Визначення економіки як науки

Работа добавлена на сайт samzan.net:

1.Визначення економіки як науки. Категорії економічних наук.

Економіка-наука про те, як люди, маючи обмежені ресурси, роблять вибір способу задоволення своїх потреб у товарах і послугах в теперішньому і майбутньому.

Економіка - це суспільна наука, що вивчає ефективне використання обмежених ресурсів, розглядає питання організації та управління виробництва, розподілу, обміну збуту та споживання товарів та послуг.

Термін  “економіка” виступає в 3-х основних значеннях:

•  Сукупність виробничих відносин, притаманних певному ступеню розвитку суспільства, тобто відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг(економіка рабовласницького ладу, економіка капіталізму).
•  Господарського регіону(економіка Львівщини, економіка України, економіка країн ЄС).
•  Наукова дисципліна, яка вивчає закономірності розвитку окремих галузей народного господарства (економіка промисловості, економіка зв’язку, ) або окремих елементів (економіка трудових ресурсів ).

Розрізняють три категорії економічних наук:

•  Загальні економічні науки(економічна теорія, історія економічних вчень, економічна історія). Вони вивчають економічні закономірності та категорії в теоретичному або історичному аспекті;
•  Спеціальні економічні науки(економіка трудових ресурсів планування н/г, статистика, основи підприємництва). Вивчають окремі риси економіки;
•  Галузеві економічні науки(ЕППЗ). Вивчають особливості прояву виробничих відносин в умовах окремої галузі.

В економіці галузь означає сукупність підприємств та організацій, що характеризуються спільністю ознак виробничо-господарської діяльності.

2.Предмет, мета та методи “ Економіки  галузі ”.

Предметом є конкретні прояви виробничих відносин та специфіка дії економічних законів в умовах галузі зв’язку.

 Мета – формування економічного мислення, а також навичок та вмінь розв’язувати економічні проблеми в умовах конкретного економічного підрозділу.

Методи :

•  Теоретичний аналіз;
•  Кількісний аналіз;
•  Економічний експеримент;
•  Економіко-математичні методи.

Базою для вивчення ЕППЗ є економічна теорія, яка дає поняття основних економічних показників,взаємозв’зків між ними і т. ін..

Крім того ЕППЗ пов’язана з такими технологічними дисциплінами: ОПЗ, ЕПЗ. Технологічні процеси. ОППЗ, автоматизація поштово-касових операцій і ін.;та економічними дисциплінами: статистика, бухгалтерський облік, основи підприємництва та управлінської діяльності, аналіз господарської діяльності, фінанси галузі зв’язку.

3.Роль та місце зв’язку в народному господарстві

Зв’язок відіграє важливу роль у задоволенні   важливих потреб , фізіологічних , а також соціальних , пов’язаних з безпосереднім спілкуванням людей. Місце зв’язку в системі народного господарства країни визначається тим, яке відношення він має до створення матеріальних благ, тобто до якої свери діяльності – виробничої або невиробничої. Зв’язок-        галузь народного господарства , яка дозволяє знизити невизначеність у пізнанні виробничих, економічних та інших процесів , які відбуваються в суспільстві і прийняти ефективні управлінські рішення.

4. Характиристика зв’язку як галузі інфраструктури.

Галузі інфраструктури бувають:

•  Зв’язок;
•  Транспорт;
•  Торгівля;
•  Галузі ділових послуг;

Значення галузей інфрасполягає в тому, що надаючи послуги виробництву, вони сприяють підвищенні його ефективності. В той же час, галузь зв’язку відносять до матеріального виробництва. Цьому свідчить  те, що  зв’язок має засоби виробництва та робочу силу .

До  засобів  виробництва відносять:

•  знаряддя праці (апаратура, обладнання, транспорт, комп’ютерна техніка та ін.);
•  предмет праці ( інформація та різні допоміжні матеріали);

Зв’язок також виробляє продукцію – передау інформації.

Передача інформації має дві основні властивосі товару:

1.  Вартість, яка визначається суспільно-необхідними витратами праці на її виробництво;
2.  Споживчу вартість, яка визначається здатністю товару задовольняти потреби конкретної  людини або суспільства в цілому;

5.Види та підгалузі зв’язку.

Види зв’язку залежать від характеру послуг , а підгалузі від матеріально технічної бази та особливостей її організації та експлуатації.

Бувають такі види зв’язку:

1.  Телефонний зв’язок. До нього відносяться такі пудгалузі:

•  МТЗ(міський телефонний зв’язок)- в межах міста;
•  СТЗ(сільський телефонний зв’язок)- в межах району;
•  ММТЗ та МнТЗ;

1.  Документальний зв’язок:

•  Телеграфний- передача букв, цифр;
•  Факсимільний- передача нерухомих зображень;
•  Фототелеграфний- передача інформації з використанням на прийомі фотографічних методів ;
•  Факс- передача нерухомих зображень між двома кінцевими абонентськими установками;

1.  Звукове мовлення:

•  радіозв’язок –надає канал радіозв’язку для  телефонних розмов, передачі телеграфних повідомлень, мобільного зв’язку;
•  радіомовлення- надає канали радіо та ретрансляційних станцій для передачі програм;
•  радіофікація- дротове мовлення;

1.  TV-мовлення- надає TV-канали для передачі програм, прийом, пересилка, вручення повідомлень.

6.Місце зв’язку в системі міждержавного економічного співтовариства.

Концепція  галузі зв’язку підпорядкована стратегії інтеграції України до ЄС і відповідає таким основним напрямам співробітництва України з ЄС:

-взаємодія між Україною та ЄС у пріоритетній сфері інформаційних мереж;

-інтеграція до загальноєвропейського науково-технічного середовища;

-запровадження європейських норм та стандартів у праці та техніці.

Мета концепції – створення передумов для всесвітньої інтеграції галузі зв’язку України до європейських і глобальних інформаційних інфраструктур, забезпечення участі України у створенні загальноєвропейського “ інформаційного суспільства ” , яке проголошене одним з головних завдань ЄС на найближчі роки.

Основним завданням концепції є налагодження плідного співробітництва з ЄС для подальшого розвитку єдиної національної системи зв’язку й адаптації її до політики телекомунікацій ЄС та виконання угоди про партнерство і співробітництво України з ЄС, зокрема “Поштовий зв’язок та електрозв’язок” , “Співробітництво  в галузі оцінки стандартів та оцінки відповідності” , “Інформація та зв’язок”.

7.Дія економічних законів в галузі зв’язку.

Закон України “Про зв’язок” прийнято та введено в дію 16 травня 1995р. Цей закон встановлює правові економічні й організаційні основи діяльності в галузі зв’язку в Україні. Закон захищає інтереси держави, громадян, підприємств, організацій які користуються послугами зв’язку, а також працівників зв’язку.

Призначення статей:

- визначають загальне положення про зв’язок, місце зв’язку, особливості його організації та управління зв’язком;

- визначаючі діяльність, розвиток підприємств та їхню взаємодію з органами влади;

- визначаючі взаємовідносини зі споживачами послуг та захист їх прав.

8.Основний економічний закон.

Економічний закон – об’єктивний закон розвитку суспільства, що відображає виробничі відносини людей в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ або послуг.

Найважливішу роль серед економічних законів відіграє основний економічний закон, що виражає глибині зв’язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.

Він належить до третього типу економічних законів до якого належать специфічні економічні закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Формулюється даний закон так : Найбільш повне задоволення зростаючих потреб суспільства шляхом безперервного розвитку розвитку та вдосконалення виробництва:

Прояв розширення кількості та підвищення якості послуг

Спосіб: впровадження НТП

Цей закон проявляється в галузі зв’язку через збільшення кількості та підвищення якості наданих послуг.

9.Закон планомірного та пропорційного розвитку виробництва

Суспільне виробництво повинно здійснювати виробничу діяльність по плану, в якому витримуються певні пропорції.

Проявляється в ГЗ через систему планів: бізнес планів, індикативних планів , планів виробничої діяльності.

При розробці планів слід забеспечити такі види пропорцій:

1)загальноекономічні (між виробництвом та споживанням, між темпами зростання продуктивності праці та середньою зарплатою);

2)міжгалузеві (між місцевим та міжміським телефонним зв’язком, між мобільним та радіозв’язком, а також каналами міжміського зв’язку);

3)внутрішньогалузеві (між станційним обладнанням та лінійними спорудами, між кількістю обміну та кількістю транспорту).

10.Економічні особливості зв’язку.

1. Продукція зв’язку – передача інформації – немає речової форми.

2. Виробництво та споживання продукції зв’язку відбувається одночасно.

3. Якість продукції зв’язку визначається не властивостями речі, а точністю та швидкістю передачі інформації

4. Нерівномірність навантаження в часі викликає наявність “чергового часу” , низький рівень використання ОВФ.

5. В процесі передачі міжміських повідомлень бере участь декілька підрозділів зв’язку.

11.Суть менеджменту.

Характеристика основних функцій менеджменту.

 Менеджмент-це цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.

     Нерідко менеджмент трактується як сукупність принципів, методів, засобів, функцій і форм управління організаціями, установами з метою реалізації стратегічних планів, досягнення ефективності виробництва і збільшення прибутку.

     З функціонального погляду менеджмент—це процес планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, покликаний забезпечити формування та досягнення цілей організації (підприємств, товариств, банків, асоціацій та їх підрозділів).

     За напрямами реалізації функцій менеджмент поділяють на такі види:

виробничий менеджмент—управлінський процес, спрямований на формування комплексної системи виробництва на засадах оптимального використання ресурсів з метою забезпечення необхідного рівня прибутковості;

фінансовий менеджмент—управлінський процес, спрямований на формування системи залучення, ефективного розподілу та використання ресурсів організації;

маркетинг-- управлінський процес, спрямований на задоволення потреб

споживачів шляхом створення пропозиції товарів та послуг, які мають матеріальну і споживчу цінність.

12.Організаційна структура управління галуззю зв’язку.

Структура управління галуззю зв’язку має ієрархічний характер, єдність ланок визначеного рівня ієрархії складає ступінь управління.

       Структура управління в галузі зв’язку поширюється на управління галуззю в цілому, об’єктами, управління виробничими підрозділами об’єктів зв’язку.

З точки зору управління галузь зв’язку має такі особливості:

-звязок є багатогалузевим господарством, що вимагає наявності окремих відділів та управлінь для керівництва підгалузями;

           -відповідно до функціонування первинної мережі каналів, призначених для передачі різної інформації, вимагається наявність органів управління в ДКЗІ України;

-наявність в галузі зв’язку будівельних, промислових об’єктів та організацій матеріально-технічного забезпечення потребує відповідних органів управління і погодження роботи цих об’єктів з усіма підгалузевими органами.

13.Принципи управління.

Управління виробництвом, в цілому н/г України та її окремими ланками, підпорядковане визначеним закономірностям, на основі яких виробляються певні правила, принципи, стратегія поведінки для найбільш ефективного управління.

можна визначити принципи управління як основні керівні правила, положення, якими повинні керуватися органи управління та окремі працівники, здійснюючи управлінську діяльність з огляду на соціально-економічні умови, що склалися в суспільстві.

       Всі принципи управління в залежності від об’єкта впливу можна поділити на загальні і специфічні. Загальні принципи лежать в основі управління суспільним виробництвом, системою н/г в цілому. Специфічні принципи мають локальний характер.

       Сукупність принципів управління виробництвом створюють систему в якій вони всі взаємопов’язані. Особливе місце в менеджменті займають загальні принципи управління. Основну роль відіграє не кількість принципів, а як менеджер їх застосовує на практиці

  Результатом виконання будь-яких конкретних функцій менеджменту є отримані методи менеджменту.

 14. Методи управління.

Методи менеджменту- це способи та прийоми на колектив працюючих або на окремих працівників з метою постановки завдання, своєчасного його виконання для досягнення мети організації. За характером впливу методи менеджменту поділяють на:

1.економічні, що зумовлені різноманітними економічними чинниками, за допомогою яких досягається колективне та індивідуальне задоволення потреб на всіх рівнях. . Економічні методи менеджменту передбачають розробку планово-економічних показників та механізмів їх досягнення. Вони шляхом матеріальної зацікавленості стимулюють ініціативу та відповідальність працівників за результати прийнятих рішень. Здебільшого діють на керований об’єкт не прямо, а опосередковано. До економічних методів належать економічні плани, економічні стимули та бюджет. Економічні плани – це комплексна модель основних економічних показників, а також шляхів, способів та ресурсів, необхідних для досягнення наміченого.  Економічні стимули-способи впливу, що спонукають економічну поведінку індивідів, груп у сфері економічної діяльності до вирішення конкретних виробного-господарських завдань згідно з метою організації.   Бюджет- документ, що відображає розпис надходжень та видатків економічного суб’єкта за певний період.

2.  соціально-психологічні методи до яких належать:

соціальні плани—передбачають створення умов праці, забезпечення відпочинку, організацію побуту, медичного обслу4говування, охорони праці тощо;

моральні стимули—впливають через нагородження орденами, медалями, грамотами, присвоєння звань тощо;

методи формування колективів та соціально-психологічного клімату в них—забезпечують вплив на засадах добору членів колективів за особливостями характерів, стажем роботи, розташування їх на відповідних робочих місцях тощо.

3.адміністративні методи менеджменту. Вони здебільшого є однозначними, тобто виключають варіативність завдань і способів їх розв’язання.

Найсуттєвіший їх недолік полягає в орієнтації на досягнення заданої результативності, а не на її зростання, заохочуванні виконання, а не ініціативи.

15.Бізнес-планування,його суть. Зміст та структура бізнес плану.

  Бізнес-план – це документ, що містить систему заходів чи програму дій, пов’язаних часом і місцем реалізації, узгоджених метою та ресурсами та спрямованих на отримання прибутку на засадах реалізації підприємницького проекту.

  Він є необхідним для багатьох суб’єктів економічної діяльності:

•  підприємця (власника) – як орієнтир в його роботі;
•  майбутніх компаньйонів і співробітників, яких передбачається залучити до справи;
•  банкірів та інвесторів, чиї послуги передбачені в процесі реалізації проекту;
•  найманих менеджерів при здійсненні ними керівних функцій.
  •     Бізнес-план охоплює девять розділів:
  •   Вступ (загальна характеристика майбутньої діяльності);
  •  Характеристика продукції (послуг) та аналіз ситуації у сфері майбутньої діяльності:
  •   Оцінка ринку збуту і конкуренції:
  •  Стратегія маркетингу:
  •  План виробництва:
  •  Організаційний план:
  •  Юридичний план:
  •  Оцінка ризику та страхування:
  •  Фінансовий план:

16. Сутність маркетингу, його принципи.

Маркетинг - це система взасмодiї в бiзнесi, розроблена для здiйснення планування, установлення цiн, стимулювання збуту i поширення товарiв i послуг органiзацiям i приватним особам.

Маркетинг - це соцiальний i управлiнський процес, спрямований на задоволення запитiв i потреб як iндивiдiв, так i груп споживачiв за допомогою створення, пропозицiї й обмiну товарiв.

  Головне в маркетингу - двостороннiй i взаемодоповнюючий пiдхiд. З одного боку, це ретельне i всебiчне вивчення ринку, попиту, смакiв і потреб, орiнтацiя на них виробництва, адреснiсть продукцiї, що випускасться. З iншого - активний вплив на ринок та існуючий попит, на формування потреб i запитiв покупцiв.

      Для маркетингу характернi наступнi основнi принципи:

> необхiднiсть орiєнтацiї всiєї науково-дослiдної i виробничо-збутово дiяльностi на ринок, врахування вимог ринку;

необхiднiсть диференцiйованого пiдходу до ринку;

> орiентацiя на нововведення;

гнучке реагування на будь-яку змiну вимог ринку;

> постiйний i цiлеспрямований вплив на ринок;

> орiєнтацiя на тривалий перiод часу;

ефективне керування, необхiднiсть творчого, новаторського

пiдходу до управлiння з боку керiвництва;

17.Функції маркетингу

   Маркетинг має ряд загальних функцiй, що виражають прояв основних функцiй, якi властивi будь-якому типу керування, а саме: планування, організацію, координування, облiк i контроль. У той же час цi функцiї

можуть бути конкретизованi і доповненi специфiчними функцiями маркетингу.

1.Аналiтична функцiя маркетингу:

- комплексне дослiдження ринку;

- аналiз виробничо-эбутових можливостей фiрми; - розробка маркетингової стратегiї.

2. Функцiя планування:

- планування комплексу маркетингу;

- розробка маркетингової програми.

З. Виробничо-збутова функцiя.

4. Контроль маркетингової дiяльностi та оцiнка ефективності.                                                                                                    Основний змiст аналiтичної функцiї маркетингу - проведення широкомасштабних маркетингових дослiджень. Цi дослiдження охоплюють три найважливiших напрямки:

1) комплексне дослiдження ринку, що включає аналiз сукупних характеристик власне ринку

вивчення споживачiв i проведения сегментацiї

2) аналiз виробничо-эбутових можливостей фiрми — ревiзiя товарного асортименту, виробничих потужностей системи матерiальнотехнiчного постачання, науково-технiчного i кадрового потенцiалу компанiї

3) розробка маркетингової стратегiї.

Пiдсумком реалiзацiї аналiтичної функцiї маркетингу є формування цiлей розвитку фiрми на кожному ринку i стратегiи їх досягнення

Аналiтична функцiя маркетингу може бути реалiзована лише при наявностi широкої та ефективної системи збору й обробки iнформацiї.

2. Функцiя планування включас два етапи:

- вiдповiдними пiдроздiлами компаній розробляються плани

товарної, цiнової, збутової, комунiкацiйної i кадрової полiтики;

- на основi цих планiв формується програма маркетингу

важливий документ, вiд успiшно реалiзацiї якого залежить

ефективна дiяльнiсть компаній в майбутньому.

3. Виробничо-збутова функцiя маркетингу передбачас здiйснення закладених у планах напрямкiв:

• товарної полiтики

• цiнової полiтики

• збутової полiтики

• комунiкацiйної полiтики

• кадрової полiтики

4.Контрольна функцiя маркетингу здiйєнюсться в процесi реалiзацiї маркетингових програм, тобто протягом усiє маркетингової роботи, у той час як оцiнка ефективностi маркетингової роботи - на початковiй стадiї чергової маркетингової кампанiї з метою попередньої оцiнки можливої ефективностi маркетингових заходiв, щоб уникнути необгрунтованих

витрат коштiв, i на стадiї завершення реалiзацiї маркетингової кампанiї з метою оцiнки реального пiдсумку проведеної роботи.

18. Організація маркетингової діяльності в об’єктах зв’язку.

Див. пит. :16,17.

19. Підприємство – основна господарська ланка та основний носій ринкових відносин.

Підприємство – самостійний господарюючий суб’єкт, який забезпечує виробництво товарів та послуг, здійснює науково-дослідну і комерційну діяльність з метою привласнення прибутку. . Підприємство є основною ланкою народного господарства, оскільки в ньому відбувається поєднання особистісних і речових чинників виробництва, виготовляється в процесі  праці вся сукупність економічних благ.

  Сучасні підприємства, передусім крупні , здійснюють маркетингову діяльність, обмінюються досвідом з іншими підприємствами, тощо, а отже є сферою дії організаційно-економічних відносин.

В  Україні розрізняють такі основні види підприємств:

державні – засновані на державній формі власності  та виділяють загальнодержавні та комунальні підприємства;

колективні трудові – засновані на власності трудового колективу;

приватнокапіталістичні – засновані на власності окремої особи, який наймає робочу силу;

колективні (акціонерні) капіталістичні – засновані на власності кількох власників капіталу, які наймають робочу силу;

індивідуальні (приватні) трудові – засновані на приватній власності фізичних особи та її особистій праці;

спільні – засновані на поєднанні різних форм власності, в тому числі із залученням іноземного капіталу;

сімейні – засновані на праці членів однієї сімї.

Підприємство як основна ланка народного господарства покликане реалізувати головну мету економіки – випускати максимальну можливу кількість товарів і послуг за мінімальних витрат для задоволення суспільних потреб і привласнення на цій основі прибутків. Для реалізації цієї мети підприємство повинно виконувати певні функції.

  Техніко-економічна функція передбачає запровадження нової техніки та технології, впровадження досягнень науки у виробництво, придбання якісних комплектуючих виробів та предметів праці, наймання або підготовку робочої сили відповідної якості, раціоналізацію виробничих процесів тощо.

  Організаційно-економічна функція означає управління процесами виробництва та збуту товарів, раціональну організацію праці найманих працівників шляхом впровадження прогресивних форм та методів праці, укладання контрактів, вивчення ринку та інше.

  Функція реалізації відносин економічної власності передбачає управління власністю, контроль за процесом ціноутворення, розподілом доходів, випуском акцій та їх продажем, залучення зовнішніх джерел фінансування тощо. А найбільшим недоліком у прцесі реалізації цієї функції є відчуження найманих працівників від управління власністю, від власності на засоби виробництва.

  Функції, зумовлені неекономічною діяльністю. Якщо наведені функції доповнити аналізом функцій , які випливають з основних аспектів власності, то слід вирізнити правову, соціальну, психологічну та інші функції.

20. Роздержавлення власності та приватизація підприємств, як необхідна передумова переходу до ринку.

Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном.     Власність в економічному смислі – складна система господарських відносин,           які існують у виробництві. Ця група включає в себе такі групи відносин:

    а) відносини з приводу привласнення умов виробництва та його результатів;

    б) відносини господарського використання майна;

    в) економічні форми реалізації відносин власності.

     Історії відомо два основних типи власності: приватна та суспільна.

Приватна власність передбачає, що засоби виробництва, а отже вироблений продукт належать приватним особам. Розрізняють трудову та нетрудову приватну власність.

Суспільна власність передбачає спільне привласнення засобів виробництва та виробленого продукту. Розрізняють власність народу та власність колективів.

Власність економічно реалізується, коли приносить дохід суб’єкту.

Основна функція власності – володіння, користування та розпорядження засобами та предметами праці.

Перехід до ринкових відносин супроводжується роздержавленням,  приватизацією державного та комунального майна.

Роздержавлення – це перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших формах власності; це зняття з держави функції прямого господарського управління, передачі відповідних повноважень на рівень підприємств. 

Приватизація – це відчуження майна, що знаходиться у загальнодержавній та комунальній власності на користь юридичних та фізичних осіб.

Роздержавлення і приватизація створюють гарантії для розвитку підприємництва.

21. Підприємництво як форма господарювання.Класифікація підприємств.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна діяльність з метою одержання прибутку. Розвиток підприємництва породжує таке явище, як бізнес, в основі якого лежить задоволення конкретних економічних інтересів з метою отримання вигоди.

В економічній літературі дається характеристика підприємництва у трьох аспектах:

1) як економічної категорії;

2) як методу господарювання;

3) як типу економічного мислення.

В першому випадку центральною проблемою є визначення його суб’єктів і об’єктів, тобто                  конкретна діяльність, спрямовано на забезпечення раціональної комбінації факторів               виробництва з метою отримання максимальних прибутків. Підприємництво, як особливий тип економічного мислення характеризується прагматичністю поглядів на проблему  та підходів до її вирішення.

       Роль підприємництва в ринковій економіці полягає у забезпеченні розвитку та постійному оновленні економічної системи, створенні інноваційного середовища, яке відкриває шлях до радикальних перетворень у технічному базисі та свідомості людей. Підприємницька діяльність сприяє прогресивним структурним змінам в економіці за рахунок раціонального перерозподілу ресурсів на виробництво високоефективної продукції, виконання тих видів робіт та надання тих послуг, потреби в яких задовольняються не повністю, створюючи при цьому нові робочі місця та формуючи відповідну виробничу і соціальну інфраструктуру.

Виробниче підприємництво спрямоване на виробництво товарів та надання послуг. Воно вимагає відносно великих та довготермінових інвестицій, які вкладаються у відповідні обєкти. Результатами даного виду підприємницької діяльності є реалізація споживачеві товарів, робіт та послуг.

   У комерційному підприємництві вирішальну роль відіграють товарно-грошові та торгівельно-обмінні операції у сфері обміну, розподілу та споживання товарів. Основою цього виду підприємництва є виконання угод купівлі-продажу.

Фінансове підприємництво можна розглядати як різновид комерційного, тому що у даному випадку об’єктом купівлі-продажу виступає специфічний товар-гроші, цінні папери, валюта. Суб’єктами даного виду підприємництва виступають фондові біржі, інвестиційні фонди та компанії, а також інші суб’єкти фінансово-кредитної сфери діяльності.

    Особливою формою кредитно-фінансових відносин є страхове підприємництво, існування якого пов’язане з ризиком, що є невід’ємним атрибутом ринкової економіки. Його суб’єктами виступають страхові фірми і компанії, які з метою забезпечення відповідного рівня прибутковості своєї діяльності інвестують частину вільних грошових коштів у цінні папери та боргові зобов’язання інших компаній.

22. Зовнішнє середовище діяльності підприємств.

Не дивлячись на те, що в умовах ринкової економіки підприємство є основним господарюючим об’єктом, на його діяльність дуже впливає навколишнє соціально-економічне середовище.

  Усе різноманіття факторів, що створюють зовнішнє середовище підприємства, поєднуються у дві групи:  фактори макросередовища та  фактори мікро середовища.

  Макросередовище характеризується наступними групами факторів: економічні, політичні, правові, демографічні, природні, науково-технічні, соціально-культурні.

  До економічних факторів відносять: рівень та зміни грошових та натуральних доходів населення; розмір зарплат, пенсій та їх зміну; стійкість національної валюти;

, розвиток міжнародних економічних зв’язків; податкова система.

   До політичних факторів відносять політичну стабільність, напрямки в розвитку політичної системи.

  До правових факторів відносять вплив законодавчого поля на підприємницьку діяльність, відношення державних органів до малого бізнесу

Демографічна ситуація характеризується загальною чисельністю населення, його статево-віковим складом, темпами та напрямками зміни чисельності в цілому в державі та безпосередньо в даному регіоні.

  Природні фактори характеризуються станом екології у державі, регіоні та у цілому у світі.

  Розвиток науки та техніки, прогресивні технології забезпечують економічний ріст та добробут населення держави.

  Мікросередовище включає наступні групи факторів:

споживачі: стан та розвиток потреб, стан попиту на товари та послуги, розвиток ринку;

постачальники;

конкуренти.

  Фактори мікро середовища проявляються в результаті взаємодії підприємства із суб’єктами ринкових взаємовідносин.

23. . Податкова система та її застосування в галузі зв’язку.

Податки – система обов’язкових платежів підприємств, організацій, установ та населення, що є одним з основних джерел формування доходів державного бюджету на всіх його рівнях. За економічною суттю податки є відносинами, які виникають між державою і юридичними та фізичними особами з приводу примусового відчуження нею частини новоствореної вартості в грошовій формі, її вилучення і перерозподілу для фінансування державних видатків.

           Податки є економічною базою функціонування держави і найважливішою формою регулювання ринкових відносин. Вони становлять 80-95% доходної частини державного бюджету. Податки змінюють структуру попиту і споживання.

Податкам властиві дві основні функції: фіскальна та економічна.

        Суть фіскальної функції податків полягає в тому, що з її допомогою держава акумулює  частину національного доходу, формуючи при цьому державні грошові фонди і створюючи таким чином матеріальні умови для функціонування держави.

Фіскальна функція значною мірою зумовлює економічну функцію  податків. Податки, як одна з форм перерозподілу національного доходу, значною мірою впливають на процес відтворення, стимулюючи його темпи, посилюючи чи послаблюючи накопичення грошових фондів підприємства, розширюючи або зменшуючи платоспроможний попит населення.

       Формуючи свою податкову політику держава шляхом скорочення або збільшення маси податкових надходжень в державний бюджет, зміни податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей, виробництв, територій, груп населення може сприяти росту господарської активності, створенню сприятливої кон’юнктури, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики.

24. . Загальні положення та види податків.

. Податки класифікуються за такими ознаками:

За спрямуванням податків:

податки, що сплачуються в державний бюджет;

податки, що сплачуються в місцеві бюджети;

змішані податки;

податки з яких формуються спеціальні позабюджетні фонди.

За складовими ціни, на які відносяться податки:

податки, що сплачуються з прибутку;

податки, що відносяться на витрати виробництва;

акцизи – податки, що включаються до ціни реалізації понад відпускну ціну підприємства.

За співвідношенням між ставкою податку та величиною доходу:

прогресивні податки – податки, середня ставка яких зростає із ростом суми доходу;

регресивні податки – податки, середня ставка яких знижується із зростанням суми доходу;

пропорційні податки – податки, середня ставка яких є незмінною і не залежить від величини доходу.

За способом стягнення податків:

прямі податки – податки, що стягуються з доходів;

непрямі податки – податки, що включаються до ціни продукції.

За об’єктом оподаткування:

податки на доходи підприємства, організацій та громадян;

податки на майно, землю, транспортні засоби тощо;

податок на додану вартість;

інші податки.

За суб’єктом оподаткування:

податки, які сплачують підприємства та організації (юридичні особи);

податки, які сплачують громадяни (фізичні особи).

  Кожен податок містить такі елементи:

об’єкт оподаткування – предмет, що підлягає оподаткуванню (дохід, майно, товари);

суб’єкт податку (або платник податку – фізична або юридична особа, на яку законом покладено обов’язок сплачувати податок;

джерело податку – дохід суб’єкта (заробітна плата, прибуток тощо), з якого сплачується податок;

одиниця оподаткування – одиниця виміру об’єкта податку

податкова ставка – величина податку на одиницю оподаткування;

податкові пільги – повне або часткове звільнення юридичних та фізичних осіб від податків

25.Госп розрахунок.  Його суть та принципи

    Господарський розрахунок – це метод господарювання, спрямований на досягнення максимальних результатів при оптимальних витратах.

    Сутність госпрозрахунку проявляється в його принципах:

1) Самоокупність або самофінансування.

2) Матеріальна зацікавленість

3) Матеріальна відповідальність

4) Господарсько-оперативна самостійність, тобто наявність розрахункового рахунку в банку , право найму та звільнення працівників, право укладання угод, право розпоряджатися майном та інше.

Див. пит. 27

26. Самоокупність та самофінансування, досвід впровадження вгалузі зв’язку.

    З 1975 по 1986 р. діяв принцип самоокупності, тобто підприємство за рахунок власних доходів мало відшкодувати поточні витрати і отримати певну суму прибутку (рівень рентабельності був директивним показником, тобто затверджувався вищестоящою організацією), а гроші на розвиток виробництва виділяла вищестояща організація та держава.

    З 1986 р. до середини 90-х років діяла система повного госпрозрахунку, тобто принцип самоокупності трансформувався в принцип самофінансування, тобто підприємство за рахунок зароблених доходів повинно було не тільки відшкодувати поточні витрати, але й фінансувати розвиток виробництва за рахунок власного прибутку (відшкодувати поточні витрати та отримати прибуток, але й заробити кошти на розвиток виробництва).

27.Матеріальна зацікавленість та  матеріальна відповідальність при госпрозрахунку.

Матеріальна зацікавленість працівників в результатах виробничої діяльності при госпрозрахунку визначається порядком створення фондів економічного стимулювання , тобто чим вищі показники ефективності виробництва, тим більша сума прибутку, що лишається в розпорядженні підприємства, а значить більше коштів на преміювання робітників, на соціальний розвиток, на покращення умов праці, на впровадження нової техніки і т.д., тобто більша сума коштів спрямовується в фонди економічного стимулювання.

Матеріальна відповідальність при госпрозрахунку проявляється в таких формах:

  - якщо не виконується план по доходах – премія не виплачується;

  - при наявності обґрунтованої скарги на роботу об’єкта зв’язку, що виникла з вини даного об’єкта – премія не виплачується, при зниженні середнього балу якості роботи премія виплачується, але в меншому обсязі.

28.  Фонди економічного стимулювання та напрямки їх використання.

    Фонди економічного стимулювання являють собою колективні форми заохочення, які сприяють виконанню планових завдань з підвищення ефективності виробництва, поліпшення якості продукції, зміцнення положення підприємства в ринковій економіці. Розмір цих фондів  залежить від участі колективу у вирішенні задач інтенсифікації виробництва і підвищення його ефективності.

У системі фондів економічного стимулювання, виділяються за джерелами створення і використання – фонд споживання і фонд накопичення.

Фонд накопичення за напрямком використання поділяється на фонд виробничого розвитку і фонд розвитку соціальної сфери підприємства.

Одним з обов’язкових джерел усіх фондів є прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства після виконання ним усі обов’язкових і договірних зобов’язань.

29.Комерційний розрахунок, його суть, принципи, відмінність від госпрозрахунку.

Комерційний розрахунок – це такий метод господарювання, який ґрунтується на порівнянні у вартісній формі витрат та результатів господарської діяльності.

Суть комерційного розрахунку відображають такі тези:

•  раціональне використання капіталу;
•  скорочення та оптимізація витрат виробництва;
•  підвищення рівня нормування та обліку трудових витрат;
•  удосконалення виробництва та організації праці.

Існує 5 таких принципів комерційного розрахунку:

•  економічна самостійність підприємства;
•  самооплатність, рентабельність і самофінансування;
•  матеріальна зацікавленість у результатах діяльності;
•  повна економічна відповідальність за результати роботи підприємства;
•  контроль за діяльністю підприємства з боку держави та фінансово-кредитної системи.

Підприємство самостійно контролює свою діяльність та визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на свою продукцію та послуги, рівня конкурентоспроможності , самостійно визначає кількість та структуру робітників, обирає форми та системи оплати праці, визначає розміри фонду оплати праці та фонду споживання.

Відмінність від госпрозрахунку полягає в тому, що підприємство при такій системі господарювання є повністю самостійним. Тобто рентабельність підприємства не є директивним показником, що дозволяє збільшити прибуток підприємства.

30.Кошторисне фінансування, його суть.

Кошторисне фінансування впровадили на виконання Програми реструктуризації ВАТ”Укртелеком” і складається з 2-х етапів:

на першаму етапі реструктуризації галузі зв’язку (1997-99 р.) кошторисне фінансування “замикалося” на області, тобто всі доходи отримані філіалами направлялися на субрахунок обласної дирекції, а вона перерозподіляла їх в межах запланованого кошторису витрат;

-   на другому етапі з 1999р. по сьогоднішній день відбувається повна централізація грошових коштів філіалів в ВАТ “Укртелеком”

, кошторисне фінансування на 1 та 2 етапах реструктуризації галузі зв’язку відрізняється рівнем централізації грошових коштів.

    Кошторисне фінансування передбачає централізацію всіх коштів, які отримані за надані послуги для реалізації загальних та стратегічних цілей, а саме:

•  фінансування капітального будівництва;
•  централізованої оплати податку з Пр, ПДВ, плати за радіочастоти;
•  фінансування капітального ремонту;
•  придбання основних фондів;
•  централізованого фінансування придбання основних видів матеріалів, запасних частин;
•  фінансування заходів з охорони праці.

Кошторис витрат включає в себе статті витрат за рахунок собівартості та прибутку, платежів до бюджету та позабюджетних фондів.

    Кошториси витрат відособлених підрозділів проходять процедуру щоквартального захисту та затвердження. Для цього подаються розрахунки, що містять фактичні дані за два місяці та очікувані – за останній місяць звітного кварталу, а також прогнозні дані на наступний квартал.

    Щомісячно фактичні витрати, згідно статей кошторису підлягають детальному аналізу та виявленню причин відхилення від планових.

31.Показники, що доводяться до об’єктів зв’язку в межах кошторисного фінансування.

До об’єктів зв’язку в межах кошторисного фінансування доводяться такі

показники:

1.  Експлуатаційні витрати:

•  ФОП(фонд оплати праці);
•  НЗ(нарахування на зарплату);
•  А(амортизаційні витрати);
•  МЗ(матеріали і запчастини);
•  Ел(витрати на електроенергію);
•  Опалення, комун плата;
•  Інші витрати.

1.  Витрати за рахунок прибутку:

•  Виплати, передбачені колдоговором(матеріальне заохочення, надбавки за роз’їзний характер роботи);
•  Оплата податків та зборів;
•  ПДВ;

1.  Контрольні показники:

•  Дт з ПДВ і в тому числі ПДВ;
•  Загальна сума доходів + Дсо;
•  Прибуток (СО);
•  Нормативи  в-нь до ФОП (за 1 грн.)

32.Забезпечення матеріальної зацікавленості працівників у результатах виробничої діяльності при кошторисному фінансуванні.

Матеріальна зацікавленість при кошторисному фінансуванні  реалізується через додаткові нарахування до ФОП  за кожну понадпланову гривню доходів та за кожну гривню економії експлуатаційних витрат (0,2-0,3 грн.)

)  В межах кошторисного фінансування до об’єктів зв’язку доводяться такі показники:

- експлуатаційні витрати- загальну суму в тому числі:ФОП, НЗ, А, МЗ, Ел та інші, а також комунальні послуги(оплата за воду, каналізацію);

- витрати за рахунок прибутку- це виплати передбачені колективним договором:

•  матеріальне заохочення;
•  соціальні виплати;
•  надбавки за роз’їздний характер роботи;
•  утримання об’єктом соціальної сфери.

- витрати на оплату податків та зборів:

•  плата за землю;
•  податок за власників транспортних засобів;
•  місцеві податки та збори.

- крім того, доводяться контрольні показники:

•  тарифні доходи з ПДВ, в тому числі ПДВ;
•  виручка (Дт+Дстор.)
•  інший прибуток
•  норматив додаткових відрахувань до ФОП за 1грн. понадпланових тарифних доходів та експлуатаційних витрат.

33.Досвід впровадження госпрозрахунку та кошторисного фінансування в галузі зв’язку.

         До 1975р. діяла система кошторисного фінансування. В 1975р. підприємства перейшли на госпрозрахунок, було розроблено внутрішні ціни на продукцію зв’язку, з’явилася можливість пере розподілення тарифних доходів на власні доходи кожного підприємства.

З 1975р. до 1986рр. підприємства працювали за принципом самоокупності. З 1986 – середина 90-х років принцип самофінансування.

З часом внутрішні ціни застаріли за рахунок високих темпів зростання інфляції.

В 1997р.їх відмінили і госпрозрахунок до кошторисного фінансування. В сучасних умовах ця система дещо змінена і відбувається в два етапи:

•   перший етап – централізація доходів в межах області;
•  Другий етап – централізація доходів у ВАТ “ Укртелеком”.

 34. Продукція зв’язку, її сутність, економічні особливості та особливості

Продукцією зв’язку є корисний ефект від передачі інформації (повідомлення) і вона характеризується двома основними характеристиками:

•  вартістю, тобто суспільно необхідними витратами праці на її створення;
•  споживчою вартістю, тобто здатністю задовільна ти певні потреби.

        Існує ряд особливостей, які відрізняють продукцію зв’язку від продукції інших галузей матеріального виробництва. Серед них можна виділити наступні:

•  продукція зв’язку немає речової форми;
•  на виробництво продукції зв’язку не потрібно сировини та основних матеріалів;
•  виробництво та споживання продукції зв’язку співпадає в часі;
•  в передачі міжміських повідомлень беруть участь декілька об’єктів зв’язку.

35.Економічна характеристика продукції зв’язку.

    Продукцію зв’язку характеризують двома видами:

•  передачею окремих повідомлень – обмін (кількість телеграм, листів, бандеролей…);
•  наданням споживачам для користування або в оренду технічних пристроїв (кількість телефонних апаратів, радіоточок, що обслуговуються об’єктом зв’язку).

    У першому випадку споживчою вартістю буде ефект від переміщення споживачем інформації, в другому – ефект, наданий технічними пристроями зв’язку, якими користується споживач.

      36. Номенклатура та способи вимірювання продукції.

    Номенклатура продукції чи послуг – це систематизований перелік назв продукції чи послуг, що виробляється чи надається конкретним підприємством. Номенклатура не є постійно., вона видозмінюється в результаті науково-технічного процесу, появою нових видів послуг. В галузі зв’язку розрізняють номенклатуру продукції підгалузей зв’язку та продукції об’єктів зв’язку.

    В планово – економічній діяльності об’єктів зв’язку в залежності від поставленої задачі застосовуються вимірники продукції.

    Основним вимірником є натуральний, який характеризує споживчу вартість конкретного показника продукції. На основі натуральних вимірників визначається обсяг послуг зв’язку кожного виду, спожитих населенням та народним господарством.   На основі натуральних вимірників продукції (телеграм, листів, телефонних апаратів, кількості каналів, довжини ліній зв’язку та інш.) обчислюються показники виробничої діяльності об’єктів зв’язку: тарифні доходи, чисельність робітників, потреба в різній апаратурі, матеріалах, запасних частинах.

В об’єктах зв’язку застосовувався також умовно-натуральний вимірник продукції. Його сутність полягає у тому, що різнорідні натуральні показники продукції виражаються через єдиний вимірник.

За такий вимірник беруть один із натуральних показників продукції, а всі інші показники продукції виражають через нього. Це проводять за допомогою коефіцієнтів зведення, які характеризують відмінності у витратах, пов’язаних з обробкою та передачею повідомлень. Коефіцієнт зведення визначають співвідношенням цін на продукцію.

37.  Методика планування продукції , що виражається обміном.

    Опрацюйте наведений нижче матеріал та дайте відповідь на контрольні питання.

    Планування продукції , вираженої обміном здійснюється в два етапи.

    1 етап: визначення обміну, що очікується за поточний рік:

     -     визначають співвідношення обміну 2 півріччя до обміну1 півріччя за попередні роки;

     -     аналізують отримані співвідношення та намічають співвідношення за поточний рік.

Зверніть увагу:

якщо отримані  співвідношення за попередні роки зростають, то на поточний рік намічають співвідношення зі зростанням

0,98     0,99     1,00,    тоді       іоч=1,01

якщо отримані співвідношення за попередні роки  спадають, то на поточний рік намічають співвідношення зі спаданням

1,02     1,00     0,98,    тоді      іоч=0,96

якщо немає сталої тенденції в зміні отриманих співвідношень за попередні роки, то намічають співвідношення на рівні останнього року

1,03     1,05     1,02,   тоді     іоч=1,02

     -     визначають обмін за 2 півріччя поточного року за формулою:

Nоч = N * іоч;

•  визначають обмін, що очікується за весь поточний рік.

2 етап: визначення обміну по плану на наступний рік:

- визначають динаміку (темпи зростання) обміну за попередні роки;

- аналізують отримані темпи зростання та намічають темп зростання обміну по плану на наступний рік.

Зверніть увагу:

якщо отримані темпи зростання обміну за попередні роки зростають, то на наступний рук намічають темп зростання зі зростанням

101,1%     101,3%     101,5%,      тоді   Іпл=101,7%

якщо отримані темпи зростання обміну за попередні роки спадають, то на наступний рік намічають темп зростання на рівні поточного року

101,8%     101,6%     101,4%,       тоді   Іпл=101,4%

якщо немає сталої тенденції в зміні отриманих темпів зростання за попередні роки, то на наступний рік намічають темп зростання на рівні поточного року

100,8%     100,5%     100,7%,     тоді    Іпл=100,7%

якщо в поточному році темп зростання обміну був менший за 100%, то на наступний рік намічають темп зростання – 100%

100,4%     100,5%     99,8%,       тоді    Іпл=100%

- визначають обмін по плану на наступний рік за формулою:

Nпл=  Nпот*Іпл /100.

38. Методика планування продукції , що виражається наданням технічних пристроїв в користування споживачам.

Планування продукції, вираженої наданням технічних пристроїв в користування споживачам здійснюється за такими етапами:

1.  визначається кількість технічних пристроїв, що очікується на 1.01 планового року;
2.  визначається приріст технічних пристроїв на плановий рік, причому він може бути даний по місяцях, по кварталах, протягом року;
3.  визначається середньорічний приріст технічних пристроїв на плановий рік,

наприклад,

- планується ввести в дію в травні – 20 та, з липня – 30 та, тоді середньорічний приріст визначається  (20*7+30*6) /12=31 та  ( 7 та 6 – кількість місяців, які будуть працювати дані технічні пристрої до кінця року). Примітка, якщо прийменник в , то цей місяць до кінця року не враховується; якщо прийменник з , то цей місяць до кінця року враховують;

- планується ввести в дію в 1 кварталі – 20 та, в 2 кварталі – 15 та, в  3 кварталі – 20 та, тоді середньорічний приріст визначається (20*3,5+15*2,5+20*1,5)/4=34 та (3,5; 2,5; 1,5 – кількість кварталів, які будуть працювати технічні пристрої до кінця року);

- планується ввести в дію протягом року 30 та, тоді середньорічний приріст визначається 30/2=15 та.

      4. визначається середньорічна кількість технічних пристроїв в плановому році (до кількості технічних пристроїв на 1.01 планового року додають середньорічний приріст технічних пристроїв.

39.Якість послуг зв’язку, її сутність. Економічні особливості якості продукції зв’язку.

Якість – це сукупність споживчих властивостей, що робить продукцію або послугу здатною задовольнити певні потреби споживача.

Економічні особливості якості продукції зв’язку:

1.  якість продукції визначається не властивостями речі, а точністю та швидкістю передачі інформації;
2.  браковану продукцію не можна замінити якісною;
3.  на продукцію зв’язку не розповсюджується сортність;
4.  підвищені вимоги до якості в зв’язку з тим, що порушення показників якості може заподіяти непоправиму шкоду споживачам.

Для реалізації принципу матеріальної відповідальності  за порушення показників якості роботи в галузі зв’язку було розроблено бальну систему оцінки якості , суть якої полягає в тому, що по кожному показнику якості роботи було розроблено нормативні рівні і , відповідно до кожного рівня, оцінка в балах. Знаючи оцінку якості по кожному показнику можна визначити середній бал і, відповідно до нього , встановити розмір премії.

40.  Характеристика системи показників якості.

   З усієї різноманітності показників якості послуг зв’язку необхідно вибрати основні ,які характеризують найбільш важливі її властивості .Виходячи з того, що об’єкт зв’язку з однієї сторони виробляє продукцію, а з другої сторони надає послуги, то показники якості в галузі зв’язку можна поділити на дві групи: показники якості продукції та показники якості обслуговування споживачів.

    До першої групи (якість продукції) відносять наступні показники:

Швидкість проходження інформації, що характеризує контрольні терміни передачі, приймання та доставки інших повідомлень;

Точність передачі інформації, що характеризується чіткістю мови, відчутністю шумів та створених сигналів;

Безперебійна робота засобів зв’язку ,що характеризується безвідмовністю, ремонтоздатністю, довговічністю та інші.

   До другої групи (якість обслуговування споживачів) відносять наступні  показники:

Щільність мережі зв’язку-характеризує доступність засобів зв’язку для клієнтури по території і визначається насиченістю території засобами зв’язку;

Тривалість дії зв’язку характеризує доступність засобів зв’язку для клієнтури по часу і визначається часом роботи;

Ступінь задоволення потреб у послугах зв’язку характеризується ступінню відповідності фактичного споживання нормативам і визначається нормативами споживання послуг.

41.Бальна система оцінки якості роботи об’єктів зв’язку.

 Для реалізації принципу матеріальної відповідальності за порушення  показників якості роботи, в галузі зв'зку було розроблено бальну систему оцінки якості, суть якої полягає в тому, що по кожному показнику якості роботи було розроблено нормативні рівні і, відповідно до кожного рівня, оцінка в балах. Знаючи оцінку якості по кожному показнику можна визначити середній бал і, відповідно до нього, встановити розмір премії.  

Наприклад:

Визначити суму премії, що буде виплачено начальнику ВПЗ, якщо його посадовий оклад 940 грн. Розмір премії, нарахованої по основних показниках діяльності – 40%. Статистичні показники якості роботи за звітний місяць:

1.  виконання КТ доставки періодичних видань – 99,3%;
2.  виконання КТ проходження поштових відправлень – 68,4%;
3.  своєчасність виплати переказів та пенсій – 93,8%.

Розв’язання

Визначаємо оцінку якості роботи по кожному показнику: по першому – 5, по другому – 4, по третьому – 3 бали.

Визначаємо середній бал якості роботи: (5+4+3)/3=3 бали.

Визначаємо суму премії нарахованої по основних показниках діяльності: (940*40)/100=376 грн.

Визначаємо суму премії, що буде виплачено начальнику ВПЗ з врахуванням рівня якості роботи: по «Шкалі залежності розміру премії від рівня якості роботи» видно, що при оцінці 3 бали виплачується 50% від нарахованої премії.

Отже, начальнику ВПЗ буде виплачено (376*50)/100=188 грн.

Позитивним в цій системі оцінки якості є те, що вона зав’язана на матеріальну зацікавленість працівників в підвищенні показників якості і, відповідно, матеріальну відповідальність за порушення цих показників, а негативним є те, що вона не забезпечує достатньої достовірності статистичних даних про якість роботи.

42.Шляхи  підвищення якості роботи  якості роботи  об’єктів зв’язку.

Підвищення якості послуг – закономірність розвитку будь-якого виробництва. Для підвищення якості послуг зв’язку не можна обмежуватись лише розробленням системи показників і оцінкою на її засадах рівня якості. Забезпечення високої якості послуг можна досягти лише спрямованою діяльністю по управлінню якістю. Це, в свою чергу, вимагає створенням комплексу відповідних передумов – економічних, технічних, організаційних та виховних.

До економічних передумов належать створенням відповідної системи планування якості, ціноутворення,оплати праці і преміювання.

До технічних – удосконалення засобів зв’язку, технологічних процесів, застосовуваних матеріалів.

До організаційних передумов належать розроблення і впровадження системи стандартів, забезпечення чіткого ритму виробництва.

До виховних – створення атмосфери загальної зацікавленості у високій якості та відповідальності за результати своєї праці.

У відповідності з цими основними напрямками поліпшення якості послуг зв’язку є: впровадження досягнень науково-технічного прогресу; поліпшення організації виробництва, праці й управління; економічне стимулювання.

Одним із чинників, впливаючих на якість послуг, є поліпшення організації виробництва, праці і управління.

Для перевірки відповідності показників якості послуг установленим вимогам якість контролюється і розробляються рішення щодо усунення порушень. З цією метою в галузі зв’язку використовується оперативно-технічний і експлуатаційний контроль .

Важливою умовою поліпшення якості обслуговування є вчасне введення в дію виробничих фондів.

43.Матеріальне та моральне стимулювання якості роботи в галузі зв’язку.

Основною формою матеріального стимулювання за досягнення високої якості послуг і праці є премія. У галузі зв’язку розміри премій майже всіх категорій працівників ставляться у залежність від досягнутого рівня якості праці і якості продукції.

Для робітників зв’язку, яким за характером праці не можуть бути установлені нормовані завдання, коефіцієнт якості праці є основним показником преміювання. Премія за якість виплачується тільки при досягненні встановленого нормативного коефіцієнта якості.

Для робітників зв’язку, які мають нормовані завдання( норми виробітку, тарифні доходи  тощо) премії виплачуються з фонду оплати праці (ФОП) при виконанні цих завдань, але обов’язковою умовою при цьому може бути досягнення встановленого нормативного значення коефіцієнта якості праці. Премія, нарахована за основним показником преміювання, може коректуватися в залежності від прибутку підприємства.

Працівники зв’язку преміюються також за підсумками праці підприємства( підрозділу за рік). Ця форма заохочення пов’язується з досягненням високих показників якості праці, як самого виконавця, так і структурного підрозділу в цілому, а також з тривалістю праці без порушення показників якості праці протягом року.

Система стимулювання якості праці не обмежується лише матеріальним заохоченням, а включає різні форми морального заохочення – змагання колективів працівників зв’язку за надання звання «Відмінник якості», «Колектив відмінної якості».

44. Виробничі фонди, їх характеристика та структура.

Основну частину в матеріальних ресурсах об’єктів зв'язку складають виробничі фонди. До складу виробничих фондів входять основні виробничі фонди(ОВФ) та оборотні фонди (ОФ).

ОВФ – це способи праці, які багаторазово використовуються у виробничому процесі, при цьому не змінюють свою фізичну форму і свою вартість частину переносить на вартість випущеної продукції. Чи народних послуг. Наприклад: будівлі, станційне обладнання, лінії передач та інше.

ОФ – це предмети праці, що один раз використовуються у виробничому процесі, при цьому змінюють свою фізичну форму  і свою вартість повністю переносять на вартість випущеної продукції чи народних послуг. Наприклад: запасні частини, матеріали, паливо, для промисловості-сировина.

Згідно особливості продукції зв'язку (продукція зв'язку має передовий характер) виробничі фонди зв'язку за своєю структурою істотно відрізняються від виробничих фондів промисловості: сьогодні в промисловості ОВФ складають 79%,  а в оборотні 21% всіх виробничих фондів. В галузі зв'язку на частину основних виробничих фондів припадає 90…96%, а оборотних – 4…10% виробничих фондів.

45. Класифікація,структура та динаміка ОВФ.

Відповідно до типової класифікації виробничих основних фондів вони поділяються на такі видові  групи:

1.  Будівлі для розміщення засобів зв’язку (виробничо-технічні будівлі радіостанцій, телефонних станцій, поштамтів);
2.  Споруди, призначені для забезпечення безперебійної передачі інформації (радіотелевізійні башти, антенно-щоглові пристрої, телефонна каналізація тощо);
3.  Передавальні пристрої, за допомогою яких повідомлення передаються від одного об’єкта до іншого (кабельні та повітряні лінії електрозв’язку, проводового мовлення, кабельні вставки та переходи, з’єднувальні лінії);
4.  Робочі машини та устаткування;
5.  Силові машини та устаткування (генератори, двигуни, трансформаторні підстанції, дизелі, акумуляторні батареї, розподільні пристрої);
6.  Вимірювальні та регулювальні прилади та пристрої;
7.  Транспортні засоби;
8.  Інструменти;
9.  Виробничий та господарський інвентар;

Під впливом НТП структура ОВФ змінюється: збільшується частка активних фондів ( устаткування, передавальні пристрої) і знижується частка пасивних (виробничі будівлі, господарський інвентар тощо). Підвищення частки активних фондів зв’язку залежить від таких чинників: зниження вартості будівництва лінійних споруд, запровадження потужних каналоутворюючих систем передачі інформації, покращення використання виробничих площ тощо і свідчить про прогресивний характер розвитку засобів зв’язку.

Склад виробничих фондів становить:

Фвир=Фосн+Фоб 

У промисловості ця рівність має вигляд:

100%=70%+30%,

а в зв’язку:

100%=95%+5%.

       46. Показники стану ОВФ.

. Технічний стан ОВФ характеризується коефіцієнтом зношування та коефіцієнтом придатності.

Коефіцієнт зношування  визначається за формулою:

Кзн=Зн/Фосн*100,

де   Зн – сума зношування за період експлуатації, тис.грн.;

Фосн – вартість основних виробничих фондів, тис.грн.

Коефіцієнт зношування показує на скільки зносилися основні виробничі фонди за період експлуатації.

Коефіцієнт придатності визначається за формулою:

Кпр=100 - Кзн,

Коефіцієнт придатності показує на скільки придатні до експлуатації основні виробничі фонди.

47. Зношування та амортизація ОВФ.

. В процесі експлуатації основні виробничі фонди зношуються.

Розрізняють фізичне та моральне  зношування.

Фізичне зношування – це втрата основними виробничими фондами своїх фізичних властивостей під впливом їх експлуатації або атмосферно-кліматичних умов.

Моральне зношування ОВФ наступає внаслідок науково-технічного прогресу.

Суть морального зношування полягає в тому, що обладнання ще до повного свого фізичного зношування виявляється економічно неефективним і технічно застарілим.

Існують дві форми морального зношування. Перша форма морального зношування ОВФ пов’язана з їхніми знецінюванням (втратою вартості) внаслідок скорочення суспільно-необхідних витрат праці на їхнє відтворення. При цьому не зменшується їх споживча вартість, і тому можна їх використовувати до повного фізичного зношування.

Друга форма морального зношування пов’язана з втратою ОВФ як вартості, так і споживчої вартості через створення більш досконалих в технічному і економічному відношенні фондів того самого типу та призначення.

Для відшкодування зношування ОВФ застосовують процес амортизації.

Амортизація – це процес відшкодування вартості ОВФ шляхом поступового перенесення цієї вартості на вартість випущеної продукції чи наданих послуг.

Амортизаційні відрахування – це грошові кошти, які щорічно переносяться з вартості ОВФ на вартість випущеної продукції чи наданих послуг.

Амортизаційні відрахування визначаються за формулою:

А=Фосн*На/100,

де Фосн – середньорічна вартість кожного виду  ОВФ, тис.грн.;

     На – відповідна норма амортвідрахування %

Норма амортизації – це величина, яка показує, яку частину вартості ОВФ переносять на випущену продукцію чи надані послуги протягом року.

Норма амортвідрахувань є різною для різних видів фондів і залежить від степені експлуатації конкретного виду фондів.

Амортизаційні відрахування використовують на повне відновлення ОВФ та капітальний ремонт та модернізацію.

48.Способи оцінки основних виробничих фондів.

. Основні виробничі фонди обліковуються в натуральній та грошовій формі..

Натуральний облік проводиться для інвентаризації  та паспортизації основних виробничих фондів (визначити технічний склад фондів, виробничі потужності та інше).

Для визначення загального обсягу фондів, їхньої структури та динаміки, для аналізу та планування їхнього відтворення, для визначення амортизаційних відрахувань застосовують грошову форму обліку ОВФ.

Розрізняють три способи грошової оцінки основних виробничих фондів:

•  по повній початковій вартості (Фппв) – це сума витрат на побудову об’єкту, придбання, монтаж обладнання на момент введення його в експлуатацію (по цінах, які діяли на даний період).
•  по повній відновній вартості (Фпвв) – це сума витрат на побудову об'єкту, придбання, монтаж обладнання на сьогоднішній час (тобто в цінах, які діють на сьогоднішній час).
•  по залишковій вартості (Фзал) – це різниця між повною початковою вартістю або повною відновною вартістю та сумою зплачування за період експлуатації:

                                                                        Фзаг=Фппв(Фпвв)-Зн,

49. Натуральні показники використання основних виробничих фондів.

Натуральні показники застосовуються для характеристики конкретного виду обладнання або лінійний споруд.

До натуральних показників використання ОВФ  належаль:

•  Коефіцієнт екстенсивного використання – по часу роботи визначається по формулі:

Ке=Тф/Тр,

де, Тф- фактично відпрацьований час за певний період (місяць, квартал, рік) ап.-год;

 Тр- час роботи за розкладом за той самий період, ап.-год.

•  Коефіцієнт інтенсивного використання  по пропускній спроможності або по потужності визначаються за формулою:
•  Кі=Nф/Nм ,

де, Nф-фактично виконаний обсяг роботи;

 Nм-максимально можливий обсяг роботи, який може бути виконаний при повному використанні часу роботи по розкладу.

•  коефіцієнт використання ОВФ, характеризує сумарне використання ОВФ і за часом, і за пропускною спроможністю визначаємо за формулою:

Кз=Кі*Ке

50. Вартісні показники використання ОВФ.

Вартісні показники використання ОВФ характеризують ефективність використання ОВФ в цілому по об’єкту зв’язку. До них відносять:

•  коефіцієнт фондовіддачі по прибутку визначається за формулою:

Кфвпр.=Прб/Фосн,

де, Прб-балансовий прибуток, тис.грн.

Фондовіддача по прибутку показує скільки грн. тарифних доходів об’єкт зв’язку отримує з кожної грн. вартості ОВФ.

•  Коефіцієнт фондовіддачі по доходах:

КфвДт=Дт/Фосн

де, Дт-тарифні доходи, тис.грн.

ФОСН- вартість ОВФ, тис.грн.

Фондовіддача по доходах показує скільки грн. тарифних доходів об’єкт зв’язку отримує з кожної грн. вартості ОВФ.

•  Коефіцієнт фондоозброєності:

Кфо= Фосн/Рекв,

де, Рекв – чисельність робітників в еквіваленті повної зайнятості, роб.

Фондоозброєність показує скільки грн. вартості ОВФ припадає на одного робітника.

51. Обігові кошти зв’язку, їх склад  та структура.

До складу обігових коштів входять оборотні фонди та фонди обігу.

Оборотні фонди в ГЗ- це виробничі витрати на допоміжні матеріали, паливо, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети. Малоцінні – до 5000 грн; швидкозношуванні – це матеріали  терміном служби менше 1-го року.

До фондів обігу входять кошти у касі, на розрахункових рахунках, кошти вкладені в готову продукцію, кошти в товарах, спец одязі та спец взутті на складах, товари на базах матеріально-технічного постачання, кошти в розрахунках.

Оборотні фонди в ГЗ складають в структурі обігових коштів лише 28.4% (в промисловості 65%), фонди обігу – 71,6% (в промисловості 35%).

52. Основи нормування обігових коштів.

ОК об’єкту зв’язку поділяють на нормативні, потреба в яких встановлена на основі норм та нормативів та ненорматована до яких належать кошти об’єктів що знаходяться на розрахунковому рахунку в банку,дебеторська заборгованість клієнтів за послуги зв’язку.

Науково обґрунтоване визначення потреби в ОК називають нормутуванням.

Норми ОК відбивають потреби у відносних одиницях як:

-у днях запису – по матеріалах та паливу;

-у відсотках вартості обладнання – по, запчастинах;

-у гривнях на 1 робітника – по малоцінних та швидкозношувальних предметах, спецодягу та спецвзуття.

Норматив ОК – це мінімальна потреба в ОК, вираженого в грошах.

Норматив відображає загальну потребу об’єкту в ОК. Норматив встановлюється щорічно.

Нвм=Мден*Цден,

де Нвм – норматив по метеріалах , грн.;

    Мден - норматив запасу, день;

    Цден – витрати матеріалів за день в грошовому вимірі, грн.

53. Показники використання обігових коштів.

До показників використання ОК відносять:

-коефіцієнт оборотності ОК визначають за формулою:

Коб=Дт/Нок,

де Дт – тарифні доходи , тис.грн.;

 Нок – норматив (сума) ОК , тис.грн;

коефіцієнт оборотності ОК показує скільки оборотів здійснюють ОК в рік або скільки раз в рік поповнюється запас ОК.

-коефіцієнт завантаження ОК показує скільки грн. ОК витрачає об’кт зв’язку для того щоб отримати 1грн. таривнтх доходів.

Тривалість одного обороту визначаються за формулою:

Тоб=360/Коб,

Тривальсть одного обороту показує скільки днів триває один оборот ОК або на скільки днів є запас по ОК.

54.Значення прискорення оборотності ОК.

Значення прискорення оборотності ОК полягає в тому , що можна меншою сумою ОК отримати ту саму суму тарифних доходів або не змінюючи суму ОК  отримати більшу суму тарифних доходів , тобто з обороту вивільняються ОК.  

Наприклад:

Річна сума Дт -960,0 тис.грн.. норматив обігових коштів – 94,9 тис.грн.

Тоді Коб=960/94,9=10,1 оборотів.

Отже, обігові кошти здійснюють десять оборотів за рік, тобто 10 разів на протязі року вони поповнюються.

Як зміниться норматив обігових коштів у випадку, коли коефіцієнт оборотності зросте на 2 обороти?

Якщо Коб=12, Дт=960,0 тис.грн., то

Нок= Дт /Коб= 960/12=80 тис грн.

Отже, за рахунок збільшення коефіцієнту оборотності на 2 обороти норматив обігових коштів зменшився на: 94,9-80=14,9 тис.грн., з обороту вивільнилося 14,9 тис.грн.    

55.Шляхи покращення використання ОВФ та прискорення оборотності ОК

Основними шляхами поліпшення використання виробничих фондів з урахуванням особливості галузі зв’язку є:

-раціональна побудова і подальше удосконалення загальнодержавної мережі зв’язку , збільшення числа пунктів зв’язку і тривалості їхньої роботи, встановлення раціональної схеми проходження інформації між різними пунктами за оптимальної організації транзитних зв’язків;

1)запровадження комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, користування високоефективних багатоканальних систем зв’язку (ІКМ-120), системи автоматичного керування каналами зв’язку, модернізація існуючого устаткування.

-активізація послуг зв’язку, що призводить до зростання доходів,впровадження  ДВО;

-поліпшення використання діючих фондів шляхом збільшення частки діючого устаткування у складі наявного устаткування, підвищення коефіцієнта використання монтованої ємності станції;

-підвищення якості профілактичних та ремонтних робіт з метою забезпечення безперебійної роботи обладнання.

56.Кадри, їх склад та структура в ГЗ

Кадри зв’язку - це штатний склад кваліфікованих працівників зв’язку, що мають спеціальну підготовку та практичний досвід роботи.

Всіх працівників галузі зв’язку в залежності від їхньої участі у виробничому процесі можна поділити на групи:працівники зв’язку основної діяльності, працівники інших господарств та організацій та працівники «Укрдруку».

Працівники зв’язку основної діяльності, поділяються на: виробничий, адміністративно-управлінський, молодший обслуговуючий та учнівський персонал.

Виробничий штат складається із телефоністів, телеграфістів, електромонтерів, кабельщиків,  операторів а також інженерно-технічних працівників(ІТР),  зайнятих як експлуатацією так і ремонтом устаткування.

Адміністративно-управлінський персонал складається з керівників об’єктів зв’язку, їх заступників, керівників виробничих підрозділів, відділів та їх працівників.

До молодшого обслуговуючого персоналу належать машиністи котелень, прибиральники, гардеробники, ліфтери.

До працівників інших господарств та організацій належать працівники складських приміщень, ЖКТ та побутових підприємств, що обслуговують зв’язківців.

Понад 90% всіх працівників галузі – це працівники основної діяльності. Підгалузева структура кадрів має такий вигляд: МТЗ-10,5%; СРЗ-6,8%; ММТЗ-14,1%; ПЗ-49,8%; ТЗ-11,1%; РЗІРМ-1,7%; ТУ та СЗ-1,9%; проводове мовлення-4,1%.

Науково-технічний прогрес вносить постійні зміни в чисельність, структуру та склад кадрів зв’язку, зокрема зростає питома вага ІТР.

57. Методика розрахунку чисельності штату.

Вихідні дані для розрахунку чисельності штату:

•  обсяг роботи (N);
•  штатний норматив (Ншт), може задаватися в кількості одиниць роботи на одного працівника, в кількості одиниць обміну, що обробляється за годину в люд-годинах на виконання одиниці роботи або обслуговування одиниці обладнання;
•  місячний фонд робочого часу одного працівника Ф-173 год. При 8-годинному робочому дні;
•  коефіцієнт резерву на підміну під час чергових відпусток К=1,07, при тривалості відпустки 24 дні

Формула для розрахунку чисельності штату вибирається в залежності від того, як задається штатний норматив.

Якщо штатний норматив задається в кількості одиниць роботи на одного робітника, тоді чисельність робітників визначається за формулою:

Росн.=N/Ншт.*К;

•  в люд-год. в місяць на виконання одиниці роботи або обслуговування одиниці обладнання;

Росн. =∑N*Ншт./Ф *К;

•  в кількості одиниць обміну за годину одного  робітника:

Росн.=N*К/Ншт.* Ф;

Штат на обслуговування ЦС типу 5ЕSS визначається за формулою:

Росн.=N*0,001;

де: 0,001 – штатний норматив на обслуговування одного номера ємності, шт. од;

•  на обслуговування координатної системи типу АТСКУ:

Росн.=n*Ншт.*0,73;

де: n – кількість тисячних груп; Ншт. – штатний норматив на обслуговування однієї тисячної групи, 3,22 шт.од; 0,73 – коеф. перевик. норм виробітку.

58. Продуктивнісь праці, її сутність, значення зростання.

Продуктивність праці характеризує обсяг роботи що виконує один робітник за одиницю часу і визнач. за формулою:

Ппр= Q/Р або Ппр=N/Р;

де: Q,N – обсяг продукції в грошовому або в натуральному вимірі; Р – чисельність робітників, роб.;

Оскільки в ГЗ обсяг продукції в грошовому вимірі не визначається то Ппр визн. через тарифні доходи за формулою:

Ппр= Дт/Р;

де: Дт – тарифні доходи, тис. грн.;

В даному випадку продктивність праці показує, на яку суму послуг надає один робітник за одиницю часу.

Згідно із законом неухильного зростання ПР та планомірного і продуктивного розвитку засобів зв’язку рівень і темпи зростання Ппр повинні значно перевищити рівень та темпи зростання середньої заробітної плати (Іппр>>Ізср).

Значення зростання Ппр полягає в тому, що можна меншою чисельністю робітників отримати ту саму суму тарифних доходів, або не змінюючи чисельності робітників отримати більшу суму тарифних доходів.

59. Показники ефективності зростання продуктивності праці.

Ефективність зростання Ппр характеризується такими показниками:

•  відсотком(темпом) зростання Ппр:

Іппр=Ппрзв/Ппрпл.*100,

де: Ппрзв,Ппрпл – продуктивність праці відповідно по плану та по звіту, тис. грн.

•  приростом Ппр в порівнянні з планом, який визн. за формулою:

∆Ппр=(Ппрзв- Ппрпл./Ппрпл)*100,

•  часткою приросту тарифних доходів, отриманою за рахунок зростання продуктивності праці, яка показує яку частку додаткового обсягу послуг (тарифних доходів) можна отримати або за рахунок зростання Ппр при незмінній чисельності робітників, або за рахунок збільшення чисельності робітників при незмінному рівні Ппр, визн. за формулою:

Q=(1-∆P/∆Дт)*100,

де: ∆P – відсоток приросту чисельності робітників в порівнянні з планом,%:

∆P=(Рзв-Рпл/Pпл)*100.

де: ∆Дт – відсоток приросту тарифних доходів в порівнянні з планом,%.

∆Дт=(Дтзв-Дтпл/Дтпл)*100.

Частка приросту Дт, отримана за рахунок зростання Ппр, показує яка частина наданих послуг була отримана за рахунок зростання Ппр, а яка  - за рахунок збільшення P.

•  умовною економією штату:

Еум=Рум-Рзв,

де: Рум – умовна чисельність робітників , роб.

Рум=Дтзв/Ппрпл,

Умовна економія штату показує скільки додатково потрібно було б робітників для отримання звітної суми  тарифних доходів за умови, що продукт. праці не зросла, а залишилась на рівні плану;

•  абсолютною економією штату:

Еабс=Рпл-Рзв,

Показує скільки потрібно було б робітників для отримання звітної суми тарифних доходів за умови, що Ппр не зросла, а залишилась на рівні плану.

60. Розрахунок абсолютної та умовної економії штату.

Див. відповідь на питання 59.

1.  Визначення економіки як науки. Категорії економічних наук.

Економіка – це наука, яка вивчає взаємовідносини людей стосовно створення і використання життєвих благ, законів і принципів їх господарської діяльності, а також окремі функціональні і галузеві їх аспекти, господарську поведінку людей.

Економічна категорія – це абстрактний вираз, який є науковим узагальненням реально існуючих економічних явищ, означає економічні відносини, їх конкретні форми, прояви, сторони чи риси.

61.Форми   та системи оплати праці.

  Заробітна плата – це виражена в грошовій формі частина сукупного суспільного продукту, що залежить від кількості та якості праці, призначена для особистих потреб працівників.

В галузі зв’язку застосовують дві форми оплати праці: погодинну та відрядну, кожна з яких поділяється на системи.

  При погодинній формі оплата праці здійснюється в залежності від відпрацьованого часу на основі тарифної ставки або місячного посадового окладу. Ця форма зарплати застосовується у тих випадках , коли продуктивність праці робітника залежить не лише від нього, а визначається технічним процесом, або, коли неможливо або недоцільно нормувати працю робітника. Погодинна форма застосовується перш за все для оплати праці керівних, інженерно-технічних працівників та службовців, а також працівників, зайнятих експлуатаційно-технічним обслуговуванням обладнання зв’язку.

  Погодинна форма поділяється на просту погодинну та погодинно-преміальну системи.

  При простій погодинній системі розмір зарплати залежить лише від посадового окладу (для тих категорій працівників, для яких встановлена схема посадового окладу), або розміру годинної тарифної ставки (для категорій працівників для яких встановлена тарифна сітка).

  Основною системою оплати праці для різних категорій працівників зв’язку є погодинно-преміальна система, яка передбачає поряд з оплатою праці по тарифній ставці або посадовому окладу також виплату премій за високі показники в роботі.

  При відрядній формі оплата праці  залежить від кількості виготовленої продукції. Відрядна форма поділяється на системи: просту відрядну, відрядно-преміальну, акордну.

           При простій відрядній системі оплата праці є в залежності від кількості  виготовленої продукції та розцінок.

                 Відрядно-преміальна система характеризується тим, що проста відрядна система                       доповнюється преміюванням працівників за високі показники в роботі.

                 При акордній системі оплата  праці здійснюється за виконаний обсяг роботи в цілому з вказанням кінцевого терміну робіт. Ця система застосовується при проведенні аварійних, будівельно-монтажних робіт.

                

62.Принципи  організації оплати праці.

В галузі зв’язку зарплата працівників розподіляється з врахування деяких ознак: шкідливість, умови та важкість роботи, складність, кваліфікація. І тому розподіл зарплати працівників в залежності від цих ознак здійснюється за допомогою тарифної системи, яка включає такі елементи:

                  - тарифна сітка;

                  - тарифна ставка;

                  - тарифно-кваліфікаційний довідник;

                  - місячні посадові оклади.

Тарифна сітка дозволяє розподіляти зарплату працівників в залежності від їх кваліфікації і складається з визначеної кількості тарифних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів.

                  Тарифний розряд характеризує ступінь складності виконаної роботи. Тарифний коефіцієнт показує на скільки ставка даного  розряду вища від ставки першого розряду.

                  Тарифна сітка встановлює співвідношення в оплаті праці при виконанні складної та простої роботи, а також визначає на скільки збільшиться оплата праці при переході від нижчого розряду до вищого.

                   Тарифна ставка – це розмір оплати праці виражений у грошовому вимірі для різних груп працівників за одиницю часу. В залежності від того, яку одиницю робочого часу прийнято є годинні, денні, місячні тарифні ставки.

                    Третім елементом системи є тарифно-кваліфікаційний довідник, який систематизує всю роботу по професіях і кваліфікаціях. Кожному виду праці відповідає певний розряд в залежності від складності, відповідальності та необхідних навиків для його виконання. У довіднику також дається характеристика роботи для кожної професії та рівень необхідних знань для виконання роботи.

Оплата праці керівників та спеціалістів галузі зв’язку заснована на принципах спільної тарифної системи та фіксованих окладів за кожною кваліфікаційно-посадовою групою із забезпеченням практики встановлення надбавок за ефективність роботи.

     В той же час на керівників та більшу частину спеціалістів зв’язку сьогодні поширена контрактна форма оплати праці. В цьому випадку конкретні розміри та умови оплати записуються в контракті, що заклечається на визначений період між працівником та адміністрацією або між керівником і відповідним органом управління, а встановлені ставки і оклади служать вихідною базою для перемовин про конкретні розміри оплати праці.

       На підприємствах враховують фонд оплати праці, фонд споживання, середню величину заробітної плати. Облік цих показників проводиться за визначений період часу.

63.Сутність собівартості послуг зв’язку та значення її зниження в ринкових умовах.

Собівартість одиниці продукції визначають за формулами :

де N, Q - обсяг продукції або в натуральному, або в грошовому вимірі.

Собівартість одиниці продукції показує скільки грошей витрачає підприємство на виробництво одиниці продукції.

В галузі зв'язку обсяг продукції в грошовому вимірі не визначають, тому собівартість визначають через тарифні доходи.

Собівартість 100 грн. доходів визначають за формулою :

де Дт - тарифні доходи, тис. грн..

100 - укрупнена грошова одиниця для визначення собівартості, грн..

Собівартість 100 грн. доходів показує скільки грошей витрачає об'єкт

зв'язку, щоб надати послуг на суму 100 грн.

                                                                                                                     

Значення зниження собівартості 100 грн. доходів полягає в збільшенні прибутку, а отже в збільшенні коштів на розвиток виробництва, фонд заохочення та фонд соціального розвитку.

64.Кошторис експлуатаційних витрат , його зміст.

. Експлуатаційні витрати - це сума коштів необхідна для надання обсягу послуг за певний період часу (рік, квартал).

До складу експлуатаційних витрат входять витрати на оплату праці, нарахування на зарплату, витрати на матеріали та запчастини, амортизаційні відрахування, витрати на електроенергію та інші витрати. Тобто експлуатаційні витрати можна визначити за формулою :

Е = ФОП + Нз +МЗ +А+Е+ Інші.

   Документ (у вигляді таблиці) в якому перелічені всі види витрат, суми, пов'язані з ними, та приведена загальна сума витрат називається кошторис експлуатаційних витрат.

Таблиця 1.Кошторис експлуатаційних витрат.

Стаття витрат	Сума витрат, тис.грн.
1. Фонд оплати праці.
2. Нарахування на з/п.
3. Електроенергія.
4. Матеріали та запчастини.
5. Амортизація.
6. Інші витрати.
Всього

65.Структура собівартості послуг зв’язку.

Собівартість одиниці продукції визначають за формулами :

де N, Q - обсяг продукції або в натуральному, або в грошовому вимірі.

Собівартість одиниці продукції показує скільки грошей витрачає підприємство на виробництво одиниці продукції.

В галузі зв'язку обсяг продукції в грошовому вимірі не визначають, тому собівартість визначають через тарифні доходи.

Собівартість 100 грн. доходів визначають за формулою :

де Дт - тарифні доходи, тис. грн..

100 - укрупнена грошова одиниця для визначення собівартості, грн..

Собівартість 100 грн. доходів показує скільки грошей витрачає об'єкт

зв'язку, щоб надати послуг на суму 100 грн.

                                                                                                                                             

Значення зниження собівартості 100 грн. доходів полягає в збільшенні прибутку, а отже в збільшенні коштів на розвиток виробництва, фонд заохочення та фонд соціального розвитку.

66. Планування експлуатаційних витрат по статтях кошторису.

Для забезпечення однакового визначення складу експлуатаційних витрат, що включаються до собівартості послуг усіх об'єктів зв'язку, групуються такі статті витрат :

1) витрати на оплату праці (ФОП) визначаються за формулою :

ФОП = Зсер * Р * 12,                                                                                                                         

  де Зсер - середньорічна зарплата одного робітника, грн..                                                              Р - чисельність робітників, роб.

2) нарахування на зарплату (Нз) визначаються за формулою :

                                                              Нз=ФОП *36,69/100,

де 36,69 - норматив нарахувань на зарплату, %.

3) амортизаційні відрахування(А) визначаються за формулою:

де Фосн - середньорічна вартість кожного виду основних виробничих фондів, тис.грн.                                                                                                                                    На - відповідна норма амортизаційних відрахувань,%

4) витрати на електроенергію визначають за формулою:                                        а)для АТСКУ:

п - кількість тисячних груп з врахуванням таксофонів;

К - коефіцієнт концентрації навантаження, 0.1;

  - коефіцієнт корисної дії ЕЖУ, 0.6;

8760 - час роботи обладнання за рік, год. ;

Тф - вартість 1 кВт-год промислової електроенергії, грн..

б) для цифрових систем комутації :

Ел = Nпорт. * 0,0034*Тф*8760,

де Nпорт - кількість портів, порт;

0,0034 - споживання електроенергії 1 портом, кВт.

5) витрати на матеріали та запчастини визначаються за формулою:

де 0,3 - норматив витрат на матеріали та запчастини, %.

Всі вище приведені статті витрат визначаються методом прямого рахунку.

6) інші витрати визначаються у відповідності з їх питомою вагою в структурі експлуатаційних витрат

67. Визначання % зниження собівартості та економії від зниження собівартості.

Відсоток зниження собівартості 100 грн. доходів визначають за формулою :

> при плануванні :

'

де Спот, Спл - собівартість 100 грн. доходів в поточному році та по плану на наступний рік, грн..

> при аналізі:

де Сзв - собівартість 100 грн. доходів по звіту, грн..

Відсоток зниження собівартості 100 грн. доходів показує на скільки відсотків знизилася собівартість, або в порівнянні з поточним роком, або в порівнянні з планом.

Економія від зниження собівартості визначається за формулою :

■ при плануванні :

де Дтпл - тарифні доходи по плану, тис.грн..

■ при аналізі:

де Дтзв - тарифні доходи по звіту, тис.грн.

Економія від зниження собівартості 100 грн. доходів - це фактично

додатковий прибуток, отриманий від зниження собівартості.

68. Калькуляція 100 грн доходів та розробка заходів по зниженню собівартості

Калькуляція – це обчислення собівартості одиниці продукції по елементах та статтях витрат.

Калькуляцію проводять за такою формулою:

С=Е/Дт*100=ФОП/Дт*100+Нз/Дт*100+А/Дт*100+МЗ/Дт*100+Ел/Дт*100……….+Інші/Дт*100

Калькуляцію собівартості одиниці продукції складають для того, щоб детально в розрізі кожної статті витрат проаналізувати зміну собівартості та виявити фактори збільшення або зменшення витрат по окремих статтях витрат і розробити заходи по подальшому зниженню собівартості.

Щоб розробити заходи по зниженню собівартості треба в першу чергу проаналізувати ті статті витрат по яких були перевитрати та намітити заходи по подальшому їх скороченню. Основними шляхами зниження собівартості є:

•  скорочення штату працівників (Р  - ФОП та НЗ  - Е  -С  );
•  впровадження нової техніки ((Р  - ФОП та Нз  ), (Ел  , МЗ  ) – Е  -С  ));
•  економне витрачання електроенергії, матеріалів, запчастин, палива;
•  підвищення продуктивності праці;
•  скорочення апарату управління.

69. Тарифи на послуги зв’язку, їх економічна суть.

Тарифи на послуги зв’язку формуються на основі закону вартості (згадайте питання «Дія економічних законів в галузі зв’язку»). Тобто чим більше витрат праці затрачається на надання відповідної послуги, тим вищий тариф (наприклад, тарифи на міські, міжміські та міжнародні розмови). Крім того, на величину тарифу впливає закон попиту та пропозиції, тобто чим вищий попит на послугу, тим вищим буде тариф (наприклад, тарифи на послуги мобільних операторів зв’язку). В умовах конкуренції на величину тарифу можуть впливати тарифи конкурентів, тому на сьогоднішній день для «завоювання клієнта» оператори зв’язку часто застосовують гнучку систему тарифів, різного плану акційні заходи.

70. Тарифні доходи, джерела їх формування. Методика розрахунку.

Тарифні доходи- це грошові кошти, отримані об’єктом зв’язку від клієнтури за надані платні послуги згідно затверджених тарифів.

Тарифні доходи визначаються за формулою:

                                                            Дт= Nвих ∙ СДТ,                                                                (1)

    де N вих     -  кількість платних послуг зв’язку відповідного виду, од.;

         СДТ-  відповідна середня доходна такса, грн.

     Середня доходна такса показує скільки в середньому доходу приносить одна послуга зв’язку.

    Отже, тарифні доходи визначаються на основі номенклатури платних послуг та відповідних середніх доходних такс.

    Величина доходів, що належить об’єкту зв’язку визначається, за формулою:

                                                             Д = Дт + Дс.о,                                                                (2)

    де Дс.о.- доходи,від сторонніх організацій або інші доходи, тис.грн.

    Тарифні доходи є одним з показників річного плану, складеного об’єктом зв’язку.

71. Методика планування тарифних доходів

Доходи, отримані від абонентної плати за послуги, надані у вигляді каналів зв’язку та відповідних кінцевих пристроїв визначаються за формулою:

Дт=    Nсер ∙ СДТ,

Nсер – середньорічна кількість пристроїв відповідного виду, од. (згадайте планування продукції, вираженої технічними пристроями (тема «Продукція галузі зв’язку»));

СДТ – відповідна середня доходна такса, грн..

      Доходи від установки та перестановки телефонних апаратів та радіоточок визначаються на основі даних про їх кількість та відповідних середніх доходних такс.

      Доходи, отримані у вигляді орендної плати за надані в користування міжміські телефонні та телеграфні канали, канали телевізійного та звукового мовлення, визначаються в залежності від протяжності каналів з врахуванням часу їх дії та встановленого тарифу.

      Доходи, отримані у вигляді погодинної оплати за роботу засобів радіозв’язку, радіомовлення та телебачення залежать від запланованого часу роботи радіо передавальних та приймальних пристроїв та величини тарифу за годину роботи, встановленого в залежності від потужності передавачів.

      Доходи від надання разових послуг зв’язку плануються в два етапи (див. ОК):

І етап – визначення очікуваного виконання плану доходів за ІІ півріччя та за весь поточний рік: очікуване виконання плану плану доходів за ІІ півріччя поточного року визначається на підставі очікуваних величин СДТ по відповідних видах послуг зв’язку та вихідного платного обміну відповідних видів, що очікується в ІІ півріччі поточного року, Величина СДТ, що очікується в другому півріччі поточного року, визначається на основі аналізу співвідношень СДТ ІІ півріччя до І за ряд попередніх років. Знаючи фактичні доходи за І півріччя та очікувані доходи за ІІ півріччя, можна визначити величину СДТ за весь рік.

     ІІ етап – планування тарифних доходів на наступний рік. Планування тарифних доходів на наступний рік починається з визначення СДТ по відповідних видах обміну. СДТ по плану на наступний рік визначаються на підставі аналізу їх динаміки за попередні роки. Тоді, знаючи СДТ та вихідний платний обмін, можна визначити тарифні доходи по плану.

72. Розділ доходу (прибутку)  об’єктів зв’язку.

.  Об’єкт зв’язку працює і отримує доход (Д), який складається з тарифних доходів (Дт), доходів (Дт), доходів, отриманих від  сторонніх організацій та податку на додану вартість (ПДВ).

                                            Д = Дт + Дс.о (з ПДВ),                                                                    (3)

Доходи без податку на додану вартість -  чистий доход (Дч), визначаються за формулою:

        

                                                                 Дч = Д – ПДВ,                                                              (4)

    де ПДВ – сума податку на додану вартість, тис.грн.

    Далі об’єкт зв’язку повинен відшкодувати експлуатаційні витрати (Е),які складаються з фонду оплати праці, нарахувань на зарплату та матеріальних витрат.  Тобто:

                                                         Е = ФОП + Нз + МВ,                                                     

    (5)   Балансовий прибуток визначається за формулою:

                                                  Пр  = Дч- Е,                                                                                (6)

    Якщо окремо дано прибуток, одержаний від сторонніх організацій, то загальна сума прибутку визначається за формулою:

                                                           Пр  =  Пр осн. + Пр с.о.,                                                   (7)

    де Пр осн. – прибуток, одержаний від основної діяльності, тис.грн.

        Пр с.о – прибуток, одержаний від сторонніх організацій, тис.грн.

    Якщо об’єкт зв’язку має пільги по оподаткуванню, (н-д: плата за землю, податок з власників автотранспорту, соціальні пільги), то слід визначити прибуток оподаткований (Пр    ):

                             Пр  = Пр  - Пільги,                                                                                         (8)

    Сума податку з прибутку визначається за формулою:

                                             Под=  Пр ∙ 25 / 100,                                                                        (9)

    де 25,0- ставка податку з прибутку,%.

Прибуток, що лишається в розпорядженні об’єкту  зв’язку  Пр  визначається за формулою:

 

                                                             Пр  = Пр  - Под,                                                             (10)

    Прибуток, що лишається в розпорядженні обєкту звязку розподіляється між фондом розвитку  виробництва, фондом соціального розвитку та фондом заохочення.

73. Визначення прибутку та його використання.

  Прибуток балансовий (Пр  ) визначається за формулою:

Пр = Дч – Е,                                 (1)

Де Дч – чистий доход (доходи без ПДВ), тис.грн.;

     Е  -  експлуатаційні доходи, тис.грн.;

Якщо за умовою задачі окремо дано прибуток від сторонніх організацій (Пр  ), то спочатку слід визначити прибуток від основної діяльності (Пр   ), аналогічно як в попередній формулі, а потім прибуток балансовий за формулою:

Пр = Пр  + Пр,                                   (2)

Якщо об’єкт зв’язку має пільги по оподаткуванню (соціальні пільги, плата за землю та інш.), то визначається прибуток оподаткований за формулою:

Пр  = Пр  - пільги,                                  (3)

Податок з прибутку (Под.) визначається в розмірі 25% від прибутку оподаткованого за формулою:

Под. =( Пр  ∙ 25) / 100,                       (4)

де 25 – ставка податку на прибуток згідно чинного законодавства, %;

Прибуток, що лишається в розпорядженні об’єкту зв’язку (Пр  ) визначається за формулою:

Пр  = Пр  - Под.,                                (5)

 74. Рентабельність, її суть та методика розрахунку.

По загальній сумі прибутку не можна визначати «ефективно чи неефективно» працює підприємство, тому для характеристики ефективності виробництва слід визначити відносну величину – рентабельність (R).

    Рентабельність показує скільки прибутку отримує об’єкт зв’язку з кожної  грн.. виробничих фондів або експлуатаційних витрат і визначається за формулою:

                       R = Пр ∙100 / Фвир,   або     R = Пр ∙ 100 / Е  ,                                                    (11)

                    

де Фвир – вартість виробничих фондів, тис. грн..

    Якщо не дано вартості виробничих фондів, а дано вартість основних  виробничих фондів, то її можна визначити згідно структури виробничих фондів, що склалася в галузі зв’язку за формулою:

                                            Фвир = Фосн ∙ 100 / 95,                                                                   (12)

    де Фосн – вартість основних виробничих фондів,тис. грн..

         95 – питома вага вартості основних виробничих фондів в структурі виробничих фондів,%.

   75. Шляхи підвищення прибутку та рентабельності в галузі зв’язку.

. Шляхи підвищення прибутку та рентабельності об’єктів зв’язку:

1.  Впровадження нової техніки:

↓Р → ↓ (ФОП і Нз) → ↓Е → ↑ Пр → ↑R,

↑Дт →↑  Пр →↑R,

↓ Ел →↓ Е → ↑Пр → ↑R,

2.Заощадливе використання матеріалів, палива, запасних частин:

↓М,Зч,Паливо →↓ Е →↑ Пр→ ↑R

3.Покращення обслуговування основних виробничих фондів;

4. Надання додаткових послуг:

↑Дт→↑ Пр →↑ R

5. Підвищення якості роботи засобів зв’язку.

76.Капітальні вкладення як основна складова частина інвестицій об’єктів зв’язку, їх структура та джерела фінансування.

    Капітальні вкладення – це грошові кошти, що витрачаються на будівництво нових, реконструкцію та розширення діючих об’єктів зв’язку.

    До складу капітальних вкладень включають витрати на обігові кошти та основні виробничі фонди , до яких входять вартість обладнання з врахуванням витрат на доставку, монтаж, будівництво споруд, цивільних та виробничих будівель, витрати на інструмент, інвентар та інші витрати.

    Розрізняють технологічну, відтворювальну та підгалузеву структуру капітальних вкладень.

    Джерела фінансування капітальних вкладень:

•  кошти з фонду розвитку виробництва;
•  кредит банку;
•  кошти державного бюджету;
•  залучені кошти;
•  іноземні інвестиції.

78. Шляхи підвищення ефективності капітального будівництва.

77. Техніко-економічне обґрунтування проектів, розробка кошторисів на будівництво нових об’єктів зв’язку та впровадження нової техніки.

  Для обґрунтування технічної та економічної доцільності проектування, будівництва, реконструкції або розширення об’єктів розробляються матеріали з необхідними розрахунками вартості будівництва та інших основних техніко-економічних показників-так звані техніко –економічні обґрунтування (ТЕО).

  Проектування починається після одержання від замовника затвердженого завдання , складеного із залученням проектної організації на основі ТЕО для даного об'єкту. У завданні зазначається: район будівництва, напрямок ліній зв’язку, проект на потужність, джерела забезпечення електроенергією, водою, теплом, призначені терміни будівництва, порядок їхнього здійснення і введення в експлуатацію потужностей по пускових комплексах. Об’єкти зв’язку проектуються: за однією стадією, коли складається робочий проект зі зведеним кошторисом для об’єктів, що будуються за типовими проектами, а також для технічно нескладних об’єктів; за двома стадіями- при цьому розробляється проект зі зведеним кошторисом та робоча документація з кошторисами для великих, складних та інших об’єктів будівництва.

  Проект включає такі основні розділи:

    -загальну пояснювальну записку.

    -техніко-економічна частина;

    -технологічні рішення;

   -будівельні рішення;

    -організацію;

    -кошторисну документацію.

Кошторисна вартість будівництва - це сума грошових коштів, необхідних для будівництва об'єкту. Кошторисна вартість залежить від обсягів та характеру будівельних і монтажних робіт, вартості одиниці роботи. Кошторисна вартість визначається за збільшеними кошторисними нормами, збільшеними показниками вартості будівництва.

  Основними складовими вартості будівництва є кошторисна вартість будівельно-монтажних робіт, витрати на устаткування та інші витрати.

79.Значення та види ремонтів. Організація капремонту.

Капітальний ремонт проводіть згідно плану один раз в 3-7 років господарським  підрядом. Організується проведення капітального ремонту наступним чином:

    -проводиться техогляд і на його основі складаються дефектні відомості;

    -згідно дефектних відомостей складається кошторис на проведення капітального ремонту;

    -розробляється план капітального ремонту;

    -затверджуються кошторис та  план проведення капітального ремонту;

    -проводиться капітальний ремонт;

    -після проведення капітального ремонту аналізується виконання плану капітального ремонту.

80.  Система показників ефективності капітальних вкладень.

В зв’язку з тим, що ефективність це питання комплексне та багатогранне для її оцінки застосовується система показників, що складається з чотирьох груп показників:

1 група: вартісні показники – зростання продуктивності праці, рентабельності, фондовіддачі, фондоозброєності, зниження собівартості одиниці продукції та інші;

2 група: натуральні показники – економія електроенергії на одиницю потужності, економія кольорових та дорогоцінних матеріалів для виготовлення обладнання, зменшення габаритів нової техніки, покращення натуральних показників використання основних виробничих фондів;

3 група: якісні показники підвищення - якості роботи та обслуговування споживачів;

4 група: соціальні показники – усунення шкідливого впливу на здоров’я людини, зручність обслуговування, підвищення престижу професії.

81.Методика приведених витрат.

На стадії технічного проектування, коли з декількох запропонованих варіантів капітальних вкладень необхідно вибрати один, застосовують метод приведених витрат. 

    Приведені витрати – це сума одноразових капітальних вкладень та поточних експлуатаційних витрат, приведених до однієї спів розмірності в часі через нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.

    Приведені витрати визначаються за формулою:

                                                    Впр = Е + Ен ∙ К,                                                            (1)

де Е – експлуатаційні витрати, тис.грн.;

     К – капітальні вкладення, тис. грн..;

     Ен – нормативний коефіцієнт економічної ефективності капвкладень (при новому будівництві – 0,14, при впровадженні нової техніки – 0,15).

    Найбільш ефективним з кількох запропонованих буде той варіант, який забезпечить мінімальну суму приведених витрат.

82. Методика визначення економічної ефективності капітальних вкладень при новому будівництві.

Для обґрунтування економічної ефективності капітальних вкладень при новому будівництві використовується система показників абсолютної економічної ефективності, до якої входять наступні показники:

     -       термін повернення капітальних вкладень визначається за формулою:

Т = К / Пр = К / (Дч – Е),                                                              (2)

де Пр – прибуток балансовий, тис.грн.;

   Дч – чистий доход (доходи без ПДВ), тис.грн.

Термін повернення капітальних вкладень показує час за який повернуться капітальні вкладення за рахунок прибутку.

•  коефіцієнт абсолютної економічної ефективності капітальних вкладень визначається за формулою:

                                             Е = 1 / Т = Пр / К,                                                                          (3)

Коефіцієнт абсолютної економічної ефективності капвкладень показує скільки грн.. прибутку отримає об’єкт зв’язку з кожної грн.. капвкладень.

    Термін повернення капвкладень та коефіцієнт економічної ефективності капвкладень є показниками нормативними. Всі решта показники (продуктивність праці, собівартість 100 грн. доходів, фондовіддача, фондоозброєність, питомі капітальні вкладення, питомі експлуатаційні витрати) розраховуються та порівнюються з середньогалузевими.

    Будівництво нових  об’єктів зв’язку буде економічно доцільним, якщо:                                                                      Т ≤  Тн = 7,1 року,       Е ≥  Ен = 0,14 .

•  питомі капітальні вкладення визначаються за формулою:

                                Кпит = К / N,                                                                                            (4)

де  N – обсяг продукції в натуральному вимірнику ( ємність станції, довжина ліній зв’язку, кількість каналів).

Питомі капітальні вкладення показують скільки грн.. капітальних вкладень витрачається на будівництво, наприклад , одного номера ємності станції.

•  питомі експлуатаційні витрати визначаються за формулою:

                                  Eпит = Е / N,                                                                                 (5)

Питомі експлуатаційні витрати показують скільки грн.. витрачається на обслуговування, наприклад, одного номера ємності станції.

83. Методика визначення економічної ефективності впровадження нової техніки за умови, що N1 = N2.

При впровадженні нової техніки підприємство погоджується на додаткові витрати (капітальні вкладення) тільки за умови, що впровадження нової техніки дасть додатковий прибуток за рахунок зменшення експлуатаційних витрат.

    За умови, коли N1 = N2 (тобто, коли впровадження нової техніки не пов’язане зі збільшенням обсягу роботи) загальні суми експлуатаційних витрат можна порівнювати між собою, бо вони розраховані на одинаків обсяг роботи. Тому додатковий прибуток в цьому випадку визначається за формулою:

Прдод = Е1 – Е2,                                                             (6)

де Е1,Е2 – експлуатаційні витрати до і після впровадження нової техніки, тис. грн.

    Термін повернення додаткових капвкладень  при N1 = N2 визначається за формулою:

                                        Т = Кдод /Прдод =( К2 – К1)/ (Е1 – Е2),                                              (7)

де К1,К2 – капітальні вкладення до і після впровадження нової техніки, тис. грн.

84. Методика визначення економічної ефективності впровадження нової техніки за умови, що N1 ≠ N2.

    За умови, коли N1 ≠N2 (тобто, коли впровадження нової техніки пов’язане зі збільшенням обсягу роботи) додатковий прибуток отримують не лише за рахунок зменшення експлуатаційних витрат, а й за рахунок зростання доходів. При цьому загальні суми експлуатаційних витрат порівнювати не можна тому, що вони розраховані на різний обсяг роботи, отже додатковий прибуток визначається через питомі експлуатаційні витрати за формулою:

                                          Прдод = (Спит1 – Спит2) * N2,                                                        (8)

де Спит1,Спит2 – питомі експлуатаційні витрати до і після впровадження нової техніки тис.грн (визначаються за формулою 5,);

    N2 – обсяг продукції після впровадження нової техніки.

    Термін повернення додаткових капітальних вкладень при N1 = N2 визначається за формулою:

                                 Т = Кдод / Прдод = (К2 – К1)((Спит1 – Спит2) ∙N2),                                (9)

     Термін повернення додаткових капвкладень і при N1 = N2, і при N1 = N2 показує час за який повернуться додаткові капвкладення за рахунок додаткового прибутку, отриманого від економії експлуатаційних витрат.

    Коефіцієнт порівняльної економічної ефективності визначається за формулою:

                                                                 Е = Прдод / Кдод,                                                        (10)

    Коефіцієнт порівняльної економічної ефективності показує  скільки грн.. додаткового прибутку отримає об’єкт зв’язку з кожної грн.. додаткових капітальних вкладень.

    Впровадження нової техніки вважається економічно доцільним, коли

Т ≤  Тн = 6,6 років,

                                                             Е ≥  Ен = 0,15

    Крім терміну повернення додаткових капітальних вкладень та коефіцієнта порівняльної економічної ефективності капвкладень при обгрунтуваані ефективності впровадження нової техніки визначається вся система економічних показників. Розрахунок розглянемо на прикладах.

85. Методика розрахунку річного економічного ефекту.

         Річний економічний ефект (РЕЕ) - це сума додаткового прибутку, отримана від впровадження конкретного заходу в розрахунку на рік.

    Річний економічний ефект розраховується з метою визначення суми премії розробникам технічного проекту. РЕЕ визначається для двох випадків:

    При N1  =  N2 річний економічний ефект визначається за формулою:

                                   Еф річ = Впр – Впр = (0,15∙К1 + Е1 ) – (0,15∙К2 + Е2),                         (11)

    При N1 ≠  N2 річний економічний ефект визначається за формулою:

                                  Еф річ = ((0,15∙Кпит1 + Спит1 ) – (0,15∙Кпит2 + Спит2 )) ∙ N2.           (12)

86. Методика визначення ефективності розробки нової конструкції, макету, приладу.

При розробці нової техніки, коли необхідно визначити її собівартість та гуртову ціну, користуються методом укрупненого розрахунку. Сутність його полягає в тому, що знаючи вартість купованих виробів (цей елемент витрат найлегше визначити, маючи схему) та структуру основних елементів витрат (матеріалів, зарплати, купованих виробів) по аналогах, що виробляються в промисловості, можна визначити витрати на матеріали та зарплату.

    Витрати на матеріали визначаються за формулою:

                                                       М = ВК ∙ Ім / Івп,                                                       (13)

де ВК – вартість купованих виробів, грн..;

  Ім, Івп – питома вага відповідно матеріалів та купованих виробів, %.

    Витрати на зарплату визначають за формулою:

                                                             З = ВК ∙ Із / Івп,                                                          (14)

де Із – питома вага витрат на зарплату, %.

    Тоді, собівартість нового приладу можна визначити за формулою:

                   С = ((М + ВК + З ∙ (1 + α)) ∙ (1 + β),                                                                     (15)

де α – коефіцієнт, що враховує накладні витрати, α= 2,5 до 2,8;

     β – коефіцієнт, що враховує поза виробничі витрати, β=0,01 до 0,05.

    Гуртову ціну визначають за формулою:

                        Ц = С ∙ (1 + R/  100),                                                                                        (16)

де R – рівень рентабельності, обчислений по відношенню до собівартості, %.

87. Застосування в процесі аналізу абсолютних, відносних, середніх величин та індексів.

 Виробнича та господарська діяльність об’єкта зв’язку характеризується системою показників, які при проведенні аналізу називаються аналітичними показниками. До системи аналітичних показників включають показники розвитку мережі пунктів та засобів зв’язку, обсягу послуг, основних виробничих фондів та їх використання, продуктивності праці, заробітної плати, собівартості послуг, доходів, прибутку, рентабельності, фондів економічного стимулювання, фінансового стану тощо. Вивчення змін цих показників і складає зміст аналізу господарської діяльності.

    Аналітичні показники можуть бути виражені абсолютними, відносними, середніми величинами, індексами. Вони можуть бути подані у вигляді рядів динаміки.

    Абсолютні величини – це іменовані числа, виражені натуральними або грошовими вимірниками.  У вигляді абсолютних величинам, як правило,  подають вихідні дані. Наприклад: Дт = 7234,9 тис. грн.., Р = 159 роб., N = 9216 номерів.

    Відносні величини – це узагальнюючі показники, їх отримують внаслідок ділення двох абсолютних величин. Відносні величини виражають у відсотках або в коефіцієнтах. Під час налізу застосовують відносні величини виконання плану, динаміки та структури.

    Відносна величина виконання плану обчислюється шляхом ділення фактично досягнутого рівня показника на рівень, передбачений планом.

    Наприклад:

•  відсоток виконання плану тарифних доходів визначається як

                        Івик = Дт ∙ 100 / Дт,

•  відсоток виконання плану продуктивності праці визначається як

                       Івик = Ппр ∙ 100 / Ппр.

    Відносна величина динаміки характеризує зміну показника в часі, тобто зростання або зменшення  в даний період порівняно з попереднім періодом, і називається  темпом зростання. Для визначення цієї величини необхідно рівень показника в даному періоді поділити на рівень показника в попередньому періоді.

    Наприклад:

•  темп зростання (динаміку) середньої доходної такси  за попередні роки визначається як

                       І  = СДТ ∙ 100 / СДТ,

    Якщо від величини темпу зростання, вираженого у відсотках, відняти 100%, то одержують відсоток приросту, який показує наскільки збільшилась (зменшилась) величина показника, що аналізується в порівнянні з попереднім роком. Згадайте

правило для визначення відсотку зростання (зменшення): «від більшого показника відняти менший та поділити на той показник, що був спочатку».

    Наприклад:

•  відсоток приросту продуктивності праці визначається як

                          ∆ Ппр = (Ппр – Ппр) ∙ 100 / Ппр,

•  відсоток зниження собівартості 100 грн. доходів визначається як

                           ∆ С = (С – С) ∙ 100 / С.

    Середні величини теж належать до узагальнюючих показників та характеризують типові (середні) розміри сукупності індивідуальних величин одного і того самого виду.

    Наприклад:

•  середня заробітна плата визначається як

                               Зсер = ФОП / Р,

•  середня доходна такса визначається як

                                СДТ = Дт / N.

88. Методи аналізу господарської діяльності.

Під час вивчення діяльності об’єкта зв’язку застосовується сукупність прийомів та способів, які прийнято називати методами аналізу. 

    Основним методом аналізу є метод порівняння: звітні дані порівнюються з плановими, з нормативними, зі звітними даними минулих періодів, з показниками роботи інших підприємств. При цьому обчислюються відносні величини – відсоток виконання плану, темпи зростання, відсоток приросту в порівнянні з минулим періодом, індекси.

Поряд з методом порівняння в аналізі широко використовується метод розподілу (розчленування, розкладання). Загальні показники розчленовуються на складові елементи, тобто загальна сума тарифних доходів – по видах послуг; загальна сума експлуатаційних витрат – по статтях кошторису; загальна чисельність робітників – за категоріями працівників, професіями тощо. Метод групування полягає в об’єднанні показників, що аналізуються в однорідні групи за певними ознаками, тобто групування по рівню рентабельності, групування об’єктів по чисельності штату тощо.

    Балансовий метод дає змогу збалансувати  показники, що аналізуються між собою: баланс доходів та витрат; наявність працівників на певну дату, прибуття та вибуття працівників.

    Основною задачею аналізу є вплив причин-чинників, що визначили ті чи інші результати по показниках, що аналізуються. Наприклад:

               СДТ →  Дт ←  N;     Дт →  Ппр ←  Р;     Е →  С ←  Дт

    Важливим засобом аналізу господарської діяльності є аналітичні таблиці, графіки, діаграми.

    Аналітична таблиця має бути складена так, щоб її можна було читати, не звертаючись до тексту пояснювальної записки.

    Важливою частиною аналітичної роботи є впорядкування аналітичної записки. Основний зміст цієї записки – характеристика досягнутого рівня, степені виконання плану, темпів зміни, розкриття причин та чинників, висновки, що випливають з результатів аналізу і пропозицій, направлених на усунення недоліків й подальший розвиток досягнень.

89.Забезпечення спів ставності показників при використанні методу порівняння.

Основним методом аналізу є метод порівняння: звітні дані порівнюються з плановими, з нормативними, зі звітними даними минулих періодів, з показниками роботи інших підприємств. При цьому обчислюються відносні величини – відсоток виконання плану, темпи зростання, відсоток приросту в порівнянні з минулим періодом, індекси.

 При використанні методу порівняння потрібно обов’язково враховувати вимогу співставлення показників, тобто  ці показники  повинні бути:

- визначені за однаковою методикою (рентабельність або по відношенню до експлуатаційних витрат, або по відношенню до вартості виробничих фондів):

R=Пр/Е*100, R=Пр/Фосн *100;

- застосовані одинакові ціни, тарифи (тарифи на електроенергію, середні доходні такси): =Дт(зв)- при зміні тарифів, =Фосн – при інфляції = індексація;

- співставленні в часі (метод приведених витрат (привести експлуатаційні витрати та капітальні вкладення до одного року));

- співставленні по обсягу роботи (визначення терміну повернення додаткових капітальних вкладень при N1 = N2 та N1 ≠ N2);

- співставленні показників однотипних об’єктів;

- врахування сезонних коливань навантаження: = % браку при сортуванні письмової кореспонденції, наприклад, % 04.2000 р.       % 04.1999 р.

90. Аналіз основних показників діяльності.

При аналізі основних показників діяльності обов’язково слід визначити відсоток виконання плану. При цьому слід враховувати :

1.  темпи зростання тарифних доходів повинні перевищувати темпи зростання експлуатаційних витрат, що приведе до зниження собівартості 100грн. доходів , а отже до отримання додаткового прибутку і в кінцевому результаті до підвищення рентабельності.
2.  темпи зростання продуктивності праці повинні суттєво перевищувати темпи зростання заробітної плати.
3.  Частка приросту доходів отримана за рахунок зростання продуктивності праці повинна перевищувати 50%.
4.  

1. МОСКОВСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ УНИВЕРСИТЕТ ПРИБОРОСТРОЕНИЯ И ИНФОРМАТИКИ МГУПИ Кафедра УП1 Орган
2. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук Київ
3. Лекция 2. Контрольная функция финансов финансовый контроль Финансовый контроль ' совокупность дей
4. Эпикур
5. Ревматизм (Конторльная работа)
6. Тема- Обеспечение законности и дисциплины в сфере реализации исполнительной власти
7. Реферат- Интелектуальная миграция как фактор развития рынка труда
8. Конфликты в Российском обществе
9.  Формирование и основы здорового образа жизни 5 2
10. это истечение крови из сосудов наступающее чаще всего в результате их повреждения
11. почему Вспомним из истории Все эти проблемы капитализма и привели к революционным потрясениям и всем с
12. тема а Периферические нервы Ответы-1бвг 2ад 2.
13. Тема Обновление информационных систем
14. Пояснительная записка к курсовому проекту по дисциплине Детали машин и основы конструирования механизмов
15. Вторая династия Хань
16. тема суспільства
17. 1 Вибір способу переробки пластмас і технологічного процесу
18. Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт та завдання для самостійної роботи для спеціальності
19. Что делать, если случилась травма
20. Петербурга К nickk@newmil

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе