Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.
Існують різні класифікації наук. До найпоширеніших відносять поділ на природничі та соціальні.
Психологія має багатогранні зв'язки як із природничими, так і з соціальними науками.
Теоретико-методологічною основою психології є філософія. З природничиминауками психологія пов'язана загальнотеоретичними положеннями, що використовують для обґрунтування закономірностей розвитку психіки, проблемами природженого та набутого, що вважають центральними у психології і генетиці, проблемами фізіології, зокрема фізіології вищої нервової діяльності, деякими проблемами фізики.
Експериментальна психологія розвивалася під впливом досліджень природничих наук. Перші експериментальні дослідження з психології виникли з потреб астрономії. Згодом вони стали основою таких наук, як психофізика та психоакустика. Дослідження з психології ґрунтувалися на даних біологічних наук, законі біологічної еволюції, досягненнях фізіології.
Медичні науки беруть чи мають брати до уваги дані психології при розробленні проблем охорони здоров'я, боротьби із захворюваннями. На основі медицини, педагогіки, психології виникли шкільна гігієна, медична психологія, нейропсихологія та ін. Знання психології сприяє спілкуванню лікаря з пацієнтом, пропаганді медичних знань, проектуванню медичної техніки тощо.
Координація психології з технічними науками важлива для розв'язання проблем інженерної психології, ергономіки, кібернетики тощо; розробки систем керування; підготовки працівників у системі керування; створення роботів, комп'ютерів, систем комунікації, засобів відображення інформації; підготовки роботи людини в новоство-рених технічних системах, апаратах.
Зв'язок зі суспільними науками насамперед зумовлений тим, що психологія вийшла з філософії. Перший систематизований виклад психології належить Аристотелю (384-322 р. до н.е.). Але в ті часи вона була невіддільна від філософії. Лише в XVI ст. з'явився термін "психологія", а на початку XVII ст. ця наука почала відокремлюватися від філософії. Але й сьогодні філософія та психологія мають спільні проблеми. Наприклад, у розробці теорії пізнання - гносеології.
Найтісніший зв'язок має психологія з педагогікою. Ці науки відокремилися від філософії в різний час (психологія - на початку XVII ст., педагогіка в XIX ст.). К.Д. Ушинський писав, що співвідношення між психологією та педагогікою аналогічне співвідношенню між медициною та фізіологією. Якщо педагогіка хоче вивчати людину, вважав учений, то вона має всебічно пізнати її. На стику психології та педагогіки утворилася педагогічна психологія.
Психологія тісно пов'язана з історією, економікою, соціологією, лінгвістикою, літературознавством, теорією мистецтв, юридичними і політичними науками. Згадані науки не можуть розвиватись без даних психології. На основі та під впливом загальної психології відбулося становлення таких наук, як соціальна психологія, юридична психологія тощо. Психологія має зв'язок із конфліктологією.
Багатогранний зв'язок психології з іншими науками - філософськими, природничими, соціальними - зумовлений тим, що в центрі її уваги стоїть людина. Проте близькість психології до інших наук і наявність спільних проблем із деякими з них не позбавляє її самостійності. Сьогодні психологія розвивається у напрямі максимального розширення зв'язків із суміжними науками, зберігаючи водночас свою своєрідність і самостійність.
Потреби - це відчуття нестачі чогось, що потрібне для підтримання життєдіяльності й розвитку організму, людської особистості, суспільства загалом. Це своєрідний психологічний стан невдоволеності, внутрішньої напруженості, дискомфорту, невідповідності між внутрішнім станом і зовнішніми умовами існування.
Людські потреби надзвичайно різноманітні. Тому є різні їхні класифікації:
Після свого народження людська дитина є несвідомою, безпомічною і безсловесною істотою, цілком залежною від дорослих у виживанні. Психічні прояви та фізичні реакції новонародженого є простими, адаптація до світу лише починається. Внаслідок тривалої соціалізації дитини та розгортання її психічного розвитку відбувається становлення зрілої, автономної та автентичної особистості.
Психічний розвиток - процес накопичення кількісних та якісних прогресивних змін психіки, що зумовлюють формування особистості
Таким чином, психічний розвиток є процесом, так як має динамічний характер - розпочавшись ще до народження дитини, розгортається та триває, за думкою більшості вчених, все життя людини. В ході психічного розвитку відбувається накопичення кількісних та якісних перетворень психіки, які забезпечують формування і функціонування особистості.
Для визначення адекватності змісту та темпів психічного розвитку індивіда психологи спираються на показники - ознаки, що підтверджують формування прогресивних змін психіки. Ці показники виявляються у різних сферах психічної діяльності - інтелектуальній, афективно-вольовій, мотиваційній та комунікативній.
Рис. 1.6. Показники психічного розвитку людини
2.
1.понятя про волю
Воля-це психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей
Воля має самоцінне значення в житті людини:
- воля забезпечує виконання дій, позбавлених прагнення до мети (коли домінує мотив "треба", а відсутній мотив "хочу";
- воля необхідна в ситуації вибору дій, коли недостатньо однієї домінуючої підстави (є декілька альтернативних більш-менш рівнозначних варіантів і треба зважитись на один з них);
- регуляція волею діяльності, коли необхідно утриматись від небажаної активності. Воля тісно пов'язана з іншими проявами психіки. Так, для формулювання мети і усвідомлення перешкоди працює інтелект людини, стимулювати вольові зусилля можуть певні емоції та
2.свідоме і несвідоме структура особистості
Свідомість - це вища інтегрована форма психіки, яка складається під впливом суспільно-історичних умов у трудовій діяльності людини та її спілкування за допомогою мови з іншими людьми.
Свідомість не є єдиним рівнем, на якому представлені психічні процеси, властивості і стани людини. Далеко не все, що сприймається людиною і впливає на прийняття рішень, їм усвідомлюється. Крім свідомості у людини є і сфера несвідомого.
Несвідоме - це ті явища, процеси, властивості і стани, які впливають на поведінку людини, але не усвідомлюються ім.
Несвідоме початок представлено практично у всіх психічних процесах, станах і властивості людини. У людини є несвідома пам'ять, несвідоме мислення, несвідома мотивація, несвідомі відчуття тощо.
Співвідношення свідомості і несвідомого було вперше розглянуто З. Фрейдом. До несвідомого в особистості людини він відносив такі якості, потреби і інтереси, які людина не усвідомлює, але які знаходять свій вияв у різних його мимовільних діях і психічних явищах. Це можуть бути помилки (застереження, описки і тому подібні явища), мимовільне забування (імен, обіцянок, намірів, подій, фактів), це можуть бути фантазії, мрії, мрії або сновидіння.
Помилки не є випадковими порушеннями письмовій або усній мові. У цих помилках виявляються приховані для людини мотиви, переживання чи думки. Помилки виникають в результаті зіткнення несвідомих намірів людини з чітко усвідомлюваної метою дії. Це неусвідомлюване протиріччя між прихованим мотивом і метою. Помилка є результат переважання несвідомого над свідомим, це результат «протидії двох різних намірів».
Забування імен, фактів, подій пов'язано з якимись неусвідомлюваними людиною негативними емоціями, неприємними відчуттями, які коли-то виникли у нього по відношенню до людини з цим ім'ям, до тієї чи іншої події або факту.
Сновидіння і мрії, за Фрейдом, свідчать про несвідомі бажання, почуття, наміри людини, його незадоволені або не цілком задоволених життєвих потребах. Для розшифровки сновидінь Фрейд запропонував спеціальний метод, який називається психоаналізом.
Питання про співвідношення свідомого і несвідомого залишається до цих пір одним з найскладніших питань психології і не має однозначного вирішення.
Несвідомі явища разом зі свідомістю керують поведінкою людини. Однак роль їх у цьому управлінні різна. Свідомість управляє найскладнішими формами поведінки.
У сучасній психологічній науці виділяють різні стани свідомості, що диференціюються як за характером феноменальних переживань, так і за сукупність поведінкових і психофізіологічних показників:
• несвідомий стан - екстремальне стан, при якому реєструються лише психовегетативні реакції (прояви пізнавальних і емоційних процесів відсутні);
• сон - стан, який передбачає переживання сновидінь, що розрізняються ступенем зв'язаності: від окремих образів до їх упорядкованих послідовностей;
• неспання - стан усвідомлення навколишнього світу і себе, доступне самоспостереженню. Воно включає весь спектр психічних проявів у модусі усвідомлення - сприйняття, спогад, увагу, мислення і саморегуляцію.
До особливої групи належать так звані змінені стани свідомості - гіпноз, стани, що виникають під впливом психоактивних речовин (алкоголю, наркотиків та інших).
3.характиристика різновиди відтворення
Відтворення — один з основних процесів пам’яті. Воно є показником міцності запам’ятовування і разом з тим наслідком цих процесів.
Засадовою стосовно відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку.
Найпростіша форма відтворення —впізнавання. Впізнавання є відтворенням, що виникає при повторному сприйманні об’єктів. Впізнавання буває повним і неповним.
При повному впізнаванні повторно сприйнятий об’єкт одразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відтворюються час, місце та інші деталі попереднього ознайомлення з ним.
Повне впізнавання спостерігається, наприклад, при зустрічі добре знайомої людини або при ходінні добре відомими вулицями.
Неповне впізнавання характеризується невизначеністю, утрудненням співвіднесення об’єкта, що сприймається, з тим, що було в попередньому досвіді. Так, почувши мелодію, людина може переживати почуття знайомого, проте буде неспроможною ототожнити її з конкретним музичним твором.
Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється. Згадування може бути довільним, коли воно зумовлюється актуальною потребою відтворити необхідну інформацію, наприклад пригадати правило при написанні слова чи речення, відповісти на запитання, або мимовільним, коли образи чи відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів.
Такими є явища персеверації. Під персеверацією розуміють уявлення, які мають нав’язливий характер. Образи персеверації з’являються після багаторазових сприймань певних предметів чи явищ або коли спостерігається сильний емоційний вплив на особистість.
До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або «виринання» у свідомості того, що неможливо було пригадати одразу після його запам’ятовування. Засадовим стосовно ремінісценції, на думку І. Павлова, є зняття втоми нервових клітин, яке настає після виконання складного мнемічного завдання. Через деякий час ця втома зникає, і продуктивність відтворення зростає.
Особливою формою довільного відтворення запам’ятованого матеріалу є пригадування. Потреба у пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається пригадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об’єктивні та суб’єктивні труднощі, пов’язані з неможливістю пригадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемічних дій.
Пригадування може бути складною розумовою діяльністю, яка передбачає поетапне відтворення всіх обставин та умов, за яких відбувався процес запам’ятовування об’єкта чи явища. Від уміння пригадувати залежить ефективність використання здобутих знань, розвинення пам’яті як психічного процесу загалом. К. Ушинський одну з основних причин «поганої пам’яті» вбачав саме у лінощах пригадувати.
Одним із різновидів довільного відтворення є спогади. Спогади—це локалізовані в часі та просторі відтворення образів минулого. У спогадах етапи життя людини співвідносяться нею із суспільними подіями, з важливими в особистому житті датами.
Об’єктом спогадів як специфічної форми відтворення є життєвий шлях конкретної особистості в контексті історичних умов певного періоду, до яких вона так чи інакше була причетна безпосередньо. Це зумовлює насиченість спогадів різноманітними емоціями, які збагачують і поглиблюють зміст відтворення.
3.
1.спільні та відмінне у сприймані та відчуттях
Поняття про відчуття. Відчуття – це відображення окремих властивостей предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. У відчуттях людині відкриваються кольори та звучання, пахощі і смак, вага, тепло чи холод речей, що її оточують. Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціонуванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла й окремих його частин.
Відчуття як образи, що відбивають окремі властивості предметів, виникають під час діяльності будь-яких органів чуття. Наприклад, коли людині дуже недовго показують предмет, вона бачить пляму певного кольору, але не може сказати, що це за предмет.
Поняття про сприймання. Знання про оточуючу дійсність людина одержує не тільки через відчуття, а і через сприймання. У відчуттях відображаються лише окремі властивості предметів, наприклад їх запах, колір, твердість тощо, тоді як у сприйманні всі ці властивості відображаються у їх сукупності і взаємозв'язку.
Сприйманням називається відображення в свідомості людини предметів і явищ дійсності при їх безпосередньому впливі на органи чуття.
Результатом сприймання є цілісний образ об'єкту. Наприклад, взявши в руки нову книгу, ми одночасно відображаємо колір її сторінок, вагу, запах типографської краски тощо. Всі ці зорові, тактильні, нюхові та інші відчуття, поєднуючись, дають образ книги.
Основними властивостями відчуттів є якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізація.
Основними властивостями сприймання є предметність, цілісність, структурність, константність, вибірковість та усвідомленість.
2.мрія, фантазія ілюзія
3.вітчизняни вікова періодизація
Сучасна вітчизняна вікова періодизація спирається у будові на інтеграцію декількох критеріїв - соціального статусу індивіда й проявів його власної психічної активності, а також беруться до уваги соматичні зміни, зумовлені законами біологічного розвитку людського організму.
За радянського етапу розвитку вікової психології підручники не висвітлювали пренатальний період і дорослість, що ставало серйозним недоліком, так як порушувало цілісний розгляд психічного життя індивіда. Періодизація, розповсюджена в сучасній психології, має розширений характер і охоплює весь онтогенез людини.
Таблиця 1.3. Вітчизняна вікова періодизація психічного розвитку людини
|
Назва вікового відрізку |
Тривалість |
|
1 |
2 |
|
Епоха дитинства |
|
|
1. Пренатальний період |
зачаття - народження |
|
2. Немовлячий період Фаза новонародженості |
народження - 1 рік народження - один-два місяці |
|
3. Ранній (переддошкільний) період |
1 - 3 роки |
|
4. Дошкільний період |
3 - 6 років |
|
5. Молодший шкільний період |
6 - 10 (11) років |
|
Епоха дорослішання |
|
|
6. Підлітковий період Фаза молодших підлітків Фаза старших підлітків |
10 (11) - 15 років 10 (и) - 13 років 13 - 15 років |
|
7. Юнацький період Фаза ранньої юності Фаза власне юності |
15 - 21 рік 15 - 18 років 18 - 21 рік |
|
Епоха дорослості |
|
|
8. Ранній дорослий період |
21 - 40 років |
|
9. Середній дорослий період |
40 - 60 років |
|
10. Пізній дорослий період |
60 років - до смерті |
4.
|
Критерій класифікації Види мислення |
|
|
Етап соціогенезу |
|
|
Етап історичного розвитку людства |
• Первісне мислення • Мислення сучасної людини |
|
Рівень розвитку культури суспільства |
•Мислення людини примітивного співтовариства •Мислення людини в суспільстві, яке знаходиться на високому рівні розвитку культури |
|
Етап онтогенезу |
|
|
Стадії розвитку в онтогенезі |
• Наочно-дійове • Наочно-образне • Словесно-логічне (понятійне, абстрактне) |
|
Залучення до різних видів діяльності |
• Практичне • Художнє • Наукове |
|
Рівень узагальнення |
• Емпіричне • Теоретичне |
|
Міра розгорнутості |
* Дискурсивне • Інтуїтивне |
|
Адекватність відображення реальної дійсності |
• Реалістичне • Аутистичне |
|
Міра новизни й оригінальності |
• Репродуктивне • Продуктивне(творче) |
|
Вплив на емоційну сферу |
• Патогенне • Саногснне |
Спрямованість - це усталена система найважливіших цільових програм особистості, що визначає смислову єдність її ініціативної поведінки, яка протистоїть випадковостям життя.
Спрямованість виступає як системоутворююча якість особистості, яка визначає її психологічний склад. Саме в спрямованості виражаються цілі, в ім'я яких діє особистість, її мотиви, суб'єктивні ставлення до різних сторін дійсності.
У сучасних дослідженнях виділяють три основні види спрямованості особистості:
1. особиста (престижна, егоїстична);
2. групова (суспільна чи альтруїстична);
3. ділова (інтерес до справи, до пізнання дійсності).
Особиста спрямованість виникає внаслідок переваги мотивів власного благополуччя, самоствердження. Групова спрямованість має місце тоді, коли вчинки людини спонукають інтереси організації та інших людей. Ділова спрямованість породжується самою дійсністю, через захоплення нею. Це може бути спрямованість на науку, спорт, професію, мистецтво.
Спрямованість може виявлятися в різних сферах життєдіяльності людини. Наприклад, можна говорити про морально-політичну спрямованість (ліберальну або консервативну), професійну спрямованість («технічну» або «гуманітарну»), побутову спрямованість (на дім та сім'ю або на друзів).
Предметом вікової психології як галузі психологічної науки є вікова динаміка психіки людини, закономірності та факти розвитку психічних процесів і психічних властивостей особистості на різних етапах її індивідуального життя.
Галузями вікової психології є: дитяча психологія, психологія молодшого школяра, психологія підлітка, психологія ранньої юності, психологія дорослої людини, геронтопсихологія (психологія старості).
Методологічні завдання.
Методологія - це система принципів і способів організації та побудови теоретичної й практичної діяльності. Відповідно, під загальними методологічними завданнямирозуміють формулювання загального філософського підходу, способу пізнання, який застосовується дослідником.
Спеціальні методологічні завдання - формулювання методологічних принципів і визначення конкретних методичних прийомів дослідження. Так, наприклад, до основних проблем спеціальної методології наукового пізнання в межах вікової психології відносять:
1) проблему рушійних сил психічного розвитку людини;
2) проблему співвідношення навчання і розвитку;
3) проблему вікової періодизації.
2. Теоретико-пізнавальні завдання.
Основна ціль теоретичних досліджень - збільшення знань про загальні закономірності та механізми розвитку психіки дитини; розробка понятійного апарату.
До основних теоретичних проблем вікової та педагогічної психології на сучасному етапі відносимо:
1) визначення еталонів зрілості особистості;
2) виявлення актуальних і потенціальних можливостей людини в різні періоди її життя;
3) побудова концептуальної моделі материнства;
4) співвідношення інтелектуальних і особистісних змін у загальному психічному розвитку дитини;
5) наукове прогнозування в розвитку психічних ресурсів дитини.
3. Практичні завдання.
Вирішення теоретичних задач розширяє можливості практичного застосування надбань вікової та педагогічної психології. Практична психологія спрямована на вирішення конкретних проблем певної людини. Актуальними практичними завданнями вікової та педагогічної психології є:
1) організація оптимальних форм дитячої діяльності та спілкування;
2) проблема психологічної допомоги в періоди різних вікових криз;
3) проблема гуманізації навчально-виховного процесу;
4) проблема важких дітей.
5.
1. Основні види людської діяльності.
Людська діяльність різноманітна і багатогранна. Залежно від мети, змісту та форм розрізняють такі основні види діяльності:
Ігрова діяльність спрямована на сам процес гри і в доступній формі відтворює навчання і працю
Навчальна діяльність - активна, свідома діяльність, спрямована на засвоєння знань, вироблення умінь та навичок
Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних та духовних благ
2. Різновиди та властивості уваги.
уява - це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду.
Процес створення образів уяви, або фантазій, може мати мимовільний і довільний характер.
Залежно від характеру діяльності людини довільну уяву поділяють на відтворювальну, або репродуктивну, і творчу.
Уяву поділяють на активну і пасивну.
Уява виявляється в різній за змістом діяльності, тому розрізняють такі види уяви, як художня, наукова, технічна
3. акцентуація характеру поняття та види.
Характер – індивідуальне співвідношення найбільш стійких, суттєвих властивостей особистості, які проявляються в поведінці людини:
Акцентуації характеру – крайні варіанти норми окремих рис характеру.
Розглянемо основні типи акцентуацій:
інтровертивний тип – якому властиві замкненість, утруднення у спілкуванні;
екстравертивний тип – якому притаманна жага спілкування та діяльності, балакучість, поверхневість;
невротизований тип – імпульсивний, конфліктний, категоричний, підозрілий;
неврастенічний тип – домінування хворобливого самопочуття, подразливості, підвищеної втомлюваності;
тривожний тип – у всьому вбачає небезпеку, проявляє надмірну чутливість, боязливість, сором’язливість, розгубленість, вразливість;
демонстративний тип – йому притаманний егоцентризм, амбіційність, хизування, зухвалість, лицемірство, прагнення до лідерства, влади і похвали;
застряваючий тип – тривало перебуває в стані збудження чи впертості, недовірливості, нетерпимості до заперечень;
педантичний тип – виявляється у крайньому, нічим не виправданому формалізмі при вирішенні справи, в дотриманні “букви”, хоча це і шкодить справі.
6.
1. Розумові дії та операції
Розумові дії — це дії з об’єктами, відображеними в образах, уявленнях і поняттях про них. Ці дії відбуваються подумки за допомогою мовлення. Перш ніж діяти з предметами (розбирати їх, складати, щось будувати з них), людина робить це подумки, не вступаючи в контакт із цими предметами і не змінюючи будову самого об’єкта. При цьому залежно від того, які образи відіграють провідну роль, розумові дії бувають сенсорними, перцептивними, уявними, мислення. Дії мислення (наприклад, при розв’язуванні арифметичних задач) формуються на основі зовнішніх практичних дій. Дослідження процесу їх формування (П. Гальперін, Н. Тализіна) показали, що спочатку дії відбуваються, спираючись на сприймання матеріальних предметів або їх зображення (дитина практично оцінює кількість). Далі вони здійснюються у плані голосного мовлення без спирання на предмети чи їх зображення. Нарешті, дії виконуються подумки за допомогою внутрішнього мовлення, тобто стають внутрішніми діями мислення.
2. основні форми та різновиди уваги.
У психології розрізняють увагу мимовільну, довільну та післядовільну. Усі різновиди уваги тісно взаємопов’язані і за певних умов переходять один в один.
Мимовільна увагавиникає несподівано незалежно від свідомості, непередбачено за умов діяльності або відпочинку, на дозвіллі, під впливом різноманітних подразників, які діють на той чи інший аналізатор організму. Мимовільна увага властива і людині, і тваринам, хоча її виникнення у людини якісно відрізняється від такої уваги у тварин.
На відміну від тварин людина може оволодівати власною мимовільною увагою, предмет мимовільного зосередження може стати предметом свідомого зосередження. Фізіологічним підгрунтям мимовільної уваги є безумовно-рефлекторна орієнтувальна діяльність. Нейрофізіологічним її механізмом є збудження, що надходять до кори з підкоркових ділянок великих півкуль головного мозку.
Мимовільна увага виникає тоді, коли сила сторонніх подразників перевищує силу усвідомлюваних діючих збуджень, коли субдомінантні збудження за певних умов, за певних обставин стають інтенсивнішими порівняно з тими, що домінують у цей момент. Збуджувачами мимовільної уваги можуть бути не лише зовнішні об’єкти, обставини, а й внутрішні потреби, емоційні стани, прагнення — усе, що з якогось приводу хвилює людину. Найчастіше це трапляється тоді, коли людина стомлена, за несприятливих умов праці (спекотно, холодно, несвіже повітря у приміщенні) або коли діяльність, якою людина займається, її не цікавить, не потребує інтенсивної розумової активності.
Мимовільна увага є короткочасною, але за певних умов залежно від сили сторонніх подразників, що діють на людину, вона може виникати досить часто, заважаючи провідній діяльності.
Довільна увага — це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах та явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Основним компонентом довільної уваги є воля.
Силою волі людина здатна мобілізувати й зосереджувати свою свідомість на необхідній діяльності досить тривалий час.
Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямованість, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисципліна розумової діяльності, здатність боротися зі сторонніми відволіканнями.
Фізіологічним підгрунтям довільної уваги є умовно-рефлекторна діяльність, здатність гальмувати непотрібні рухи та дії. Позитивна індукція нервових процесів — одна з основних фізіологічних підвалин довільної уваги. Отже, можна стверджувати, що одним з основних нейрофізіологічних механізмів довільної уваги є чолові ділянки кори великих півкуль головного мозку, які дослідники функцій головного мозку вважають механізмом розумової психічної діяльності, а отже, й довільної уваги.
У довільній увазі провідним є вибір об’єкта зосередження, засобів дій, що супроводжується боротьбою мотивів. Усвідомлення процесу дій, кожного його етапу — головне, що викликає зосередження на кожному етапі діяльності й готує до зосередженості на наступному її етапі. Цей динамічний бік довільної уваги потребує вміння розподіляти увагу між усією діяльністю — від початку до завершення та між окремими її етапами.
Основними збуджувачами довільної уваги є усвідомлювані потреби та обов’язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності. Що віддаленіша мета і складніші умови та способи її досягнення, то менше приваблює людину сама діяльність і потребує більшого напруження свідомості та волі, а отже, й довільної уваги. Така діяльність (а саме такою є навчальна і трудова діяльність) потребує належного її підтримання та керування.
Післядовільна увага, як свідчать досвід і спеціальні дослідження, настає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги. Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність викликає певний інтерес до неї, а то й захоплює її виконавця, і увага набирає ознак мимовільного зосередження. Тому післядовільну увагу називають ще вторинною мимовільною увагою. У ній напруження волі слабшає, а інтенсивність уваги не зменшується, залишаючись на рівні довільної уваги. Хоча в післядовільній увазі мимовільність, свідоме зосередження на об’єкті діяльності та його окремих етапах і зменшується, проте цей різновид уваги, як і довільна увага, є свідомо контрольованим. Завдяки тому, що інтенсивність напруження в післядовільній увазі зменшується, а інтерес до діяльності підвищується, вона стає тривалішою та продуктивнішою. Тому у процесі діяльності — навчальної, трудової — важливо засобами її організації та методами праці сприяти переходу уваги від довільної до післядовільної.
3. зміст,предмет та мета психології праці.
Психологія праці – це галузь психології, що вивчає психологічні процеси, стани і закономірності роботи психіки людини, пов’язані з трудовою діяльністю та психологічні закономірності організації праці у соціальних групах.
Предметом психології праці є психологічні особливості діяльності людини в трудових умовах.
Головні завдання психології праці [4, 12].
Завдання психології праці можна розділити на дві групи: теоретичні (дослідницькі) та прикладні.
Теоретичні (дослідницькі) завдання тісно пов’язані з психологічними особливостями суб’єкта праці (людини). До їх числа дослідники відносять:
Прикладні завдання спрямовані на вирішення практичних питань, які виникають під час психологічного вивчення та оптимізації трудової діяльності. Найбільш типовими і важливими серед них є:
7.
1. самосвідомість, самооцінка ,самоповага.
Самосвідомість — усвідомлення людиною себе як особистості (своїх якостей і рис, стосунків з іншими людьми, місця і ролі в суспільстві).
Самооцінка — оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей.
Термін «самоповага» не визначають, а використовують у побутовому розумінні як компонент самосвідомості, в якому виражається бережливе і шанобливе ставлення до власного Я. Особистість завжди характеризує піклування про себе.
2. основні форми мислення
Форми мислення вивчає насамперед логіка. До їх числа належать: поняття, судження та умовиводи.
Поняття — це форма мислення, у якій відображаються загальні істотні та відмітні ознаки окремого предмета або класу однорідних предметів.
Судження—це форма мислення, у якій що-небудь стверджується або заперечується про існування предметів, зв'язків між предметом і його властивостями або про відношення між предметами.
Умовивід — це форма мислення, у якій з одного або кількох істинних суджень на підставі певних правил висновку одержується нове судження, з необхідною або певною мірою вірогідності, що слідує з них.
3. основні принципи психології праці зв'язок її з іншими науками
8.
1.галузі психології
Загальна психологія вивчає закономірності психологічної діяльності людини з нормальним розвитком. Це, зокрема, передбачає розгляд принципових, основних понять, які стоять перед психологією загалом, обґрунтування методів дослідження психічних явищ, формування психологічних закономірностей.
Загальна психологія досліджує: пізнавальні процеси (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уяву); емоційні процеси (емоції, почуття); вольові процеси (боротьба мотивів, прийняття рішень тощо); питання, пов'язані зі спілкуванням, діяльністю особистості, її характером і здібностями.
Вікова психологія вивчає психічний розвиток людини, формування її психічних процесів і станів. її поділяють на дитячу психологію, психологію підлітка, юнака, дорослої людини, людини похилого віку.Ця галузь психології невіддільна від диференційної психології. Вікова і диференційна психології розуміють вік людини як функцію біологічного та історичного часу; індивідуальний розвиток особистості вивчають залежно від життєвого шляху, типу характеру, конкретного змісту діяльності, трудового та професійного досвіду людини. Вікова і диференційна психології розрізняють біосоціальні, хронологічні, структурно-динамічні та випадкові аспекти становлення психіки.
Вікова психологія розкриває зміст послідовних етапів розвитку, динаміку психологічних процесів, досліджує вплив на формування індивідуальних відмінностей культурно-історичних, соціально-економічних та етнічних умов.
Генетична (від грец. genesis - походження) психологія вивчає психічний розвиток людини з перших днів життя і до смерті. Науковці, які працюють у цій галузі, звертають увагу не тільки на психологію дитинства, підліткову і юнацьку, а й на психологію людей зрілого і старечого віку, на періоди, пов'язані з кризами й напруженням. їх також цікавить внутріутробний розвиток дитини як надзвичайно важливий етап її психічного розвитку.
Педагогічна психологія вивчає психологічні основи виховання та навчання, досліджує формування пізнавальної діяльності та суспільно значущих якостей особистості. Зокрема, умови ефективного навчання, взаємостосунки між педагогами й учнями; психологію вчителя; єдність навчання і виховання; закономірності засвоєння знань, умінь і навичок; закономірності цілеспрямованого формування особистості.
У педагогічній психології вирізняють психологію виховання дітей дошкільного віку (дошкільна психологія), психологію навчання і виховання у шкільному віці, психологію професійно-технічної освіти, психологію вищої школи.
Соціальна психологія вивчає психічні явища, які виникають у процесі взаємодії людей у різних організаціях і соціальних групах, закономірності спілкування і взаємодії людей, діяльність малих і великих соціальних груп, процеси соціалізації особистості, розвиток соціальних настанов тощо.
Психологія мистецтва вивчає психологію створення і сприймання людиною творів мистецтва, властивості і психічні стани людей, пов'язані зі створенням та сприйманням художніх цінностей. З цією галуззю пов'язані психологія спеціального мистецтва, яка вивчає творчу діяльність художників сцени (акторів, режисерів) і процес сприймання сценічних творів глядачами, та музична психологія, що досліджує вплив музики на людину, на її активну музичну діяльність; формування, розвиток і визначення музичних здібностей тощо.
Психологія спорту розробляє питання навчання і виховання спортсмена, закономірності формування спортивних навичок, умінь, вольових і моральних якостей; досліджує психічні особливості, що виявляються в умовах спортивних змагань і діяльності тренера; розглядає психологічні аспекти підвищення ефективності тренування спортсмена, міжособистісні взаємини спортсменів у команді, міжкомандні взаємини тощо.
Юридична психологія досліджує психологію взаємин між представниками юридичних спеціальностей із підсудними, засудженими тощо, зокрема психологію допитів і показань, а також психологію виправлення, що вивчає особливості психічної діяльності в умовах застосування покарань. До неї належить кримінальна психологія, яка досліджує формування протиправних аспектів діяльності та можливості запобігання їм.
Психологія праці вивчає психологічні особливості трудової діяльності, зокрема професійно важливі якості певної спеціальності, психологічні основи організації та підвищення продуктивності праці; стосунки у трудовому колективі, професійну мотивацію, оптимізацію взаємин у трудових колективах.
Психологія творчості вивчає процеси наукових відкриттів, творчої діяльності людей науки, літератури, музики, образотворчого мистецтва й раціоналізаторства.
Інженерна психологія досліджує ставлення людини до різних механізмів, формування характеру у взаємодії з машинами тощо.
Авіаційна психологія вивчає діяльність спеціалістів-авіаторів.
Космічна психологія розробляє питання вольової та моральної підготовки космонавтів, досліджує психічні прояви у момент максимальних навантажень тощо.
Військова психологія вивчає психологію людини у військових структурах, питання навчання та виховання військових.
Психологія управління розглядає формування програм діяльності керівників і підлеглих, пов'язаних із зміною об'єктів управління; підвищення ефективності управління; психологічні особливості керівника, його управлінські потреби, здібності.
Екологічна психологія (психологія середовища) вивчає психологічні аспекти поліпшення природних умов життєдіяльності людини та виховує екологічну свідомість; досліджує особливості сприймання людиною середовища та виявлення несприятливих для її розвитку чинників; розробляє мотивації екологічної поведінки осіб, відповідальних за завдані довкіллю збитки тощо.
Політична психологія досліджує психологічні аспекти політичної поведінки людей, застосування психологічних знань до пояснення політичних процесів; вивчає психологічні компоненти (настрій, думки, почуття) у політичному житті суспільства, процес їх формування та вияви на рівні політичної свідомості й самосвідомості націй, соціальних груп тощо. З політичною психологією пов'язані процеси поширення повідомлень на рівні їхнього формування, закріплення чи зміни настанов. Політична психологія вивчає і функціонування настроїв і думок тощо.
Психологія мас вивчає окремих людей як членів соціуму, груп, натовпу, які організовуються в певний час і з певною метою.
Етнічна психологія (етнопсихологія) досліджує механізми групової психології етнічних спільнот, стосунки між цими спільнотами.
Історична психологія вивчає походження та розвиток пізнання, світосприймання, засвоєння звичаїв у різних епохах.
Економічна психологія вивчає психологічні явища, пов'язані з виробничими стосунками; ставлення людини до різних форм власності; психологічні питання розподілу результатів праці; проблеми потреб людини тощо.
Психологія соціальної роботи досліджує формування чи відновлення здатності людини до соціального функціонування.
Екстремальна психологія вивчає зміни психологічних закономірностей життя та діяльності людини за нестандартних умов.
Патопсихологія включає олігофренопсихологію (психологію людей з вадами розумового розвитку); тифлопсихологію (психологію людей з вадами зору); сурдопсихологію (психологію людей з вадами слуху).
Зоопсихологія досліджує психологію тварин, їхню поведінку (переважно в лабораторних умовах).
Психологія торгівлі вивчає взаємини між продавцем і покупцем; вплив реклами на ефективність торгівлі тощо.
Психологія реклами має на меті оцінювання наявного чи сподіваного попиту на певні товари тощо.
Психологія "штучного інтелекту" розробляє методи моделювання на обчислювальних машинах та використання цих машин для розширення інтелектуальних можливостей людини.
Психологія комп'ютеризації вивчає закономірності й принципи організації діалогу між людиною та комп'ютером, вироблення психологічних основ, створення ефективних комп'ютерних систем тощо.
Консультативна психологія становить систематизований опис процесів подання психологічної допомоги - консультації. Ця галузь психологічної науки вивчає процеси, що виникають між людиною, яка потребує допомоги у важких ситуаціях, тобто клієнтом, і людиною, яка надає консультацію; вивчає риси, притаманні особі консультанта, тощо.
2. характеристика психічних станів особистості.
У жодній сфері психічної діяльності так часто й так доречно не вживається термін "стан", як в емоційному житті. В емоціях яскраво виявляється тенденція специфічно забарвлювати переживання і діяльність людини, надавати їм тимчасової спрямованості й створювати якісну специфіку психічного. До емоційних станів належать настрої, афекти, пристрасті, тривога, страх, стрес
Людина, аналізуючи свої вчинки, вживає поняття "стан". Кому не знайомі вислови: "Я був у такому стані, що не міг працювати..." або "Я зараз у такому стані, що можу гори перевернути"? Йдеться про психічний стан людини як одну з основних категорій психології поряд із психічними процесами та властивостями особистості.
Виділення сфери психічних станів заповнює прогалину в системі психологи між психічними процесами (відчуття, сприймання, мислення, пам'ять, уява) і психічними властивостями особистості (спрямованість, здібності, темперамент, характер). На відміну від психічних процесів як динамічного компонента проявів психіки і психічних властивостей як закріпленості, повторюваності проявів психічного психічний стан - це статичний компонент психіки. Проте названі компоненти не треба розглядати на рівні лінійного зв'язку:
Адже психічний стан впливає на перебіг психічних процесів, він може перетворюватися на властивість особистості, яка, у свою чергу, зумовлює виникнення стану. Отже, зв'язок компонентів психіки виглядає таким чином:
3. види та властивості сприйняття
Види сприйняття.
1. По домінуючому аналізатору: зорові, слухові, тактильні, нюхові і так далі. Зазвичай комбінуються.
2. По формах існування матерії : сприйняття простору, часу, руху.
3. Можна виділити сприйняття предметів, стосунків, себе і іншої людини.
Сприйняття простору - рельєф, віддаленість, взаємне розташування.
Сприйняття величини і глибини - рух очей і руки. Величина: дослідження по контуру і величина зображення на сітківці. Глибина: акомодація і конвергенція.
Сприйняття рухів - напрям, швидкість переміщення.
Сприйняття часу - біологічний годинник.
9.
1. назвіть суб’єктивні та об’єктивні фактори що впливають на ефективність пам’яті.
2.соціалізація особистості.
Народившись, людина має лише можливість стати особистістю, яка набуває реальності в міру засвоєння дитиною багатства людського досвіду, культури і перетворення з об'єкта турботи дорослих на самостійний суб'єкт діяльності. Людське дитя з'являється на світ найменш пристосованим порівняно з представниками тваринного світу, проте саме ця біологічна незапрограмо-ваність відкриває можливості до засвоєння найширшого спектра культурних та соціальних програм. На думку представника філософської антропології німецького соціолога Арнольда Гелена, "біологічна недостатність" людини означає, що вона "не завершена" і не закріплена у тваринному царстві, а "відкрита" світові та призначена для творчості. Як свідчить історія, "феномен Тар-зана" — чистісінька вигадка, бо діти, які на стадії раннього дитинства були позбавлені людського оточення, так і не змогли надолужити втрачене і набути людських якостей.
Щоб стати людиною, мало однієї біологічної спадковості, потрібна спадковість соціальна. Процес засвоєння людиною певної системи знань, норм і цінностей, притаманних повноправним членам суспільства, звичайно називають соціалізацією. Іншими словами, соціалізація — це перетворення біологічного індивіда на соціальну істоту, входження індивіда в соціум.
У науці склалися різні концепції соціалізації залежно від того, як розуміються особистість та рушійні сили її розвитку. На одному полюсі можна розмістити авторів, які поділяють уявлення про біологічну сутність людини (скажімо, 3. Фрейд та його послідовники), і тоді процес соціалізації постає як придушення природних інстинктів людини, пристосування їх до поширених у суспільстві заборон і табу; на другому — вчених, які вважають особистість пасивним продуктом виховання (як це розуміє біхевіоризм за загальною схемою "стимул — реакція").
3.теорія темпераменту.
Австрійсько-німецький психолог Отто Гросс (1877-1920) одним із перших почав вивчати відмінності способів реагування людей на певні подразники. При дослідженні психопатій він виокремив первинні функції (безпосередні реакції на стимуляцію) і вторинні (пов'язані з відновленням затрат на первинну функцію). Типологічні особливості людської поведінки були пов'язані із співвідношенням первинних і вторинних функцій, вважав О. Гросс: якщо первинна функція інтенсивна, тобто людина реагує глибокоемоційно, то і на відновлення буде потрібно більше сил, що вимагає наявності тривалої вторинної функції. Такі люди повільніше переробляють інформацію і довше її зберігають. Якщо ж людина реагує не сильно, то і відновити сили вона може швидше; у таких людей швидкість реагування і переключення уваги істотно вища. Отже, формально не використовуючи цих понять, О. Гросс першим звернув увагу на темпорально-енергетичні характеристики людської діяльності (пізніше їх вивчали Я. Стреляу, Г. Хейманс і Р. Ле Сенн).Я. Стреляу запропонував вивчати роль темпераменту в пристосуванні людини до умов її життя і діяльності. Виходячи з положення І. Павлова про роль темпераменту в адаптації людини до навколишнього середовища і ґрунтуючись на понятті Д. Хебба про оптимальний рівень збудження, він розробив регулятивну теорію темпераменту. Фундаментальними характеристиками темпераменту, які перебувають в антагоністичних відносинах, Стреляу вважає реактивність (величина реакцій людського організму у відповідь на дії, чутливість і витривалість або здатність до роботи) і активність (інтенсивність і тривалість пове-дінкових актів, обсяг виконуваних дій) за певної величини стимуляції. В уявленнях Я. Стреляу про темперамент відсутні характеристики емоційності. Його теорія має у своїй основі такі положення:
1. Індивідуальні відмінності формальних характеристик поведінки - інтенсивність (енергетичний аспект) і час (темпоральний аспект) є відносно стабільними.
2. Темперамент характеризує за якостями інтенсивності і часу не тільки людей, а й усіх ссавців.
3. Темпераментні характеристики є результатом біологічної еволюції і тому повинні мати генетичний базис, який разом із середовищними впливами визначає індивідуальні прояви темпераменту.
Із дорослішанням індивіда і під дією зовнішніх середовищних умов темперамент, вважає Я. Стреляу, частково може змінюватися.
10.
1. теорії пам’яті.
Пам'ять — складний процес. Тому в психології існує велика кількість теорій, які намагаються пояснити механізми пам'яті. Найбільше поширення одержали асоціативні теорії пам'яті. Головна ідея полягає в тому, що предмети і явища дійсності закарбовуються і відтворюються не ізольовано один від одного, а у зв'язку один з одним. Відтворення одних з них зумовлює відтворення інших, що детермінується реальними об'єктивними зв'язками предметів та явищ. Під їх впливом виникають тимчасові зв'язки в корі мозку, які слугують фізіологічним підґрунтям запам'ятовування і відтворення. У психології ці зв'язки розглядаються як асоціації. Ще Арістотель намагався вивести принцип, за яким наші уявлення можуть бути пов'язані одне з одним. У XVIII — XIX ст. вчення про асоціації було покладене в основу асоціативної психології, яка поширила принцип асоціації на всі психічні явища (Юм, Д.Джеймс, Спенсер).
Ученими були виокремлені принципи асоціацій: 1. Асоціації за суміжністю. Образи сприймання або які-небудь уявлення викликають ті уявлення, які в минулому переживалися одночасно з ними або безпосередньо за ними. Наприклад, образ шкільного друга може викликати в пам'яті події із шкільного життя, що мають позитивне чи негативне забарвлення.
2. Асоціації за подібністю. Образи сприймання або певні уявлення викликають у нашій свідомості уявлення, подібні до них за якимись ознаками. Так, при сприйманні певного об'єкта можуть виникати спогади про якусь людину, подію чи явище.
3. Асоціації за контрастом. Образи сприймання або певні уявлення викликають у нашій свідомості уявлення, певною мірою протилежні їм, такі, що контрастують з ними. Наприклад, уявляючи чорний предмет, ми можемо разом з тим викликати в уяві якийсь предмет білого кольору. Наукове обгрунтування принципу асоціацій і розкриття їх закономірностей було дано у працях І.М. Сеченова і І.П. Павлова. За І.П. Павловим асоціації — це не що інше, як тимчасовий зв'язок, який виникає в результаті одночасної або послідовної дії двох або кількох подразників.
2.вольові якості особистості.
Вольові якості — це відносно стійкі, незалежні від конкретно! ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою. До їх числа відносять: мужність, цілеспрямованість, рішучість, самостійність, наполегливість, ініціативність, витримку тощо. Поговоримо про деякі з них. Рішучість - це індивідуальна властивість волі, пов'язана зі здатністю і вмінням своєчасно і самостійно приймати відповідальні рішення і неухильно реалізовувати їх у діяльності. У цій якості особливо яскраво виявляється воля як здатність до вільного вибору: прийняти рішення і означає зробити вибір у неоднозначній ситуації.
Цілеспрямованість - можна визначити як здатність свідомої концентрації на певній меті. Ця якість містить у собі не тільки чітке усвідомлення мети, а й вибір найбільш ефективних шляхів її досягнення, здатність до планомірного здійснення дій для досягнення мети.
Наполегливість - це здатність до стійких, активних, енергійних дій, результативність у подоланні перешкод. Наполегливість особливо яскраво виявляється тоді, коли людина знаходиться в проблемній ситуації, коли є труднощі, перепони на шляху до досягнення мети.
Терплячість - це здатність до тривалої протидії несприятливим чинникам. Воля в даному випадку виявляє свою ініціюючу функцію, спонукаючи людину зберігати актуальний стан всупереч ситуації, що склалася.
Ініціативність — це вольова якість, яка виявляється в здатності до активних дій, що викликані власними установками, уявленнями, переконаннями людини. Ініціативність виявляється в творчості, новаторстві, самостійності, стійкості до зовнішніх впливів.
Самовладання - передбачає збереження ясності думки, володіння емоціями в складній ситуації, здатність керувати своїми діями в стані стресу.
3. види та функції спілкування.
Спілкування - специфічна форма взаємодії людини з іншими людьми як членами суспільства. У спілкуванні реалізуються соціальні відносини людей.
Види спілкування
У спеціальній літературі існує цілий ряд різноманітних підходів до класифікації видів спілкування. У деяких джерелах, виходячи з позиції спілкуються в комунікативному процесі, розглядаються такі види спілкування 1:
- Ділове спілкування (йде облік особливостей особистості співрозмовника заради інтересів справи)
- Формально-рольове спілкування (регламентоване спілкування виходячи з формальних ролей співрозмовника)
- Примітивне спілкування (відбувається облік тільки своїх потреб, ігнорування особистості та інтересів співрозмовника)
- Міжособистісне спілкування (духовне, дружнє, із взаємним урахуванням і розуміннямособистості один одного)
- Маніпулятивний спілкування (облік особистості співрозмовника з метою маніпулювати ним заради досягнення власних інтересів)
- Світське спілкування (кажуть не те, що думають, а що належить говорити в подібних випадках)
- Контакт масок (ігнорування особистості співрозмовника, приховування своїх справжніх почуттів та інтересів за «маскою»).
У характеристиці спілкування важливими є його функ ції. Б. Ломов виділяє три групи таких функцій — інформаційно-комунікативну, регуляційно-комунікативну та афективно-комунікативну.
Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості лю дей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень — передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Тре тій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти ін ших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження — неузгодження, по рівняння поглядів тощо).
Регуляційна-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуля цію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших лю дей, і реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного нала годження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійс нюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.
Афективно-комунікативна функція Характеризує емоцій ну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.
11.
1.складові продуктивності пам’яті.
2. психологічна структура особистості
3. поняття про вікові та індивідуальні особливості психологічного розвитку.
Для діагностики адекватності психічного розвитку окремого індивіда вчені спираються на поняття вікових та індивідуальних особливостей психічного розвитку людини.
Всі індивіди проходять у нашому суспільстві одні й ті самі ступені психічного розвитку, але проходять їх по-різному. Існують типологічні й індивідуальні відмінності у самому процесі розвитку та його результатах. Вони виявляються у функціональних особливостях нервової системи, у розумових, емоційних, моральних, вольових якостях, у потребах, інтересах, здібностях і характерологічних рисах дітей та молодих людей. У процесі розвитку складається неповторна індивідуальна своєрідність особистості.
Вікові особливості психічного розвитку - типові ознаки розвитку психіки в певному віковому періоді, що виступають нормативами для визначення темпів психічного розвитку індивіда
Індивідуальні особливості психічного розвитку - специфічні для конкретного індивіда темпи та особливості розвитку його психіки
Індивідуальні особливості психічного розвитку співвідносно з віковими поділяються на адекватні (ті, які відповідають віковим) та неадекватні (невідповідні віковим). Останні, в свою чергу, можуть характеризуватися прискореними темпами розвитку компонентів психіки дитини, випереджанням та відображати відставання, повільні темпи розвитку певних проявів психіки індивіда.
У конкретного індивіда можуть одночасно спостерігатись всі вищезазначені види, приміром, на фоні випереджаючих темпів інтелектуального розвитку дитини може мати місце відставання у формуванні її комунікативної компетентності.
12.
1. індивідуальні властивості мислення.
2. класифікація та структура здібностей
3. особисті зміни у підлітковому віці.
13.
1. прийоми створення образів уяви.
2. поняття про структуру та риси характеру.
3. особливості спілкування підлітків з дорослими та ровесниками.
14.
1. розкрийте поняття людини,індивід, індивідуальність,особистість.
2. характеристика основних типів темпераментів.
3. основні етапи формування навичок.
15.
1. потреби і мотиви : поняття і різновиди.
2. мімічні властивості особистості
3. методи наукової психології
16.
1. характеристика видів відтворення.
2. галузі педагогічної психології.
3. поняття про спілкування.
17.
1. зміст, мета і завдання педагогічної психології.
Педагогічна психологія вивчає психологічні основи виховання та навчання, досліджує формування пізнавальної діяльності та суспільно значущих якостей особистості. Зокрема, умови ефективного навчання, взаємостосунки між педагогами й учнями; психологію вчителя; єдність навчання і виховання; закономірності засвоєння знань, умінь і навичок; закономірності цілеспрямованого формування особистості.
У педагогічній психології вирізняють психологію виховання дітей дошкільного віку (дошкільна психологія), психологію навчання і виховання у шкільному віці, психологію професійно-технічної освіти, психологію вищої школи.
2. основні властивості емоції та почуттів.
3.види запам’ятовування.
18.
1.види та функції уяви.
2. поняття про увагу та її природу.
3.психологічна характеристика факторів ефективності навчання.
19.
1.види та властивості відчуттів.
Зорові відчуття- відіграють важливу роль у діяльності людини та пізнанні нею навколишнього світу. Апаратом зору є око - орган чуття зі складною анатомічною будовою. Світлові хвилі, які відображає предмет, переломлюючись, проходять через кришталик ока і фокусуються на сітківці у вигляді зображення. Для ока характерною є велика рухливість, яка забезпечується трьома парами м'язів, що рухають його в різних напрямках. Рухи очей, а також повороти голови збільшують можливості зорового аналізатора схоплювати велику кількість об'єктивних подразників, що звідусіль діють на нього.
Слухові відчуття також мають велике значення в житті людини. Вони допомагають людині правильно орієнтуватися в навколишньому середовищі і регулювати свої дії.
Вібраційне відчуття чутливість мають загальну природу відображення фізичних явищ. Вібраційні відчуття відображають коливання пружного середовища. Цей вид відчуттів називають "контактним слухом". Спеціально вібраційних рецепторів людина не має, а відображати вібрацію зовнішнього і внутрішнього середовища можуть усі тканини організму.
Нюхові відчуття Завдяки органам нюху людина відчуває велику кількість різноманітних запахів і визначаються вони хімічною природою тих речовин, які стали їхнім джерелом. Тому і називають їх відповідно до об'єкта: "запах сіна", "запах первоцвіту", "запах троянди", "запах бензину" тощо.
Смакові відчуття тісно пов'язані з нюховими, їх поєднує спільна роль у процесі харчування. Смакові відчуття, як і нюхові, підвищують апетит людини, звідси й анатомічне сусідство їхніх органів: периферичні кінці смакового і нюхового аналізаторів знаходяться поруч і поєднуються один з одним. Аналізуючи якість їжі, смакові відчуття виконують також і захисну функцію. Особливістю динаміки смакових відчуттів є їхній тісний зв'язок з потребою організму в харчуванні. При голодуванні смакова чутливість підвищується, при ситості - знижується. Органом смаку є язик. Виділяють чотири основні якості смакових подразників: кисле, солодке, гірке, солоне. Як вважають дослідники, із комбінації цих чотирьох відчуттів, до яких приєднуються мускульні рухи язика, і виникає гама смакових відчуттів.
Шкіряні відчуття В шкіряних покровах людини є кілька самостійних аналізаторних систем: тактильна (відчуття тиску, доторку), температурна (відчуття холоду і тепла). Всі види шкірної чутливості є контактними.
Органічні відчуття Велика кількість рецепторних закінчень цих відчуттів розташована на внутрішніх органах. Відчуття, що виникають від них, утворюють органічне почуття (самопочуття, як ми його називаємо) людини. До них належать відчуття голоду, спраги, ситості, нудоти, змін у діяльності серця, легень тощо.
Статичні відчуття або гравітаційні, відчуття відображають статику тіла, його рівновагу, положення тіла в просторі. їхні рецептори розташовані у вестибулярному апараті внутрішнього вуха. Різкі і швидкі зміни положення тіла відносно землі (гойдання на гойдалках, морська качка) призводять до запаморочення, "морської хвороби".
Кінестетичні відчуття (від грец. "кінезіс" - рух, "айстезіс" - відчуття). Кінестезичними відчуттями називають відчуття рухів і положення окремих частин власного тіла.
2.основні принципи забування його попередження.
3. працездатність та функціональні стани людини.
20.
1. розкрийте поняття та функції мислення.
2. вольові риси особистості, вольова поведінка.
3. соціальне середовище як умова та джерело психічного розвитку особистості.
21.
1. форми прояву емоцій та почуттів.
2. основні психологічні принципи соціальної поведінки учнівської молоді.
3. вміння і навички поняття та формування.
22.
1. особливості психічного розвитку сучасної студентської молоді.
2. розкрийте поняття емоцій та почуттів.
3. характеристика видів пам’яті.
23.
1. мета зміст та завдання соціальної психології.
2.основні функції та види уваги.
3. види адаптації відчуттів.
24.
1. галузі науково-прикладної психології.
2. поняття про пам'ять та її природу.
3. основні механізми виховання.
25.
1. інтелектуальні властивості особистості.
2. психологія безпеки.
3. охарактеризуйте механізм психологічного взаємовпливу.
26.
1. Роль уяви у різних видах діяльності.
2. мотивація діяльності т спрямованість особистості.
3. місце сім’ї у навчально-виховному процесі.
27.
1. мова і мовлення.
2. види форми та властивості уваги.
3. професія як система соціальних відносин.
29.
1. основні особливості психології як науки.
2. види адаптації відчуттів.
3. фактори, що впливають на ефективність процесу запам’ятовування.
30.
1.особливості спілкування в залежності від типу
2. інтелектуальні властивості особистості.
3. формування та розвиток здібностей.
33.
1. форми прояву емоцій та почуттів.
2. основні психологічні причини відставання учнів у навчанні.
3.види людської діяльності поняття та структура.