Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 28
Міністерство освіти і науки України
Запорізький національний технічний університет
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДО ВИКОНАННЯ КУРСОВИХ РОБІТ
З ДИСЦИПЛІНИ
«МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ»
для студентів спеціальності 6.030203
“Міжнародні економічні відносини”
всіх форм навчання
2012
Методичні вказівки до виконання курсової роботи з дисципліни «Міжнародні валютно-кредитні відносини» для студентів спеціальності 6.030203 “Міжнародні економічні відносини” всіх форм навчання / Укл.: О.О.Кириченко – Запоріжжя: ЗНТУ, 2012. − 28 с.
Укладач: О.О.Кириченко, доцент
Рецензент: А.О.Єгоров, доцент
Відповідальний
за випуск: Т.В. Перелигіна, зав. лаб.
|
Затверджено на засіданні кафедри “Міжнародні економічні відносини Протокол № 10 Від 07 червні 2012 р. |
ВСТУП
Навчальним планом спеціальності 6.030203 “Міжнародні економічні відносини” передбачено виконання студентами курсової роботи під час вивчення дисципліни “Міжнародні валютно-кредитні відносини”.
Курсова робота, як форма самостійної роботи студентів, повинна сприяти глибокому засвоєнню знань з курсу “Міжнародні валютно-кредитні відносини”: теоретичні, практичні та методологічні питання валютно-фінансових відносин, принципи функціонування міжнародних фінансових ринків та фінансових інструментів, основні форми взаємодій між учасниками валютного, кредитного та інших ринків. Виконуючи курсову роботу студенти матимуть можливість оцінювати валютно-фінансову складову світового господарства, розбиратись в світовому досвіді регулювання валютними ринками та продовжити вивчення інших дисциплін спеціальності.
В процесі виконання курсової роботи студенти набувають навичок самостійної роботи з монографічною і періодичною літературою; узагальнення фактичного матеріалу; аналізу міжнародних економічних відносин, що мають місце на світовому фінансовому ринку та в рамках міжнародної валютно-фінансової сфери світового господарства; користування науковою термінологією; творчого мислення та навичок науково-дослідної роботи.
Курсова робота сприяє розширенню та поглибленню теоретичних знань, розвитку навичок їх практичного використання, самостійного розв’язання конкретних завдань.
На захисті курсової роботи студенти повинні продемонструвати знання основних категорій дисципліни „Міжнародні валютно-кредитні відносини”: валюта, кредит, валютний курс, котировка, валютний ділінг, валютні ризики, хеджування та ін., а також повинні вміти визначити причинно-наслідкові зв’язки в міжнародних валютно-кредитних відносинах, знати законодавчу базу питання, що досліджується.
Методичні вказівки не є навчальним посібником та довідником, а спрямовані надавати студентам допомогу з організації творчого процесу, необхідну під час виконання курсової роботи, указувати послідовність дій та обсяг роботи.
ЗАВДАННЯ НА РОБОТУ
Курсова робота виконується згідно індивідуального завдання, що видається кожному студентові своїм керівником, та згідно загальної методики наукової творчості. Інші вихідні данні студент збирає самостійно використовуючи літературні матеріали, нормативну науково-технічну і довідкову документацію, вивчає їх в процесі написання курсової роботи та обґрунтовує їх, якщо ці данні будуть використовуватися у тексті дослідження.
МЕТА І ЗАВДАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
Курсова робота сприяє розширенню та поглибленню теоретичних знань, розвитку навичок їх практичного використання, самостійного розв’язання конкретних завдань.
На захисті курсової роботи студенти повинні продемонструвати знання основних категорій дисципліни “Міжнародні валютно-кредитні відносини”: валюта, кредит, валютний курс, котировка, валютний ділінг, валютні ризики, хеджування та ін., а також повинні вміти визначити причинно-наслідкові зв’язки в міжнародних валютно-кредитних відносинах, знати законодавчу базу питання, що досліджується.
ЗАГАЛЬНА МЕТОДИКА НАУКОВОЇ ТВОРЧОСТІ
Отримання наукових результатів, оформлених у вигляді курсової роботи, має свої принципи, методи, техніку і технологію. Мета цього розділу методичних вказівок - сприяти оптимальній організації наукової творчості студентів, перед якими поставлено завдання написання та захисту курсової роботи, через ознайомлення з принципами побудови курсової роботи, принципами й методами встановлення новизни, достовірності і практичної значущості досягнутих результатів.
Накопичення наукових фактів у процесі дослідження - завжди творчий процес, в основі якого лежить задум, ідея. Ідея відрізняється від інших форм мислення і наукового знання тим, що в ній не тільки відображено об'єкт вивчення, але й міститься усвідомлення мети, перспективи пізнання і практичного перетворення дійсності. Ідеї народжуються із практики, спостереження навколишнього світу і потреб життя. У їх основі лежать реальні факти і події. Розвиток ідеї до стадії вирішення завдання звичайно здійснюється як плановий процес наукового дослідження.
Метод - це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретної задачі. У кожному науковому дослідженні можна виділити два рівні: 1) емпіричний, на якому відбувається процес накопичення фактів; 2) теоретичний - досягнення синтезу знань (у формі наукової теорії).
Згідно з цими рівнями, загальні методи пізнання можна поділити на три групи:
Методи емпіричного дослідження.
Спостереження - це систематичне цілеспрямоване вивчення об'єкта. Аби бути плідним, спостереження мусить відповідати таким вимогам:
а) задуманості заздалегідь (спостереження провадиться для певного, чітко поставленого завдання);
б) планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);
в) цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);
г) активності (спостерігач активно шукає потрібні об'єкти, риси явища);
д) систематичності (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).
Спостереження як метод пізнання дає змогу отримати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень. Емпірична сукупність утворює первинну схематизацію об'єктів реальності - вихідних об'єктів наукового дослідження.
Порівняння - це процес встановлення подібності або відмінностей предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об'єктам.
Метод порівняння досягне результату, якщо виконуються такі вимоги:
а) можуть порівнюватися лише такі явища, між якими можлива деяка об'єктивна спільність:
б) порівняння має здійснюватися за найбільш важливими, суттєвими (в плані конкретного завдання) рисами.
Різні об'єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном).
Вимірювання - це визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Вимірювання передбачає наявність таких основних елементів: об'єкта вимірювання, еталона, вимірювальних приладів, методу вимірювання. Вимірювання розвинулося з операції порівняння, проте воно - більш потужний і універсальний пізнавальний засіб.
Експеримент - це такий метод вивчення об'єкта, за яким дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього завдяки створенню штучних умов або використанню природних умов, необхідних для виявлення відповідної властивості. Експеримент проводять при спробі виявлення раніше невідомих властивостей об'єкта, при перевірці правильності теоретичних побудов та при демонструванні явища.
Методи, що застосовуються на емпіричному та теоретичному рівнях досліджень.
Абстрагування - це відхід у думці від несуттєвих властивостей, зв'язків, відношень предметів і виділення декількох рис, котрі цікавлять дослідника.
Процес абстрагування має два ступені. Перший: виділення найважливішого у явищах і встановлення факту незалежності чи дуже незначної залежності досліджуваних явищ, на яку можна не зважати, від певних факторів. Другий ступінь: реалізація можливостей абстрагування. Сутність його полягає в тому, що один об'єкт замінюється іншим, простішим, який виступає як «модель» першого. Абстрагування може застосовуватися до реальних і абстрактних об'єктів.
Аналіз і синтез. Аналіз - метод пізнання, який дає змогу поділяти предмети дослідження на складові частини. Синтез, навпаки, припускає з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле. Аналіз та синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей.
Індукція та дедукція. Дедуктивною звуть таку розумову конструкцію, в якій висновок щодо якогось елементу множини робиться на підставі знання загальних властивостей всієї множини. Під індукцією розуміють перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів класу робиться висновок стосовно класу в цілому. Дедукція та індукція - взаємо протилежні методи пізнання.
Моделювання - метод, який ґрунтується на використанні моделі як засобу дослідження явищ і процесів природи. Під моделями розуміють системи, що замінюють об'єкт пізнання і служать джерелом інформації стосовно нього. Моделі - це такі аналоги, подібність яких до оригіналу суттєва. Метод моделювання має таку структуру: а) постановка завдання; б) створенні або вибір моделі; в) дослідження моделі; г) перенесення знань з моделі на оригінал.
Методи теоретичних досліджень.
Ідеалізація - це конструювання подумки об'єктів, які не існують у дійсності або практично не здійсненні (наприклад, абсолютно тверде тіло, абсолютно чорне тіло). Мета ідеалізації: позбавити реальні об'єкти деяких притаманних їм властивостей і наділити (у думці) ці об'єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями.
Формалізація - метод вивчення різноманітних об'єктів шляхом відображення їхньої структури у знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики.
Аксіоматичний метод - метод побудови наукової теорії, за якого деякі твердження приймаються без доведень, а всі інші знання виводяться з них відповідно до певних логічних правил.
Гіпотеза та припущення. У становленні теорій як системи наукового знання найважливішу роль відіграє гіпотеза. Гіпотеза є формою осмислення фактичного матеріалу, формою переходу від фактів до законів. Розвиток гіпотези відбувається за трьома стадіями:
а) накопичення фактичного матеріалу і висловлювання на його основі припущень;
б) формування гіпотези, тобто виведення наслідків із зробленого припущення, розгортання на його основі прийнятної теорії;
в) перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення гіпотези.
Якщо при перевірці наслідок відповідає дійсності, то гіпотеза перетворюється на наукову теорію.
Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування і розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономірностей та суперечностей. Даний метод використовується головним чином у суспільних науках.
Системний підхід полягає у комплексному дослідженні великих і складних об'єктів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого із узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин. Виходячи з цього принципу, треба вивчити кожен елемент системи у його зв'язку та взаємодії з іншими елементами, виявити вплив властивостей окремих частин системи на її поведінку в цілому, встановити властивості системи і визначити оптимальний режим її функціонування.
Теорія - система знань, яка описує і пояснює сукупність явищ певної частки дійсності і зводить відкриті в цій галузі закони до єдиного об'єднувального початку. Теорія будується на результатах, отриманих на емпіричному рівні досліджень. У теорії ці результати впорядковуються, вписуються у струнку систему, об'єднану загальною ідеєю, уточнюються на основі введених до теорії абстракцій, ідеалізацій та принципів. До нової теорії висуваються такі вимоги:
а) адекватність наукової теорії описуваному об'єкту, що дає змогу у визначених межах замінювати експериментальні дослідження теоретичними;
б) повнота опису певної галузі дійсності;
в) необхідність пояснення взаємозв'язків між різними компонентами в межах самої теорії. Наявність зв'язків між різними положеннями теорії забезпечить перехід від одних тверджень до інших;
г) відсутність внутрішньої несперечливості теорії та відповідність її дослідним даним.
Наукове пізнання покликане освітлювати шлях практиці, надавати теоретичні основи для вирішення практичних проблем. Тому воно має випереджувати практику завдяки елементові наукового передбачення. Проте практика - це не тільки вихідний пункт і мета пізнання, а й вирішальне підґрунтя цього складного процесу. Таким чином, виростаючи з практики і розвиваючись на її основі, наукове пізнання набуває великого значення для неї самої. Воно сягає сутності явиш, розкриває закони їх існування та розвитку, тим самим вказуючи практиці можливості, шляхи і способи впливу на ці явища та зміни згідно з їхньою об'єктивною природою.
Загальна схема наукового дослідження
Весь хід наукового дослідження можна приблизно зобразити у вигляді такої логічної схеми:
Обґрунтування актуальності обраної теми - початковий етап будь-якого дослідження. Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Досить кількома реченнями висловити головне - сутність проблеми, з чого й випливе актуальність теми.
Від доведення актуальності обраної теми логічно перейти до формулювання мети дослідження, а також вказати конкретні завдання, які мають бути вирішені відповідно до цієї мети. Це звичайно робиться у формі перерахування (вивчити..., описати..., встановити..., вияснити..., вивести формулу... і т. ін.). Формулювання цих завдань необхідно робити якомога ретельніше, оскільки опис їх вирішення складатиме зміст розділів курсової роботи.
Надалі формулюються об'єкт і предмет дослідження. Об'єкт — це процес або явище, що породжують проблемну ситуацію і обрані для вивчення. Предмет - це те, що міститься в межах об'єкта. Об'єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, котра є предметом дослідження. Саме на нього і спрямована основна увага студента, саме предмет дослідження визначає тему курсової роботи, яка виноситься на титульний аркуш як заголовок.
Дуже важливим етапом наукової праці є вибір методів дослідження - інструменту отримання фактичного матеріалу і необхідної умови досягнення поставленої в роботі мети.
Опис процесу дослідження - основна частина наукової роботи, де висвітлюються методика і техніка дослідження з використанням логічних законів і правил.
Заключним етапом ходу наукового дослідження є висновки, котрі містять те нове і суттєве, що складає наукові і практичні результати проведеної курсової роботи.
Науковий результат - це знання, відповідне вимогам новизни, достовірності і практичної цінності. Сутність наукового результату формулюється у висновках до дослідження. Формулювання сутності повинне бути коротким, зрозумілим, конкретним, без загальних слів і термінів, які потребують додаткового пояснення.
ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
Курсова робота (КР) повинна бути оформлена згідно стандарту оформлення дипломних та курсових робіт СТП 15-96. Як правило, ця суто технічна вимога виконання роботи викликає у студентів Гуманітарного факультету не передбачувані труднощі, переважно за рахунок того, що стандарт призначений для оформлення робіт передусім за технічними спеціальностями та був розроблений задовго до періоду загального вжитку комп’ютерної техніки при виконанні КР. Метою даного розділу посібника є не дублювання матеріалу, викладеного у Стандарті, а його систематизація та приклади використання при оформленні робіт гуманітарного профілю.
Отож, Курсову роботу умовно поділяють на:
Вступна частина містить такі структурні елементи:
Основна частина містить такі структурні елементи:
Структурні елементи “Титульний лист”, “Реферат”, “Зміст”, “Вступ”, “Сутність КР”, “Висновки”, “Перелік посилань” є обов'язковими.
Вимоги до структурних елементів вступної частини
Титульний лист містить дані, які подають у такій послідовності;
Приклад оформлення титульних листів наведено у додатку А.
Реферат має бути розміщений безпосередньо за титульним листом, починаючи з нової сторінки. Реферат повинен містити:
Реферат належить виконувати об’ємом не більш як 500 слів, і бажано, щоб він уміщувався на одній сторінці формату А4.
У випадках, коли КР складається з окремих томів (комплексна курсова робота), пов’язаних між собою однією темою, кожна така КР повинна мати реферат, котрий би зазначав його зв’язок з іншими томами. Структура кожного тому складається згідно з цим стандартом.
Ключові слова, що є визначальними для розкриття суті КР, вміщують після тексту реферату. Перелік ключових слів містить від 5 до 15 слів (словосполучень), надрукованих великими літерами в називному відмінку в рядок через коми.
Приклад складення реферату наведено в Додатку Б.
Зміст розміщують безпосередньо після реферату, починаючи з нової сторінки. До змісту включають: перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів; передмову; вступ; послідовно перелічені назви всіх розділів, підрозділів, пунктів і підпунктів (якщо вони мають заголовки) суті КР; висновки; рекомендації; перелік посилань; назви додатків і номери сторінок, які містять початок матеріалу. У змісті можуть бути перелічені номери й назви ілюстрацій та таблиць з зазначенням сторінок, на яких вони вміщені. Приклад змісту наведено у додатку В.
Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів. Усі прийняті у КР малопоширені умовні позначення, символи, одиниці, скорочення і терміни пояснюють у переліку, який вміщують безпосередньо після змісту, починаючи з нової сторінки. Незалежно від цього за першої появи цих елементів у тексті КР наводять їх розшифровку. Перелік повинен розташовуватись стовпцем. Ліворуч в алфавітному порядку наводять умовні позначення, символи, одиниці, скорочення і терміни, праворуч - їх детальну розшифровку.
Вимоги до структурних елементів основної частини
Вступ розташовують на окремій сторінці. У вступі коротко викладають :
Суть курсової роботи викладають, поділяючи матеріал на розділи. Розділи можуть поділятися на пункти або на підрозділи і пункти. Пункти, якщо це необхідно, поділяють на підпункти. Кожен пункт і підпункт повинен містити закінчену інформацію. Текст суті КР може поділятися тільки на пункти. У КР треба використовувати одиниці SI. Якщо виміри проведено в інших одиницях, переведення їх в одиниці обов'язкове лише за умови викладенню найважливіших положень КР.
Висновки вміщують безпосередньо після викладення суті КР, починаючи з нової сторінки. Текст висновків може поділятись на пункти.
Рекомендації. У КР на основі одержаних висновків можуть наводитись рекомендації. Рекомендації вміщують після висновків, починаючи з нової сторінки.
Перелік посилань. Перелік джерел, на які є посилання в основній частині КР наводять у кінці тексту КР, починаючи з нової сторінки, а у відповідних місцях тексту мають бути посилання. Бібліографічні описи в переліку посилань подають у порядку, за яким вони вперше згадуються в тексті. Бібліографічні описи посилань у переліку наводять відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи. (ГОСТ 7.01-64 Бібліографічні описи документу. Загальні вимоги і правила складання). Бібліографічні описи виконують на мові джерела інформації, допускається робити переклад бібліографічного опису і записувати його на мові курсової роботи.
Правила оформлення роботи.
Загальні вимоги. Залежно від особливостей і змісту КР складають у вигляді тексту, ілюстрацій, таблиць або їх сполучень. КР оформлюють на аркушах формату А4. За необхідності допускається використання аркушів формату АЗ. КР виконують рукописним, машинописним або машинним (за допомогою комп'ютерної техніки) способом на одному боці аркуша білого паперу. За машинописного способу виконання КР друкують через півтора інтервали; (приблизно 8 мм ) шрифтом Times New Roman розміром 14 пт. Допускається окремі частини КР (титульний лист, додатки) виконувати іншим способом, ніж основна частина. Текст КР слід друкувати, додержуючись такої ширини полів: верхнє і нижнє - 20 мм, ліве – 30 мм, праве- 10-15 мм. Вирівняти текст по ширині. Під час виконання КР необхідно дотримуватися рівномірної щільності, контрастності й чіткості тексту.
Помилки, описки та графічні неточності допускається виправляти підчищенням або зафарбовуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого зображення машинописним способом або від руки. Виправлене повинно бути такого ж кольору, як основний текст.
Прізвища, назви установ, організацій, фірм та інші власні назви у КР наводять мовою оригіналу. Допускається транслітерувати власні назви і наводити назви організацій у перекладі на мову КР, додаючи (при першій згадці) оригінальну назву.
Структурні елементи “РЕФЕРАТ”, “ЗМІСТ”, “ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ”, “ВСТУП”, “ВИСНОВКИ”, “РЕКОМЕНДАЦІЇ”, “ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ” не нумерують, а їх назви правлять за заго ловки структурних елементів.
Розділи і підрозділи повинні мати заголовки. Пункти і підпункти можуть мати заголовки. Заголовки структурних елементів КР та заголовки розділів слід розташовувати посередині рядка і друкувати великими літерами без крапок в кінці, не підкреслюючи. Заголовки підрозділів, пунктів і підпунктів КР слід починати з абзацного відступу і друкувати маленькими літерами, крім першої великої, не підкреслюючи, без крапки в кінці. Абзацний відступ повинен бути однаковим впродовж усього тексту КР і дорівнювати п'яти знакам (15 мм). Якщо заготовок складається з двох і більше речень, їх розділяють крапкою. Перенесення слів у заголовку розділу не допускається.
Відстань між заголовком і подальшим чи попереднім текстом має бути :
- за машинописного або рукописного способу - не менше, ніж три інтервали (приблизно 16 мм);
- за машинного способу - не менше, ніж два рядки. Відстань між основами рядків заголовку, а також між двома заголовками приймають такою, як у тексті.
Не допускається розміщувати назву розділу, підрозділу, а також пункту і підпункту в нижній частині сторінки, якщо після неї розміщено тільки один рядок тексту. Оформлення тексту, ілюстрацій і таблиць за машинного способу їх виконання повинно відповідати вимогам цього стандарту з урахуванням особливостей комп'ютерної техніки.
Нумерація сторінок. Сторінки КР слід нумерувати арабськими цифрами, додержуючись наскрізної нумерації впродовж усього тексту, номер сторінки проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці. Титульний лист включають до загальної нумерації сторінок КР. Номер сторінки на титульному листі не проставляють.
Реферат і текст змісту також включають до загальної нумерації сторінок. Номера сторінок на них не проставляють. Ілюстрації й таблиці, розмішені на окремих сторінках, включають до загальної нумерації сторінок КР.
Нумерація розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Розділи, підрозділи, пункти, підпункти КР слід нумерувати арабськими цифрами.
Розділи КР повинні мати порядкову нумерацію в межах викладення суті КР і позначатися арабськими цифрами без крапки, наприклад, 1, 2, 3 і т.д.
Підрозділи повинні мати порядкову нумерацію в межах кожного розділу, номер підрозділу складається з номеру розділу і порядкового номера підрозділу, відокремлених крапкою. Після номера підрозділу крапку не ставлять, наприклад, 1.1, 1.2 і т.д. Пункти повинні мати порядкову нумерацію в межах кожного розділу або підрозділу.
Номер пункту складається з номера розділу і порядкового номера пункту, або з номера розділу, порядкового номера підрозділу та порядкового номера пункту, відокремлених крапкою. Після номера пункту крапку не ставлять, наприклад 1.1.1, 1.1.2 і т.д.
Номер підпункту складається з номера розділу, порядкового номера підрозділу, порядкового номера пункту і порядкового номера підпункту, відокремлених крапкою, наприклад, 1.1.1.1, 1.1.1.2, і т.д.
Якщо розділ або підрозділ складається з одного пункту, або пункт складається з одного підпункту, його нумерують.
Ілюстрації (креслення, рисунки, графіки, схеми, діаграми, фотознімки) слід розміщувати у КР безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. На всі ілюстрації мають бути посилання у КР.
Фотознімки розміром менше за формат А4 мають бути наклеєні на аркуші білого паперу формату А4. Ілюстрації можуть мати назву, яку розміщують під ілюстрацією. За необхідності під ілюстрацією розміщують пояснювальні дані (під рисунковий текст). Ілюстрація позначається словом “Рисунок ___”, яке разом з назвою ілюстрації розмішують після пояснювальних даних, наприклад,
“Рисунок 3.1 - Схема розміщення”.
Ілюстрації слід нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу, за винятком ілюстрацій, наведених у додатках. Номер ілюстрації складається а номера розділу і порядкового номеру ілюстрації, відокремлених крапкою, наприклад, “рисунок 3.2” - другий рисунок третього розділу.
Якщо ілюстрація не вміщується на одній сторінці, можна переносити її на інші сторінки, вміщуючи назву ілюстрації на першій сторінці, пояснювальні дані - на кожній сторінці, і під ними позначають: “Рисунок ____, аркуш ___”.
Таблиці. Цифровий матеріал, як правило, оформляють у вигляді таблиць відповідно до рисунку 3.2.
|
Польща |
5,4 |
6,8 |
3,5 |
|
Угорщина |
7,8 |
9,5 |
4,7 |
Горизонтальні та вертикальні лінії, які розмежовують рядки таблиці, а також лінії зліва, справа і знизу, що обмежують таблицю, можна не проводити, якщо їх відсутність не утруднює користування таблицею. Таблицю слід розташовувати безпосередньо після тексту, у якому вона згадується вперше, або на наступній сторінці. На всі таблиці мають бути посилання в тексті КР.
Таблиці слід нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу, за винятком таблиць, що наводяться у додатках. Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, відокремлених крапкою, наприклад, таблиця 2.1-перша таблиця другого розділу. Якщо у КР одна таблиця, її нумерують згідно з вимогами. Таблиця може мати назву, яку друкують малими літерами (крім першої великої) і вміщують над таблицею. Назва має бути стислою і відбивати зміст таблиці.
Якщо рядки або графи таблиці виходять за межі формату сторінки, таблицю поділяють на частини, розміщуючи одну частину під одною, або поруч, або переносячи частину таблиці на наступну сторінку, повторюючи в кожній частині таблиці її головку і боковик. При поділенні таблиці на частини допускається її головну або боковик заміняти відповідно номерами граф чи рядків, нумеруючи їх арабськими цифрами у першій частині таблиці.
Слово “Таблиця _____” вказують один раз зліва над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть: “Продовження таблиці ______” з зазначенням номера таблиці.
Заголовки граф таблиці починають з великої літери, а підзаголовки - з малої, якщо вони складають одне речення з заголовком. Підзаголовки, що мають самостійне значення, пишуть з великої літери. В кінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставлять. Заголовки і підзаголовки граф указують в однині. Таблиці, за необхідності, можуть бути перелічені у змісті з зазначенням їх номерів, назв (якщо вони ) та номерів сторінок, на яких вони розміщені.
Переліки, за потреби, можуть бути наведені всередині пунктів або підпунктів. Перед переліком ставлять двокрапку. Перед кожною позицією переліку слід ставити малу літеру української абетки з дужкою, або, не нумеруючи - дефіс (перший рівень деталізації). Для подальшої деталізації переліку слід використовувати арабські цифри з дужкою (другий рівень деталізації). Приклад:
а) процентна ставка;
б) грошова маса в обігу:
в) валютний курс
Переліки першого рівня деталізації друкують малими літерами з абзацного відступу, другого рівня - з відступом відносно місця розташування переліків першого рівня.
Примітки вмішують у КР за необхідності пояснення змісту тексту, таблиці або ілюстрації. Примітки розташовують безпосередньо після тексту, таблиці, ілюстрації, яких вони стосується. Одну примітку не нумерують.
Слово “Примітка” друкують з великої літери з абзацного відступу, не підкреслюють, після слова “Примітка” ставлять крапку і з великої літери в тому ж рядку подасть текст примітки. Приклад:
Примітка._____________________________________
Декілька приміток нумерують послідовно арабськими цифрами з крапкою. Після слова "Примітки" ставлять двокрапку і з нового рядка з абзацу після номера примітки з великої літери подають текст примітки. Приклад.
Примітки :
1.______________________________________________________
2. _____________________________________________________
Висновки. Пояснення по окремих даних, наведених у тексті або таблицях, допускається оформляти виносками. Виноски позначають надрядковими знаками у вигляді арабських цифр (порядкових номерів) з дужкою. Нумерація виносок - окрема для кожної сторінки. Знаки виноски проставляють безпосередньо після того слова, числа, символу, речення, до якого дають пояснення, та перед текстом пояснення. Текст виноски вміщують під таблицею, або в кінці сторінки й відокремлюють від таблиці або тексту лінією довжиною 30-40мм, проведеною в лівій частині сторінки.
Текст виноски починають з абзацного відступу і друкують за машинописного або рукописного способу виконання КР через один інтервал, за машинного способу - з мінімальним міжрядковим інтервалом. Приклад:
Цитата в тексті: “Метод прогнозування базується на використанні закону Коперніка-Грешема1)”.
Відповідне подання виноски:
________________
1) Формулюється як “Гірші гроші витісняють з обігу кращі”. Вперше закон на інтуїтивному рівні сформулював Копернік, а згодом його довів Грешем.
Формули та рівняння розташовують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині сторінки. Вище і нижче кожної формули або рівняння повинно бути залишено не менше одного вільного рядка. Формули і рівняння у КР (за винятком формул і рівнянь, наведених у додатках) слід нумерувати порядковою нумерацією в межах розділу.
Номер формули або рівняння складається з номера розділу і порядкового номеру формули або рівняння, відокремлених крапкою, наприклад, формула /1.3/ - третя формула першого розділу. Номер формули або рівняння зазначають на рівні формули або рівняння в дужках у крайньому правому положенні на рядку.
Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів, що входять до формули чи рівняння, слід наводити безпосередньо під формулою у тій послідовності, в якій вони наведені у формулі чи рівнянні. Пояснення значення кожного символу та числового коефіцієнту слід давати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають з абзацу словом “де” без двокрапки. Приклад:
Цитата в тексті : “Відомо, що
/3.1/
де М - математичне очікування”;
Переносити формули чи рівняння на наступний рядок допускається тільки на знаках виконуваних операцій, повторюючи знак операції на початку наступного рядка. Коли переносять формули чи рівняння на знакові операції множення, застосовують знак “х” .
Формули, що йдуть одна за одною й не розділені текстом, відокремлюють комою. Приклад:
, (1.1)
, (1.2)
Посилання в тексті КР на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, “... у роботах [1-4]...”. Допускається наводити посилання на джерела у виносках, при цьому оформлення посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань із зазначенням номеру. Приклад:
Цитата в тексті: “... у загальному обсязі робочого часу частка інформаційної роботи перевищує 70% [6]”,
Відповідний опис у переліку посилань:
6. Автоматизація робіт в банківських установах // Вісник НБУ –2004р -№11 - с.66 - 76.
При посиланнях на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, ілюстрації, таблиці, формули, рівняння, додатки, зазначають їх номери. При посиланнях слід писати: “... у розділі 4 ...” , “... дивись 2.1 ...”, “... за 3.3.4 ...”, “... відповідно до 2.3.4.1 ...”, “... на рис. 1.3 ...”, або “... на рисунку 1.3 ...”, “... у таблиці 3.2 ...”, “... /див. 3.2/ ...”, “... за формулою /3.1/ ...”, “... у рівняннях /1.23/ - /1.25/ ...”, “... у додатку Б” тощо.
Додатки слід оформлювати як продовження КР на її наступних сторінках, розташовуючи додатки в порядку появи посилань на них у тексті КР. Кожний додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований вгорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої повинно бути надруковано - слово “Додаток ___” і велика літера, що позначає додаток.
Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т.д. Один додаток позначається як додаток А. Додатки повинні мати спільну з рештою КР наскрізну нумерацію сторінок.
За необхідності текст додатків може поділятися на розділи, підрозділи, пункти і підпункти, які слід нумерувати в межах кожного додатку відповідно до вимог. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатку (літеру) і крапку, наприклад, А.2 - другий розділ додатку А; Г.3.1 - підрозділ 3.1 додатку Г; Д.4.1.2 - пункт 4.1.2 додатку Д ;Ж.1.3.3.4 - підпункт 1.3.3.4 додатку Ж.
Ілюстрації, таблиці, формули та рівняння, що є у тексті додатку, слід нумерувати в межах кожного додатку, наприклад, рисунок Г.3 - третій рисунок додатку Г; таблиця А.2-друга таблиця додатку А; формула А.1 - перша формула додатку А.
Якщо в додатку одна ілюстрація, одна таблиця, одна формула, одне рівняння, їх нумерують, наприклад, рисунок А.1, таблиця А.1, формула В.1.
В посиланнях у тексті додатку на ілюстрації, таблиці, формули, рівняння рекомендується писати : “... на рисунку А.2...”, “... на рисунку А.1 ...”; “... в таблиці Б.3 ...”, або “...в табл.Б.3 ...”: “... за Формулою /3.1/ ...”, “... у рівнянні /Т.2/”.
Якщо у КР як додаток використовується документ, що має самостійне значення і оформлюється згідно з вимогами до документу даного виду, його копію вміщують у КР без змін в оригіналі. Перед копією документу вміщують аркуш, на якому посередині друкують слово “ДОДАТОК_____” і його назву (за наявності), праворуч у верхньому куті аркуша проставляють порядковий номер сторінки. Сторінки копії документу нумерують, продовжуючи наскрізну нумерацію сторінок КР (не займаючи власної нумерації сторінок документа).
ОРІЄНТОВНА ТЕМАТИКА КУРСОВИХ РОБІТ
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Основна література
Додаткова література
Періодичні видання
Інтернет ресурси
1. www.imf.org – Міжнародний валютний фонд
2. www.wb.org – Всесвітній банк
3. www.oecd.org – Організація економічного співробітництва та розвитку
4. www.un.org – ООН
5. www.bis.org – Банк міжнародних розрахунків
6. www.gatt.org / www.wto.org – Генеральна угода по тарифах та торгівлі / Всесвітня торгова організація (ГАТТ/ВТО)
7. www.iif.com – Інститут міжнародних фінансів
8. www.ecb.int – Європейський центральний банк
9. www.bank.gov.ua – Національний банк України
10. Інтернет сторінки інших центральних / національних банків
Додаток А
Титульний лист курсової роботи
Додаток Б
Приклад складення реферату до курсової роботи
КР: 35с., 4 рис., 4 табл., 2 додатки, 18 джерел.
Об’єкт дослідження: світова валютна система (СВС) взагалі, її еволюція, поточний стан, концепції реформування.
Мета роботи: виявлення основних тенденцій розвитку та закономірності функціонування СВС..
СВС – закріплена в міжнародних угодах форма організації валютно-фінансових відносин. На своєму шляху розвитку пройшла ряд етапів: золотий стандарт, золотодевізний стандарт, золотовалютний стандарт, мультивалютна (сучасна) система. Розглянуто основні риси та особливості кожної з них, сучасна система розглянута більш детально – поточний стан її складових елементів (золото, СДР, система валютних курсів, валютні резерви), а також в міру можливості освітлено концепції майбутніх реформ.
В роботі автор торкається впливу зміни СВС на валютне положення та валютну політику України, їх взаємозв’язок.
ВАЛЮТА, КОНВЕРТОВАНІСТЬ, ОБМІННИЙ КУРС, ПАРИТЕТ, СДР, ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС, ГРОШОВА МАСА.
Додаток В
|
Завдання на проект Реферат Перелік умовних позначень. символів, одиниць. скорочень і термінів Вступ
3 Модель електронного документообігу 4 Архітектури гіпертекстової системи для електронного документообігу 4.1 Подання текстових І графічних документів у вигляді об’єктів гіпертексту 4.2 Зберігання І пошук гіпердокументів 4.2.1 Підсистема зберігання І пошук гіпердокументів 4.2.2 Пошук об'єктів гіпертексту в Інтерактивному режимі та в режимі запиту 5 Приклад гіпертекстової .системи електронного документообігу Висновки. Перелік посилань Додаток А Опис макету гіпертекстової системи "Ділові листи" |
2 4 6 7 9 11 13 15 15 16 16 17 22 42 43 45 |