Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
17
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
ОСОБИСТІСНІ ФАКТОРИ
ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ВІЙСЬКОВОГО КЕРІВНИКА
.00.01 –загальна психологія, історія психології
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук
Харків –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Харківському військовому університеті Міністерства оборони України.
|
Науковий керівник: |
доктор психологічних наук, професор ШестопаловаЛюдмила Федорівна, Український НДІ клінічної та експериментальної неврології та психіатрії, керівник відділу медичної психології. |
|
Офіційні опоненти: |
доктор психологічних наук, професор ІвановаОлена Феліксівна, Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, завідувач кафедрою психології; кандидат психологічних наук, доцент КУЗНЕЦОВ Марат Амірович, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, завідувач кафедрою психології. |
|
Провідна установа: |
Дніпропетровський державний університет, кафедра педагогічної психології та англійської мови, м. Дніпропетровськ. |
Захист відбудеться “”червня року о годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.04 при Університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, Харків-80, пр-т 50-річчя СРСР, 27.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Університету внутрішніх справ за адресою: 61080, Харків-80, пр-т 50-річчя СРСР, 27.
Автореферат розісланий “”травняроку.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат психологічних наук,
доцент ТімченкоО.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Проблема підвищення ефективності військового управління з урахуванням психологічних факторів справедливо вважається однією з найактуальніших проблем сучасної психологічної науки. Особливе значення вона набуває, коли діяльність військового керівника проходить в умовах військових реформ і переходу до професійної армії.
Аналіз літератури свідчить про те, що більшість робіт, присвячених проблемам особистості військового керівника, не дають цілісного системного уявлення про психологічні чинники підвищення ефективності його діяльності, тому що дані дослідження пов’язані або з загально-психологічними, або з морально-політичними аспектами його служби (І.Іванов, П.Лащенко, С.Овчинніков, В.Перевалов, О.Шрамченко та ін.). Не знайшли свій відбиток дослідження особистісних факторів військового керівника оперативно-тактичної ланки, як найбільш важливого елемента системи управління Збройних Сил України. У процесі підготовки курсантів та офіцерів (слухачів) вищих військових навчальних закладів (ВВНЗ) не враховуються у повній мірі і цілеспрямовано не розвиваються особистісні якості та управлінські здібності.
Виходячи з цього, важливими є дослідження і визначення професійно значущих особистісних факторів, які впливають на ефективність управлінської діяльності військового керівника. Це дозволить вирішити завдання професійного відбору офіцерів-керівників, удосконалити навчально-виховний процес і соціально-психологічну підготовку командирів, офіцерів-слухачів та курсантів ВВНЗ. Недостатнє опрацювання проблеми психологічного забезпечення ефективності управлінської діяльності військового керівника обумовило проведення цього дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах наукових досліджень щодо реалізації “Концепції виховної роботи у Збройних Силах України”, а також досліджень, які проводить Головне управління військової освіти МО України за темою “Психолого-педагогічні основи формування комунікативних якостей офіцерів ВВНЗ МО України”.
Об’єкт дослідження: особистість військового керівника в системі управлінської діяльності.
Предмет дослідження: психологічні закономірності розвитку особистісних факторів, які впливають на ефективність управлінської діяльності військового керівника.
Мета дослідження: на підставі дослідження особистісних, індивідуально-типологічних, комунікативних якостей військових керівників, а також аналізу особистої підготовки офіцерів до управлінської діяльності розробити програми і методики соціально-психологічної підготовки і навчання, які забезпечать підвищення ефективності управлінської діяльності військового керівника.
Завдання дослідження:
Методологічною і теоретичною основою дисертації стали принципи єдності психіки і діяльності (Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, К.К.Платонов, С.Л.Рубінштейн); системного підходу в психології (С.П.Бочарова, Б.Ф.Ломов, В.Д.Шадріков); особистісно-структурного підходу (Б.Г.Ананьєв, П.К.Анохін, В.О.Бодров). Для вирішення завдань дисертації були використані труди вітчизняних і зарубіжних спеціалістів різних галузей наукових знань (психологів, соціологів, педагогів, філософів, військових діячів), а також результати конкретно-психологічних досліджень, які розкривають психологічні особливості людини в системі комунікації і управління військовими колективами (О.Бандурка, Л.Бурлачук, С.Бочарова, О.Глоточкин, В.Казмиренко, Д.Кайдалов, В.Ковальов, М.Коробейніков, О.Іванова, О.Леонтьєв, Б.Ломов, С.Максименко, О.Петровський, К.Платонов, Я.Подоляк, О.Свенцицький, В.Шепель).
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань був використаний комплекс психологічних і психодіагностичних методів і методик: спостереження, бесіда, анкетування, експертна оцінка, аналіз результатів професійної діяльності, експеримент, особистісний опитувальник 16-РF Р.Кеттелла, методика діагностики рівня суб’єктивного контролю Дж.Роттера (в адаптації Є.Ф.Бажина), методика діагностики рівня емпатії (В.В.Бойко), методика самооцінки емпатійних здібностей, опитувальник для оцінки рівня нервово-психічного напруження, методика оцінки ступеня астенії, методика соціально-психологічної діагностики рівня психічної адаптації –дезадаптації (О.Котєнєв).
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше:
Теоретичне значення роботи полягає в узагальненні сучасних теоретичних і експериментальних даних з психологічних проблем управлінської діяльності військового керівника; в конкретизації та поглибленні уявлень про взаємозв’язок індивідуально-типологічних і особистісних факторів керівника з ефективністю його управлінської діяльності у складних умовах комунікативного середовища; в обґрунтуванні системи психологічних критеріїв ефективності управління і заходів соціально-психологічної підготовки офіцерів-керівників і курсантів ВВНЗ до управлінської діяльності.
Практична цінність роботи полягає в тому, що визначені в даному дослідженні особистісні фактори дозволяють оптимізувати професійний психологічний відбір і підготовку офіцерів до ефективного управління військовими колективами. Розроблені рекомендації щодо проведення експертної оцінки особистої підготовки командирів. Це значно поліпшить зворотний зв’язок ВВНЗ з військами і дасть змогу своєчасно вносити корективи у навчально-виховний процес. У виконаній роботі розроблена система критеріїв оцінки особистісних факторів, що дозволяє не тільки просліджувати динаміку розвитку особистості офіцера, але й керувати цим розвитком за допомогою адаптованих навчальних програм і методик соціально-психологічної підготовки.
Обґрунтована система підготовки офіцерів і курсантів до управлінської діяльності на посадах військового керівника і експериментально доведено, що застосування розроблених методик створює умови для розвитку особистісних факторів, які позитивно впливають на управлінську діяльність військового керівника.
Результати дослідження використовуються Головним управлінням виховної роботи Збройних Сил України, вищими військовими навчальними закладами і командирами військових частин Харківського гарнізону. Офіцери-випускники ХВУ щорічно забезпечуються методичними рекомендаціями з удосконалення виховання, навчання та управління підрозділом.
Особистий внесок автора. Дисертантом особисто проведені комплексні дослідження стосовно вивчення психологічної літератури з проблем управлінської діяльності. Самостійно автор здійснив комплексне психодіагностичне дослідження індивідуально-типологічних та особистісних якостей військових керівників, проаналізував найважливіші види особистої підготовки командирів, їх уміння і навички спілкування у складних умовах комунікативного середовища військового управління. Увесь блок досліджень, теоретичне узагальнення, статистична обробка експериментальних даних, інтерпретація результатів, а також упровадження рекомендацій у практику військ і систему військової освіти здійснено автором самостійно.
Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувались використанням адекватного комплексу валідних методів і методик, поєднанням кількісного та якісного аналізу отриманих результатів на основі статистично вірогідних даних достатньо репрезентативної вибірки.
Апробація роботи. Основні теоретичні положення та результати дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на науково-практичній конференції Міністерства оборони України, а також на наукових семінарах кафедр психології ХВУ та Університету внутрішніх справ МВС України, повідомлялись на конференціях і науково-методичних зборах командирів військових частин Військ ППО України, засіданні Вченої ради Українського науково-дослідного інституту клінічної та експериментальної неврології і психіатрії. Результати дослідження використовуються у навчально-виховному процесі ХВУ, Університету внутрішніх справ та інших ВВНЗ МО України.
Дисертаційна робота пройшла апробацію під час професійного психологічного відбору абітурієнтів і офіцерів-слухачів, а також на спеціальних курсах соціально-психологічної підготовки військових керівників.
Публікації. Результати дослідження опубліковані в 4 статтях у наукових фахових виданнях України, 4 навчальних посібниках та тезах науково-практичної конференції Міністерства оборони України.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, шести розділів, висновків, списку використаних літературних джерел, трьох додатків. Викладена на 188 сторінках машинопису, ілюстрована 15 таблицями (17 стор.), 6 рисунками (5 стор.). Список використаних літературних джерел складається з 233 найменувань (17 стор.), є 3 додатки (11 стор.).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтована актуальність проблеми, сформульована мета роботи, визначені об’єкт і предмет дослідження та методологічна основа. Крім того, висвітлена наукова новизна, теоретична та практична цінність дисертаційної роботи. Наведені дані про апробацію роботи та її структуру.
Перший розділ “Сучасний стан проблеми взаємозв’язку особистісних факторів військового керівника з ефективністю його управлінської діяльності”містить ґрунтовний аналіз проблеми особистості офіцера-керівника у системі військового управління.
Розглядаються різні теорії та наукові підходи до вирішення проблем ефективності управління людьми, акцентується увага на єдності психологічної та соціальної структур функціонування організації, у центрі якої стоїть особистість керівника (І.Агапов, Г.Андрєєва, С.Бочарова, Т.Бойделл, Є.Вендеров, М.Вудкок, Ф.Генов, О.Журавльов, В.Зигерт, А.Кітов, О.Леонтьєв, Б.Ломов, К.Платонов, Я.Подоляк, О.Свенцицький, В.Шепель). Основні функції і психологічні особливості військових керівників збігаються з загальноприйнятою системою управління соціальними організаціями, хоча і мають суттєві відміни. Військовий керівник (командир, начальник) особисто відповідає перед державою за постійну бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, за бойову та гуманітарну підготовку, виховання, дисципліну, моральний і психологічний стан особового складу. Під час війни командир має надзвичайну владу і повноваження, які виділяють його із ряду найбільш підготовлених керівників будь-якої соціальної організації.
У трирівневій системі військового управління центральною фігурою є керівник другого рівня –офіцер оперативно-тактичної ланки, від професійної підготовки і особистісних властивостей якого залежить ефективність функціонування військової частини (підрозділу). Виявлено, що кожна функція управління (прийняття рішення, планування, контроль, координація дій та ін.) вимагає від офіцера високорозвиненого інтелекту, волі, рішучості і самовладання. Керівництво військовим колективом відбувається у складних умовах формальних і неформальних стосунків і залежить від авторитету командира, його вмінь спілкуватись з підлеглими, задовольняти їх потреби, дотримуватись демократичного стилю. Незважаючи на наявність вітчизняних і зарубіжних робіт, присвячених керівництву військовими колективами, актуальною залишається проблема дослідження ефективності управлінської діяльності військового керівника з урахуванням його особистісних факторів, індивідуально-типологічних властивостей, а також проблема дослідження основних закономірностей тих або інших змін психологічних якостей офіцера-керівника в залежності від стажу служби в армії.
Другий розділ “Загальна характеристика груп випробовуваних і методів дослідження” розкриває алгоритм дослідження, яке проводилось поетапно протягом 1994 –рр. на базі військових частин Військ ППО, Харківського військового університету і окремих частин і підрозділів Харківського військового гарнізону.
У відповідності з метою та завданнями дослідження був визначений контингент випробовуваних: 656 військових керівників, всі офіцери з вищою освітою, від старшого лейтенанта до підполковника включно, зі стажем служби від 5 до 20 років. Випробовувані були розподілені на 4 групи: 1) командири військових частин Військ ППО України (378 чол.), які мають стаж служби від 5 до 20 років, всі –випускники ХВУ; 2) офіцери-слухачі оперативно-тактичного факультету ХВУ набору 1997 –рр. (160 чол.); 3) командири окремих частин Харківського гарнізону (45 чол.); 4) офіцери-випускники командного факультету ХВУ 1997 року (73 чол.) –експериментальна група. Контрольну групу (160 чол.) склали офіцери-слухачі, які не вивчали соціально-психологічні дисципліни.
Дослідження експериментальної і контрольної груп дозволили нам виявити та підтвердити ряд психологічних закономірностей, тенденцій у формуванні особистісних факторів офіцера-керівника, перевірити методики оцінки і розвитку комунікативних якостей в процесі навчання в ВВНЗ.
Теоретичний аналіз, спостереження, бесіди, а також анкетування, експертна оцінка та аналіз результатів управлінської діяльності використовувались для виявлення рівнів особистої підготовки і професійно значущих якостей військових керівників. Експертами виступили 107 осіб –старших начальників досліджуваних офіцерів-керівників, які прослужили з ними не менш, ніж 2 –роки і добре знають їх управлінські здібності, індивідуально-психологічні якості, неодноразово давали їм характеристики і призначення на вищі управлінські посади.
З метою багатовимірного дослідження особистості військового керівника був застосований особистісний опитувач 16 РF Кеттелла. Для дослідження особливостей емоційно-вольової сфери офіцерів була використана особистісна методика визначення рівня суб’єктивного контролю (РСК) в модифікації Є.Бажина. Ця методика є багатовимірною шкалою, яка дозволила визначити особистісні властивості суб’єктивного контролю у різноманітних життєвих ситуаціях. Дослідження емпатійних здібностей військових керівників проводились за допомогою двох методик: методики діагностики рівня емпатійності (В.В.Бойко) і методики самооцінки емпатійних здібностей. Аналіз емоційно-вольової стійкості та рівня розумової працездатності офіцерів-керівників проводився за допомогою методики оцінки ступеня виявлення астенічного стану (Л.Д.Малкова). Для дослідження ступеня психічної адаптації –дезадаптації військових керівників під час виконання службових функцій як у нормальних, так і в екстремальних умовах було використано методику соціально-психологічної діагностики рівня психічної адаптації –дезадаптації (І.О.Котєнєв). Для обробки результатів психологічних та психодіагностичних досліджень використовувались математико-статистичні методи із застосуванням персонального комп’ютера ІВМ РС і програмного забезпечення АSSА.
У третьому розділі “Характеристика рівня розвитку професійно значущих факторів особистої підготовки військового керівника до управлінської діяльності” проводиться аналіз даних експертних оцінок професійної діяльності командирів, (випускників ХВУ 378 чол.). Результати службової діяльності, рівень особистої підготовки офіцерів оцінювались експертами на підставі об’єктивних показників, зафіксованих у журналах обліку бойової підготовки і в актах перевірки військових частин вищим командуванням.
Оцінювались рівні особистої інженерної, командної, методичної підготовки офіцерів-керівників, а також їх здібності щодо організації служби військ і зміцнення військової дисципліни. Аналіз проводився окремо для груп: командирів військових частин Харківського гарнізону і командирів частин Військ ППО в залежності від стажу їх служби (до 10 років, до 15 років, більше 15 років). В цілому офіцери-керівники мають добрі показники з усіх видів, але контрольна група в порівнянні з експериментальною групою офіцерів має оцінки здібностей щодо організації служби військ і зміцнення військової дисципліни на 10-17 % нижчі. Недостатній рівень методичної підготовки виявлений у офіцерів, які мають стаж служби до 10 років. Також спостерігається зниження інтересу до проблем зміцнення дисципліни у військових керівників зі стажем від 10 до 15 років. Це свідчить про доцільність надання їм соціально-психологічної допомоги саме в той час, коли офіцери переходять на вищі управлінські посади і адаптуються до нових колективів.
Експертне дослідження виявило певну динаміку особистісних якостей військових керівників протягом 15 і більше років служби. Так, у 42 % командирів зі стажем служби до 10 років організаторські здібності були оцінені високими балами, у 52 % –середніми, у 6 % досліджуваних –низькими балами. Але офіцери контрольної групи мають теж невисокі оцінки розвитку організаторських здібностей (30 % отримали низькі бали). Під час набуття управлінського досвіду організаторські здібності у командирів розвиваються повільно, і тільки через 15 років служби у 60 –% керівників спостерігається високий рівень цих здібностей.
Експерти визначили, що 41 % досліджуваних командирів мають високий рівень розвитку моральних якостей, 49 % –середній рівень і 10 % –низький рівень. Так, офіцери Харківського гарнізону зі стажем служби від 10 до 15 років (30 %) отримали низькі оцінки рівня моральних якостей за такими показниками: недостатня увага до потреб підлеглих, невміння слухати їх і спілкуватися з ними, прояв елементів безтактовності, грубощів тощо.
Важливою якістю військового керівника є почуття відповідальності, вміння свідомо дотримуватись статутних і правових норм. Експерти визначили, що у 41 % досліджуваних почуття відповідальності знаходиться на високому рівні, у 50 % –на середньому, у 9 % –на низькому рівні. Динаміка цього показника така: у 14– % офіцерів зі стажем служби до 10 років зафіксований низький рівень відповідальності; у офіцерів зі стажем служби 10–років такий показник спостерігається у 9–%; у офіцерів зі стажем служби більш 15 років низька відповідальність зафіксована лише у 2 % досліджуваних. Отже, чим вище посада, тим сильніше розвинене почуття відповідальності у керівника.
Експертні оцінки рівня розвитку ініціативи і творчості військових керівників свідчать, що 37 % отримали високі бали, 47 % –середні, 16 % –низькі. Чим більше стаж служби, тим меншу ініціативу і творчість проявляють деякі командири. У 60 % досліджуваних офіцерів зі стажем служби до 10 –років високий рівень ініціативи. У офіцерів зі стажем служби від 10 до 15 років високий рівень ініціативи спостерігається у 30–%, а у тих, хто служить в армії понад 15 років високий рівень ініціативи виявлений лише у 20– %. Порівняльний аналіз експертних оцінок рівня ініціативи і творчості в експериментальній і контрольній групах свідчить, що у першій групі кількість низьких оцінок в 1,5–рази менше, ніж у другій.
Таким чином, офіцери, які здобули освіту у ХВУ, вивчали психологію, соціальну психологію, педагогіку і методику психологічно-педагогічної роботи з особовим складом, брали участь у спеціально організованих соціально-психологічних тренінгах у рамках виконання цього дослідження, мають більш високий рівень розвитку організаторських здібностей, моральних якостей, відповідальності. Разом з цим визначено, що чим більший стаж служби офіцера, тим виразніше визначаються психологічні якості військового керівника, від яких залежать результати управлінської діяльності.
У четвертому розділі “Дослідження індивідуально-типологічних та особистісних особливостей військового керівника”подано результати багатовимірного дослідження (за допомогою опитувача 16 PF Кеттелла) 205 офіцерів-керівників зі стажем служби до 5, 10 і більше 10 років, яких було поділено на дві групи: слухачі ХВУ і штатні командири військових частин. Для кожної групи (слухачів і командирів), в залежності від стажу служби, було вирахувано середнє значення кожного з 16 факторів і переведено у стени для стандартного відображення особистісних профілів випробовуваних. Усереднений особистісний профіль офіцера-керівника наведено на рис. 1.
Аналіз особистісного профілю офіцера-керівника показує, що високі оцінки мають такі фактори, як: С (7,7±0,5 стена) –емоційна зрілість, впевненість у собі, мужність; G (7,7±0,5 стена) –відповідальність, сумлінність; Q (7,4±0,3 стена) –організованість, дисциплінованість; Н (7,1±0,1 стена) –соціальна сміливість, рішучість, потяг до гострих відчуттів; L (6,8±0,5 стена) –упередженість, підозрілість, несумісність. Низькі оцінки мають такі фактори, як: І (3,0±0,3 стена) –самовпевненість, практичність, холодність з підлеглими; Q (4,0±0,4 стена) –спокійність, пасивність; Q (4,2±0,4 стена) –залежність від чужої думки, конформність мислення; В (4,З±1,0 стена) –конкретність і ригідність мислення, пасивність у навчанні.
Відзначаються певні зміни особистісного профілю офіцерів-керівників у залежності від їх основної діяльності на момент тестування: у слухачів стає вищим почуття відповідальності, спокійності і самовпевненості (фактор G), ніж у штатних командирів, у яких рівень тривожності та занепокоєності (фактор О) значно виший.
Разом з цим визначаються зміни особистісних факторів офіцерів залежно від строку їх служби. Офіцери зі стажем до 5 років більш упевнені у своїх силах (фактор С), більш сумлінно виконують свої обов’язки (фактор G), мають меншу занепокоєність і тривожність (фактор О), але більше залежні від групової думки (фактор Q). Офіцери зі стажем до 10 років служби більш практичні і реалістичні, але суворіше ставляться до підлеглих (фактор І); мають орієнтацію на зовнішню реальність, дотримуються статутних норм (фактор М); не схильні до змін і новацій (фактор Q); більш конформні (фактор Q). Офіцери зі стажем більше 10 років виявили емоційну зрілість, упевненість у своїх силах (фактор С); більше орієнтуються на власні бажання і новації (фактор М); вміють організовувати і контролювати свою і чужу поведінку (фактор Q). Зі зростанням строку служби у частки командирів виявляються тенденції до егоцентричності, відокремленості від підлеглих, внутрішньої напруженості, емоційної нестабільності. Це потребує додаткових досліджень емпатійності, самоконтролю, емоційної стійкості, адаптивності військового керівника.
Дослідження емпатійних здібностей 205 офіцерів-керівників (слухачів і командирів) з різним стажем служби (до 10, до 15 і більше 15 років) показали, що високий рівень емпатії є у 12 %, середній –у 31 % і низький –у 57 % досліджуваних. Різні категорії досліджуваних виявили неоднакові емпатійні здібності: керівники зі стажем до 10 років мають низький або середній рівень емпатії; офіцери зі стажем більше 15 років мають або середній або високий рівень емпатії. Характерною ознакою є те, що офіцери зі стажем служби від 10 до 15 років не отримали високих оцінок за емпатію, а 70 % мають низький рівень розвитку емпатійних здібностей. Це свідчить про недостатнє прагнення деяких офіцерів до особистісного росту, самоактуалізації, про нерозвинені уміння спілкуватися з підлеглими.
Аналіз показників рівня суб’єктивного контролю різних категорій військових керівників свідчить про те, що всі досліджувані мають в цілому інтернальний локус контролю (I=7,4±0,5 стена), що вказує на прагнення офіцерів брати на себе відповідальність за свої дії і за діяльність підлеглих. Однак локус контролю змінюється залежно від стажу служби офіцерів-керівників. У командирів зі стажем до 10 років він має значення I=8,5±0,6 стена; у командирів зі стажем від 10 до 15 років –I=6,0±0,6 стена. Ці дані свідчать про те, що показник інтернальності має тенденцію наближення до екстернальності, тобто командири цієї групи вважають, що успіхи і невдачі в їх діяльності залежать більше від зовнішніх чинників, ніж від них самих. Командири зі стажем більше 15 років мають значення інтернальності I=8,2±0,4 стена. Це вказує на те, що впевненість офіцерів у собі поєднана з достатньою самокритичністю щодо власної діяльності, а результати аналізуються з позиції власних зусиль.
Дослідження рівня нервово-психічної напруженості військових керівників показують, що 18 % досліджуваних зазнають інтенсивного, 42 % –середнього і 40 % –слабкого напруження. Інтенсивне нервово-психічне напруження відчувають: 10 % досліджуваних зі стажем служби до 10 років, 20 % –зі стажем служби до 15 років і 20 % досліджуваних зі стажем служби більше 15 років. Це свідчить, що управлінська діяльність є стресогенним фактором, який може негативно впливати на психіку військового керівника. Чим більший стаж служби у командирів, тим вищі показники нервово-психічного напруження. Так, 70 % керівників зі стажем служби 10 – 15 років мають хронічну стомленість, знижену працездатність, у них переважають астенічні емоції.
Дослідження розумової працездатності свідчать, що астенічні прояви спостерігаються тільки у незначної кількості офіцерів-слухачів (1 %), в той час як у командирів астенія проявляється частіше (9 %). Чим вищий розвиток психічної адаптації офіцера до нових умов діяльності, тим менше у нього проявів астенізації, загальної стомленості.
Аналіз рівня психічної адаптації у 178 випробовуваних показав, що 93 % офіцерів-слухачів і 70 % штатних командирів, стаж служби яких не більше 10 років, повністю адаптовані до нових умов діяльності. Але низький рівень адаптивних якостей зафіксовано в групі командирів, стаж служби яких складає від 10 до 15 років. Головними причинами цього є: суттєве ускладнення управління новим колективом, незадоволення командира соціально-побутовими умовами, змінами в системі комунікацій, невпевненістю у майбутній кар’єрі. Після 15 років управлінської діяльності офіцера рівень його адаптивності підвищується.
У п’ятому розділі “Психологічні фактори оптимізації комунікативного середовища військового керівника” розглядається проблема комунікації та упорядкування бойової та службової інформації, потрібної для ефективного управління військовою частиною, підрозділом. Аналіз показує, що управлінська діяльність офіцера-керівника проходить в умовах, коли інформація носить терміновий характер і стрімко змінюється, але супроводжується різноманітними технічними і психологічними перешкодами. На думку 160 офіцерів-керівників, вадами інформаційного забезпечення є її надмірний обсяг, повторення, нечіткість даних і певні труднощі при обробці письмових текстів. Так, 12 – 18 % інформації, яку вони отримують, оцінюється ними як зайва або запізнена.
Встановлено, що ефективність бойового управління залежить від: оптимального обсягу інформації; єдиної системи її кодифікації і декодифікації; контролю за розвитком групових чуток і елементів дезінформації з боку супротивника. А це потребує від військового керівника добре розвинених комунікативних якостей, вмінь і навичок підтримувати з колективом постійні зв'язки, впливати на колективну думку. Перехід офіцера у вищу категорію керівників супроводжується суттєвими змінами в системі комунікації, способах спілкування та адаптації до нового колективу.
Опитування офіцерів-випускників ВВНЗ (148 чол.) свідчать, що офіцери, зіткнувшись на початку служби з соціальними і психологічними проблемами спілкування з солдатами, сержантами, прапорщиками, іноді порушують статутні норми взаємовідносин і тим самим створюють конфліктні ситуації. Отже комунікативні здібності, самоконтроль, емпатія, вміння підтримувати добрі стосунки з підлеглими є необхідними умовами для підвищення результативності керування колективом.
Шостий розділ “Психологічне і соціально-педагогічне забезпечення ефективності управлінської діяльності військових керівників” присвячений розробці системи критеріїв ефективності військового управління та обґрунтування системи соціально-психологічної підготовки командирів, офіцерів-слухачів і курсантів до управлінської діяльності.
На основі попередніх наших досліджень (перший, третій, четвертий і п’ятий розділи дисертації) розроблена система психологічних критеріїв ефективності управлінської діяльності військового керівника. В цю систему входять найбільш інформативні фактори: 1) освіта і спеціалізація; 2) мотивація і ставлення до професії; 3) управлінські здібності; 4) вміння і навички керувати колективом; 5) соціально-психологічна культура; 6) особиста педагогічна і методична підготовка; 7) загальна культура; 8) інтелект і когнітивна продуктивність; 9) вольові якості і особиста дисциплінованість; 10) особиста спортивно-фізична підготовленість. Кожен з цих факторів має п’ять ознак, які можна оцінити такими рівнями розвитку, як низький, середній і високий.
Для ефективного навчання і формування особистісних факторів військового керівника пропонується система соціально-психологічної і педагогічної підготовки офіцерів-керівників, курсантів (слухачів) ВВНЗ до управлінської діяльності. Так, для курсантів ця система включає: 1) професійно-психологічний відбір абітурієнтів; 2) вивчення курсантами 1-го курсу дисципліни “Психологічна адаптація курсанта”; формування навичок підкорення, самодисципліни та самоуправління; 3) вивчення курсантами 2-го курсу дисципліни “Основи психології і педагогіки”; формування психолого-педагогічних знань та умінь; 4) вивчення курсантами 3-го курсу дисципліни “Військова соціологія”; формування основних соціологічних знань та умінь; 5) вивчення курсантами 4-го курсу методики психолого-педагогічної роботи; формування навичок роботи з колективом; 6) вивчення курсантами 5-го курсу дисциплін “Соціальна психологія”і “Психологія управління”; формування основних управлінських навичок; військове стажування на посаді командира взводу; 7) професійно-психологічний відбір офіцерів-випускників на первинні офіцерські посади.
Для офіцерів-слухачів нами розроблена система соціально-психологічної підготовки, яка включає навчальні дисципліни: “Психологія військового управління”і “Соціальна психологія”, а також методики соціально-рольових ігор і психологічних тренінгів. З метою перевірки ефективності навчальних дисциплін і методик була створена експериментальна група з офіцерів-слухачів, з якими у повному обсязі проводилися заняття за нашими програмами. За контрольну групу була взята група офіцерів-слухачів, підготовка яких здійснювалась за традиційними програмами.
Наші експериментальні дослідження показали, що вивчення офіцерами-слухачами психології військового управління і соціальної психології поліпшило їх підготовку до управлінської діяльності, забезпечило гармонійний розвиток особистості військового керівника.
Порівняльні результати розвитку професійно значущих якостей офіцерів-керівників (контрольної та експериментальної груп) подані на рис. 2, де позначена кількість обстежуваних офіцерів (в %), які мають відносно високий рівень розвитку професійно значущих навичок, вмінь та здібностей.
Аналіз даних рис. 2 показує, що цілеспрямована соціально-психологічна підготовка офіцерів-слухачів до управлінської діяльності за допомогою запропонованих методик значно підвищує рівень розвитку таких показників, як: 1) командні навички (на 8 %); 2) методичні вміння (на 12 %); 3) організаційні здібності (на 21 %); 4) комунікабельність (на 29 %); 5) авторитетність (на 34 %).
. 3. -
-
:
B I N O Q1 Q4
6,5
5,5
4,5
0