Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства освіти і науки,
молоді та спорту України
29 березня 2012 року № 384
Форма № Н-6.01
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МАРІУПОЛЬСЬКИЙ КОЛЕДЖ
ДВНЗ «ПРИАЗОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
(повне найменування вищого навчального закладу)
Циклова комісія правознавчих та соціально-економічних дисциплін
(повна назва циклової комісії)
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Цивільне та сімейне право»
(назва дисципліни)
на тему: «Приватизаційний процес в Україні»
Студентки 4-го курсу групи 09-ПР-11
напряму підготовки 0304 «Право»
спеціальності 5.03040101 «Правознавство»
Атанової Ганни Олександрівни
,,,,,,,(прізвище та ініціали)
Керівник:
викладач ІІ категорії
МК ДВНЗ «ПДТУ» Лузан А.В.
(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)
Національна шкала ____________
Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____
Члени комісії _________ А.В. Лузан
(підпис) (прізвище та ініціали)
________ Л.І. Кащеєв
(підпис) (прізвище та ініціали)
м. Маріуполь – 2014 рік
1. Дописать отчество в титулке
2. Либо везде указывать страницы, либо нигде
3. Предмет исправить
4. Первый и второй разделы выровнять по ширине
5. Дописать краткий вывод к первому, второму, третьему разделам
6. В четвертом разделе не прослеживается логическая цепочка между приватизацией и акционерным обществом нужно либо пояснить эту связь, либо больше внимания уделить именно преимуществам и недостаткам приватизации. С учетом исправлений обратить внимание на вывод к данному разделу
7. Вывод к пятому разделу
8. Исправить список литературы: 1. КУ, 2. ЦК, и дальше как по списку. Кроме того обратить внимание на правильность оформления страниц для учебников и статей в научніх журналах.
9. СУЩЕСТВЕННОЕ ЗАМЕЧАНИЕ!!!! В работе отсутствуют ссылки на источники в виде [3] – для нормативных документов и интернет источников (если они есть), и в виде [15; с. 102] для учебников и научніх статей.
В целом работа выполенна на достаточном уровне, однако без исправления ошибок болеем чем на «добре» претендовать не может.
ПЛАН:
ВСТУП
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Під час переходу до ринкової економіки в Україні, здійснення реформ зіткнулося з рядом об’єктивних труднощів, першочерговою серед яких, безумовно, можна назвати проблему власності.
Проблема ця не нова і займає розуми людей уже не одне сторіччя. Перші згадки про власність, як одну з основних характеристик держави, з’явилися ще в глибокій давнині — у Вавилоні, Китаї й інших країнах.
Процес реформування відносин власності в Україні супроводжується здійсненням політики приватизації, пов’язаної зі структурною перебудовою економіки, змінами у формах господарювання і, отже, перетвореннями в продуктивних силах та виробничих відносинах.
Актуальність теми «Приватизаційний процес в Україні» полягає в тому, що приватизація України на 90-ті роки пройшла, але не була докорінно вивчена її ідеологами та організаторами. Були зроблені низки щонайгрубіших помилок, Україна не врахувала позитивний досвід минулого і результати приватизації у інших розвинених країн. Тому необхідно проаналізувати недоліки у приватизаційному процесі України та визначити перспективи його розвитку.
Об´єктом вивчення є відносини, що виникають між державою та суб’єктами приватизації.
Предметом дослідження є відносини, що регулюються нормативно-правовими актами, які стосуються правового регулювання суспільних відносин у сфері приватизації, а саме Цивільний кодекс України, Земельний Кодекс України, Закони України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств», підзаконні нормативно-правові акти та інші джерела, які виникають в процесі приватизації.
Теоретичне значення курсової роботи полягає у вивченні основних понять приватизації та її способів.
Практичне значення теми курсової роботи полягає в тому, що воно містить аналіз:
Коло питань, пов’язаних зі здійсненням процесу приватизації, торкається всіх сфер соціально-економічного життя. З’ясування їхньої сутності має кардинальне значення як при аналізі пережитого країною періоду, так і гаданих можливостей її майбутнього. Тому проблеми приватизації майна відносяться до числа найбільш актуальних проблем сучасного становища України, у них зосереджені найбільш складні в теоретичному відношенні і важкі для практичного вирішення питання розвитку країни.
Методом дослідження є:
Дослідники: вчені, що приділяли увагу вивченню даного питання, до них відносяться Бандурка О. М., Левченко З.В., Іващенко В. І., Чечетов М. В., Раменська С.П. та інші.
Головною метою дослідження теми курсової роботи є:
Розділ І: Поняття та об’єкти приватизації
Поняття приватизації вживається в економічному і формально-юридичному розумінні.
В економічному аспекті приватизація означає перетворення (трансформацію) державних засобів виробництва та іншого майна у недержавні, тобто у приватну чи колективну власність.
Приватизація (у формально - юридичному значенні) — це процес відчуження загальнодержавного та комунального майна на користь фізичних та недержавних юридичних осіб, що передбачає створення об’єктів недержавних, приватних форм власності(власне приватних, індивідуальних, колективних, кооперативних, акціонерних, змішаних).[4]
З юридичної точки зору приватизація — це майнова угода між суб'єктами приватизації, змістом якої є оплатне, частково оплатне або безоплатне відчуження державного майна. Закон регулює даний вид угод як особливі угоди (звідси спеціальні закони про приватизацію). Як окрема юридична категорія угод вони мають власну назву: "угоди приватизації" (ст. 27 Закону "Про приватизацію майна державних підприємств").
Оплатні і частково оплатні угоди згідно з законодавством про приватизацію є особливими договорами купівлі-продажу державного майна. Тому зміст, порядок укладання та виконання цих договорів регулюються головним чином законодавчими актами про приватизацію, а також (додатково) — Цивільним кодексом.[2]
Слід розрізняти приватизацію державного та комунального майна.
Приватизація державного майна – платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об’єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.
Приватизація державного майна здійснюється згідно Державної програми приватизації.
Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, розробляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України законом України щорічно не пізніш як за місяць до затвердження Державного бюджету України, але до початку наступного бюджетного року.
Державна програма приватизації складається із завдання на перший бюджетний рік і прогнозу на два наступних роки виходячи з пріоритетів приватизації.
До об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать:
Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення (золотий і валютний фонди та запаси, державні матеріальні резерви; атомні електростанції, гідроелектростанції з греблями, що забезпечують водопостачання споживачам та проведення гідромеліоративних робіт, теплоелектроцентралі та інші).
Суб'єктами приватизації державного майна:
Покупцями об'єктів приватизації можуть бути:
Не можуть бути покупцями:
Приватизація колективного майна – платне або частково оплатне відчуження майна, що перебуває у муніципальній власності на користь громадян України.
Об’єкти приватизації колективного майна:
Кожен рік обласними міськими радами кожної області розробляється Програма приватизації майна комунальної власності,на основі якої приватизується майно.
Суб'єктами приватизації (відчуження) об’єктів майна комунальної власності територіальної громади є:
- продавець;
- покупці (їх представники);
Продавцем об'єктів приватизації (відчуження) є уповноважений орган відповідної міської ради - управління майна комунальної власності.[5]
Метою приватизації – є створення ефективної ринкової економіки за рахунок:
• формування недержавних власників;
• конкуренції та обмеження монополізму;
• структурної перебудови економіки;
• залучення інвестицій у підприємства, що приватизуються.
Отже, приватизацію можна розуміти як форму роздержавлення, що передбачає перетворення державної власності в приватну. Існує два види приватизації: державного та комунального майна.
Суть приватизації власності полягає в відчуженні державної власності на користь юридичних осіб і громадян та формуванні приватної, колективної, змішаної (спільної) форм власності.
Метою приватизації – є створення ефективної ринкової економіки за рахунок:
Приватизацією наразі державного майна визнається відчуження державної власності на користь фізичних юридичних осіб, які можуть бути покупцями згідно із законом, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва й залучення коштів у структурну перебудову економіки України. Приватизація комунального майна (тобто відчуження, що перебуває територіальних громад) здійснюється органами місцевого самоврядування виходячи з законодавства про приватизацію державного майна. Приватизація являється однією з форм набуття права власності.
Розділ ІІ: Етапи приватизаційного процесу
Етапи приватизації державного майна (ЗУ «Про приватизацію державного майна):
1 етап – опублікування списку об'єктів, що підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;
2 етап – прийняття державним органом приватизації рішення про приватизацію об'єкта на підставі поданої заяви чи виходячи з завдань Державної програми приватизації; ініціатива щодо приватизації об'єкта може виходити від державних органів приватизації, а також осіб, які можуть бути покупцями у процесі приватизації;
3 етап – опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта у виданнях Державних органів приватизації, місцевій пресі;
4 етап – створення комісії з приватизації, склад якої затверджується державним органом приватизації протягом місяця з дня прийняття рішення про приватизацію. До складу комісії входять за принципом однакового представництва представники господарського товариства, створеного членами трудового колективу підприємства, що приватизується, в тому числі і від представницького органу трудового колективу, інші особи (чи їхні представники), які подали заяву на приватизацію, представники місцевих рад, фінансових органів, державного органу приватизації, Антимонопольного комітету України або його територіального відділення, органу, уповноваженого до прийняття рішення про приватизацію управляти відповідним державним майном. За рішенням комісії до її роботи можуть залучатися експерти, консультанти та інші спеціалісти, яким надається право дорадчого голосу на засіданнях комісії. Для забезпечення гласності та прозорості процесу приватизації у роботі комісії можуть брати участь народні депутати України. Діяльність комісії регулюється Положенням, затвердженим Фондом державного майна України. Основне завдання комісії – розробити план приватизації об'єкта та і забезпечити проведення оцінки вартості об'єкта; приватизації;
5 етап – проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації);
6 етап – затвердження державним органом приватизації розробленого створеною ним комісією плану приватизації (плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації) або альтернативного плану, якщо такий розроблявся трудовим колективом підприємства, що приватизується, чи іншими покупцями; план приватизації об'єкта повинен передбачати строки та способи приватизації, початкову ціну об'єкта приватизації (розмір статутного фонду господарського товариства), рекомендовані форми платежу, квоти обов'язкового застосування приватизаційних паперів, розміри пакетів акцій за напрямками їхньої реалізації, умови післяприватизаційної експлуатації об'єкта приватизації (забезпечення технологічної єдності виробництва, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів, циклів, технологій, порядок використання майна, що підлягає приватизації); разом з планом приватизації об'єкта державним органом приватизації затверджується (як додаток до плану) акт оцінки вартості об'єкта приватизації;
7 етап – реалізація затвердженого плану приватизації чи плану розміщення акцій відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі приватизації чи корпоратизації, тобто укладання угод приватизації (купівлі-продажу державного майна);
8 етап – здійснення державним органом приватизації контролю за виконанням угод приватизації. [4]
Етапами приватизації майна, що перебуває у колективній власності здійснюється на підставі Програми майна комунальної власності, яка розробляється та затверджується міською радою кожного обласного центру окремо на підставі ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про приватизацію невеликих державних підприємств /малу приватизацію», «Про приватизацію державного майна» є:
1.підготовка об’єкту до приватизації
1) інвентаризацію майна, що підлягає приватизації, із залученням (в разі необхідності) аудитора і визначення умов його подальшого використання;
2) виявлення комунального майна, що не підлягає приватизації, і визначення умов його подальшого використання;
3) виявлення іншого комунального майна, що тимчасово не використовується, і розробка пропозицій щодо умов його подальшого використання;
4) виявлення й упорядкування об'єктів незавершеного будівництва і визначення умов їх подальшого використання;
5) здійснення заходів щодо підготовки об'єктів соціально-культурної та побутової сфери, культових споруд для подальшого продажу відповідно до законодавства;
6) здійснення оформлення технічної документації в бюро технічної інвентаризації та реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна;
7) уточнення меж земельної ділянки, оформлення (у випадку відсутності) права землекористування;
8) замовлення проведення робіт із землеустрою;
9) виділення майна підприємства, що не порушує технологічної єдності виробництва і може бути вилучено із його складу з метою приватизації.[7]
Ініціатива щодо приватизації (відчуження) об’єктів комунальної власності може виходити як від Департаменту, так і від інших виконавчих органів міської ради, юридичних чи фізичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства.
2.визначення ціни об’єктів приватизації
Визначення початкової ціни та ціни продажу об'єктів комунальної власності здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки в порядку, встановленому законодавством з питань оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Висновок суб’єкта оціночної діяльності про початкову ціну та ціну продажу затверджується рішенням виконавчого комітету міської ради.
Відбір суб’єктів оціночної діяльності для проведення оцінки вартості майна об’єктів комунальної власності територіальної громади міста, що підлягають приватизації здійснюється на конкурсних засадах.
Надання пільг з оплати за об’єкти приватизації комунальної власності не допускається.
Після затвердження на сесії міської ради переліків об’єктів, що підлягають приватизації, Департамент здійснює заходи щодо приватизації об’єктів відповідно до чинного законодавства.
Отже, етапи приватизації залежать від того, яке майно приватизується. Якщо це державне майно, то приватизація проходить на державному рівні з опублікуванням списків, комунальне майно – приватизується за рішенням міської ради.
Розділ III: Способи приватизації
Приватизація державного майна здійснюється різноманітними способами.
Закон України “Про приватизацію державного майна” від 19 лютого 1997 р. у ч. 1 ст. 15 визначає такі способи приватизації:
• продаж частини державного майна кожному громадянину України за приватизаційні папери;
• продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за , конкурсом, у тому числі з виключним застосуванням приватизаційних паперів;
• продаж акцій (часток, паїв), що належать державі в господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність і конкуренцію покупців;
• продаж на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, чи контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства за умови подання покупцем бізнес-плану чи техніко-економічного обґрунтування післяприватизаційного розвитку об'єкта, що включає план зайнятості працівників , підприємства, пропозицію інвестора з зазначенням максимального розміру інвестиції, строків і порядку її внесення, а також декларацію для покупців – фізичних осіб;
• викуп майна державного підприємства згідно з альтернативним планом.[4]
Порядок, приватизації шляхом викупу такий:
1) покупці виражають свою ініціативу шляхом подання заяви до відповідного органу приватизації за місцем знаходження об'єкта приватизації;
2) орган приватизації на підставі заяви у 10-денний термін приймає рішення про приватизацію. Таке рішення є підставою для проведення всіх організаційних заходів, пов'язаних з приватизацією;
3) протягом 3-х днів після ухвалення рішення орган приватизації затверджує склад комісії з оцінки вартості майна. Оцінка вартості майна здійснюється відповідно до Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої КМУ;
4) протягом 15-ти днів після ухвалення рішення орган приватизації публікує інформацію про об'єкти приватизації в засобах масової інформації;
5) органи приватизації в тижневий термін розглядають та затверджують акт оцінки (експертну оцінку);
6) протягом 15-ти днів підписується договір купівлі-продажу, який нотаріально посвідчується і реєструється у відповідних органах;
7) у триденний термін після повної сплати вартості об'єкта приватизації або передбаченого договором початкового внеску складається акт приймання-передачі.
Приватизація може здійснюватись також шляхом продажу на аукціоні або за конкурсом. Право приватизації підприємства при продажу на аукціоні одержує той, хто запропонує найбільшу ціну. В разі продажу за конкурсом від покупців потребується виконання певних умов стосовно об'єкта приватизації. За конкурсом продаються державні та комунальні підприємства, коли від покупців вимагається здійснення певних інвестиційних програм. При цьому право власності передається покупцю, пропозиція якого щонайкраще відповідає критеріям, встановленим планом приватизації. [17; с.238]
Усім без винятку громадянам України було надано право взяти участь у приватизації державного майна шляхом одержання та вкладення приватизаційних сертифікатів.
Приватизаційний сертифікат - це особливий вид державного цінного папера, що підтверджує право його власника на безкоштовне одержання в процесі приватизації частини майна державних підприємств. Фактично - це розписка про те, що держава гарантує громадянину право на безкоштовне придбання частини державної власності, яка підлягає приватизації. Тому приватизаційний майновий сертифікат по-іншому називається ваучером (від англ. voucher - розписка).
Кожний громадянин України протягом певного часу мав право на одержання приватизаційного майнового сертифіката, що являв собою двосторонній бланк сурової звітності. Видача приватизаційних майнових сертифікатів здійснювалась відділеннями Ощадного банку України. При одержанні сертифіката заповнювалась Його ліва сторона, куди вносились: прізвище, ім'я та по батькові власника;, дані про документ, що посвідчує особу; номер відділення Ощадбанку, яке видало сертифікат. Факт видачі підтверджувався підписом відповідальної особи та печаткою банку. Права сторона підлягала заповненню при його обміні на акції приватизованого підприємства. Туди вносились: назва цінних паперів, на які обмінювався сертифікат; назва приватизованого підприємства та установи, що здійснила обмінну операцію, факт обміну підтверджувався підписом відповідальної особи та печаткою.
Приватизаційний майновий сертифікат міг бути використаний тільки для обміну на акції, паї або інші документи, що засвідчують право власності на частину майна держпідприємств, які підлягали приватизації за приватизаційні сертифікати. [10]
Для допомоги громадянам України в придбанні за приватизаційні сертифікати акцій підприємств, що приватизувались, розпорядженням ФДМ була створена мережа регіональних центрів сертифікатних аукціонів, де кожний громадянин міг:
Приватизація об'єктів комунальної власності здійснюється шляхом:
У сучасних умовах Фонд державного майна України є головним органом, який формує і провадить політику держави у сфері приватизації, є орендодавцем і продавцем державного майна. ФДМ України підпорядкований Кабінету Міністрів України і підзвітний Верховній Раді України. [18;с. 186]
Відповідно до головних завдань сформована структура ФДМ України і система управління процесами приватизації в цілому.
У процесі приватизації використовують такі способи:
1. Викуп об’єктів малої приватизації товариствами покупців, що їх створили працівники цих об’єктів.
2. Викуп державного майна підприємства за альтернативним планом приватизації.
3. Викуп державного майна підприємства, зданого в оренду.
4. Викуп державного майна підприємства, зданого в оренду з викупом.
5. Продаж на аукціоні; продаж за некомерційним конкурсом.
6. Продаж акцій відкритих акціонерних товариств.
7. Продаж з відстрочкою платежу.
Викуп об’єктів малої приватизації – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. Приватизація об’єктів малої приватизації (до них належать невеликі підприємства переробної і місцевої промисловості, легкої і харчової, промисловості будівельних матеріалів, будівництва, торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування населення, окремих видів транспорту) може відбуватися шляхом продажу на аукціоні і за конкурсом.
Продаж на аукціоні – спосіб приватизації, коли власником об’єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну.
Продаж за некомерційним конкурсом – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає покупець, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об’єкта або за однакових умов – найвищу ціну.
Продаж за комерційним конкурсом – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає покупець, який за фіксованих початкових умов запропонував найвищу ціну.
Продаж за конкурсом з відтермінуванням платежу – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає покупець, який на конкурсних засадах здобув право оплати за придбаний об’єкт з відтермінуванням платежу на три роки за умови попереднього внесення 30% його вартості.
Викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом приватизації – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта (або його частки) стає товариство покупців, створене його працівниками, згідно з розробленим товариством покупців планом, що є альтернативним до плану, запропонованого комісією з приватизації.
Викуп державного майна, зданого в оренду з викупом – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає орендар відповідно до договору оренди.
Продаж акцій відкритих акціонерних товариств – спосіб приватизації, за яким власникам акцій перетворених у ВАТ державних підприємств на конкурсних засадах стають покупці, які запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій після реалізації акцій на пільгових умовах.[5]
Отже, під способом приватизації розуміють встановлені законом для кожної кваліфікаційної групи об'єктів приватизації юридичну підставу і договірну угоду щодо відчуження майна державного підприємства суб'єктом приватизації - продавцем (державним органом приватизації) суб'єктові приватизації - покупцеві (недержавній юридичній або фізичній особі).
Розділ IV: Позитивні та негативні риси приватизаційного процесу в Україні
Приватизація держмайна стала одним з наріжних каменів соціально-економічних реформ в Україні. Її роль у формуванні підвалин ринкової економіки, створенні критичної маси ефективних приватних власників є незаперечною. Проте завдання приватизації досить часто звужуються до суто фіскальних, а непослідовність та непрозорість приватизаційних процесів, їх значна політизація надають підґрунтя для неоднозначної оцінки з боку експертів, політиків, представників громадянського суспільства, створюють передумови для політичного протистояння, що, зрештою, перешкоджає формуванню коректної приватизаційної стратегії.
Як наслідок, перебіг приватизаційних процесів в Україні характеризувався неефективною державною політикою у сфері приватизації, якій притаманні:
- практична відсутність стратегії реформування відносин власності в цілому та у виробничому секторі економіки зокрема;
- неврахування міжгалузевих зв'язків в економіці;
-нерозвиненість інституційних механізмів ринкового регулювання економіки;
- неефективність протидії поширенню схем тіньової приватизації;
- недостатня прозорість прийняття рішень щодо приватизації, зокрема стратегічних підприємств і підприємств-монополістів, які є основою економічного розвитку та національної безпеки держави.
Однією з ключових проблем у приватизаційній сфері є неузгодженість стратегічних цілей та завдань приватизації з концепцією здійснення економічних реформ, орієнтирами соціального розвитку, завданнями становлення інноваційно-інвестиційної моделі розвитку. Це стає особливо відчутним на порозі "нової хвилі" приватизації, яка охоплюватиме низку стратегічно важливих, системоутворюючих для національної економіки об'єктів.[15;с.236]
Вжиття заходів щодо посилення контролю над припливом в Україну короткострокового капіталу з метою уникнення небажаних спекулятивних атак на активи, що приватизуються. В умовах очікуваного посилення припливу в Україну короткострокового позичкового капіталу, а також прямих іноземних інвестицій природним є зростання ревальваційних очікувань, що може спричинитися до збільшення спекулятивної зацікавленості іноземних суб'єктів у гривневих активах, які виставлятимуться на приватизацію. Запобігти залученню до приватизації короткострокових спекулятивних капіталів може посилення жорсткості у висуненні критеріїв щодо учасників приватизаційних конкурсів. Між тим, урядом неодноразово висловлювався намір відмови від будь-яких кваліфікаційних вимог до учасників та визначення переможця виключно на основі більшої запропонованої ціни.
Сприяння удосконаленню механізмів корпоративного управління, в першу чергу - прийняття ефективного Закону України "Про акціонерні товариства". Становище, яке склалося в цій сфері в Україні сьогодні й характеризується практично повним безправ'ям міноритаріїв при використанні недосконалості законодавства для псевдоправового порушення прав мажоритарних власників, обумовлює украй низьку довіру до вітчизняного корпоративного права. Це гальмує розвиток фондового ринку, перешкоджає поширенню методики приватизації держпідприємств через його механізми, гальмує залучення до приватизації невеликих часток шляхом їх продажу фізичним особам.
Запобігання розвитку негативних ефектів постприватизаційної діяльності підприємств. Насамперед йдеться про необхідність запобігання в ході приватизації та санації підприємств руйнуванню соціальної інфраструктури та надмірно різкому перерозподілу соціального навантаження на місцеві бюджети, уникнення зловживання новими власниками монопольним становищем, запровадження системи екологічного аудиту в передприватизаційний та екологічного контролю у постприватизаційний періоди тощо. На сучасному етапі в Україні відсутня ефективна політика реформування системи соціального забезпечення, що спонукає до формування невиправдано завищених постприватизаційних соціальних зобов'язань для майбутніх власників. Не сформовано дієвих механізмів регулювання природних монополій, насамперед - процесів тарифоутворення.
Підвищення ефективності управління підприємствами, які знаходяться в державній власності. Для компаній, які включено до Програми приватизації, це має забезпечити збереження та підвищення ринкової вартості, а водночас - належне виконання їх стратегічних функцій у передприватизаційний період, а для компаній, які передбачено залишити в держвласності - забезпечити ефективне і стабільне функціонування в ринковому середовищі.
У ринковій економіці існують різні форми організації підприємницької діяльності – державні і приватні підприємства, корпорації, концерни, господарські товариства. Тому постає питання, яка з форм є найбільш ефективною для вітчизняної практики господарювання. З точки зору організаційно-правової форми, акціонерне товариство є найбільш привабливим видом підприємницького об’єднання, оскільки найповніше забезпечує функцію концентрації й централізації капіталу і його подальшого використання, підвищує підприємницьку активність, поєднує різні економічні можливості суб’єктів – капітали, знання, ідеї, а також обмежує економічний ризик для учасників товариств. [19;с. 226]
Історія вітчизняної практики констатує, що принцип заснування акціонерного сектору – залучення капіталів – було порушено ще на початку його формування – проведено не об’єднання, а, навпаки, поділ державного капіталу, а випущені акції не дали реального залучення коштів (був проведений обмін на приватизаційні папери).
|
Формування акціонерних товариств |
|
|
Еволюційний шлях |
Трансформаційний шлях |
|
Класичний метод |
Приватизація |
|
Створення нових товариств шляхом об’єднання майна та коштів юридичних та фізичних осіб |
Перетворення державних підприємств у акціонерне товариство шляхом розподілу їх статутних фондів |
Хоча процес приватизації державних підприємств розпочався ще на початку 90-х рр., пік активності створення акціонерних структур, на думку аналітиків, припадає на 1995 – 1997 рр. – саме в цей період переважна кількість підприємств змінювала форму господарювання на акціонерну шляхом приватизації. [16;с.221]
Позитивні риси приватизаційного процесу в Україні:
1. Ліквідація державної монополії.
2. Закладання основ ринкової конкуренції.
3. Зниження навантаження на державний бюджет.
4. Формування корпоративного сектору економіки.
Негативні риси приватизаційного процесу в Україні:
1. Низький рівень функціонування фондового ринку.
2. Формальний характер створених товариств.
3. Неефективна діяльність органів управління.
4. Виникнення корпоративних конфліктів.
Приватизаційні процеси відбувалися здебільшого стихійно, з порушенням прав власників. На сьогодні приватизація не спроможна вирішити основні проблеми ринкового реформування, які полягають, насамперед, у розвитку акціонерної форми господарювання і формуванні їх ефективної системи управління. Зазначимо, що процес приватизації у нашій країні носить постійний характер і законодавці не планують відмовлятися від такого шляху створення корпорацій.
Таким чином, з одного боку процес приватизації є неефективним для процесу створення акціонерних товариств, а з іншого – держава не планує відмовлятися від нього. Це свідчить про недосконалість законодавчої бази з питання створення акціонерного сектору економіки і потребує вирішення не на рівні власників і акціонерів, а на рівні законодавства.
Розділ V: Перспективи приватизаційного процесу в Україні
Для забезпечення високої ефективності процесів роздержавлення та приватизації необхідно забезпечити вирішення комплексу системних проблем, що назріли з їх реалізацією в минулому. Основними завданнями влади у цьому контексті є:
- повернення довіри населення до приватизації. Для вирішення завдання не потрібно шукати специфічних засобів. Достатньо здійснювати прозору, зрозумілу, ефективну приватизаційну політику і враховувати інтереси пересічних громадян, застосовуючи за необхідності в приватизаційних технологіях доцільні соціальні амортизатори;
- стратегічна орієнтованість спрямування коштів, одержаних від приватизації. В ході реалізації «нової хвилі» приватизації в Україні має бути забезпечено спрямування більшої частки отриманих коштів на інвестування в модернізацію національної економіки. Для цього необхідне виділення в рамках Зведеного бюджету відокремленого Бюджету розвитку, до якого слід вивести всі інвестиційні видатки бюджету, а також зараховувати переважаючу частку надходжень від приватизації.
- оптимізація структури держсектору. Забезпечити досягнення поставленої мети вдасться шляхом встановлення чіткого переліку галузей, пріоритетних для приватизації, і галузей, що повинні залишатися у державній власності, та розробки програми підготовки галузей до приватизації;
- забезпечення прозорості процесу приватизації й зменшення можливостей для корупції. З цією метою необхідно переглянути правове поле, що регламентує процедуру здійснення приватизаційних процесів та посилити відповідальність за вчинення протиправних дій уповноважених осіб;
- підвищення ефективності управління підприємствами, які знаходяться в державній власності;
- залучення громадськості до приватизаційних процесів. Досягненню цієї мети сприятиме створення спеціальних дорадчих, консультаційних, інформаційних комітетів та спілок. [4]
Необхідно констатувати факт, що ціла низка негативних соціально-економічних наслідків в процесі роздержавлення і приватизації в Україні є результатом недосконалого управління з боку держави. Цей пункт роботи присвячений розбору основних причин незадовільних результатів роздержавлення та приватизації на Україні.
Викладені загальні підходи до приватизації держаного майна в Україні не базуються на досвіді приватизації розвинутих країн, теоретичних обґрунтовуваннях ефективності використання об'єктів власності, а виражають лише вузькі приватно-корпоративні інтереси. Все це призводить до того, що національно орієнтовані сили, пріоритетно зупиняючись на питаннях національно-державного устрою, своїх програм приватизації, як правило, не підтримують більш або менш послідовно ту чи іншу соціальну групу.
Основний негативний вплив на темпи і напрямки роздержавлення і приватизації здійснювали політичні причини. Достатньо пригадати і мораторій, що накладався на роздержавлення взагалі, і пристрасті навколо об'єктів агропромислового комплексу. Перешкоджали ефективному розвитку і хиби організаційного характеру. Це проявилося насамперед у пасивній позиції галузевих міністерств і відомств, місцевих органів влади. Значна кількість галузевих і регіональних програм затверджувалося з запізненням, а самі програми містили занижені завдання в порівнянні з тими, що передбачалися. На органи роздержавлення здійснювався тиск із боку місцевих органів влади з метою призупинити роздержавлення тих або інших об'єктів або взагалі вилучити об'єкти з відповідних переліків. Не рідкими були випадки, коли процес роздержавлення окремих підприємств штучно стримували самі їхні керівники, виходячи з особистих інтересів.[13]
Отже, для перспектив розвитку приватизаційного процесу в Україні необхідно вдосконалити законодавство в галузі приватизації.
Висновок
Отже, досліджуючи приватизаційні процеси, важливо підкреслити, що приватизація в Україні стала, скоріше, не результатом економічної перебудови, а її предтечею, своєрідним рушієм, оскільки за своїми темпами приватизація випереджала здійснення реформ в інших напрямах (наприклад, щодо забезпечення необхідної структурної перебудови, створення інституційної інфраструктури або формування ринкового середовища). Інакше кажучи, приватизацію було розпочато за відсутності стратегії розвитку держави, програми структурної перебудови господарського комплексу, концепції економічної безпеки, достатнього законодавчого забезпечення реформ.
Як i на початку цього процесу, так i сьогодні – по суті, на завершальному етапі приватизації фахівці гостро дискутують з питань її доцільності, обґрунтованості обраних напрямів, пріоритетів i темпів перебудови. На жаль, через правову неврегульованість колишню державну власність було розпорошено серед дрібних акціонерів (у цілому понад 20 млн. осіб-власників), не здатних впливати на управління підприємством, що призвело до безкарного всевладдя управлінського корпусу – менеджерів приватизованих підприємств – з метою особистого збагачення. Держава фактично втратила контроль над розподілом власності в ході приватизації, не забезпечивши ні достатнього збереження виробничого потенціалу, ні захисту інтересів пересічного громадянина відповідно до сертифікатного способу "ваучерної" приватизації.
З одного боку, технології індивідуальної приватизації містили ряд цілком раціональних ідей з індивідуальним підходом при підготовці об′єкта до приватизації, аналізі ринку, виборі способу й часу продажу, формуванні конкурсних вимог до потенціального покупця, а з іншого – технології індивідуальної приватизації різко розширили простір для свавільних дій чиновників. Відтак у корумпованій країні, без громадського контролю, за наявності наполегливого попиту на стратегічні підприємства з боку окремих бізнес-груп і за підтримки їх владою, система практично перетворила індивідуальну приватизацію на замовну.
Література:
1. Конституція України. – 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30.
2. Цивільний кодекс України. від 16 січня 2003 року // Офіційний вісник України. – 2003. - №11.
3. Земельни й кодекс України. від 25 жовтня 2001 року // Офіційний вісник України. – 2001. - № 23
4. Закон України "Про підприємництво" // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 14.2. Закон України «Про Державну програму приватизації на 2000-2002 роки»
5. Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств" // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24.
6. Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24.
7. Закон України "Про господарські товариства" // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. – 1992. – № 2.
8. Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24.
9. Закон України "Про приватизаційні папери" // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24.
10. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29.
11. Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" // Голос України. – 1992. – № 78.
12. Про затвердження інвестиційних програм та проектів та проведення державної експертизи інвестицій: Постанова Кабінету Міністрів України // Зібрання Постанов Уряду України. – 1992. – № 9.
13. Про затвердження порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства: Постанова Кабінету Міністрів України // Урядовий кур'єр. – 1992.– № 64.
14. Про методику розрахунку і порядок використання плати за оренду майна державних підприємств та організацій: Постанова Кабінету Міністрів України // Урядовий кур'єр. – 1993. – № 168.
15. Про затвердження методики оцінки вартості об'єктів приватизації // Урядовий кур'єр. – 1993. – № 145.
16. Білорус О., Рогач В. Теорія менеджменту: стратегія управління підприємством // Економіка України. – 1993. – с. 345
17. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємства. – Львів, 1999. – С. 212.
18.Григор'єв С. Як роздержавлювати та приватизувати суспільну власність Економіка України. – 1992. – с.387
19. Логовенко В., Лазня І. Організаційно-економічні форми приватизації Економіка України. – 1993 – с. 376
20. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. – К.: Хвиля прес, 1995. – 680 с.
21. Тимчук М., Тердецький Ю. Тенденції розвитку підприємства в Україні Економіка України. – 1993. – с. 480