Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти і науки України
Дніпродзержинського Економічного Коледжу Дніпрородзержінського Державного Технологіного Університету
Електроні пристрої та системи
Реферат
На тему : СНІД
Студента групи КТОЕ 13 1/9
Борисова Б.І
Викладач
Лавренко О. А
Дніпродзержинськ
2013
План
СНІД, або Синдро́м набу́того імунодефіци́ту — тяжке інфекційне захворювання, спричинене вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), який уражає імунну систему людини, знижуючи при цьому протидію організму захворюванням.
Загальні відомості
Синдром набутого імунодефіциту вперше було зафіксовано в США в 1983 році. Упродовж двох місяців хворий помер. Сьогодні за добу у світі чотириста тисяч осіб заражується цією хворобою. Сам по собі СНІД не є смертельною хворобою, але функціонування його вірусу в організмі впливає на імунну систему так, що навіть простий нежить може призвести до смерті людини.
Збудник — вірус, що має вигляд спіралі в трикутній серцевині. Він носить назву ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) і має три типи: ВІЛ 1 та ВІЛ 2, що є дуже поширеними в Західній Європі, та ВІЛ 3, від якого страждають переважно американці та африканці. Вірус уражає Т-лімфоцити, що слугують для його розмноження, та макрофаги, що розносять його по організму.
ВІЛ руйнує Т-лімфоцити, і це призводить до втрати організмом захисних реакцій, унаслідок чого активізується так звана умовно-патогенна флора організму й різко підвищується ймовірність смертельних запалень, уражень нервової системи, розвиткуонкологічних захворювань.
Джерело інфекції — безпосередній носій ВІЛ. Зараження можливе у таких випадках[1]:
Якщо ВІЛ-інфікована жінка народжує дитину, то, за останніми дослідженнями, ця дитина не обов'язково має бути носієм вірусу. При проведенні антиретровірусної терапії ризик передачі вірусу від матері до дитини знижується до 6 відсотків.
ВІЛ не передається у таких випадках
У більшості людей після зараження ВІЛ не спостерігається жодних симптомів. Іноді через кілька днів після інфікування з'являються симптоми, що нагадують грип: збільшення лімфовузлів, лихоманка, утрата 10 % ваги тіла впродовж двох місяців, слабкість. Проте ці симптоми за кілька тижнів минають самі по собі. Безсимптомний етап розвитку хвороби може тривати до 10 років.
Пневмоцистна пневмонія (викликається Pneumocystis jirovecii) є відносно рідкісним захворюванням у імунокомпетентних осіб, але значно поширена серед ВІЛ-інфікованих осіб. До розробки ефективних методів діагностики, лікування та профілактики ВІЛ-інфекції в західних країнах пневмоцистна пневмонія була однією з безпосередніх причин смертей ВІЛ-інфікованих. У країнах, що розвиваються, пневмоцистна пневмонія залишається однією з перших ознак СНІДу в недіагностованих осіб, хоча, як правило, не розвивається при числі CD4-лімфоцитів менше 200 в 1 мкл крові.
Серед інших захворювань, асоційованих з ВІЛ-інфекцією, окремо можна виділити туберкульоз, оскільки він передається імунокомпетентним особам повітряно-крапельним шляхом і важко піддається лікуванню. Згідно з даними ВООЗ, коінфекція туберкульозу та ВІЛ є однією з основних проблем світової охорони здоров'я: у 2007 році померло понад 456 000 ВІЛ-позитивних хворих на туберкульоз, що становить третину від загального числа смертей від туберкульозу й приблизно чверть від двох мільйонів смертей від ВІЛ-інфекції в 2009 році.
Захворюваність на туберкульоз значно знижена в країнах Заходу, однак у країнах, що розвиваються, епідеміологічна ситуація й із ВІЛ-інфекцією, і з туберкульозом залишається важкою. На ранніх стадіях ВІЛ-інфекції (число CD4-лімфоцитів перевищує 300 клітин в 1 мкл) туберкульоз розвивається як захворювання легенів. На пізніх стадіях ВІЛ-інфекції клінічний прояв туберкульозу часто атиповий, розвиваються позалегеневі системні захворювання. Симптоми, як правило, конституціональні, зачіпають кістковий мозок, кістки, сечостатеву систему, шлунково-кишковий тракт, печінку, периферичні лімфатичні вузли й центральну нервову систему.
Езофагіт — запалення слизової оболонки нижньої частини стравоходу. У ВІЛ-інфікованих езофагіт, як правило, буває грибкової (кандидоз) або вірусної (вірус простого герпесу першого типу, цитомегаловірус) етіології, у рідкісних випадках викликаниймікобактеріями.
Хронічна діарея при ВІЛ-інфекції може бути викликана бактеріальними ( Salmonella, Shigella, Listeria або Campylobacter) і паразитичними інфекціями, а також рідкісними опортуністичними інфекціями, наприклад, кріптоспороідозом, мікроспороідозом,Mycobacterium avium і вірусами (Такими, як астровіруси, аденовірус, ротавірус та цитомегаловірус; останній є причиноюколітів).
В окремих випадках діарея може бути побічним ефектом деяких противірусних препаратів, а також антибіотиків, які використовують при лікуванні бактеріальних інфекцій, що викликають діарею, наприклад Clostridium difficile. На пізніх стадіях ВІЛ-інфекції діарея може знижувати всмоктування поживних речовин у кишечнику й бути однією з причин слабкості й занепаду сил.
ВІЛ-інфекція призводить до різних нейропсихіатричних ускладнень, які або виникають у результаті прямого враження нервової системи ВІЛ, або є наслідком опортуністичних інфекції.
Токсоплазмоз викликається одноклітинним паразитом Toxoplasma gondii, який може інфікувати головний мозок, викликавши енцефаліт, або очі й легені. Криптококовий менінгіт — інфекція мозкової оболонки, що викликається грибком Cryptococcus neoformans. Симптомами зараження є лихоманка, головний біль, утома, нудота, блювота, напади.
Прогресивна мультифокальна лейкоенцефалопатія — демієлінізуюче захворювання, при якому поступово руйнується мієлін, що покриває аксони нейронів, і порушується проведення нервових імпульсів. Причиною хвороби є поліомавірус, яким в латентній формі заражено до 70 % людської популяції. В активній формі поліомавірус викликає смерть протягом кількох місяців після появи симптомів.
Діагностика СНІДу
Оскільки ранній період ВІЛ-інфекції часто є безсимптомним, лікарі та інший медичний персонал можуть виявити його лише за допомогою дослідження крові пацієнта на наявність у ній антитіл (протеїнів, за допомогою яких організм бореться з хворобою) до компонентів ВІЛ. Кількість антитіл у крові піднімається до рівня, який вдається зареєструвати за допомогою наявних сьогодні методів дослідження, приблизно за 1 — 3 місяці після зараження, а до рівня, здатного давати позитивний результат в обстеженнях за допомогою стандартних тестових систем, лише за 6 місяців. Людей, що мають контакт з вірусом, потрібно обстежувати на наявність ВІЛ-інфекції, як тільки пройде час, необхідний для нагромадження в крові противірусних антитіл. Завдяки ранній діагностиці вони можуть отримати адекватне лікування у період, коли їхня імунна система найбільше спроможна боротися з ВІЛ, і таким чином запобігти розвитку деяких опортуністичних інфекцій (див. розділ «Лікування»). Крім того, своєчасне виявлення інфекції спонукає пацієнтів утримуватися від вчинків, які могли б стати причиною зараження інших осіб. Для діагностики ВІЛ-інфекції лікарі користуються тестовими наборами двох типів: ELISA та Western Blot. Якщо ймовірність наявності інфекції в організмі велика, а обидва тести дають негативний результат, лікарі можуть вдатися до пошуків у крові власне віруса або порадити пацієнтові повторно пройти тести пізніше, коли існуватиме вища вірогідність накопичення необхідної кількості антитіл у крові. Діти, що народжуються від ВІЛ-інфікованих матерів, теж можуть бути вражені вірусом, але можуть бути і неінфікованими, проте у будь-якому випадку протягом перших кількох місяців життя мають у крові антитіла, отримані від матері. За відсутності симптоматики вірогідний діагноз «ВІЛ-інфекція» за допомогою стандартних тест-систем може бути поставлений лише у дітей віком понад 15 місяців. У цьому віці наявність антитіл матері у крові дитини є малоймовірною, проте у випадку інфікування організм починає виробляти власні антитіла. Нові технології виявлення самого вірусу використовуються для діагностики ВІЛ-інфекції у дітей віком від 3 до 15 місяців. Нині проводяться випробування кількох тест-систем діагностики ВІЛ-інфекції у дітей віком до 3 місяців.
Швидкі експрес-тести дозволяють отримати результат протягом 10-30 хвилин без використання спеціального лабораторного обладнання для проведення імуно-ферментного аналізу. Матеріалом для дослідження можуть бути зразки сечі, слини, цільної крові, сироватки або плазми крові.
Експрес-тести мають високу чутливість та специфічність (точність близько 99,5 %) і можуть використовуватися як в домашніх умовах, так і в лікувальних закладах. ВООЗ і Глобальний фонд рекомендують впровадження швидкої діагностики в програмах, пов'язаних з ВІЛ-інфекцією/СНІДом.