Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
3. Роль Харківського університету у народознавчих дослідженнях в Україні на початку ХІХ ст.
У Харківському університеті обмінювалися поглядами й творили національне наукове краєзнавство такі відомі вчені, як Ізмаїл Срезневський (ректор університету) та Микола Костомаров (18171885 рр.). Саме він у 1846 році у Києві разом з Василем Білозерським, Миколою Гулаком, Пантелеймоном Кулішем, Тарасом Шевченком та іншими видатними українськими діячами заснували Кирило-Мефодіївське братство. Наукова краєзнавча спадщина Братства є дуже значною, його членами були написані фундаментальні праці з історії України, ряд етнографічних студій, матеріали етнографо-статистичної експедиції на Правобережну Україну.
4. Діяльність видатного вченого Максимовича щодо створення в києві центру історико-краєзнавчого дослідження України.
З кінця першої половини XIX ст. центр народознавчої діяльності поступово переміщується до Києва у зв'язку з заснуванням тут у 1834 році університету. Після чого перший ректор університету Михайло Максимович разом з Миколою Костомаровим сформував тут центр історико-краєзнавчого дослідження України. У тому ж 1834 році у Києві було створено Тимчасовий комітет для дослідження старожитностей, який зініціював створення музею старожитностей при Київському університеті.
5. Павло Чубинський - керівник етнографічно - статистичної експедиції географічного товариства до південно - західного краю.
У другій половині 19 століття краєзнавство почало розвиватися в напрямку фольклорно-етнографічних та економіко-статистичних досліджень народного побуту. Така діяльність з залученням багатьох краєзнавців-аматорів велася практично в усіх реґіонах України. Звіти про дані дослідження частково публікувалися в різноманітних місцевих виданнях статистичних комітетів та губернських архівних комісій, а також у періодиці. Павло Чубинський керівник етнографічно-статистичної експедиції Географічного товариства до Південно-Західного краю, що дала поштовх для розвитку краєзнавства. Цей період розвитку краєзнавства розпочався важливою науковою подією проведення етнографічно-статистичної експедиції Географічного товариства до Південно-Західного краю, тобто на всю територію Правобережної України. Керував експедицією автор тексту українського національного гімну «Ще не вмерла України», географ-краєзнавець Павло Чубинський. Під час цієї експедиції він відвідав 36 повітів Правобережної України. Експедиція зібрала 12 томів краєзнавчого матеріалу, через що їх обробка та друкування зайняло цілих 6 років і було завершено лише в 1878 році. Праці вийшли під загальною назвою «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский Край». За цю унікальну працю Чубинського нагороджено золотою медаллю РГТ (1873 p.), премією Російської Академії наук (1879 р.), а також золотою медаллю виставки Міжнародного географічного конгресу в Парижі (1875 p.).
6. Михайло Грушевський як голова наукового товариства ім. Тараса Шевченка.
Науко́ве товари́ство імені Шевче́нка (акронім: НТШ) академічна організація, утворена 1873 року у Львові. У 1920-30-х роках зазнавала переслідувань від польської влади, 1939 зліквідована радянською владою; відновлена 1947 року в Західній Європі та Сполучених Штатах Америки, де стала відома як Shevchenko Scientific Society. З 1989 року організація знову діє на території України. В українській історії перша суспільна установа, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі його ім'я (початкова назва інституції «Товариство ім. Шевченка»). Після першого етапу розвитку, пов'язаного з розбудовою видавничої літературної діяльності, Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892, перетворюється в багатопрофільну академію наук з пріоритетом до проблем українознавства. Від 1892 р. з появою першого тому «Записок НТШ» а далі й інших серійних наукових збірок, розпочалася наукова розбудова Товариства. Особливий науковий та організаційний поступ здійснено під головуванням Михайла Грушевського (18971913): великого розмаху набрав випуск численних серійних і монографічних видань, придбано декілька великих будинків, розпочато створення музеїв, бібліотеки та архівів.
7. Відомий краєзнавець України і Галичини др.половини 19 - поч. 20ст. Степан Рудницький.
На 1 січня 1929 року в Україні налічувалося 51 товариство та 658 гуртків у 32 округах республіки. І з цього ж року розпочалося репресивне нищення краєзнавчого руху: припинив діяльність Український комітет краєзнавства та його орган журнал «Краєзнавство», були ліквідовані окружні бюро та первинні осередки краєзнавства, згорнули історико-краєзнавчі дослідження наукові та освітні структури. Краєзнавство, як вид науково-громадської діяльності, у силу різних причин затухало, але процес тривав і в своєму розвитку, на думку B.C. Прокопчука, пройшов кілька відмінних один від одного етапів:
З початком сталінських репресій більшість українських краєзнавців була безпідставно звинувачена у буржуазному націоналізмі й страчена або засуджена. Так, 3 листопада 1937 р. за вироком «трійки ГПУ» був розстріляний фундатор української географії і географічного краєзнавства Степан Рудницький, а за період19301940-их pоків були знищені майже все краєзнавці.
8. Академік Матвій Яворський - перший голова українського комітету краєзнавства.
У травні 1925 року була проведена І Всеукраїнська краєзнавча конференція, що підсумувала роботу та започаткувала облік краєзнавчих організацій, налагодження зв'язку між ними. Відбувалось розширення наукових досліджень: велика увага була зосереджена на діяльності музеїв і краєзнавчій роботі в УРСР. Це дало поштовх для утворення у травні 1925 року при Народному комісаріаті освіти Українського комітету краєзнавства. Першим головою якого став Матвій Яворський, а його заступником Михайло Криворотченко. Український комітет краєзнавства відіграв головну роль у розвитку усіх галузей краєзнавства. Основною його метою було об'єднання і планове керування як науково-дослідною так і масовою краєзнавчою роботою УРСР.
Основними завданнями комітету були:
9. Утворення та діяльність всеукраїнської (тепер - національної) спілки краєзнавців.
Акт про державний суверенітет України, проголошений Верховною Радою України, активізував духовне відродження українського народу, загострив проблеми збереження культури. У цій справі важливе місце належить національному краєзнавству. Про зростання ролі цього науково-громадського руху в розбудові незалежної України свідчить факт відродження в березні 1990 р. Всеукраїнської Спілки краєзнавців.
27 березня 1990 р. відбувся Перший установчий Всеукраїнський краєзнавчий з'їзд, який проголосив відродження Всеукраїнської спілки краєзнавців (ВСК), затвердив її Статут, обрав керівні органи Спілки: Правління та Ревізійну комісію, а також президію правління Спілки. Головою правління Всеукраїнської Спілки краєзнавців було обрано Петра Тронька, заступниками голови: Галину Косян, Анатолія Непокупного, Лерія Макаренка, відповідальним секретарем - Юрія Данилюка, головою Ревізійної комісії - Євгена Скляренка. Учасники з'їзду прийняли звернення "До всіх, хто закоханий в рідний край, хто шанує його минуле і вірить в його майбутнє".
Перший Статут Спілки було затверджено Постановою Ради Міністрів 24 серпня 1990 p. A 7 квітня 1993 р. Спілка отримала свідоцтво Міністерства юстиції України № 440 "Про реєстрацію нової редакції", де визначено основні завдання і напрями діяльності благодійної за своїм характером, творчої громадської організації. Головним у діяльності Всеукраїнської Спілки краєзнавців, її правління, керівних органів на місцях, як зазначено в Статуті, є розвиток краєзнавчого руху в органічному поєднанні всіх його державних, громадських і шкільних форм, залучення до пізнання рідного краю широких верств населення, використання досвіду, набутого в цій галузі в Україні та за кордоном. Основне місце в діяльності Спілки посідає: виховання у громадян почуття національної самосвідомості, глибокої поваги до історії, культури, мови, традицій українського народу, а також інших народів, пов'язаних з ним своєю долею, шанобливе ставлення до скарбів рідної природи і культури, всебічне сприяння розвиткові державності незалежної України, відродження духовності та історичної пам'яті українського народу.
Після першого з'їзду Спілки розпочався активний процес утворення місцевих краєзнавчих організацій. Зокрема, були створені і плідно запрацювали Черкаська, Харківська, Полтавська, Тернопільська, Житомирська, Волинська, Рівненська, Чернігівська, Донецька, Дніпропетровська, Івано-Франківська, Одеська, Миколаївська, Хмельницька, Чернівецька обласні організації Спілки.
Всеукраїнська спілка краєзнавців, Селянська спілка України і редакція газети "Сільські вісті" розробили програму "Пам'ять втрачених сіл", яка передбачає створення літопису зниклих населених пунктів. Ця праця матиме виняткове значення для виховання почуття духовного зв'язку поколінь, відродження історичної пам'яті українського народу.
Разом із Лігою історичних міст та відділом регіональних проблем Інституту історії України Всеукраїнська спілка краєзнавців розпочала роботу з підготовки і видання літопису історичних міст України. Саме історичні міста і села були колискою, де зароджувалася українська держава, вони були тими історичними осередками, де розвивалася самобутня національна культура, національні традиції, створювалась історико-культурна спадщина нації.
9 грудня 1995 р. Президент України видав Указ "Про заходи щодо відтворення видатних пам'яток історії та культури", засновано Всеукраїнський фонд відтворення видатних пам'яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара, який, акумулюючи добродійні кошти, сприяє відродженню українських святинь, що були в різний час знищені (зокрема, Михайлівського Золотоверхого собору початку XII ст. і Успенського собору Києво-Печерської лаври початку XI ст.).
Спілка краєзнавців разом зі Спілкою письменників України звернулися до Верховної Ради, Кабінету Міністрів і громадян України з відозвою "Збережемо тую славу" про створення національного Пантеону видатних діячів минулого.
У 1990-х pp. було організовано і проведено ряд Всеукраїнських і регіональних краєзнавчих конференцій у Кам'янці-Подільському, 1991 p.; Луцьку, 1993 p.; Києві, 1993 p.; Черкасах, 1993 p.; Полтаві, 1992 p.; Косові, 1994 p.; Слов'янську, 1994 p.; Каневі,1992 p.; Дніпропетровську, 1995 р. тощо. Ці конференції стали пам'ятним явищем у науковому краєзнавчому житті. Нині їх проведення перетворилося на добру традицію. Краєзнавчі конференції є форумами і трибунами, які консолідують подвижників сучасного національного краєзнавства, вони сприяють широкій пропаганді краєзнавства в Україні й розбудові краєзнавчих осередків на місцях.
За роки незалежності України справжніми науково-методичними краєзнавчими центрами стали: Музей народної архітектури та побуту України, Чернігівський музей імені В. Тар-новського, Дніпропетровський музей імені Д. Яворницького, Львівські історичні музеї, Полтавський та Черкаський обласні краєзнавчі музеї.
Всеукраїнська спілка краєзнавців зініціювала новий напрям краєзнавчих студій - дослідження проблем церковної історії та культури в контексті краєзнавчої роботи в Україні.
Значними напрямами роботи ВСК є також літературне та культурно-мистецьке краєзнавство. Спілка, зокрема, виступила одним із співініціаторів Державної програми "Повернуті імена". Повернення творчої спадщини, збирання і видання творів, біографічних документів, влаштування меморіальних музеїв і кімнат, встановлення пам'ятних знаків, записи спогадів з вуст живих сучасників про письменників та їхню творчість - ось далеко не повний перелік добрих справ у цій царині краєзнавства, який постійно поповнює національну духовну скарбницю України.
Одним з важливих завдань Спілки краєзнавців на сучасному етапі її розвитку є дослідження особливостей (у тому числі рекреаційно-туристичних) кожного реґіону, виявлення, облік та збереження не лише культурних, але й пам'яток природи, природних ресурсів краю, організація національних парків і біосферних заповідників, охорона унікальних ландшафтів, рідкісних та зникаючих видів рослин та тварин, створення національної екомережі з метою збереження ландшафтного й біотичного різноманіття держави. У зв'язку з цим важливим напрямом діяльності Спілки є подальший розвиток географічного та туристичного краєзнавства.