Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
41
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Перепечкіна Світлана Євгеніївна
УДК 811'112.2(430) : 81'27 : 81'344
ФОНОСТИЛІСТИЧНА ВАРІАТИВНІСТЬ
МОВЛЕННЯ ВИКЛАДАЧІВ НІМЕЧЧИНИ
Спеціальність 10.02.04 –германські мови
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Київ –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі німецької філології Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського.
Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор
ПЕТРЕНКО Олександр Дем’янович,
декан факультету іноземної філології,
завідувач кафедри теорії і практики перекладу та соціолінгвістики Таврійського
національного університету
імені В.І. Вернадського
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
CАХАРЧУК Людмила Iллiвна,
професор кафедри германської фiлологiп
Інституту філології Київського
національного університету
імені Тараса Шевченка
кандидат філологічних наук, професор
ДВОРЖЕЦЬКА Маргарита Петрівна,
професор кафедри фонетики англійської
мови Київського національного
лінгвістичного університету МОН України
Провідна установа: Донецький національний університет
Міністерства освіти і науки України,
кафедра германської філології
Захист дисертації відбудеться “”травня 2006 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Шевченка, 14.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.
Автореферат розісланий “”квітня 2006 р.
Учений секретар спеціалізованої вченої ради
доктор філологічних наук І.В. Смущинська
Дослідження мови з позицій соціолінгвістики останнім часом привертає особливу увагу вітчизняних і зарубіжних мовознавців. Цей факт пояснюється передусім наявністю в мові феноменальної властивості –варіативності, що проявляється на різних рівнях мовної системи і зумовлена взаємодією мови та суспільства. До кола питань, що розглядаються у цьому зв’язку в сучасній лінгвістиці, належать такі глобальні проблеми, як соціальна диференціація мови, соціолінгвістична класифікація мов, мовні контакти, двомовність та багатомовність, мовна політика, міжкультурна комунікація (Ю.О. Жлуктенко, О.І. Чередниченко, О.Є. Семенець, Л.І. Сахарчук, О.Б. Ткаченко, А.Д. Бєлова та ін.); у галузі фонетики –соціальна і стилістична диференціація вимови (М.П. Дворжецька, Л.І. Прокопова, О.Д. Петренко, О.І. Стеріополо, Е.Ш. Ісаєв, Д.О. Петренко, О.Р. Валігура та ін.). Соціолінгвістика, інтегруючи методи і досягнення мовознавства, соціології, психології, етнографії, набуває можливості найбільш повного аналізу мовленнєвої поведінки носіїв мови та виявляє причини виникнення мовленнєвих варіантів. Ключовим поняттям у дослідженнях особливостей мовлення представників різних соціальних груп стає поняття соціального діалекту (“соціолект”), при цьому соціальна стратифікація мови та її ситуативна варіативність розглядаються комплексно –як два компоненти, що становлять фундамент соціолінгвістичного дослідження.
Основоположним у пропонованому дослідженні вимови викладачів Німеччини є визначення одиниць вимовних варіантних структур –“фонологічних змінних”(соціофонетичний термін, уведений У. Лабовим), і аналіз їх реалізації з урахуванням двох видів параметрів: мовних та позамовних. До мовних, або внутрішніх, параметрів належить фонетичне оточення змінної та її позиція відносно наголосу. До позамовних, або зовнішніх, –комунікативна ситуація і соціальна характеристика мовця. Такий підхід допомогає виявити низку диференційних ознак мовлення викладачів на сегментному рівні, а також визначити вимовні стилі, які використовуються представниками цієї соціальної групи в тій чи іншій ситуації спілкування.
Актуальність теми зумовлена підвищеним інтересом лінгвістів до вивчення усного мовлення в природних умовах комунікації, до проблем фонетичної варіативності, спричиненої впливом різних позамовних чинників. Важливим аспектом дослідження варіативності вимови залишається стратифікація вимовних стилів з урахуванням соціальних параметрів. Актуальність роботи визначається також недостатньою розробкою цих проблем у сучасній лінгвістиці, відсутністю ґрунтовних розвідок, предметом яких була б вимова викладачів Німеччини. Крім того, проведення соціофонетичних досліджень викликається потребами прикладного характеру, зокрема спрямованістю сучасного навчального процесу на освоєння комунікативних моделей реальних мовленнєвих ситуацій.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у межах комплексної наукової теми “Соціолінгвістична варіативність у мові та мовленні”, яку розробляє кафедра німецької філології Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Визначена тема (реєстраційний номер 0104U005407, УДК: 8127) передбачає багатоаспектне вивчення фонетичної варіативності: ситуативно і позиційно зумовлених варіантів вимови представників різних соціальних груп; проблеми норми та стилів вимови; поглиблену розробку поняття “соціолект”, а також аналіз мовних ситуацій в країнах, де розмовляють німецькою мовою, –як соціальних чинників, що впливають на мовленнєву поведінку.
Об’єктом дослідження є фонетична варіативність німецької мови в Німеччині на сегментному рівні, яка зумовлена взаємодією мовних (позицією в слові) і позамовних (ситуацією спілкування та соціальною належністю мовця) чинників.
Предмет дослідження становить варіативність вимови викладачів Німеччини у трьох ситуаціях спілкування, що відрізняються одна від одної ступенем офіційності.
Метою дослідження є аналіз фоностилістичної варіативності мовлення викладачів Німеччини на сегментному рівні зі встановленням диференційних ознак вимови представників цієї соціальної групи в різних ситуаціях спілкування.
Поставлена мета передбачає реалізацію таких завдань:
1) визначити методи соціофонетичного дослідження мовлення викладачів;
2) виокремити типові комунікативні ситуації, створити фонетичну базу даних, яка містила б зразки вимови викладачів у цих ситуаціях;
) намітити значущі фонологічні змінні (ФЗ) і здійснити кореляційний аналіз їх реалізації для встановлення частотності ситуативно і позиційно зумовлених варіантів;
) співвіднести ситуативно зумовлені фонетичні варіанти зі стилем вимови;
) визначити співвідношення літературних, розмовних і діалектних форм у вимові викладачів (у тому числі викладачів різного віку і різної статі).
Методи дослідження. У роботі використовується комплексна методика соціофонетичного дослідження підготовленого та спонтанного мовлення: 1) анкетування –для отримання даних соціального характеру; 2) експеримент –для збирання мовленнєвого матеріалу (зразків мовлення інформантів) у трьох різних за ступенем офіційності ситуаціях спілкування за допомогою прийомів “потайного запису”, “включеного спостереження”, “напівстандартного інтерв’ю”, а також тестів “самооцінки”і тестів на “суб’єктивну реакцію”, які свідчать про оцінку мовцем власної вимови, його ставлення до ряду фонетичних форм, про престижність окремих варіантів вимови; 3) аудитивний метод –для реєстрації (визначення) фонетичних форм; 4) статистичний –математичне опрацювання даних аудиторського і кореляційного аналізу. Аудиторами були п’ятеро викладачів-філологів –носіїв німецької мови; 5) компаративний –для визначення співвідношення стандартних, розмовних і діалектних форм.
Матеріалом дослідження послужили записи мовлення 62 викладачів –носіїв німецької мови, представників гуманітарної інтелігенції віком від 27 до 65 років (28 жінок і 34 чоловіків). Під час аналізу деяких форм, релевантних для диференціації вимови представників різного віку, інформанти розподілялися на дві групи (27-45 років; 46-65 років). Аналізові піддавалися стандартні, розмовні й діалектні реалізації, зафіксовані в різних ситуаціях спілкування. Джерелом необхідної інформації про мовленнєву поведінку мовців стали також дані опитування викладачів та інтерв’ю.
Наукова достовірність результатів дослідження забезпечується наявністю експериментального матеріалу –записів мовлення представників соціальної групи викладачів, що були зроблені за допомогою міні-диктофона SONY WM-GX 302 з високоякісним стереофонічним міні-мікрофоном, та відтворені для аналізу на стаціонарній апаратурі SONY CFD-S47L. Матеріал включає 44 вимовні одиниці –приголосні, голосні, африкати і дифтонги, досліджувані в різних позиціях у слові під час реалізації в чітко визначених ситуаціях спілкування. Дослідження проведено на території Німеччини, воно охоплює період з 1995 по 2004 рік, що дає змогу судити також про тенденції розвитку вимови викладачів.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше здійснено комплексний аналіз варіативності вимови викладачів Німеччини –носіїв німецької мови:
- виявлено й описано характерні особливості вимови викладачів на сегментному рівні у ситуаціях спілкування, що відрізнялися ступенем офіційності;
- виведено змінні правила реалізації викладачами сегментного складу німецької мови, які відображають взаємодію соціального й ситуативного чинників;
- експериментально підтверджено факт, що викладачі залежно від ситуації спілкування використовують різні стилі вимови, які й описано в роботі;
- проаналізовано співвідношення літературних, розмовних і діалектних форм у вимові викладачів, у тому числі викладачів різної статі і віку.
Теоретична значущість дослідження полягає
- у подальшому розвитку теорії мовної варіативності з позицій соціофонетики і фоностилістики на основі поглибленого аналізу понять соціальної диференціації мови, норми і стилю вимови, соціальних діалектів;
- в обґрунтуванні можливості виділення особливостей вимови викладачів, що притаманні їм як представникам однієї соціальної групи, в категорію соціолектних на фонетико-фонологічному рівні;
- у доведенні факту впливу соціально-комунікативних ситуацій на вибір мовцями того чи іншого варіанта вимови;
- у визначенні фоностилістичної диференціації мовлення викладачів.
Практична цінність роботи полягає у можливості використання результатів дослідження в курсах лекцій з теоретичної фонетики і фоностилістики, у спецкурсах із соціолінгвістики та соціофонетики. Матеріали створеної бази даних можуть бути використані на заняттях з практичної фонетики сучасної німецької мови під час навчання сприйняття соціально та регіонально маркованого мовлення, для демонстрування ситуативно зумовлених стильових розбіжностей у вимові, фонетичних диктантів, для подальших досдіджень особливостей вимови викладачів, наприклад, у гендерному аспекті.
Особистий внесок здобувача: дисертація є самостійним дослідженням, виконаним автором одноосібно на аутентичному матеріалі зразків мовлення викладачів Німеччини.
Апробація роботи. Основні результати дослідження було висвітлено у доповідях на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (1995-2005 рр.); на 7-й конференції Асоціації германістів України “Auf den Spuren deutscher Sprache und Kultur in der Ukraine”(24-26 вересня 1999 р., Чернівецький національний університет); на 5-му міжнародному симпозіумі “Стан і перспективи порівняльних досліджень російської та інших мов”(30 травня –червня 2000 р., Белград, філологічний факультет); на міжнародній науково-методичній конференції “Актуальні проблеми мовної освіти в Росії в XXI столітті”(27-28 жовтня 2000 р., Воронезький державний університет); на республіканській науково-методичній конференції “Реалізація принципу комунікативності у викладанні іноземних мов”(30-31 січня 2002 р., Сімферополь, ТНУ); на міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 30-річчю семінару русистів з ФРН у Сімферополі (24-29 серпня 2002 р., ТНУ); на міжнародній науковій конференції “Германістика в Україні й за кордоном. Стан і перспективи”(13-14 травня 2005 р., Київський національний лінгвістичний університет).
Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри німецької філології Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського; вони відображені також у спецкурсах із соціолінгвістики (“Проблеми та методи соціально-лінгвістичних досліджень”) та фоностилістики (“Стилістичні варіанти вимови”), у методичній розробці з курсу нормативної фонетики німецької мови.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у восьми статтях для наукових журналів, сім з яких –у фахових виданнях ВАК України (1999 –рр.), а також у тезах доповіді для збірника матеріалів міжнародної конференції (2000 р.).
Основні положення, що виносяться на захист:
1. Вимові викладачів Німеччини властива варіативність, яка характеризується комплексом особливостей у реалізації сегментного складу німецької мови, зумовлених фонетичним оточенням звукової одиниці (ФЗ), її позицією відносно наголосу, умовами комунікації викладачів.
. У системі голосних відбуваються кількісні та якісні зміни за такими ознаками: рівень артикуляції (зниження і, рідше, підвищення ступеня підняття язика), лабіалізація / делабіалізація, зсув переважно убік переднього ряду, дифтонгізація монофтонгів і монофтонгізація дифтонгів, зміна тривалості звучання, елізія, втрата твердого приступу. У системі приголосних – різні асиміляції: регресивна, прогресивна, “внутрішня”в африкатах, у тому числі веляризація [з], фрикатизація [g], [k], [pf], [ts], [t∫]; утворення африкат в інлауті й на збігу слів, розширення щілинних [з], [∫], носового [ŋ]; елізія приголосних, послаблення й відсутність аспірації [p], [t], [k].
. Фонетичні відмінності мовлення викладачів, що виникають у результаті взаємодії соціального й ситуативного чинників, можна віднести до соціолектних (як властиві мовленню представників однієї соціальної групи) і до фоностилістичних (як пов’язані з ситуацією спілкування і стилем).
. Визначення змінних правил реалізації ФЗ дає змогу встановити диференційні ознаки мовлення викладачів на фонетичному рівні, оскільки ці правила вказують на частотність реалізації позиційно і ситуативно зумовлених варіантів, характерну для представників саме цієї соціально-професійної групи.
. Своєрідність вимови викладачів проявляється у мірі використання (кількісному співвідношенні) та характері розподілу в мовленні літературних (стандартних), розмовних і діалектних форм залежно від ситуації спілкування. В умовах офіційної комунікації в мовленні викладачів відзначається ряд реалізацій, що не збігаються з нормою, яка кодифікована у словниках вимови (GWDA, DUDEN) і пропонується для використання у формальних ситуаціях спілкування.
. Фоностилістична варіативність мовлення викладачів знаходить своє вираження у трьох основних вимовних стилях, які розрізняються за кількістю редукованих та асимільованих форм.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків (загальний обсяг –стор., з них 182 стор. основного тексту), списку використаних джерел (329 позицій, з них 135 іноземною мовою) та додатків. Робота містить 24 графіки, 42 таблиці, 30 схем. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми та її наукова новизна, розкривається теоретична і практична значущість роботи, її наукова достовірність, визначаються мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження, подаються матеріал і методи його збирання й аналізу, формулюються основні положення, які виносяться на захист. У першому розділі розглядаються теоретичні проблеми соціолінгвістичного дослідження мовної варіативності. Особлива увага приділяється одиницям і методам соціофонетичного аналізу, питанням норми та стилів вимови. У другому розділі аналізується мовна ситуація в Німеччині, вивчаються особливості усної вербальної комунікації викладачів у зв’язку з мовною ситуацією і соціальним статусом, обґрунтовується вибір предмета дослідження. У третьому розділі викладаються програма і методи дослідження фоностилістичної варіативності вимови викладачів Німеччини, детально розглядаються позиційно і ситуативно зумовлені фонетичні варіанти, здійснюється порівняльний аналіз вимови викладачів за ознаками віку і статі. У загальних висновках представлено теоретичні та практичні результати роботи. Додатки містять зразки анкети та інтерв’ю, фрагменти текстів фонозаписів разом із фонетичною транскрипцією.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Розділ 1. “Актуальні проблеми вивчення мовної варіативності”. Варіативність –це одна з основних властивостей мови, що проявляється на всіх рівнях мовної комунікації –від поперемінного використання мовцем одиниць різних мов (або підсистем однієї мови) залежно від умов спілкування до усвідомлення ним допустимості різних фонетичних варіантів реалізації одиниць рідної мови. У синхронії мовну варіативність спричиняють внутрішні (наприклад, фонетичне оточення змінної та її позиція відносно наголосу) і зовнішні (комунікативна ситуація, належність мовця до соціальної або вікової групи, статі, його регіональне походження) чинники, конкретним її вираженням можуть бути різні “лекти”–діа-, соціо-, анно-, гендер- та ідіолекти, а також ситуативно зумовлені стилістичні варіанти й різні мовні норми (кодифікована і некодифікована). У. Лабов, досліджуючи вимовні особливості мовців із різних соціальних верств у різних стилістичних контекстах, експериментально доводить існування тісного зв'язку соціальної стратифікації мови зі стилістичною та виводить “змінні правила”(variable rules) мовленнєвої поведінки представників будь-якої соціальної групи в різних комунікативних ситуаціях, тобто встановлює кореляцію між елементами мовної системи і системою соціальної поведінки. Такий підхід дає змогу зробити висновок про те, що структура соціальної диференціації мови не є одномірною, вона включає як стратифікаційну диференціацію, зумовлену різнорідністю соціальної структури, так і ситуативну диференціацію, зумовлену різноманіттям соціальних ситуацій.
Дослідження фоностилістичної варіативності вимови викладачів ФРН на сегментному рівні ґрунтується на положенні про те, що соціальний, ситуативний і стилістичний типи стратифікації мови нерозривно пов'язані між собою і є частиною єдиного процесу мовного варіювання. Одиницею дослідження соціально зумовленої варіативності мови є соціолект –некодифікована форма мовного спілкування, якою володіють усі члени соціальної групи і під час реалізації якої в різних комунікативних ситуаціях виникають функціонально-стилістичні відмінності на всіх рівнях мовної структури. Стилістична диференціація вимови здійснюється в лінгвістиці на підставі таких критеріїв: швидкість мовлення/ретельність артикуляції – розмовний, нейтральний і повний стиль (Щерба Л.В.); експресивність – високий стиль (стилістично забарвлений), нейтральний (основний, стилістично незабарвлений), розмовний (стилістично забарвлений) і просторічний (Аванесов Р.І., Панов М.В.); темп –lento (повільно), andante (помірно), allegro (швидко), presto (дуже швидко) (Пассі П., Дресслер В., Хуфгард І.); жанрово-ситуативні різновиди –урочистий, офіційно-діловий, науково-діловий, побутовий, невимушений (Гайдучик С.М.); ступінь чіткості вимови, що залежить від ситуації та сфери спілкування –gehobene Formstufe (піднесений) і Formstufe des Gesprдchs (розмовний), які, у свою чергу, поділяються таким чином: gehobene Formstufe –на hohe Formstufe (високий ступінь) і gemдЯigte Formstufe (помірний ступінь), а Formstufe des Gesprдchs –на gehobene (піднесений) і lдssige (недбалий) Formstufe (Майнхольд Г.).
Стиль вимови у поданій роботі розглядається як один із фактів прояву варіативності мовної системи і визначається як комплексна фонетична характеристика (сукупність сегментних і супрасегментних одиниць) висловлювання, що залежить як від ситуації та сфери спілкування, так і від соціально-професійної належності мовця. Стильові розбіжності на сегментному рівні виражаються в кількості редукованих та асимільованих форм (тобто у ступені ретельності вимови), які зумовлені низкою взаємозалежних чинників: темпом мовлення, значеннєвою навантаженістю елементів мовного ланцюга та ступенем уваги мовця до власного мовлення, який може варіювати в різних мовленнєвих ситуаціях.
Розділ 2. “Лінгвосоціальний фон професійної діяльності викладачів Німеччини”. Специфіка мовленнєвой комунікації викладачів Німеччини певною мірою залежить від лінгвосоціальної структури суспільства, яка представлена, з одного боку, співіснуванням різних форм німецької мови і численних інших мов, а з другого –соціальною та національною неоднорідністю їх носіїв. Перші з цих чинників знаходять своє відображення у мовній ситуації, тип якої визначається в роботі як екзоглосний незбалансований (німецька мова та мови іммігрантів, що мають нерівний стосовно німецької мови соціальний статус) і ендоглосний незбалансований (домінуюча роль літературної мови серед інших підсистем німецької мови). Як диференційні ознаки, значущі для типології мовної ситуації (МС) у Німеччині, можна виділити такі:
) багатокомпонентність МС –наявність літературної, розмовної, діалектних і соціолектних мовних форм; 2) демографічна нерівноважність МC –відсоток населення, що розмовляє німецькою мовою, більший, ніж відсоток населення, що розмовляє іншими мовами; 3) комунікативна нерівноважність (незбалансованість) МС –німецька літературна (стандартна) мова набагато випереджає інші мови (і форми існування німецької мови) за кількістю комунікативних функцій; 4) нетотожність юридичних статусів мов –одна державна мова; 5) неспорідненість мов, що складають МС у Німеччині –турецька, арабська, слов'янські мови, грецька, китайська, японська тощо.
Лінгвосоціальна структура суспільства зумовлює специфіку мовленнєвої поведінки викладачів таким чином:
- здійснюється вибір між літературною мовою (або її розмовним різновидом) і діалектом залежно від регіональної належності, віку, статі викладачів, а також від: а) наявності позитивного / негативного ставлення до діалекту, що відображає як особисті симпатії мовця, так і усталену в суспільстві позитивну або негативну оцінку діалекту; б) зовнішніх умов професійної діяльності (регіон, місто / село, наявність учнів, які послуговуються діалектом). У неформальній ситуації суттєвими чинниками, що впливають на мовленнєву поведінку викладачів, є мовна традиція в сім'ї, стосунки між комунікантами, тема розмови тощо;
- здійснюється вибір між різними функціональними та вимовними стилями залежно від комунікативних ситуацій, які можуть розрізнятися, на нашу думку, за однією головною ознакою –ступенем офіційності спілкування. Можна припустити, що мовлення викладачів за умов офіційного спілкування на лексичному та граматичному рівнях близьке за стилем до публіцистичного (лекція, семінар) і наукового (доповідь, дискусія у межах наукової конференції). Вимова ж у цій ситуації залишається в рамках орфоепічного стандарту, але виявляє більшу варіативність: поряд з розмовними редукованими й асимільованими формами можуть реєструватися й деякі регіонально забарвлені. Суб'єктивну думку викладачів щодо вимови можна висловити двома тезами: 1) літературна (стандартна) вимова є найпрестижнішою, необхідно прагнути опанувати її повною мірою; 2) слід використовувати різну вимову під час спілкування в офіційній (на роботі) і неофіційній (вдома) ситуаціях. Об’єктивно ж, місце, яке займають представники цієї частини інтелігенції в соціальній структурі суспільства Німеччини, їхня соціальна значущість передбачають таке мовне спілкування, що здатне налагодити складну, багату й різноманітну соціальну діяльність людей; воно має бути адекватне цій діяльності, тобто обслуговувати всі сфери суспільного буття, бути змістовним і мобільним.
Розділ 3. “Фоностилістична варіативність мовлення викладачів Німеччини”. Під фоностилістичною варіативністю мовлення у роботі розуміється перебудова вимови відносно комунікативної ситуації, внаслідок чого виникають варіанти (типи) вимови, які характеризуються вживанням певних супрасегментних засобів і сегментних, а саме, кількістю редукованих, асимільованих і слабких форм (артиклів, прийменників, займенників, часток). Фоностилістичні варіанти (“стилі”, “типи”, “ступені”вимови) стандартної німецької вимови глибоко вивчав Г. Майнхольд, саме тому ми взяли його дослідження (“Deutsche Standardaussprache. Lautschwдchungen und Formstufen”, 1973 р.; “Phonostilistische Ebenen in der deutschen Standardaussprache”, 1986 р.) за основу при зіставленні вимовних варіантів викладачів з тим чи іншим фоностилем з метою визначити кількість і особливості стилів, які найчастіше використовуються викладачами. На сегментному рівні як індикатори вимовного стилю розглядалися, услід за Г. Майнхольдом, реалізації /r/, реалізація редукованого [ә] в кінцевих складах -en, -el, -em; елізія [ә]; звуження сфери вживання аспірації; асиміляції різного роду (фрикатизація, палаталізація, веляризація, асиміляції за глухістю та дзвінкістю та деякі інші). Операційною одиницею аналізу є фонологічна змінна (позначає змінну величину, що виражає у числовому значенні співвідношення між мовними й соціальними структурами).
Фонетичні варіанти реєструвалися у трьох ситуаціях спілкування, що розрізнялися за ступенем офіційності і, як наслідок, за ступенем уваги мовця до власного мовлення. Комунікативні ситуації позначені в роботі як
) офіційна: а) читання лекції перед великою аудиторією; б) читання списків і пар слів, текстів, що містять досліджувану змінну;
) менш офіційна: а) дискусії на семінарських заняттях; б) відповіді на запитання інтерв’ю, проведеного експериментатором;
) неофіційна: а) бесіда з колегами, добре знайомими інформантові, під час перерв між заняттями; б) зустрічі інформантів із друзями та близькими людьми поза навчальним закладом.
Під час лекцій, дискусій на семінарах, “чайних пауз”між заняттями, у кафе і вдома застосовувався метод “потайного запису”, який дає змогу отримати зразки мовлення, що найбільш точно відображають природну мовленнєву поведінку мовця. Для зняття емоційної напруги під час “відкритого запису”(читання списків слів, тексту) інформантові пропонувалося заздалегідь ознайомитися з матеріалом. У ході аналізу за участю аудиторів необхідно було визначити: а) ступінь відповідності реалізації сегментного складу нормі чи відхилення від неї (із реєстрацією діалектно забарвлених форм); б) “поведінку”голосних і приголосних у наголошеній та ненаголошеній позиції (із реєстрацією випадків асиміляції, редукції, елізії); в) з яким стилем можна співвіднести вимову інформантів при читанні списків слів / лекції, під час інтерв’ю / семінарського заняття та при спілкуванні у невимушеній атмосфері. Усі отримані дані підлягали кореляційному аналізові і опрацьовувалися із залученням аппарата математичної статистики: обчислювався відсоток реалізації варіантів ФЗ у мовленні кожного інформанта в кожній ситуації спілкування, а потім –усіх членів цільової групи (середня величина).
Зміни голосних. Під час аналізу позиційно і ситуативно зумовлених реалізацій голосних (19 вимовних одиниць –монофтонгів та дифтонгів) було зазначено зміни за такими ознаками:
Кількісна редукція:
довгота/стислість –скорочення довгих і напівдовгих голосних у відкритих / умовно закритих наголошених і переднаголосних складах: [u:] → [u]: gut [gu:t] –[gut]; [e∙]/[e] → [ə] (кількісна і якісна редукція): Theater [te∙`’a:tɐ] –[tə`’a∙tɐ], Reseda [re∙`ze:da] –[rə`ze∙da].
Якісна редукція:
ступінь підняття язика –зниження / підвищення в наголошених і ненаголошених позиціях:
підвищення: [e:], [e∙] → [i:], [i]: jene [`ji:nə], jemand [`ji:mant], egal [i`ga:l], episodisch [ipi`zo:di∫]; [е] → [i]: Expert [iks`pеrt], extrem [iks`tre:m]; [е:] → [e:]: Mдdchen [`me:tзən]; [o:] → [u:]: so [zu:];
зниження: [e:] → [a:], [ж]: zuerst [tsu`a:ɐst], am ersten [жɐstn] November; [e:] → [е∙]: e[e:]rster [`е∙Rstɐ]; [е] → [a]: erwachsen [aɐ`vaksn]; [i:] → [е:]: studiert [∫tu`dе:ɐt]; [i] → [е], [њ]: immer [`’еmɐ], Wirt [vњRt]; [y:], [y] → [њ]: ьber dies [њvɐ`di:s], drьcken [`drњkn]; [u] → [O]: und [Ont], Kurs [kORs]; [u:] → [ə]: zur [tsəɐ];
ряд (передній, середній, задній) –зсув:
передній → середній: [e∙] → [ə] у переднаголосному складі: Gene[e∙]ral –[genə`ra:l];
передній → задній: [y:] → [u:] у наголошеному складі: natьrlich [na`tu:Rliз];
середній → передній: [q] → [e], [a] у ненаголошених префіксах be-, ge- i закінченнях -e, -en: Name [`na:me], wдre [`vе:Ra]; beweisen [be`vaezn];
задній → передній: [u:] → [y:] у наголошених складах: tun [ty:n]; [o:]/[O] → [ш:]/[њ]: so [zш:], folgendes [`fњlgəndəs];
задній → середній: [o:]/[O] → [ə] у ненаголошеній позиції: so [zo:] –[zə], formal [fə(ɐ)`ma:l];
участь губ –лабіалізація / делабіалізація у всіх позиціях:
лабіалізація: [е] → [е], [O]: erschlossen [еɐ`∫lOsn], Erfolg [O`fOlk]; [a:]/[a] → [е:]/[е]: StraЯe [`∫tRе:sə], ganz [gеnts]; [ae] → [еe]: einander [еe`nеndɐ];
делабіалізація: [y:]/[y] → [i:]/[i] у словах грецького походження: analysieren [ana∙ly∙`zi:Rən] –[ana∙li∙`zi:Rən]; [ш:] → [e:]: hцren [`he:Rən];
дифтонгізація в наголошеній позиції / монофтонгізація в наголошеній і ненаголошеній позиції, особливо в службових словах: [o:] → [o(u)]: so [zo:] –[zo(u)], hallo [ha`lo(u)]; [ao] → [Oo] → [O]: auch [aox] –[Oox] –[Ox]; [ae] → [a]: eine Bitte [anə `bitə].
Крім того, зазначаються випадки
елізії голосного в ненаголошених префіксах, артиклях: erdacht [ɐ`daxt], gewusst [g`vust], hab’ne Frage [hap nə `fra:gə];
послаблення твердого приступу голосного в ан- та інлауті, після невідокремлюваних префіксів: nach Annaberg [nax `anabеrk], Beamte [bə `amtə].
В офіційній ситуації спілкування, тобто на лекції та під час читання списків слів і текстів, вимова інформантів характеризується найменшою кількістю розмовних скорочених та асимільованих форм (в основному це варіанти ФЗ [e:], [е:], [е], [o:], [ae], [ao], елізія [ə]). У рідкісних випадках реєструються регіонально зумовлені зміни якості голосного: лабіалізація [a:], [a], [ae], [ao], делабіалізація [y:]/[y], [ш:], [њ]. Вимова викладачів у цій ситуації є стилем вимови офіційного спілкування в монологічній формі, і, користуючись термінологією Л. В. Щерби, ми позначили його як повний вимовний стиль. Під час інтерв'ю та бесід з екпериментатором, на семінарських заняттях (менш офіційне спілкування) виявляється більша кількість випадків якісної редукції, особливо [i:], [i], [е:], [е], [e:], [a:], [a], появляється кількісна редукція голосних та елізія [ə], що пов'язані з прискоренням темпу мовлення. Діалектне забарвлення вимови у деяких інформантів з Берліна, Саксонії, Гессену, Баварії та Баден-Вюртемберга стає інтенсивнішим. Тип вимови у цій ситуації –стиль менш офіційного спілкування в діалогічній / полілогічній формі, який ми умовно позначили як “неповний” (на відміну від повного стилю і маючи на увазі наявність деяких усічених форм службових і повнозначних слів). В умовах неформального спілкування спостерігалися кількісні та якісні зміни практично всіх голосних. Найчастіше тут зазначаються випадки зниження ступеня підняття язика ([i:], [i], [y:], [y], [e:], [u:], [u]), зсув переважно убік переднього ряду –у всіх монофтонгів, крім [ш:], [њ]. Артикуляція дифтонгів характеризується підвищенням ступеня підняття язика ([ae] → [ai] або діалектно забарвлений [ei]; [ao] → [au]/[o]; [Oш:] → [Oi]). При цьому відбувається редукція й навіть елізія одного з компонентів дифтонга (монофтонгізація): [ao] → [Oo] → [O]; [ae] → [a]. Тип вимови викладачів у цій ситуації спілкування, коли реєструється велика кількість скорочених, асимільованих і діалектно забарвлених форм, властивих усному розмовному мовленню, є стилем неофіційного спілкування в діалогічній / полілогічній формі, або “розмовним”за термінологією Л.В. Щерби.
Слова англійського й французького походження вимовлялися в офіційній і менш офіційній ситуаціях так само (або майже так само), як у мові, з якої вони запозичені: Buffet [by`fe:] (рідко [by`fеt]), Buffetier [byfe`tĭe:], Conferencier [kхferг`sĭe:], Engagement [гgaZ(ə)`mг], Jazz [dZеz], Manager [`mеnidZə], Steak [ste:k]/[steik]. У невимушеній атмосфері зафіксовано низку незначних змін (спрощень), що стосуються, зокрема, французьких носових голосних: Chance [`∫г:sə] –[`∫ansə]; Entente [г`tгtə] –[an`tantə]; Parfum [par`fњ:] –[par`fњŋ].
Зміни приголосних. При аналізі реалізацій приголосних –вимовних одиниць (зімкнено-проривних, щілинних, зімкнено-прохідних, вібрантів та африкат) було зазначено такі зміни:
за участю голосу: оглушення ↔ одзвінчення (асиміляція за дзвінкістю):
оглушення в ан- та інлауті: [z] → [s] –Summe [`sumə], sagen [`sa:gn], asozial [a:so`tsịa:l]; [Z] → [S] –Blamage [bla`ma:Sə]; [g] → [k] –Guck [kuk]; [v] → [f] (у запозичених словах) –Kurve [`kurfə];
одзвінчення в ін- та ауслауті: [s] → [z] –interessant [intqrе`zant], StraЯe [`∫tRa:zq], das hat [daz `hat]; [t] → [d] –darunter [da`rundɐ]; [p] → [b] – [`ga:b еs]; [з], [k] → [g] –Weg [ve:g], wichtig ist [`viзtig is(t)];
за типом артикуляції:
експлозивні → фрикативні: [k] → [з], [x] –legt [le:зt], Hamburg [`hambu/Orз], sagt [za:xt]; [b] → [v] –aber [`’a:vɐ]; [g] → [з], [j] – legen [`le:зn], sorgen [`zORjən];
фрикативні → експлозивні: [з] → [k] у суфіксі –ig в ін- і ауслауті –wichtig [`viзtik], wenigstens [`ve:nikstqns], nдchst [nе:kst]; у запозичених словах перед голосним в анлауті: Chemie [ke`mi:];
зімкнено-проривні → зімкнено-прохідні: [b] → [m] –haben [ha:m];
зімкнено-щілинні → щілинні: [pf] → [f] –Apfel [’a(p)fl], Kampf [kamf], Pfeffer [`(p)fеfɐ]; [ts] → [s] –ganz [gan(t)s]; [t∫] → [∫] –tschьЯ [∫y:s];
зімкнено-прохідний [ŋ] → зімкнено-прохідний + [k] в ауслауті: lang [laŋk];
за місцем артикуляції:
задньоязикові → середньоязикові/запіднебінні: [k] → [з]/[x] –Hamburg [`hambu/Orз], Tag [ta:x];
середньоязикові → задньоязикові: [з] → [k] у суфіксі -ig в ін- і ауслауті –richtig [`riзtik], wenigstens [`ve:nikstəns];
передньоязикові → білабіальні (двогубні): [n] → [m] перед білабіальними –fьnf [fyɱf], anpassen [`ampasn];
за участю порожнини носа: назалізація (ротові/чисті → носові/назальні): [g] → [ŋ] –erkundigen [a`kun(d)iŋ].
Крім того, спостерігаються процеси
палаталізації: [з] → [∫’] –Chemie [∫e:`mi:], richtig [`ri∫’ti∫’];
асиміляції: aussprechen [`au(∫)∫prезn]; haben [ha:m];
послаблення аспірації глухих вибухових [p], [t], [k] в ан- і ауслауті наголошених складів як наслідок загального зниження напруженості артикуляції: Post [p(h)Ost(h)], Tag [t(h)a:k(h)], kalt [k(h)alt];
скорочення африкат: [pf] → [f] (особливо перед [m]) –Sumpf [zuɱf]; [ts] → [s] –Zettel [`sеtl]; [t∫] → [∫] –TschьЯ [∫y:s];
10) утворення африкат в інлауті й на збігу слів: [t]+[s] = [ts] –gibt’s [gi:pts], macht’s [maxts]; [t]+[∫] = [t∫] –kommt schon [`kOmt∫o∙n]; [p]+[f] = [pf] –Abfall [`’apfal]; в інлауті, крім того, –розширення [∫]: [∫] → [t∫] –wьnschen [`vynt∫n];
) елізії: Gedдchtnis [gə`dезnis], aussagen [`ausa:gn].
В офіційній ситуації спілкування спостерігаються переважно процеси часткового оглушення дзвінких приголосних внаслідок прогресивної асиміляції, вокалізації /r/ у ненаголошених префіксах er-, ver-, zer- і кінцевому -er, у сильній позиції після довгих голосних, крім [a:]. У рідкісних випадках відзначаються розмовні форми: одзвінчення (послаблення, Lenisierung) глухих приголосних й африкати [ts], вокалізація /r/ після коротких голосних в інлауті, фрикатизація (особливо [k] → [з], [x]), палаталізація (регіонально забарвлений [з] → [∫’]) і веляризація ([з] → [k]), а також розширення сонорного [ŋ] → [ŋk]. В окремих випадках зареєстрована елізія /r/ після довгого [a:] (рідше –після короткого [a]) при збільшенні довготи голосних, скорочення африкат [pf], [ts] як наслідок часткової або повної асиміляції перших компонентів: [pf] → [(p)f], [ts] → [(t)s]. У цій ситуації спілкування частіше, ніж у менш офіційній й неформальній, вживаються консонантні /r/ –[R],[r],[ʁ] –у префіксах er-, ver-, zer-, кінцевому -er і після довгих голосних. Проте типовою для цих позицій є реалізація вокалізованого [ɐ]. У ситуації менш офіційного спілкування кількість розмовних форм у вимові викладачів зростає, частішають випадки палаталізації й елізії (особливо [t] в ін- і ауслауті, /r/ після довгих голосних, у тому числі й [a:]), асиміляції африкат. Найбільшу кількість варіантів ФЗ зафіксовано в невимушеній ситуації спілкування. Насамперед це різні асиміляції (регресивна, прогресивна, “внутрішня”в африкатах) та елізія приголосних, послаблення і навіть відсутність аспірації глухих проривних [p], [t], [k], утворення африкат в інлауті й на збігу слів, розширення щілинних [з], [∫] (→ [t∫]) і носового [ŋ] (→ [ŋk]), веляризація [з] (→ [k]) в інлауті й у суфіксі -ig, фрикатизація проривних [g] (→ [з], [j]) і [k] (→ [з], [x]), зімкнено-щілинних ([pf] → [f], [ts] → [s], [t∫] → [∫]).
Для ілюстрації наведемо приклади аналізу реалізації ФЗ [i:]/[i].
Довгий закритий [i:] зазнавав переважно кількісної редукції –у наголошеному відкритому складі при збільшенні темпу мовлення, особливо в ситуаціях невимушеного спілкування, а також під час інтерв'ю. Якісна редукція [i:] відбувалася слідом за кількісною: довгий [i:] вимовлявся більш коротко і менш напружено, ступінь підняття язика знижувався, звук трансформувався в напівдовгий або короткий [e∙]/[e] перед /r/: studiert [∫tu(o)`de∙ɐt], –або редукувався до [ə] перед іншими приголосними: lebendiger [li`bеndəgɐ], weniger [`ve∙nəgɐ].
Короткий відкритий [i] був більш варіативним і реалізовувався як 1) [i] у закритому наголошеному складі відповідно до стандарту: bitten [bitn]; 2) напівдовгий [i∙] або довгий [i:] у закритому складі, виділеному фразовим наголосом: wo 'nichts ^ist [i:st], `ist ''doch [dox] 'was [vas]; 3) [e] та [е] у невимушеній бесіді: nicht –nech(t) [neз(t)], wird [vеɐt] –явище, що трапляється також у діалектах південнонімецького субареалу (алеманський): das ist [dеs еs(t)]; immer [`еmɐ]; 4) короткий, злегка лабіалізований [њ] у позиції між “w”і “r”, викликаний білабіальною артикуляцією “w”: Wirt [vњɐt], wirklich [`vњ(ɐ)kliз]. У словах (неозначених займенниках), що починаються з “irgend-”, голосний [i] реалізується:
) як [i], що відповідає вимовному стандарту: irgendwas [`irgnt`vas]; 2) як [е]: irgendwie [`еɐgnt`vi]; 3) як відкритий, але більш глибокий [a]: irgendwas [`aɐgnt`vas]. Імовірно, поява цих особливостей пояснюється позицією відкритого [i] (переднього ряду) перед сполученням задньоязикових приголосних –вокалізованого [ɐ] і дзвінкого [g], що викликало якісну редукцію і деякий зсув місця утворення [i] за ознакою ряду.
На рис.1 графічно подано варіанти реалізації [i:] та [i].
Рис. 1. Реалізація ФЗ [i:], [i] залежно від позиції в слові і ситуації спілкування.
На графіку помітна тенденція до збільшення числа скорочених варіантів голосних [i:] та [i] при спілкуванні в менш офіційній (В) і неофіційній (С) ситуації. Реалізація [i] як [е] реєструвалася в невимушеній атмосфері найчастіше (58%), трохи рідше –варіанти [e:]/[e] (36%), [a] (32%) і [њ] (26%) –позиції перед /r/. При читанні списків слів (А) відхилень від стандартної вимовної норми майже не зазначалося. Всі виявлені варіанти характеризуються меншим ступенем підняття порівняно з повноартикульованими [i:] та [i]. Змінні правила реалізації ФЗ [i:] та [i] для мовлення викладачів у трьох ситуаціях спілкування (офіційній –А, менш офіційній –B, неофіційній –С) наведено в таблиці 1.
Таблиця 1.
Змінні правила реалізації ФЗ [i:] та [i] у мовленні викладачів
Дослідження підтверджує також факт розповсюдження розмовних форм у вимові викладачів у ситуації офіційного спілкування. Порівняльний аналіз реалізації звуженого варіанта ФЗ [е:] в мовленні представників різного віку дав такий результат (дані експериментів 2004 і 1995/96 рр.):
Таблиця 2.
Змінні правила реалізації ФЗ [е:] у мовленні викладачів залежно від віку в офіційній ситуації спілкування (списки слів / лекція)
Різниця в частотності реалізації звужених варіантів [е:] у першій групі була більша (приблизно на 9%). На сьогодні вона практично непомітна: багато тих, що репрезентували першу вікову групу, перейшли за цей час в другу; звичайно, вони зберегли свої вимовні навички. У цілому ж, дані перших і останніх ескпериментів указують на тенденцію поширення використання цих варіантів у ситуаціі офіційного спілкування: 80% (2004 р.) порівняно з 76% (у 1995-96 рр). Іншим прикладом може бути фрикатизація [k] (Tag [ta:x], kriegt [kri:зt]), яка в першій віковій групі (27-45 років) реєструвалася трохи частіше, ніж у другій (46-65 років). На лекціях зазначено: варіант [x] –% (3% у группі 2); варіант [з] –% (2% у группі 2). Кількісна різниця в реалізації варіанта [ɐ] навіть при читанні списків слів була незначною: 65% (група 1) і 59% (група 2). Серед щілинних найбільш цікавими були розмовний варіант суфікса -ig [iз] → [ik] і діалектно забарвлені форми [з] → [∫’], [z] → [s] (найчастіше у вихідців із центральних і південних земель).
Таблиця 3.
Реалізація суфікса -ig [iз] і форм [з] → [∫’] і [z] → [s] у мовленні викладачів різного віку (центральні та південні регіони, Берлін).
Варіанти реалізацій Списки слів
27 –років –років
[з] → [k] у суфіксі -ig; в інлауті; в анлауті перед голосним у запозиченнях
43%
54%
[з] → [∫’] в ан- ін- і ауслауті, крім позиції після голосних заднього ряду, [a] й [au]
%
16%
[z] → [s] в ан- і інлауті перед
голосним; у запозиченнях % %
Різниця у використанні регіонально забарвлених форм представниками різних вікових груп у цьому випадку є незначною: інформанти народились і досить довго проживають у регіонах інтенсивного вживання діалектів, володіють діалектом (берлінським, верхньошвабським, вестфальським або пфальцським) ще з дитинства. Інформанти з північних областей (Гамбург, Бремен, Нижня Саксонія) і деякі з центральних (з міст Бонн, Кельн, Унна) незалежно від віку вимовляли стандартні [з] → [з], [z] → [z].
На рис. 2 наведено приклад реалізації розмовних варіантів ФЗ [k], [з] та [ŋ] у вимові викладачів різної статі (7 жінок, 13 чоловіків з різних регіонів Німеччини) в умовах офіційного спілкування (читання списків слів).
.
Рис. 2. Реалізація розмовних варіантів ФЗ [k], [з] та [ŋ] у вимові викладачів різної статі (списки слів).
Представники різної статі позначені на графіку літерами А (чоловіки), В (жінки). Найчастішою виявилась реалізація -ig [iз] як [ik] –% у чоловіків і 35% у жінок, рідше –[ŋ] як [ŋk] (33% і 29%); фрикатизація [k] → [з]/[x] була досить рідкісною (5% і 3%). Проте наявність розмовних форм у ситуації офіційного спілкування характерна як для чоловічого, так і для жіночого мовлення.
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Головним принципом проведеного соціофонетичного дослідження є аналіз вимови з урахуванням соціальної належності мовців і ситуації спілкування. Соціальний та ситуативний чинники виступають у тісному взаємозв’язку і стають причиною виникнення в мовленні комплексу фонетичних особливостей, які можна віднести до соціолектних (як притаманні мовленню представників певної соціальної групи) і фоностилістичних (як пов’язані з ситуацією спілкування та стилем).
Вимовні особливості, спричинені соціальною приналежністю й професією, соціальним статусом, зводяться до невеликої кількості редукцій та асиміляцій: оскільки викладачі орієнтуються на так званий літературний стандарт (соціальний престиж його в німецькому суспільстві вищий, ніж будь-якого регіонального варіанта), відбувається свідоме шліфування мовлення (і вимови). Стилістична диференціація вимови має ситуативну зумовленість і здійснюється на підставі таких критеріїв: ступінь чіткості вимови (ретельність артикуляції) і кількість випадків редукції, асиміляції та слабких форм ненаголошених слів.
Фонетична варіативність, яка представлена процесами асиміляції та редукції, елізії, послаблення і втрати твердого приступу голосних, послаблення придиху глухих проривних приголосних, найбільшою мірою характерна для вимови викладачів у ситуації неофіційного спілкування. В офіційній ситуації типовим для викладачів є вживання стандартних вимовних форм при наявності окремих некодифікованих варіантів, кількість яких у менш офіційних умовах поступово зростає. Полярними, таким чином, виявляються дві ситуації спілкування –офіційна, з мінімальною кількістю варіантів, що відрізняються від кодифікованої норми вимови, і неофіційна –з максимальною кількістю варіантів. Відповідно до них у мовленні викладачів можна виділити два стилі вимови, які максимально відрізняються один від одного –стиль офіційного спілкування в монологічній формі та стиль неофіційного спілкування в діалогічній/полілогічній формі. Відповідно до ситуації семінарського заняття та інтерв’ю визначено ще один, проміжний, –стиль менш офіційного спілкування в діалогічній/полілогічній формі, у якому реєструються і деякі усічені форми службових і повнозначних слів.
У системі голосних основною ознакою якісних змін визначено ступінь підняття язика, а саме: зниження загального рівня артикуляції голосних (тобто зниження ступеня підняття язика), і, рідше, підвищення ступеня підняття язика; зміна тривалості звучання, лабіалізація/делабіалізація, зсув за ознакою ряду, дифтонгізація монофтонгів і монофтонгізація дифтонгів, елізія голосних. При реалізації приголосних – численні випадки асиміляції, елізії, втрати дзвінкості, придиху. Усі відзначені зміни мали ситуативну та позиційну зумовленість. У ситуації офіційного спілкування зафіксовано некодифіковані реалізації: а) розмовні –[x], [з] замість [k] (напр., [gə`za:xt], [gə`le:зt]); кінцеві [ŋk]/[ik] замість [ŋ]/[iз] або звуження [е:] → [e:] та інші); б) регіонально забарвлені: [з] → [∫’] (Geschichte [gə`∫i∫’tə]), [z] → [s] (selbst [sеlpst]), [s] → [z] (Kassette [ka`zеtə]) та деякі інші. Ці явища свідчать про тісний взаємозв’язок діалектних, розмовних та літературних вимовних форм, який логічно випливає із співіснування цих форм мови в суспільстві. Вони свідчать також про безперервний розвиток мови в усіх її формах, у тому числі й вимовного стандарту.
Характерні позиційно і ситуативно зумовлені зміни голосних і приголосних (частотність їх реалізації, що відображена в змінних правилах) можна розглядати як диференційні ознаки соціолектної вимови викладачів.
Серед позамовних чинників найбільшою мірою на мовленнєву поведінку впливають ситуація спілкування і регіональна належність мовця. Вік і стать не мають значного впливу на вимову викладачів на сегментному рівні: вимовні навички формуються у перші роки життя і далі залежать лише від умов соціалізації, період якої у випадку викладачів уже завершений. Кількісні розбіжності, зумовлені статтю та віком мовця, є невеликими. Жінки в офіційній ситуації спілкування частіше, ніж чоловіки, дотримувалися стандартних форм, а в мовленні представників старшої генерації частіше реєструвалися регіонально забарвлені форми. В інформантів обох вікових груп вони фіксувалися навіть в умовах офіційного спілкування. Проте діалектно забарвлені форми в даному дослідженні не розглядаються докладно, оскільки вони не є визначальними в характеристиці соціолекту. Співвідношення розмовних форм у вимові представників першої (27-45 років) і другої (46-65 років) вікових груп було майже однакове, трохи більше в першій групі.
Зазначені в мовленні викладачів Німеччини вимовні варіанти відображають реальне використання мови представниками соціальної верстви інтелігенції і могли б послужити фактичним матеріалом в разі нової кодификації вимови та для складання “Фонетико-фонологічного атласу соціолектів Німеччини”.
Основні положення дисертації відображені у таких публікаціях:
1. К вопросу о проблематике современных социолингвистических исследований // Культура народов Причерноморья. –Симферополь: ТНУ, 2000. –№18. –С. 132-136.
. Социолект преподавателя Германии: понятие и фоностилистические особенности // Культура народов Причерноморья.–Симферополь: ТНУ, 2001. –№19. –С. 55-59.
. Об особенностях коммуникативной деятельности преподавателей Германии // Культура народов Причерноморья.–Симферополь: ТНУ, 2002. –№29. –С. 32-36.
. Особенности языковой ситуации в Германии // Культура народов Причерноморья.–Симферополь: ТНУ, 2003. –№42. –С. 82-89.
. Социофонетическое исследование звучащей речи // Studia philolоgica. –Симферополь: ТНУ, 2004. –№1. –С. 49-55.
6. Регионально обусловленные особенности произношения служащих Германии (на примере преподавателей вузов и гимназий) // Культура народов Причерноморья. –Симферополь: ТНУ, 2004. –№55. –С. 68-71.
. Устная вербальная коммуникация преподавателей Германии и понятие разговорности применительно к их произношению // Нова філологія. Збірник наукових праць. –Запоріжжя: ЗНУ, 2005. –№1(21). –С. 45-52.
. Методические рекомендации для проведения практических занятий по спецкурсу “Стилистические варианты произношения”(у співторстві з Петренком О.Д.). –Симферополь: Изд-во СГУ, 1993. –с.
. Методические рекомендации по вводно-коррективному курсу. Аудиограф. –Часть І. (Соавт. Петренко А.Д.) –Симферополь: Изд-во СГУ, 1993. –с.
. Практические задания к вводно-фонетическому курсу немецкого языка.–Симферополь: Изд-во ТНУ, 2001. –с.
. К вопросу о социофонетическом исследовании речи преподавателей Германии // Актуальные проблемы языкового образования в России ХХI в. Материалы международной научно-методической конференции. –Воронеж: ВГУ, 2001. –С. 97-100.
АНОТАЦІЯ
Перепечкіна С.Є. Фоностилістична варіативність мовлення викладачів Німеччини. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 –германські мови. –Київський національний університет іменi Тараса Шевченка. –Київ, 2006.
Дисертація присвячена комплексному аналізові варіативності вимови викладачів Німеччини (носіїв німецької мови) на сегментному рівні.
Дослідження ґрунтується на положенні про взаємодію соціального та ситуативного чинників, внаслідок якої виникає комплекс фонетичних особливостей, що співвідносяться із соціолектними (як притаманні мовленню представників певної соціальної групи) і з фоностилістичними (як пов’язані із ситуацією спілкування та стилем). Фонетичні варіанти реєструються у типових для викладачів життєвих ситуаціях (на лекції, семінарі, під час перерв між заняттями тощо), а також у ситуаціях, схожих з ними за ступенем офіційності і спеціально створених для експерименту (читання списків слів і текстів, інтерв’ю). Результати кореляційного аналізу становлять основу “змінних правил”реалізації вимовних одиниць (фонологічних змінних –ФЗ) у мовленні інформантів залежно від позиції в слові та ситуації спілкування. Виражені у числовому значенні, ці правила розглядаються як диференційні ознаки, що вказують на частотність реалізації ФЗ та їх варіантів, характерну для мовлення представників цієї соціально-професійної групи. Фоностилістична диференціація мовлення викладачів знаходить своє вираження у трьох основних стилях вимови, що розрізняються кількістю редукованих та асимільованих форм.
Ключові слова: викладачі Німеччини, варіативність вимови, сегментний рівень, фоностилістична варіативність, фонологічна змінна, змінне правило.
АННОТАЦИЯ
Перепечкина С.Е. Фоностилистическая вариативность речи преподавателей Германии. –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 –германские языки. –Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. –Киев, 2006.
Реферируемая диссертация является социофонетическим исследованием, посвященным анализу на сегментном уровне вариативности произношения преподавателей Германии –носителей немецкого языка, представителей гуманитарной интеллигенции. Целевую группу составили 62 информанта из разных регионов страны в возрасте от 27 до 65 лет (28 женщин и 34 мужчины). Материал включает 44 произносительные единицы –согласные, гласные, аффрикаты и дифтонги, анализируемые в разных позициях в слове при реализации в четко обозначенных ситуациях общения. Исследование проведено на территории Германии; оно охватывает период с 1995 по 2004 год, что позволяет судить также о тенденциях развития произношения преподавателей.
Вариативность произношения рассматривается в работе как трехмерное явление, исследуемое по параметрам социальной принадлежности говорящих (социофонетическая вариативность), проявленности в коммуникативной ситуации (ситуативная), соотнесенности со стилем (фоностилистическая). Стилистическая дифференциация произношения имеет ситуативную обусловленность и осуществляется на основе следующих критериев: степень четкости произношения (тщательность артикуляции) и количество случаев редукции, ассимиляции и слабых форм безударных слов.
На сегментном уровне в качестве индикаторов произносительного стиля рассматривались, вслед на Г. Майнхольдом, реализация /r/ в различных позициях; реализация [ə] в конечных слогах на –el, -em, -en; в абсолютном исходе; ассимиляции разного рода; сужение сферы употребления аспирации; соблюдение нового приступа в анлауте безударных слогов внутри синтагмы. Оперативной единицей анализа явилась фонологическая переменная –термин, предложенный У. Лабовым для обозначения переменных величин, выражающих в числовом значении соотношение между языковыми и социальными структурами.
Фонетические варианты регистрировались в различных по степени официальности ситуациях общения: 1) чтение лекции, текстов и списков слов (официальная); 2) семинар, интервью (менее официальная); 3) беседа с коллегами на перерывах, встречи в неформальной обстановке (неофициальная). Методика исследования включает социологический опрос (анкетирование), социофонетический эксперимент, предполагающий в зависимости от цели открытую или скрытую запись звучащей речи, “включенное наблюдение”, проведение интервью, тестов на “самооценку”и “субъективную реакцию”(тесты свидетельствовали об оценке говорящим собственного произношения, отношении его к ряду фонетических форм, о престижности отдельных вариантов произношения), аудитивный (с использованием возможностей аудиторского анализа) и сравнительно-сопоставительный методы. Результаты корреляционного анализа, обработанные с помощью аппарата математической статистики, составили основу “переменных правил”реализации произносительных единиц (фонологических переменных –ФП) в речи информантов в зависимости от позиции в слове и ситуации общения. Выраженные в числовом значении, эти правила характеризуют речевое поведение преподавателей в типичных для них речевых ситуациях и рассматриваются в качестве дифференциальных признаков, указывающих на частотность реализации ФП, характерную для речи представителей именно этой социально-профессиональной группы.
В системе гласных в качестве основного признака изменений определена степень подъема языка, а именно, понижение и, реже, повышение степени подъема. Наибольшее количество вариантов качественной редукции было отмечено при реализации переменных [e:], [е:], [е], [i:], [i], а также дифтонгов [ao] и [ae]. Прослеживается явная тенденция к сужению долгого открытого [е:] во всех ситуациях общения. Среди немецких согласных в речи преподавателей наиболее вариативнными оказались щелевые [s], [z] и особенно [з], для которого было зафиксировано самое большое количество вариантов: [∫’], [k], [x], нулевая и нормативная формы. Среди немецких аффрикат чаще всего процессу ассимиляции в ситуациях менее официального и неофициального общения подвергались аффрикаты [pf], [ts], реже всего –[ʧ].
В целом, в ситуации официального общения для преподавателей характерно употребление стандартных произносительных форм при наличии, однако, ряда фонетических вариантов, отступающих от кодифицированной нормы. К ним относятся, прежде всего, разговорные и диалектно окрашенные реализации, число которых в ситуации менее официального общения возрастает и достигает максимума в ситуации неофициального общения. В речи информантов-мужчин это число в официальной обстановке было несколько выше, чем у женщин, а диалектно окрашенные формы несколько чаще регистрировались у представителей старшего поколения.
Анализ произношения преподавателей в трех основных ситуациях общения позволил выделить в их речи три фоностилистических уровня, различающихся количеством редуцированных и ассимилированых форм и обозначенных в работе как стиль официального (в монологической форме), менее официального (в форме диалога / полилога, в которых регистрируются и некоторые усеченные формы служебных и знаменательных слов) и неофициального (в диа- и полилогической формах) общения. Достоверность исследования подтверждается наличием экспериментального материала –фонозаписей образцов речи преподавателей в различных коммуникативных ситуациях.
Ключевые слова: преподаватели Германии, вариативность произношения, сегментный уровень, фоностилистическая вариативность, фонологическая переменная, переменное правило.
ABSTRACT
Svetlana E. Perepechkina. Phonostylistic Variability of German Teaсhers’Speech. –Manuscript.
Thesis for a Candidate Degree in Philology. Speciality 10.02.04 –Germanic Languages. –Kyiv National Taras Shevchenko University. –Kyiv, 2006.
The present thesis is devoted to the complex analysis of pronunciation of teachers in Germany (native speakers of German) at the segment level. The investigation is based on the statement about the interaction of social and situational factors which causes and determines a complex of phonetic peculiarities. These correlate with the sociolectal ones (which characterize the speech of a social group) and with the phonostylistic ones (which are bound up with certain situation and style).
Phonetic variants were registered in formal and informal situations of communication that also differed in the degree of the speakers’attention to their own speech. The correlation analysis allowed to define variable rules of vowel and consonant realization in the informants’ speech taking into account the position in a word and the communicative situation. These rules (their numerical value) indicate how frequently the phonological variables and their variants are being realized. This frequency characterizes the teachers’speech in the typical communicative situations, and the above mentioned rules are considered to be the differential features of the teachers’speech. The investigation was carried out using the modern sociophonetic research methods.
Key words: German teachers, variability of pronunciation, segment level, phonostylistic variability, phonological variable, variable rule.