Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
16
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Дякович Мирослава Михайлівна
УДК 347.276
Цивільно-правові аспекти забезпечення майнових інтересів заставодержателя
Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ – 2003
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі цивільного права та процесу Львівського національного університету імені Івана Франка.
Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор
Коссак Володимир Михайлович,
Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри цивільного права та процесу
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Підопригора Оксана Опанасівна,
Міжнародний Соломоновий університет (м. Київ),
завідувач кафедри правових дисциплін
кандидат юридичних наук, доцент
Семерак Олександр Созонович,
Ужгородський національний університет (м. Ужгород),
завідувач кафедри кримінального права
Провідна установа: Одеська національна юридична академія, (м. Одеса)
Захист відбудеться 08 жовтня 2003 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.06 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033. м.Київ, вул.Володимирська, 60.
З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул.Володимирська, 58.
Автореферат розісланий "8" вересня 2003 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Боднар Т.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дисертаційного дослідження. Сучасний етап розвитку України, як незалежної держави, характеризується інтенсифікацією господарського обороту. Однією з основних форм участі в цивільному обороті фізичних, юридичних осіб є договір. Водночас виникає потреба в забезпеченні майнових прав кредитора в договірних зобов’язаннях від можливих порушень з боку боржника. Звідси, важливого значення набувають цивільно-правові засоби забезпечення зобов’язань, які виникають на основі договорів.
В зв’язку з цим особливої актуальності набуває проблема дослідження цивільно-правових проблем забезпечення інтересів кредиторів (заставодержателів) у разі невиконання чи неналежного виконання боржником (заставодавцем) своїх зобов’язань. Застава, як спосіб забезпечення, набула широкого поширення в умовах ринкової економіки у відносинах як з участю фізичних, так і юридичних осіб.
Участь громадян і організацій в цивільному обороті зумовлює потребу в належному захисті їх прав та інтересів. Цивільний кодекс України, Закон України „Про заставу”, підзаконні нормативні акти, в сфері регулювання заставних правовідносин, є правовою базою забезпечення майнових прав та інтересів учасників цивільних правовідносин. Водночас практика застосування законодавства, наявність певних суперечностей в його положеннях визначає потребу у вирішенні проблемних питань стосовно застави і удосконалення відповідної нормативно-правової бази.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри цивільного права і процесу; комплексної теми „Проблеми гармонізації цивільного законодавства в умовах інтеграції України в європейське співтовариство”.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження є дослідження теоретичних і практичних проблем задоволення майнових претензій кредиторів із заставленого майна. В результаті проведеного аналізу ставилися завдання:
- з’ясувати правову природу заставного правовідношення;
- визначити правовий статус учасників заставних правовідносин;
- виходячи із специфіки правового режиму окремих видів предмету застави, висвітлити особливості задоволення претензій заставодержателя;
- визначити обсяг майнових претензій кредитора (заставодержателя), які можна звернути на заставлене майно;
- проаналізувати процедуру звернення стягнення на заставлене майно;
- обгрунтувати висновки і пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства про заставу.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають у процесі забезпечення цивільно-правових зобов’язань заставою.
Предметом дослідження є правова природа заставних правовідносин та їх класифікація, характеристики об’єкта застави та його особливостей, порядок задоволення майнових вимог заставодержателя.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає діалектичний метод пізнання суспільних явищ і процесів. У роботі при аналізі норм чинного законодавства застосовується формально-юридичний метод; при вивченні еволюції правового регулювання заставних відносин – історико-правовий; системно-функціональний – при дослідженні складу і видів форм застави; порівняльно-правовий – при аналізі заставних правовідносин на основі законодавства зарубіжних країн. Широко використовувалися в процесі висвітлення основних положень інші методи пізнання правових явищ, в т.ч. конкретно-соціологічний та статистичний.
Теоретичною базою для обгрунтування висновків в дисертаційній роботі послужили праці українських та зарубіжних вчених-правознавців: Ч.Н.Азімова, Д.В.Бобрової, М.І.Брагінського, В.В.Вітрянського, О.В.Дзери, А.С.Довгерта, О.А.Загорулько, Л.А.Кассо, В.І.Кисіля, В.М.Коссака, Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця, Л.А.Лунца, В.К.Мамутова, І.Б.Новицького, О.О.Огоновського, І.І.Пучковської, О.А.Підопригори, О.О.Підопригори, З.В.Ромовської, І.В.Спасібо-Фатєєвої, Н.О.Саніахметової, Є.О.Харитонова, А.В.Черних, О.О.Чувпила, Я.М.Шевченко, Г.Ф.Шершеневича, Т.С.Шкрум, В.С.Щербини та ін.
Наукова новизна дослідження. Проведене дослідження дало змогу сформулювати й обгрунтувати такі положення:
- щодо особливостей правової природи заставних правовідносин;
- через призму загальних положень вчення про об’єкти права власності обгрунтувати класифікацію предмету застави;
- необхідність розмежування правового статусу заставодавця і майнового поручителя у заставних правовідносинах;
- обстоюється теза, що підставою виникнення заставних правовідносин є не безпосередньо закон, а юридичні факти, передбачені законодавством;
- формулюються пропозиції щодо удосконалення законодавства стосовно застави підприємства, як майнового комплексу. Виокремлюються особливості правового режиму окремих складових частин майнового комплексу;
- уніфікується понятійний апарат застави;
- виокремлюються особливості застави цінних паперів і майнових прав;
- визначається обсяг майнових претензій заставодержателя на заставлене майно. В цьому контексті аналізується поняття збитків заставодержателя, витрат на утримання заставленого майна та інших складових майнових вимог заставодержателя у разі порушення зобов’язань боржником (заставодавцем);
- розглянуто особливості задоволення вимог заставодержателя з окремих видів заставленого майна;
- обгрунтовують пропозиції щодо вдосконалення чинного порядку звернення стягнення на заставлене майно;
- конкретизуються положення про оцінку заставленого державного та комунального майна, а також порядку відчуження державного майна, як об’єкта застави.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення і пропозиції можуть бути використані для удосконалення законодавства про заставу, розробки концептуальних засад забезпечення майнових прав та інтересів кредиторів в цивільних правовідносинах.
Реалізація висновків і рекомендацій сприятиме впорядкуванню заставних відносин, оптимізації заставного механізму, конкретизації правового статусу їх учасників. Матеріали роботи можуть використовуватися в практичній діяльності нотаріусів, підготовці навчальних і методичних посібників з курсів „Цивільне право України”, „Господарське право”, спецкурсу "Основи нотаріату" та при викладанні інших навчальних дисциплін.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною закінченою науковою працею. Сформульовано положення і наукові результати на базі самостійного комплексного дослідження проблем забезпечення майнових інтересів заставодержателя у разі порушення заставодавцем договірних зобов’язань. На основі аналізу ста шістдесяти восьми наукових і нормативних джерел обгрунтовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства про заставу.
Апробація і впровадження результатів дослідження. Дисертація неодноразово обговорювалася на засіданнях кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка, а отримані результати дослідження доповідалися на науково-практичній конференції „Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом” (Київ, жовтень 1998 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід” (Одеса, листопад 2001 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування у сучасний період” (Хмельницький, травень 2002 р.), VIII регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, лютий 2002 р.), Міжнародній науковій конференції „Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України” (Дніпропетровськ, лютий 2003 р.), міжнародній науково-практичній конференції "Запорізькі правові читання" (червень, 2003).
Положення дисертації використовуються в навчальному процесі при вивченні студентами курсів „Цивільне право України” „Господарське право”, підготовці спецкурсу "Основи нотаріату" та в практичній діяльності нотаріусів. Пропозиції щодо вдосконалення законодавства про заставу направлялися у Верховну Раду України для використання при розробці проекту Закону України „Про нотаріат”, "Про іпотеку".
Основні висновки та результати дисертації знайшли своє відображення у 10 статтях, в т.ч. у 5 наукових публікаціях у провідних фахових виданнях.
Структура дисертації обумовлена предметом дослідження, відображає його мету і завдання. Робота складається із вступу, 3 розділів, 11 підрозділів, висновків, списку використаних джерел, що включає 168 найменувань. Обсяг дисертації становить 193 сторінки, з них основного тексту 172 сторінки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обгрунтовується вибір та актуальність теми, визначається предмет дослідження, мета та його основні завдання, доводиться наукова новизна, висвітлюється ступінь розробки проблематики, правова база, теоретичне та практичне значення роботи та положення, що виноситься на захист, вказуються форми апробації результатів дослідження.
Розділ І „Застава, як об’єкт цивільно-правового регулювання” присвячений аналізу нормативних джерел та правової природи застави та заставного правовідношення.
У підрозділі 1 „Місце та роль застави в цивільному обороті” обгрунтовується потреба формування надійних правових засобів захисту інтересів кредиторів у зобов’язальних правовідносинах. Звідси необхідність спеціального законодавства, яке покликане регулювати заставні відносини.
В роботі на основі порівняльного аналізу законодавства інших країн з’ясовується поняття застави. Досліджується еволюція розвитку інституту застави від римського права до сучасного періоду. Трансформація римського заставного права серед інших європейських держав Україною є одним з історичних проявів рецепції іноземних інститутів. Сьогодні історичні традиції в галузі заставного права є вельми актуальними для українського законодавства. Окремі питання заставного права залишаються неналежно врегульованими. Зокрема, історичний досвід в галузі заставних правовідносин можна використати і при вдосконаленні чинного законодавства.
Перевага застосування застави полягає в забезпеченні наявності заставленого майна на момент розрахунку боржника з кредитором; можливості кредитора-заставодержателя задовольнити свої вимоги переважно перед іншими кредиторами; в стимулюванні боржника щодо виконання зобов’язання перед загрозою позбавлення майна, відшкодування збитків, завданих кредитору із заставленого майна.
Термін „застава” широко використовується, як засіб забезпечення майнових інтересів, в умовах переходу до ринкової економіки. Зокрема, схожі ознаки із заставою, як цивільно-правовою категорією, має застава зерна, запроваджена постановою Кабінету міністрів України від 21 липня 2000 року „Про впровадження заставних закупок зерна у сільськогосподарських виробників”.
Поняття „застава” застосовується і в податковій сфері. Так, Законом України від 21 грудня 2000 року „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено положення щодо податкової застави. Характеристика податкової застави дозволяє визначити спільні та відмінні ознаки останньої із заставою, як способом цивільно-правового забезпечення. Спільною є мета зазначених правових засобів та несприятливі майнові наслідки для особи, яка не виконала належним чином свої зобов’язання. Але, якщо при податковій заставі йдеться про виконання публічно-правового обов’язку перед державою, то при цивільно-правовій заставі – перед своїм контрагентом в договірних відносинах. Різним є суб’єктний склад цивільного заставного правовідношення і податкової застави. Заставодавцем при податковій заставі може бути лише суб’єкт підприємницької діяльності.
Цивільно-правова застава за своїм характером є додатковим засобом належного виконання зобов’язання із змішаною зобов’язально-речовою правовою природою. Тому необхідно відмежовувати цивільно-правову заставу від тотожних категорій, що використовуються в податковій та інших публічно-правових галузях.
Підрозділ 2 „Структура і зміст заставних зобов’язань” присвячений з’ясуванню правової природи заставного правовідношення, яке надалі залишається предметом дискусій в українській та зарубіжній літературі. Потребує уніфікації понятійний апарат заставного правовідношення. Зокрема, замість категорії „майновий поручитель” в законодавстві про заставу та іпотеку слід використовувати термін „заставний поручитель”. Це дасть змогу чітко розмежувати такі способи забезпечення, як застава і порука, оскільки майновий поручитель не належить до кола осіб – учасників заставних правовідносин, а його правовий статус визначається законодавством, що регулює поруку.
Важливим елементом заставного правовідношення є його об’єкт (предмет застави). Основні вимоги до предмету застави полягають в наступному:
- достатня індивідуалізація;
- предмет застави не може бути вилучений або обмежений в цивільному обороті;
- достатня вартість для покриття можливих втрат майнового характеру кредитора (заставодержателя);
- на предмет застави можна звернути стягнення.
В роботі обгрунтовується висновок, що заставні правовідносини належать до змішаного типу регулятивно-охоронних правовідносин.
В підрозділі 3 „Види застав” пропонується класифікація застав за різноманітними підставами. При цьому використовується метод порівняльного аналізу законодавства України та зарубіжних країн. Диференціація здійснюється залежно від: предмету застави (іпотека, заклад, застава цінних паперів, майнових прав, товарів в обороті або у переробці); за суб’єктним складом (сторонами є фізичні особи, юридичні особи, фізичні та юридичні особи); за визначеністю предмету застави (застава з конкретно визначеним предметом, застава з точно невизначеним предметом забезпечення); за критерієм перебування у володінні заставодавця (застава, пов’язана з передачею об’єкта застави у володіння іншої особи (заставодержателя або третьої особи) і без передачі; залежно від вимоги реєстрації (застава з реєстрацією предмета застави і застава без реєстрації предмета застави); ступеня визначеності обсягу заставних зобов’язань (застава з конкретизованим обсягом вимог і з невизначеним обсягом вимог); від кількості перезастав (первинна і вторинна застава); обов’язку застрахувати предмет застави (застава із страхуванням та застава без страхування).
Закон „Про заставу” передбачає дві підстави виникнення заставних відносин: за договором і законом. В роботі обгрунтовується теза, що закон не можна розглядати, як безпосередню підставу виникнення застави. Необхідна наявність передбаченого законом юридичного факту або їх складу.
Розділ ІІ „Предмет застави як об’єкт забезпечення майнових інтересів заставодержателя” присвячений безпосередньо аналізу складу і правового режиму майна, яке забезпечує майнові вимоги кредитора (заставодержателя). Одним з найбільш поширених об’єктів застави є речі, дослідженню яких в контексті заставних відносин присвячений підрозділ 1 цього розділу. Загальновизнаним є поділ речей на рухомі і нерухомі. В законодавстві про заставу майно, що належить до нерухомості не співпадає з критеріями „нерухоме майно”, що властиве відносинам права власності. Звідси необхідно уніфікувати зазначені категорії стосовно застави та інституту права власності. Крім цього, в законодавстві про заставу слід установити положення, згідно з яким не може бути предметом застави річ, стосовно якої передбачено обмеження щодо її реалізації.
В підрозділі 2 „Застава підприємства як майнового комплексу” розглядається застава підприємства як об’єкта правовідносин. Певні особливості пов’язані з регулюванням правового режиму підприємства як майнового комплексу в контексті заставних правовідносин. В законодавстві України необхідно установити розмір боргового зобов’язання, при якому застава підприємства як майнового комплексу є можливою. Досвід інших країн свідчить, що застава майнового комплексу підприємства може здійснюватися в тих випадках, коли розмір боргового зобов’язання становить не менше п’ятдесяти відсотків вартості майнового комплексу.
Не врегульовано чинним законодавством питання про складові елементи майнового комплексу, зокрема правовий режим продукції підприємства. Продукція, виготовлена на підприємстві не належить до основних фондів і відповідно не повинна включатися в склад іпотеки.
Права підприємства немайнового характеру також не можуть бути предметом застави. Тому ч. 1 ст. 5 Закону України „Про іпотеку” необхідно доповнити абзацом четвертим такого змісту: "Предметом іпотеки може бути підприємство (його структурні підрозділи), як майновий комплекс, за винятком виробленої продукції та немайнових прав, пов’язаних з діяльністю підприємства".
В підрозділі 3 „Особливості застави земельних ділянок” регламентується застава названих об’єктів. В науковій літературі залишається дискусійним питання щодо визначення правового режиму земельної ділянки, як об’єкта цивільного обігу. Звідки обгрунтовується висновок, що порядок передачі земельної ділянки повинно регулюватися виключно земельним законодавством. Однак земельна ділянка як об’єкт права власності та цивільного обігу належить до предмету цивільного права. Тому порядок застави земельних ділянок повинен регулюватися Законом „Про іпотеку” з врахуванням особливостей їх правового режиму, установленим земельним законодавством.
В підрозділі 4 „Застава товарів в обороті або у переробці” розглядаються проблеми застави сировини, напівфабрикатів, комплектуючих виробів тощо. В законодавстві про заставу не розкривається зміст перелічених термінів. Тому в законі „Про заставу” необхідно визначити поняття „товар”, „готова продукція”, „сировина”, „напівфабрикат”, „комплектуючий виріб” в контексті конкретизації об’єкта заставних правовідносин. При цьому необхідно уніфікувати перелічені терміни з понятійним апаратом податкового, підприємницького, бухгалтерсько-фінансового законодавства.
Особливість цього виду застави полягає в можливості зміни складу заставленого майна шляхом заміни вибулих товарів іншими. Звідси необхідно передбачити у Законі „Про заставу” право заставодавця вимагати зменшення вартості заставлених товарів в обороті або у переробці пропорційно виконаному зобов’язанню. Це дасть змогу заставодавцю повноцінно приймати участь в цивільному обороті і перезаставляти частину товарів, що звільнилася від застави з метою отримання, наприклад додаткового кредиту.
В підрозділі 5 „Майнові права як предмет застави” аналізуються речові і зобов’язальні права в контексті регулювання заставних правовідносин. В законі „Про заставу” необхідно уточнити поняття майнових прав стосовно застави. До майнових прав як об’єкта заставних правовідносин належать грошові вимоги неособистого характеру та вимоги на виконання договірних зобов’язань. Застава майнових прав здійснюється з врахуванням положень щодо передачі права вимоги (цесії). Водночас в законодавстві про заставу необхідно виокремити особливості застави майнових прав від загальних положень цесії. Зокрема, цедент відповідає перед цесіонарієм за дійсність переданої ним вимоги, але не за виконання зобов’язання боржником. В заставних відносинах заставодавець (цедент) повинен відповідати перед цесіонарієм за виконання зобов’язання боржником.
В підрозділі 6 „Застава цінних паперів” аналізуються особливості застави названого предмета застави. Закон України „Про цінні папери і фондову біржу” містить перелік видів цінних паперів. Але не всі з них можуть бути предметом застави. До останніх належать інвестиційні сертифікати, випущені інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями. Сертифікат, придбаний фізичною чи юридичною особою може бути предметом застави з врахуванням обмежень, установлених інвестиційним законодавством та законодавством про заставу.
Серед інших цінних паперів предметом застави можуть бути облігації. Серед них необхідно виділити цільові облігації, обов’язковим реквізитом яких є зазначення товару (послуг) під які вони випускаються. Водночас, як вже зазначалося, предметом застави можуть бути товари в обороті або у переробці. Звідси необхідно доповнити Закон „Про заставу” положенням, згідно з яким не можуть бути предметом застави цільові облігації, якщо товари, під які вони випущені вже є предметом застави.
Приватизаційні папери також не підлягають вільному обігу, а їх відчуження є недійсним. Вони не можуть бути використані, як застава, для забезпечення зобов’язань.
У розділі ІІІ „Проблеми забезпечення вимог кредиторів із заставленого майна” досліджуються правові аспекти звернення претензій кредиторів (заставодержателів) на заставлене майно.
В підрозділі 1 „Підстави і обсяг задоволення майнових вимог заставодержателя” з’ясовується розмір вимог, які можуть бути задоволені з вартості заставленого майна. В Законі „Про заставу” пропонується конкретизувати склад збитків, завданих заставодержателю неналежним виконанням зобов’язання.
За рахунок заставленого майна заставодержатель має право на відшкодування збитків, завданих простроченням виконання зобов’язання. Це істотно обмежує права заставодержателя (кредитора). Адже збитки можуть бути заподіяні також внаслідок інших правопорушень, а не лише простроченням виконання зобов’язання. Тому в Законі „Про заставу” необхідно передбачити право заставодержателя отримати задоволення із заставленого майна також у разі заподіяння йому збитків з інших, крім прострочення виконання основного зобов’язання, підстав.
Виходячи із змісту ст. 19 Закону України „Про заставу”, неустойка може зараховуватися до вимог заставодержателя. Таким чином, для забезпечення виконання основного зобов’язання водночас використовуються два різні способи забезпечення цивільно-правового обов’язку: неустойка і застава. Немає потреби включати неустойку як складовий елемент майнових вимог заставодержателя у разі відшкодування збитків в рамках заставного правовідношення.
Обов’язком заставодержателя є належне утримання предмета закладу. Але зазначені витрати заставодержатель покриває за рахунок заставодавця із заставленого майна. В такому разі збільшується розмір вимог заставодержателя. В Законі „Про заставу” доцільно чітко визначитися щодо порядку і розміру необхідних затрат по утриманню заставленого майна.
Необхідно також упорядкувати судову практику щодо спорів про звернення стягнення заставодержателя на заставлене майно. Так, в Роз’ясненні Вищого арбітражного суду України (тепер Вищий господарський суд) від 24 грудня 1999 року №02-5/602 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням Закону України „Про заставу”, оцінка заставленого державного майна не може бути здійснена чи змінена за згодою сторін або за рішенням господарського суду і належить до компетенції: щодо майна – Фонду державного майна України; а немайнових прав і цінних паперів – Міністерства фінансів України.
Таке роз`яснення суперечить Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”. В названому законі підкреслюється, що проведення незалежної оцінки державного та комунального майна є обов’язковим у випадках його застави, відчуження способами, що не передбачають конкуренцію або у разі продажу одному покупцю та в інших випадках, визначених законодавством або згодою сторін.
Таким чином, проведення незалежної оцінки державного та комунального майна є обов’язковим у випадках його застави. Звідси оцінка майна проведена Фондом Державного майна або створюваними ним органами не породжує правових наслідків. Тому необхідно доповнити ч. 8 ст. 20 Закону „ Про заставу ” положенням такого змісту: „Незалежна оцінка вартості державного та комунального майна, що є предметом застави в таких випадках здійснюється незалежними суб`єктами оціночної діяльності – юридичними особами, а також зареєстрованими у встановленому порядку фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності відповідно до чинного законодавства”.
В підрозділі 2 „Проблеми звернення стягнення на заставлене майно” аналізується передбачений чинним законодавством порядок задоволення претензій заставодержателів із заставленого майна та обґрунтовуються пропозиції щодо його удосконалення.
Одним з основних напрямів вдосконалення чинного законодавства про заставу повинно бути право заставодержателя за погодженням із заставодавцем залишити предмет застави у себе. Це сприятиме динамічному застосуванню застави в цивільному, і насамперед, в господарському обороті, спростить процедуру задоволення майнових вимог заставодержателя і зменшить витрати, пов’язані з реалізацією заставленого майна. Порядок реалізації заставленого майна з аукціону недосконалий, оскільки у разі проведення повторного аукціону початкова вартість реалізованого майна зменшується на 30 відсотків і може не покрити розмір майнових вимог заставодержателя у разі продажу предмета застави за нижчою ціною.
Необхідно уніфікувати порядок звернення стягнень на майно – предмет цивільно-правової та податкової застави. Відповідно до цивільно-правової застави заставодержатель має право задовольнити свої вимоги лише за рахунок вартості заставленого майна, а якщо його недостатньо – в загальному порядку з дотриманням правил черговості. При податковій заставі боржник відповідає всім своїм майном, що порушує принцип рівності прав кредиторів на задоволення своїх майнових вимог із заставленого майна. Таким чином, із запровадженням податкової застави, держава отримує перевагу на задоволення своїх претензій з майна боржника перед іншими кредиторами.
В процесі задоволення вимог кредитора можлива ситуація, коли вартість заставленого майна на момент звернення стягнення істотно зменшилася і не покриває затрат заставодержателя. В таких випадках в Законі України „Про заставу” необхідно передбачити право заставодержателя звернути стягнення на грошові кошти заставодавця, якщо зниження вартості предмета застави сталося з вини останнього.
У разі накладення арешту на майно, що перебуває у заставі і належить боржнику – юридичній особі, державний виконавець повинен вжити заходів, щоб стягнення звернути за претензіями кредиторів на інше, не заставлене майно. Необхідно передбачити в Законі України „Про виконавче провадження” обов’язок державного виконавця вносити відомості про арешт майна в реєстр застав і публікувати в пресі повідомлення про це незалежно від того, до якої форми власності належить майно.
У висновках та пропозиціях узагальнюються результати дисертаційного дослідження і обґрунтовуються пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства про заставу. Автором обґрунтовуються наукові висновки, які мають теоретичне і практичне значення.
Зокрема, відзначається, що застава за своїм характером є додатковим засобом належного виконання зобов’язань із змішаною зобов’язально-речовою правовою природою. Виокремлені критерії, відповідно до яких цивільно-правова застава відмежовується від схожих категорій, що використовуються в податковій та інших публічно-правових галузях. Обґрунтовуються пропозиції щодо уніфікації понятійного апарату заставного правовідношення.
В роботі сформульовано перелік вимог до предмета застави. Пропонується класифікація видів застави за різноманітними критеріями. Розглядаючи підстави виникнення заставних правовідносин, в дисертації звертається увага, що закон не можна розглядати як безпосередню підставу виникнення заставних відносин. Необхідна наявність відповідного юридичного факту або їх складу. В роботі, в контексті заставних відносин висвітлюються особливості правового режиму застави окремих видів майна: будівель і споруд та земельних ділянок, сукупності речей, подільних та неподільних речей. Обґрунтовується теза щодо неможливості використання, як предмету застави, грошей. Інші валютні цінності можуть бути об’єктом застави.
Певні особливості пов’язані із заставою підприємства як майнового комплексу. Автор аналізує правовий режим майна, що належить до складу майнового комплексу, зокрема, обгрунтовується висновок, що продукція, яка виготовлена на підприємстві, не належить до основних фондів і відповідно не повинна включатися в склад іпотеки.
Автор досліджує проблеми застави цінних паперів, визначаючи перелік тих, які не можуть бути предметом застави. До останніх належать сертифікати, випущені інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями у випадках, передбачених законом, приватизаційні папери, цільові облігації, обов’язковим реквізитом яких є зазначення товару (послуг), під які вони випускаються тощо.
Розглядаючи майнові права, як об’єкт заставних відносин, в роботі підкреслюється, що до них належать грошові вимоги неособистого характеру та вимоги на виконання договірних зобов’язань. Застава майнових прав здійснюється з врахуванням положень щодо передачі права вимоги (цесії). Однак заставодавець (цедент) в заставних відносинах повинен відповідати перед цесіонарієм за виконання зобов’язання боржником.
В законодавстві про заставу необхідно уніфікувати терміни „товар”, „готова продукція”, „сировина”, „напівфабрикат”, „комплектуючий виріб” з понятійним апаратом податкового, господарського, бухгалтерсько-фінансового законодавства. Крім цього, доцільно надати заставодавцю право вимагати зменшення вартості заставлених товарів в обороті або у переробці пропорційно виконаному зобов’язанню.
Законодавством про заставу передбачено можливість заставодержателя відшкодувати лише збитки, завдані простроченням виконання зобов’язання. З метою захисту прав заставодержателя (кредитора) необхідно надати йому право отримати задоволення із заставленого майна у разі заподіяння збитків з інших, крім прострочення виконання основного зобов’язання, підстав. Також немає потреби включати неустойку до складу майнових вимог заставодержателя, оскільки вона є самостійним способом забезпечення зобов’язань.
В Законі „Про заставу” необхідно також чітко визначити порядок відшкодування та розмір затрат на утримання заставленого майна. Одним з перспективних напрямів вдосконалення порядку стягнення на заставлене майно, на думку автора, є передача права власності на предмет застави заставодержателю. Також обгрунтовується пропозиція щодо доцільності уніфікації порядку звернення майнових вимог на предмет як цивільно-правової, так і податкової застави, оскільки у відповідності до нині чинного порядку, держава отримує перевагу на задоволення своїх претензій з майна боржника перед іншими кредиторами.
З метою кращого захисту інтересів кредиторів в Законі „Про заставу” необхідно передбачити право звернення стягнення на грошові кошти заставодавця, якщо зменшення вартості предмета застави сталося з вини останнього.
Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у таких публікаціях:
1. Дякович М.М. До питання про гармонізацію законодавства України про заставу з правом країн СНД. // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. Матеріали науково-практичної конференції. –Київ. –1998 р. –с.380-383.
2. Дякович М.М. Мій дім – моя застава. // Нотар. – №6. – квітень 2001 р. – с.34-43.
3. Дякович М.М. Особливості застави квартири, придбаної в кредит. // Підприємництво, господарство і право. –№8. –2001. –с.33-37.
4. Дякович М.М. Застава товарів в обороті або переробці. // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Науковий часопис. –2002. -№2. –с.150-153.
5. Дякович М.М. Учасники заставних правовідносин. // Вісник Львівського університету. Серія юридична. –2002. –Випуск 37. –с.324-327
6. Дякович М.М. Підприємство як об’єкт заставних правовідносин. // Матеріали VIII регіональної науково-практичної конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (13-14 лютого 2002 р.). –Львів. –2002. –с.159-160.
7. Дякович М.М. Судовий захист прав громадян в процесі приватизації. Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. Випуск 13-14. –Одеса: Юридична література. –2002. –с.498-500.
8. Дякович М.М. Іпотека земельних ділянок в міжнародному приватному праві. // Держава і право: збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск. –К.: Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України. –2003. –с. 100-102.
9. Дякович М.М. Застава: всі предмети без секретів. // Нотар. –№11. – березень 2003 р. – с.18-23.
10. Дякович М.М. Роль поручителя. // Нотар. – №12. – липень 2003 р. – с.12-14.
АНОТАЦІЇ
Дякович М.М. Цивільно-правові аспекти забезпечення майнових інтересів заставодержателя. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню теоретичних та практичних проблем, пов’язаних із забезпеченням майнових інтересів заставодержателя.
Серед цивільно-правових способів забезпечення зобов’язань, застава займає важливе місце. Заставні відносини належать до змішаного типу регулятивно-охоронних правовідносин. Захист майнових інтересів учасників цивільного обігу є особливо актуальним в умовах переходу до ринкової економіки. В роботі досліджуються цивільно-правові проблеми охорони майнових прав кредиторів-заставодержателів. Аналізується структура і зміст заставних зобов’язань та їх правова природа. Виходячи з мети дослідження, з’ясовуються питання правового режиму предмета застави. Пропонується класифікація предмету застави за різноманітними критеріями. Висвітлюються особливості правового регулювання окремих видів застави.
На підставі аналізу практики звернення стягнення на заставлене майно сформульовані пропозиції, спрямовані на вдосконалення порядку задоволення майнових претензій заставодержателя. Необхідно передбачити право заставодержателя отримати задоволення із заставленого майна також у разі заподіяння збитків з інших, крім прострочення виконання основного зобов’язання, підстав. Вироблено рекомендації щодо уніфікації процедури звернення стягнення на майно – предмет цивільно-правової та податкової застави. Обґрунтовується висновок про надання права заставодержателю звернути стягнення на грошові кошти заставодавця, якщо зниження вартості предмета застави сталося з вини заставодавця.
Розроблені інші пропозиції, спрямовані на вдосконалення нормативного регулювання заставних відносин і забезпечення майнових інтересів заставодержателя.
Ключові слова: предмет застави, заставне правовідношення, види застави, майнові вимоги заставодержателя, порядок звернення стягнення на заставлене майно.
Дякович М.М. Гражданско-правовые аспекты обеспечения имущественных интересов залогодержателя. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2003.
Диссертационная работа посвящена исследованию теоретических и практических проблем, связанных с обеспечением имущественных интересов залогодержателя.
Среди гражданско-правовых способов обеспечения обязательств, залог занимает важное место. Заставные отношения относятся к смешанному типу регулятивно-охранительных правоотношений. Защита имущественных интересов участников гражданского оборота является особенно актуальной в условиях формирования рыночной экономики. В диссертации исследуются гражданско-правовые проблемы удовлетворения имущественных претензий кредиторов-залогодержателей. Анализируется структура и содержание залоговых обязательств, их правовая природа. Исходя из целей исследования, определяются вопросы правового режима предмета залога. Предлагается классификация предмета залога по различным критериям. Освещаются особенности правового регулирования отдельных видов залога. Рассматривается правовой режим вещей, как предмета залога. Обосновывается предложение, что не может быть предметом залога вещь, которая ограничена в гражданском обороте и не может перейти в собственность залогодержателя, если такой порядок удовлетворения имущественных требований залогодержателя предусмотрен законом или договором.
К вещам в гражданском праве относятся также деньги. Последние являются особой категорией объектов гражданского права, поскольку одновременно выполняют функцию средства платежа. Закон Украины "О залоге" не предусматривает среди перечня предметов залога денежные средства. В юридической литературе предлагаются различные точки зрения по этой проблеме. Автором обосновывается позиция, что деньги в национальной валюте не могут быть предметом залога, как вещь.
Особое внимание уделено залогу недвижимых вещей – ипотеке. Освещаются проблемные вопросы, связанные с ипотекой имущественного комплекса предприятия и земельных участков. Действующим законодательством чётко не урегулирован вопрос о составных элементах имущественного комплекса. Не определён, в частности, в контексте залоговых отношений правовой режим изготовленной продукции. По мнению диссертанта, продукция, изготовленная на предприятии, не относится к основным фондам и не должна включатся в состав ипотеки. Права предприятия нематериального характера также не могут быть предметом залога.
На основании сравнительного анализа выделяются отличительные особенности залога товаров в обороте и в обработке. В диссертации обосновывается вывод о необходимости конкретизации содержания терминов "готовая продукция", "сырьё", "полуфабрикат", "комплектующие изделия" применительно к объекту залоговых отношений. При этом необходимо унифицировать перечисленные категории с понятийным аппаратом налогового, хозяйственного, бухгалтерско-финансового законодательства.
Анализируется суть залога имущественных прав. К имущественным правам относятся вещные и права на исполнение договорных обязательств. Залог имущественных прав осуществляется с соблюдением требований, установленных для цессии. Вместе с тем в работе определяются особенности залога имущественных прав и их отличие от цессии.
Исходя из положений законодательства о ценных бумагах, исследуется возможность залога их отдельных видов. В диссертации предлагается перечень ценных бумаг, которые не могут быть предметом залога. К ним относятся некоторые виды инвестиционных сертификатов, эмитентом которых являются инвестиционные фонды и компании, целевые облигации, если товары, под которые они выпущены, уже являются предметом залога, приватизационные бумаги.
На основании анализа практики удовлетворения требований залогодержателя из заложенного имущества сформулированы предложения, направленные на совершенствование действующего законодательства. Необходимо предусмотреть право залогодержателя на удовлетворение имущественных требований из предмета залога также и в случае причинения ему ущерба по другим, кроме просрочки исполнения основного обязательства, основаниям. Разработаны рекомендации по унификации процедуры обращения взыскания на имущество – предмет гражданско-правового и налогового залога. Обосновывается предложение о предоставлении права залогодержателю обратить взыскание на денежные средства залогодателя, если снижение стоимости предмета залога имело место по вине залогодателя. Обосновываются другие предложения, направленные на совершенствование залоговых отношений и обеспечение имущественных интересов залогодержателя.
Ключевые слова: предмет залога, залоговое правоотношение, виды залога, имущественные претензии залогодержателя, порядок обращения взыскания на заложенное имущество.
M.M.Dyakovych. Civil and legal aspects of securing property interests of the mortgagee. – Manuscript.
The thesis for acquiring the scientific degree of a candidate of laws within the specialty 12.00.03 – civil law and civil process; family law; international private law. – Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2003.
The thesis is dedicated to research of theoretical and practical issues connected with securing of the mortgagee property interests.
The mortgage occupies an important place amongst civil and legal means of obligations securing. Mortgage relations belong to the mixed type of regulative and protective legal relations. The protection of the property interests of the civil circulation participants is a topical question in the stage of transition to the market economy. The civil and legal issues for protection of creditors’ and mortgagees’ property rights are studied in the thesis. The structure and content of mortgage obligations as well as their legal nature are analyzed. The questions of the legal regime of the mortgage subject are clarified pursuing the aim of this research. The mortgage subject classification by different criteria is offered. The characteristic features of legal regulation of some types of mortgages are examined.
On the basis of analysis of the practice of proceeding with penalties to the mortgaged property the offers are grounded on how to improve the procedure of mortgagees claims settlement. It is necessary to secure the mortgagee right to charge the mortgaged property as well as to inflict a loss resulting from other reasons besides the primary obligation execution expiring. Some recommendations were developed concerning unification of charging procedure on property - subject of civil, legal, and tax mortgages. The conclusion is grounded on providing the mortgagee with the right to charge the mortgager’s funds if reduction of mortgage subject cost has occurred because of mortgager’s fault.
Other proposals were developed in respect to improvement of mortgage relations normative regulation and securing of the mortgagee property interests.
Keywords: mortgage subject, mortgage legal relations, types of mortgages, mortgagee’s claims, procedure of penalties assessment to the mortgaged property.