Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
27
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА
Петраш Ольга Миколаївна
УДК 94(470+571)”1899/1902”
ПОЗИЦІЯ ПРАВЛЯЧИХ КІЛ РОСІЇ ТА ГРОМАДСЬКА ДУМКА ЩОДО АНГЛО-БУРСЬКОЇ ВІЙНИ (1899-1902 рр.)
07.00.02 –Всесвітня історія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Чернівці –2005
Дисертацією
є рукопис
Робота виконана
на кафедрі історії нового та новітнього часу Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор
Сич Олександр Іванович,
Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри
історії нового та новітнього часу
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Троян Сергій Станіславович,
Рівненський інститут слов’янознавства
Київського славістичного університету,
завідувач кафедри міжнародних відносин
і країнознавства
кандидат історичних наук, доцент
Ореховський Вадим Олегович,
Чернівецький торгівельно-економічний
інститут Київського торгівельно-економічного
університету,
доцент кафедри соціально-економічних наук
Провідна установа: Інститут історії України НАН України,
відділ всесвітньої історії та міжнародних
відносин (м. Київ)
Захист відбудеться 25.11.2005 р. о _10_годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2 (корпус 14, ауд. 18).
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.
Автореферат розісланий 21.10.2005 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Т.Я. Лупул
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Для свого часу, тобто початку XX ст., англо-бурська війна, безумовно, була важливою міжнародною подією. Саме вона опинилася в центрі уваги цивілізованого світу, коли він вступав у двадцяте століття.
Нині, з висоти початку XXI ст., коли людство пережило дві світові війни, ця подія здається занадто далекою, щоб викликати науковий інтерес чи навіть зацікавленість. І тим не менш, вона входить до числа “ста найбільших війн” за всю історію людства від перших цивілізацій Сходу до наших днів.
У такій складній міжнародній обстановці події, пов’язані з англо-бурською війною, вийшли за рамки відносин між Англією і двома південно-африканськими республіками і привернули увагу провідних європейських країн, в тому числі і Росії.
Війна між бурами й англійцями проходила далеко від Європи. І тим не менш, вже самий той факт, що Британія загрузла на два з половиною роки, поразки, яких вона зазнавала від двох невеликих бурських республік, –все це завдало відчутного удару по престижу Британської імперії і суттєво вплинуло на міждержавні відносини в Європі. Принагідно зазначимо, що саме в результаті цієї війни виник британський домініон Південно-Африканський Союз, що стане в другій половині ХХ ст. найбільш економічно розвинутою країною Африки.
В контексті історії цієї події вельми цікавим з науково-пізнавальної точки зору видається дослідження теми ставлення правлячих кіл Росії та громадської думки до англо-бурської війни. Адже, як слушно зауважив всесвітньо відомий історик Ерік Хобсбаум, “вплив Росії на історію ХІХ і ХХ ст. був величезним”.
До того ж важливим, на наш погляд, є і та обставина, що на кінець ХХ ст. у вивченні даної теми виявилось таке протиріччя: опублікованих документів, велика кількість яких ще не введена до наукового обігу, значно більше, ніж історичних досліджень. Разом з тим зазначимо, що дана тема вже була предметом дослідження радянських та сучасних російських істориків. Віддаючи належне їх здобуткам, слід зауважити, що не всі аспекти окресленої проблеми були ними вивчені. Високо оцінюючи професійну майстерність і наукову компетентність російських науковців, вважаємо, що при висвітленні деяких питань теми їм, з відомих причин, бракує об’єктивності. Тому “погляд з боку” –в даному випадку українського автора –може бути корисним і в дечому більш виваженим, а оцінки та узагальнення –об’єктивними.
Всі вказані міркування та обставини й визначають актуальність обраної теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках комплексної наукової теми “Актуальні проблеми історії нового та новітнього часу країн Західної Європи та Північної Америки”, яка розробляється кафедрою історії нового та новітнього часу Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (номер державної реєстрації –(470+571)“1899-1902”).
Мета і завдання дослідження. З огляду на актуальність та ступінь наукової розробки теми, автор поставив за мету проведення комплексного аналізу позиції правлячих кіл та громадської думки Росії щодо англо-бурської війни.
Відповідно до поставленої мети були визначені такі завдання:
Предметом дослідження є позиція офіційних кіл Росії та громадська думка щодо цієї війни.
Методи дослідження ґрунтуються на принципах історизму та наукової об’єктивності, системності та діалектичного розуміння історичного процесу. Відповідно до мети та завдань дисертації використовувалися загальнонаукові методи (аналізу, систематизації, типізації) та методи історичного пізнання (проблемно-хронологічний, історико-порівняльний, ретроспективний, біографічний).
Хронологічні рамки дослідження співпадають з часовими межами англо-бурської війни (11.10.1899 –.05.1902), але це не виключало розгляду деяких більш ранніх та більш пізніх подій, які безпосередньо пов’язані з досліджуваним питанням.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання в наукових та навчальних цілях. Матеріали дисертації можуть бути використані при вивченні курсів “Історія країн Європи та Північної Америки в новий час”, “Історія країн Азії та Африки в новий час”, “Історія міжнародних відносин”, “Історія Росії”, а також при розробці спецкурсів, методичних посібників і навчальних програм.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорено на засіданні кафедри історії нового та новітнього часу Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, а також оприлюднено у доповіді на конференції “Національно-державне відродження слов’янських народів Центрально-Східної Європи крізь призму 85-річчя” (Тернопіль, 2003 р.). і на Міжнародному науковому семінарі “Кайндлівські читання” (Чернівці 22-23 травня 2004 р.).
Публікації. Зміст дисертації розкрито у п’яти публікаціях, що надруковані у наукових збірниках та матеріалах конференцій, з них три у фахових виданнях з історичних наук, що входять до переліку ВАК України.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків (170 c.), списку використаних джерел (258 найменувань) та додатків, загальний обсяг дисертації (198 с.).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної теми, показано ступінь її наукової розробки, визначено мету, завдання, предмет та об’єкт, а також методологічну основу дослідження, його наукову новизну, практичне значення, розкрито зв’язок дисертації з науковими програмами та темами, апробацію результатів дослідження, структуру роботи.
У першому розділі “Історіографічний огляд та джерельна база дослідження” здійснено огляд наукової літератури з проблематики дисертаційного дослідження та його джерельної основи.
Цілком зрозуміло, що зазначена тема повинна була цікавити, перш за все, російських істориків, для яких джерела, включаючи й архівні матеріали, більш доступні, ніж для інших дослідників. Та виявляється, що таке припущення не зовсім вірне.
Як не дивно, англо-бурська війна, яка надзвичайно сколихнула російську громадськість, в той же час не викликала тоді в Росії наукового інтересу: з’явився лише ряд науково-популярних брошур, за винятком кількох фундаментальних праць російських дослідників переважно описового характеру.
Історична література, видана до Жовтневої революції в Росії, представлена роботами двох авторів –А.Н. Штігліца та П.Г. Міжуєва –які дотримувалися діаметрально протилежних поглядів на проблему, пов’язану з англо-бурською війною. У праці магістра міжнародного права А.Н. Штігліца “Великобританія та її південно–африканська політика”, в якій явно переважають пробурські симпатії, досить докладно розглядаються питання про використання труднощів Англії в Південній Африці на користь Росії. Інший дослідник –П.Г. Міжуєв –у своїй “Історії колоніальної імперії і колоніальної політики Англії”, на відміну від попереднього автора, прямо звинувачував бурські республіки у провокуванні конфлікту через їх соціально-економічну нерозвиненість. Співставлення і аналіз поглядів двох істориків-опонентів дозволяє більш повно уявити тогочасний спектр думок з проблем англо–бурської війни.
У міжвоєнний період, тобто вже радянський, були опубліковані ще дві брошури - В.М. Воронкова “Англо-бурська війна” та М. Цейтліна “Війна бурів за незалежність”, в яких стисло викладався хід військових дій на Півдні Африки. Симпатії обох авторів явно на боці бурів, які представлені мужніми борцями за незалежність.
Такі оцінки були пануючими в російській історіографії до кінця 1940–х років. Саме тоді, у 1949 році, була захищена перша дисертація радянського історика А.Л. Вітухновського “Росія та англо-бурська війна”. Однак, основну увагу в ній автор звертав на німецько-російські відносини, які розглядалися на тлі англо-бурської війни. Разом з тим, в даній дисертації менше уваги приділено ставленню російської громадськості до подій, що відбувалися на Півдні Африки.
Крім того, вказаний дослідник присвятив окрему статтю висвітленню пресою царської Росії подій на Півдні Африки, в якій намагався проаналізувати позицію російської монархічної та ліберально-буржуазної преси щодо війни на Півдні Африки.
Про обмежений інтерес з боку науковців до англо–бурської війни свідчить той факт, що в радянській історіографії їй була присвячена лише одна спеціальна монографія І.Н. Нікітіної “Захоплення бурських республік Англією (1899-1902 рр.)”, в якій найбільш докладно висвітлені причини, хід і наслідки війни. Однак, у висвітлення позиції Росії авторка чогось принципово нового не внесла, а про російських добровольців лише згадувала у кількох рядках, констатуючи їх участь, але без будь-якої оцінки.
Оцінка радянськими істориками подій на Півдні Африки наприкінці ХІХ –на початку ХХ століть складалась під впливом пануючої ідеології. І тому вони, як видно з роботи вказаної авторки, дуже часто страждали надмірною заідеологізованістю.
Додатковим свідченням того, що радянські історики старанно уникали висвітлювати позицію Росії щодо англо–бурської війни, може бути і те, що аналогічні розробки відносно позиції Німеччини, Канади і США з’явилися ще у 60–х роках і продовжують з’являтися й дотепер.
Ситуація з висвітленням даної теми почала покращуватися на початку 1990-х років. Розробкою даного питання почали активно займатися такі російські науковці, як знаний історик-африканіст А.Б. Давідсон, а також Т.В. Шаповалова, Г.В. Шубін, Р.Р. Вяткіна, Н.Г. Воропаєва та інші.
В пострадянський період значно поглибилися уявлення наукової громадськості щодо зазначеної теми, перш за все завдяки працям А.Б. Давідсона. Його перу належать велика кількість досліджень з історії Південної Африки, в тому числі й англійською мовою. В 1990-х роках з’явилося чимало його статей, як загальних (які стосуються всієї історії ПАР, але, так чи інакше, торкаються даної проблеми), так і спеціальних (присвячених, безпосередньо, позиції Росії щодо англо-бурської війни).
Роботи зазначених авторів свідчать про суперечливий процес формування підходу до вказаної проблеми. Слід відзначити, що погляди російських істориків на саму англо-бурську війну змінювалися двічі. Так, якщо, до Жовтневої революції в Росії панувала майже беззаперечна підтримка бурів, то все змінилося в радянські часи, особливо з 1948 року, коли в Південній Африці був встановлений расистський режим апартеїду. Як відомо, Радянський Союз послідовно виступав проти пригнічення населення Африки білими колонізаторами, і тому в радянському суспільстві несприйняття цього режиму було перенесено і на минуле африканерів. Відповідно це несприйняття позначилося і на творах радянських дослідників: в історії бурів підкреслювалося, перш за все, їх расистське ставлення до корінного населення (чорношкірих). Все інше, зокрема, їх боротьба за незалежність на рубежі ХІХ-ХХ ст., вважалася неактуальною. І лише після перегляду офіційної ідеологічної доктрини на межі 1980 –-х років сучасні російські історики почали позбавлятися різного роду ідеологічних упереджень, повертаючись до оцінок англо-бурської війни і позиції щодо неї Росії, які були пануючими в російському суспільстві на початку ХХ століття, але при цьому поглиблюючи історичне уявлення про неї.
У другому підрозділі „Джерельна база дослідження” здійснюється огляд джерел, використаних дисертантом під час проведення дослідження. Джерельну базу дисертації становлять архівні, насамперед неопубліковані та опубліковані матеріали і документи, періодика та спогади очевидців тих подій, значна кількість яких маловідома дослідникам або вперше введена до наукового обігу.
Цінні документи із досліджуваної теми розміщені в Архіві зовнішньої політики Російської імперії, зокрема у фондах “Таємний архів міністра” і “Канцелярія Міністра закордонних справ”, а також документи Центрального історичного архіву Санкт-Петербурга, зокрема матеріали департаментів особового складу та господарських справ, торгівлі та мануфактур та департаменту внутрішніх стосунків, які введені до наукового обігу автором даної дисертації вперше. Вони дають можливість простежити спроби встановлення дипломатичних стосунків Російської імперії з Південно-Африканськими республіками, а також допомагають висвітлити окремі аспекти позиції російського уряду та громадськості щодо подій на Півдні Африки.
Важливим джерелом для написання дисертації стали й опубліковані збірники документів та матеріалів, що побачили світ в другій половині 90-х років ХХ ст.
Важливим джерелом є збірка документів, підготовлена до публікації А.Б. Давідсоном, що містить надзвичайно цікаві і важливі документи, що стосуються висвітлюваної теми –“Росія і Африка: Документи та матеріали, XVIII ст. - 1960 р.”. Перший том цього двотомного видання подає документальні свідчення, що стосуються взаємовідносин Росії з країнами Тропічної та Південної Африки з ХVІІІ ст. по 1917 р. Представлені документи зібрані ним в архівах Росії та ряду зарубіжних країн і публікуються вперше.
Доповнюють ці опубліковані матеріали і збірка документів, що підготовлена російськими дослідниками Р.Р. Вяткиною, Н.Г. Воропаєвою та Г.В. Шубіним –“Англо-бурська війна 1899-1902 рр. За архівними матеріалами та спогадами очевидців”, яка містить численні архівні матеріали. Це, насамперед, донесення, телеграми представників російської дипломатії, що стосуються вказаних подій, повідомлення російських військових аташе (агентів), які прибували до Трансваалю з метою стеження за розвитком подій на Півдні Африки, різноманітні інструкції та інше.
Своєрідним додатком до дипломатичних документів можуть слугувати розраховані на сенсацію добірки архівних матеріалів під назвою “Микола Романов про англо-бурську війну”. Ці матеріали наспіх і без особливої старанності були взяті з архіву в 30-х роках з єдиною метою –показати у неприглядному вигляді царя. Разом з тим, у цьому ж виданні є важлива публікація, яка відображає дійсну позицію російської дипломатії щодо війни на Півдні Африки –“Царська дипломатія щодо завдань Росії на Сході в 1900 р.”, а також конкретні її кроки для вирішення своїх зовнішньополітичних завдань.
Певний інтерес представляють собою і документи щодо англо-бурської війни, вміщені у збірках документів, що стосуються колоніальної політики капіталістичних країн наприкінці ХІХ –на початку ХХ ст., міжнародних відносин вказаного періоду, в хрестоматіях, що певною мірою поповнюють джерелознавчу базу даного дослідження.
Зовсім інший характер мають спогади росіян, які добровільно брали участь у далекій і незнайомій для них війні на Півдні Африки. В основному це - російські добровольці, лікарі, медичні сестри, члени російського загону Червоного Хреста та інші учасники війни, в тому числі і не тільки росіяни. Зрозуміло, що поїздка окремого добровольця до Південної Африки не належить до категорії “історичних подій”, до яких традиційно відносять, наприклад, підписання якихось важливих угод, міжнародні конференції, революції, повстання і т. ін. Але, з іншого боку, такі чи подібні події особистого життя людини, на думку відомого науковця, професора О.І. Сича, часто-густо набувають для неї справді “історичного значення”, нерідко визначаючи їх подальший життєвий шлях, або долю їх дітей та нащадків.
Загалом оцінюючи стан джерельної бази досліджуваної автором теми, слід визнати її достатнє документальне забезпечення. Детально вивчені і проаналізовані джерельні матеріали разом із залученням фахових історичних публікацій в поєднанні з окресленою теоретико-методологічною базою дисертації дозволяють, на думку автора, об’єктивно і всебічно підійти до розкриття й дослідження обраної теми.
У другому розділі “Великобританія, Росія та початок англо-бурської війни” розглянуто особливості англійської експансії на Півдні Африки наприкінці ХІХ ст., причини виникнення англо-бурської війни, а також спроби встановлення дипломатичних стосунків Російської імперії з південно-африканськими республіками наприкінці ХІХ ст.
Дисертант підкреслює, що війна імперіалістичної Англії проти двох південно-африканських республік була логічним продовженням експансіоністської політики, яку Великобританія здійснювала у Південній Африці протягом багатьох десятиліть.
Необхідно відзначити, що поза стратегічним становищем південь Африки на середину ХІХ ст. не мав якогось іншого інтересу. Це був суто аграрний край. Але трапилося так, що саме з кінця 60-х –початку 70-х років ХІХ ст. Південна Африка опинилася в центрі міжнародної уваги: протягом лише 20-ти років (з 1866 р. по 1886 р.) тут були відкриті найбільші в світі поклади алмазів та золота. Загалом, протягом 70-х –-х років південь Африки став новим Ельдорадо для всіх авантюристів і шукачів пригод.
Саме з того часу, коли були відкриті родовища золота та алмазів, англійці почали активно намагатися заволодіти цією територією. Саме це і стало причиною першої англо-бурської війни 1881 року та відомого рейду Джемсона, в яких англійські війська зазнали поразки.
Проте, з другої половини 90-х років ХІХ ст. почалася дипломатична підготовка Великобританії до анексії бурських республік. Угода 1899 року з Німеччиною щодо поділу португальських колоній та англо-німецький договір про острови Самоа, а також угоди 1898-1899 років із Францією щодо поділу сфер впливу у Судані, здавалося, виводили з гри найбільш небезпечних суперників Англії по розділу “колоніального пирога”.
На початку 1899 року англійський уряд відновив наступ проти бурів. Виявом цього наступу було втручання Англії у внутрішні справи Трансвааля під приводом турботи про долю уїтлендерів (так називали європейських переселенців, головним чином, англійських), які за конституцією Трансвааля були позбавлені права голосу на виборах у фольксраад.
Війна, що почалася у Південній Африці, на нашу думку, була закономірним результатом англійської колоніальної політики, доктринерські налаштованої на все нові та нові загарбання. Один із сучасників тих подій І.С. Бліох, окреслюючи англійську колоніальну політику, слушно наголошував, що взагалі колонізація кінця ХІХ століття характеризується головним чином просто зажерливістю” та “епідемічною пристрастю” до придбання колоній”.
Необхідно зауважити, що Російська імперія хоча і не мала тут ані економічних, ані стратегічних інтересів, проте інтерес російського суспільства до цього регіону Південної Африки виник значно раніше, ніж розпочалася англо-бурська війна. По-перше, ще раніше на південь Африки, перш за все, у Трансвааль, пішла еміграція з Росії. Це були, головним чином, євреї, які тікали від погромів та дискримінації. Незважаючи на мотив свого від’їзду, їхні контакти з Росією не обов’язково переривалися, а навпаки –саме ця еміграція і сприяла зародженню зв’язків Трансвааля з Росією. По-друге, саме з 1880-го року у Трансвааль почали відправляти російських інженерів для вивчення досвіду гірничорудної справи з метою його використання на копальнях Уралу та Сибіру. По-третє, була ще одна важлива причина російської громадськості до цієї частини африканського континенту: багато російських мандрівників, відвідавши Південь Африки, писали про схожість бурів з росіянами. Важко визначити, наскільки було вірним таке твердження, проте воно досить міцно утвердилося у свідомості російської громадськості.
Уся сукупність наведених обставин як для урядовців, так і громадськості створила достатні передумови до встановлення дипломатичних стосунків з Трансваалем. Саме ж питання щодо необхідності для Росії мати свого представника в Трансваалі вперше було порушено наприкінці 1895 року. У цей період Росія починає виявляти інтерес щодо встановлення з Трансваалем прямих торгівельних та консульських стосунків через російське консульство в Кейптауні –головному адміністративному центрі Капської колонії Великобританії.
Таким чином, є підстави зробити висновок, що інтерес російських дипломатів до подій на Півдні Африки був аж ніяк не пов’язаний безпосередньо з початком англо-бурської війни; він виник значно раніше. А події, які привели до розгортання трансваальської кризи, в свою чергу, сприяли зосередженню уваги російських урядовців на цьому регіоні. Однак, через розходження у поглядах російських міністрів щодо необхідності встановлення дипломатичних стосунків, вони так і залишилися не реалізованими. Водночас, інтерес Росії до Трансвааля не був однобічним. Це засвідчує той факт, що вже з кінця 90-х років ХІХ ст. Південно-Африканські республіки робили неодноразові спроби призначення свого посланця до Петербурга, які врешті 1898 року здійснилися: доктор Лейдс був призначений офіційним посланцем ПАР у Петербурзі. Правда, самі дипломатичні відносини не досягли належного рівня через початок англо-бурської війни.
У третьому розділі “Позиція правлячих кіл Росії щодо англо-бурської війни” проаналізовано ставлення офіційних кіл Росії щодо вказаних подій, а також російсько-англійське суперництво в контексті англо-бурської війни.
Осінь 1899 року, яка принесла звістку про початок англо-бурської війни, розвіяла ілюзії, породжені Гаазькою конференцією, що відбулася всього півроку назад. Російська громадськість була збентежена тим: як таке могло відбутися після засідань поважних міжнародних зборів, які обмежували свавілля сильних світу цього? Здавалося, що Британія зайшла занадто далеко, і вступ у військовий конфлікт країни –учасниці мирної конференції виглядав зневажливо та став викликом для інших держав, які брали участь у розробці Гаазьких угод.
Події, що відбувалися в Південній Африці, певним чином кидали тінь і на престиж Російської імперії –одного з головних ініціаторів мирної конференції, оскільки сам по собі напрошувався неприємний висновок, що авторитет створених у Гаазі нових міжнародних органів не достатньо високий, а підписані конвенції –не більше, ніж добрі побажання.
Про початок цієї війни російський самодержець дізнався, перебуваючи в Німеччині. На зустрічі із німецьким імператором Вільгельмом ІІ він одразу ж запропонував йому сумісний демарш проти Англії. Ця пропозиція російського самодержця одразу була відкинута Вільгельмом ІІ.
Російська дипломатична служба уважно стежила за подіями на півдні Африки. Протягом жовтня 1899 р. –жовтня 1901 р. Росія не припиняла спроб схилити Німеччину та Францію примусити Великобританію переглянути свою політику щодо Південно-Африканський республік та прийняти пропозицію щодо посередництва європейських країн для встановлення миру на півдні Африки. Саме з цією метою восени 1899 року російський міністр закордонних справ М.М. Муравйов спробував провести дипломатичний зондаж з питання щодо можливої участі Німеччини у спільному з Росією та Францією демарші, спрямованому на мирне врегулювання англо-бурського конфлікту. Однак, ідея створення антибританського альянсу не знайшла підтримки, і, здавалося, що трансваальське питання на цьому вичерпане. Наступні три спроби Росії (в березні 1900 р., червні 1901 р., вересні-жовтні 1901 р.) знов-таки виявилися невдалими.
Однак, вже наприкінці 1899 року перші перемоги бурів стали сигналом російській дипломатії для продумування нею можливостей використати ситуацію на свою користь. Йшлося не про допомогу бурам, а про те, як можна скористатися їх впертою боротьбою.
Найважливішим документом російської політики є записка товариша (заступника) міністра закордонних справ В.М. Ламздорфа від 22 січня 1900 року під назвою “Царська дипломатія про завдання Росії на Сході у 1900 році”, в якій була подана розгорнута, детальна і виважена оцінка змін у світовій політиці у зв’язку з цією війною.
В цілому, на нашу думку, якщо оцінювати не особисті “заповітні мрії” царя, а підхід правлячої урядової верхівки, то її позиція відрізнялася реалізмом і зваженістю. Екстремістських закликів тут, на відміну від преси й публіцистики, було значно менше.
Цікавим і невисвітленим досі в російській історіографії, на наш погляд, є епізод, пов’язаний із спробою Великобританії забезпечити російський нейтралітет у південно-африканських справах. Російський військовий аташе в Парижі В.М. Муравйов-Амурський у листуванні з міністром закордонних справ Росії М.М. Муравйовим повідомляв в червні 1900 р., що англійські урядові кола готові надати Росії пільгову позику у банківських домів Керзона на суму 10 млн. фунтів стерлінгів, за якими, у випадку вдалих переговорів, могла послідувати позика до 100 млн. фунтів стерлінгів на надзвичайно пільгових умовах.
Утім, “купівлю” нового союзника потенційний кредитор не вважав своїм першочерговим завданням і обговорення цього проекту не дійшло до офіційного рівня.
Як нам видається, позиція Росії щодо подій на Півдні Африки визначалася, перш за все, загальним станом англо-російських відносин в глобальному плані, з врахуванням національних інтересів Росії в інших, найбільш близьких до неї регіонів. Саме тому уряд проводив обережну політику, прагнучи враховувати всі міжнародні фактори у виробленні своєї лінії щодо англо-бурської війни. Необхідно наголосити на тому, що російський монарх виключав будь-яку думку щодо втручання в колоніальну політику Англії. Неодноразові спроби російської дипломатії вплинути на хід англо-бурської війни залишалися безрезультатними, оскільки в жодному випадку уряди країн, до яких зверталася російська дипломатія, не виявляли своєї зацікавленості і не підтримували ініціативу Росії у вирішенні цього питання.
Проте, необхідно відзначити, що Росія скористалася певним чином труднощами свого колоніального суперника у вирішенні своїх зовнішньополітичних завдань
Першим і важливим напрямком дій Російської імперії став Афганістан, оскільки саме в цій частині Центральної Азії політичні, економічні і військово-стратегічні протиріччя Петербурга і Лондону досягали найбільшої гостроти. Тиск Великобританії на Афганістан і активізація політики Росії в цьому напрямку сприяли загостренню англо-російських протиріч і в іншому регіоні Середньої Азії, зокрема в Персії. Окрім Афганістану та Персії, місцями суперництва зустрічі англійських та російських інтересів були ще Туреччина та Індія.
Саме в цих регіонах Далекого та Близького Сходу російським дипломатам все ж вдалося досягти певних успіхів, які, здавалось би, не мають прямого зв’язку з подіями на півдні Африки, проте останні, тобто африканські події, безумовно, враховувалися при вирішенні тих чи інших зовнішньополітичних питань. Слід мати на увазі, що російські політики були добре обізнані з перебігом подій англо-бурської війни, що було свідченням неабиякого їх інтересу до неї. Документи, які виходили особисто від царя Миколи ІІ, а також керівника Міністерства закордонних справ, показують, що ілюзії російського імператора –його “улюблені мрії” –успішно нейтралізувалися реалістичними підходами царських дипломатів. Останні не дозволяли собі виходити за межі реального в питанні про те, як саме можна скористатися із скрутної ситуації, в яку потрапила Великобританія –одвічний суперник Росії в колоніальних питаннях. Як свідчать наведені вище матеріали, Росія, звичайно ж, скористалася труднощами противника, але не до такої міри, щоб остаточно зіпсувати стосунки з Англією. Додатковим свідченням зваженої російської політики під час англо-бурської війни може слугувати той незаперечний факт, що вже через п’ять років обидві держави стали союзниками у блоці Антанти.
Четвертий розділ „Громадська думка Росії та англо-бурська війна” присвячений громадському руху на підтримку боротьби бурів. Необхідно наголосити на тому, що ставлення російської громадськості до подій, що відбувалися на Півдні Африки, набувало найрізноманітніших форм.
Ставлення широких прошарків населення до розглядуваної події знайшли відображення перш за все у численних листах, телеграмах, проханнях, зверненнях на захист бурів. У них виражалося, в основному, моральне осудження дій англійців і містилися вимоги сприяти швидкому припиненню англо-бурської війни. Подібні звернення надходили не лише на адресу англійців: переважна більшість з них адресувалася на ім’я міністра закордонних справ Росії, оскільки громадськість звинувачувала російських дипломатів у бездіяльності щодо вирішення даного питання, особливо з огляду прийнятих з ініціативи Росії Гаазьких конвенцій.
Саме в ті дні з’явилася величезна кількість брошур, присвячених актуальній на той час англо-бурській війні. Необхідно відзначити, що друкувалися вони не лише в російських столицях –Санкт-Петербурзі, Москві та великих містах Російської імперії - Києві, Одесі, Варшаві, Тифлісі, але й навіть у маленьких периферійних містах, наприклад, Борисоглібську.
В усіх ілюстрованих виданнях подавалися фотографії бурських бійців, генералів, президента Крюгера і його соратників. Натомість, англійців зображали у карикатурному вигляді, які висміювали всю Англію.
Широко розгорнулася в Росії і діяльність різноманітних благодійних товариств, які збирали кошти для допомоги бурському населенню, яке постраждало у ході війни. Пожертвування поспішали зробити всі, починаючи від родовитих сановників та відомих артистів і закінчуючи артіллю чоботарів та гімназистами 6-го класу.
В той же час ряд театральних гуртків, влаштовували театральні вистави і концерти на користь таких благодійних комітетів у містах і провінціях. Проте, слід відзначити, що для проведення таких вистав необхідно було отримати дозвіл Міністерства внутрішніх справ.
У Трансвааль відсилали ікони, альбоми, примірники Біблії, платівки із записами російських віршів та пісень на честь бурів. Саме в ті дні народилася пісня “Трансвааль, Трансвааль, країна моя, ти вся гориш в огні”. За своєю популярністю вона побила всі рекорди: тоді її грали всі шарманщики і грамофони.
Прогресивні громадські діячі також висловлювали свою думку щодо подій на півдні Африки, а серед них особливо виділялася позиція Л.М. Толстого, який часто приголомшував публіку своїми неординарними поглядами. Необхідно відзначити, що від початку англо-бурської війни до самого її закінчення, а також протягом наступного десятиліття, Лев Миколайович не змінив свого засудження щодо колоніальної авантюри англійців.
Не залишалися осторонь цих подій і представники духовного стану: у церквах за здоров’я президента Крюгера служили молебні. Іноді доходило до того, що парафіяльні священики закликали своїх прихожан молитися “за наших братів православних - бурів”, забуваючи про те, що ті протестанти.
Однак, події, які відбувалися на Півдні Африки, хвилювали не лише російську громадськість, не залишали вони осторонь і українське суспільство. Так, малоросійська трупа пана Кропивницького у Харкові влаштувала не одну театральну виставу, кошти з проданих квитків яких йшли на благодійні цілі, пов’язані із англо-трансваальською війною.
Про підтримку бурів українцями свідчив і той факт, що вулицям українських міст давали назви на честь боротьби бурів. Лише в одну Харківську управу надійшли пропозиції дати трьом новим вулицям назви Трансваальська, Жуберівська, Крюгерівська. У Києві мелодію відомої пісні “Бур та його сини” крутили всі міські шарманщики.
До того ж, як зазначалося вище, чимало брошур, присвячених англо-бурській війні, гумористичних оповідань, спогадів очевидців тих подій, було видано саме на українських землях.
Не можна залишити поза увагою і діяльну допомогу, яка була надана голландським переселенцям під час англо-бурської війни. Однією із форм саме такої допомоги стало направлення медичних загонів Червоного Хреста до армій бурських республік, а також санітарного російського загону, який носив назву “Російсько-Голландський похідний лазарет” .
Незважаючи на всі труднощі, які доводилося відчувати представникам, як російсько-голландського загону, так і санітарного загону Російського Червоного Хреста, їх діяльність була оцінена не тільки представниками бурського уряду, але й англійські генерали, які з самого початку війни відмовилися від будь-якої допомоги з боку Росії, також висловлювали свою неприховану вдячність.
Не можна обійти увагою і ще однієї з форм діяльної допомоги російської громадськості бурам, а саме –відправки на театр військових дій російських добровольців. Як тільки стало відомо про початок англо-бурської війни на Півдні Африки, на ім’я міністра закордонних справ було надіслано чимало листів з проханням вступити добровольцем до армії бурів. Вища військова влада Росії легко відпускала російських офіцерів-добровольців на війну з англійцями, окрім того вона була зацікавлена у їх відправці. Так, на Південь Африки офіційно було направлено 5 російських військових агентів, а також декілька розвідників, які виступали на театрі військових дій під виглядом волонтерів.
Щодо мотивів добровольчого руху, слід зазначити наступне: не всі добровольці, які прямували на Південь Африки, їхали туди заради боротьби, траплялися випадки, коли вони прагнули потрапити до бурів заради розваг та пригод, проте більшість з них цілком свідомо віддавали своє життя на користь бурів.
Найбільш помітною фігурою серед російських добровольців був відставний підполковник Євген Яковлевич Максимов, який в травні 1900 року став бурським генералом. Проте, участь цього російського добровольця, як і деяких інших –Л.С. Покровського, князя Єнгаличова, О.Є. Едріхіна, всебічно висвітлена російськими дослідниками в ряді наукових досліджень, а тому не розглядаються в нашій дисертації.
Скільки ж російських добровольців проливали кров за долю бурів? Це питання надзвичайно цікаве, проте повної вичерпної відповіді на нього історики й понині не дають. Нам вдалося зібрати дані лише про 61 російського добровольця. Звісно, це не всі учасники тогочасних подій: вивчення питання участі російських добровольців в англо-бурській війні потребує подальшого дослідження, оскільки імена ще як мінімум 163 російських борців за свободу і незалежність героїчного бурського народу до сьогоднішнього дня залишаються забутими.
Чимало героїв мають руські, німецькі, польські, єврейські і, звичайно, українські прізвища. Чи не вперше нами здійснена спроба відшукати саме українських волонтерів, які брали участь в англо-бурській війні.
Таким чином, доходимо висновку, що російська громадськість в цілому надзвичайно активно відгукнулася на події, які відбувалися на Півдні Африки. Можна по-різному оцінювати ставлення тих чи інших груп росіян до тієї війни. Однак, незаперечний той факт, що саме ця війна вперше привернула до Африки увагу всієї російської громадськості.
У висновках узагальнюються основні положення і результати дослідження.
Історично довготривала і безкомпромісна конкуренція Британії і Росії на міжнародній арені чітко визначила позицію останньої з питання англо-бурської війни, навіть за умови її повної економічної незацікавленості у переділі Південно-Африканського регіону.
Однак інтерес російських дипломатів до подій на Півдні Африки був аж ніяк не пов’язаний безпосередньо з початком англо-бурської війни. Проведений нами аналіз дає підстави вважати, що він виник значно раніше. А події, які привели до розгортання трансваальської кризи, в свою чергу, сприяли зосередженню уваги російських урядовців на цьому регіоні.
Позиція офіційної Росії щодо подій на Півдні Африки визначалася, перш за все, загальним станом англо-російських стосунків в контексті міжнародних відносин. Саме тому російський уряд проводив обережну політику, розробляючи свою лінію щодо англо-бурської війни, прагнучи при цьому врахувати всі міжнародні чинники.
Неодноразові спроби російської дипломатії вплинути на хід англо-бурської війни залишалися безрезультатними, оскільки в жодному випадку уряди країн, до яких зверталася російська дипломатія, не виявляли своєї зацікавленості і не підтримували мирних ініціатив Росії у вирішенні цього питання.
Водночас зовнішньополітичні успіхи російської дипломатії, які мали місце в цей період, здавалось би, не мають прямого зв’язку з подіями на Півдні Африки, тим не менш останні, тобто африканські події, безумовно, враховувалися російською дипломатією при вирішенні тих чи інших зовнішньополітичних питань. Як свідчать проаналізовані нами матеріали, Росія, звичайно ж, скористалася труднощами противника, але не до такої міри, щоб протиставити себе Англії. Додатковим свідченням зваженої російської політики під час англо-бурської війни може слугувати той незаперечний факт, що вже через п’ять років обидві держави стали союзниками у блоці Антанти.
Але, крім дипломатів, царських чиновників та військових, в Росії були ще й звичайні люди, які так чи інакше цікавилися тією війною. До речі найглибший слід англо-бурська війна залишила саме у масовій свідомості росіян.
Російська громадськість в цілому надзвичайно активно відгукнулася на події, які відбувалися на Півдні Африки. Вони цікавили практично усі прошарки населення, які співчували боротьбі бурів і одностайно засуджували Великобританію. Підтримка бурів виявилася у найрізноманітніших формах: поява різного роду відозв, закликів, телеграм, листів, книг і брошур; збір пожертвувань на користь поранених бурів (через влаштування концертів, спектаклів, циркових вистав); на честь бурів складали пісні і вірші; за здоров’я бурських генералів служили молебні. Не залишалися осторонь від громадських настроїв і відомі громадські діячі, серед яких найбільш цікавою, на думку автора даного дослідження, видається позиція російського письменника Льва Миколайовича Толстого. Не було винятком і українське суспільство, яке так само жваво підтримувало боротьбу бурів на Півдні Африки. Можна навіть констатувати факт поширення в російському суспільстві свого роду “бурофілії”, тобто справжнього сплеску любові до бурів.
Достатньо помітним явищем стала діяльність російських санітарних загонів під час війни на боці бурів. Незважаючи на їх коротке перебування на театрі військових дій (РЗЧХ: січень-серпень 1900 р.; РГПЛ: січень-травень 1900 р.), їм вдалося чимало зробити для врятування тисяч життів.
Характерним явищем англо-бурської війни, як нам видається, став російський добровольчий рух, в якому брали участь найрізноманітніші “дійові особи” –від відвертих авантюристів і “шукачів пригод” до справжніх борців за справедливість, які в залежності від характеру і обставин, ще більше утверджувалися або розчаровувалися у своїх переконаннях. Багато з них повернувшись з війни, залишили цікаві спогади, які є, мабуть, одними з найбільш достовірних і багатих за змістом першоджерел.
Однак, як вже відзначалося вище, ані галасливі статті російської преси, ані участь російських добровольців, ані медична допомога російської громадськості не врятувала бурів від поразки. Проте, цікавим є те, що російське суспільство чи не вперше так активно і діяльно підтримувало боротьбу бурів з англійцями. Інше питання, що ця допомога не врятувала нащадків голландських переселенців від того, що їм судилося пережити. Важливий, на нашу думку, той факт, що російська громадськість, яка відчувала безліч власних нагальних проблем, важливих для неї безпосередньо, не залишилася байдужою до подій, які відбувалися на іншому континенті.
Більше того, розходження у позиціях офіційних кіл і громадськості щодо ставлення до англо-бурської війни говорить, на наш погляд, про наявність в тодішній Росії елементів громадянського суспільства, які почали складатися внаслідок реформ 60-70-рр. ХІХ ст. за царювання Олександра ІІ. Їх розвиток гальмувався царським самодержавством, що не сприяло суспільній стабільності та ефективному державному управлінню. Відчуженість суспільства від державної влади, яка виявилася, до речі, в їх ставленні до англо-бурської війни, фатально позначилося на долі Росії, на яку чекало випробування трьома революціями. Створення громадянського суспільства залишається актуальним і для сучасної Росії, проте як і для України.
Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:
1. Петраш О.М. Російська дипломатія та англо-бурська війна (1899-1902 рр.) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Історія. –Вип. 3: Національно-державне відродження слов’янських народів Центрально-Східної Європи крізь призму 85-річчя. –Тернопіль: ТДПУ, 2003. –С.329-332.
. Петраш О.М. До питання про ставлення громадської думки Росії до англо-бурської війни (1899-1902 рр.) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Історія. –Вип. 4. - Тернопіль: ТДПУ, 2003. –-281.
. Петраш О.М. Російський доброволець –учасник англо-бурської війни // Р.Ф. Кайндль і українська історична наука. Матеріали Міжнародного наукового семінару “Кайндлівські читання” (Чернівці 22-23 травня 2004 р.). –Ч.1. –Вижниця: Черемош, 2004. –С. 50-56.
. Петраш О.М. Російська історіографія про англо-бурську війну // Історична панорама: Збірник наукових статей. –Чернівці: Рута, 2004. –Вип. 1. –С. 124-135.
. Петраш О.М. Рішення Гаазької конференції 1899 року та громадська думка Росії щодо англо-бурської війни // Науковий Вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. –Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. –Вип. 229-230. Чернівці: Рута, 2004. –С. 225-230.
АНОТАЦІЯ
Петраш О.М. Позиція правлячих кіл Росії та громадська думка щодо англо-бурської війни (1899-1902 рр.). –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.02 –всесвітня історія. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2005.
У дисертації здійснено комплексне дослідження позиції офіційних кіл Росії та громадської думки щодо англо-бурської війни 1899-1902 рр. З’ясовано причини розвитку південно-африканської кризи, досліджено спроби встановлення дипломатичних стосунків Російської імперії з південно-африканськими республіками. Розкрито позицію офіційних кіл Росії щодо вказаних подій на Півдні Африки, розглянуто російсько-англійське суперництво в контексті англо-бурської війни. Розкрито ставлення громадської думки щодо подій на Півдні Африки, висвітлено діяльність загонів Російського Червоного Хреста у війні, а також охарактеризовано участь російських добровольців у вказаних подіях.
Ключові слова: англо-бурська війна, позиція царського уряду, діяльність російської дипломатії, громадська думка, російські добровольці, російсько-англійське суперництво.
АННОТАЦИЯ
Петраш О.Н. Позиция правящих кругов России и общественное мнение в отношении к англо-бурской войне (1899-1902 гг.). –Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02. –Всемирная история. –Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. –Черновцы, 2005.
В диссертации исследована позиция официальных кругов Российской империи в отношении к англо-бурской войне 1899-1902 гг. Определены причины развития южно-африканского кризиса, которые заключались в следующем: война, которая началась в Южной Африке, на наш взгляд, была закономерным результатом английской колониальной политики, доктринерски настроенной на всё новые и новые завоевания.
Исследованы попытки России установить дипломатические отношения с южно-африканскими республиками. Тут, необходимо отметить следующее: Российская империя хоть и не имела тут ни экономических, ни стратегических интересов, и всё же интерес российского общества к этому региону Южной Африки возрос значительно раньше, нежели началась англо-бурская война. Об этом свидетельствует много фактов, а именно: именно в Трансвааль ещё раньше пошла эмиграция из России, которая влияла на зарождение отношений между Трансваалем и Россией; именно с 1880-го года в этот регион Южной Африки начали посылать русских инженеров для изучения опыта горнодобывающего дела; к тому же - многие русские путешественники, побывавши на Юге Африки, писали о схожести буров с русскими.
Все эти факты создали достаточные предпосылки для восстановления дипломатических отношений с Трансваалем, которые, не достигли официального уровня, поскольку этому помешала начавшаяся англо-бурская война.
Автором раскрыта позиция официальных кругов России в отношении к указанным событиям. Будучи инициатором Гаагской конференции 1899 г., на которой было принято ряд конвенций об ограничении кровопролитий и бедствий войны, российское правительство чувствовало моральную ответственность за происходящее перед международным сообществом. Именно потому российская дипломатия предприняла не одну попытку решения данной проблемы мирным путём. Однако, все попытки царского правительства были безрезультатными, поскольку не находили поддержки с боку других государств, к котором обращалась российская дипломатия.
В работе рассмотрено и русско-английское соперничество в контексте англо-бурской войны. Тут необходимо отметить, что Россия воспользовалась определённым образом трудностями своего колониального соперника в решении своих внешне-политических задач, а именно в регионах Ближнего и Дальнего Востока.
Раскрыто отношение общественности к событиям на Юге Африки. Реакция общественности на события, которые происходили на Юге Африки, находила своё проявление в различных формах –от появления разного рода отзывов, телеграмм, писем, брошюр, книг, до сбора пожертвований на пользу раненных буров, кроме того, в честь бурских генералов служили молебны.
В процессе исследования автором изучена и реакция украинской общественности на указанные события, которая также активно поддерживала борьбу буров на Юге Африки.
Изучена и деятельность отрядов Русского Красного Креста в войне, охарактеризовано участие российских добровольцев в указанных событиях. Среди русских добровольцев были самые различные “действующие лица” –от откровенных авантюристов и искателей приключений, до настоящих борцов за справедливость.
Тем не менее, важный, на наш взгляд, тот факт, что российское общество, которое чувствовало ряд собственных важных нерешённых проблем, не осталось равнодушным к событиям, которые происходили на другом континенте.
Ключевые слова: англо-бурская война, позиция царского правительства, деятельность российской дипломатии, общественное мнение, русские добровольцы, российско-английское соперничество.
SUMMARY
Petrash O.M. Position of the Russian leading circles and public opinion concerning English-Boer war (1899-1902). –Manuscript.
Thesis for the degree of the Candidate of Sciences in History. Speciality 07.00.02 –World History. –Yuriy Fed’kovych Chernivtsi National University. –Chernivtsi, 2005.
Complex research of position of the Russian leading circles and public opinion concerning English-Boer war (1899-1902) has been fulfilled in the present thesis. The reasons of the South African crisis development were identified; the attempts of setting diplomatic relations between Russian Empire and South African republics were investigated. Position of the Russian official circles concerning the mentioned events in South Africa was uncovered, and the rivalry between Russia and England concerning English-Boer war was examined. The attitude of public opinion towards events in South Africa as well as the activities of the Russian Red Cross detachments during the war was elucidated. The Russian volunteers’ participation in events was also characterized.
Key words: English-Boer war, Tsar government position, Russian diplomacy activities, public opinion, Russian Volunteers, Russian-England contradictions.