарантій в рамках Митної конвенції міжнародних шляхових перевезень.
МСАТ друкує матеріали довідкового характеру, забезпечуючи, таким чином, транспортну галузь інформаційними послугами, що стосуються змін у галузі національного законодавства і міжнародних нормативних документів, динаміки економічних показників роботи транспорту, включаючи інформацію про життєво важливі питання для міжнародних перевізників, а саме: час очікування на багатьох європейських кордонах, зокрема, на тих з них, де рух у напрямку країн Центральної та Сх. Європи; регулярно друкує довідники, які містять інформацію про членів МСАТ, умови виконання міжнародних автомобільних перевезень в країнах-членах МСАТ, схеми міжнародної мережі автомобільних доріг та інші матеріали, що являють інтерес для міжнародних автомобільних перевізників.
МСАТ здійснює ряд заходів з розширення практики видачі міжнародних водійських прав у країнах-членах.
Інтереси українських перевізників в МСАТ з 1992 р. забезпечує АсМАП України. Президентом АсМАП України є Костюченко Леонід Михайлович.
Міжнародний газовий союз (МГС) (англ. International Gas Union) – міжнародна професійна асоціація, що об'єднує представників світової газової галузі.
Штаб-квартира розташована в Осло, Норвегія. Зареєстрований Союз у Веве, Швейцарія
Президент МГС - Жером Феррье (Франція).
В даний час до складу Союзу входять більше 100 членів (72 дійсних і 30 асоційованих членів) з 71 країни світу, на частку яких припадає 95% видобутку природного газу у світі. Членством в МГС володіють національні асоціації газовиків, а також великі компанії представники газової індустрії.
Міжнародний газовий союз був заснований у 1931 р. з метою сприяти розвитку газової промисловості у світовому масштабі.
Вищим органом керівництва МДР в період між Всесвітніми газовими конференціями є Рада, до якої входять по одному представнику від кожної країни - дійсного члена МДР і що збирається не рідше одного разу на рік.
Робочі органи МДР охоплюють всі аспекти газової індустрії, включаючи розвідку, видобуток і зберігання газу, ЗПГ (зріджений природний газ), використання газу. МДР займається просуванням технічних і економічних досягнень газової індустрії і заохочує дбайливе ставлення до навколишнього середовища.
Міжнародний союз залізниць (англ. International Union of Railwaysor or The UIC) – міжнародна організація, що об'єднує національні залізничні компанії з метою спільного вирішення завдань в області розвитку залізничного транспорту. Офіційна абревіатура союзу UIC йде від французького назви організації, т.к. вплив Франції на початкових етапах союзу було велике.
Штаб-квартира розташована у Парижі, Франція.
Голова UIC - Володимир Якунін.
UIC був створений 20 жовтня 1922 р. з метою уніфікації процедур і гармонізації відносин між залізницями європейських країн при здійсненні міжнародних залізничних перевезень.
Спочатку членами Союзу були 51 організація з 29 країн, включаючи Японію і Китай. Потім до них приєдналися Радянський Союз, залізниці Близького Сходу та Північної Африки. В даний час UIC налічує 199 членів з усіх п'яти континентів, де є залізниці.
Серед цієї великої кількості членів спілки виділяють:
Головна мета UIC полягає у сприянні просуванню і розвитку залізничного транспорту в світі. Крім того, цілями діяльності Міжнародного союзу залізниць є:
Одним з напрямків діяльності UIC є впровадження єдиної термінології в галузі залізничного транспорту. В результаті цієї роботи був створений тримовний тезаурус залізничних термінів, який був опублікований в 1995 р.
Союзом також розроблені стандартні вимоги до контейнерних перевезень і перевезень інших вантажів залізничним транспортом.
Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) (англ. The Organization of the Petroleum Exporting Countries) – міжнародна міжурядова організація (картель), створена нафтовидобувними державами для стабілізації цін на нафту.
Штаб-квартира розташована у Відні, Австрія.
Президент ОПЕК - Ростам Гасемі (Іран).
Генеральний секретар ОПЕК - Абдалла Салем аль-Бадрі (Лівія).
Членами даної організації є країни, чия економіка багато в чому залежить від доходів від експорту нафти. До складу ОПЕК входять 12 країн: Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія, Венесуела, Катар, Лівія, Об'єднані Арабські Емірати, Алжир, Нігерія, Еквадор і Ангола.
Організація країн-експортерів нафти була заснована на конференції в Багдаді 10-14 вересня 1960 р. з ініціативи п'яти розвиваючихся нафтовидобувних країн: Іраном, Іраком, Кувейтом, Саудівською Аравією і Венесуелою. B листопаді 1962 р. ОПЕК була зареєстрована в Секретаріаті OOH як повноправна міжурядова організація. B 1965 ОПЕК встановила офіційні відносини c Економічною і соціальною радою OOH, стала учасником Конференції OOH з торгівлі та розвитку.
Метою ОПЕК є координація діяльності і вироблення загальної політики щодо видобутку нафти серед країн - учасниць організації, підтримання стабільних цін на нафту, забезпечення стабільних поставок нафти споживачам, отримання віддачі від інвестицій в нафтову галузь.
Міністри енергетики і нафти держав членів ОПЕК двічі на рік проводять зустрічі для оцінки міжнародного ринку нафти і прогнозу його розвитку на майбутнє. На цих зустрічах приймаються рішення про дії, які необхідно вжити для стабілізації ринку. Рішення про зміни обсягу видобутку нафти відповідно до зміни попиту на ринку приймаються на конференціях ОПЕК.
Доведені запаси нафти країн, що входять в ОПЕК, в даний час складають 1199,71 мільярда барелів. Країни члени ОПЕК контролюють близько 2/3 світових запасів нафти. На їх частку припадає 40% від всесвітньої видобутку або половина світового експорту нафти. З найбільших виробників Пік нафти ще не пройдений тільки країнами ОПЕК (за винятком Венесуели) і Канадою. У СРСР пік нафти був пройдений в 1988 р. У Росії з 1998 р. спостерігається постійне зростання видобутку, однак є припущення, що в 2007-2008 рр. був досягнутий пік.
Термін «кошик» ОПЕК (OPEC Reference Basket of crudes) був офіційно введений 1 січня 1987 р. Ціна «кошика» визначається як середній арифметичний показник фізичних цін наступних сортів нафти: Arab Light (Саудівська Аравія), Basra Light (Ірак), Bonny Light (Нігерія), Es Sider (Лівія), Girassol (Ангола), Iran Heavy (Іран), Kuwait Export (Кувейт) , Merey (Венесуела), Murban (ОАЕ), Oriente (Еквадор), Qatar Marine (Катар), Saharan Blend (Алжир).
Історичним максимумом для «кошику» ОПЕК є цінова позначка $ 140,73 за барель, зареєстрована 3 липня 2008 р.
У березні 2008 р. в «кошик» включили Oriente (Еквадор). У січні 2009 р. з «кошика» була виключена Minas (Індонезія), а замість BCF 17 (Венесуела) в «кошик» включили Merey (Венесуела). На сьогодні «кошик» включає в себе 12 сортів нафти. Таким чином, в даний час ціна «кошику» ОПЕК визначається як середній арифметичний показник фізичних цін 12 вищезазначених сортів нафти, що видобувається країнами картелю.
Основний недолік ОПЕК полягає в тому, що вона об'єднує країни, інтереси яких часто протилежні. Саудівська Аравія та інші країни Аравійського півострова відносяться до числа малонаселених, проте володіють величезними запасами нафти і великими інвестиціями за кордону. Для інших країн-членів ОПЕК, наприклад Нігерії, характерні висока чисельність населення і злидні. Ці найбільш бідні країни реалізують дорогі програми економічного розвитку і мають величезну заборгованість. Ці країни змушені добувати і продавати якомога більше нафти, особливо після того, як ціни на сиру нафту знизилися. Крім того, в результаті політичних подій в 1980-х рр. Ірак і Іран довели видобуток нафти до максимального рівня, щоб оплачувати військові витрати.
В останні роки ще однією проблемою ОПЕК стає нестабільна політична обстановка принаймні в 7 з 12 країн-членів ОПЕК. Громадянська війна в Лівії значно порушила нормальну роботу на нафтогазових родовищах цієї країни. Події Арабської весни відбилися на нормальній роботі на території багатьох країн Близькосхідного регіону. Не зовсім спокійна обстановка спостерігається у Венесуелі після смерті Уго Чавеса.
2.3 Міжнародні фінансові організації
Міжнародний валютний фонд (МВФ) (англ.. International Monetary Fund) – спеціалізована установа ООН, яка сприяє міжнародній фінансовій стабільності та співробітництву у валютно-фінансовій сфері. Фонд також прагне сприяти міжнародній торгівлі, високій зайнятості і стійкому економічному зростанню, а також скороченню бідності в усьому світі.
Штаб-квартира МВФ знаходиться в м. Вашингтон, США.
Директор-розпорядник МВФ - Крістін Лаґард (Франція).
Членами МВФ є 188 членів ООН. Всі держави-члени беруть в МВФ безпосередню участь. Держави-члени представлені 24 членами правління (п'ять виконавчих директорів призначаються п'ятьма членами з найбільшими квотами, решту дев'ятнадцять виконавчих директорів обирають інші члени), а також, всі члени призначають керуючого Радою керуючих МВФ. Сила інших країн в рамках організації формується пропорційно до їх населення та економічного рейтингу у світі.
МВФ було створено 27 грудня 1945 р. після підписання 29-ма державами угоди, розробленої на Конференції ООН з валютно-фінансових питань 22 липня 1944 р. В 1947 р. фонд розпочав свою діяльність і став органічною частиною Бретон-Вудської валютної системи.
МВФ є інституційною основою сучасної світової валютної системи. При цьому її базою і основним еквівалентом є долар США. США займають домінуючі позиції в МВФ. Політика і рекомендації фонду по відношенню країн які розвиваються неодноразово піддавалася критиці.
Вищий керівний орган МВФ - Рада керуючих, в якій кожна країна-член представлена керуючим і його заступником. Зазвичай - це міністри фінансів або керівники центральних банків. До повноважень Ради належить вирішення ключових питань діяльності Фонду. Зокрема, йдеться про внесення змін до Статей Угоди, прийняття і виключення країн-членів, визначення і перегляд їх часток в капіталі, вибори виконавчих директорів. Керуючі збираються на сесії раз на рік, але водночас можуть проводити засідання в будь-який час.
У МВФ діє принцип “зваженої” кількості голосів. Тобто, можливість країн членів впливати на діяльність Фонду через голосування визначається їх часткою у фондовому капіталі.
Цілі діяльності МВФ:
До основних функцій організації належать здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют, надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного співробітництва й надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне обслуговування).
Форми діяльності МВФ:
Основні механізми фінансування МВФ: резервні кредити “стенд-бай”; розширене кредитування (ЕФФ); компенсаційне та надзвичайне фінансування (ССФФ); фінансування системних перетворень (СТФ); фінансування буферних запасів (БСФФ); фінансування структурної перебудови (САФ).
Кредитування за програмами МВФ вимагає виконання певних умов. Його максимальний розмір - 125% квоти країни у фонді.
Група Світового банку (англ. World Bank Group) - група із п'яти міжнародних організацій, що надає позики, як правило бідним країнам. З 2004 р. Група Світового банку щорічно публікує Доповідь «Ведення бізнесу», в якій досліджуються регуляторні правила, які підвищують чи обмежують ділову активність.
Його п'ять установ:
Штаб-квартири всіх п'яти організацій розташовані у м. Вашингтон, США.
Термін «Світовий банк» в цілому відноситься до МБРР і МАР, в той час як Група Світового банку використовується для позначення усіх п'яти установ колективно.
Світовий банк (The World Bank), заснований в 27 грудня 1945 р., є однією з найбільших у світі організацій, що надають допомогу з метою розвитку.
До Світового банку входить 184 країн-членів, які складають Раду керуючих.
Президент Світового банку: Джим Йонг Кім.
Загальна мета банку полягає в скороченні бідності в усьому світі шляхом зміцнення економіки бідних країн. Його метою є підвищення рівня життя населення, відповідно до Цілей розвитку тисячоліття, шляхом сприяння економічному зростанню і розвитку. Банк орієнтує свою кредитну діяльність і діяльність з нарощування потенціалу, які базуються на двох основних принципах: створення клімату для інвестицій, робочих місць та сталого економічного зростання, та інвестування в бідних людей, що дає їм можливість брати участь в процесі розвитку. Основні операції при невеликій групі, Рада виконавчих директорів, делегуються президентом банку, який діє в якості голови ради директорів.
У 2009 році Група Світового Банку надала 19,5 млрд доларів для операцій в більш ніж 100 країнах, що розвиваються. Серед його основних публікацій є щорічна Доповідь про світовий розвиток.
Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) (англ. International Bank for Reconstruction and Development) — одна з п'яти інституцій Групи Світового банку, заснована в 1945 р. У число учасників банку входить 188 країн; Україна — учасник з 1992 р. МБРР - основна кредитна установа Світового банку. Міжнародний банк реконструкції та розвитку кредитує проекти економічного розвитку. МБРР — найбільший кредитор проектів розвитку в країнах, що розвиваються із середнім рівнем доходів на душу населення. Країни, що подають заявку на вступ у МБРР, повинні спочатку стати членами МВФ. Всі позики банку надаються під гарантії урядів країн-членів. Позики виділяються під процентну ставку, що змінюється кожні 6 місяців. Позики надаються, як правило, на 15-20 років з відстрочкою платежів по основній сумі позики від трьох до п'яти років.
Основними цілями банку є:
Міжнародна асоціація розвитку (MAP) (англ. International Development Association) – одна з п'яти інституцій Групи Світового банку, утворена в 1960 р. Нараховує 160 країн-учасниць, які поділяються на дві групи. До першої групи входить 22 високорозвинуті країни, а також Кувейт і Об'єднані Арабські Емірати. Другу групу складають країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою.
Основні цілі МАР:
Діяльність МАР спрямована, головним чином, на допомогу країнам, що розвиваються, через заохочення розвитку приватного сектора, мобілізації внутрішніх і зовнішніх джерел капіталу.
Джерелами фінансування є: прибутки МБРР, внески країн-членів першої і частково другої груп; повернення кредитів, що були надані раніше. В основному ресурси МАР формуються за рахунок "донорів" – країн першої групи. Частка «Великої Сімки» становить 80% загальної суми внесків.
Міжнародна фінансова корпорація (МФК) (англ. International Finance Corporation) – одна з п'яти інституцій Групи Світового банку, заснована в 1956 р. Нараховує 184 країни-члени, серед них Україна (з 1993 p.).
Головна мета МФК — сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, через заохочення приватного підприємництва у виробничому секторі.
Джерелами фінансування є: внески країн-членів в уставний капітал; кредити від МБРР; відрахування від прибутків; кошти від повернення кредитів; залучені на зовнішніх ринках кошти.
Кредитна діяльність. МФК, як правило, кредитує тільки високорентабельні підприємства в нових індустріальних країнах. Менш розвиненим країнам важче одержати кредит через високу кредитну ставку, яка вище пересічних ставок на основних ринках позичкових капіталів. Привабливою ж стороною цих кредитів є те, що вони спрямовані на реалізацію таких проектів, які не одержали б коштів з інших джерел. Звичайно МФК фінансує не більше як 25% загальної вартості проекту, решта коштів відшукується за рахунок приватних компаній і комерційних банків.
МФК не вимагає урядових гарантій. Це відгороджує приватні компанії від державного контролю. Іншою відміною є те, що МФК не тільки надає кредити, але й здійснює інвестиції в акціонерний капітал підприємств, що створюються, з наступним перепродажем акцій приватним інвесторам.
Попри свою головної функції — заохочення приватних інвестицій — МФК надає країнам-членам також і технічну допомогу. В 1986 р. вона заснувала Консультативну службу з іноземних інвестицій для надання допомоги урядам країн, що розвиваються, щодо ефективного використання інвестицій. Сфера консультування — капітали, технологія, менеджмент. Видається регулярний довідник «База даних» по новим ринкам.
Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) (англ. Multilateral Investment Guarantee Agency) – одна з п'яти інституцій Групи Світового банку, заснована в 1988 р. Нараховує 177 членів. Україна стала членом БАГІ з 1992 р.
Основні цілі:
Гарантії БАГІ захищають інвесторів від ризиків обмеження переміщення коштів, конфіскації, військових і цивільних хвилювань, порушення умов контракту. Проте страхування від комерційних ризиків, наприклад, від ризику банкрутства, не проводиться.
При наданні гарантій перевагу надається інвестиціям у країни з низьким доходом, у країни з політичним ризиком або порушеними конфліктами, в екологічно та соціально значимі проекти, у розвиток інфраструктури. БАГІ здійснює також страхування інвестицій, що проводяться між країнами, що розвиваються. Претендувати на гарантії БАГІ можуть приватні фірми та громадяни, не зареєстровані в країні, до якої спрямовуються інвестиції . Гарантії надаються на термін від 3 до 15-20 років. На відміну від гарантій Світового банку, зустрічних гарантій від уряду країни інвестування не потрібно.
Водночас БАГІ не надає кредити і не є самостійним інвестором. Гарантії не виділяються для інвестицій у виробництво тютюну та алкоголю , в організацію азартних ігор. Максимальний розмір гарантій складає в даний час 110 млн дол США на один інвестиційний проект і 440 млн дол США на одну країну. Шляхом спільного страхування і перестрахування ліміт може бути значно перевищений.
Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС) (англ. International Center for Settlement of Investment Disputes) – одна з п'яти інституцій Групи Світового банку, заснована в 1966 p. Нараховує 147 держав-членів ООН і Косово (станом на серпень 2012 р.). Україна є членом з 2000р.
Головна мета — сприяти притоку іноземних капіталів шляхом створення умов для примирення й урегулювання спорів між урядами й іноземними інвесторами. МЦУІС не є кредитною організацією в прямому розумінні слова; через це його не завжди включають до Групи Світового банку, хоча за цілями й організаційно він з нею пов'язаний.
Центр виступає в ролі арбітра між інвестором й урядом країни в разі виникнення конфлікту. Процес урегулювання інвестиційних спорів має дві форми: примирення й арбітраж. Примирення досягається в тому випадку, якщо вдається переконати обидві сторони у можливості вирішити конфлікт узгоджено, через взаємні поступки. Якщо ж примирення неможливе, то МЦУІС виносить аргументоване рішення на користь однієї з сторін; така процедура має назву арбітражу.
Банк міжнародних розрахунків (БМР) (англ. Bank for International Settlements) – спеціалізований міждержавний фінансовий інститут, який об’єднує на акціонерній основі частину фінансових ресурсів центральних банків країн світу.
Штаб-квартира БМР розташована в Базелі, Швейцарія.
Генеральний директор БМР - Хайме Каруана (Іспанія).
Членами БМР нині є 41 центральний банк країн Європи, Азії, Африки та США, ряд країн очікують рішення щодо включення їх до БМР.
Банк створений у 1930 р. Первісна мета створення БМР – координація надходжень і платежів, котрі виникали в зв’язку з репараціями, які сплачувала Німеччина країнам-переможцям у Першій світовій війні. Після Другої світової війни БМР брав участь в операціях за «планом Маршалла». Пізніше БМР став відігравати активну роль в операціях щодо компенсації негативних ефектів від міжнародних валютних угод спекулятивного характеру.
Одна з основних цілей міжнародної діяльності Банку полягає в зміцненні міжнародної фінансової стабільності. Особливої актуальності така діяльність набуває в сучасних умовах інтеграції світових фінансових ринків. Це визначає місце і роль банку в системі міжнародних відносин: БМР є місцем зустрічі представників центральних банків; є банком центральних банків — зберігає їх депозити, які становлять значну частку світових валютних резервів, здійснює розрахунки між ними на кліринговій основі; є агентом або довіреною особою з різноманітних міжнародних фінансових домовленостей.
БМР виконує цілий ряд функцій. Зокрема він: здійснює широке коло банківських операцій з метою сприяння центральним банкам в управлінні їх валютними резервами, тобто БМР є банком центральних банків; слугує форумом (організатором) міжнародного грошово-кредитного і валютного співробітництва, у рамках якого періодично зустрічаються керівники центральних банків; виступає інформаційно-дослідним центром з питань грошово-кредитних та валютно-фінансових відносин; виконує функції агента та довіреної особи з виконання міжнародних фінансових угод, у тому числі до 1994 р. у рамках ЄС.
Як банк центральних банків БМР виконує важливу функцію координатора діяльності цих банків. Водночас не тільки центральні банки-акціонери, а й інші центральні банки (близько 120), а також різноманітні міжнародні фінансові установи використовують БМР як банк. Крім здійснення взаємних міжнародних розрахунків, він надає усілякі фінансові послуги щодо управління зовнішніми резервами центральних банків.
Європейський банк реконструкції та розвитку (Євробанк, ЄБРР) (англ. European Bank for Reconstruction and Development) – міжнародний фінансово-кредитний інститут, який надає допомогу країнам від Центральної Європи до Центральної Азії для проведення ринкових реформ, активного інтегрування економік цих країн у міжнародні господарські зв'язки.
Штаб-квартира ЄБРР розташована в Лондоні, Великобританія.
Президент ЄБРР - Сума Чакрабарті (Індія).
Акціонерами Банку є 64 держави, Європейська комісія та Європейський інвестиційний банк. В Україні ЄБРР має дипломатичний статус і статус привілейованого кредитора. З 2012 р. дирекцію ЄБРР в Україні очолює Андре Куусвек. Один із пріоритетних напрямків - фінансування проектів модернізації систем теплопостачання, зокрема муніципальних.
Банк створений в 1991 р. Організація виникла в період , коли в державах Центральної та Східної Європи мінявся соціалістичний політичний лад і країни колишнього Радянського блоку потребували підтримки для створення нового приватного сектора в умовах переходу до ринкової економіки .
ЄБРР є найбільшим інвестором в регіоні, і крім виділення своїх коштів залучає значні обсяги прямих іноземних інвестицій. Однак, хоча його акціонерами і є представники держави, ЄБРР вкладає капітал головним чином у приватні підприємства, як правило, спільно зі своїми комерційними партнерами. Він здійснює проектне фінансування банків, підприємств і компаній, вкладаючи кошти як у нові виробництва, так і в діючі фірми. Він також працює з державними компаніями з метою підтримки процесів приватизації і структурної реорганізації в них, а також вдосконалення комунального господарства. ЄБРР використовує встановилися у нього тісні зв'язки з урядами країн регіону з метою реалізації курсу на створення сприятливих умов для підприємницької діяльності.
Як і МБРР, ЄБРР залучає кошти за рахунок емісії облігацій. Особливістю операцій ЄБРР є широке залучення коштів у національних валютах країн Східної Європи.
ЄБРР працює лише на комерційних засадах. На відміну від МВФ, надає тільки цільові кредити під конкретні проекти приватним і державним структурам на потреби розвитку економіки. 60% позичкових засобів спрямовуються у приватний і 40% — у державний сектор. Крім цільових кредитів ЄБРР здійснює прямі інвестиції, а також надає технічну допомогу (консультації, курси навчання банкірів та менеджерів, допомога в організації систем розподілу продовольства). Спеціальних коштів для надання технічної допомоги ЄБРР не має, а залучає інші ресурси, в тому числі із створених у країнах ЄС спеціальних фондів, міжнародних організацій.
Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) (англ. The European Investment Bank) – державна фінансово-кредитна установа Європейського Союзу для фінансування розвитку відсталих європейських регіонів у формі довготермінових кредитів.
Штаб-квартира розташована в м. Люксембург, Герцогство Люксембург.
Президент ЄІБ - Вернер Хойер (Німеччина).
Банк створений у 1958 р. з метою надання кредитів для спорудження та реконструкції об'єктів, які становлять інтерес для країн ЄС та асоційованих держав. Статутний капітал формується із внесків країн-учасниць і на кінець 2012 р. був збільшений до 245 млрд. євро.
ЄІБ є юридичною особою. Його членами є держави - члени Співтовариства. Завдання ЄІБ полягає в сприянні «постійного і збалансованого розвитку спільного ринку в інтересах Співтовариства». Для досягнення цієї мети він використовує як ресурси ринку капіталів, до яких має доступ, так і власні ресурси.
Банк надає кредити і гарантії для реалізації таких проектів:
За рахунок випуску облігаційних позик на міжнародному грошовому ринку і на національних грошових ринках країн ЄС формуються залучені кошти банку. На рентабельні проекти надають звичайні кредити , на малорентабельних - пільгові. До 70% припадає на кредити для регіонального розвитку менш розвинених районів. Загальна сума наданих кредитів - понад 47 млрд. євро. Позики банку покривають частину вартості проекту, доповнюючи власні капітали позичальника (як правило менше 50 %).
Сфери використання кредитів - передусім енергетика, транспорт і телекомунікації. Європейський інвестиційний банк надає також пільгові кредити за рахунок коштів ЄС як технічний розпорядник. Кредити банку надаються в кількох валютах. Процентна ставка по «змішаним» кредитами визначається на базі середньозваженої вартості в залучених коштах в даних валютах на міжнародних або національних ринках капіталів.
Азійський банк розвитку (АзБР) (англ. Asian Development Bank) – банк заснований для того щоб стимулювати зростання економіки в Азії і на Далекому Сході, направляючи в ці регіони прямі позики та надаючи технічне сприяння. Банк заснований в 1966 р.
Штаб-квартира знаходиться в Манілі, Філіппіни.
З 28 квітня 2013 р. Президент АзБР - Такехіко Накао (Японія).
Членами АзБР є 50 країн, що розвиваються, і розвинених капіталістичних країн.
Претендувати на позикові кошти від АзБР можуть як уряди країн-учасниць, так і юридичні особи. Середня сума одного кредиту складає 15 млн дол, більш великі кредити (до 50 млн дол) банк надає досить рідко.
Пріоритетні сфери вкладень - транспорт і зв'язок, промисловість, енергетика, сільське господарство, фінансовий сектор.
Кредити видаються з двох фондів: звичайного та спеціального. Перший призначений для кредитування на комерційних умовах, тобто за ринковою відсотковою ставкою і на більш короткий термін, зазвичай 15-25 років. Спеціальний фонд призначений для довгострокового кредитування - на 25-40 років, за пільговою процентною ставкою (1-3 %). Пільговий період для кредитів зі звичайного фонду становить 3-5 років, а зі спеціального фонду - як правило, 10 років. Іншими інструментами АзБР в наданні допомоги своїм країнам-членам, крім кредитів, є технічне сприяння, гарантії та купівля акцій.
У 2006 р. банк прийняв рішення ввести «азіатську валютну одиницю» АКЮ, яка буде відображати котирування акцій грошових одиниць 13 країн регіону, і, можливо, перетвориться згодом в азіатський аналог євро.
Кошти банку формуються за рахунок внесків країн-членів (7 % від статутного капіталу Банку, що становить близько 55 млрд дол), запозичень на міжнародному ринку облігацій і доходу від кредитування.
Африканський банк розвитку (АФБР) (англ. African development bank group) – банк, заснований в 1964 р. Організацією африканської єдності (ОАЄ), щоб сприяти економічному розвитку на всьому Африканському континенті, надаючи для цього фінансові ресурси. У складі 50 африканських держав.
Штаб-квартира розташована в м. Абіджан, Кот-Д’Івуар (статутна); Туніс, Туніс (тимчасова).
Президент АФБР - Дональд Каберука (Руанда).
Банк сприяють зародженню єдиної фінансової системи світового співтовариства; регіональний кредитно-фінансовий інститут країн африканського континенту, мета якого полягає у: сприянні економічному розвиткові і соціальному прогресу країн-членів шляхом фінансування і кредитування програм регіонального розвитку; заохочення державних і приватних інвестицій; надання технічної допомоги.
Власний капітал банку становить близько 100 млрд дол США. Країни-члени внесли лише 7,6 % від цієї суми, але гарантують внесення залишилися 92,4 % за першою вимогою. Під ці гарантії АФБР залучає кошти на світовому ринку облігацій. Завдяки цьому банк має можливість розпоряджатися значними фінансовими ресурсами, але при цьому більшість в його капіталі (близько 60 %) мають країни Африки.
Являє собою групу фінансових організацій:
Арабський валютний фонд (АВФ) (англ. Arab Monetary Fund) – резервний фонд, створений 27 квітня 1976 р. (Рабат, Марокко) двадцятьма арабськими країнами, в якості механізму досягнення стабільності в курсах валют і в цілях координації економічної і валютної політики арабських країн. Регулювання стосується в основному нафтодоларів в межах арабської співдружності, сприяючи зменшенню залежності країн-членів фонду від Заходу з питань використання надлишкової маси коштів.
Штаб-квартира розташована в Абу-Дабі, ОАЕ.
Генеральний директор АВФ - Джассим Аль Манна.
У складі АВФ 22 країни.
Основними завданнями Арабського валютного фонду є виправлення і збалансування оплати його держав-членів, виділення платіжних обмежень між членами, поліпшення арабського валютного співробітництва, заохочення розвитку арабських фінансових ринків (що відкриває шлях для єдиної арабської валюти), а також сприяти розвитку торгівлі між державами-членами.
Ісламський банк розвитку (ІБР) (англ. Islamic Development Bank) – міжнародна фінансова організація. Ісламський банк розвитку має статус спостерігача на Генеральній асамблеї ООН.
Власний капітал Банку складає 15 млрд. ісламських динарів.
Штаб-квартира розташована в Джидді, Саудівська Аравія.
Офіційною мовою є арабська, проте англійський і французький також використовуються як робочі мови.
В даний час членами Банку є 56 держав. Основною вимогою для прийняття в члени банку є участь в Організації Ісламського співробітництва, сплата членського внеску в капітал банку і дотримання правил, процедур, термінів, прийнятих Радою директорів банку.
Банк був заснований 18 грудня 1973 р. на першій конференції міністрів фінансів країн-учасниць Організації Ісламської конференції. Почав свою діяльність 20 жовтня 1975 р. Капітал банку утворений за рахунок внесків країн-засновників.
Функції групи Ісламського банку розвитку полягає в участі шляхом фінансування проектів економічного і соціального розвитку в країнах-членах. Банк здійснює свою діяльність, ґрунтуючись на законах і принципах шаріату. Грошовою одиницею банку є ісламський динар.
Міжамериканський банк розвитку (ІБР) (англ. Inter-American Development Bank) – міжнародна фінансова організація, створена з метою фінансової підтримки економіки країн Латинської Америки і Карибського басейну.
Штаб-квартира розташована в м. Вашингтон, США.
Президент ІБР - Луїс Альберто Морено (США).
Акціонерами банку в даний час є 48 держав з різним статусом, з яких 26 держав-членів банку мають право на отримання кредиту, тобто є країнами-позичальниками.
Банк створений в 1959 р. за принципом акціонерного товариства 19 американськими державами. Пізніше іншими акціонерами банку стали неамериканські держави.
Пізніше були створені інші фінансові організації, пов'язані з діяльністю Міжамериканського банку розвитку: 1986 р. - Міжамериканська інвестиційна корпорація; 1993 р. - Багатосторонній інвестиційний фонд
Всі три організації: Міжамериканський банк розвитку, Міжамериканська інвестиційна корпорація та Багатосторонній інвестиційний фонд утворюють групу Міжамериканського банку розвитку.
ІБР є найбільшим багатостороннім джерелом фінансування для країн Латинської Америки і Карибського басейну. ІБР надає кредити урядам своїх країн-позичальників при стандартних комерційних процентних ставках, і має статус преференційного кредитора, це означає, що позичальники будуть погасити кредити ІБР до погашення інших зобов'язань перед іншими кредиторами, таких як комерційні банки.
Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР) (англ. Black Sea Trade and Development Bank) – міжнародна фінансова організація, створена з метою підтримки регіонального розвитку та кооперації країн Чорноморського регіону. Банк відноситься до міжнародної організації Чорноморське економічне співробітництво.
Штаб-квартира знаходиться в м. Салоніки, Греція.
Президент, Голова Ради директорів - Андрій Кондаков.
ЧБТР налічує 11 країн-членів: Албанія, Вірменія, Азербайджан, Болгарія, Грузія, Греція, Молдова, Румунія, Росія, Туреччина, Україна.
Основоположним документом, що визначає діяльність ЧБТР є Угода про створення Чорноморського банку торгівлі та розвитку, зареєстрованого ООН.
Цілями банку є розвиток торговельних зв'язків у регіоні, сприяння реалізації міжнародних проектів, сприяння іноземним інвестиціям, надання гарантій при розвитку торговельних і економічних зв'язків як на державному рівні, так і в приватному бізнесі.
ІІІ. Загальносвітові перспективи розвитку міжнародних економічних організацій
На початку XXI столітті геополітичні, та й економічні позиції країн, що розвиваються помітно зміцнилися. Серед них чітко позначилися свої центри - Індія, Бразилія, Китай. Країни, що розвиваються активно борються за те, щоб їх зовнішня торгівля і світова торгівля в цілому в більшій мірі служили інструментами розвитку власних економік.
У повному обсязі було поставлено завдання боротьби з убогістю та економічної відсталістю. Одним з інструментів вирішення даної проблеми визнана зовнішня торгівля та її правова база (включаючи норми СОТ).
Все це призвело до формування нового формату співвідношень світової торгівлі. У 2003 р. США вперше імпортували з країн, що розвиваються більше товарів, ніж з розвинених. Постійно розширюється номенклатура експорту країн, у тому числі і за рахунок наукомісткої продукції. У свою чергу, ці країни є ємними ринками збуту для розвинених країн. Саме зростання попиту з боку країн, що розвиваються значною мірою пом'якшив наслідки економічного спаду 2000-х років і став важливою умовою розширення міжнародної торгівлі.
Зріс вплив на світовий ринок торгівлі безпосередньо між країнами, що розвиваються. Це напрямок - Південь-Південь займає близько 40 % експорту країн, що розвиваються.
У зв'язку із зміцненням економічних позицій ці країни стали набагато жорсткіше відстоювати власні інтереси і в СОТ, і в інших організаціях все частіше виступаючи, як це було в 70-80 роки XX століття, з групових позицій.
Участь у переговорах СОТ таких груп, як G20, G33, G90, дозволило країнам, що розвиваються домагатися все більших успіхів, досягати поставлених ними цілей або блокувати багатосторонні переговори у разі , якщо вони розвивалися не в тому напрямку.
Можна констатувати, що групова комерційна дипломатія дозволила країнам, що розвиваються стати ключовими учасниками прийняття рішень в рамках СОТ.
Вчені відзначають, що найбільш великої за розмірами економічної коаліцією буде Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво. Членами цього об'єднання стануть три найбільших економічних держави світу - США, Китай і Японія. На частку цієї коаліції буде припадати не менше 60% світового ВВП, а без урахування США та інших країн НАФТА - близько 35%. Можна вважати, що в першій половині ХХІ ст. АТЕС залишиться найбільш динамічно розвиваються районом глобальної економіки.
Узагальнюючи все вищесказане, потрібно відзначити, що довгострокові перспективи розвитку будь-якої економічної організації досить туманні. Економіки багатьох країн сильно постраждали від світової фінансової кризи. Одні з них не просуваються вперед , а інших криза «відкинула» в економічному розвитку на кілька років назад. Також у зв'язку з цим загострюються конфлікти всередині інтеграційних угрупувань. Так, наприклад, розвинені країни ЄС відмовляються фінансувати економіку країн-новачків Євросоюзу, оскільки їх власна економіка знаходиться під ударом.
ВИСНОВОК
Розглянувши міжнародні організації з моменту їх створення і зрозумівши принципи, на яких вони створюються, необхідно відзначити, що міжнародні організації являють собою певну систему, яка заснована як на договірних, так і на юридичних нормах.
Всі відносини, які існують між державами регулюються самими державами через створені ними міжнародні організації. Ці міжнародні організації виникли на певному щаблі розвитку людського суспільства.
Поява держав, а потім системи держав здійснення ними не тільки внутрішніх, але і зовнішніх функцій призвело до виникнення міжнародного права і створення міжнародних організацій. Серед систем міжнародних організацій головне місце займають держави, кожна з яких володіє суверенітетом. Держави шляхом угод між собою створюють норми міжнародного права і утворюють різні міжурядові організації. Саме держав залежить стабільне функціонування міжнародної системи в цілому. Оскільки держави у всіх створених міжнародних організаціях володіють реальною силою, то вони самі і через створені організації забезпечують дотримання і виконання міжнародних зобов'язань. Через створені міжнародні організації регулюються: політичні, економічні, науково-технічні та культурні відносини. Наявність створених міжнародних організацій дають певні гарантії у вирішенні міжнародних конфліктів так як їх норми визначають норми поведінки держав у відносинах між собою. Будучи самостійною системою, міжнародні організації не містять в собі норми внутрішньодержавного права, але при цьому можуть відчувати на собі відоме вплив норм внутрішньодержавного права. Створення міжнародних організацій ґрунтується, насамперед, на основі вільного узгодження і волею суверенних держав. Вираз своєї згоди на створення тих чи інших міжнародних організацій є укладення конкретних міжнародних договорів.
Вирішуючи ті чи інші питання, сторони на добровільній і рівноправній основі виробляють можливі рішення з урахуванням законних інтересів всіх учасником . На цій же основі створюються і міжнародні організації, тобто на принципі рівноправного представництва всіх учасників. Характерною особливістю розвитку людства є постійне вдосконалення технічного прогресу, господарського і культурного життя всіх народів, звідси відбувається підвищення ваги міжнародних відносин. Звідси виникає необхідність вирішення міжнародних проблем, але не за допомогою військової сили, а через створені міжнародні організації. Підвищення ролі міжнародних організацій створює для держав певні гарантії, як у вирішенні різних суперечок, так і в запобіганні військових конфліктів. Існування і створення міжнародних організацій розкриває ширші можливості зближення всього людства і сприяє найбільш швидкому розвитку цивілізації.
Список використаної літератури
1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учебник. – М.: Экономистъ, 2004.
2. Герчикова И.Н. Международные экономические отношения: регулирование мирохозяйственных связей и предпринимательской деятельности. – М.: АО «Консалтбанкир», 2008.
3. Глинкин А.Н. Интеграция в Западном полушарии. – М.: ИЛА РАН, 2006.
4. Ломакин В.К. Мировая экономика: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 2007.
5. Международные экономические отношения. Под ред. В.Е. Рыбалкина. – М., 2005 г.
6. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А.С. Булатова. – М.: Юристъ, 2009.
7. Паньков В.А. Общеевропейское экономическое пространство: возможности и перспективы // Мировая экономика и международные отношения, 2007, №3.
8. Раджакова З.К. Мировая Экономика: Учебник. – М.: Инфра-М, 2008.
9. Халевинская Е.Д. Международные экономические организации (учебное пособие). – М., 2005.
10. Чекурова М.В. Международные экономические отношения. – М.: МИНХ, 2005.