Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
23
Донецький національний університет
Островська Людмила Станіславівна
УДК 81’367.5:161.2
Категорія атрибутивності
в структурі простого українського речення
Спеціальність 10.02.01 – українська мова
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Донецьк – 2006
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі української мови Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.
|
Науковий керівник: |
доктор філологічних наук, професор Загнітко Анатолій Панасович завідувач кафедри української мови Донецького національного університету |
|
Офіційні опоненти: |
доктор філологічних наук, професор Степаненко Микола Іванович завідувач кафедри української мови Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка |
|
кандидат філологічних наук Радіонова Тетяна Михайлівна доцент кафедри української мови Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов |
|
|
Провідна установа: |
Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В.Винниченка Міністерства освіти і науки України, м. Кіровоград |
Захист відбудеться “18” січня 2007 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.10 у Донецькому національному університет за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.
Автореферат розіслано “18” грудня 2006 р.
Учений секретар
спеціалізованої
вченої ради к. філол. н., доцент М.О. Вінтонів
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
У сучасній лінгвістичній науці на перший план виходять динамічні процеси, що виступають однією з важливих ознак мови як системи, спостерігається активна семантизація синтаксису, пов’язана з переорієнтацією лінгвістичних досліджень за концептом “від значення до форми”.
Одним із найактуальніших стає функціонально-семантичний підхід до вивчення мовних елементів (О.В.Бондарко, М.В.Всеволодова, О.М.Гулига), що спирається на традиції теорії поняттєвих категорій (ідеї О.Єсперсена, І.І.Мєщанінова). З цього погляду, пильної уваги заслуговує аналіз атрибутивних конструкцій, що втілюють найтиповіші відношення, закріплені в мовній системі. Визначенню статусу атрибутивних у системі семантико-синтаксичних відношень з урахуванням формально-граматичних, логічних, структурних, функціонально-семантичних, функціонально-комунікативних, функціонально-когнітивних характеристик присвячені праці В.В.Бабайцевої, І.Р.Вихованця, К.Г.Городенської, А.П.Загнітка, Н.Л.Іваницької, І.І.Слинька, О.М.Смольянінової, В.І.Фурашова та ін. Вагомим внеском у дослідження атрибутивних компонентів стали розвідки Р.С.Багги, В.В.Моренець, В.М.Шеїна, В.В.Явір, у яких розглянуто структурно-змістові ознаки атрибутивних конструкцій. Питання конструктивної і комунікативної ролі обов’язкового і факультативного означення опрацьовані С.О.Рудольф; предикативні означення з двобічними зв’язками і відношеннями в реченні – Л.М.Томусяк, Л.Д.Чесноковою; принципи виділення атрибутивних відношень – Л.А.Кіровою. З позицій парадигматичних зв’язків означення як синтаксична категорія досліджувалась В.І.Фурашовим. Окремих питань значеннєвого синкретизму у сфері атрибутивних відношень торкаються у своїх працях В.В.Бабайцева, М.М.Богдан, В.О.Ващук, У.В.Кубська, В.М.Нікітін. Синтаксична синонімія конструкцій із атрибутивним значенням досліджена в працях В.М.Брицина, К.Г.Городенської, Г.О.Золотової, В.Я.Мельничайка. Проблема формально-граматичної й семантико-синтаксичної кваліфікації відокремленого атрибута окреслюється в наукових розвідках Н.В.Виноградової, О.Є.Іванової, Л.О.Кадомцевої, Е.П.Лаврик, Н.М.Халанської. Простеженню текстотвірної значущості атрибутивних компонентів, установленню особливостей атрибутивного смислового акцентування присвячені дослідження Т.П.Беценко, Т.В.Джіані, Г.І.Климовської, Л.А.Мельникової, Л.І.Чернишової та ін.
Актуальність дослідження визначається, по-перше, посиленим інтересом лінгвістичної науки до проблеми функціонально-семантичних категорій, по-друге, не з’ясованістю чітких класифікаційних параметрів ядерних і периферійних засобів атрибутивності. Необхідність такого дослідження зумовлена тим, що комплексне вивчення функціонально-семантичної категорії атрибутивності на рівні простого речення дозволяє встановити склад різнорівневих мовних одиниць, що виражають атрибутивні відношення, описати систему цих відношень на засадах семантичного синтаксису.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною науково-дослідних тем “Українська мовно-національна картина світу: семантико-граматичні, соціолінгвістичні й емотивні аспекти” (0100U001962), “Граматичні, лексичні і семантичні одиниці в українській національно-мовній картині світу” (2005-2009) кафедри української мови Донецького національного університету. Тему дослідження погоджено з напрямами роботи Наукової ради “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (протокол № 2 від 17.04.2000р.).
Метою дослідження є всебічна характеристика атрибутивних компонентів простого речення сучасної української мови, що становлять ядерну, напівпериферійну, а також периферійну зони відповідної функціонально-семантичної категорії з урахуванням семантики і засобів вираження.
Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких конкретних завдань:
1) з’ясувати логіко-лінгвістичну сутність мовного атрибутивного значення;
2) подати семантико-синтаксичний аналіз ядерних форм атрибутивності;
3) проаналізувати напівпериферійну зону атрибутивності й з’ясувати в ній семантико-синтаксичні вияви атрибутивних компонентів;
4) висвітлити формально-синтаксичні особливості та семантичні вияви периферійної зони атрибутивності;
5) співвіднести внутрішні системні властивості атрибутивних конструкцій з особливостями їх функціонування в умовах контексту.
Об’єкт дослідження становить категорія атрибутивності української мови.
Предметом безпосереднього аналізу є атрибутивні конструкції простого українського речення.
Джерела фактичного матеріалу. З метою успішного й вичерпного розв'язання поставлених завдань було проаналізовано конструкції, дібрані з творів художньої літератури ХІХ-ХХІ ст., публіцистичних та наукових, науково-популярних текстів, офіційних документів, з українських нормативних словників. Загальна кількість речень, які містять атрибутивні відношення, складає близько 10 тисяч одиниць.
Методологія і методи дисертаційної роботи. Науковий аналіз здійснювався на основі врахування положень про зв’язок мови і мислення, співвідношення форми і змісту мовних одиниць. Для досягнення мети й розв'язання поставлених завдань були застосовані: метод структурно-семантичного аналізу речення, метод лінгвістичного опису мовних фактів з використанням компонентного аналізу, метод трансформації та лінгвостатистичного аналізу мовних одиниць.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в україністиці категорія атрибутивності підлягає комплексному лінгвістичному аналізу у функціонально-семантичному аспекті на рівні простого речення, визначається склад різнорівневих мовних одиниць, що виражають атрибутивні відношення, робиться спроба описати систему цих відношень на основі семантичного синтаксису, співвідносяться внутрішні системні властивості атрибутивних конструкцій з особливостями їх функціонування в умовах контексту.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому узагальнено типологічні й функціонально-семантичні аспекти атрибутивних конструкцій, які займають помітне місце в системі простих і простих ускладнених речень; визначено ядерні, напівпериферійні, периферійні форми категорії атрибутивності в простому українському реченні. Дослідження є певним внеском у розвиток української синтаксичної теорії. Вперше в українському мовознавстві здійснюється комплексне вивчення атрибутивних компонентів з урахуванням категорійних властивостей опорного слова, функціонального навантаження атрибута, характеру семантико-синтаксичних відношень.
Практичне значення дисертації. Основні положення й одержані результати можуть бути використані при читанні теоретичного курсу граматики сучасної української мови, викладанні спецкурсів та семінарів із синтаксису. Матеріали роботи слугуватимуть базою при опрацюванні підручників та навчальних посібників із синтаксису для ВНЗ і загальноосвітніх шкіл.
Особистий внесок здобувача полягає в самостійному вияві, аналізі й описі емпіричних даних, на яких ґрунтується дослідження, та інтерпретації отриманих результатів, простеженні формальних і функціонально-семантичних виявів категорії атрибутивності. Вперше в україністиці ґрунтовно досліджено відокремлений атрибут у системі атрибутивних відношень. Усі результати аналізу отримано автором самостійно.
Апробація дисертації. Результати дослідження було викладено на Міжнародній науково-теоретичній конференції “Граматичні читання - II” (Донецьк, 2002), Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта “2003” (Дніпропетровськ,2003), аспірантському науково-теоретичному семінарі (Донецьк, 2004), V Міжнародній науково-практичній конференції студентів і молодих учених “Майбутнє туризму - справа молодих” (Донецьк, 2002), IV Міжнародній науково-практичній конференції “Туристський феномен: економічні, соціальні, екологічні і культурно-історичні передумови і наслідки” (Святогірськ, 2002). Окремі розділи і вся дисертація загалом обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Донецького національного університету.
Обсяг і структура дисертації визначувані її метою та поставленими конкретними завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить 210 сторінок, список використаної літератури нараховує 211 позицій, список джерел фактичного матеріалу – 197 позицій. Основний зміст дослідження викладено на 179 сторінці.
Основний зміст дисертаційної роботи
У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, розкрито наукову новизну, проаналізовано теоретичне значення й практичну цінність роботи, визначено мету й завдання, з’ясовано об’єкт і предмет дослідження, окреслено методи аналізу.
У першому розділі “Структурно-семантична організація ядра атрибутивних компонентів” критично проаналізовано основні підходи до вивчення атрибутивних засобів, розглянуто сутність мовного атрибутивного значення, зроблено спробу розмежувати поняття якості, квалітативності, атрибутивності, встановлено семантику і засоби вираження ядра категорії атрибутивності, напівпериферійних форм.
Підрозділ 1.1. “Основні напрями дослідження атрибутивного компонента” висвітлює в історичному аспекті наукові підходи до вивчення синтаксичних компонентів речення, зокрема атрибутивних, подаються різні тлумачення статусу атрибутивних компонентів з урахуванням утрадиційнених і нових поглядів. Обґрунтовується теза про те, що систему атрибутивних відношень не можливо досліджувати поза контекстом тих динамічних процесів, що характеризують мову як знакову систему, найпридатнішу для сприймання, а також для передачі найрізноманітнішої інформації. Такий підхід до аналізу мовних явищ є плідним, оскільки його реалізація дає можливість простежити процес функціонально-семантичного зближення структурно нетотожних засобів.
У підрозділі 1.2. “Сутність мовного атрибутивного значення” наголошено, що категорія атрибутивності є функціонально-семантичною, яка формується різними засобами, об’єднаними функцією вираження атрибутивних відношень між предметом й ознакою. Семантичну домінанту категорії створює відношення атрибутивності, яке виражає власне-ознаку як внутрішню властивість предмета.
На ґрунті пізнавальної діяльності визначається кореляція атрибутивності з логіко-поняттєвою категорією якості та універсально-мовною – квалітативності. Сутність мовного атрибутивного значення виражає відношення між поняттєвими категоріями субстанції й ознаки. Це значення відображає у свідомості мовця позамовні відношення, наявні між предметами зовнішнього світу та їх ознаками.
Вказується, що категорія атрибутивності характеризується тричленною структурою: ядром, що включає спеціалізовані форми вираження; напівпериферією, що містить атрибутивні конструкції, формально співвідносні з ядерними; периферією, що складається з конструкцій із синкретичним атрибутивним значенням.
Підрозділ 1.3. “Ядерні форми атрибутивності” присвячений виявленню ядерних структур категорії атрибутивності, що відповідають вимогам: а) семантичної однозначності; б) формальної повноти вираження; в) частотності вживання. Повного експлікованого вираження категорія атрибутивності набуває в конструкціях з якісним прикметником при іменнику зі значенням предметності, оскільки значення конкретних іменників спрямовані на відображення предметів навколишнього світу, а якісні прикметники називають властивості, ознаки предметів: Я не повірив, що то він, бо мій тато ... мав довгу, чисту чуприну й великі очі (Гр.Тютюнник). При абстрактних іменниках вони частіше вживаються у своїх похідних, переносних значеннях і по суті характеризують не стільки названі абстрактними іменниками поняття, скільки особи і предмети, про які йде мова в реченні: Мною потрохи опановує сита, приємна радість (М.Івченко).
У підрозділі 1.4. “Атрибутивні форми, формально співвідносні з ядерними” встановлюються напівпериферійні вияви категорії атрибутивності, обов’язковою вимогою до яких постає спеціалізація в ознаковій функції і формально-граматична подібність до якісних прикметників (атрибутивні конструкції із залежними відносним прикметником, дієприкметником, ступеньованим прикметником, кількісним числівником, займенником прикметникової форми, родовим присубстантивним).
Зазначається, що відносні прикметники виражають лише загальну ідею атрибутивності певного відношення до предмета (значення локативно-просторової, темпоральної, каузальної, посесивної ознаки, значення матеріалу, функціонального призначення): Опишу, як воювала колись хата з палацами західного Ренесансу, з кам’яними фортецями розумних ворогів (О.Довженко); На головніших київських вулицях починали засвічувати ліхтарі (О.Кониський); Я весь в прокляттях, попелі і думах, Одружений зі смертю, я пропах Двадцятивічним ароматом смерті (М.Вінграновський); Міжнародний фонд “Відродження”, який репрезентує всесвітню мережу фондів, заснованих відомим американським підприємцем та громадським діячем Джорджем Соросом, буде щиро вдячний за відгуки, пропозиції та зауваження щодо цього видання під час його експериментальної перевірки в навчальних аудиторіях (Б.Гринчишин); До мене свого часу теж приходив такий директор, – мовила стара і раптом захлюпала безпричинним сміхом (В.Шевчук); Нарешті за десять хвилин до першої ночі я почув у тому крилі, де розміщується спілчанська бібліотека, звук битого скла, голоси, тупіт ніг.. (Літературна Україна).
Вторинність атрибутивних функцій ступеньованих прикметникових форм, зміна лексичного значення порівняно з твірним якісним прикметником не дають можливості зарахувати їх до ядра атрибутивних форм. У формально-граматичному плані ступеньовані прикметники в атрибутивній функції мають всі ознаки ад’єктива й виражають його категорійне значення – значення ознаки предмета, що конкретизується як ознака міри якості в ньому: Укладачі “Словника чужомовних слів”, що також керувалися чинним тоді правописом, обрали зваженішний підхід до кодифікації цих слів, унаслідок чого кількість варіантів суттєво зменшилася (Б.Ажнюк).
В атрибутивних конструкціях із залежним дієприкметником наявний різний характер атрибутивних відношень: власне-атрибутивні відношення виникають у тих конструкціях, де дієприкметник набуває граматичних, семантичних ознак власне-прикметника: Мені сниться мій храм: мені сняться золочені бані. У високому небі обгорілої віри хрести (Л.Костенко); в інших конструкціях атрибутивні відношення мають формально-граматичний характер: Дехто кашкета стягнув і цупко тримає його в задубілій від напруження долоні (У.Самчук).
Кількісні числівники (а саме власне-кількісні, збірні, неозначено-кількісні), узгоджуючись з іменниками і вказуючи на приналежність кількісної ознаки предмета, виконують атрибутивну функцію: Вони відправили листа на адресу редакції й через деякий час одержали вкладені в один конверт листи від двох друзів (В.Даниленко.). Атрибутивні конструкції з порядковими числівниками є аналогічними до структур з відносними прикметниками в ролі атрибута: Летіли гуси над лісами, В путі зустрів їх перший сніг (М. Нагнибіда). Займенники прикметникової форми в структурі речення виконують типову формально-синтаксичну функцію атрибутивного компонента. Семантично такі займенники вказують на велику кількість різнорідних ознак предмета, не називаючи їх: Успіх будь-якої роботи значною мірою залежить від того, наскільки добре уявляється кінцевий результат, якого прагнемо досягти (День).
Конструкції з родовим присубстантивним є регулярно відтворюваними й позиційно закріпленими в атрибутивній функції. Зберігаючи переважно семантику вихідної відмінкової форми, родовий присубстантивний виражає атрибутивно-суб’єктні (шепіт дібров), атрибутивно-об’єктно-суб’єктні (значення мови), посесивно-атрибутивні (свічадо Дніпра) відношення, значення суб’єкта якісної ознаки: На устах моїх світає радість болю – Ось тобою осіяні жалі (П.Засенко).
У другому розділі “Периферійна зона атрибутивності (семантика і засоби вираження)” встановлено атрибутивні компоненти синкретичної семантики. Особливістю таких атрибутивних конструкцій постає те, що, потенційно не призначені виражати атрибутивні відношення, вони можуть виконувати ознакову функцію. Значну роль при цьому відіграє семантична природа носія ознаки, у змістовій структурі якого закладено ознаковий елемент, що експлікується за допомогою залежного компонента. Окрім цього, до такого атрибутивного вживання досліджуваних форм спричиняється семантичне ущільнення максимально інформативних конструкцій, тобто відбувається згортання присудка і, як наслідок, поява нехарактерного для власне-словосполучень поєднання слів.
Такі атрибутивні конструкції, поєднуючи вихідні значення структури зі значенням атрибутивності, виражають складні синкретичні відношення, що являють собою поєднання (синтез) диференційних компонентів, які протиставляються один одному й пов’язані явищами транспозиції. Вибір варіантів вираження певної атрибутивної конструкції залежить від комунікативних настанов мовця.
У підрозділі 2.1. “Присубстантивні відмінкові форми як носії атрибутивності” розглянуто формально-семантичні комбінації атрибутивних конструкцій, у яких залежна форма репрезентована називним, прийменниковим родовим, безприйменниковими і прийменниковими давальним, знахідним, орудним, місцевим відмінками.
Функціонування семантично розмаїтих безприйменниково- і прийменниково-відмінкових форм в атрибутивних конструкціях відбиває одну із закономірностей мовної системи експлікувати необхідну в конкретній мовленнєвій ситуації інформацію за рахунок економних мовних засобів. Визначальна роль у формуванні семантичної структури таких конструкцій належить прийменникам. Такі атрибутивні конструкції характеризуються синонімічними зв'язками. Вживання того чи іншого прийменника з іменниковою формою мотивується стилістичними чинниками. Проаналізованим безприйменниково- і прийменниково-відмінковим атрибутивним конструкціям властива регулярна відтворюваність атрибутивно-просторових відношень, які виражено структурами: “субстантив + з, від, з-під, біля, проти, коло+ родовий відмінок”, “субстантив + на, в, через, + знахідний відмінок”, “субстантив + над, під, за, поруч з, між, поза + орудний відмінок”, “субстантив + при, на, в + місцевий відмінок”.
Для вираження атрибутивно-темпоральних семантико-синтаксичних відношень служать прийменники, значеннєво співвідносні з просторовими під, за, через, біля, до і значно рідше – власне-темпоральні протягом, під час, напередодні, які сполучаються з іменниками у формі родового, знахідного, орудного і місцевого відмінків.
Атрибутивно-цільові відношення знаходять своє регулярне відтворення, базуючись на прийменниках у сполученні з відмінковими формами: “для + родовий відмінок”, “на + знахідний відмінок”, “від + родовий відмінок”, “до + родовий відмінок”, “проти + родовий відмінок”, “під + знахідний відмінок”.
Атрибутивно-причинові відношення, сформовані за участю просторових і темпоральних прийменників, тісно переплітаються із часовими й об’єктними відношеннями. Для вираження атрибутивно-каузальних значень у сучасній українській мові вживається обмежена кількість прийменниково-відмінкових форм: “через + знахідний відмінок”, “з + родовий відмінок”, “за + знахідний відмінок”, “в + знахідний відмінок”, “від + родовий відмінок”.
Атрибутивно-інструментальним компонентам притаманне таке граматичне вираження: “з+ орудний відмінок”, “на + знахідний відмінок”, “через + знахідний відмінок”, в + знахідний відмінок, “по + місцевий відмінок”, “від + родовий відмінок”, “під + знахідний відмінок”, “на + місцевий відмінок”, “в + місцевий відмінок”.
Інші типи семантико-синтаксичних відношень (атрибутивно-порівняльні, атрибутивно-об’єктні, атрибутивно-суб’єктні тощо) з-поміж атрибутивних конструкцій посідають незначне місце в якісній кваліфікації предметів. Такі атрибутивні конструкції з повним правом слід визначати як абсолютно периферійні утворення, що постають на мовленнєвому рівні й зрідка набувають системного характеру.
Форму називного відмінка як носія атрибутивної характеристики, що традиційно розглядається як специфічна форма означення – прикладка, відносимо до периферійної зони атрибутивності. Називний відмінок, означаючи предмет, дає йому іншу назву, тобто поєднує значення ознаки предмета з самим значенням предмета. Апозитивні відношення, які виникають у таких конструкціях, є близькими до атрибутивних, але відрізняються від них засобами вираження. Апозитивні відношення найближчі до атрибутивних тоді, коли називний відмінок виступає засобом художньої характеристики предметів: Хвиля, вигинаючись колишеться під гаснучим промінням важкими переливами-оксамитами (О.Гончар).
Підрозділ 2.2. “Інфінітив у системі атрибутивних відношень” містить аналіз атрибутивних конструкцій із залежним інфінітивом. Констатовано, що причиною функціонування інфінітива в такій позиції стало те, що іменники, з якими сполучається інфінітив, виступають інформативно недостатніми й вимагають свого поширення предикатним словом. З іншого боку, можливість іменникового функціонування інфінітива дає йому підстави займати атрибутивну позицію, як і будь-якому іменнику.
Інфінітив виконує функцію атрибута при певному колі означуваних слів, а саме віддієслівних зі значеннями мовлення, вміння, звички, наміру, психічного відношення, діяльності, готовності, ймовірності й іменниках, не співвідносних з іншими частинами мови, із семами: спосіб, причина, право, час тощо. Така обмежена кількість означуваних іменників, доволі суворі семантичні обмеження на сполучення інфінітива з іменником свідчать про непродуктивність атрибутивної позиції для інфінітива: Ще матиме час зібрати воєдино свої думки і переживання (Л.Задорожна); У мене є препогана звичка усамітнюватися (Ю.Андрухович); Давно вже я не писав тобі, власне, виконував свою обіцянку написати все, що я знаю про наші родини (Л.Мосендз).
У підрозділі 2.3. “Прислівникові форми в системі атрибутивних відношень” наголошено на можливості виражати прислівником якісну характеристику предмета: котлета по-київськи, читання напам’ять, крок вперед, що дозволяє розглядати прислівникові форми в системі атрибутивних відношень. Присубстантивна позиція прислівників є наслідком переміщення прислівників із типової для них детермінантної або придієслівної в позицію прийменникову. Досліджувані конструкції виражають атрибутивно-локативні, атрибутивно-темпоральні, атрибутивно-цільові та інші атрибутивно-обставинні відношення. Враховуючи ускладнений характер семантико-синтаксичних відношень в аналізованих конструкціях, частиномовні особливості залежного компонента (невідмінюваність) і синтаксичний зв’язок між опорними іменниками і залежним прислівником – прилягання, вважаємо за доцільне віднести атрибутивні конструкції з прислівником у ролі атрибута до периферії семантичної системи атрибутивності:... нахабно вривався в душу світ дорослий, народжений оцим невпинним просуванням вперед і вперед ... (П.Загребельний); це був майже природний добір по-українському (А.Курков); З життям то так, то гра навпереваги (Л.Костенко).
Підрозділ 2.4. “Відокремлений атрибут в структурі речення” присвячений розгляду синтаксичних конструкцій з відокремленим атрибутом, де розмежовується формально-граматичний і семантико-синтаксичний аспекти, що дозволяє глибше проникнути в структуру конструкції, дослідити властивості компонентів, виділити їх склад і зв’язки, зіставити конкретні висловлення й виділити інваріантні значення таких атрибутивних конструкцій.
Напівпредикативне значення відокремленого атрибутивного компонента, взаємодіючи з предикативністю основної частини, має не лінійний, послідовний, а зміщений, надсегментний вияв. Ускладнене речення у зв’язку з цим набуває недиференційованого значення – у напрямі увиразнення експресивної, а не раціональної площини речення-думки.
Особливості функціонування відокремленого атрибута в структурі простого формально-ускладненого речення дають підстави для тлумачення його як абсолютно периферійного утворення в системі атрибутивних конструкцій. Семантика таких конструкцій значною мірою зумовлюється взаємодією відокремленого атрибута з основною частиною, що виявляється у вираженні конкретизувальних: Доля – всепам’ятна, всечула, всевидюща – нічого не забуде, не простить (В.Стус) та атрибутивно-обставинних (причинових, часових, допустових, умовних, цільових) відношень: Змалюй дуби, могутні і крислаті, котрі од вітру гнуться до землі (Л.Костенко); Кам’яніє скудний розум, заблуканий у словесних кущах (Є.Маланюк).
У третьому розділі “Атрибутивні конструкції в аспекті функціонування” встановлено специфіку існування атрибутивних конструкцій в умовах контексту простого поширеного речення.
Підрозділ 3.1. “Контекст як середовище функціонування атрибутивної конструкції” зорієнтований на тлумачення поняття контексту як різноманітних взаємодій семантики мовних одиниць, що виявляються при формуванні смислових відрізків висловлення. Контекст визначається пізнавальною сутністю мови, її безпосереднім зв’язком зі свідомістю, мисленням. Контекст враховує комбінації всіх мовних і позамовних засобів, що беруть участь у спілкуванні людей, тим самим закріплюючи фундаментальну властивість мови – бути адекватним способом вираження свідомості, а отже, й адекватним відображенням об’єктивного світу.
У підрозділі 3.2. “Особливості функціонування атрибутивної конструкції в простому поширеному реченні” констатовано, що в умовах простого поширеного речення-висловлення атрибутивна конструкція взаємодіє з предикативною групою та з іншими компонентами на структурно-семантичному і смисловому рівнях. Значну роль при цій взаємодії відіграє структурно-семантична сутність конструкції.
Особливість функціонування атрибутивної конструкції в складі предикативної групи при взаємодії із граматичним суб'єктом полягає в такому: а) залежний компонент атрибутивної конструкції, головний компонент якого є водночас активним носієм предикативної ознаки, залучається до реалізації суб’єктно-предикатних відношень. Така конструкція ускладнює просте поширене речення на смисловому рівні додатковими атрибутивно-предикативними відношеннями, що не мають власного суб’єкта, і прилягає до суб’єктно-предикатних відношень; б) функціонування абстрактних іменників у ролі граматичного суб’єкта речення та носія ознаки в атрибутивній конструкції відзначається тим, що, крім названих функцій, вони можуть виконувати функцію предикативної ознаки щодо особи, про яку йде мова в реченні, але яка не виражена формою називного відмінка; в) семантично неподільні атрибутивні конструкції з порівняльно-оцінним значенням одного з компонентів й атрибутивні конструкції з кількісним значенням, де стрижневий компонент – іменник зі значенням сукупності, міри, можуть займати позицію граматичного суб’єкта всім своїм компонентним складом.
Особливості функціонування атрибутивних конструкцій різних структур у складі предикативної групи при взаємодії з граматичним предикатом полягають у перерозподілі семантичного навантаження за рахунок актуалізації залежного компонента конструкцій. Останній залучається до складу предикативної групи та бере участь у реалізації предикативності всього речення, ускладнюючи весь комунікативно-синтаксичний комплекс.
На периферії простого поширеного речення атрибутивні конструкції різних структур формують додаткові смислові фрагменти. Функціонування цих конструкцій дозволяє побудувати інформативно насичене повідомлення за наявності лише одного акту предикації. Внутрішні синтаксичні потенції другого семантичного суб'єкта і предиката дають можливість атрибутивним конструкціям створити додаткові комунікативно-смислові комплекси. Найбільш функціонально завантажені тут конструкції, утворені з двох чи більше іменників з відад’єктивом чи девербативом у ролі головного компонента.
У підрозділі 3.3. “Обов’язковість атрибута в структурі та семантиці речення” аргументується, що проблема функціональної ролі компонентів реченнєвих структур пов’язана з розглядом їх обов’язковості або факультативності, структурного і семантичного статусу. Атрибут може входити до складу будь-якого елемента структури, утворюючи з ним єдине ціле, що пояснюється його семантикою: атрибут називає ознаку, яка існує не поза предметом чи явищем, а в ньому самому. Тому в разі факультативності атрибута синтаксична конструкція може бути зведена до субстантива, у разі обов’язковості атрибутивний компонент не може бути елімінований, що простежується в конструкціях, де атрибут характеризує синсемантичні субстантиви, які потребують конкретизації через свою інформативну недостатність: Вона з молодих літ заопікувалася садом і стала безперечним авторитетом для жінок селища в цій галузі (Ю.Яновський). У семантичному аспекті атрибутивний компонент визначається обов’язковим за умови його взаємозумовленості з предикатом: За плотом задзвеніли потривожені бджоли і почали вилітати зі свого житла (М.Стельмах).
Підрозділ 3.4. “Багатокомпонентні атрибутивні конструкції в простому поширеному реченні” визначає особливості супідрядності й підрядності як форм існування атрибутивних конструкцій у простому поширеному реченні.
Супідрядність як форма існування атрибутивних конструкцій виявляється в тому, що один і той самий іменник передбачає ознаку в двох однотипних двокомпонентних конструкціях. Однорідність чи неоднорідність цих ознак виявляється на комунікативному рівні. Конструкції з супідрядністю можуть бути біфункціональними внаслідок різноспрямованості семантичної і граматичної залежностей стрижневого компонента. За семантикою такі структури аналогічні конструкціям з послідовною підрядністю.
Послідовна підрядність як форма існування атрибутивної конструкції полягає в тому, що бінарні конструкції утворюються шляхом вкладання одна в одну на базі маркованих і немаркованих чи двох немаркованих структур. Залежний компонент немаркованої структури, являючи собою за суттю носія ознаки, передбачає марковану ознаку. З погляду семантики такі структури тотожні конструкціям з супідрядністю.
У висновках сформульовано результати виконаного дослідження:
1. Якість, властивість, ознака – це універсальні поняття, що спираються на засоби мовного вираження через втілення в універсально-мовній категорії квалітативності, корелятом якої на мовному рівні є категорія атрибутивності, що тлумачиться як функціонально-семантична. Категорія атрибутивності формується різними засобами, об’єднаними функцією вираження атрибутивних відношень між предметом й ознакою. Семантичну домінанту категорії створює відношення атрибутивності, яке виражає непредикативну власне-ознаку як внутрішню властивість предмета. Предмет – це сукупність властивостей, що вербалізується за допомогою залежного компонента в межах атрибутивної конструкції. Атрибут – це частина предмета. Значення атрибута закладене в лексичній семантиці іменника, що називає предмет, але виражається воно тільки в складі бінарної синтаксичної одиниці.
2. Категорія атрибутивності охоплює широке коло семантичних значень зі своїми спеціалізованими формами вираження, де в певних випадках спостерігається еквівалентність цілого ряду компонентів різноманітних синтаксичних конструкцій, які утворюють своєрідну семантичну мікросистему, специфіка якої виявляється в особливостях функціонування атрибутивних конструкцій в умовах контексту.
3. Функціональний вияв категорії атрибутивності характеризується наявністю ядра, напівпериферійних утворень, формально співвідносних з ядерною зоною, периферії.
Значення атрибутивності в ядерних конструкціях – це їх системно значуща внутрішня властивість, яка реалізується в семантико-синтаксичних відношеннях між предметом та ознакою й семним складом лексичних значень компонентів структури, яке підтверджується атрибутивним призначенням її компонентів.
Ядро категорії атрибутивності наповнено категорійними формами – якісними прикметниками, які, сполучаючись з конкретними іменниками, найповніше виражають сутність атрибутивної семантики.
4. Напівпериферійні зони категорії атрибутивності вміщують структури, формально співвідносні з ядерними. Обов’язковою вимогою для них постає спеціалізація в ознаковій функції і формально-граматична подібність до якісних прикметників. Напівпериферія репрезентована атрибутивними конструкціями із залежними відносним прикметником, дієприкметником, кількісним числівником, займенником прикметникової форми, ступеньованим прикметником, родовим присубстантивним відмінком.
Напівпериферійні атрибутивні засоби переважно зберігають семантику вихідної форми, саме тому в синтаксичних конструкціях виражаються складні синтаксичні відношення, специфіка яких виявляється залежно від лексико-граматичних особливостей опорного слова, лексичного значення залежного слова, а також від контексту, логічного співвідношення похідної й вихідної форм і відповідної конструкції з певними трансформами.
Усі напівпериферійні атрибутивні компоненти об’єднані тим, що в силу особливостей лексичного наповнення структур виражають атрибутивне значення не безпосередньо, а опосередковано, шляхом вказівки на інший предмет чи його ознаку.
5. Периферійна зона атрибутивності репрезентована конструкціями, в яких залежний компонент виражений насамперед відмінково-прийменниковими формами іменника. Периферійні атрибутивні засоби попри те, що потенційно не призначені виражати атрибутивні відношення, можуть виконувати ознакову функцію. Визначну роль тут відіграє семантична природа носія ознаки (конкретного іменника), у змістовій структурі якого закладено ознаковий елемент, що експлікується за допомогою залежного компонента. До такого атрибутивного вживання прийменниково-іменникових форм спричиняється семантичне ущільнення максимально інформативних конструкцій, тобто відбувається згортання присудка і, як наслідок, поява нехарактерного для власне-словосполучень поєднання слів.
Відмінкові форми в позиції атрибута характеризуються синкретичністю семантики, виражаючи атрибутивно-локативні, атрибутивно-темпоральні, атрибутивно-причинові та інші атрибутивно-обставинні відношення. Специфіку відмінкового значення передає прийменник, що може мати синонімічні форми вияву. Функціонування таких семантично розмаїтих атрибутивних форм відбиває одну із закономірностей мовної системи експлікувати необхідну в конкретній мовленнєвій ситуації інформацію за рахунок економних мовних засобів.
Конструкції із залежними інфінітивними і прислівниковими формами посідають незначне місце в якісній кваліфікації предметів і є абсолютно периферійними утвореннями категорії атрибутивності. Вони виникають на мовленнєвому рівні й зрідка набувають системного характеру.
Відокремлені атрибутивні компоненти в українській мові належать до поширених, охоплюючи широке коло значень; їх використання пов’язане з необхідністю зосередження уваги на предметі – носії ознаки. Функціонально семантичні особливості відокремленого атрибута зумовлюються його взаємодією з основною частиною простого формально-ускладненого речення.
6. Функціонування атрибутивної конструкції здійснюється перш за все в умовах простого поширеного речення-висловлення, де воно взаємодіє з предикативною групою та з іншими компонентами на структурно-семантичному і смисловому рівнях. Значну роль у цій взаємодії відіграє структурно-семантична сутність конструкції.
Особливості функціонування атрибутивної конструкції в складі предикативної групи при взаємодії із граматичним суб’єктом полягає в тому, що залежний компонент атрибутивної конструкції, головний компонент якого є водночас активним носієм предикативної ознаки, залучається до реалізації суб’єктно-предикатних відношень. Така конструкція ускладнює просте поширене речення на смисловому рівні додатковими атрибутивно-предикатними відношеннями, які не мають власного суб’єкта, і прилягає до суб’єктно-предикатних відношень.
Особливості функціонування атрибутивних конструкцій різних структур у складі предикативної групи при взаємодії з граматичним предикатом полягає в перерозподілі семантичного навантаження за рахунок актуалізації залежного компонента конструкцій. Залежний компонент атрибутивної конструкції залучається до складу предикативної групи та бере участь у реалізації предикативності всього речення, ускладнюючи комунікативно-синтаксичний комплекс.
На периферії простого поширеного речення атрибутивні конструкції різних структур формують додаткові смислові фрагменти. Функціонування цих конструкцій дозволяє побудувати інформативно насичене повідомлення за наявністю лише одного акту предикації. Внутрішні синтаксичні потенції другого семантичного суб’єкта і предиката дають можливість атрибутивним конструкціям створити додаткові комунікативно-смислові комплекси. Найбільш функціонально завантажені тут конструкції, утворені з двох чи більше іменників з відад’єктивом чи девербативом у ролі головного компонента.
Перспективним постає розгляд категорії атрибутивності з погляду прагматики, де вона виступає не лише як структурно-семантична заданість, не тільки як функція, а як явище, основу якого складає спеціальний відбір засобів мови (мовлення) для найточнішого вираження певної характеристики предмета, різних відтінків атрибутивності.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:
1. Обов’язковість атрибута в структурі речення // Ономастика і апелятиви: Зб. наук. пр. Вип.17. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. – С.92-98.
2. Відокремлений атрибут в структурі простого формально ускладеного речення // Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр. Випуск 11. У 2 частинах / Укл.: Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. – Ч.1. – Донецьк: ДонНУ, 2003. – С.215-221.
3. Родовий присубстантивний як співвідносний з ядерними формами // Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр. Випуск 12. / Укл.: Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С.123-127.
4. Якісні і відносні прикметники в системі атрибутивних елементів // Лінгвістика: Зб. наук. пр. Вип.1. – Херсон: ХДУ, 2005. – С.104-112.
5. Функціонально-семантичні особливості багатокомпонентних атрибутивних конструкцій // Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр. Випуск 8. / Укл.: Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – С.128-133.
6. Специфіка атрибутивних конструкцій типу “відад’єктив + іменник в родовому відмінку” та розробка методики оцінки їх засвоєння // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта” 2003. – Т.13. – Філологія. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2003. – С.105-107.
7. Семантичні особливості атрибутивного компонента в мовленнєвій діяльності // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції студентів і молодих учених “Майбутнє туризму – справа молодих”. – Донецьк: ДІТБ, 2002. – С.372-374.
8. Тестування як важливий елемент формування культури мовлення (на прикладі атрибутивних компонентів) // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції “Туристський феномен: економічні, соціальні, екологічні та культурно-історичні передумови і наслідки”. – Святогірськ, 2002. – С.211-214.
АНОТАЦІЇ
Островська Л.С. Категорія атрибутивності в структурі простого українського речення – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Донецький національний університет, Донецьк, 2006.
У дисертації на матеріалі сучасної української мови здійснено комплексний аналіз функціонально-семантичної категорії атрибутивності. Досліджено близько 10000 речень, які містять різноманітні атрибутивні відношення. Узагальнено типологічні й функціонально-семантичні аспекти атрибутивних конструкцій, які займають належне місце в системі простих і простих ускладнених речень; визначено ядерні, напівпериферійні, периферійні форми категорії атрибутивності; встановлено специфіку атрибутивних компонентів у системі інших структур, окреслено класифікаційні характеристики атрибута; простежено формальні й функціонально-семантичні вияви категорії атрибутивності; ґрунтовно досліджено відокремлений атрибут у системі атрибутивних відношень; детальному аналізу піддано синкретичні вияви атрибутивних відношень у досліджуваних конструкціях; з’ясовано логіко-лінгвістичну сутність мовного атрибутивного значення; співвіднесено внутрішні системні властивості атрибутивних конструкцій з особливостями їх функціонування в умовах контексту, визначено структурні й семантичні параметри обов’язковості атрибута в реченні.
Ключові слова: категорія атрибутивності, атрибутивні відношення, атрибутивна конструкція, ядро, напівпериферія, периферійна зона, синкретизм, контекст.
Островская Л.С. Категория атрибутивности в структуре простого украинского предложения. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Донецкий национальный университет, Донецк, 2006.
В диссертации на материале современного украинского языка осуществлен комплексный анализ функционально-семантической категории атрибутивности. Исследовано около 10000 предложений, которые содержат разнообразные атрибутивные отношения. Обобщены типологические и функционально-семантические аспекты атрибутивных конструкций, которые занимают соответствующее место в системе простых и простых осложненных предложений; определены ядерные полупериферийные, периферийные формы категорий атрибутивности; выявлена специфика атрибутивных компонентов в системе других структур; представлены классификационные характеристики атрибута; прослежены формальные и функционально-семантические реализации категории атрибутивности; исследован обособленный атрибут в системе атрибутивных отношений; подробно проанализированы синкретические атрибутивные отношения в исследуемых конструкциях; выявлена логико-лингвистическая сущность языкового атрибутивного значения; соотнесены внутренние системные характеристики атрибутивных конструкций с особенностями их функционирования в условиях контекста; определены структурные и семантические параметры обязательности атрибутов предложения.
Ключевые слова: категория атрибутивности, атрибутивные отношения, атрибутивная конструкция, ядро, полупериферия, периферийная зона, синкретизм, контекст.
Ostrovskaya L.S. Category of attribution in the structure of the simple Ukrainian sentence. – Manuscript.
The dissertation on competition of the scientific degree of Candidate of Philology by the specialty 10.02.01 - Ukrainian language. – Donetsk National University, Donetsk, 2006.
In the dissertation on the material of the contemporary Ukrainian language the complex analysis of a functional - semantic category of attribution is carried out. About 10000 sentences were studied which contain various attributive relations. Essence of language attributive value was determined.
In the work, regulations about the fact that the functional - semantic category of attribution is formed by various language means incorporated by function of expression of attributive relations between an object and an attribute. The semantic dominant of a category is created with relation of attribution, which expresses attribute itself as an internal property of a subject.
Nuclear structures of a category of attribution which meet the following requirements а) semantic unambiguity; б) formal completeness of expression; в) particularity of use. Essence of attributive semantics is expressed in the best way by relations between meanings of concrete nouns and qualitative adjectives as values of such nouns are directed at display of objects of the surrounding world and qualitative adjectives name properties, attributes of subjects.
In the work the analysis of semiperiphery attributive components was made, the obligatory requirement to which is specialization in a definite function and formal - grammatical similarity with qualitative adjectives (attributive constructions with a dependent relative adjective, participle, adjective in a degree of comparison, cardinal number, pronoun of an adjective form, genitive substantive case). Attributive constructions, syncretic semantics in which the dependent form is submitted by the nominative case, nonprepositional and prepositional forms of genitive, dative, accusative, instrumental and prepositional cases in view of functional loading of the structures.
It is established that the source of attributive components of prepositional-case type is redistribution of components of syntactic structure of sentence, caused by the processes of the communicative sphere itself.
The status of the detached attribute as distributor of the complicated simple elementary sentence, and also structure and semantics of the detached attributive constructions in the simple formally complicated sentence is defined.
Attributive components of a peripheral zone represent syncretic semantics, satisfying diverse needs of language expression. Attributive-spatial, attributive-temporal, attributive-causal, attributive -target components are qualified by transforms of respective subject - predicative structures which semantically complicate sentences, entering in its structure.
In the work features of functioning of attributive constructions of various structures are allocated in structure of predicative group at interaction with a grammatical predicate which come to an end in redistribution of semantic loading due to actualization of the dependent component of constructions that results in complication of all the communicative - syntactic complex.
Key words: a category of attribution, attributive relations, attributive construction, nucleus, semiperiphery, peripheral zone, syncretism, context.